Методичні вказівки до вивчення курсу \" Соціальна психологія і журналістика\" для студентів 3 курсу icon

Методичні вказівки до вивчення курсу " Соціальна психологія і журналістика" для студентів 3 курсу




Скачати 355.14 Kb.
НазваМетодичні вказівки до вивчення курсу " Соціальна психологія і журналістика" для студентів 3 курсу
Дата конвертації08.04.2013
Розмір355.14 Kb.
ТипМетодичні вказівки

Міністерство освіти і науки України

Львівський національний університет імені Івана Франка


Робоча програма і методичні вказівки

до вивчення курсу


Соціальна психологія і журналістика”


для студентів 3 курсу

факультету журналістики


Львів

2009


Рекомендовано до друку

кафедрою української преси

Протокол № від березня 2009 року


Укладач Соломія Тарасівна Онуфрів

Відповідальний за випуск С.А.Кость

Редактор М.О.Волосацька


Методичні вказівки

до вивчення курсу “Соціальна психологія і журналістика”

для студентів 3 курсу факультету журналістики


Підписано до друку .03.2009. Формат 60 х84/16.

Умовн. друк.арк. 0,95. Наклад 200


^ ЗАГАЛЬНІ ПОЛОЖЕННЯ ЩОДО ВИВЧЕННЯ ДИСЦИПЛІНИ


Людина має вроджену потребу бути / комунікуватися з кимось, перебувати / комунікуватися у групі Нomo Sapiens. Відомий термін “колективна людина”. Саме колективом (у вузькому і широкому значенні цього слова) займається соціальна психологія.

Упродовж багатьох століть соціальна психологія існувала пліч-о-пліч з людиною як світогляд у формі звичаїв, традицій, з неповторних і безтурботних часів нашого дитинства ховається (хоча уважно придивившись, її так легко розгледіти!) у змісті казок, міфів, приказок і навіть анекдотів. Ось такий феномен, культурний феномен. І лише на початку минулого століття соціальна психологія викристалізувалася як самостійна наука.

Споконвіку людині, як істоті, яка входить у найрізноманітніші взаємини і взаємодії з іншими людьми властивий соціально-психологічний тип мислення, тобто чітко визначений спосіб сприйняття і обґрунтування подій, фактів, явищ, які вона спостерігає чи то у собі чи то у навколишньому світі.

Журналістика творить і аналізує соціальну психологію, як окремої особистості, так і соціальної групи – малої та великої (від публіки, натовпу, маси до етносу і нації). Безперечно, що кожна людина є споживачем / реципієнтом масової інформації, безперечно і те, що людина є творцем, зокрема медіа-продукції, мовиться про журналістів – “акул пера (даруйте, уже комп’ютера!) і мікрофону”. Як зазначав професор В.Й.Здоровега, “журналістська праця – це своєрідний спосіб сприйняття світу, спосіб бачення реальності, спосіб мислення і світовідчуття, спосіб існування й усвідомлення себе у неспокійному житті” [17, 10].

Одначе, ще один львівський дослідник М.Житарюк застерігає, що “журналістика – соціальна система, що з одного боку, відображає суспільні настрої, інтереси, з іншого ж – змінює-формує ці ж настрої та інтереси. Змінює не завжди на краще… ” [14, 75].

Справді, не можна не погодитись із колегою, адже сьогодні соціально-психологічні техніки лежать в основі прийомів риторики, цілеспрямованого впливу на великі маси людей, негласних і гласних правил політичного тиску, тактики поведінки “палацових інтриг”, управління людьми на виробництві, і звичайно, в журналістиці.

Журналістові, який працює в умовах спілкування і взаємодії з іншими людьми (як у зовнішній, так і внутрішній площинах) життєво необхідними є глибинні знання з соціальної психології. Тому маємо всі підстави стверджувати, що “Соціальна психологія і журналістика” – це важливий пізнавальний курс для професійного становлення майбутніх журналістів.

^ Мета курсу – засвоєння студентами знань з соціальної психології, усвідомлення ними ключових понять та обґрунтування окремих соціально-психологічних фактів і феноменів.

Ознайомити студентів із закономірностями спілкування та взаємодії людей, психологією великих та малих груп, мотивацією людських учинків, засобів та методів впливу на соціальну свідомість, природу стихійних соціально-психологічних явищ. Студенти вивчають також основні принципи і методику журналістського спілкування, журналістське спілкування в умовах конфлікту, внутріредакційне спілкування, основні принципи психології МК, аудиторію як учасник МК, засоби впливу на аудиторію, розуміння журналістських текстів як соціально-психологічна проблема ефективності журналістики, що допоможе привити навики соціально-психологічного осмислення практики ЗМІ.

Завдання – набути уміння застосовувати знання у журналістській практиці.

^ Результати навчання. Унаслідок вивчення дисципліни студенти повинні ЗНАТИ:

  • Передумови та основні етапи розвитку соціальної психології як науки;

  • Найвідоміші постаті та теорії в галузі соціальної психології

  • Методи збору інформації

  • Мотивацію людських вчинків

  • Закономірності поведінки людей як членів групи;

  • Психологічні характеристики великих і малих соціальних груп;

  • Особливості спілкування і взаємодії людей;

  • Природу стихійних соціально-психологічних явищ

Студенти повинні ВМІТИ:

  • Застосовувати теоретичні знання з соціальної психології у журналістській практиці;

  • Самопізнання своїх власних соціально-психологічних характеристик;

  • аналізувати особливості своєї особистості і соціальної поведінки;

  • Дати соціально-психологічну діагностику особистості;

  • Складати соціально-психологічну характеристику малих і великих соціальних груп

^ Методи навчанні і викладання:

У запропонованій програмі курсу “Соціальна психологія і журналістика” з метою посилення пізнавального інтересу та творчої мотивації студентів розумно поєднані різноманітні технології і навчальні методи. Окрім ґрунтовних теоретичних лекцій – використовуватимемо дискусії, письмові експрес-опитування, творчі роботи і наукові студентські дослідження, психологічні тести, перегляд і аналіз кіно, -відеофільмів. Популярним і результативним є впровадження на практичних і семінарських завданнях у студентських групах інтерактивних методів навчання: рольові ігри, робота у малих соціальних групах, мозковий штурм.


Змістовий модуль 1.

^ ТЕОРЕТИКО-МЕТОДОЛОГІЧНІ ЗАСАДИ

СОЦІАЛЬНОЇ ПСИХОЛОГІЇ ЯК НАУКИ

Лекція - 2 год.


1. Становленні і розвиток соціальної психології як науки.

2. Предмет соціальної психології.

3. Функції соціальної психології.

4. Соціально-психологічна реальність, її основні прояви.

5.. Прикладне значення соціальної психології для журналістської діяльності


Передумови виникнення і розвиток соціальної психології як науки. Соціальна психологія доволі молода наука - інформація про перші експерименти в цій галузі з’явилися 1898 року. Роком народження соціальної психології як науки вважають 1908 рік, коли у світ вийшли одразу 2 праці: американського соціолога Е.Росса “Соціальна психологія” та англійського психолога У.Мак-Дауголла “Вступ до соціальної психології”.

Ще на початку ХХ ст. експериментальні дослідження американського психолога Флойда Олпорта і російського фізіолога Володимира Бехтєрева засвідчили, що ,”за присутності інших людей, особливо під час взаємодії з ними, результативність діяльності індивіда змінюється – підвищується або знижується”.

Безпосередній вплив одного індивіда на іншого є найпростішим соціально-психологічним явищем. А соціальна психологія як самостійна наука почала формуватися з перших спроб пояснити, чому змінюється активність індивіда у присутності інших”.

Девід Майерс: “Зміна нашої соціальної поведінки відбувається не стільки під впливом об’єктивних обставин, скільки під впливом нашого власного відношення до них”. Ефект влада ситуації.

Соціальна психологія- це наука про взаємозв’язок соціального і психічного, їхню взаємодію та взаємозалежність, їхній взаємовплив на рівні окремої людини чи спільноти; про соціально-психологічні явища, які виникають у процесі соціальної взаємодії і характеризують індивіда та групу (Л.Орбан-Лембрик) .

Соціальна психологія – наука про спілкування людей у соціальних групах.

Соціальна психологія – наука, яка вивчає як люди думають одне про одного, відносяться один до одного і впливають один на одного (Д.Майерс).

Предмет соціальної психології на перебуває стадії розвитку та удосконалення. Гегель свого часу сказав: “Якщо наука покінчує з визначенням свого предмету, то вона помирає”..

