Реалізація норм мп. Поняття та форми icon

Реалізація норм мп. Поняття та форми




НазваРеалізація норм мп. Поняття та форми
Сторінка2/4
Дата конвертації01.04.2013
Розмір0.73 Mb.
ТипДокументи
1   2   3   4
Тема. Міжнародний правотворчий процес.

Основний шлях створення норм міжнародного права є досягнення угоди між суб’єктами МП. Оскільки в сфері міждержавних органів немає нормотворчого органу самі суб’єкти здійснюють ці функції. Визначення - Є активна діяльність суб’єктів МП по формуванню правової норми через узгодження державних інтересів і позицій. Основним суб’єктом правотворчого процесу є держава. Процес нормоутворення можна поділити на дві стадії: 1) досягнення згоди суб’єктів МП стосовно змісту правил поведінки; 2) досгнення згоди на рівні волевиявлення стосовно визнання цих правил поведінки в якості норми міжнародного права. Міжнародна правотворчість починається з договірної ініціативи. Вона повинна здійснюватись у формі запропонованого проекту угоди. Цьому передує доправотворча стадія, коли на основі усвідомлення своїх потреб і інтересів держава формує власну позицію і усвідомлює, що захист цієї позиції без інших держав неможлива. Сформована позиція будується на 3 компонентах: власне бачення проблеми; прогноз перспективи її впорядкованого розвитку; можливість використання потенціалу інших держав у вирішенні вказаної проблеми. Останні, як правило, мають власну позицію. Після першого держави з боку зацікавленої держави формується власна позиція. Договірна ініціатива може мати наслідки, коли вона поступила від суб’єкта МП, уповноваженого на таку ініціативу. Національне право держав не встановлює кола органів здатних виступати з державною ініціативою. До них відносяться спеціалізовані і неспеціалізовані органи зовнішніх відносин. Також можуть інші громадські організації і навість фізичні особи, але така ініціатива не породжує наслідків для держав. В усякому разі ця ініціатива впливає на розвиток міжнародної правосвідомості. Безпосереднє створення норм МП починається з узгодження позицій суб’єктів щодо можливого варіанту, моделі норм. Чим більше інтерес держави в новій нормі і чим більша різниця в позиції з контрагентом, тим більше поступок і компромісів буде зроблено. Держава повинна попередньо визначитись на які компроміси вона повинна піти. Позиції держав відображаються в окремому акті. Процес узгодження позицій є процесом шліфування, виробленням прийнятності норм. 2 стадії міжнародного нормотворчого процесу можуть співпадати а можуть мати суттєвий розрив – інколи до років. Акти міжнародних організацій які приймаються шляхом голосування, якщо держави погодилися визнати їх силу формуються в умовах коли одна стадія правотворчого процесу не відокремлена від іншої. Коли міжнародний акт вступає в силу на умовах (ратифікація, настання певної події) розрив у стадіях процесу може становити роки. Складність міжнародного правотворчого процесу змусила державу іти на інституціалізацію процесу. Організаційно-правову основу нормотворчого механізму міжнародних актів складають статути і правила процедури. Нормотворчість МО досить різноманітна. Вони самі виступають з договірною ініціативою, скликають конференції, проводять узгодження. Треба підкреслити що в цілому МО здійснюють правотворчі функції як безпосередньо так і у співробітництві з іншими суб’єктами МП. Певними особливостями характеризується правотворчий процес при виробленні звичаїв. Ті звичаї які формуються в порівняно нетривалий час, то ці звичаї утворюються в порядку міжнародного нормотворчого процесу і формулюються ідентичним міжнародно-правовим актом, угодою. Вважається що основний міжнародний правотворчий процес проходить через створення:

  • міжнародний договорів;

  • звичаїв;

  • принципів юс когенс.

Допоміжні процесу утворення норм МП. Певний вплив на міжнародно-правотворчий процес здійснюють міжнародно-правові доктрини, резолюції державних установ, думки діячів.

Принципи міжнародного процесу. Умовно принципи можна поділити на дві основні групи:

  1. принципи що забезпечують політико-правову сторону міжнародного правотворчого процесу;

  2. принципи що удосконялюють його технічну управлінську сторону.

Головним політико-правовим принципом є принцип рівноправності. Він вимагає юридичної рівності між усіма учасниками процесу правотворчості і грунтується на тому, що міжнародно-правові акти укладені із порушенням принципу рівності визнаються недійсними. 2-й принцип міжнародної законності – встановлює певну ієрархію міжвідомчих актів, міждержавних універсальним. 3-й принцип - дотримання конституційної процедури укладення угод; 4-й врахування інтересів іншої сторони; 5-й укладення міжнародних актів належними суб’єктами; 6-й повна добровільність і незастосування сили; 7-й заборона обману в ході переговорів і дій які ведуть до текстуально неточного відображення узгоджених правил. Як окремий випадок в обмані – підкуп. Ефективність правотворчого процесу залежить від організованості процесу. Важливу роль відігрують таким чином техніко-управлінські принципи: 1) Принцип відповідності суб’єкта управління об’єкту. Порушення цього принципу веде до перешкод функціонування системи правотворення; 2) принцип ієрархії державних органів, які мають міжнародні правотворчі повноваження; 3) принцип ієрархії нормативних розпоряджень. Участь багатьох державних органів в нормотворчій діяльності характеризується різницею в об’ємі повноважень. Створюється певна ієрархія органів. 4) принцип наукової обгрунтованості міжнародної правотворчої діяльності; 5) ретельної підготовки і обговорення спроєктованих актів; 6) принцип максимального врахування попередніх актів і практики їх застосування; 7) принцип відопвідності міжнародно-правового акту його об’єкту регулювання. Ефективність правотворчого процесу залежить від всіх принципів.

