Реалізація норм мп. Поняття та форми icon

Реалізація норм мп. Поняття та форми




НазваРеалізація норм мп. Поняття та форми
Сторінка3/4
Дата конвертації01.04.2013
Розмір0.73 Mb.
ТипДокументи
1   2   3   4

^ Особливості міжнародно-правових санкцій.

Міжнародно-правові санкції – правомірні примусові заходи, які застосовують суб’єкти МП для припинення правопорушення, відновлення прав потерпілих, і відповідальності.

Правопорушення – Відповідальність. Внаслідок відмови суб’єкта нести відповідальність виникають примусові санкції. Санкції є лише окремою формою міжнародно-правової відповідальності.

Класична формула визначення міжнародно-правової санкції. Не слід ототожнювати санкції з міжнародно-правовою відповідальністю і вважати їх формою останньої. Якщо міжнародно-правова відповідальність є обов’язком відновлення порушених прав та відшкодування, то міжнародно-правові санкції (МПС) – це засіб з допомогою якого відновлюють порушені права та домагаються відшкодування.

З українських вчених – досліджував Василенко. МПС слід розуміти як дозволені МП і такі, що мають процесійний характер примусові заходи, які застосовуються суб’єктами МП для охорони і підтримання міжнародного правопорядку на випадок, якщо суб’єкт-правопорушник відмовляється припинити міжнародне правопорушення, відновити права потерпілих суб’єктів і (або) добровільно виконати обов’язки які випливають з його міжнародно-правової відповідальності. МПС завжди є формою дозволеного примусу в міжнародних стосунках. Самі примусові заходи можуть бути як санкціонованими так і несанкціонованими. Несанкціоновані примусові заходи можуть застосовуватися до виникнення міжнародно-правової відповідальності як реакція на недружні акти, ситуації, форс-мажорні обставини, конфліктні ситуації, кризові ситуації, які стали наслідком внутрішніх громадянських війн або заворушень. Більшість таких заходів з виникненням МПВ набувають характеру міжнародно-правових санкцій. Якщо несанкціоновані примусові заходи є проявом насильництва і самовільства вони не можуть і не набувають характеру санкцій навіть після виникнення МПВ. Право на примусові заходи належить кожному суб’єкту МП але практика його реалізації кожним суб’єктом різна. Найбільш ефективно реалізовують це право держави, як індивідуально, зусиллями кількох держав в порядку самодопомоги і через міжнародний інституційний механізм.

Не можна вважати, що примусові заходи це лише колективні дії, передбачені статутами міжнародних організацій. Санкції можуть бути як заходи із або без застосування збройних сил. Для сучасного МП більш характерним є застосування незбройних актів. Якщо раніше в МП переважали санкції в порядку самодопомоги то в умовах сучасного правовопрядку превалюють санкції з використанням можливостей міжнародних організацій. Імперативне правило застосування санкцій як відповідь на міжнародні правопорушення. В цьому МПС відрізняються від неправомірного застосування сили і від правомірних превентивних примусових заходів. Так превентивні заходи не можна назвати санкціями. Вони застосовуються не у відповідь на правопорушення а з метою запобігти загрозі миру і безпеки. Повноваження на такі дії має лише Рада Безпеки ООН. З точки зору сучасного МП жодна держава, як окрема держава, не має права на превентивні примусові заходи і посилання на необхідність забезпечення національної безпеки, на національні інтереси як причину застосування превентивних примусових заходів і є неправомірним. Не можуть мати характеру санкції насильницьки дії держави-правопорушниці у відповідь на застосування на неї санкцій. Такий супротив оцінюється як нове правопорушення. Суб’єкти який застосовує санкції не може бути правопорушником. Мета – припинити правопорушення, захистити права жертви, відновити їх і реалізувати міжнародно-правову відповідальність суб’єкта правопорушення.

В складі мети санкції немає місця для нових дій насильницького характеру а дії ненасильницьки можуть бути тільки після відновлення правового статус-кво з боку правопорушника. В міжнародно-правових дослідженнях під санкцією розуміють не тільки примусовими заходами. Санкцією називають частину норми МП, яка визначає ці заходи. В деяких дослідженнях існує погляд на санкції як на форму політичної міжнародно-правової відповідальності або як на явище, що охоплює заходи примусового впливу в цілому і відповідальність. Між примусовими заходами, як санкцією, міжнародно-правовою відповідальністю ми простежуємо певну суттєву відмінність. Для застосування санкцій підставою є не стільки факт міжнародного правопорушення, оскільки факт міжнародного правопорушення є підставою для відповідальності, а відмова виконати міжнародні зобов’язання з ліквідації такого правопорушення.

Якщо МПВ безпосередньо пов’язана з міжнародним правопорушенням то МПС як правило з правовопорушенням пов’язана опосередковано. Вихід на міжнародноⴭправову санкцію можливий за такою схемою: Мправопорушення – відповідальність – відмова нести відповідальність – МПсанкція.

