Теоретична частина модуль Загальна характеристика підприємства та його потенціал Тема Підприємство як суб’єкт господарювання icon

Теоретична частина модуль Загальна характеристика підприємства та його потенціал Тема Підприємство як суб’єкт господарювання




НазваТеоретична частина модуль Загальна характеристика підприємства та його потенціал Тема Підприємство як суб’єкт господарювання
Сторінка1/5
Дата конвертації17.03.2013
Розмір0.65 Mb.
ТипДокументи
  1   2   3   4   5




ТЕОРЕТИЧНА ЧАСТИНА

Модуль 1. Загальна характеристика підприємства та його потенціал

Тема 1. Підприємство як суб’єкт господарювання

  1. Поняття, цілі та напрямки діяльності підприємства.

  2. Основні закони функціонування підприємства як економічної системи.

  3. Правові основи функціонування підприємства.

  4. Класифікація та структура підприємств.

  5. Об’єднання підприємств (організацій).

  6. Державне регулювання економічних відносин.


1. Поняття, цілі та напрямки діяльності підприємства

Підприємство - це господарська ланка, що реалізує власні інтереси шляхом виготовлення та реалізації товарів і послуг через планомірне комбінування чинників виробництва й організацію господарської діяльності. Підприємство - первинна ланка економіки, що має економічну та юридичну самостійність.

Під господарською діяльністю розуміють діяльність суб’єктів господарювання у сфері соціального виробництва, спрямовану на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність.

Господарська діяльність здійснюється на засадах економічної та юридичної самостійності.

^ Економічна самостійність підприємства - самостійне вирішення основних питань економічної діяльності: що, як і для кого виробляти, за якою ціною продавати продукцію.

^ Юридична самостійність підприємства - юридична осо­ба з правом укладання господарських угод, має власну на­зву, власний рахунок у банку, печатку.

Господарська діяльність, що здійснюється для досягнення економічних і соціальних результатах та з метою одержання прибутку, є підприємництвом, а суб’єкти – підприємцями. Господарська діяльність може здійснюватися і без мети одержання прибутку.

Суб'єктами господарювання є:

1) господарські організації — юридичні особи, створені відпо­відно до Цивільного кодексу України, державні, комунальні та інші підприємства, створені відповідно до цього Кодексу, а також інші юридичні особи, які здійснюють господарську діяльність та за­реєстровані в установленому законом порядку;

2) громадяни України, іноземці та особи без громадянства, які здійснюють господарську діяльність та зареєстровані відповідно до закону як підприємці;

3) філії, представництва, інші відокремлені підрозділи госпо­дарських організацій (структурні одиниці), утворені ними для здій­снення господарської діяльності.

Суб'єкти господарювання реалізують свою господарську ком­петенцію на основі права власності, права господарського відання, права оперативного управління та права оперативно-господарського використання майна відповідно до свої компетенції.

Найбільшими за економічною потужністю (обсягом створеної доданої вартості) суб’єктами господарювання є господарські організації - підприємства.

Підприємства можуть створюватись як для здійснення підприємництва, так і для некомерційної господарської діяльності. Підприємство, якщо законом не встановлено інше, діє на основі статуту. Основні види діяльності підприємства можна представити на рис. 1.1.




Рис. 1.1. Види діяльності підприємства


Практиці господарювання кожне підприємство (фірма), що є складною виробничо-економічною системою, здійснює багато конкретних видів діяль­ності, котрі за ознакою спорідненості можна об'єднати в окремі напрямки:

Звичайна – будь-яка діяльність, що передбачається підприємством, а також операції, які забезпечують або виникають внаслідок такої діяльності.

До надзвичайної діяльності відносять такі операції або події, які відрізняються від звичайної діяльності, не відбуваються часто або регуляр­но та не передбачаються суб'єктом підприємництва. Це — ліквідація наслідків стихійного лиха, аварії тощо.

Звичайна діяльність, у свою чергу, поділяється на такі види діяльності:

^ Виробнича діяльність охоплює обґрунтування обсягу виготовлення продукції певної номенклатури та асортименту відповідно до потреб ринку; форму­вання маркетингових програм для окремих ринків і кожного виду продукції, їхню оптимізацію відносно виробничих можливостей підприємства; збалансування виробничої потужності та програми випуску продукції; забезпечення виробництва необхідними матеріально-технічними ресурсами. Зазначена діяльність в свою чергу поділяється на основну та іншу операційну діяльність.

До основної діяльності відносять операції, пов'язані з виробництвом або реалізацією продукції (товарів, робіт, послуг), які є визначальною метою створення суб'єкта господарювання і забезпечують основну частку його доходу.

Інша операційна діяльність включає реалізацію виробничих запасів, оперативну оренду активів тощо.

