Сценарій літературного вечора по творчості українського поета Олександра Олеся. Для читачів учнів 8 9 класів icon

Сценарій літературного вечора по творчості українського поета Олександра Олеся. Для читачів учнів 8 9 класів




Скачати 215.93 Kb.
НазваСценарій літературного вечора по творчості українського поета Олександра Олеся. Для читачів учнів 8 9 класів
Дата конвертації19.02.2013
Розмір215.93 Kb.
ТипСценарій

ІВАНО – ФРАНКІВСЬКА ОБЛАСНА БІБЛІОТЕКА ДЛЯ ДІТЕЙ





( Сценарій літературного вечора по творчості українського поета Олександра Олеся.

Для читачів – учнів 8 – 9 класів)


м. Івано – Франківськ

2008 р.

Я молюсь. Душа моя

Скрізь а повітрі розлилася

Степом, небом пройнялася.

Світ в мені, і в світі я.

Олександр Олесь.


Бібліотекар

Яскравою зорею спалахнула творчість Олександра Олеся на небосхилі української поезії перших десятиліть ХХ століття.

В 1878 році народилися три українські поети, які стали лідерами нового літературного напрямку:

а) в Західній Україні народились Петро Карманський та Василь Пачовський, які належали до літературного об’єднання “Молода муза”,

б) в Україні Наддніпрянській – Олександр Олесь, який був зближений з учасниками літературного гуртка “Українська хата”.

Ці імена символізують два крила українського модернізму.

Увійшов і утвердився в літературу Олександр Олесь як тонкий лірик, співець краси й сили кохання, природи й долі рідного краю, поет надії і віри, чарівним словом якого на струнах серця видобувалися наймелодійніші звуки, виражалися найсвітліші людські почуття.

Олександр Олесь – справжній новатор і реформатор в галузі лірики, яку він вивів з хуторянського застою й підняв на європейський рівень.

Олесева лірика внесла в українську поезію силу психологізму, поривання до великого, масштабність образів і глибоку мистецьку інтуїцію.

Він розвинув жанр інтимної лірики, найтонші нюанси людської психіки, радощі й страждання, народжені особистим щастям і горем – все це виявив поет у своїх віршах.

Українську поезію Олександр Олесь надихнув новим духом, він був спроможний передати всі емоційні й стилістичні нюанси, що їх принесла нова доба української поезії – доба модернізму.

Він завжди був митцем – громадянином. Його вразлива й чутлива до найменших болів муза завжди відчувала й передавала настрої народу та виявляла дух своєї доби.

Український літератор П.Филипович підкреслив історичне значення творчості Олеся: “Олесь – ціла епоха для української поезії”.

А письменник і критик О.Лотоцький назвав поета “що се поет з милістю Божою. Появився новий, справжній, долею благословенний український поет”.


1 ведуча

Олександр Іванович Кандиба (літературний псевдонім Олександр Олесь) народився 5 грудня 1878 року на Сумщині, у містечку Білопілля. Раніше воно називалося Кригою, за назвою річки, на якій було розташоване. Рідні місця поета знаходились на межі колишньої Гетьманщини й Слобожанщини, на північнім краю українського степу. Чудова природа цього степу оточувала маєток його діда по матері, розташований в селі Верхосулля. В ньому поет провів найкращу пору свого дитинства. Щасливі дитячі роки в маєтку свого діда, де він пізнав сільське життя, пісні і звичаї простого народу, поет згадує усе своє життя: “...Дитинство мені уявляється одним золотим днем. І все що я бачив там у степу, в саду, на річці Сула, здається іноді мені суцільною казкою природи”.

Згадує сестра поета:

“Багато було вражень брата від його перебування у рідному селі...Цілі дні серед природи. Садок, поле, річка Сула, недалеко ліс. Далекий краєвид, залитий сонцем. Шумлять, колосяться жита, овес, біліє гречка. Гудуть бджоли, джмелі, в’ються ластівки, співають в небі жайворонки. Тоді, очевидно й розітнувся братів “перший спів”, про що він написав у вірші “В дитинстві ще, давно колись”.


Читач


* * *


В дитинстві ще ... давно, давно колись

Я вибіг з хати в день майовий...

Шумів травою степ шовковий,

Сміявся день, пісні лились...


Весь Божий світ сміявсь, радів...

Раділо сонце, ниви, луки...

І я не виніс щастя – муки,

І задзвеніли в серці звуки,

І розітнувсь мій перший спів...


Читачка

* * *

В небі жайворонки в’ються,

Заливаються, сміються,

Грають, дзвонять цілий день,

І щебечуть, і співають

Дзвоном радісним пісень.

