Лекція 1 Тема 1: Основи теорії держави Основні теорії походження держави і права Поняття та ознаки держави Поняття функцій держави, їх види icon

Лекція 1 Тема 1: Основи теорії держави Основні теорії походження держави і права Поняття та ознаки держави Поняття функцій держави, їх види




НазваЛекція 1 Тема 1: Основи теорії держави Основні теорії походження держави і права Поняття та ознаки держави Поняття функцій держави, їх види
Сторінка1/7
Дата конвертації21.01.2013
Розмір1.48 Mb.
ТипЛекція
  1   2   3   4   5   6   7

Лекція 1

Тема 1.1: Основи теорії держави

  1. Основні теорії походження держави і права

  2. Поняття та ознаки держави

  3. Поняття функцій держави, їх види

  4. Класифікація держав за їх формою

Література:

Основна:

  1. Брецко Ф. Ф. Основи держави і права: Навч. посіб.: У 2 кн. - Ужгород, 1998.

  2. Забарний Г. Г., Калюжний Р. А., Шкарупа В. К. Основи держави і права. - К., 2002.

  3. Керецман В., Семерак О. Правознавство. - К., 2002.

  4. Ківалов С. В., Музиченко П. П. та ін. Основи правознавства України. -

Харків, 2002.

  1. Котюк В. О. Основи держави і права. - К., 2001.

  2. Лисенков С. Л. Основи держави і права у запитаннях та відповідях: Навч. посіб. - К., 1997.

  1. Лисенков С. Л. Основи правознавства. - К., 2000.

  2. Молдован В. В. Основи держави і права: Курс лекцій. - К., 1997.

  3. Основи правознавства / За ред. І. Б. Усенка. - К., 2002.

  4. Основи держави і права: Навч. посіб. / За ред. А. М. Колодія і

А. Ю.Олійника. - К., 1997.

  1. Пастухов В. П., Пеньківський В. Ф., Наум М. Ю. Основи правознавства. -

К., 2000.

  1. Правознавство: Навч. посіб. / За ред. В. Г. Гончаренка. - К., 2002.

  2. Правознавство: Підручник / За ред. В. В. Копєйчикова. - К., 2002.

Додаткова:

  1. Алексеев С. С. Право: азбука - теория - философия: Опыт комплексного

исследования. - М., 1999.

  1. Загальна теорія держави і права: Навч. посіб. / За ред В. В. Копєйчикова. - К., 1999.

  2. Кельман М. С., Мурашин О. Г. Загальна теорія права (зі схемами, кросвордами, тестами): Підручник. - К., 2002.

  3. Комаров С. А., Малько А. В. Теория государства и права. - М., 2000.

  4. Нечитайленко А. А. Основы теории права: Учеб. пособие. - Харьков, 1999.

  5. Общая теория государства и права: Академ. курс: В 2 т. / Отв. ред. проф.

М. Н. Марченко. - М., 1999.

  1. Проблемы общей теории права и государства: Учебник для вузов / Под общ. ред. В. С. Нерсесянца. - М., 1999.

  2. Рабінович П. М. Основи загальної теорії права і держави. - К., 2001.

  3. Скакун О. Ф. Теория государства и права: Учебник. - Харьков, 2000.

  4. Хропанюк В. Н. Теория государства и права. - М., 2001.



1. Основні теорії походження держави і права



Патріархальна теорія (Арістотель, Р. Фільмер, М.К. Михайловський) розглядає походження держави як природний процес розвитку суспільства починаючи від сім’ї, роду, племені. Але вона не пояснює причин виникнення держави.

Теологічна (Августин Блаженний, Х. Аквінський, Ж. Маритен), навпаки, пояснює появу держави як здійснення Божого задуму. Тобто за цією теорією творцем держави виступає Бог.

Прибічники органічної теорії (Г. Спенсер) ототожнювали державу з живим організмом, тобто шукали закономірності розвитку соціального у біологічному.

Інші (Д. Локк, Ж..Ж. Руссо, О.М. Радіщев), навпаки, вважали державу результатом суспільного договору, тобто головну причину появи держави бачили у вільній згоді народу. Люди утворюють нове соціальне угрупування для того, щоб краще розподіляти суспільний продукт і таким чином покращувати своє життя.

Дехто (Д. Мечніков, Є. Хантингтон) вважав, що головними чинниками виникнення держав були географічні умови: клімат, ландшафт, природні ресурси. Ця теорія отримала назву теорії географічного детермінізму.

