Теоретична частина модуль Загальна характеристика підприємства та його потенціал Тема Підприємство як суб’єкт господарювання icon

Теоретична частина модуль Загальна характеристика підприємства та його потенціал Тема Підприємство як суб’єкт господарювання




НазваТеоретична частина модуль Загальна характеристика підприємства та його потенціал Тема Підприємство як суб’єкт господарювання
Сторінка4/5
Дата конвертації17.03.2013
Розмір0.65 Mb.
ТипДокументи
1   2   3   4   5


^ 5. Вищі органи управління економікою та міжнародна підприємницька діяльність

Окрім внутрішніх органів управління підприємствами та організаціями, існують вищі органи загальнодержавного управління всіма суб’єктами господарювання. До них відносять наступні органи влади:

Президент України є гарантом державного суверенітету, територіальної цілісності України, додержання Конституції України, прав і свобод людини і громадянина.

Президент України виконує такі функції:

- забезпечує державну незалежність, національну безпеку і правонаступництво держави;

- звертається з посланнями до народу та із щорічними і позачерговими посланнями до Верховної Ради України про внутрішнє і зовнішнє становище України;

- представляє державу в міжнародних відносинах, здійснює керівництво зовнішньополітичною діяльністю держави, веде переговори та укладає міжнародні договори України;

- приймає рішення про визнання іноземних держав; призначає та звільняє глав дипломатичних представництв України в інших державах і при міжнародних організаціях; приймає вірчі і відкличні грамоти дипломатичних представників іноземних держав;

- припиняє повноваження Верховної Ради України у випадках, передбачених цією Конституцією;

- вносить до Верховної Ради України подання про призначення Міністра оборони України, Міністра закордонних справ України;

- призначає на посаду та звільняє з посади за згодою Верховної Ради України Генерального прокурора України; половину складу Ради Національного банку України; половину складу Національної ради України з питань телебачення і радіомовлення;

- зупиняє дію актів Кабінету Міністрів України з мотивів невідповідності цій Конституції з одночасним зверненням до Конституційного Суду України щодо їх конституційності;

- є Верховним Головнокомандувачем Збройних Сил України; призначає на посади та звільняє з посад вище командування Збройних Сил України, інших військових формувань; здійснює керівництво у сферах національної безпеки та оборони держави; очолює Раду національної безпеки і оборони України;

- вносить до Верховної Ради України подання про оголошення стану війни та у разі збройної агресії проти України приймає рішення про використання Збройних Сил України та інших утворених відповідно до законів України військових формувань;

- присвоює вищі військові звання, вищі дипломатичні ранги та інші вищі спеціальні звання і класні чини;

- приймає рішення про прийняття до громадянства України та припинення громадянства України, про надання притулку в Україні; здійснює помилування;

- підписує закони, прийняті Верховною Радою України; має право вето щодо прийнятих Верховною Радою України законів (крім законів про внесення змін до Конституції України) з наступним поверненням їх на повторний розгляд Верховної Ради України;

Єдиним органом законодавчої влади в Україні є парламент – Верховна Рада України. Яка складається з чотирьохсот п’ятдесяти народних депутатів. До основних функцій ВР належать:

- внесення змін до Конституції, прийняття законів, затвердження Державного бюджету України та внесення змін до нього, контроль за виконанням Державного бюджету України, прийняття рішення щодо звіту про його виконання;

- визначення засад внутрішньої і зовнішньої політики, затвердження загальнодержавних програм економічного, науково-технічного, соціального, національно-культурного розвитку, охорони довкілля;

- заслуховування щорічних та позачергових послань Президента України про внутрішнє і зовнішнє становище України, розгляд і прийняття рішення щодо схвалення Програми діяльності Кабінету Міністрів України;

- призначення за поданням Президента України Прем'єр-міністра України, Міністра оборони України, Міністра закордонних справ України, призначення за поданням Прем'єр-міністра України інших членів Кабінету Міністрів України, Голови Антимонопольного комітету України, Голови Державного комітету телебачення та радіомовлення України, Голови Фонду державного майна України, звільнення зазначених осіб з посад, вирішення питання про відставку Прем'єр-міністра України, членів Кабінету Міністрів України;

- здійснення контролю за діяльністю Кабінету;

- призначення на посаду та звільнення з посади Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини; Голови Національного банку України за поданням Президента України; половини складу Ради Національного банку України;

- схвалення рішення про надання військової допомоги іншим державам, про направлення підрозділів Збройних Сил України до іншої держави чи про допуск підрозділів збройних сил інших держав на територію України;

- надання законом згоди на обов'язковість міжнародних договорів України та денонсація міжнародних договорів України.