Ось вони на землю впали,

Щось шепнули їй, сказали

І розтали знов у млі...

І щоб глянути на диво,

Виглядають полохливо

Перші проліски з землі.


Читач


* * *

Згадую: так я в дитинстві любив

Вибігти вранці із хати:

Тільки б послухати шелести нив,

З вітром пісні поспівати.


Що говорив мені в лісі струмок,

Що мені поле шуміло –

Мозок не міг розуміть їх думок

Серце ж його розуміло.


Дивною казкою був мені світ, -

Так наче він мені снився.

Безліч пройшло з того часу вже літ, -

Світ же, як сон і лишився.


2 ведуча

Та безтурботне дитинство закінчилось з смертю батька, коли О.Олесю було 11 років. Після загадкової смерті батька Олесь залишився з матір’ю й двома сестрами. Умови життя родини цілком змінилися: з заможної вона стала бідною. На навчання в гімназії не було грошей. Маючи 15 років Олесь поступив до так званої хліборобської школи в Дергачах, поблизу Харкова і вже тоді був змушений давати приватні уроки.

Іноді замість арифметики він вчив свого підопічного писати вірші. Як згадує сам поет “наукою не захоплювався, учився мало, аби скінчити. Перебував великі злидні. Мусив бути письменником”.

Скінчивши школу, поступив до Київського політехнічного інституту вільним слухачем, але не маючи змоги заплатити за навчання покинув. У 1903 році став студентом Харківського ветеринарного інституту, одночасно поступив на службу в земство статистиком. Писав вірші, коротенькі оповідання гумористичного характеру, писав українською і російською мовами. З боку приятелів його твори діставали прихильну оцінку.

У 1903 році О.Олесь поїхав на полтавське свято відкриття пам’ятника Котляревському. Там він познайомився з визначними представниками української культури – Лесею Українкою, Михайлом Коцюбинським, Миколою Лисенком, Борисом Грінченком, Михайлом Старицьким, Іваном Тобілевичем, Василем Стефаником, Осипом Левицьким. Особливо важливим для нього було знайомство з одеським лікарем і письменником Іваном Липою, який радив йому писати тільки по – українському.

Того ж 1903 року сталася ще одна незабутня подія в житті поета – він познайомився зі своєю майбутньою дружиною Вірою Антонівною Свадковською. Перебуваючи в гарному настрою Віра Антонівна ніжно називала Олександра Івановича – Олесем, тому він собі взяв літературний псевдонім Олесь.

В 1907 році вийшла перша книжка “З журбою радість обнялась”. Її поява мала ефект вибуху бомби. Та й не диво: після Шевченка це був чи не перший поет, який заспівав гімн відродження України. Ця книжка засвідчила, що в українську літературу ввійшов тонкий і чутливий лірик непересічного обдарування, український бард національного відродження.


Читач


З журбою радість обнялась...

В сльозах, як в жемчугах мій сміх,

І з дивним ранком ніч злилась,

І як мені розняти їх?!


В обіймах з радістю журба,

Одна летить, друга спиня...

І йде між ними боротьба,

І дужчий хто – не знаю я...


Читачка


Що мені з того, що сонце весняне

Дивно засяє в проміннях ясних, -

Людність з ним разом сміятись не стане,

Здавлена щемками дум крижаних.


Що мені з того, що жайворон в полі

Буде про волю, про небо дзвонить, -

Людність не зірве кайданів неволі,

Людність не стане по – людському жить.


Що мені з того, що в квітах розкішних

Буде цвісти і пахтіти земля, -

В тих же сльозах і стражданнях невтішних

Журно дзвенітиме пісня моя.


Читач


Ой не квітни, весно, - мій народ в кайданах,

Мій народ в задумі,

Очі його в стумі,

Серце його в ранах,

А життя в туманах.


Ой не квітни, весно, пишними квітками,

Бо народ мій встане,

Розіб’є кайдани,

Вкриє світ димами

А поля тілами.


Ой не квітни, весно, глянь – надходять хмари,

Тугою чорніють

Гнівом червоніють,

Ой ті хмари – кари...

Смерть вам, яничари!


1 ведуча

Олександра Олеся називають українським Петраркою. Поет завжди, у всі періоди своєї творчості, був неперевершений у жанрі інтимної лірики. Справжні шедеври є як у ранній, так і в пізній поезії майстра. Інтимна лірика розкриває широкий діапазон душевних переживань, постає своєрідною сповіддю поетового серця.