Односторонні акти держави в міжнародному правотворчому процесі. Треба підкреслити, що міжнародний правотворчий процес, це процес в якому співробітничають одночасно щонайменше 2 суб’єкти. Інколи джерелом міжнародних зобов’язань може бути односторонній акт держави в формі нот, заяв, виступів лідерів держави, інших державних діячів, якими держави беруть на себе зобов’язання вести себе належним чином в міжнародних відносинах. Більшість цих заяв є морально-політичними і не містять юридичних зобов’язань, але вони зобов’язують державу до певних дій і будь-яка відмова від виконання може суттєво вплинути на престиж держави. В науці МП існує думка, що міжнародні акти держави здатні створювати норми МП, а тому є джерелом МП. Автори, які так вважають вбачають в односторонніх актах важливий канал, засіб міжнародної правотворчості. Але на сьогодні ця думка не є переважною. Фольф Деган а у нас Ушаков вважаються, що найбільше значення в якості джерела МП, крім договору і звичаю, має односторонній акт держави. Вся Радянська наука наполягала на тому що Декрет про мир є джерелом МП. Під зобов’язанням ми розуміємо одностороннє зобов’язання держави, але будь-які держави беруться на основі існуючих міжнародно-правових норм і тому міжнародно-правове зобов’язання не є новим, держава лише погоджується, що така норма буде розповсюджуватись і на неї. Факт односторонньої заяви лише свідчить, що в певні міжнародні правовідносини вступає вказаний суб’єкт МП. Одні автори (Лукашук) вважають що односторонні акти породжують зобов’язання в силу добросовісності. Інші переважна більшість – що на основі інших норм. Коли не існує відповідної угоди мова може йти про міжнародно-правовий звичай, згідно з якому держава може брати одностороннє зобов’язання. Багато держав брали зобов’язання не застосовувати першими ядерної зброї, припинити випробування ядерної, хімічної, бактеріологічної зброї. Норми МП, які б заборонили ці дії не існує. Але існує звичаєва норма, бо ці зобов’язання не тільки не суперечать МП а й сприяють його розвитку. Саме тому, що існує звичаєва норма держава не може вважатися вільною від взятих в односторонньому порядку зобов’язань. Своєю заявою держава входить в певні міжнародні правовідносини з іншими суб’єктами МП і розривати без згоди останніх вона не вправі. Винятком може бути саме та ситуація, коли держави при проголошенні одностороннього акту обумовили фактори виходу з міжнародних правовідносин, в які вона вступає згідно акту. Інші держави можуть передбачати подібні результати. Тому тут не може йти мова про порушення інтересів контрагентів. Однак сказане ні слід тлумачити однобоко. Переважна більшість договірніх ініціатив здійснюється через односторонні акти; з нього починається нормотворчий процес. Інколи буває, що через односторонні акти створюється міжнародна правова норма, що відбувається безпосередньо за заявою без дотримання тривалих стадій правотворчості. В науці є загальноприйнятним, що після проголошення одностороннього акту він повністю зберігає свою силу для держави-ініціатора. Якщо такі акти проголошують інші держави то створюється рівноцінна ситуація укладенню угоди. Односторонні акти не підлягають зміні чи заміні. Односторонні акти матимуть юридичну силу, якщо вони проголошуються відкрито, інколи держави здають акти на зберігання в Секретаріат ООН. Крім односторонніх актів добровільного покладення зобов’язань можуть бути акти визнання (акти приєднання до угод, визнання для себе чинними цих угод. Україна визнала для себе чинними багато угод, укладених за часів СРСР. Від такого акту Україна не може відмовитись). Важливим для міжнародно-правотворчого процесу є такий акт, як протест. Він є одним із головних факторів невизнання. Цим актом засвідчується, що не відбулося певного міжнародного правотворення. Для нього є чіткі вимоги. Протест повинен бути чітко і публічно бути висловленим. Іноді розглядають як односторонні акти такі дії, як відмова і ЕСТОПЕЛЬ. Відмова держави від прав свідчить, що ці права вже існують і їх правотворча стадія вже завершилася до відмови. Естопель – це тверження держави своїми діями про існування певної норми. Якщо держава певний час своїми діями стверджувала про існування певної норми вона з часом не може стверджувати протилежне. \

Участь громадськості в міжнародному правотворчому процесі. 1. Безпосередня участь у розробці міжнародних правових актів (48 рік в Гаазі були проведені конференції руху за європейську єдність; участь міжнародних неурядових організацій). ІАТА – міжнародна неурядова організація об’єднує власників аерпортів та експлуатантів повітряних ліній.

2 випадок непряма участь громадськості у міжнародній правотворчості. Через засоби тиску на представників уряду.


Кодифікація міжнародного права як один з елементів міжнародного правотворчого процесу. Під кодифікацією розуміється систематизація чинних договірних і звичаєвих норм з метою прогалин, заміни старих норм, уникнення суперечностей. На відміну від корпорації кодифікація є здійсненням правотворчої діяльності. Кодифікація сама по собі є прогресивним розвитком МП але будь-яка кодифікація означає фіксацію певного стану міжнародних стосунків без динаміки. Кодифікація норм МП на відміну від прогресивного розвитку МП. Кодифікація характеризує статичний елемент, прогресивний розвиток – динамічний. В сучасному МП головна кодифікація відбувається у рамках ООН спеціально створеною комісією. Комісія готує проект конвенції, 6-й комітет розглядає проект і передається ГА, ГА схвалює резолюцією і передаєтсья державам для зауважень, отримавши зауваження комісія готує остаточний варіант – потім в 6 й комітети – ГА, яка передає для підпису. (Женевська конвенція по морському праву; Проект статей про відповідальність держав 99 року (знайти на сайті ООН)).

