Ю. шведа вибори та виборчі системи icon

Ю. шведа вибори та виборчі системи




НазваЮ. шведа вибори та виборчі системи
Сторінка1/48
Дата конвертації01.06.2013
Розмір7.41 Mb.
ТипДокументи
  1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   48

Ю. ШВЕДА


ВИБОРИ

ТА ВИБОРЧІ СИСТЕМИ

ЄВРОПЕЙСЬКІ СТАНДАРТИ ТА ДОСВІД

ДЛЯ УТВЕРДЖЕННЯ ДЕМОКРАТІЇ В УКРАЇНІ


Шведа Ю. Р. Вибори та виборчі системи. Європейські стандарти та досвід для утвердження демократії в Україні. – Львів, 2010. – 462 с.


У науково-навчальному виданні “Вибори та виборчі системи. Європейські стандарти та досвід для утвердження демократії в Україні” аналізуються політичні вибори, виборча демократія, виборчий процес та виборчі системи. У роботі подано розгорнуту характеристику об’єктивним індикаторам демократичних виборів, структурі, елементам та типам виборчих систем, їх перевагам та недолікам, головним процедурам виборчого процесу, технікам ”виборчої інженерії”, способам протидії незаконному впливу на волевиявлення виборців, формам прямої демократії. Робота буде корисною для науковців, студентів, державних сдужбовців та працівників органів місцевого самоврядування, а також для усіх, хто цікавиться електоральною політикою.


Рецензенти:


Гетьманчук М. П., завідувач кафедри філософії та політології Львівського державного університету внутрішніх справ МВС України, доктор історичних наук, професор,

Денисенко В. М., завідувач кафедри історії та теорії політики Львівського національного університету імені Івана Франка, професор,

Колодій А. Ф., завідувач кафедри політичних наук і філософії Львівського регіонального інституту державного управління Національної академії державного управління при Президентові України, доктор філософських наук, професор,

Пачковський Ю. Ф., доктор соціологічних наук, професор кафедри соціології Львівського національного університету імені Івана Франка.


^ Рекомендовано вченою радою філософського факультету Львівського національного університету імені Івана Франка (протокол №121/7 від 6.05.2010).


ЗМІСТ:


Вступ……………………………………………………………………... c. 5-8


I. Вибори та демократія. Сутність сучасних політичних виборів………………………………………………………………….. c. 9-71


1. Вибори та демократія.

  1. Політичні вибори: суть, функції, учасники, типи.

  2. Класифікація політичних виборів.


II. Виборче право та відповідальність за його порушення…… c.72-134


  1. Участь у виборах.

  2. Виборче право.

  3. Виборчі обмеження (цензи).

  4. Відповідальність за порушення виборчих прав.

  5. Форми незаконного впливу на виборців та способи протидії їм.


III. Принципи демократичних виборів. Виборчий процес і його головні процедури. Фінансування виборів…………………….. c.135-241


  1. Принципи демократичних виборів.

  2. Виборча кампанія та виборчий процес.

  3. Головні процедури виборчої кампанії.

  4. Фінансування виборів.


IV. Загальна характеристика, елементи та класифікація виборчих систем………………………………………………………………... c.242-304


  1. Загальна характеристика виборчої системи. Виборча система і групове представництво.

  2. Елементи виборчих систем.

  3. Класифікація виборчих систем.


V. Типи виборчих систем. Виборчі системи світу…………….. c.305- 363


  1. Мажоритарна виборча система.

  2. Пропорційна виборча система.

  3. Змішана виборча система.

  4. Куріальна виборча система (реальне представництво).

  5. Виборчі системи світу.


VI. Значення та політичні наслідки виборчих систем. Оцінювання та розробка виборчих систем………………………………………... c.364-390


  1. Роль та значення виборчих систем.

  2. Політичні наслідки виборчих систем.

  3. Виборча інженерія.


VII. Референдуми та плебісцити………………………………… c. 391-405


  1. Референдум: суть, функції, види.

  2. Політичні наслідки референдумів.


Рекомендована література…………………………………………… c. 406-


ВСТУП


^ Мистецтво законодавства…полягає в тому, щоб зорієнтувати людей на такі дії, які ведуть до суспільного благополуччя”. Є. Бентам.


