Методичні вказівки до комплексу лабораторних робіт з дисципліни \"Системний аналіз видавничих процесів\" для студентів інженерного рівня підготовки по спеціальності icon

Методичні вказівки до комплексу лабораторних робіт з дисципліни "Системний аналіз видавничих процесів" для студентів інженерного рівня підготовки по спеціальності




Скачати 300.97 Kb.
НазваМетодичні вказівки до комплексу лабораторних робіт з дисципліни "Системний аналіз видавничих процесів" для студентів інженерного рівня підготовки по спеціальності
Дата конвертації22.05.2013
Розмір300.97 Kb.
ТипМетодичні вказівки


Міністерство Освіти України

Національний університет “Львівська політехніка”

Кафедра автоматизованих систем управління




Методичні вказівки

до комплексу лабораторних робіт

з дисципліни

“Системний аналіз видавничих процесів”


для студентів інженерного рівня підготовки по спеціальності

“Видавничо-поліграфічна справа” (шифр 0927)


Львів-2003

Методичні вказівки до комплексу лабораторних робіт з дисципліни Системний аналіз видавничих процесів для студентів спеціальності - шифр 0927 Видавничо-поліграфічна справа/ Укл. доц. Ковівчак Я.В., доц. Пелешко Д.Д., доц. Лотошинська Н.Д., асис. Пасєка М.С. – Львів: Національний університет “Львівська політехніка”, 2003.


Методичні вказівки обговорено та схвалено на засіданні кафедри АСУ Протокол № ___________ від «___»___________2003 р.

Завідувач кафедрою АСУ ______________ Рашкевич Ю. М.


Методичні вказівки обговорено та схвалено на засіданні методичної комісії базового напрямку підготовки

Протокол № ___________ від «___»___________2003 р.


1. Теоретичні відомості

^ ЕТАПИ І ПРОЦЕДУРИ СИСТЕМНОГО АНАЛІЗУ


1. Виявлення і аналіз проблеми

Перш за все необхідно виявити наявність проблеми, чітко її зформульовати та проаналізувати. Для цього необхідні достовірні початкові дані, що піддаються спеціальному ретельному опрацю­ванню. Опрацювання даних головним чином передбачає застосу­вання трьох видів операцій: фільтрації, укрупнення та комплекс­ного їх представлення. Лише після виявлення проблеми і вста­новлення її актуальності та виконання процедури аналізу проблеми можна приступати до самого процесу її розв’язання. Головною вимо­гою на першому етапі СА є уникнути постановки неіснуючої проб­леми, а відтак і неправдивих цілей. Суттєвим при виявленні проб­леми є те, що не слід базуватись на існуючих структурних обме­женнях і організаційних рамках. Перший етап СА важко форма­лізувати, тому успіх досягається насамперед завдяки високому професіоналізму системного аналітика, його досвідом, інтуїцією, глибиною проникнення поставленою проблемою. Слід додати, що вагомість першого етапу СА дуже висока, бо неправильне або неповне виявлення проблеми може викривити результат першого етапу СА. Процедури першого етапу СА:

а) Збір даних, що відносяться до проблеми, її минулого, сьогод­ення та майбутнього (прогноз). Тут вдається виявити ті еволю­ційні тенденції, характеристики розвитку тих чи інших показників, зміни парадигми побудови системи;

б) Фільтрація та комплексне представлення даних передбачає відбір, укрупнення, сортування, групування певних показників, їх співставлення і представлення в зручній формі існуючого і очі­куваного (прогнозованого) стану системи, встановлення розходжень між ними. Тим самим в результаті виконання цих досить трудо­містких операцій полегшується надалі інтерпретація відібраних даних, а відтак - виявлення та аналіз проблеми. Дуже доцільним є виконання цих двох процедур із застосуванням програмних пакетів електронних таблиць, таких як Excel, QuattroPro, Lotus 1-2-3, які окрім того мають різнорідні засоби візуалізації даних.

в) ^ Виявлення проблемної ситуації. Виявлене вище розход­ження між потрібним (прогнозованим) і існуючими рівнями буде в одних випадках трактуватись як проблема, а може інколи вважатись як відсутність проблеми. Це визначається оцінкою особи, яка наділена правом приймати рішення. Вирішальним тут є розмір та характер виявлених відхилень задуму і існую­чого стану;

г) Наступною дуже важливою процедурою першого етапу СА є точне формулювання проблеми, що по суті забезпечує вста­новлення функції існуючої чи створюваної системи для вирішення проблеми. Рекомендованим в процесі формування є відбір і критичний аналіз основного кола концепцій, що впливають на проблему, а також встановлення суттєвого взаємозв'язку роз­глянутої проблеми із суміжними та іншими проблемами;

д) ^ Аналіз проблеми. Першим кроком аналізу проблеми є здійс­нення декомпозиції, тоб­то розчленення проблеми на її складові частини. Для складних проблем доцільним є побудова дерева проблеми, вершиною якого записується вироблене в 4-й процедурі формулювання проблеми. В гілках першого рівня рекомендуєть­ся постановка питань, які відповідно розкривають, що необхідно знати, створювати і організовувати для вирішення проблеми. Як правило, перша гілка ділиться на три складові:

1.1 - призначення, ціль системи, яка надалі стане вершиною дерева цілей (ДЦ);

1.2 - умови, в яких буде діяти новостворювана система (тут може застосуватись відповідний метод прогнозування);

1.3 - Існуючі та перспективні способи досягнення цілей у виявлених умовах функціонування систе­ми. В п. 1.3 доцільно виконати огляд новинок в царині систем та вия­вити прогностичні тенденції еволюції систем. Друга гілка першого рівня дерева проблеми повинна відповісти на такі питання:

2.1 - функція системи (що повинна виконувати система);

2.2 - структура частини забезпечення системи (інформа­ційне, програмне, апаратне (технічне), лінгвістичне, орга­нізаційне, правове забезпечення);

2.3 - механізм функціонування системи (пакетний, по запиту, інтерактивний (on-line), багато­задачний, розподілений, мережний) - тобто як система має діяти в раціональному режимі;

Третя гілка першого рівня розділюється на такі складові:

3.3 - характеристика способу організації розробки системи;

3.2 - організація функціонування системи (способи взаємодії підсистем системи у виз­на­че­но­му раціо­нальному режимі);

3.3 - організація взаємодії системи з іншими системами.

Для дуже складних проблем дерево проблеми може бути деталізованим ще на один рівень вглиб. Однак для переважної більшості систем наведена тут схема декомпозиції дерева проблеми є достатньою, хоч при потребі може бути роз­ширена.

