Зміст icon

Зміст




НазваЗміст
Сторінка1/17
Дата конвертації20.03.2013
Розмір2.29 Mb.
ТипДокументи
  1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   17

ЗМІСТ:


ЗМІСТ: 1

ВСТУП 2

ТЕМА 7 КРИМІНАЛЬНО-ВИКОНАВЧА ПОЛІТИКА І КРИМІНАЛЬНО-ВИКОНАВЧЕ ПРАВО. НОРМИ ТА ДЖЕРЕЛА ПРАВА. КРИМІНАЛЬНО-ВИКОНАВЧІ ПРАВОВІДНОСИНИ 2

ТЕМА 2 ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА ОРГАНІЗАЦІЇ ВИКОНАННЯ КРИМІНАЛЬНИХ ПОКАРАНЬ В УКРАЇНІ. СОЦІАЛЬНО-ПРАВОВИЙ СТАТУС ЗАСУДЖЕНИХ 6

ТЕМА 3 ПРАВОВЕ РЕГУЛЮВАННЯ ПОПЕРЕДНЬОГО УВ\'ЯЗНЕННЯ ПІД ВАРТУ 13

ТЕМА 4 КЛАСИФІКАЦІЯ, РОЗПОДІЛ, ПРИЙНЯТТЯ ТА ОБЛІК ЗАСУДЖЕНИХ ДО ПОЗБАВЛЕННЯ ВОЛІ В УСТАНОВАХ ВИКОНАННЯ ПОКАРАНЬ 19

ТЕМА 5 ОСНОВНІ ЗАСОБИ ВИПРАВЛЕННЯ ТА РЕСОЦІАЛІЗАЦІЇ ЗАСУДЖЕНИХ, ЇХ ПРАВОВЕ РЕГУЛЮВАННЯ 25

5.1. Режим у місцях позбавлення волі: правове регулювання та засоби забезпечення 25

5.2. Праця осіб, позбавлених волі, та її правове регулювання 32

5.3. Виховна робота з особами, позбавленими волі: завдання, форми та правове регулювання 36

5.4. Загальноосвітнє та професійно-технічне навчання засуджених у місцях позбавлення волі, його правове регулювання 38

^ ТЕМА 6 МАТЕРІАЛЬНО-ПОБУТОВЕ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ТА МЕДИЧНЕ ОБСЛУГОВУВАННЯ ЗАСУДЖЕНИХ 40

ТЕМА 7 ПОРЯДОК ТА УМОВИ ВИКОНАННЯ КРИМІНАЛЬНИХ ПОКАРАНЬ, НЕ ПОВ\'ЯЗАНИХ З ПОЗБАВЛЕННЯМ ВОЛІ 46

7.1. Порядок та умови виконання виправних робіт без позбавлення волі 46

7.2. Порядок та умови виконання покарання у вигляді направлення військовослужбовців строкової служби до дисциплінарного батальйону 50

7.3. Порядок та умови виконання кримінальних покарань не пов\'язаних із застосуванням заходів виправно-трудового впливу 53

8.1. Правові підстави та порядок звільнення засуджених до позбавлення волі від подальшого відбування покарання 59

8.2. Постпенітенціарний вплив та соціальна адаптація осіб, звільнених з місць позбавлення волі 65

8.3. Адміністративний нагляд за особами, звільненими з місць позбавлення волі 65

Додаток 1 67

Додаток 2 67

1. Загальні положення 67

2. Порядок направлення та прийому засуджених у дисциплінарний батальйон 68

3. Розміщення і режим утримування засуджених 69

4. Організація праці та виховна робота із засудженими в дисциплінарному батальйоні 71

5. Заохочення та дисциплінарні стягнення, що застосовують до засуджених 71

6. Матеріально-побутове забезпечення та медичне обслуговування засуджених 72

7. Порядок звільнення з дисциплінарного батальйону 73

Додаток З 74

^ СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ТА РЕКОМЕНДОВАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ 75