Кабінет Міністрів України є вищим органом у системі органів виконавчої влади. Кабінет Міністрів України відповідальний перед Президентом України і Верховною Радою України, підконтрольний і підзвітний Верховній Раді України. До складу Кабінету Міністрів України входять Прем'єр-міністр України, Перший віце-прем'єр-міністр, віце-прем'єр-міністри, міністри.

Кабінет Міністрів України виконує наступні функції:

- забезпечує державний суверенітет і економічну самостійність України, здійснення внутрішньої і зовнішньої політики держави, виконання Конституції і законів України, актів Президента України;

- вживає заходів щодо забезпечення прав і свобод людини і громадянина;

- забезпечує проведення фінансової, цінової, інвестиційної та податкової політики; політики у сферах праці й зайнятості населення, соціального захисту, освіти, науки і культури, охорони природи, екологічної безпеки і природокористування;

- розробляє і здійснює загальнодержавні програми економічного, науково-технічного, соціального і культурного розвитку України;

- забезпечує рівні умови розвитку всіх форм власності; здійснює управління об'єктами державної власності відповідно до закону;

- розробляє проект закону про Державний бюджет України і забезпечує виконання затвердженого Верховною Радою України Державного бюджету України, подає Верховній Раді України звіт про його виконання;

- здійснює заходи щодо забезпечення обороноздатності і національної безпеки України, громадського порядку, боротьби зі злочинністю;

- організовує і забезпечує здійснення зовнішньоекономічної діяльності України, митної справи;

- спрямовує і координує роботу міністерств, інших органів виконавчої влади.

^ Функції міністерств та інших центральних органів державного управління.

Основними з яких є: участь у формуванні та реалізації державної політики; прогнозування розвитку економіки у виробничій, науково-технічній, мінерально-сировинній та ін сферах; участь у розробці проектів Державного бюджету України; розробка цільових перспективних програм розвитку відповідної галузі, опрацювання комплексу заходів, спрямованих на здійснення економічних реформ, а також широке коло інших заходів.


6. Міжнародна підприємницька діяльність

Міжнародна підприємницька діяльність – діяльність, що здійснюється через науково-технічну, виробничу, сервісну, торгівельно-сервісну та іншу взаємокорисну співпрацю суб’єктів господарювання двох чи більше країн (міжнародних партнерів).

Законом України «Про зовнішньоеконо­мічну діяльність» від 19.02.1991 р. зі змінами та доповненнями, суб'єктами такої діяльності визнаються:

1) фізичні особи — громадяни України, іноземні громадяни та особи без громадянства, що мають діє- і правоздатність;

2) юридичні особи, що зареєстровані в Україні та постійно пере­бувають на її території;

3) структурні одиниці суб'єктів господарської діяльності іно­земних держав (дочірні фірми, філії, відділення, представництва);

4) спільні підприємства, що мають постійне місцезнаходження в Україні

5) інші суб'єкти господарської діяльності, передбачені законами України.

До видів зовнішньоекономічної діяльності, які здійснюють в Україні суб'єкти цієї діяльності, належать:

- експорт та імпорт товарів, капіталів та робочої сили;

- надання суб'єктами зовнішньоекономічної діяльності України послуг іноземним суб'єктам господарської діяльності, в тому числі: виробничих, транспортно-експедиційних, страхових, консультаційних, маркетингових, експортних, посередницьких, брокерських, агентських, консигнаційних, управлінських, облікових, аудиторських, юридичних, туристських та інших, що прямо і виключно не заборонені законами України; надання вищезазначених послуг іноземними суб'єктами господарської діяльності суб'єктам зовнішньоекономічної діяльності України;

- наукова, науково-технічна, науково-виробнича, виробнича, навчальна та інша кооперація з іноземними суб'єктами господарської діяльності; навчання та підготовка спеціалістів на комерційній основі;

- міжнародні фінансові операції та операції з цінними паперами у випадках, передбачених законами України;

- кредитні та розрахункові операції між суб'єктами зовнішньоекономічної діяльності та іноземними суб'єктами господарської діяльності; створення суб'єктами зовнішньоекономічної діяльності банківських, кредитних та страхових установ за межами України; створення іноземними суб'єктами господарської діяльності зазначених установ на території України у випадках, передбачених законами України;

