Антична культура стародавньої Греції і Риму План icon

Антична культура стародавньої Греції і Риму План

Реклама:



Скачати 242.96 Kb.
НазваАнтична культура стародавньої Греції і Риму План
Дата конвертації25.11.2012
Розмір242.96 Kb.
ТипДокументи
джерело
1. /_ частина/Антична культура (Грец_я та Рим).doc
2. /_ частина/В_дродження.doc
3. /_ частина/Вступна тема.doc
4. /_ частина/Середньов_ччя.doc
5. /_ частина/Ф_лософськ_ концепц_х культури.doc
Антична культура стародавньої Греції і Риму План
Культура епохи Відродження
Поняття, структура та функції культури
План Поняття «середні віки»
Філософські концепції культури

Тема 3.

Антична культура стародавньої Греції і Риму

План


  1. Поняття античної культури.

  2. Етапи розвитку античної культури:

    1. Кріто-Мікенська культура (ІІІ тис. до н.е. – VIII ст. до н. е.)

    2. Грецька архаїка (VIII – VІ ст. до н. е.)

    3. Грецька класика (VI – IV ст. до н.е.)

    4. Елліністична культура (IV – I ст. до н.е.)

    5. Давня Римська культура ( кінець IV – ІІІ ст. до н.е. – 476 р. н.е.)



1. Античність - своєрідний тип художньої культури, розвиток якого охоплює період, приблизно від закінчення III тисячоліття до н. є. до 476 року н.е. (час падіння Риму під натиском „варварів")

її виникнення й розвиток пов'язані з становленням класового суспільства і державності, тобто з утвердженням рабовласницького суспільства в античній формі. Антична культура - це культура давньої Греції і Риму. Формування античної культури зумовило ряд чинників:

1) Своєрідні форми соціально-економічної і політичної організації суспільства, реалізовані в полісі.

Поліс - цивільна община, основана на античній формі власності, що будувалася на єдності державного і приватного принципів із верховним управлінням в особі народного зібрання. Політичні й військові організації тут збігалися, тому громадяни поліса були одночасно і власниками майна, і воїнами, що забезпечували недоторканість своєї власності і власності поліса. Поліс орієнтувався на ідею самозабезпечення і самого поліса і окремого індивіда. Головне заняття - землеробство. У ньому склалася система цінностей, зміст якої становили: упевненість у тому, що поліс - вище благо, без якого неможливе існування людини, а її добробут зумовлено добробутом усього поліса; визнання переваги землеробства над іншими видами діяльності; осудження прагнення до прибутку.

2) Уведення і послідовне втілення в життя демократії. Демократія, як поняття з'явилася вперше у давній Греції. Демократія забезпечувала гідну оцінку реальних здібностей звичайного - вільного, політично активного громадянина, поєднуючого в собі дві основи : почуття колективізму і змагальність. У суспільстві формувалася колективістська мораль, зумовлена неможливістю життя поза полісом. У людині особливо цінується доблесть - і в подобі, і у вчинку, класична рівновага духу і тіла.

  1. Релігійний культ і міфологія античності. Грецька релігія не знала ні касти жерців, ні віросповідної догматики, кожен громадянин поліса міг виконувати релігійний культ. Бог античності був істотою могутньою, але близькою і зрозумілою людині. Між божественним світом і світом людей не існувало нездоланної межі, зв'язною ланкою між ними були герої. Боги були не позбавлені людських пристрастей і страждань. Над ними панувала безлика сила - Доля. Будь-який грек сам приносив жертви Богам, без жерців. Релігійні вірування античності тісно перепліталися з її міфологією. Міф розуміється як форма свідомості, відображаючи у вигляді образної оповіді уявлення про природу, суспільство і особу. Міфи поставили як оповіді про минуле і як засіб пояснення нинішнього і навіть майбутнього. В них втілені уявлення давніх греків про досконалість людини, про панування розуму, закону, гармонії, порядку.

  2. Гармонія раціонального та емоційного. Цінували в житті давні греки: розумність, рівновагу, міру. Активні пошуки - в галузі точних наук, а також заняття філософією, музикою - наслідування розуму. Усі раціональні пошуки виповнялися почуттєвими засадами.

  3. Природа - не ідеальна. Зими - холодні, літо - спекотне. Море - підтримувало в матеріальному відношенні, давало змогу відчувати себе вільними, зміцнювало їхній дух, стійкість, сміливість.

  4. особливий характер світла в Греції - розмите в повітрі, оживляє
    повітря, надає йому прозорості, робить предмети живими. У центрі
    художньої діяльності того часу перебувала звичайна вільна людина, що
    володіла реальними можливостями свого появу і мала розвинуті фізичні й
    духовні здібності.

2. Етапи розвитку культури античності:

І. Кріто-мікенська культура (кінець III тис. до н.е. - УШст. до н.е.)

II. Грецька архаїка (VIII - VI ст. до н.е.)

III. Грецька класика (VI - IV ст. до н.е.)

IV. Елліністична культура (IV – I ст. до н. е.)

V. Давньоримська художня культура (IV - III ст. до н.е. - 476 р. н.е.)


2.1 Кріто-мікенська культура (егейська) Центр - острів Кріт. Лишається нерозгаданою: вчені не можуть визначити, який суспільний лад визначав тут життєдіяльність: рабовласницька монархія чи родове, докласове суспільство типу військової демократії на чолі з племінним вождем. Про життя на Криті ми маємо уявлення завдяки залишкам палаців у Кноссі і Фесті, комплексу споруд, згрупованих навколо великого внутрішнього двору, розташованих химерно, на різних рівнях, що йдуть під землю і з'єднуються сходами, коридорами. Критська культура пов'язана з єгипетською: є подібні мотиви рельєфів і розписів - полювання на левів, кішок, що ловлять птахів, повільні лінії, витончений силует. Але були і своєрідні зображення: жінки у скульптурі (парижанки), дами у блакитному, придворні дами з витонченими таліями; використання у живопису орнаментів, виробів асиметрії; наявність у мистецтві морських мотивів (ваза із зображенням восьминога).

