Курсова робота icon

Курсова робота




НазваКурсова робота
Сторінка1/6
Дата конвертації09.04.2013
Розмір0.7 Mb.
ТипЛекція
  1   2   3   4   5   6


Хмельницький обласний інститут


післядипломної педагогічної освіти


Курсова робота




НЕТРАДИЦІЙНІ ФОРМИ

І МЕТОДИ ПРОВЕДЕННЯ


УРОКІВ ФІЗИКИ


Підготувала

вчитель фізики
вищої категорії

Томашівської зош

І – ІІІ ступенів

Дунаєвецького району

Хмельницької області

Дубчак Валентина

Володимирівна


2008 р .


ЗМІСТ


Вступ

Розділ І . Нетрадиційні уроки фізики і методи їх проведення .

  1. Лекція .

  2. Семінар .

  3. Конференція .

  4. Дискусія .

  5. Залік .

  6. Огляд знань .

  7. Розслідування .

  8. Інтегрований урок .

  9. Наукові дослідження .

  10. Мандрівка .

  11. Екскурсія .

  12. Есе .

  13. Композиція .


Розділ ІІ. Використання рольових ігор на уроках фізики .

  1. Ділова гра .

  2. Суд ( рольова гра ) .

  3. Казка .

  4. Усний журнал .

  5. Урок – теле-радіопередача .

  6. Репортаж .

  7. Урок – салон .

  8. Дидактична гра .

  9. Урок – змагання .

  10. “ Брейн – ринг “ .

  11. Вікторина .

  12. Інтелектуальний хокей .

  13. Гра “ Бізнес “ .

  14. Гра “ Щасливий випадок “ .

  15. “ О , щасливчик ! “.

  16. “ Перший мільйон “ .

  17. КВК .

  18. “ Ерудит “ .

  19. Дидактичне доміно .

  20. “ Лото “ .


Розділ ІІІ . “ Метод проектів “ — одна із фронтальних технологій інтерактивного навчання.


Висновки .

Список використаної літератури.

Не сама дитина має пристосувати себе

до наших методів, а навпаки, наші методи

мають бути пристосовані до кожної дитини.

Щоб зрозуміти дитину, треба її знати і знати

шлях для впливу на її розум і почуття. Треба

зміцнювати в дитині її добру думку про себе.

“ Нова школа соціального виховання ”


Вступ

У сучасній освіті актуальним є питання оновлення навчально-виховного процесу, який будується і відповідно до потреб особистості та індивідуальних можливостей дітей, зростання їх самостійності та творчої активності. Необхідно організувати навчання відповідно до здібностей дитини, її здатності до навчання і таланту. Завдання шкільної освіти — не тільки дати базові знання, а й навчити учнів учитися. Формування в учнів різних прийомів розумової діяльності, вміння вчитися — завдан­ня, які треба вирішувати на всіх етапах навчання.

Останнього часу серед учнів знизився інтерес до навчання. Школярі не вміють вчитися і долати труднощі пізнавальної діяльності. Навчання — це нелегка праця, яка вимагає від учнів багатьох спеціальних навичок, чимало силі волі, без чого неможливо досягти успіху в навчанні. На друге місце потрібно поставити об'єм та складність матеріалу, який треба засвоїти і запам'ятати.

Ще одна важлива причина небажання вчитися — убогість шкільного життя і навчального процесу. Монотонність і одноманітність занять, діяльності вчителів, відсутність швидкої зміни подій, яскравих вражень і нових зустрічей та необхідність довгий час сидіти і майже не говорити — все це робить шкільне життя нудним і невеселим. Не стимулює бажання вчитися бідність і непродуманість методики й організації навчального процесу. Застарілість матеріальних засобів навчання (прилади, наочність) і відсутність нових значно знижують якість уроків.

Школа відбиває в дітей бажання навчатися. Багато педагогів будують урок за традиційною структурою, де переважають пасивні форми роботи учнів.

Учні на таких уроках швидко стомлюються не стільки від великих об'ємів матеріалу, скільки від недосконалої технології уроку, від методичного одноманіття і пасивності. Вони не вчаться думати самі, звикають до того, що все дається в готовому вигляді.

Отже, назріло дуже серйозне протиріччя між фундаментальним, генеральним становищем уроку в системі освіти і байдужістю до нього в сучасних умовах. Одним зі шляхів подолання цього станови­ща є особистісне спрямування навчально-виховного процесу.

Орієнтація процесу навчання на розвиток особистості, формування його компетенцій вимагають більш широкого використання активізуючих мето­дик, інтерактивних технік у навчанні фізики («мозковий штурм», дискусія у великій групі, робота в малих групах, метод базово-перехресних груп, деба­ти, метод «дерево рішень», інтерв'ю, дослідження випадків тощо), які є домі­нуючими під час проведення саме нетрадиційних уроків.

Проведення нетрадиційних уроків та позакласних заходів дає можливість доповнити і поглибити знання учнів, розвинути інтерес до предмету, формувати у них компетенції, яких потребує сучасне життя, зокрема: соціальні (брати на себе відповідальність, бути активним у прийнятті рішень, у суспі­льному житті); полікультурні (розуміння несхожості людей, взаємоповага до їхньої мови, релігії, культури); комунікативні (опанування усним і писемним спілкуванням); інформаційні (уміння здобувати, критично осмислювати й використовувати різноманітну інформацію); саморозвитку та самоосвіти; продуктивної та творчої діяльності.

З усієї різноманітнос­ті нетрадиційних уроків в основі кожного з них лежить така форма організа­ції навчання, як дидактична гра, за допомогою якої можна керувати діяльніс­тю учнів, їхнім інтелектуальним і психічним розвитком. У виборі дидак­тичних ігор важливу роль відіграє віковий фактор. Якщо для учнів 7-8 класів характерними є уроки-змагання, уроки-естафети, уроки-подорожі, уроки-казки, театралізовані уроки, то для старшокласників ігри «дорослішають». Тут переважають ділові, рольові .ігри, які реалізуються через уроки-конференції, уроки-інтерв'ю, уроки-диспути, інтегровані уроки, уроки-суди тощо. Під час ділових, рольових ігор усі учні зайняті серйозною роботою, яка нагадує роботу дорослих. Досвід свідчить, що така робота подобається уч­ням: вона надає широкий простір для самовираження, є добрим засобом ак­тивного комплексного повторення вивченого матеріалу, удосконалює вміння учнів виступати перед товаришами, вміти слухати тощо.

Важливою є психологічна підготовка учнів до гри. Завчасне повідомлення про проведення гри стимулює учнів до участі у ній, викликає інтерес, спону­кає до обдумування заходів, які сприяли б успіху. У результаті поглиблю­ються конкретні знання учнів, інтегруються зі знаннями з інших дисциплін, формується цілісна система знань. Отже, головним завданням проведення дидактичних ігор є залучення учнів до активної пошуково-творчої діяльності, мобілізація творчого потенціалу учнів, вироблення наполегливості у досяг­ненні поставленої мети.

