Програма 2012 icon

Програма 2012




Скачати 423.85 Kb.
НазваПрограма 2012
Дата конвертації26.11.2012
Розмір423.85 Kb.
ТипПрограма

Проект


МIНIСТЕРСТВО ОСВIТИ I НАУКИ, МОЛОДI ТА СПОРТУ УКРАЇНИ


ФIЗИКА

7–9 класи


Навчальна програма


2012


Пояснювальна записка

Фізика є фундаментальною наукою, яка вивчає загальні закономірності перебігу природних явищ, закладає основи світорозуміння на різних рівнях пізнання природи й дає загальне обґрунтування природничо-наукової картини світу. Сучасна фізика, крім наукового, має важливе соціокультурне значення. Вона стала невід’ємною складовою загальної культури високотехнологічного інформаційного суспільства.

Фундаментальний характер фізичного знання як філософії науки й методології природознавства, теоретичної основи сучасної техніки й виробничих технологій визначає освітнє, світоглядне та виховне значення шкільного курсу фізики як навчального предмета. Завдяки цьому в структурі освітньої галузі він відіграє роль базового компонента природничо-наукової освіти й належить до інваріантної складової загальноосвітньої підготовки учнів в основній і старшій школах.

^ Головна мета навчання фізики в середній школі полягає в розвитку особистості учнів засобами фізики як навчального предмета, зокрема завдяки формуванню в них предметної компетентності на основі фізичних знань, наукового світогляду й відповідного стилю мислення, розвитку експериментальних умінь і дослідницьких навичок, творчих здібностей і схильності до креативного мислення.

Відповідно до цього зміст фізичної освіти спрямовано на опанування учнями наукових фактів і фундаментальних ідей, усвідомлення ними суті понять і законів, принципів і теорій, які дають змогу:

  • пояснити перебіг фізичних явищ і процесів і з’ясувати їхні закономірності;

  • оволодіти основними методами наукового пізнання;

  • охарактеризувати сучасну фізичну картину світу;

  • зрозуміти наукові засади сучасного виробництва, техніки й технологій;

  • використати набуті знання в практичній діяльності.

Шкільний курс фізики побудовано за двома логічно завершеними концентрами, зміст яких узгоджується зі структурою середньої загально­освітньої школи:

  1. в основній школі (7–9 класи) вивчається логічно завершений базовий курс фізики, який закладає основи фізичного знання;

  2. у старшій школі вивчення фізики відбувається залежно від обраного профілю навчання.

В основній школі фізику починають вивчати як окремий навчальний предмет, зміст й вимоги до засвоєння якого є єдиними для всіх учнів. Урахування пізнавальних інтересів учнів, розвиток їхніх творчих здібностей і формування схильності до навчання фізики здійснюється завдяки особистісно орієнтованому підходу, запровадженню курсів за вибором, проведенню факультативних та індивідуальних занять і консультацій за рахунок варіативної складової навчального плану. Передбачається також можливість поглибленого вивчення фізики за спеціальною програмою.

Базовий курс фізики (7–9 класи) закладає основи фізичного пізнання світу: учні опановують суть основних фізичних понять і законів, оволодівають науковою термінологією, основними методами наукового пізнання та алгоритмами розв’язування фізичних задач, у них розвиваються експериментальні вміння й дослідницькі навички, формуються уявлення про фізичну картину світу. Він ґрунтується на тих знаннях з основ фізики, які учні отримали на більш ранніх етапах навчання, зокрема на уроках природознавства в початковій школі і 5 класі, а також на повсякденному досвіді пізнання навколишнього світу, якого учні набувають у житті.

Таким чином, завданнями курсу фізики основної школи є:

  • сформувати в учнів базові фізичні знання про явища природи, розкрити історичний шлях розвитку фізики, ознайомити їх із діяльністю та внеском відомих зарубіжних й українських фізиків;

  • розкрити суть фундаментальних наукових фактів, основних понять і законів фізики, показати розвиток фундаментальних ідей і принципів фізики;

  • сформувати в учнів алгоритмічні прийоми розв’язування фізичних задач та евристичні способи пошуку розв’язків практичних життєвих проблем;

  • сформувати й розвинути в учнів експериментальні вміння й дослідницькі навички, уміння описувати й оцінювати результати спостережень, планувати й проводити досліди та експериментальні дослідження, здійснювати вимірювання фізичних величин, робити узагальнення й висновки;

  • розкрити роль фізичного знання в житті людини, суспільному виробництві й техніці, сутність наукового пізнання засобами фізики, сприяти розвитку інтересу школярів до фізики;

  • спонукати учнів критично мислити, застосовувати набуті знання в практичній діяльності, виявляти ставлення до довкілля на засадах екологічної культури;

  • сформувати в них уявлення про фізичну картину світу, на конкретних прикладах показати прояви моральності щодо використання наукового знання в життєдіяльності людини й природокористуванні.

Засвоєння учнями системи фізичних знань та здатність застосовувати їх у процесі пізнання і в практичній діяльності є одним із головних завдань навчання фізики в середній школі. Тому системотворчими елементами шкільного курсу фізики виступають:

  • чуттєво усвідомлені уявлення школярів про основні властивості та явища навколишнього світу, які стають предметом вивчення в певному розділі фізики (наприклад, механічний рух у його буденному сприйнятті як зміщення в просторі, просторово-часові уявлення тощо);

  • основні поняття теоретичного базису (наприклад, для механіки це швидкість, сила, маса, енергія), ідеї та принципи, що їх об’єднують (приміром, відносність руху), необхідні для усвідомлення суті перебігу фізичних явищ і процесів;

  • абстрактні моделі, покладені в основу теоретичної системи (матеріальна точка, інерціальна система відліку тощо);

  • формули, рівняння й закони, що відтворюють співвідношення між фізичними величинами;

  • різноманітні застосування фізичних знань для пояснення життєвих ситуацій або розв’язання практичних завдань, а також наслідки їх використання в пізнавальній практиці (розрахунок гальмівного шляху, теплового балансу, електричних кіл, побудова зображень тощо).

Як відомо, фізика ґрунтується на експерименті. Тому ця її характеристика визначає низку специфічних завдань шкільного курсу фізики, спрямованих на засвоєння наукових методів пізнання. Завдяки навчальному фізичному експерименту учні оволодівають досвідом практичної діяльності людства в галузі здобуття фактів та їх попереднього узагальнення на рівні емпіричних уявлень, понять і законів. За таких умов експеримент виконує функцію методу навчального пізнання, завдяки якому у свідомості учня утворюються нові зв’язки й відношення, формується особистісне знання. Саме через навчальний фізичний експеримент найефективніше здійснюється діяльнісний підхід до навчання фізики.

З іншого боку, навчальний фізичний експеримент дидактично забезпечує процесуальну складову навчання фізики, зокрема формує в учнів експериментальні вміння й дослідницькі навички, озброює їх інструментарієм наукового дослідження, який стає засобом навчання.

Таким чином, навчальний фізичний експеримент як органічна складова методичної системи навчання фізики забезпечує формування в учнів необхідних практичних умінь, дослідницьких навичок та особистісного досвіду експериментальної діяльності, завдяки яким вони стають спроможними у межах набутих знань розв’язувати пізнавальні завдання засобами фізичного експерименту. У шкільному навчанні він реалізується у формі демонстраційного й фронтального експерименту, лабораторних робіт фізичного практикуму, навчальних проектів, позаурочних дослідів тощо.

