Предмет кримінально-процесуального права icon

Предмет кримінально-процесуального права




НазваПредмет кримінально-процесуального права
Сторінка7/27
Дата конвертації01.04.2013
Розмір3.83 Mb.
ТипДокументи
1   2   3   4   5   6   7   8   9   10   ...   27
Предмет, межі і суб’єкти доказування.

Одним із найважливіших завдань сучасної Української держави і суспільства в цілому є забезпечення суворого додержання законності, викорінення будь-яких порушень громадського порядку, ліквідація злочинності, усунення причин та умов, що породжують та сприяють її розвитку. Процес доказування -- це формування, перевірка та оцінка доказів і їх процесуальних джерел, обґрунтування висновків з метою встановлення об'єктивної істини і прийняття на її основі правильного, законного, обґрунтованого і справедливого рішення. Коло фактів, що підлягають дослідженню і встановленню в кримінальній справі для її правильного вирішення, називають предметом доказування. При провадженні дізнання, досудового слідства і розгляді справи в суді доказуванню підлягають:- подія злочину (час, місце, спосіб та інші обставини вчинення злочину);- винність обвинуваченого у вчиненні злочину і мотиви злочину;- обставини, що впливають на ступінь тяжкості злочину, а також обставини, що характеризують особу обвинуваченого, пом'якшують та обтяжують покарання;- характер і розмір шкоди, завданої злочином, а також розміри витрат закладу охорони здоров'я на стаціонарне лікування потерпілого від злочинного діяння. З предметом доказування тісно пов'язано поняття меж доказування (дослідження). Під межами доказування слід розуміти необхідну і достатню сукупність доказів, зібраних по справі, які забезпечують правильне її вирішення. Якщо поняття предмету доказування виражає, що повинно бути з'ясовано, встановлено по справі, то поняття меж доказування виражає кордони, обсяг і глибину дослідження всіх істотних обставин справи. Правильне встановлення меж доказування передбачає: а) забезпечення з необхідною повнотою з'ясування обставин, що складають предмет доказування; б) використання з цією метою лише допустимих доказів, причому в обсязі, необхідному для достовірних висновків у справі. Предмет і межі доказування співвідносяться між собою як мета і засіб їх досягнення. Невірне визначення меж доказування може призвести до його звуження або необґрунтованого розширення. При звуженні меж доказування деякі елементи предмета доказування будуть недостатньо досліджені через прогалини в доказовому матеріалі або ж їх неможливо буде визнати встановленими в результаті недостатньої глибини їх дослідження, що забезпечує надійність висновків. Необґрунтоване розширення меж доказування обумовлює невиправдану надмірність доказової інформації, тобто збирання фактичних даних, що не стосуються справи. Оскільки предмет доказування і вимога закону про всебічне, повне й об'єктивне дослідження всіх обставин справи (ст. 22 КПК) однакові як для стадії досудового слідства, так і для стадії судового розгляду, то і межі доказування на цих стадіях повинні бути однаковими. Але через пошуковий, дослідницький характер процесуальної діяльності на цих стадіях, а також невірне або неточне визначення меж доказування, ці межі в них фактично можуть і не збігатися. Вони можуть бути ширше на досудовому слідстві, аніж у суді, і навпаки, вони можуть бути ширше в суді, а не на досудовому слідстві Суб’єкти. Обов'язок доказування в кримінальному процесі закон повністю покладає на суд, прокурора, слідчого та особу, яка проводить дізнання. Вони зобов'язані вжити всіх передбачених законом заходів для всебічного, повного й об'єктивного дослідження обставин справи, тобто зібрати, перевірити й оцінити всю необхідну сукупність доказів і їх джерел і прийняти на цій підставі законне, обґрунтоване й справедливе рішення. Закон категорично забороняє їм перекладати свій обов'язок доказування на обвинуваченого. Звичайно, ця заборона поширюється також на захисника обвинуваченого й підозрюваного, їх законних представників, на відповідача та їх представників. Вони теж є суб'єктами доказування, але на відміну від суду, судді, прокурора, слідчого, особи, яка проводить дізнання, органу дізнання і начальника слідчого відділу, мають право, а не зобов'язані брати участь у доказуванні, тобто в збиранні, перевірці та оцінці доказів, висувати певні твердження на захист своїх законних інтересів і аргументувати їх. Таким чином, усіх суб'єктів доказування можна поділити на дві групи: 1) державні органи і посадові особи, які зобов'язані висувати версії, збирати, перевіряти, оцінювати і використовувати докази. Це такі суб'єкти, як орган дізнання, слідчий, прокурор, суддя; 2) особи, які не зобов'язані, але мають право брати участь у процесі доказування певних обставин справи: обвинувачений, захисник, законний представник, потерпілий та інші суб'єкти, заінтересовані в результатах вирішення кримінальної справи. Вони можуть представляти докази, заявляти клопотання про витребування і приєднання доказів, висловлювати свою думку з приводу оцінки того чи іншого доказу тощо. Отже, неабияке значення для кримінально-процесуального доказування мають предмет доказування та межі доказування. Певні особливості мають суб'єкти доказування в кримінальному процесі. Предмет і межі доказування співвідносяться між собою як мета і засіб її досягнення. При цьому особлива увага має бути приділена межам доказування, оскільки саме точне і обґрунтоване дослідження необхідного обсягу доказів є передумовою всебічного, повного і об'єктивного дослідження всіх обставин справи, а значить і правильного її вирішення. Щодо суб'єктів доказування, то для кримінальної справи характерним є те, що обов'язок доказування покладається лише на одну сторону - сторону обвинувачення, а саме на суд, суддю, прокурора, слідчого, особу, що проводить дізнання. Кримінально-процесуальний закон забороняє перекладати обов'язок доказування на сторону захисту, тобто на підозрюваного, обвинуваченого, їх захисників, представників.


