Курсова робота на тему: Стадії вчинення злочину зміст вступ глава стадії злочину icon

Курсова робота на тему: Стадії вчинення злочину зміст вступ глава стадії злочину




Скачати 362.88 Kb.
НазваКурсова робота на тему: Стадії вчинення злочину зміст вступ глава стадії злочину
Дата конвертації11.04.2013
Розмір362.88 Kb.
ТипДокументи



Курсова робота на тему:

Стадії вчинення злочину

ЗМІСТ

ВСТУП


ГЛАВА 1. Стадії злочину

1.1. Поняття і види стадій злочину

1.2. Види стадій вчинення злочину

ГЛАВА 2. Закінчений злочин

2.1. Поняття закінченого злочину

2.2. Незакінчений злочин і його види

ГЛАВА 3. Готування до злочину

3.І. Поняття готування до злочину, його об'єктивні і суб'єктивні ознаки.

3.2. Види готування до злочину.

3.З. Відмежування готування до злочину від виявлення умислу

ГЛАВА 4. Замах на злочин

4.1. Поняття замаху на злочин, його об'єктивні та суб'єктивні ознаки.

4.2. Види замаху на злочин.

4.3. Значення поділу замаху на злочин на види

4.4. Відмежування замаху на злочин від закінченого злочину

4.5. Відмежування замаху на злочин від готування до злочину

4.6. Кримінальна відповідальність за незакінчений злочин (за готування до злочину і за замах на злочин)

ГЛАВА 5. Добровільна відмова від вчинення злочину

5.1. Поняття добровільної відмови від вчинення злочину і її ознаки

5.2. Мотиви добровільної відмови від доведення злочину до кінця

5.3. Стадії вчинення злочину, на яких можлива добровільна відмова від злочину.

5.4. Підстави виключення кримінальної відповідальності при добровільній відмові від злочину

5.5. Правові наслідки добровільної відмови від злочину

5.6. Діяльне каяття при вчиненні злочину

ВИСНОВОК

ЛІТЕРАТУРА

ВСТУП

Зростання злочинності в Україні, особливо організованої, насиль­ницької та корисливої, що спостерігається в останні роки, виклика­но переломним періодом розвитку України і деякими іншими нега­тивними чинниками. Це ставить перед державою серйозні завдан­ня боротьби з таким явищем. Необхідно добиватися припинення зростання злочинності, а потім й її істотного скорочення. З цією метою вживаються політичні, економічні, організаційні, законодавчі та інші заходи.

Юридичною базою боротьби зі злочинністю є кримінальне за­конодавство. Щоб це законодавство було досить ефективним, необ­хідно правильно його застосовувати. Однак для цього слід грунтов­но вивчати це законодавство, з тим щоб добре знати і застосовувати в практичній діяльності його норми.

Розпочинаючи таке вивчення, треба мати на увазі, що поняття «кримінальне право» вживається в двох значеннях, а саме:

1) кримінальне право — це галузь права (одна із галузей — кри­мінальне законодавство). Звідси кримінальним правом іменують закони, тобто нормативні акти, в яких містяться положення цієї га­лузі права;

2) однак під кримінальним правом розуміють і науку криміналь­ного права, тобто теорію кримінального права, наукову дисципліну. доктрину.

Розглянемо спочатку кримінальне право як галузь права.

1. Кримінальне право як самостійна, окрема галузь права має низку ознак як загальних для всіх галузей права, так і специфічних тільки для неї. Виходячи з цього, кримінальне право:

1) являє собою систему (сукупність) юридичних норм (правил по­ведінки), встановлених у суспільстві. Норми кримінального права — це узагальнені правила, що охоплюють безліч відповідних життєвих ситуацій, індивідуальних випадків. Так, норми про відповідальність за умисне вбивство передбачають всі можливі в реальному житті конк­ретні випадки вбивств, як би вони одне від одного не відрізнялися. Норми кримінального права загальної дії, крім того, є загальнообо­в'язковими до виконання, маючи тим самим ознаку загальнообов яз-кової нормативності. Ці норми здебільшого виступають як норми-заборони. Вони забороняють певні вчинки людей, а саме злочинні дії або злочинну бездіяльність, під загрозою застосування за їх вчинен­ня особливих примусових заходів — кримінального покарання;

2) його норми (правила поведінки) встановлюються лише вищи­ми органами законодавчої влади і закріплюються у відповідних зако­нах. Це так зване позитивне право, або чинне право. Саме тому кри­мінальне право має формальну визначеність — воно точно фіксує в законах у гранично формалізованому вигляді в письмовій формі озна­ки злочинів і покарань за них, тобто вимоги, що ставляться до пове­дінки людей, межі та умови їх вчинків, наслідки протизаконних дій або бездіяльності. Слід спеціально відмітити, що формальна визна­ченість кримінального права — це не тільки гарантія законності та од­наковості застосування його норм, а й одне з невід 'ємних прав люди­ни. Визначеність правових приписів, фіксуючи межу між злочинною і незлочинною поведінкою, чітко визначає тим самим можливість людини здійснювати свої права і свободи відповідно до закону, чітко уявляти, що дозволено, а що заборонено кримінальним законом.

Відповідно до Конституції України кримінальні закони видають­ся лише Верховною Радою України. Ніякі інші державні органи або посадові особи (навіть Президент України) не правомочні видавати норми кримінального права'. За цією ознакою кримінальне право відрізняється від інших галузей права (наприклад, норми цивільно­го права можуть встановлюватися урядом, норми адміністративно­го права — навіть органами влади на місцях). Отже, кримінальне право знаходить свій вираз тільки в законах. Відтак, основним дже­релом кримінального права є кримінальний закон;

3) має свій предмет і метод правового регулювання. Норми кри­мінального права встановлюють, які суспільне небезпечні діяння є злочинами і які покарання підлягають застосуванню до осіб, що вчи­нили ці злочини (ч. 2 ст. 1 Кримінального кодексу України). Злочині покарання — це ті суспільні явища, що визначаються нормами кри­мінального права. Саме відносини, що виникають у зв'язку із вчи­ненням злочину і застосуванням за це певних покарань, і становлять предмет кримінального права. Оскільки злочини мають підвищену суспільну небезпечність для суспільних відносин, що склалися в Україні, і правопорядку, держава застосовує за їх вчинення й най­більш гострі примусові заходи — кримінальні покарання. Застосу­вання покарання — це метод правового регулювання відносин, що виникають у зв'язку із вчиненням злочину.

У покаранні, що призначається судом від імені держави за вчи­нений злочин як санкція за порушення кримінально-правової забо­рони, передбачена в законі, проявляється і така властивість кримі­нального права, як його державна забезпеченість.

Отже, можна відзначити, що кримінальне право як система норм (законів) має такі ознаки: загальнообов'язкову нормативність, фор­мальну визначеність і державну забезпеченість, а також властиві йому предмет і метод правового регулювання. Ці ознаки, притаманні праву взагалі, стосовно кримінального права виступають дуже чіт­ко і своєрідно, відображуючи особливості цієї галузі права.

Таким чином, кримінальне право як галузь права не сис­тема, сукупність юридичних норм (а по суті—законів), прийнятих Верховною Радою України, то встановлюють, які суспільна небез­печні діяння є злочинами і які покарання підлягають застосуванню до осіб, що їх вчинили.

