68. Філософське-правове вчення І. Канта icon

68. Філософське-правове вчення І. Канта




Скачати 77.01 Kb.
Назва68. Філософське-правове вчення І. Канта
Дата конвертації01.04.2013
Розмір77.01 Kb.
ТипДокументи

68. Філософське-правове вчення І. Канта.


В основу державно-правової концепції Канта покладено етику. Кожна особа є абсолютною цінністю, володіє гідністю і не може бути засобом здійснення ніяких планів. Людина — суб'єкт моральної свідомості, у своєму житті вона має керуватися моральними законами. Моральний закон є обов'язковим для виконання, це — "категоричний імператив". Принципи і правила поведінки, на думку мислителя, встановлюються розумом, вони є світом ідей, до якого розум прагне наблизити реальні умови існування і діяти відповідно до цих ідей. Дії людини — прояв незалежної волі, яка є автономним утворенням і забезпечує здійснення свободи для особистості, захищаючи її, з одного боку, від суспільного свавілля, а з іншого — від власного. Свобода, в розумінні Канта, — це якість волі всіх розумних істот, вона притаманна внутрішній природі людини. як зазначав філософ, багато людей використовують свободу й поза межами "категоричного імперативу", що призводить до свавілля. Для обмеження свавілля існує право. Кант дав визначення права: сукупність умов, за допомогою яких свавілля однієї особи збігається зі свавіллям іншої з позицій загального закону свободи. Сферою права, за вченням Канта, є діяльність і вчинки людини, а сферою моралі — внутрішній світ людини. Право мусить забезпечувати соціальний простір для моральності, в якому змогла б вільно реалізовуватися свобода індивіда. Право має загальнообов'язковий характер, що забезпечується примусом. Носієм цього примусу, сили є держава. Держава, писав Кант, це об'єднання людей, що підкоряється правовим законам[2]. Функціонування держави та її інститутів має відбуватися в межах прав. Походження держави Кант розглядав як акт договору між людьми, що укладається з метою взаємної вигоди і згідно з "категоричним імперативом". Укладаючи таку угоду, люди відмовляються від частини своєї зовнішньої свободи, щоб надійніше використати іншу її частину, яка буде забезпечена правовою гарантією. Кант писав про природне і позитивне право. Останнє мусить відповідати загальним вимогам природного права. Право, що встановлене в державі, може бути приватним або публічним. Приватне право повинне регулювати відносини людей стосовно власності, а публічне — відносини між членами держави — громадянами. Тут Кант згадав народний суверенітет. Народ може брати участь у встановленні порядку завдяки прийняттю конституції. Але виборчим правом у своїй концепції Кант наділив тільки людей "вищої" категорії; представники іншої — ті, що пропонують на ринку свою здатність до праці, участі в цьому процесі брати не можуть. . Демократичною, на його думку, є та форма, де влада побудована за принципом поділу її на законодавчу й виконавчу. Якщо цього принципу не дотримано, форма правління є деспотичною. Всякій державі, за вченням Канта, слід мати три влади: законодавчу, що належить народові; виконавчу, яка на підставі закону надана правителеві та є підзвітною законодавчій гілці влади; судову, що призначається виконавчою владою. Що ж до влади, то Кант також настійливо рекомендував коритися їй, не звертаючи ніякої уваги на її походження. Державно-правове вчення Канта було пронизане миротворчими ідеями. Він категорично висловлювався проти застосування сили у вирішенні міждержавних відносин, пропонував керуватися нормами права і здорового глузду.