У цих поезіях багатюща палітра відтінків дивовижного непоясненого почуття: народження і згасання кохання, перший поцілунок, муки ревнощів, сум прощання, туга розлуки.

У цих поезіях пристрасність, чуттєвість, любовний порив автор утверджує як найбільшу цінність цього скороминучого життя, прагнучи своїм словом розбудити довколишній холодний раціональний світ.

Щоб увиразнити порухи людської душі, автор вводить в текст пейзажний малюнок. Асоціації, які виникають у читача, доповнюють, поглиблюють враження, створюють цілісну картину.

Автор наголошує на життєствердній функції любові, яка вберігає людську душу від закам’яніння.

Збагнути філософію любові, за Олесем, значить збагнути філософію життя, закономірності природи і таїну Того, що над нами, а збагнути це ірраціональне можливо тільки цілковито й до решти віддавшись йому, переживши його із середини, а не спостерігати з боку.


Читачка


Затремтіли струни у душі моїй...

Ніжна, ніжна пісня задзвеніла в ній...

Що ж до їх торкнулось? Чи проміння дня,

Чи журба, і радість, і любов моя?!


Задзвеніли струни ще ніжніш – ніжніш...

Мабуть, ти до мене думкою летиш,

Мабуть, ти ще в’єшся у душі моїй

І крилом черкаєш ніжні струни в ній.


Читач


Хто нам казати не давав

В ту ніч весни слова признання,

Коли над нами місяць сяв,

Коли без впину щебетав

Всю ніч співець кохання?

Хто нас мовчати заставляв?...


Хіба ж тебе я не любив

Чистіш і більш ніж люблять люде?

Хіба б сказать я не зумів,

Який вогонь в мені горів

І як палив він груди?...

Чому ж сказати я не смів?...


О, правда, знали ми в ту мить,

Кому сміється ніч і сяє,

Про віщо листя шелестить,

Для кого спів в саду дзвенить,

Чому він іноді стихає...

Чому мовчали ми в ту мить?...


Хто нам тоді уста скував?...

Нема одмови на питання...

Коли б же час той знов настав,

Тепер би я вже не мовчав,

Усе б казав я про кохання...

Усе б казав, усе б казав...


Читачка

Чари ночі

Сміються, плачуть солов’ї

І б’ють піснями в груди:

“Цілуй, цілуй, цілуй її, -

знов молодість не буде!”


Ти не дивись, що буде там,

Чи забуття, чи зрада:

Весна іде на зустріч вам,

Весна в цей час вам рада.


На мент єдиний залиши

Свій сум, думки і горе –

І струмінь власної душі

Улий в шумлячи море.


Лови летючу мить життя!

Чаруй, хмілій, впивайся

І серед мрій і забуття

В розкошах закохайся.


Поглянь, уся земля тремтить

В палких обіймах ночі,

Лист квітці рвійно шелестить,

Траві струмок воркоче.


Відбились зорі у воді,

Летять до хмар тумани...

Тут ллються пахощі густі,

Там гнуться верби п’яні.

Як іскра ще в тобі горить

І згаснути не вспіла, -

Гори! Життя - єдина мить,

Для смерті ж – вічність ціла.


Чому ж стоїш без руху ти,

Коли весь світ співає?

Налагодь струни золоті:

Банкет весна справляє.


І сміло йди під дзвін чарок

З вогнем, з піснями в гості

На свято радісне квіток,

Кохання, снів і млості.


Загине все без вороття:

Що візьме час, що люде,

Погасне в серці багаття,

І захолонуть груди.


І схочеш ти вернуть собі,

Як Фауст: дні минулі...

Та знай: над нас – боги скупі,

Над нас – глухі й нечулі.


Сміються, плачуть солов’ї

І б’ють піснями а груди:

“Цілуй, цілуй, цілуй її:

Знов молодість не буде!”


2 ведуча

Бажаючи віддатись виключно літературній роботі поет переїхав до Києва, але літературної посади не знайшлося, або вона була низькооплачувана і тому він мусив піти на міську різницю ветеринарним лікарем, де працював з 1909 року по 1919 рік.

Важко собі уявити поета – лірика у скотобійні, але сім'я потребувала коштів. Пізніше поет скаже, що це “Найогидніша робота, яку йому доводилось виконувати”.

Свої твори він писав у кав’ярнях, у літературному клубі, він дуже любив місця, де в сяйві світла рухаються живі люди, чути музику, сміх. Перебуваючи там до пізньої ночі, виходив він з прегарними поезіями. Своїм характером він був людиною, яка вічно кудись поривається, шукає нового оточення, нових зустрічей, нових вражень. Це його надихало.