^ 2. Визначення системи і її структури

Розробка принципів функціонування системи як і вибір її струк­тури представляє собою одне із найбільш складних та відповідальних завдань проектування системи. Вирішення цих завдань дозволяє на початкових стадіях розробки визначити:

    1. види діяльності, які повинні бути комп’ютеризовані;

1.2 склад підсистем та перелік окремих об'єктів системи;

1.3 перелік зовнішніх систем, з якими передбачається взаємодія;

1.4 основні форми управління та способи взаємодії складових елементів системи;

1.5 загальні вимоги до функціональних характеристик об'єктів, підсистем і системи в цілому.

Впродовж другого етапу СА доцільно виконувати такі три процедури:

а) ^ Визначення системи належить до достатньо складного завдання, яке важко піддається формалізації. Як і для першого етапу СА тут досвід системного аналітика, його наукова компе­тентність, добросовісність в поєднанні із глибоким проникненням та розумінням проблеми є запорукою та визначальними фактора­ми успішного виконання другого етапу СА. Ретельно слід вивірити і обгрунтовано вирішити, що належить до системи і що є зайвим, і тому його недоцільно вносити в новостворювану систему.

Розширення системи є доцільним в разі виявлення причетності об'єктів чи елементів до остаточного результату функціонування системи. Система є відкритою для речовин, енергії, інформації, які впливають на її вхід та виступають або як обмеження, або як сприяючі фактори. Наприклад, дослідженнями японських вчених встановлено, що запах жасмину стимулює продуктивну і творчу діяльність програмістів. То ж не дивно, що забезпечення фізіологічного та психологічного комфорту має розглядатись як один із сприятливих факторів при побудові системи.

Завжди слід пам'ятати, що система є власне тим засобом, який призначений вирішувати проблеми, тому не слід забувати і про забезпечення стиків, які повинні усунути бар'єри та вузькі місця. Стосовно системи це, насамперед, відноситься до вибору вдалого інтерфейсу людини із комп'ютерними засобами. Доцільно передбачити організаційні та апаратно-програмні вдос­коналення, які не дозволяють допустити втрати або зменшення достовірності інформації, затримки в її передаванні. Це сприятиме якісному виконанню процесів прийняття рішень.

б) ^ Процедура визначення середовища. Оточуюче систему середо­вище ділять на фізичне і технічне оточення, економічне середо­вище, соціальне оточення. До фізичного і технічного оточення належать існуючі технічні системи, досягнутий рівень технічного і технологічного розвитку, а також природні умови. Економічні умови для розробленої системи визначають другий тип. А суспільні та індивідуальні людські фактори обумовлюють особливості соціального середовища. Ось тому визначення середовища пов'язане із виявленням впливів оточуючого систему оточення. Необхідно вия­вити дію різних зовнішніх факторів, що впливатимуть на роботу системи.

в) ^ Процедура передбачає здійснення аналізу структури системи. Від розро­бника вимагається вміння на рівні вченого-дослідника передбачити найбільш доцільний структурний поділ системи на підсистеми чи модулі і компоненти, визначити рівні ієрархії та пріоритетів. Чітке усвідомлення та глибоке розуміння того, для виконання яких саме функцій насамперед призначена система, для реалізації яких інформаційних процесів вона буде найбільше надаватись, дозволить розробникові системи виявити ключові елементи та відношення між ними, які забезпечують найефективніше цілеспрямоване функціонування системи.


^ 3. Визначення цілей і критеріїв

Третій етап СА пов'язаний із виконанням процедур виявлення генеральних або головних цілей, їх чіткого формулю­вання, наступної процедури конструювання критеріїв ефектив­ності та третьої процедури декомпозиції цілі з побудовою дерева цілей.

а
)
Процедура. Цілі розглядаються у вигляді планів, що виражають результати, які повинні бути досягнуті при створенні системи. Водночас цілі виступають як зв'язки, що перекидають місток із сьогодення в майбутнє і навпаки – з майбутнього у сьогодення. Це пояснюється тим, що від наших дій суттєво залежить поведінка системи та об'єкту, для якого вона розробляється. Очевидно, що зміст цілей вирішення проблеми і складових частин проблеми (завдань) є різним, бо ранг цілевих настанов щодо проблеми є вищим. Маючи високий ранг, ціль вирішення проблеми спричиняє складність постановки цілей стратегічного рівня. Що стосується завдань, їх цілевиявлення є значно виразнішим, чіткішим. Тут існує ряд вироблених критеріїв та широко­вживаних показників функці­онування. Цілі для проблеми вдається визначити тільки орієнтовно, застосовуючи в більшості випадків суто якісне їх конфігурування. Окрім того, слід пам'ятати, що цілі розділяються на функціональ­ному рівні (часто їх ще називають цілі-потреби), технологічному рівні і в інших розрізах. Ось чому для окремих складних проблем доцільним є створення моделі цілей, в якій присутні різні рівні представлення цілей вирішення дуже складних проблем. На практиці часто технологічну ціль представляє рівень завдань. Тому процес проектування системи прийнято розглядати виходячи зі сукупності завдань, виконання яких в більшості випадків дозволяє вирішити проблему. Доцільно при розгляді досліджуваної проблеми у виді сукупності розв'язку завдань враховувати й альтернативні шляхи їх здійснення (див. рис. 3).

Що стосується цілей - проблем, які характеризуються більшим ступенем невизначеності як стосовно формування так і щодо їх формалізації у виді математичної моделі, то системно-аналітичні дослідження вимагають від системного аналітика розробки концептуальних засад. Якісно вироблені концептуальні основи вирішення проблем сприяють зменшенню затрат на розробку математичної моделі.

б) ^ Процедура вибору критеріїв ефективності (оптимальності) тісно пов'язана з виявленням і формуванням цілей. В СА крите­рій-правило, за яким здійснюється відбір тих чи інших засобів досягнення цілі. Критерій в загальному вигляді доповнює поняття цілі і допомагає визначити ефективний спосіб її досягнення. У тих випадках, коли між ціллю і засобом її досягнення існує чітко визначений однозначний зв’язок, критерій може бути заданий у виді аналітичного виразу. Однак така сприйнятлива ситуація можлива лише в нескладних системах управління, для яких критерії ефективності задаються у виді деякого функціоналу. Функціонал дозволяє визначити управляючі впливи, що забезпечують задану ціль управління. В таких випадках поняття цілі і критерію зливаються. Очевидно, що в складних системи із високим ступенем невизначеності, коли цілі мають якісний характер, отримати аналітичні вирази є практично неможливо. Тому для таких ситуацій слід відрізняти цілі від критеріїв, що характеризують засоби їх досягнення.