- спільна підприємницька діяльність між суб'єктами зовнішньоекономічної діяльності та іноземними суб'єктами господарської діяльності, що включає створення спільних підприємств різних видів і форм, проведення спільних господарських операцій та спільне володіння майном як на території України, так і за її межами;

- підприємницька діяльність на території України, пов'язана з наданням ліцензій, патентів, ноу-хау, торговельних марок та інших нематеріальних об'єктів власності з боку іноземних суб'єктів господарської діяльності; аналогічна діяльність суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності за межами України;

- організація та здійснення діяльності в галузі проведення виставок, аукціонів, торгів, конференцій, симпозіумів, семінарів та інших подібних заходів, що здійснюються на комерційній основі, за участю суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності; організація та здійснення оптової, консигнаційної та роздрібної торгівлі на території України за іноземну валюту у передбачених законами України випадках;

- товарообмінні (бартерні) операції та інша діяльність, побудована на формах зустрічної торгівлі між суб'єктами зовнішньоекономічної діяльності та іноземними суб'єктами господарської діяльності;

- орендні, в тому числі лізингові, операції між суб'єктами зовнішньоекономічної діяльності та іноземними суб'єктами господарської діяльності;

- операції по придбанню, продажу та обміну валюти на валютних аукціонах, валютних біржах та на міжбанківському валютному ринку;

- роботи на контрактній основі фізичних осіб України з іноземними суб'єктами господарської діяльності як на території України, так і за її межами; роботи іноземних фізичних осіб на контрактній оплатній основі з суб'єктами зовнішньоекономічної діяльності як на території України, так і за її межами;

- інші види зовнішньоекономічної діяльності, не заборонені прямо і у виключній формі законами України.

Теорія і практика міжнародного бізнесу передбачають певні рівні та форми інтернаціоналізації різних суб'єктів зовнішньоекономіч­ної діяльності.

До першої і найнижчої за рівнем інтернаціоналізації форми підприємницької діяльності належить виконання окремих зовніш­ньоекономічних операцій — експортно-імпортних, лізингових, по­середницьких, а також консультаційних і маркетингових послуг.

Друга форма підприємницької діяльності міжнародного харак­теру охоплює різноманітну промислову кооперацію — науково-тех­нічну (науково-дослідні, проектно-конструкторські й випробувальні роботи), виробничу, збутову, сервісну. Вона та­кож характеризується порівняно невисоким рівнем інтернаціона­лізації підприємств та організацій.

Третя форма інтернаціоналізації суб'єктів господа­рювання репрезентує спільне підприємництво, що здійснюється че­рез створення і функціонування спільних підприємств, ліцензуван­ня та управління за контрактом.

Четвертою формою міжнародної підприємницької діяльності з найвищим рівнем інтернаціоналізації суб'єктів господарювання є комплекси територіально-виробничих і багатосторонніх економі­чних зв'язків (прикордонна та прибережна торгівля, формування кон­сорціумів, реалізація концесійних договорів тощо).

Практична реалізація окремих форм міжнародної підприємниць­кої діяльності досягається двома способами: перший - без створен­ня нової юридичної особи — тільки на підставі економічної угоди (контракту); другий — із заснуванням нового спільного підприєм­ства чи зарубіжної філії (представництва) як суб'єкта міжнародно­го бізнесу.

^ Міжнародним спільним підприємством (МСП) - вважається організаційно-правова форма поєднання зусиль різнонаціональних партнерів у сферах інвестування, управління, виробництва продукції чи надання по­слуг, торгівлі, використання доходів, розподілу підприємницьких ризиків тощо.

^ Регулювання міжнародного підприємництва в Україні, здійснюване переважно через належну організацію зовнішньоекономічної діяльності суб'єктів господарювання, має таку мету:

1) сти­мулювання прогресивних структурних змін в економіці, зовніш­ньоекономічних зв'язків суб'єктів підприємницької діяльності;

2) створення сприятливих умов для інтеграції економіки України в систему світового поділу праці та її максимально можливе на­ближення до ринкових структур розвинутих країн;

3) здійснення захисту економічних інтересів України в цілому і конкретних суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності зокрема;

4) надання од­накових можливостей для ефективного господарювання всім суб'­єктам підприємницької діяльності.