1 ведуча

Є в поетичному доробку О.Олеся і карпатські мотиви.

Відвідавши навесні 1913 року по дорозі до Італії , Гуцульщину, О.Олесь під сильним враженням чарівної природи цього куточка створює поему “На зелених горах”.

Поет побував у Криворівні, що вже тоді звалася українськими Атенами. Там він відновив знайомство з М. Коцюбинським, познайомився з Іваном Франком, В. Гнатюком, драматургом А.Крушельницьким, публіцистом М.Могилянським.

Олесеві сподобались мальовничі краєвиди, а ще більше – горді гуцули.

Він пише до дружини: “Сьогодня пережив буквально сон. У Криворівні був “храм”. Ще сонце не оглянуло землю, а вже з далеких гір, які ти зустрінеш лише на Гуцульщині, спускаються гуцули й гуцулки в своїх барвистих убраннях. Наче квіти, що ростуть на горах, ожили і сходяться до Черемошу, щоб напитися студеної води. Горді гуцули в орлячих і страусових пір’ях залицяються до дівчат... Я стояв, дивився і не міг надивитися на цей прекрасний народ, що не знав панщини, що зберіг вільну душу, мову і старосвітські звичаї, повні краси. Філософія у них епікурейська: “Життя – мент, і треба набутися”.

У цій зеленій казці серед гір, “країні див”, поруч з людьми орлиного лету живуть мавки й чугайстри, лісовики й водяники.

У величі Карпатських гір Олесь відчув силу народного духу, який, на думку поета, ще буяв по високих бескидах а Олесь хотів розбудити той гордий дух і в задавлених рабською покорою земляків по дніпровських низинах. Збірку “На зелених горах” вважають шедевром Олесевої пейзажної лірики.


Читач


Країно див! Далека мріє,

Зелена казко серед гір,

Де вітром дух наш вільний віє,

На гори загнаний, як звір,


Де, ніжний, крила простягає

Вночі над тишею осель,

А вранці соколом літає

Або голосить серед скель,


Де голод він пустив до хати,

Де дав він тіло розп'ясти,

Щоб тільки скарби заховати,

Щоб тільки душу зберегти.


Читачка


На храм збираються гуцули,

Встають до ранньої зорі,

Виймають ремені, кресані,

Тобівки файні, кептарі


Давно, давно гуцулки встали,

Шумлять, щебечуть, говіркі...

Як мак червоний, в барвних строях

І в огальонах, як зірки.


Як сарни, сходять полохливо,

Мов квіти, в доли з гір ідуть,

То зникнуть в травах на хвилину,

То знов під сонцем розцвітуть.


Вже сонце високо на небі,

Вже в бубни Черемош гуде,

Цвіте Гуцульщина квітками

На храм Гуцульщина іде!


Читач


Хоч злидні взяв гуцул до хати,

Хоч жити став в гнізді орла,

Але над ним природа – мати

З любов’ю руки простягла.


Там стали гори, як титани,

На варті волі і краси

Там, наче сизі океани

Шумлять незаймані ліси.


Там струмінь голубом туркоче,

Там дивна папороть цвіте,

Там ніжна Мавка в срібні ночі

Вінок на голову плете.


Там під смерекою густою

Чугайстер Мавку стереже, -

І враз знімається стрілою,

Біжить, регочеться і рже.


Там люде, духи і каміння

Віки живуть життям одним, -

Одно проймає всіх проміння

І в’яже з лісом віковим.

2 ведуча

Олександр Олесь виголосив гімн українському слову, що віками зазнавало утисків і глумлення і лише після революційних бур 1905 року відчуло незначне вивільнення з – під тиску царських заборонних циркулярів. Для поета рідна мова – скутий орел, що не може розпростати могутні крила, співочий грім батьків, який безпам’ятно забули діти.

Поета, як і всю українську інтелігенцію обурило те, що на святі відкриття пам’ятника І.Котляревському в Полтаві, заборонили виступати з промовами українською мовою. Українське письменство демонстративно відмовилось виступати з привітаннями російською мовою. Вони подерли їх, протестуючи проти заборони української мови. А ввечері справили своє неофіційне свято з палкими промовами і сміливім піднесенім настрою. Це справило на О.Олеся сильне враження, він відчув надходячу хвилю українського відродження.

Автор складає шану рідному народові, що зберіг рідну мову в “таку страшну годину, коли він сам стоять не міг”.

Проте, уникнути геноциду духовності і зберегти генетичний код народу в майбутньому можна, як стверджує поет у вірші “Рідна мова в рідній школі”, лише при умові вільного, неупослідженого розвитку його мови.