Формування сучасної концепції фізичної освіти, перехід на гуманістичну парадигму, в основі якої лежать принципи диференціації, гуманізації та гу­манітаризації, діяльнісного підходу, стимулювало пошук активних форм і методів навчання, які спонукають учнів до активних дій, сприяють розвитку їхніх комунікативних навичок.

Далеко не всі учні захоплюються фізикою, не всі зацікавлені у збагаченні фізичних знань, бо фізика їм здається надто формальною, важкою для сприй­мання. Саме ці фактори змушують учителів шукати нові, більш активні форми і методи навчання, зокрема, інтерактивні, в основі яких лежить, поряд з колективною та індивідуальною, групова форма роботи. Групова навчальна діяль­ність не ізолює учнів один від одного, а, навпаки, дає змогу реалізувати їхнє природне прагнення до спілкування, взаємодопомоги та співпраці. Ефектив­ність групової навчальної діяльності підвищується, якщо її поєднати з дидак­тичною грою. Ці форми та методи яскраво проявляються при проведенні не­традиційних уроків.


Нетрадиційні (нестандартні) уроки — це імпровізоване, але добре проду­мане заняття, яке має своєрідну структуру. Вони цінні своєю оригінальністю і розвиваючим та виховним ефектами.

Урок, проведений нестандартно, стимулює творчість учителя і його вихо­ванців, створює сприятливі умови для співробітництва учнів один з одним і з учителем. До таких уроків слід готуватись особливо ретельно, а тому нетра­диційні уроки проводяться не так вже й часто.

Використання нетрадиційних методів навчання веде до фахового зростання самого вчителя. Варто зробити перший крок, і після декількох підготовлених уроків учитель зможе відчути, як змінилось до нього ставлення учнів, сама атмосфера в класі, що послужить додатковим стимулом роботи за інтерактивними технологіями.

Кожна людина має свій стиль роботи, так само вчителі. Є педагоги, які досконало знають свій предмет, уміють його пояснити, оперують термінами і цифрами. Їх цікаво слухати, але вони не працюють на розвиток класу, вони, як експерти, тільки передають інформацію. Це вчителі-експерти.

Є вчителі, які використовують блискучі ефекти, яскраві вправи, їх цікаво слухати, приємно спостерігати за їхньою роботою, але такий учитель працює на себе, він демонструє свої знання і вміння і знову ж не дбає про розвиток групи. Це вчителі-зірки.

А є такі, котрі не тільки вміють передати нові знання і навички класу, а й допомагають учням самостійно зробити висновки та узагальнення, спираючись на їхній досвід. Це вчителі-фасилітатори.

А справжній сучасний творчий учитель повинен поєднувати у собі риси експерта, зірки і фасилітатора.

Поліпшенню якості викла­дання допомагає активізація ді­яльності вчителя та учнів. Для перших — це удосконалення наукових знань і педагогічної майстерності. При цьому роль учителя полягає, по-перше, в його діяльності з поліпшення змісту, форми, методів і засо­бів навчання з метою підви­щення активності, творчості, самостійності учнів у засвоєн­ні й застосуванні знань і, по-друге, в розвитку самостійної діяльності учнів для удоскона­лення попередніх та щойно здо­бутих знань. Навчальний ма­теріал тільки тоді привертає увагу учнів, коли вони бачать його практичну значимість і необхідність для своєї майбутньої професії. Потреба в його ви­вченні спонукає їх до творчо­го пошуку, викликає прагнен­ня застосовувати раніше здо­буті знання для самостійного аналізу нових понять, явищ і фактів. Правильний, науково обґрунтований вибір методів і прийомів проведення занять визначає ефективність проце­су навчання. Правильно ви­брані методи навчання дають змогу досягти найвищих ре­зультатів. Активізація учнів по­винна мати цілеспрямований характер, і до її реалізації учи­телю належить серйозно готуватися самому і готувати учнів. Це спонукає вчителя до науко­во-дослідницької й експери­ментальної роботи з проблем активізації. Методи навчання не можуть бути статичними. Завдання вчителів полягає в постійному вдосконаленні, смі­ливому впровадженні нових ме­тодів, які виправдали себе на практиці. Моделювання ново­го типу навчального процесу на основі сучасних, ефектив­них форм і методів навчання — вимога сьогодення.

У педагогічній літературі вирізняють різні типи нетрадиційних уроків. Назви цих уроків дають деяке уявлення про методику їх проведення та на­вчальні цілі. Найбільшого поширення набули нетрадиційні уроки за такими формами:

1) урок-вистава;

2) урок-змагання;

3) урок-естафета;

4) урок взаємного навчання;

5) урок із груповою формою роботи;

6) урок, який проводять самі учні;

7) урок-«наукове дослідження»;

8) урок творчих звітів (урок творчості);

9) урок конкурсів;

10) урок-вікторина;

11) урок фантазії;

12) урок-конференція;

13) урок-семінар;

14) урок-рольова гра (урок-ділова гра);

15) урок-експериментальне дослідження;

16) урок-«гонка-марафон»;

17) урок-ода;

18) урок-диспут (урок-діалог);

19) інтегрований (міжпредметний) урок;

20) урок-подорож;

21) урок-казка;

22) театралізований урок;

23) урок-гра у формі інтерв'ю, прес-конференції, суду тощо;

24) урок-гра, що є імпровізацією популярних телепередач (КВК, «Полі чудес», «Що? Де? Коли?»).

Запропонована типологія нетрадиційних уроків не суперечить тій, яка розроблена у дидактиці. Учитель, проводячи урок будь-якого типу, завжди усвідомлює головні дидактичні завдання уроку: чи то засвоєння нових знань, чи формування вмінь і навичок, чи узагальнення і систематизація, або ж перевірка і корекція навчальних досягнень учнів.

Одним з найефективніших засобів, що поєднує навчальну, розвиваючу і виховну функції, є дидактична гра. До участі в такій грі обов'язково залуча­ються всі учні класу. Суттєвою ознакою дидактичної гри є наявність чітко визначеної мети навчання й відповідного педагогічного результату. Основ­ними структурними компонентами дидактичної гри є ігровий задум, правила гри, ігрові дії, пізнавальний зміст (дидактичні завдання), обладнання та ре­зультати гри.

Залучення учнів до активної пошуково-творчої діяльності — головне завдан­ня дидактичних ігор. Уроки-ігри сприяють розвитку в учнів навичок роботи з додатковою літературою, виховують допитливість, уміння працювати в колекти­ві, вчать самостійно мислити, виробляють уміння виступати перед аудиторією, виховують почуття відповідальності, розвивають творчі здібності. Крім того, во­ни дають змогу за час уроку опрацювати значний за обсягом матеріал.

