Лекція 1 Тема 1: Основи теорії держави Основні теорії походження держави і права Поняття та ознаки держави Поняття функцій держави, їх види icon

Лекція 1 Тема 1: Основи теорії держави Основні теорії походження держави і права Поняття та ознаки держави Поняття функцій держави, їх види




НазваЛекція 1 Тема 1: Основи теорії держави Основні теорії походження держави і права Поняття та ознаки держави Поняття функцій держави, їх види
Сторінка3/7
Дата конвертації21.01.2013
Розмір1.48 Mb.
ТипЛекція
1   2   3   4   5   6   7
Тема 3.3: Право власності та інші речові права

  1. Поняття і форми власності в Україні

  2. Суб’єкти права власності та захист їхніх прав

  3. Підстави виникнення та припинення права власності

  4. Права на чуже майно та їх види

Література:

Основна:

  1. Брецко Ф. Ф. Основи держави і права: Навч. посіб.: У 2 кн. - Ужгород, 1998.

  2. Забарний Г. Г., Калюжний Р. А., Шкарупа В. К. Основи держави і права. - К., 2002.

  3. Керецман В., Семерак О. Правознавство. - К., 2002.

  4. Ківалов С. В., Музиченко П. П. та ін. Основи правознавства України. -

Харків, 2002.

  1. Котюк В. О. Основи держави і права. - К., 2001.

  2. Лисенков С. Л. Основи держави і права у запитаннях та відповідях: Навч. посіб. - К., 1997.

  1. Лисенков С. Л. Основи правознавства. - К., 2000.

  2. Молдован В. В. Основи держави і права: Курс лекцій. - К., 1997.

  3. Основи правознавства / За ред. І. Б. Усенка. - К., 2002.

  4. Основи держави і права: Навч. посіб. / За ред. А. М. Колодія і

А. Ю.Олійника. - К., 1997.

  1. Пастухов В. П., Пеньківський В. Ф., Наум М. Ю. Основи правознавства. -

К., 2000.

  1. Правознавство: Навч. посіб. / За ред. В. Г. Гончаренка. - К., 2002.

  2. Правознавство: Підручник / За ред. В. В. Копєйчикова. - К., 2002.

Додаткова:

  1. Гражданский кодекс Украины: Научно - практический комментарий. - Харьков, 1999.

  2. Бірюков І. А., Заіка Ю. О., Співак В. М. Цивільне право України (Загальна частина). - К., 2002.

  3. Цивільне право України: Підручник: У 2 т. / О. В. Дзера (кер. авт. кол.). –

К., 2002.

  1. Харитонов Е. О., Саниахметова Н. А. Гражданское право. - К., 2003.



1. Поняття і форми власності в Україні

Право власності – це право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Право володіння – це заснована на законі можливість фактичного утримання конкретною особою конкретної речі (майна) у своєму господарстві та здійснення безпосереднього впливу на неї.

Право користування - це заснована на законі можливість власника використовувати корисні властивості конкретних речей (майна), які дають можливість задовольняти відповідні потреби та інтереси.

Право розпорядження - заснована на законі можливість визначати фактичну або юридичну долю речей (майна) шляхом її безпосередньої реалізації (споживання), відчуження (продажу, дарування, міни тощо) або здійснення інших правочинів чи договорів з приводу речей (майна).

Земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об'єктами права власності Українського народу.

Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, встановлених Конституцією України.

Кожен громадянин має право користуватися природними об'єктами права власності Українського народу відповідно до закону.

Суб'єктами права приватної власності є фізичні та юридичні особи.

Фізичні та юридичні особи можуть бути власниками будь-якого майна, за винятком окремих видів майна, які відповідно до закону не можуть їм належати.

Склад, кількість та вартість майна, яке може бути у власності фізичних та юридичних осіб, не є обмеженими.

Законом може бути встановлено обмеження розміру земельної ілянки, яка може бути у власності фізичної та юридичної особи.

У державній власності є майно, у тому числі грошові кошти, яке належить державі Україна.

Від імені та в інтересах держави Україна право власності здійснюють відповідно органи державної влади.