Військової (теорії насильства) дотримувались Є. Дюринг, Л. Гумплович, К. Каутський. Вони вважали основною причиною появи держави завоювання однією людською спільнотою іншої. Коли одна спільнота підкорює іншу, виникає потреба у певному апараті управління підкореними.

За соціально-економічною теорією (К. Маркс, Ф. Енгельс) основна причина виникнення держави полягала у закономірному розвитку соціально-економічних відносин у певному суспільстві, що вимагало зміни суспільного устрою. Тобто матеріальний базис був основою відповідної соціальної надбудови, якою і стала держава. Тут провідна роль надавалась внутрішньому розвитку суспільства, а зовнішні причини не мали великого значення. Та, треба зазначити, що самі внутрішні причини без впливу зовнішніх навряд чи привели б до утворення держави.

Існує, навіть, психологічна теорія (Л. Петражицький, Г. Тард), яка стверджує, що головним у процесі виникнення держави була психологічна потреба людей жити в організованому суспільстві.

2. Поняття та ознаки держави

Термін “держава”в юридичній та іншій науковій літературі тлумачать по-різному. Його розглядають в субстанціональному, атрибутивному, інституціональному і міжнародному значенні.

У субстанціональному значенні держава - організоване в певні корпорації населення, що функціонує в просторі й часі.

В атрибутивному значенні - це устрій певних суспільних відносин, офіційний устрій певного суспільства.

В інституціональному значенні - це апарат публічної влади, державно-правові органи, що здійснюють державну владу.

У міжнародному значенні державу розглядають-як суб'єкт міжнародних відносин, як єдність території, населення і суспільної влади.

Отож, держава - це суверенна політико-територіальна організація влади певної частини населення в соціальна неоднорідному суспільстві, що має спеціальний апарат управління і примусу, здатна за допомогою права робити свої веління загальнообов'язковими для населення всієї країни, а також здійснювати керівництво та управління загальносуспільними справами.



Суверенітет держави - це верховенство, самостійність, повнота, єдність і неподільність влади в певній державі у межах її території, а також незалежність і рівноправність країни в зовнішніх відносинах.

Населення в державі розселене по всій її території, яка поділяється на адміністративно-територіальні чи політично-територіальні одиниці. Політична влада держави, її суверенітет поширюється на всіх людей, що живуть на її території.

Держава має спеціальний апарат - систему законодавчих, виконавчих, судових і контрольно-наглядових органів, а також відповідні матеріальні засоби для виконання своїх завдань. До них належать: армія, поліція (міліція), виправні установи, служби національної безпеки, підприємства, установи та інші організації.

Держава встановлює загальнообов'язкові для всього населення правила поведінки та закріплює їх у нормах права.

Держава збирає податки, що використовуються для утримання організацій державного механізму, які не виробляють товарів і не надають платних послуг.

У соціально неоднорідному суспільстві влада виражає та захищає інтереси певної частини населення, носії влади в організаційному відношенні відокремлені від громадянського суспільства.

3. Поняття функцій держави, їх види

Функції держави полягають в основних напрямах її діяльності по забезпеченню потреб та інтересів суспільства. Їх надзвичайно багато, але умовно їх можна поділити на дві категорії: внутрішні і зовнішні.

До внутрішніх функцій держави відносять: економічну, яка регулює економічні відносини в державі; політичну, яка регулює політичне життя суспільства; соціальну, покликану надавати соціальні послуги членам суспільства; юридичну, завдання якої охороняти права та свободи громадян; культурологічну, яка передбачає створення відповідних умов для гармонійного розвитку громадян в дусі загальнолюдських моральних і культурних цінностей.

До зовнішніх відносять: захист державного суверенітету, захист прав і свобод на міжнародній арені, запобігання війнам, міжнародне співробітництво, забезпечення мирного співіснування держав.

Крім того, можна функції держави розділяти залежно від їх ролі у суспільстві, тривалості здійснення, поділу влади тощо.



4. Класифікація держав за їх формою

Форма держави – це порядок (спосіб) організації та здійснення державної влади в країні.

Структура форми держави – це стійка єдність елементів, їх зв'язків, цілісності, зв’язків елементів із цілим. Вона включає три взаємозалежних елементи: форму державного правління, форму державного устрою, форму політичного (державного) режиму.

4. 1. Форми державного устрою

Форма державного устрою – це порядок поділу території держави на певні складові частини і співвідношення влади між ними та державою в цілому.