З дидактичної точки зору навчальний фізичний експеримент розв’язує такі завдання:

  • формує конкретно-чуттєвий досвід і розвиває знання учнів про навколишній світ на основі цілеспрямованих спостережень за перебігом фізичних явищ і процесів, вивчення властивостей тіл;

  • виробляє вміння й навички вимірювати фізичні величини;

  • дає можливість засобами фізичного експерименту з’ясувати чи перевірити закони природи, відтворити фундаментальні досліди або їхні результати, які стали вирішальними в розвитку й становленні конкретних фізичних теорій;

  • залучити учнів до наукового пошуку, виявлення логіки наукового дослідження, що сприяє виробленню в них дослідницьких прийомів, формуванню експериментальних умінь і навичок;

  • ознайомити учнів із конкретними засобами експериментального методу дослідження, зокрема з різними способами й методами вимірювання — порівняння з мірою, безпосередньої оцінки, заміщення, а також калориметричним, стробоскопічним, осцилографічним, зондовим, спектральним тощо;

  • продемонструвати прикладне спрямування фізики, розвиток політехнічного світогляду й конструкторських здібностей учнів.

У системі навчального фізичного експерименту особливе місце належить лабораторним роботам, які забезпечують практичну підготовку учнів. Виконання лабораторних робіт передбачає оволодіння учнями певною сукупністю умінь, які в цілому складають узагальнене експериментальне вміння. Воно має складну структуру, елементами якої є:

a) уміння планувати експеримент, тобто формулювати його мету, визначати експериментальний метод і давати йому теоретичне обґрунтування, складати план досліду й визначати найкращі умови для його проведення, обирати оптимальні значення вимірюваних величин та умови спостережень, враховуючи наявні експериментальні засоби;

б) уміння підготувати експеримент, тобто обирати необхідне обладнання й вимірювальні прилади, збирати дослідні установки чи моделі, раціонально розташовувати прилади, досягаючи безпечного проведення досліду;

в) уміння спостерігати, визначати мету й об’єкт спостереження, встановлювати характерні ознаки перебігу фізичних явищ і процесів, виділяти їхні суттєві ознаки;

г) уміння вимірювати фізичні величини, користуватися різними вимірювальними приладами й мірами, тобто визначати ціну поділки шкали приладу, знімати покази приладу;

ґ) уміння обробляти результати експерименту, обчислювати значення величин, похибки вимірювань, креслити схеми дослідів, складати таблиці одержаних даних, готувати звіт про проведену роботу, записувати значення фізичних величин у стандартизованому вигляді тощо;

д) уміння інтерпретувати результати експерименту, описувати спостережувані явища й процеси, застосовуючи фізичну термінологію, подавати результати у вигляді формул і рівнянь, функціональних залежностей, будувати графіки, робити висновки про проведене дослідження на основі поставленої мети.

Формування такого узагальненого експериментального вміння — процес довготривалий, який вимагає планомірної роботи вчителя й учнів протягом усього часу навчання фізики в основній і старшій школі. Перелічені в програмі демонстраційні досліди й лабораторні роботи є мінімально необхідними і достатніми щодо вимог Державного стандарту базової і повної загальної середньої освіти. Проте залежно від умов і наявної матеріальної бази фізичного кабінету вчитель може замінювати окремі роботи або демонстраційні досліди рівноцінними, використовувати різні їхні можливі варіанти. Учитель може доповнювати цей перелік додатковими дослідами, короткочасними експериментальними завданнями, об’єднувати кілька робіт в одну залежно від обраного плану уроку. Окремі лабораторні роботи можна виконувати за допомогою комп’ютерних віртуальних лабораторій, також вони пропонуються учням як навчальні проекти.

Самостійне експериментування учнів, особливо в основній школі, необхідно розширювати, використовуючи найпростіше устаткування, інколи навіть саморобні прилади й побутове обладнання, дотримуючись правил безпеки життєдіяльності. Такі роботи повинні мати пошуковий характер, завдяки чому учні збагачуються новими фактами, узагальнюють їх і роблять висновки. У процесі такої діяльності вони мають навчитися ставити мету дослідження, обирати адекватні методи й засоби, планувати і здійснювати експеримент, обробляти його результати й робити висновки.

Ефективним засобом формування предметної й ключових компетентностей учнів у процесі навчання фізики є навчальні проекти. Тому практично в кожному розділі програми запропоновано цей вид навчальної діяльності учнів і подано орієнтовний перелік тем навчальних проектів.

Навчальні проекти розробляють окремі учні або групи учнів упродовж певного часу (наприклад, місяць або семестр) у ході вивчення того чи іншого розділу фізики. Захист навчальних проектів, обговорення та узагальнення отриманих результатів відбувається на спеціально відведених заняттях.

Виконання навчальних проектів передбачає інтегровану дослідницьку, творчу діяльність учнів, спрямовану на отримання самостійних результатів за консультативної допомоги вчителя. Учитель здійснює управління такою діяльністю і спонукає до мотивації пошукової діяльності учнів, допомагає у визначенні мети та завдань навчального проекту, орієнтовних прийомів дослідницької діяльності та пошук інформації для розв’язання окремих навчально-пізнавальних задач. Учні готують презентацію отриманих результатів і здійснюють захист свого навчального проекту.

У процесі навчання фізики в основу навчально-пізнавальної діяльності учнів покладають плани узагальнювального характеру, за якими розкривається суть того чи іншого поняття, закону, факту тощо.

Так, зміст наукового факту (фундаментального досліду) визначають:

  • суть наукового факту чи опис досліду;

  • хто з учених встановив даний факт чи виконав дослід;

  • на підставі яких суджень встановлено даний факт або схематичний опис дослідної установки;

  • яке значення вони мають для становлення й розвитку фізичної теорії.

Для пояснення фізичного явища необхідно усвідомити:

  • зовнішні ознаки перебігу цього явища, умови, за яких воно відбувається;

  • зв’язок цього явища з іншими;

  • які фізичні величини його характеризують;

  • можливості практичного використання явища, способи попередження шкідливих наслідків його прояву.

Сутність поняття фізичної величини визначають:

  • властивість, яку характеризує ця величина;

  • її означення (дефініція) та формула, покладена в основу означення;

  • зв’язок даної величини з іншими;

  • одиниці фізичної величини;

  • способи її вимірювання.

Для закону це:

  • його формулювання, усвідомлення того, зв’язок між якими явищами він встановлює;

  • його математичний вираз;

  • дослідні факти, що привели до встановлення закону або підтверджують його справедливість;

  • межі застосування закону.

Для моделі необхідно:

  • дати її опис або навести дефініцію;

  • встановити, які реальні об’єкти вона заміщує;

  • з’ясувати, до якої конкретно теорії вона належить;

  • визначити, від чого ми абстрагуємося, чим нехтуємо, вводячи цю ідеалізацію;

  • з’ясувати межі та наслідки застосування цієї моделі.

Загальна характеристика фізичної теорії має містити:

  • перелік наукових фактів і гіпотез, які стали підставою розроблення теорії, її емпіричний базис;

  • понятійне ядро теорії, визначення базових понять і моделей;

  • основні положення, ідеї й принципи, покладені в основу теорії;

  • рівняння й закони, що визначають математичний апарат теорії;

  • коло явищ і властивостей тіл, які дана теорія може пояснити або спрогнозувати в перебігу;

  • межі застосування теорії.