Наприкінці XVI ст. до н.е. загадково закінчилася історія Криту – його міста були зруйновані, закінчилося існування і його культури.

Продовження - культура Мікенська. Відрізняється від Критської виваженою архітектурною сухістю, чіткістю розписів. Сутність цього періоду почерпаємо із творів „Іліада" і „Одіссея" (Гомер), за основу яких взято епічні перекази X - VIII ст. до н.е. ,оповідаючи про реальні події і записані тільки в VI ст. до н.е. Коли створювалися перекази, закладені до „Іліади" та „Одіссеї", наближалася до заходу Мікенська культура.

Егейська культура поступилася натиску дорійської культури, котра перебувала ще в стані примітивних форм. Вона внесла до художнього процесу так званий геометричний стиль, яскравим відображенням якого були статуетки і посуд, прикрашені узором, виконаним нібито за допомогою лінійки й циркуля, що тяжіють до геометричного об'єму - циліндричного та пірамідального.


2.2 Грецька архаїка (VIII - VI ст. до н.е.) Протягом цих трьох століть були зроблені ті важливі відкриття, котрі визначили характер античного суспільства, розвинулися соціально-економічні і політичні явища, що забезпечили специфіку античного суспільства (класичне рабство, система грошового обороту і ринку, поліс як форма політичної організації суспільства, концепція суверенітету народу і демократична форма правління), розроблені головні етичні категорії, обґрунтовані принципи моралі, сформовані естетичні ідеали, народжені головні феномени античної культури: філософія, наука, література, архітектура тощо.

Виявляються особистості егейської культури і простежується вплив східних культур. Відбувається утвердження етнічної самосвідомості греків, що зумовило їхнє прагнення закарбувати себе в художніх творах, створити свою історію.

Улюбленим став образ юнака - атлета. Завдяки олюдненню богів розширилися межі художньої культури, розкрилася можливість побачити в усьому прекрасне. Це був час становлення архітектури, що реалізувалася у храмових спорудах. Відміна особливість - застосування ордерів. Ордерна споруда припускає ступінчасту основу, на котру ставлять ряд несучих вертикальних підпор - колон, що підтримують несені частини - антаблемент.

Культура періоду архаїки - час становлення античного рабо­власницького суспільства. Головною рисою економічного розвитку в Греції періоду архаїки була велика колонізація. Греки заснували ба­гато колоній на сході і заході. Причиною їх виникнення була необ­хідність у нових ринках збуту і джерела сировини. Одночасно з цим внутрішня політична боротьба приводила до примусової еміграції переможені групи населення, які змушені були шукати собі нові мі­сця для проживання і господарської діяльності. В середині VIII ст. до н.е. були засновані перші колонії на Півдні Італії, Сицилії, у VIII - VII ст. до н.е. - в Єгипті, на півдні сучасної Франції і в Іспанії. Ряд колоній було засновано по берегах Чорного моря, в тому числі на території сучасної України. Ці колонії швидко перетворювались в міста. Відомі міста-колонії: Ольвія - в гирлі Бузького лиману; Херсонес - біля сучасного Севастополя, Пантікапей - на місці су­часної Керчі, Тіра - в гирлі Дністра та ін. З них в Грецію вивозили хліб, худобу, рибу, хутро, ліс, а також рабів. З Греції привозили ви­на, маслинову олію, тканини, художній металевий і глянцевий по­суд, прикраси, предмети розкоші і т.п. Багато привізних предметів з колоній шляхом обміну, попадало в руки племінної знаті кочових і осілих племен Східної Європи.

Найбільшою з грецьких держав на території України було Бо­сфорське царство з центром в Пантікапеї. Воно об'єднувало під сво­єю владою значну території східної частини Криму і Таманського півострова. Основою його економіки було хліборобство, виробницт­во, рибальство, розвинуте ремесло і торгівля, яка велася з Грецією і навколишніми племенами. Значне місце в торгівлі Босфорського царства займала работоргівля.

В V ст. н.е., з крахом рабовласницького ладу, грецькі міста-колонії на території Причорномор'я, ослаблені внутрішніми суперечностями, ударами сусідніх племен перестали існувати. Помітну роль в цих подіях відіграли східні слов'яни, які просунулись на цей час до берегів Чорного моря.

В період архаїки зростали міста, які нараховували до 25-30 тис. жителів. Ними були Корінф, Афіни, Мілет, Ефес. До влади при­ходили сильні та енергійні узурпатори - тирани. Часто це були люди сильні і обдаровані, неординарні особистості. Найбільш відомі - це Періандр з Корінфу, Полікрат - з острова Самос. Явище тиранії було широко розповсюджене у грецьких містах. У цей час створювались великі союзи міст, один з яких Пелопоннеський під керівництвом Спарти. Спарта була державою воїнів. Спартою управляли два царі, їх влада була обмежена загальними зборами, а також вибраними членами герусії (старійшинами). З семи років молодь жила в спеціа­льних таборах, де вправлялася з військової майстерності. Досягнув­ши 20 років, спартанець ставав рівноправним членом общини. Все життя спартанців проходило у військових і спортивних заняттях, го­сподарською діяльністю займалися ілоти (безправне місцеве насе­лення, державні раби), яких спартанець міг убити безкарно. Суворе, безжалісне виховання пробуджувало у спартанців почуття переваги над іншими жителями грецьких міст. До спартанців в грецькому сві­ті відносилися з повагою, але без симпатії і спартанців не любили.