Інвестиційною діяльністю вважають придбання та реалізацію необоротних активів, фінансових інвестицій, а також інших активів, які не є еквівалентами грошових коштів.

Під фінансовою діяльністю розуміють діяльність, яка призводить до змін розміру та складу власного і позикового капіталу суб'єкта підприємницької діяльності.

Інно­ваційна діяльність охоплює науково-технічні розробки, технологічну і конструкторську підготовку виробництва, запрова­дження технічних, організаційних та інших нововведень, тощо з метою забезпечення перспектив розвитку підприємства.

^ Комерційна діяльність передбачає створення реклами і безпосередню організацію збуту своєї продукції, розвиток системи товарних бірж, належне стимулювання покупців.

^ Післяпродажний сервіс охоплює пусконалагоджувальні роботи у сфері експлуатації (вико­ристання) куплених на ринку товарів, їхнє гарантійне технічне об­слуговування протягом певного терміну, забезпечення необхідни­ми запасними частинами і проведення ремонтів під час норматив­ного строку служби тощо.

^ Економічна діяльність включає стратегічне та поточне планування, облік і звітність, ціноутворення, систему оплати праці, ресурсне забезпе­чення виробництва, зовнішньоекономічну та фінансову діяльність тощо.

^ Соціальна діяльність спрямована на професійну підготовку всіх категорій праців­ників, дієвість застосовуваного мотиваційного механізму, пос­тійно підтримуваних на належному рівні умов праці та життя тру­дового колективу.

^ Загальними принципами господарювання в Україні є:

- забезпечення економічної багатоманітності та рівний захист дер­жавою усіх суб'єктів господарювання;

- свобода підприємницької діяльності у межах, визначених законом;

- вільний рух капіталів, товарів та послуг на території України;

- обмеження державного регулювання економічних процесів у зв'язку з необхідністю забезпечення соціальної спрямованості економіки, добросовісної конкуренції у підприємництві, екологіч­ного захисту населення, захисту прав споживачів та безпеки суспіль­ства і держави;

- захист національного товаровиробника;

- заборона незаконного втручання органів державної влади та ор­ганів місцевого самоврядування, їх посадових осіб у господарські відносини.

З точки зору єдності структури, підприємство характеризується:

- виробничо-технічною єдністю (спільністю продукції, що виготовляється, процесів її виробництва, певний склад ви­робничих фондів);

- організаційно-соціальною єдністю (наявністю єдиного трудового колективу, керівника та адміністрації підприєм­ства, наявність юри­дичної особи);

- фінансово-економічною самостійністю (можливість самостійно визначати напрямки економічного розвитку, склад, обсяги продукції, що випускається, напрямки роз­поділу прибутку підприємства, форми і розміри матері­ального стимулювання).


^ 2. Основні закони функціонування підприємства як економічної системи.

У процесі функціонування на підприємство впливає велика кількість різноманітних чинників зовнішнього та внутрішнього характеру.

Чинники зовнішнього середовища, що впливають на організацію (як правило, знаходяться поза межами впливу менеджерів), підрозділяють на дві групи:

- зовнішнє середовище непрямого впливу - це фактори, що не роблять негайного впливу, але суттєво впливають на функціонування організації. До таких факторів відносять економічні, науково-технічні, політичні, міжнародні, соціально-культурні фактори, стан природного середовища, відношення з місцевим населення;

- зовнішнє середовище прямого впливу - фактори, що впливають на організацію безпосередньо. До таких факторів відносять споживачів, конкурентів, постачальників матеріалів і капіталу, трудові ресурси суспільства, профспілки, закони і служби державного регулювання.

Щоб ефективно функціонувати в зовнішньому середовищі, організація повинна постійно діагностувати його стан та пристосовуватися до змін, що в цьому відбуваються.

Основними факторами, що дають змогу охарактеризувати зовнішнє середовище, є наступні:

- ступінь взаємозв'язку факторів (їх взаємний вплив один на одного);

- загальна кількість факторів, що суттєво впливають на організацію;

- відносна швидкість зміни середовища;

- наявна кількість інформації про середовище та вірогідність змін у ньому.

Внутрішнє середовище організації - кадри, організація керування, виробництво, фінанси, маркетинг, організаційна культура.

Під організаційною культурою розуміють особливості сприйняття співробітниками і керівництвом пріоритетних задач своєї організації, що у контексті організаційної культури визначаються тим, у якому ступені матеріальний добробут співробітників є пріоритетною метою для керівництва організації і в якому ступені стратегічні цілі організації є пріоритетними для співробітників.