Однією з найважливіших ділянок роботи в системі навчання фізики в школі є розв’язування фізичних задач. Задачі різних типів можна ефективно використовувати на всіх етапах засвоєння фізичного знання: для розвитку інтересу, творчих здібностей і мотивації учнів до навчання фізики, під час постановки проблеми, що потребує розв’язання, у процесі формування нових знань, вироблення практичних умінь учнів, з метою повторення, закріплення, систематизації та узагальнення засвоєного матеріалу, для контролю якості засвоєння навчального матеріалу чи діагностування навчальних досягнень учнів тощо. Слід підкреслити, що в умовах особистісно орієнтованого навчання важливо здійснити відповідний добір фізичних задач, який враховував би пізнавальні можливості й нахили учнів, рівень їхньої готовності до такої діяльності, розвивав би їхні здібності відповідно до освітніх потреб.

Розв’язування фізичних задач зазвичай передбачає три етапи діяльності учнів:

1) аналіз фізичної проблеми або опис фізичної ситуації;

2) пошук законів, рівнянь та побудова математичної моделі задачі;

3) реалізація розв’язку та аналізу одержаних результатів.

На першому етапі відбувається побудова фізичної моделі задачі, що подана в її умові:

  • аналіз умови задачі, визначення відомих параметрів і величин та пошук невідомого;

  • конкретизація фізичної моделі задачі за допомогою графічних форм (рисунки, схеми, графіки тощо);

  • скорочений запис умови задачі, що відтворює фізичну модель задачі в систематизованому вигляді.

На другому етапі розв’язування відбувається пошук зв’язків і співвідношень між відомими й невідомими величинами:

    • вибудовується математична модель фізичної задачі, робиться запис загальних рівнянь, що відповідають фізичній моделі задачі;

    • враховуються конкретні умови фізичної ситуації, описаної в задачі, здійснюється пошук додаткових параметрів;

    • загальні рівняння приводяться до конкретних умов, відтворених в умові задачі, у формі рівняння записується співвідношення між невідомим і відомими величинами.

На третьому етапі здійснюються такі дії:

    • аналітичне, графічне або чисельне розв’язання рівняння відносно невідомого;

    • аналіз одержаного результату щодо його вірогідності й реальності, запис відповіді;

    • узагальнення способів діяльності, які властиві даному типу фізичних задач, пошук інших шляхів розв’язання.

Для розвитку творчих здібностей учнів та їхнього розумового потенціалу важливою формою роботи є складання задач, які за фізичним змістом подібні до тих, що були розв’язані на уроці, наприклад обернених задач.

Одним із дієвих способів формування ціннісного ставлення учнів до фізичного знання є розкриття здобутків вітчизняної фізичної науки та висвітлення внеску українських учених у розвиток природничих наук, оскільки конкретні приклади досягнень українських учених, особливо світового рівня, мають вирішальне значення в національному вихованні учнів, формуванні в них почуття гордості за свою Батьківщину й український народ.

У процесі навчання фізики в основній школі варто на прикладі історико-біографічного матеріалу, тобто на прикладі життя й діяльності вчених-фізиків показати, що і як вони робили, щоб досягнути успіху в певній науковій галузі знання.

На уроках фізики необхідно розповісти про першого президента Україн­ської академії наук В.І. Вернадського й нинішнього президента Національної академії наук України академіка Б.Є. Патона, лауреатів Нобелівської премії в галузі фізики, які народилися або жили й працювали в Україні: Г. Шарпака, Л.Д.Ландау та інших відомих науковців (А.Ф. Йоффе, В.І. Обреїмова, К.Д. Синельникова, Л.І. Мандельштама, О.І. Лейпунського, О.І. Ахієзера, А.К. Вальтера, Г.Д. Латишева, Л.В. Шубнікова та ін.). Необхідно згадати також про відомих авіаконструкторів І.І. Сікорського, Ф.Ф. Андерса, О.В. Антонова, зупинитися на досягненнях українських учених в освоєнні космічного простору (М.І. Кибальчич, Ю.В. Кондратюк, С.П. Корольов, В.Н. Челомей, М.К. Янгель та ін.). Важливо також розкрити розвиток українських наукових шкіл: київської, харківської, одеської, львівської тощо, їхні напрями досліджень та основні досягнення.


^ ОСНОВНА ШКОЛА

7 клас

(70 годин, 2 години на тиждень, 4 години — резервний час)

^ К-ть годин

Зміст навчального матеріалу

Державні вимоги до рівня загальноосвітньої підготовки учнів

1 год


Вступ

Фізика як навчальний предмет у школі. Фізичний кабінет та його обладнання. Правила безпеки у фізичному кабінеті


Учень/учениця:

Знає й розуміє: правила безпеки у фізичному кабінеті; розташування й призначення основних зон шкільного фізичного кабінету та свого робочого місця; інструкції до приладів та установок.

Уміє: дотримуватися безпечних умов поведінки й правил виконання роботи; забезпечувати чистоту й порядок на своєму робочому місці, здійснювати пошук необхідної інформації в літературі; опрацьовувати та зберігати інформацію; перекодовувати інформацію, представлену в різних формах; використовувати фізичний експеримент як джерело інформації.

^ Виявляє ставлення й оцінює: необхідність вивчати фізику; роль шкільного кабінету в навчанні фізики; необхідність знати й дотримуватися правил безпеки у фізичному кабінеті; достовірність одержаної інформації

10 год


Розділ 1. ^ ФІЗИКА ЯК ПРИРОДНИЧА НАУКА. МЕТОДИ НАУКОВОГО ПІЗНАННЯ

Фізика як фундаментальна наука про природу. Методи наукового пізнання. Зв’язок фізики з іншими науками.

Речовина й поле. Початкові відомості про будову речовини.

Фізичні тіла й фізичні явища. Властивості тіл і фізичні величини.

Вимірювання. Засоби вимірювання. Похибки й оцінка точності вимірювань. Міжнародна система одиниць фізичних величин.

Історичний характер фізичного знання. Видатні науковці-фізики. Внесок українських учених у розвиток і становлення фізики. Фізика в побуті, техніці, виробництві.


Лабораторні роботи:

№ 1. Ознайомлення з вимірювальними приладами. Визначення ціни поділки шкали приладу.

№ 2. Вимірювання об’єму твердих тіл, рідин i сипких матеріалів.

№ 3. Вимірювання розмірів малих тіл різними способами.


Демонстрації

1. Приклади фізичних явищ: механічних, теплових, електричних, світлових тощо.

2. Приклади застосування фізичних явищ у техніці.

3. Засоби вимірювання. Міри та вимірювальні прилади

Учень/учениця:

Знає й розуміє: характерні ознаки фізичних явищ і їхню відмінність від інших явищ природи; основні види фізичних явищ, їхні приклади; методи здобування знань у фізичних дослідженнях; метод експериментування як вид діяльності та його етапи, призначення засобів вимірювання, відмінність міри й вимірювального приладу; поняття «точність вимірювання»; називає імена видатних вітчизняних і зарубіжних фізиків; наводить приклади застосування фізичних знань у повсякденному житті, техніці й виробництві; визначає речовину й поле як фізичні види матерії.

Уміє: записувати значення фізичної величини, використовуючи стандартну форму числа й префікси для утворення кратних і часткових одиниць; порівнювати одиниці фізичних величин; вимірювати час, лінійні розміри, площу поверхні й об’єм твердих тіл, рідин і сипких матеріалів найпростішими методами (рядів, мікрофотографій тощо), оцінювати точність вимірювання.