Управління майном, що є у державній власності, здійснюється державними органами, а у випадках, передбачених законом, може здійснюватися іншими суб'єктами.

У комунальній власності є майно, у тому числі грошові кошти, яке належить територіальній громаді.

Управління майном, що є у комунальній власності, здійснюють безпосередньо територіальна громада та утворені нею органи місцевого самоврядування.



2. Суб’єкти права власності та захист їхніх прав

Суб'єктами права власності є Український народ та інші учасники цивільних відносин.

Усі суб'єкти права власності є рівними перед законом.

Держава забезпечує рівний захист прав усіх суб'єктів права власності.

Власник, який має підстави передбачати можливість порушення свого права власності іншою особою, може звернутися до суду з вимогою про заборону вчинення нею дій, які можуть порушити його право, або з вимогою про вчинення певних дій для запобігання такому порушенню.

Власник, права якого порушені, має право на відшкодування завданої йому майнової та моральної шкоди.

Власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.

Якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно:

1) було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння;

2) було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння;

3) вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.

Майно не може бути витребувано від добросовісного набувача, якщо воно було продане у порядку, встановленому для виконання судових рішень.

Якщо майно було набуте безвідплатно в особи, яка не мала права його відчужувати, власник має право витребувати його від добросовісного набувача у всіх випадках.

Гроші, а також цінні папери на пред'явника не можуть бути витребувані від добросовісного набувача.

Власник майна має право вимагати від особи, яка знала або могла знати, що вона володіє майном незаконно (недобросовісного набувача), передання усіх доходів від майна, які вона одержала або могла одержати за весь час володіння ним.

Власник майна має право вимагати від добросовісного набувача передання усіх доходів від майна, які він одержав або міг одержати з моменту, коли дізнався чи міг дізнатися про незаконність володіння ним, або з моменту, коли йому було вручено повістку до суду у справі за позовом власника про витребування майна.

Добросовісний або недобросовісний набувач (володілець) має право вимагати від власника майна відшкодування необхідних витрат на утримання, збереження майна, здійснених ним з часу, з якого власникові належить право на повернення майна або передання доходів.

Добросовісний набувач (володілець) має право залишити собі здійснені ним поліпшення майна, якщо вони можуть бути відокремлені від майна без завдання йому шкоди. Якщо поліпшення не можуть бути відокремлені від майна, добросовісний набувач (володілець) має право на відшкодування здійснених витрат у сумі, на яку збільшилася його вартість.

Власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

Власник майна може пред'явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

Правовий акт органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, який не відповідає законові і порушує права власника, за позовом власника майна визнається судом незаконним та скасовується.

Власник майна, права якого порушені внаслідок видання правового акта органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, має право вимагати відновлення того становища, яке існувало до видання цього акта. У разі неможливості відновлення попереднього становища власник має право на відшкодування майнової та моральної шкоди.

Власник земельної ділянки, житлового будинку, інших будівель має право на компенсацію у зв'язку із зниженням цінності цих об'єктів у результаті діяльності, що призвела до зниження рівня екологічної, шумової захищеності території, погіршення природних властивостей землі.

3. Підстави виникнення та припинення права власності

Право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів.

Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Юридична особа публічного права набуває право власності на майно, передане їй у власність, та на майно, набуте нею у власність на підставах, не заборонених законом.

Як і будь-яке суб'єктивне цивільне право, право власності може виникати за наявності певних юридичних фактів, зазначених у ЦК України.

Всі юридичні факти, які утворюють правовідносини власності (і відповідно суб'єктивне право власності), можна поділити на первісні і похідні.

За первісних фактів право власності виникає на річ вперше або незалежно від попередніх власників, за похідних - право власності виникає у суб'єкта внаслідок волевиявлення попереднього власника.

До первісних способів набуття права власності належать:

  • створення нової речі внаслідок виробничої діяльності (виробництва);

  • переробка речі (специфікації);

  • володіння плодами і доходами;

  • націоналізація;

  • реквізиція;

  • конфіскація;

  • вилучення безгосподарно утримуваного будинку;

  • вилучення безгосподарно утримуваних пам'яток історії і культури;

  • безхазяйне майно;

  • знахідка;

  • скарб;

  • бездоглядна худоба.