Предмет соціальної психології – вивчення закономірностей поведінки у групах, організованих і неорганізованих спільнотах, механізми їх стосунків. Чільне місце у предметі соціальної психології посідають проблеми, які пов’язані із особистістю та особливостями її взаємодії з іншими людьми.

Функції соціальної психології: теоретико-пізнавальна, комунікативна, гуманістична, прикладна, прогностична.

Принципи соціальної психології: загально психологічні, спеціальні.

Соціально-психологічна реальність, її основні прояви.


Запитання для самоконтролю


  1. Назвіть стадії становлення соціальної психології як науки

  2. Які Ви знаєте принципи соціальної психології

  3. Основні прояви соціально-психологічної реальності.

  4. Дайте визначення предмету соціальної психології.

  5. Функції соціальної психології


Л і т е р а т у р а


1. Андреева Г(алина) М(ихайловна). Социальная психология: Учебник для высших учебных заведений /Г.М.Андреева. – 5-е узд., испр. и доп. – М.: Аспект Пресс, 2004. – с. 13-48. (Глава 1,2 )(365 с.)

2. Битянова М. Р. Социальная психология: Учебное пособие. 2-е изд. –СПб.: Питер, 2008–368 с.

3. Майерс Девід. Социальная психология. - 7-е издание. – СПб.: «Питер», 2007.– с.11- 27(794 с.)

4. Орбан-Лембрик Л(ідія) Е(рнестівна). Соціальна психологія: Підручник: У 2 кн. Кн. 1. – Соціальна психологія особистості і спілкування. – К.: Либідь, 2004. – с. 7-92 (576 с.)


Тема 2. ОСНОВНІ Соціально-психологічні теорії

Лекція – 2 год.


1. Перші соціально-психологічні теорії на Заході.

2. Основні теорії зарубіжного соціально-психологічного знання.

3. Сучасні напрямки соціальної психології.

4. Етапи становлення соціальної психології в Україні


Серед перших соціально-психологічних теорій, що виникли на Заході у середині 19 ст. виокремлюють концепцію “психології народів” (німецькі філософ М. Лацарус, мовознавець Г.Штейнталь та психолог Вільгельм Вундт), “психологія мас” (французькі соціологи Гюстав Лебон, Г. Тард, італійський юрист С.Сігеле) та теорію інстинктів соціальної поведінки (американський психолог Вільям Мак-Дугал).

Концепція “психології народів”. Душа має над індивідуальну ціліність, яка й становить народ, націю. Душа конкретної людини є лише частиною народної душі, психологія якої виражена у мові, традиція, звичаях, релігії, фольклорі, міфах” (В.Вундт). Концепція “психології народів” тяжіє до етнопсихології, абсолютизує суспільне життя індивіда, ігнорує його індивідуальну неповторність.

Концепція “психологія мас”. На зміну ери еліти приходить масове суспільство (ототожнення з натовпом) (Г.Лебон). Ознаки маси (натовпу): втрата відповідальності, знеосібненість інтелекту, домінування почуттів над розумом.

Теорія інстинктів соціальної поведінки. Причиною соціальної поведінки людини є інстинкти (“схильності”, “прагнення”). Інстинкт – це внутрішні, успадковані прагнення до цілеспрямованих дій. Конкретному інстинктові відповідає певна емоція: інстинктові втечі – емоція страху. Відповідно до теорії, поведінка, взаємодія людини з соціумом є похідною від вроджених її особливостей.

“Соціальна людина” (Е.Мейо, Хоторнські експерименти)

Основні напрямки соціальної психології:

Біхевіоризм (Дж.Уотсон, Б.Скінер, Бандура, Халл, Сірс, Міллер, Роттер) – напрям у психології, що вивчає спостережувану поведінку людини, а не її свідомість. Основною схемою біхевіоризму є принцип «стимул (зміна зовнішнього середовища)-реакція (відповідь організму на стимул)». Модель “Людина механічна (яка реагує)”.

Психоаналіз / неофройдизм (З.Фройд, Е.Фром, К.Хорні, К.-Г. Юнг, Адлер, Абрахам, Біон) – 1. напрям у філософії, психології і психотерапії, що вивчає сферу несвідомого: сни, обмовки, незрозумілу тривогу, незрозумілі вчинки; 2. метод психотерапії, що базується на вивченні несвідомого. Модель “Людина, яка бажає”.

Когнітивізм (К.Левін, Л.Фестінгер, Хайдер, Кольберг) – альтернатива біхевіоризму, соціальна поведінка індивіда розглядається з погляду пізнавальних процесів. Основний акцент на свідомості людини, а не на її поведінці. Модель “Людина, яка пізнає” (думає).

Інтеракціонізм символічний (американський психолог Дж.Мід, Т.Сарбін, Е.Гофман, Р.Лінтон, Т.Ньюком, М.Шеріф, Г.Келлі) – людська поведінка аналізується на основі суб’єктивного світу особистості, внутрішньої мотивації її дій та зовнішніх реакцій; головна увага приділяється проблемам комунікації за допомогою символів, мови.

Основні напрямки сучасної соціальної психології: вивчення індивідуальної соціальної поведінки, аналіз дідичної взаємодії і комунікативних процесів, дослідження малих соціальних груп та психологічне вивчення соціальних проблем.

Основні етапи становлення соціальної психології в Україні


Запитання для самоконтролю


  1. Назвіть основні напрямки соціальної психології.

  2. Хто автор магічного числа “сім”?

  3. Назвіть представників концепції “психології мас”

  4. Основні етапи становлення соціальної психології в Україні

  5. Які основні ідеї та представники психоаналізу?


Л і т е р а т у р а


  1. Андреева Г. Социальная психология. – 5-е изд. – М.: Аспект Пресс, 2004. – с. 13-48.

  2. Битянова М. Р. Социальная психология: Учебное пособие. 2-е изд. – СПб.: Питер, 2008 – 368 с.

  3. Практикум по социальной психологии / Под ред. И.С.Клециной. – СПб.: Питер, 2008. – 256 с.

  4. Социальная психология: Практикум: Учеб. пособие для студентов вузов / Г. М. Андреева, Е. А. Аксенова, Т. Ю. Базаров и др..; Под ред.. Т. В. Фоломеевой. – М.: Аспект Пресс, 2006. – 480 с.

  5. Социальная психология в трудах отечественных психологов / Сост. и общая редакция А. Л. Свенцицкого. – СПб.: Питер, 2000. – 512 с.



^ 3. МЕТОДИ ЗБОРУ ІНФОРМАЦІЇ У СОЦІАЛЬНІЙ ПСИХОЛОГІЇ

Лекція – 2 год.

Практичне заняття – 2 год.


  1. Основні вимоги до методів соціальної психології.

  2. Методи спостереження та експерименту.

  3. Традиційний аналіз документів та контент-аналіз.

  4. Опитування, його види: анкетування, інтерв’ю, соціометричного опитування.

  5. Побудова анкети.


Науковим спостереженням називають пряму реєстрацію подій, здійснювану за певною програмою. Саме програма передбачає, що наукове спостереження вестиметься не спонтанно, а цілеспрямовано, планомірно, систематично, що його результати фіксують і їм властива надійність вимірювання, однаковість фіксування, придатність до перевірки.

Види спостереження: 1)відкрите і приховане, 2)включене і невключене, 3)польове і лабораторне.

Аналіз документів застосовують для одержання зафіксованої у документах інформації про соціальні факти, цінності і норми поведінки різних категорій населення.

Документ - спеціально створений пред­мет, призначений для передачі чи збереження інформації.

Є два типи аналізу документів: традиційний (його ще називають змістовним) аналіз і формалізований (якісно-кількіс­ний) аналіз або контент-аналіз.

Опитуванням називають метод збору первинної вербальної інфор­мації, оснований на безпосередньому (інтерв’ю) чи опосередкованому (анкета) соціальному взаємо­впливові між дослідником і опитуваним (респондентом). Види опитування: 1.анкетування, 2.інтерв’ю 3.соціометричного опитування. Залежно від способу розповсюдження анкет анкетування поділяють на пресове, поштове і роздаткове.

Побудова анкети передбачає низку обов’язкових елементів, дотримання певних обов’язкових вимог. Першим таким обов’язковим елементом є преамбула (або леґенда) анкети. Основою анкети є запитання. За способом відповіді запитання поділяють на відкриті, закриті та напівзакриті. “Паспортичка”.

