Так розвивалась освіта на селі icon

Так розвивалась освіта на селі




Скачати 61.89 Kb.
НазваТак розвивалась освіта на селі
Дата конвертації27.05.2013
Розмір61.89 Kb.
ТипДокументи

Логвинське НВО

“Загальноосвітня школа І-ІІІ ступенів – дитячий садок”

ТАК РОЗВИВАЛАСЬ ОСВІТА НА СЕЛІ



Рідний, рідна, рідня - коріння роду і народу. Рідна мама і рідний тато, рідна земля і рідна Україна, рідна мова і рідна школа...

Святі слова тримають нас на світі і вчать любові до берегів, між якими споконвіку тече ріка нашого народу, нашої нації, нашої України.

Школу (так, саме школу) поставили українці в один ряд з такими словами, які рівноцінні життю - мама, Україна, мова.

Велика і давня мрія українців про свою національну школу. Її можна порівняти хіба що з вічною спрагою до волі, яку виборювали цілі покоління і яка урочно засвітила нам перед зорею долі, бо у досі в складних боріннях здобуваємо собі на власній землі і рідну школу і незалежну Україну.

Ми, українці, - нація, яка споконвіку прагне багато знати, а це утверджує нашу віру, що вічно будемо на цій землі.

Нас віками мордували, палили і різали, нищили і гноїли в концтаборах, морили голодом і розстрілювали державність, втоптували в в землю і забороняли мову, а ми відроджуємося, живемо, ростемо, дужчаємо, воскресаємо з вічності і сяємо на світовому небозводі іншим народам, бо маємо незнищенне начало - освіту. Як церква ростить віру в Бога, так школа плекає розум націй. Давні і добрі традиції шанобливого, святого ставлення до освіти живуть теренах України...

Школа! Наша радість і смуток, наші надії і сподівання і неповторний світ. Такою є для нас Логвинська школа. Кожного ранку зустрічає своєю простотою і впевненістю, чистотою і світлістю. Але не завжди так було. Сягнемо в минуле...

Церква! Велична, прекрасна і у свято, і в будень. На свято приймає прихожан із найвіддаленіших куточків села всіх, кому не чужа доброта і людяність, хто не байдужий, хто не байдужий до чужого горя... А в будень церковне подвір"я наповнюється дитячим гомоном. Школа, яка відкрилася в нашому селі 1873 року була приходською або церковною, тут навчалися хлопчики із 1 по 4 класи.

Вивчали небагато предметів: граматику, арифметику, слов"янську мову щоб можна було прочитати Біблію. І була там осляча лава, і в кутку корзина з різками.

Так тривало до революції 1917. Коли в Україні розпочалася ліквідація неписьменності, двоє приміщень, де проживала сім"я церковного служителя, було пристосовано під хата-читальні. Можна тільки поринути в історію і уявити собі тих перших учителів, що вміли читати і писати не на найкращому рівні, і учнів 20,30,50-річних, які дивилися на дошку, де крейдою виводились перші літери, слова, речення. Тремтячу руку сина і батька, які виводили в своїх зошитах перше слово мама, Батьківщина, Ленін...Перше читання, вимова звуків складів, слів, що надруковані в першому букварі...

З розповідей старших людей стало відомо, що школа була розміщена в одному будинку, а в іншому жили вчителі. Після голодомору у 1935 році у початковій школі села налічувалось близько 30 учнів. Першим учнем цього року був хлопчик, який потім після війни став учителем німецької мови - Яремчук Андрій Ілларіонович

“... Мені було років 9 чи 10... Час був такий, багато забулося. Не пам"ятаю імені вчительки. Згадую, що вона була як сонечко ласкава, привітна і добра".

Потім прийшов страшний 1941 рік і три страшних роки у приміщеннях школи розміщувався поліцейський відділок, комендатура, а в підсобному приміщенні - конюшня.

Біля школи, де нині розташований будинок культури, височіла церква. 29 грудня 1943 року сюди, - у церкву, було зігнано жителів села, їх дітей. Ніхто спочатку не знав, що має бути. Пізніше зрозуміли: смерть. Мають запалити церкву і приміщення поряд. На допомогу прийшов партизанський загін, що знаходився у Великому лісі. Та й війська визвольної армії були вже на підході... Не встигли німці запалити об"єкти, стали тікати. А потім подія, яка змінила життя односельчан, та й, взагалі, життя жителів Київської області. 1943 рік - звільнення.