ВСТУП



Мета пропонованого курсу лекцій з дисципліни "Кримінально-виконавче право України" — допомогти студентам при засвоєнні теоретичного навчального матеріалу: ознайомити з основними правовими інститутами, що регулюють процес виконання кримінальних покарань в Україні, а також з організацією діяльності та структурою органів держави, на які покладено виконання вироків судів до кримінальних покарань.
Виконання кримінального покарання, призначеного за вироком суду винній особі, є заключною стадією притягнення її до кримінальної відповідальності, що здійснюється спеціально уповноваженими на те державними органами та установами. Порядок і умови виконання кримінальних покарань регулюються нормами кримінально-виконавчого законодавства, яке впродовж 1998—1999 pp. зазнало суттєвих змін. Ці зміни зумовлені тим, що на теренах України як демократичної незалежної держави триває реформа кримінально-виконавчої системи, спрямованої на гуманізацію процесу виконання покарання та приведення кримінально-виконавчої системи України у відповідність із вимогами Ради Європи. Нині в Україні, як і в більшості демократичних держав, пенітенціарну систему виведено з підпорядкування Міністерству внутрішніх справ. Для цього створено Державний департамент України з питань виконання покарань, який є центральним органом виконавчої влади і безпосередньо реалізує єдину державну політику у сфері виконання кримінальних покарань.
Суттєво змінилося також правове становище осіб, які відбувають покарання у місцях позбавлення волі. Рішенням Конституційного Суду України від 27 лютого 1998 р. було визнано неконституційними положення Закону України "Про вибори народних депутатів України", які позбавляли засуджених права обирати народних депутатів до Верховної Ради України, і в березні 1998 р. ця категорія засуджених узяла участь у виборах до Верховної Ради України.
У пропонованому курсі лекцій ураховано зміни чинного кримінально-виконавчого законодавства.
^

ТЕМА 7 КРИМІНАЛЬНО-ВИКОНАВЧА ПОЛІТИКА І КРИМІНАЛЬНО-ВИКОНАВЧЕ ПРАВО. НОРМИ ТА ДЖЕРЕЛА ПРАВА. КРИМІНАЛЬНО-ВИКОНАВЧІ ПРАВОВІДНОСИНИ



Кожна суверенна незалежна держава з метою виконання завдань, що стоять перед нею, здійснює певну політику, яка поділяється на зовнішню та внутрішню. Однією зі складових внутрішньої політики держави є кримінальна політика, яка визначає напрями боротьби держави зі злочинністю, форми, завдання та зміст діяльності правоохоронних органів і громадських організацій, які беруть участь у здійсненні цієї політики. Зазначена діяльність спрямована, по-перше, на швидке та повне розкриття злочинів, встановлення осіб, винних у скоєнні злочинів, а також на забезпечення правильного застосування закону; по-друге, на правильну кваліфікацію скоєного злочину та призначення відповідного покарання; по-третє, на виконання призначеного за вироком суду покарання та закріплення позитивних результатів виправного і карального впливів покарання. З огляду на певну специфіку кожного з наведених напрямів кримінальна політика поділяється на три складові: кримінально-правову, кримінально-процесуальну та кримінально-виконавчу.
Кримінально-виконавча політика України, як і внутрішня політика взагалі, визначається економічним базисом нашого суспільства та відображає економічні закономірності його розвитку.
Таким чином, кримінально-виконавча політика — це частина політики держави, яка встановлює основні напрями діяльності державних органів, громадських організацій та окремих громадян у сфері виконання і відбування кримінальних покарань, здійснення виховного впливу на засуджених.
Основними завданнями кримінально-виконавчої політики є такі:
• встановлення основних напрямів виконання кримінальних покарань за суворого дотримання законності;
4