  1. Поняття доказів та їх процесуальних джерел.

Стаття 65. Докази . Доказами в кримінальній справі є всякі фактичні дані, на підставі яких у визначеному законом порядку орган дізнання, слідчий і суд встановлюють наявність або відсутність суспільно небезпечного діяння, винність особи, яка вчинила це діяння, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. (Джерела) Ці дані встановлюються: показаннями свідка, показаннями потерпілого, показаннями підозрюваного, показаннями обвинуваченого, висновком експерта, речовими доказами, протоколами слідчих і судових дій, протоколами з відповідними додатками, складеними уповноваженими органами за результатами оперативно-розшукових заходів, та іншими документами. Стаття 68. Показання свідків. Як свідок може бути викликана кожна особа, про яку є дані, що
їй відомі обставини, які відносяться до справи. Свідок може бути допитаний про обставини, які підлягають встановленню по даній справі, в тому числі про факти, що характеризують особу обвинуваченого або підозрюваного, та його взаємовідносини з ними. Не можуть бути доказами дані, повідомлені свідком, джерело яких невідоме. Якщо показання свідка базуються на повідомленнях інших осіб, то ці особи повинні бути також допитані. Стаття 72. Показання потерпілого. Потерпілий зобов'язаний з'явитися за викликом особи, яка провадить дізнання, слідчого, прокурора і суду. Потерпілий може бути допитаний про обставини, які підлягають
встановленню по даній справі, в тому числі про факти, що характеризують особу обвинуваченого або підозрюваного, та його взаємовідносини з ними. Не можуть бути доказами повідомлені потерпілим дані, джерело яких невідоме. Якщо потерпілий не з'явиться без поважних причин, орган дізнання, слідчий, прокурор або суд мають право застосувати
привід у порядку, передбаченому статтями 135 і 136 цього Кодексу. За злісне ухилення від явки до суду, до органів досудового слідства або дізнання потерпілий несе відповідальність відповідно
за частиною 1 статті 185-3 або статтею 185-4 Кодексу України про адміністративні правопорушення, а за дачу завідомо неправдивих показань — за статтею 384 Кримінального кодексу України. Стаття 73. Показання підозрюваного. Підозрюваний вправі давати показання з приводу обставин, що стали підставою для його затримання або застосування запобіжного заходу, а також з приводу всіх інших відомих йому обставин по справі. Показання підозрюваного підлягають перевірці. Визнання підозрюваним своєї вини може бути покладено в основу обвинувачення лише при підтвердженні цього визнання сукупністю доказів, що є в справі. Стаття 74. Показання обвинуваченого. Обвинувачений вправі давати показання по пред'явленому йому обвинуваченню, а також з приводу всіх інших відомих йому обставин
у справі і доказів, що є в справі. Показання обвинуваченого, в тому числі й такі, в яких він
визнає себе винним, підлягають перевірці. Визнання обвинуваченим
своєї вини може бути покладено в основу обвинувачення лише при
підтвердженні цього визнання сукупністю доказів, що є в справі. Стаття 75. Висновок експерта. Експертиза призначається у випадках, коли для вирішення певних питань при провадженні в справі потрібні наукові, технічні або інші спеціальні знання. Як експерт може бути викликана будь-яка особа, що має необхідні знання для дачі висновку з досліджуваних питань. Питання, які ставляться експертові, і його висновок по них не можуть виходити за межі спеціальних знань експерта. Експерт дає висновок від свого імені і несе за нього особисту
