Лекція 1 Тема 1: Основи теорії держави Основні теорії походження держави і права Поняття та ознаки держави Поняття функцій держави, їх види icon

Лекція 1 Тема 1: Основи теорії держави Основні теорії походження держави і права Поняття та ознаки держави Поняття функцій держави, їх види




НазваЛекція 1 Тема 1: Основи теорії держави Основні теорії походження держави і права Поняття та ознаки держави Поняття функцій держави, їх види
Сторінка5/7
Дата конвертації21.01.2013
Розмір1.48 Mb.
ТипЛекція
1   2   3   4   5   6   7
Тема 5.1: Трудове право: загальні положення

  1. Предмет, система та джерела трудового права

  2. Трудовий договір

  3. Колективні договори та угоди

Література:

Основна:

    1. Брецко Ф. Ф. Основи держави і права: Навч. посіб.: У 2 кн. - Ужгород, 1998.

  1. Забарний Г. Г., Калюжний Р. А., Шкарупа В. К. Основи держави і права. - К., 2002.

  1. Керецман В., Семерак О. Правознавство. - К., 2002.

  2. Ківалов С. В., Музиченко П. П. та ін. Основи правознавства України. -

Харків, 2002.

    1. Котюк В. О. Основи держави і права. - К., 2001.

  1. Лисенков С. Л. Основи держави і права у запитаннях та відповідях: Навч. посіб. - К., 1997.

  1. Лисенков С. Л. Основи правознавства. - К., 2000.

  2. Молдован В. В. Основи держави і права: Курс лекцій. - К., 1997.

  3. Основи правознавства / За ред. І. Б. Усенка. - К., 2002.

  4. Основи держави і права: Навч. посіб. / За ред. А. М. Колодія і

А. Ю.Олійника. - К., 1997.

  1. Пастухов В. П., Пеньківський В. Ф., Наум М. Ю. Основи правознавства. -

К., 2000.

  1. Правознавство: Навч. посіб. / За ред. В. Г. Гончаренка. - К., 2002.

  2. Правознавство: Підручник / За ред. В. В. Копєйчикова. - К., 2002.

Додаткова:

    1. Кодекс законів про працю України з постатейними матеріалами. – К., 1998.

      1. Зуб І. В., Стичинський Б. С., Грицяк І. А. Трудове право. - К., 1996.

  1. Прокопенко В. І. Трудове право. - К., 2000.

  2. Трудове право України. - Львів, 1996.

  3. Карпенко Д. О. Трудове право України: Конспект лекцій. - К., 1998.

  4. Луценко А. Контракт. Нова модель регулювання трудових відносин // Право України. - 1992. - № 11. - С. 28.

  5. Науково-практичний коментар до законодавства України про працю /

Б. С. Стичинський, І. В. Зуб, В. Г. Ротань. - 2-ге вид., допов. та переробл.

- К., 2000.

  1. Трудове право України: Зб. нормативно-правових актів / Упоряд.:

П. А. Бущенко, І. А. Ветухова. - Харків, 2001.

  1. Трудове право України: Підручник /За ред. Н. Б. Болотіної, Г. І. Чанишевої. - К., 2001.



1. Предмет, система та джерела трудового права

Трудове право - галузь права, яка регулює відносини, що виникають у процесі реалізації особою права на працю.

Трудове право України - це самостійна галузь права, яка регулює трудові й тісно пов’язані з ними суспільні відносини.

Предмет трудового права становлять:

  • суспільні відносини з працевлаштування;

  • трудові відносини;

  • виробничі відносини, тобто відносини з організації роботодавцем праці працівників та управління спільним процесом праці;

  • відносини з професійної підготовки та підвищення кваліфікації кадрів безпосередньо на виробництві;

  • відносини виробничої демократії, тобто відносини з участі працівників, їх колективів та органів представництва в управлінні виробництвом, встановленні умов праці, захисті прав і законних інтересів працівників;

  • відносини з охорони праці та створення для працівників безпечного і комфортного виробничого середовища;

  • процесуальні відносини, тобто відносини з вирішення трудових спорів;• відносини з нагляду і контролю за дотриманням трудового законодавства;

  • охоронні відносини, тобто відносини із реалізації примусових заходів та запобігання правопорушенням у сфері суспільної організації праці.

