Розробка виховного заходу з національного виховання На тему «свято української пісні»
Реклама: | Скачати 165.17 Kb.
|
Розробка виховного заходу з національного виховання На тему «СВЯТО УКРАЇНСЬКОЇ ПІСНІ» Розробила викладач Калугіна О.М. СВЯТО УКРАЇНСЬКОЇ ПІСНІ У залі звучить українська мелодія. На сцені портрет Т.Г. Шевченка і слова: «Наша дума, наша пісня не вмре, не загине…» Вступне слово викладача української мови та літератури: - Добрий день, шановні друзі! Ми раді вітати вас у нашому залі, де сьогодні відбудеться Свято української народної пісні, бо наш народ – найпісенніший у світі! Народна мудрість говорить: «Без мови – немає народу, а без пісні – немає душі…» - То ж давайте віддамо шану нашим традиціям, звичаям, послухаємо вірші, прислів’я, приказки, помилуємося українським таночкам, але пісня на нашому Святі буде посідати головне місце! І хай збудуться слова Великого Кобзаря: «Наша дума, наша пісня не вмре, не загине… Ось де, люди, наша слава, слава України!» І ведуча: Я – українка… і пишаюсь, Що я належу нації своїй! Й повірте, я ніколи не стидаюсь Народу пам’яті вклонитися святій! (кланяється) ІІ ведуча: Я українка! Нехай ніхто себе не потіша, Що зраджу я сім’ю свою і мову. Я – українка! І моя душа Піснями розливається довкола! І ведуча: Народна пісня! Зоряно й незгасно Горить в моєму серці, як зоря! Вона зі мною поруч повсякчасно, Як слово вічного Шевченка – Кобзаря! (показують на портрет) ІІ ведуча: Вона – любов, вона – печаль і втіха! Для нашої душі – вода жива! Вона тебе обереже від лиха Від бруду твоє серце омива! (Підходять інші дівчата в українських костюмах, стають напівіколом) Ми без пісень безкрилими були б Каліками тинялися б по світу! Нас би вогонь пожадливо палив І пилюгою б засипав нас вітер! Тому готові крізь вогонь і воду Пройти ми й душу випалить дотла, Лише б народна пісня не вмирала Щоб в молодих серцях вона жила! Викладач: - А чи знаєте ви, що наш народ – найпісенніший у світі? І ведуча: - Ну звичайно! І це - не випадково! Існує легенда, що Бог, створивши різні народи і роздавши їм різноманітні таланти, не помітив україночку, яка скромно причаїлася у куточку. «Що ж ти, дівчино, мовчиш? Не просиш ні краси, ні мудрості, ні багатства? Я ж роздав уже всі свої дари…» - здивувався він. Потім Бог подума і сказав: «А нагороджу я тебе найціннішим даром – піснею!» ІІ ведуча: - З тих пір наша Україна і славиться піснями! «Українська пісня – це бездонна душа українського народу, це – його слава!» - сказав Олександр Довженко. І ведуча: «Пісні для України – все: і поезія, й історія, і батьківська могила! Покажіть мені народ, у якого було б більше пісень? Україна дзвенить ними!» - підкреслювавв російський письменник Микола Гоголь. «Здається, кожна гілка дерева на Україні має свого поета і кожна стеблина трави… відлунюється піснею…», - писала американська письменниця Тальві. ІІ ведуча: Так, мабуть, немає жодного митця у світовій культурі, який би залишився б байдужим до нашої пісні! І ведуча: А Фрідріх Шіллер радив: «Де співають, там охоче лишайтеся жити, бо лихі люди – НЕ МАЮТЬ ПІСЕНЬ!» Пісня «Повіяв вітер степовий…» Повіяв вітер степовий Трава вся похилилась.  