Церква згоріла пізніше, за незрозумілих обставин, а приміщення залишилися, і в 1945 році восени вони відкрилися для перших учнів. Це були худорляві різновікові хлопчики та дівчатка, які зайняли знову одне приміщення, в іншому поселилась сім"я вчителів.

Маємо фото випускного класу 1953 року. Тут зібралися учні 1939,1938,1937,1936 років народження, а вчителям, що сидять у центрі, по 20-25 років.

Приблизно в кінці 50-х років XX століття на подвір"ї школи з"явилось ще одне приміщення - майстерня і бібліотека. Раділи вчителі, раділи діти.

Ось у такому складі застали нашу школу і ми - діти 1960 років.

Будиночок, що розміщувався біля парку, мав чотири кімнати, дві з яких були для початкових класів (працювали у дві зміни), одна кімната - 5 клас, а одна для нас, малечі, була загадковою, таємничою; не могли дочекатись, коли виростемо і переступимо поріг того кабінету. Це був кабінет біології та хімії. Нам здавалось, що там творилися дива.

Обігрівалися ці кімнати двома грубами.

Інші двоє приміщень здавалися нам недосяжними. Та згодом у 5-й клас нас перевели у приміщення ближче до центру села. Там розміщувалися: кабінет директора, учительська, піонерська кімната, два учнівські класи та кабінет фізики.

І, нарешті, останнє приміщення - майстерня, бібліотека і одна класна кімната. Було тісно, не дуже зручно, але цікаво.

Ще будучи в молодших класах часто чули слова:

"Скоро буде нова школа", "Скоро...” Пізніше знали, що десь у Москві якісь керівники з чимось не погоджуються. Та знайшлися в селі люди - ініціативна група. Вони поїхали навіть у "великі кабінети", і в 1981 році на подвір"ї шкільному почали виростати стіни школи.

Хочеться згадати цих людей:

Василь Антонович Ліщук, - який очолював тоді колгосп, Емма Володимирівна Змієвець - директор школи та члени Ради школи, працівниці колгоспу і Пузій Раїса Никифорівна, Петрова Ніла Олександрівна, Приступа Марія Василівна і Швець Олександра Григорівна.

Впевнена: не одне покоління буде їх пам"ятати і говорити слова вдячності.

1 вересня 1983 року. Це було свято для всього нашого села. Йшли на нього першокласники - восьмикласники, їхні батьки, бабусі, дідусі. Море квітів, багато теплих і вдячних слів всім, хто був задіяний у будівництво школи. Засяяв у цьому вересневому барвистому вінку символічний ключ, і господарі та гості змогли переступити поріг новобудови.

У різні часи наша школа мала різні назви. Семирічна, восьмирічна, неповна середня, загальноосвітня І-ІІ ступенів, загальноосвітня І-ІІІ ступенів і нарешті “Навчально-виховне об'єднання - школа І-ІІІ ступенів - дитячий садок", - адже зараз вона зібрала під своїм дахом діток 3-4 років і аж до 17 річних.

За минуле століття зі стін школи вийшло багато людей. Працівники підприємств, сільського господарства, медики, вчителі, інженери, економісти. Нехай вони не стали "великими", але ми впевнені: всюди і завжди вони залишились людьми, бо навчались вони у Логвинській школі і вчились житті у хороших людей - вчителів.

Учитель.

Просто звичайне слово, яке щодня повторюємо і ми, і наші діти. А скільки воно таїть у собі найкращих, незабутніх спогадів! Учитель навчає нас читати і писати перші слова - мати, земля, сонце, народ, праця. Допомагає збагнути їх глибинний зміст, прищепити нам відповідальність обов"язку, уміння, знайти своє місце в житті.

Діти не одразу розуміють всю велич першої науки свого вчителя. Але минають роки, і кожен із нас усе більше і глибше усвідомлює велику ціну і коштовний скарб, що його нам дарує вчитель.

Починаючи з 1945 року директором Логвинської семирічної школи був Вітинський Тимофій Володимирович. Незважаючи на важкі випробування війни, він не втратив своєї людяності і веселої вдачі. До серпня 1963 року він очолював школу, був вчителем учителів і навчав дітей української мови та літератури.

Наказом № 52 Тетіївського райвно від 13 серпня 1963 року на посаду директора школи було призначено Шпичку Ганну Федорівну. "Три роки праці у Логвинській школі - це найкращі часи...", - згадує Ганна Федорівна. Але доля розпорядилася так, що 10 серпня 1966 року її було переведено в Рубченки. Згодом очолює школу Кукса Віктор Максимович. Потім Литвинюк Михайло Данилович.