Суб’єкти трудового права:

  • працівник;

  • роботодавець;

  • профспілка.

Трудове право України, в першу чергу, поділяється на дві частини: загальну і особливу.

Загальна частина трудового права об'єднує в собі правові норми, які мають фундаментальне та універсальне значення, для регулювання відносин, що складають його предмет. До Загальної частини трудового права включаються:

  • норми, які визначають завдання трудового права;

  • норми, які визначають коло відносин, що їх регулює трудове право;

  • норми, які визначають зміст трудової правосуб'єктності;

  • норми, які визначають основні принципи трудового права;

  • норми, які визначають форми організації роботодавцем праці працівників та управління спільним процесом праці;

  • норми, які визначають форми участі працівників в організації праці та управлінні виробництвом;

  • правовий інститут колективно-договірного регулювання трудових відносин.

Особливу частину трудового права становлять правові інститути або групи норм, які регулюють певні складові трудових відносин або інші відносини, які належать до предмету трудового права. До інститутів трудового права, які включаються до особливої частини, належать:

  • трудовий договір;

  • працевлаштування;

  • робочий час і час відпочинку;

  • нормування і оплата праці;

  • дисципліна праці і дисциплінарна відповідальність працівників;

  • матеріальна відповідальність сторін трудових відносин;

  • охорона праці;

  • праця жінок, молоді та осіб із зниженою працездатністю;

  • трудові спори;

  • нагляд і контроль за дотриманням трудового законодавства;

  • діяльність профспілок та інших органів виробничої демократії.

Оскільки Україна з 1954 року є членом Міжнародної Організації Праці (МОП), бере участь в її щорічних конференціях, ратифікувала ряд Конвенцій цієї організації і тим самим взяла на себе зобов'язання привести національне законодавство про працю у відповідність з міжнародним, до системи трудового права України слід віднести також правові норми, що прийняті Міжнародною Організацією Праці і ратифіковані Україною. Систему трудового права становлять також двохсторонні та багатосторонні договори, інші міжнародні правові акти та консульські угоди.

Основні джерела трудового права:

  • Конституція України (ст. 43, 44, 45);

  • Кодекс законів про працю України від 10.12.1971 р.;

  • Закони України;

  • підзаконні нормативні акти;

  • локальні нормативні акти.

2. Трудовий договір

Трудовий договір - це угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов’язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов’язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.

Особливою формою трудового договору є контракт, в якому строк його дії, права, обов’язки та відповідальність сторін (в тому числі матеріальна), умови матеріального забезпечення і організації праці працівника, умови розірвання договору, в тому числі дострокового, можуть встановлюватися угодою сторін.

Трудовий договір укладається з 16 років, як виняток – з 15 років, а з учнями – з 14 років (лише у випадку, якщо трудова діяльність не завдає шкоди здоров’ю, не заважає навчанню, а також є відповідний дозвіл одного із батьків).

Умови трудового договору поділяються на основні (місце роботи, трудова функція (спеціальність, кваліфікація, посада), розмір заробітної плати) та додаткові (будь-які інші, з приводу яких сторони дійдуть згоди).

Трудовий договір може бути:

  • безстроковим, що укладається на невизначений строк;

  • на визначений строк, встановлений за погодженням сторін;

  • таким, що укладається на час виконання певної роботи.

Залежно від службової ролі, яку виконує трудовий договір, ці угоди поділяються на наступні різновиди :

• договір про основну роботу;

• договір про роботу за сумісництвом;

• договір про суміщення професій чи посад;

• договір про надомну роботу;

• договір про роботу на умовах неповного робочого часу.

Трудовий договір укладається, як правило, в письмовій формі (хоча законодавство допускає також і укладення усного трудового договору).

