Лекція 1 Тема 1: Основи теорії держави Основні теорії походження держави і права Поняття та ознаки держави Поняття функцій держави, їх види icon

Лекція 1 Тема 1: Основи теорії держави Основні теорії походження держави і права Поняття та ознаки держави Поняття функцій держави, їх види




НазваЛекція 1 Тема 1: Основи теорії держави Основні теорії походження держави і права Поняття та ознаки держави Поняття функцій держави, їх види
Сторінка2/7
Дата конвертації21.01.2013
Розмір1.48 Mb.
ТипЛекція
1   2   3   4   5   6   7
Тема 2.1: Конституційне право як провідна галузь права

  1. Поняття, предмет та метод конституційного права

  2. Джерела конституційного права

  3. Загальні засади конституційного ладу в Україні

  4. Основи правового статусу людини і громадянина

  5. Народовладдя в Україні та форми його здійснення

Література:

Основна:

  1. Брецко Ф. Ф. Основи держави і права: Навч. посіб.: У 2 кн. - Ужгород, 1998.

  2. Забарний Г. Г., Калюжний Р. А., Шкарупа В. К. Основи держави і права. –

К., 2002.

  1. Керецман В., Семерак О. Правознавство. - К., 2002.

  2. Ківалов С. В., Музиченко П. П. та ін. Основи правознавства України. -

Харків, 2002.

  1. Котюк В. О. Основи держави і права. - К., 2001.

  2. Лисенков С. Л. Основи держави і права у запитаннях та відповідях: Навч. посіб. - К., 1997.

  1. Лисенков С. Л. Основи правознавства. - К., 2000.

  2. Молдован В. В. Основи держави і права: Курс лекцій. - К., 1997.

  3. Основи правознавства / За ред. І. Б. Усенка. - К., 2002.

  4. Основи держави і права: Навч. посіб. / За ред. А. М. Колодія і

А. Ю.Олійника. - К., 1997.

  1. Пастухов В. П., Пеньківський В. Ф., Наум М. Ю. Основи правознавства. -

К., 2000.

  1. Правознавство: Навч. посіб. / За ред. В. Г. Гончаренка. - К., 2002.

  2. Правознавство: Підручник / За ред. В. В. Копєйчикова. - К., 2002.

Додаткова:

  1. Баглай М. В., Туманов В. А. Малая энциклопедия конституционного права. - М., 1998.

  2. Конституційне право України. /За ред. В. Ф. Погорілка. - К., 2000.

  3. Костюченко О. А. Основи конституційного права України: Конспект лекцій. - К., 1999.

  4. Кравченко В. В. Конституційне право України: Навч. посіб. - К., 2002.

  5. Кравченко В. В. Конституційне право України у визначеннях та схемах: Навч. посіб. - К., 2002.

  6. Основи конституційного права України: Підручник. /За ред.

В. В. Копєйчикова. - К., 1999.

  1. Фрицький О. Ф. Конституційне право України: Підручник. - К., 2002.



1. Поняття, предмет та метод конституційного права

Конституційне право України – це система правових норм і нормативно-правових актів та інших джерел, що регулюють відносини, що пов’язані з основами конституційного ладу, правового статусу особи, народовладдям, територіальним устроєм суспільства та держави

Предметом конституційного права України є особливе коло суспільних відносин, що виникають у процесі організації та здійснення публічної влади в Україні, державної та місцевої (місцеве самоврядування). Ці відносини характеризуються певною специфікою, а саме: стосуються всіх найважливіших сфер життєдіяльності суспільства; виступають як базові в політичній, економічній, духовній, соціальній та інших сферах життя суспільства. Саме тому можна стверджувати, що структуру предмета конституційного права України складають: відносини політичного характеру (наприклад, форма правління, форма державного устрою); найважливіші економічні відносини (скажімо, регламентація існуючих форм власності та механізмів її захисту); відносини, що стосуються правового статусу людини і громадянина (громадянство, основні права, свободи, обов’язки та ступінь їх гарантованості з боку держави); відносини, що складаються в процесі реалізації права народу України на самовизначення і пов’язані з державно-територіальним устроєм України; відносини щодо організації та діяльності державного апарату України; відносини, які визначають діяльність органів місцевого самоврядування.

Під принципами конституційно-правового регулювання розуміють найзагальніші нормативно-регулятивні правила поведінки, в яких відображаються сутність і соціальне призначення конституційного регулювання суспільних відносин.

До них відносять принципи:

    • верховенства права;

    • верховенства і прямої дії Конституції та законів у системі нормативно-правових актів;

    • загальної демократії;

    • політичного, економічного та ідеологічного плюралізму;

    • поділу влади;

    • гуманізму;

    • пріоритетності норм і принципів міжнародного права порівняно з вітчизняним законодавством;

    • державного та іншого гарантування прав, свобод і обов'язків людини і громадянина;

    • народовладдя;

    • захисту суверенітету й територіальної цілісності України тощо

Метод конституційно-правового регулювання - це сукупність способів і засобів, з допомогою яких упорядковуються суспільні відносини, що становлять предмет конституційного права. Він характеризується: найбільшою загальністю; максимально високим юридичним рівнем; імперативністю; універсальністю; доцільністю; поєднанням прямого й опосередкованого регулювання.

