План роботи. Об’єднання учнів у групи icon

План роботи. Об’єднання учнів у групи




Скачати 196.1 Kb.
НазваПлан роботи. Об’єднання учнів у групи
Дата конвертації04.12.2012
Розмір196.1 Kb.
ТипПлан роботи

Пошуковий щоденник

Учні 9-10 класу Красноставської ЗОШ І-ІІІ ступенів створили пошукову групу «Стежина». На першому засіданні ініціативної групи ми вирішили прийняти участь в учнівському історичному конкурсі «Голодомор в Україні 1932-1933 років».

Мета написання роботи:

  • вшанувати пам'ять мільйонів співвітчизників, які стали жертвами голодомору 1932-33 років в Україні та його наслідки;

  • вшановувати усіх громадян, які пережили цю страшну трагедію в історії Українського народу;

  • виховання в підростаючого покоління національної свідомості, шанобливого ставлення до історії;

  • формування громадянської позиції, почуття самодостатності та гідності людини, яка проживає у цивілізованій європейській державі;

  • презентація існуючого дитячого та юнацького творчого потенціалу України.

Завдання.

  • сприяння розвитку та реалізації творчих ініціатив молоді;

  • популяризація матеріалів історико-краєзнавчого характеру;

  • виховання поваги, шанобливого ставлення до історії та краєзнавства;

  • сприяння обміну досвідом між представниками молодіжних організацій різних регіонів України.

План роботи.

  1. Об’єднання учнів у групи.

  2. Розподіл обов’язків.

  3. Вивчення літератури .

  4. Збір спогадів.

  5. Анкетування.

  6. Написання роботи.

  7. Звіт груп.

  8. Сторінка в Інтернет.

  9. Презентація проекту в школі.

  10. Можлива презентація на районному конкурсі проектів акції Громадянин.

  11. Підведення підсумків роботи.


На першому засіданні створили чотири групи. У першу групу входять три учні. Командир Головатюк Ілона, члени цієї групи Мартинюк В., Богерчук В. Завданням їх групи було обрати тему та назву проекту, серед таких тем: «Екологія справа всіх і кожного», «Демографічна проблема», «Збережемо пам'ять про подвиг», «Чи потрібно допомагати сільській школі?». Командир групи Головатюк Ілона запропонувала працювати по темі «Голодомор 1932-1933 років в селі Красноставці »

Другий загін в складі 4 чоловік командира Пулик Ольги, члени групи – Чоп’як А, Петрошенко М., Арнаут В. працювали протягом жовтня, грудня. Ми радилися з керівником проекту, який надав нам практичну допомогу в зборі та систематизації матеріалу по даній темі. В шкільній бібліотеці ми знайшли літературу про голодомор 1932-33 років в Україні. В історичному кабінеті опрацювали матеріали про голодомор на Поділлі. Почерпнули матеріали по даній темі з історії села Красноставці. Члени загону провели опитування свідків Голодомору в нашому селі.

Провели анкетування в якому дізналися по обізнаності наших односельчан, про Голодомор 1932-33 років. В січні створили третю групу командир Головатюк Ольга, члени групи Запоточна О., Головатюк А., проаналізували і оцінили анкету, зробили стовпчикову діаграму, ми наглядно побачили, що рівень обізнаності жителів по даній проблемі задовільний.

Дана тема є досить актуальною в наш час підтвердженням цього є Закон України про Голодомор 1932-33 років в Україні. Можливі були різні підходи до вирішення цієї проблеми: публікація в періодичній пресі, видання буклету. Ми вибрали створення сторінки в Інтернеті.

Четверта група командир Камінська М., члени групи Майорова С., Шкоропата Ю., Бучок К., попрацювавши протягом лютого, написали лист звернення до учнів Красноставської ЗОШ І-ІІІ ступенів з проханням посприяти у створенні сторінки в Інтернеті.

