Вперше село Кулівці згадується під 1574 роком у грамоті молдавського господа­ря, за якою село Кулівешти, Веранчини і Ставчани були продані й належали землевласнику Ончулу icon

Вперше село Кулівці згадується під 1574 роком у грамоті молдавського господа­ря, за якою село Кулівешти, Веранчини і Ставчани були продані й належали землевласнику Ончулу




Скачати 57.91 Kb.
НазваВперше село Кулівці згадується під 1574 роком у грамоті молдавського господа­ря, за якою село Кулівешти, Веранчини і Ставчани були продані й належали землевласнику Ончулу
Дата конвертації09.01.2013
Розмір57.91 Kb.
ТипДокументи

Вперше село Кулівці згадується під 1574 роком у грамоті молдавського господа­ря, за якою село Кулівешти, Веранчини і Ставчани були продані й належали землевласнику Ончулу. Із покоління в покоління передається розповідь про те, що первіс­не поселення розташовувалося в урочищі Долина, на правому березі Дністра. Сама назва походить від слова «коліно», бо річка в цьому місці рельєфно нагадує людське коліно. От село і мало початкову назву Колінці (Колінківці).

Існує легенда про заснування села. «…Жив собі парубок на ймення Кула. Зако­хався він у дівчину з дуже заможного роду. Коли пішов сватати, то її батьки відмови­ли через бідність хлопця. Тоді молода пара вирішила втекти з села, щоб жити разом в іншому місці. Поселилися вони недалеко від річки, де була родюча земля і соковиті трави. Стали дружно працювати: збудували добротну хату, розорали землю, збира­ли великі врожаї, розвели багато худоби й птиці. Незабаром у подружжя з’явилися діти і сім’я Кула зажила дружно і щасливо. Люди з околиць стали приглядатися, як чоловік і жінка вправно господарюють, заможно живуть, і також почали сюди пере­селятися. Кількість хат збільшувалась, село розросталося і стали його називати від імені першопоселенця Кули – Кулавці».

З давніх-давен село належало різним землевласникам і селяни певною мі­рою також були власністю господаря землі. Відбували панщину, платили по­датки пану і державі, виконували різні повинності. Важко працювали, а жили в постійних злиднях. З часом у селі, біля Дністра, сільська громада збудувала церкву, млин. До сьогоднішніх днів зберігся хрест, що стояв на старому сіль­ському кладовищі.

Село і оброблювані землі періодично затоплювали води Дністра, тому з початку ХVІІ ст. люди з Долини поступово переселялися на Гору.

З 1774 року село перебувало під владою Австрії. Зі зміною влади становище се­лян практично не поліпшилося, кількість малоземельних і безземельних кулівчан зросла. Наприкінці ХІХ ст. це призвело до масової еміграції в США і Канаду, куди люди виїжджали на заробітки. У другій половині ХІХ ст. в селі була збудована школа на шість класів. У ній навчали дітей німецькою мовою, але три рази на тиждень ви­кладалась і українська мова.

У 1779 році на кошти громади була збудована церква, яка є найдавнішою архі­тектурною пам’яткою Кулівців.

Не оминула село і Перша світова війна. Частину чоловіків австрійська вла­да мобілізувала і відправила на фронт, де вони змушені були воювати з братами-українцями зі Східної України. Військові реквізиції з боку австрійської і російської армій виснажили селянські господарства, артилерійські обстріли завдавали значної шкоди будівлям.

У листопаді 1918 року село окупували війська королівської Румунії. Румун­ська адміністрація зовсім не була зацікавлена в розвитку буковинських земель і, зокрема, селянських господарств, не дбала про культурну розбудову населених пунктів. У селі функціонувала семирічна школа, але доступ до освіти мала обме­жена кількість дітей, здебільшого із заможних сімей. З 1934 року навчання в шко­лі велося виключно румунською мовою. Рідна українська мова була заборонена в школі, в діловодстві. Заборонялося навіть виконання українських народних пісень. Директором школи в 30-х роках минулого століття був кулівчанин Мо­цок Корнелій Іванович, вчителями – його дружина Степанія і Савицький Андрій Костянтинович.

Село залишалося неве-ликим, тому примарія (орган місцевого самоврядування) була в селі Репужинці. Йому ж в адміністративному по-рядку підпорядковувалося й село Кулівці.

28 червня 1940 року на землях Пів­нічної Буковини, в тому числі й у Кулів­цях, встановилася радянська влада. Пан­ську землю розділили між найбіднішими селянами, в школі запровадили навчан­ня дітей українською мовою, заборонили тілесні покарання дітей. Дорослі й діти сприйняли ці нововведення з великим задоволенням. Але настали жнива і нова влада стала вимагати від людей сплатити податки хлібом із виділеної їм землі. Во­сени обклали селянські господарства новим, ще більшим податком. За несплату податків кожного страхали відправкою в Сибір. Страх примушував людей від­давати останнє. Виявилося, що люди фактично безплатно обробляли виділені їм панські землі, бо все зібране (і навіть більше) довелося віддати ненаситній радян­ській державі. Тільки тоді кулівчани усвідомили, як нечесно і несправедливо з ними вчинила нова влада.