Експеримент як метод збору інформації застосовують тоді, коли є необхідність встановити причинно-наслідкові зв’язки між явищами, перевірити, чи або як впливає конкретний чинник на конкретну ситуацію. Обов’язкові елементи, до яких належать експериментатор, експериментальна змінна, експериментальна ситуація, експериментальний об’єкт.


Запитання для самоконтролю


1. На розв’язання яких проблем спрямований метод соціометрії?

2. Які основні вимоги до методів соціальної психології?

3. За яких умов використовують контент-аналіз?

4. Які основні складові анкети?

5. Назвіть види опитування.

^

Л і т е р а т у р а


1. Андреева Г. Социальная психология. – 5-е изд. – М.: Аспект Пресс., 2004. – с. 49-71.

2. Введение в практическую социальную психологию /Под. Ред. Ю.Жукова, Л.Петровсккой, О.Соловьевой. – М., 1996.

3. Олешко В. Ф. Психология журналистики. Учебное пособие. – СПб.: Изд-во Михайлова В.А, 2006. – 240 с.

4. Лубкович І. М. Соціологія і журналістика: Підручник. – Львів: ПАІС, 2005. – с.54-79.


^

Змістовий модуль 2.

Тема 4. Соціальна психологія груп

Лекція 2 год


  1. Умовні і реальні групи.

  2. Класифікація груп:великі і малі соціальні групи

  3. Основні характеристики групи

  4. Рівні розвитку великих соціальних груп

  5. Українська національна психологія


У процесі життєдіяльності люди об’єднаються у групи. За Г.Андреевою, група – це спеціальна система діяльності, задана її місцем у системі суспільної праці. Група сама виступає суб’єктом спеціального виду діяльності і через неї включена до всієї системи суспільних відносин. Психологічних характеристик групи повинні бути віднесені такі групові утворення: групові інтереси, потреби, норми, цілі, думка.

Два тлумачення терміну “група” (Г.Андреєва): умовна групи: стихійне об’єднання людей за якоюсь спільною ознакою, необхідною в певній ситуації. Реальна група – це реальне об’єднання, в якому люди зібрані разом, об’єднані якоюсь спільною ознакою або перебувають в ідентичних умовах, і щонайголовніше усвідомлюють свою приналежність до цього об’єднання. Група – кілька осіб, об’єднані спільним інтересом, потребою-метою.

Соціальна група – відносно стійка сукупність людей, по’язаних між собою спільними цінностями, цілями, системою взаємин взаємовпливів і включених до типових форм діяльності.(Л.Орбан-Лембрик).

Головною, суто психологічною характеристикою групи є наявність так званого «ми». Універсальним принципом психічного оформлення спільноти є розрізнення для індивідів, які входять у групу «ми» на відміну від «вони». «Ми» виражає потребу від диференціювати одну спільноту від іншої і є своєрідним індикатором усвідомлення приналежності особистості до групи, тобто соціальної ідентичності.

Основні ознаки групи за В.Москаленко: сумісна діяльність (її зміст і характер), цілі та завдання цієї діяльності, певний тип відносин між індивідами, які складаються на основі взаємо діяльності, прийняті у групі норми та правила, які б відповідали цим правилам, усвідомлення членами групи своєї приналежності до неї («ми»-почуття), наявність групових атрибутів (назва, символи, числа), зовнішня та внутрішня організація.


Класифікація соціальних груп за Г.Андреєвою

Умовні Реальні

(за віком, освітою, статтю)

Лабораторні Звичайні

Великі Малі (царина с.п.)

Неорганізовані Організовані На стадії становленні Колективи (сформовані)


(стихійні - натовп, публіка, маса) (стійкі – етнос, народ, нація)

Великі соціальні групи – це об’єднання багатьох людей, які не перебувають у безпосередньому зв’язку, взагалі можуть не знати про існування один одного.

Мала соціальна група – це відносно невелика кількість людей, які безпосередньо контактують між собою і об’єднані спільними завданнями і цілями. Ознака, що відрізняє малі групи від великих – безпосередні особисті контакти.

Великі соціальні групи класифікуються і за іншими ознаками:

за тривалістю існування: довготривалі (нації, класи) і недовготривалі (мітинги, аудиторії, натовп); За характером організованості: ті, які виникають стихійно (натовп), свідомо організовані (партії, організації); умовні і реальні. Великі соціальні групи можуть бути відкритими (передбачають широкі можливості членства, ініціативу індивідів) і закритими (жорстко регламентують членство і внутрігрупову поведінку). Членство у закритих групах визначається внутрішніми статусами групи.

Основні характеристики групи: композиція групи (її склад) – за віком, за професією, структура групи, групові процеси, групові норми і цінності, система санкцій, її види: заохочувальні (позитивні і негативні ), заборонні.

Три рівні розвитку великих соціальних груп: типологічний, ідентифікації, солідарності, або інтегрованості.

Особливості психічного складу українців. У більшості досліджень до типових рис українського національного характеру зараховують: демократичність, волелюбність, емоційність, музичність, наближеність до природи, культ жінки і родини, релігійність, толерантність до інших народів, працелюбність, гостинність, інтровертність, миролюбність, несхильність до агресії та насильства, високе поціновування своєї

Особливості української нації за В. Янівим: тенденція до необмеженого індивідуалізму, небажання визнавати провідну роль індивіда чи групи, брак підпорядкування (меншою мірою проявлявся за часів княжої держави, в часи козаччини), проблема авторитету (шанування авторитету в українській формі перетворилося в шанування ідеї, яка набрала сили закону), традиціоналізм, інстинкт боротьби (але брак виразної агресивності в такому вияві інстинкту боротьби – як помста), надання допомоги, життя в спільноті, зокрема в родинному житті.


Запитання для самоконтролю


  1. Назвіть основні характеристики групи

  2. Які рівні розвитку груп ви знаєте?

  3. Як класифікуються великі соціальні групи?

  4. Що відрізняє велику соціальну групу від малої?

  5. Дайте визначення соціальної групи.


Л і т е р а т у р а


  1. Андреева Г. Социальная психология. – М., 2004. – розділ 3. – с.137-262.

  2. Костенко Л. Гуманітарна аура нації або дефект головного дзеркала. К., 1999.

  3. Москаленко В.В. Психологія соціального впливу. – Київ, 2007. – с.268-279.

  4. Нагорна Л. Поняття „національна ідентичність” і „національна ідея” // Політичний менеджмент. - № 2. – 2003. – С. 14 – 31.

  5. Орбан-Лембрик Л. Соціальна психологія: Підручник: У 2 кн. Кн.2. - К., 2006. – с.7-32, 156-165.

  6. Орбан-Лембрик, Л. Феномен групи в соціальній психології: від старого знання до нового / Л. Орбан-Лембрик. // Соціальна психологія. -2006. - №6. - С.72-94

  7. Сміт Е. Національна ідентичність. – К.: Вид-во „Основи”. – 222 с.

  8. Циба В. Т. Системна соціальна психологія. Навч.посіб. – К.:Центр навчальної літератури, 2006. – 328 с.

  9. Янів В. Г. Нариси до історії української етнології. - Мюнхен, 1993.



^

Тема 5. Соціальна психологія малих груп

Лекція - 2 год.


Практичне заняття – 2 год.


  1. Класифікація малих груп

  2. Конформізм як феномен групового тиску

  3. Феномени групового впливу за Майерсом:1) соц.фасилітація, 2) соціальні лінощі, 3) деіндивідуалізація, 4) групова поляризація, 5) угрупнення думки, 6) вплив меншості.

  4. Методи колективного прийняття рішень.


Мала соціальна група – це відносно невелика кількість людей, які безпосередньо контактують між собою і об’єднані спільними завданнями і цілями. Ознака, що відрізняє малі групи від великих – безпосередні особисті контакти. Мала група – не просто будь-які контакти між людьми, але контакти в яких реалізуються відповідні суспільні зв’язки, що використовуються спільною діяльністю.

Класифікація малих груп. Первинні і вторинні (Ч.Кулі). Первинні групи характеризує безпоседність контактів (сім’я, сусіди, друзі). Індивіди, які належать до первинної групи знають один про одного особисто і спілкуються між собою у процесі вирішення завдання. У вторинних групах безпосередніх контактів немає, для спілкування між індивідами використовують різноманітні «посередники».

