1. Повноваження Президента України. Конституційні-правові основи взаємовідносин Президента України як глави держави із Верховною Радою України, Кабінетом міністрів України, Конституційним судом України та іншими органами судової влади icon

1. Повноваження Президента України. Конституційні-правові основи взаємовідносин Президента України як глави держави із Верховною Радою України, Кабінетом міністрів України, Конституційним судом України та іншими органами судової влади




Скачати 431.5 Kb.
Назва1. Повноваження Президента України. Конституційні-правові основи взаємовідносин Президента України як глави держави із Верховною Радою України, Кабінетом міністрів України, Конституційним судом України та іншими органами судової влади
Сторінка3/3
Дата конвертації28.05.2013
Розмір431.5 Kb.
ТипДокументи
1   2   3

5.Конституційні гарантії реалізації та охорони прав та свобод людини і громадянина

Права і свободи людини і громадянина є однією із найважливіших суспільних цінностей, головним об'єктом більшості конституційно-правових відносин. Ефективність їх виконання, використання та дотримання визначається, врешті їх реальність залежать від рівня їх захищеності, гарантованості.

Отже, важливим елементом конституційно-правового статусу людини і громадянина є гаранти цих прав і свобод. Під гарантіями конституційних прав і свобод людини і громадянина прийнято розуміти систему умов і засобів, юридичних механізмів забезпечення належної реалізації визначених Конституцією та законами України прав і свобод людини і громадянина.

Система гарантій конституційних прав і свобод представлена загальними і спеціальними (юридичними) гарантіями. Загальні гарантії визначаються рівнем розвитку основних сфер суспільного і державного життя - політичної, економічної, соціальної, культурної (духовної) та інших.

До політичних гарантій конституційних прав і свобод належать, насамперед, такі основні політичні інститути, як інститут народного суверенітету, форм безпосередньої демократії, політичного та ідеологічного плюралізму, багатопартійності та ін. Економічні гарантії конституційних прав і свобод представлені інститутами власності, економічного плюралізму, свободи підприємницької та господарської діяльності тощо. Соціальні гарантії конституційних прав і свобод передбачають наявність розвиненого громадянського суспільства, соціальної держави, громадського контролю тощо. Культурні (духовні) гарантії конституційних прав і свобод виражені в наявності розвиненої національної культури та культури національних меншин, повагою до прав і свобод як до традиційних духовних цінностей тощо.

Загальні гарантії конституційних прав і свобод людини і громадянина мають значний, а іноді й визначальний вплив на реалізацію цих прав і свобод, оскільки вони визначають готовність суспільства і держави реалізувати зазначені права і свободи. Будь-який, навіть найдосконаліший юридичний механізм реалізації конституційних прав і свобод є безсилим за умови низького рівня політичного та соціально-економічного розвитку суспільства і держави, відсутності традицій правової культури.

Спеціальні юридичні гарантії конституційних прав І свобод людини і громадянина в Україні представлені нормативно- та організаційно-правовими механізмами реалізації цих прав і свобод.

Нормативно-правові гарантії основних прав і свобод людини і громадянина представлені системою норм конституційного права, що встановлюють і закріплюють основні права і свободи, визначають принципи та шляхи їх реалізації. Нормативні гарантії знаходять своє об'єктивне відображення в системі чинного законодавства України у сфері прав 1 свобод людини і громадянина, а саме - в Конституції України, законах України та підзаконних нормативно-правових актах.

Наприклад, виборче право та принципи й механізми його реалізації закріплюються у статтях 38,69,70,71,76 Конституції України, законах України "Про вибори народних депутатів України" від 25 березня 2004 р., "Про вибори Президента України" від 5 березня 1999 p., "Про вибори депутатів Верховної Ради Автономної Республіки Крим, місцевих рад, сільських, селищних, міських голів" від 6 квітня 2004 p., "Про Центральну виборчу комісію" від 30 червня 2004 р., постановах Верховної Ради України, указах Президента України, рішеннях і висновках Конституційного Суду України, рішеннях і повідомленнях Центральної виборчої комісії та інших підзаконних актах у сфері виборчого права. Схожі нормативно-правові гарантії створюють умови для належної реалізації й інших конституційних прав і свобод людини і громадянина в Україні.

Конституція України також встановлює загальні принципи нормативно-правових гарантій. Зокрема, ст. 57 Основного Закону визначає, що закони та інші нормативно-правові акти, які визначають права громадян, мають бути доведені до відома населення у порядку, встановленому законом. В іншому випадку такі нормативно-правові акти є нечинними.