Дослідники інстутут міжнародно-правових санкцій (Василенко, Петровський) підкреслюють відмінність санкцій у тому, що санкції почина乎ться у відповідь на друге правопорушення. Отже міжнародно-правова відповідальність можлива без санкцій так само санкції можливі лише без МПВ, тоді коли МПВ не наступає. Таким чином міжнародні санкції є примусові заходи впливу не на всякого правопорушника але лише на того, хто добровільно не хоче організовувати наслідки правопорушення. Норми сформували особливий інститут охорони і правозастосування – інститут міжнародно-правових санкцій. Норми забезпечують порядок примусового відновлення первинних правових відносин або якщо це неможливо, то заміни цих відносин на адекватні. Норми забезпечують також відшкодування шкоди. Кінцева мета міжнародно-правових санкцій – відновлення безперебійного функціонування механізму міжнародно-правового регулювання.


Типи і види МПС.

У Левіна їх 5:

  • примуосві заходи за Статутом ООН стосовно загрози миру, порушення миру і акту агресії;

  • самооборона від збройного нападу: індивідуальна і колективна;

  • опір колоніальному гніту;

  • реторсії і незбройні репресалії;

  • примусові заходи для приведення у виконання рішень міжнародного Суду ООН.

Володимир Давид (Чех) поділяє міжнародно-правові санкції на дві групи: санкції загального МП і санкції організованого товариства держав. Українській науці найбільш прийнятною вважається кваліфікація Василенка:

1 тип – МПС які здійснюються державами в порядку самодопомоги;

2 тип – МПС, які здійснюються державами з допомогою міжнародних організацій. Кожному типу властиві свої види санкцій і форми застосування. Залежно від форми забезпечення застосування, інтенсивності, юридичних наслідків серед 1 типу ми виокремлюємо 5 видів санкція: самооборона, репресалії; реторсії; розрив дипломатичних і консульських стосунків; невизнання. Реторсії – примусові заходи однієї держави щодо суб’єкта правопорушника на захист своїх інтересів. Це відповідні примусові заходи, які ведуть до обмеження інтересів держави-правопорушника (тих інтересів, які не захищені міжнародним правом). Реторсії застосовуються у відповідь на недружній акт, несправедливу, упереджену поведінку іншої держави або суб’єкта але лише в межах дозволених МП. Реторсійні заходи не вважаються міжнародно-правовою санкцією оскільки застосовуються без попереднього правопорушення. Таким чином до реторсій можна віднести: 1 заборону дипломатичним представникам або громадянам іноземної держави вільно відвідувати певні райони країни їхнього перебування у відповідь на подібні обмеження щодо своїх дипломатів або громадян в тій державі; 2 відкликання посла з держави, яка вчинила недружній акт або правопорушення; 3 висилка з країни рівної кількості дипломатів держави, яка раніше вислала з країни дипломатів першої держави; 4 оголошення дипломатів персоною нонграта; 5 заборона в’їзду в державу або відміна делегацій; 6 затруднення або повна заборона видачі в’їзних (виїзних) віз у відповідь на подібну поведінку; 7 встановлення обмежень на імпорт з державою яка здійснила недружній акт або правопорушення; 8 підвищення митних податків на товари такої держави; 9 безмитні обмеження на товари держави-порушниці чи держави яка здійснила недружній акт (додаткові податки, завищені вимоги до якості продукції, встановлення превілейованих систем сертифікації); 10 національнізація власності громадян і юридичних осіб, вийняття вкладів з банків держави, що здійснила недружній акт або правопорушення.

Репресалії – правомірні примусові заходи, які чиняться з метою відновлення своїх порушених прав і направлені на

Репресалії є видом міжнародно-правових санкцій, оскільки застосовуються лише у відповідь на неправомірну поведінку. Не можуть застосовуватися на недружелюбні акти. Репресалії повинні бути співрозмірними з нанесеним збитком і тому примусу, необхідному для відшкодування шкоди. Тому сучасне МП не визнає бомбардування, зайняття чужої території, блокади, інтервенції. Такі репресалії не можуть відміняти мирних, незбройних репресалій. Тому правомірними ми розглядаємо політичні репресалії: 1 позбавлення або обмеження дипломатичних привілеїв та імунітетів; 2 ембарго – повна або часткова заборона продавати продукцію і майно на територію правопорушниці; 3 бойкот – повна або часткова заборона купувати і вивозити будь-яку сировину з території держави-правопорушниці; 4 секвестр майна; 5 замороження банківських вкладів держави-порушниці; 6 конфіскація майна.

Найбільш відчутною правомірною формою репресалії є розрив економічних стосунків і економічна ізоляція. Розрив дипломатичних стосунків розгяладють як самостійний вид санкцій або як форму репресалії. Розрив таких стосунків у відповідь на недружній акт не єсанкцією, оскільки застосовується не у відповідь на правопорушення. Можливе зупинення дипломатичних і консульських стосунків як більш м’яка форма впливу на державу-порушницю.

Держави вдаються до самооборони. Суть дій порядку самооборони – це їх збройний примусовий характер. Виділяють дві форми самооборони дозволених МП: необхідна оборона – опір збройним силам іноземної держави, які зазіхають на недоторканність державного кордону і ці зазіхання не можуть бути кваліфіковані як акт агресії (заслання літака, заплив суден). Застосування необхідної оборони має обмежений характе. При необхідній обороні бажане попередження про можливість застосування у формі пропозиції судну чи літаку покинути територію держави. Попередження є необхідним тому що правопорушення може бути ще нереальним (підготовка на кордоні для вторгнення або вимушене із-за аварії, стихійного лиха). І самооборона від агресії, яка не має таких попереджень – це максьимальна збройна відсіч. Найтяжчим злочином в МП вважається агресія. Правон на оборону від агресії є суверенним правом кожної держави. Але тут теж треба мати на увазі принцип пропорційності.