Формальні і неформальні (Е.Мейо). У формальній групі чітко запрограмовані всі позиції індивідів, які підпорядковані груповим нормам. Формуються вони в умовах конкретної діяльності. Формальні відносини мають офіційний характер, оскільки фіксуються і охороняються соціальними інститутами, законодавством, наказами. Формальна структура малої групи – взаємини і зв’язки між індивідами в групі, за допомогою яких здійснюються ділові контакти, офіційні відносини, спрямовані на виконання групового завдання. Головними особливостями форм. Структури малої групи є поділ праці, спеціалізація функцій, ієрархія посад.

Всередині формальних груп існують неформальні групи, які виникають і формуються стихійно. У них відсутня структура «влади», система відносин по вертикалі. Неформальні групи виникають на основі симпатії, близькості поглядів, інтересів, переконань. Неформальна структура малої групи – емоційно забарвлені зв’язки, які відтворюють неофіційні взаємини між членами групи.

Референтні і групи членства (Р. Хаймен відкрив феномен референтності групи). Суть рферентної групи полягає у тому, що частина малої групи поділяє норми поведінки не своєї групи, а тієї на яку вона орієнтується. Групи, до яких індивід не належить, але норми яких сприймають назвають референтними.

Поняття реф.група використовується у значенні групи, що протистоїть групі членства, а також групи, яка виникає всередині групи членства. Сформувавшись всередині групи членства, референтна група тлумачиться індивідами як важливе коло спілкування, утворене з осіб, виокремлених зі складу реальної групи як особливо значущих для індивіда. Вона є джерелом норм поведінки, соціальних установок і цінностей, еталоном, за допомогою якого він оцінює себе та інших.

Конформність або конформна поведінка – психологічна характеристика позиції індивіда відносно позиції групи, прийняття ним певного стандарту, думки, що властива групі, міра підпорядкування індивіда груповому тиску. Конформність констатується там, де фіксується наявність конфлікту між думкою індивіда і думкою групи і перемоги цього конфлікта на користь групи.

^ Зовнішній конформізм, коли думка групи сприймається приймається індивідом лише зовнішньо, а насправді він продовжує чинити опір і внутрішній, коли індивід дійсно засвоює думку більшості. Отже, конформність - це зміна поведінки чи переконань у результаті реального чи уявного тиску групи.

Основні причини конформної поведінки. Нормативний вплив групи. Конформність це наслідок впливу групових норм. Такий вид к. ґрунтується на бажанні людини відповідати очікуванням інших людей; проявляється він як правило. В ситуації прагнення здобути визнання у групі. Людина боїться бути відкинутою членами групи, тому і проявляє конформність. Коли ми ухиляємося від групової норми, то ми розплачуємося за це емоційно.

Групова поляризація – соціально-психологічний феномен, що є результатом групової дискусії, у процесі якої різні точки зору, думки оформлюються у дві протилежні безкомпромісні позиції.

Прийняття групового рішення. Прийняття рішення – волевиявлення індивіда або групи людей, спрямоване на формування послідовності дій і вибір альтернативи. Цей процес тісно пов’язаний з проблемою лідерства і керівництва, тому що прийняття рішення одна із найважливіших функцій керівництва, а організація групи для прийняття рішень – дуже важлива функція. Групові рішення переважно бувають більш ефективними, аніж індивідуальні. Групова дискусія передує прийняттю групового рішення.

Форми групової дискусії. Групова дискусія – метод групового обговорення проблеми, який дає змогу виявити спектр думок і суджень членів групи, запропонувати можливі шляхи розв’язання завдання, знайти групове розв’язання проблеми

Нарада, брейнштормінг (мозкова атака Осборн), метод синектики (поєднання різнорідного Гордон). Мозкова атака: генератори ідей та критики. Метод синектики.


Запитання для самоконтролю


  1. Як класифікуються малі соціальні групи?

  2. Тлумачення терміну “соціальна фасилітація” за Марсом

  3. За яких умов виникає психологічний стан де індивідуалізації?

  4. Які основні причини конформної поведінки?

  5. Що означає термін групова поляризація


Л і т е р а т у р а


1. Майерс Д. Социальная психология. – С.Пб, 2007. – глава 6 (конф).- с.354-397.

2. Андреева Г. Социальная психология. – М., 2004. – розділ 3. – с.137-262.

3. Битянова М. Р. Социальная психология: Учебное пособие. 2-е изд. – СПб.: Питер, 2008 – 368 с.

4. Орбан-Лембрик Л. Соціальна психологія: Підручник: У 2 кн. Кн.2. - К., 2006. – с.7-32, 156-165.

^

Тема 6. Cоціально-психологічні проблеми колективу

Лекція -2 год


Практичне заняття – 2 год.


  1. Колектив як соціально-психологічне явище.

  2. Ознаки колективу. Направленість колективу

  3. Керівництво і лідерство.

  4. Лідер групи, формування лідера, вимоги до нього.

  5. Соціально-психологічного клімат у колективі.


Колектив – група вищого рівня розвитку, пов’язані зі специфічними видами суспільної діяльності. Колектив як соцільно-психологічне явище – це неформальна група людей, об’єднаних спільною метою; Колектив – об”єднання людей, цілі якого визнаються і підтримуються суспільством.

Колектив – добровільне об”єднання вільних людей на базі ідейного спільництва, цінностей. Соціальні психологи стверджують, що колектив з 10 осіб досягне більше, аніж 10 окремих індивідів.

Ознаки колективу: 1) направленість, яка забезпечує особливості учасників групи, їх мету, допомагає створити організацію з відповідними органами колективу і виділенням тих людей, які виконують певні функції; 2) об’єднання людей з метою досягнення соціально одобреної цілі (тобто група злочинців колективом не є); 3) наявність добровільного характеру об”єднання, тобто нестихійність формування колективу, а система активно вибудованих індивідами відносин на базі спільної діяльності; 4) цілісність колективу, яка виражається в організації розподілу функцій керівництва і управління; 5) колектив являє собою особливу форму взаємовідносин між його членами, яка забезпечує принцип розвитку особистості не проти, а разом з розвитком колективу.

Рівні колективу: ядро групи, де розвиваються відносини, які базуються на прийнятих всіма членами групи єдиних цілях групової діяльності; фіксація відносин кожного члена групи до діяльності, її цілей і завдань; фіксація міжособистісних відносин, опосередкованих діяльністю, фіксація поверхових зв’язків між членами групи.

В. Москаленко - у колективі формується певний тип міжособистісних відносин, для яких характерні: висока згуртованість; колективістське самовизначення на противагу конформності, яка виявляється у групах низького рівня розвитку.

Зі збільшенням колективу не зменшується внесок, що роблять його члени, не знижується рівень діючої групової емоційної ідентифікації, відсутні гострі суперечності між груповими та індивідуальними інтересами.

Отже, колектив – складно організована система міжособистісних стосунків, яка впливає на ефективність спільної діяльності. Це група високого рівня розвитку, і відкриває можливості для узгодження спільної й індивідуальної діяльності, дає змогу своїм членам діяти відповідно до власних цілей і мотивів, зокрема й за межами спільності.

Керівництво і лідерство. Деякі психологи ототожнюють ці поняття. Більше же розділяє, вбачаючи в кожному з них щось своєрідне.

Керівництво є суто управлінським феноменом, офіційно регламентованим соціально організованим процесом. Завдання його полягає у визначенні цілей спільної діяльності, які фіксують напрям розвитку організації, тобто задають образ кінцевого стану, до якого повинна дійти вона через певний проміжок часу.

Лідерство – один з процесів організації та управління малою соціальною групою, який сприяє досягненню групових цілей в оптимальні термнніни з оптимальним ефектом.

Теорії лідерства: теорія ролей (Р.Бейлз), теорія рис, інтерактивна теорія, синтетична теорія.

Стилі лідерства (К.Левін) – сукупність прийомів і методів, що використовуються лідером для впливу на оточення. Авторитарний (директивний, владний), демократичний, ліберальний.

Функції лідера: адміністративна, стратегічна, експертно-консультативна, функція представництва групи, виховна, дисциплінарна.

Якості лідера: інтелект, цілеспрямованість, чесність, життєрадісність, принциповість, відповідальність.

Проблеми психологічного клімату у колективі: 1) взаємини між членами колективу по вертикалі (керівництво, сприйняття керівника колективом і навпаки, ступінь участі в управлінні, задоволення ступенем); 2) взаємини між членами колективу по горизонталі (згуртованість колективу, характер міжособистісних стосунків, типи і способи вирішення конфлікту); 3) ставлення до праці (задоволення від праці, ефективність діяльності колективу).