Сутність методів державного регулювання зовнішньоекономічної діяльності полягає в наступному:

Економічні ме­то­ди поділяються на тарифні та нетарифні. Центра­ль­не мі­с­це в державному ре­гу­лю­ван­ні зо­в­ні­ш­ньої то­р­гі­в­лі на­ле­жить та­ри­ф­но­му ре­гу­лю­ван­ню, яке в Укра­ї­ні спи­ра­єть­ся на За­кон “Про єди­ний ми­т­ний та­риф”. Ми­т­ний та­риф — це си­с­те­ма­ти­зо­ва­ний пе­ре­лік то­ва­рів із за­зна­чен­ням ми­та, яким во­ни об­кла­да­ють­ся під час пе­ре­ти­ну ми­т­но­го ко­р­до­ну кра­ї­ни. Ми­т­ні та­ри­фи скла­да­ють­ся з кон­к­ре­т­них ста­вок ми­та. Ми­то — це по­да­ток, який стя­гу­єть­ся ми­т­ни­ми ор­га­на­ми з то­ва­рів, що ви­во­зять­ся або вво­зять­ся на те­ри­то­рію кра­ї­ни.

У міжнародній прак­ти­ці за­сто­со­ву­єть­ся екс­по­р­т­не, ім­по­р­т­не, тра­н­зи­т­не, ан­ти­де­м­пі­н­го­ве, ком­пе­н­са­цій­не та ін­ші ви­ди ми­та.

До не­тарифних ме­то­дів державного ре­гу­лю­ван­ня зо­в­ні­ш­ньо­торгівельної ді­я­ль­но­с­ті від­но­сять: на­дан­ня суб­си­дій ви­ро­б­ни­кам експортнх то­ва­рів, піль­го­ве експортне кре­ди­ту­ван­ня, за­сто­су­ван­ня ін­ди­ка­ти­в­них (рекомендваних) цін, уста­но­в­лен­ня мі­німальної ми­т­ної ва­р­то­с­ті на окре­мі то­ва­ри та інше.

Суб­си­дії спря­мо­ва­но на під­три­м­ку національних ви­ро­б­ни­ків і за характером ви­плат їх по­ді­ля­ють на пря­мі й не­пря­мі.

Екс­по­р­т­не кре­ди­ту­ван­ня пе­ред­ба­чає фінансове сти­му­лю­ван­ня роз­ви­т­ку екс­по­р­ту національних то­ва­рів. Во­но здій­с­ню­єть­ся у фо­р­мі на­дан­ня державних кре­ди­тів національним екс­по­р­те­рам під піль­го­ві про­це­н­т­ні ста­в­ки або іноземним ім­по­р­те­рам за умо­ви при­дбан­ня то­ва­рів ли­ше ві­т­чизняного виробництва­ва.

Ін­ди­ка­ти­в­ні ці­ни спря­мо­ва­но на збі­ль­шен­ня валових над­хо­джень від екс­по­р­ту про­ду­к­ції і зме­н­шен­ня валових ви­трат на за­ку­пі­в­лю ім­по­р­т­них то­ва­рів. Та­кі ці­ни мо­жуть за­про­ва­джу­ва­тись на то­ва­ри, що­до екс­по­р­ту яких вста­но­в­ле­но осо­б­ли­ві ре­жи­ми, спе­ці­а­ль­ні ім­по­р­т­ні про­це­ду­ри або ан­ти­де­м­пі­н­го­ві за­хо­ди.

До окре­мих ім­по­р­т­них то­ва­рів (тю­тю­но­ві ви­ро­би та ін.) дер­жа­ва вста­но­в­лює їх­ню мі­нім ми­т­ну ва­р­тість. Ме­тою її за­про­ва­джен­ня є за­без­пе­чен­ня по­в­но­ти спла­ти по­да­т­ку на до­да­ну ва­р­тість та не­до­пу­щен­ня за­ни­жен­ня ми­т­ної ва­р­то­с­ті то­ва­рів, що вво­зять­ся в Укра­ї­ну.

До адміністративних методів державного регулювання міжнародної підприємницької діяльності належать:

- встановлення вимог до форми здійснення іноземних інвестицій (грошові кошти в іноземній валюті, різноманітні май­нові та інтелектуальні цінності, цінні папери, торгові марки тощо);

- встановлення вимог до результатів діяльності іноземного партнера (масшта­би діяльності, частка ринку, рівень імпортної технології, професій­на підготовка кадрів);

- встановлення обмежень щодо діяльності іноземного інвестора у вигляді обмежень щодо використання прибутку (обов'язкове створення резервного фонду зі зберіганням його в бан­ку країни, що приймає; фіксація розміру трансфертного капіталу і прибутку відповідно до правил валютного регулювання та угод про валютне співробітництво);

- гарантії до­тримання прав іноземного партнера (залучення у вітчизняне пра­вове поле; збереження існуючих пільг протягом інвестиційного цик­лу; відмова від заходів конфіскаційного характеру).