Невизнання може стосуватися результатів ситуації викликаних неправомірними діями держави. Невизнання – форми:

  • відмова держави визнати дійсність міжнародного договору, укладеного під тиском чи з іншими порушеннями;

  • невизнання неправомірних територіальних змін;

  • невизнання фашистського, расистського чи колоніального режиму що веде до міжнародної ізоляції.

Другий вид санкцій – інституційні, які здійснюються за допомогою міжнародних організацій. Види:

  • зупинення прав і привілеїв, що випливають з членства в міжнародній організації (позбавлення права голосу, права на представництво, позбавлення права на отримання допомоги);

  • відмова в членстві – не прийняття правопорушника в члени або виключення його з організації;

  • позбавлення можливості співробітництва з іншими суб’єктами МП (повний або частковий розрив економічних відносин, морських, повітряних, телеграфних засобів зв’язку);

  • колективні збройні заходи (демонстрації, блокади, застосування збройних сил ООН, НАТО).

Коли йдеться про зупинення прав і привілеїв, які випливають з членства то слід мати на увазі що, вони можуть бути добровільними, коли держава не перериває з міжнародною організацію юридичного зв’язку. При зупиненні прав і привілеїв у формі санкції активна діяльність держави в цій міжнародній організації припиняється не за бажанням. В ООН передбачено позбавлення права голосу за відсутності внесків.

Позбавлення права на представництво може бути недопущення до роботи в органах МО.


^ Умови правомірності застосування МПС.

В МП функціонує цілий комлекс норм, що визначає умови правомірності застосування санкцій. Перша їх група:

- норми, що визначають правомірний початок застосування МПС. Як правило діючі норми МП вимагають, щоб застосуванню санкцій передвала спроба мирного врегулювання конфлікту, який виник. Лише при агресії, збройних актах дозволяється негайне застосування. Необхідність задіяння мирної спроби випливає з статуту ООН – ст.6; Юнеско – ст. 14, ВОЗ, ФАО-18. Процедуру мирного врегулювання МП спорів передбачають і статути регіональних організації (Хартія ОАЕ, Богоцький Пакт). Важливою вимогою для застосування санкцій є попередження про можливість такого застосування. Попередження повинно бути зроблено у формі прийнятній в дипломатичній практиці – в нотах, заявах, деклараціях. Інколи необхідність міжнародного попередження включають у міжнародні договори. Не може вважатися попередженням провокаційне застосування збройних сил у формі демонстрації. Досить часто застосування санкцій застосовується після тривалої відмови держави-правопорушника мирно врегулювати конфлікт. Сучасна практика знає такі правомірні моменти початку санкцій:

  1. з моменту здійснення правопорушення;

  2. в період коли вичерпані спроби мирного врегулювання конфлікту;

  3. момент припинення правопорушення але відмова виконати обов’язки що випливають з міжнародно-правової відповідальності;

  4. в разі застосування МПС міжнародних організацій у відповіданості з їх статутами і такі постанови, що ухвалюються на основи статутів мають 4 моменти: негайне застосування санкцій; застосування санкцій з певної дати; негайне застосування частини санкції, а при умові супротиву застосування санкції в повному об’ємі; застосування санкцій при певних обставинах; застосування санкцій в порядку взаємодопомоги держава-жертва сама визничає момент застосування.

2 група – норми, що визначають компетенцію по застосуванню санкцій. Сторона, яка застосовує МПС повинна діяти у відповідності із наданою їй міжнародноим правом компетенцією. Застосовуючи санкції держава не може заступити на поле санкційної компетенції іншого суб’єкта. Якщо санкції застосовуються МОрганізацією то повинна діяти у відповідності зі статутом. Органи організацій, які застосовують санкції повинні діяти тільки за власними повноваженнями (Рада Безпеки, Асамблея ООН). Санкційна компетенція може визначатися у міжнародних договорах. Віденська конвенція ст. 60.

3 група – норми, що визначають об’єкт застосування санкцій. Об’єктом застосування санкцій можуть бути лише правопорушники, суб’єкт який здійснив правопорушення та його співучасники і посібники. Загальне правило: застосування санкції не повинно зашкоджувати третім особам.

4 група – норми, що визначають умови пропорційності МПС. Принцип пропорційності вимагає, щоб інтенсивність, об’єм, характер застосування санкцій відповідали об’єму і характеру нанесеної шкоди. Загальне правило: не можна застосовувати збройну силу у відповідь на ординарне міжнародне правопорушення яке відбулося без застосування збройних сил.

5 група – умови припинення. Санкції припиняються, коли досягнена їх мета. Отримана згода про відшкодування. Припинення застосування санкцій може бути і лише за знищення безпосередного суб’єкта (агресора). Якщо застосування визначено певним терміном, або умовами, то ця санкція припиняється по закінченню цього терміна чи при досягненні цих умов.