Запитання для самоконтролю


  1. Яка відмінність між керівництвом і лідерством?

  2. Назвіть ознаки колективу

  3. Хто є автором теорії ролей?

  4. Які стилі лідерства Ви знаєте?

  5. Що таке соціально-психологічний клімат?



^

Л і т е р а т у р а



1. Андреева Г. Социальная психология. – М., 2004. – розділ 3. – с.202-233.

2. Битянова М. Р. Социальная психология: Учебное пособие. 2-е изд. – СПб.: Питер, 2008 – 368 с.

3. Орбан-Лембрик Л. Соціальна психологія: Підручник: У 2 кн. Кн.2. - К., 2006. – с.7-32, 156-165.

4. Поліщук В. М. Соціальна психологія: Навчальний посібник. – Суми: ВТД “Університетська книга”, 2006 – 217 с.


Тематика курсових, бакалаврських, дипломних, магістерських робіт


  1. Вплив ЗМІ на громадську думку (маніпуляція свідомістю)

  2. Журналистика у контексті свободи творчості.

  3. Маніпулятивні можливості ЗМІ

  4. Журналіст і джерела інформації: етичний та психологічний аспекти взаємостосунків

  5. Сучасний український виборець: спроба соціально-психологічного портрету

  6. ЗМІ і громадська думка.

  7. Соціальна позиція у журналістиці.

  8. Творчий потенціал журналіста.

  9. Журналістика в екстремальних ситуаціях.

  10. Соціально-психологічні аспекти діяльності ЗМІ.

  11. Маніпуляції аудиторією ЗМІ: феномени, механизми, захист.

  12. Соціально-психологічні можливості впливу ЗМІ.

  13. Журналіст змінює професію як метод збору інформації.

  14. Масова комунікація як соціальний феномен.

  15. Способи привернення уваги у масовій комунікації.

  16. Психологічні установки реклами.

  17. Архетипи української свідомості.

  18. Психоаналіз у контексті творчого мислення.



^ РЕКОМЕНДОВАНА ЛІТЕРАТУРА ДО КУРСУ


1. Основна література


  1. Андреева Г. Социальная психология. – 5-е изд. – М.: Аспект Пресс, 2004. – 365 с.

  2. Баришполець, О. Чинники впливу засобів масової інформації на аудиторію / О. Баришполець. - // Соціальна психологія. – Киiв: Український центр політичного менеджменту, 2006. - N 6. - С.153-163.

  3. Бебик, В., Трач, Н. Соціально-психологічні аспекти ефективності політичної реклами в мас-медіа [Текст] / В. Бебик, Н.Трач. - // Соціальна психологія. – Киiв: Український центр політичного менеджменту, 2008. - N1. - С. 51-59

  4. Битянова М. Р. Социальная психология: Учебное пособие. 2-е изд. – СПб.: Питер, 2008 – 368 с.

  5. Богомолова Н. Н. Специфика межличностного восприятия в массовой коммуникации // Межличностное восприятие в группе / Под ред. Г. М. Андреевой, А. И. Донцова. – М.: Изд-во Моск. ун-та, 1981. – Разд. Ш, гл. 4. – С. 251 – 269.

  6. Богомолова Н. Н. Социальная психология печати, радио и телевидения. – М.: Изд-во МГУ, 1991.

  7. Винтерхофф-Шпурк П. Медиапсихология. Основные принципы / Пер. с нем. – Х.: Изд-во Гуманитарный Центр, 2007. – 288 с.

  8. Гірник А., Бобро А. Конфлікти: структура, ескалація, залагодження. Вид. 2-е. – К.: Вид-во Соломія Павличко “Основи”, 2004. – 172 с.

  9. Гордієнко В., Копець Л. Психологія особистості в біографіях, подіях, портретах: Навч. посіб. для студ. вищ. навч. закл. / В.Гордієнко, Л.Копець. – К.: Вид. дім “Києво-Могилянська академія”, 2007. – 304 с.

  10. Грачев Г. В., Мельник И. К. Манипулирование личностью – М., Издательство „Эксмо”, 2003. – 384 с.

  11. Джонсон Девід В. Соціальна психологія: тренінг міжособистісного спілкування. – К.: Вид. дім “КМ Академія”, - 2003. – 288 с.

  12. Доценко Е. Л. Психология манипуляции: феномени, механихми и защита. – Спб.: Речь, 2004. – 304 с.

  13. Дубравська Д. М. Основи психології: Навч. посібник. – Львів: Світ, 2001. – 280 с.

  14. Житарюк М. Соціокультурна модель журналістики: традиції і новаторство: Монографія. – Львів, 2008. – 416 с.

  15. Здоровега В. Питання психології публіцистичної творчості. – Львів, 1982. – 185с.

  16. Здоровега В. Й. Пошуки істини, утвердження переконань. Деякі гносеологічні та психологічні проблеми публіцистики. – Львів, 1975. – 174 с.

  17. Здоровега В. Й. Теорія і методика журналістської творчості: Підручник. - 2-е вид., перероблене і доповнене.– Львів: ПАІС, 2004. – 268 с.

  18. Зливков, В. Українські ЗМІ: проблема маніпулювання свідомістю / В. Зливков. - // Соціальна психологія. – Киiв: Український центр політичного менеджменту, 2007. – Спец. вип. - С.84-90.

  19. Іванов І. Ф., Сердюк В. Є. Журналістська етика: Підручник / передм. В.П.Мостового. – К.: Вища шк., 2007. – 231 с.

  20. Каппон Рене Дж. Настанови журналістам Ассошіейтед Пресс: Професійний порадник. – К.: Вид. дім “Києво-Могилянська Академія”, 2005. – 158 с.

  21. Кара-Мурза С. Г. Манипуляция сознанием. Учебное пособие. – К.: Оріони, 2003. – 500 с.

  22. Ким М. Н. Новостная журналистика. Учебник. – СПб.: Изд-во Михайлова В.А., 2005. – 352 с.

  23. Кириллова Н.Б. Медиакультура: от модерна к постмодерну. – М.: Академический Проект, 2005. – 448 с.

  24. Лазутина Г. В. Основы творческой деятельности журналиста: Ученик для студентов вузов. - 2-е изд., перераб. и дополн. – М.: Аспект Пресс, 2007. – 240 с.

  25. Лось Й. Публіцист: мотивація творчості // Вісник Львівського університету. – Серія журналістики. – 2006. – Вип.28. – с.85-110.

  26. Лубкович І. М. Журналістське спілкування в умовах конфлікту // Збірник праць кафедри української преси. – Вип.2. – Львів, 1996.- 224 с.

  27. Лубкович И. М. Местная печать. Проблемы повышения эффективности. – Львов, 1989. - с.

  28. Лубкович І. М. Соціологія і журналістика: Підручник. – Львів: ПАІС, 2005. – 176 с.

  29. Майерс Д. Социальная психология. – 7-е изд. – СПб.: Питер, 2007. – 794 с.

  30. Майерс Д. Социальная психология. Интенсивный курс. – 4-е междн. изд. – СПб.: Прайм-Еврознак, 2007. – 510 с.

  31. Мельник Г. С., Ким М. Н. Методы журналистики: Учеб. пособие для студентов факультетов журналистики – СПб.: Изд-во Михайлова В.А., 2006. – 272 с.

  32. Мельник Г. С., Тепляшина А. Н. Основы творческой деятельности журналиста. – СПб.: Питер, 2008. – 272 с.

  33. Минаев С. MEDIA SAPIENS АСТ, 2007. – 310 с.

  34. Москаленко В. В. Соціальна психологія: Підручник. – Київ: Центр навчальної літератури, 2005. – 624 с.

  35. Москаленко В. В. Психологія соціального впливу. Навч. пос. – К.: Центр учбової літератури, 2007. – 448 с.

  36. Мурікан Ж. Журналістське розслідування. – К., IREX, 2003. – 76 с.

  37. Нерви ланцюга. 25 есеїв про свободу. – Л.: “Лексикон”, 2003. – 191 с.

  38. Олешко В. Ф. Психология журналистики. Учебное пособие. – СПб.: Изд-во Михайлова В.А, 2006. – 240 с.

  39. Ольшанский Д. В. Психология масс. – СПб: Питер, 2001. – 240 с.