2. Джерела конституційного права

1. Конституція України - основне джерело конституційного права України, найважливіший політико-правовий документ України.

2. Закони в широкому розумінні - встановлені державою загальнообов’язкові правила. У юридичному значенні закон - це нормативно-правовий акт, прийнятий представницьким органом законодавчої влади чи шляхом безпосереднього волевиявлення народу (референдумом), що регулює найважливіші суспільні відносини й має найвищу юридичну силу в системі законодавства України. Розрізняють конституційні (органічні) закони і закони звичайні.

Конституційні закони - особливі нормативно-правові акти в системі українського законодавства, які за політико-правовим змістом, предметом правового регулювання та юридичною силою посідають особливе місце після Конституції, органічно розвивають і продовжують її. Вони є своєрідними супутниками Конституції та входять до системи конституційного законодавства. Їх спорідненість із Основним Законом полягає в тому, що в Конституції є безпосередня вказівка на необхідність прийняти той чи інший закон, який має розвинути ту чи іншу статтю.

За порядком прийняття, структурою, формою та іншими ознаками конституційні закони в Україні нічим не відрізняються від звичайних.

Для конституційних законів характерна комплексність. Вони вбирають у себе норми багатьох галузей права.

3. Регламент Верховної Ради України як процесуальний нормативний акт фіксує правову регламентацію порядку діяльності Верховної Ради України. Регламент - похідний від Конституції акт, який приймається на її основі, конкретизує її положення. Конституція визначає основи організації й діяльності парламенту, встановлює вихідні положення парламентських процедур. Вона не може бути перевантажена процедурними нормами, тому їх розміщують в регламенті, який конкретизує конституційні приписи в певних межах.

4. Акти Всеукраїнських референдумів. Референдум — це безпосереднє волевиявлення народу, спрямоване на встановлення, зміну чи скасування правових норм. Це спосіб прийняття громадянами України шляхом голосування законів, інших рішень з важливих питань загальнодержавного й місцевого значення. Референдум - особливий вид правотворчості, коли верховним законодавцем, творцем права виступає народ, минаючи представницькі та інші органи влади.

5. Акти Конституційного Суду України можуть містити конституційно-правові норми. Ідеться про ті рішення, які приймаються з питань невідповідності нормативно-правових актів, що містять норми конституційного права, Конституції й законам України та визнаним Україною міжнародним актам.

6. Акти реалізації делегованих повноважень.

7. Укази Президента України.

8. Акти Кабінету Міністрів України.




3. Загальні засади конституційного ладу в Україні

Засади конституційного ладу - це система вихідних принципів організації державної влади в конституційній державі, взаємовідносин конституційної держави з людиною та інститутами громадянського суспільства. Ці принципи, як зазначається в літературі, визначають і закріплюють основи правового статусу суб'єктів конституційно-правових відносин.

До засад конституційного ладу Конституція України відносить:

- народовладдя (народний суверенітет);

- державний суверенітет і незалежність України;

- республіканську форму правління, яка відповідає вимогам демократії та поділу влад;

- унітарний устрій України;

- визнання людини як найвищої соціальної цінності, утвердження і забезпечення її прав і свобод;

- соціальний захист людини;

- статус української мови як державної;

- поділ влади;

- гарантованість місцевого самоврядування;

- політичну, економічну та ідеологічну багатоманітність;

- вищу юридичну силу Конституції України і пряму дію її норм;

- рівність усіх суб'єктів права власності перед законом.

Невід’ємним елементом суверенної держави є державні символи. Державні символи - це встановлені Конституцією або спеціальними законами особливі розпізнавальні знаки конкретної держави, які відображають її суверенітет, а в деяких випадках сповнені й певного історичного або ідеологічного змісту. Стаття 20 Конституції України присвячена державним символам нашої держави. Вивчаючи державні символи, потрібно з’ясувати їх поняття і значення, організаційно-правовий механізм їхнього застосування.

Державний Прапор України - стяг із двох рівновеликих горизонтальних смуг синього і жовтого кольорів.

Великий Державний Герб України встановлюється з урахуванням малого Державного Герба України та герба Війська Запорізького законом, що приймається не менш як двома третинами від конституційного складу Верховної Ради України. Головним елементом великого Державного Герба України є Знак Княжої Держави Володимира Великого (малий Державний Герб України).

Державний Гімн України - національний гімн на музику М. Вербицького із словами, затвердженими законом, що приймається не менш як двома третинами від конституційного складу Верховної Ради України.

Опис державних символів України та порядок їх використання встановлюються спеціальним законом, що приймається не менш як двома третинами від конституційного складу Верховної Ради України.

Столиця України - місто Київ, який є адміністративно-політичним центром та місцем перебування вищих органів державної влади України. Статус міста Києва визначено Законом України від 15 січня 1999 р. “Про столицю України – місто - герой Київ”.