Додержання письмової форми трудового договору є обов'язковим у наступних випадках:

  • при організованому наборі працівників;

  • при укладенні трудового договору про роботу в районах з особливими природними географічними і геологічними умовами та умовами підвищеного ризику для здоров'я (робота в гірських районах, рятувальниками тощо);

  • при укладенні контракту;

  • у випадках, коли працівник наполягає на укладенні трудового договору у письмовій формі;

  • при укладенні трудового договору з неповнолітніми;

  • при укладенні трудового договору з фізичною особою;

  • в інших випадках, передбачених законодавством України.

При укладенні трудового договору громадянин зобов’язаний подати паспорт або інший документ, що посвідчує особу, трудову книжку, а у випадках, передбачених законодавством, – також документ про освіту (спеціальність, кваліфікацію), про стан здоров’я та інші документи.

При укладенні трудового договору забороняється вимагати від осіб, які поступають на роботу, відомості про їх партійну і національну приналежність, походження, прописку та документи, подання яких не передбачено законодавством.

При укладенні трудового договору може бути обумовлене угодою сторін випробування з метою перевірки відповідності працівника роботі, яка йому доручається. Умова про випробування повинна бути застережена в наказі (розпорядженні) про прийняття на роботу. В період випробування на працівників поширюється законодавство про працю.

Строк випробування не повинен перевищувати 3 місяців, як виняток він може становити 6 місяців. Для робітників строк випробування становить не більше ніж 1 місяць.

Коли строк випробування закінчився, а працівник продовжує працювати, то він вважається таким, що витримав випробування, і наступне розірвання трудового договору допускається лише на загальних підставах.

Якщо протягом строку випробування встановлено невідповідність працівника роботі, на яку його прийнято, власник або уповноважений ним орган протягом цього строку вправі розірвати трудовий договір.

Підстави припинення трудового договору:

  • угода сторін;

  • закінчення строку, крім випадків, коли трудові відносини фактично тривають і жодна зі сторін не поставила вимогу про їх припинення;

  • призов або вступ працівника на військову службу, направлення на альтернативну (невійськову) службу;

  • розірвання трудового договору з ініціативи працівника, з ініціативи власника або уповноваженого ним органу або на вимогу профспілкового чи іншого уповноваженого на представництво трудовим колективом органу;

  • переведення працівника, за його згодою, на інше підприємство, в установу, організацію або перехід на виборну посаду;

  • відмова працівника від переведення на роботу в іншу місцевість разом з підприємством, установою, організацією, а також відмова від продовження роботи у зв’язку із зміною істотних умов праці;

  • набрання законної сили вироком суду, яким працівника засуджено (крім випадків умовного засудження і відстрочки виконання вироку) до позбавлення волі, виправних робіт не за місцем роботи або до іншого покарання, яке виключає можливість продовження даної роботи;

  • підстави, передбачені контрактом.

Ключові підстави для припинення трудового договору:

- угода сторін;

- ініціатива працівника;

- ініціатива власника.

Власник або уповноважений ним орган зобов’язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок.

У разі звільнення працівника з ініціативи власника або уповноваженого ним органу він зобов’язаний також у день звільнення видати йому копію наказу про звільнення з роботи. В інших випадках звільнення копія наказу видається на вимогу працівника.

Трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника. Трудові книжки ведуться на всіх працівників, які працюють на підприємстві, в установі, організації або у фізичної особи понад п’ять днів. Трудові книжки ведуться також на позаштатних працівників при умові, якщо вони підлягають державному соціальному страхуванню.

Трудова книжка є основним документом, що підтверджує стаж роботи особи.

Працівникам, що стають на роботу вперше, трудова книжка оформляється не пізніше п’яти днів після прийняття на роботу.

До трудової книжки заносяться відомості про роботу, заохочення та нагороди за успіхи в роботі на підприємстві, в установі, організації; відомості про стягнення до неї не заносяться.


3. Колективні договори та угоди

Колективний договір - це локальний нормативно-правовий акт, який містить правила поведінки та зобов'язання сторін щодо регулювання трудових, виробничих та соціально-економічних відносин і узгодження інтересів працівників з інтересами роботодавця.

Колективний договір - це угода, що укладається на основі чинного законодавства, прийнятих сторонами зобов’язань.