Деякі способи характерні для виникнення будь-яких форм власності, зокрема виробництво, переробка речей, плоди і доходи. Але є й способи, притаманні лише державній власності: націоналізація, реквізиція, конфіскація, вилучення безгосподарно утримуваного будинку або пам'яток історії і культури, знахідка, скарб.

Похідними способами набуття права власності визнаються численні цивільні угоди, а також спадкування за законом і заповітом.

Підстави припинення права власності поділяють на такі, що залежать, і такі, що не залежать від волі власника.

А. Залежать від волі власника:

а) угоди з відчуження майна або витрат грошових коштів;

б) користування майном, внаслідок якого це майно повністю споживається;

в) знищення або викидання майна власником.

Б. Не залежать від волі власника:

а) примусовий продаж або примусове вилучення майна у випадках, передбачених законом;

б) загибель майна внаслідок стихійної події або протиправних дій інших осіб;

в) набуття майна проти волі власника добросовісним набувачем.

4. Права на чуже майно та їх види

Види речових прав на чуже майно:

1) право володіння;

2) право користування (сервітут);

3) право користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис);

4) право забудови земельної ділянки (суперфіцій).

Законом можуть бути встановлені інші речові права на чуже майно.

Особа, яка має речове право на чуже майно, має право на захист цього права, у тому числі і від власника майна.

Володільцем чужого майна є особа, яка фактично тримає його у себе.

Право володіння чужим майном може належати одночасно двом або більше особам.

Фактичне володіння майном вважається правомірним, якщо інше не випливає із закону або не встановлено рішенням суду.

Право володіння виникає на підставі договору з власником або особою, якій майно було передане власником, а також на інших підставах, встановлених законом.

Право володіння припиняється у разі:

1) відмови володільця від володіння майном;

2) витребування майна від володільця власником майна або іншою особою;

3) знищення майна.

Право володіння припиняється також в інших випадках, встановлених законом.

Право користування чужим майном (сервітут) може бути встановлене щодо земельної ділянки, інших природних ресурсів (земельний сервітут) або іншого нерухомого майна для задоволення потреб інших осіб, які не можуть бути задоволені іншим способом.

Сервітут може належати власникові (володільцеві) сусідньої земельної ділянки, а також іншій, конкретно визначеній особі (особистий сервітут).

Сервітут може бути встановлений договором, законом, заповітом або рішенням суду.

Земельний сервітут може бути встановлений договором між особою, яка вимагає його встановлення, та власником (володільцем) земельної ділянки.

Договір про встановлення земельного сервітуту підлягає державній реєстрації в порядку, встановленому для державної реєстрації прав на нерухоме майно.

У разі недосягнення домовленості про встановлення сервітуту та про його умови спір вирішується судом за позовом особи, яка вимагає встановлення сервітуту.

Сервітут визначає обсяг прав щодо користування особою чужим майном.

Сервітут може бути встановлений на певний строк або без визначення строку.

Особа, яка користується сервітутом, обов'язана вносити плату за користування майном, якщо інше не встановлено договором, законом, заповітом або рішенням суду.

Сервітут не підлягає відчуженню.

Сервітут не позбавляє власника майна, щодо якого він встановлений, права володіння, користування та розпоряджання цим майном.

Сервітут зберігає чинність у разі переходу до інших осіб права власності на майно, щодо якого він встановлений.

Збитки, завдані власникові (володільцеві) земельної ділянки або іншого нерухомого майна, особою, яка користується сервітутом, підлягають відшкодуванню на загальних підставах.

Сервітут припиняється у разі:

1) поєднання в одній особі особи, в інтересах якої встановлений сервітут, і власника майна, обтяженого сервітутом;

2) відмови від нього особи, в інтересах якої встановлений сервітут;

3) спливу строку, на який було встановлено сервітут;

4) припинення обставини, яка була підставою для встановлення сервітуту;

5) невикористання сервітуту протягом трьох років підряд;

6) смерті особи, на користь якої було встановлено особистий сервітут.