  40. Орбан-Лембрик Л. Е. Соціальна психологія: Навчальний посібник. – К.: Академвидав, 2005. – 448с.

  41. Орбан-Лембрик Л. Е. Соціальна психологія: Підручник: У 2 кн. Кн. 1. –

  42. Соціальна психологія особистості і спілкування. – К.: Либідь, 2004. – 576 с.

  43. Орбан-Лембрик Л. Е. Соціальна психологія: Підручник: У 2 кн. Кн. 2. – Соціальна психологія груп. Прикладна соціальна психологія – К.: Либідь, 2006. – 560 с.

  44. Орбан-Лембрик, Л. Феномен групи в соціальній психології: від старого знання до нового / Л. Орбан-Лембрик. - // Соціальна психологія. – Киiв: Український центр політичного менеджменту, 2006. - №6. - С.72-94.

  45. Орбан-Лембрик, Л. Чутки як соціально-психологічне явище / Л. Орбан-Лембрик. - // Соціальна психологія. – Киiв: Український центр політичного менеджменту, 2004. - № 3 (5). - C.47-62.

  46. Основы творческой деятельности. – Редактор-составитель проф. С. Г. Корконосенко. – СПб., 2000. – 325 с.

  47. Пайнс Э., Маслач К. Практикум по социальной психологии. – СПб.: Питер, 2000. – 528 с.

  48. Поліщук В. М. Соціальна психологія: Навчальний посібник. – Суми: ВТД “Університетська книга”, 2006 – 217 с.

  49. Почепцов Г. Теорія комуникации. – М.: “Реал-бук”, К.: “Ваклер” - 2006. – 656 с.

  50. Практикум по социальной психологии / Под ред. И.С.Клециной. – СПб.: Питер, 2008. – 256 с.

  51. Преса і влада: хроніка протистояння 2003. - К., 2004. – 119 с.

  52. Присяжний М., Лозинський М. Організація роботи редакції і праці журналіста. – Л., 2007. – 134 с.

  53. Роменець В. А. Психология творчості: Навч. посібник. 3-тє вид. – К.: Либідь, 2004. – 288 с.

  54. Різун В. В. Маси: Тексти лекцій. – К.: Видавничо-поліграфічний центр “Київський університет”, 2003. – 118 с.

  55. Різун, В.В. Правда і кривда: історія взаємин з точки зору медіа освіти / В. Різун. - // Соціальна психологія. – Киiв: Український центр політичного менеджменту, 2008. - №2. – с.60-70.

  56. Самарцев О. Р. Творческая деятельность журналиста: Очерки теории и практики: учебное пособие / О.Р.Самарцев; под общ. ред. Я.Н.Засурского. – М.: Академический Проект, 2007. – 528 с.

  57. Социальная психология / Под ред. А. Н. Сухова, А. А. Деркача. – М.: Академия, 2001. – 600 с.

  58. Социальная психология: Практикум: Учеб. пособие для студентов вузов / Г. М. Андреева, Е. А. Аксенова, Т. Ю. Базаров и др..; Под ред.. Т. В. Фоломеевой. – М.: Аспект Пресс, 2006. – 480 с.

  59. Социальная психология в трудах отечественных психологов / Сост. и общая редакция А. Л. Свенцицкого. – СПб.: Питер, 2000. – 512 с.

  60. Трухін І. О. Соціальна психологія спілкування: Навчальний посібник. – К.: Центр навчальної літератури, 2005. – 336 с.

  61. Українська журналістика: вчора, сьогодні, завтра (За заг. ред. проф. В. І. Шкляра) – К., 1997. – 144 с.

  62. Франко І. Із секретів поетичної творчості // Вибрані твори у трьох томах. – Дрогобич: “Коло”, 2004. - с.116-190.

  63. Фромм Э. Бегство от свободы. Человек для себя. Пер. с англ. Д. Дудинский. – М., 1998. – С. 12.

  64. Фромм Э. Искусство любить / Пер. с англ.; Под ред. Д. А. Леонтьева. 2-е узд. – СПб.: Азбука, 2002. – 224 с.

  65. Харрис Р. Психология массовых коммуникаций. С-Пб-М., 2001.

  66. Шкляр В. Журналістська майстерність: поетика журналістського твору: Конспект лекцій для студентів Інституту журналістики. - К.: Інститут журналістики КНУ, 1995.

  67. Шостром Э. Анти-Карнеги или человек-манипулятор. М., 2002. – 529 с.

  68. Щербатых Ю. Искусство обмана.— М.: ЭКСМО-Пресс, 2001. – 232 с.

  69. Эко У. Открытое произведение / Перев. с итал. А. П. Шурбелева. – СПб.: “Симпозіум”, 2006. – 412 с.

  70. Aranson Elliot. Człowiek istota społeczna. Wydawnictwo Naukowe PWN. – Warszawa, 2006 – 482 s.

  71. Aranson Elliot. Człowiek istota społeczna. Wybόr tekstόw. – Wydawnictwo Naukowe PWN. – Warszawa, 2005 – 632 s.

  72. Mcluhan Marshall. Zrozumieć media. Przedłużenia człowieka. – Wydawnictwo Naukowo-Techniczne. – Warszawa, 2004. – 477 s.

  73. Pisarek Walery. O mediach I języku. – Universitas. – Kraków, 2007 – 391 s.

  74. Szewczyk W. Rozumieć siebie I innyh. Zarys psychologii. – Wydawnictwo BIBLOS. – Tarnow, 2002 – 295 s.


2. Додаткова література

  1. Аграновский В.А. Вторая древнейшая. М., 2000.

  2. Андрусів С.М. Модус національної ідентичності: Львівський текст 30-х років ХХ ст. Монографія. – Львів: Львівський національний університет імені Івана Франка, 2000, Тернопіль: Джура, 200. – 340 с.

  3. Аронсон Э., Уислсон Т., Эйкерт Р. Социальная психология. Психологические законы поведения человека в социуме. – СПб.: Прайм-Еврознак, 2002. – 560 с.

  4. Баришполець, О. Лжеінформація в комунікаційних процесах / О. Баришполець. - // Соціальна психологія. – Киiв: Український центр політичного менеджменту, 2007. –Спец. вип. - С.91-100

  5. Баришполець, О. Медіаосвіта: зарубіжний досвід / О. Баришполець. - // Соціальна психологія. – Киiв: Український центр політичного менеджменту, 2008. –- N 3. - С. 162-170.

  6. Бахтин М.М. К философии поступка //Философия и социология науки и техники. Ежегодник: 1984-1985.

  7. Бердяєв Н. Судьбы России. Опыты по психологии войны и национальности. – М., 1990.

  8. Берн Э. Игры, в которые играют люди. Люди, которые играют в игры. Л., 1992. – 243 с.

  9. Бодріяр Ж. Симулякри і симуляція / Пер. з фр. В. Ховхун. – К.: Вид-во Соломії Павличко “Основи”, 2004. – 230 с.

  10. Боришевський М. Й. Національна самосвідомість у громадянському становленні особистості. – К.: Вид-во „Беркут”. – 2000. – 63 с.

  11. Борев В. Ю., Коваленко А. В. Культура и массовая коммуникация. – М.: Наука, 1986.

  12. Быстрицкий Е. Конфликт культуры, философия толерантности // Демоны мира и боги войны. — К., 1997. — 488 с.

  13. Вайшенберг З. Новинна журналістика: Навч. посібник / За заг. ред. В.Ф.Іванова. – К.: Академія Української преси, 2004. – 262 с.

  14. Вальтер фон Ла Рош. Вступ до практичної журналістики: Навч. посібник / За заг. ред. В. Ф. Іванова та А. Коль. – К.: Академія Української Преси, 2005. – 229 с.

  15. Варій М. Політико-психологічні передвиборні та виборчі технології. – К: Ніка – Центр, 2003. – 453 с.

  16. Волянська О., Пилипенко В., Сапелкіна О. Роль засобів масової інформації в соціалізації агресії // Персонал, 2004, №7, c. 88 – 91.

  17. Вуароль М. Гід газетяра. К., 2003. – 64 с.

  18. Війни і мир / За загальною редакцією Л. Івшиної. – Видання перше. - К.: АТЗТ “Українська прес-група”, 2004. – 560 с.

  19. Вилюнас В.К. Психологические механизмы мотивации человека. М.: МГУ, 1990.

  20. Воскобойников Я.С., Юрьев В.К. Журналист и информация. М., 1993.