Колективний договір укладається між власником або уповноваженим ним органом з однієї сторони і однією або кількома профспілковими чи іншими уповноваженими на представництво трудовим колективом органами, а у разі відсутності таких органів - представниками трудящих, обраними і уповноваженими трудовим колективом.

Укладання колективного договору ґрунтується на таких принципах:

  • рівноправність учасників, паритетне представництво та здійснення контролю за виконанням взятих зобов'язань;

  • надання свободи в обговоренні питань, що становлять предмет колективного договору;

  • добросовісність в прийнятті зобов'язань, взаємна відповідальність в разі невиконання умов колективного договору;

  • врахування реальних можливостей матеріального, виробничого і фінансового забезпечення зобов'язань сторін;

  • наявність повноважень представників сторін, які укладають колективний договір;

  • дотримання норм трудового законодавства.

Невід'ємною частиною колективного договору є додатки до нього. В додатках як правило уточнюються і розвиваються окремі зобов'язання і положення договору. Питання про те, скільки і які нормативні і зобов'язальні положення колективного договору конкретизуються і доповнюються додатками, вирішується угодою сторін.

В більшості колективних договорів додатками є:

• положення про виплату винагороди за результатами річної роботи підприємства;

• положення про преміювання працівників;

• графік відпусток;

• перелік працівників з ненормованим робочим днем;

• положення про порядок забезпечення спецодягом та іншими засобами індивідуального і колективного захисту працівників;

• правила внутрішнього трудового розпорядку тощо.

Процес розробки і прийняття колективного договору проходить 3 стадії:

  1. організація розробки і підготовка проекту колективного договору;

  2. обговорення проекту договору в структурних підрозділах та на загальних зборах (конференції) трудового колективу;

  3. прийняття рішення по колективному договору, його підписання та повідомна реєстрація в органах влади.

Положення колективного договору поширюються на всіх працівників підприємств незалежно від того чи є вони членами профспілки, і є обов'язковими як для власника або уповноваженого ним органу, так і для працівників підприємства. Колективний договір набуває чинності з дня його підписання представниками сторін або з дня, зазначеного в колективному договорі. Після закінчення строку дії колективний договір продовжує діяти до того часу, поки сторони не укладуть новий або не переглянуть чинний, якщо інше не передбачено договором.

Згідно з Законом України “Про колективні договори і угоди” розрізняють такі колективні угоди:

  • генеральна угода, що укладається на державному (всеукраїнському) рівні,

  • галузеві угоди, що укладаються на галузевому рівні,

  • регіональні угоди, що укладаються на регіональному (адміністративно-територіальному) рівні.


Лекція 9

Тема 5.2: Робочий час та час відпочинку

  1. Робочий час і його види

  2. Час відпочинку і його види

Література:

Основна:

  1. Брецко Ф. Ф. Основи держави і права: Навч. посіб.: У 2 кн. - Ужгород, 1998.

  2. Забарний Г. Г., Калюжний Р. А., Шкарупа В. К. Основи держави і права. - К., 2002.

  1. Керецман В., Семерак О. Правознавство. - К., 2002.

  2. Ківалов С. В., Музиченко П. П. та ін. Основи правознавства України. -

Харків, 2002.

  1. Котюк В. О. Основи держави і права. - К., 2001.

  2. Лисенков С. Л. Основи держави і права у запитаннях та відповідях: Навч. посіб. - К., 1997.

  1. Лисенков С. Л. Основи правознавства. - К., 2000.

  2. Молдован В. В. Основи держави і права: Курс лекцій. - К., 1997.

  3. Основи правознавства / За ред. І. Б. Усенка. - К., 2002.

  4. Основи держави і права: Навч. посіб. / За ред. А. М. Колодія і

А. Ю.Олійника. - К., 1997.

  1. Пастухов В. П., Пеньківський В. Ф., Наум М. Ю. Основи правознавства. -

К., 2000.

  1. Правознавство: Навч. посіб. / За ред. В. Г. Гончаренка. - К., 2002.

  2. Правознавство: Підручник / За ред. В. В. Копєйчикова. - К., 2002.

Додаткова:

  1. Кодекс законів про працю України з постатейними матеріалами. – К., 1998.