Прості (унітарні) – це такі держави, в яких існує повна політична єдність всього населення, окремі території якої не мають суверенітету і ознак державності (Україна, Польща, Литва тощо).

Складні поділяють на три види: федерація, конфедерація і імперія.

Конфедерація - це добровільний союз суверенних держав, які у цьому союзі зберігають свою незалежність, а об’єднані централізовані органи утворюються лише для координації їх дій з певною метою у політичній, економічній чи військовій сфері. Ця форма державного устрою у сучасному світі практично відсутня. (США на початку свого існування, Німеччина ХІХ ст. тощо).

Федерація - це союзна держава, але її суверенні складові мають за мету збереження цілісності держави, для чого утворюють єдині союзні (федеральні) органи влади, які встановлюють єдине громадянство, грошові одиниці тощо (США, Росія, Індія, Німеччина, Мексика тощо). Тут окремі суверенні держави на добровільній основі передають частину свого суверенітету центральним федеральним органам. Для федерацій характерні: наявність двох рівнів державного апарату, що складають органи федерації та її суб’єктів; двопалатний парламент, дворівнева правова система та єдине громадянство.

І, нарешті, імперія - це таке складне державне утворення, в якому існують залучені силою залежні від одного центру (колоніальні) території інших держав або народів, які використовуються в основному як засіб існування цього центру. Імперії виникають внаслідок підкорення населення нових територій з метою екстенсивного розширення зони постачання життєво необхідного продукту. Тому в імперіях завжди існують конфлікти між центром і периферією, що приводить до закономірного їх краху. Крім того, імперії, як правило, сприяють розбалансуванню відносин підкореного населення з оточуючим природним середовищем. Вони з різноманітно - зберігаючих перетворюються у одноманітно – хижацькі, бо часто використовуються як сировинний придаток до метрополії. І це теж є фактором приреченості імперій. Усі відомі імперії у світі рано чи пізно зникли з карти світу (Римська, Австро-Угорська, Російська).

4.2. Форми державного правління

Крім того, держави відрізняються між собою формою державного правління.

Форма державного правління – це порядок утворення й організації вищих органів влади в державі.

Перш за все, існує дві найпоширеніші їх форми: монархія і республіка. Світ розвивався таким чином, що монархії змінювалися республіками і навпаки. Але у минулому все ж таки переважала форма монархічного правління, яке подекуди збереглося і сьогодні.



Монархія – це така форма правління, за якої уся вища влада в державі (законодавча, виконавча і судова) належить одній особі – монарху (королю, царю, султану, шаху, імператору тощо). Монархії поділяють на обмежені та необмежені (абсолютні). Серед необмежених можна виділити деспотичну, в якій монарх, маючи необмежену владу, обожнюється, теократичну, в якій монарх є одночасно релігійним головою і тиранічну, коли влада однієї особи досягається силовим шляхом. Необмежені монархії характерні для історії минулого, але подекуди вони існують і в сучасному світі (Арабські Емірати, Кувейт тощо).

В новий час і в сучасному світі здебільшого існують обмежені монархії, які поділяють на станово-представницькі, конституційні або парламентські та дуалістичні. Станово-представницька монархія існувала за часів феодалізму. В такій державі влада монарха об'єднувалася з представницькими органами дворян, духовенства та інших мешканців міст. За конституційної або парламентської монархії діяльність монарха обмежується конституцією або парламентом (Великобританія, Данія, Норвегія, Швеція, Японія). В такій країні монарх, як правило, не впливає на склад і політику уряду, який повністю формується парламентом, а монарх здебільшого виконує представницькі функції. Дуалістична монархія - це така форма правління, за якої монарх, як глава держави сам формує уряд і призначає прем’єр-міністра. У такій державі діють два вищих державних органи – монарх і уряд. Як правило, за такої форми правління існує двопалатний парламент, нижню палату якого обирає населення, а верхня формується монархом.

Республіка – це така форма правління, за якої вища державна влада здійснюється колегіальним органом, який обирається народом. Глава держави також обирається. Існують багато видів республік (радянська, народно-демократична, ісламська тощо), але найхарактернішими є три види: президентська, парламентська, президентсько-парламентська та парламентсько-президентська.

В президентській республіці обраний народом президент одночасно очолює і уряд, крім того він має право вето на закони, прийняті парламентом (США, Мексика, Аргентина).

Парламентська республіка характеризується центральним становищем парламенту, який обирає уряд – виконавчу владу, повністю підзвітну йому. Президента тут взагалі може не бути (Фінляндія, Індія, Туреччина, Австрія, Італія).