2. У цьому визначенні містяться основні ознаки кримінального права, що відрізняють його від інших галузей права. Звичайно, кри­мінальне право передбачає підстави, умови кримінальної відповідаль­ності, випадки звільнення від кримінальної відповідальності і пока­рання, звільнення від відбування вже призначеного покарання, по­гашення і зняття судимості. Однак усі ці норми і відносини, що ними врегульовані, підкоряються загальним, вихідним інститутам кримі­нального права — злочину і покаранню, визначаються ними. Значен­ня цих понять, їх ключова роль настільки великі, що навіть наймену­вання цієї галузі права в багатьох мовах, у тому числі українській, пов'язується з ними. Кримінальне право походить від латинського терміна сгітеп — злочин. В українській мові іноді цю галузь права називають «карне право» — слово «кара» — це покарання. Також й відповідний кодекс називають Кримінальним кодексом (Кодексом про злочини) чи Карним кодексом (Кодексом про покарання).


.

ГЛАВА 1. Стадії злочину


1.1. Поняття і види стадій злочину


Винній особі не завжди вдається закінчити задуманий і початий нею злочин з причин, що не залежать від її волі. Наприклад, вбивця тільки придбав зброю для вчинення злочину і був затриманий або, зробивши постріл у потерпілого, про­махнувся чи лише поранив його. У цих і подібних випадках вини­кає питання про відповідальність за злочинні дії на певних стадіях злочину. Стадії вчинення злочину — це певні етапи його здійснення, які істотно різняться між собою ступенем реалізації умислу, тобто характером діяння (дії або бездіяльності) і моментом його приті­нення.

У зв'язку з тим, що злочином є тільки суспільне небезпечне про­типравне і винне діяння (дія або бездіяльність), вчинене суб'єктом злочину (ч.І ст.11), кожна стадія вчинення злочину повинна являти собою саме таке діяння. Тому не є стадіями вчинення злочину той або інший стан свідомості особи, її думки, прояв намірів, їх форму­вання і виявлення. Це ще не діяння, у якому об'єктивується умисел. Тільки суспільне небезпечні діяння можуть бути заборонені кримі­нальним законом під загрозою покарання, тільки вони можуть роз­глядатися як стадії вчинення злочину.

Стадії вчинення злочину є видами цілеспрямованої діяльності, етапами реалізації злочинного умислу, досягнення певної мети і тому мо­жуть міститися тільки в злочинах, вчинених з прям и м у м и слом.

Ступінь реалізації умислу відбивається в різних діяннях, які ха­рактеризують кожну стадію з об'єктивно існуючими між ними до­статньо чіткими межами. Чим більшою мірою реалізований умисел, тим більшою мірою здійснюється злочин, тим більшої шкоди може завдати чи завдає винний. Так, ступінь реалізації умислу вбивці, який прицільно навів зброю на потерпілого (незакінчений замах на вбив­ство), значно більший за той, коли він лише придбав зброю для вбив­ства (готування до злочину).

Стадії вчинення злочину різняться між собою і моментом закінчення злочинного діяння. Воно може бути закінчене винним, але його вчинення може і не здійснитися, а, отже припинитися на попе­редніх етапах (готуванні або безпосередньому вчиненні злочину).


^ 1.2. Види стадій вчинення злочину


КК визнає злочинними і ка­раними три стадії вчинення злочину: 1) готування до злочину; 2) за­мах на злочин, що разом з готуванням до злочину становлять незакін-чений злочин; 3) закінчений злочин. Ознаки готування до злочину і замаху на злочин передбачені відповідно у ст.14 і ст.15, а закінчених злочинів — у диспозиціях статей Особливої частини КК. Якщо зло­чин закінчений, то він поглинає всі стадії його вчинення, вони не ма­ють самостійного значення і не впливають на його кваліфікацію'.

ГЛАВА 2. Закінчений злочин


^ 2.1. Поняття закінченого злочину


Закінченим злочином визна­ється діяння, яке містить всі ознаки складу злочину, передбачено­го відповідною статтею Особливої частини КК (ч.І ст.13).

У закінченому злочині існує єдність об'єктивної і суб'єктивної сторін. Тут винний повною мірою реалізував умисел, завершив ді­яння, виконав усі дії, що утворюють об'єктивну сторону складу зло­чину, заподіяв шкоду об'єкту.

Момент закінчення злочинів із матеріальним, формальним та усіченим складом. Момент закінчення злочину є різним залеж­но від конструкції складу злочину, описання ознак злочинного діяння в законі. Законодавець використовує три види конструкції складів злочину. У зв'язку з цим розрізняють злочини з матеріальним, фор­мальним та усіченим складами.

^ Злочин із матеріальним складом вважається закінченим з того моменту, коли настав вказаний у диспозиції статті Особливої частини КК суспільне небезпечний наслідок. Так, крадіжка, грабіж, знищен­ня або пошкодження майна є закінченими з моменту заподіяння май­нової (матеріальної) шкоди власності (статті 185, 186, 194), вбивст­во — з моменту позбавлення життя іншої людини (статті 115-119), а тілесні ушкодження — з моменту завдання різної тяжкості шкоди здоров'ю людини (статті 121-125 і ст.128).

Якщо в злочинах з матеріальними складами не настали зазначені в диспозиції статті КК суспільне небезпечні наслідки, то може йти­ся тільки про незакінчений злочин (готування до злочину або замах на нього).

^ Злочин із формальним складом вважається закінченим з момен­ту вчинення самого діяння незалежно від настання суспільне небез­печних наслідків. Так, розголошення державної таємниці (ч.І ст. 328) вважається закінченим з моменту розголошення відомостей, що є державною таємницею.

^ Злочини з усіченим складом — це різновид злочинів із формаль­ним складом, тому вони є також закінченими з моменту вчинення самого діяння. Особливість їх полягає в тому, що момент закінчен­ня злочину переноситься законодавцем на попередню стадію, тоб­то на стадію готування до злочину або замах на злочин. По суті, в усічених складах законодавець передбачає в Особливій частині КК відповідальність за замах на злочин, а іноді і за готування до злочи­ну як за окремі самостійні закінчені злочини. До такої конструкції законодавець вдається щодо найнебезпечніших діянь з метою поси­лення боротьби з ними на ранніх стадіях. Так. бандитизм (ст. 257) є закінченим злочином з моменту організації озброєної банди з метою нападу на підприємства, установи, організації або на окремих осіб;

розбій (ст. 187) — з моменту нападу з метою заволодіння чужим май­ном: вимагання (ст. 189) — з моменту, коли поставлена вимога пе­редачі чужого майна чи права на майно або вчинення яких-небудь інших дій майнового характеру. Створення усічених складів дає можливість запобігти пом'якшенню покарання за вчинене готуван­ня до злочину або замах на злочин і розглядати стадії готування або замаху на злочин як закінчений злочин.

При вчиненні злочинів з усіченим складом особа, як правило, не зупиняється на стадії юридичне закінченого злочину, не припиняє його, а виконує подальші діяння, що охоплюються цим же складом злочину та спрямовані на той же об'єкт, і завдає йому шкоди. Розбі­жність між юридичним і фактичним закінченням злочину має зна­чення при вирішенні ряду питань, зокрема питання про можливість співучасті аж до закінчення фактичного посягання на об'єкт, що перебуває під охороною закону, і т. ін. Наприклад, бандитизм (ст. 257) є закінченим з моменту організації озброєної банди, посібництво ж бандитизму може бути здійснено не тільки в процесі створення бан­ди, але й при вчиненні окремого бандитського нападу.


^ 2.2. Незакінчений злочин і його види


Закінчений і незакінчсннй злочин —це співвідносні поняття. З визначення закінченого злочи­ну (ч. 1 ст. 13) випливає, що Незакінчений злочин — це умисне, су­спільне небезпечне діяння (дія або бездіяльність), яке не містить усіх ознак злочину, передбаченого відповідною статтею Особливої частини ККу зв'язку з тим, що злочин не був доведений до кінця з причин, не залежних від волі винного. Незакінченим злочином є го­тування до злочину та замах на злочин (ч. 2 ст. 13). У літературі не-закінчений злочин нерідко називають: попередньою злочинною ді­яльністю, розпочатим, незавершеним злочином, невдалою діяльні­стю у вчиненні злочину.