Впав в бою козак молодий – двічіДівчина зажурилась…» ІІ ведуча: - Так давайте сьогодні доторкнемося до глибин народної духовності! - Згадаємо наші звичаї, обереги, поспіваємо пісень, та й потанцюємо, бо яка ж пісня обходиться без запального українського танцю, без ігор різних та сміху?! І ведуча: - Постривайте хвилинку! А чи всі у нашому залі знають, що таке Берегиня, обереги? Якщо ні – ми нагадаємо! ІІ ведуча: Берегиня, обереги – це наші давні і добрі символи, їхнє коріння сягає в глибоку давнину. В них закладена мудрість народна. Це все те, що оберігає нас від лиха, зла, хвороб. ІІ ведуча: Берегинею є наша оселя, а все, що у ній – піч, де пекли хліб, пікна діжа, рушники, криниця біля двору, калина з червоними ягідками та верба біля річки – все це наші обереги. Люди дуже любили свою хату-Берегиню, прикрашали її рушниками, заквітчували квітами, оспівували у віршах. Вірш «Біла хата моя» В. Симоненка Ти стоїш, небагата й непишна, Виглядаючи з саду в луг, Рясний цвіт обтрусили вишні На солом’яний твій капелюх. Ти приймала і щастя, і лихо, Поважала мій труд і піт, Із-під сірої теплої стріхи Ти дивилась жадібно в світ. Відчиняла ти лагідно двері Для нового життя і добра. Друзів кликала до вечері, Рідна хата моя стара! То ж сьогодні і в тебе свято! В шибках вогники голубі. Переходячи в нову хату, Говорю я: «СПАСИБІ ТОБІ»! Народна пісня «Хата, моя біла хата» І ведуча: А зараз давайте уявимо картину, як господиня хати разом з дітьми прибирають свою оселю, готуючись до вечорниць. С Ц Е Н К А (На сцені – декорації української оселі) Мати: - Гей, діти, де ви де? Йдіть-но сюди! Доньки: - Ми тут, мамо! Тут! Мати: - Давайте швиденько прибирайте хату, бо скоро вечір! Син: (потягуючись ліниво) – Ну, той що? Мати: - Як це що? Сьогодні ж вечорниці у нас збираються! Ти що, забув? Доньки - Так що нам робити, мамо? Чим допомогти? Син: - А мені - чим? Мати: - Ти, синку, приймись за піч: принести дрова, розведи вогонь та поскладай на місце рогачі, кочерги. Чому вони й досі порозкидані? Син: - Добре! Зараз зроблю (пішов і все виконує). Мати - А ви, донечки, будете мені допомагати хату прикрашати. Спочатку попрасуйте рушники та повісьте над образами, над портретами наших дідуся й бабусі. Та над дверима не забудьте! Наталка: - А над дверима хоч навіщо? Мати: - А як же, Наталочко. Рушники – це ж наші обереги. Вони охороняють нашу оселю від лиха, хвороб, злих людей і «дурного . ока». Марія: - А також - від домовика! Я його сама бачила! Наталка: - Ой! Хоч не бреши! Марія: - Бачила, бачила! Мати: - Не сваріться, діти, краще беріться до роботи! Над своїми батьками я сама рушничок повішу. (Бере у дівчат рушники). Наталка: - Вишивала бабуся його молодою, Тягнула голкою радість і біль. І вплітався рушник цей в щербатую долю, А на ньому - хліб-сіль. (Приносить хліб-сіль на стіл, різний посуд) Звучить «Пісня про рушник» А. Малишка Рідна мати моя, ти ночей не доспала, І водила мене у поля край села. І в дорогу далеку ти мене на зорі проводжала, І рушник вишиваний на щастя (на долю) дала. Хай на ньому цвіте росяниста доріжка, І зелені луги, й солов’їні гаї, І твоя незрадлива, материнська ласкава усмішка, І засмучені очі хороші (блакитні) твої. Я візьму той рушник, простелю наче долю В тихім шелесті трав, в щебетанні дібров… І на тім рушничкові оживе все знайоме до болю: І дитинство, й розлука, і вірна любов! І ведуча: - Рушник на стіні… Давній наш звичай. Не було, здається, жодної на України оселі, котрої не прикрашали б рушники. «Хата без рушників – що родина без дітей», - казали в народі. ІІ ведуча: - Він був обличчям оселі і господині. З рушником, як і хлібом, зустрічали гостей, його вишивали для молодих на весілля і для новонародженої дитини, з ним проводжали в далеку дорогу батька й сина, проводжали людину в останню путь. Син: - Мамо, а чому ви не познімаєте хоч ці старі портрети. В інших хатах цього давно вже немає – познімали! Мати: - Ото й погано, сину! Забувають люди своє коріння, свій рід! А це – великий гріх. Ось послухайте, діти, таку повчальну легенду. (Сідають за стіл, мати їх обнімає і всі задумливо слухають її розповідь). Легенда - Давно це було. Жила сім’я з трьох поколінь. От якось батько й наказує синові: - Приготуйте візка – бабусю повеземо. Повставали рано – до схід сонця, винесли бабусю. Посадили на візок і повезли за село. - Куди ми її веземо, тату? – спитав син. - До старого шахтного обвалу, бо яка від старої користь – тільки їсть, а робити вже нічого не може! Приїхали до глибокої ями і батько тихо пустив возика разом із бабусею вниз. - Що ви наробили, тату? – закричав син. - Навіщо ж ви возика викинули? А коли прийде Ваш час, на чому ж я Вас повезу? Почув це батько і наче прокинувся. Гірко заплакав і поліз до ями - матір витягати. Марія: - Невже це правда, мамо? Мати: - Не знаю, Марійко, може й правда. Одне знаю – треба шанувати своїх батьків, дідів, прадідів, пам’ятати їх! Наталка: - Я зрозуміла. Ця картка (показує на старе фото на стіні) – теж наш обегір, так мамо? Мати: - Так діти… Ой!!! (підхоплюється). – Щось ми забарилися, розговорилися, а в мене – піч не прибрана, не підбілена! А нам ще вареники ліпити! Марія: - Зараз я, мамо, борошна принесу! Наталка: - А я – сиру до вареників, та й картоплі треба начистити. – Іване, принеси! Син: - Зараз! Уже біжу! (Дівчата чистять картоплю, мати місить тісто). І ведуча: ( про піч) - До речі, піч в українській хаті мала особливе значення – на ній не лише пекли хліб, весільний коровай, різні коржики, гречаники, шишки, готували страву… ІІ ведуча - Вона створювала особливе родинне тепло – мирила тих, хто посварився, була притулком для дітей. І ведуча: - «Яка піч – така й господиня», - говорили в народі. Тому дуже часто піч не тільки білили, а й розмальовували візерунками. Мати: - Ну от, а тепер можна й за вареники братися! Доньки: - Ні, це вже без нас!!! Ми підемо чепуритися! І дівчат на вечорниці кликати! (Дівчата побігли в один бік, а син – в інший). Син: - А я – хлопців! До вечора! Мати: - О побігли! Ох, молодь, молодь! А де ж ви, мої літа молодії… (Замислюється, починає місити тісто й співати пісню) Пісня «Цвіте терен» (Непомітно заходять подруги матері, починають підспівувати). Мати: - Ой, кумоньки-голубоньки, налякали ви мене! Добре, що прийшли – і мені не так сумно. Допоможете! Куми: І: - Ну звичайно, допоможемо! ІІ: - А ти, бачу, вареники затіяла? І: - А до вареників щось буде? (сміються) ІІ: - А чи скоро молодь прийде, бо вже вечір? Мати: - Скоро, скоро. Мої діти побігли кликати! Куми: - Це півночі гуляння буде – музики та пісні! Мати: - Що значить молодість! Куми: - А ти що, себе забула? Пам’ятаєш, чим скорила свого Дмитра? А як співала? - А яка коса була? А тепер що? Мати: - Та не кажіть, давайте краще заспіваємо. (Сідають, співають пісню) Пісня «Розпустили кучері дівчата» (Мати зронила сльозу. Подруги заспокоюють) Куми: - А ну припини! Не час плакати. Та де ж це наша молодь? (Чуються сміх, гомін, спів молоді) Мати: - О, чуєте, дівчата йдуть! А де ж мій хліб–сіль? (З танцями і сміхом заходять дівчата) Пісня «Дощик» Дощик, дощик, капає дрібненько… Я ж думала – запорожець – ненько! Коли б знала, звідкіль виглядати? То б найняла, заставила стежку промітати… Аж він їде, ступає дрібненько, То ж бо милий, то ж бо любий. Дивитись гарненько. Дощик, дощик, аж