Сервітут може бути припинений за рішенням суду на вимогу власника майна за наявності обставин, які мають істотне значення.

Власник земельної ділянки має право вимагати припинення сервітуту, якщо він перешкоджає використанню цієї земельної ділянки за її цільовим призначенням.

Сервітут може бути припинений в інших випадках, встановлених законом.

Право користування чужою земельною ділянкою встановлюється договором між власником земельної ділянки і особою, яка виявила бажання користуватися цією земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (далі - землекористувач).

Строк договору про надання права користування чужою земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб встановлюється договором і для земельних ділянок державної або комунальної власності не може перевищувати 50 років.

Власник земельної ділянки має право надати її в користування іншій особі для будівництва промислових, побутових, соціально-культурних, житлових та інших споруд і будівель (суперфіцій). Таке право виникає на підставі договору або заповіту.

Право користування чужою земельною ділянкою для забудови може бути встановлено на визначений або на невизначений строк.

Строк користування земельною ділянкою державної чи комунальної власності для забудови не може перевищувати 50 років.


Лекція 6

Тема 3.5: Правочини. Зобов’язальне право

  1. Поняття та види правочинів

  2. Поняття зобов’язання, підстави його виникнення та припинення

  3. Цивільно-правові договори: поняття і види

  4. Недоговірні зобов’язання та їх види

Література:

Основна:

  1. Брецко Ф. Ф. Основи держави і права: Навч. посіб.: У 2 кн. - Ужгород, 1998.

  2. Забарний Г. Г., Калюжний Р. А., Шкарупа В. К. Основи держави і права. - К., 2002.

  3. Керецман В., Семерак О. Правознавство. - К., 2002.

  4. Ківалов С. В., Музиченко П. П. та ін. Основи правознавства України. -

Харків, 2002.

  1. Котюк В. О. Основи держави і права. - К., 2001.

  2. Лисенков С. Л. Основи держави і права у запитаннях та відповідях: Навч. посіб. - К., 1997.

  1. Лисенков С. Л. Основи правознавства. - К., 2000.

  2. Молдован В. В. Основи держави і права: Курс лекцій. - К., 1997.

  3. Основи правознавства / За ред. І. Б. Усенка. - К., 2002.

  4. Основи держави і права: Навч. посіб. / За ред. А. М. Колодія і

А. Ю.Олійника. - К., 1997.

  1. Пастухов В. П., Пеньківський В. Ф., Наум М. Ю. Основи правознавства. -

К., 2000.

  1. Правознавство: Навч. посіб. / За ред. В. Г. Гончаренка. - К., 2002.

  2. Правознавство: Підручник / За ред. В. В. Копєйчикова. - К., 2002.

Додаткова:

    1. Гражданский кодекс Украины: Научно - практический комментарий. - Харьков, 1999.

    2. Бірюков І. А., Заіка Ю. О., Співак В. М. Цивільне право України (Загальна частина). - К., 2002.

    3. Цивільне право України: Підручник: У 2 т. / О. В. Дзера (кер. авт. кол.). –

К., 2002.

    1. Харитонов Е. О., Саниахметова Н. А. Гражданское право. - К., 2003.



1. Поняття та види правочинів

Правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Види правочинів:

  • односторонні;

  • двосторонні;

  • багатосторонні (договори).

Одностороннім правочином є дія однієї сторони, яка може бути представлена однією або кількома особами.

Односторонній правочин може створювати обов'язки лише для особи, яка його вчинила.

Односторонній правочин може створювати обов'язки для інших осіб лише у випадках, встановлених законом, або за домовленістю з цими особами.

Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін.

До правовідносин, які виникли з односторонніх правочинів, застосовуються загальні положення про зобов'язання та про договори, якщо це не суперечить актам цивільного законодавства або суті одностороннього правочину.

Загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину:

1. Зміст правочину не може суперечити цьому Цивільному кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.

2. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності.

3. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

4. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом.

5. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

6. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Правочин може вчинятися усно або в письмовій формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.

Правочин, для якого законом не встановлена обов'язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків.