При незакінченому злочині умисел винного залишається повніс­тю не реалізованим, об'єктивна сторона не розвинутою, шкоди об'­єкту не завдається. У закінченому ж злочині умисел реалізується пов­ністю, об'єктивна сторона виконується, об'єкту завдається шкода.

Незакінчений злочин (готування до злочину і замах на злочин) — це не здійснена можливість завдання шкоди об'єкту посягання. Зло­чинна діяльність припиняється у зв'язку з обставинами, що виник­ли всупереч волі і бажанню суб'єкта.

Незакінчений злочин може бути вчинений шляхом як активної поведінки (дії), так і пасивної (бездіяльності). Водночас особливості складів багатьох злочинів виключають стадію готування до злочи­ну або стадію замаху на злочин чи ту й іншу разом.

Якщо певний мотив і (або) мета є обов'язковими ознаками скла­ду закінченого злочину, вони повинні мати місце й у незакінченому злочині. Так, замахом на крадіжку буде вважатися спроба викрасти майно, яка пов'язана саме з корисливою метою і мотивом.

Видами незакінченого злочину відповідно до ч. 2 ст. 13 є готування до злочину та замах на злочин.

^ ГЛАВА 3. Готування до злочину


3.І. Поняття готування до злочину, його об'єктивні і суб'єктивні ознаки.


Частина 1 ст. 14 передбачає, що готуванням до злочину є підшукування або пристосування засобів знарядь, підшукування спів­учасників або змова на вчинення злочину, усунення перешкод, а також інше умисне створення умов для вчинення злочину.

При готуванні до злочину дії винного ще безпосередньо не спря­мовані на об'єкт і не ставлять його в безпосередню небезпеку. Суб'єкт ще не виконує того діяння, яке є необхідною ознакою об'єктивної сторони складу злочину. З об'єктивної сторони готування до злочи­ну може проявлятися в різних діях, але спільним для них є те, що всі вони полягають лише у створенні умов для вчинення злочину, який, однак, не доводиться до кінця з причин, які не залежать від волі винного (наприклад, винного затримали органи влади).

З суб'єктивної сторони готування до злочину можливе лише з прямим умислом, тобто особа усвідомлює, що створює умови для вчинення певного злочину і хоче створити такі умови. При цьому винний має умисел не обмежуватися лише готуванням до злочину. а вчинити такі дії, які призведуть до закінчення злочину.


^ 3.2. Види готування до злочину


Відповідно до ч. 1 ст. 14 готуван­ня до злочину проявляється: а) у підшукуванні засобів чи знарядь для вчинення злочину; б) пристосуванні засобів чи знарядь для вчинен­ня злочину; в) підшукуванні співучасників; г) змові на вчинення зло­чину; г) усуненні перешкод; д) іншому умисному створенні умов для вчинення злочину.

Підшукування засобів чи знарядь для вчинення злочину це будь-які дії з придбання, отримання, тимчасового позичення, к\тівлі, пошуку, засобів чи знарядь для вчинення злочину тощо. Спосіб під­шукування засобів чи знарядь може бути як злочинним, так і незло-чинним. Під засобами вчинення злочину слід розуміти предмети ма­теріального світу, що застосовуються при вчиненні злочину. Вони або необхідні для вчинення злочину, або полегшують чи прискорюють його вчинення (наприклад, підроблені документи для шахрайства, одурманюючі речовини для зґвалтування тощо).

Знаряддя вчинення злочину — це предмети, призначені для без­посереднього виконання дій, що утворюють об'єктивну сторону складу закінченого злочину (наприклад, зброя, відмички тощо). Так, під знаряддям злочину стосовно корисливих посягань на приватну власність слід розуміти такі предмети чи технічні засоби, які умис­но використовуються для викрадення майна чи заволодіння ним, а також для полегшення вчинення або приховування злочину.

Засоби і знаряддя вчинення злочину можуть бути призначені за сво­їм характером лише для досягнення злочинної мети (наприклад, виго­товлена отрута для вбивства) або використовуватися і для інших потреб (наприклад, папір та фарби для фальшивомонетництва і живопису).

^ Пристосування засобів чи знарядь для вчинення злочину —

це будь-які дії по виготовленню або зміні предметів, внаслідок чого вони стають придатними або більш зручними чи більш ефективни­ми для відповідного застосування.

^ Підшукування співучасниківце будь-які дії по притягнен­ню, залученню до вчинення злочину інших осіб: виконавця (співвико-навця), організатора, підмовника або посібника.

^ Змова на вчинення злочинуце згода двох або більше осіб у спільному вчиненні злочини.

Усунення перешкодце усунення перепон, які заважають вчиненню злочину, здійсненню злочинного умислу.

Нарешті, інше умисне створення умов для вчинення злочину — це різноманітні дії, що створюють можливість для вчинення зло­чину (наприклад, підготовка місця вчинення злочину, сховища для приховування викраденого тощо).

Слід мати на увазі, що поняттям умисного створення умов для вчинення злочину охоплюються всі зазначені в законі підготовчі дії, які названі законодавцем через їх найбільшу поширеність.


^ 3.З. Відмежування готування до злочину від виявлення умислу


Під виявленням умислу розуміють прояв особою тим чи іншим засобом (усно, письмово, іншим шляхом) наміру вчинити певний злочин. Відповідно до ст.11 злочином є передбачене Кодексом су­спільне небезпечне протиправне і винне діяння (дія або бездіяль­ність), вчинене суб'єктом злочину. При виявленні умислу відсутня сама дія або бездіяльність, тому виявлення умислу не розглядаєть­ся як стадія вчинення злочину і не тягне за собою кримінальної від­повідальності.

Від виявлення умислу слід відрізняти такі самостійні злочини, як погроза вбивством, знищенням майна тощо (наприклад, статті 129, 195, 266). У цих випадках карається не самий умисел, а суспіль­не небезпечне діяння (погроза), навіть якщо в погрожуючого і не було наміру в подальшому реалізувати цю погрозу, бо тут заподію­ється безпосередня шкода особі, суспільній безпеці, громадському спокою тощо.

ГЛАВА 4. Замах на злочин


^ 4.1. Поняття замаху на злочин, його об'єктивні та суб'єктивні ознаки.


Відповідно до ст. 15 замахом на злочин є вчинення особою з прямим умислом діяння (дії або бездіяльності), безпосередньо спря­мованого на вчинення злочину, передбаченого відповідною статтею Особливої частини Кодексу, якщо при цьому злочин не було доведе­но до кінця з причин, що не залежали від и волі.

Об'єктивними ознаками замаху є: а) вчинення діяння, безпосе­редньо спрямованого на вчинення злочину: б) недоведення злочину до кінця; в) причини недоведення злочину до кінця не залежать від волі винного.

Під діянням, безпосередньо спрямованим на вчинення злочину. слід розуміти таке діяння, що безпосередньо посягає на об'єкт, що знаходиться під охороною кримінального закону, створює безпосе­редню небезпеку заподіяння йому шкоди. Тут вже п о ч и н а є т ь ся виконання об'єктивної сторони з л о ч и н у, і, частіше за все, вчиняються діяння, передбачені диспозицією певної статті Особливої частини КК (наприклад, проникнення в жит­ло з метою викрадення майна, спроба запустити двигун з метою за-володіння автомобілем тощо).