  21. Габермас Ю. Структурна перетворення у сфері відктитости: дослідження категорії громадянське суспільство. / Пер. з нім. А. Онишко. – Л.: “Літопис”, 2000. – 318 с.

  22. Гід журналіста. – К., 2003. – 124 с.

  23. Грушин Б. А. Массовое сознание: Опыт определения и проблемы исследования. – М.: Политиздат, 1987.

  24. Даниленко Н. Засоби масової комунікації і політична соціалізація особистості // Соціальна психологія. – Киiв : Український центр політичного менеджменту, 2004. - № 4 (6). - C.61-70

  25. Даниленко С. І. Міжнародна журналістика. Репортерське спілкування. Практикум. – К.: ІМВ, 2002. – 248 с.

  26. Деннис Е., Мэрилл Д. Беседы о мас-медиа. – М., 1997.

  27. День і вічність Джеймса Мейса / За загальною редакцією Л. Івшиної. – Видання перше. К.: ЗАТ “Українська прес-група”, 2005. – 448 с.

  28. Здоровега В. Інформація? Комунікація? Пропаганда? // Дзеркало тижня. – 2002. – 7 вер.;

  29. Здоровега В. Й. Про журналістику і журналістів: Статті, есе, виступи, діалоги. – Львів: Видавничий центр ЛНУ імені Івана Франка, 2004. – 141 с.

  30. Здоровега В.Й. Свобода обману // Медіа критика. – 2004. – с.

  31. Зернецька, О. Засоби масової комунікації в сучасній світовій політичній ситуації / О. Зернецька. - // Соціальна психологія. – Киiв: Український центр політичного менеджменту, 2007. – Спец. Вип. - С.44-52.

  32. Золотухін, Г. Слово як конфліктоген / Г.Золотухін. - // Соціальна психологія. – Киiв : Український центр політичного менеджменту, 2004. - № 1 (3). - C.72-85.

  33. Иванов В. Н., Назаров М. Н. Массовая коммуникация в условиях глобализации / Социс, 2003, № 10, - С. 16 - 32.

  34. Кон И. С. Социологическая психология. – М.: Московский психолого-социальный институт; Воронеж: Изд-во НПО „МОДЭК”, 1999.

  35. Костенко Н. Парадигми та фактичності нових мас-медіа // Соціологія: теорія, методи, маркетинг. – 1998. - № 1 – 2 .- С. 138 – 149.

  36. Кривошия Г. П. Журналістика: методичні аспекти літературної праці. – Київ: КиМУ, 2003. – 302 с.

  37. Кузнєцова О. Д. Професійна етика журналістів: Навч. посібн. – Львів: Видавничий центр ЛНУ імені Івана Франка, 2005. – 210 с.

  38. Культурология. ХХ век. Словарь. – М., 2000. - 623 с.

  39. Кузнєцова О. Д. Правові норми журналістики України: Посібник. – Львів: Видавничий центр ЛНУ імені Івана Франка, 2006. – 352 с.

  40. Кучерявий І. Т., Клепіков О. І. Творчість – основа розвитку потенційних джерел особистості: Навч. посібник. – К.: Вища шк., 2000. – 288 с.

  41. Лазутина Г. В. Проффесиональная этика журналиста: Учебн. пособие по журналистике. – М.: Аспект Пресс, 1999. – 208 с.

  42. Лось Й. Публіцистика й тенденції розвитку світу: Навч. посібник для вищих навч. закладів ІІІ-ІV рівнів акредитації. У 2 х ч: Ч.1. Львів: Видавничий центр Львівського національного університету імені Івана Франка, 2007. – 376 с.

  43. Лебон Г. „Психология народов” // Психология толп. – М.: Институт психологии РАН, Изд-во „КСП+”, 1998.

  44. Лисенко, В. Чутки – активний засіб модифікації суспільної свідомості / В. Лисенко. - // Політичний менеджмент. - 2004. - № 6 (9). - C.96-102.

  45. Ложкін Г. Команда як колективний суб'єкт спільної діяльності // Соціальна психологія. - 2005. - № 6 (14). - C.52-58

  46. Ломов Б. Н. Методологические и теоретические проблемы психологии. М.: Наука, 1984. С. 232.

  47. Лотман Ю. М. Внутри мыслящих миров // Лотман Ю. М. Семиосфера. – СПб.: Искусство, 2000. – С. 149-390.

  48. Мейжис, І. Індивідуалізм чи колективізм?: Соціально-психологічний погляд на історію і політичну культуру України / І. Мейжис, Л. Почебут. // Соціальна психологія. – Киiв: Український центр політичного менеджменту, 2006. - №6. - С.47-59.

  49. Мелещенко О. К., Чічановський А. А., Шкляр В. І. Інформація, інформаційний. Словник термінів і понять для журналістів і політологів. – К.: Грамота, 2007. – 72 с.

  50. Мельник А.Н. Mass Media: психологические процессы. М., 1996.

  51. Муравьева Н.В. Коммуникативные стратегии журналиста. М., 1998.

  52. Нагорна Л. Поняття „національна ідентичність” і „національна ідея” // Політичний менеджмент. - № 2. – 2003. – С. 14 – 31.

  53. Назаретян А. П. Агрессивная толпа, массовая паника, слухи. Лекции по социальной и политической психологии – СПб.: Питер, 2003. – 192 с.: ил.

  54. Назаров М. М. Массовая комуникация в современном мире: методология анализа и практика исследований.- М., 2002.

  55. НУО та медіа: кроки назустріч. –К.: Видавничий дім “КМ Академія”, 2003. – 65 с.

  56. Овчаров, А. Вплив соціально-психологічних технологій на соціальне середовище / А. Овчаров. - // Соціальна психологія. – Киiв: Український центр політичного менеджменту, 2008. - № 6 (32). – http://www.politik.org.ua/vid/magcontent.php3?m=6&n=93&c=2273.

  57. Одайник В. Психология политики. К., 2000. – 352 с.

  58. Обозов Н. Н. Психология межличностных отношений. – К.: Либідь, 1990. – 191 с.

  59. Олешко В.Ф. Журналистика как творчество. Ек., 2002.

  60. Олешко В.Ф. Моделирование в журналистике: теория, практика, опыт. Ек., 2000.

  61. Олешко В.Ф. Социожурналистика: Прагматическое моделирование технологий массово-коммуникационной деятельности. Екатеринбург, 1996.

  62. Орбан-Лембрик Л. Е. Комунікативний простір міжособистісних відносин // Вісник Прикарпатського університету. Філософські і психологічні науки. – Івано-Франківськ, 2003. – Вип. 4. – С. 130-136.

  63. Орбан-Лембрик, Л. Масова культура і моделі поведінки / Л. Орбан-Лембрик. - // Соціальна психологія. – Киiв: Український центр політичного менеджменту, 2005. - № 2 (10). - C.38-44.

  64. Орбан-Лембрик, Л. Особливості формування громадської думки / Л. Орбан-Лембрик. - // Соціальна психологія. – Киiв: Український центр політичного менеджменту, 2004. - № 2 (4). - C.77-89.

  65. Парандовський Ян. Алхімія слова. – К.: Дніпро. – 1991. – 373 с.

  66. Перспективы социальной психологии / Перевод с англ. – М.: ЭКСМО-Пресс, 2001. – 688 с.

  67. Петрунько, О. Соціалізаційний потенціал медіасередовища / О. Петрунько. -// Соціальна психологія. – Киiв: Український центр політичного менеджменту, 2007. - Спец. Вип. - С.71-83.

  68. Пірен М. Чи є "вибрана верства" України символом української політичної нації? // Соціальна психологія. - 2004. - № 5 (7). - C.3-11

  69. Пітерс Джон Дарем. Слова на вітрі: історія ідеї комунікації. – К.: Вид. дім “КМ Академія”, 2004. – 302 с.

  70. Потятиник Б., Лозинський М. Патогенний текст. – Львів: Місіонер, 1996. – 296 с.

  71. Потятиник Б. Медіа: ключі до розуміння. Серія: Медіакритика. – Львів: ПАІС, 2004. – 312 с.

  72. Почебут Л. Г., Чикер В. А. Организационная социальная психология. СПб.: Речь, 2000.

  73. Почепцов Г. Г. Информация и дезинформация. – К.: Ника-Центр, Эльга, 2001. – 256 с.

  74. Почепцов Г. Информационные войны. М., „Рефл-бук”, К.: „Ваклер”, 2000. - 576 с.