^ НЕТРАДИЦІЙНІ УРОКИ ФІЗИКИ


Підвищення ролі фізики в розв'язуванні завдань науково-технічного прогресу викликає необхідність ефективної допо­моги учням з боку вчителів фізики в засвоєнні навчального матеріалу і властивого цьому предмету способу мислення, що є важливим компонентом загаль­ної культури сучасної людини.

Використання деяких нетрадиційних прийомів при розумному поєднан­ні старих, перевірених практи­кою форм і методів навчання, з новими приводить активізації навчального про­цесу.

Існує безліч класифікацій нестандартних уроків. Наприклад, нестандартні уроки можна поділити на дві групи. До першої відносимо ті уроки, які поєднують різні форми навчання у певну нову структуру (урок-семінар, дослідницький урок), і власне нестандартні уроки як складову пев­них моделей і технологій навчання (урок-суд, урок-пресконференція, і урок-телепередача, урок-радіопередача, урок-брейн-ринг, урок-дис­пут, урок-салон, урок-екскурсія, урок-репортаж).

Перш ніж запропонувати дитині взяти участь у нестандартному уро­ці, треба створити своєрідний «архів» чи «банк даних», у якому була б зі­брана велика кількість матеріалів, свідчень, часом суперечливих і проти­лежних суджень, бо саме вони допомагають школяреві виробити власну позицію, обрати те, що найбільше відповідає його особистості, щоб по­тім переконати в істинності своєї точки зору товаришів. Цей «архів» по­повнюють як учителі, так і учні. Щоб легше було ним користуватися, ма­теріал доречно розкласти за темами в окремі папки.

До нестандартних уроків готуємося заздалегідь. Передусім вибираємо найбільш активних, ініціативних, добре підготовлених з теми учнів (якщо це нова тема, то даємо їм опрацювати матеріал самостійно, при цьому надаємо консультації); розтлумачуємо їхні обов'язки, можливо, спочатку на власному прикладі демонструємо ймовірний підхід до важкої ролі та забезпечуємо діалог виконавця з класом. Для цього «аудиторії» можна за­пропонувати зразки запитань для дискусій, основні теми для гри «брейн-ринг», «круглого столу» чи «прес-конференції», підказати тактику пове­дінки під час гри.

Ідея змагання закладена в бага­тьох іграх, запропонованих нам телебаченням: КВК, «Брейн-ринг», «Щасливий випадок», «Що? Де? Коли?». Саме ці форми організаційних ігор найчастіше використовують учителі, проводячи уроки-ігри під час система­тизації та узагальнення матеріалу з теми або в позакласній роботі з фізики.

Нетрадиційним і цікавими для учнів є урок-казка, урок-віктори­на, урок-подорож та ін.

Не обов'язково дидактичні ігри проводити на підсумкових уроках з теми, бліц-опитування, естафе­ту, вікторину та ін. можна вдало застосовувати під час актуалізації опорних знань чи закріплення вивченого матеріалу та на традиційному уроці.


Нестандартний урок є одним з останніх етапів навчального циклу, так би мовити, верхівкою айсберга, оскільки основна навчальна діяльність відбувається на стадії підготовки до нього. Зараз я спробую показати це на прикладах різних нестандартних уроків.

Урок-лекція

Лекція — одна із форм організації навчання. Її основою є системне усне викладання вчителем навчального матеріалу, головний зміст якого ста­новлять аналіз та узагальнення фактів, а провідними прийомами є пояс­нення і міркування. Залежно від теми лекції в ній можуть переважати ха­рактеристика, опис, розповідь про певні факти, процеси, явища. Струк­тура традиційної лекції:

  • організація діяльності вчителя й учнів;

  • формулювання теми, постановка мети й завдань;

  • актуалізація опорних знань учнів;

  • викладення змісту дидактичного матеріалу вчителем;

  • забезпечення умов сприйняття та засвоєння його учнями;

  • узагальнення та систематизація знань учнів, здобутих у процесі лекції.

Урок-лекція передбачає послідовний виклад учителем навчального матеріалу. До основних вимог уроку належать: емоційність викладу, ці­лісне розкриття теми або певного розділу, аналіз конкретних фактів та явищ, чіткість аргументації та наукова доказовість висновків, викорис­тання вчителем різноманітних методичних прийомів. Такі уроки вимагають довільних процесів: уваги, запам'ятовування. Тому вчитель пови­нен використати під час лекції такі прийоми, які допомагають утриму­вати увагу учнів та сприяють запам'ятовуванню матеріалу: наочність, складання плану, опорних схем; стисле конспектування основних мо­ментів тощо.

Під час підготовки до лекції вчителеві необхідно: визначити опти­мальний обсяг нової інформації, забезпечити відповідність інформації теоретичним положенням науки; акцентувати увагу учнів на основно­му, істотному; забезпечити повноту та глибину реалізації змісту навчаль­ного матеріалу Важливо також вибрати та раціонально використати ме­тоди і засоби викладу змісту лекції; визначити метод-домінанту викла­дання навчального матеріалу (репродуктивний, проблемний, творчий). Специфічним у лекції порівняно з уроком є етап визначення домашньо­го завдання. Тут важливо уникати перевантаження учнів. З цією метою доцільно давати диференційовані завдання, план семінарського заняття з теми лекції, розраховуючи на те, що учні заздалегідь почнуть готуватися до обговорення конкретних питань за змістом лекції.

Залежно від дидактичної мети та місця в логічній структурі навчаль­ного матеріалу розрізняють такі типи лекції: вступна, оглядова, узагаль­нююча, лекція-інструктаж, інтегрована лекція групи вчителів.

Специфіка вступної лекції полягає в тому, що її головною метою є розкриття провідних ідей і аспектів курсу навчального предмета, перспективи навчальної роботи з учнями щодо оволодіння змістом предмета. При цьо­му важливо використовувати внутрішньокурсові та міжкурсові зв'язки. Їх реалізація забезпечує цілісне сприйняття та уявлення про предмети, які вивчаються, їхню практичну значущість. Для вступної лекції найтиповішим прийомами викладання навчального матеріалу є порівняння, співставлення, висновки, оціночні судження.

Оглядова лекція проводиться, як правило, з метою висвітлення широ­кого кола питань з тієї чи іншої теми, ознайомлення з новою інформа­цією з цих питань, розширення світогляду учнів. Важливим моментом оглядової лекції є відбір і структурування навчального матеріалу, що за­безпечує підготовку учнів до логіч­ного сприйняття систематизованої інформації та засвоєння системних знань. Основними прийомами оглядової лекції є розповідь, опис, аналіз фактів, явищ, процесів. За­собами реалізації змісту оглядо­вої лекції є раціональне поєднання слова вчителя та наочності (карт, та­блиць, різних видів ТЗН).