• розробка напрямів діяльності органів держави і громадськості з виправлення та ресоціалізації засуджених;
• розробка основних напрямів діяльності, пов'язаної з профілактикою скоєння злочинів засудженими під час відбування покарання.
Кримінально-виконавча політика базується на певних принципах.
Принципи кримінально-виконавчої політики — це основні засади та положення, на яких будується державна політика у сфері боротьби зі злочинністю шляхом виконання кримінальних покарань, пов'язаних з виховним впливом. Принципи кримінально-виконавчої політики поділяються на загальнополітичні, або загальногалузеві, галузеві та специфічні, тобто притаманні тільки кримінально-виконавчій політиці.
Загальнополітичні, або загальногалузеві, принципи:
• суворе дотримання законності;
• гуманність;
• демократизм;
• поєднання методів переконання та примусу;
• соціальна справедливість.
Галузеві принципи:
• провідна роль суспільно-корисної праці у виправленні засуджених;
• індивідуалізація виконання покарання і диференційоване застосування заходів та методів виправного впливу на засуджених;
• участь громадськості у виховній роботі із засудженими;
• закріплення позитивних результатів виправного впливу.
Специфічні принципи:
• виправно-трудова колонія як основний вид виправно-трудових установ;
• відбування засудженими всього строку покарання в одній виправно-трудовій установі;
• роздільне утримання засуджених різних категорій.
Принцип суворого дотримання законності закріплений у ст. 10
Виправно-трудового кодексу (ВТК) України, згідно з вимогами якої діяльність виправно-трудових установ (ВТУ) та інших органів, які виконують покарання, повинна грунтуватися на суворому дотриманні законності, а посадові особи цих установ та органів несуть за це особисту відповідальність. Особи, які відбувають покарання, повинні неухильно дотримувати вимог законів.
5

Принцип гуманності кримінально-виконавчої політики полягає насамперед у тому, що її здійснення спрямоване на захист суспільства від злочинних посягань.
Покарання застосовується до осіб, які скоїли злочини в ім'я інтересів інших громадян. Гуманність стосовно до засуджених виявляється в тому, що згідно зі ст. 8 ВТК України за правовим становищем вони залишаються громадянами України. Застосовуючи до засуджених кримінальне покарання, держава прагне виправити їх та повернути до чесного життя. Згідно з ч. 2 ст. 1 ВТК України виконання покарання не має на меті заподіяння засудженим фізичних страждань або приниження їх людської гідності. Принципом гуманності обумовлено також надання засудженим ряду пільг.
Принцип демократизму кримінально-виконавчої політики полягає в тому, що вона є здійсненням волі народу; діяльність установ та органів, які виконують покарання, контролюють певні громадські організації — спостережні комісії, служби у справах неповнолітніх. Крім того, громадськість бере безпосередню участь у виправленні та перевихованні засуджених. Цей принцип закріплений у ст. 9 ВТК України.
Принцип поєднання методів переконання та примусу як загальнодержавних, державного управління характерний для всіх сфер діяльності держави.
Цей принцип полягає в тому, що під час виконання та відбування покарання до засудженого застосовуються і каральні, і виховні засоби впливу. Так, згідно з ч. 1 ст.1 ВТК України завданням виправно-трудового законодавства України є не тільки виконання кримінального покарання, а й виправлення та перевиховання засуджених. Цей принцип втілюється і в застосуванні до засуджених заходів заохочення та стягнення, передбачених ст. 65 і 67 ВТК України.
Принцип соціальної справедливості полягає у тому, що при виконанні кримінального покарання кожному засудженому гарантується рівність перед законом, судом та іншими правоохоронними органами незалежно від майнового стану, походження, національності, ставлення до релігії та ін. Заходи стягнення та заохочення застосовуються до засуджених згідно з вимогами закону з урахуванням характеристики особи засудженого та його поведінки.
Згідно зі ст. 7 і 49 ВТК України суспільно корисна праця засуджених є основним засобом їх виправлення та перевиховання.
6