Проблема


Перелік проблем, які обрали учні:

«Екологія справа всіх і кожного»

«Демографічна проблема»

«Збережемо пам'ять про подвиг»

«Чи потрібно допомагати сільській школі?»

«Голодомор 1932-1933 років в селі Красноставці »

Незважаючи на важливість кожної теми потрібно було визначитися. Ми обрали тему: «Голодомор 1932-1933 років в селі Красноставці » Голодомор – це чорна ганебна сторінка в історії України та людства, події від яких мимоволі здригнешся і тихенько помолишся, щоб такого більше ніколи не сталося.

Помиляється той, хто вважає, ніби підлітковий вік – то тільки підготовка до справжнього життя, яке почнеться потім, колись, пізніше… Ні! Життя вже почалося! Про це свідчить життя людей, які пережили голодомор, голодні і обідранні, виживали впевненістю що настануть кращі часи.

Закон України

Про Голодомор 1932-1933 років в Україні

Стаття 1. Голодомор 1932-1933 років в Україні є геноцидом Українського народу.

З початку свого існування радянська влада надала селянам можливість вести господарство на власних земельних ділянках. Але з часу приходу Сталіна до влади вирішено було проводити колективізацію – створення на селі великих колективних господарств – колгоспів. Колгосп – це господарство, у якому немає приватної власності на землю, худобу, знаряддя праці, все належить колективу. Селянин не міг зрозуміти: не твоя земля, не твоя корова, кінь чи віл не є твоїм — і не дуже поспішав до колгоспу. Проте держава наполягала на швидкому проведенні колективізації на селі.

За допомогою колгоспів розраховували отримувати з села багато дешевого хлібу, великі податки, що дало б змогу швидше і краще проводити індустріалізацію у містах. Організатори колективізації силою примушували селян записуватися до колгоспів.

Історики розповідають: «Влада на місцях, виконуючи рішення партії про приско­рення колективізації, вишукувала серед селян «ворогів». За допомогою каральних ор­ганів повели боротьбу з куркулями.

Приходили озброєні люди і наказували всій родині покинути хату. Коли ж госпо­дар опирався, його примушували силою, могли і вбити. «Куркульська» родина під охороною висилалася до Сибіру, її майно і земля переходили у власність колгоспу. Багато з виселених вмирали дорогою або в далекому Сибіру».

Радянська влада, кличучи до колгоспів, обіцяла селянам трактори, комбайни, мо­лотарки, жниварки. По всій республіці проводили селянські конференції, збори, на яких розглядали питання про весняну сівбу, селяни обмінювалися досвідом, вчили­ся, як обробляти землю. Але з вільних господарів селяни перетворилися на безправ­них членів колгоспу, які навіть не мали права залишити село, тому що паспорти їм заборонили видавати. За свою тяжку працю, часто по 12 - 14 годин, колгоспники от­римували дуже малу платню і то не грошима, а сільськогосподарськими продуктами.

Колективізація, як і індустріалізація, не дала очікуваних наслідків.

Влада проводила хлібозаготівельну політику, встановлюю­чи колгоспникам високі норми здачі хліба державі. Сталін вважав, що люди в українських селах не здають хліб, оскільки мріють відірватися від Москви і вийти з Радянсь­кого Союзу. Тому було наказано вивезти з сіл усе зерно, навіть посівне. Крім зерна, спеціальні загони відбирали у се­лян овочі, м'ясо, сало та іншу продукцію, прирікаючи людей на голодну смерть.

Історики розповідають: «Не маючи чого їсти, пекли хліб із висівок, з домішками трави, варили юшку з бур'яну, їли бруньки з дерев. У селах зникли коні, вівці, корови, кури і качки, не видно було ні собак, ні кішок, ловили і їли ворон та горобців. Доходило навіть до людоїдства.

Села України збезлюдніли. Живі не мали сил ховати мертвих. Чорні прапори ма­йоріли над сільрадами вимерлих сіл. Історики називають різні цифри щодо кількості жертв голодомору 1932 - 1933 рр., адже підрахувати точно неможливо. А цифри ці страшні: від 3 до 4,5 млн душ, є й інші дані 8-9 млн. душ.