У випадках, встановлених договором або законом, воля сторони до вчинення правочину може виражатися її мовчанням.

Усно можуть вчинятися правочини, які повністю виконуються сторонами у момент їх вчинення, за винятком правочинів, які підлягають нотаріальному посвідченню та (або) державній реєстрації, а також правочинів, для яких недодержання письмової форми має наслідком їх недійсність.

Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі,

якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у

листах, телеграмах, якими обмінялися сторони.

Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв'язку.

Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства, та скріплюється печаткою.

У письмовій формі належить вчиняти:

1) правочини між юридичними особами;

2) правочини між фізичною та юридичною особою;

3) правочини фізичних осіб між собою на суму, що перевищує у двадцять і більше разів розмір неоподатковуваного мінімуму доходів;

4) інші правочини, щодо яких законом встановлена письмова форма.

Правочин, який вчинений у письмовій формі, підлягає нотаріальному посвідченню лише у випадках, встановлених законом або домовленістю сторін.

Правочин підлягає державній реєстрації лише у випадках, встановлених законом. Такий правочин є вчиненим з моменту його державної реєстрації.

2. Поняття зобов’язання, підстави його виникнення та припинення

Зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, в т.ч. зобов’язань, є:

1) договори та інші правочини;

2) створення літературних, художніх творів, винаходів та інших результатів інтелектуальної, творчої діяльності;

3) завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі;

4) інші юридичні факти.

Сторонами у зобов'язанні є боржник і кредитор.

У зобов'язанні на стороні боржника або кредитора можуть бути одна або одночасно кілька осіб.

Зобов'язання не створює обов'язку для третьої особи. У випадках, встановлених договором, зобов'язання може породжувати для третьої особи права щодо боржника та (або) кредитора.

Зобов'язання має бути виражене у грошовій одиниці України - гривні.

Сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов'язання в іноземній валюті.

Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов'язання чи звичаїв ділового обороту.

Якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

Якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Місце виконання зобов'язання встановлюється у договорі.

Якщо місце виконання зобов'язання не встановлено у договорі, виконання провадиться:

1) за зобов'язанням про передання нерухомого майна - за місцезнаходженням цього майна;

2) за зобов'язанням про передання товару (майна), що виникає на підставі договору перевезення, - за місцем здавання товару (майна) перевізникові;

3) за зобов'язанням про передання товару (майна), що виникає на підставі інших правочинів, - за місцем виготовлення або зберігання товару (майна), якщо це місце було відоме кредиторові на момент виникнення зобов'язання;

4) за грошовим зобов'язанням - за місцем проживання кредитора, а якщо кредитором є юридична особа, - за її місцезнаходженням на момент виникнення зобов'язання. Якщо кредитор на момент виконання зобов'язання змінив місце проживання (місцезнаходження) і сповістив про це боржника, зобов'язання виконується за новим місцем проживання (місцезнаходженням) кредитора з віднесенням на кредитора всіх витрат, пов'язаних із зміною місця виконання;

5) за іншим зобов'язанням - за місцем проживання (місцезнаходженням) боржника.

Зобов'язання може бути виконане в іншому місці, якщо це встановлено актами цивільного законодавства або випливає із суті зобов'язання чи звичаїв ділового обороту.

У разі недостатності суми проведеного платежу для виконання грошового зобов'язання у повному обсязі ця сума погашає вимоги кредитора у такій черговості, якщо інше не встановлено договором:

1) у першу чергу відшкодовуються витрати кредитора, пов'язані з одержанням виконання;

2) у другу чергу сплачуються проценти і неустойка;

3) у третю чергу сплачується основна сума боргу.

Види забезпечення виконання зобов'язання:

  • неустойка;

  • порука;

  • гарантія;

  • застава;

  • притримання;

  • завдаток.

Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

За договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку.

Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання боржником.

Порукою може забезпечуватися виконання зобов'язання частково або у повному обсязі.

Поручителем може бути одна особа або кілька осіб.

За гарантією банк, інша фінансова установа, страхова організація (гарант) гарантує перед кредитором (бенефіціаром) виконання боржником (принципалом) свого обов'язку.