  2. Зуб І. В., Стичинський Б. С., Грицяк І. А. Трудове право. - К., 1996.

  3. Прокопенко В. І. Трудове право. - К., 2000.

  4. Трудове право України. - Львів, 1996.

  5. Карпенко Д. О. Трудове право України: Конспект лекцій. - К., 1998.

  6. Науково-практичний коментар до законодавства України про працю /

Б. С. Стичинський, І. В. Зуб, В. Г. Ротань. - 2-ге вид., допов. та переробл.

- К., 2000.

  1. Трудове право України: Зб. нормативно-правових актів / Упоряд.:

П. А. Бущенко, І. А. Ветухова. - Харків, 2001.

  1. Трудове право України: Підручник /За ред. Н. Б. Болотіної, Г. І. Чанишевої. - К., 2001.



1. Робочий час і його види

Робочий час - це встановлений законодавством відрізок календарного часу, протягом якого працівник відповідно до правил внутрішнього трудового розпорядку, графіка роботи та умов трудового договору повинен виконувати свої трудові обов'язки.

Згідно з діючим законодавством можна виділити такі види робочого часу:



Згідно зі ст. 50 Кодексу законів про працю України нормальна тривалість робочого часу працівників не може перевищувати 40 годин на тиждень. Але підприємства й організації при укладанні колективного договору можуть установлювати меншу норму тривалості робочого часу, тобто менше 40 годин на тиждень.

Скорочений робочий час установлюється для окремих категорій працівників. До них відносяться неповнолітні віком від 16 до 18 років, яким установлена тривалість робочого часу - 36 годин на тиждень, а для осіб віком від 15 до 16 років (учні віком від 14 до 15 років, які працюють у період канікул) - 24 години на тиждень.

Тривалість робочого часу учнів, які працюють протягом навчального року у вільний від навчання час, не може перевищувати половину максимальної тривалості робочого часу (24, 36 годин) для відповідного віку.

Скорочений робочий час установлюється для працівників, зайнятих на роботах з шкідливими умовами праці, - 36 годин на тиждень.

Крім того, законодавством установлюється скорочена тривалість робочого часу для окремих категорій працівників - вчителів, лікарів та інших.

Скорочена тривалість робочого часу може встановлюватись за рахунок власних коштів на підприємствах і організаціях для жінок, які мають дітей віком до 14 років або дитину-інваліда.

За угодою між працівником і власником або уповноваженим ним органом може встановлюватись як при прийнятті на роботу, так і згодом неповний робочий день або неповний робочий тиждень. На прохання вагітної жінки, жінки, яка має дитину віком до 14 років або дитину-інваліда, в тому числі таку, що знаходиться під її опікою, або здійснює догляд за хворим членом сім’ї відповідно до медичного висновку, власник або уповноважений ним орган зобов’язаний установлювати їй неповний робочий день або неповний робочий тиждень.

Цей вид робочого часу відрізняється від попереднього тим, що сторони самі домовляються про час роботи, який не закріплений у законодавстві, й оплата за працю проводиться пропорційно відпрацьованому часу або залежно від виробітку. У цьому випадку робочий час менший, ніж передбачений законодавством для таких працівників. Неповний робочий час використовується для більш повного використання праці людей, які не можуть з різних причин працювати весь робочий день. Ці працівники прирівнюються до працівників з нормальною тривалістю робочого часу в трудових правах.

Також існує нормований робочий час - це коли існує певна норма виробітку, і ненормований робочий час, який встановлюється для окремих категорій працівників, праця яких не завжди, у зв’язку із специфікою і характером їх роботи, вкладається в рамки нормального робочого дня. Цей вид робочого часу, як правило, допускає роботу понад нормальний робочий день і тиждень, за що ці працівники користуються додатковою відпусткою. Проте законодавство допускає випадки, коли за роботу в умовах ненормованого робочого дня окремим працівникам може проводитись доплата.

Оскільки ненормований робочий день є винятком із загальних правил регулювання робочого часу, то він установлюється для обмеженого кола працівників. До таких працівників відносяться, як правило, управлінський персонал, працівники правоохоронних та інших державних установ.