^ Механізм застосування міжнародно-правових санкцій. Складається з двох пов’язаних компонентів: ковенційного і інституційного елементів. Основну складають три групи норм: договірні, звичаєво-правові і рішення міжнародних органів і організацій. Вони визначають рамки, межу, режим, види, форми застосування санкцій.

Звичаєво-правові норми є в більшості універсальними безстроковими імперативними нормами. Вони визначають порядок взаємодопомоги, режим застосування санкцій. Резолюції є в більшості короткостроковими. Вони визначають умови застосування санкцій, їх початок і завершення.

Міжнародний арбітражний третейський суд.

Створюється за взаємною згодою держав з призначених чи вибраних державою осіб – членів постійної палати арбітражного суду. Нормативною основою – є конвенція від 5 жовтня 1907 про мирне врегулювання збройних сутичок. Угоди про застосування арбітражної процедури можуть укладатися на постійній основі або для конкретного спору. Такі угоди називають третейським записом, компромісом. У них вирішуються: суть спору; умови; порядок; термін призначення арбітрів; повноваження арбітрів. При цьому визначаються в угоді також порядок прийняття рішень; правові основи прийняття рішень; мова роботи арбітражного суду; місце засідання. Держава може укласти угоду в якій домовляється про передачу на вирішення арбітражного суду спорів, які виникнуть в майбутньому. В такому випадку порядок роботи вирішується в генеральній угоді.

Незалежно від виду арбітражної угоди всі вони виходять з наступних принципів:

  • арбітражний суд є добровільним засобом врегулювання спору і його створення повністю залежить від волі сторін;

  • вибір арбітрів – справа самих держав. Якщо ця спроба невдала, держави можуть звернутися до генерального секретаря ООН з питанням призначити арбітра;

  • число членів Арбітражного суду повинно бути непарним. Найчастіше застосовуються наступні арбітражні формули (1 від зацікавленої+ 1 від зацікавленої + 1 з числа незаціакавлених держав; або по двое від зацікавлених + 1 від незацікавленої. Історія знає вирішення спорів 1 арбітром);

  • арбітражна угода є основним документом арбітражного процесу і викладає всі питання, які виникають в процесі розгляду справи;

  • арбітражний суд приймає свої правила процедури – регламент і самостійно може прийняти рішення про місце проведення засідань;

  • арбітражні угоди укладають самі зацікавлені держави і визначають предмет арбітражного розгляду;

  • сторони арбітражної угоди самостійно визначають компетенцію арбітражного суду;

  • арбітражний суд повинен діяти і діє у повній відповідності до арбітражної угоди і компетенції.

Арбітражне судочинство як правило ведеться в усній і письмовій формі, арібтри не можуть утримуватися при голосуванні, рішення суду є остаточним і обов’язковим для сторін. Історія МП знає приклади оскарження рішення арбітражних судів. В принципі зберігається можливість оскаржити рішення або звернутися за переглядом за нововиявленими обставинами до самого суду чи оскаржити рішення арбітражу до міжнародного Суду ООН (за 200 років перша ситуація виникала 7 разів, друга –1). Арбітражному розгляду підлягають також спори за участю міжнародних організацій.

Постійна палата третейського року створена у 1899-1907 роках. Міжнародне бюро постійної палати або канцелярія в період між скликаннями сесій палати виконує функції посередника. Спостереження за діяльністю бюро здійснюють учасники постійної розпорядчої ради палати. Постійна розпорядча рада створюється з глав дипломатичних представництв держав акредиторних в Гаазі. Головою розпорядчої ради є міністр ЗС Нідерландів. Бюро складає список арбітрів з числа юристів, які пропонують (не більше 4) держави-учасниці конвенції терміном на 6 років. Кандидати повинні бути високопрофесійними юристами компетентними в МП. Згідно з процедурою учасники спору із запропонованого списку (близько 160 чоловік) вибирають по два арбітри кожна держава (один з них може бути громадянином держави, яка обирає). До 1950 року постійна палата міжнародного пправосуддя розглянула 98 справ, після 50 року – 2. Остання 1999 рік арбітраж між Єритреєю та Єменом щодо територіального розмежування в Червоному морі.

Не дивлячись на невисоку активність палати більшість держав підкреслює важливість арбітражного розгляду справ і арбітражної процедури.

На 10 сесії комісії Міжнародного права ООН були ухвалені примірні правила арбітражного процесу які були ухвалені спеціальною резолюцією ГА ООН у 1958 року і виходячи з характеру мають рекомендаційний характер. Вирішуються обсяги арбітражного зобов’язання, правила обов’язкові для укладання компромісу; правила для створення суду, тлумачення рішення; визнання дійсності і недійсності арбітражного рішення; перегляд рішення.

Таким чином основними нормативними документами є конвенція 1907 року про попередження міжнародних сутичок а також рекомендаційні правила.

^ Міжнародна законність та міжнародний правопорядок.

В цілому ситуація з дослідженнями можна охарактеризувати наступними рисами:

  1. науці МП практично відсутні які були б безпосередньо присвячені проблемі міжнародної законності;

  2. міжнародна законність фактично в 100% випадків ототожнюється з політики ідеологічними нормами, нормами міжнародної етики;

  3. в ряді досліджень міжнародна законність розглядається як існуючий порядок світового товариства;

  4. міжнародна законність як загальне правило ототожнюється з міжнародною мораллю;

  5. термін міжнародна законність або взагалі вживається без всякого смислового навантаження або ототожнюється з умовами зміцнення міжнародної безпеки.