Підприємство є складною соціально-економічною системою, яку доцільно розглядати у взаємозв’язку елементів. Ключовим завданням підприємства є забезпечення ефективного функціонування виробничої системи, яку розглядають як цілеспрямований процес, завдяки якому відбувається перетворення окремих елементів у корисну продукцію. Іншими словами, воно являє собою визначену технологію, відповідно до якої відбувається трансформація витрат у продукцію (рис. 1.1).


Виробнича система




Рис. 1.1 Схема функціонування виробничої системи


Будь-яка система є сукупністю взаємодіючих компонентів. Кожен компонент можна було б розглядати як самостійну систему, що включає в себе більш прості елементи. Системи розрізняються своїми цілями; ціль однієї системи може полягати у виробництві одного-єдиного компонента, що повинен бути змонтований разом з іншими компонентами. Останнє - ціль системи більш високого порядку. Розгляд комплексних систем вимагає застосування більш складних методів. У даний час тенденції удосконалювання систем, що стають більш комплексними, протистоїть тенденція поліпшення інструментарію керування, здатного контролювати діяльність даних систем.

Система - це сукупність функціональних компонентів, взаємодіючих між собою в ім'я досягнення поставленої мети. Людина, що працює з машиною, уже система. Система людина-машина тільки компонент системи потокової лінії і т.д. , тобто система усередині системи і так далі.

У сучасних умовах розробка і планування виробничих систем нерозривно зв'язані з моделюванням, тому необхідно розглянути наявні види моделей виробничих систем.

Функціонування організації відбувається у відповідності з основними законами розвитку системи.

1. ^ Закон синергії говорить, що властивості і можливості організації як єдиного цілого перевищують суму властивостей і можливостей її окремих елементів, що обумовлено їх взаємодоповненням, взаємопідтримкою, взаємовпливом. Для членів організації реальний виграш від об'єднання перекриває утрати від обмеження самостійності.

2. ^ Закон паралельності, згідно якого в організації паралельно здійснюються такі протилежно спрямовані процеси як поділ та спеціалізація функцій, реалізованих її елементами, з одного боку, і їхнє об'єднання, універсалізація - з іншого.

3. ^ Закон пропорційності, згідно якого зміна одного показника системи обумовлює зміну інших показників цієї системи. Наприклад, надлишок чи недостача персоналу негативно позначається на економічній ефективності діяльності організації.

4. ^ Закон композиції полягає в тім, що функціонування усіх без винятку елементів організації підкоряється загальній меті, а індивідуальні цілі кожного з них являють собою її конкретизацію.

5. Закон самозбереження припускає, що будь-яка організація і її елементи прагнуть зберегти себе як ціле. Цей закон забезпечується за рахунок сполучення двох протилежних початків: стабільності і розвитку.

6. ^ Закон свідомої координації діяльності затверджує, що порядок в організації визначається рівнем інформованості її членів.

7. Закон онтогенезу полягає в тому, що будь-яка організація в рамках свого життєвого циклу послідовно проходить три фази: становлення, розвиток і вгасання. Завдання керівництва полягає в максимальному скороченні першої фази, продовженні другої і відстрочення третьої.


^ 3. Правові основи функціонування підприємств.

Відносини у сфері господарювання регулюються Конституцією України, Господарським кодексом України, законами України, нормативно-правовими актами Президента України та Кабінету Міністрів України, норма­тивно-правовими актами інших органів державної влади та органів місцевого самоврядування, а також іншими нормативними актами.

Основними нормативними документами, які регламентують взаємини у діяльності підприємств, є:

- Господарський кодекс України, введений в дію 16.01.2003 року, встановлює відповідно до Консти­туції України правові основи господарської діяльності (господарю­вання), яка базується на різноманітності суб'єктів господарювання різних форм власності.

Господарський кодекс України має на меті забезпечити зростання ділової активності суб'єктів господарювання, розвиток підприєм­ництва і на цій основі підвищення ефективності суспільного вироб­ництва, його соціальну спрямованість відповідно до вимог Консти­туції України, утвердити суспільний господарський порядок в еконо­мічній системі України, сприяти гармонізації її з економіч­ними системами інших країн.

Цивільний кодекс України від 16.01.2003 р. яким регулюються особисті немайнові та майнові відносини (цивільні відносини), засновані на юридичній рівності, вільному волевиявленні, майновій самостійності їх учасників. Однак дія цього кодексу не застосовується до майнових відносин, заснованих на адміністративному або іншому владному підпорядкуванні однієї сторони другій стороні, а також до податкових, бюджетних відносин цивільне законодавство не застосовується, якщо інше не встановлено законом.

Закон України «Про господарські товариства» від 19.09.91 р. зі змінами та доповненнями визначає поняття і види господарських товариств, правила їх створення, діяльності, а також права і обов'язки їх учасників та засновників.

Закон України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців", виданий 15 травня 2003 року, регламентує порядок державної реєстрації суб’єктів господарювання та зняття їх з реєстрації внаслідок припинення діяльності.