^ Виявляє ставлення й оцінює: місце фізики в системі інших наук; історичну обумовленість історичного пізнання, внесок зарубіжних і вітчизняних науковців у становлення й розвиток фізичної науки, роль фізичного знання в різних галузях людської діяльності введення міжнародної системи одиниць; достовірність одержаної інформації, етичність її використання



1 год

Екскурсія




19 год


1 год


Розділ 2. ^ МЕХАНІЧНИЙ РУХ (ОСНОВИ КІНЕМАТИКИ)

Механічний рух. Відносність руху. Тіло відліку. Система відліку. Матеріальна точка. Траєкторія. Шлях. [Переміщення. Основна задача механіки.]

Рівномірний прямолінійний рух. Швидкість рівномірного прямолінійного руху. Рівняння руху. Графічне представлення рівномірного прямолінійного руху.

Нерівномірний прямолінійний рух. Середня швидкість нерівномірного руху. Прискорення.

Рівномірний рух матеріальної точки по колу. Період обертання. Швидкість руху.

Коливальний рух. Амплітуда коливань. Період коливань. Маятники.


Лабораторні роботи

№ 4. Визначення періоду обертання та швидкості руху по колу.

№ 5. Вивчення коливань нитяного маятника.


Демонстрації

  1. Різні види руху.

  2. Відносність руху, його траєкторії й швидкості.

  3. Спідометр.


Навчальний проект

Визначення середньої швидкості нерівномірного руху

Учень/учениця:

Знає і розуміє: означення механічного руху, траєкторії, швидкості, періоду обертання, види механічного руху, одиниці часу, шляху, швидкості, періоду обертання; формули пройденого шляху, швидкості рівномірного прямолінійного руху, середньої швидкості, періоду обертання; поняття відносності руху, поняття траєкторії й шляху, відмінність траєкторії і швидкості в різних системах відліку.

Уміє: розрізняти види механічного руху за формою траєкторії та зміною швидкості, вимірювати пройдений тілом шлях, швидкість руху, період обертання, представляти результати вимірювання у вигляді таблиці й графіка, розв’язувати задачі, застосовуючи формули швидкості тіла, середньої швидкості, періоду обертання, будувати графіки залежності швидкості тіла від часу, пройденого шляху від часу для рівномірного прямолінійного руху, наводити приклади проявів механічного руху в природі, обертального руху в природі та техніці.

^ Виявляє ставлення й оцінює: відносність та універсальність механічного руху.


Оцінює достовірність одержаної інформації

32 год



Розділ 3. ^ ВЗАЄМОДІЯ ТІЛ (ОСНОВИ ДИНАМІКИ)

Явище інерції. Інертність тіла. Маса тіла. Густина речовини.

Взаємодія тіл. Сила як фізична величина. Графічне зображення сил. Результат дії сили: зміна швидкості або деформація тіла.

Додавання сил. Рівнодійна.

Явище всесвітнього тяжіння. Закон всесвітнього тяжіння. Сила тяжіння.

Явище деформації. Види деформації. Сила пружності. Закон Гука. Пружинні динамометри.

Вага тіла. Невагомість.

Тертя. Сили тертя. Коефіцієнт тертя ковзання. Тертя в природі й техніці.

Явище тиску. Сила тиску. Тиск твердих тіл.

Тиск рідин і газів. Рівновага рідин і газів. Закон Паскаля. Сполучені посудини. Манометри. [Насоси.]

Атмосферний тиск. Дослід Торрічеллі. Вимірювання атмосферного тиску. Барометри.

Виштовхувальна сила. Закон Архімеда. Плавання тіл. Повітроплавання.


Лабораторні роботи:

№ 6. Вимірювання маси методом зважування.

№ 7. Виготовлення й градуювання шкали пружинного динамометра.

№ 8. Дослідження пружних властивостей тіл. Перевірка закону Гука.

№ 9. Визначення коефіцієнта тертя ковзання.

№ 10. Вимірювання виштовхувальної сили. З`ясування умов плавання тіла.


Демонстрації

1. Досліди, що ілюструють явища інерції та взаємодії тіл.

2. Деформація тіл.

3. Додавання сил, напрямлених уздовж однієї прямої.

4. Прояви та вимірювання сил тертя ковзання, кочення, спокою.

5. Способи зменшення й збільшення сили тертя.

6. Кулькові та роликові підшипники.

7. Залежність тиску твердого тіла на опору від сили та площі опори.

8. Передавання тиску рідинами й газами.

9. Тиск рідини на дно і стінки посудини.

10. Зміна тиску в рідині з глибиною.

11. Сполучені посудини.

12. Вимірювання атмосферного тиску барометром-анероїдом.

13. Будова й дія манометра.

14. Дія архімедової сили в рідині та газі.

15. Рівність архімедової сили вазі витісненої рідини в об’ємі зануреної частини тіла.

16. Плавання тіл.

Учень/учениця:

Знає й розуміє: види сил, способи їх вимірювання, одиниці сили, тиску, способи його вимірювання, умови плавання тіл; умови рівноваги тіл, закони всесвітнього тяжіння, Гука, Паскаля, Архімеда, означення інерції, сили, сили тиску, сили тертя; формули сили пружності, сили тяжіння, ваги тіла, сили тертя ковзання, сили тиску, виштовхувальної сили; наслідки механічної взаємодії тіл; причини виникнення сили пружності за деформації тіла, ваги, атмосферного тиску; застосування сполучених посудин; різні прояви механічної взаємодії, земного тяжіння; дослід Торрічеллі, залежність атмосферного тиску від висоти; способи зменшення і збільшення сили тертя; залежність сили пружності від деформації; залежність тиску на дно і стінки посудини від висоти стовпчика й густини рідини.

Уміє: наводити приклади взаємодії тіл, прояву інерції; застосовувати правило додавання сил; графічно зображати сили, зазначаючи напрям, значення і точку прикладання; пояснити причину виникнення сил тертя, пружності, тиску в рідинах і газах, встановлення рівня рідин у сполучених посудинах, принцип дії водопроводу, шлюзів; конструювати динамометр; користуватися динамометром, манометром, барометром; розв’язувати задачі, застосовуючи формули сил тяжіння, тертя, тиску, пружності, закони Гука, Паскаля, Архімеда.

^ Виявляє ставлення та оцінює: відмінності понять ваги і маси тіла, сили тяжіння й ваги, тиску й силу тиску



1 год

Екскурсія




1 год

^ Узагальнювальне заняття




4 год

Резерв







8 клас

(70 годин, 2 години на тиждень, 4 години — резервний час)

20 год



Розділ 1. ^ МЕХАНІЧНА РОБОТА. МЕХАНІЧНА ЕНЕРГІЯ. ФІЗИЧНІ ОСНОВИ РОБОТИ МАШИН І МЕХАНІЗМІВ

Механічна робота. Потужність. Механічна енергія та її види. Взаємні перетворення потенціальної й кінетичної енергії. Закон збереження й перетворення енергії в механічних процесах та його практичне застосування.

Поступальний та обертальний рухи твердого тіла. Момент сили. Умови рівноваги тіл.

Машини й механізми. Прості механізми. Коефіцієнт корисної дії механізмів. «Золоте правило» механіки. [Вітряні двигуни. Гідравлічні машини й механізми.]

[Історичний характер становлення знань про фізичні основи машин і механізмів.]


Лабораторні роботи:

№ 1. Перевірка закону збереження механічної енергії.

№ 2. Вивчення умови рівноваги важеля.

№ 3. Визначення ККД похилої площини.

№ 4. Визначення центра тяжіння тіла.


Демонстрації

  1. Перетворення й збереження механічної енергії.

  2. Умови рівноваги тіл.