У так званих “змішаних” республіках (Україна, Росія, Німеччина, Франція) поєднуються риси президентської та парламентської республік. Їх можна поділити на два різновиди: президентсько-парламентську та парламентсько-президентську.

В президентсько-парламентській республіці президент є главою держави, але уряд очолює прем’єр-міністр, кандидатура якого подається президентом, але затверджується парламентом. Уряд тут несе відповідальність як перед президентом, так і перед парламентом.

Парламентсько-президентська республіка передбачає те, що парламент обирає як главу держави (президента), так і виконавчу владу (уряд). Причому, президент не втручається у діяльність уряду, а виконує в основному представницькі функції.

4. 3.Політичні режими держав

З формою державного правління дуже тісно пов’язані так звані політичні режими держав. Вони є сукупністю чи системою засобів, методів, за допомогою яких здійснюється державна влада у суспільстві. Ці режими відрізняються між собою станом демократичних прав і свобод людини та інших суб’єктів суспільних відносин.

Форма державного режиму – це порядок здійснення державної влади у певні способи певними, методами і засобами.

За формою політичного режиму держави поділяють на дві групи: демократичні й авторитарні (антидемократичні).



Демократичний режим передбачає дотримання основних прав людини, врахування інтересів усіх соціальних груп населення, шляхом застосування демократичних інститутів (вибори, референдуми, засоби масової інформації). Такі режими поділяють на демократично-ліберальні, демократично-консервативні, демократично радикальні. Вони схожі між собою і відрізняються лише рівнем демократичних свобод.

За авторитарного режиму основні права людини порушуються або обмежуються. Особливо від такого режиму страждають свобода, честь і гідність особи. Тут, як правило, влада зосереджується в руках невеликої групи людей або однієї особи. Можна виділити декілька різновидів авторитарних режимів: деспотичні, військово-диктаторські, тоталітарні, фашистські, расистські.

Для деспотичного режиму характерним є свавілля, жорстоке придушення прав, свобод і самостійності особи. Класичні деспотичні режими були в державах Давнього Сходу (Ассирія, Вавилон тощо).

За тоталітарних режимів існує повний контроль за діяльністю громадян в усіх сферах життя суспільства. А це теж означає певне обмеження їх прав і свобод.

Під фашистським режимом розуміють відкрито терористичну диктатуру з застосуванням крайніх форм насильства проти інакомислячих осіб.

За расистського режиму порушення свобод і прав людини відбувається в основному за расовою належністю особистостей. Тут діє положення про фізичну, психічну нерівноцінність людських рас, зверхність представників однієї раси над іншою.

Військово-диктаторські режими, як правило, означають панування, диктатуру певної групи військових людей так званої воєнної хунти, яка, спираючись на військо, диктує суспільству свої правила поведінки, часто порушуючи права і свободи громадян.


Лекція 2

Тема 1.3: Основи теорії права

  1. Поняття та ознаки права

  2. Функції та принципи права

  3. Джерела (форми) права

  4. Норми права. Система права

Література:

Основна:

  1. Брецко Ф. Ф. Основи держави і права: Навч. посіб.: У 2 кн. - Ужгород, 1998.

  2. Забарний Г. Г., Калюжний Р. А., Шкарупа В. К. Основи держави і права. –

К., 2002.

  1. Керецман В., Семерак О. Правознавство. - К., 2002.

  2. Ківалов С. В., Музиченко П. П. та ін. Основи правознавства України. -

Харків, 2002.

  1. Котюк В. О. Основи держави і права. - К., 2001.

  2. Лисенков С. Л. Основи держави і права у запитаннях та відповідях: Навч. посіб. - К., 1997.

  1. Лисенков С. Л. Основи правознавства. - К., 2000.

  2. Молдован В. В. Основи держави і права: Курс лекцій. - К., 1997.

  3. Основи правознавства / За ред. І. Б. Усенка. - К., 2002.

  4. Основи держави і права: Навч. посіб. / За ред. А. М. Колодія і

А. Ю.Олійника. - К., 1997.

  1. Пастухов В. П., Пеньківський В. Ф., Наум М. Ю. Основи правознавства. -

К., 2000.

  1. Правознавство: Навч. посіб. / За ред. В. Г. Гончаренка. - К., 2002.

  2. Правознавство: Підручник / За ред. В. В. Копєйчикова. - К., 2002.