Узагальнююча лекція проводиться зазвичай після вивчення повного курсу навчального предмета або великого розділу з метою систематизації та поглиблення знань учнів. Вона є підсумком системи проведених рані­ше уроків і включає провідні аспекти курсу даного навчального предме­та. У процесі узагальнюючої лекції доцільним є використання узагальню­ючих таблиць, схем, ТЗН тощо.

Лекція-інструктаж проводиться з метою підготовки учнів до семінарського заняття. Розкриваючи теоретичний і прикладний аспекти теми лекції, учитель акцентує увагу на можливих та доцільних шляхах викорис­тання теоретичних знань; дає розгорнуте трактування того кола питань, що передбачено розглянути на наступному занятті. На лекції-інструкта­жі можуть бути поставлені завдання репродуктивного, варіативно-трену­вального, пошукового та творчого характеру; зосереджується увага учнів на джерелах додаткової інформації.

Інтегрована лекція групи вчителів відбувається підчас проведення інтегрованих уроків. Кожен з учителів викладає свою частину матеріалу.

Таким чином, з метою підвищення якості лекції вчителеві необхідно визначити місце теми лекції в логічній структурі навчального предмета, оптимальний обсяг навчального матеріалу, форми, методи та засоби ефек­тивної його реалізації.

Залежно від форми організації і керування навчально-пізнавальною діяльністю учнів лекція може бути монологічною, діалогічною, полеміч­ною.

Характерними ознаками монологічної лекції є переважне викладан­ня її змісту самим учителем, який розкриває ті чи інші положення у ви­гляді готових висновків. У цьому випадку учні сприймають на слух інфор­мацію, фіксують основні положення, запам'ятовують. Монологічна лек­ція має свої переваги та недоліки. Переваги полягають у тому, що вчитель може чітко визначити обсяг змісту лекції та забезпечити його реалізацію, регламентувати власну діяльність і діяльність учнів, дозувати матеріал за блоками і фрагментами, варіювати ними залежно від сприйняття учнями інформації. Недолік монологічної лекції—відносна пасивність учнів, не­достатність зворотного зв'язку щодо засвоєння її змісту, відсутність можли­вості оперативно внести корективи у зміст лекції, навчально-пізнавальну діяльність учнів та її результативність. Сигналами до коригування моно­логічної лекції можуть бути запитання, репліка, схвалення, нерозуміння, відсутність інтересу учнів, погана дисципліна.

Діалогічна лекція розрахована на певний ступінь участі учнів у розкрит­ті її змісту при керівній та спрямовуючій ролі вчителя. Лекція, яка прово­диться у діалогічній формі, досягає успіху тоді, коли вчителем добре про­думані та сформовані питання для діалогу з учнями, передбачені можливі варіанти відповідей на них, визначені серед них найбільш суттєві.

Полемічна лекція передбачає викладання змісту матеріалу у вигляді постановки дискусійних проблем, положень, що вимагають розв'язання вході дискусій. При цьому не виключені різні думки з того чи іншого питання. Роль учителя у проведенні полемічної лекції дуже складна. Йому необхідно бути ерудитом, володіти мистецтвом полеміки, орієнтуватися в різних по­глядах та спрямовувати учнів на правильні висновки. Крім того, він має бути демократичним, справедливим, винахідливим, у міру гнучким. По­леміка — один зі способів ефективного емоційного впливу на учня, збу­дження його інтересу, відвертості, щирості, бажання шукати істину.

Незалежно від типу лекції у процесі її спостереження та аналізу слід звернути увагу на такі параметри:

  • підготовка вчителя до лекції (доцільний вибір теми лекції);

  • постановка триєдиної мети та завдань лекції;

  • розробка системи питань (плану), що розкривають зміст лекції; знан­ня основної та допоміжної літератури з теми лекції, засобів її реаліза­ції, визначення провідних ідей, вибір оптимальної структури лекції, логічність викладення матеріалу;

  • прийоми викладання вчителем навчального матеріалу (пояснення, міркування, використання наочності, у тому числі ТЗН, комп'ютер­ної техніки, додаткового дидактичного матеріалу);

  • прийоми організації навчально-пізнавальної діяльності учнів у проце­сі читання лекцій (складання розгорнутого або тезисного плану; конспектування лекції, фіксація фактів, необхідних для наступного проведення семінарського заняття;

  • вибір прийомів запису матеріалу лекції;

  • способи активізації навчально-пізнавальної діяльності учнів (поста­новка запитань і завдань для аналізу, зіставлення і порівняння різних фактів, явищ, самостійних висновків та пропозицій);

  • привертання уваги учнів до змісту лекції за допомогою прийомів спіл­кування під час її читання: «Це особливо важливо!», «Вдумайтесь...», «Зверніть увагу...» тощо; висловів: «Зробимо висновки...», «Отже, ми бачимо...»; риторичних запитань, на які пізніше дасть відповідь сам учитель: «Чим пояснити це явище?», «Як пов'язати між собою ці по­дії?»; пауз, які дають змогу учням вдуматись у викладене;

  • тип лекції залежно від дидактичної мети і її місця в логічній структурі навчального матеріалу (вступна, оглядова, узагальнююча, лекція-інструктаж);

  • залежно від форми організації керування навчально-пізнавальною діяльністю учнів (монологічна, діалогічна, полемічна);

  • ефективність лекції і стан дисципліни учнів, інтерес до інформації, викладеної вчителем, якість виконання навчальних завдань; уміння учнів робити висновки, вносити пропозиції, міцність, повнота та гли­бина знань учнів з висвітленої теми.

Урок-семінар

До першої групи нетрадиційних уроків відносять урок-семінар. Семі­нар можна проводити після кількох (двох-чотирьох) уроків-лекцій або під час вивчення нового матеріалу, який відсутній у підручнику.

Урок-семінар є одним із поширених видів навчальної діяльності учнів старших класів. Такий урок зазвичай полягає в обговоренні по­відомлень, рефератів, доповідей, виконаних учнями самостійно або під керівництвом учителя. Виокремлюють три типи уроку-семінару. Перший тип має на меті поглиблене вивчення певної теми, другий передбачає систематизацію та узагальнення наявних в учнів знань, третій має до­слідницький характер. Такі уроки насамперед сприяють розвитку смис­лового запам'ятовування, що неможливо без обмірковування. Під час підготовки до уроку-семінару вчитель повинен навчити учнів використання прийомів, які допомагають смисловому запам'ятову­ванню навчального матеріалу: чітке розуміння того, що саме слід за­пам'ятати та засвоїти; застосування матеріалу, який запам'ятовується, у практичній діяльності; повторення; для полегшення матеріалу, що важ­ко запам'ятати, порекомендувати прийоми мнемотехніки.