^ 69. Право і держава у вченні Й.Фіхте


В основі його вчення — суб'єктивний ідеалізм. Мислитель уважав, що об'єктивна дійсність не існує поза межами свідомості людини. Необхідність у правових настановах диктується самосвідомістю, а право виводиться з "чистих форм розуму". Базою права є взаємне визнання індивідами особистої свободи кожного з них. У межах загальної свободи кожен індивід прагне реалізувати особисту свободу; щоб його устремління не виходили за межі загальної свободи, узгоджувалися з нею, необхідна правова спільність людей, основою якої повинен бути правовий закон.
Фіхте визнавав існування і інших соціальних норм суспільства, зокрема моральних, але сферою їхньої дії, на відміну від правових норм, є внутрішній, духовний світ людини. Далі він зазначав, що в реальному житті індивідуальна свобода людини порушується; щоби цього не було, необхідно встановити панування закону, чого можна досягти лише завдяки примусові. Ця обставина і викликає до життя апарат примусу — державу. У примусі держави концентрується єдина колективна воля, що утворюється внаслідок державного договору. Загальна воля людей є основою законодавства. А оскільки це так, то в процесі схвалення конкретних законів немає потреби враховувати волю окремих людей. Одинична воля (воля однієї людини) може порушити закон (вимоги загальної волі), і це є правопорушенням. Але окреме (чи окремі) правопорушення не може скасувати закон, і він залишається чинним. На думку Фіхте, правопорушень буде значно менше, якщо закони, що схвалюються, матимуть такі гарантії свободи, що їх кожна особа зможе сприймати як свої особисті. Розмірковуючи про форми держави, філософ зазначав, що демократія і деспотія є протиправними. Він відкидав ідею своїх попередників про необхідність побудови влади за принципом поділу на законодавчу, виконавчу й судову. Зловживанням владою в державі він пропонував покласти край за допомогою вищої контрольної інстанції — ефорату, що призначається народом, стоїть над владою та володіє правом заборони незаконних дій влади. Для досягнення стабільності в державі необхідні, як пише Фіхте, три типи суспільних відносин: договір про власність; договір про захист; договір про об'єднання. Викладаючи сутність договору про власність, він зазначав, що без власності нема й громадянина. Щоб ним бути, необхідно володіти мінімумом життєвих благ, необхідних для утримання себе та сім'ї. З іншого боку, держава повинна створювати умови для праці, щоб люди могли набувати власність. В цілому економічне життя та майнові відносини мають регулюватися державою. Договір про захист покладає на людину обов'язки не зазіхати на майно чи власність інших, навіть більше — захищати свою власність і власність інших людей від злочинних посягань. Договір про об'єднання згуртовує означені вище договори в одне ціле, гарантуючи їх виконання. Фіхте написав працю "Замкнена торгова держава", в якій запропонував проект держави з надмірною етатизацією (одержавленням) усіх сфер суспільного життя. Він визначив три стани суспільства: селян, які виробляють сільськогосподарську продукцію; міське населення, що складається з ремісників і купців. Держава контролює всі сфери життєдіяльності: виробництво; ціни, що їх вона ж і встановлює; торгівлю; майновий стан і відносини; особисте життя людей. Автор "Замкненої торгової держави" був категоричним противником приватної власності на землю. З цього приводу він зазначав, що земля належить Богові, а людині надано можливість лише її обробляти й використовувати. Значна роль у системі органів жорсткого державного контролю відводилася поліції. Вона мала контролювати кожного громадянина, його проживання й пересування. Водночас Фіхте не схвалював негласних методів роботи поліції.


