Курс лекцій Для студентів економічних спеціальностей вищих навчальних закладів icon

Курс лекцій Для студентів економічних спеціальностей вищих навчальних закладів




НазваКурс лекцій Для студентів економічних спеціальностей вищих навчальних закладів
Сторінка1/16
Дата конвертації28.04.2013
Розмір3.21 Mb.
ТипКурс лекцій
  1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   16


Державний вищий навчальний заклад

“Українська академія банківської справи

Національного банку України”

Кафедра державно-правових дисциплін


ПРАВОЗНАВСТВО


Курс лекцій


Для студентів економічних спеціальностей
вищих навчальних закладів


Суми

ДВНЗ “УАБС НБУ”

2009

УДК 342.4.(447)(073)

П68


Рекомендовано до видання вченою радою Державного вищого навчального закладу “Українська академія банківської справи
Національного банку України”, протокол № 7 від 20.03.2009.


Укладачі:

старший викладач

І.В. Тимошенко;

старший викладач

А.Л. Чернявський


Рецензенти:

кандидат юридичних наук, доцент

В.М. Завгородня;

доктор юридичних наук, професор Сумської філії
Харківського національного університету внутрішніх справ

^ Т.М. Кравцова


Відповідальний за випуск

кандидат історичних наук, доцент

А.О. Ткаченко


П
П68
равознавство
[Текст] : курс лекцій / [уклад.: І. В. Тимошенко, А. Л. Чернявський] ; Державний вищий навчальний заклад “Українська академія банківської справи Національного банку України”. – Суми : ДВНЗ “УАБС НБУ”, 2009. – 228 с.


Правова освіта – важлива складова загальноосвітньої підготовки сучасних спеціалістів. Це видання допоможе студентам сформувати вміння та навички, необхідні для правового обслуговування господарської, підприємницької та інших видів діяльності та вирішення практичних ситуацій у повсякденному житті.

Призначене для студентів економічних спеціальностей вищих навчальних закладів.


УДК 342.4.(447)(073)


© ДВНЗ “Українська академія банківської справи
Національного банку України”, 2009

ЗМІСТ


ЗМІСТ 1

^ МОДУЛЬ 1 4

Тема 1. ОСНОВИ ТЕОРІЇ ПРАВА 4

Тема 2. ПРАВОПОРУШЕННЯ
ТА ЮРИДИЧНА ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ 19

Тема 3. КОНСТИТУЦІЙНО-ПРАВОВІ ОСНОВИ
ДЕРЖАВНОГО ЛАДУ УКРАЇНИ 28

Тема 4. СУДОВІ ТА ПРАВООХОРОННІ ОРГАНИ УКРАЇНИ 55

Тема 5. Правовий статус особи 70

^ МОДУЛЬ 2 95

Тема 6. ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА
ЦИВІЛЬНОГО ПРАВА УКРАЇНИ 95

Тема 7. ОСНОВИ ЗОБОВ’ЯЗАЛЬНОГО ПРАВА УКРАЇНИ 109

Тема 8. ОСНОВИ СПАДКОВОГО ПРАВА УКРАЇНИ 125

Тема 9. ОСНОВИ СІМЕЙНОГО ПРАВА УКРАЇНИ 136

^ ТЕМА 10. ОСНОВИ КРИМІНАЛЬНОГО ПРАВА УКРАЇНИ 160

Тема 11. ОСНОВИ ТРУДОВОГО ПРАВА УКРАЇНИ 180

ТЕМА 12. ОСНОВИ МІЖНАРОДНОГО ПРАВА 212

СПИСОК РЕКОМЕНДОВАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ 227

СПИСОК РЕКОМЕНДОВАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ 219

ДОДАТОК 228
^

МОДУЛЬ 1

Тема 1. ОСНОВИ ТЕОРІЇ ПРАВА

План


  1. Право в системі соціального регулювання.

  2. Основні підходи до праворозуміння.

  3. Поняття та ознаки права. Функції та принципи права.

  4. Норма права, її структура та види.

  5. Форми (джерела) права.

  6. Система права та система законодавства.

  7. Поняття, структура та види правовідносин.
^

1. Право в системі соціального регулювання


Суспільство являє собою продукт взаємодії людей, сутність якого проявляється в різноманітних суспільних відносинах, що виникають між людьми, їх групами та іншими соціальними інститутами. Ці відносини регулюються за допомогою соціальних норм.