Додаткова:

  1. Алексеев С. С. Право: азбука - теория - философия: Опыт комплексного

исследования. - М., 1999.

  1. Загальна теорія держави і права: Навч. посіб. / За ред В. В. Копєйчикова. - К., 1999.

  2. Кельман М. С., Мурашин О. Г. Загальна теорія права (зі схемами, кросвордами, тестами): Підручник. - К., 2002.

  3. Комаров С. А., Малько А. В. Теория государства и права. - М., 2000.

  4. Нечитайленко А. А. Основы теории права: Учеб. пособие. - Харьков, 1999.

  5. Общая теория государства и права: Академ. курс: В 2 т. / Отв. ред. проф.

М. Н. Марченко. - М., 1999.

  1. Проблемы общей теории права и государства: Учебник для вузов / Под общ. ред. В. С. Нерсесянца. - М., 1999.

  2. Рабінович П. М. Основи загальної теорії права і держави. - К., 2001.

  3. Скакун О. Ф. Теория государства и права: Учебник. - Харьков, 2000.

  4. Хропанюк В. Н. Теория государства и права. - М., 2001.



1. Поняття та ознаки права

Одне з соціальних завдань держави полягає в регулюванні суспільних відносин. Держава регулює такі відносини за допомогою певних правил поведінки загального характеру, які прийнято називати нормами права. Сукупність таких норм і становить право відповідної держави.

Водночас право як регулятивна сила має низку притаманних йому ознак, які якнайкраще розкривають його сутність. Загалом можна виділити такі ознаки права.



Право складається з норм – правил поведінки загального характеру, що регулюють суспільні відносини. “Norma” у перекладі з латинського означає “зразок”, а нормативне регулювання за своєю сутністю є встановленням загальних правил поведінки, які повинні застосовуватись у разі настання певних життєвих обставин.

Право як регулятивна система складається з дозволів (“можна”), заборон (“не можна”) і зобов’язань (“потрібно”), що визначають загальні межі поведінки суб’єкта. Право має не персоніфікований, не конкретний, а загальний характер. Тут немає індивідуального адресата, оскільки право регулює не конкретну ситуацію, а низку подібних ситуацій. Воно поширює свою дію на всіх, хто виявився у визначених умовах, у визначеній якості. Крім того, воно характеризується неодноразовістю і тривалістю дії.

Право – система формально визначених норм, тобто таких, у яких чітко визначається воля держави. Як правило, формальна визначеність забезпечується за рахунок фіксації норм у нормативних актах, адже ще з найдавніших часів правителі прагнули до чіткого зовнішнього прояву своїх офіційних розпоряджень і, як правило, – до ознайомлення з ними населення. Так, закони царя Хаммурапі були вибиті клинописом на базальтовому стовпі, що, вірогідно, знаходився у центрі Вавилону.

Право – це не просто сукупність норм, а визначена їхня система. Тільки в системі, у взаємозв’язку правові норми можуть виявити свої регулюючі властивості. Чим краща узгодженість правових приписів, тим ефективніше право.

Право встановлюється державними органами. Кожен державний орган у межах своєї компетенції видає нормативні акти, в яких містяться норми права. Це не єдиний, але найбільш характерний спосіб встановлення права.

Право обов’язкове для виконання тими громадянами, організаціям чи органами держави, яким воно адресовано. У загальнообов’язковості офіційних розпоряджень виявляється суверенітет держави.

Реалізація права гарантована державою. Більшість правових норм дотримується і виконується добровільно, однак за кожною нормою потенційно існує можливість державного примусу до виконання і відповідальність за її порушення. Для багатьох людей це є чинником, що забезпечує правомірну поведінку.

Право – це система загальнообов’язкових, формально визначених норм, що встановлюються і забезпечуються державою та спрямовуються на врегулювання суспільних відносин.

Сутність права, як і сутність держави, полягає у його соціальному призначенні – регулюванні суспільних відносин та організації управління суспільством.

2. Функції та принципи права

Сутність і соціальне призначення права конкретизуються в його функціях. Функції права – це основні напрямки юридичного впливу на суспільні відносини. Виділяють загально - соціальні і власне юридичні функції права. Перші вказують, на які сфери громадського життя здійснюється юридичний вплив, а другі – яким чином цей вплив здійснюється. До власне юридичних функцій права відносяться регулятивна і охоронна.