  3. Використання простих механізмів

Учень/учениця:

Знає й розуміє: види механічної енергії, означення моменту сили, одиниці роботи, потужності, енергії; умови рівноваги тіла, центр тяжіння тіла, принцип дії простих механізмів; перетворення одного виду механічної енергії на інший; закон збереження механічної енергії, формули роботи, потужності, ККД простого механізму, кінетичної енергії, потенціальної енергії тіла, піднятого над поверхнею Землі, умови рівноваги тіла; «золоте правило» механіки.

^ Уміє: використовувати під час розв’язування задач формули роботи, потужності, ККД простого механізму, кінетичної енергії, потенціальної енергії тіла, піднятого над поверхнею Землі, умови рівноваги тіла; вимірювати ККД простих механізмів; користуватися простими механізмами (важіль, нерухомий та рухомий блоки, похила площина); визначати положення центра тяжіння тіл, пояснити «золоте правило» механіки як окремий випадок закону збереження енергії;здійснювати пошук необхідної інформації в різних джерелах, літературі; опрацьовувати, аналізувати та зберігати інформацію; перекодовувати інформацію, представлену в різних формах; використовувати фізичний експеримент як джерело інформації.

^ Виявляє ставлення й оцінює: глобальність дії закону збереження та перетворення енергії, ефективність використання машин і механізмів (зокрема вітряних двигунів, гідравлічних механізмів), їхнього сучасного розвитку



38 год


Розділ 2. ^ БУДОВА РЕЧОВИНИ. ТЕПЛОВІ ЯВИЩА. (ОСНОВИ МОЛЕКУЛЯРНО-КІНЕТИЧНОЇ ТЕОРІЇ БУДОВИ РЕЧОВИНИ І ТЕРМОДИНАМІКИ)

Фізичні тіла й речовина. Подільність речовини. Молекули. Атоми. Електрони. Йони. Початкові відомості про ядро атома і його будову. Етапи становлення атомної теорії будови речовини. Моделі атома. Протонно-нейтронна будова атомного ядра.

Основні положення молекулярно-кінетичної теорії та її дослідне обґрунтування.

Фізичні властивостей твердих тіл рідин і газів. Агрегатні стани речовини.

Кристалічні та аморфні тіла. Рідкі кристали та їх використання. Полімери. Наноматеріали.

Теплові явища і процеси. Приклади теплових явищ (нагрівання й охолодження тіл, зміна агрегатних станів речовини, теплове розширення тіл).

Рух молекул і тепловий стан тіла. Теплова рівновага. Температура. Абсолютна шкала температур.

Мікроскопічний і макроскопічний (термодинамічний) описи теплових явищ і процесів.

Залежність розмірів фізичних тіл від температури. Особливості теплового розширення води. Термометри. [Емпіричні шкали температур.]

Внутрішня енергія. Два способи змінення внутрішньої енергії тіла: механічна робота й теплообмін. Види теплообміну. Кількість теплоти.

Розрахунок кількості теплоти при нагріванні (охолодженні) тіла. Питома теплоємність речовини.

Кристалічні тіла: плавлення й тверднення. Температура плавлення. Розрахунок кількості теплоти під час плавлення (тверднення) тіл. Питома теплота плавлення речовини.

Пароутворення і конденсація. Випаровування. Кипіння. Температура кипіння. Розрахунок кількості теплоти під час пароутворення (конденсації). Питома теплота пароутворення.

Тепловий баланс. Рівняння теплового балансу.

Згорання палива. Розрахунок кількості теплоти, яка виділяється внаслідок згорання палива. Питома теплота згорання палива.

Теплові двигуни. Принцип дії теплових двигунів. ККД теплового двигуна. Види теплових двигунів.

Холодильні машини. Кондиціонер. Теплові насоси.


Лабораторні роботи

№ 5. Спостереження броунівського руху.

№ 6. Вивчення теплового балансу за змішування води різної температури.

№ 7. Визначення питомої теплоємності речовини.

№ 8. Визначення питомої теплоти плавлення льоду.


Демонстрації

  1. Дифузія газів, рідин.

  2. Розширення тіл під час нагрівання.

  3. Модель броунівського руху.

  4. Моделі молекул.

  5. Вирощування кристалів.

  6. Зміна внутрішньої енергії тіла внаслідок виконання роботи.

  7. Принцип дії теплового двигуна.

  8. Моделі різних видів теплових двигунів.

  9. Будова холодильної машини.

Учень/учениця:

Знає й розуміє: різницю між атомом і молекулою; ядерну модель атома; види агрегатних станів речовини; ознаки кристалічних та аморфних тіл; види теплопередачі; внутрішню енергію; способи вимірювання температури; одиниці температури й кількості теплоти; види температурних шкал; види теплових машин (теплові двигуни, холодильні машини, кондиціонер, теплові насоси); основні положення атомно-молекулярного вчення про будову речовини та її дослідне обґрунтування; мікроскопічний і макроскопічний (термодинамічний) описи теплових явищ і процесів; особливості руху атомів i молекул речовини в різних агрегатних станах; залежність температури від руху молекул; залежність розмірів тіл від температури; особливості теплового розширення води; умову теплової рівноваги, два способи зміни внутрішньої енергії тіла; способи теплообміну; умови нагрівання (охолодження), плавлення (тверднення), пароутворення (конденсації); принцип теплообміну організму людини; природу рідких кристалів, полімерів; принцип дії теплових двигунів, холодильних машин, теплових насосів.

^ Уміє: пояснити атомно-молекулярну будову речовини в різних агрегатних станах, робити висновки про залежність перебігу явища дифузії від температури; порівняти фізичні властивості тіл у різних агрегатних станах; описувати процеси: плавлення й кристалiзацiї, випаровування (кипіння) i конденсації, перетворення енергії в теплових процесах, класифікувати види теплопередачі; записувати значення температури в різних одиницях; аналізувати графіки теплових процесів; пояснити принцип дії теплових двигунів; експериментально визначати питому теплоємність речовини, питому теплоту плавлення льоду; користуватися терезами, термометром, калориметром; розв’язувати задачі, застосовуючи формулу залежності лінійних та об’ємних розмірів тіл від температури, формули на розрахунок кількості теплоти, що йде на нагрівання, теплоти згоряння палива, теплоти плавлення, теплоти пароутворення, рівняння теплового балансу, ККД теплової машини.

^ Виявляє ставлення й оцінює: принцип дії теплових машин; вплив теплотехніки на довкілля; необхідність використання теплозбережувальних технологій; достовірність одержаної інформації, етичність її використання



4 год

^ Навчальний проект

Екологічні проблеми теплоенергетики й теплокористування. Енерго- та теплозбережувальні технології.

Унікальні фізичні властивості води

Оцінює достовірність одержаної інформації, етичність її використання


2 год

^ Узагальнювальні заняття




2 год

Екскурсії




4 год

Резерв




9 клас

(105 годин, 3 години на тиждень, 4 години — резервний час)

7 год



Розділ 1. ^ ЕЛЕКТРИЧНІ ЯВИЩА (ОСНОВИ ЕЛЕКТРОСТАТИКИ)

Електричні явища. Електризація тіл. Електричний заряд. Два роди електричних зарядів. Дискретність електричного заряду. Взаємодія заряджених тіл. Закон Кулона. Закон збереження електричного заряду.

Електрон. Позитивний і негативний йони.

Електричне поле. Силові лінії електричного поля.


Демонстрації

1. Електризація різних тіл.

2. Взаємодія наелектризованих тіл.

3. Два роди електричних зарядів.

4. Подільність електричного заряду.