Недоведення злочину до кінця вказує на незавершеність його об'єктивної сторони. Вона не отримує свого повного розвитку тоб­то повною мірою не здійснена. Особа або не виконує всіх дій, що утворюють об'єктивну сторону (наприклад, вбивця не встиг завда­ти удару потерпілому або натиснути на курок), або не настають на­слідки. зазначені у відповідній статті КК (наприклад, смерть потер­пілого не настала через те, що вбивця промахнувся або завдав лише незначного поранення).

Замах на злочин — це невдала спроба посягання на об'єкт, ді­яння винного не спричиняє йому шкоди, злочин не доводиться до кі­нця з причин, які не залежать від волі винного, переривається, не за­вершується всупереч бажанню особи довести його до кінця.

Причини недоведення злочину до кінця можуть бути різними (опір жертви, невміння користуватися зброєю, затримання злочин­ця тощо). Якщо злочин не доведений до кінця з власної волі особи, кримінально-караний замах відсутній внаслідок добровільної відмо­ви (ст. 17).

З суб'єктивної сторони замах на злочин можливий тільки з пря­мим умислом. Якщо особа не хотіла вчинення злочину, вона не може і здійснити замах на нього, тобто зробити спробу вчинити його. При замаху на злочин особа усвідомлює суспільне небезпечний характер свого діяння, передбачає його суспільне небезпечні наслідки і хоче довести розпочатий нею злочин до кінця з настанням зазначених на­слідків. Пленум Верховного Суду України у своїй практиці виходить з того, що замах на вбивство може бути вчинено тільки з прямим умислом, коли винний передбачав настання смерті потерпілого і бажав цього, але такі наслідки не настали з незалежних від його волі обставин'.

Відповідальність за замах на злочин можлива лише при умислі на вчинення певного конкретного злочину. Так, у справах про замах на зґвалтування необхідно встановлювати, чи діяв підсудний з ме­тою вчинення статевого акту і чи було застосоване фізичне насиль­ство або погрозу з метою подолання опору потерпілої. У зв'язку з цим слід відрізняти замах на зґвалтування від інших злочинних по­сягань на честь, гідність і недоторканість особи жінки (насильницьке задоволення статевої пристрасті неприродним способом, заподіян­ня тілесних ушкоджень тощо).


^ 4.2. Види замаху на злочин


Замах поділяється законом на закін­чений і незакінчений.

Відповідно до ч. 2 ст. 15 замах на вчинення злочину є закінченим, якщо особа виконала усі дії, які вважало необхідними для доведен­ня злочину до кінця, але злочин не було закінчено з причин, які не за­лежали від її волі. Цей замах нерідко називають невдалим. Так, К., коли був викритий у підробці документа, запропонував слідчому хабара і поклав на стіл конверт з грошима. Слідчий конверт не взя­ла, а запросила до кабінету свого співробітника і склала протокол огляду конверта, у якому були гроші3. Або ще приклад: виннкГі з ме­тою вбивства зробив постріл у потерпілого, але промахнувся чи лише його поранив. Тут він зробив усе, щоб вбити потерпілого, од­нак смерть не настала з причин, що не залежали від його волі, тому злочин (вбивство) не був доведений до кінця.

Відповідно до ч. З ст. 15 замах на вчинення злочину є незакінче-ним, якщо особа з причин, що не залежали від Ті волі, не вчинила усіх дій, які вважала необхідними для доведення злочину до кінця. Напри­клад: злодій був затриманий як тільки проникнув у житло, або при нападі з метою вбивства з рук винного була вибита зброя. Цей за­мах іноді називають перерваним.

Отже такий поділ проводиться за суб'єктивним критерієм, тобча ставленням самого винного до вчинених ним дій, його власним явленням про ступінь виконання ним злочинного діяння.

Деякі криміналісти для поділу замаху на закінчений і незакінчеНий злочин пропонують використовувати об'єктивний критерій, тоб­то ступінь виконання об'єктивної сторони, і вважають, відповідно, незакінченим той замах, у якому не були виконані усі дії. необхідні для закінчення злочину, а закінченим замахом — виконання усіх дій, необхідних для закінчення злочину. Але об'єктивний критерій не придатний для розмежування незакінченого і закінченого замаху, бо в разі, коли злочинні наслідки не настали, об'єктивно не було вико­нане, як правило, усе те, що необхідне для їх настання. Таким чи­ном, тут завжди констатується незакінчений замах на злочин і не залишається місця для закінченого замаху, бо завжди якихось дій винного було недостатньо для доведення злочину до кінця. Отже, не усе було зроблено для спричинення наслідків.

Не можна використовувати для поділу замаху на закінчений і не­закінчений і змішаний критерій, тобто одночасне застосування об'єк­тивного і суб'єктивного критеріїв. Формула змішаного (об'єктивно-суб'єктивного) критерію, яка пропонує визнавати закінчений замах на злочин там, де зроблено усе, необхідне для вчинення злочину, є не­вдалою, оскільки ставить поняття закінченого замаху в повну залеж­ність від розсуду суддів.

Залежно від придатності об'єкта і засобів посягань розрізняють придатний замах на злочин і непридатний. Непридатний замах на злочин, у свою чергу, поділяється на замах на непридатний об'єкт і замах з непридатними засобами. Таким же може бути й непридатне готування до злочину.

Замах на непридатний об'єкт (він може бути закінченим або незакінченим) має місце тоді, коли об'єкт не має необхідних влас­тивостей (ознак) або він зовсім відсутній, внаслідок чого винний не може довести злочин до кінця. Особа припускаться фактичної по­милки, що і позбавляє її можливості довести злочин до кінця. Це, наприклад, спроба крадіжки з порожнього сейфа чи порожньої ки-їиені; постріл у труп, помилково прийнятий за живу людину; викра­дення предмета, помилково прийнятого за бойові припаси чи нар­котичні засоби.

Замах із непридатними засобами (він також може бути як за­кінченим, так і незакінченим) має місце тоді, коли особа помилково чи через незнання застосовує такі засоби, за допомогою яких, внаслі­док їх об 'єктивних властивостей, неможливо закінчити злочин.

При цьому засоби можуть бути як абсолютно, так і відносно не­придатними для заподіяння шкоди.

Абсолютно непридатними вважаються засоби, використання яких за будь-яких умов (обставин) не може привести до закінчення злочину (наприклад, спроба отруїти людину речовиною, помилко­во прийнятою за отрут).

Відносно непридатними є ті засоби, які лише за даних конкрет­них обставин не можуть привести до виконання задуманого (напри­клад, спроба вчинити вбивство з вогнепальної зброї, що виявилася зіпсованою). Наявність непридатного замаху визнається нашою су­довою практикою. Так. Пленум Верховного Суду України роз'яснив, що, якщо особа викрала непридатну до використання вогнепальну зброю, бойові припаси або вибухові речовини, помилково вважаю­чи їх такими, що можуть бути використані за призначенням, вчине­не слід розцінювати як замах на викрадення зазначених предметів.


^ 4.3. Значення поділу замаху на злочин на види


Поділ замаху на злочин необхідний насамперед для призначення покарання2. Закін­чений замах на злочин за ступенем реалізації умислу своїми озна­ками ближчий до закінченого злочину, і тому він завжди більш не­безпечний, ніж незакінчений замах на злочин. Між ними існує різ­ниця в ступені реалізації умислу і, виходячи з цього, у виконанні об'єктивної сторони злочину. У закінченому замаху на злочин су­б'єкт виконав (закінчив) усі заплановані ним дії, зробив усе, що вва­жав за необхідне для доведення злочину до кінця, а при незакінче-ному замаху на злочин винний не зробив усього, що він вважав за необхідне для доведення злочину до кінця. У злочинах із матеріаль­ними складами в закінченому замаху на злочин відсутня лише одна ознака об'єктивної сторони — суспільне небезпечний наслідок, хоча суб'єкт вже повністю здійснив діяння, достатнє для спричинення наслідку. При незакінченому ж замаху на злочин у злочинах з мате­ріальним складом не тільки відсутній суспільне небезпечний наслі­док, а й не завершене, повністю не виконане саме діяння, яке може його спричинити.