4. Основи правового статусу людини і громадянина

Людина, її життя, здоров’я і гідність визначаються в Україні найвищою соціальною цінністю.

У правовій державі важливого значення набуває проблема конституційного закріплення основ взаємовідносин особи та держави, пріоритету громадянського суспільства, визначення прав людини та їх гарантованості.

Сукупність найважливіших прав, свобод і обов’язків особи, які з огляду на їх значення потребують правового регулювання і відповідного захисту з боку держави, називають правовим статусом особи. Отже, правовий статус особи - це сукупність законодавчо закріплених прав, свобод і обов’язків громадянина, які визначають фактичне становище людини в суспільстві та державі. Центральне місце в правовому статусі особи належить основам правового становища громадянина, оскільки вони закріплені в Конституції України і визначають найважливіші права, свободи й обов’язки, які випливають з приналежності до громадянства України.

Основи правового статусу громадянина України складаються з таких трьох елементів:

  1. Наявність громадянства, тобто правова приналежність до Української держави і регулювання відносин з приводу громадянства;

  2. Основоположні принципи правового статусу громадян;

  3. Основні права, свободи й обов’язки громадян України.

Права людини порівняно з правами громадянина пріоритетні. Адже права людини поширюються на всіх людей, які проживають у тій або іншій державі, а права громадянина — лише на тих осіб, які є громадянами певної країни.

У Конституції України (переважно в розділі II) визначено такі групи основних прав: громадянські, політичні, економічні, соціальні, екологічні, культурні, сімейні.

1. Громадянські права: на життя (ст. 27); на свободу та особисту недоторканність, на недоторканність житла (ст.ст. 29, 30); на таємницю листування, телефонних розмов (ст. 31); на свободу пересування і вільного вибору місця проживання (ст. 33); на свободу думки і слова (ст. 34); на інформацію та її розповсюдження, на особисте і сімейне життя та захист його від свавільного втручання (ст. 32); на правову допомогу (ст. 59); на повагу до своєї гідності (ст. 28); на відшкодування матеріальної і моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями (ст. 56) та ін.

2. Політичні права і свободи: на участь в управлінні державними справами, вільно обирати і бути обраними (ст. 38); на об’єднання в політичні партії та громадські організації (ст. 36); збиратися мирно (ст. 39); на звернення (ст. 40); на участь у професійних спілках (ст. 36).

3. Економічні права: на приватну власність і можливість користуватися природними та іншими об’єктами суспільної власності (ст. 41); на підприємницьку діяльність (ст. 42); на страйк (ст. 44); на працю та своєчасне одержання винагороди за працю (ст. 43); на відпочинок (ст. 45) тощо.

4. Соціальні права: на охорону здоров’я (ст. 49); на безпечне для життя і здоров’я дозвілля (ст. 50); на соціальний захист (ст. 46); на житло (ст. 47); на достатній життєвий рівень для себе і своєї сім’ї (ст. 48); на вільну згоду громадян на шлюб, а також на захист материнства, батьківства і дитинства (ст. 51).

5. Культурні права: на доступ громадян України до духовних цінностей; на освіту (ст. 53); на свободу творчої діяльності; на захист інтелектуальної власності; на результати інтелектуальної творчої діяльності (ст. 54).

Основні права громадян нерозривно пов’язані з їхніми обов'язками.

Основні обов’язки громадян закріплює Конституція України. Умовно їх можна класифікувати за групами. У сфері економічного й соціального життя це обов’язки сплачувати податки і збори, подавати декларації про свій майновий стан і доходи, зберігати природу й охороняти її багатства. У царині культурної діяльності громадяни несуть обов’язки з охорони історичних пам’яток та інших культурних цінностей, повинні відшкодовувати завдані ними збитки.

До обов’язків у сфері суспільно-політичного життя належать обов’язки додержуватися Конституції та законів України; оберігати інтереси держави і сприяти зміцненню її могутності й авторитету; захищати Батьківщину, служити у Збройних Силах України; поважати національну гідність інших громадян. У царині особистої та індивідуальної свободи серед обов’язків громадян України необхідність поважати права та законні інтереси інших осіб.



5. Народовладдя в Україні та форми його здійснення

Народовладдя в Україні реалізується на основі Конституції через інститути безпосередньої (прямої) та представницької (виборної) демократії. До інститутів безпосередньої демократії, які забезпечують ухвалення державного рішення прямим волевиявленням народу, відносять: референдум; обговорення проектів нормативних актів; участь у виборах органів державної влади; загальні збори громадян; звіти депутатів і виконавчих органів перед населенням.

Представницька демократія - це засіб реалізації волі народу через представників, обраних ним до органів влади: насамперед, народних депутатів, Президента, депутатів Верховної Ради Автономної Республіки Крим, депутатів органів місцевого самоврядування.

Вибори - це форма безпосередньої демократії по формуванню державного органу або наданню повноважень посадовій особі, що здійснюється шляхом голосування уповноважених осіб за умови, що на кожний отриманий таким чином мандат можуть претендувати в установленому порядку два чи більше кандидати. Залежно від органу, який обирається на виборах, вони бувають парламентські (тобто вибори народних депутатів України), президентські, вибори до Верховної Ради Автономної Республіки Крим, вибори депутатів місцевих рад, сільських, селищних, міських голів.