5. Будова й принцип дії електроскопа



Учень/учениця:

Знає й розуміє: означення електричного заряду й електричного поля, два роди електричних зарядів, закон Кулона, закон збереження електричного заряду; одиницю електричного заряду, правила безпеки життєдіяльності під час проведення дослідів з електрики; механізми електризації тіл та електричної взаємодії, способи виявлення електричного поля, принцип дії електроскопа, дискретність електричного заряду, відмінність між точковим зарядом і зарядженим тілом.

Уміє класифікувати електричні заряди на позитивні й негативні; характеризувати електрон як мікрочастинку, що є носієм елементарного електричного заряду, йон як структурний елемент речовини, пояснювати механізм електризації тіл; спостерігати електричну взаємодію, користуватися електроскопом; графічно зображати електричне поле; розв’язувати задачі на розрахунок сили взаємодії точкових зарядів із застосуванням закону Кулона; здійснювати пошук необхідної інформації в різних джерелах, літературі; опрацьовувати, аналізувати й зберігати інформацію; перекодовувати інформацію, представлену в різних формах; використовувати фізичний експеримент як джерело інформації.

^ Висловлює судження щодо матеріальності електричного поля, фундаментальності закону збереження електричного заряду; оцінює вплив електричного поля на живі організми, роль Кулона у встановленні кількісного закону електростатики

20 год


Розділ 2. ^ ЕЛЕКТРИЧНИЙ СТРУМ (ОСНОВИ ЕЛЕКТРОННОЇ ТЕОРІЇ ПРОВІДНОСТІ)

Електричний струм. Дії електричного струму. Провідники, напівпровідники, діелектрики.

Умови виникнення та існування електричного струму. Джерела електричного струму. Електричне коло і його основні елементи.

Струм у металах. Електропровідність металевих провідників.

Сила струму. Амперметр.

Електрична напруга. Вольтметр.

Електричний опір. Залежність опору провідника від його довжини, площі перерізу та матеріалу. Питомий опір провідника. [Залежність опору провідника від його температури.] Резистори. Реостати.

Закон Ома для ділянки кола. Послідовне й паралельне з’єднання провідників. Розрахунки простих електричних кіл.

Робота й потужність електричного струму. Закон Джоуля — Ленца. Електронагрівальні прилади. Безпека людини під час роботи з електричними приладами й пристроями.

Природа електричного струму в розчинах і розплавах електролітів. Закон Фарадея для електролізу.

Електропровідність газів.

Застосування електролізу й струму в газах.


Лабораторні роботи

№ 1. Вимірювання сили струму та електричної напруги.

№ 2. Вимірювання опору провідника за допомогою амперметра й вольтметра.

№ 3. Вивчення залежності електричного опору від довжини провідника, площі його поперечного перерізу та матеріалу.

№ 4. Дослідження електричного кола з послідовним з’єднанням провідників.

№ 5. Дослідження електричного кола з паралельним з’єднанням провідників


Демонстрації

1. Електричний струм і його дії.

2. Провідники й діелектрики.

3. Джерела струму: гальванічні елементи, аку­мулятори, блок живлення.

4. Складання електричного кола.

5. Вимірювання сили струму амперметром.

6. Вимірювання напруги вольтметром.

7. Залежність сили струму від напруги на ділянці кола й від опору цієї ділянки.

8. Вимірювання опору.

9. Залежність опору провідників від довжини, площі поперечного перерізу й матеріалу.

10. Будова й принцип дії реостатів.

11. Послідовне й паралельне з’єднання про­відників.

12. Електроліз.

13. Струм у газах

Учень/учениця:

Знає й розуміє теплову, магнітну, хімічну дії електричного струму, джерела електричного струму, елементи електричного кола, означення електричного струму, сили струму, опору провідника, закон Ома для ділянки кола, формули сили струму, напруги, опору для послідовного й паралельного з’єднання провідників, залежність опору провідника від його довжини, площі перерізу та питомого опору матеріалу, закон Джоуля — Ленца, закон Фарадея для електролізу, одиниці сили струму, напруги, електричного опору, правила експлуатації електричних приладів та безпеки життєдіяльності під час роботи з ними;

умови виникнення та існування електричного струму, способи зміни сили струму й напруги в електричних колах, будову й принцип дії амперметра, вольтметра, реостата, відмінність провідників, діелектриків і напівпровідників, механізм електропровідності металів, механізми електролізу, електропровідності газів, залежність опору металів від температури з позицій електронної теорії; історичний характер розвитку знань про електрику.

Уміє наводити приклади використання електричного струму в побуті, на виробництві, застосування електролізу в промисловості, струму в газах — у техніці; спостерігати явища, які відбуваються під дією електричного струму в різних середовищах; складати електричні кола й схематично їх зображати; вимірювати силу струму, напругу, електричний опір, потужність споживача електроенергії; користуватися різними джерелами струму (гальванічні елементи, акумулятори, блок живлення), амперметром, вольтметром, реостатом, розподільниками напруги, лічильником електроенергії; досліджувати параметри електричних кіл за послідовного й паралельного з’єднання споживачів; розв’язувати задачі із застосуванням формули опору провідника, закону Ома для ділянки кола, сили струму, напруги, закону Джоуля — Ленца, електролізу; розраховувати електричні кола.

^ Висловлює судження щодо ролі видатних науковців у розвитку знань про електрику; значення енергії електричного струму в сучасному житті; оцінює параметри струму, безпечні для людського організму, можливості захисту людини від ураження електричним струмом; достовірність одержаної інформації, етичність її використання



15 год


Розділ 3. ^ МАГНІТНІ ЯВИЩА (ОСНОВИ ЕЛЕКТРОМАГНЕТИЗМУ)

Магнітні явища. Постійні магніти, взаємодія магнітів. Магнітне поле. Магнітне поле Землі.

Дослід Ерстеда. Лінії магнітного поля.

Гіпотеза Ампера. Магнітні властивості речовин.

Магнітне поле провідника зі струмом. Магнітне поле котушки зі струмом. Електромагніти.

Дія магнітного поля на рамку зі струмом. Електродвигуни. Електровимірювальні прилади.

Дія магнітного поля на провідник із струмом. Сила Ампера.

Дія магнітного поля на рухомий електричний заряд. Сила Лоренца. Прояви та застосування сили Лоренца в природі і техніці.

Явище електромагнітної індукції. Досліди Фарадея. Індукційний електричний струм. Правило Ленца.

Генератори індукційного струму. Промислові джерела електричної енергії.


Лабораторна робота

№ 6. Складання й випробування найпростішого електромагніту.


Демонстрації

1. Постійні магніти.

2. Спектри магнітних полів.

3. Магнітне поле Землі. Компас.

4. Дослід Ерстеда.

5. Електромагніт.

6. Дія магнітного поля на струм. Електродвигун.

7. Явище електромагнітної індукції.

8. Індукційні генератори індукційного струму

Учень/учениця:

Знає й розуміє: приклади магнітної взаємодії, полюси магнітів, способи виявлення магнітного поля, прилади, у яких використовується електро­магнітна взаємодія, правила свердлика, правої руки, лівої руки, гіпотезу Ампера; досліди Ерстеда, Фарадея, властивості магнітного поля Землі, результат дії магнітного поля на провідник зі струмом; застосування електромагнітних явищ, магнітного поля для профілактики та лікування захворювань; природу магнітного поля, причини виникнення магнітної бурі, полярного сяйва, принцип дії електромагнітів та електродвигунів; суть явища електромагнітної індукції, спосіб промислового одержання електричного струму.