Класифікація організаційно-правових форм господарювання, затверджена наказом Державного комітету України про стандар­ти, метрології та сертифікації 22 листопада 1994 року, яка регламентує організаційні форми діяльності підприємств.

Кодекс законів про працю України зі змінами та доповненнями (1971 рік) регламентує основні взаємини у сфері використання найманої праці на Україні.

Діяльність підприємства регулюється його статутом та колективним договором. Статут підприємства – це зібрання обов’язкових правил, що регулюють його взаємовідносини з іншими суб’єктами господарювання, а також індивідуальну діяльність.

У разі, якщо підприємство використовує найману працю, на ньому також має укладатися колективний договір. Це угода між трудовим колективом в особі профспілки та адміністрацією або власником підприємства, яка щорічно переглядається і регулює їх виробничі, економічні і трудові відносини на підприємстві.

^ Суб'єкт господарювання може бути утворений за рішенням влас­ника (власників) майна або уповноваженого ним (ними) органу, а у випадках, спеціально передбачених законодавством, також за рішенням інших органів, організацій і громадян шляхом заснування нового, реорганізації (злиття, приєднання, виділення, поділу, перетворення) чинного суб'єкта господарювання з додержанням вимог законодавства. Також суб'єкти господарювання можуть утворюватися шляхом при­мусового поділу (виділення) чинного суб'єкта господарювання за розпорядженням антимонопольних органів відповідно до антимонопольно-конкурентного законодавства України.

Однією з головних умов діяльності суб'єктів підприємництва є їхня державна реєстрація.

^ Державна реєстрація юридичних осіб та фізичних осіб - підприєм­ців — це засвідчення факту створення або ліквідації юридичної особи, засвідчення факту набуття або позбавлення статусу підприємця фізич­ною особою, а також вчинення інших реєстраційних дій шляхом вне­сення відповідних записів до Єдиного державного реєстру України.

Відокремлені підрозділи юридичної особи не підлягають державній реєстрації. Представництва, філії іноземних компаній в Україні підлягають ак­редитації на її території.

^ Єдиний державний реєстр юридичних осіб та фізичних осіб - підпри­ємців — це автоматизована система збирання, накопичення, захисту, обліку й надання інформації про юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців. На підставі проведення реєстрації суб’єкт господарювання отримує свідоцтво про державну реєстрацію.

^ Свідоцтво про державну реєстрацію — документ встановленого зразка, який засвідчує факт внесення до Єдиного державного реєстру за­пису про державну реєстрацію юридичної особи або фізичної особи — підприємця.


^ 4. Класифікація підприємств

Залежно від способу утворення (заснування) та формування статут­ного фонду в Україні діють підприємства унітарні й корпоративні.

Унітарні (одноосібні) підприємства створюються одним засновником, який виді­ляє необхідне для функціонування підприємства майно, формує статутний фонд, який не ділиться на частки (паї), затверджує статут, розподіляє до­ходи, безпосередньо або через керівника, який ним призначається, керує підприємством і формує його трудовий колектив на засадах трудового найму, вирішує питання реорганізації та ліквідації підприємства.

Унітарними можуть бути державні, комунальні підприємства, засно­вані на власності об'єднання громадян, релігійної організації або на приватній власності засновника.

^ Корпоративне підприємство утворюється, як правило, двома або більше засновниками за їхнім спільним рішенням (засновницьким договором), діє на основі об'єднання майна та (або) підприємницької чи трудової діяльнос­ті засновників (учасників), їхнього спільного управління справами, на основі корпоративних прав, у тому числі через органи, що ними ство­рюються, участі засновників (учасників) у розподілі доходів та ризиків підприємства.

Корпоративними є кооперативні підприємства – добровільні об’єднання громадян для ведення спільного бізнесу.

Також до корпоративних підприємств відносять господарські товариства, до яких належать підприємства або інші суб'єкти господарювання, створені юридичними особами та (або) громадя­нами шляхом об'єднання їхнього майна і участі в підприємницькій діяльності товариства з метою одержання прибутку. Засновниками й учасниками товариства можуть бути суб'єкти госпо­дарювання, інші учасники господарських відносин, а також громадяни, які не є суб'єктами господарювання.

До господарських товариств належать: акціонерні товариства, това­риства з обмеженою відповідальністю, товариства з додатковою відпові­дальністю, повні та командитні товариства.

Акціонерним визнається товариство, яке має статутний фонд, поділений на визначену кількість акцій рівної номінальної вартості, і несе відповідальність за зобов'язаннями тільки майном товариства. Акціонери відповідають за зобов'язаннями товариства тільки в межах належних їм акцій.