Соціальні норми – це стійкі форми суспільних зв’язків, що виражають загальні правила поведінки людей, їх груп, спільнот, інших соціальних інститутів та забезпечують стабільність існування і розвитку суспільства

До соціальних норм належать:

  1. релігійні норми – правила, встановлені в межах релігійної спільноти (церкви, конфесії, секти тощо) та обов’язкові для віруючих;

  2. норми моралі – засновані на уявленнях про добро, зло та справедливість правила поведінки людей, що виникають і діють у межах суспільства та забезпечуються силою суспільної думки;

  3. звичаї – правила поведінки, які внаслідок тривалого повторення в межах певної спільноти людей стають обов’язковими для виконання;

  4. корпоративні норми – правила поведінки, що виробляються корпоративними колективами людей (політичні партії, громадські організації, трудові колективи тощо) та забезпечуються владою цих колективів;

  5. політичні норми – правила поведінки, що формуються в процесі взаємодії між різними політичними утвореннями і стосуються
    відносин, пов’язаних із здійсненням політичної влади та боротьбою за її отримання;

  6. норми права – правила поведінки, встановлені державою та забезпечені засобами державного впливу.
^

2. Основні підходи до праворозуміння


Право – складне соціальне явище, і, щоб розкрити його поняття, необхідно відмежувати його від інших соціальних явищ. У цій науці існує декілька концепцій щодо розуміння права.

^ 1. Нормативний підхід щодо розуміння права. Нормативісти ототожнюють право і закон. Вони стверджують, що право – це норми, що містять правила “необхідної поведінки”, закріплені в законах та інших нормативно-правових актах, що встановлені та охороняються державною владою. За допомогою загальних, абстрактних і тому рівних для всіх суб’єктів права норм застосовується рівний масштаб до нерівних людей, що і є сутністю права.

Згідно із цим підходом норми права відрізняють від інших соціальних норм за такими ознаками:

  1. норми права регулюють і охороняють найбільш важливі суспільні відносини і соціальні цінності з позицій інтересів суспільства, держави і особи. Ці відносини визначаються громадянським суспільством і державною владою;

  2. норми права, на відміну від інших соціальних норм, формально виражені в системі діючих нормативно-правових актів (у законах). Вони мають характер офіційних юридичних документів. Інші норми можуть існувати в усній або в письмовій неофіційній формі;

  3. норми права офіційно встановлені або санкціоновані державою; інші соціальні норми державою не встановлюються, хоча і багато прогресивних соціальних норм держава зацікавлена підтримувати;

  4. норми права, на відміну від інших соціальних норм, є загальнообов’язковими для виконання всіма учасниками суспільних відносин, оскільки це офіційні правила поведінки і діяльності й держава використовує примус у випадку їх невиконання;

  5. норми права охороняються державною владою від порушень на відміну від інших соціальних норм. Держава застосовує або може застосувати санкції за їх порушення;

  6. норми права встановлюють юридичні права і обов’язки учасників суспільних відносин або офіційний правовий статус громадян, організацій, держави; інші соціальні норми можуть регламентувати моральні, політичні, релігійні та інші права і обов’язки;

  7. норми права виражаються тільки в певних юридичних формах
    (закони, постанови, укази, декрети, накази, загальнообов’язкові рішення) і мають чинність в часі, просторі і стосовно певних суб’єктів. Інші соціальні норми таких ознак не мають.

^ 2. Соціологічний підхід віддає перевагу суспільним відносинам. Право існує не тільки у вигляді букви закону і не тільки як правові знання та уявлення, але й як порядок суспільних відносин у діях та поведінці людей.

Законодавчі акти, які не реалізуються, не застосовуються в реальному житті, перестають бути правом, вони відмирають і стають “мертвим правом”. Живе право – це такі норми, які закріплені в законодавчих актах, усвідомлені населенням і діють, реалізуються в конкретних правовідносинах. Без реалізації закони залишаються “шматком макулатури” або історичними пам’ятниками права.

Право є антипод правопорушень, а правопорушення не зводяться до пошкодження того чи іншого кодексу чи закону. Правопорушення наносять шкоду і мають соціальну небезпеку для реальних матеріальних і духовних цінностей суспільства, держави і людей.

Крім того, потрібно підкреслити, що в суспільстві бувають випадки, коли закони не прийняті, а правовідносини сформувались на підставі моралі, угод, договорів, свідомості тощо.

Таким чином, в суспільстві можуть існувати правовідносини без законодавчих актів. Ці правовідносини можуть існувати також на підставі звичаєвого права, прецедентного права, договірного права, релігійного права (там, де існує система релігійного права).

^ 3. Природно-правовий напрямок базується на тому, що право і закон не збігаються, право розглядається як форма суспільної свідомості. Право сприймається як об’єктивно зумовлена та втілена вимога справедливості, загальна міра свободи та рівності, а закон – як офіційне, формально-визначене та нормативно-обов’язкове втілення права.