відповідальність. У разі необхідності в справі може бути призначено декількох експертів, які дають загальний висновок. Коли експерти не дійшли згоди, то кожний з них складає свій висновок окремо. Висновок експерта для особи, яка провадить дізнання, слідчого, прокурора і суду не є обов'язковим, але незгода з ним повинна бути мотивована у відповідних постанові, ухвалі, вироку. Якщо експертиза буде визнана неповною або не досить ясною, може бути призначена додаткова експертиза, яка доручається тому самому або іншому експертові. Коли висновок експерта буде визнано необгрунтованим чи таким, що суперечить іншим матеріалам справи або інакше викликає сумніви в його правильності, може бути призначена повторна експертиза, яка доручається іншому експертові або іншим експертам. Не можуть бути експертами особи, які перебувають у службовій або іншій залежності від обвинуваченого, потерпілого або які раніше були ревізорами в справі. Стаття 78. Речові докази. Речовими доказами є предмети, які були знаряддям вчинення злочину, зберегли на собі сліди злочину або були об'єктом злочинних дій, гроші, цінності та інші речі, нажиті злочинним шляхом, і всі інші предмети, які можуть бути засобами для розкриття злочину і виявлення винних або для спростування обвинувачення чи пом'якшення відповідальності. Стаття 82. Протоколи слідчих і судових дій та інші носії інформації щодо цих дій. Протоколи слідчих і судових дій, складені і оформлені в
порядку, передбаченому цим Кодексом, носії інформації, на яких з допомогою технічних засобів зафіксовані процесуальні дії, є джерелом доказів, оскільки в них підтверджуються обставини і факти, що мають значення для вирішення справи. Стаття 83. Документи. Документи є джерелом доказів, якщо в них викладені або засвідчені обставини, які мають значення для справи. Документами є предмети, на яких за допомогою письмових знаків, звуку, зображення тощо зафіксована певна інформація. До документів можуть належати матеріали фотозйомки, звукозапису, відеозапису та інші носії інформації (у тому числі електронні), які містять відомості про обставини, встановлені в ході кримінального судочинства органом дізнання, слідчим, прокурором чи судом у порядку, встановленому цим Кодексом. Документи мають бути досліджені та приєднані до справи постановою особи, яка проводить дізнання, слідчим, прокурором, ухвалою суду і зберігатися весь час при справі. За клопотанням власника, а також інших осіб, які за законодавством мають право користуватися цими документами, вилучені та приєднані до кримінальної справи документи або їх копії можуть бути надані їм у порядку, встановленому цим Кодексом. У тих випадках, коли документи мають ознаки, зазначені в статті 78 цього Кодексу, вони є речовими доказами.


  1. Властивості доказів.

Стаття 65. Докази . Доказами в кримінальній справі є всякі фактичні дані, на підставі яких у визначеному законом порядку орган дізнання, слідчий і суд встановлюють наявність або відсутність суспільно небезпечного діяння, винність особи, яка вчинила це діяння, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. (Джерела) Ці дані встановлюються: показаннями свідка, показаннями потерпілого, показаннями підозрюваного, показаннями обвинуваченого, висновком експерта, речовими доказами, протоколами слідчих і судових дій, протоколами з відповідними додатками, складеними уповноваженими органами за результатами оперативно-розшукових заходів, та іншими документами. Доказам та їх джерелам обов’язково повинні бути притаманні такі властивості: належність, достовірність, достатність та допустимість. Належність доказу означає здатність підтверджувати або спростовувати фактичні дані, які відносять до предмета доказування по крим. справі. Достовірність доказу відображає його відповідність істинним обставинам справи. Достатність доказів свідчить про можливість підтвердження всіх фактичних даних, які входять до предмета доказування. Допустимість доказу засвідчує законність та правомірність джерела доказу та порядку його отримання і фіксування.