^ 70. Філософія права Г. Гегеля

У працях Гегеля "Феноменологія духу", "Філософія духу" і "Філософія права" подано єдину концепцію співвідношення права, моралі та моральності. Проблеми права у "Феноменології духу" розкриваються на рівні "об'єктивного духу", коли дух переборює "індивідуальну свідомість" (суб'єктивний дух), досягає ступеня "суспільної свідомості" (об'єктивний дух) і відтак існує вже у формі колективного духу, в межах якого суспільство тісно підходить до усвідомлення законів свого розвитку. Категоріальна структура, в якій викладено "Феноменологію духу", це концепція права: "мораль — правовий стан — моральність". За вченням Гегеля, категорія "мораль" тотожна категорії "духу", який є таким рівнем розвитку розуму, де достовірність того, що він — уся реальність, зведено в істину; і розум усвідомлює себе самого як свій світ, а світ — як самого себе. Еквівалентом моральної свідомості є "моральне суспільство". Царство моралі складається й розпадається на безліч індивідів, які рівні між собою. "Правовий стан" передбачає визнання права та обов'язку всіх бути особистістю. Правове суспільство породжує стихію дійсних сил особистостей. Приборкання стихійних сил пов'язане з моральністю, яка грунтується на свободі волі та усвідомленні суб'єктом усього комплексу моральних відносин. Моральність вимагає гармонії між мораллю і природою, мораллю й чуттєвою схильністю і, нарешті, примирення всіх моральних протиріч у суб'єкті, що усвідомив свою обмеженість, оцінив моральні бажання інших суб'єктів і тим досяг чистоти своєї самосвідомості. Концепція й категоріальні структури у "Філософії духу" і "Філософії права" за сутністю тотожні. "Філософія права" є ширшим та більш системним викладенням тих самих понять та ідей. Вона змальовує терен діяльності "об'єктивного духу", основною метою якого є реалізація свободи в зовнішньому світі для того, щоби дійсність стала світом вільних відносин. Право, в розумінні Гегеля, є наявним буттям свободи. Відповідно до трьох основних ступенів і форм категоризації понять "свобода" і "право" "Філософія права" поділяється на три частини: "абстрактне право", "мораль", "моральність". У сфері абстрактного права воля — безпосередня та абстрактна. Людина виступає тут як абстрактне і вільне "я". Така одинична воля є особистістю. Абстрактне право — це усвідомлення правоздатності, чиста можливість усіх наступних, конкретніших визначень права і свободи. Проминаючи три ступені — "власність", "договір", "неправду", свобода і право конкретизуються, об'єктивний дух вступає у сферу моралі. Якщо в абстрактному праві незалежна воля мала своє наявне буття в зовнішності, то в моралі воля володіє наявним буттям у самій собі; тільки на ступені моралі набувають значення самовизначення волі, мотиви, умисел і мета суб'єктів. У моральності цінність людини визначається її внутрішньою поведінкою. Розвиток моральності через ступені "умисел і вина", "наміри та благо", "добро і совість" дозволяє їй володіти абсолютним правом визначати, що є право, обов'язок та інші цінності. "Філософія права" Гегеля ввібрала в себе деякі ідеї попередніх філософських поколінь. Передовсім це — уявлення ще Платона та Аристотеля про цілісність життя поліса, а також думка Аристотеля про те, що держава є попередником окремих громадян і що людина — "істота політична". Ідея моральної цілісності держави, перейнята німецьким філософом від античних мислителів. державно-правові погляди Гегеля набагато глибші та ґрунтовніші, ніж у його попередників. Він відкинув ідею природного стану і договірного походження держави, вважаючи, що договір має місце тільки у відносинах, що регулюються приватним правом, і не може бути джерелом державності. Гегель піддав критиці індивідуалізм природно-правових поглядів Т. Гоббса, Ж.-Ж. Руссо, І. Канта, які виходили з первинності не цілого — держави, народного духу, а окремої особи. У своїх філософсько-правових працях Гегель піддав критиці як емпіричний спосіб тлумачення права. . За емпіричного підходу, зазначав він, панують споглядання та однобічність розгляду, тоді як формальний підхід визначається рефлексією та абсолютизує розум. Основним визначенням і вихідною об'єктивного духу є незалежна воля. Вся сфера об'єктивного духу в Гегеля — це реалізація ідеї права або свободи. Мораль, моральність, держава — це все, на думку філософа, особливе право або дійсне буття різних ступенів свободи. Значну увагу в політико-правовому вченні Гегеля приділено проблемам співвідношення держави та особистості. Вчення Гегеля з цього приводу є підсумком цілого етапу в історії політико-правових ідей і початком нового етапу розвитку. Громадська і філософська думка на першому етапі переконувала в тому, що одинична особа, наділена розумом і незалежною волею, є вихідною суспільного розвитку. Гегель переконливо довів, що справедливою може бути і протилежна концепція: людина, особистість є продуктом розвитку суспільства — сім'ї, громадянського суспільства, держави, — обумовлена ним, зобов'язана йому всім своїм існуванням і розвитком. Прийнявши вихідним пунктом своїх міркувань про право кантівську ідею про моральну автономію особистості, Гегель через свої логічні судження дійшов висновку про зверхність держави над особистістю, як загального і цілого над окремим і одиничним. Але розвиток історії та відносин між людьми в суспільстві уможливили висновок, що значення індивідуального життя особи та її свободи не такі вже й малі, як доводив Гегель, а елемент випадковості відіграє більш суттєву роль, ніж уважалося раніше. Поява тієї чи іншої особистості, наділеної незалежною волею, може відчутно впливати на перебіг подій. Це може мати місце не лише тоді, коли особистість надзвичайно видатна, а й тоді, коли особистість пересічна.