Оскільки критерій є мірилом ефективності вибраного шляху та засобів досягнення цілей, необхідно, щоб критерії і оцінки, вживані в процесі прийняття остаточних рішень, були чітко визначені і сформульовані. Якщо зібрати воєдино вимоги до критеріїв, отримаємо сукупність правил, які мають деяку надлишковість та дозволяють різнобічно висвітлити багатоаспектність підходу системних аналітиків до оцінки придатності критеріїв.

Правило 1. Критерій повинен дійсно характеризувати ефективність та якість системи, по можливості - прямо, а у випадку, коли це неможливо - непрямим чином.

Правило 2. Критерій має легко визначатися: в кращому випадку у вигляді деякого матема­тичного виразу або числового еквіваленту, мовних рівнів абстракції, графічних, та евристичних інтерпретацій і навіть парадигм.

Правило 3. Критерії повинні бути фізично очевидними та мати межі змін, що відповідають фізичному стану системи.

Правило 4. Критерії повинні дозволяти здійснювати оптимізацію як окремих об'єктів системи, так і самої системи в цілому.

Правило 5. Критерій має дозволяти здійснювати оцінку ефективності системи на різних етапах життєвого циклу - від досліджень-розробки, аж до подальшої експлуатації та оновлення системи.

Не всі наведені у правилах вимоги до конструювання та вибору критеріїв вдається в повній мірі задовольнити. Також слід зауважити, що критерій оптимальності функціонування та розвитку системи повинен забезпечити вибір шляху побудови системи, який дозволив би задовольнити вимоги до системи, не перевищуючи встановлений рівень затрат (тобто ресурсних настанов). Існують реально і ситуації, коли оптимальний шлях побудови системи не може бути вибраний лиш­е за одним показни­ком, тому виникає потреба в застосуванні двох і більше критеріїв вибору, тобто матиме місце багатокритеріальний вибір. Кожен з критеріїв відповідає певній вимозі. Наприклад, при виборі апара­турного оснащення системи найчастіше застосовують співвідно­шення двох головних критеріїв продуктивність/вартість. В складних випадках багатокрите­ріального вибору застосовують коефіцієнти вагомості різних критеріїв та відповідні моделі багато­критеріальної оптимізації.

в) Процедура побудови графічної моделі декомпозиції цілі - ДЦ. Дерево цілей представляє собою впорядковану ієрархію цілей, яка характеризує їх підпорядкованість та внутрішні взаємо­зв'язки.Узагальнений вигляд ДЦ зображено на рис.4. Вершиною ДЦ є а0 - генеральна стратегічна ціль, яка має стратегічну вагомість при побудові системи. Декомпозиція а0 призводить до формування першого рівня ієрархії, вагомість якого співмірна з тактичними цілями. Подальша декомпозиція ДЦ дозволяє сформувати другій рівень ієрархії, вагомість якого порівнюється із оперативним рівнем цілей. Продовження декомпозиції дозволяє сформувати третій рівень, на якому вже в багатьох випадках вдається оцінити перелік укрупнених засобів досягнення цілей рівня 2. Так а1121, а1122 і а1123 є засобами досягнення цілі другого рівня а112.При побудові ДЦ доцільною є орієнтація на структуру системи, яка була встановлена на попередньому етапі СА. Одне з головних завдань побудови ДЦ встановлення повної в'язанки засобів, що забезпечують досягнення поставленої генеральної цілі побудови системи та виявлення зв'язків між цими засобами. Тому ДЦ виступає як єдина, але глибоко деталізована ціль новостворюваної системи. Дерево є зручним засобом для представлення існуючих в системі ієрархій. Корінь дерева є тотожнім всій системі, а рівні дерева - підсистемами і елементам системи. Аналогічним чином і в ДЦ корінь відповідає генеральній цілі, а решта вершин після декомпозиції відносяться до мен­ших цілей. По мірі руху вниз по рівнях ДЦ цілі стають все більш подрібнені. Розбиття генеральної цілі на менші продовжується до того часу, поки не з’явиться можливість зв'язати цілі нижніх рівнів ієрархії ДЦ із засобами, що забезпечують виконання цих цілей. Оскільки глобальну генеральну ціль, як правило, не вдається зв'язати із засобами її досягнення, тому доцільність декомпозиції є очевидною. Багатократно перевірений досвід показав, що здійснення декомпозиції цілі на локальні цілі дозволяє виявити впродовж декількох кроків ієрархічного поділу цілей остаточні засоби їх досягнення. Ось чому центральним методом СА став метод порівневого розділе­­ння генеральної цілі на складові частини, який отримав назву методу побудови ДЦ. Починаючи з процедури цілевиявлення та формулювання генеральної цілі, що пов'язані із встановленням вимог метасистеми та цілей, і обмежень зовнішнього середовища, й завершуючи її декомпозицією і побудовою ДЦ, - всі ці роботи мають творчий характер та базуються на суто евристичній основі, тобто відносяться до неформальної частини теорії прийняття рішень.

На початковій стадії створення системи ціль розглядається таким станом, досягнення якого дозволить розв'язати проблемну ситуацію. При цьому ціль виступає як суб'єктивний образ остаточного результату функціонування системи. Тому для побудови дерева цілей рекомендується залучати групи експертів та застосовувати такі методи, як генерація ідей, мозковий штурм-метод Делфі, сценарний підхід.

г) Порядок побудови ДЦ

1.1 Чітко формулюємо генеральну ціль. При вирішенні складних і дуже відповідальних завдань залучають експертів для виконання системних досліджень. При цьому корисним є складання сценарію, який дозволяє виявляти найбільш важливі зміни, що мають місце в середовищі і системі, побудова прогнозу розвитку та оцінок впливу нових інформаційних технологій на систему. Всі ці відомості сприяють достатньо повному опису системи з оцінками ймовірності тих чи інших шляхів розвитку системи та дозволяють достовірно оцінювати засоби, що необхідні будуть для реалізації кожного з шляхів й відібрати кращий з них.

1.2 На основі сценарію, пересуваючись по рівнях ДЦ зверху вниз, будують перший варіант ДЦ. Число рівнів, як правило, коливається від 4-х до 8-ми. Цілі кожного наступного рівня повинні забезпечувати повністю досягнення відповідних цілей безпосередньо розташованого над ними рівня. При побудові ДЦ буде представляти собою граф із логікою "І/АБО", тобто міститиме і альтернативні цілі.