1 вересня 1969 року наказом РВНО №51 нашу школу очолює Змієвець Емма Володимирівна. "Багато різного було за 24 роки, але я щаслива. На подвір"ї виросла нова школа. Зустрічаю вдячних учнів, їх дітей. Живу їхньою любов"ю і повагою, їх злетами і радощами, переживаю з ними неприємності і невдачі.

З 1994 по 1998 рр. нашу школу очолював Гурін Анатолій Володимирович.

З 1998 р. по 2000 р. - Фещенко Ірина Валеріївна.

З 2000 р. директором навчально-виховного об"єднання працює Слободський Юрій Васильович.

Так дійсно, вічно житимуть у наших серцях перші уроки вчителів Невінчаної Галини Іванівни, Рижук Ганни Іванівни, Бондарчук Ганни Степанівни, Стрижавчук Ганни Олексіївни. Пам"ятають жителі села Мельничука Дмитра Устимовича, Грицюк Дмитра Йосиповича, Вітинського Тимофія Володимировича, Початун Параску Павлівну, Мельничук Віру Федорівну, Драчук Олену Федорівну, Грицюк Параску Василівну, Білька Сергія Панасовича.

Вдячні учні Вітинській Євдокії Романівні, Яремчуку Андрію Ілларіоновичу, Яремчук Лідії Костянтинівні, Басай Валентині Давидівні, Волощенко Галині Гурівні, Невишньому Олександру Васильовичу та іншим.



Схожі:

Так розвивалась освіта на селі iconЗ історії Лобачівської школи
До революції 1917 року освіта в селі Лобачів була на низькому рівні. Лише в пореформені роки, у 80-х роках XIX століття, в селі була...
Так розвивалась освіта на селі iconВ 1871 році в селі відкрито першу початкову школу
Зводили споруду вручну, цілою громадою. Камінь возили волами й кіньми з сусіднього села Васловівці. Представники австрійської влади...
Так розвивалась освіта на селі iconУ 70-х роках у селі налічувалося 160-180 жилих домів. Село було невелике, але життя в ньому вирувало дуже цікаве, веселе. У селі був магазин, який знаходився на подвір’ї Ковальчук Віри
Році почали закладати фундамент нового магазину у центрі села. Як виявилося потім, місцева влада помилилася, бо цей магазин мав бути...
Так розвивалась освіта на селі iconУ 1826 році пан Котя (так його називали селяни) пан Добровольський починає будувати в селі Добринівцях кам'яну церкву, до того в селі була дерев'яна церква
Добровольських пензля невідомого художника. Багато що змінилося за 185 років з часу будівництва храму, багато було втрачено під час...
Так розвивалась освіта на селі iconУмови надання довгострокових кредитів індивідуальним забудовникам житла на селі в області діє обласна програма індивідуального житлового будівництва на селі «Власний дім»
Згідно з Постановою Кабінету Міністрів України від 05 жовтня 1998 р. №1597 «Правила надання довгострокових кредитів індивідуальним...
Так розвивалась освіта на селі iconБорис Харчук планетник
Мене перекинули агрономувати під Славуту. Так я опинився в селі Вер-бівцях, де й порадили стати на квартиру до Олени Булиги. Я прийшов...
Так розвивалась освіта на селі iconІсторична довідка про розвиток освіти у Рудому Селі
До революції 1917 року в селі була двокласна церковноприходська школа, що містилася у звичайній сільській хаті. Учителькою працювала...
Так розвивалась освіта на селі iconОблік дітей та підлітків шкільного віку
Повна загальна середня освіта є обов’язковою − так записано в статті 53 Конституції України
Так розвивалась освіта на селі iconПрограма «Шкільний автобус»
Головним завданням стало забезпечити для всіх без винятку дітей Одеської області, незалежно від того, де вони мешкають, в місті,...
Так розвивалась освіта на селі iconЗразок запиту виборця щодо кількості виборців у селі, селищі, місті
Прошу надати мені відомості щодо кількості виборців у селі Сніжків Валківського району, Харківської області
Додайте кнопку на своєму сайті:
Документи


База даних захищена авторським правом ©te.zavantag.com 2000-2017
При копіюванні матеріалу обов'язкове зазначення активного посилання відкритою для індексації.
звернутися до адміністрації
Документи