Надурочний робочий час – це робота, яка виконується працівниками понад нормальний робочий день і тиждень, якщо вона виконувалась за письмовим чи усним розпорядженням власника або уповноваженого ним органу чи з його відома.

Такі роботи, як правило, заборонені законодавством. Власник або уповноважений ним орган може застосовувати їх у виняткових випадках, передбачених законодавством, і лише з дозволу профкому. Перелік підстав залучення до надурочних робіт, установлених законодавством, є вичерпним (наприклад, під час проведення робіт, необхідних для оборони країни, для відвернення громадського або стихійного лиха, виробничої аварії).

Загальна кількість надурочних робіт для кожного працівника не може перевищувати чотирьох годин протягом двох днів підряд, 120 годин на рік. Власник або уповноважений ним орган повинен вести облік надурочних робіт кожного працівника.

Певні категорії працівників не дозволяється залучати до надурочних робіт. Зокрема, до надурочних робіт забороняється залучати вагітних жінок, жінок, які мають дітей віком до трьох років, неповнолітніх та інших осіб.

Жінки, які мають дітей від 3 до 14 років або дитину-інваліда, можуть залучатися до надурочних робіт лише за їх згодою. Інваліди можуть залучатися до надурочних робіт також за їх згодою і за умови, що це не суперечить медичним рекомендаціям.

Нічним робочим часом вважається час з 22 години до 6 години ранку. Під час роботи в нічний час встановлена тривалість роботи скорочується на одну годину. Проте це правило не поширюється на працівника, для якого вже передбачено скорочення робочого часу.

Тривалість нічної роботи прирівнюється до денної в тих випадках, коли це необхідно для умов виробництва, зокрема, у безперервних виробництвах, а також на змінних роботах при 6-денному робочому тижні з одним вихідним днем.

Згідно з законодавством до роботи в нічний час забороняється залучати вагітних жінок і жінок, що мають дітей віком до трьох років, неповнолітніх та деяких інших осіб

2. Час відпочинку і його види

Час відпочинку - це встановлений законодавством час, протягом якого працівники звільняються від виконання своїх трудових обов’язків і який вони можуть використовувати за своїм розсудом. Трудове законодавство України регулює різні види часу відпочинку для того, щоб працівники змогли відпочити і відновити свої фізичні та душевні сили для роботи.

Згідно із законодавством основними видами часу відпочинку є:

– перерви протягом робочого дня;

– щоденний відпочинок;

– щотижневі дні відпочинку;

– святкові та неробочі дні;

– відпустки.



За загальними правилами працівникам повинна надаватись перерва для відпочинку та харчування тривалістю не більше двох годин (обідня перерва). Цю перерву працівники можуть використовувати за своїм розсудом і навіть за межами місця роботи. Основна перерва для відпочинку й харчування повинна надаватись, як правило, через 4 години після початку роботи. Час початку й закінчення обідньої перерви встановлюється правилами внутрішнього трудового розпорядку підприємства. Ці перерви в робочий час не включаються.

На тих роботах, де за умовами виробництва перерву встановити неможливо, працівнику повинна надаватись інша можливість для харчування протягом робочого дня.

Спеціальними нормативними актами встановлені для деяких категорій працівників додаткові, визначеної тривалості перерви для відпочинку, які включаються в робочий час і відповідним чином оплачуються (наприклад, перерви для обігрівання в холодний період часу, вантажникам).

Другий вид часу відпочинку - це щоденний відпочинок (відпочинок між робочими днями), тобто період після закінчення робочої зміни і до її початку на наступний робочий день. Тривалість щоденного відпочинку залежить від тривалості робочого дня та режиму роботи. Він повинен бути не менший (в два рази), ніж тривалість робочого часу в день чи зміну.

Третій вид часу відпочинку - це щотижневий відпочинок або вихідні дні. При п’ятиденному робочому тижні працівникам надаються два вихідні дні на тиждень, при шестиденному робочому тижні – один вихідний день.