1.3 Здійснюється оцінка ДЦ шляхом уточнення і кількісного опису всіх його елементів. Оцінюються цілі на всіх рівнях та зв'язки між цілями, встановлюються критерії та вагові коефіцієнти, виконуються необхідні розрахунки. Всю цю складну і дуже відповідальну роботу при вирішенні складних проблем здійснюють спеціально підібрані експертні групи, які застосовують процедури відомого методу мозкового штурму-методу Делфі, та інші методи системних дослід­жень. В теперішній час, а в майбутньому тимпаче, доцільно застосовувати нові можливості мережних з'єднань як через локальні мережі, мережі телеобробки, так і мережу Іnternet. Справа в тому, що Дельфійський метод системних досліджень [6] використовується виходячи із постулату, що члени експертної групи фізично не можуть бути присутніми в одній кімнаті. Загальноприй­нятими стадіями Дельфійського методу досліджень є:

а) кожен експерт розробляє своє рішення завдання побудови ДЦ, розробляючи свою версію. Автор анонімно передає свої рішення. Окрім того ніхто з експертів не знає рішення інших експертів.

б) результати колективної розробки групи експертів узагальню­ються відповідальною особою, формуються зведені дані, які доводяться до відома всіх експертів.

в) відтак експерти висловлюють свою згоду чи незгоду з певними рішеннями або (і) пропонують нові рішення та ідеї.

г) далі стадії повторюються, поки анонімна група не досягне прийнятного результату для особи, що приймає рішення.

Складність Дельфійського методу на сьогодні усувається внаслідок застосування програмних (в тому числі мережних) комп'ютерних засобів. Насамперед це стосується дуже вдалої розробки корпорації Mind Link Software, яка в 1995 році випустила оновлену версію 2.0 програмного пакету Problem Solver Corporate Edition. Головне призначення програми Problem Solver Corporate Edition - стимулювання творчого мислення і організації мозкових штурмів Дельфійським методом на своєму комп’ютеризованому робочому місці. У новій версії програми забезпечується кероване рішення завдань, покращено алгоритм сортування та пошук фрагментів тексту. Для зручності роботи експертів до пакету додана утиліта гнучкого формування і генерації звітної документації про результати системної розробки проекту методом Делфі. Програма дозволяє швидко навчити користувача-експерта застосовувати можливості комп'ютерної підтримки Дельфійського методу. З цією метою в навчальній компоненті програми передбачені вправи для самонавчання (входження в предметну область ПрО). Використані у вправах тригери ідей автори розробленої програми націлили на те, щоб допомогти експертам перебороти стереотипність мислення. Нові підсистеми Evaluate та Refine дозволяють розглядати та удосконалювати ідеї, а зручна база даних для ідей - Thought Warehouse зберігає запропоновані ідеї для подальшого використання. Експерт за допомогою цієї програми спроможний генерувати більше ідей за короткі проміжки часу і ці ідеї зможуть бути швидко перетворені в стратегії. Випускається як автономна, так і мережна версія для робочої групи експертів, що здійснюватимуть мозковий штурм методом Delphi.

В результаті експерти оцінюють перший варіант структури ДЦ, доповнюючи його пропу­щеними елементами, вилучаючи та усуваючи зайві, невірно сформульовані і завідомо нереа­лістичні (фантастичні пропозиції). Підлягає контролю і однозначність сприйняття та усвідомлення формулювань цілей, правильність розташування цілей на тих чи інших рівнях. Окрім того дуже суттєвою є оцінка досяжності кожної із запропонованих цілей за той період часу, на який зорієнтоване ДЦ. В ході 2-х-3-х турів експертних досліджень вдається в більшості випадків прийти до певного завершеного рішення. Експерти пропонують і необхідні кількісні оцінки, наприклад, вагові коефіцієнти, що характеризують як вагомість критеріїв, так і вагомість тих чи інших цілей даного рівня для досягнення зв'язуючої їх цілі вище розташованого рівня. Доцільно для вагових коефіцієнтів застосовувати десяткові долі. Коли це не вдається зробити, лишаються нечіткі оцінки ("неважливо", "важливо", "дуже важливо"). Усереднення кількісних оцінок та об'єктивізація суджень експертів здійснюється на основі спеціальних методик [5]. В результаті оцінки [5,30] ДЦ розробляється уточнений остаточний варіант ДЦ з логікою "І/АБО".

^ 4. Знаходження і оцінка альтернатив

Четвертий етап СА передбачає виділення і послідовний розгляд альтернативних варіантів вирішення проблеми, обґрунтування вибору раціонального шляху побудови системи.

а) ^ Процедура пошуку способів досягнення цілей зводиться насамперед до визначення заходів та матеріально-технічних засобів, що забезпечують реалізацію цілей найнижчого рівня ДЦ. На цій основі може бути встановлена вартісна оцінка тих чи інших способів, а в окремих випадках і очікуваний ефект (при ретельно сконструйованому критерії ефективності). Співставлення затрат та ефекту є найкращим аргументом при виборі кращого із конкуруючих способів, а окрім того дозволяє раціонально використати наявні ресурси.

б) ^ Процедура четвертого етапу СА - оцінка ефективності заходів щодо системи в цілому. Необхідність в такому оцінюванні обумовлена тим, що ефект збільшується із-за корисності окремих засобів (заходів) не тільки для своєї, але й для іншої, або навіть декількох інших цілей. Якщо врахувати ефект взаємодоповнення цілей, це сприятиме уточненню оцінки ефективності системи. Достатньо обґрунтованою оцінкою ефективності тих чи інших засобів або заходів стосовно системи в цілому є застосування вагових коефіцієнтів, що характеризують значимість цілей. Спільне застосування цих коефіцієнтів і економічних оцінок ефективності затрат, що відносяться до тих же цілей, дозволяє отримати задовільні результати для оцінки альтернатив.

^ 5. Вибір остаточного варіанту побудови системи

П'ятий етап СА має забезпечити прийняття рішення, що рівнозначне переходу в ДЦ від графу з логікою "І/АБО" до графу лише з логікою "І". Цей перехід здійснюється шляхом вилучення тих цілей, які не відіграють суттєвої і вирішальної ролі, або ж не забезпечуються необхідними ресурсними засобами та заходами. Після формування ДЦ із логікою "І" ми отримуємо остаточний варіант ДЦ, що найбільш повно відповідає вибраному шляху побудови системи. При виконанні цих робіт особлива увага приділяється збереженню багатоцільових засобів та заходів, які забезпечують досягнення не однієї, а ряду цілей. Ці заходи мають бути зібрані із різних рівнів і гілок ДЦ.