В зв'язку з потребами ремісничого виробництва, сільського господарства, торгівлі, розвиток отримали природничі та математи­чні знання. Різнобічним вченим, механіком і військовим інженером був Архімед із Сіракуз. Результати його винаходів успішно застосо­вувались на практиці. В середині VI ст. до н.е. ним був споруджений тунель на острові Самос довжиною в один кілометр, причому буді­вельні роботи проводилися одночасно з двох кінців. Прорубавши скалу, дві партії будівельників зустрілися під землею. Такі роботи є важко виконуваними навіть для інженерів нашого часу. Анаксимандр із Мілету (VI ст. до н.е.) склав карту зоряного неба, яка поле­гшувала плавання кораблів у нічну годину, філософ і астроном Фалес Мілетський правильно передбачив затемнення сонця в 585 році до н.е.

В епоху архаїки жили і творили такі знамениті філософи як Фалес з Мілету, один з "семи мудреців", Геракліт, відомий пророк Піфагор та ін. Найбільшого розквіту філософія отримала в працях ефеського мудреця Геракліта (544 - 492 рр. до н.е.). Першоосновою всіх речей Геракліт вважав вогонь. Одночасно з його філософською школою, існувало дві інші - піфагорійська та егейська. Перша вва­жала першопричиною всіх речей - числа, друга - воду.

В галузі літератури помітний інтерес до індивідуальних рис характеру і внутрішнього світу людини. Такими були, наприклад, поеми Гесіода (8-7 ст. до н.е.) "Походження богів" і "Праця та дні". В них автор звертається не до багатих людей, а до рядових общинників. Із середовища яких вийшов і сам. На названих творах по­мітний вплив поем "Іліада" і "Одіссей", які приписують Гомеру, хо­ча до створення їх передував довгий період даної творчості, пам'ятники якого не дійшли до нас. Інтерес до внутрішнього світу людини характерний ліричній поезії (назва походить від струнного музичного інструменту - ліри, під акомпанемент якого виконувались вірші). Поеми Калліна, Тіртея оспівували військові подвиги, елегії Солона відбивали історію соціального становища в Афінах, елегії Феогніда (6 ст. до н.е.) - ідеологію грецької аристократії. Любовни­ми і застольними піснями прославився поет Анакреон (6-5 ст. до н.е.). Розвивалась урочиста хорова лірика, створювались гімни в честь богів, переможців спортивних змагань. В кінці періоду архаїки з'явилися байки, описи прогулянок, побутові та історичні розповіді, від яких до нас дійшли лише незначні уривки.

Міфологія, яка являла собою легенди про богів, демонів і ге­роїв, була спробою осмислення людиною навколишньої дійсності. В старогрецьку міфологію проникло багато легенд Стародавнього Сходу, зокрема, в грецький пантеон були введені народні герої. Го­ловним верховним богом вважався Зевс. Місцем його перебування був гірський хребет Олімп на кордоні Фессалії і Македонії. Встано­вився список 12 олімпійських богів, між якими існували функції управління: Зевс і Гера (верховні боги), Аполлон (покровитель мис­тецтва, стад і міст), Артеміда (богиня полювання), Афродіта (богиня любові і краси) та ін. Для міфології характерна наявність людей -героїв, які творять волю Зевса на землі, очищають її від чудовищ і ставлять питання правильної організації людського життя. Загально-грецькими героями були Геракл і Тесей. Покровителем цивілізації був Прометей. Він викрадає небесний вогонь і передає його людям.

Старогрецька релігія була тісно пов'язана з міфологічними уявами греків. Міфи встановлювали культ різних божеств, культові обряди. Основою релігійного світосприйняття греків були "таємни­чі" духи окремих явищ природи, яких треба умилостивити. Шанува­лись місцеві божества та легендарні герої. В повсякденному житті греків релігія мала форму культу богів. Поважалась Гестія - богиня домашнього житла. Жрецтво не становило окремої касти, яка конт­ролювала релігію з її богословної і обрядової сторони. Культ зводи­вся до виконання установлених обрядів і принесення жертв богам. Святилища, де здійснювались культи, будувалися на важливих міс­цях: в акрополі, на ринковій площі, на перехресті доріг та ін. Най­більш важливі грецькі святилища знаходились на острові Делос, в Дельфах, Олімпі і т.д. Об'єктами поваги були не лише людиноподіб­ні статуї богів, але й атрибути, різні предмети, тварини, урожай, ра­би. Грецькі храми відзначалися строгістю, простотою, створюючи враження єдиного цілого.

Почалося формування архітектурних ансамблів міст. В центрі міста знаходився храм, фасадом на схід сонця, перед ним - плаща. Спочатку храми мали лише 2-4 колони з фасаду, потім набуваючи класичних форм, більше. Такі споруди отримали назву периптер. Храми являли собою прямокутні, приземисті споруди, сильно витяг­нуті в довжину (храми Гери в Олімпії, Аполлона в Корінфі). Розви­валась декоративна і статуарна пластика. Фігури - статичні, в них підкреслювався внутрішній спокій, сила людини. Такими є скульп­тури богині Артеміди Делоської (VII ст. до н.е.) та Гери Самоської (560 р. до н.е.).