Гарант відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання боржником.

Гарантія діє протягом строку, на який вона видана. Вона є чинною від дня її видачі, якщо в ній не встановлено інше. Гарантія не може бути відкликана гарантом, якщо в ній не встановлено інше.

Завдатком є грошова сума або рухоме майно, що видається кредиторові боржником у рахунок належних з нього за договором платежів, на підтвердження зобов'язання і на забезпечення його виконання.

Якщо не буде встановлено, що сума, сплачена в рахунок належних з боржника платежів, є завдатком, вона вважається авансом.

Якщо порушення зобов'язання сталося з вини боржника, завдаток залишається у кредитора.

Якщо порушення зобов'язання сталося з вини кредитора, він зобов'язаний повернути боржникові завдаток та додатково сплатити суму у розмірі завдатку або його вартості.

Сторона, винна у порушенні зобов'язання, має відшкодувати другій стороні збитки в сумі, на яку вони перевищують розмір (вартість) завдатку, якщо інше не встановлено договором.

У разі припинення зобов'язання до початку його виконання або внаслідок неможливості його виконання завдаток підлягає поверненню.

В силу застави кредитор (заставодержатель) має право у разі невиконання боржником (заставодавцем) зобов'язання, забезпеченого заставою, одержати задоволення за рахунок заставленого майна переважно перед іншими кредиторами цього боржника, якщо інше не встановлено законом (право застави).

Заставою може бути забезпечена вимога, яка може виникнути в майбутньому.

Підстави виникнення застави:

договір;

закон;

рішення суду.

Види застави:

1. Іпотека –це застава нерухомого майна, що залишається у володінні заставодавця або третьої особи.

2. Заклад - це застава рухомого майна, що передається у володіння заставодержателя або за його наказом - у володіння третій особі.

Правила про іпотеку землі та інші окремі види застав встановлюються законом.

Кредитор, який правомірно володіє річчю, що підлягає передачі боржникові або особі, вказаній боржником, у разі невиконання ним у строк зобов'язання щодо оплати цієї речі або відшкодування кредиторові пов'язаних з нею витрат та інших збитків має право притримати її у себе до виконання боржником зобов'язання.

Притриманням речі можуть забезпечуватись інші вимоги кредитора, якщо інше не встановлено договором або законом.

Кредитор має право притримати річ у себе також у разі, якщо права на неї, які виникли після передачі речі у володіння кредитора, набула третя особа.

Ризик випадкового знищення або випадкового пошкодження притриманої речі несе кредитор, якщо інше не встановлено законом.

Кредитор, який притримує річ у себе, зобов'язаний негайно повідомити про це боржника.

Кредитор відповідає за втрату, псування або пошкодження речі, яку він притримує в себе, якщо втрата, псування або пошкодження сталися з його вини.

Кредитор не має права користуватися річчю, яку він притримує у себе.

Зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.

Припинення зобов'язання на вимогу однієї із сторін допускається лише у випадках, встановлених договором або законом.



Зобов‘язання поділяються за підставами виникнення на договірні і позадоговірні.

3. Цивільно-правові договори: поняття і види

Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Договір є одностороннім, якщо одна сторона бере на себе обов'язок перед другою стороною вчинити певні дії або утриматися від них, а друга сторона наділяється лише правом вимоги, без виникнення зустрічного обов'язку щодо першої сторони.

Договір є двостороннім, якщо правами та обов'язками наділені обидві сторони договору.

До договорів, що укладаються більш як двома сторонами (багатосторонні договори), застосовуються загальні положення про договір, якщо це не суперечить багатосторонньому характеру цих договорів.

Договір є відплатним, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає із суті договору.

Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Традиційно в цивільному праві розрізняють істотні, звичайні й випадкові умови договору. Ця класифікація має не лише теоретичне, а й практичне значення, особливо тоді, коли йдеться про встановлення самого факту укладення договору.

Істотними умовами договору є умови, без погодження яких договір взагалі не вважається укладеним. Істотні умови договору визначаються в законі, разом з тим ними можуть стати будь-які умови, на погодженні яких наполягає та чи інша сторона.