Принцип індивідуалізації виконання покарання закріплений у ч. 2 ст. 7 ВТК України: засоби виправлення та перевиховання повинні застосовуватися з урахуванням характеру і ступеня суспільної небезпечності вчиненого злочину, особи засудженого, а також поведінки засудженого і його ставлення до праці. Так, засудженим жінкам, які сумлінно ставляться до праці й додержують вимог режиму, згідно зі ст. 35 ВТК України може бути дозволено проживання за межами колонії на час звільнення від роботи у зв'язку з вагітністю та пологами, а також до досягнення дитиною трирічного віку. Зазначений принцип враховується при призначенні стягнень і заохочень засудженим згідно з вимогами ст. 65 і 67 ВТК України.
З принципом індивідуалізації виконання покарання тісно пов'язаний принцип диференціації виконання покарання та здійснення виправного впливу на засуджених. Цей принцип полягає в тому, що засуджені поділяються на більш-менш однорідні групи з метою застосування до них відповідних вимог режиму і засобів впливу, а також запобігання негативного впливу з боку рецидивістів та засуджених за тяжкі злочини на засуджених інших категорій. На основі цього принципу особи, яких засуджено до покарання у вигляді позбавлення волі, класифікуються згідно зі ст. 14—18, 21 ВТК України.
Принцип участі громадськості у виховній роботі із засудженими закріплений у ст. 9 ВТК України; форми і порядок здійснення цього принципу регламентуються ВТК та чинним законодавством України.
Принцип закріплення позитивних результатів виправного впливу полягає у тому, що адміністрація виправних установ уживає заходів, спрямованих на закріплення у засудженого набутих ним позитивних рис, поведінки тощо. Наприклад, законодавством (ст. 27 ВТК) України передбачається, що з метою закріплення позитивних результатів виправлення та перевиховання засуджені, які досягли віку 18 років, можуть бути залишені у виховно-трудових колоніях до закінчення строку покарання, але не більше ніж до досягнення ними віку 20 років. Згідно з ч. 7 ст. 21 ВТК України неповнолітні, які досягли віку 17 років і твердо стали на шлях виправлення, можуть утримуватися окремо від інших неповнолітніх засуджених.
Специфічні принципи кримінально-виконавчої політики закріплені у статтях ВТК України: у ст. 21 — роздільне утримування засуджених різних категорій у виправно-трудових установах, у ст. 22 — відбування засудженими всього строку покарання в одній
7

виправно-трудовій установі, у ч. З ст. 12 — виправно-трудова колонія — основний вид виправно-трудових установ для утримування засуджених до позбавлення волі, що досягли повноліття.
Кримінально-виконавча політика здійснюється за допомогою таких засобів, як кримінально-виконавче право, діяльність спеціальних державних органів, участь громадськості у виправленні засуджених, заходів педагогічного та соціально-психологічного характеру. Основною формою вираження та закріплення кримінально-виконавчої політики є кримінально-виконавче право. Це пояснюється тим, що політика і право тісно взаємопов'язані, оскільки право створюється політичною організацією суспільства — державою.
Первинність ролі кримінально-виконавчої політики щодо кримінально-виконавчого права полягає у тому, що політика визначає основні вимоги до виконання та відбування кримінальних покарань, змісту, формування, розвитку та застосування норм кримінально-виконавчого права.
Згідно з принципами кримінально-виконавчої політики кримінально-виконавче право регулює суспільні відносини, що складаються у процесі виконання покарань.
Як і право взагалі, кримінально-виконавче право є втіленою у законі волею українського народу, зміст якої визначається економічними засадами нашого суспільства. Кримінально-виконавче право, як і решта галузей права, складається з правових норм — обов'язкових для всіх громадян України правил поведінки, які охороняються державою, виражають та закріплюють згідно з принципами кримінально-виконавчої політики волю народу України у сфері виконання покарань.
Кримінально-виконавче право як один із засобів боротьби зі злочинністю тісно пов'язаний із кримінальним та кримінально-процесуальним правом, оскільки розв'язує одне спільне з ними завдання — охороняє законні права та інтереси громадян, державний устрій від злочинних посягань. Проте кожна із зазначенних сфер права має специфічний предмет правового регулювання і забезпечує досягнення виконання спільного завдання притаманними тільки їй засобами і на різних етапах боротьби зі злочинністю. Кримінальне право визначає поняття та види злочинів і покарань, мету і зміст покарання, регулює призначення покарання та звільнення від нього. Кримінально-процесуальне право регулює порядок попереднього розслідування, судового розгляду, визначення покарання та приведення вироку до виконання.
8