З позицій природно-правової концепції право повинно виражати прогресивні, демократичні ідеї: справедливість, рівність, свободу. Право в перекладі з латині – справедливість. Право є міра справедливості між різними класами, соціальними групами і між людьми. Звідси випливає, що право – це такі норми, які виражають рівноправність всіх громадян. Право є також міра свободи громадян, воно встановлює межі свободи всіх громадян, разом із тим право встановлює міру відповідальності громадян за правопорушення, за матеріальну і іншу шкоду чи соціальну небезпеку. Право – це не вседозволеність, оскільки жити в суспільстві і бути вільним від суспільства неможливо. Таким чином, право – це антипод безправ’я, антипод правопорушень. Право – це досягнення певного рівня культури суспільства, в якому не повинно бути класового права, не повинно бути трупового, мафіозного, злочинного “права”. Таким чином, з позицій моральної школи право зводиться до прав, свобод і обов’язків людини і громадянина, до їх рівності, свободи і відповідальності, до справедливості, закріплених у діючій системі права і законодавства.

У Конституції України закріплено, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу (ст. 8). У ст. 21 Конституції записано, що всі люди є вільні і рівні у своїй гідності і правах. Права і свободи людини є невідчужуваними. Кожна людина має право на вільний розвиток своєї особистості, якщо при цьому не порушуються права і свободи інших людей, та має обов’язки перед суспільством (ст. 23 Конституції). У ст. 24 Конституції стверджується, що громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом. Таким чином, нова Конституція України виходить із принципів природної школи права.

Вирізняють також генетичний (процес виникнення і формування права як системи правил поведінки, причини й умови виникнення), інструментальний (як засіб, інструмент забезпечення керівного впливу владних структур на суспільство), психологічний (на поведінку впливає не те, що міститься у нормативно-правових актах, а те, як конкретна людини розуміє, тлумачить для себе припис нормативно-правових актів), системний (правова система) та інші підходи до праворозуміння.
^

3. Поняття і ознаки права. Функції та принципи права


Термін “право” вживається у двох значеннях – об’єктивному і суб’єктивному.

Право в об’єктивному значенні – це система спрямованих
на врегулювання суспільних відносин загальнообов’язкових фор­мально-визначених юридичних норм, що встановлюються
(санкціонуються) державою та забезпечуються засобами державного впливу


^ Ознаки права:

  • нормативність – право складається із норм, спрямованих на врегулювання суспільних відносин;

  • системність – право має свою внутрішню структуру, поділяється на галузі, інститути, норми, пов’язані між собою;

  • загальнообов’язковість – всі інші соціальні норми обов’язкові лише для певних груп людей, в той час як норми права обов’язкові для усіх осіб, що знаходяться на території держави;

  • формальна визначеність – норми права офіційно закріплюються в законах та інших нормативних актах, що підлягають чіткому і однозначному виконанню;

  • право встановлюється (санкціонується) державою і забезпечується засобами державного впливу. Лише держава може видавати норми права, і лише право виражає державну волю.

Право у суб’єктивному значенні – це міра юридично можливої поведінки особи, спрямованої на забезпечення її власних інтересів і потреб


Функції права – це основні напрями впливу права на суспільні відносини, що забезпечують їх стабільність і упорядкованість

Функції права умовно поділяються на загально-соціальні та спеціально-юридичні. До загально-соціальних функцій права належать:

  • економічна – закріплення форм власності, упорядкування виробничих відносин і т.д.;

  • політична – регулювання політичних відносин та діяльності суб’єктів політичної системи;

  • виховна – відображення державної та правової ідеології, формування правової культури населення;

  • комунікативна – встановлення зв’язків між суб’єктом управління (органом влади) та об’єктом управління (підвладними особами).

Спеціально-юридичними функціями є:

  • регулятивно-статична – полягає у закріпленні (фіксації) та стабілізації суспільних відносин. Найчіткішими проявами цієї функції є закріплення прав людини, визначення державного устрою, компетенції державних органів тощо;

  • регулятивно-динамічна – полягає у визначенні майбутньої необхідної чи можливої поведінки людей;

  • охоронна – забезпечення охорони і захисту існуючих суспільних відносин від протиправних посягань;

  • оцінна – право виступає як критерій оцінки правомірності чи неправомірності діяльності фізичних та юридичних осіб.

Принципи права – це основоположні ідеї, що характеризують зміст права, його сутність і призначення в суспільстві

Принципи права поділяються на загальноправові, галузеві та міжгалузеві.

^ Загальноправові принципи притаманні праву в цілому. Серед них виділяються такі принципи:

  • принцип справедливості – втілює компроміс між особою, державою і суспільством, забезпечує відповідність між діями людини та їх соціальними наслідками;

  • принцип поваги прав людини закріплює, що права та свободи людини є найвищою цінністю;

  • принцип законності передбачає, що конституція має найвищу силу, усі закони та підзаконні акти мають їй відповідати, а всі органи державної влади, органи місцевого самоврядування та громадяни повинні дотримуватися вимог конституції та законів держави;

  • принцип правосуддя означає гарантованість звернення будь-якої особи до суду за захистом її порушених прав чи законних інтересів.