Міжнародні правовідносини.

Після норм МП, міжнародні правовідносини – друга найголовніша складова механізму міжнародно-правового регулювання. Теоретичних досліджень фактично нема. В цілому виходячи з дискусії Радянської науки щодо визначення структури і елементів правовідносин, то:

1 елемент – учасник міжнародних правовідносин;

2 – права;

3 – обов’язки і взаємозв’язок прав і обов’язків;

4 – реальна поведінка учасників МП у відповідності з правами і обов’язками.

Шуршалов після детального дослідження запропонував іншу структуру: 1. Суб’єкт права; 2. О’єкт; 3. Право як правоздатність; 4. Обов’язок.

Ми будемо розглядати структуру МПв у трьох елементах:

  1. суб’єкти права як учасники;

  2. зміст правовідносин. Розділяти матеріальний змість (поведінка суб’єктів, юридичний зміст (права і обов’язки);

  3. об’єкти правовідносин.


1. у різних авторів набір суб’єктів різний. Суб’єкт права – це сторона потенційно здатна бути учасником правовідносин. У випадку суб’єкту правовідносин – це можливість вступати у правовідносини, реалізована в дійсності. В МП міждержавні органи не можуть бути учасниками багатьох правовідносин. Стати суб’єктом правовідносин можна після настання юридичних фактів. Перехд від суб’єкта права до суб’єкта правовідносин – є перехід від загального до конкретного; від можливого до дійсного. Суб’єкт права і правовідносин – це різні речі і вони не співпадають за змістом.


2. Зміст. Права і обов’язки учасників міжнародних правовідносин складають юридичний зміст. Суб’єктивні права можна розглядати як об’єктивне право конкретних правовідносин. Суб’єкт права – міра дозволеної поведінки. Головне в суб’єктивному праві забезпечення нормою МП певної дії чи утримання від дій. Суб’єкти права можуть складатися одночасно з прийняттям норми або через певний період після вироблення норми. В МП суб’єкт права виникає не з правовідносин, а з норми права. Суб’єкт права не слід змішувати з правоздатністю. Міжнародна правоздатність реалізується в суб’єктивному праві. Правоздатність укладати угоди не є зобов’язанням йти на їх укладення. Отже, міжнародна правоздатність є ширше ніж суб’єктивне право. В МП на відміну від національного права всі питання вирішуються на основі погодження.


Обовязки субєктві разом з субєктив㴽ими правами складають зміст правовідносин. Незалежно від того про яку поведінку йдеться (необхідну, належну, обвязкову), якщо така поведінка є реалізацією обовязку, вона завжди повинна бути згідно зобовязань що випливають з норм МП. Права і обовязки можна розглядати як протилежність які в однаковій мірі стосуються різних субєктів-учасників одних і тих же МВ. Субєкт який має право є одночасно і зобовязаним субєктом. В МП немає таких правовідносин і не може бути таких ситуацій де є тільки субєктивне право чи ⨪⨪⨪⨪⨪⨪⨪⨪⨪⨪⨪⨪⨪⨪⨪⨪⨪⨪⨪⨪⨪⨪⨪⨪⨪⨪⨪⨪⨪⨪⨪⨪⨪⨪⨪⨪⨪⨪⨪⨪⨪⨪⨪⨪⨪⨪⨪⨪⨪⨪⨪⨪⨪⨪⨪⨪⨪⨪⨪⨪⨪⨪⨪⨪⨪⨪⨪⨪⨪⨪⨪⨪⨪⨪⨪⨪⨪⨪⨪⨪⨪⨪⨪⨪⨪⨪⨪⨪⨪⨪⨪⨪⨪⨪⨪⨪⨪⨪⨪⨪⨪⨪⨪⨪⨪⨪⨪⨪⨪⨪⨪⨪⨪⨪⨪⨪⨪⨪⨪⨪⨪⨪⨪⨪⨪⨪⨪⨪⨪⨪⨪⨪⨪⨪⨪⨪⨪⨪⨪⨪⨪⨪⨪⨪⨪⨪⨪⨪⨪⨪⨪⨪⨪⨪⨪⨪⨪⨪⨪⨪⨪⨪⨪⨪⨪⨪⨪⨪⨪⨪⨪⨪⨪⨪⨪⨪⨪⨪⨪⨪⨪⨪⨪⨪⨪⨪⨪⨪⨪⨪⨪⨪⨪⨪⨪⨪⨪⨪⨪⨪⨪⨪⨪⨪⨪⨪⨪⨪⨪⨪⨪⨪⨪⨪⨪⨪⨪⨪⨪⨪⨪⨪⨪⨪⨪⨪⨪⨪⨪⨪⨪⨪⨪⨪⨪⨪⨪⨪⨪⨪⨪⨪⨪⨪⨪⨪⨪⨪⨪⨪⨪⨪⨪⨪⨪⨪рій джерела права:

  • права і обовязки, які випливають з основних принципів сучасного МП;

  • права і обовязки з міжнародних договорів;

  • зі звичаїв;

  • права і обовязки що є наслідком рішень міжнародних органів (міжурядові міжнародні організації та органи міжнародної юстиції);

  • права і обовязки які є наслідком односторонніх дій учасниках правових відносин.