Найчастіше ми спостерігаємо перенесення національних законностей в міжнародну сферу. Найбільш поширеною є думка Лукашука, який підкреслює що МЗаконність є поведінка суб’єктів в міжнародному праві. Треба підкреслити що МЗаконність ми розглядаємо як політико-правову реальність міжнародних відносин. Ту діяльність, яка характеризує міжнародно-правову дійсність з точки зору правотворчої і правозастосовчої діяльності суб’єктів. Це також морально-політичні засади системи МП; це оціночні критерії зв’язків системи МП з політичними інститутами і політичними режимами. Міжнародна законність не є чисто правовою категорією.

Міжнародна законність виступає як більш широке поняття ніж структурний елемент МП. Треба мати на увазі що самі норми МП оцінюються як на стадії створення так і на стадії реалізації або застосування на їх відповідність правилам і принципам законності. Але при розгляді співвідношення МП і МЗаконність головна роль визнається за першим. Без МП не може бути міжнародної законності. Воно є центральним структурним компонентом законності. МП – це причина. МЗаконність – наслідок. Або вона є принципом функціонування міжнародного права. Але в свою чергу МЗаконність як принцип МП є визначальним критерієм для розвитку і функціонування самого міжнародного права. Законність як елемент функціонування політичних існитутів визначає тип демократії, особливості міжнародних соціальних спільнот, а через них і характерні риси МП.

Специфіка МЗаконності в порівнянні з внутрішньодержавної в тому що міжнародна законність грунтується на диспозитивному характеру приписів. Таким чином МЗ фактично пом’якшує імперативно-владний характер регламентації, надає цій регламентації характер узгодження політичних і юридичних норм. МЗаконність є оціночним критерієм обо’язкового необхідного регулювання МП. В цьому плані МЗаконність виступає як зв’язок між МП, релігією, політикою, етикою, мораллю та іншими регулятивними системами, які впливають на міжнародні відносини. Важливо підкреслити, що міжнародна законність впливає на міжнародні відносини не лише через МП. Характерно те, що держави можуть вести себе всупереч МП але у відповідності нормам МЗаконності. В таких випадках критерієм справедливого вирішення будуть законні політичні, економічні або інші інтереси держави. Класичний приклад ст. 6 Конвенції про континентальний шельф 1958 яка закріпила правило згідно з яким одний і той же континентальний шелья, який приєднується до тиреторії двох суміжних держав, кордон визначається угодою між державами, а коли такої угоди немає, кордоном служить серединна лінія. Відомий спір між ФРН з одного боку Нідерландами та Данією з іншого 69 року виходив що угоди про розмежування шельфу не було. Але МСуд ООН прийняв рішення не у відповідності із ст. 6 а поділив дно Півничного моря у відповідності з принципом справедливості, щоб залишити кожній стороні всі ті частини шельфу які складають природне продовження її території.

Під час проведення Женевської конференції 56-58 років передбачалася свобода риболовства у відкритому морі. Але безпосередньо після завершення конференції більшість держав, які дотримувалися 3-4 мильних зон, почали оголошувати свою територію в межах 12 миль. Таким чином порушили ст. 2, але таке порушення не впливало на міжнародну законність а пояснювалося економічними інтересами прибережних держав. Жодна держава світу не протестувала проти встановлення таких зон.

Згодом МСуд ООН вирішував справи також всупереч конвенції але базуючись на принципах законності. Англо-норвезький спір про риболовну зону. Їхні рибацькі шхуни здійснювали вилов тріски в територіальному морі Великобританії і навпаки. МСуд вирішив це питання на основі економічних інтересів властивих для держав цього регіону, традиційному лову риби і на основі життєвих потреб населення а не на підставі ст.2 Про відкрите море.

Мзаконність акумулює в собі характерні особливості об’єктів впливу, тому сама МЗаконність може проявлятися як категорія моральна, політична чи правова. Як політична категорія МЗаконність є основним засобом управління в міжнародному товаристві. На її базі створюються система політичних норм, які вирішуються міжнародні проблеми (події після 11 вересня. Ті дії, які були здійснені коаліцією протирічать нормам МП але з точки зору міжнародної законності вони стали виправдані всім міжнародним товариством). На базі Мзаконності створюється система політичних норм але більшість універсальних політичних актів згодом стають джерелом міжнародно-правових зобов’язань (Загальна декларація прав людини 1948 року. це необов’язковий документ, але на її базі була укладена ціла низка угод, які стали нормативними документами). Але в основному політичні акти навіть якщо і не перетворюються в правові функціонують як сукупність політичних норм (проблеми прав людини в МП були вирішені політичними засобами міжнародної законності: Декларація прав дитини; Деларація ООН про ліквідацію всіх форм расової дискримінації 63; Декларація принципів культурного співробітництва 66р; Хельсинський заключний акт 75 року). політичні норми є важливим елементом міжнародної законності. Саме стан міжнародної законності визначає в якій сфері співробітництва можна обмежитись політичними засобами а де необхідні юридичні засоби.