^ Завдання уроку-семінару

  1. Перевірити якість засвоєння нового матеріалу.

  2. Розвивати вміння самостійно працювати з додатковою науковою літературою, виявляти інтелектуальні здібності учнів, спрямовувати навчання на практичне застосування знань.

  3. Навчити учнів застосовувати знання, одержані на практиці, для ана­лізу різних процесів.

Головна умова семінару — допомогти учням підготувати відповіді на всі питання з подальшим оформленням у вигляді виступу, тез, таблиць тощо.

Основні принципи організації уроку-семінару

  1. Клас наперед поділено на групи («доповідачі», «рецензенти», «хро­ністи», «журналісти» тощо), оголошено тему, план і літературу до се­мінару.

  2. Кожен учасник будь-якої з груп бере участь у семінарі.

  3. Група «хроністи» результати своїх та чужих виступів оформляє у вигля­ді письмового завдання, а група «журналісти» — у вигляді запитань.

  4. Кожен член групи бере участь у виступах.

Основні правила уроку-семінару

  1. Тема семінарського заняття визначається вчителем, виходячи з того, що вона, скажімо, відсутня в шкільному підручнику…

  2. Усі учні повинні записати тему, план та літературу майбутнього семінарського заняття.

  3. Вироблення регламенту уроку є обов'язковим, адже це дає змогу виступити якомога більшій кількості учнів класу і не дає їм розслаблятися та бути пасивними на уроці.

  4. Така форма проведення уроку дозволяє уникнути пасивності всіх учнів класу, допомагає їм краще засвоїти новий навчальний матеріал.

^ Регламент уроку-семінару

1-й етап. Доповідач № 1 виступає з повідомленням, що розкриває пер­ше питання семінару.

2-й етап. Рецензент № 1 робить рецензію відповіді Доповідача № 1 і доповнює її, якщо це потрібно.

3-й етап. Хроніст № 1 складає опорний конспект виступів.

4-й етап. Журналіст № 1 на основі виступів своїх попередників при­думує перше запитання і ставить його для всіх учнів класу. Все знову по­вторюється до тих пір, доки не вичерпаються питання плану семінарсько­го заняття.

5-й етап. Підсумок уроку. Оцінювання учнів. Домашнє завдання.

Семінарське заняття є формою навчання, що дає змогу ефективно організовувати самостійну роботу учнів. Семінарські за­няття найчастіше проводять у старших класах. При цьому учням надається можливість активно оперувати знаннями, здобутими на уроках, а також у процесі самостійної роботи з рекомендованою літературою. На семі­нарському занятті допустимі дискусії, заперечення, обговорення, ар­гументація тощо, що дає змогу учням більш осмислено і міцно засвоювати тему. Семінар — це і живий, творчий процес, який не і може бути запрограмований в усіх деталях. Основним завданням семінарського заняття є:

  1. Закріплення, розширення та поглиблення знань учнів, здобутих рані­ше на уроках.

  2. Формування і розвиток навичок самостійної роботи учнів.

  3. Реалізація диференційованого підходу до навчання з урахуванням індивідуальних особливостей учнів.

  4. Створення умов для формування і розвитку їхніх пошуково-творчих знань та навичок.

  5. Навчити учнів застосовувати набуті на практиці знання для аналізу різних процесів.

Для цього на семінарі використовують різні форми навчання.

За характером семінарські заняття поділяються на такі види: випереджальні, навчальні, узагальнюючі (підсумкові).

Випереджальні семінарські заняття проводяться перед вивченням невеликої за обсягом та нескладної за змістом теми. Їх мета — формува­ти вміння орієнтуватися у змісті навчального матеріалу, виділяти описо­вий, пояснювальний та інструктивний матеріал, головне, істотне у змісті теми. Підготовка до семінару такого типу вимагає обов'язкового інструк­тажу, розробки групових та індивідуальних завдань, контролю за проце­сом підготовки учнів до семінару

Навчальний семінар проводиться у процесі вивчення теми та ставить за мету поглибити знання, сформувати вміння та навички застосуван­ня теоретичних знань учнів у практичній діяльності, усунути прогалини у навчальних досягненнях учнів із засвоєної теми. На семінарських занят­тях навчального типу вчитель, спираючись на знання, вміння та навички учнів, набуті на попередніх заняттях, розробляє систему навчальних за­вдань для самостійної роботи. При цьому завдання не повинні дублюва­ти аналогічні, раніше використовувані, а мати варіативно-тренувальний або реконструктивний характер. Основні методи та прийоми роботи вчи­теля на навчальному семінарі — це обговорення, дискусія, аналіз, висно­вки і пропозиції.

Специфіка узагальнюючого (підсумкового) семінару полягає в тому, що він проводиться після вивчення великої за обсягом та складної за змістом теми чи розділу навчальної програми. Його мета — формувати вміння та навички учнів самостійно систематизувати та поглиблювати знання, використовувати їх у практичній діяльності. Ефективність семінар­ського заняття такого типу значною мірою залежить від ретельності під­готовки. Передусім учителеві необхідно визначити місце семінару в системі інших уроків з навчального предмета; правильно сформулювати тему, мету, завдання семінару; визначити обсяг матеріалу для розгляду на занятті. Суттєву роль при цьому відіграє організаційний бік семінарського заняття, зокрема: розробка питань для обговорення; складання переліку основної та додаткової літератури; завчасне (за 10—15днівдозаняття) доведення до відома учнів плану семінару; повідомлення про форму організації та проведення заняття; визначення ролі кож­ного учня як активного його учасника; підготовка спільно з учнями необхідного наочного матеріалу; забезпечення методичного та технічного оснащення семінарського заняття. До підготовки семінару доцільно залучити також батьків, завідувача бібліотеки навчального закладу, запропонувавши їм організувати, наприклад, виставку книг, посібників, зразків наочних матеріалів, самостійних творчих робіт учнів та інше.

Важливе значення у підвищенні ефективності семінарського занят­тя має технологія його проведення. Як правило, семінарське заняття по­чинається зі вступного слова вчителя (оголошення теми, розкриття її ак­туальності, ознайомлення з планом). Обговорення питань плану заняття може починатися з раніше запланованого повідомлення учня або з віль­ного його виступу. Бажано викликати надійних учнів, але не найсильніших. Сильні учні повинні бути в резерві та залучатися в ролі опонентів, яким можна доручити узагальнення виступів з того чи іншого питання се­мінару. Після першого повідомлення чи виступу викликаного вчителем учня в обговоренні питання можуть брати участь усі бажаючі. При цьому їм дозволяється користуватися конспектами, підручниками, будь-якими джерелами. Вчитель стежить за тим, щоб під час семінару була створена атмосфера доброзичливості та взаємної довіри, вільного обміну думка­ми, співробітництва та співдружності. Активізація навчально-пізнаваль­ної діяльності учнів на семінарі залежить від вільного вибору опонентів, створення проблемних ситуацій, розгортання мікродискусій. Завершу­ється семінарське заняття підбиттям підсумків обговорюваної теми, оці­нюванням знань учнів.