Тема 3. Персонал

1. Поняття, класифікація та структура персоналу.

2. Визначення чисельності окремих категорій працівників.

3. Кадрова політика і система управління персоналом.

4. Оцінка персоналу як важливий елемент системи управління трудовим колективом.

5. Зарубіжний досвід формування та ефективного використання трудового потенціалу фірми.


  1. Поняття, класифікація та структура персоналу

^ Персонал підприємства — це сукупність постійних праців­ників, що отримали необхідну професійну підготовку та (або) ма­ють досвід практичної діяльності.

Усіх працівників підприємства підрозділяють на дві групи: персо­нал основної діяльності та персонал неосновної діяльності. Зокре­ма у промисловості всі кадри підприємства поділяються на промислово-ви­робничий персонал (ПВП) і непромисловий персонал (НПП). До ПВП належать зайняті в основних і допоміжних під­розділах підприємства (в заводських лабораторіях, дослід­них установах - апарат заводоуправління, працівники охо­рони). До НПП належать зайняті у невиробничій сфері ПІД підприємства (підрозділах з культурного, лікувально-профілактичного обслуговування працівників тощо).

Залежно від виконуваних функцій весь персонал підприємства поділяється на категорії: робітники, службовці, спеціалісти, керівники.

Робітники в залежності від відношення до процесу створення продукції поділяються на основні, які безпосередньо беруть участь у процесі виготовлення продукції, і допоміжні, які ви­конують функції обслуговування основного виробництва.

Спеціалістами вважаються працівники, які займаються інженерно-технічними, економічними та іншими роботами.

Керівники - це працівники зі складу службовців, які здійснюють загальне чи лінійне керівництво.

До службовців віднесені працівники, які здійснюють під­готовку і оформлення документації, господарське обслуго­вування, облік і контроль. Як підкатегорію виокремлюють технічних виконавців – працівників, що зайняті роботами по ремонту та збиранню складного устаткування, робота з яким вимагає вищої чи середньо-технічної освіти (ремонт комп’ютерів, збирання ракет).

Важливою є класифікація персоналу за професіями, спе­ціальностями, кваліфікацією.

Професія характеризує вид трудової діяльності, яка по­требує спеціальних знань та практичних навичок.

Спеціальність виділяється в межах певної професії і ха­рактеризує відносно вузький різновид трудової діяльності.

Кваліфікація – сукупність спеціальних знань та практичних навичок, що визначають ступінь підготовленості працівника до виконання професійних функцій відповідної складності.

За рівнем кваліфікації робітники виконують різні за складністю роботи, мають неоднакову професійну підготовку і поділяються на чотири групи:

- висококваліфіковані — робітники, які виконують особливо складні та відповідальні роботи (наприклад, ремонт і наладка складного обладнання тощо) і мають великий практичний досвід;

- кваліфіковані — робітники, що виконують складні роботи (на­приклад, метало- та деревообробні, ремонтні, будівельні тощо) і мають значний досвід роботи;

- малокваліфіковані — робітники, що виконують нескладні роботи (деякі складальні, технічний нагляд тощо) і мають певний досвід роботи;

- некваліфіковані — робітники, які виконують допоміжні та обслу­говуючі, переважно фізичного характеру, роботи (вантажники, прибиральники, гардеробники) і не потребують спеціальної підготовки.

Конкретний рівень кваліфікації робітників визначається за допомогою тарифно-кваліфікаційних довідників (характеристик) та вимірюється у вигляді тарифного розряду, який присвоюються робітникові в залежності від теоретичної та практичної підготовки. Загальна кількість розрядів на підприємстві має відображати диференціацію складності робіт, які виконуються на підприємстві.

Кваліфікація керівників, спеціалістів та службовців залежить від характеру і рівня спеціальної підготовки, а також від практичного дос­віду роботи. Залежно від цього їх поділяють на такі групи:

- найвища кваліфікація (працівники, що мають вчену ступень і звання);

- вищої кваліфікації (працівники з вищою спеціальною освітою та значним практичним досвідом);

- середньої кваліфікації (працівники з середньою, середньо-спе­ціальною освітою та певним практичним досвідом);

- спеціалістів-практиків (без спеціальної освіти, але із значним досвідом роботи).

Названим категоріям працівників на підприємстві надається відпо­відна посада згідно із штатним розписом.