Читачка


Садок. Пани. Московська мова...

Веселі жарти, крики, сміх...

Майовий день. Квітки і трави.

Весна навколо і у всіх.


І нагло пісня України,

Сумні слова старовини

За панським садом затужили,

Як тужить вітер, восени.


То може наймичка – селянка,

Крізь тин набачившись панів,

Пішла і пісню заспівала,

І душу втілила у спів.


І то був плач, благання, крики,

Немов хтось бігав, бився, звав,

І тяжко плакав над труною,

І руки з розпачу ламав.


Немов зруйнованого краю

З могили скорбний дух устав

І від розпуки і безсилля,

Закривши очі заридав.


І довго наймичка тужила,

Та заспівали щось пани,

І їхня пісня заглушила

Кривавий плач Старовини.


Читач


О слово рідне! Орле скутий!

Чужинцям кинуте на сміх!

Співочий грім батьків моїх,

Дітьми безпам’ятно забутий.


О слово рідне! Шум дерев!

Музика зір блакитнооких,

Шовковий спів степів широких,

Дніпра між ними левів рев.


О слово! Будь мечем моїм!

Ні, сонцем стань! Вгорі спинися,

Осяй мій край і розлетися

Дощами судними над ним.


Читач


Як довго ждали ми своєї волі слова,

І ось воно співа, бринить.

Бринить, співає наша мова,

Чарує, тішить і п’янить.


Як довго ждали ми... Уклін чолом народу,

Що рідну мову нам зберіг,

Зберіг в таку страшну негоду,

Коли він сам стоять не міг...


Читачка


Рідна мова в рідній школі!

Що бринить нам чарівніш?

Що нам ближче, і миліш,

І дорожче в час недолі?!


Рідна мова! Рідна мова!

Що в єдине нас злива, -

Перші материні слова,

Перша пісня колискова,


Як розлучимось з тобою,

Як забудем голос твій,

І в вітчизні дорогій

Говоритимем чужою?!


Краще нам німими стати,

Легше горе нам нести,

Ніж тебе розіп’ясти,

Наша мово, наша мати!


Ні! В кім думка прагне слова,

Хто в майбутнім хоче жить,

Той всім серцем закричить:

“В рідній школі рідна мова!”


І спасе того в недолі

Наша мрія золота,

Наше гасло і мета:

“Рідна мова в рідній школі!”


1 ведуча

Гарячий подих прометеївського завзяття властивий віршам О.Олеся переддня Лютневої революції 1917 року, яку він з захопленням вітає. Цілком органічно сприймається в контексті Олесевої поезії тематика українських визвольних змагань і мотиви віри у непереможність української революції.

Часи були грізні. У Києві протягом трьох років (1917 – 1919 рр) змінилося більше десяти влад різної орієнтації.

Важкі випробування випали на долю української інтелігенції, до якої належав О.Олесь. Зі своїм народом він переживав усі його радощі і болі.

Проголошення Української Народної Республіки він щиро й радісно привітав, свідомий того, що цей акт був початком національного відродження України, до якого закликала народ його муза.

Олесь свідомо включився в бурхливий процес відновлення української державності. Він створює низку високопатріотичних віршів, у яких закликає: “Будьте мужні, непохитні, єдністю міцні!”


Читач


Ранок, ранок! Час світання...

О, який прекрасний час!

Криком щастя і страждання

Україна кличе нас.


Голос страдниці лунає!

Голос матері, сини,

Під корогви вас скликає

Стати в грізні буруни.


Тіні прадідів блукають,

Тіні ходять по землі,

Нам корогви розгортають,

Нам дають свої шаблі.


Швидко дзвони в Україні

Залунають, загудуть...

Швидко нас великі тіні

Під стягами поведуть...


Час горіння... час світання.

О, який прекрасний час!

Криком щастя і страждання

Україна кличе нас.


Читачка

Пісня

Живи, Україно, живи для краси,

Для сили, для правди, для волі!..

Шуми, Україно, як рідні ліси.

Як вітер в широкому полі.


До суду тебе не скують ланцюги,

І руки не скрутять ворожі:

Стоять твої вірні сини навкруги

З шаблями в руках на сторожі.


Стоять, присягають тобі на шаблях

І жити і вмерти з тобою,

І прапори рідні в кривавих боях

Ніколи не вкрити ганьбою!


1 ведуча

Уже на початку українських визвольних змагань поет інтуїтивно передчував їх крах і велику громадянську біду українства. Одним з потужних мотивів його лірики став мотив прийдешнього поневолення України.


Читач


В моїй душі не сходе сонце

І не горять над нею дні...