Незалежно від типу семінарського заняття у процесі спостереження та аналізу доцільно звернути увагу на такі аспекти:

  • вибір теми (співвідношення вивченого та нового матеріалу, що дає змогу поглибити знання учнів, підвищити їх інтерес до навчального предмета, розширити, світогляд; можливість забезпечити учнів літера­турою з теми; урахування ступеня сформованості в учнів умінь та на­вичок самостійної роботи);

  • педагогічна доцільність постановки мети та завдань семінару;

  • підготовка вчителя та учнів до семінару (розчленування теми на конкретні питання; інструктаж щодо роботи з основною та додатковою літературою; вибір форми самостійних повідомлень учнів — доповідь, виступ, опанування; підготовка ілюстративного матеріалу);

  • технологія проведення семінару (повідомлення теми, мети та завдань заняття; надання слова учням для повідомлення з питань семінару, коментар щодо повідомлення учнів; концентрування уваги учнів на питаннях, які передбачені планом; постановка питань у процесі повідомлення учнів, що спонукають до дискусії, вимагають доказовості, міц­ності знань, винахідливості);

  • розкриття теми семінарського заняття (чи всі питання розкриті, гли­бина та повнота їх висвітлення, кількість «активних» учасників семі­нару, активізація і стимулювання учнів у процесі роботи);

  • підбиття підсумків семінарського заняття (чи розкрита тема, які знан­ня здобули учні, ставлення до заняття і творча активність учнів, до­сягнення мети заняття, оцінювання і стимулювання учнів до активної участі в семінарі, похвала за кращі відповіді та активну участь у робо­ті семінару);

  • результативність семінарського заняття (закріплення та поглиблен­ня здобутих раніше знань учнів, набуття нових знань; формування в учнів умінь та навичок, зокрема самостійної роботи з першоджере­лами; розвиток здібностей учнів, формування вмінь застосовувати те­оретичні знання на практиці, ступінь творчого мислення учнів, само­організація та самоконтроль).

Навчання — не механічна передача знань від учителя до учнів. Де розвиток мислення учнів під керівництвом учителя на основі тих знань, якими потрібно оволодіти. Завдання вчителя тут — докласти максимум зусиль, щоб сформувати в учнів культуру мислення — уміння правильно, чітко будувати свою від­повідь, висловлювати свої думки логічними змістовними реченнями.

Найважливіша ознака будь-якого мислення, незалежно від його індивідуальних особливостей,— уміння виділяти суттєве, самостійно роби­ти нові узагальнення.

Найбільш плідним моментом для розвитку культури мислення є семінарське заняття. Саме тут формується і закріплюється вміння виступа­ти в ролі доповідачів і опонентів, доводити, заперечувати чи підтримува­ти, відстоювати власну точку зору. Всі інші завдання семінару — повто­рення і закріплення знань, контроль — повинні підпорядковуватись цій головній меті.

Семінарське заняття — це гнучка форма навчання, яка передбачає інтенсивну самостійну роботу. Семінарські заняття мають різні форми, такі, як обговорення питань, дискусії під керівництвом учителя. Особливо заслуговують на увагу «круглі столи» під час проведення семінарів, учнів­ські конференції.


Конференція

Конференції як форма організації навчально-виховного процесу передбачає присутність в одній аудиторії учнів, які об'єднані однією ме­тою — розв'язання певної теоретичної чи практичної проблеми. Творче обговорення та розв'язання вибраної проблеми визначають зміст конфе­ренції, характерною ознакою якої є дискусія, а результатом — осмислен­ня цієї проблеми.

Учнівська конференція— це важлива форма навчання, яка сприяє формуванню знань, умінь і навичок учнів, їх закріпленню та вдоскона­ленню, поглибленню і систематизації. Це комплексна форма узагаль­нення результатів самостійної пізнавальної діяльності учнів під керів­ництвом учителя, що здійснюється завдяки спільним зусиллям учителя та учнів. Метою конференції є поглиблення, зміцнення та розширен­ня набутих знань; розвиток і саморозвиток творчих здібностей учнів, їхньої активності; створення передумов самовиховання, самовдоско­налення, самовизначення учнів.

^ Навчальна конференція — це форма організації навчальної діяльності у вигляді рольової гри-бесіди. Вона може використовуватись і на уроках, і в позакласній роботі. Ця форма навчальної діяльності розв'язує цілу низ­ку навчальних та виховних задач:

  • значно розширює межі змісту навчального матеріалу та використаних джерел інформації;

  • активізує пізнавальні процеси учнів;

  • розвиває творчі здібності учнів, їхнє мислення, вміння аналізувати та систематизувати матеріал;

  • формує в учнів особисте ставлення до різних подій, фактів, наукових поглядів;

  • розвиває мовні навички;

  • формує навички колективної навчальної діяльності та розвиває комунікативні якості учнів.

Навчальна конференція по своїй суті є рольовою грою, тому учні виступають у ній у ролі певних персонажів. А урок організується у вигляді «зустрічі» з ними

Необхідно відзначити, що навчальна конференція значно відрізня­ється від реальної конференції, де збираються люди, об'єктивно зацікав­лені її тематикою, інформаційно підготовлені. Наївно думати, що всім учням класу відразу буде цікава тема конференції. Тому виникає необхід­ність ретельно продумати підготовку і методику проведення такої форми роботи.

По-перше, вважаю доцільним проведення навчальної конференції наприкінці вивчення теми з метою узагальнення і систематизації матеріалу,

що забезпечить інформаційну підготовку всіх учас­ників.

По-друге, тема конференції повинна бути не вузькоспеціалізованою, а цікавою більшості лю­дей. Також бажано, щоб зміст конференції давав змогу дискутувати, був проблемним по своїй суті.

По-третє, навчальна конференція є нетради­ційною формою роботи, тому й потребує належно­го оформлення. Наприклад, столи у класі розстав­лені колом, на столах у доповідачів таблички з назвою їх ролей, велика кількість унаочнення.

Найбільш складною проблемою проведення навчальної конференції є поділ класу на так званий «пасив» і «актив». Часто ми бачимо, що доповідачі розповідають біля дошки, а учні класу, яким запропонували грати ролі, наприклад, «кореспон­дентів» газет, у кращому випадку просто слухають. Адже навіть для того, щоб ставити запитання, вони недостатньо інформаційно підготовлені. Такий урок лише формально можна назвати конференцією.