Загальна номінальна вартість випущених акцій становить статутний фонд акціонерного товариства, який не може бути менше суми, еквівалентної 1250 мінімальним заробітним платам, виходячи із ставки мінімальної заробітної плати, діючої на момент створення акціонерного товариства.

^ Товариством з обмеженою відповідальністю визнається товариство, що має статутний фонд, розділений на частки, розмір яких визначається установчими документами.

Учасники товариства несуть відповідальність в межах їх вкладів. У випадках, передбачених установчими документами, учасники, які не повністю внесли вклади, відповідають за зобов'язаннями товариства також у межах невнесеної частини вкладу.

^ Товариством з додатковою відповідальністю визнається товариство, статутний фонд якого поділений на частки визначених установчими документами розмірів. Учасники такого товариства відповідають за його боргами своїми внесками до статутного фонду, а при недостатності цих сум - додатково належним їм майном в однаковому для всіх учасників кратному розмірі до внеску кожного учасника.

Граничний розмір відповідальності учасників передбачається в установчих документах.

Повним визнається таке товариство, всі учасники якого займаються спільною підприємницькою діяльністю і несуть солідарну відповідальність за зобов'язаннями товариства усім своїм майном.

^ Командитним товариством визнається товариство, в якому разом з одним або більше учасниками, які здійснюють від імені товариства підприємницьку діяльність і несуть відповідальність за зобов'язаннями товариства всім своїм майном, є один або більше учасників, відповідальність яких обмежується вкладом у майні товариства (вкладників).

^ Залежно від характеру діяльності підприємства поділяють на комерційні, метою яких є одержання прибутку, та некомерційні, які не ставлять за мету отримання прибутку (благодійні фонди, тощо).

^ В залежності від форми власності підприємства поділяють на приватні – засновані на власності однієї особи (без права найма робочої сили – індивідуальні чи сімейні чи з правом найму); колективні – засновані на праві власності колективу (кооперативу, громадської організації); державні – в тому числі казенні – засновані на праві власності держави; комунальні – засновані на власності громадян адміністративно-територіальних одиниць; змішаної форми власності - засновані на сполученні різних форм власності.

Підприємства залежно від кількості працюючих та обсягу валового доходу від реалізації продукції за рік поділяють на малі, се­редні та великі.

Малими (незалежно від форми власності) визнаються підприємства, в яких середньооблікова чисельність працюючих за звітний (фінансо­вий) рік не перевищує п'ятдесяти осіб, а обсяг валового доходу від реалі­зації продукції (робіт, послуг) за цей період не перевищує суми, екві­валентної п'ятистам тисячам євро за середньорічним курсом Національного банку України щодо гривні.

Великими підприємствами визнаються підприємства, в яких се­редньооблікова чисельність працюючих за звітний (фінансовий) рік пе­ревищує тисячу осіб, а обсяг валового доходу від реалізації продукції (робіт, послуг) за рік перевищує суму, еквівалентну п'яти мільйонам євро за середньорічним курсом Національного банку України. Усі інші підприємства визнаються середніми.


^ 5. Об’єднання підприємств (організацій)

Об'єднанням підприємств є господарська організація, утворе­на у складі двох або більше підприємств з метою координації їх виробничої, наукової та іншої діяльності для вирішення спільних економічних та соціальних завдань.

Об'єднання підприємств утворюються підприємствами на добровільних засадах або за рішенням органів, які відповідно до цього Кодексу та інших законів мають право утворювати об'єднання підприємств. В об'єднання підприємств можуть входити підприєм­ства, утворені за законодавством інших держав, а підприємства України можуть входити в об'єднання підприємств, утворені на території інших держав.

Об'єднання підприємств утворюються на невизначений строк або як тимчасові об'єднання. Об'єднання підприємств згідно Господарського кодексу України, є юридичною особою.

Залежно від порядку заснування об'єднання підприємств можуть утворюватися як:

Господарське об'єднання — об'єднання підприємств, утворене за ініціативою підприємств, незалежно від їх виду, які на добро­вільних засадах об'єднали свою господарську діяльність. Господарські об'єднання діють на основі установчого договору (добровільні об’єднання) або статуту (інституціональні об’єднання), які затверджуються їх засновниками.

Державне (комунальне) господарське об'єднання (інституціональне)— об'єднан­ня підприємств, утворене державними (комунальними) підприєм­ствами за рішенням Кабінету Міністрів України або інших органів, до сфери управління яких входять підприємства, що утворюють об'єднання, або рішенням компетентних органів місцевого самоврядування. Державне (комунальне) господарське об'єднання діє на основі рішення про його утворення та статуту, який затверджується органом, що прийняв рішення про утворення об'єднання.

Види господарських об'єднань підприємств

Господарські об'єднання утворюються як асоціації, корпорації, консорціуми, концерни, інші об'єднання підприємств, передбачені законом.