Тривалість щотижневого відпочинку повинна бути не менша як 42 години. Загальним вихідним днем є неділя. Другий вихідний день при п’ятиденному робочому тижні, якщо він не визначений законодавством, визначається графіком роботи підприємства, установи, організації та, як правило, має надаватися підряд із загальним вихідним днем.

На підприємствах, в організаціях, де робота не може бути перервана в загальний вихідний день у зв’язку з необхідністю обслуговування (магазини, театри, музеї тощо), вихідні дні встановлюються місцевими Радами народних депутатів.

На безперервно діючих підприємствах, в установах, організаціях, зупинення роботи яких неможливе з виробничо-технічних умов або через необхідність безперервного обслуговування населення, а також на вантажно-розвантажувальних роботах, пов’язаних з роботою транспорту, вихідні дні надаються в різні дні тижня, почергово, згідно з графіком змінності, що затверджений власником або уповноваженим ним органом, за погодженням з профспілковим комітетом підприємства, установи, організації.

Залучення працівників до роботи у вихідні дні забороняється. Тільки у виняткових випадках, передбачених законодавством, і тільки з дозволу профкому дозволяється залучати до роботи у вихідні дні окремих працівників і лише за письмовим наказом власника або уповноваженого ним органу.

Четвертий вид відпочинку - святкові і неробочі дні. До них належать: 1 січня 0 Новий рік; 7 січня 0 Різдво Христове; 8 березня - Міжнародний жіночий день; 1-2 травня - День міжнародної солідарності трудящих; 9 травня - День Перемоги; 24 серпня - День Незалежності України; 1 день (неділя) - Пасха (Великдень); 1 день (неділя) - Трійця.

У випадку, коли святковий або неробочий день збігається з вихідним днем, вихідний день переноситься на наступний після святкового або неробочого.

У святкові дні допускається лише робота, зупинення якої неможливе з виробничо-технічних умов, які викликані необхідністю обслуговування населення (транспорт, зв’язок, лікарні і т. д.), а також невідкладні ремонтні та вантажно-розвантажувальні роботи.

П’ятий вид часу відпочинку – це відпустки.

Законом України "Про відпустки" передбачені наступні види відпусток:

1) щорічні відпустки:

основна відпустка (ст. 6 цього Закону);

додаткова відпустка за роботу із шкідливими та важкими умовами праці (ст. 7 цього Закону);

додаткова відпустка за особливий характер праці (ст. 8 цього Закону);

інші додаткові відпустки, передбачені законодавством;

2) додаткові відпустки у зв'язку з навчанням (статті 13, 14 і 15 цього Закону);

3) творча відпустка (ст. 16 цього Закону);

4) соціальні відпустки:

відпустка у зв'язку з вагітністю та пологами (ст. 17 цього Закону);

відпустка для догляду за дитиною до досягнення нею 3-річного віку

(ст. 18 цього Закону);

додаткова відпустка працівникам, які мають дітей (ст. 19 цього Закону);

5) відпуски без збереження заробітної плати (статті 25, 26 цього Закону).

Законодавством, колективним договором, угодою та трудовим договором можуть установлюватись інші види відпусток.

Щорічна відпустка надається працівникам зі збереженням місця роботи (посади) і середнього заробітку.

Право на відпустку не залежить від місця роботи (державне, колективне підприємство), від займаної посади чи строку трудового договору (безстроковий, строковий чи на час виконання певної роботи).

Відпустки надаються тривалістю не менше 24 календарних днів. Порядок вирахування тривалості щорічної відпустки визначається законодавством. Власник підприємства може надавати відпустки більшої тривалості, ніж це визначено законом.

Для окремих категорій працівників можуть встановлюватись відпустки, тривалість яких більша. Зокрема, неповнолітнім щорічна відпустка надається тривалістю 31 календарний день.

Деяким працівникам можуть надаватися додаткові відпустки (наприклад, працівникам, які зайняті на роботах зі шкідливими умовами праці).

Крім того, можуть бути надані відпустки за свій рахунок, тобто без збереження заробітної плати за заявою працівника.

Всі відпустки повинні, як правило, використовуватись підряд або частинами, якщо це можливо. Відпустку не можна заміняти грошовою компенсацією, крім випадків, коли особа не використала її і звільняється.