Штатний розпис — це внутрішній нормативний документ підприєм­ства, в якому зазначається перелік посад, що є на даному підприємстві, чисельність працівників за кожною з них і розміри їхніх місячних поса­дових окладів.

Усі працівники, які своєю працею беруть участь у господарській діяльності підприємства на основі трудового договору (контракту, угоди), а також інших форм, що регулюють трудові відносини працівника з під­приємством, становлять його трудовий колектив.

Склад і кількісне співвідношення окремих категорій працівників ха­рактеризують структуру персоналу.


  1. Визначення чисельності окремих категорій працівників

Кількісна характеристика трудових ресурсів (персоналу) підприємства в першу чергу виміряється такими показниками, як облікова, явочна і середньооблікова чисельність працівників.

^ Облікова чисельність (Чобл) працівників підприємства - це чисельність працівників облікового складу (таких, з якими укладено договір найму) на визначене число чи дату, з урахуванням прийнятих і вибулих за цей день працівників.



де Чяв – явочна чисельність, Кобл – коефіцієнт облікового складу.

де Кобл=Фном/Фяв чи

де Фном – номінальний фонд робочого часу (365-Вихідні-Святкові); Фяв – явочний фонд робочого часу (Фном – відпустки та інші неявки ), f – відсоток невиходів.

Явочна чисельність — це кількість працівників облікового складу, що мають з'явитися на роботу. Планова чисельність визначається за трьома методами:
1   2   3   4   5



Схожі:

Теоретична частина модуль Загальна характеристика підприємства та його потенціал Тема Підприємство як суб’єкт господарювання iconТема Підприємство як суб’єкт господарювання
Напрями діяльності сучасного підприємства ( на прикладі конкретного підприємства)
Теоретична частина модуль Загальна характеристика підприємства та його потенціал Тема Підприємство як суб’єкт господарювання iconТема: Підприємство як суб’єкт господарювання
На поточному власному рахунку В. Матвієнка нагромаджено 120тис грн., а також цінних паперів (акцій та овдп) на загальну суму 150тис...
Теоретична частина модуль Загальна характеристика підприємства та його потенціал Тема Підприємство як суб’єкт господарювання iconПротокол № від 2010 р. Завідувач кафедри д е. н., професор В. В. Прядко
Модуль I. Поточний контроль Тема Основи фінансової діяльності суб’єктів господарювання
Теоретична частина модуль Загальна характеристика підприємства та його потенціал Тема Підприємство як суб’єкт господарювання iconКалендарно-тематичне планування з географії 11 клас
Загальна характеристика регіону, його склад. Населення, міста. Характеристика господарства країн та значення інтеграційних процесів...
Теоретична частина модуль Загальна характеристика підприємства та його потенціал Тема Підприємство як суб’єкт господарювання icon1. Еволюція наукових теорій економіки підприємства та їх загальна характеристика
В ек теорії сформувалися декілька концепцій підприємств, які х-ють філософію його виникнення, діяльності та ліквідації. Не акцентуючи...
Теоретична частина модуль Загальна характеристика підприємства та його потенціал Тема Підприємство як суб’єкт господарювання iconСуб’єкт → прямий зв’язок → Об’єкт ←зворотній звя’зок← Види У.: технічне
...
Теоретична частина модуль Загальна характеристика підприємства та його потенціал Тема Підприємство як суб’єкт господарювання iconСуб’єкт → прямий зв’язок → Об’єкт ←зворотній звя’зок← Види У.: технічне
...
Теоретична частина модуль Загальна характеристика підприємства та його потенціал Тема Підприємство як суб’єкт господарювання iconЗагальна характеристика обміну речовин. Енергетичний обмін та його етапи. Синтез атф
Тема: Загальна характеристика обміну речовин. Енергетичний обмін та його етапи. Синтез атф
Теоретична частина модуль Загальна характеристика підприємства та його потенціал Тема Підприємство як суб’єкт господарювання iconРішення про відмову у його видачі суб'єкт господарювання має право провадити певні дії щодо здійснення господарської діяльності або видів господарської діяльності без одержання документа дозвільного

Теоретична частина модуль Загальна характеристика підприємства та його потенціал Тема Підприємство як суб’єкт господарювання icon1. Загальна характеристика підприємства

Додайте кнопку на своєму сайті:
Документи


База даних захищена авторським правом ©te.zavantag.com 2000-2017
При копіюванні матеріалу обов'язкове зазначення активного посилання відкритою для індексації.
звернутися до адміністрації
Документи