^ Галузеві принципи властиві окремим галузям права. Зокрема, це такі принципи, як принцип індивідуалізації покарання (кримінальне право), принцип презумпції винуватості (цивільне право) тощо.

^ Міжгалузеві принципи спільні для декількох галузей права. Наприклад, принцип презумпції невинуватості властивий кримінальному та адміністративному праву, принцип змагальності сторін – кримінальному, цивільному та господарському процесу.
^

4. Норма права, її структура та види


Норма права – це загальнообов’язкове формально-визначене правило поведінки, що встановлюється (санкціонується) і забезпечується державою та спрямовується регулюванням певного виду суспільних відносин

Виділяються такі ознаки норми права:

  1. загальнообов’язковий характер (норма права поширюється на всіх суб’єктів певних правовідносин);

  2. формальна визначеність означає, з одного боку, чітку регламентацію структури самого правила поведінки (внутрішня формальна визначеність), а з іншого – закріплення у тих чи інших джерелах права (зовнішня формальна визначеність);

  3. спрямованість на регулювання певного виду суспільних відносин;

  4. встановлюється (санкціонується) державою і забезпечується засобами державного впливу, в тому числі примусу;

  5. системність означає, що норма права складається із пов’язаних між собою структурних елементів.

Структура норми права – це внутрішній зміст правової норми, що виражається у наявності логічно пов’язаних між собою елементів

До структури норми права входять гіпотеза, диспозиція та санкція.

Гіпотеза – структурний елемент норми права, що описує конкретні обставини (умови), за наявності або відсутності яких реалізується дана норма


Диспозиція – структурний елемент норми права, в якому безпосередньо закріплюється те чи інше правило поведінки, тобто конкретні права та обов’язки суб’єктів правовідносин


Санкція – структурний елемент норми права, що передбачає наслідки порушення правової норми, визначає вид та міру відповідальності для суб’єкта, що вчинив правопорушення

Існують різні підстави класифікації норм права на види. Залежно від ролі в механізмі правового регулювання виділяють такі види правових норм:

  • регулятивні – безпосередньо спрямовані на регулювання відносин між різними суб’єктами шляхом надання їм прав та покладення на них обов’язків;

  • охоронні – визначають заходи державного примусу, що застосовуються за порушення правових норм.

Залежно від суб’єктивних прав і обов’язків виділяються:

  • правонаділяючі норми;

  • забороняючі норми;

  • зобов’язуючі норми.

За методами правового регулювання розрізняються такі види правових норм:

  • імперативні норми – мають чіткий владно-категоричний характер, що не допускає відхилень у регулюванні поведінки;

  • диспозитивні – мають автономний характер і дозволяють учасникам відносин самим обирати варіанти можливої поведінки;

  • рекомендаційні норми – встановлюють бажані для держави і суспільства, але не необхідні для конкретного суб’єкта варіанти його поведінки.

За сферою дії розрізняються такі види правових норм:

  • норми загальної дії – поширюються на усіх суб’єктів відносин і діють на території держави;

  • норми обмеженої дії – мають чіткі межі дії, обумовлені територіальними, часовими чи суб’єктними факторами;

  • локальні норми – діють у межах певних державних, громадських чи приватних структур (політичні партії, трудові колективи тощо).

^ Залежно від предмета правового регулювання виділяються норми галузей права, наприклад, цивільні, кримінальні, адміністративні, екологічні норми права. Галузеві норми права поділяються на матеріальні та процесуальні. Матеріальні норми права встановлюють права, обов’язки та заборони, а процесуальні – порядок, методи та форми реалізації матеріальних норм.

Окрім наведеної класифікації, виділяються окремі спеціальні види правових норм. До таких норм належать:

  • норми-дефініції – містять визначення тих чи інших державно-правових явищ. Наприклад, дефініцією є норма ст. 11 КК України, яка визначає, що злочином є передбачене цим Кодексом суспільно небезпечне винне діяння (дія або бездіяльність), вчинене суб’єктом злочину;

  • норми-принципи – закріплюють основні засади (принципи) права. Так, ст. 6 Конституції України вказує, що державна влада в Україні здійснюється на засадах її поділу на законодавчу, виконавчу та судову;

  • декларативні норми – закріплюють програмні завдання правового регулювання та державного будівництва. Зокрема, декларативною є ст. 1 Конституції України, яка наголошує, що Україна є суверенна і незалежна, демократична, соціальна, правова держава;

  • колізійні норми – визначають порядок вирішення протиріч між нормами права, якщо вони одночасно встановлюють різні правила поведінки. Класичною колізійною нормою є ст. 10 ЦК України. Відповідно до цієї норми, якщо у чинному міжнародному договорі України, укладеному у встановленому законом порядку, містяться інші правила, ніж ті, що встановлені відповідним актом цивільного законодавства, застосовуються правила відповідного міжнародного договору України;

  • оперативні норми – встановлюють дату вступу нормативно-право­вого акта в силу, строк та порядок припинення його дії.
^

5. Форми (джерела) права


Для позначення зовнішнього вираження та закріплення правових норм використовується поняття “форма (джерело) права”.