Тому, якщо вчитель у своїй практиці використо­вує навчальні конференції, їх підготовка та прове­дення повинні представляти цілісну систему.

Коли цей вид роботи використовується впер­ше, вважаю, що можна, обмежитись лише части­ною уроку.

І тільки третю конференцію вдалось провес­ти повноцінно, активно залучивши усіх учнів класу. Заздалегідь клас був поділений на три-чо­тири групи. У пригоді стала допомога шкільно­го психолога. Кожна група отримала завдання, яке поділялось на структурні частини. Кожен з учнів класу підбирав матеріал за своїм питан­ням, працюючи із рекомендованими вчителем джерелами. Потім уся інформація опрацьовува­лася двома-трьома учнями в загальну доповідь, а інші учні групи в цей час готували унаочнення до неї (карти, фото, таблиці, графіки і т. ін.). На уроці від кожної групи виступали один-два доповідача, але усі учні зацікавлено їх слухали, ставили питання, доповнювали, адже вони брали активну участь у підготовчому етапі конференції та об'єк­тивно зацікавлені у результатах своєї роботи.

Потім, після консультації з учителем, інформація систематизується і готується загальна доповідь про країну, та­кож учні створюють рекламну стіннівку або комп'ютерну презентацію. Як правило, такі виступи бувають яскравими, з використанням фотографій, відеоматеріалів і навіть музичних творів.

Слід зазначити, що найбільш важливим елементом конференції є підготовчий етап, на якому вчитель виступає у ролі помічника та консультан­та. Цей етап проводиться протягом трьох-чотирьох тижнів і містить у собі наступні елементи:

  • повідомлення теми конференції та обговорення основних питань;

  • розбивка класу на групи та формулювання конкретних завдань;

  • підбір інформації учнями та написання коротких повідомлень;

  • обов'язкове ознайомлення вчителя з цими повідомленнями, їх аналіз та корегування;

  • написання загальної для групи доповіді та підготовка унаочнення.

Вважаю, що навчальна конференція з окремого предмета не має проводитися частіше, ніж один раз на чверть, адже краще провести один якісний захід, ніж декілька формальних. Тільки в разі детально продуманої підготовчої роботи та методики проведення конференція вийде цікавою, змістовною та виконає усі поставлені завдання.

Щодо типізації шкільних конференцій немає єдиної думки ні в психолого-педагогічній літературі, ні в практиці роботи загальноосвітніх закладів. Окремі автори виділяють теоретичну, читацьку й підсумко­ву конференції; інші — навчально-підсумкову й оглядову. При цьому як основу класифікації конференцій різні автори використовують різні характеристики. Так, у визначенні «читацька конференція» прі­оритетним є контингент її учасни­ків, тобто читачів. Деякі автори вважають, що в практиці загальноосвітніх навчальних закладів слід виділяти і проводити оглядові, підсумкові, тео­ретичні конференції.

Оглядова конференція проводиться з однієї чи кількох пов'язаних між собою актуальних проблем, з яких учні повинні поглибити знання та отри­мати додаткову інформацію. Її метою є систематизація знань, умінь та на­вичок учнів, стимулювання їхньої пізнавальної активності, забезпечення системних знань учнів, формування колективних і особистісних стосун­ків, самостійності у виборі засобів, форм і методів навчально-пізнаваль­ної діяльності.

Оглядова конференція може проводитись на початку вивчення тієї чи іншої теми з метою розкриття перспективи вивчення її у навчальному курсі; всередині або наприкінці її вивчення з метою розширення, поглиб­лення та систематизації знань, умінь і навичок учнів.

Підсумкова конференція проводиться як завершальний етап вивчення певного розділу навчальної програми. Це може бути конференція з під­биття підсумків, вивчення певного розділу фізики, зі споріднених про­блем різних навчальних предметів, тобто з міжпредметної тематики. На­приклад, можна провести таку конференцію з теми «Екологічні проблеми сучасності» спільно з учителями географії, біології та фізики.

Тематична конференція, як правило, проводиться з окремої актуаль­ної теми. Вона може стикуватися з навчальною програмою окремих пред­метів.

Під час проведення семінарських занять варто використовувати таку форму роботи, як «бесіда за круглим столом». «Круглі столи» належать до найбільш активних форм організації семінарського заняття — колективних.

Підготовка до таких уроків проводиться заздалегідь. Учням пропо­нується список рекомендованої літератури і теми, які необхідно по­вторити. Урок починається зі вступного слова вчителя. Обговорення питання повинно відбуватися коректно. В кінці уроку робиться ви­сновок з відповідної проблеми і дається оцінка роботи класу й окре­мих учнів.


На семінарі для досягнення мети використовують різні форми на­вчання. Один з ефективних прийомів, що активізує пізнавальну діяль­ність, є дискусія.


Урок-дискусія

Сьогодні набувають популярності дискусійні форми занять, які, виключаючи штучну поляризацію і психічно шкідливий наслідок не­гативних ролей, сприяють засвоєнню знань, удосконалюють навички спілкування, навчають переконливо й точно висловлювати свою дум­ку. Дискусія має багато різновидів, а саме — дебати, диспут та власне дискусія. Диспут -це обговорення спільного питан­ня, проблеми з метою правильного розв'язання. Диспут виникає вна­слідок спілкування вчителя й учнів, один з одним, у процесі розв'язан­ня проблемної ситуації.


^ Дискусія, розгляд, дослідження. Це обговорення спільного питання, проблеми з метою правильного розв'язання. Дискусія виникає внаслі­док спілкування вчителя й учнів один з одним у процесі розв'язання проблемної ситуації. Її основне завдання — сформувати правильний погляд у процесі розв'язання будь-якої проблеми. Дискусія ефектив­на тоді, коли учні добре підготовле­ні, мають опорні знання. Предмет дискусії та її план учитель продумує заздалегідь. Вона може бути по­будована на основі двох положень, з яких треба вибрати і довести пра­вильне, або одного, визначення чи тези, яку потрібно відкинути чи до­вести її правильність.

^ Механізм дискусії: проблемна си­туація, що характеризує психологіч­ний стан учнів, поряд з інтелектуальними труднощами супроводжуєть­ся підвищенням пізнавальної активності та бажанням розібратися у про­блемі.

Будь-яка дискусія включає три компоненти.

  1. Пізнавальний — включає знання про предмет, що викликає супереч­ку і проблемну ситуацію.

  2. Операційно-комунікативний — означає вміння вести дискусію та відстоювати свою точку зору, володіти способами здійснення логічної операції.