Звичайні умови - це умови, які традиційно, за звичаєм, включають до договору. Від істотних вони відрізняються тим, що не потребують окремого погодження і про них не обов'язково застерігати у тексті договору.

Випадковими умовами прийнято вважати умови договору, погоджені сторонами у відступ від положень диспозитивних норм або з метою вирішення питань, що взагалі не врегульовані законодавством.

Всі умови - істотні, звичайні, випадкові - після укладення договору стають однаково обов'язковими і сторони повинні їх дотримуватися.

Систему цивільно-правових договорів за юридичною та економічною ознаками можна побудувати на тих же засадах, що й систему зобов'язань, які виникають із договорів, наприклад:

1) договори про передачу майна у власність (купівля-продаж, поставка, контрактація, міна, дарування, рента, постачання енергетичних ресурсів тощо);

2) договори про передачу майна у тимчасове користування (майновий найм, оренда, лізинг, позичка тощо);

3) договори на виконання робіт (побутовий підряд, підряд на капітальне будівництво, на виконання проектних і розвідувальних робіт, з виконання аудиторських робіт тощо);

4) договори на передачу результатів творчої діяльності (авторські, ліцензійні договори, договори на передачу науково-технічної продукції тощо);

5) договори про надання послуг з перевезень (залізничних, морських, річкових, повітряних, автомобільних, морським та річковим буксируванням);

6) кредитні договори (позика, кредит, банківський вклад, банківський рахунок, факторинг, розрахунки);

7) договори зі страхування (майнове та особисте страхування);

8) договори з надання послуг (доручення, комісія, експедиція, зберігання, охорона тощо);

9) договори про сумісну діяльність, комерційна концесія.

Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.

Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.

Договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом.

Договір є укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції.

Якщо відповідно до акта цивільного законодавства для укладення договору необхідні також передання майна або вчинення іншої дії, договір є укладеним з моменту передання відповідного майна або вчинення певної дії.

Договір, який підлягає нотаріальному посвідченню або державній реєстрації, є укладеним з моменту його нотаріального посвідчення або державної реєстрації, а в разі необхідності і нотаріального посвідчення, і державної реєстрації - з моменту державної реєстрації.

Договір є укладеним у місці проживання фізичної особи або за місцезнаходженням юридичної особи, яка зробила пропозицію укласти договір, якщо інше не встановлено договором.

Зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом.

Договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом.

Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору.

У разі односторонньої відмови від договору у повному обсязі або частково, якщо право на таку відмову встановлено договором або законом, договір є відповідно розірваним або зміненим.



4. Недоговірні зобов’язання та їх види

У більшості випадків цивільно-правові зобов'язання виникають із договорів. Назва "недоговірні зобов'язання" підкреслює те, що вони виникли не з договорів чи іншої будь-якої угоди, а саме з односторонньої дії якої-небудь особи. Підставою для виникнення їх може бути односторонній правочин або інше майнове надання однієї сторони іншій. Разом з тим зобов'язально-правові відносини, що виникають із такого роду односторонніх дій осіб, за характером і змістом практично не відрізняються від подібних відносин, які виникли з договору. Саме тому такі відносини у римському приватному праві називали ніби договірними, подібними до договірних, що виникають ніби з договору, хоча самого договору або якогось іншого правочину між сторонами зобов'язання немає.

Одностороння дія, з якої виникло подібне зобов'язання, за характером повинна бути правомірною. Із недозволеної дії виникає зовсім інший тип недоговірних зобов'язань - заподіяння шкоди (деліктні зобов'язання).

До недоговірних правомірних зобов'язань Цивільний кодекс України відносить такі категорії зобов'язань:

1) публічне обіцяння винагороди без оголошення конкурсу;

2) публічне обіцяння винагороди за результатами конкурсу;

3) вчинення дій у майнових інтересах іншої особи без її доручення;

4) рятування здоров'я та життя іншої особи, майна фізичної або юридичної особи.