Схожі:

68. Філософське-правове вчення І. Канта iconТема Філософське вчення про буття (онтологія) 1 Філософське усвідомлення світу, його сутність та проблеми
Ми закінчили розгляд різних напрямків світової філософії. Тепер приступимо до з’ясування однієї з найважливіших тем філософської...
68. Філософське-правове вчення І. Канта iconТестові завдання з курсу “Релігієзнавство”
Конфесійне, богословське і релігійно-філософське та неконфесійне, академічне, філософське і конкретно-наукове
68. Філософське-правове вчення І. Канта iconПолітико-правове вчення марксизму
Увага найперше І головно до зазначених проблем зумовлювала звернення до питань держави, права, законодавства, політики. В результаті...
68. Філософське-правове вчення І. Канта iconПлан проведення тижня математики (14. 18. 11 – 18. 11. 11) Понеділок Лінійка «Математика – цариця наук»
Математика — цариця всіх наук. Називається вона від грецького слова «матема» — наука Давні греки ще в V ст до н е знали чотири «матеми»:...
68. Філософське-правове вчення І. Канта icon61. Правове вчення Ж. Бодена
Ж. б не означає суверенітету самої держави. Для нього суб'єктом суверенітету є не держава, а конкретні володарі (монарх, народ у...
68. Філософське-правове вчення І. Канта iconУрок 19/61 Пояснення зміни агрегатних станів речовини на підставі атомно-молекулярного вчення
Мета уроку: узагальнити знання учнів про агрегатні стани речовини й пояснити їх на основі атомно-молекулярного вчення
68. Філософське-правове вчення І. Канта iconПолітичні та правові вчення античного риму
У своїх теоретичних конструкціях римські автори використовували природно-правові ідеї грецьких мислителів, їхні вчення про політику...
68. Філософське-правове вчення І. Канта iconПравові вчення ХХ століття неокантіанство Психологічна школа права
Неокантіанство. Головним представником цього напряму був німецький правознавець, професор університету в Галле Рудольф Штаммлер (Stammler),...
68. Філософське-правове вчення І. Канта iconЗавдання для самостійної роботи з „основ римського приватного права”
Правове становище римських громадян, латинів і перегринів, правове становище рабів, вільновідпущеників і колонів
68. Філософське-правове вчення І. Канта iconДокументи
1. /3Норм правове забезпечення НВП у 1 клас_/_нструкц_я про конкурсн в_дб_р.doc
2....

Додайте кнопку на своєму сайті:
Документи


База даних захищена авторським правом ©te.zavantag.com 2000-2017
При копіюванні матеріалу обов'язкове зазначення активного посилання відкритою для індексації.
звернутися до адміністрації
Документи