Враховуючи підстави проведення виборів, вони поділяються на чергові, позачергові (дострокові), проміжні (наприклад, замість народного депутата, який достроково припинив свої повноваження), повторні (у разі, якщо вибори були визнані недійсними або такими, що не відбулися).

Залежно від територіальних меж проведення вибори бувають загальнонаціональні та місцеві.

Принцип організації виборчих округів у поєднанні з порядком визначення результатів виборів, встановлені в об’єктивному виборчому праві, носить назву виборчої системи. Існує три основних види виборчих систем - мажоритарна, пропорційна, змішана, які, в свою чергу, також поділяються на підвиди.

При мажоритарній виборчій системі застосовується такий порядок визначення результатів виборів, коли мандати до пред­ставницьких органів (один або кілька) від округу одержують тільки ті кандидати, які отримали встановлену законом більшість голосів, а усі решта вважаються не обраними.

При пропорційній виборчій системі застосовується порядок визначення результатів виборів, коли мандати до представницьких органів розподіляються між партіями пропорційно кількості голосів виборців, зібраних кожною з них у межах виборчого округу.

При змішаній виборчій системі застосовується такий порядок визначення результатів виборів, коли мандати до представницьких органів розподіляються шляхом поєднання мажоритарної та пропорційної виборчої системи у рівних долях чи з перевагами якоїсь із них.

Демократичними принципами виборчого права є :

  • загальне, рівне і пряме виборче право при таємному голосуванні;

  • вільне й рівноправне висування кандидатів у депутати;

  • гласність і відкритість;

  • рівність можливостей для всіх кандидатів у проведенні виборчої кампанії;

  • неупередженість до кандидатів з боку державних органів, установ та організацій, органів місцевого самоврядування;

  • свобода агітації.

Референдум - це голосування населення всієї держави (загальнодержавний референдум) або певної частини її населення (місцевий референдум) з метою вирішення найважливіших питань державного та суспільного життя. Референдум і вибори мають загальний метод здійснення голосування, але відрізняться своїм предметом. Вибори проводяться для визначення особи, яка, на думку більшості виборців, найбільш гідна обіймати виборну посаду. Завданням референдуму є вирішення важливих питань, не пов’язаних із наданням юридичної сили мандатам якихось осіб. Це можуть бути затвердження, зміна чи скасування законів, вирішення проблем територіального устрою в межах держави тощо.

Залежно від тих чи інших ознак референдуми поділяються на певні види. Розрізняють імперативний і консультативний, конституційний.




Лекція 4

Тема 3.1: Цивільне право України: загальні положення

  1. Поняття і система цивільного права

  2. Поняття та структура цивільного законодавства

  3. Поняття цивільних правовідносин та їх види

  4. Суб’єкти та об’єкти цивільних правовідносин

Література:

Основна:

  1. Брецко Ф. Ф. Основи держави і права: Навч. посіб.: У 2 кн. - Ужгород, 1998.

  2. Забарний Г. Г., Калюжний Р. А., Шкарупа В. К. Основи держави і права. - К., 2002.

  3. Керецман В., Семерак О. Правознавство. - К., 2002.

  4. Ківалов С. В., Музиченко П. П. та ін. Основи правознавства України. -

Харків, 2002.

  1. Котюк В. О. Основи держави і права. - К., 2001.

  2. Лисенков С. Л. Основи держави і права у запитаннях та відповідях: Навч. посіб. - К., 1997.

  1. Лисенков С. Л. Основи правознавства. - К., 2000.

  2. Молдован В. В. Основи держави і права: Курс лекцій. - К., 1997.

  3. Основи правознавства / За ред. І. Б. Усенка. - К., 2002.

  4. Основи держави і права: Навч. посіб. / За ред. А. М. Колодія і

А. Ю.Олійника. - К., 1997.

  1. Пастухов В. П., Пеньківський В. Ф., Наум М. Ю. Основи правознавства. -

К., 2000.

  1. Правознавство: Навч. посіб. / За ред. В. Г. Гончаренка. - К., 2002.

  2. Правознавство: Підручник / За ред. В. В. Копєйчикова. - К., 2002.

Додаткова:

  1. Гражданский кодекс Украины: Научно - практический комментарий. - Харьков, 1999.

  2. Бірюков І. А., Заіка Ю. О., Співак В. М. Цивільне право України (Загальна частина). - К., 2002.

  3. Цивільне право України: Підручник: У 2 т. / О. В. Дзера (кер. авт. кол.). –

К., 2002.

  1. Харитонов Е. О., Саниахметова Н. А. Гражданское право. - К., 2003.



1. Поняття і система цивільного права

Цивільне право України - це система правових норм, які регулюють майнові й особисті немайнові відносини, засновані на юридичній рівності, вільному волевиявленню і майновій самостійності їхніх учасників.