Асоціація — договірне об’єднання, створене з метою постійної координації господарської діяльності підприємств, що об'єдналися, шляхом централізації однієї або кількох виробни­чих та управлінських функцій, розвитку спеціалізації і кооперації виробництва. Асоціація не має права втручатися у господар­ську діяльність підприємств — учасників асоціації.

Корпорацією називають договірне об'єднання, створене на основі поєднання виробничих, наукових і комерційних інтересів підприємств, що об'єдналися, з делегуванням ними окремих повно­важень централізованого регулювання діяльності кожного з учасни­ків органам управління корпорації.

Консорціум — тимчасове статутне об'єднання підприємств для досягнення його учасниками певної спільної господарської мети (реалізації цільових програм, науково-технічних, будівельних проектів тощо). Консорціум використовує кошти, якими його наділяють учасники, централізовані ресурси, виділені на фінансування відповідної програми, а також кошти, що надходять з інших джерел, в порядку, визначеному його статутом. У разі досягнення мети його створення консорціум припиняє свою діяльність.

Концерном визнається статутне об'єднання підприємств, а також інших організацій, на основі їх фінансової залежності від одного або групи учасників об'єднання, з централізацією функцій науково-технічного і виробничого розвитку, інвестиційної, фінансової, зовнішньоекономічної та іншої діяльності. Учасники концерну наділяють його частиною своїх повноважень, у тому числі правом представляти їх інтереси у відносинах з органами влади, іншими підприємствами та організаціями.

Також підприємство може бути учасником промислово-фінансової групи (або транснаціональної промислово-фінансової групи, якщо до складу групи входять українські та іноземні юридичні особи).

Фінансово-промислова група (ФПГ) є об'єднанням, яке створюється за рішенням Кабінету Міністрів України на певний строк з метою реалізації державних програм розвитку пріоритетних галузей вироб­ництва і структурної перебудови економіки України. У складі промислово-фінансової групи визначається головне підприємство (як правило фінансова установа), яке має виключне право діяти від імені промислово-фінансової групи як учасника господарських відносин.

Промислово-фінансова група не є юридичною особою і не підлягає державній реєстрації як суб'єкт господарювання.

Асоційовані підприємства (холдингові компанії) – група суб’єктів господарювання – юридичних осіб, які здійснюють управління підприємствами за рахунок переважної участі в статутному фонді чи шляхом володіння контрольним пакетом акцій інших компаній.

В економічній практиці існують і інші форми об’єднань підприємств, однак згідно Господарського Кодексу України їх створення в Україні не передбачається. До таких об’єднань відносять трести (монополістичне об’єднання підприємств в єдиний виробничо-господарський комплекс, як правило шляхом зміни власника. При цьому підприємства повністю втрачають свою юридичну та господарську самостійність), картелі (договірні об’єднання підприємств для здійснення спільної діяльності, як правило закупівельно-збутового характеру), синдикати (форма картельної угоди, яка передбачає здійснення закупівельно-збутової діяльності через спільний збутовий орган).

Також існують організації підприємств, створення яких в Україні не передбачено діючим Господарським Кодексом. Це такі організації як:

картелі договірне об'єднання підприємств (фірм) переваж­но однієї галузі для здійснення спільної комерційної діяльності — регулювання збуту виготовленої продукції;

синдикати організаційна форма існування різновиду кар­тельної угоди, що передбачає реалізацію продукції учасників че­рез створюваний спільний збутовий орган або збутову мережу од­ного з учасників об'єднання.

трести монополістичне об'єднання підприємств, що рані­ше належали різним підприємцям, в єдиний виробничо-господарсь­кий комплекс. При цьому підприємства повністю втрачають свою юридичну й господарську самостійність, оскільки інтегруються всі напрямки їхньої діяльності.


  1. ^ Державне регулювання економічних відносин

Державне регулювання діяльністю підприємств, як і економікою в цілому, є принципово необхідним через те, що ринкова економіка не здатна самостійно розв’язувати низку питань, які забезпечують функціонування держави та ефективність швидкого економічного розвитку.

До питань, які зазвичай називають вадами, відносять недосконалість конкурентної боротьби, нездатність ринкової економіки забезпечити населення суспільними товарами, економічна нестабільність та інші проблеми, які не можуть бути вирішені самостійно (без координування) суб’єктами ринкових відносин.

Для цього держава має виконувати певні функції, дотримуючись умови мінімального втручання в діяльність суб’єктів економічних відносин. Основними функціями є:

- створення необхідної правової бази;

- розробка та спри­яння стратегії економічного розвитку народного гос­подарства;

- планування та регулювання соціально-економічних процесів у державі;

- перероз­поділ консолідованих (централізованих) доходів і ресурсів, стабі­лізація економіки й соціальний захист населення;

- моніторинг і регулювання процесів охо­рони і відтворення навколишнього природного середовища.