Обєкт міжнародних правовідносин. Класичне співвідношення обєкт права і обєкт правовідносин. Чи співпадають чи ні. Значна кількість фахівців дотримується того, що це різні поняття. Обєктом конкретних правовідносин є не суспільні відносини, а конкретні блага (матеріальні, особисті), з приводу яких склалися субєктивні обовязки. Право регулює відносини а не благо. І право регулює відносини через визначення якраз прав і обовязків. Відповідно лише у правовідносинах в однеє ціле обєднуються субєкти права, обовязки, відносини між субєктами. Якщо додати сюди блага, то вони повинні стати частиною одного з цих елементів. Єдина можливість – обєднання з субєктом. З матеріальними благами у права опосередкований звязок лише через субєктів. Все те що має опосередкований звязок з правом або опосередковане відношення до права є таким і для його компонента, тобто для правовідносин. Треба підкреслити, що матеріальні і нематеріальні блага не можуть бути складовими елементами правовідносин. Обєктами можуть бути тільки суспільні відносини. Під час переходу від норми права до правовідносин не змінюється субєкт правового регулювання, він лише конкретизується, так само як не змінюється і обєкт. Із загальних суспільних відносин, які можуть бути врегульовані правом виділяються конкретні відносини між конкретними субєктами. а ці відносини базуються на правах і обовязках цих субєктів. Різниця між обєктом МП і обєктом Правовідносин лише в обємі відносин, що підлягають регулюванню і в ступені їх індивідуалізації. Оскільки правовідносини є засобом впливу норми на обєкт (засобом реалізації) то не можна говорити про різні обєкти. Логічний звязок. Правовідносини є засіб реалізації норми права, засіб впливу на міжнародні відносини як такі. Так чи може бути різний обєкт у права і правовідносинах. Опоненти Шуршалов, Захаров доводять що обєктом конкретних правовідносин є матеріальні благи, оскільки вони є обєктом міжнародного права. Є 7 точок зору на те, що таке обєкт міжнародних правовідносин.

Юридичні факти у міжнародних правовідносинах. Так само, як в теорії права юридичним фактом є події, з якими повязано припинення субєктивних прав і обовязків. Юридичні факти – зовнішні для правовідносин елементи, які дозволяють встановити коли такого роду звязки виникають, коли припиняються. Юридичними фактами, що породжують міжнародні правові відносини можуть бути як індивідуальні так і колективні дії субєктів так і певні події. Інколи юридичні факти приводять лише до виникнення певних прав і обовязків без завершеного формування їх у конкретні правовідносини (прийняття держави у міжнародну організацію як правило породжує лише право бути обраною у керівні органи, але такі правовідносини можуть скластися після факту обрання а можуть і не скластися. Факт вступу в міжнародну організацію не є юридичним фактом, що породжується правовідносини здійснення функцій члену керівного органу. Ці останні правовідносини формуються на основі такого юридичного факту, як обрання в керівний орган. Але факт прийняття в МО не є таким, що можна вважати юридично незначимим для наступного юиридчного факту. Таким чином факт вступу взагалі засвідчує абстрактну можливість, субєктивне право). Отже, не всі міжнародні правовідносини утворюються на підставі лише одного юридичного факту. Низка юридичних фактів є підставою для виникнення більшості міжнародних правовідносин. Така ж ланка юридичних фактів зазвичай необхідна і для того, щоб припинити міжнародні правовідносини. Таким чином в МП для правових наслідків виділяють юридичні факти, що ведуть до утворення, зміни чи припинення міжнародних правовідносин, позитивно і негативно впливаючи на міжнародні правовідносини; юридичні факти, що залежать від волі субєкта МП; факти одноразові, багаторазові і факти тривалої дії.

В системі юридичних актів, що впливають на утворення, зміну чи припинення правовідносин можна виділити:

  • акти односторонні, тобто визнання, розрив дипломатичних відносин, денонсація, оголошення персоною нон грата.

  • Двосторонні і багатосторонні акти (підписання, ратифікація рішень МО);

  • Події і становиша (революції, війни, ребус сік стантімус (докорінна зміна обставин)).

Юридичними фактками досить часто стають неправомірні дії. Такі юридичні факти породжують правоохоронні правовідносини міжнародної відповідальності.


^ Міжнародно-правова відповідальність.

Дослідники вважають, що жодна інша тема так не заплутана і не є до такої міри не розкритою як тема розуміння сутності міжнародно-правової відповідальності. Певний вплив на становлення міжнародно-правових поглядів відповідальності мала наука цивільне право, звідки запозичались терміни зобовязання, примус. Під час роботи над кодифікацією норм міжнародного права інституту міжнародно-правової відповідальності комісія ООН зазначила бідність юридичного лексикону з питань відповідальності. Бідність не зупинила більшості дослідників до іновації в цьому плані. І майже всі ті, хто описували цю проблему вигадували свої власні терміни, щоб позначити ті чи інші явища. Це веде ще до більшої плутанини. Не говорячи про те, що більшість дослідників радянської та пострадянської науки різними термінами описували явище міжнародно-правової відповідальності. Але найбільш поширеним з точки зору наслідків і цитування є визначення Тункіна – під міжнародною правовою відповідальністю розуміють юридичні наслідки, які настають для субєктів МП в результаті порушення ним міжнародно-правового зобовязання. Також Шестаков, Шебаєва всі вони цитували це визначення. Але це визначення підходить і до інших видів відповідальності. Воно не містить особливостей міжнародної відповідальності. Міжнародно-правова відповідальність це обовязок субєкта правопорушника ліквідувати наслідки шкоди вчиненої іншому субєкту МП здійсненої внаслідок юридичного правопорушення. Досить поширене визначення відповідальності через дії (Мєлков, Мікашев). на думку прихильників такого підходу до визначення поняття до міжнародно-правової відповідальності – під нею слід розуміти юридичні наслідки для субєктів МП, які порушив діючі норми МП і свої міжнародні зобовязання. Одночасно вона є одним з юридичних засобів забезпечення дотримання цих норм і відшкодування нанесеного збитку (шкоди). Це приблизно тотожні визначення, які пропонуються в підручниках. Ігнатенко пропонує майже таке саме визначення, але підкреслює що відповідальність субєкту міжнародного права ліквідувати шкоду, вчнину ним іншому субєктму МП в результаті порушення міжнародно-правового зобовязання або обовязок відшкодувати збитки, нанесену правомірними діями, якщо це передбачено договором.