Указом Президента України встановлено День пам'яті жертв голодомору та політичних репресій — 22 листопада. Щорічно в цей день люди віддають шану нашим безвинно постраждалим співвітчизникам.

В нашому краї масштаби голодомору були менші, тому що Вінницька область була прикордонною і враховуючи таке розташування, їй дали менш грабіжницький хлібозаготівельний «план».

Труднощі життя подоляни оспівували в усній народній творчості. Ці твори настільки врізалися в пам'ять тих, хто пережив страшне лихоліття, що й не могли зникнути з пам’яті народної, незважаючи на багаторічне мовчання, ці пісні влучно ілюструють людські свідчення, бо й самі є незаперечним свідченням Сталінських злочинів.


Батьку Сталін, подивися,

Як ми в СОЗі розжилися:

хата раком, клуня боком,

троє коней з одним оком.

А на хаті серп І молот,

А у хаті смерть і голод,

Ні корови, ні свині

Тільки Сталін на стіні.

Тато в СОЗі, мама в СОЗі,
Діти плачуть на дорозі,
Нема хліба, нема сала,
Бо місцева власть забрала,
Не шукаєте домовину,
Батько з їв свою дитину,
З буком ходить бригадир,
Виганяє на Сибір,
В тридцять третьому году
Люди падали на ходу,
Ми голодні і сумні,

З нами Сталін на стіні.

Бульбу їмо, лайнак палим,

І так своє життя в’ялим...

Нема хліба, нема сала,

Тільки кіно та вистава

А на хаті один куль,

Та й то кажуть, що куркуль!

Хотіли стати хазяями

При совєцькій владі.

Як залишимось живими,

То будемо раді.

Сидить баба на мосту,

Чухає коросту.

В тридцять третьому году

Не буде колгоспу.

У полі висохли криниці,

Ніхто не сіяв, не орав,

Голодний рік, як чорна птиця,

Над краєм змореним літав.

З початком 1933 р. голод у подільських селах особливо у східних районах, посилився. Проте гостра коса голоду найбільше стяла людських голів весною 1933 р.: вмирали вдома, на сільських шляхах, на станціях - де наздогнала смерть. І районів, які входять до складу .нинішньої Хмельницької області, особливо постраждали від голоду: Деражнянський, Летичівський Полонський, Проскурівський, Славутський Чемеровецький райони. На даний час узагальнюючих історичних розвідок про голодомор на Чемеровеччині нам не відомо.

Своєю роботою ми хочемо ліквідувати до певної міри білу пляму в історії голодомору на Чемеровеччині.

Часто моя 85-річна бабуся Євгенія Іванівна згадує ті страшні роки.

У голод 32-33 року бабусі було 8 років. Жили вони із сім’єю не дуже бідно. У сім’ї було шестеро людей. Їли в основному молочні продукти, тому що мали вдома свою корівку. Але часто ходили в поле за колосками, які залишалися після збору зерна.

Але не всі в той голодний рік жили добре. Багато сусідів їли те, що траплялося.

Найпопулярнішою стравою серед людей була лобода. Вершечки цієї рослини мілко нарубували та обжарювали на сковорідці. Смоктали «півники» - червоні квіти, які траплялися у полях та саджали їх біля хат.

1933 рік. Страшний голод. Він і прийшов до села Красноставці.

Хоч урожай зернових, бобових, картоплі був, але у людей в цей час усе відібрали. Залишили їх без всяких запасів. Говорили: «Треба здати все державі!». Все забирали примусово.

Виділяли на село підводи. Представником із села і кількома свідками було забрано в людей багато хліба. Шукали скрізь, шомполами. Рилися в землі, хліві, бо люди ховали хліб, щоб врятувати сім’ю від голоду.