Для періоду архаїки характерний розквіт керамічних виробів. Амфори цього часу досягають досконалості форм, покриті амфори і вази орна метром, а також різними зображеннями на міфологічні та побутові теми. На червоному фоні обпаленої глини малюнки були зроблені чорним лаком.

В цей період відбулася важлива подія - запровадження Олім­пійських ігор. Перші ігри були проведені в 776 р. до н.е. в честь Зевса Олімпійського у місті Олімпі. Повторювалися вони через кожні чотири роки. В програмі були: біг, боротьба, кулачний бій, змагання на колісницях, вершників і п'ятиборство. Іноземці, напіввільні, раби і жінки участі в іграх не приймали і на них не допускались. Висту­пали атлети оголеними, що стало одним із мотивів давньогрецького мистецтва - оспівування прекрасного, гармонійно розвинутого тіла. Проводилися ігри і в інших місцях, зокрема на Коринфському пере­шийку в честь морського бога Посейдона та ін.

Отже, в період архаїки подальший розвиток отримували нау­кові знання, особливо у галузі природи, математики і філософії. В архітектурі виділилося два стиля. Один - суворий, важкий, інший -легкий, ошатний. Будувалися храми богів і святилища. Розвивалась декоративна і статуарна пластики, амфорний живопис. Було прове­дено перші олімпійські ігри.

2.3В епоху класики центр політичного і культурного життя пере­міщується на материкову Грецію, в Афіни. Розквіт Афін припав на правління Перикла, період афінської демократії. Розквіту грецької культури цього періоду сприяло встановлення в Афінах демократич­ного правління (демократія - правління народу). Маючи на увазі афінську демократію, потрібно уточнити, що мова йде лише про ві­льно-народжених людей, старших 20 років, яких була меншість і які були повноправними афінськими громадянами. Політичних прав бу­ли позбавлені жінки, метеки (вільні переселенці з інших областей Греції, що проживали в Афінах), та раби (в майстерні працювало в середньому 5-10 рабів, на руднику - значно більше, в господарстві знатного громадянина - 10-20 рабів).

Народні збори громадян вирішували державні справи. Поса­дові особи вибиралися шляхом жеребкування. Кожен рік таким чином вибиралось 9 архонтів (регентів, від лат. - правлячий), які слід­кували за правильністю виконання законів, прийнятих загальними зборами. Про посадову особу свідчив лавровий вінок на голові. Для уникнення зловживань владою слідкували, щоб одна особа не обира­лась повторно на ту саму посаду. Під час війни призначалось 10 воєначальників. Вони називались стратегами і переобирались кожен рік. Найбільш відомим стратегом був Перикл. Він також, був орато­ром (демагогом) признаним політичним діячем. Час його діяльності (443 - 429 рр. до н.е.) став блискучою сторінкою в історії культури Афін. Перикл зібрав в Афінах багатьох знаменитих вчених і діячів мистецтва того часу. Тут жили і творили такі вчені: історик Геродот, філософ Анаксогор, інженер Фідій та ін. В театрі ставилися твори поетів Есхіла, Софокла і Еврипіда, комедії Аристофана. Красномов­ству афінян наслідували оратори інших міст. З великим розмахом велось будівництво. Шедевром світової архітектури став ансамбль Акрополя, збудований Фідієм. Афінянин Метон (V ст. до н.е.) на ба­зі астрономічних спостережень удосконалив календар і сприяв да­льшому розвитку астрономії. Гіппократ (460-370 рр. до н.е.) розро­бив систему спостережень за хворими і залишив описи багатьох хво­роб, хірургічних операцій та методів лікування. Філософ Демокріт (460-370 рр. до н.е.) висунув концепцію людства: від дикунства і стадійності до соціальної організованості і культури, причому осно­вою прогресу вважав матеріальну потребу і користь, а не містичні сили. В першій половині IV ст. до н.е. філософ Платон винайшов бу­дильник, вперше застосував в гідравліці принцип реле. З його допо­могою звучав звук і будив учнів, що задрімали. Різні галузі знань: логіку, фізику, зоологію, етику, політику, риторику охоплювали праці Аристотеля (384 - 322 рр. до н.е.). Під назвою "Органон" ві­домий його твір по логіці. Грецькими вченими було висунуте поло­ження про те, що земля обертається навколо своєї осі.

Розвивалася софістика і риторика - вміння переконливо ви­кладати думки. Відомими представниками красномовства були Про-тагор, Георгій, Демосфен.

Вершиною давньогрецької архітектури вважається акрополь в Афінах. В центрі його знаходиться Парфенон - храм богині мудрості Афіни, покровительки міста. Яскраво розфарбований храм з білими мармуровими колонами був втіленням могутності і величності Афінської держави. Відзначився спокійною урочистою величністю, по­чуттям міри і гармонії. Досконалість пропорцій, масштаб храму вражають не граціозністю, а втіленням найвищої краси і героїки, де мірою речей є людина. Архітектору акрополя Фідію належала статуя 12-ти метрової висоти Афіни - діви, що стояла в середині Парфенону. Основа статуї була дерев'яна, одяг, волосся з листового золота, обличчя, руки, ноги - з слонової кістки. Богиня Афіна була зобра­жена в парадному одязі, стояла опираючись на щит, біля ніг звивалася змія - символ мудрості, на правій витягнутій руці - фігура бо­гині перемоги Ніки (2 м. висоти). Скульптора і архітектора Фідія пі­зніше звинуватили в безбожності, оскільки на щиті Афіни, де зобра­жено бій греків з амазонками, він відтворив себе і Перикла. Парфенон став каноном в будівництві храмів.