Предметом правового регулювання кримінально-виконавчого права є суспільні відносини, що складаються у процесі виконання кримінальних покарань. Ці суспільні відносини виникають між органами, які виконують покарання, і засудженими у зв'язку з виконанням призначеного судом покарання. Необхідно зазначити, що зі зміною кримінально-виконавчого законодавства суттєво змінився також предмет його правового регулювання. Так, якщо раніше цей предмет охоплював тільки суспільні відносини, що виникали у процесі виконання покарань, пов'язаних з виправно-трудовим впливом, то нині предмет регулювання розширився — виконання всіх кримінальних покарань.
Основним критерієм кримінально-виконавчого права як самостійної галузі права є наявність у неї специфічного методу правового регулювання суспільних відносин, а саме: метод наказу (імперативний метод), що не допускає заперечень. Проте у процесі виконання та відбування покарань застосовують також інші методи, зокрема метод переконання.
Отже, кримінально-виконавче право — це воля народу України, втілена у законі і виражена в системі правових норм, встановлених державою Україна для регулювання суспільних відносин, що виникають у процесі виконання та відбування кримінальних покарань, а також застосуванні заходів виховного впливу на засуджених.
Основні завдання кримінально-виконавчого права закріплені у ст.1 ВТК України:
• забезпечення виконання кримінальних покарань;
• виправлення та перевиховання засуджених;
• попередження вчинення засудженими нових злочинів;
• попередження вчинення злочинів іншими особами;
• сприяння викоріненню злочинності.
Кримінально-виконавче право як галузь права базується також на основних положеннях, принципах, що визначаються вимогами кримінально-виконавчої політики та викладені у відповідних принципах кримінально-виконавчої політики. З погляду відомого вченого В. Трубнікова, поняття принципів кримінально-виконавчої політики ширше і охоплює принципи кримінально-виконавчого права, оскільки до першої категорії входять найзагальніші положення.
Кримінально-виконавче право як галузь права необхідно відрізняти від науки кримінально-виконавчого права, яка є складовою правової науки.
9

Наука кримінально-виконавчого права — це галузь знань, яка вивчає основні закономірності процесу виконання та відбування кримінальних покарань і основні властивості правового регулювання суспільних відносин у сфері виконання покарання та застосування до засуджених заходів карального та виховного впливу.
Предмет науки кримінально-виконавчого права набагато ширший від предмета галузі права і охоплює не тільки суспільні відносини, що виникають при виконанні та відбуванні кримінальних покарань, а й правове регулювання,закономірності та основні ознаки кримінально-виконавчого права як самостійної галузі права. Крім того, розглядуваний предмет вивчає та досліджує кримінально-виконавчу політику України, діяльність органів та установ, які виконують кримінальні покарання, історію розвитку кримінально-виконавчого права, досвід інших держав у сфері законодавства та організації виконання покарань.
Методологічними засадами науки кримінально-виконавчого права, як і всієї правової науки, є положення філософії, а діалектичний метод як загальнонауковий метод пізнання уможливлює справді науковий підхід щодо визначення мети та шляхів дослідження.
Наука кримінально-виконавчого права тісно пов'язана із іншими галузями правової науки, особливо з наукою кримінального права, теоретичні положення якої з питань злочину та покарання є необхідним підґрунтям для дослідження проблем і питань, пов'язаних з виконанням та відбуванням покарань і здійсненням виховного впливу на засуджених. Крім того, наука кримінально-виконавчого права тісно пов'язана з багатьма неправовими науками — педагогікою, психологією, теорією економіки та ін. Це зумовлено тим, що кримінально-виконавче право регламентує не тільки безпосередній порядок і умови виконання та відбування покарань,а й певною мірою особливий виховний процес, де застосовуються положення та категорії педагогіки, психології й економіки.
Наука кримінально-виконавчого права, її теоретичні положення та основні поняття становлять зміст кримінально-виконавчого права як навчальної дисципліни, яку вивчають у вищих юридичних закладах. Дисципліна складається з двох частин — загальної і особливої. Загальна частина розглядає загальні принципи, положення кримінально-виконавчого права, джерела та інші питання загального характеру. До особливої частини курсу входять конкретні питання діяльності установ та органів, які виконують кримінальні покарання.
10