В ній небо хмарами закрито

І всі погашені огні.


У ній вовками муки виють

Та стогнуть рани, як сичі,

По ній блукають тільки тіні

І тихо плачуть, ідучі.


Моя душа – моя країна –

В диму руїн, в кривавій млі,

Лежить вона з розбитим серцем,

З вінком терновим на чолі.


2 ведуча

Червона пара над землею,

Кричать над Волею круки...

Невже розлучимося з нею,

Невже від братньої руки

Впадуть підкошені квітки?!


“Червоної пари” – тобто соціалістичної революції Олександр Олесь не прийняв. Більшовицька Україна стала йому чужою. Тож, виїхавши іще в лютому 1919 року з дипломатичним паспортом від уряду УНР до Будапешта, поет уже ніколи не повернувся на рідну землю. Йому судилась важка доля вигнанця, що все життя марив Україною.

На чужині, в еміграції поет прожив чверть віку (1919 – 1944 рр). Там видав ще п’ять збірок лірики.

Вже перша еміграційна збірка поезій “Чужиною” з непідробною душевною мукою передавала стан усвідомленого відчуження в долі письменника: чужинець.

Найсильніша збірка поета – вигнанця “Кому повім печаль мою...” Ця збірка була найталановитішою книжкою патріотичної лірики усієї української еміграції довоєнного руху. На чужині Олександр Олесь жив Україною, марив рідною землею, до останніх днів вважав себе її сином, сподівався на повернення.

Читачка

Однаково: більше не жити –

Умерти чи край свій лишити,

Чужина – могила, чужина – труна,

Пустеля безплідна, холодна, нудна.


Щасливий є той, хто на полі в бою

Вирішує сміливо долю свою.

Впаде – як на небі блискуча зоря,

Щоб жити у струнах співця – кобзаря.


Лежить він на рідному полі віки,

Шумлять над ним трави і квітнуть квітки.

Він бачить, як правнук за плугом іде

Як повно буяє життя молоде.


Чужина – могила, чужина – труна,

Душа на чужині, як чайка сумна, -

Літає і квилить в сльозах без гнізда:

Навік його змила бурхлива вода.

Читач


На чужині

Не вірив я в життя по смерті,

Тепер я вірю в диво з див.

Було для мене страшно вмерти,

Умер і нагло знов ожив.


Так само тут: і сонце й зорі,

І люде наче ті самі,

Але якісь байдужі в горі

І в щасті, в радості – німі.


Весна, зима, і дні, і ночі,

Музика, сміх, і плач, і рух,

Та скрізь, як привид опівночі,

Блукає твій самотній дух.


Читач


Коли б я знав, що ми розлучимось з тобою,

О краю мій, о земленько свята,

Що я, отруєний журбою,

В світах блукатиму літа,


Коли б я знав про муки люті,

Про сміх і глум на чужині,

Що в мене будуть руки скуті

І в мури замкнені пісні, -

Я попрощався б хоч з тобою.

До лона рідного припав,

Прислухався б до шуму трав

І зник...Ні! Не пішов би я з ганьбою.

Шукать ганьби на чужині...

На хрест?! Однаково мені.


Читач


Чи вгледжу ще свою країну,

Чи, може, тут, на чужині,

Взимі на вулиці загину

І дзвін не в дарять по мені.


Як ніч, майбутнє не прозоре...

На скелі я, навколо – море.


А я так легко б полетів,

Хоч і з розбитою душею,

Ген – ген над рідною землею,

Над сизим килимом степів.


Співає степ, і все співає

В душі Еол на арфі грає.


У сні угледіти б свій край

І голос матері почути:

  • О сину, сину мій, прощай!

Вже серце сповнене отрути.


Упав би криком я до ніг

І все слізьми сказав, що зміг.


Читач


О, принесіть як не надію,

То крихту рідної землі:

Я притулю до уст її

І так затисну, так зомлію...


Хоч кухоль з рідною водою!..

Я тільки очі напою,

До уст спрагнілих притулю,

Торкнусь душею вогняною.


1 ведуча

1939 року в Празі вийшла збірка “Цвіте трояндами...” – лебедина пісня Олеся – лірика, навіяна проголошенням Карпатської України 15 березня 1939 року.

У цьому історичному факті поет побачив реальне здійснення державних прагнень народу і, зрозуміло, власних мрій про волю та повернення на Батьківщину.

Автор відтворює довгий і трагічний шлях до свободи, який довелося пройти народові і йому самому.

“Воскресла, воскресла!” – всі дзвони гудуть,

натхненні прочани ідуть і ідуть,

і чують – як б’є і шумить джерело,

що цілі століття вже мертве було.