Інший відомий скульптор того часу Поліклет з Аргуса створив еталон скульптурного зображення людини. В його скульптурі Доріфор (списоносець) ми бачимо інтерес до зображення спокійно стоя­чої людини, втілення мужнього воїна. Сильний юнак тримає на плечі спис. Скульпторів класичної Греції відзначило добре знання анато­мії людини, пластики. Скульптура Мірона "Дискобол" вражає своєю життєвістю та динамізмом, є втіленням чоловічої краси. Високої виразності і досконалості дав скульптор Праскітель. Його творам при­таманна ліричність, витонченість. Це скульптури вісника богів "Ге­рми з Діонісом", а також, богині кохання "Афродіти Кнідської". Реа­лістичний напрям розвинув Лісін, що створив статую юнака, який зчищає з себе пісок після змагань - "Аноксімен".

Щодо побутової культури, то слід відзначити, що уклад життя греків був невибагливим, простим. Одяг шили з шерстяної пряжі чи льону. Багаті люди прикрашали одяг золотими прикрасами. Харчу­валися греки овочами, рибою, фруктами, сиром. Під час свят вжива­ли виноградне вино, розбавлене водою в пропорції 1:3. Пити нерозбавлене вино вважали варварським звичаєм.

Чоловіки в Стародавній Греції проводили час за спортивними заняттями, бесідами, філософськими розмовами. Знатні, багаті греки приділяли увагу догляду за своєю зовнішністю, купанню і макіяжу, створювали вишукані зачіски.

Період класики був найвищим рівнем розвитку старогрецької культури. Він припав на час правління Перикла. Демократична фор­ма державного правління підняла значення науки і мистецтва. В IV ст. до н.е. відбулася диференціація наук. Греками розроблені майже всі розділи елементарної геометрії і філософії, риторики. Гіппократ заклав підвалини медичної науки. В Афінах вперше у світі був ство­рений театр, збудований акрополь. В галузі культури встановлений еталон зображення людини. Розвивалась побутова і фізична культу­ра.


2.4 Термін елліни (грецьке - самоназва греків). Вперше цей тер­мін для позначення всіх греків зустрічається у творах поета Архілоха (VII ст. до н.е.).

Еллінізм - етап в історії країн сходу Середземномор'я від ча­сів походів Олександра Македонського (334 - 323 рр. до н.е.) завою­вання їх Римом.

Після смерті Олександра Македонського його імперія розпа­лася на ряд держав. Найбільш характерними центрами культури ста­ли: Єгипет з центром в Олександрії, Пергамське царство в Малій Азії і культура острова Родоса, найбільшого острова в Егейському морі. В цей період саме Греція обезлюдніла і збідніла, втратила по-літо-державний устрій. Греція перетворилась в просту одиницю міс­цевого самоуправління. Грецька культура стала більш відкритою, вбираючи в себе особливості інших культур, особливо культур Схо­ду. Вийшовши за межі Греції, грецька культура стала культурою ін­телектуальної еліти, розквітала в тіні східних палаців, на гроші міс­цевих владик, служачи їх авторитету та інтересам.

В ході Пунічних воєн Рим поступово підкорив собі Грецію. В ЗІ р. до н.е. після перемоги римського імператора Октавіана над Антонієм і Клеопатрою, на місті елліністичних царств виникли римські провінції.

Значним науковим і культурним центром елліністичного світу був Єгипет з столицею в Олександрії. В ній проживало багато гре­ків. Олександрія відзначалася багатством і пишністю, майже третину міської території займав великий двірцевий комплекс. Не набагато поступалися йому палаци аристократії. Царські парки прикрашалися мармуровими фонтанами.

В кварталі Брухейон міста Олександрії розташувався великий світовий науковий центр, який отримав назву Мусейон. Там був ве­ликий зал для нарад вчених, тисячетомна бібліотека, ботанічний парк, зоопарк, хірургічні лабораторії, астрономічні обсерваторії. Хороші умови для роботи, висока плата притягували сюди вчених з усього світу. В Олександрії працював талановитий математик Евклід. Його праця "Основи геометрії" витримала біля 1700 видань і на протязі багатьох століть залишилась обов'язковим навчальним посі­бником з геометрії. Директор Олександрійської бібліотеки грек Ератофен із Кіренеї вирахував довжину меридіана, близько до сучасної. Вчені Олександрійської обсерваторії поділили добу на години, годи­ну - на 60 хвилин, хвилину - на 60 секунд. Аристарх Самоський пробував визначити віддаль від Землі до Місяця і від Землі до Сон­ця. За 1800 років до М. Коперніка Аристарх висунув гіпотезу про обертання Землі та інших планет навколо сонця. Видатний олексан­дрійський конструктор Кесібій винайшов і сконструював водяний годинник, гідравлічний орган, належну палену. Значного розвитку досягло в Олександрії виготовлення книг, чому сприяла монополія Єгипту та папірус. Іншими важливими центрами елліністичної куль­тури були Пергам, Антіохія, на Оронті, острів Родос. Більшість вче­них були греки. Грецька мова стала міжнародною науковою мовою цієї епохи.