Багато сімей вимерло й окремих людей:

Федорчук Федора Григорівна, 1902р.

Федорчук Василь Пилипович, 1900р.

Федорчук Григорій Васильович, 1921р.

Федорчук Марія Василівна, 1928р.

Підтвердила жителька села Красноставці Лиськова Ольга Никифорівна, 1913 року народження.


Олійник Ольга Ульянівна народилася 22 серпня 1917 року в с. Красноставці Чемеровецького району. Мати її звали Марія, а батька – Ульяном. В 14 років Оля працювала на власнім полі, тому що вчитися не було можливості. В 1929 році під час заснування колгоспу, Ольга Ульянівна пішла працювати. Почався 1932 рік. В людей забирали худобу, зерно. Наступив голодний 1933 рік. Багато односельців Ольги Ульянівна попухли від голоду. Але жінки вижила, дякуючи богу за те, що зберіг її корову, яка давала молоко. Страшно й пригадати, люди вимушені були збирати та їсти кропиву, різні бур’яни, погнилі картоплі.


Голод 1933р. Спогади жительки села Красноставець Бучок Лідії Євгенівни.

Мені було 10 років. Рік був врожайний, але держава зробила штучний голод. Ходили НКВД, комнезови (сільські люди) і забирали все, що можна було їсти. Шукали скрізь, де можна було хоч крихту сховати. Заглядали по всіх куточках п’єцу.

Дуже багато народу гинуло, особливо дітей. Багато людей тоді, були ще не в колгоспі. В кого загинули члени сім’ї, або не було близьких, то і яму не було кому викопати.

Коли вродило жито, з нього почали пекти бліни. І помирали люди вже і від тієї їжі.

Спогад жителя села Красноставці Чоп’яка Михайла Григоровича 1945 р.н. від матері Чоп’як Анастасії Василівної (1904-1996р.р.)

Голод 1932-1933р.р.

В сім’ї було 5 дітей. Ми дуже голодували. Ми їли гнилі бараболі, деколи буряк. Також їли лободу, полин, лопухи. Пили воду із ставка, або калюжі, тому що пани не дозволяли пити із криниць.

Спогади Лиськова Івана Михайловича. Іван Михайлович народився 12 лютого 1920 року. В 1933 році мені було 5 років. Не було що їсти, моя мама варила лободу і бурачанку і так ми вижили. Як наступили жнива і достигав хліб зривали колоски, а також їли зелену пшеницю.

Голод в нашому селі в 1932-1933 роках був, але люди масово не вмирали. Тоді в людей було своє господарство, свої коні, корови, плуги, поле. Ще тільки починали зганяти в колгосп. В людей були приховані запаси зерна. Але приходили групи і забирали все та вивозили із села. Багнетами шукали зерно. А дуже вредний був Майструк Мирон. Він не комуніст, але заглядав кругом, навіть у піч, і коли бачив що у горщику щось вариться, то залізним прутом перевертав горшок, або й розбивав його. При цьому він казав:

  • Зерна нема, що ж вариш?

По сусідству з Мироном жив комуніст Громович Василь (Басько), він був головою колгоспу в Кочубеєві, але шкоди людям не робив.

Люди збирали у полі торішню картоплю, що була з осені захована, або залишена. Та картопля була вже порохнява, її варили і їли. А ще варили бурачанку, лободу, кропиву. В сім’ї Чорного Онуфрія було шестеро дітей. Онуфрій працював на хлібопекарні в Оринині. Вкрасти хліб не можна було, але йому щодня видавали хлібину, він приносив її додому і зразу роздавав дітям, то ніхто й крихти не залишав. А його син Степан приходив до Івана і коли Іванова мати вибирала з печі печену картоплю, підсівала її в решеті, а тоді роздавала своїм дітям по картоплині чи по дві і Степану теж. Картоплю обчищували від лушпиня і кидали на землю, то Степан першим з’їдав свою частку і збирав лушпиння із землі і їв його. Всі шестеро дітей Чорного вижили.