  75. Проблема стереотипа в средствах массовой коммуникации // Журналист. Пресса. Аудитория. Вып. № 6. СПб., 1991.

  76. Прохоров Е.П. Психологические проблемы эффективности журналистской деятельности // «Журналист. Пресса. Аудитория». Выпуск №3. Л., 1986.

  77. Різун В. В. Основи журналістики у відповідях та заувагах / Київський нац. університет ім. Тараса Шевченка. – К., 2004. – 80 с.

  78. Рощин С.К. Журналистика и психология. М., 1989. – 198 с.

  79. Руднев К. Культурологический словарь, - М., 2000. – 520 с.

  80. Рубинштейн С.Л. Основы общей психологии. СПб., 2000

  81. Рябчук М. Зона відчуження: українська олігархія між Сходом і Заходом. – К.: Критика, 2004. – 223 с. Свитич Л.Г. Профессия: журналист. – Москва: Изд-во “Аспект Пресс”, 2003. – 354 с.

  82. Сидоров М., Табаков Д. Інтернет як засіб соціальної комунікації та соціального впливу [Текст] / М. Сидоров, Д. Табаков. - // Політичний менеджмент. - 2008. - № 4 (31). - С. 119-125.

  83. Скнар, О. Соціально-психологічні моделі поведінки політичних лідерів / О. Скнар. - // Соціальна психологія. – Киiв: Український центр політичного менеджменту, 2004. - № 3 (5). - C.39-46.

  84. Сміт Е. Національна ідентичність. – К.: Вид-во „Основи”. – 222 с.

  85. Соколов А.В. Введение в теорию социальной коммуникации. СПб 1996.

  86. Социальная психология / Под ред. А. Н. Сухова, А. А. Деркача. – М.: Издательский центр «Академия», 2001. – 600 с.

  87. Тертычный А.А. Аналитическая журналистика: познавательно-психологический подход. М., 1998.

  88. Тертычный А.А. Ожидания аудитории и текст // «Журналистика в 1991 г.» М., 1992.

  89. Тертычный А.А. Психология публицистического убеждения. М., 1989.

  90. Титаренко М. Світоглядна публіцистика: спроба полемічного дискурсу// Вісник Львівського університету. – Серія журналістики. – 2006. – Вип.28. – с.118-134.

  91. Тофлер А. Третья волна. М., 1999.

  92. Українське законодавство: Засоби масової інформації. – К., 2004. – 368 с.

  93. Українське суспільство: 10 років незалежності (соціологічний моніторинг та коментар науковців) / За ред. В. М. Ворони та М. О. Шульги - К., 2001.

  94. Фінклер Ю. Мас-медіа та влада: технологія взаємин.– Львів: Аз-Арт, 2003. – С. 63.

  95. Хантингтон С. Кто мы?: Вызовы американской национальной идентичности. – М.: ООО „Изд-во АСТ”: ООО „Транзиткнига”. – 2004.

  96. Хоменко І. В. Еристика: Мистецтво полеміки: Навч. посіб. – К.: Юрінком Інтер, 2001. – 192 с.

  97. Хрестоматия по социальной психологии. М.: Международная педагогическая академия, 1994.

  98. Череповська, Н. Психологічний захист від маніпулятивного впливу реклами / Н. Череповська. - // Соціальна психологія. – Киiв: Український центр політичного менеджменту, 2007.- Спец. Вип. - С.101-107.

  99. Циба В. Т. Системна соціальна психологія. Навч. посіб. – К.: Центр навчальної літератури, 2006. – 328 с.

  100. Шаблінський, І. „Агресія” і „насильство” – поняття не тотожні / І. Шаблінський. - // Політичний менеджмент. - 2004. - № 5 (8). - C.82-91.

  101. Шаповал Ю. Г. Феномен журналістики: проблеми теорії: Монографія. – Рівне: РВП “РОСА”, 2005. – 248 с.

  102. Шейнов В. П. Конфликты в нашей жизни и их разрешение. — Минск, 1996. — 288 с.

  103. Шибутани Т. Социальная психология. Ростов н/Д.: Феникс, 1999.

  104. Щербенко, Е. Дискурс Майдану як чинник національної інтеграції / Е.Щербенко. - // Політичний менеджмент. – 2008. – спецвипуск (серпень). - // http://www.politik.org.ua/vid/magcontent.php3?m=1&n=88&c=2190.

  105. Экман П. Психология лжи: руководство по выявлению обмана в деловых отношениях, политике и семейной жизни. Пер. с англ. – К., 1999. – 189 с.









Схожі:

Методичні вказівки до вивчення курсу \" Соціальна психологія і журналістика\" для студентів 3 курсу iconМетодичні вказівки до вивчення курсу для студентів філософського факультету Львів 2009
...
Методичні вказівки до вивчення курсу \" Соціальна психологія і журналістика\" для студентів 3 курсу iconМетодичні вказівки для самостійної роботи з курсу «Теорія І практика перекладу» для студентів 4-го курсу
Для студентів 4-го курсу денної і заочної форми навчання відділення німецької філології
Методичні вказівки до вивчення курсу \" Соціальна психологія і журналістика\" для студентів 3 курсу iconМетодичні вказівки до лабораторних занять (частина 1) Microsoft Word для студентів спеціальностей
Дані методичні вказівки включають 8 лабораторних робіт, по вивченню текстового редактора Word, тематика яких охоплює частину курсу...
Методичні вказівки до вивчення курсу \" Соціальна психологія і журналістика\" для студентів 3 курсу iconМетодичні вказівки до виконання контрольних робіт для студентів спеціальності ксм
Методичні вказівки містять завдання до виконання контрольної роботи з курсу «Операційні системи». Матеріал подано у вигляді окремих...
Методичні вказівки до вивчення курсу \" Соціальна психологія і журналістика\" для студентів 3 курсу iconМетодичні вказівки до виконання курсової роботи з дисципліни " Теоретико-організаційні Основи менеджменту у сфері спорту" для студентів IV курсу спеціальності
Методичні вказівки до виконання курсової роботи з дисципліни “Теоретико-організаційні основи менеджменту у сфері спорту” для студентів...
Методичні вказівки до вивчення курсу \" Соціальна психологія і журналістика\" для студентів 3 курсу iconМетодичні вказівки до вивчення тем курсу, база знань до тем, рекомендована література до кожної теми, додаються теоретичні та практичні завдання для самостійної роботи студентів. Визначені критерії оцінювання знань студентів з дисципліни
К 60 Основи психології та педагогіки: Навч метод посібник для самост вивч дисц. — К.: Кнеу, 2002. — 157 с
Методичні вказівки до вивчення курсу \" Соціальна психологія і журналістика\" для студентів 3 курсу iconМетодичні вказівки до лекційно-практичного курсу «Лексикологія німецької мови як другої іноземної» для студентів 3-го курсу відділу англійської філології
Вміти дати правильну відповідь німецькою мовою на питання стосовно теоретичного матеріалу тем 1-4 та виконати практичні завдання...
Методичні вказівки до вивчення курсу \" Соціальна психологія і журналістика\" для студентів 3 курсу iconМетодичні рекомендації для вивчення курсу «Фізика атома» за кредитно-модульною системою для студентів 3 курсу напрямку підготовки 040203 Фізика
Укладач: Салтикова А.І. – кандидат фізико-математичних наук, доцент кафедри експериментальної І теоретичної фізики Сумдпу імені А....
Методичні вказівки до вивчення курсу \" Соціальна психологія і журналістика\" для студентів 3 курсу iconМетодичні рекомендації для вивчення курсу «Молекулярна фізика» за кредитно-модульною системою для студентів 2 курсу напрямку підготовки 040203 Фізика*
Укладач: Салтикова А.І. – кандидат фізико-математичних наук, доцент кафедри експериментальної І теоретичної фізики Сумдпу імені А....
Методичні вказівки до вивчення курсу \" Соціальна психологія і журналістика\" для студентів 3 курсу iconМетодичні вказівки до виконання лабораторних робіт з курсу " Моделювання і проектування інформаційних систем в економіці " для студентів напряму підготовки 050103
Л.І. Гончар, Т. В. Гончар // Методичні вказівки до виконання лабораторних робіт з курсу „ Моделювання і проектування інформаційних...
Додайте кнопку на своєму сайті:
Документи


База даних захищена авторським правом ©te.zavantag.com 2000-2017
При копіюванні матеріалу обов'язкове зазначення активного посилання відкритою для індексації.
звернутися до адміністрації
Документи