Регулятивна функція права – напрямок правового впливу, що виражається у встановленні визначених правил поведінки. У її рамках виділяють регулятивно-статичну і регулятивно-динамічну функції права. Перша здійснюється шляхом встановлення заборон, розпоряджень утримуватися від зазіхань на визначені суспільні відносини, поводитися пасивно. У такий спосіб відбувається закріплення визначеного стану суспільних відносин. Друга здійснюється за допомогою розпоряджень, що зобов’язують робити визначені активні дії для забезпечення розвитку відповідних суспільних відносин. Вона виражається у встановленні юридичних обов’язків.

Охоронна функція права – це напрям правового впливу, спрямований на охорону суспільних відносин, врегульованих правом. На виконання даної функції держава вводить норми, які покликані охороняти відносини, що вже існують. Наприклад, життя та здоров’я людини, її майно.

Розглянемо функції права, що належать до загально-соціальних:

Гуманістична функція характеризується тим, що право охороняє та захищає права і свободи людства, народу, людини.

Організаторсько-управлінська функціяце право суб’єктів на вирішення певних економічних і соціальних проблем.

Інформаційна (комунікативна) функція - право інформує людей про волю законодавця.

Оцінно-оріентувальна функція - поведінка людей оцінюється з огляду на закони держави, вказує на безконфліктні, соціально допустимі способи й засоби задоволення потреб людини в межах правомірної поведінки.

Ідеологічно-виховна функція - право формує у людини певний світогляд,

виховує в неї зразки правомірної поведінки.

Гносеологічна (пізнавальна) функція - право виступає джерелом знань.

Принципи права - це закріплені у праві вихідні нормативно-керівні положення, що характеризують його зміст, основи, зазначені в ньому закономірності суспільного життя.

У сучасній юридичній літературі визнають принципи демократизму, законності, гуманізму, рівності всіх перед законом, взаємної відповідальності держави та особи тощо. Розрізняють також загально правові, міжгалузеві, галузеві принципи та принципи інститутів права.

У теорії права існують різні класифікації принципів права. Наприклад, їх поділяють на загальнолюдські, типологічні, конкретно-історичні, галузеві, міжгалузеві та принципи інститутів права.

Загальнолюдські принципи права характеризують як юридичні засади, ідеали чи основи, що зумовлені певним рівнем всесвітнього розвитку цивілізації, втілюють у собі найкращі, прогресивні здобутки правової історії людства, визнані міжнародними нормами права.

Такими принципами є:

а) закріплення у праві міри свободи людини та забезпечення
її основних прав;

б) юридична рівність однойменних суб'єктів у всіх правовідносинах;

в) верховенство закону як акта нормативного волевиявлення вищого представницького органу держави;

г) взаємопов'язаність юридичних прав і обов'язків;

ґ) регулювання поведінки людей та їх об'єднань за загально-дозволеним типом правового регулювання: ‘дозволено все, що прямо не заборонено законом”;

д) діяльність органів і посадових осіб за принципом: “дозволено тільки те, що прямо передбачено законом”;

є) чітке закріплення правовими нормами процедурно-процесуальних механізмів забезпечення (гарантування) прав людини і здійснення нею своїх обов'язків;

є) здійснення правосуддя тільки судами як найефективніша гарантія прав людини;

ж) юридична відповідальність людини за свою винну протиправну поведінку;

з) обов'язкова дія принципу презумпції невинуватості особи в суспільстві.

Типологічні принципи визначаються як керівні засади, ідеї, що властиві всім правовим системам певного історичного типу, відображають його соціальну сутність.

Конкретно-історичні принципи права визначають як основні засади, що відображають специфіку права певної держави у реальних соціальних умовах. До них відносять, наприклад, такі: принцип демократизму, принцип законності, принцип гуманізму, принцип рівності всіх перед законом, принцип взаємної відповідальності держави та особи.

Галузеві й міжгалузеві принципи характеризуються тим, що охоплюють лише одну чи кілька галузей права певної держави. До них, зокрема, відносять принцип гласності судочинства і принцип повної матеріальної відповідальності, принцип індивідуального покарання чи стягнення тощо.

Принципи інститутів права - це основні ідеї, що лежать в основі побудови певного інституту права: скажімо, принцип не сприйняття подвійного громадянства чи принцип охорони й захисту всіх форм власності.

3. Джерела (форми) права

До джерел права відносять:

  • правовий звичай;

  • судовий чи адміністративний прецедент;

  • нормативний договір;

  • нормативно-правовий акт.



Правовий звичай – це правило поведінки, що склалося внаслідок фактичного його застосування протягом тривалого часу, ніде в офіційних документах не записане, але визнане державою.