А Онуфрій Арнаут робив на той час в Кам’янці, то він розказував, що там на складах біля залізничної станції було повно зерна, але чому в людей вигрібали до зернини?

Багато людей ішли пішки до Скали. Продавали дещо із одежі, купували борошно, приносили додому. Пекли булки і несли до Кам’янця продавати, щоб собі хоч трошки залишилося щось з’їсти. Так люди виживали. На вулицях мерців не було, масово люди не мерли і тому й братських могил голодомору в нас не має. Це страшне горе минуло наше село.

^ З історії села Красноставці

Встановлено що під час голодомору в селі померло 8 односельчан. Найбільше померло літом 1933 року. Вмирали навіть цілими сім’ями. Так вдалося встановити що померла сім’я Федорчука: Василь Петрович 1900 р.н, жінка Федора Григорівна 1902 р.н., син Григорій 1921 р.н., дочка Марія 1926 р.н.

Померла сім’я Вершигрука Пилипа, дружина Наталія, дочка Галя і син Володя.

Голод 1932-1933р.р.

Згадати важко, та в пам’яті завжди

Оті страшні, голодні роки.

Живуть ще свідки горя і нужди,

Що відчували смерті люті кроки.

Дитячі очі, повні сліз і смутку

І матері згорьовані, сумні,

Вкраїно рідна, як могло так бути?...

На цій квітучій, зоряній землі.

Почорніли від голоду села,

Люди-привиди бродять сумні,

Пропадають самотні оселі,

Може це все наснилось мені?

Голод, холод панує навколо,

Косить смерть і дорослих й малих.

Он під тином хлоп’яточка кволі,

Помолись, Боже правий, за них.

Помолись і за тих, що створили

Штучний голод на нашій землі,

Бо не відають, що наробили

В кожнім місті, у кожнім селі.

І кати хай не знають спокою

За сподіяні ними гріхи,

Хай полине страшною рікою

Кара їм на майбутні віки.


Степчук Галина Степанівна.


Твір – роздум на тему: «Штучний голод 1932-1933 років»


…Голод – Страшне, ганебне явище, яке неможливо повністю передати словами. Чому це сталося з нами? Це питання виникає мабуть в багатьох людей. І на нього існує кілька (версій) відповідей. Але, ні жодна, на мою думку, не виправдовує себе, ні жодна не називає конкретну цифру померлих від цієї жорстокої трагедії.

Голод 1932-1933 років – це був штучний голодомор, супроводжуваний жорстокими репресіями, від яких загинули мільйони людей.

Чому так сталося? Я знову і знову запитую себе. Невже ніщо не можна було зробити, якось запобігти цьому? Але як!? Як запобігти, коли у тебе відбирають те, що ти доглядала, працювала коло нього, те, на що ти за весь рік потратила всі сили, аби щось зібрати, коли в тебе відбирають хліб – те, що для нас – українців є мабуть найдорожчим скарбом? Так, - це трагедія. Саме в цей період на полях почали з’являтися селяни, переважно жінки, яким нічим було годувати дітей: вони ножницями зрізали колоски на тих полях, де ще рік – два тому, працювали, як повноправні господарі. А згодом, цих селян перетворили на новітніх кріпаків соціалістичних господарств.

Інформація про голод, що надходила з багатьох джерел, у деталях була відома вищому керівництву партій й держави. Але замість того, щоб рятувати селян, держава посилила тиск на них, прагнучи за будь-яку ціну виконати план хлібозаготівель.

Сталін наказав ставитися до голодомору, як до неіснуючого явища. Слово «голод» не згадувалося ні у звітах, ні у протоколах, ні в жодних документах. Завіса мовчання над конаючим українським селом ударемнила всі спроби допомоги з боку міжнародної громадськості, яка дізналася про голод.