Під майновими відносинами розуміють відносини, які виникають між суб'єктами цивільного права з приводу різного роду матеріальних благ, тобто речей, робіт, послуг, іншого майна в широкому сенсі цього слова, у процесі їхнього виробництва, розподілу, обміну і споживання.

Об’єктом особистих немайнових відносин є не речі (не майно), а блага, невіддільні від особистості учасників таких відносин (наприклад, їхня честь, гідність, ділова репутація й інші права громадян, передбачені розділом II Конституції України) чи результати їхньої творчої праці (літературний та художній твір, винахід тощо).

Перший вид особистих немайнових відносин, тобто відносин, об'єктом яких є невіддільні від особистості їхніх учасників блага, зовсім позбавлені економічного змісту. Ні честь, ні гідність, ні ділова репутація не можуть виступати як товар. Вони позбавлені грошової оцінки і невідчужувані. Тому ці особисті немайнові відносини називаються особистими немайновими відносинами, не пов'язаними з майновими. Разом із тим, значення цих відносин досить велике, оскільки, як передбачено статтею 3 Конституції України, “людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні вищою соціальною цінністю”. Цивільне право властивими йому методами, разом з іншими галузями права (кримінальним та адміністративним), охороняє ці відносини від незаконних (неправомірних) посягань на них. їм надано першорядного значення.

Інший вид особистих немайнових відносин, хоча об'єктом їх також є нематеріальні блага, не позбавлений певного економічного змісту. За особами, які своєю творчою працею створили витвір науки, літератури чи мистецтва, зробили винахід тощо, визнається не тільки право на авторство створених ними зазначених творів, винаходів, а й право на їх реалізацію, внаслідок якої вони можуть придбати майно (гроші). За ними також визнаються права, які створюють економічну можливість використовувати особисто або через інших осіб результати своєї творчої праці в різних галузях культурного і господарського життя суспільства. Ці права називають інтелектуальною власністю, а в цілому - це особисті немайнові відносини, пов 'язані з майновими.



Система цивільного права припускає об'єднання цивільно-правових норм в окремі інститути і поділ останніх на загальну й особливу частини.

Загальну частину складають норми, що визначають завдання цивільного законодавства; коло регульованих ним відносин; підстави виникнення цивільних прав і обов'язків; способи захисту прав; правовий статус суб'єктів цивільного права; норми, що відносяться до операцій, представництва тощо.

Особлива частина охоплює цивільно-правові інститути, норми яких регулюють окремі групи відносин, наприклад, право власності, зобов'язальне право, спадкове право тощо.

2. Поняття та структура цивільного законодавства

Джерелами цивільного права є нормативні акти, в яких юридично закріплені цивільно-правові норми. Сукупність цих актів є цивільним законодавством:



Загальними засадами цивільного законодавства є:

1) неприпустимість свавільного втручання у сферу особистого життя людини;

2) неприпустимість позбавлення права власності, крім випадків, встановлених Конституцією України та законом;

4) свобода підприємницької діяльності, яка не заборонена законом;

5) судовий захист цивільного права та інтересу;

6) справедливість, добросовісність та розумність.


3. Поняття цивільних правовідносин та їх види

Цивільним законодавством регулюються особисті немайнові та майнові відносини (цивільні відносини), засновані на юридичній рівності, вільному волевиявленні, майновій самостійності їх учасників.

Для цивільно-правових відносин е характерними специфічні ознаки, які вирізняють їх з-поміж інших видів правових відносин, що виникають у суспільстві. Зокрема, слід відзначити такі особливості:

- цивільно-правові відносини - це майнові та особисті немайнові відносини;

- учасники цих відносин характеризуються майновою відокремленістю та юридичною рівністю;

- юридичні права та обов'язки суб'єктів цивільно-правових відносин виникають, змінюються або припиняються на підставі юридичних фактів. Цивільно-правові відносини складаються з трьох основних елементів: суб'єктів, об'єктів і змісту.

Суб'єктами цивільно-правових відносин можуть бути фізичні та юридичні особи.

Правові відносини між фізичними особами виникають здебільшого з приводу матеріальних, духовних та інших потреб. З урахуванням зазначеного об'єктами цивільно-правових відносин можуть бути: речі, дії, продукти творчої діяльності, особисті немайнові блага. Змістом цивільно-правових відносин є цивільні права та обов'язки суб'єктів таких відносин.

У даному випадку суб'єктивне право - це заснована на законі можливість конкретної особи здійснювати певні дії та вимагати задоволення свого інтересу від зобов'язаної особи.

Зміст суб'єктивного права знаходить свій вираз у відповідних можливостях учасника зазначених відносин:

- здійснювати певні дії (наприклад, купувати, продавати, дарувати речі, використовувати твори тощо);

- вимагати належної поведінки від зобов'язаних осіб (скажімо, виконати роботу, передати речі і т. ін.);

- можливість звернутися до застосування примусової сили державного апарату для реалізації права вимоги.

Суб'єктивний цивільний обов'язок - міра необхідної поведінки зобов'язаної особи, яку вимагає від неї уповноважена особа з метою задоволення своїх інтересів.