Відпустка за перший рік роботи надається працівникам після закінчення шести місяців безперервної роботи на цьому підприємстві, в установі, організації. За наступні роки відпустка надається протягом року згідно з черговістю.

Для закінчення дисертаційних робіт, написання підручників та в інших випадках, передбачених законодавством, працівникам надається творча відпустка.


Лекція 10

1   2   3   4   5   6   7



Схожі:

Лекція 1 Тема 1: Основи теорії держави Основні теорії походження держави і права Поняття та ознаки держави Поняття функцій держави, їх види iconЛекція 1 Тема 1: Основи теорії держави Основні теорії походження держави і права Поняття та ознаки держави Поняття функцій держави, їх види
Забарний Г. Г., Калюжний Р. А., Шкарупа В. К. Основи держави і права. К., 2002
Лекція 1 Тема 1: Основи теорії держави Основні теорії походження держави і права Поняття та ознаки держави Поняття функцій держави, їх види iconЛекція 1 Тема 1: Основи теорії держави Основні теорії походження держави і права Поняття та ознаки держави Поняття функцій держави, їх види
Забарний Г. Г., Калюжний Р. А., Шкарупа В. К. Основи держави і права. К., 2002
Лекція 1 Тема 1: Основи теорії держави Основні теорії походження держави і права Поняття та ознаки держави Поняття функцій держави, їх види iconКурс лекцій у схемах Розділ І. Основні поняття теорії держави І права
На рис. 2 перелічені питання, які потрібно знати про державу взагалі. Сюди входять: поняття держави, причини її виникнення, теорії...
Лекція 1 Тема 1: Основи теорії держави Основні теорії походження держави і права Поняття та ознаки держави Поняття функцій держави, їх види iconТема 23. Механізм і апарат держави
Поняття апарату держави, органу держави. Види органів держави, їхні ознаки та класифікація
Лекція 1 Тема 1: Основи теорії держави Основні теорії походження держави і права Поняття та ознаки держави Поняття функцій держави, їх види iconХарактеристика теорії права та держави План Поняття, завдання і система науки. Правознавство. Юриспруденція. Система і функції юридичної науки. Об’єкт і
Об’єкт і предмет науки. Об’єкт і предмет теорії права та держави. Визначення теорії права та держави. Значення і місце теорії права...
Лекція 1 Тема 1: Основи теорії держави Основні теорії походження держави і права Поняття та ознаки держави Поняття функцій держави, їх види iconТема 20. Загальне поняття та ознаки держави
Поняття держави. Характерні ознаки держави та їхній зміст. Відмінність держави від інших організацій суспільства
Лекція 1 Тема 1: Основи теорії держави Основні теорії походження держави і права Поняття та ознаки держави Поняття функцій держави, їх види iconКонтрольні екзаменаційні питання з курсу теорії держави і права
Поняття методології теорії держави і права. Методи дослідження державних і правових явищ
Лекція 1 Тема 1: Основи теорії держави Основні теорії походження держави і права Поняття та ознаки держави Поняття функцій держави, їх види iconКонтрольні залікові питання з курсу теорії держави і права
Поняття методології теорії держави і права. Методи дослідження державних і правових явищ
Лекція 1 Тема 1: Основи теорії держави Основні теорії походження держави і права Поняття та ознаки держави Поняття функцій держави, їх види iconКонтрольні залікові питання з курсу теорії держави І права ( I семестр, заочна форма навчання, 1 курс)
Поняття методології теорії держави і права. Методи дослідження державних і правових явищ
Лекція 1 Тема 1: Основи теорії держави Основні теорії походження держави і права Поняття та ознаки держави Поняття функцій держави, їх види iconТема 1: Основи теорії держави та права
Забарний Г. Г., Калюжний Р. А., Шкарупа В. К. Основи держави і права. К., 2002
Додайте кнопку на своєму сайті:
Документи


База даних захищена авторським правом ©te.zavantag.com 2000-2017
При копіюванні матеріалу обов'язкове зазначення активного посилання відкритою для індексації.
звернутися до адміністрації
Документи