Яким потрібно бути, яке мати серце, якщо так просто зверхньо, байдуже дивитися на це, говорити, що голоду не існує, коли навколо тебе пухнуть від голоду люди і зовсім ще безневинні маленькі діти, яким ще тільки жити?

Для Сталіна, на мою думку – це було неіснуючою трагедією, про яку він говорив: «Загибель одного чоловіка – це трагедія, загибель мільйонів – це статистика».

Ось так, в той час відносилися до голоду. Але я все таки не розумію одного: яким безсердечним потрібно бути, щоб довести селян до людоїдства. Досить того, що вони їли все підряд: кроти, гнилі картоплини, щурі і ящірки, були й не поодинокі випадки коли матері їли своїх дітей?.. Настільки треба бути жорстоким, щоб довести до того, щоб мати порубала свою рідну дитину, а потім з’їла її.

Цьому всьому не має виправдання. Не має виправдання і тим планам сільськогосподарського виробництва, які спускалися колгоспам згори і вимагалися владою неухильно виконуватися.

Непомірно страхітливу ціну заплатили українці, здебільшого селяни за один із найжорстокіших злочинів сталінізму проти українського народу – голод 1932-1933 років.

Неймовірними зусиллями, за надзвичайно несприятливих соціально-економічних і політичних умов, селянство відроджувало підірване голодом сільське господарство України.

Ця страхітлива трагедія ще надовго залишиться в пам’яті тих людей, які були свідками цих подій. Ми повинні ставитися до цих людей з чуйністю і добротою, піклуватися про них, адже вони пройшли і витерпіли майже неймовірне, ставитися так, щоб вони нам ніколи не дорікнули за це. Адже, не дай Боже, щоб ми – сучасне покоління незалежної України, пережили таку важку трагедію, такі жорстокі поневіряння і біди. Це мабуть дуже важко!? І ніколи до цього не потрібно ставитися з байдужістю, адже ти не знаєш, що може статися завтра з тобою.


Література.

  1. Буштрук О.В. Вступ до історії 5 клас. Харків 2006 ст 83-85.

  2. Г.В. Середняцька Історія України 10 клас Київ 2001 ст 139.

  3. «Наука і суспільство» № 8 1989 рік ст. 40.

  4. Газета «Перспектива» № 48 листопад 2004 рік.

  5. Газета «Подільські вісті» № 162 2003 рік.

Голодомор 1932-1933 рр. в с. Красноставцях

Твір-есе на тему: «Не рік, а криваве клеймо: «Тридцять три»»

Хто се? Чий голос щоночі просить: «Хлібця! Хлібчика дай! Мамо, матусю, ненечко! Крихітку хлібця!»

Хто водить запалими очима – криницями, в яких перелилися всі страждання, муки й скорботи роду людського?

А матері немає. Вона пішла, щоб знайти щось поїсти. Та коли прийшла принісши три картоплини, донечка вже лежала мертва.

І стояла вона осліпла від горя, обдерта, сива, напівбожевільна, моторошно роззиралася. Що ж робити? Як зарадити?

Мало знайдеться не тільки в історії України, а й світу, таких жахливих трагедій, як голодомор 1932-1933 років.

Голод – це не тільки смерть, а й духовна руїна, знищення здорової народної моралі, втрата ідеалів, занепад культури, рідної мови.

Сьогодні багато говорять про ці роки, причини. І я ставлю перед собою ряд запитань: чому виник голод? Чи не можна було його уникнути? Адже дані свідчать, що в деякі роки врожаї були ще меншими, і набагато, ніж у 1932-1933 роках.

Я думаю, що відповіді на поставлені запитання жорстокі, але прості. Голод був заздалегідь спланований. Це був акт геноциду проти українського народу.

Українські села гинули мовчки, навіть випадків протесту спостерігалося мало. Люди їли мишей, пацюків, горобців. Вживали в їжу кульбабу, реп’яхи, проліски, липу.

У людей розпухали обличчя, ноги, животи. Померлих, а часто й живих, звозили і скидали у ями й закопували.