  1. Класифікація доказів та їх джерел.

Докази в кримінальному процесі - це фактичні дані, на підставі та за допомогою яких-встановлюється істина у кримінальній справі. Джерелом доказу є фізична особа або матеріальний об'єкт, який має або відображає інформацію про докази у кримінальній справі. Залежно від обставин, які підтверджують або спростовують існуючі докази, та порядку отримання цих доказів можна провести певну класифікацію доказів та їх джерел. Докази поділяються на прямі і побічні. обвинувальні та виправдувальні. Прямі докази чітко підтверджують або спростовують обставини, які входять до предмета доказування. Побічні докази підтверджують або спростовують другорядні, додаткові обставини, які можуть відігравати певну роль у процесі доказування тільки будучи підтвердженими іншими доказами. Обвинувальні докази підтверджують винність особи або обтяжуючі вину особи обставини. Виправдувальні докази спростовують винність особи або доводять обставини, які свідчать про меншу винність обвинуваченої особи. Крім того, докази та.їх джерела можуть поділятися на первинні та похідні. Первинні докази безпосередньо містять необхідну доказову інформацію, а їх джерела входять до визначеного законом переліку джерел доказів. Похідні докази та їх джерела потребують звернення до інших джерел доказів і завжди потребують свого підтвердження іншими доказами по справі.


  1. Обов’язок доказування.

Суб’єкти. Обов'язок доказування в кримінальному процесі закон повністю покладає на суд, прокурора, слідчого та особу, яка проводить дізнання. Вони зобов'язані вжити всіх передбачених законом заходів для всебічного, повного й об'єктивного дослідження обставин справи, тобто зібрати, перевірити й оцінити всю необхідну сукупність доказів і їх джерел і прийняти на цій підставі законне, обґрунтоване й справедливе рішення. Закон категорично забороняє їм перекладати свій обов'язок доказування на обвинуваченого. Звичайно, ця заборона поширюється також на захисника обвинуваченого й підозрюваного, їх законних представників, на відповідача та їх представників. Вони теж є суб'єктами доказування, але на відміну від суду, судді, прокурора, слідчого, особи, яка проводить дізнання, органу дізнання і начальника слідчого відділу, мають право, а не зобов'язані брати участь у доказуванні, тобто в збиранні, перевірці та оцінці доказів, висувати певні твердження на захист своїх законних інтересів і аргументувати їх. Таким чином, усіх суб'єктів доказування можна поділити на дві групи: 1) державні органи і посадові особи, які зобов'язані висувати версії, збирати, перевіряти, оцінювати і використовувати докази. Це такі суб'єкти, як орган дізнання, слідчий, прокурор, суддя; 2) особи, які не зобов'язані, але мають право брати участь у процесі доказування певних обставин справи: обвинувачений, захисник, законний представник, потерпілий та інші суб'єкти, заінтересовані в результатах вирішення кримінальної справи. Вони можуть представляти докази, заявляти клопотання про витребування і приєднання доказів, висловлювати свою думку з приводу оцінки того чи іншого доказу тощо. Отже, неабияке значення для кримінально-процесуального доказування мають предмет доказування та межі доказування. Певні особливості мають суб'єкти доказування в кримінальному процесі. Предмет і межі доказування співвідносяться між собою як мета і засіб її досягнення. При цьому особлива увага має бути приділена межам доказування, оскільки саме точне і обґрунтоване дослідження необхідного обсягу доказів є передумовою всебічного, повного і об'єктивного дослідження всіх обставин справи, а значить і правильного її вирішення. Щодо суб'єктів доказування, то для кримінальної справи характерним є те, що обов'язок доказування покладається лише на одну сторону - сторону обвинувачення, а саме на суд, суддю, прокурора, слідчого, особу, що проводить дізнання. Кримінально-процесуальний закон забороняє перекладати обов'язок доказування на сторону захисту, тобто на підозрюваного, обвинуваченого, їх захисників, представників.


  1. Застосування науково-технічних засобів для збирання і перевірки доказів.