При цьому конституційні права і свободи людини і громадянина, згідно зі ст. 64 Основного Закону, не можуть бути обмеженими, крім випадків, передбачених Конституцією України. Окремі обмеження прав і свобод із зазначенням строку дії цих обмежень можуть встановлюватися виключно в умовах воєнного або надзвичайного стану.

Організаційно-правові гарантії представлені системою основних суб'єктів конституційного права, що включає народ України, територіальні громади, органи державної влади й органи місцевого самоврядування та їх посадові і службові особи, політичні партії, громадські організації тощо. Ці суб'єкти конституційного права уповноважені визначати основні права і свободи людини і громадянина, закріплювати механізми їх реалізації та здійснювати судовий і позасудовий захист конституційних прав і свобод людини і громадянина.

Особлива увага в механізмі організаційно-правових гарантій приділяється судовому і позасудовому захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина. Відповідно до ст. 55 Конституції України судовий захист прав і свобод людини і громадянина здійснюється системою судів загальної юрисдикції України. Держава гарантує кожному право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб, що порушують права і свободи людини і громадянина. У випадку використання всіх національних засобів судового захисту своїх прав і свобод особа може звернутися до міжнародних судових установ, наприклад до Європейського суду з прав людини. На сьогодні Україна посідає третє місце за кількістю звернень громадян України до цієї поважної міжнародної судової установи.

Кожен має право звернутися за захистом своїх прав і свобод до позасудових суб'єктів, уповноважених захищати конституційні права і свободи людини і громадянина. В Україні для цього існує спеціально створений орган - Уповноважений Верховної Ради України з прав людини, порядок діяльності якого визначається Законом України "Про Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини" від 23 грудня 1997 р. У разі, коли національні позасудові засоби захисту прав людини вичерпано, особа має гарантоване Конституцією України право звернутися до міжнародних правозахисних організацій (ст. 55).

З огляду на сучасну теорію та практику юридичного гарантування конституційних прав і свобод людини і громадянина, поряд з національними нормативно- і організаційно-правовими гарантіями, слід виділяти міжнародні гарантії конституційних прав і свобод людини і громадянина в Україні. Міжнародні спеціальні правові гарантії прав і свобод людини і громадянина прийнято розмежовувати на нормативні та інституційні.

Нормативні міжнародні гарантії представлені системою міжнародних договорів, угод і рамкових конвенцій у сфері основних прав і свобод людини і громадянина. До основних міжнародних актів у цій сфері відносять Загальну декларацію прав людини 1948 p.. Європейську конвенцію про захист прав і основних свобод людини. Міжнародний пакт про громадянські й політичні права 1966 року, Конвенцію про охорону культурної І природної спадщини 1972 року та ряд інших. Інституційні міжнародні гарантії представлені системою міжнародних установ і організацій, уповноважених здійснювати судовий і позасудовий захист основних прав і свобод людини й громадянина.

^ 6.Конституційно-правовий статус біженців в Україні.


Для багатьох країн, у тому числі і для України стає дедалі актуальнішою проблема біженців. Це пов'язано з існуванням у ряді держав "гарячих точок", воєнними діями, нестабільністю політичних режимів, голодом, стихійним лихом тощо.


На міжнародному рівні порядок і умови статусу біженців та притулку здобули закріплення у таких документах, як Конвенція про статус біженців від 22 квітня 1954 р.; Протокол, який стосується статусу біженця від 4 жовтня 1967 р.; Статут Управління Верховного комісара ООН у справах біженців, прийнятий у грудні 1950 р.


В Україні статус біженців був визначений в Законі України "Про біженців" від 24 грудня 1993 р.


Новий Закон України "Про біженців" набрав чинності 21 червня 2001 р.


Відповідно до ст. 1 Закону біженцем визнається особа, яка не є громадянином України і внаслідок цілком обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань, перебуває за межами країни своєї громадянської належності та не може користуватися захистом цієї країни або не бажає користуватися ним внаслідок таких побоювань або, не маючи громадянства (підданства), перебуваючи за межами країни свого попереднього постійного проживання, не може чи не бажає повернутися до неї внаслідок зазначених побоювань.


Закон визначає стадії надання статусу біженців, які складаються з порушення клопотання шляхом подання заяви; оформлення документів для вирішення питання щодо надання статусу; порядку розгляду заяви після прийняття рішення про оформлення документів; прийняття рішення за заявою про надання статусу біженця, яке приймають протягом місяця з дня отримання особової справи заявника та письмового висновку органу міграційної служби, що розглядав заяву.