Як правило, для нескладних систем системні дослідження можуть бути завершені на п'ятому етапі. Для складних, унікальних систем доцільно продовжити СА.

^ 6. Діагноз системи

Шостий етап СА, як правило, виконується при вирішенні проблем створення складних систем та перебудові організаційно-економічних систем. Мета діагностичних досліджень в тому, щоб ще на перших стадіях створення нових систем виявити і спрогнозувати дані та кількісні оцінки переваг та недоліків структури і функціонування новопроектованої системи, виявити можливі варіанти погіршення в поступленні достовірної інформації та надійності роботи. Оцінка надійності може здійснюватись, насамперед, виконавши розрахунки надійності функціонування запроектованих апаратно-програмних комплексів. Для розрахунку надійності розгалужених ієрархічних ЮС слід застосовувати алгоритми, розроблені на кафедрі АСУ Національного університету "Львівська політехніка" доцентом, к.т.н. Марунчак Д.Є., які на сьогодні є найбільш ефективними. Що стосується організаційно-економічних систем, то їх діагностичний аналіз може зводитися й до розробки заходів з вдосконалення діяльності та оптимізації структурних складових, які відповідають за взаємодію з оточуючим середовищем, оскільки бар'єри виникають найчастіше на стику системи та середовища.

^ 7. Побудова комплексних довготривалих програм

Сьомий етап СА розробляється для вирішення питань, що пов'язані із реалізацією великомасштабних цілей. Потреба в розробці комплексних довгострокових програм виникає насам­перед там, де необхідні зміни усталених тенденцій перевищують адаптаційні можливості існуючого середовища, наприклад планових настанов.

Тому комплексну програму слід розглядати як потужний планово-організаційний інструмент, що забезпечує серйозну перебудову (Reengineering), яку неможливо здійснити з обмеженнями діючих застарілих, подекуди ортодоксальних, рамок і тенденцій [25]. Еволюція наукових методологій передбачає потребу у впровадженні нових інформаційних технологій і організаційної перебудови структури управління, при якій запропонована система буде забезпечувати підвищення ефективності управління. В основу комплексних програм покладені як глибоке втілення остаточного варіанту ДЦ, так і результати діагностичного аналізу, виконаного на шостому етапі СА.

Основні завдання сьомого етапу СА - перевести результати СА, зафіксовані в рамках системних понять на мову організаційно-економічних категорій, деталізувати, конкретизувати ці результати, розподілити їх в часі, закріпити різні питання за певними виконавцями, створити систему керівництва та відповідальності. На початку сьомого етапу СА здійснюється формування комплексної програми, в процесі якого цілі, зафіксовані в ДЦ, трансформуватимуться у функції. Так відбувається перехід від цільової до реально діючої динамічної системи.

Яскравим прикладом створення комплексної програми є Закон України "Про національну програму інформатизації", який відображає довготривалу програму дій уряду України по впровадженню інформаційних технологій [10], створенню в нашій країні інформаційного товариства і наступного інтегрування в загальносвітову інформаційну інфраструктуру.

^ 8. Створення організації для виконання цілі і втілення комплексних довготривалих програм

Восьмий і завершальний етап СА є потрібним у тих випадках, коли необхідне створення спеціальних органів управ­ління (чи корінна реконструкція існуючих). Створення організації для досягнення поставленої цілі передбачає такі процедури:

а) встановлення цілей організації та чітке формування її функцій;

б) розробка основних функціональних підсистем;

в) вироблення доцільної оптимальної організаційної структури управління;

г) формування інформаційних взаємозв'язків та технології збирання, опрацювання й обміну да­ними;

д) вирішення питань правового, кадрового, і матеріально-техніч­ного постачання;

е) створення засад матеріального і морального стимулювання.


^ ІНСТРУМЕНТИ СА


Системна методологія передбачає підхід до рішення проблем не від методу, а від завдання. Тому визначальна роль належить роботам, які дозволяють отримати об'єктивні вимоги до поставлених завдань. Дослідження провідних вчених дозволили виробити різні ефективні технології системних досліджень [1,4,8,11,13,14,16,18,23,26,27,30]. Однак лише деякі з них витримали перевірку часом на ефективність та досконалість. Серед таких технологій – Structured System Analysis and Design Method (SSADM) - британська технологія проектування автома­тизованих систем, яка була створена на початку 80-их років, а відтак у 1993р. стала офіційним національним стандартом [15] Вели­кобританії. Крім цього на початку 1996р. цей стандарт був поширений в країнах Європейської співдружності. Як видно із самої назви цієї технології, системний аналіз є базисною її основою.

Системний аналіз стимулював дослідження і розробку цілої в'язанки неформальних методів, що набули першорядного значення для вирішення складних слабо структуризованих завдань при побудові систем різного призначення. До таких інструментів належить морфологічний аналіз [ЗО], методи сценаріїв [26,30] Делфі, побудови та аналізу ДЦ [8,14,25,27] та інші.

Коротко розглянемо особливості інструментальних засобів СА, а також деякі наявні програми комп'ютерної підтримки окремих інструментів СА [6,13,14]. Характеризуючи сучасні тенденції системних досліджень слід наголосити і на інтенсивному застосуванні об'єктно-орієнтованого аналізу [4,13]. Це обумовлено як його плідністю, так і прогресивним розвитком об'єктно-орієнтованого програмування, об'єктно-орієнтованих баз даних та об'єктної технології створення нових видів систем, що поєднюють в собі поряд з опрацюванням даних також різного типу телекомунікаційні інформаційні технології [21]. Все ширше застосовується в системах бази знань, експертні системи [14,24,28,30] та системи прийняття рішень [22].