Тункін – 57 рік – в науці МП під міжнародно-правовою відповідальністю розуміють негативні юридичні наслідки, які наступають для суб’єкта МП в результаті порушення ним МПзобов’язання.

Комісія МП ООН – міжнародно-правовою відповідальністю є ті наслідки, яке те чи інше міжнародне протиправне діяння може мати згідно нормам МП в різних випадках, наприклад, наслідки діяння в плані збитку, шкоди і відповідних санкцій. Не дивлячись на це що до цього часу це визначення є доктринальним воно охоплює баченням МП відповідальності вченими багатьох систем права.

Всі види правовідносин, що можуть виникнути в рамках МП в результаті МП діяння держави незалежно від того, чи обмежуються ці відносини правовідносинами між державою яка вчинила діяння і яка постраждала, і розповсюджується також на інших суб’єктів. Не залежить від зобов’язання відновити в правах державу, яка постраждала і стягнути нанесенні збитки, і чи охоплюють ці відносини право самої держави, яка постраждала, і право інших держав застосувати до винної будь-яку санкцію.

Переважно в науці МП погляда на МП відповідальність концентрується на правовідносинах які винкають піся правопорушення. Все менше вчених тлумачить МП відповідальність тільки як обов’язок відшкодувати збиток.

Василенко звертав увагу, якщо аналізувати тільки обов’язок по відшкодуванню збитку, то можна прийти до невірного висновку, що міжнародно-правова відповідальність виникає там, де є збиток. В більшості досліджень підкреслюється 5 основних рис відповідальності:

  1. міжнародно-правова відповідальність реалізується в міжнародних правоохоронних відносинах між державою-порушницею з одного боку і державами (інколи всім співтовариством)-жертвами з другого боку;

  2. МПВ виникає слідом за здійсненням міжнародного правопорушення;

  3. МПВ полягає в застосуванні до держави-порушниці міжнародного права примусових (непревентивних) заходів;

  4. Міжнародно-правова відповідальність пов’язана з негативними наслідками для правопорушників;

  5. МПВ має на меті забезпечення міжнародної законності і міжнародного правопорядку.

Відповідальність таким чином⨪⨪⨪⨪⨪⨪⨪⨪⨪⨪⨪⨪⨪⨪⨪⨪⨪⨪⨪⨪⨪⨪⨪⨪⨪⨪⨪⨪⨪⨪⨪⨪⨪⨪⨪⨪⨪⨪⨪⨪⨪⨪⨪⨪⨪⨪⨪⨪⨪⨪⨪⨪⨪⨪⨪⨪⨪⨪⨪⨪⨪⨪⨪⨪⨪⨪⨪⨪⨪⨪⨪⨪⨪⨪⨪⨪⨪⨪⨪⨪⨪⨪⨪⨪⨪⨪⨪⨪⨪⨪⨪⨪⨪⨪⨪⨪⨪⨪⨪⨪⨪⨪⨪⨪⨪⨪⨪⨪⨪⨪⨪⨪⨪⨪⨪⨪⨪⨪⨪⨪⨪⨪⨪⨪⨪⨪⨪⨪⨪⨪⨪⨪⨪⨪⨪⨪⨪⨪⨪⨪⨪⨪⨪⨪⨪⨪⨪⨪⨪⨪⨪⨪⨪⨪⨪⨪⨪⨪⨪⨪⨪⨪⨪⨪⨪⨪⨪⨪⨪⨪⨪⨪⨪⨪⨪⨪⨪⨪⨪⨪⨪⨪⨪⨪⨪⨪⨪⨪⨪⨪⨪⨪⨪⨪⨪⨪⨪⨪⨪⨪⨪⨪⨪⨪⨪⨪⨪⨪⨪⨪⨪⨪⨪⨪⨪⨪⨪⨪⨪⨪⨪⨪⨪⨪⨪⨪⨪⨪⨪⨪⨪⨪⨪⨪⨪⨪⨪⨪⨪⨪⨪⨪⨪⨪⨪⨪⨪⨪⨪⨪⨪⨪⨪⨪⨪⨪вати шкоду.

Норми МП які регулюють походження, зміст і реалізацію МПВ становлять окремий інститут. Особливих змін цей інститут зазнав після другої світової війни коли була визнана відповідальність за агресію, апартеїд, расизм, відмову надати незалежність колоніальним народам. Після другої світової війни суттєво змінилися можливості і сутність застосування примусових заходів. Також розширилося коло суб’єктів міжнародно-правової відповідальності перш за все за рахунок суб’єктів фізичних осіб. Змінилися форми реалізації міжнародно-правової відповідальності.

Разом з тим до останнього часу інститут МПВ залишається звичаєво правовим. Наприкінці 50-х років була розпочата кодифікація, яка завершена насьогодні але статті в силу не вступили. В процесі комісії МП були розширено сферу дії інститут МПВ, оскільки МПВ була розширена на екологічні проблеми, космічний простір. З кінця 70-х років фактично сформувався інститут міжнародно-правової відповідальності міжнародних організацій. 1978 рік – комісія МП суттєво змінила аспект аналізу норм міжнародно-правової відповідальності внісши в порядок дений розгляд питань: шкідливі наслідки дій дозволених або не заборонених міжнародним правом. МПВ не знає на відміну від внутрішнього права галузевого поділу. У внутрішньому праві є 4 типи відповідальності: кримінально-правова, цивільно-правова, адміністративно-правова, дисциплінарна а також деякі дослідники виділяють відповідальність в трудовому праві. Разом з тим в міжнародному праві можуть бути різними режими міжнародно-правової відповідальності: наприклад, за агресію один режим, і зовсім інший за порушення норм договору.