Статус біженця надається на період дії обставин, які перешкоджають біженцю повернутися до своєї країни. Посвідчення біженця видається строком на один рік. Під час перереєстрації біженця органом міграційної служби за місцем його проживання дія посвідчення продовжується. У свою чергу статус біженця втрачається, якщо особа: добровільно знову скористалася захистом країни громадянської належності (підданства); набула громадянство України або добровільно набула громадянство, яке мала раніше, або набула громадянство іншої держави і користується її захистом; добровільно повернулася до країни, яку вона залишила чи за межами якої перебувала внаслідок обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань; будучи особою без громадянства може повернутися до країни свого попереднього постійного проживання, оскільки обставин, за яких було надано статус біженця, більше не існує.


Це положення не поширюється на біженця, якщо він може навести достатні обґрунтування, які випливають з попередніх переслідувань, для своєї відмови повернутися до країни свого попереднього постійного проживання; отримав притулок чи дозвіл на постійне проживання в іншій країні; не може більше відмовлятися від користування захистом країни своєї громадянської належності, оскільки обставин, на підставі яких особі було надано статус біженця, більше не існує.


Воно також не поширюється на біженця, якщо він може навести достатні обґрунтування, які випливають з попередніх переслідувань, для своєї відмови користуватися захистом країни своєї громадянської належності.


Особа позбавляється статусу біженця, якщо вона займається діяльністю, що становить загрозу національній безпеці, громадському порядку, здоров'ю населення України.


У поданні про втрату або позбавлення статусу біженця мають бути викладені обставини та долучено документи, що підтверджують наявність підстав для втрати або позбавлення статусу біженця.


Спеціально уповноважений центральний орган виконавчої влади у справах міграції може вимагати додаткової інформації від органу міграційної служби, який вніс подання.


У разі виникнення сумнівів щодо достовірності інформації, викладеної у поданні, потреби у встановленні справжності і дійсності документів спеціально уповноважений центральний орган виконавчої влади у справах міграції має право звернутися з відповідними запитами до Міністерства внутрішніх справ України, Міністерства закордонних справ України, Служби безпеки України, інших органів державної влади, органів місцевого самоврядування та об'єднань громадян, які можуть сприяти встановленню справжніх фактів стосовно особи, питання про втрату або позбавлення статусу біженця якої вирішується.


Подання щодо втрати та позбавлення статусу біженця, документи, отримані або підготовлені під час розгляду подання, додаються до особової справи біженця.


На основі всебічного вивчення і оцінки документів та матеріалів спеціально уповноважений центральний орган виконавчої влади у справах міграції приймає рішення про втрату чи позбавлення статусу біженця або про відсутність підстав для втрати чи позбавлення статусу біженця.


Рішення спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади у справах міграції протягом трьох робочих днів з дня його прийняття разом з особовою справою біженця надсилається до органу міграційної служби за місцем проживання особи.


Орган міграційної служби за місцем проживання особи, стосовно якої прийнято рішення про втрату або позбавлення, статусу біженця, протягом семи робочих днів з дня його отримання надсилає або видає їй письмове повідомлення з викладенням причин такого рішення і роз'ясненням порядку його оскарження. Національний паспорт та інші документи, що перебували на зберіганні в органі міграційної служби, повертаються власникові.


Особа, яка не використала права на оскарження рішення про втрату або позбавлення її статусу біженця, повинна залишити територію України у встановлений строк, якщо вона не має інших законних підстав для перебування в Україні.


Закон також визначає права та обов'язки біженців. При цьому, окремо визначаються обов'язки особи, стосовно якої прийнято рішення про оформлення документів для вирішення питання щодо надання статусу біженця; правовий статус осіб, яким надано статус біженця в Україні; права особи, якій надано статус біженця.


Зокрема, у ст. 20 Закону зазначається, що особа, якій надано статус біженця в Україні, користується правами і свободами, які передбачені Конституцією та законами України. Закон передбачає також міжнародне співробітництво з метою захисту прав біженців.


Список використаної літератури


1. Конституція України: Прийнята на п'ятій сесії ВР України 28.06.1996 р. — К.: Преса України, 1997. — 80 с.


2. Коментар до Конституції України. За ред. І. А. Осауленко. — К.: 1996. — 376 с.


3. Костюченко О. А. Основи конституційного права України: Конспект лекцій — К.: МАУП, 1999. — 56 с.


4. Конституційне право України / За ред. В. Ф. Погорілка. — К.: Наукова думка, 2002.


5. О. Ф. Фрицький. Конституційне право України: Підручник. — К.: Юрінком Інтер, 2002. — 536 с.