Найчастіше виявляється що політичні і юридичні засоби треба застосовувати в комплексі. Міжнародна законність є основою функціонування політичних інститутів. Стан законності в міжнародних відносинах є спонукальною причиною для створення різного роду урядових і міжурядових організацій. Саме міжнародна законність при цьому є показником належної поведінки Міжнародних організацій. Таким чином політичні інститути є другим після політичних норм важливим компонентом міжнародної законності. Їх можна розглядати як інституційний механізм впливу МЗаконності на міжнародні відносини.

Третім компонентом є сукупні політичні режими, які функціоюнують в міжнародній сфері. Від політичних режимів залежить склад і характер МЗаконності, її рівень. Єдирна універсальна Мзаконність може функціонувати або формально або реально. Багато в чому залежить від політичних режимів які взаємодіють в різних регіонах земної кулі. З регіональним характером взаємодії режимів потрібно рахуватися. Але поділ міжнародної законності на регіональну і універсальну є негативним явищем, оскільки регіоналізація МЗаконності негативно відбивалася на стані універсальної. В більшості випадків історія МП свідчить про те що регіоналізація законності об’єктивно приводила до намагань порушити основні принципи і фактично заперечувала універсальність загальнолюдських цінностей. Справа в тому що регіональний розвиток МП не мав особливого успіху і підтвердженням тому є доля Латиноамериканського міжнародного права; Міжнародного права соціалістичного табору; західноєвропейського міжнародного права. Так чи інакше регіоналізація систем МП і МЗаконності є складним явищем. Як загальний принцип регіональна міжнародна законність повинна відповідати основним принципам універсальної.

Політичний характер міжнародної законності підкреслюється таким, що міжнародна законність є атрибутом суб’єктів МП на міжнародній арені. Мзаконність також є демократичною в тому сенсі, що розробку, участь в її розвитку беруть не лише держави, а й народи, неурядові міжнародні організації і об’єднання і навіть фізичні особи.

Важливим каналом впливу на розвиток і на зміцнення міжнародної законності є участь громадськості у формуванні міжнародної правосвідомості. Але при цьому важливим способом реалізації міжнародної законності є проведення плебісцитів та референдумів серед населення різних держав. Плебісцитів з питання територіального владнання.

Міжнародна законність як морально-етична категорія.

В основі міжнародної законності знаходяться правила міжнародної моралі і моральності. У ряді випадків вимоги міжнародної моралі і законності співпадають. В тих випадках коли міжнародні договори і звичаї суперечать нормам міжнародної моралі, вони як правило визнаються такими що порушують міжнародну законність. Але треба розглядати МЗ і як категорію моральності, оскільки основний компонент МЗаконності спрямований на посилення гуманістичних засад МП. МП не регулює відносин між фізичними особами і опосередкованою ланкою між людиною і МП є держави і міжурядові організації. Проте зміст МП стосується і направлений на захист прав і інтереси людини. Загальне правило: антигуманні норми МП не відповідають міжнародній законності. Звідси міжнародні законність є категорією моральності в МП. Суворо керуючись етичними засадами в міжнародному співтоваристві були опрацьовані юиридичні норми в результаті яких визнаються недійсними міжнародні угоди, укладе насильно, обманом, підкупом.

^ Як етична категорія міжнародна законність сприяє дослідженню поведінки учасників міжнародного спілкування і вироблення кодексу етичної поведінки. Помилково зведення МЗаконність як етичної категорії до дотримання дипломатичної ввічливості. Етичний кодекс поведінки як засіб впливу МЗаконності на розвиток МП, моралі проявив відчутний вплив на укладення відомих міжнародно-правових конвенцій. Перш за все конвенці про попередження геноциду та покарання за нього 48 року; Конвенція про заборону торгівлі людьми 51 ро; про охорону материнства 52; Конвенція проти тортур 84 року.

Треба підкреслити, що основний зміст міжнародної законності – її міжнародно-правова характеристика, оскільки основні вимоги міжнародної законності юридичні і їх 6:

1) загальність міжнародного права. Такий розвиток МП і МП, які вимагають юридичного опосередкування, регулюються договором, звичаєм. У міжнародних відносинах немає місця сваволі. Міжнародне право за вимогою законності є універсальним і загальним. Тут не може бути суттєвим прогалин, недовершенності;

2)верховенство Статуту ООН, залежність від нього всіх інших угод;

  1. рівність всіх перед міжнародно-правовими зобов’язаннями без привілеїв;

  1. наявність механізмів забезпечення МЗаконносі у формі МВідповідальності та санкційного примусу;

  2. якісна реалізація норм МП; несприйняття міжнародноих правопорушень. Відповідальність всіх, хто вчинив правопорушення;

  3. стабільність міжнародного правопорядку.

Структура Міжнародної законності.

Компонентна структура: міжнародно-правові, політичні та інші норми; політичні інститути; політичні режими (демократичний, колоніальний).

Предметну структуру МЗаконності складають компоненти різного соціального змісту залежно від сфери функціонування. 1 предметний компонент – економічна сфера (за змістом це торгівельні, валютно-кредитні, науково-технічні відносини, спрямовані на розподілення матеріальних благ); 2 – політична сфера (міжнародні, міжнаціональні відносини, формування держав і МОрганізацій, діяльність ООН); 3 – соціально-культурна сфера (діяльність Всесвітньої Організації Охорони Здоров’я, Юнеско, МОП).