а) ^ Метод сценаріїв отримав потужну підтримку після створення спеціальних мов програмування сценаріїв. За його допомогою здійснюється первинне впорядкування проблеми, виявлення даних про її передісторію, поточний стан та зв'язки з іншими проблемами, та може будуватись прогноз розвитку. При реалізації методу сценаріїв [26,30] спочатку група експертів-системних аналітиків розробляє план сценарію, поділ на розділи, що відноситимуться до відповідних сфер науки, техніки, економіки і т. д. Після цього окремі експерти чи робочі групи, що спеціалізуються з цих виділених напрямків, розробляють розділи сценарію, виробляючи свою точку зору на майбутній розвиток подій. Таким чином забезпечується багатоаспектний, багатопрофільний опис проблеми. Це дозволить звести до мінімуму небезпеку щось не врахувати чи випустити із поля зору які-небудь сторони та зв'язки. Найбільш важливі напрямки застосування методу сценаріїв - вияв та аналіз проблеми (етап 1 СА), визначення цілей та критеріїв (етап 3 СА), декомпозиція цілей і побудова ДЦ. (етап 3 СА). Розглянемо окремі теоретичні засади методу сценаріїв [ЗО], Сценарій - це формалізований опис стандартної послідовності взаємозв’язаних фактів, що визначають типову ситуацію ПрО. Це можуть бути послідовності дій чи процеду, які описують досягнення цілей діючих осіб сценарію. Для комп'ютерного представлення сценарії задаються у виді фреймоподібних структур. При цьому імена слотів відображають такі поняття: діяч та учасник сценарію, цілі та мотиви діяча і учасників, час, місце, засоби реалізації сценарію; ключ, посилання, наслідки, побічні дії, закономірності, системне ім'я сценарію. Специфікація значення слоту вказує клас значень цього слоту. Окремим слотом задається ознака визна­ченості. Слот ключ задає основну подію, яка визначає тип ситуації. Реалізація ключової події забезпечує досягнення цілі діяча та учасників сценарію. Слот „посилання” описує необхідні умови реалізації сценарію та містить послідовність дій, які повинні бути виконані для здійснення передумов сповнення ключової події. Слот „наслідки” представляє результати виконання сценарію. Слот „побічні дії” відображає події, які відбуваються паралельно з діями в посиланнях сценарію. Сценарій вважається завершеним, якщо реалізовано ключову подію та досягнута ціль діяча. Окрім описаного типу (причинного) типу, застосовуються і інші види сценаріїв - типу ДЦ, та класифікуючі сценарії. В сценаріях типу ДЦ задається процес декомпозиції цілі на підцілі, що необхідно для розчленення генеральної цілі і планування рішень. Класифікуючі сценарії використовуються при узагальнені знань і можуть відображатися у виді семантичних мереж, між вершинами яких встановлюються відношення типу частина-ціле, елемент-клас, або рід-вид.

б) ^ Метод морфологічного аналізу був створений відомим швейцарським астрофізиком Ф.Цвікі [30], який став водночас і новатором в царині досліджень ракетних двигунів. Цей метод дозволяє виявити, підрахувати та класифікувати всі можливі засоби досягнення поставленої цілі. Ф. Цвікі застосовував метод морфологічного аналізу для знаходження нових принципів побудови ракетних двигунів і, вибираючи специфічні в'язанки-комбінації із 36384 можливих гіпотетичних різнорідних варіантів, йому вдалося запропонувати та запатентувати принципово нові концепції і схеми побудови цих складних у вищій мірі машин. Стосовно контексту загальносистемності методу морфологічного аналізу, то слід наголосити, що найбільш плідним полем його засто­сування є побудова ДЦ. Метод морфологічного аналізу для цих досліджень передбачає визначення списку цілей підсистеми і застосовуваних алгоритмів, які дають змогу застосувати певні ознаки подібності - тотожності, і за допомогою цих початкових даних задавати міри для об'єднання цих цілей в групи, а отримані групи - в сукупності і.т.д. Позитивним в застосуванні морфологічного аналізу є і те, що його можливості сягають обидвох методологій побудови ДЦ. В розділі 3.3 викладена побудова ДЦ по методології декомпозиції генеральної цілі - так званий підхід "зверху-вниз". Цей детально описаний підхід в побудові ДЦ має недолік, бо не гарантує повноту розробленої структури, оскільки можна пропустити деякі суттєві цілі, що мають вагомий вплив на досягнення генеральної цілі і створення системи.

Застосування підходу "знизу-уверх" має ту перевагу, що забезпечує умови формування більш повної і детальної структури. Однак недоліком підходу "знизу-уверх" є те, що для його реалізації необхідно розробляти спеціальні алгоритми та правила, що сприятимуть скороченню перебирання варіантів при групуванні понять у більш укрупнені комплекси, які після ряду кроків вверх приведуть до генеральної цілі. Саме морфологічний аналіз дозволяє полегшити застосу­вання такої методології створення ДЦ. Та об'єктивно оцінюючи застосування методу морфо­логічного аналізу для здійснення таких досліджень, слід не забувати про те, що і тут не все вдається легко зробити. Такий метод важко реалізувати там, де існує велика кількість варіантів об'єднання підцілей у більш крупні цілі.

в) ^ Метод мозкового штурму (метод Делфі). Найбільш придатним є його застосування при виконанні третього етапу СА, при виборі альтернативних шляхів побудови системи - на четвертому етапі, для побудови прогностичних оцінок та діагнозу поведінки проектованої системи. Коротко його суть описана в кінці розділу 3.3 при встановленні порядку побудови ДЦ. Методологія Дельфійського підходу має потужну комп'ютерну підтримку завдяки випуску багатьох програмних засобів, про які вже була мова. Число таких розробок зростає, з'явилася підтримка через Іnternet [21].

г) ^ Метод факторного аналізу [12].Методологія СА втілена в інструментальних засобах підтримки процесу проектування систем, отримали назву CASE (Computer Aided Software Engineering) [4, 6, 8, 13, 14, 20, 22, 25].


2. Завдання для виконання лабораторних робіт:

1. Лабораторна робота №1 “Маркетинг виготовлення рекламних проспектів”.

2. Лабораторна робота №2 “Маркетинг виготовлення інформаційних брошур”.

3. Лабораторна робота №3 “Маркетинг виготовлення журнальних видань”.

4. Лабораторна робота №4 “Маркетинг виготовлення художньої літератури”.

5. Лабораторна робота №5 “Маркетинг виготовлення ціних паперів”.

6. Лабораторна робота №6 “Маркетинг виготовлення декількох замовлень одночасно”.


^ Хід виконання роботи

У відповідності із отриманими вхідними даними до кожної із лабо­ра­то­рн­их робіт (тираж, терміни, формат, якість видання та ін.) необхідно здійснити ви­­конання основних необхідних етапів системного аналізу поставленої задачі для знаходження одного із оптимальних шляхів її вирішення, з урахуванням ре­алних можливостей поліграфічного підприємства.