При незакінченому і закінченому замаху на злочин суспільне небезпечний наслідок не настає з різних причин. При незакінчено­му замаху на злочин він взагалі не може настати, оскільки винний не закінчив саме діяння, необхідне для спричинення наслідку, а при закінченому замаху на злочин суспільне небезпечний наслідок міг настати, бо винним виконані усі дії для його спричинення.

Поділ замаху на злочин на закінчений і незакінчений має значен­ня і при вирішенні питання про добровільну відмову від доведення злочину до кінця. Добровільна відмова при незакінченому замаху на злочин можлива завжди, а при закінченому — тільки в окремих ви­падках. Нарешті, специфічні особливості непридатного замаху інко­ли можуть бути підставою для пом'якшення покарання чи для пов­ного звільнення від кримінальної відповідальності відповідно до ч. 2 ст. 11. Так, у зв'язку з відсутністю суспільної небезпечності не тяг­нуть за собою кримінальної відповідальності замахи з використан­ням марновірних (забобонних) засобів та замахи з використанням не-придатих через повну неосвіченість (неуцтво) винного засобів. Перші з них полягають у здійсненні таких дій, які, на думку особи, повинні через потойбічні сили заподіяти шкоду конкретній людині чи предмету (наприклад, закляття, ворожба). Другі, тобто замах з аб­солютно непридатними засобами, застосованими винним через свою повну неосвіченість, полягають у тому. як очевидно із самого визна­чення замаху, що ця особа внаслідок зазначених обставин застосо­вує для заподіяння шкоди абсолютно нешкідливі засоби (наприклад. спроба отруїти висушеним м'ясом гадюки тощо).


^ 4.4. Відмежування замаху на злочин від закінченого злочину


Замах на злочин відрізняється від закінченого злочину об'єктивною стороною. При замаху на злочин вона не завершена, відсутні деякі її ознаки (або не доведене до кінця діяння, що утворює об'єктивну сторону складу злочину, або відсутній суспільне небезпечний наслі­док), а при закінченому злочині об'єктивна сторона повністю вико­нана. Тому визнання здійсненого діяння замахом або закінченим злочином залежить від опису об'єктивної сторони злочину в диспо­зиції закону.


^ 4.5. Відмежування замаху на злочин від готування до злочину


Замах на злочин відрізняється від готування до злочину характером вчинених діянь, а злочин із матеріальним складом — і близькістю настання суспільне небезпечних наслідків. При замаху на злочин діяння безпосередньо спрямоване на вчинення злочину, а при готуванні до злочину лише створюються умови для вчинення злочину. При замаху на злочин створюється, як правило, безпосередня небез­пека заподіяння шкоди об'єкту, бо здійснюється діяння, яке безпо­середньо може призвести до закінчення злочину, в тому числі і до настання наслідків у матеріальних складах злочинів. При готуванні ж до злочину в усіх випадках створюється лише опосередкована небезпека, оскільки дії при готуванні до злочину ніколи не можуть самі по собі, без вчинення інших дій, заподіяти шкоду об'єкту, при­звести до закінчення злочину і настання зокрема суспільне небез­печних наслідків у злочинах із матеріальним складом. У зв'язку з цим замах на злочин порівняно з готуванням до злочину, за інших рівних умов, має більший ступінь суспільної небезпеки.


^ 4.6. Кримінальна відповідальність за незакінчений злочин (за готування до злочину і за замах на злочин)


Поняття злочину охоплює не тільки закінчений злочин, але й готування до нього і замах на нього як суспільне небезпечні діян­ня. Однак готування до злочину невеликої тяжкості не тягне за со­бою кримінальної відповідальності (ч. 2 ст. 14). Закон, як відомо, ви­ключає відповідальність і за закінчений злочин, який хоча формаль­но і містить ознаки будь-якого діяння, передбаченого кримінальним законом, але через малозначність (ч. 2 ст. 11) не становить суспіль­ної небезпеки. Тим більше, не є злочином замах, що не становить суспільної небезпеки (наприклад, замах на знищення або ушкоджен­ня майна, що не має цінності).

Стаття 2 встановлює, що єдиною підставою кримінальної відпо­відальності є вчинення особою суспільне небезпечного діяння, яке містить склад злочину, передбаченого Кодексом. Така ж під­става кримінальної відповідальності існує і за готування до злочину й замах на з л о -ч и н. Інакше кажучи, підставою відповідальності за готування до злочину і за замах на злочин може бути лише встановлення в діянні особи складу злочину. При готуванні до злочину і замаху на злочин має місце склад незакінченого злочину відповідно — склад готуван­ня до злочину або склад замаху на злочин.

Відповідно до ст. 16 кримінальна відповідальність за готування до злочину і за замах на злочин настає за ст. 14 або ст. 15 і за тією статтею Особливої части­ни КК, що передбачає відповідальність за закінчений злочин, до якого суб'єкт готувався або на який вчинив замах. Наприклад, готу­вання до умисного вбивства кваліфікується за ст. 14 і ч. 1 ст. 115, а замах на вбивство — за ст. 15 і ч. 1 ст. 115. Практика вважає, що, коли обман покупців вчинений у незначних розмірах, але матеріалами справи встановлено, що умисел винного був спрямований на обман покупців у значних розмірах і не був здійснений з обставин, що не залежали від нього, вчинене слід кваліфікувати як замах на обман покупців у значних розмірах, тобто за ст. 15 і ч. 1 ст. 225.

Якщо діяння, вчинені особою при готуванні до одного злочину або замаху на нього, містять у собі ознаки іншого закінченого злочину, все вчинене слід кваліфікувати як незакінчений злочин за ст. 14 або ст. 15 та відповідною статтею Особливої частини КК і за сукупністю — за інший закінчений злочин. Тут закінчений склад одного злочину одночасно є готуванням до іншого злочину або замахом на нього. На­приклад, незаконне придбання пістолета для вбивства кваліфікується як незаконне придбання вогнепальної зброї за ч. 1 ст. 263 і як готу­вання до убивства за ст. 14 та ч. 1 ст. 115. У разі викрадення вогне­пальної зброї, бойових припасів чи вибухових речовин або їх не­законного носіння, збереження, придбання, виготовлення з метою вчинення іншого злочину вчинене кваліфікується як сукупність за­кінченого злочину і як готування до вчинення іншого злочину'.

ГЛАВА 5. Добровільна відмова від вчинення злочину


^ 5.1. Поняття добровільної відмови від вчинення злочину і її ознаки


Згідно з ч. 1 ст. 17 «добровільною відмовою є остаточне при­пинення особою за своєю волею готування до злочину або замаху на злочин, якщо при цьому вона усвідомлювала можливість доведен­ня злочину до кінця».

Ознаками добровільної відмови є: а) остаточне припинення осо­бою готування до злочину або замаху на злочин; б) відмова від вчинення злочину з волі самої особи; в) наявність у особи усвідомлен­ня можливості довести злочин до кінця.

^ Остаточне припинення готування до злочину або замаху на зло­чин означає остаточну відмову від доведення злочину до кінця, тоб­то дійсну і безповоротну відмову особи від вчинення задуманого нею злочину і відсутність умислу продовжити його в майбутньому. Пе­рерва у вчиненні злочину, його призупинення, тимчасова відмова від доведення його до кінця не створюють добровільної відмови від вчинення злочину, оскільки не припиняється загроза, небезпека за­подіяння шкоди об'єкту, який охороняється кримінальним законом. Наприклад, злодій, який усвідомив, що не зможе відчинити сейф з грошима тим інструментом, що є у нього, і припиняє розпочатий злочин, щоб принести інший інструмент, не може бути визнаний особою, яка добровільно відмовилася від крадіжки. Тільки остаточна відмова від доведення злочину до кінця свідчить про добровільну від­мову від вчинення злочину.