Поняття “джерело права” значно ширше від поняття “форма права” і може вживатися в матеріальному, ідеальному та формальному значеннях. Джерелом права у матеріальному значенні є існуючі на певному етапі розвитку цивілізації суспільні відносини, в ідеальному значенні – правосвідомість, тобто відображення права у свідомості людей, їх груп та суспільства в цілому. У формальному значенні поняття “джерело права” означає зовнішнє вираження норми права і збігається з поняттям “форма права”.

Форма (джерело) права – це способи зовнішнього вираження і закріплення правових норм

До джерел (форм) права належать: правовий звичай, правовий прецедент, нормативно-правовий договір, нормативно-правовий акт і правова доктрина.

Правовий звичай – це сформоване внаслідок багатократного повторення однакових дій правило поведінки, що санкціонується і забезпечується державою

Правовий звичай як основне джерело права притаманний для держав з недостатньо розвинутими правовими системами (країни
Екваторіальної Африки, Мадагаскар тощо). У більшості держав правовий звичай може застосовуватися до відносин, не врегульовані законодавством. Наприклад, відповідно до ст. 7 ЦК України цивільні відносини, не врегульованих законодавством або договором, можуть регулюватися усталеним звичаєм, зокрема звичаєм ділового обороту. Крім того, значна роль звичаю як формі права відводиться і міжнародним правом.

Правовий прецедент – це рішення судового або адміністративного органу у конкретній справі, яке стає обов’язковим для вирішення інших подібних справ

Розрізняються два види правового прецеденту – судовий, тобто рішення у справі, що виноситься судом, та адміністративний, тобто рішення у справі, що приймається органом державного управління. В Україні ця форма права практично не застосовується. Вона властива для країн з англосаксонською (прецедентною) правовою системою (Англія, США, Канада, Австралія).

Правова доктрина – це сукупність ідей, наукових поглядів та концепцій про існуюче та необхідне для певного суспільства право

Як джерело права доктрина іноді застосовується в англосаксонській системі загального права. В окремих випадках положення правової доктрини відтворюються і у рішеннях Конституційного Суду України, проте не як джерело права, а як мотивування судді щодо його позиції у справі.

Нормативно-правовий договір – це письмовий договір між правотворчими суб’єктами, в якому закріплюються загальнообов’язкові норми права

Особливістю нормативно-правового договору є те, що його норми стають обов’язковими не лише для самих сторін договору, а й для інших осіб. До нормативно-правових договорів належать міжнародні договори (укладаються між державами та міжнародними міжурядовими організаціями), федеративні договори (укладаються між суб’єктами федерації при утворенні федерацій), а також колективні договори та угоди (укладаються між трудовим колективом та роботодавцем). Нормативно-правовим також був так званий Конституційний договір між Президентом України та Верховною Радою України, підписаний 08.06.95. Цим договором визначалася структура та повноваження органів державної влади в Україні на період до прийняття нової Конституції.

Нормативно-правовий акт – це офіційний письмовий документ, що містить норми права і видається компетентним правотворчим органом із дотриманням встановленої процедури

Нормативно-правовий акт характеризується наявністю таких ознак:

  • містить норми права, змінює або скасовує їх;

  • має чітко визначену документальну форму;

  • приймається компетентним правотворчим органом державної влади чи посадовою особою, що, відповідно до законодавства, наділені правом видавати визначені нормативно-правові акти;

  • приймається і реалізується із дотриманням особливої процедури;

  • нормативно-правові акти не персоніфікуються, тобто вони адресуються або усім, або невизначеному колу суб’єктів.

За своєю юридичною силою нормативно-правові акти поділяються на дві групи – закони та підзаконні нормативно-правові акти.

Закони можуть прийматися лише законодавчим органом (парламентом) або безпосередньо народом на референдумі. За ієрархією закони поділяються на конституційні (сама Конституція та закони, що вносять зміни та доповнення до неї), органічні (необхідність прийняття цих законів передбачається у Конституції) та звичайні (кодекси, основи законодавства та закони). Головною юридичною властивістю закону є його вища сила. Це означає, що усі підзаконні акти мають відповідати законам. Конституція як основний закон має найвищу силу, тобто їй мають відповідати не лише підзаконні акти, а й усі інші закони.