1. У відповідності із першим етапом системного аналізу необхідно здійснити збір даних, що стосуються завдання:

- про основні та додаткові компоненти видання;

- дизайн видання;

- способи макетування видання ;

- способи виготовлення ;

- можливі терміни виконання ;

- вартість різних варіантів виконання.

Необхідно провести опрацювання зібраної інформації, а саме відкинути всю зайву інформацію, яка небуде потрібною при виконанні замовлення. Ви­я­вити проблемні моменти при виконанні завдання (особливі вимоги до яко­сті, ціни, термінів та ін.).

Під час точного формування проблеми необхідно здійснити аналіз різних можливих варіантів досягнення приємливого розвязку поставленої задачі.

2. У відповідності із другим етапом здійснити аналіз строктури необхідної по­слідовності здійснення операції при виконанні замовлення. Необхідно ви­зна­чити технічні засоби, кількість виконавчого персоналу та коштів, час на ви­конання замовлення. Також необхідно провести критичний аналіз отри­ма­них варіантів рішень.

3. У відповідності із третім етапом необхідно здійснити побудову дерева цілей, генеральною ціллю якого є поставлене завдання. На найнижчому рівні дерева цілей, цілі необхідно зв’язати з конкретними засобами їх до­ся­гне­ння.

Дерево цілей повинно бути просторовим і містити альтернативні цілі. Слід пам’ятати, що перелік цілей на найнижчому рівні повинен бути повним для того, щоб досягнувши цілей найнижчого рівня автоматично прийти до ге­не­ра­льної цілі.

4. У відповідності з четвертим етапом, здійснити пошук засобів до­ся­гне­н­ня найнижчого рівня дерева цілей. Міроприємства та матеріально- технічні за­соби слід вибирати так, щоб досягнути не тільки окрему ціль а і в певній мірі по­легшити досягнення інших споріднених цілей.

5. Вибрати остаточний варіант виконання замовлення. У результаті де­ре­во цілей повинно отримати площину одно визначену структуру .

6. Здійснити розрахунок витрат часу, коштів, матеріально технічних за­со­бів та необхідної кількості працівників для виконання замовлення.

7. Заповнити таблицю ресурсів та таблицю послідовності виконання опе­ра­цій в середовищі „TimeLine” або “Excel”. Необхідно звернути увагу на ча­со­ву послідовність виконання операцій під час виконання замовлення.

8. Розрахувати повну вартість замовлення та вартість одного примірника (вартість повинна бути в реальних межах).

9. Оформити звіт .

3. Вимоги до звіту

Оформити звіт для захисту лабораторної роботи за зразком:

  • назва роботи

  • мета роботи

  • порядок роботи

  • короткі теоретичні відомості

  • аналіз отриманих результатів та висновок.



4. Оформлення звіту

Звіт повинен відповідати вимогам перерахованим в розділі 3 – Вимоги до звіту. Звіт оформляється на листах А4 формату (додатково додається електронний варіант). Титульна сторінка повинна містити: назву предмету, такий заголовок:

^ Методичні вказівки

до комплексу лабораторних робіт з дисципліни

Системний аналіз видавничих процесів”


ПІБ, номер групи студента і дату виконання лабораторної роботи. Звіт подається викладачу для перевірки на занятті, які є слідуючими за даною лабораторною роботою.


5. Рекомендована література

  1. Ансоф М. Стратегическое управление / пер. с англ. – М.: Экономика, 1989.

  2. Ахюджа Х. Сетевые методы управления в проектировании и произво­д­стве / пер. с англ., М.: Мир, 1979.

  3. Бобало Ю.Я., Киселичник М.О., Недоступ Л.А. Системний аналіз якості виробництва прецизійної радіолектронної апаратури. – Львів: Світ, 1996.

  4. Буч Груди. Объектно-ориентованый анализ и проектирование с приме­ра­ми приложений на С++, - 2е изд. / пер. с англ. – М.: Бином, 1998.

  5. Бешелев С.Д., Гурви Ф.Г. Математико-статические методы экспертных оце­нок. – М.: Статистика, 1980.

  6. Васкевич Д. Стратегии клиент/сервер. Руководство по выживанию для спе­ци­алистов по реорганизации бизнеса / пер. с англ. – К.: Диалектика, 1996.

  7. Гаврилишин Б. Дороговкази в майбутнє. / пер. с англ. – Київ: Основи, 1993.

  8. Гейн К., Сарсен Т. Системный структурный анализ: средства и пре­ми­не­ние / пер. с англ. – М.: Эйтекс, 1992.

  9. Домарев В.В. Защита информации и безопасность компютерных систем. – Киев: Диасофт, 1999.

  10. Закон України “Про національну програму інформатизації”, 4.02.1998р.

  11. Згуровский М.З. Исследование социально-политических процесов ме­то­да­ми системного анализа / Кибернетика и системный анализ, №1, 1997, с. 66-86.

  12. Иберла К. Факторный анализ / пер. с нем. – М.: Статистика, 1980.

  13. Йордан Э., Аргила К. Структурные модели в объектно-ориентированом ана­лизе / пер. с англ. – M.: лори, 1999.

  14. Калаянов Т.И. Case: структурный системный анализ (автоматизация и при­менение). – М.: лори, 1996.

  15. Кириллов В.П. SSADM – передовая технология разработки авто­ма­ти­зи­ро­ваныхсистем / Компютеры+Програмы, №2, 1994, с.8-16.

  16. Клир Дж. Систематология. Автоматизация решения системных задач / пер. с англ. – М.: Радио и Связь, 1990.

  17. Клиланд Д., Кинг В. Системный анализ и целевое управление. – М.: Сов. Радио, 1974.

  18. Колесников Л.А. Основы теории системного подхода. – Киев: Наукова дум­ка, 1988.

  19. Квейд Э. Анализ сложных систем / пер. с англ. – М.: Сов. Радио, 1969.

  20. Кокорева Т.А. Системный анализ процедур принятия управленческих ре­ше­ний. – СПб., Изд. СПб. Гос. Университета, 1994.

  21. Митилино С. Вертикальные порталы: Эволюция или революция / Ко­мпю­терное бозрение, №26, 1999, с.32-34.

  22. Олесюк О.С. Системи підтримки прийняття фінансових рішень на мікро­рівні. – Київ: Наукова думка, 1998.

  23. Оптнер С.А. Системный анализ для решения целевых и промышленых проблем / пер. с англ. – М.: Сов. Радио, 1969.