  3. Емоційно-оціночний — включає емоційні переживання, потреби, цінності, відносини, мотиви, оцінки.

Існує декілька видів дискусії:

  1. Спонтанна дискусія, що виникає в ході спільного розв'язання пробле­ми всіма учнями чи групою учнів. Це буває тоді, коли проблема учням дуже близька.

  2. Заздалегідь запланована дискусія. Для цього учні попередньо ознайомлюються з предметом суперечки. Вони опрацьовують відповідну літературу. Учні мають достатньо знань для розв'я­зання проблеми.

Поділяються дискусії також за кількістю учасників. Коли в диску­сії беруть участь два учні, то це дискусія-діалог. Є групові дискусії, де задіяні групи, і є масова дискусія, до якої залучені всі учні.

Мотивація, пов'язана з підготовкою до дискусії. Треба стимулю­вати інтерес учнів до проблеми, суперечки. Для цього готують яскра­ві уривки або цитати з книг, які викладають зміст суперечки чи пози­цію обох сторін.


Вимоги до дискусії

  1. Проблема повинна відповідати вікові та накопиченому досвідові.

  2. Учням необхідно володіти темою, яка спирається на досвід, знання, вміння.

  3. Дискусія має розвиватися з основних питань, нести в собі суть проти­річчя.

  4. Під час підготовки вчитель повинен чітко сформулювати завдання, бажано з поясненнями, що розкривають суть проблеми, і питання про можливі шляхи її розв'язання. Доцільно з цього приводу звернутися до думок учених.

Учнів ознайомлюють з відповідною літературою, список якої треба дати заздалегідь.

^ Основні принципи організації уроку-диспуту

  1. Клас наперед поділено на групи (стверджувальна та заперечувальна сторони, може бути й нейтральна сторона, але обов'язково слід обґрунтувати таку позицію).

  2. Команди-опоненти проводять між собою дискусію.

  3. Після кожного уроку-диспуту команди змінюють свого лідера (капі­тана), щоб кожний учасник набув досвіду лідерства.

  4. Кожен учасник команди обов'язково бере участь в уроці-диспуті, відстоюючи позицію своєї команди, для решти учнів, що не потрапили до жодної з команд, учитель ставить завдання, яке вони розв'язують протягом уроку.

^ Основні правила уроку-диспуту

  1. Теза уроку-диспуту визначається вчителем наперед і залежить від теми, що вивчається за програмою.

  2. Усі учні повинні записати тезу і самостійно або за допомогою вчителя підготуватися до уроку. Підготовка проходить згідно з поділом учнів на групи.

  3. Підчас підготовки до уроку вчитель повинен дати учням список рекомендованої літератури, а якщо учням важко її знайти, то зробити ксерокопії головних фрагментів, розділів чи статей.

  4. Під час проведення такого уроку необхідно виробити його регламент, адже це дозволить виступати всім учням класу.

Обов'язково оформити у вигляді таблиці чи індивідуальних карток пам'ятку «Як вести дискусію (диспут)». Регламент уроку-диспуту.

Підготовча частина

  • Уточнити і записати на дошці тезу уроку-дис­путу.

  • Визначити групи, які братимуть участь у дис­путі, та розподілити стверджувальну і заперечувальну сторони.

  • Визначити групу ін­формаційної підтримки стверджувальної сто­рони і розподілити її учасників за секторами.

  • Визначити групу інфор­маційної підтримки заперечувальної сторони і розподілити її учасни­ків за секторами.

  • Визначити серед решти учнів групи, що будуть записувати аргументи і контраргументи пер­ших двох груп, тобто ви­конуватимуть завдання.

Основна частина

  • Надати слово «за­хисникові» ствер­джувальної сторони.

  • Надати слово всім учасникам групи підтримки ствер­джувальної сторони.

  • Надати слово «за­хисникові» заперечувальної сторони.

  • Надати слово всім учасникам інформаційної під­тримки заперечувальної сторони.

  • Завершальний (під­сумковий) диспут «захисників» з метою з'ясування фактів, аргументів, доведень, позицій. Використання під час виступів унаочнень, таблиць, схем, стіннівок є обов'язковим.

Заключна частина

  • Надати слово учням, що запи­сували стверджу­вальні аргументи.

  • Надати слово учням, що запи­сували заперечувальні аргументи.

  • Надати слово учням, що бажа­ють висловитись з приводу дис­путу

  • Виробити аргу­менти і контрар­гументи шляхом спільного об­говорення (ме­тод «Мозковий штурм»).

  • Зробити підсу­мок уроку.

  • Виставити оцін­ки.

  • Обов'язково дати домашнє завдан­ня

Пам'ятка «Як вести дискусію (диспут)»

  1. Сперечатися по суті: головне в дискусії — аргументи, факти, логіка і доказовість.

  2. Уникати реплік, що принижують людську гідність, поважати думку опонента, прагнути зрозуміти його раніше, ніж критикувати, виявля­ти стриманість.

  3. У суперечці не допускати підвищення голосу.

  4. Чітко формулювати власну думку.

  5. Прагнути встановити істину, а не демонструвати власне красномов­ство.

  6. Виявляти скромність і самокритичність, вміння з гідністю визнавати недостатність своєї аргументації.

  7. Все це дає змогу не тільки запам'ятати навчальний матеріал, але й зробити ґрунтовний аналіз цього матеріалу, що, зрештою, формує глибо­кі знання учнів.
  1   2   3   4   5   6



Схожі:

Курсова робота iconДокументи
1. /курсова робота/Вимоги до ВР .docx
2. /курсова...

Курсова робота iconРеферат курсова робота «Аналіз продуктивності праці на зат «Росава»
Курсова робота «Аналіз продуктивності праці на зат «Росава» складається з 39 сторінки тексту, 3 рисунків, 4 таблиць та 29 використаних...
Курсова робота iconКурсова робота

Курсова робота iconКурсова робота з дисципліни Світова економіка на тему

Курсова робота iconКурсова робота
Форма та структура Конституції України
Курсова робота iconКурсова робота з дисципліни "Сигнали та процеси в комунікаційних системах"

Курсова робота iconКурсова робота позакласний захід. Лялькова вистава на німецькій мові

Курсова робота iconДокументи
1. /Курсова робота.doc
Курсова робота iconКурсова робота з навчальної дисципліни
Метричний синтез та кінематичний аналіз кривошипно-коромислового чотириланкового механізму 3
Курсова робота iconКурсова робота на тему
Підстави та процесуальний порядок визнання особи потерпілою у кримінальному процесі України 6
Додайте кнопку на своєму сайті:
Документи


База даних захищена авторським правом ©te.zavantag.com 2000-2017
При копіюванні матеріалу обов'язкове зазначення активного посилання відкритою для індексації.
звернутися до адміністрації
Документи