із стріхи капотить! Розсердився мій миленький, Аж ногами тупотить! (Піднімаються парами на сцену, кланяються господарям) Дівчата (разом): - Добрий вечір у вашій хаті! Мати: - І вам вечір добрий! Заходьте, сідайте у нашій хаті, на нашій лаві! (Дівчата проходять і стоять) Куми: - Ну чого ж ви стоїте! Ще раз просимо гостей до хати! Просимо сідати, а хто хоче – може й вишивати! (Дістають вишиванки, сідають) Дівчата: - А чи ж пристало нам просто сидіти? Нам пристало пісню співати. Куми: - А давайте ось таку: Пісня «Вишиванка» Ой вставала дівчина спозаранку, Вишивала дівчина вишиванку… Вишивала дівчина, вишивала… Чорну та червону ниточку клала. Ой та чорна ниточка – розтавання, А червона ниточка – то кохання. Ой та чорна ниточка – часто рвалась, А червона ниточка – легко клалась. Ой піду я звечора на гулянку, Подарую милому вишиванку. Сердься, мій соколику, чи не сердься – Будеш ти носить її коло серця… (Дівчата показують свої вишиванки) Марія: - Мамо, глянь, як у мене виходить! (показує вишиванку) Мати: - Гарно, доню, молодець! Дівчата: - Який у Вас гарний портрет Шевченка у рушниках? Мати: - Це мій синочок сам намалював! У нього руки – золоті. Куми: - Це він у батька вдався! Дівчата: - А давайте якусь пісню Кобзаря заспіваємо, добрим словом його згадаємо! Кума: - А давайте ось цю: «Реве та стогне Дніпр широкий, Сердитий вітер завива… Додолу верби гне високі, Горами хвилю підійма…» Мати: - Дівчатонька, голубоньки, душечки не крайте! Веселої заспівайте! Доньки: - Дівчата, давайте розвеселимо нашу матусю! Щоб вона горя не знала, і ніколи не сумувала! (Співають) І – «Цвіте, цвіте, черемшина – Ягідок немає… А хто в приймах не буває – той горя не знає (двічі) ІІ – Ой Марічка, чичері, чичері, чичері, Розчеши мя кучері… (тричі) Я би тобі чесала, (тричі) Якби мати не знала…) (тричі) (пританцьовують) Мати: - Ой, дякую, дякую дівчата й подруженьки мої, розвеселили душу! Сідайте! (деякі сідають) Дівчата: - Та де ж це наші хлопці? Щось вони запізнюються! А давайте їх подражнимо трішечки, коли прийдуть. (Ллється пісня. Дівчата чепуряться. Зі свистом, піснею виходять хлопці) Пісня «Їхав козак» Їхав, їхав козак містом, Під копитом камінь тріснув. Та раз-два… Під копитом камінь тріснув, Соловейко в гаю свиснув. Та раз-два… Соловейко, та рідний брате, Виклич мені дівча з хати. Та раз-два… (Музика стихає, хлопці голосно стукають) Дівчата (разом): – Гей, хто там такий? Хлопці (жартуючи) – Пес рябий! Баран крутолобий! Ведмідь клишоногий! - Пустіть до хати! (разом) Дівчата: - Не пустимо до хати, бо вас багато! Хлопці: - Пустіть ліпше! Бо буде гірше! (разом) Дівчата: - Ось як візьмемо рогатини… Доньки: - Полатаємо ваші спини! Хлопці: - Ой, ой, ой, ой! Рятуйте! - Дівчаточка, голуб’яточка! - Ми прийшли не битися! - Та ми ж прийшли миритися! - І гостинці принесли! - І музики привели! Дівчата: - Оце інша справа! Заходьте! Заходьте! Пісня й танок: Хлопці: Добрий вечір, дівчино, куди йдеш? (2) Скажи мені правдоньку, де живеш. Дівчата: Чи ж тоби я розуму не мала (2) Щоб я тобі правдоньку сказала? (приспів) Хлопці: Добрий вечір, дівчино, чия ти? Чи вийдеш ти на вулицю гуляти? Дівчата: Не питай, козаченько, чия я, Як вийдеш ти на вулицю – вийду я… Хлопці: Дівчинонько, серденько, куди йдеш? Скажи мені правдоньку, де живеш? Дівчата: Оце моя хатонька край води; З високого дерева, з лободи… (усі танцюють) Наталка: - Ой хлопці, з вами – не зажуришся! (сідають) Марія: - Сідайте на лави – відпочиньте. Хлопець: - А що то у