МПВ базується на чотирьох основних принципах:

  • принцип відповідальності стосовно всіх міжнародно-правових діянь держави;

  • принцип, який визначає суб’єктів таких діянь;

  • принцип який визначає умови наявності міжнародно-правових діянь;

  • принцип незастосування національного права для визначення наявності таких діянь.


Підстави виникнення міжнародно-правової відповідальності.

В науці МП висловлюються різні погляди. Найбільш принятною точка зору, яка зводить підстави до наявного правопорушення. В підручнику Колосова замість терміну підстиви використано “походження” МПВ. Ми будемо аналізувати підстави з двох боків:

Нормативно-правові підстави і фактичні. Нормативно-правові - сукупність юридично обов’язкових міжнародно-правових актів, на основі яких певна поведінка або утримання від дій кваліфікується як міжнародно-правове правопорушення і в силу яких суб’єкт повинен нести відповідальність. Якщо немає заборони певної дії чи утримання від дій, за невеликими винятками, юридична відповідальність недопустима. Нормативно-правові підстави є визначальними для межі потенційно можливої відповідальності. Тому самі підстави повинні бути правомірними юридично дійсними зобов’язаннями. В цілому джерела МПВ співпадають з джерелами МП і норми чинності МП мають ті самі обмеження для МПВ, але є виняток: нормативно-правовою підставою відповідальності держав завжди є рішення міжнародних судів і арбітражів. Нормативно-правовою підставою можуть бути спеціальні правові акти, які покладають відповідальність на суб’єктів МП але не є джерелами (Рішення міжнародних органів а також односторонні акти держав, які не є джерелами МП). Міжнародний Суд ООН в 74 році підкреслив: “Загально відомо, що декларації укладені з допомогою односторонніх актів стосовно правової і фактичної ситуації можуть мати своїм наслідком створення правових зобов’язань. Такі зобов’язання зобов’язують державу навіть якщо вони не були укладені в рамках переговорів. Отже джерелами МПВ є:

  • правомірні юридично дійсні міжнародні договори і звичаї;

  • рішення міжнародних організацій і органів (Ради Безпеки), які у відповідності з нормами МП і статутами мають юридично обов’язковий характер;

  • правосудні рішення міжнародних суддів і арбітражів (консультативні висновки не є такими);

  • односторонні міжнародні зобов’язання держави які є засобом в дію для цієї держави чинних або щойно створених норм МП.

Нормативно-правовою підставою МПВ є як норми матеріального характеру, що встановлюють відповідальність в конкретній галузі права, так і процесуальні норми, що відносяться безпосередньо до інституту міжнародно-правової відповідальності. Юридичним фактом для функціонування МПВ може бути лише міжнародне правопорушення, яке таким чином складає фактичну сторону підстав міжнародно-правової відповідальності.

В процесі встановлення міжнародних правопорушень важливо встановити наявність характерних для них ознак. Не вважається міжнародним правопорушенням: а) недружні акти; б) окремі злочинні вчинки фізичних осіб пр㸾ти міжнародного права (злочини міжнародного характеру або конвенційні). Злочини фізичних осіб найближчі до міжнародних злочинів, які є категорією МП. До недружніх актів відносять поведінку держав, яка нанесить шкоду іншим держам але не порушує норм МП. Міжнародне право не забороняє недружніх актів, який ні в якому разі не породжує міжнародно-правової відповідальності і надає можливість боротися з цим лише морально-політичними заходами. Найбільш типовими є такі недружні акти: надмірне обмежння прав іноземних фізичних і юридичних осіб на території держави; націоналізація власності іноземних держав і осіб на території держави; підвищення митних подактів, зборів, платежів відносно товарів певної держави чи групи держав; в цілому будь-які дії які знаходять в межах суверенітету держави, але нехтують інтересами іншої держави.

Злочинні дії осіб проти МП є підставою кримінального а не міжнародно-правового покарання (заборона використання міжнародних радіо частот, використання проституції третіми особами, невтручання в дії міжнародної авіації, порушення право держави на континентальному шельфі, тероризм, найманство, захват заручників). Це такі дії фізичних осіб, які порушують норми МП і тому заборонені нормами внутрішнього права. Боротьба з такими злочинами передбачена нормами міжнародного права (ст. 101 Ямайської конвенції 82 року встановлює протиправність піратства але відповідальність фізичних осіб не є міжнародно-правовою, оскільки поведінка фізичних осіб здійснюється поза межами контролю політичної діяльності держави, ця особа діє не від імені держави і не є посадовою особою).

При спірних ситуаціях держави які не сформулювали одна одній своїх домагань, але їх інетерси страждають від поведінки вищих посадових осіб. На цьому етапі сторони не несуть міжнародно-правової відповідальності, оскільки не відбулося міжнародного правопорушення але держави повинні вдатися до мирних засобів виходу з ситуації, тобто переговорів. Відмова вдатися до мирних заходів вже є правопорушенням. Прикладом є територіальна спори, випадки спадкоємства при поділі держави.


Ознаки правопорушення.

Об’єктивними елементами правопорушення є:

  • об’єкт правопорушення;

  • протиправна поведінка;

  • шкода, збиток;

  • причинно-наслідковий зв’язок між протиправною поведінкою і збитком;

  • вина правопорушника.