В кримінально-процесуальній науці розрізняють три форми фіксації доказів: складання протоколів; приєднання до справи речових доказів; приєднання до справи інших документів. Відповідно до цих форм говорять про основні та доповнюючи, обов'язкові та необов'язкові способи фіксації. Під основним способом фіксації розуміється лише протоколювання, в якості доповнюючих - фотографування, одержання зліпків, відтисків слідів. Такий поділ виходить з аналізу ст.65 ч. 2 КПК України, яка вказує, що фактичні дані встановлюються протоколами слідчих та судових дій, та не згадує результатів застосування науково-технічних засобів (фотознімків, фонограм, кіно-та відеофільмів), хоча самі ці засоби законом передбачаються (ст. 85-1,85-2,87-1 КПК України). Стаття 85-1. Застосування звукозапису при провадженні досудового слідства. Звукозапис може застосовуватися при допиті підозрюваного, обвинуваченого, свідка і потерпілого, очній ставці, пред'явленні для впізнання, відтворенні обстановки і обставин події та при проведенні інших слідчих дій під час досудового розслідування. При проведенні слідчих дій з застосуванням звукозапису про це повідомляються всі учасники слідчої дії до її початку. Фонограма повинна містити відомості, зазначені у частині 1 статті 85 цього Кодексу, та відбивати весь хід слідчої дії. Повторення спеціально
для звукозапису будь-якої частини слідчої дії в ході її проведення не дозволяється. Перед закінченням слідчої дії звукозапис повністю відтворюється учасникам цієї дії. Висловлені ними зауваження і доповнення до звукозапису заносяться на фонограму. Протокол слідчої дії, проведеної з застосуванням звукозапису, складається з додержанням правил цього Кодексу. В протоколі повинно бути також зазначено про застосування звукозапису і повідомлення про це
учасників слідчої дії, про технічні засоби та умови звукозапису, про відтворення звукозапису учасникам слідчої дії та їх заяви з приводу застосування звукозапису. В разі відтворення звукозапису показань при проведенні іншої слідчої дії про це зазначається у протоколі відповідної слідчої дії. При проведенні очної ставки відтворення звукозапису попередніх показань учасників очної ставки допускається лише після дачі ними показань на очній ставці та
занесення їх до протоколу. При пред'явленні учасникам процесу матеріалів справи у
зв'язку з закінченням досудового розслідування звукозапис відтворюється обвинуваченому і його захиснику, а в разі клопотання - і іншим учасникам процесу. Фонограма в опечатаному вигляді зберігається при справі. Стаття 85-2. Застосування кінозйомки, відеозапису при проведенні слідчої дії. Кінозйомка, відеозапис можуть застосовуватися при проведенні огляду, обшуку, відтворенні обстановки і обставин події та при проведенні інших слідчих дій. Учасники слідчої дії повідомляються про застосування кінозйомки, відеозапису до початку цієї дії. Після зйомки, запису та виготовлення кінострічки, відеострічки вони демонструються всім
учасникам слідчої дії, про що складається окремий протокол. Процесуальне оформлення застосування кінозйомки, відеозапису і демонстрування кінострічки, відеострічки при проведенні іншої слідчої дії, пред'явленні матеріалів справи в зв'язку з закінченням досудового розслідування, а також під час судового розгляду провадиться відповідно до правил, передбачених статтею 85-1 цього Кодексу. Стаття 87-1. Порядок складання і оформлення протоколів та технічного запису. Протокол судового засідання повинен бути виготовлений не
пізніше семи діб з дня закінчення судового розгляду справи. Протокол судового засідання підписують головуючий і секретар судового засідання. У разі необхідності строк для виготовлення та підписання протоколу судового засідання може бути продовжено головуючим, але не більше ніж на чотирнадцять діб після закінчення судового засідання. Про виготовлення і підписання протоколу судового засідання повідомляються учасники судового розгляду. У разі повного фіксування судового процесу з допомогою звукозаписувального технічного засобу у протоколі судового засідання зазначається технічна характеристика цього засобу та носія інформації. Носій інформації, на якому зафіксовано судовий процес, зберігається при справі.


  1. Поняття і значення оцінки доказів, правила оцінки доказів.