Не є добровільною відмовою від злочину і відмова від повторен­ня посягання при невдалій спробі вчинення злочину, оскільки вин­ним зроблено все, що він вважав за необхідне для закінчення зло­чину, але з не залежних від нього причин злочин не був доведений до кінця. Наприклад, немає добровільної відмови від спроби повтор­ного пострілу в потерпілого у зв'язку з осічкою чи промахом, і вин­ний підлягає кримінальній відповідальності за замах на вбивство. Тут уже перший постріл утворив закінчений замах на вбивство, че­рез це добровільна відмова повністю виключається. Відмова від повторення замаху може бути врахована тільки при призначенні покарання. Верховний Суд України вважає, що, коли відмова стала­ся вже після закінчення всіх дій, які винний вважав за необхідне ви­конати для доведення злочину до кінця, його дії слід кваліфікувати як закінчений замах на той злочин, що його винний хотів учинити'.

Друга ознака добровільної відмови — це недоведення злочину до кінця з власної волі особи. Про зміст цієї ознаки свідчить не тільки назва самої відмови (добра воля), але й текст ч. 1 і 2 ст. 15, де замах на злочин визначається як діяння, що не було доведено до кінця з причин, які не залежали від волі винного. При добровільній відмові від вчинення злочину особа свідомо, зі своєї волі припиняє злочин­ну діяльність. Ініціатива добровільної відмови (прохання, умовлян­ня або навіть погрози) може належати й іншим особам (наприклад, родичам або жертві), але остаточне рішення про припинення злочин­ної діяльності приймає самостійно особа, яка добровільно відмов­ляється від доведення злочину до кінця.

Нарешті, важливою ознакою добровільної відмови є наявність у особи усвідомлення можливості довести злочин до кінця. Особа вважає, що причини (обставини), які він не в змозі перебороти (по­долати) для закінчення початого їм злочину, відсутні і їй вдасться в даних конкретних умовах його завершити. Наприклад, винний з метою зґвалтування довів потерпілу до безпорадного стану, засто­сувавши алкогольні напої або наркотики, і, усвідомлюючії, що він може безперешкодно довести злочин до кінця, пожалів жертву і від­мовився від продовження злочину. Практика Верховного Суду Укра­їни в таких справах виходить з того, що «для визнання відмови від зґвалтування добровільною потрібно встановити, що особа, маючії реальну можливість довести цей злочин до кінця, відмовилася від цього і з власної волі припинила злочинні дії»'.

Якщо ж особа припиняє злочинне діяння, відмовляється від до­ведення злочину до кінця, переконавшись у фактичній неможливості його успішного здійснення, — це не добровільна, а вимушена від­мова, невдале злочинне посягання (наприклад, злодій намагався від­критії сейф з коштовностями, але не зміг).

Усвідомлення можливості доведення злочину до кінця визнача­ється за суб'єктивним критерієм, тобто уявленням про це самої осо­би. Тому не має значення, чи існувала насправді така можливість. Наприклад, якщо суб'єкт з метою крадіжки грошей проник у помеш­кання каси, але, злякавшись відповідальності, сейф зламувати не став і залишив касу, не знаючи при цьому, що в сейфі не було гро­шей. то йдеться про добровільну відмову, хоча реальної можливості вчинення крадіжки в даній ситуації взагалі не було.


^ 5.2. Мотиви добровільної відмови від доведення злочину до кінця


Мотиви добровільної відмови від доведення злочину до кін­ця можуть бути різними: усвідомлення аморальності діяння, каят­тя, бажання виправитися, страх перед відповідальністю, жалість, невигідність вчинення злочину тощо. Ці мотиви не мають значення для добровільної відмови від злочину.


^ 5.3. Стадії вчинення злочину, на яких можлива добровільна відмова від злочину


Добровільна відмова від злочину можлива тільки в незакінченому злочині, лише до моменту закінчення злочи­ну, бо тільки в цьому випадку особа може ліквідувати (припинити) створену нею небезпеку заподіяння шкоди об'єкту, який охороняєть­ся кримінальним законом. Добровільна відмова виключається на стадії закінченого злочину, оскільки є всі елементи складу злочину і відмо­витися від завершеного посягання вже неможливо, воно незворотне.

Таким чином, поняття закінченого злочину і добровільної відмо­ви від злочину є взаємовиключними. Так, добровільна відмова від одержання хабара може мати місце тільки до його прийняття. Тому наступне повернення хабара незалежно від мотивів не звільняє слу­жбову особу від кримінальної відповідальності за цей злочин.

На стадії готування до злочину добровільна відмова можлива у всіх випадках, причому у формі простої (чистої) бездіяльності. Утри­мання від подальших дій з створення умов для вчинення злочину усу­ває небезпеку для об'єкта, який охороняється кримінальним законом і виключає можливість вчинення злочину. При цьому можуть бути зроблені і якісь дії в ліквідації створених умов для вчинення злочи­ну. Проте вони не обов'язкові і не мають значення для встановлен­ня добровільної відмови (наприклад, особа знищує придбану зброю, або пристосований засіб, або знаряддя злочину).

На стадії незакінченого замаху на злочин добровільна відмова, як і при готуванні до злочину, можлива завжди. Тут також достат­ньо утримання від подальших дій, які були безпосередньо спрямо­вані на вчинення злочину.

На стадії закінченого замаху на злочин добровільна відмова мож­лива лише в тих випадках, коли між здійсненим діянням і ймовір­ним настанням суспільне небезпечних наслідків є певний проміжок часу, у ході якого особа контролює розвиток причинного зв'язку, може втрутитись і перешкодити настанню суспільне небезпечного наслідку. Наприклад, особа штовхнула потерпілого у водоймище з метою позбавлення його життя, а потім врятувала його; суб'єкт за­лишив ввімкнену електроплиту з метою зробити пожежу, а коли по­жежа виникла, загасив вогонь. Добровільна відмова в цих випадках можлива лише завдяки активним діям.

Якщо зазначеного проміжку часу між діянням і наслідком немає або розвиток причинного зв'язку вже закінчився, добровільна відмо­ва на стадії закінченого замаху неможлива; тут може мати місце лише відмова від поновлення (повторення) спроби вчинити злочин. Напри­клад, суб'єкт, бажаючи вбити, зробив постріл у потерпілого, але не влучив. Тут від замаху на вбивство вже відмовитися не можна; мож­лива лише відмова від повторного замаху на життя потерпілого.


^ 5.4. Підстави виключення кримінальної відповідальності при добровільній відмові від злочину


Відповідно до ст. 17 добровіль­на відмова від злочину є самостійною підставою виключення кри­мінальної відповідальності за незакінчений злочин, оскільки шля­хом добровільної відмови особа усуває створену нею небезпеку, не дає їй реалізуватися, перетворитися на фактичне заподіяння шкоди об'єкту, перешкоджає закінченню злочину.


^ 5.5. Правові наслідки добровільної відмови від злочину


Згід­но з ч. 2 ст. 17 «особа, яка добровільно відмовилася від доведення злочину до кінця, підлягає кримінальній відповідальності лише в тому разі, якщо фактично вчинене нею діяння містить склад іншо­го злочину». Звідси випливає, що особа, що добровільно відмови­лася від доведення злочину до кінця, не підлягає кримінальній від­повідальності за вчинені нею готування до злочину або замах на зло­чин. Отже. ця норма має велике значення в попередженні закінчення злочинів, бо сприяє відмові від продовження і завершення розпоча­того особою злочину. Положення зазначеної норми про добровіль­ну відмову можуть бути використані й іншими особами для попе­редження злочинів.