Окремі сфери функціонування міжнародної законнсті ми виділяємо в її суб’єктній структурі: 1) сфера діяльності держав; 2) сфера діяльності міжурядових і неурядових МО; 3) сфера діяльності націй і народів; 4) сфера діяльності фізичних осіб; 5) сфера діяльності юридичних осіб.

Юридична структура поділяється на 4 основних сфери: 1) використання юридичних суб’єктивних прав; 2) виконання юридичних обов’язків; 3) дотримання юридичних заборон; 4) застосування юридичних правил.

Інтегральна структура охоплює юридичні характеристики діяльності (кількість правомірних і неправомірних дій) суб’єктів в політичній, економічній, соціально-культурній та інших сфрех.

По структурі міжнародної законності визначається її рівень. Гарантії міжнародної законності. Є система і можна виділити різні компоненти гарантій. 1. Норми міжнародного права, безпосередня мета яких зміцнення міжнародної законності; 2 діяльність суб’єктів МП по застосуванню цих норм; правозастосовчі документи, які фіксують результати цілеспрямованої діяльності суб’єктів. Також можна розглядати гаранті МЗаконності на правотворчій стадії, в сфері тлумачення; при застосування. Гарантії при безпосередній реалізації можна поділити на гарантії при здійсненні диспозиції і при здійсненні санкції.


Вузьке визначення міжнародної законності означає, що режим міжнародної законності є лише загальним розумінням застосування но䁀м МП. За визначенням Сандровського міжнародна законність “це необхідний попередній щабель на шляху становлення міжнародного правопорядку. Першоелементом є самі норми МП, як результат міжнародного правотворчого процесу. Потім настає черга двох сфер правореалізації. Спочатку на першій з них необхідно досягти загального розуміння необхідності дотримання вже вироблених міжнародно-правових норм і на цій основі формулювання (як незаперечного принципу) чіткоої вимоги їх виконання. Це і означає створення режиму міжнародної законності. А потім на завершальному етапі мова йде вже про ступінь реального виконання всіх вимог міжнародної законності про встановлення міжнародного правопорядку як такого. Тобто системи фактичної врегульованості міжнародним правом різнобічних і складних відносин між державами. Режим міжнародної законності – це такі міжнародні політичні економічні соціальні моральні та будь-які інші обставини за яких дотримання міжнародних зобов’язань юридичних прав і виконання обов’язків є правилом поведінки учасника міжнародного співтовариства. І можна визначити МЗаконність як цілісну систему регулятивного впливу, яка характеризується специфічними засобами регулювання.

Ми виділяємо три види чи рівні законності: універсальний, видовий і спеціальний. Так само ми виокремлюємо універсальний, видовий і спеціальний режими. Універсальний режим: як правило взаємодіють норми всіх систем управління міжнародних відносин. Найбільше цей режим проявляється в праві міжнародних договорів. Видовий режим, наприклад, права міжнародної безпеки, мається на увазі не тільки взаємодія норм окремих систем управління МВ а й особлива сукупність таких норм для певного регіону. Спеціальні режими створюються у зв’язку з вирішенням певних глобальних проблеми (режим протекторату, режим опіки). Для спеціальних режимів характерна обмеженість в часі і певна локалізація. Важливо підкреслити, що продовження в часі спеціального режиму законності або штучність такого продовження призводить до порушення законності і міжнародного права в цілому, наприклад, продовження в часі за межі визначеного міжнародним співтовариством спеціального режиму колонів призвело до незаконності колоніального режиму як такого. Критерієм правомірності режиму міжнародної законності є його відповідність принципам міжнародної законності але ці принципи діють у відповідний період.

Основні принципи міжнародної законності на сучасному етапі розвитку міжнародної системи:

  1. примат права. Примат права в політиці. Не треба плутати це з приматом міжнародного права над внутрішнім;

  2. верховенство статуту ООН – ієрархія всіх актів, які пізніше і до цього були укладені між державами.

  3. Реальність використання суб’єктивних прав і належне виконання обов’язків.

  4. Нормативна рівність всіх суб’єктів МП або рівність всіх суб’єктів МП перед нормою МП і загальність вимоги її дотримання.

  5. Універсальне розуміння і застосування всіх актів всіма суб’єктами МП. “однообразие” розуміння і тлумачення. Всі акти розуміються однаково.

  6. Своєчасне попередження міжнародних правопорушень. Принцип профілактики.

  7. Невідворотність відповідальності за міжнародні правопорушення.

  8. Особлива роль ООН в підтримці міжнародного миру і безпеки.

  9. Принципи поваги прав людини, справедливості і гуманізму. А також з певною демократією.

Міжнародна законність є динамічною категорією. Оскільки вона змінюється, розвивається разом з розвитком систем управління міжнародними відносинами, а відповідно з самим розвитком міжнародних відносин. Важливим так само як і в загальній теорії права є співвідношення двох категорій – законності і доцільності. На відміну від національно-правового розуміння доцільності, де доціальність не визначена категоріально, в міжнародному праві категорія доцільності є чітко визначена на універсальному рівні. Під доцільністю в МП розуміють відповідність дій учасників міжнародних відносин в правовій сфері меті зміцнення міжнародного миру, безпеки і співробітництва держав. Таким чином будь-які дії держав, які не відповідають меті мира, безпеки, співробітництва розглядаються як недоцільні але відповідна дихотомія, тобто протиріччя між законністю і доцільністю існують і в міжнародній сфері.