Державне регулювання економіки здійснюється за допомогою ар­сеналу методів. Під методами державного регулювання економіки слід розуміти способи впливу держави в особі законодавчих і виконавчих органів на сферу підприємництва, інфраструктури ринку, некомерційний сектор економіки з метою створення або забезпечення умов їх діяльності відповідно до національної економічної політики. Їх можна класифікувати за двома ознаками. За формами впливу на суб'єкти ринку методи державного регулювання розділяють на дві групи:

^ До методів прямого впливу слід віднести методи адміністративного характеру, засновані на застосуванні таких засобів впливу, як державні замовлення, різного роду ліміти, централізовано встановлені ціни, обмеження, штрафи, дозволи, ліцензії, квоти тощо, а також методи, засновані на застосуванні бюджету як джерела датування, цільового фінансування окремих суб'єктів і сфер ' діяльності.

^ До методів непрямого, опосередкованого впливу належать ті, що не прямо регламентують поведінку суб'єктів ринку, а через ство­рення певного середовища для його діяльності, яке мотивує ту або іншу його поведінку. До складу методів непрямого впливу слід віднести податкове регулювання, методи стимулювання конкуренції тощо.

Залежно від застосування засобів впливу на ринок розрізняють правові, адміністративні, пропагандистські, економічні. Механізм поєднання методів прямого і непрямого регулювання, правових, адміністративних і економічних може бути різним — залежно від ступеня розвитку рин­кових відносин, фінансової і економічної ситуації в країні. З розвитком ринкових відносин інститутів ринку методи прямого впливу, як правило, поступаються місцем опосередкованим, економічним.

Економічне регулювання здійснюється інструментами фіскальної політики (державні закупівлі, які характеризують бюджетні видатки, і податки, які визначають бюджетні доходи, виділяють стимулюючу (експансіоністську) фіскальну політику, спрямовану на стимулювання виробництва через збільшення державних закупівель, та стримуючу (рестрикційну) - стримування виробництва); бюджетної політики (держава здійснює пряме фінансування установ сектору державного управління, фінансування інвестиційних програм, обслуговування державного боргу); податкової політики (застосовується для поповнення державних фінансових ресурсів, а також для стимулювання економічного зростання, НТП, здійснення структурних перетворень, підвищення конкурентоспроможності вітчизняних виробників); грошово-кредитна політика (здійснюється з метою впливу на грошову пропозицію).

Адміністративне регулювання полягає у встановленні законодавчих обмежень щодо напрямків підприємницької діяльності. Визначення антимонопольного законодавства та інших.

Державне регулювання діяльності підприємств (суб’єктів господарювання) відбувається в рамках державної економічної політики. Декларується державна політика в про­грамах економічного і соціального розвитку України та окремих її регіо­нів, програмах діяльності Кабінету Міністрів України, цільових програ­мах економічного, науково-технічного і соціального розвитку, а також відповідних законодавчих актах.

Основними напрямами сучасної економічної політики України є:

1) інвестиційна політика, спрямована на створення суб'єктам господа­рювання необхідних умов для залучення і концентрації коштів на по­треби розширеного відтворення основних засобів виробництва;

2) амортизаційна політика, спрямована на створення суб'єктам гос­подарювання найбільш сприятливих та рівноцінних умов забезпе­чення процесу простого відтворення основних виробничих і неви­робничих фондів;

3) структурно-галузева політика, спрямована на забезпечення прогресивних змін у структурі народного господарства, удосконалення міжгалузевих та внутрішньогалузевих пропорцій, стимулювання роз­витку галузей, які забезпечу­ють конкурентоспроможність вітчизняної економіки;

4) цінова політика спрямована на регулювання державою відносин обміну між суб'єктами ринку з метою забезпечення еквівалентності в процесі реалізації національного продукту, дотримання необхідної паритетності цін між галузями й видами господарської діяльності;

5) антимонопольно-конкурентна політика спрямована на створення оптимального конкурентного середовища діяльності суб'єктів госпо­дарювання, забезпечення справедливості у сфері монопольного ціноутворення;

6) бюджетна політика спрямована на оптимізацію та раціоналізацію формування доходів і використання державних фінансових ресур­сів, підвищення ефективності державних інвестицій у народне гос­подарство, забезпечення соціальної справедливості при перерозподілі націо­нального доходу;

8) податкова політика спрямована на забезпечення економічно обґрун­тованого податкового навантаження на суб'єктів господарювання, стимулювання суспільно необхідної економічної діяльності суб'єктів;

9) грошово-кредитна політика спрямована на забезпечення народ­ного господарства економічно необхідним обсягом грошової маси, залучення коштів суб'єк­тів господарювання та населення до банківської системи;

10) зовнішньоекономічна політика спрямована на регулювання держа­вою відносин суб'єктів господарювання з іноземними суб'єктами господарювання та захист національного ринку і вітчизняного това­ровиробника;

11) екологічна політика забезпечує раціональне використання й повноцінне відтворення природних ресурсів, створення безпечних умов життєдіяльності населення.