вас під стріхою пучки калини висять? Мати: - Ой сором! Сором не знати наших звичаїв. Ось послухайте! Розповідь про калину І ведуча: - У кожній родині, де були дівчата на виданні – вивішували під стріхою грона калини. Це означало, що можна приходити зі сватами до цієї оселі. Кума: - Чуєте хлопці, а в нашої господині аж дві доньки на виданні. Та не соромтесь, не соромтесь, дівчата! Дівчата: (про калину) – А ще калиною прикрашають весільний коровай! - І віночки - теж, погляньте! - І на рушниках її вишивають! - А мої батьки мою колиску з калини робили, щоб я не хворіла і була гарна, як калина. Марія: - А яке смачне з неї варення та кисіль! Ось я вас зараз пригощу. Наталка: - Це наша мама приготувала, спробуйте! Скуштуйте! Воно і лікує (пригощає хлопців) Мати: - Так, діти! Без верби і калини – нема України. Вони – наші символи, наші обереги. Кума: - А давайте заспіваємо пісню про калину. Пісня «Ой калина, ти малина!» І ведуча: Багато легенд існує про калину – символ України. Ось одна із них. Легенда про калину ІІ ведуча: - Давно це було, ще тоді, як на наші села нападали турки й татари і нищили все на своєму шляху: чоловіків вбивали, забирали у полон, а дівчата, щоб не потрапити до рук ворога, кинулись у непрохідне болото! І ведуча: - Вони обрали смерть і всі потопилися. А незабаром на тому місці виросли кущі калини з червоними, як кров, ягідками. ІІ ведуча: - Не менше шанують на Україні і вербу. Є навіть свято – Вербна неділя, коли її святять у церкві. І ведуча: - Під вербою завжди копали криницю, щоб була холодна водиця. Кума: - А ось і пісня про криницю. Пісня «Ой у полі криниченька» Дівчата: - А давайте позмагаємося, хто знає більше прислів’їв і приказок про калину: - «У лузі калина з квіточками, неначе матуся з діточками!» - «Запишалася калина – наче красная дівчина!» Хлопці: - Така ж гарна, як ваша Маруся? (сміються) - Зараз ми пісню про неї заспіваємо! Пісня-сценка «Маруся» Якби мені сизий кінь – я сідельце маю: Поїхав би за Дунай – там дівчину знаю Приспів: А я все дивлюся; де моя Маруся? А я все дивлюся: де ти моя Маруся? Я ж поїхав за Дунай – на торбочці хата: Старий дід, стара баба, та ще й дівка кирпата… (виходять) Запросили в хату, запросили сісти, Поставили бараболю нелуплену їсти… (зі столом дід і баба, Маруся ставить картоплю) А я тую бараболю по столу качаю, На полиці – паляниці, я їм все моргаю, Потушили каганець, полягали спати – Я за тії паляниці, та й тікати з хати! Не попав у двері – об стіл головою: Старий дід, стара баба – зверху кочергою! Ой тікав я через тин, через перелази А дід мене ціпом, - ціпом – аж чотири рази! (усі сміються) Хлопці: - Ой, щось живіт звело! І в мене! І в мене! Мати: - А на що ви натякаєте? Що я вас досі не пригощаю. Зараз, зараз… Вареники вже готові! Доньки: - Ми допоможемо, мамо! Разом: - Пригощайтесь, гості дорогі: чим багаті – тим і раді! Дійсно: «Який кущ – така й калина…» Кума: - «Яка мати – така й дитина!» - А давайте заспіваємо жартівливої! Пісня: «Гей, гей моя мила». Ти казала, ти казала в понеділок: Підем разом по барвінок, Я прийшов – тебе нема Підманула, підвела, Підманула підвела, моя мила! Гей, гей, моя мила, Моя мила до роботи не лінива, До роботи – як той пень, А до їжі - як огень, А до їжі - як огень, моя мила! Доньки: - Ні, ні ми – не такі, ми - роботящі! Хлопці: - Оце такої, а на вулиці все зовсім темно стало! Добре, хоч місяць сяє! (Співають) Пісня «Виклик» М.Старицького Ніч яка, Господи, місячна, зоряна, Видно, хоч голки збирай, Вийди, коханая, працею зморена, Хоч на хвилиночку в гай… Дівчата: - Зараз і в гай вийдемо, і за гай! Ставайте, дівчата, до танцю! (Виконують жартівливий танець)