Стаття 67. Оцінка доказів . «Суд, прокурор, слідчий і особа, яка провадить дізнання, оцінюють докази за своїм внутрішнім переконанням, що грунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази для суду, прокурора, слідчого і особи, яка провадить дізнання, не мають наперед встановленої сили». Оцінка доказів - це розумова діяльність суду та інших учасни­ків цивільного процесу, що ґрунтується на законах логіки та пра­вових нормах і спрямована на формування у суб'єктів доказування власної думки щодо достовірності обставин, якими сторони обґру­нтовують свої вимоги чи заперечення, а також ухвалення судом законного й обґрунтованого рішення. В теорії цивільного процесуального права виділяються такі види оцінки доказів: 1) за юридичним значенням: а) попередня оцінка - здійснюється під час судового розгляду до виходу суду до нарадчої кімнати; б) остаточна оцінка - здійснюється судом у нарадчій кімнаті і є підставою для винесення рішення у справі; в) контрольна оцінка - здійснюється судами апеляційної і каса­ційної інстанцій при перевірці законності й обґрунтованості рі­шень судів першої інстанції; 2) за суб'єктами доказової діяльності: а) рекомендаційна оцінка - здійснюється сторонами та іншими учасниками цивільного процесу, крім суду, у формі пояснень, кло­потань, заперечень тощо; б) владна оцінка - здійснюється судом і є підставою для при­йняття ним законного й обгрунтованого рішення. ЦПКвстановлює правила оцінки доказів судом, а саме: 1) суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосеред­ньому дослідженні наявних у справі доказів; 2) жоден доказ не має для суду наперед встановленого значення; 3) суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Результати оцінки доказів суд відображає у рішенні, в якому наводяться мотиви їх прийняття чи відмови у прийнятті.


1   2   3   4   5   6   7   8   9   10   ...   27



Схожі:

Предмет кримінально-процесуального права iconЛекція №1 Тема Поняття, предмет, метод, система кримінально-виконавчого права. Поняття, предмет та методи кримінально-виконавчого права. Завдання кримінально-виконавчого права. Принципи кримінально
Кримінально-виконавче право відповідно закріплює основні положення політики держави у сфері виконання кримінальних покарань
Предмет кримінально-процесуального права iconМіністерство освіти І науки України міжнародний науково-технічний університет чернігівський інститут інформації, бізнесу І права Факультет лінгвістики І права Кафедра права України Реферат з дисципліни
Поняття кримінально-процесуального доказування та його значення. Предмет доказування
Предмет кримінально-процесуального права icon№ Поняття і суть кримінально-процесуального права та кримінального процессу
Тема № Поняття І суть кримінально-процесуального права та кримінального процессу
Предмет кримінально-процесуального права icon2. Джерела кримінально-виконавчого права
Поняття і значення принципів кримінально-виконавчого права. Кримінально-виконавча наука про систему і види принципів кримінально-виконавчого...
Предмет кримінально-процесуального права iconТема №1 поняття, предмет, принципи І джерела кримінально-виконавчого права
Які органи, що виконують покарання, не належать до кримінально-виконавчої системи?
Предмет кримінально-процесуального права icon1. Визначте відносини, які регулюються нормами конституційно-процесуального права
Визначте відносини, які становлять предмет регулювання конституційно-процесуального права
Предмет кримінально-процесуального права iconРішення по кримінальній справі; 2)галузь права (кримінально-процесуального), яке регулює цю діяльність
Конституція України є Основним Законом нашої держави. Останнім часом Верховна Рада України прийняла багато нових законів з різних...
Предмет кримінально-процесуального права iconЗміст
Тема 7 кримінально-виконавча політика І кримінально-виконавче право. Норми та джерела права. Кримінально-виконавчі правовідносини...
Предмет кримінально-процесуального права icon№7 заходи процесуального примусу (4 год.)
Заходи процесуального примусу за кримінально-процесуальним правом України, їх поняття і значення
Предмет кримінально-процесуального права iconМіністерство фінансів України український державний університет фінансів та міжнародної торгівлі кафедра цивільних та кримінально-правових дисциплін
Поняття, предмет, завдання, принципи і система кримінального права. Наука кримінального права
Додайте кнопку на своєму сайті:
Документи


База даних захищена авторським правом ©te.zavantag.com 2000-2017
При копіюванні матеріалу обов'язкове зазначення активного посилання відкритою для індексації.
звернутися до адміністрації
Документи