Уміє пояснити магнітні властивості речовин на основі гіпотези Ампера, принцип дії електричного двигуна, електровимірювальних приладів; використовувати правила свердлика, правої руки, лівої руки; характеризувати основні властивості постійних магнітів, магнітне поле провідника зі струмом, колового струму; спостерігати електромагнітні явища, складати електромагніт; користуватися електродвигуном постійного струму; графічно зображати магнітне поле.

^ Висловлює судження щодо матеріальності магнітного поля, значення вивчення електромагнітних явищ для пізнання явищ природи й освоєння техніки, взаємозв’язку між магнітним та електричним полями;

оцінює вплив магнітного поля на живі організми,

способи захисту від негативного впливу магнітного поля техногенного походження


13 год


Розділ 4. ^ СВІТЛОВІ ЯВИЩА (ОСНОВИ ГЕОМЕТРИЧНОЇ ОПТИКИ)

Світлові явища. Джерела й приймачі світла. Швидкість поширення світла.

Світловий промінь і світловий пучок. Закон прямолінійного поширення світла. Сонячні й місячні затемнення.

Відбивання світла. Закон відбивання світла. Плоске дзеркало.

Заломлення світла на межі поділу двох середовищ. Закон заломлення світла.

Дисперсія світла. Спектральний склад природного світла. Кольори.

Лінзи. Оптична сила й фокусна відстань лінзи. Формула тонкої лінзи. Отримання зображень за допомогою лінзи. Збільшення лінзи.

Найпростіші оптичні прилади. Окуляри. Об’єктиви. Зорова труба.

Око як оптичний прилад. Зір і бачення. Вади зору.


Лабораторні роботи

№ 7. Вивчення законів відбивання світла за допомогою плоского дзеркала.

№ 8. Перевірка законів заломлення світла.

№ 9. Визначення фокусної відстані та оптичної сили тонкої лінзи.


Демонстрації

1. Прямолінійне поширення світла.

2. Відбивання світла.

3. Зображення в плоскому дзеркалі.

4. Заломлення світла.

5. Хід променів у лінзах.

6. Утворення зображень за допомогою лінзи.

8. Будова та дія оптичних приладів (фотоапарата, проекційного апарата тощо).

9. Модель ока.

10. Інерція зору. Спостереження руху тіл під час стробоско­пічного освітлення.


Учень/учениця:

Знає й розуміє: приклади оптичних явищ у природі та техніці, природних і штучних джерел та приймачів світла, означення поняття світлового променя, закони прямолінійного поширення, відбивання й заломлення світла; формулу тонкої лінзи, застосування лінз та оптичних приладів; вади зору, способи їхньої корекції, методи профілактики захворювань зору; одиниці оптичної сили та фокусної відстані лінзи, спектральний склад природного світла;

поширення світла в різних оптичних середовищах, причини заломлення та дисперсії світла, призначення окулярів, лінз, застосування оптичних приладів (телескопів, мікроскопів, проекційних апаратів тощо).

Уміє розрізняти падаючий, відбитий i заломлений промені, кут падіння, відбивання й заломлення світла; пояснювати утворення тіні та півтіні, причини сонячних i місячних затемнень, хід променів за дзеркального та дифузного відбивання світла, дисперсію світла; описувати око як оптичну систему; спостерігати прямолінійне поширення світла в однорідному середовищі, відбивання світла, заломлення світла на межі двох середовищ, дисперсію світла; вимарювати фокусну відстань та оптичну силу лінзи; користуватися лупою, лінзами; складати найпростіші оптичні прилади; розв’язувати задачі із застосуванням формули тонкої лінзи, закону заломлення світла; будувати хід променів у плоскому дзеркалі, на межі двох середовищ; зображення, утворені за допомогою лінз.

^ Висловлює судження щодо світоглядного значення знань про світло та світлові явища; оцінює значення світла для життя на Землі й у Всесвіті


1 год

Навчальний проект

Складання найпростішого оптичного приладу


Уміє використовувати набуті знання в практичній діяльності

8 год


Розділ 5. ^ ЗВУКОВІ ТА ЕЛЕКТРОМАГНІТНІ ХВИЛІ.

Звукові хвилі. Виникнення і поширення звукових хвиль. Швидкість поширення звуку, довжина і частота (період) звукової хвилі. Гучність звуку та висота тону. Вібрації і шуми та їх вплив на живі організми.

Інфра- та ультразвуки. Інфра- та ультразвуки в живій природі і техніці.

Електромагнітне поле і електромагнітні хвилі. Швидкість поширення, довжина і частота (період) електромагнітної хвилі.

Властивості електромагнітних хвиль. Шкала електромагнітних хвиль. Електромагнітні хвилі в природі й техніці.

Фізичні основи сучасних бездротових засобів зв’язку та комунікацій.

Розвиток уявлень про природу світла

Учень/учениця:

Знає й розуміє, що таке хвиля, довжина хвилі, її частота (період), швидкість хвилі, зв’язок швидкості поширення з довжиною та частотою хвилі; приклади проявів і застосувань звукових та електромагнітних хвиль у природі й техніці; характеристики звуку; що таке гамма-, рентгенівське, ультрафіолетове, інфрачервоне проміння, світло та радіохвилі; сучасні пристрої для бездротових комунікацій і зв’язку;

механізм виникнення та розповсюдження звуку, виникнення луни; як людина сприймає звук (гучність, висота тону), залежність швидкості поширення звуку від середовища; як відбувався розвиток уявлень про природу світла; принцип звукової та радіолокації.

Уміє розв’язувати задачі за допомогою формул взаємозв’язку довжини, частоти й швидкості поширення хвилі, формул розрахунку відстані до перешкоди за проміжком часу запізнення відбитого сигналу; порівнювати властивості звукових та електромагнітних хвиль різних частот.

^ Висловлює судження та оцінює вплив вібрацій і шумів на живі організми; внесок вітчизняної науки в розвиток радіотехніки


12 год

Розділ 6^ . ФІЗИКА АТОМА ТА АТОМНОГО ЯДРА. ФІЗИЧНІ ОСНОВИ АТОМНОЇ ЕНЕРГЕТИКИ

Природна радіоактивність. Радіоактивні випромінювання, їхня фізична природа і властивості.

Дослід Резерфорда. Сучасна модель атома. Розміри атомного ядра. Ядерні сили. Ізотопи.

Активність радіоактивної речовини. Період напіврозпаду радіоактивного нукліда.

Йонізаційна дія радіоактивного випромінювання. Природний радіоактивний фон. Поглинута та експозиційна доза, її потужність. Дозиметри.

Використання радіоактивних ізотопів.

Поділ важких ядер. Ланцюгова ядерна реакція поділу. Ядерний реактор. Атомні електростанції. Атомна енергетика України. Екологічні проблеми атомної енергетики.

Термоядерні реакції. Енергія Сонця й зір.


Демонстрації

1. Модель досліду Резерфорда.

2. Модель атома. Модель ядра.

3. Принцип дії лічильника йонізаційних частинок.

4. Дозиметри

Учень/учениця:

Знає й розуміє: ядерну модель атома, сучасні погляди про будову ядра атома; види радіоактивного випромінювання, основні характеристики випромінювання, закономірності радіоактивних перетворень атомних ядер; означення радіоактивності, активності радіонукліда, періоду напіврозпаду; формулу дози випромінювання, потужності радіоактивного випромінювання, правила безпеки життєдіяльності в умовах природного радіаційного фону та радіоактивного забруднення;

суть досліду Резерфорда, механізм ланцюгових ядерних реакцій, принцип дії ядерного реактора, джерела енергії Сонця й зір, негативний вплив радіоактивного випромінювання на живі організми, доцільність застосування радіонуклідів.