  24. Основы системного анализа и проектирования АСУ / Под.ред.А.А. Павлова. – Київ: Вища школа, 1991.

  25. Ойхман Е.Т., Попов З.Т. Реинжиниринг организации и информационных тех­нологий. – М.: Финансы и статистика, 1997.

  26. Пентл Р. Методы системного анализа окружающей среды / пер. с англ. – М.: Мир, 1979.

  27. Перегудов Ф.И., Тарасенко Ф.П. Введение в системный анализ. – М.: Высшая школа, 1989.

  28. Проектий аналіз / Відп. ред. Москвіт С.О. – Київ: Лібра, 1998.

  29. Ру Д., Сульє Д. Управління / пер. с франц. – Київ: Основи, 1995.

Hoffer Jefrej A., Valacich Joseph S., George Joey F. Modern Systems Analysis and Design. – N.Y.:Benjamin/Cummings, 1996.


6. Контрольні питання :

  1. Які передбачає виявлення та аналіз проблеми?

  2. Що лежить в основі визначення системи та її структури?

  3. Як здійснюється побудова дерева цілей?

  4. В чому полягає Дельфійський метод системних досліджень ?

  5. На чому базується пошук способів досягнення цілей ?

  6. На основі чого здійснюється вибір остаточного варіанту при вирішенні проблеми ?

  7. В чому полягає метод морфологічного аналізу систем поліграфічної промисловості?

  8. Як формуються критерії варіантів рішень?

  9. У чому полягає багатокритеріальний відбір?

  10. Які задачі необхідно розв’язувати при системних дослідженнях ?



Навчальне видання


“Системний аналіз видавничих процесів”


Методичні вказівки до комплексу лабораторних робіт з дисципліни “Системний аналіз видавничих процесів” для студентів спеціальності 0927 “Видавничо-поліграфічна справа”


Укладач:

доц. Ковівчак Ярослав Васильович

доц. Пелешко Дмитро Дмитрович

доц. Лотошинська Наталя Дмитрівна

асис. Пасєка Микила Степанович





Комп’ютерний набір, верстку та редагування

здійснене ст. гр. ВП-41, каф. АСУ, Охримович М.М.



Схожі:

Методичні вказівки до комплексу лабораторних робіт з дисципліни \"Системний аналіз видавничих процесів\" для студентів інженерного рівня підготовки по спеціальності iconМетодичні вказівки
Методичні вказівки до лабораторних робіт з дисципліни “Основи видавничо-друкарських процесів” для студентів спеціальності “Видавничо-поліграфічна...
Методичні вказівки до комплексу лабораторних робіт з дисципліни \"Системний аналіз видавничих процесів\" для студентів інженерного рівня підготовки по спеціальності iconМетодичні вказівки до виконання лабораторних робіт з дисципліни «мова sql» для студентів денної форми навчання спеціальності
Методичні вказівки до виконання лабораторних робіт з дисципліни «Мова sql» для студентів денної форми навчання спеціальності 050....
Методичні вказівки до комплексу лабораторних робіт з дисципліни \"Системний аналіз видавничих процесів\" для студентів інженерного рівня підготовки по спеціальності iconМетодичні вказівки до виконання лабораторних робіт для студентів напрямів підготовки
Нелінійні електричні кола. Методичні вказівки до лабораторних робіт для студентів напрямів підготовки 050701 «Електротехніка та електротехнології»,...
Методичні вказівки до комплексу лабораторних робіт з дисципліни \"Системний аналіз видавничих процесів\" для студентів інженерного рівня підготовки по спеціальності iconМетодичні вказівки до лабораторних занять (частина 1) Microsoft Word для студентів спеціальностей
Дані методичні вказівки включають 8 лабораторних робіт, по вивченню текстового редактора Word, тематика яких охоплює частину курсу...
Методичні вказівки до комплексу лабораторних робіт з дисципліни \"Системний аналіз видавничих процесів\" для студентів інженерного рівня підготовки по спеціальності iconМетодичні вказівки до лабораторних занять для студентів спеціальності «Комп’ютерні системи та мережі» денної та заочної форми навчання
Периферійні пристої. Методичні вказівки до лабораторних робіт для студентів спеціальності «Комп’ютерні системи та мережі» денної...
Методичні вказівки до комплексу лабораторних робіт з дисципліни \"Системний аналіз видавничих процесів\" для студентів інженерного рівня підготовки по спеціальності iconМетодичні вказівки до виконання лабораторних робіт з дисципліни «Комп’ютерна лінгвістика» для студентів спеціальності 02030303 «Прикладна лінгвістика»
Вивчення бібліотеки прикладних програм nltk, для опрацювання текстів природною мовою
Методичні вказівки до комплексу лабораторних робіт з дисципліни \"Системний аналіз видавничих процесів\" для студентів інженерного рівня підготовки по спеціальності iconМетодичні вказівки до лабораторних занять для студентів спеціальності ксм денної та заочної форм навчання
Операційні системи. Методичні вказівки до лабораторних занять для студентів спеціальності ксм денної та заочної форми навчання. /...
Методичні вказівки до комплексу лабораторних робіт з дисципліни \"Системний аналіз видавничих процесів\" для студентів інженерного рівня підготовки по спеціальності iconМетодичні вказівки для лабораторних робіт для студентів напрямку підготовки 0902
«Інженерна механіка» спеціальності 0902. 22 «Обладнання легкої промисловості та побутового обслуговування» / Упор. В. А. Горобець,...
Методичні вказівки до комплексу лабораторних робіт з дисципліни \"Системний аналіз видавничих процесів\" для студентів інженерного рівня підготовки по спеціальності iconМетодичні вказівки до лабораторних робіт з теоретичних основ електротехніки цикл з для студентів електроенергетичного та
Методичні вказівки до лабораторних робіт з теоретичних основ електротехніки. Цикл Для студентів електроенергетичного та електротехнічного...
Методичні вказівки до комплексу лабораторних робіт з дисципліни \"Системний аналіз видавничих процесів\" для студентів інженерного рівня підготовки по спеціальності iconМетодичні вказівки до лабораторних занять для студентів спеціальності ксм денної та заочної форм навчання
Операційні системи. Методичні вказівки до лабораторних занять для студентів спеціальності ксм денної та заочної форми навчання
Додайте кнопку на своєму сайті:
Документи


База даних захищена авторським правом ©te.zavantag.com 2000-2017
При копіюванні матеріалу обов'язкове зазначення активного посилання відкритою для індексації.
звернутися до адміністрації
Документи