Якщо в діянні (діях або бездіяльності), яке вчинене особою до добровільної відмови, вже міститься склад іншого закінченого зло­чину, кримінальна відповідальність настає за це посягання, а за до­бровільно припинене готування або замах відповідальність виклю­чається. Наприклад, особа, яка незаконно виготовила зброю для вбивства і добровільно відмовилася від нього, але зброю не здала органам влади, не підлягає відповідальності за готування до вбив­ства, але відповідатиме за ст. 263 за незаконне виготовлення зброї. Так само особа, яка заподіяла потерпілій тілесне ушкодження з ме­тою зґвалтування і добровільно відмовилася від доведення цього зло­чину до кінця, не відповідає за замах на зґвалтування, але відпові­датиме за заподіяне тілесне ушкодження


^ 5.6. Діяльне каяття при вчиненні злочину


Під діяльним каят­тям слід розуміти такі дії особи, які свідчать про осуд нею вчине­ного злочину і про прагнення загладити його наслідки.

Об'єктивною ознакою діяльного каяття є певна активна поведін­ка особи, яка вчинила злочин, а суб'єктивною ознакою — осуд вин­ним своїх дій (тому ці дії і мають таку назву).

Діяльне каяття може проявитися в різних видах, а саме: а) запобі­ганні шкідливих наслідків вчиненого злочину; б) відшкодуванні запо­діяного збитку або усуненні заподіяної шкоди; в) сприянні розкрит­тю злочину; г) з'явленні із зізнанням; д) інших подібних діях, що по­м'якшують наслідки вчиненого злочину і відповідальність за нього.


^ 5.7. Відмінність діяльного каяття від добровільної відмови від доведення злочину до кінця


Добровільна відмова можлива тіль­ки при незакінченому злочині. Діяльне каяття має місце як при не-закінченому, так і при закінченому злочині. Добровільна відмова може виявитися й у бездіяльності, у простому (чистому) утриманні від подальшого вчинення злочину, а діяльне каяття завжди потребує тільки активної поведінки. Добровільна відмова можлива лише від злочинів, вчинених з прямим умислом. Діяльне ж каяття може бути як в умисних, у тому числі вчинених з непрямим умислом, так і в необережних злочинах.

При добровільній відмові особа звільняється від кримінальної відповідальності внаслідок саме добровільної відмови від вчинен­ня злочину, що свідчить про відсутність в її діянні складу злочину. При діяльному каятті склад злочину має місце, і тому воно, як пра­вило, розглядається як обставина, що пом'якшує покарання. Навіть якщо особа при діяльному каятті в деяких випадках і звільняється від кримінальної відповідальності (наприклад, ст. 45), то не у зв'яз­ку з відсутністю в її діянні складу злочину, а з інших обставин, за­значених У законі

ВИСНОВОК

Прийнятий Верховною Радою України 5 квітня 2001 р. новий КК України, що набрав чинності з 1 вересня 2001 р., є знаменною віхою в становленні України як правової держави. Він є першим фундамен­тальним кодексом, прийнятим внаслідок проведення в Україні пра­вової реформи, яка ставить своїм завданням кодификацію найважли­віших галузей права. Новий КК є базовим для майбутніх Криміналь­но-виконавчого і Кримінально-процесуального кодексів України. Кримінально-виконавчий кодекс має визначати порядок і умови ви­конання кримінальних покарань, система, підстави і порядок засто­сування яких встановлені саме в КК. Кримінально-процссуальний кодекс покликаний визначити ту процедуру, в ході якої встановлю­ється винність особи у вчиненні злочину. Вихідним тут є положен-н-і ч. 2 ст. 2 КК, відповідно до якої особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаран­ню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановле­но обвинувальним вироком суду.

Робота над проектом нового КК тривала більше восьми років, і він є результатом колективної праці вчених, практичних працівни­ків, комітетів Верховної Ради України і, звичайно, народних депу-таті-і України, що і прийняли цей кодекс. Положення КК цілком грун­туються на приписах Конституції України, відповідають потребам сучасного життя, відображують зміни, що сталися в політичній, еко­номічній і соціальній сферах нашого суспільства. Він покликаний сприяти розвиткові України як суверенної, незалежної, демократич­ної, соціальної, правової держави.

Основними концептуальними положеннями КК є:

1) кримінально-правова охорона основ національної безпеки України, особи, її прав і свобод, власності і всього правопорядку від злочинних посягань;

2) закріплення принципу, що КК — це єдиний законодавчий акт, який включає в себе всі закони України про кримінальну відповідаль­ність'.

3) закріплення основного принципу цивілізованого криміналь­ного права «немає злочину — немає покарання без вказівки на це в кримінальному законі»;

4) наявність в діях особи ознак складу злочину, встановленого (описаного) в кримінальному законі, — єдина підстава криміналь­ної відповідальності;

5) закріплення принципу особистої і винної відповідальності;

6) посилення відповідальності за вчинення тяжких і особливо тяжких злочинів з наданням можливості (шляхом введення альтер­нативних санкцій) застосування до осіб, що вчинили менш тяжкі злочини, покарань, не пов'язаних з позбавленням волі. Введено, на­приклад, таке покарання, як громадські роботи;

7) наявність низки норм, спрямованих на посилення боротьби з організованою злочинністю (наведено поняття організованої злочин­ної групи, злочинної організації, створені спеціальні склади злочи­нів про відповідальність організаторів і учасників організованих груп, передбачена відповідальність за вчинення терористичного акту та ін.);

8) введення системи покарань, розташованих від менш суворо­го до більш суворих, що забезпечує справедливість кари залежно від тяжкості злочину і особи засудженого. Істотне зниження санкцій по­рівняно з КК 1960 р.;

9) наявність широкого переліку норм, що встановлюють можли­вість звільнення від кримінальної відповідальності (при дійовому каятті, примиренні з потерпілим у справах про злочини невеликої тя­жкості та ін.), а також від покарання (наприклад, при звільненні з ви­пробуванням, при умовно-достроковому звільненні та ін.).

10) відмова від покарання у виді смертної кари і заміна її довіч­ним позбавленням волі. Відмова від поняття особливо небезпечно­го рецидивіста;

11) наявність низки заохочувальних норм, що стимулюють по­зитивну посткримінальну поведінку (наприклад, звільнення від від­повідальності учасника організованої групи, який повідомив в ор­гани влади про діяльність цієї групи і сприяв її розкриттю, та ін.);

12) включення в Загальну частину самостійного розділу про від­повідальність неповнолітніх, норми якого з урахуванням віку в ба­гатьох випадках пом'якшують відповідальність порівняно з дорос­лими злочинцями;

13) значне перевищення за обсягом КК 1960 р. (більш ніж на 150 статей), але це не означає, що новий КК цілком відкидає норми, які містяться в КК 1960 р. Багато з них витримали випробування часом, передбачені у всіх кримінальних кодексах цивілізованих країн і тому збережені в новому КК (наприклад, положення про неосудність, умисел і необережність, необхідну оборону, давність, види вбивств, характеристику тілесних ушкоджень та ін.). Деякі норми КК 1960 р. були незначно змінені і доповнені (наприклад, статті про готування до злочину, окреслення видів співучасників, формулювання диспо­зицій статей деяких злочинів, у тому числі проти власності, госпо­дарських злочинів та ін.). І таке положення є природним, тому що наступність у праві, в тому числі кримінальному, — найважливіша тенденція розвитку всієї правової матерії;

14) КК поділено на Загальну і Особливу частини. Загальна час­тина (статті 1-108) включає норми загального характеру: про завдан­ня КК, підстави кримінальної відповідальності, чинність закону в часі і просторі, поняття злочину і його види, вік відповідальності, умисел і необережність, співучасть у злочині, повторність і рецидив злочинів, норми про звільнення від кримінальної відповідальності, поняття і мету покарання, його види, призначення покарання і звіль­нення від нього та деякі інші. Особлива частина (статті 109-447) містить норми, в яких передбачена відповідальність за окремі види злочинів і зазначені покарання, застосовувані до осіб, що їх вчини­ли. Це злочини проти основ національної безпеки України, протії особи, її конституційних прав і свобод, проти власності, злочини у сфері господарської діяльності, у сфері охорони довкілля, проти громадської безпеки, безпеки виробництва і транспорту, проти здо­ров'я населення, громадського порядку і моральності, авторитету ор­ганів державної влади і органів місцевого самоврядування, у сфері службової діяльності, проти правосуддя, порядку несення військо­вої служби, проти миру і міжнародного правопорядку та ін.