Ось які спогади я записала від жительки села Бучок Лідії Євгенівни.

«Мені було 10 років. Пригадую, що в 1932 рік був урожайним, але до хат приходили страшні люди і забирали все, що можна було їсти, заглядали по всіх закутках. На печі у горщику було може із половини стакана квасолі, і ті забрали»

На нашій вулиці були хати, де вимерли всі члени сім’ї. Хто залишався сам і помирав, то так у хаті і розкладався. День і ніч у мене була думка одна – їсти.

Голод охопив усю Україну, але небачених розмірів набув на півдні, сході та центрі України.

Слухаючи спогади очевидців, на думку приходять сумні рядки Кобзаревого плачу із поезії «Чума», в якій автор показав страшні картини людомору під час епідемії чуми. Чи не нагадують вони нам українське село періоду штучного голодомору?

…І люди біднії в селі,

Неначе злякані ягнята,

Позамикалися у хатах,

Та й мруть.

Сумують комини без диму,

А за городами, за тином

Могили чорнії ростуть.

Богородице! Матір наша небесна! Куди ж ти відійшла? Чого залишила мою землю і народ мій на поталу.

Мені здається, що я в чомусь винна, що я відповідальна за те, що пережив мій народ, адже я живу у час, коли нічим не нуждаюсь, коли не думаю, що я маю їсти.

Я хочу попросити пробачення у мого народу: «Прости, народе мій. Прости ж нас, роде наш замордований, лише сирою землею зігрітий»

Хай же пам'ять про всіх невинно убієнних згуртує нас, живих, дасть нам силу та волю, мудрість і наснагу для зміцнення власної держави на власній землі.


З історії села Красноставці

Встановлено що під час голодомору в селі померло 8 односельчан. Найбільше померло літом 1933 року. Вмирали навіть цілими сім’ями. Так вдалося встановити що померла сім’я Федорчука: Василь Петрович 1900 р.н, жінка Федора Григорівна 1902 р.н., син Григорій 1921 р.н., дочка Марія 1926 р.н.

Сім’я Вершигрука Пилипа, дружина Наталія, дочка Галя і син Володя.


^ Страшний 33-ій


Голодний рік, страшенний рік,

Зробили в Україні

І багатьох її людей

У труни положили


Багатьом і яму

Не було кому рити,

Тому валялись трупи,

Як після страшної битви


В дітей животики порозпухали,

А руки й ніжки стали «сірниками»,

Мами себе за те терзали,

Що найдорожче в світі не врятували.


Голодний рік, страшенний рік

Зробили в Україні,

Хоч була житниця Землі

А голодомором її згубили.


Не дали вирости синам,

Які б у космос полетіли.

Не дали вирости дочкам,

Які б дітей своїх зростили.


Бучок Л.О.

Петрошенко М. – учениця 9 кл.








Вирішення

Порадившись у нашому пошуковому загоні ми вирішили використати внутрішні резерви школи і пронспорувати складання Інтернет сайту. З цією метою ми написали лист – звернення.

^ Ми учні 9 класу Красноставської

ЗОШ І-ІII ступенів приймаємо участь

у суспільній акції школярів

України «Громадянин»,

хочемо звернутися до вас

учні школи з проханням

посприяти у вирішенні

нагальної проблеми створення

сторінки в Інтернеті.

З надією чекаємо на вашу допомогу.


Учні 9-10 класу.

Дослідження

Ми вивчаємо наш край і хочемо зацікавити громадськість примножити для наступних поколінь історичну пам'ять про голодомор.

Серед найважливіших і найскладніших завдань державотворення України є вивчення проблеми свого рідного краю, і тому вибравши цю проблему наша група вважає тему дуже актуальною і важливою для України та нашого краю. Наш край являє собою одну із перлин України де зосереджено багато історичних пам’яток.