Нормами кримінально-виконавчого права є юридичні акти у вигляді загальнообов'язкових правил поведінки, що відображуються у законах та підзаконних актах і регулюють суспільні відносини, які складаються у процесі та з приводу виконання і відбування кримінальних покарань. Механізм правового регулювання такий. Норми права як правила поведінки безпосередньо впливають на поведінку людей, визначаючи, як людина повинна поводитись, і врешті-решт впливають на фактичні суспільні відносини. Таким чином, норми кримінально-виконавчого права — це встановлені державою загальнообов'язкові правила поведінки, які регулюють суспільні відносини, що виникають у процесі та з приводу виконання і відбування кримінальних покарань. Нормами кримінально-виконавчого права найширше визначаються порядок і умови виконання кримінального покарання у вигляді позбавлення волі — режим відбування покарання, праця засуджених, їх навчання та основні форми виховної роботи з ними. Нормами кримінально-виконавчого права регулюються побут та життя засуджених у місцях позбавлення волі.
Залежно від характеру правила, які встановлюються нормою, поділяються на такі, що забороняють, уповноважують та зобов'язують.
Різновидом уповноважуючої норми для засуджених є заохочувальна норма.
Норма кримінально-виконавчого права, як і будь-яка інша норма, складається з гіпотези, диспозиції та санкції. Гіпотеза встановлює умови, за яких діє норма; диспозиція визначає правило поведінки або припис; санкція передбачає несприятливі правові наслідки, які настають у разі порушення вимог диспозиції норми. Особливість норм кримінально-виконавчого права полягає у тому, що передбачені його нормами санкції викладені, як правило, в окремій нормі.
Норми будь-якої галузі права закріплені в їх джерелах. Джерелами кримінально-виконавчого права є акти органів влади чи відповідних уповноважених органів держави, які містять норми кримінально-виконавчого права. Такими джерелами є Конституція України; закони України, Виправно-трудовий кодекс України; акти Верховної Ради України, Президента, Кабінету Міністрів України; міжвідомчі та відомчі нормативні акти з питань виконання і відбування кримінальних покарань.
Базою всього законодавства нашої держави є Конституція України. Безпосередньо норм кримінально-виконавчого права Конституція України не містить, але в ній визначаються загальні засади
11

суспільного ладу та політики нашої держави, закріплюється принцип верховенства права та закону, визначаються основні конституційні засади державного управління, права, свободи і обов'язки людини та громадянина. Норми Конституції України є нормами прямої дії, і всі закони України повинні відповідати її вимогам.
Закони України — це акти, які мають вищу юридичну силу і є обов'язковими до виконання на всій території України. Прийняття законів України є виключною прерогативою вищого державного законодавчого органу — Верховної Ради України. Закони можуть бути комплексними та поточними. Поточні закони вносять зміни до вже існуючих законів та ВТК України з питань виконання кримінальних покарань і в подальшому стають їх складовою. Комплексні закони містять норми кількох галузей права, у тому числі й кримінально-виконавчого. Так, Закон України "Про прокуратуру" визначає завдання, напрямки діяльності прокуратури, її структуру та ін. Але поряд із цим зазначений закон визначає також порядок здійснення прокурорського нагляду за виконанням кримінальних покарань.
Основним джерелом, що містить конкретні норми кримінально-виконавчого законодавства і регулює порядок та умови виконання (відбування) кримінальних покарань, пов'язаних із застосуванням заходів виправно-трудового впливу на засуджених, є Виправно-трудовий кодекс України, який було введено в дію 1 липня 1971 р. Цей Кодекс складається з 9 розділів, 24 глав і 130 статей.
Як зазначалося раніше, джерелами кримінально-виконавчого права є також Постанови та інші акти Верховної Ради України, де містяться норми кримінально-виконавчого права. Так, виконання кримінальних покарань, не пов'язаних із застосуванням до засуджених заходів виправно-трудового впливу, регламентується Положенням про порядок і умови виконання в Україні кримінальних покарань, не пов'язаних із заходами виправно-трудового впливу на засуджених, яке було затверджено Указом Президії Верховної Ради від 22 червня 1984 р.
Норми кримінально-виконавчого права можуть міститися також в Указах та інших актах Президента України. Так, Указом Президента України від 22 квітня 1998 р. створено Державний департамент України з питань виконання покарань; Указом Президента України від 31 липня 1998 р. затверджено Положення про Державний департамент України з питань виконання покарань.
12