^ Підзаконні нормативно-правові акти приймаються органами виконавчої влади та місцевого самоврядування і спрямовані на забезпечення виконання Конституції та інших законів. До підзаконних нормативно-правових актів належать:

  • постанови Верховної Ради України;

  • укази та розпорядження Президента України;

  • постанови та розпорядження Кабінету Міністрів України;

  • накази, інструкції та інші акти міністерств та відомств;

  • накази та розпорядження місцевих державних адміністрацій;

  • рішення органів місцевого самоврядування (місцевих рад).

Юридична чинність нормативно-правових актів визначається їх дією у часі, просторі та за колом осіб.

За дією у часі нормативно-правові акти поділяються на безстрокові (прийняті на невизначений строк) та тимчасові (приймаються на визначений строк або до настання певної події). Дія нормативно-правового акта у часі визначається моментом набуття та втрати ним чинності. За загальним правилом, закони набувають чинності через 10 днів після їх офіційного опублікування. Проте у самому законі може бути визначено інший строк набуття ним чинності, але не раніше дня його офіційного опублікування. Закон не має зворотної сили, тобто не застосовується до правовідносин, що існували до часу набуття його чинності. Виняток становлять закони, що усувають неправомірність діяння або зменшують відповідальність за нього. Дія нормативно-правового акта може припинятися у зв’язку із закінченням строку, на який його було прийнято, прямим скасуванням цього акта, або шляхом прийняття тим самим органом нового акта, що регулює ті самі відносини.

Дія нормативно-правового акта у просторі може визначатися територіальним та екстериторіальним принципом. Територіальний принцип означає, що нормативно-правовий акт діє на всій території держави або відповідної адміністративно-територіальної одиниці.
Наприклад, Земельний кодекс України діє лише на всій території України, а рішення Сумської міської ради “Про затвердження ставок та порядку справляння ринкового збору” – лише на території м. Суми. Екстериторіальний принцип означає, що дія нормативно-правового акта поширюється і за межі держави чи адміністративно-терито­ріальної одиниці. Так, дія Закону України “Про загальний військовий обов’язок та військову службу” поширюється і за межі України, тому призовники при оголошенні призову зобов’язані з’явитися до військкомату незалежно від того, де вони перебувають на час оголошення призову – в Україні чи за кордоном.

За дією за колом осіб нормативно-правові акти поділяються на такі, що поширюються на усіх без винятку осіб, та такі, що поширюються на визначене коло осіб. Наприклад, дія ЦК України поши­рюється на усіх фізичних та юридичних осіб, що перебувають на території України, а дія вже згаданого Закону “Про загальний військовий обов’язок та військову службу” – лише на громадян України.
^

6. Система права та система законодавства


Система права – це внутрішня структура права, що відображає єдність і диференціацію взаємопов’язаних між собою правових норм, інститутів та галузей

Система права країн континентальної Європи так само, як і деяких інших країн, поділяється на два великі блоки – публічне та приватне право.

До сфери публічного права належать правові норми, що стосуються порядку формування та діяльності органів державної влади і управління, а також регулюють відносини, у яких однією із сторін виступають органи державної влади і управління.

До сфери приватного права належать правові норми, які регулюють і охороняють відносини приватних власників у процесі виробництва і обігу матеріальних та нематеріальних благ.

Основними структурними елементами системи права є норма права, інститут права, підгалузь права, галузь права.

Галузь права – це відокремлена сукупність правових норм, що регулюють якісно однорідні суспільні відносини

Виділяються самостійні галузі права, які регулюють відносно відокремлені групи суспільних відносин (наприклад, цивільне, кримінальне, трудове право тощо), та комплексні галузі права, які регулюють суспільні відносини, що охоплюються й іншими галузями права (екологічне, аграрне право).

До складу галузей права часто входять підгалузі, тобто сукупності правових норм, що регулюють більш вузькі, ніж галузі права, групи суспільних відносин. Наприклад, до цивільного права входять такі підгалузі, як спадкове, авторське, зобов’язальне право та ін.

Інститут права – це відокремлена група правових норм, що регулюють суспільні відносини конкретного виду

Розрізняють такі види правових інститутів:

  • галузеві (інститути дарування, заповіту) та міжгалузеві (інститути договору, вини);

  • регулятивні (інститут купівлі-продажу, оренди) та охоронні (інститут цивільно-правової відповідальності);

  • матеріальні (інститути кредиту, поставки) і процесуальні (інститути апеляційного та касаційного оскарження).