Відсутність хоча б однієї із сказаних питань ставить під сумнів наявність правопорушення. Виходячи з тієї ролі які відіграють ці елементи в кваліфікації правопорушення їх інколи поділяють на основні елементи: протиправна поведінка і шкода; структурні елементи: причинно-наслідковий зв’язок; суттєві умови мправопорушення: вина. Об’єкт правопорушення не є структурним елементом. Більшість вважають що під об’єктом розуміють сам суб’єкт, інші, що об’єкт – певні блага. Деякі автори відносять до об’єкту міжнародного правопорушення матеріальні і нематеріальні блага (Куріс Праксен Міхалович вважає, що об’єкти міжнародного правопорушення поділяють на три типи: безпосередній, реальний, загальний. Безпосередній – мир, безпека, честь і гідність держав і націй, раельний – порушення зобов’язань).

Основним елементом міжнародного правопорушення є протиправна поведінка або утримання від дій яка веде до невиконання МП зобов’язань.

Форми протиправної поведінки:

  • недотримання органами держави МП зобов’язань яке проявляється в порушенні прав інших держав і міждержавних організацій;

  • недотримання органами держави МП зобов’язань яке проявляється в порушенні прав фізичних і юридичнх осіб;

  • недотримання органами держави МП зобов’язань яке виникає в зв’язку з самочинними діями фізичних і юридичних осіб;

  • недотримання –“- яке виникає з протиправною діяльністю її органів на території інших держав.

Основні види протиправної поведінки:

  1. діяльність або бездіяльність законодавчих органів, прийняття закону, який суперечить міжнародним зобов’язанням закону, неприйняття необхідного закону, незміна всупереч взятим зобов’язанням свого законодавства;

  2. діяльність і бездіяльність виконавчих органів влади. Протиправна всуперече взятим зобов’язанням поведінка посадових осіб, збройних сил. Держава відповідає за протиправну поведінку посадових осіб і найнятих органів третьої держави, якщо вони знаходилися на службі держави порушниці. Поведінка “найнятого” органу повинна розглядатися як поведінка держави-користувача при дотриманні трьох умов: орган, наданий державі і⨪⨪⨪⨪⨪⨪⨪⨪⨪⨪⨪⨪⨪⨪⨪⨪⨪⨪⨪⨪⨪⨪⨪⨪⨪⨪⨪⨪⨪⨪⨪⨪⨪⨪⨪⨪⨪⨪⨪⨪⨪⨪⨪⨪⨪⨪⨪⨪⨪⨪⨪⨪⨪⨪⨪⨪⨪⨪⨪⨪⨪⨪⨪⨪⨪⨪⨪⨪⨪⨪⨪⨪⨪⨪⨪⨪⨪⨪⨪⨪⨪⨪⨪⨪⨪⨪⨪⨪⨪⨪⨪⨪⨪⨪⨪⨪⨪⨪⨪⨪⨪⨪⨪⨪⨪⨪⨪⨪⨪⨪⨪⨪⨪⨪⨪⨪⨪⨪⨪⨪⨪⨪⨪⨪⨪⨪⨪⨪⨪⨪⨪⨪⨪⨪⨪⨪⨪⨪⨪⨪⨪⨪⨪⨪⨪⨪⨪⨪⨪⨪⨪⨪⨪⨪⨪⨪⨪⨪⨪⨪⨪⨪⨪⨪⨪⨪⨪⨪⨪⨪⨪⨪⨪⨪⨪⨪⨪⨪⨪⨪⨪⨪⨪⨪⨪⨪⨪⨪⨪⨪⨪⨪⨪⨪⨪⨪⨪⨪⨪⨪⨪⨪⨪⨪⨪⨪⨪⨪⨪⨪⨪⨪⨪⨪⨪⨪⨪⨪⨪⨪⨪⨪⨪⨪⨪⨪⨪⨪⨪⨪⨪⨪⨪⨪⨪⨪⨪⨪⨪⨪⨪⨪⨪⨪⨪⨪⨪⨪⨪⨪⨪⨪⨪⨪⨪⨪ь держави користувача.

  3. Діяльність і бездіяльність судових органів (відмова в судочинстві, заборона участі іноземних осіб у содичинстві, помилка суду, яка призвела до порушення міжнародно-правових зобов’язань).

  4. Дії державних органів за межами її компетенції. Перш за все це дії посадової особи всупереч отриманим дерективам – перевищення повноважень, а також дії посадової особи в порушення національного права, які порушують міжнародно-првову відповідальність;

  5. Бездіяльність державних органів в зв’язку з протиправною діяльність приватних осіб, політичних партій, громадських організацій (коли вони вчинять замах на діяльність (осіб) іноземної держави). Держава зобов’язана упередити таку поведінку і покарати їх.

Збитки бувають як матеріальні (територіальні, упущена вигода) і нематеріальні. В залежності від об’єму збитку визначається об’єм, форма і вид міжнародно-правової відповідальності. Між протиправною поведінкою і збитком повинен бути причинно-наслідковий зв’язок. На практиці встановлення і обгрунтування таких зв’язків відбувається з урахуванням конкретних обставин. Розслідування причинно-наслідкового зв’язку може становити серйозне правове завдання.

Стосовно вини погляди поділилися. Одні автори вважають що вона не є самостійним елементом міжнародного правопорушення, інші, що є. Справа в тому, що в МП встановити вину досить важку. Не менша кількість фахівців вважають що держава завжди проявляє свою волю, і тому говорити про встановлення елементу вини недоречно. Вина може бути в формі умислу (держава умисно порушує МП), необереженості (через неналежну організацію діяльності органів – не вжито належних заходів по організації виробництва експортної продукції). Доведення вини в міжнародному праві покладено на потерпілого суб’єкта.

Класифікація міжнародних правопорушень.

Більшість поділяють правопорушення на злочини і делікти. Злочини – особливо небезпечне міжнародне правопорушення яким здійснюється замах на життєво важливі інтереси держав, які є загрозрою міжнародному миру, безпеці, людству. Делікти – протиправні дії, які наносять збиток окремій державі або окремій групі суб’єктів.