Але настав червень 1941 року, розпочалася радянсько-німецька війна, яка на чотири роки стала великою бідою для воюючих країн і народів. У липні 1941 року в Кулівці знову повернулися румуни і запровадили старі, ще більш жорсткі по­рядки. Роздане людям майно повернули старим господарям. У школі знову зазву­чала румунська мова, з селян вимагали податків, але вже на користь румунської держави. Жандарми майже цілодобово контролювали вулиці села і за наймен­ший непослух чи порушення громадського порядку карали буками. Так тривало до весни 1944 року.

29 березня 1944 року село визволили підрозділи Червоної Армії, а вже на по­чатку травня частину кулівських чоловіків мобілізували на фронт. 118 кулівчан воювали на різних фронтах проти фашистської Німеччини. 49 з них додому біль­ше не повернулися, а залишилися лежати вічним спочинком на чужій землі. Вже після війни в пам’ять про полеглих воїнів вдячні сільчани встановили в центрі села пам’ятник.

У березні 1945 року була створена сільська рада, але її голову не обирали, а призначили. У 1947 році під тиском партійних і державних чиновників у селі було створено колгосп імені Б. Хмельницького, якому, як заохочення, держава подарувала трактор «Універсал» (тепер він стоїть у селі пам’ятником-символом колгоспного будівництва). Першим го­ловою новоствореного колективного господарства став Рудейчук Павло Андрійович. У колгоспі виро­щували жито, пшеницю, цукрові буряки, різні ово­чі, кавуни, мали коней, овець, корів, свиней, свій курятник.

Політичні репресії, які проводилися в краї, не оминули і Кулівці. У 1948 році енкаведисти зааре­штували національно свідомого вчителя Савицького Андрія Костянтиновича (1888-1962 рр.), звинувативши його у невиконанні плану заготівлі. В рідкісних випадках учителів притягували до відповідальності за невиконання чи несплату податків. Адже інтелігенція виконувала роль соціального середовища, на якому базувалась агітаційно-пропагандистська ідеологія більшовицької партії. Тому арешт Савицько­го виглядає більш ніж дивним. Підстава надумана, а причиною арешту могли бути погляди вчителя, які не влаштовували радянську владу.

З ухвалених судом десяти років Савицький відбув шість. Після смерті Сталіна, у 1954 році, його амністували. Повернувся у Кулівці, але жити не мав де, бо хату конфіскували. Останні роки проживав у Садгорі, звідки родом дружина. У 1962 році помер і там похований.

Але в людській пам’яті вчитель залишився хорошою, веселої вдачі і неабиякого таланту до співу людиною, яка зробила багато добра кулівчанам і їхнім дітям. Одну із вулиць села жителі назвали іменем Андрія Савицького.

Під час так званого укрупнення населених пунктів сільраду в Кулівцях ліквіду­вали, ферми, худобу і сільськогосподарські угіддя підпорядкували колгоспу «Росія». В нього входили також села Кадубівці, Василів і Чуньків.

Зазнала змін і школа. В селі залишилися лише початкові класи, а старші ходили спочатку в Репужинці, а пізніше у Василів. Село повільно занепадало, люди виїжджа­ли на постійне місце проживання в районний або обласний центри. Тільки в 1988 році, щоб зберегти село від дальшого занепаду, в Кулівцях збудували навчально-виховний комплекс «Школа-сад». Тут кулівські діти відвідували дитячий садок і здо­бували неповну середню освіту.

На початку 60-х років минулого століття районний комітет більшовицької партії став проводити розгнуздану атеїстичну пропаганду. В районі було закрито або зруй­новано багато православних храмів, каплиць, хрестів. У 1962 році місцеві яничари намірилися сільську церкву закрити і передати колгоспу «Росія» під склад, але жите­лі села цьому перешкодили. Церква стояла закритою 27 років. Усі ці роки віруючі люди змушені були ходити молитися у храми навколишніх сіл. У 1989 році, коли на­брала сили так звана «перебудова», церкву на радість сільчанам відкрили. Священи­ком став уродженець села Мижинський Я. Н., який Божий храм реставрував і роз­будував. У 1997 році він заснував і розпочав будівництво чоловічого монастиря, про який уже знають далеко за межами області.

Після проголошення України само­стійною і незалежною державою у 1992 році Кулівці стали окремим адміністра­тивним центром і створили власний ор­ган місцевого самоврядування – сільську раду.

В середині 90-х років минулого сто­ліття колгосп «Росія» розпався, кулівські землі розпайовано і передано у власність селянам. Сьогодні власники землі утво­рили селянсько-фермерське господарство імені Б. Хмельницького, яке очолює уро­дженець села Макух Василь Іванович.