Славу Греції як осередку культури продовжували підтримува­ти не лише Афіни, де існували школи вчених, скульпторів, художни­ків, різних майстрів, але й інші міста. Тут продовжували свою дія­льність: академія Платона, школа Аристотеля. Виникли три нові фі­лософські школи: скептицизм, епікуризм і стоїцизм.

Подальший розвиток отримала література, причому художня творчість нерозривно пов'язувалась з науковими досягненнями олек­сандрійських філологів. В цей час розквітла епіграма, в якій на пер­ше місце виступала любовна тематика. Традиційний жанр героїчного епосу знайшов продовження у Аполлона Родоського.

В історичних творах розкривалися видатні особи, форма дер­жавного устрою, ставилось питання про злиття історії окремих країн у всесвітню історію. В той час були написані історія Олександра Македонського Клітархом Олександрійським (280 - 270 рр. до н.е.), історія греків Тимейом (264 р. до н.е.), історія Греції з 280 по 219 рр. до н.е. Філом Афінським. Праця Страбона "Географія" (17 книг) узагальнила географічні знання елліністичного періоду.

В архітектурі почали складатися нові принципи міського бу­дівництва. Центром міста вже є не храм, як раніше, а торговий адмі­ністративний центр. Дві центральні вулиці, що перетинали місто, були основними парадними магістралями і ділили місто на чотири квартали.

В творах мистецтва переважає інтерес до буденної сторони життя, до моральних і естетичних проблем. Найпрекраснішим струк­турним пам'ятником розглядуваного періоду є "Ніка Самофракійська" з острова Самофракія. Вона була створена на честь перемоги греків в морській битві над флотом сірійського царя. Стояла статуя на вершині скелі. І навіть зараз, не дивлячись не те, що дуже пошко­джена, струнка сильна фігура впевнено йде назустріч вітру, хвилям, передає почуття перемоги. Ідеально прекрасний образ гармонійності і вільної особистості передає скульптура "Венери Мілоської" з ост­рова Мелос. Авторство її приписують Агесандгу.

Грецька культура стала утвердженням гуманізму і цінності людини. Вона універсальний приклад культури, де людина є мірою всіх цінностей.

2.5 Староримська культура - одна із значних культур рабовлас­ницької формації. У вузькому розумінні слова, Староримська куль­тура відноситься лише до культури римської Італії, в широкому ро­зумінні слова - до культури всього об'єднаного Римом Середземно­мор'я. В староримську культуру внесли внесок свій народи Італії (етруськи, оськи), народи західного і північного Середземномор'я (пунійці, ібери, кельти, дунайські племена), народи Стародавнього Сходу (Єгипет, Сирія, Мала Азія), на кінець, стародавні греки, зна­чення культури яких для староримської культури особливо велике. До наших днів поширена думка, що староримська культура не само­бутня, що вона все перейняла від грецької культури, практично не створивши нічого власного. Однак новітні дослідження твердять про самобутність культури стародавнього Риму, яка являла собою спо­лучення власного, оригінального із запозиченими культурними інно­ваціями. Італія має витягнуту територію на Апеннінському півострові, що простягається з північного заходу на південний схід. Для приро­ди Італії характерний субтропічний клімат з великим впливом моря.

На заході півострів омивають Лігурійське і Тірренське моря, на сході - Адріатичне та Іонічне, які є частинами Середземного мо­ря. Берегова лінія, на відміну від Греції, нерозчленована і майже всі порти штучного походження і лише деякі мають природні бухти (Неаполь). Тому мореплавство не було так розвинене, як у Греції. Вздовж території Італії проходять гори Апенніни, на північному за­ході знаходиться дуга високого гірського масиву Альп. Італія бідна на мінеральні ресурси, зате багато було будівельного матеріалу: ма­рмуру, граніту та ін.

Багато племен населяло старовинну Італію. Найбільш відоми­ми племенами були етруські Вірогідло, що етрусків племена при­ймали на територію стародавньої Італії морським шляхом з Малої Азії в II тис. до н.е. До нашого часу дійшло мало відомостей про культуру етрусків. В етруських гробницях знайдена велика кількість теракотових (теракота - обпалена глина) канон (посудина для похо­вання останків попелу), що говорить про традицію спалювання по­мерлих. Знайдені глиняні саркофаги, на зразок єгипетських, служили похованням для знатних осіб. Писемність має багато спільного з старосемітськими традиціями, хоч до останнього часу зміст написів розшифрований частково, а походження мови лишається нез'ясованим.

Етруським майстрам належить багато творів прикладного ми­стецтва. Майстри виготовляли статуетки богів, великі статуї з каме­ню і бронзи. В гробницях збереглася велика кількість ювелірних ви­робів з срібла і золота, стіни гробниць прикрашались живописними картинами, що нагадують грецьку традицію чорно і червоно-фігурних розписів.