І віддих рідної землі

Почули ми - старі й малі...

І всі ми впали на коліна:

Невже воскресла Україна!


Читач

Міста цвітуть. Блакить синіє,

Ллє сонце золото з гори,

А над хатами наша мрія:

Жовто – блакитні прапори.


А може це блакить і сонце

Упали з неба в день ясний?!

Шепочуть люде: - Що це, що це?

Чи, може, сон це золотий?


Народ шумить...Лунає: - Слава! –

Ідуть натхненні юнаки...

Це відродилася держава,

Воскресла вдруге за віки!


Читач


Ми вже пройшли великий, довгий шлях,

Минули кручі і безодні.

Ми вже на грунях, на шпилях,

На горах ми уже сьогодні.


Нема вже сумнівів у нас,

Давно нас кинуло зневір'я.

Щасливі дні, щасливий час,

Ступаєм ми на верхогір’я.


Ще рік, ще два, і вже мета!

Незламний дух нас з нетрів вивів.

А там... і Брама Золота,

І наш до болю рідний Київ.


Читачка


І воскресла найменша сестра,

І луна від Карпат до Дніпра

Загриміли в широких просторах,

Полилася по горах, по долах,

По лісах, по степах, аж за море.


Стрепенулись не вікна – земля!

Застогнали степи і поля,

Нап’ялись, щоб порвати кайдани,

Але глибоко врізались рани

Ржаві пута ганьби і догани.


А весна чарівна, молода.

Все шуміла, як гірська вода:

“Не журися, о земле закута,

Трохи ще і розірвуться пута,

Зеленітимеш знову як рута”.


2 ведуча

Та не судилося поетові повернутися на Україну. Трагічна звістка про смерть улюбленого сина Олега Ольжича, якого закатували в концтаборі Заксенгаузені 6 липня 1944 року, глибоко вразила Олександра Олеся.

Він смертельно захворів і невдовзі 22 липня 1944 року помер. На похорон Олеся прийшло багато людей – українців, чехів, словаків, білорусів, болгар, сербів, росіян.

Хоч як поетові хотілося спочити в рідній землі, йому судилося інше.

Могила О.Олеся знаходиться на Ольшанському цвинтарі у Празі, де він жив останні роки життя.

Він поєднав у собі полум’яного співця Тіртея і ніжного лицаря краси Аполлона, головне своє завдання вбачав у тому, щоб грати на золотій арфі пісні щастя, свободи, любові, очищати людські душі від намулу і виводити рідний народ із долин до вершин добра, справедливості, людської гармонії.

Наш святий обов’язок – подбати про те, щоб його чесне і чисте поетичне слово ніколи не покидало рідної землі, коли вже історією судилося його творцеві спочити в чужім краю.


Бібліотекар

Олександр Олесь, складаючи свої вірші, прагнуть вигравати їх на музичних інструментах – арфі, лірі, кобзі, які були у великій злагоді з його музою.

Саме музика, вважав він, може найтонше передати стан душі, боротьбу й суперечку людських почуттів.

Через те й поезія Олександра Олеся сповнена загадкових ритмів, мелодій, тонів і справді моцартівської легкості, стала невичерпним джерелом для композиторів. Сьогодні відомо, що понад 80 композиторів, а серед них – і російські, і білоруські, і французькі, і чеські клали Олесеві рядки на музику, створивши більше двох сотень музичних творів різних жанрів: солоспіви, хори, мелодекламації, опери, музика до вистав, пісні для дітей.

Талановиті українські композитори М.Лисенко, Я.Степовий, К.Стеценко, С. Людкевич, А.Кос –Анатольський щедро прилучалися до музичної інтерпретації чистої, дзвінкової криниці його слова.

“Весною дише від сих віршів – писав І. Франко. – Виступає молода сила, в якій уже тепер можна повітати майстра віршованої форми і легких, граціозних пісень. Майже кожний віршик так і проситься під ноти, має в собі мелодію”.

Справді загальнонародне визнання приніс автору вірш “Чари ночі”, що нині співається як народна пісня.

Вслухаємось в щемку, задушевну її мелодію, філософські виважені, з епікурейським акцентом думки про бенкет весни і молодості і всі разом проспіваємо Гімн Коханню.(Звучить пісня “Чари ночі” в грамзапису або у виконанні учнів).


Інформаційні джерела


Олесь О. Твори в двох томах. Т. 1. Поетичні твори/ О.Олесь. – К.: “Дніпро”, 1990. – 960 с.