За матеріалами вчителя історії

Гаркот Світлани Тодорівни

За матеріалами книги Миколи Черешнюка

«Історія сіл Заставнівщини»



Схожі:

Вперше село Кулівці згадується під 1574 роком у грамоті молдавського господа­ря, за якою село Кулівешти, Веранчини і Ставчани були продані й належали землевласнику Ончулу iconСело Горішні Шерівці вперше згадується під 1453 роком. Точних відомостей щодо походження назви села немає, проте існує декілька варіантів виникнення цієї назви
Саме село розташоване в одній з численних улоговин Хотинської височини. Для її вершин характерні пологі схили, вершини слабо виражені....
Вперше село Кулівці згадується під 1574 роком у грамоті молдавського господа­ря, за якою село Кулівешти, Веранчини і Ставчани були продані й належали землевласнику Ончулу iconПерший випуск у Вербовецькій школі
Село Вербовець вперше згадується в історичних документах з кінця VIII століття Л. Полєвич : «Вербовець – село біля річки тієї ж назви...
Вперше село Кулівці згадується під 1574 роком у грамоті молдавського господа­ря, за якою село Кулівешти, Веранчини і Ставчани були продані й належали землевласнику Ончулу iconПерша писемна згадка про село датується 1546 роком
Чернівецькому обласному архіві, один пан продав іншому село Звенячин, що знаходиться недалеко від села Чінькеу (так тоді називалося...
Вперше село Кулівці згадується під 1574 роком у грамоті молдавського господа­ря, за якою село Кулівешти, Веранчини і Ставчани були продані й належали землевласнику Ончулу iconЗ історії виникнення села Веприк Походження назви населеного пункту
На території села Веприк у старовину було багато вепрів (диких кабанів), а тому в літописах XVII століття село згадується під назвою...
Вперше село Кулівці згадується під 1574 роком у грамоті молдавського господа­ря, за якою село Кулівешти, Веранчини і Ставчани були продані й належали землевласнику Ончулу iconЩодо походження назви села, то існує кілька версій. За однією з них назва по­ходить від прізвища Василович першопоселенця цієї місцевості
Вважають, що від слів «Василь» І «вівці» утворилася назва «Васловівці». Згідно з іншою версією село раніше називалося «Славівці»,...
Вперше село Кулівці згадується під 1574 роком у грамоті молдавського господа­ря, за якою село Кулівешти, Веранчини і Ставчани були продані й належали землевласнику Ончулу iconІсторична довідка про розвиток освіти в с. Біліївка Село Біліївка виникло на шляху між стародавнім поселенням Володаркою, яка згадується в літописах /1150 р./ та містом Розваложжям /с. Антонів Сквирського району
Село Біліївка виникло на шляху між стародавнім поселенням Володаркою, яка згадується в літописах /1150 р./ та містом Розваложжям...
Вперше село Кулівці згадується під 1574 роком у грамоті молдавського господа­ря, за якою село Кулівешти, Веранчини і Ставчани були продані й належали землевласнику Ончулу iconІсторія села Жван Жван 2010
Як І кожне село, місто нашої країни наше село має свою історію. Як каже найстаріша жителька нашого села наше село давнє. Коріння...
Вперше село Кулівці згадується під 1574 роком у грамоті молдавського господа­ря, за якою село Кулівешти, Веранчини і Ставчани були продані й належали землевласнику Ончулу iconІз прадавніх часів територія, де розкинулося село Поліянівка, була покрита густим лісом. Саме ж село було засноване у 1855 р
Несолонь. У 1902 році Поліянівкою володіла поміщиця Мезенцева, та згодом селяни викупили ділянки землі й стали повноправними власниками...
Вперше село Кулівці згадується під 1574 роком у грамоті молдавського господа­ря, за якою село Кулівешти, Веранчини і Ставчани були продані й належали землевласнику Ончулу iconІнформація про роботу бібліотеки-філії с. Селець Володимир-Волинської рцбс вперше, село Селець на Володимирщині згадується в документах 16 століття, як власність князів Чарторийських
У 1785 році володіння придбав Михайло Чацький – відо­мий публіцист. Серед різних колекцій Михайла Чацького, чи не найзначнішою, була...
Вперше село Кулівці згадується під 1574 роком у грамоті молдавського господа­ря, за якою село Кулівешти, Веранчини і Ставчани були продані й належали землевласнику Ончулу iconСело Малаївці виникло приблизно в кінці 18 ст. Назва села виникла від прізвища першого поселенця Малая (Малаєштин син)
Назва цього села існувала до 1948 р. А з 1948 р це село носить назву Малаївці. Село Малаївці розташоване на лівому березі невеликої...
Додайте кнопку на своєму сайті:
Документи


База даних захищена авторським правом ©te.zavantag.com 2000-2017
При копіюванні матеріалу обов'язкове зазначення активного посилання відкритою для індексації.
звернутися до адміністрації
Документи