Новий КК, прийнятий на перспективу, діятиме тривалий час, що, однак, не означає, що в нього не вноситимуться відповідні зміни і доповнення. Розвиток суспільства, поява якихось нових тенденцій у структурі злочинності, виявлення в ході правозастосування окремих недоліків конкретних норм КК можуть викликати необхідність у та­ких змінах і доповненнях. Законодавець не може допустити, щоб КК відставав від потреб реального життя, і повинен усувати таке відста­вання шляхом внесення в нього необхідних законодавчих новел.

Кримінальне право виконує певні завдання, здійснює свої функції. Основна функція кримінального права як галузі права — це функція охоронна, оскільки воно охороняє властивими йому захода­ми ті суспільні відносини, що регулюються іншими галузями пра­ва. Ці галузі права, регулюючії певні суспільні відносини, сприяють їх розвиткові і реалізації. Кримінальне ж право охороняє ці відно­сини від злочинних посягань. Так, норми цивільного права регулю­ють відносини, що складаються у сфері власності. В кримінально­му ж праві внаслідок його охоронної функції встановлюються ка­ральні санкції за злочини проти власності. Наприклад, у розділі VI Особливої частини КК передбачено кримінальну відповідальність за крадіжку, грабіж, розбій, шахрайство, вимагання, знищення і пошкод­ження майна та інші злочини проти власності. Або ще. У Конституції України та у Законі про вибори в органи влади визначено порядок таких виборів, права виборців, регламент діяльності окружних і діль­ничих виборчих комісій та ін. У КК з метою охорони цих відносин встановлено покарання за такі злочини, як перешкоджання здійснен­ню виборчого права, порушення таємниці голосування та ін. (роз­діл V Особливої частини).

Загальним чином охоронна функція кримінального права вира­жена в ст. 1 КК, де сказано, що Кримінальний кодекс має своїм зав­данням охорону від злочинних посягань найбільш важливих соціаль­них цінностей: прав і свобод людини і громадянина, власності, гро­мадського порядку і громадської безпеки, довкілля, конституційного устрою України, забезпечення миру і безпеки людства, а також за­побігання злочинам.

Охоронна функція знаходить своє втілення в кримінальній полі­тиці, тобто діяльності органів держави в боротьбі зі злочинністю, реалізації завдань кримінального права. Тут слід виділити два основ­них напрямки: з одного боку, посилення боротьби, застосування су­ворих заходів відповідальності до організаторів і активних учасни­ків організованих злочинних груп, осіб, що вчиняють тяжкі і особли­во тяжкі злочини, рецидивістів, а з іншого — застосування покарань більш м'яких, не пов'язаних з позбавленням волі, або навіть звіль­нення від кримінальної відповідальності і покарання осіб, які вчи­нили злочини невеликої тяжкості.

ЛІТЕРАТУРА


  1. Конституція України 1996 р.

  2. Кримінальний кодекс України., ­- К., 2001

  3. Науково-практичний коментар Кримінального кодексу України., - К., 2000

  4. Кримінальне право України. Тези лекцій і практичні завдання. За редакцією генерал-майора міліції В.М. Бовсуковського., - Київ, Наукова думка, 2001

  5. Кримінальне право України., - Київ, 2001

  6. Уголовное право УССР. В.В. Сташисс, А.М. Якупов., - Киев, 1984





Схожі:

Курсова робота на тему: Стадії вчинення злочину зміст вступ глава стадії злочину iconТема: Стадії вчинення злочину. Поняття і види стадій вчинення злочину, критерії і значення їх виділення
Закінченим злочином визнається діяння, яке містить усі ознаки складу злочину, передбаченого відповідною статтею оч кк
Курсова робота на тему: Стадії вчинення злочину зміст вступ глава стадії злочину iconПеревищення меж необхідної оборони. Крайня необхідність. Стадії вчинення умисного злочину (поняття, види) Право на необхідну оборону надає лише суспільно небезпечне посягання, що виявляється в активних діях особи
Перевищення меж необхідної оборони. Крайня необхідність. Стадії вчинення умисного злочину (поняття, види)
Курсова робота на тему: Стадії вчинення злочину зміст вступ глава стадії злочину iconЗміст Вступ 4 Поняття злочину та його ознаки 6 Склад злочину 13 Поняття і види стадій злочину 19 Закінчений злочин 21 Незакінчений злочин і його види 23 Замах
Адже лише за вчинення злочину особа підлягає кримінального відповідальності і кримінального покаранню — найсуворішому державному...
Курсова робота на тему: Стадії вчинення злочину зміст вступ глава стадії злочину iconРозділ Готування як стадія вчинення злочину
Відмежування готування до злочину від замаху на злочин та від виявлення наміру на вчинення злочину 11
Курсова робота на тему: Стадії вчинення злочину зміст вступ глава стадії злочину iconПоняття та функції складу злочину; Класифікація складів злочину
Ці дві кримінально-правові інституції визначають і утворюють зміст, характеристику, особливості, завдання та потребу кримінального...
Курсова робота на тему: Стадії вчинення злочину зміст вступ глава стадії злочину iconРеферат з правознавства. Поняття злочину, причетність до злочину
Поняття злочину, як і поняття можливого наслідку для особи, що вчинила його, — покарання, є наріжним, визна­чальними поняттями кримінального...
Курсова робота на тему: Стадії вчинення злочину зміст вступ глава стадії злочину iconТема: Суб'єкт злочину
Поняття і ознаки субєкта злочину. Субєкт злочину і особа злочинця. Крмінально-правове значення особи злочинця
Курсова робота на тему: Стадії вчинення злочину зміст вступ глава стадії злочину icon2 Основний об\'єкт злочину. 24 Додатковий об\'єкт злочину. 25
Адже проблема об’єкта злочину і досі залишається однією із основних в кримінальному праві як України так і закордонних держав
Курсова робота на тему: Стадії вчинення злочину зміст вступ глава стадії злочину iconТема: Суб’єктивна сторона складу злочину. Поняття, ознаки і значення субєктивної сторони складу злочину. Суб'єктивна сторона складу злочину
Суб'єктивна сторона складу злочину — це внутрішня сторона злочину, тобто психічна діяіьність особи, що відображує ставлення їі свідомості...
Курсова робота на тему: Стадії вчинення злочину зміст вступ глава стадії злочину iconТема: об’єкт злочину
Об’єкт злочину – це те, на що посягає особа, яка вчиняє злочинне діяння. Об'єктом злочину завжди виступає те благо, якому злочином...
Додайте кнопку на своєму сайті:
Документи


База даних захищена авторським правом ©te.zavantag.com 2000-2017
При копіюванні матеріалу обов'язкове зазначення активного посилання відкритою для індексації.
звернутися до адміністрації
Документи