нас розумніший і дотепніший. Слухайте таку: Загадки: - «Я солодкий, я гіркий – відгадайте, хто такий?» (перець) Доньки: - Молодець! Ось тобі вареник! «Коли іде – то гомонить, коли зупиниться мовчить?» (годинник). «Голівки не має, а шапку вдягає! Ніжку хоч і має, але не взуває» (гриб). «Народилась у землі, опинилась – на столі. Мене ріжуть і січуть, мене варять і печуть» (бараболя) «На городі в нас росте сонце ясне, золоте, жовте око, жовті вії, та чомусь воно не гріє?» (соняшник) Наталка: - А хто може швидше проказати «скоромовку». Скоромовки: Дівчата: - «Хитру сороку спіймала морока, на сорок сорок – сорок морок»; - «Ой Кіндат, так Кіндат – зуб зламав об мармелад!» Хлопці: - «А тепер пограємо у фанти-лічилочки. - Я рахую, я! (вигукують по черзі) Лічилки: «Ой росло у полі жито Добрим дощиком полито, Жито стигло, достигало, колосочками кивало. А ти, киве, не кивай, а на вулицю – тікай.» «Стоїть півень на току у червонім чобітку. Будем півника просити: ходи жито молотити.» «Котилася торба з великого горба, А в тій торбі – хліб-паляниця, З ким захочеш – з тим поділишся» «Сітка – вітка, дуб-дубки, поставали козачки, Шабельками –брязь! Вийди, князь! «Йшла Марійка на стежинку, Загубила там корзинку А в корзинці – паляниця, Хто знайде – тому жмуриться» (Грають в піжмурки, сміються) Мати та подруги: - Що значить молодість – ні часу не помічають, ні втоми не мають. (Починають співати пісню, натякаючи, що вже пора закінчувати вечорниці). Пісня «Зеленеє жито, зелене» І ведуча: - Скільки б не співали, а кінчати час! Кращі побажання ви прийміть від нас! ІІ ведуча: - Й у вас, і в нас – все буде гаразд! Щоб ви і ми – щасливі були! Викладач: - І хай завжди живе у наших серцях віще слово Т.Г.Шевченка: На сцену виходять усі учасники і разом говорять: «Наша дума, наша пісня – не вмре, не загине! От де, люди, наша слава – Слава України!» |
Додати документ в свій блог або на сайт
Реклама:
Схожі:
 | Мета. Виховувати любов до української народної пісні як однієї із складових менталітету українців. Відроджувати календарно-обрядові... | | Мета: узагальнити та систематизувати знання з теми; формувати навички безпечної поведінки та правової освіти |
| Розвивати логічне мислення, інтерес до правових знань, навички самореалізації і самовиховання. Виховувати пошану до законів України,... | | Людину, націю, пріоритети духовної культури, визначають основні напрями реформування навчально-виховного процесу |
| Місце обраного виховного заходу в системі навчально-виховної роботи класу. Його зв'язок із навчальним матеріалом, з іншою діяльністю... | | Обладнання: запис пісні «Рідна мати моя…»; «диван» (лавка або стільці, накриті покривалом) для сценки; яблука та шарфи для конкурсу... |
| «Срібні дзвіночки 2012”, з метою формування творчої еліти Ратнівщини, популяризації української сучасної пісні та формування музично-естетичної... | | ... |
| Щорічний міський фестиваль української сучасної естрадної пісні імені Назарія Яремчука (далі Фестиваль) є мистецько-громадським заходом,... | | Святково прибрана сцена. На сцені Державний Герб України, Державний Прапор України, червоно-чорний прапор, напис «1942-2012», портрети... |
| Директорія Української Народної Республіки проголосила Злуку всіх українських земель в єдину Українську державу. Саме цей день з′єднання... |