Згідно легенди рим був заснований Ромулом і його братом Рамом в 753 р. до н.е. Вони були синами бога війни Марса і немов­лятами скинуті в р. Тибр. Хвилею були прибиті до берега, знайдені і вигодувані вовчицею й потім виховані пастухом. Рим знаходився в нижній течії річки Тибр, на семи пагорбах, де жили племена лати­нян. На цих землях проживали також племена семіян і етрусків. На­селення Риму, що складалося з представників цих трьох племен, бу­ло під великим впливом греків, які захопили південну частину Італії, називаючи її Великою Грецією або Італією. Назва ця пізніше поши­рилась на весь Апеннінський півострів і в III тис. до н.е. цю назву перейняли римляни. Назва Італія пов'язана, згідно грецької легенди, з міфічним царем Сицилії Італом, який поселившись на річці Тибр, дав назву країні. Місцеві племена запозичили грецький алфавіт, сис­тему землеробства, полісну систему, пантеон богів. Племена латинян, етрусків, сабінян займалися землеробством і тваринництвом. На чолі кожного племені стояв цар ("патер фамі-ліа" - батько роду, з необмеженою владою над членами сім'ї). 300 вождів або сенаторів обирали царя. Символом влади царя був пучок різок з сокирою. Нижні верстви населення або плебси були землеро­бами, ремісниками і торговцями.

В VII ст. до н.е. цар Сергій Тулій розділив всіх чоловіків, зда­тних носити зброю і бути воїнами, на п'ять груп, згідно майнового цензу. Плебс був зрівняний у правах з патриціями. Все населення Риму і сусідніх областей стало називатись "популюс романус" (рим­ський народ). В результаті реформи політичний устрій Стародавньо­го Риму набув військового характеру при збереженні влади патриці­їв, хоч формально рівною в правах з нижчими верствами населення.

В 510 р. до н.е. був вигнаний останній цар Тарквіній Гордий з племені етрусків і проголошено встановлення республіки (лат. - за­гальна справа). Після вигнання царя, влада опинилася в руках двох консулів, яких ще називали преторами (ті, що йдуть попереду війсь­ка). Консула обирали щорічно на центуріальних зборах з числа пат­риціїв, які були представниками знатних родин. Пізніше, в IV ст. до н.е. народ риму домігся того, що один із консулів обирався з числа плебеїв. В період воєнної загрози і нападів на Рим сусідніх племен обирався керівник - диктатор, що наділявся на цей період необме­женою владою.

Після перемоги над саленітськими племенами Рим починає розширювати своє володіння, поступово захоплювати весь південь Італії. Розбивши в 260 р. до н.е. флот Карфагену, Рим захоплює о. Сицилію, потім о. Сардинію і о. Корсику вдалими були походи рим­лян і на північ. Тут вони розбили галлів, захопили Мілан і долину річки По. Захоплені і підкорені території Італії стали першими про­вінціями Риму. Але особливістю, яка була збережена і в майбутньо­му, було те, що римляни не змінювали на захоплених територіях мі­сцеве самоуправління, залишаючи невелику частину війська і при­значаючи претора або консула, які контролювали сплату данини Ри­му.

В 204 р. до н.е. війська римлян вторглися в Африку. Після пе­ремог на її території, Рим починає загарбницькі походи на схід. Була підкорена Греція. Вона почала сплачувати контрибуцію Риму. Мож­на сказати, що Рим захопив Грецію, але Греція полонила Рим своєю культурою. Багато пам'яток грецької культури дійшло до нас завдя­ки римським копіям.

Після перемоги біля мису Акцій (захід Греції) над єгипетсь­ким імператором Антонієм в 31 р. до н.е. полководець Октавіан став єдиним правителем Римської держави. Він отримав ряд титулів: вер­ховний головнокомандуючий всіх військ, трибун до кінця життя та ін. До них він добавив ще свої, назвавши себе Цезар і, присвоївши титул верховного жерця, Гай Цезар Октавіан (63 р. до н.е. - 14 р. до н.е.) з 27 р. до н.е. став зватися Августом, засновником Римської ім­перії, батьком держави. В його честь названий один з місяців року.

Період з 27 р. до н.е. і до 14 р. н.е. називають "золотим віком" Римської держави, періодом найвищого культурного розквіту або "Августовським класицизмом".

В І - II ст. н.е. Римська імперія ще більше розширилася. Була завойована Британія, нові провінції з'явились в Африці. При імпера­торі Трояні імперія досягла максимального розширення території. Через великі побори з населенням провінцій там часто відбувались народні повстання. Одне з найбільш відомих відбулось в Іудеї в 66 -70 рр. н.е. Загальна криза малопродуктивних рабських государств доповнювались частими змінами імператорів, народними виступами і нападами зовнішніх ворогів. На окраїнах імперії починають вини­кати незалежні держави.

Імператор Марк Авралій почав переселяти з провінцій в Іта­лію, на місце розорених селян, людей із захоплених територій. Таке явище отримало назву колонату, коли оброблялась земля, а її влас­нику сплачувався грошовий оброк і третина врожаю. Калон зобов'я­заний був також обробляти поле власника землі. Такий прообраз кріпосництва був більш продуктивний ніж рабська праця. Імператор Костянтин в 332 році н.е. повністю прикріпив калонів до землі.

В 395 р. н.е. імперія розділилася на Східну (центром був так званий другий Рим - Візантія) і західну, тобто Рим Все частіше по­чалися вторгнення племен вандалів (група племен східних герман­ців), гунів, готів. В 455 р. вандали, напавши на Рим, пограбували його. Після падіння в 476 р. влади останнього імператора перестала існувати Західна римська імперія, Східна - Візантійська проіснувала до 1453 року.

Географічне розташування, субтропічний клімат, наявність будівельного матеріалу та корисних копалин на Апеннінському пів­острові дозволило племенам в стародавні часи розвивали матеріаль­ну і духовну культуру. Першими відомими племенами були етруські. Від них племена латинян багато запозичили при обробці глини, ви­готовленні глиняних виробів, саркофагів, скульптур, розписі на сті­нах. Рим увібрав культурні досягнення сабіянських племен, а також підкорених народів Північної Африки, Малої Азії, Греції і Британії. Римляни особливо багато запозичили від грецької культури, в той же час створили свою власну, самобутню культуру.