Система законодавства – це сукупність нормативно-правових актів, прийнятих компетентними правотворчими органами державної влади

Термін “законодавство” використовується у широкому і вузькому значеннях. Законодавство у вузькому значенні – це сукупність законів (у тому числі конституції та кодексів), виданих парламентом або прийнятих на референдумі, а у широкому значенні – це сукупність усіх нормативно-правових актів, прийнятих усіма правотворчими органами, незалежно від їх рівня.
^

7. Поняття, структура та види правовідносин


Правовідносини – це урегульовані правом суспільні відносини, учасники яких наділяються суб’єктивними правами та юридичними обов’язками

Правовідносини мають такі ознаки:

  1. є різновидом суспільних відносин;

  2. виникають, змінюються та припиняються під впливом правових норм;

  3. учасники правовідносин пов’язані між собою суб’єктивними правами та юридичними обов’язками;

  4. мають вольовий характер. З одного боку, для виникнення правовідносин необхідна воля хоча б одного учасника, з іншого – в нормах права, що регулюють ці відносини, виражається воля держави;

  5. охороняються державою;

  6. характеризуються чіткою визначеністю та персоніфікацією прав та обов’язків учасників.

До структури правовідносин входять: суб’єкт правовідносин, об’єкт правовідносин та зміст правовідносин.

^ Суб’єкт правовідносин – це індивід чи організація, які на підставі правових норм наділяться суб’єктивними правами та юридичними обов’язками, тобто можуть бути учасниками правовідносин

Суб’єктами права можуть бути індивіди (громадяни, іноземні громадяни, особи без громадянства), організації (держава, державні органи та організації, господарські організації та об’єднання громадян), а також соціальні спільноти (народ, нація, населення).

Основною юридичною характеристикою суб’єкта правовідносин є його правосуб’єктність.

Правосуб’єктність – це передбачена нормами права здатність суб’єкта бути учасником правовідносин.

Правосуб’єктність складається з правоздатності, дієздатності та деліктоздатності.

Правоздатність – це визначена нормами права здатність суб’єкта мати суб’єктивні права та юридичні обов’язки.

Дієздатність – це визначена нормами права здатність суб’єкта своїми діями набувати суб’єктивні права та юридичні обов’язки.

Деліктоздатність – це здатність особи нести відповідальність за вчинене ним правопорушення.

Правосуб’єктність державних органів та організацій виражається у їх компетенції, тобто сукупності прав та обов’язків, що надаються їм для виконання своїх функцій.

Об’єктом правовідносин є ті соціальні блага та цінності, на які спрямовуються суб’єктивні права та обов’язки учасників правовідносин:

  • матеріальні блага (речі, предмети, інше майно, у тому числі гроші та цінні папери);

  • нематеріальні блага (життя, здоров’я, честь та гідність, результати творчої діяльності);

  • поведінка, дії суб’єктів та їх результати

^ Зміст правовідносин має двоякий характер. Розрізняють юридичний і фактичний зміст. Юридичний зміст правовідносин становлять зафіксовані в нормах права суб’єктивні права та юридичні обов’язки учасників правовідносин, а фактичний – реально вчинені учасниками правовідносин дії, спрямовані на реалізацію цих прав та обов’язків.

^ Суб’єктивне право – це забезпечена державою міра можливої поведінки правонаділеної особи.

Юридичний обов’язок – це забезпечена державою міра можливої поведінки зобов’язаної особи.

Залежно від підстав класифікації виділяються різні види правовідносин.

За функціональною спрямованістю розрізняються:

  • регулятивні правовідносини;

  • охоронні правовідносини.

За рівнем індивідуалізації суб’єктів:

  • абсолютні правовідносини, в яких визначається лише одна сторона, – носій суб’єктивного права, а всі інші особи зобов’язані це право не порушувати. До таких правовідносин належать правовідносини, пов’язані з реалізацією права людини на життя, на власність, на особисту свободу та недоторканність;

  • відносні правовідносини, в яких чітко визначені усі їх учасники. До таких відносин належать практично усі договірні відносини, наприклад, такі, що виникають на підставі договорів купівлі-продажу, поставки, оренди тощо.

^ За кількістю суб’єктів розрізняються:

  • прості правовідносини, в яких беруть участь лише два суб’єкти;

  • складні правовідносини, в яких беруть участь три і більше суб’єкти.

За розподілом прав і обов’язків між суб’єктами виділяються:

  • односторонні правовідносини, в яких одна сторона має лише права, а інша – лише обов’язки;

  • двосторонні правовідносини, в яких кожна сторона має як права, так і обов’язки.

Правовідносини виникають, змінюються та припиняються на підставі юридичних фактів.

Юридичні факти – це конкретні життєві обставини, із
настанням яких норми права пов’язують виникнення, зміну або припинення правовідносин


Юридичні факти можуть класифікуватися за різними критеріями.