Трайнін поділяв правопорушення на: агресивні дії, ворожі дії, неприязненні дії.

Петровський: міжнародний злочин, власне делікт і недружні дії.

Лукашук запропонував поділяти міжнародно-правові порушення за характером наслідків на три види: найтяжчі міжнародні злочини, серйозні правопорушення, ординарні правопорушення. Ординарі міжнародні правопорушення випливають з недодрежання умов партикулярних норм МП. Вони зачіпають інтереси окремих держав і народів, для них характерна відсутність зафіксованих ознак, оскільки в кожному випадку відбуваєть порушення відповідних міжнародно-правових зобов’язань. Шкода поширюєтьс тільки на одну державу, а міжнародний правопорядок зазнає мінімальної втрати (порушення в галузі економічного, культурного співробітництва).


Заміна. МП право добровільне, координації, спільних відносин але без примусу воно існувати не може. Не має загальної теорії міжнародно-правової відповідальності. Багато термінів наші фахівці беруть з латини чи з іноземної мови. Мілков поділяє правопорушення на три групи: міжнародний злочин (особливо небезпечне правопорушення. Проти миру, безпек); кримінальні злочини міжнародного характеру (міжнародно-суспільна небезпека. Є справою всіх держав); інші міжнародні правопорушення – міжнародні делікти.

Лукашук: виділив 3 основні види

- найтяжчі міднародні злочини

- серйозні міжнародні правопорушення

- ординарні міжнародні правопорушення

Ординарні –

Серйозні – зачіпають інтереси всього міжнародного товарства, зривають виконання міжнародних угод (отруєння води, поширення ядерної зброї

Найтяжчі – такі міжн. правопорушення, які здійснюються з здійсненням зброї, проти всього міжнародного товариства. Їх ще називають злочинами проти людства. Поділяється на 3 групи:

- Злочин проти миру – планування, розв’язування та ведення війни

- Воєнні злочини – порушення законів та звичаїв війни

- Злочини проти людяності – знущання, перетворення на рабів, переслідування осіб з політичних, расових та ін. мотивів (Геноцид - дії, що вчиняються з метої знищення національної або расової спільноти або створення таких умов. Апартеїд – колоніальна агресія, збройний захват територій. Екоцид – злочинний вплив на навколишнє середовище).


Підстави звільнення від міжнародно-правової відповідальності

Обставини, що

1. Ті, що є результатом вольових дій реалізації права (згода, самооборона, необхідні заходи

2. Обставини, що склалися незалежно від волі суб’єктів (стихійне лихо, неподолана сила, непердбачений випадок, форсмажор, стан необхідності)

Самооборона повинна відповідати наступним вимогам – повинний бути попередній збройний напад, повинна застосовуватись до вжиття Радою Безпеки ООН, не повинна відміняти повноважень Ради Безпеки ООН (ст. 34 проекту комісії).

1   2   3   4



Схожі:

Реалізація норм мп. Поняття та форми iconТема Реалізація правових норм. Правова поведінка. Юридична відповідальність План
Поняття та види правової поведінки. Поняття, види та ознаки правомірної поведінки
Реалізація норм мп. Поняття та форми iconАдміністративне право україни питання на модуль Модуль 1
Поняття адміністративно-правової норми. Її особливості, види і структура. Реалізація адміністративно-правових норм
Реалізація норм мп. Поняття та форми iconПрограма з основ правознавства
Поняття й ознаки держави. Поняття функції держави. Внутрішні й зовнішні функції держави. Класифікація держав за їхньою формою (форми...
Реалізація норм мп. Поняття та форми iconТема Регулятори цивільних відносин. Джерела правового регулювання цивільних відносин Поняття та структура цивільного законодавства Дія актів цивільного законодавства Застосування актів цивільного законодавства 1
Під джерелами правового регулювання цивільних відносин розуміються зовнішні форми виразу цивільно-правових норм. В теорії права прийнято...
Реалізація норм мп. Поняття та форми iconЛекція №7 досудове розслідування: поняття, зміст, форми та загальні положення поняття І форми досудового розслідування досудове розслідування це здійснювана
Юридичною підставою для здійснення досудового розслідування є постанова про порушення кримінальної справи. Досудове розслідування...
Реалізація норм мп. Поняття та форми icon1. Поняття та структура норм міжнародного права
Міжнародне право, як і внутрішньодержавне право, складається з юридичних норм. Під нормою міжнародного права розуміється правило...
Реалізація норм мп. Поняття та форми iconЛьвівський національний університет імені івана франка правничий коледж ділова українська мова екзаменаційний білет №1 Що означає поняття „літературна мова”
Назвіть дві форми сучасної української літературної мови? Чому обидві форми однаково важливі для суспільства?
Реалізація норм мп. Поняття та форми iconКурс лекцій у схемах Розділ І. Основні поняття теорії держави І права
На нашу думку, основне, що потрібно пересічному громадянину знати про право це його поняття, яке випливає з сутності права, форми,...
Реалізація норм мп. Поняття та форми iconЗміст вступ організація роботи відділу освіти
Реалізація державних та регіональних цільових програм реалізація указів президента україни, постанов кабінету
Реалізація норм мп. Поняття та форми iconТема Соціально-практична природа пізнання (гносеологія)
Практика як критерій істини. Абсолютність і відносність практики як критерія істини. Поняття чуттєвого та раціонального у пізнанні....
Додайте кнопку на своєму сайті:
Документи


База даних захищена авторським правом ©te.zavantag.com 2000-2017
При копіюванні матеріалу обов'язкове зазначення активного посилання відкритою для індексації.
звернутися до адміністрації
Документи