Економічний зміст державної підтримки полягає в розробці та реалізації системи державних програм науково-технічного, ре­сурсного, фінансового, консультативного, кадрового та іншого сприяння розвитку підприємництва.


Тема 2. Підприємництво та основи господарського управління

1. Підприємництво як сучасна форма господарювання.

2. Договірні взаємовідносини та партнерські зв’язки в підприємницькій діяльності.

3. Сутність, функції та методи управління діяльністю підприємств.

4. Організаційні структури управління підприємствами.

5. Вищі органи управління економікою

6. Міжнародна підприємницька діяльність


^ 1. Підприємництво як сучасна форма господарювання

Підприємництво — це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб'єк­тами господарювання (підприємцями) з метою досягнення еконо­мічних і соціальних результатів та одержання прибутку.

Згідно Господарського Кодексу підприємці мають право без обмежень самостійно здійснювати будь-яку підприємницьку діяльність, яку не заборонено законом. Особливості здійснення окремих видів підприємництва вста­новлюються законодавчими актами. Перелік видів господарської діяльності, що підлягають ліцен­зуванню, а також перелік видів діяльності, підприємництво в яких забороняється, встановлюються виключно законом.
  1   2   3   4   5



Схожі:

Теоретична частина модуль Загальна характеристика підприємства та його потенціал Тема Підприємство як суб’єкт господарювання iconТема Підприємство як суб’єкт господарювання
Напрями діяльності сучасного підприємства ( на прикладі конкретного підприємства)
Теоретична частина модуль Загальна характеристика підприємства та його потенціал Тема Підприємство як суб’єкт господарювання iconТема: Підприємство як суб’єкт господарювання
На поточному власному рахунку В. Матвієнка нагромаджено 120тис грн., а також цінних паперів (акцій та овдп) на загальну суму 150тис...
Теоретична частина модуль Загальна характеристика підприємства та його потенціал Тема Підприємство як суб’єкт господарювання iconПротокол № від 2010 р. Завідувач кафедри д е. н., професор В. В. Прядко
Модуль I. Поточний контроль Тема Основи фінансової діяльності суб’єктів господарювання
Теоретична частина модуль Загальна характеристика підприємства та його потенціал Тема Підприємство як суб’єкт господарювання iconКалендарно-тематичне планування з географії 11 клас
Загальна характеристика регіону, його склад. Населення, міста. Характеристика господарства країн та значення інтеграційних процесів...
Теоретична частина модуль Загальна характеристика підприємства та його потенціал Тема Підприємство як суб’єкт господарювання icon1. Еволюція наукових теорій економіки підприємства та їх загальна характеристика
В ек теорії сформувалися декілька концепцій підприємств, які х-ють філософію його виникнення, діяльності та ліквідації. Не акцентуючи...
Теоретична частина модуль Загальна характеристика підприємства та його потенціал Тема Підприємство як суб’єкт господарювання iconСуб’єкт → прямий зв’язок → Об’єкт ←зворотній звя’зок← Види У.: технічне
...
Теоретична частина модуль Загальна характеристика підприємства та його потенціал Тема Підприємство як суб’єкт господарювання iconСуб’єкт → прямий зв’язок → Об’єкт ←зворотній звя’зок← Види У.: технічне
...
Теоретична частина модуль Загальна характеристика підприємства та його потенціал Тема Підприємство як суб’єкт господарювання iconЗагальна характеристика обміну речовин. Енергетичний обмін та його етапи. Синтез атф
Тема: Загальна характеристика обміну речовин. Енергетичний обмін та його етапи. Синтез атф
Теоретична частина модуль Загальна характеристика підприємства та його потенціал Тема Підприємство як суб’єкт господарювання iconРішення про відмову у його видачі суб'єкт господарювання має право провадити певні дії щодо здійснення господарської діяльності або видів господарської діяльності без одержання документа дозвільного

Теоретична частина модуль Загальна характеристика підприємства та його потенціал Тема Підприємство як суб’єкт господарювання icon1. Загальна характеристика підприємства

Додайте кнопку на своєму сайті:
Документи


База даних захищена авторським правом ©te.zavantag.com 2000-2017
При копіюванні матеріалу обов'язкове зазначення активного посилання відкритою для індексації.
звернутися до адміністрації
Документи