Цивільно-правові відносини поділяються на такі види:

1) за змістом: майнові цивільно-правові відносини, спрямовані на задоволення майнових інтересів фізичних та юридичних осіб (приміром, правовідносини власності, передача майна однією особою іншій у порядку спадкування); немайнові цивільно-правові відносини щодо задоволення особистих немайнових інтересів учасників цих відносин (наприклад, авторські правовідносини);

2) за зв'язком учасників відносин: абсолютні, тобто цивільно-правові відносини, за яких уповноваженому суб'єктові протистоїть як зобов'язаний суб'єкт невизначене коло осіб (скажімо, правовідносини власності, авторства); відносні цивільно-правові відносини, за яких уповноваженому суб'єктові протистоїть конкретно визначена особа, яка повинна здійснити уповноваженому суб'єктові певні дії (приміром, у разі купівлі-продажу, зберігання, постачання);

3) залежно від об'єкта правових відносин: речові цивільно-правові відносини, об'єктом яких є речі (наприклад, відносини володіння та користування майном); зобов'язальні, тобто правовідносини, об'єктом яких є виконання відповідних зобов'язань (наприклад, відносини, що виникають із договору, спричинення шкоди);

4) залежно від структури: прості цивільно-правові відносини, за яких одній стороні належить тільки право, а іншій - тільки обов'язок (скажімо, правовідносини, що виникають із договору позики); складні цивільно-правові відносини, за яких дві сторони мають як права, так і обов'язки (наприклад, відносини, що виникають із договору купівлі-продажу);

5) за характером нормативного спрямування: регулятивні цивільно-правові відносини, в основу яких покладено дію цивільно-правових норм, спрямованих на регулювання майнових та особистих немайнових відносин між їх учасниками; охоронні цивільно-правові відносини, що виникають унаслідок порушення цивільних прав одного з суб'єктів цих відносин і спрямовані на їх відновлення.

Цивільно-правові відносини виникають, змінюються або припиняються на підставі юридичних фактів, тобто обставин, які мають юридичне значення і породжують певні правові наслідки.

Цивільний кодекс України (ст. 4) передбачає, що цивільні права та обов'язки виникають внаслідок: угод; адміністративних актів; відкриттів, винаходів, раціоналізаторських пропозицій, створення творів науки, літератури і мистецтва; заподіяння шкоди іншій особі; придбання або збереження майна за рахунок коштів іншої особи без достатніх підстав; інших дій громадян та організацій; подій, з якими закон пов'язує наступ цивільно-правових наслідків.

Юридичні факти в цивільному праві поділяються на юридичні дії та юридичні події.

Юридичні дії - це такі юридичні факти, спричинення яких залежить від волі людей та породжує певні правові наслідки (наприклад, укладання учасниками цивільних правовідносин певного договору).

Дії, що вчиняються відповідно до закону, визнаються правомірними (скажімо, угоди, адміністративні акти і т.д.), а ті дії, що вчиняються всупереч законові, - неправомірними (укладання фіктивних угод і т. ін.).

Юридичні події - це юридичні факти, що настають незалежно від волі людини (наприклад, природні явища стихійного характеру).


4. Суб’єкти та об’єкти цивільних правовідносин

Учасниками цивільних відносин є фізичні особи та юридичні особи, а також держава Україна, Автономна Республіка Крим, територіальні громади, іноземні держави та інші суб'єкти публічного права.



Людина як учасник цивільних відносин вважається фізичною особою.

Правове становище фізичних осіб або їх цивільно-правовий статус визначається визнаною за ними законом правоздатністю і дієздатністю.

Цивільна правоздатність фізичної особи – це здатність мати цивільні права та обов'язки. Вона виникає у момент народження. людини. У випадках, встановлених законом, охороняються інтереси зачатої, але ще не народженої дитини. Цивільна правоздатність фізичної особи припиняється у момент її смерті.

Цивільною дієздатністю фізичної особи є її здатність своїми діями набувати для себе цивільних прав і самостійно їх здійснювати, а також здатність своїми діями створювати для себе цивільні обов'язки, самостійно їх виконувати та нести відповідальність у разі їх невиконання.

Фізична особа набуває прав та обов'язків і здійснює їх під своїм ім'ям. Ім'я фізичної особи, яка є громадянином України, складається із прізвища, власного імені та по батькові, якщо інше не випливає із закону або звичаю національної меншини, до якої вона належить. При здійсненні окремих цивільних прав фізична особа відповідно до закону може використовувати псевдонім (вигадане ім'я) або діяти без зазначення імені. Ім'я фізичній особі надається відповідно до закону.

Місцем проживання фізичної особи є житловий будинок, квартира, інше приміщення, придатне для проживання в ньому (гуртожиток, готель тощо), у відповідному населеному пункті, в якому фізична особа проживає постійно, переважно або тимчасово.

Фізична особа, яка досягла чотирнадцяти років, вільно обирає собі місце проживання, за винятком обмежень, які встановлюються законом.