^ Уміє пояснити йонізаційну дію радіоактивного випромінювання; користуватися дозиметром.

Висловлює судження щодо переваг та недоліків, перспектив розвитку атомної енергетики; використання термоядерного синтезу; оцінює доцільність використання атомної енергетики та її вплив на екологію, ефективність методів захисту від впливу радіоактивного випромінювання



1 год



^ Навчальний проект

Складання радіаційної карти регіону


Оцінює достовірність одержаної інформації, етичність її використання

17 год

Розділ 7.^ РУХ ТА ЗАКОНИ ЗБЕРЕЖЕННЯ

Кінематика прискореного руху. Закони Ньютона. Основне рівняння динаміки поступального руху тіла. Система законів Ньютона і її роль у становленні фізичного знання.

Закони збереження в механіці.

Імпульс, реактивний рух. Фізичні основи ракетної техніки. Досягнення космонавтики.

Межі застосування класичної механіки

Учень/учениця:

Знає й розуміє: характеристики нерівномірного руху (миттєва швидкість, прискорення) та їх векторний характер; залежність швидкості та переміщення від часу; закони Ньютона; поняття імпульсу; закони збереження імпульсу та енергії; основну задачу механіки; межі застосування законів Ньютона та законів збереження; межі застосування класичної механіки як фізичної теорії.

Уміє будувати графіки залежності швидкості та переміщення від часу; виконувати дії з векторами; розв’язувати задачі на кінематику та динаміку рівноприскореного руху, на використання законів збереження.

^ Висловлює судження й оцінює досягнення людства та внесок України в освоєння космосу

2 год


Навчальні проекти

  1. Людина і Всесвіт.

  2. Фізика в житті сучасної людини.

  3. Сучасний стан фізичних досліджень в Україні та світі.

  4. Україна — космічна держава


Оцінює достовірність одержаної інформації, етичність її використання


^ УЗАГАЛЬНЮВАЛЬНІ ЗАНЯТТЯ

2 год

ФІЗИЧНІ ОСНОВИ ЕКОЛОГІЇ

Фізика та проблеми безпеки життєдіяльності людини. Фізика й екологія. Фізичні основи бережливого природокористування та збереження енергії.


Демонстрації

Фрагменти відеозаписів науково-популярних телепрограм щодо сучасних проблем екології та енергетики в Україні та світі


Учень/учениця:

Знає й розуміє: фізичні параметри (рівні) фізичних форм забрудненості довкілля (механічної, шумової, електромагнітної, радіаційної); механізми впливу сонячного випромінювання на життєдіяльність організмів; механізми йонізаційного впливу на них, електромагнітного смогу й радіоактивного випромінювання; фізико-технічні основи роботи засобів попередження та очищення довкілля від викидів; фізичні основи безпечної енергетики.

^ Уміє визначати фізичні параметри безпечної життєдіяльності людини за довідниковими джерелами.

Висловлює судження щодо екологічної виваженості використання фізичного знання в суспільному розвитку людства, визначального впливу досягнень сучасної фізики на стан та майбутнє існування життя на Землі; оцінює причинно-наслідкові зв’язки у взаємодії людини, суспільства й природи

2 год

^ ЕВОЛЮЦІЯ ФІЗИЧНОЇ КАРТИНИ СВІТУ

Еволюція фізичної картини світу. Вплив фізики на суспільний розвиток та науково-технічний прогрес


Фрагменти відеозаписів науково-популярних телепрограм щодо сучасних наукових і технологічних досягнень в Україні та світі


Учень/учениця:

Знає й розуміє: приклади застосування фізичних знань у сфері матеріальної й духовної культури; історичний шлях розвитку фізичної картини світу; роль фізики як фундаментальної науки сучасного природознавства; фізичну картину світу;

^ Уміє робити висновки про визначальний вплив досягнень сучасної фізики на зміст науково-технічної революції.

Висловлює судження та оцінює роль фізичних методів дослідження в інших природничих науках; вплив фізики на суспільний розвиток та науково-технічний прогрес

1 год

Екскурсії




4 год

Резерв





Пропозиції та зауваження до проекту навчальної програми просимо надсилати на такі електронні адреси:

Ляшенко Олександр Іванович - голова робочої групи із розроблення навчальної програми - o.liashenko@gmail.com



Фіцайло Світлана Сергіївна - головний спеціаліст департаменту загальної середньої та дошкільної освіти - s_fitsajlo@mon.gov.ua



Схожі:

Програма 2012 iconДодаток до рішення Луганської міської ради від № міська цільова програма
Міська цільова програма виховання патріота-громадянина «Луганський характер» на 2012-2016 рр. (далі Програма)
Програма 2012 iconПрограма розвитку
Програма розвитку агропромислового комплексу району на 2012-2016 роки (далі Програма) спрямована на всебічну підтримку агроформувань...
Програма 2012 iconРішенням районної ради від 21 лютого 2012 року №124 "Питна вода" на 2012-2020 роки смт Олександрівка
Районна програма “Питна вода” на 2012-2020 роки (далі Програма) розроблена відповідно до
Програма 2012 iconПрограма Обдарована дитина
Обласна програма "Обдарована дитина" на 2003-2012 роки (далі Програма) розроблена з метою створення системи пошуку, розвитку й педаго­гічної...
Програма 2012 iconРішення обласної ради 24. 02. 2012 р. №10/27 Регіональна цільова програма «Освіта Луганщини. 2012-2016 роки» Луганськ 2012 I визначення проблем, на розв’язання яких спрямована Програма
«Заможне суспільство, конкурентоспроможна економіка, ефективна держава», затвердженої Указом Президента України від 27. 04. 2011...
Програма 2012 iconДокументи
1. /25.01.2012/24.01.2012 Програма _сторичн_ читання 2012 Марк_на (1).doc
2. /25.01.2012/24.01.2012...

Програма 2012 iconПрограма гуртка
Журило А. М., Журило М. М. Робоча навчальна програма “Туристи-краєзнавці” (4-й рік навчання). Мошни, 2012
Програма 2012 iconПрограма розвитку освіти м. Львова на період 2008-2012 років
Програма розвитку освіти м. Львова на період 2008-2012 років (надалі – Програма) визначає перспективи освітньої галузі м. Львова
Програма 2012 iconМіська програма поповнення бібліотечних фондів на період з 2012 до 2016 року
Програму поповнення бібліотечних фондів на 2012 – 2016 роки (далі Програма) розроблено для вирішення у м. Новому Роздолі проблеми...
Програма 2012 iconПрограма економічного і соціального розвитку м. Знам’янка на 2012 рік Програма економічного і соціального розвитку м. Знам’янка на 2012 рік (далі програма) розроблена
Закону України “Про державне прогнозування та розроблення програм економічного і соціального розвитку України”, ст. 44 Закону України...
Програма 2012 iconІнформація про дослідно-експериментальну роботу закладів освіти Переяслав-Хмельницького району за 2011 2012 н р. Програма Intel ® Навчання для майбутнього № п п
Комплексна програма формування навичок здорового способу життя серед дітей та підлітків ( за проектом “Діалог”)
Додайте кнопку на своєму сайті:
Документи


База даних захищена авторським правом ©te.zavantag.com 2000-2017
При копіюванні матеріалу обов'язкове зазначення активного посилання відкритою для індексації.
звернутися до адміністрації
Документи