Судовий прецедент – це рішення по конкретній справі, що є обов’язковим для судів тієї ж чи нижчої інстанції при вирішенні аналогічних справ або виступає зразком тлумачення закону (прецедент тлумачення).

Адміністративний прецедент подібний до судового. Під ним розуміють рішення органів державної влади чи посадових осіб, що мало місце хоча б один раз і може служити зразком при аналогічних обставинах.

Нормативний договір – це угода двох чи більше сторін, в результаті якої встановлюються, змінюються чи скасовуються норми права.

Нормативно-правовий акт – це акт правотворчої діяльності компетентних державних органів, що встановлює, змінює чи скасовує норми права. Нормативно-правові акти поділяють на закони та підзаконні нормативно-правові акти.

Закони – це нормативно-правові акти, що видаються законодавчими органами (у нашій державі – Верховною Радою України), мають вищу юридичну силу і регулюють найважливіші суспільні відносини. Закони зазвичай поділяються на конституційні та звичайні.

Підзаконні нормативно-правові акти – результат нормотворчої діяльності компетентних органів держави (їх посадових осіб) та уповноважених на те державою громадських об’єднань. Такі акти зазвичай розвивають чи деталізують окремі положення законів. Розрізняють такі види підзаконних нормативно-правових актів залежно від суб’єктів, що їх видали:

    • нормативні акти Президента України;

    • нормативні акти Кабінету Міністрів України;

    • нормативні акти Верховної Ради та Ради міністрів Автономної Республіки Крим;

    • нормативні акти міністерств, державних комітетів, інших органів центральної виконавчої влади зі спеціальним статусом;

    • нормативні акти місцевих державних адміністрацій;

    • нормативні акти органів місцевого самоврядування;

    • нормативні акти відділів та управлінь відповідних центральних органів на місцях;

    • нормативні акти керівників державних підприємств, установ, організацій на місцях;

    • інші підзаконні нормативні акти.

4. Норми права. Система права

Система права – це обумовлена характером суспільних відносин внутрішня будова (структура) права, що полягає в об’єднанні правових норм в інститути, підгалузі та галузі права.

Первинним ланцюжком системи права є норма права – загальнообов’язкове, формально визначене правило поведінки, що відображає державно-владне веління нормативного характеру, яке встановлюється, санкціонується і забезпечується державою для регулювання суспільних відносин.

Норма права має внутрішню структуру, що виражається у її внутрішньому поділі на окремі елементи, пов’язані між собою: гіпотезу, диспозицію, санкцію.

Гіпотеза – частина норми права, яка містить умови, обставини, з настанням яких можна чи необхідно здійснювати правило, що міститься у диспозиції. Диспозиція – частина норми, що містить суб’єктивні права та юридичні обов’язки, тобто саме правило поведінки. Санкція – така частина норми права, в якій подано юридичні наслідки виконання чи невиконання правила поведінки, зафіксованого в диспозиції.

Диспозиції, гіпотези і санкції за складом поділяються на прості, складні та альтернативні, а за ступенем визначеності змісту – на абсолютно чи відносно визначені. Санкції можуть бути штрафними чи компенсаційними.

Правові норми можна групувати залежно від підстав на різні види. Залежно від суб’єктів, які прийняли нормативно-правовий акт, норми права можуть бути уведені законодавчими, виконавчими, судовими, контрольно-наглядовими органами, громадськими об’єднаннями, трудовими колективами, всім населенням. Залежно від галузі права розрізняють конституційні, адміністративні, фінансові, цивільні, кримінальні та інші правові норми; за характером диспозиції – уповноважуючі, зобов’язальні, заборонні; за способом виразу правила в диспозиції – імперативні, диспозитивні; за функціями у правовому регулюванні – матеріальні та процесуальні (процедурні); за терміном дії в часі – такі, що діють постійно і тимчасово; за місцем дії у просторі – загальнодержавні та місцеві; за колом осіб, на яких норма поширює свою дію – загальні (що діють на всіх громадян), спеціальні (що діють на певне коло осіб), виняткові (усувають дію норм щодо певних суб’єктів). У юридичній літературі можна знайти й інші підстави для класифікації норм права.

Правовий інститут – це сукупність правових норм, що становлять частину галузі права і регулюють окремий вид чи визначену сторону однорідних суспільних відносин.

Підгалузь права – це відособлена частина галузі права, що регулює окремі великі сфери суспільних відносин, які входять до загального предмету правового регулювання галузі.