Найтісніше законність і доцільність взаємодіють на правотворчій і правозастосовчих стадіях. На правотворчій, правозастосовчих стадій застосування категорії доцільність допомагають з’ясувати наступне: наскільки адекватно вимоги законності відображають потреби міжнародного співтовариства. Христоматійним прикладом коли вимоги законності не відображала є віденський конгрес 1815 року. Досить часто в системі міжнародних відносин як і після другої світової війни (47-56рік) збереження системи колоніальної грунтувалося на принципі законності. Збереження системи договорів, яка фіксувала колоніальну залежність цілої низки держав.

Друга категорія, яку можна з’ясувати за допомогою законності – найбільш прийнятний варіант поведінки і його відповідність меті або цілям міжнародно-правового акту.

Третє – найбільш ефективні заходи відновлення порушених міжнародних правовідносин. Важливо мати на увазі те, що категорія доцільності завжди виконує функцію деструктивну. Сам факт усвідомлення того що доцільність і правомірність не співпадають є руйнівним для міжнародного правопорядку. І в цьому ми прослідковуємо два різні підходи. Природньо-правовий і позитивно-правовий. Кельзен – немає іншої законності і доцільності, ніж ті що закріплені в нормі права. Це питання тисячоліть чи співпадає справедливе з законним. Міжнародна законність так само як і категорія доцільності дозволяє встановити:

  • наскільки є правомірною обрана мета і засоби її досягнення, реалізація. В 94 році в Києві мер Салій – розпорядження – всі особи кавказької національності підлягали терміновій департації. Мета була навести порядок але реалізовувалася незаконними заходами.

  • Чи є доцільність науково-обгрунтованою і відповідає універсальним уявам, чи вона цілковито грунтується на суб’єктивних уявах окремих учасників міжнародних відносин.

  • Застосування категорії законність дозволяє з’ясувати чи відповідає мета, ціль міжнародній правосвідомості.

Риси міжнародної законності не етапі розвитку:

  • ускладення структури міжнародної законності;

  • універсалізація вимог і розпоряджень;

  • стандартизація норм, правил поведінки, які все частіше формуються за основними стандартами і принципами;

  • посилення взамодії правового і політичного компоненту;

  • посилення нормативності міжнародної законності.
1   2   3   4



Схожі:

Реалізація норм мп. Поняття та форми iconТема Реалізація правових норм. Правова поведінка. Юридична відповідальність План
Поняття та види правової поведінки. Поняття, види та ознаки правомірної поведінки
Реалізація норм мп. Поняття та форми iconАдміністративне право україни питання на модуль Модуль 1
Поняття адміністративно-правової норми. Її особливості, види і структура. Реалізація адміністративно-правових норм
Реалізація норм мп. Поняття та форми iconПрограма з основ правознавства
Поняття й ознаки держави. Поняття функції держави. Внутрішні й зовнішні функції держави. Класифікація держав за їхньою формою (форми...
Реалізація норм мп. Поняття та форми iconТема Регулятори цивільних відносин. Джерела правового регулювання цивільних відносин Поняття та структура цивільного законодавства Дія актів цивільного законодавства Застосування актів цивільного законодавства 1
Під джерелами правового регулювання цивільних відносин розуміються зовнішні форми виразу цивільно-правових норм. В теорії права прийнято...
Реалізація норм мп. Поняття та форми iconЛекція №7 досудове розслідування: поняття, зміст, форми та загальні положення поняття І форми досудового розслідування досудове розслідування це здійснювана
Юридичною підставою для здійснення досудового розслідування є постанова про порушення кримінальної справи. Досудове розслідування...
Реалізація норм мп. Поняття та форми icon1. Поняття та структура норм міжнародного права
Міжнародне право, як і внутрішньодержавне право, складається з юридичних норм. Під нормою міжнародного права розуміється правило...
Реалізація норм мп. Поняття та форми iconЛьвівський національний університет імені івана франка правничий коледж ділова українська мова екзаменаційний білет №1 Що означає поняття „літературна мова”
Назвіть дві форми сучасної української літературної мови? Чому обидві форми однаково важливі для суспільства?
Реалізація норм мп. Поняття та форми iconКурс лекцій у схемах Розділ І. Основні поняття теорії держави І права
На нашу думку, основне, що потрібно пересічному громадянину знати про право це його поняття, яке випливає з сутності права, форми,...
Реалізація норм мп. Поняття та форми iconЗміст вступ організація роботи відділу освіти
Реалізація державних та регіональних цільових програм реалізація указів президента україни, постанов кабінету
Реалізація норм мп. Поняття та форми iconТема Соціально-практична природа пізнання (гносеологія)
Практика як критерій істини. Абсолютність і відносність практики як критерія істини. Поняття чуттєвого та раціонального у пізнанні....
Додайте кнопку на своєму сайті:
Документи


База даних захищена авторським правом ©te.zavantag.com 2000-2017
При копіюванні матеріалу обов'язкове зазначення активного посилання відкритою для індексації.
звернутися до адміністрації
Документи