^ За вольовою ознакою розрізняють такі види юридичних фактів:

  • події – це обставини, що не залежать від волі та свідомості людини (народження та смерть людини, стихійне лихо тощо);

  • дії – юридичні факти, що вчиняються людьми і залежать від їхньої свідомості та волі (укладення договору, створення нової речі, умисне пошкодження майна тощо). Дії можуть бут такими, що відповідають нормі права (правомірні дії), та такими, що їй не відповідають (неправомірні дії або правопорушення).

За характером наслідків виділяються такі юридичні факти:

  • правоутворюючі;

  • правоприпиняючі;

  • правозмінюючі.

За складом розрізняються:

  • прості юридичні факти – для настання юридичних наслідків достатньо наявності однієї обставини. Так право на життя виникає в силу народження людини;

  • складні юридичні факти – для настання юридичних наслідків необхідна наявність декількох фактів одночасно. Наприклад, для виникнення спадкових правовідносин необхідна смерть спадкодавця, наявність спадкового майна та бажання спадкоємців його прийняти.

^ За тривалістю у часі виділяються:

  • одноактні юридичні факти, наприклад, укладення договору купівлі-продажу або дарування;

  • тривалі юридичні факти, наприклад, перебування у шлюбі.
  1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   16



Схожі:

Курс лекцій Для студентів економічних спеціальностей вищих навчальних закладів iconКурс лекцій Для студентів освітньо-кваліфікаційного рівня "бакалавр" економічних спеціальностей усіх форм навчання Суми
України [Текст] : курс лекцій / [уклад.: А. І. Зякун, В. Г. Троян]; Державний вищий навчальний заклад “Українська академія банківської...
Курс лекцій Для студентів економічних спеціальностей вищих навчальних закладів iconКурс лекцій з дисципліни „Релігієзнавство (для студентів 1-3 курсів усіх спеціальностей академії)
Курс лекцій з дисципліни “Релігієзнавство” (для студентів 1-3 курсів усіх спеціальностей академії) // Укл. Толстенко С. М. – Харків...
Курс лекцій Для студентів економічних спеціальностей вищих навчальних закладів iconНавчальний посібник для студентів всіх форм навчання з дисципліни "Політична економія" розроблений згідно з освітньо-професійною програмою, затвердженою Міністерством освіти і науки України у 2002 р. і навчальним планом
Курс лекцій для студентів економічних спеціальностей всіх форм навчання з напряму 0501 “Економіка і підприємництво”
Курс лекцій Для студентів економічних спеціальностей вищих навчальних закладів iconНавчальний посібник для студентів географічних спеціальностей вищих навчальних закладів
Видавництво Видавничий центр Львівського національного університету імені Івана Франка
Курс лекцій Для студентів економічних спеціальностей вищих навчальних закладів iconІрина Шамрай аналітична діяльність в контексті фахової підготовки студентів вищих педагогічних навчальних закладів
Отовки студентів вищих педагогічних навчальних закладів. Обґрунтовується важливість інтеграції дисциплін фахового та соціально-педагогічного...
Курс лекцій Для студентів економічних спеціальностей вищих навчальних закладів iconНавчальний посібник для студентів юридичних спеціальностей вищих навчальних закладів лист №14/18. 2
...
Курс лекцій Для студентів економічних спеціальностей вищих навчальних закладів iconНавчальний посібник для студентів вищих навчальних закладів
...
Курс лекцій Для студентів економічних спеціальностей вищих навчальних закладів iconКонкурс «Педагог це звучить гордо» для студентів педагогічних вищих навчальних закладів та молодих спеціалістів-педагогів закладів
Харківської районної державної адміністрації інформує, що Видавничий дім Міжнародного центру фінансово-економічного розвитку (мцфер)...
Курс лекцій Для студентів економічних спеціальностей вищих навчальних закладів iconКонспект лекцій з дисципліни «безпека життєдіяльності» для студентів 3 курсу денної та заочної форм навчання спеціальностей
Конспект лекцій з дисципліни „Безпека життєдіяльності” для студентів 3курсів денної та заочної форм навчання спеціальностей
Курс лекцій Для студентів економічних спеціальностей вищих навчальних закладів iconПорядок забезпечення студентів вищих навчальних закладів, учнів загальноосвітніх І професійно-технічних навчальних
Цей Порядок визначає механізм забезпечення студентів вищих навчальних закладів, учнів загальноосвітніх і професійно-технічних навчальних...
Додайте кнопку на своєму сайті:
Документи


База даних захищена авторським правом ©te.zavantag.com 2000-2017
При копіюванні матеріалу обов'язкове зазначення активного посилання відкритою для індексації.
звернутися до адміністрації
Документи