Рим вів постійні зі своїми сусідами. Це мало вплив на його державну організацію, політичну культуру. В Римі вперше був ство­рений гнучкий маневрений бойовий порядок. Легіон налічував 4200 піхотинців, з яких 3000 воїнів були важко озброєними (меч, спис, металевий щит, шолом) і 1200 воїнів легкоозброєних короткими списами і плетеними щитами. Легіон підтримував 300 кіннотників. Легіон ділився на 30 тактичних одиниць - маніпул. З кінця II ст. до н.е. маніпул став об'єднувати 3 когорти. Розвиток отримала польова фортифікація, мистецтво облоги фортець. Крім легіонів, що набира­лися з римських громадян, існували допоміжні війська, які набира­лися із громадян захоплених територій.

Військо було підпорядковане строгій дисципліні. Боягузів і зрадників розстрілювали на місці злочину без суду. Як нагороди ви­користовувались спеціальні мідні дощечки, браслети, вінки з дубо­вого листя. Остання нагорода вручалась тому, хто перший піднявся на мур ворожої фортеці. Цікаво відмітити, що генерали в багатьох країнах Європи ще до наших днів на петлицях мають зображення дубового листя. Для полководця нагородою був тріумф, при розши­ренні кордонів імперії і значних перемогах - в'їзд на колісниці на Капітолійський пагорб. Раб при цьому тримав над головою воєнача­льника золотий вінок. При менш значних перемогах нагородою була овація - сходження на Капітолійський пагорб.

В Римі досить активно розвивались політичні процеси. Тибеї добилися того, що до сенату були обрані представники народу -трибуни, яких спочатку нараховувалось 4, потім - 10. Трибуни, не маючи юридичного права голосу представляли інтереси плебсу в се­наті. У ступкою плебсу з боку патриціїв було встановлено вибори трибунів з консульською владою. Але одночасно було введено ін­ститут цензорів лише з числа патриціїв. Спочатку цензори займались лише обліком майна громадян Риму, поступово вони почали здійс­нювати тотальний контроль, навіть над особистим життям римлян, причому їх висновки чи новий вирок не підлягав ніякому оскаржен­ню.

Додати документ в свій блог або на сайт


Реклама:

Схожі:

Антична культура стародавньої Греції і Риму План iconАнтична філософія стародавніх Греції і Риму
Ціс ьне протистояння і перехід від авторитарних аристократичних форм Державного управління до тиранічних, а через них до демократичних...

Антична культура стародавньої Греції і Риму План iconКонспект інноваційного уроку з фізичної культури з теми: "Олімпійські ігри Стародавньої Греції" для 8 класу Тема: Олімпійські ігри Стародавньої Греції. Мета уроку
План-конспект інноваційного уроку з фізичної культури з теми: "Олімпійські ігри Стародавньої Греції" для 8 класу

Антична культура стародавньої Греції і Риму План iconРеферат на тему: Мовне законодавство в Україні. План природа І функції мови. Місце української мови серед мов світу
Що таке мова? Відповісти на це питання однозначно непросто, хоча такі спроби було зроблено ще вченими давніх Греції, Риму, Китаю,...

Антична культура стародавньої Греції і Риму План iconХерсонес Таврійський
...

Антична культура стародавньої Греції і Риму План icon«конституція»
Термін «конституція» (від лат constitutio – встановлення, устрій) вживається вже багато віків – від часів Давньої Греції та Стародавнього...

Антична культура стародавньої Греції і Риму План icon51. Особливості філософсько-правових концепцій Стародавньої Греції
Означені процеси почалися з творчості "семи мудреців", які підкреслювали велике значення законів для полісного життя, обстоювали...

Антична культура стародавньої Греції і Риму План iconЛегенди та міфи стародавньої Греції
Міфи про богів та їх боротьбу з гігантами і титанами подано в основному за поемою Гесіода "Теогонія" ("Походження богів"). Деякі...

Антична культура стародавньої Греції і Риму План iconА. Романщук та В. Демидюк в історії Уманщини
Ці струмочки зливаються в струмки, річечки, ріки – твориться історія. Культурній людині цікаво і корисно знати історію Риму, Греції,...

Антична культура стародавньої Греції і Риму План iconЮрковецька загальноосвітня школа І-ІІІ ступенів Творчий проект «Головний убір»
В'язання є одним з самих старовинних видів декоративно-прикладного мистецтва, воно існує більше трьох тисяч років. В'язані речі були...

Антична культура стародавньої Греції і Риму План iconПолітичні та правові вчення античної греції
Риму відіграли визначну роль в історії формування і розвитку всієї духовної культури людства. Величезним є їхній вклад у скарбницю...

Антична культура стародавньої Греції і Риму План iconРеферат на тему: Культура та мистецтво Стародавньої Індії Підготувала Студентка гр. Факультету
Півострів Індостан – це своєрідний субконтинент, відокремлений від іншої Азії ланцюгом гір і гірських хребтів, він омивається водами...

Додайте кнопку на своєму сайті:
Документи


База даних захищена авторським правом ©te.zavantag.com 2000-2013
При копіюванні матеріалу обов'язкове зазначення активного посилання відкритою для індексації.
звернутися до адміністрації
Документи