Олесь О. Твори в двох томах. Т. 2. Драматичні твори. Проза. Переклади./ О.Олесь. – К.: “Дніпро”, 1990. – 680 с.

Олесь О. Коли нема пророка на землі / Поетичні та драматичні твори. / О.Олесь. – К.: “Веселка”, 2007. – 376 с.

Олесь О. Вибране. / О.Олесь. – К.: “Школа”, 2002. – 350 с.

Олесь О. Княжа Україна. / О.Олесь. – К.: “Школа”, 2006. – 254 с.

Олесь О. Все навколо зеленіє. / Вірші, поеми, казки. /

О. Олесь. – К.: “Веселка”, 1990. – 318 с.


* * *

Неврлий М. Олександр Олесь / Життя і творчість /

М. Неврлий. – К.: “Дніпро”, 1994. – 172 с.

Олександр Олесь. // Українська література. Усе для школи. – К., АртЕк, 2001. – С. 27 – 62.


Підготувала

провідний методист Піскун К.П.


Відповідальна за випуск

директор бібліотеки Тацакович І.Я.



Схожі:

Сценарій літературного вечора по творчості українського поета Олександра Олеся. Для читачів учнів 8 9 класів iconСценарій літературного вечора по творчості письменників гумористів Прикарпаття, для учнів 8 9 х класів
Український народ протягом багатовікової історії дав силу – силенну чудових витворів словесного мистецтва, в яких відобразилися його...
Сценарій літературного вечора по творчості українського поета Олександра Олеся. Для читачів учнів 8 9 класів iconСценарій літературного свята для читачів учнів 1-4 класів
Разом з першими словами матері чує дитина поетичні слова дитячих віршів, написаних спеціально для дітей. І кожен крок в її житті...
Сценарій літературного вечора по творчості українського поета Олександра Олеся. Для читачів учнів 8 9 класів iconСценарій пізнавальної години для читачів учнів 7-9 класів
Вода! Ти не маєш ні смаку, ні запаху, тебе не списати, тобою тішишся, не розуміючи, що ти таке
Сценарій літературного вечора по творчості українського поета Олександра Олеся. Для читачів учнів 8 9 класів iconСценарій літературного вечора для 6-9 класів
Невтомна трудівниця на ниві шкільництва Уляна Кравченко пропрацювала вчителькою понад сорок років. Вона одна з перших серед галицького...
Сценарій літературного вечора по творчості українського поета Олександра Олеся. Для читачів учнів 8 9 класів iconСценарій літературного вечора до 200-річчя
Сьогодні ми спробуємо з вами ввійти в такий світ, світ нашого співвітчизника Миколи Васильовича Гоголя,одна зі сторінок творчості...
Сценарій літературного вечора по творчості українського поета Олександра Олеся. Для читачів учнів 8 9 класів iconСценарій математичного вечора для учнів 8-х класів «Математики та романтики в країні Паралелограмії»
Сцена прибрана як палац королівства Паралелограмії. На троні король Паралелограм 3, поряд крісло для принцеси Математики
Сценарій літературного вечора по творчості українського поета Олександра Олеся. Для читачів учнів 8 9 класів iconСценарій математичного вечора для учнів 8-х класів «Математики та романтики в країні Паралелограмії»
Сцена прибрана як палац королівства Паралелограмії. На троні король Паралелограм 3, поряд крісло для принцеси Математики
Сценарій літературного вечора по творчості українського поета Олександра Олеся. Для читачів учнів 8 9 класів iconСценарій першого уроку для учнів 9-11 класів
Урок може бути проведений одночасно для всіх учнів 9-11 класів, або для паралелей класів у актовій залі, читальній залі бібліотеки...
Сценарій літературного вечора по творчості українського поета Олександра Олеся. Для читачів учнів 8 9 класів iconСценарій театралізованого свята з історії та правознавства для учнів 5-11-х класів. Матеріали приймаються до 15 вересня 2012 р
Редакція газети «Історія України» видавництва "Шкільний світ" запрошує вас до участі в конкурсі на кращий сценарій театралізованого...
Сценарій літературного вечора по творчості українського поета Олександра Олеся. Для читачів учнів 8 9 класів iconСценарій екологічної гри подорожі для читачів учнів 5-7 х класів
Протягом усієї історії людства природа потерпала від непомірних апетитів людей і відповідала на це виснаженням ресурсів, скороченням...
Додайте кнопку на своєму сайті:
Документи


База даних захищена авторським правом ©te.zavantag.com 2000-2017
При копіюванні матеріалу обов'язкове зазначення активного посилання відкритою для індексації.
звернутися до адміністрації
Документи