Місцем проживання фізичної особи у віці від десяти до чотирнадцяти років є місце проживання її батьків (усиновлювачів) або одного з них, з ким вона проживає, опікуна або місцезнаходження навчального закладу чи закладу охорони здоров'я тощо, в якому вона проживає, якщо інше місце проживання не встановлено за згодою між дитиною та батьками (усиновлювачами, опікуном) або організацією, яка виконує щодо неї функції опікуна.

У разі спору місце проживання фізичної особи у віці від десяти до чотирнадцяти років визначається органом опіки та піклування або судом.

Місцем проживання фізичної особи, яка не досягла десяти років, є місце проживання її батьків (усиновлювачів) або одного з них, з ким вона проживає, опікуна або місцезнаходження навчального закладу чи закладу охорони здоров'я, в якому вона проживає.

Місцем проживання недієздатної особи є місце проживання її опікуна або місцезнаходження відповідної організації, яка виконує щодо неї функції опікуна.

Фізична особа може мати кілька місць проживання.

Фізична особа може бути визнана судом безвісно відсутньою, якщо протягом одного року в місці її постійного проживання немає відомостей про місце її перебування.

Фізична особа може бути оголошена судом померлою, якщо у місці її постійного проживання немає відомостей про місце її перебування протягом трьох років, а якщо вона пропала безвісти за обставин, що загрожували їй смертю або дають підставу припускати її загибель від певного нещасного випадку, - протягом шести місяців, а за можливості вважати фізичну особу загиблою від певного нещасного випадку або інших обставин внаслідок надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру - протягом одного місяця після завершення роботи спеціальної комісії, утвореної внаслідок надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру.

Рівні дієздатності

Умови виникнення,набуття, обмеження дієздатності

або визнання особи недієздатною

Часткова

до 14 років

Неповна

з 14 до 18 років

Повна

з 18 років

з 14 до 18 років

з 16 до 18 років

реєстрація шлюбу

запис батьком або матір’ю дитини

укладання трудового

договору

реєстрація підприємницької

діяльності

Обмеження дієздатності

за рішенням суду

психічний розлад,

який істотно впливає на здатність усвідомлювати значення своїх дій та (або) керувати ними

зловживання спиртними напоями, наркотичними засобами, токсичними речовинами тощо, яке ставить особу чи її сім'ю, а також інших осіб, яких вона за законом зобов'язана утримувати, у скрутне матеріальне становище.

Визнання особи недієздатною

особа внаслідок хронічного, стійкого психічного розладу не здатна усвідомлювати значення своїх дій та (або) керувати ними


Юридичною особою є організація, створена і зареєстрована у встановленому законом порядку.

Юридична особа наділяється цивільною правоздатністю і дієздатністю, може бути позивачем та відповідачем у суді.

Юридична особа може бути створена шляхом об'єднання осіб та (або) майна.

Юридичні особи, залежно від порядку їх створення, поділяються на юридичних осіб приватного права та юридичних осіб публічного права.

Юридична особа приватного права створюється на підставі установчих документів відповідно до Цивільного кодексу.

Юридична особа публічного права створюється розпорядчим актом Президента України, органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування.

Юридичні особи можуть створюватися у формі товариств, установ та в інших формах, встановлених законом.

Товариством є організація, створена шляхом об'єднання осіб (учасників), які мають право участі у цьому товаристві. Товариство може бути створено однією особою, якщо інше не встановлено законом.

Товариства поділяються на підприємницькі та непідприємницькі.

Установою є організація, створена однією або кількома особами (засновниками), які не беруть участі в управлінні нею, шляхом об'єднання (виділення) їхнього майна для досягнення мети, визначеної засновниками, за рахунок цього майна.

Особливості правового статусу окремих видів установ встановлюються законом.

Товариства, які здійснюють підприємницьку діяльність з метою одержання прибутку та наступного його розподілу між учасниками (підприємницькі товариства), можуть бути створені лише як господарські товариства (повне товариство, командитне товариство, товариство з обмеженою або додатковою відповідальністю, акціонерне товариство) або виробничі кооперативи.

Непідприємницькими товариствами є товариства, які не мають на меті одержання прибутку для його наступного розподілу між учасниками.

Особливості правового статусу окремих видів непідприємницьких товариств встановлюються законом.

Об’єктами цивільних прав є речі, у тому числі гроші та цінні папери, інше майно, майнові права, результати робіт, послуги, результати інтелектуальної, творчої діяльності, інформація, а також інші матеріальні і нематеріальні блага.

Річчю є предмет матеріального світу, щодо якого можуть виникати цивільні права та обов'язки.

Види речей:

  • нерухомі та рухомі;

  • подільні та неподільні;

  • споживні та неспоживні;

  • головна річ і приналежність;

  • складні;

  • продукція, плоди та доходи.

Цінним папером є документ встановленої форми з відповідними реквізитами, що посвідчує грошове або інше майнове право і визначає взаємовідносини між особою, яка його розмістила (видала), і власником та передбачає виконання зобов'язань згідно з умовами його розміщення, а також можливість передачі прав, що випливають з цього документа, іншим особам.