Людям притаманне бажання пізнати щось нове , цікаве дізнатись про долю і життя своїх предків, про їхні звичаї, про те, як вони жили в різні періоди історії Особливо цікавим для нас є життя наших прабабусь і прадідусів, які пережили надзвичайні труднощі у своєму довгому і сповненому житті – Голодомор.

Досліджуючи, нашу проблему ми звернулися до різних джерел. Насамперед ми звернулися до книг, відвідали сільську та шкільну бібліотеку, де знайшли деяку інформацію в книгах.

Учні нашої школи провели опитування по таких питаннях:

  1. Що було у 1932-1933 роках на Україні?

  2. Що ви знаєте про Голодомор на Україні?

  3. Що вам відомо про голод на Поділлі ?

  4. Як постраждала Чемеровеччина під час Голодомору?

  5. Скільки людей померло від голоду в нашому селі?


100


75


50


25


%

1

2

3

4

5



Схожі:

План роботи. Об’єднання учнів у групи iconХід роботи: І. Вступ. Організаційний момент. ІІ. Правила роботи в групах, об´єднання в групи
Правила роботи в групах, об´єднання в групи (батькам роздаються фішки одного кольору, учням- іншого.)
План роботи. Об’єднання учнів у групи iconПлан роботи методичного об’єднання вихователів дошкільних навчальних закладів Гадяцького району. I. Підсумки роботи методичного об’єднання за 2012 2013 навчальний рік
«Я у Світі», забезпеченню розвивального середовища в днз, важливим є напрацювання творчої групи, напрацюваннями якої користувалися...
План роботи. Об’єднання учнів у групи iconТренінгове заняття для учнів та батьків «Психологічна готовність батьків та учнів до зовнішнього незалежного оцінювання» Цілі
Правила роботи в групах, об’єднання в групи (батькам роздаються фішки одного кольору, учням іншого.)
План роботи. Об’єднання учнів у групи iconПлан роботи районного методоб’єднання
У минулому навчальному році районне методичне об’єднання вчителів зарубіжної літератури працювало згідно з планом роботи
План роботи. Об’єднання учнів у групи iconПлан роботи методичного об’єднання (кафедри) Робота методичного об’єднання вчителів, класних керівників, вихователів планується на поточний навчальний рік
У плані мають бути відображені результативність і підсумки методичної роботи за попередній навчальний рік, зокрема, стан виконання...
План роботи. Об’єднання учнів у групи iconПлан роботи методичного об’єднання вчителів
Члени методичного об’єднання вчителів початкових класів у 2010-2011 н р працювали над проблемою «Розвиток розумових здібностей учнів...
План роботи. Об’єднання учнів у групи iconПлан роботи методичного об’єднання класних керівників. Засідання №1- вересень. Аналіз роботи метод об’єднання за минулий рік (Мігуля О. А.) Визначення основних напрямків методичної та виховної роботи на навчальний рік
Обговорення системи заходів, спрямованих на зменшення кількості пропусків занять без поважних причин.(всі класні керівники)
План роботи. Об’єднання учнів у групи iconПлан роботи проблемної групи учителів природничо-математичного циклу
Керівник групи: Бараннікова Т. М., вчитель хімії зш І – ІІІ ст. №11, спеціаліст вищої кваліфікаційної категорії
План роботи. Об’єднання учнів у групи iconПлан роботи методичного об’єднання вчителів математики
До 15 вересня 2011 року провести вхідне діагностування знань учнів з математики ( 5- 11 класи )
План роботи. Об’єднання учнів у групи iconПлан роботи районного методичного об′єднання вчителів початкових класів (4клас)
«Розвиток пізнавальної самостійності і творчих здібностей учнів». Робота над проблемою активізувала діяльність вчителів по самоосвіті,...
Додайте кнопку на своєму сайті:
Документи


База даних захищена авторським правом ©te.zavantag.com 2000-2017
При копіюванні матеріалу обов'язкове зазначення активного посилання відкритою для індексації.
звернутися до адміністрації
Документи