У постановах та розпорядженнях Кабінету Міністрів України
містяться норми кримінально-виконавчого права, які регулюють окремі питання, що постають під час виконання покарань. Наприклад, оплата праці осіб, засуджених до позбавлення волі, організація харчування та матеріально-побутового забезпечення цих осіб.
Міжвідомчі та відомчі нормативні акти видаються у вигляді наказів, правил, положень, інструкцій відповідних міністерств та відомств із питань виконання (відбування) кримінальних покарань. Так, Правила внутрішнього розпорядку виправно-трудових установ уведено в дію наказом МВС України № 453 від 20 грудня 1991 p.; порядок здійснення прокурорського нагляду за виконанням кримінальних покарань визначається наказом Генерального прокурора України № 7 від 23 жовтня 1998 р. "Про організацію прокурорського нагляду за додержанням законів при виконанні судових рішень у кримінальних справах, а також застосуванні інших заходів примусового характеру, пов'язаних із обмеженням особистої свободи громадян".
Як зазначалося раніше, норми права регулюють певні суспільні правові відносини, які виникають з того чи іншого приводу у суспільстві. Відповідно норми кримінально-виконавчого права регулюють кримінально-виконавчі правовідносини.
Кримінально-виконавчі правовідносини — це суспільні відносини, що виникають у процесі та з приводу виконання й відбування кримінальних покарань.
Складові кримінально-виконавчих правовідносин:
• суб'єкти;
• об'єкт;
• зміст;
• юридичні факти.
Суб'єкти правовідносин — це їх сторони, що мають певні права та обов'язки, встановлені нормами права. У кримінально-виконавчих правовідносинах суб'єктами є, з одного боку, уповноважені державні органи та установи, які виконують кримінальні покарання, а з іншого — засуджені особи, які відбувають призначене за вироком суду покарання.
Зміст правовідносин створюють фактична поведінка суб'єктів і сукупність їх прав та обов'язків. Права та обов'язки мають обидва суб'єкти, але якщо один із них має певний обов'язок, то інший — право, яке відповідає цьому обов'язку. Характер та обсяг прав і обов'язків суб'єктів кримінально-виконавчих правовідносин залежать від виду кримінального покарання і розкриваються під час його виконання та здійснення заходів виховного впливу.
13

Об'єкти правовідносин — це явища та предмети, з приводу яких складаються правовідносини. Ними можуть бути певні блага та інтереси. Об'єктами кримінально-виконавчих правовідносин можуть бути різні сторони порядку та умов виконання (відбування) покарання.
Юридичні факти — це обставини, з якими пов'язані виникнення, зміна та припинення кримінально-виконавчих правовідносин. Винесення обвинувального вироку, набрання ним законної сили та звернення його до виконання — юридичний факт, що зумовлює виникнення кримінально-виконавчих правовідносин. Ця вимога закріплена у ст. 62 Конституції України (далі — Конституції), де зазначається, що особа вважається невинною у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню доти, поки її вину не буде доведено у законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду, а також у ст. 4 ВТК України, згідно з якою підставою для відбування кримінального покарання є тільки вирок суду, який набрав законної сили.
Юридичні факти, що зумовлюють виникнення кримінально-виконавчих правовідносин чи зміну існуючих правовідносин, мають вигляд певних окремих дій. Як зазначалося раніше, такою дією є вирок суду, який набрав законної сили. Дією є також винесення рішення суду про переведення особи, яка твердо стала на шлях виправлення, до інших виправно-трудових установ згідно з вимогами ст. 46 ВТК України. Кримінально-виконавчі правовідносини припиняються внаслідок таких юридичних фактів, як дії або подіТ. Подіями є, наприклад, закінчення строку покарання, який визначено вироком, або смерть засудженої особи, яка відбуває кримінальне покарання. Дія — це рішення суду про умовно-дострокове звільнення від відбування покарання або звільнення засудженого від подальшого відбування покарання через хворобу та з інших причин.
Кримінально-виконавчі правовідносини мають певні особливості:
• суб'єктами цих правовідносин можуть бути тільки відповідні органи держави, які виконують покарання, і особи, засуджені до відбування покарання вироком суду;
• правове становище суб'єктів цих правовідносин нерівнозначне;
• кримінально-виконавчі правовідносини мають певний строк дії, який встановлюється вироком суду.
Таким чином, кримінально-виконавчі правовідносини — це врегульовані нормами кримінально-виконавчого права суспільні відносини між державними органами, що виконують кримінальні покарання, з одного боку, і засудженими, які відбувають покарання, — з іншого, що ви-
14