В Україні в цивільному обороті можуть бути такі групи цінних паперів:

1) пайові цінні папери, які засвідчують участь у статутному капіталі, надають їх власникам право на участь в управлінні емітентом і одержання частини прибутку, зокрема у вигляді дивідендів, та частини майна при ліквідації емітента;

2) боргові цінні папери, які засвідчують відносини позики і передбачають зобов'язання емітента сплатити у визначений строк кошти відповідно до зобов'язання;

3) похідні цінні папери, механізм розміщення та обігу яких пов'язаний з правом на придбання чи продаж протягом строку, встановленого договором, цінних паперів, інших фінансових та (або) товарних ресурсів;

4) товаророзпорядчі цінні папери, які надають їхньому держателю право розпоряджатися майном, вказаним у цих документах.

Майном як особливим об'єктом вважаються окрема річ, сукупність речей, а також майнові права та обов'язки.

Майнові права є неспоживною річчю. Майнові права визнаються речовими правами.

Інформацією є документовані або публічно оголошені відомості про події та явища, що мали або мають місце у суспільстві, державі та навколишньому середовищі.

Особистими немайновими благами, які охороняються цивільним законодавством, є: здоров'я, життя; честь, гідність і ділова репутація; ім'я (найменування); авторство; свобода літературної, художньої, наукової і технічної творчості, а також інші блага, які охороняються цивільним законодавством.




Лекція 5

1   2   3   4   5   6   7



Схожі:

Лекція 1 Тема 1: Основи теорії держави Основні теорії походження держави і права Поняття та ознаки держави Поняття функцій держави, їх види iconЛекція 1 Тема 1: Основи теорії держави Основні теорії походження держави і права Поняття та ознаки держави Поняття функцій держави, їх види
Забарний Г. Г., Калюжний Р. А., Шкарупа В. К. Основи держави і права. К., 2002
Лекція 1 Тема 1: Основи теорії держави Основні теорії походження держави і права Поняття та ознаки держави Поняття функцій держави, їх види iconЛекція 1 Тема 1: Основи теорії держави Основні теорії походження держави і права Поняття та ознаки держави Поняття функцій держави, їх види
Забарний Г. Г., Калюжний Р. А., Шкарупа В. К. Основи держави і права. К., 2002
Лекція 1 Тема 1: Основи теорії держави Основні теорії походження держави і права Поняття та ознаки держави Поняття функцій держави, їх види iconКурс лекцій у схемах Розділ І. Основні поняття теорії держави І права
На рис. 2 перелічені питання, які потрібно знати про державу взагалі. Сюди входять: поняття держави, причини її виникнення, теорії...
Лекція 1 Тема 1: Основи теорії держави Основні теорії походження держави і права Поняття та ознаки держави Поняття функцій держави, їх види iconТема 23. Механізм і апарат держави
Поняття апарату держави, органу держави. Види органів держави, їхні ознаки та класифікація
Лекція 1 Тема 1: Основи теорії держави Основні теорії походження держави і права Поняття та ознаки держави Поняття функцій держави, їх види iconХарактеристика теорії права та держави План Поняття, завдання і система науки. Правознавство. Юриспруденція. Система і функції юридичної науки. Об’єкт і
Об’єкт і предмет науки. Об’єкт і предмет теорії права та держави. Визначення теорії права та держави. Значення і місце теорії права...
Лекція 1 Тема 1: Основи теорії держави Основні теорії походження держави і права Поняття та ознаки держави Поняття функцій держави, їх види iconТема 20. Загальне поняття та ознаки держави
Поняття держави. Характерні ознаки держави та їхній зміст. Відмінність держави від інших організацій суспільства
Лекція 1 Тема 1: Основи теорії держави Основні теорії походження держави і права Поняття та ознаки держави Поняття функцій держави, їх види iconКонтрольні екзаменаційні питання з курсу теорії держави і права
Поняття методології теорії держави і права. Методи дослідження державних і правових явищ
Лекція 1 Тема 1: Основи теорії держави Основні теорії походження держави і права Поняття та ознаки держави Поняття функцій держави, їх види iconКонтрольні залікові питання з курсу теорії держави і права
Поняття методології теорії держави і права. Методи дослідження державних і правових явищ
Лекція 1 Тема 1: Основи теорії держави Основні теорії походження держави і права Поняття та ознаки держави Поняття функцій держави, їх види iconКонтрольні залікові питання з курсу теорії держави І права ( I семестр, заочна форма навчання, 1 курс)
Поняття методології теорії держави і права. Методи дослідження державних і правових явищ
Лекція 1 Тема 1: Основи теорії держави Основні теорії походження держави і права Поняття та ознаки держави Поняття функцій держави, їх види iconТема 1: Основи теорії держави та права
Забарний Г. Г., Калюжний Р. А., Шкарупа В. К. Основи держави і права. К., 2002
Додайте кнопку на своєму сайті:
Документи


База даних захищена авторським правом ©te.zavantag.com 2000-2017
При копіюванні матеріалу обов'язкове зазначення активного посилання відкритою для індексації.
звернутися до адміністрації
Документи