Галузь права – це сукупність правових норм, що утворюють самостійну відособлену частину системи права, яка регулює якісно однорідну сферу суспільних відносин своїм особливим методом. Одна галузь від іншої відрізняється предметом і методом правового регулювання. Предмет правового регулювання – це визначена сфера суспільних відносин, яку врегульовує дана галузь. Метод правового регулювання – це сукупність прийомів, способів та засобів впливу права на визначену сферу суспільних відносин. Методи бувають імперативні, коли суб’єкти перебувають у підпорядкуванні і не є рівними за статусом (наприклад, в адміністративному праві), та диспозитивними, коли учасники відносин діють як рівні один одному суб’єкти.


Лекція 3

  1   2   3   4   5   6   7



Схожі:

Лекція 1 Тема 1: Основи теорії держави Основні теорії походження держави і права Поняття та ознаки держави Поняття функцій держави, їх види iconЛекція 1 Тема 1: Основи теорії держави Основні теорії походження держави і права Поняття та ознаки держави Поняття функцій держави, їх види
Забарний Г. Г., Калюжний Р. А., Шкарупа В. К. Основи держави і права. К., 2002
Лекція 1 Тема 1: Основи теорії держави Основні теорії походження держави і права Поняття та ознаки держави Поняття функцій держави, їх види iconЛекція 1 Тема 1: Основи теорії держави Основні теорії походження держави і права Поняття та ознаки держави Поняття функцій держави, їх види
Забарний Г. Г., Калюжний Р. А., Шкарупа В. К. Основи держави і права. К., 2002
Лекція 1 Тема 1: Основи теорії держави Основні теорії походження держави і права Поняття та ознаки держави Поняття функцій держави, їх види iconКурс лекцій у схемах Розділ І. Основні поняття теорії держави І права
На рис. 2 перелічені питання, які потрібно знати про державу взагалі. Сюди входять: поняття держави, причини її виникнення, теорії...
Лекція 1 Тема 1: Основи теорії держави Основні теорії походження держави і права Поняття та ознаки держави Поняття функцій держави, їх види iconТема 23. Механізм і апарат держави
Поняття апарату держави, органу держави. Види органів держави, їхні ознаки та класифікація
Лекція 1 Тема 1: Основи теорії держави Основні теорії походження держави і права Поняття та ознаки держави Поняття функцій держави, їх види iconХарактеристика теорії права та держави План Поняття, завдання і система науки. Правознавство. Юриспруденція. Система і функції юридичної науки. Об’єкт і
Об’єкт і предмет науки. Об’єкт і предмет теорії права та держави. Визначення теорії права та держави. Значення і місце теорії права...
Лекція 1 Тема 1: Основи теорії держави Основні теорії походження держави і права Поняття та ознаки держави Поняття функцій держави, їх види iconТема 20. Загальне поняття та ознаки держави
Поняття держави. Характерні ознаки держави та їхній зміст. Відмінність держави від інших організацій суспільства
Лекція 1 Тема 1: Основи теорії держави Основні теорії походження держави і права Поняття та ознаки держави Поняття функцій держави, їх види iconКонтрольні екзаменаційні питання з курсу теорії держави і права
Поняття методології теорії держави і права. Методи дослідження державних і правових явищ
Лекція 1 Тема 1: Основи теорії держави Основні теорії походження держави і права Поняття та ознаки держави Поняття функцій держави, їх види iconКонтрольні залікові питання з курсу теорії держави і права
Поняття методології теорії держави і права. Методи дослідження державних і правових явищ
Лекція 1 Тема 1: Основи теорії держави Основні теорії походження держави і права Поняття та ознаки держави Поняття функцій держави, їх види iconКонтрольні залікові питання з курсу теорії держави І права ( I семестр, заочна форма навчання, 1 курс)
Поняття методології теорії держави і права. Методи дослідження державних і правових явищ
Лекція 1 Тема 1: Основи теорії держави Основні теорії походження держави і права Поняття та ознаки держави Поняття функцій держави, їх види iconТема 1: Основи теорії держави та права
Забарний Г. Г., Калюжний Р. А., Шкарупа В. К. Основи держави і права. К., 2002
Додайте кнопку на своєму сайті:
Документи


База даних захищена авторським правом ©te.zavantag.com 2000-2017
При копіюванні матеріалу обов'язкове зазначення активного посилання відкритою для індексації.
звернутися до адміністрації
Документи