никають у процесі та з приводу виконання (відбування) кримінальних покарань.
1. Кримінально-виконавча політика та її завдання.
2. Суть принципів кримінально-виконавчої політики і групи їх розподілу.
3. Основні принципи кримінально-виконавчої політики.
4. Кримінально-виконавче право і його предмет.
5. Завдання кримінально-виконавчого права. В якій нормі закону вони закріплені?
6. Наука кримінально-виконавчого права, її предмет.
7. Визначення норм кримінально-виконавчого права, їх види та структура.
8. Джерела кримінально-виконавчого права.
9. Кримінально-виконавчі правовідносини. З яких елементів вони складаються?
10. Підстава для виникнення, зміни та припинення кримінально-виконавчих правовідносин.
15
  1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   17



Схожі:

Зміст iconЗміст економічна теорія
Шкурупій О. В. Знання та інформація в системі корпоративних ресурсів: зміст і атрибутивні ознаки
Зміст iconЗміст Зміст цивільно-процесуальних правовідносин 8
Цивільна процесуальна правоздатність та цивільна процесуальна дієздатність як умови правосуб’єктності у цивільному процесі. 20
Зміст iconЗміст вступ розділ поняття та зміст правового регулювання екологічної безпеки
Забезпечення правового регулювання проблем авіаційного шуму та викидів авіаційних двигунів
Зміст iconКнига > Зміст освіти школи Програми діяльності закладу > Друковані роботи вчителів Діяльність гуртків 10. Випускники та батьки про школу
Харцизької міської ради Донецької області зміст освіти формує з урахуванням таких пріоритетів
Зміст iconМетодическое пособие для учителей и преподавателей средних учебных заведений. В 2-х частях. К.: Вища школа. 1988. 258с
Аналіз навчальної програми: зміст навчання, вимоги до навчальних досягнень учнів, зміст практичних робіт, реалізація міжпредметних...
Зміст iconЗміст Вступ 2 Розділ Поняття та зміст моральної (немайнової) шкоди. 7
Проблема компенсації моральної (немайнової) шкоди в теорії цивільного права 8
Зміст iconІнтегроване заняття в старшій групі. Програмовий зміст
Програмовий зміст: Закріпити знання дітей про пори року,весняні місяці,про те,як в народі називають кожен весняний місяць і чому...
Зміст iconЗміст вступ 3 Розділ Зміст кваліфікуючих ознак перевищення влади або службових повноважень 6 Розділ Ознаки, що відмежовують зловживання владою або службовим
Розділ Зміст кваліфікуючих ознак перевищення влади або службових повноважень 6
Зміст iconІнформація про психолого-педагогічну діагностику Вид психологічної діагностики Форми та зміст взаємодії з учнями Форми та зміст взаємодії з педагогами
Визначення групи учнів, що потребують індивідуальної діагностики. Поглиблена індивідуальна діагностика, індивідуальна та групова...
Зміст iconМетодичні рекомендації речове право та право власності поняття, зміст та ознаки
...
Зміст iconУрок № Тема: Росія у кінці ХХ на початку ХХІ ст. Нові незалежні держави. Комбінований
Мета: вивчити причини та зміст ринкових реформ Є. Гайдара в Росії,, зміст політичної кризи 1993 року., визначити особливості розвитку...
Додайте кнопку на своєму сайті:
Документи


База даних захищена авторським правом ©te.zavantag.com 2000-2017
При копіюванні матеріалу обов'язкове зазначення активного посилання відкритою для індексації.
звернутися до адміністрації
Документи