6. Основи конституційного права України: Підручник. Стер. вид. / За ред. В. В. Копєйчікова. — К.: Юрінком Інтер, 1999. — 288 с.


7. Конституційне право України: Підручник для студентів ВУЗів / За ред. Ю. М. Тодики. — К.: ВД "Ін Юре", 2002. — 544 с.

1   2   3



Схожі:

1. Повноваження Президента України. Конституційні-правові основи взаємовідносин Президента України як глави держави із Верховною Радою України, Кабінетом міністрів України, Конституційним судом України та іншими органами судової влади iconПрезидент України
Повноваження Президента України. Конституційні-правові основи взаємовідносин Президента України як глави держави із Верховною Радою...
1. Повноваження Президента України. Конституційні-правові основи взаємовідносин Президента України як глави держави із Верховною Радою України, Кабінетом міністрів України, Конституційним судом України та іншими органами судової влади iconПодаткове право та його складові
Верховною Радою України, Кабінетом Міністрів, укази Президента, постанови податкової адміністрації України, рішення судів різних...
1. Повноваження Президента України. Конституційні-правові основи взаємовідносин Президента України як глави держави із Верховною Радою України, Кабінетом міністрів України, Конституційним судом України та іншими органами судової влади iconТема 14. Президент України – Глава Української держави
Поняття, правова природа та призначення інституту глави держави – Президента України
1. Повноваження Президента України. Конституційні-правові основи взаємовідносин Президента України як глави держави із Верховною Радою України, Кабінетом міністрів України, Конституційним судом України та іншими органами судової влади iconРеферат з курсу: Основи конституційного права України на тему: Статути Кабінету Міністрів України
Кабінет Міністрів України відповідальний перед Президентом України та підконтрольний і підзвітний Верховній Раді України у межах,...
1. Повноваження Президента України. Конституційні-правові основи взаємовідносин Президента України як глави держави із Верховною Радою України, Кабінетом міністрів України, Конституційним судом України та іншими органами судової влади iconЗвіт щодо висвітлення заходів у Каланчацькому районі, спрямованих на популяризацію та реалізацію стратегічних ініціатив Президента України
Виконання в регіоні завдань і доручень Президента України щодо вирішення питань громадян, що звернулися до Глави держави у рамках...
1. Повноваження Президента України. Конституційні-правові основи взаємовідносин Президента України як глави держави із Верховною Радою України, Кабінетом міністрів України, Конституційним судом України та іншими органами судової влади iconРішення про звернення до Президента України, Верховної Ради України та Генерального прокурора України про ситуацію, що склалась із прийняттям Верховною Радою України законопроекту №7532
Розглянувши звернення фракції Львівської крайової організації Народного Руху України у Львівській обласній раді, відповідно до вимог...
1. Повноваження Президента України. Конституційні-правові основи взаємовідносин Президента України як глави держави із Верховною Радою України, Кабінетом міністрів України, Конституційним судом України та іншими органами судової влади iconЗакон україни про правовий режим надзвичайного стану Із змінами І доповненнями, внесеними Законами України
Правовою основою введення надзвичайного стану є Конституція України, цей Закон, інші закони України та Указ Президента України про...
1. Повноваження Президента України. Конституційні-правові основи взаємовідносин Президента України як глави держави із Верховною Радою України, Кабінетом міністрів України, Конституційним судом України та іншими органами судової влади iconЗакон україни про Кабінет Міністрів України Цей Закон відповідно до Конституції України визначає організацію, повноваження І порядок діяльності Кабінету Міністрів України
Кабінет Міністрів України (Уряд України) є вищим органом у системі органів виконавчої влади
1. Повноваження Президента України. Конституційні-правові основи взаємовідносин Президента України як глави держави із Верховною Радою України, Кабінетом міністрів України, Конституційним судом України та іншими органами судової влади iconМіністерство освіти україни
Кабінет Міністрів України відповідальний перед Президентом України та підконтрольний і підзвітний Верховній Раді України у межах,...
1. Повноваження Президента України. Конституційні-правові основи взаємовідносин Президента України як глави держави із Верховною Радою України, Кабінетом міністрів України, Конституційним судом України та іншими органами судової влади iconДовідка 2012 року
України, актів президента України, Кабінету Міністрів України, розпорядчих документів голови обласної державної адміністрації, районних...
Додайте кнопку на своєму сайті:
Документи


База даних захищена авторським правом ©te.zavantag.com 2000-2017
При копіюванні матеріалу обов'язкове зазначення активного посилання відкритою для індексації.
звернутися до адміністрації
Документи