До недоговірних зобов'язань належить також група зобов'язань, що виникають з цивільних правопорушень. На відміну від зазначених вище недоговірних зобов'язань, в основу яких покладено дозволені дії, в основу деліктних зобов'язань покладено, навпаки, тільки неправомірні дії.

Такими недоговірними зобов'язаннями є:

1) створення загрози життю, здоров'ю, майну фізичної особи або майну юридичної особи;

2) заподіяння шкоди;

3) набуття, збереження майна без достатньої правової підстави.


Лекція 7

1   2   3   4   5   6   7



Схожі:

Лекція 1 Тема 1: Основи теорії держави Основні теорії походження держави і права Поняття та ознаки держави Поняття функцій держави, їх види iconЛекція 1 Тема 1: Основи теорії держави Основні теорії походження держави і права Поняття та ознаки держави Поняття функцій держави, їх види
Забарний Г. Г., Калюжний Р. А., Шкарупа В. К. Основи держави і права. К., 2002
Лекція 1 Тема 1: Основи теорії держави Основні теорії походження держави і права Поняття та ознаки держави Поняття функцій держави, їх види iconЛекція 1 Тема 1: Основи теорії держави Основні теорії походження держави і права Поняття та ознаки держави Поняття функцій держави, їх види
Забарний Г. Г., Калюжний Р. А., Шкарупа В. К. Основи держави і права. К., 2002
Лекція 1 Тема 1: Основи теорії держави Основні теорії походження держави і права Поняття та ознаки держави Поняття функцій держави, їх види iconКурс лекцій у схемах Розділ І. Основні поняття теорії держави І права
На рис. 2 перелічені питання, які потрібно знати про державу взагалі. Сюди входять: поняття держави, причини її виникнення, теорії...
Лекція 1 Тема 1: Основи теорії держави Основні теорії походження держави і права Поняття та ознаки держави Поняття функцій держави, їх види iconТема 23. Механізм і апарат держави
Поняття апарату держави, органу держави. Види органів держави, їхні ознаки та класифікація
Лекція 1 Тема 1: Основи теорії держави Основні теорії походження держави і права Поняття та ознаки держави Поняття функцій держави, їх види iconХарактеристика теорії права та держави План Поняття, завдання і система науки. Правознавство. Юриспруденція. Система і функції юридичної науки. Об’єкт і
Об’єкт і предмет науки. Об’єкт і предмет теорії права та держави. Визначення теорії права та держави. Значення і місце теорії права...
Лекція 1 Тема 1: Основи теорії держави Основні теорії походження держави і права Поняття та ознаки держави Поняття функцій держави, їх види iconТема 20. Загальне поняття та ознаки держави
Поняття держави. Характерні ознаки держави та їхній зміст. Відмінність держави від інших організацій суспільства
Лекція 1 Тема 1: Основи теорії держави Основні теорії походження держави і права Поняття та ознаки держави Поняття функцій держави, їх види iconКонтрольні екзаменаційні питання з курсу теорії держави і права
Поняття методології теорії держави і права. Методи дослідження державних і правових явищ
Лекція 1 Тема 1: Основи теорії держави Основні теорії походження держави і права Поняття та ознаки держави Поняття функцій держави, їх види iconКонтрольні залікові питання з курсу теорії держави і права
Поняття методології теорії держави і права. Методи дослідження державних і правових явищ
Лекція 1 Тема 1: Основи теорії держави Основні теорії походження держави і права Поняття та ознаки держави Поняття функцій держави, їх види iconКонтрольні залікові питання з курсу теорії держави І права ( I семестр, заочна форма навчання, 1 курс)
Поняття методології теорії держави і права. Методи дослідження державних і правових явищ
Лекція 1 Тема 1: Основи теорії держави Основні теорії походження держави і права Поняття та ознаки держави Поняття функцій держави, їх види iconТема 1: Основи теорії держави та права
Забарний Г. Г., Калюжний Р. А., Шкарупа В. К. Основи держави і права. К., 2002
Додайте кнопку на своєму сайті:
Документи


База даних захищена авторським правом ©te.zavantag.com 2000-2017
При копіюванні матеріалу обов'язкове зазначення активного посилання відкритою для індексації.
звернутися до адміністрації
Документи