Ще у 1875 р. французький учений Кондорсе (1743-1791) написав працю “Досвід про застосування аналізу до ймовірності ухвалення постанов більшістю голосів”. У ній він намагається визначити процедуру голосування, що найімовірніше забезпечить “правильний” результат. Застосований метод привів Кондорсе до відкриття, яке створило, майже через двісті років по його смерті, цілком нову дисципліну – соціальний вибір. То було відкриття циклів пов’язаних із правилом більшості: коли є принаймні три виборці та принаймні три варіанти вибору, завжди є можливість, що вибір А візьме гору більшістю голосів над вибором В, вибір В – над вибором С, а вибір С – над вибором А, і це все водночас. Кондорсе запропонував способи визначити того, кого він вважав за “справжнього” переможця, більшістю голосів, байдуже, утворюється чи не утворюється цикл із переможних варіантів вибору. (т. зв. Переможець за Кондорсе). Кондорсе написав проект конституції для Франції, і цей документ утілював його ідеальні процедури голосування. Завдяки своїй дружбі з Т. Джефферсоном він намагався також вплинути на процес формування американської конституції. Разом з Т. Джефферсоном він поділяв віру в удосконалюваність людства й застосовність наукового методу до розв’язки політичних проблем. Крім того Т. Джефферсон запровадив систему пропорційного розподілу кількості місць у Палаті представників між усіма штатами після кожного перепису населення, яку застосовували до перепису 1830 р. і яка з погляду математики є точною копією системи пропорційного представництва д’Ондта (т.зв. метод Джефферсона). Французький учений, перший дослідник електоральної географії А. Зігфрид (1875-1959) відомий своїми надзвичайно докладними екологічними дослідженнями зв’язку географічних і політичних параметрів. Через великий обсяг обчислень і труднощі уникнення “екологічних помилок” у нього практично не було англомовних послідовників. Однак з появою складних статистичних методів і потужних комп’ютерів інтерес до електоральної географії відновився, а екологічна пов’язаність, використана належним чином, може стати джерелом цінної інформації про географічні та хронологічні області, де отримати дані шляхом соціологічного опитування громадської думки неможливо. Американський політолог В. О. Кі (1908-1963) відомий завдяки своїй праці “Південна політика” (1949) – найкращій праці в традиціях електоральної географії, що була видана в США. Згодом він кинув виклик американській системі голосування на основі партійної ідентифікації на користь голосування залежного від порушених питань та ретроспективного голосування. У 1951 р. побачила світ відома праця М. Дюверже ”Політичні партії” у якій він крім іншого сформулював гіпотезу про взаємозвязок виборчої та партійної систем, яка отримала в науці назву ”соціологічний закон Дюверже”. У 1960 р. вийшла колективна монографія співробітників Центру досліджень громадської думки Мічиганського університету під назвою “Американський виборець”, у якій подано комплексний аналіз ставлення американських громадян до виборів. Ретельно проведене дослідження президентських виборів в США 1952 і 1956 рр. дозволило їм виділити ряд характерних рис, притаманних американським виборцям. Наступною, не менш класичною стала книга “Вибори та політичний порядок”. “Парадигма Мічигана” дала початок одному з напрямів політичних досліджень у 60-х рр. У цих дослідженнях сім’я постає як основна сфера формування політичного світогляду громадян, а його формування в ранньому віці сприяє збереженню загальної рівноваги системи. Проте в новому дослідженні “Трансформації американських виборців”, проведеному американськими вченими під керівництвом С. Верби, висновки, зроблені Мічиганськими дослідниками, були значно скореговані. Вони засвідчили значне зростання ідеологічної культури у поглядах виборців, перевагу кандидатам, а не їхнім програмам, зростання тенденції до “розброду в рядах прихильників”, особливо молодих. Ні соціальний стан, ані належність до певного соціального класу,- як засвідчили дослідження,- не дозволяють чітко прогнозувати розподіл голосів сучасних виборців. Нові дослідження поведінки виборців чітко вказують на повільну ерозію факторів, які здавалося б, з найбільшою точністю давали змогу прогнозувати поведінку виборців. Сучасні дослідження показують також, що деякі драматичні події (революції, кризи) можуть перемістити соціологічні центри ваги і визначити нові політичні обриси. У 1985 р. у Франції вийшла колективна монографія “Пояснення виборів”, у якій був зібраний багатий досвід французької соціології з проблем виборів, починаючи з А. Зігфрида та його послідовника Ф. Гогеля, які й заклали основи виборчої соціології. У своїй статті “Чи стає французький виборець індивідуалістом” Ж. Лаво закликає дослідників політичних виборів до самокритики. На його думку, їх дослідження надто об’єктивістські: цікавлячись вони більше колективними, ніж індивідуальними питаннями, виборами загалом, а не виборцями, не може, по-справжньому зрозуміти індивідуальні раціональні мотиви, на яких ґрунтується голосування; є послідовно нормативною: визнаючи “хитких”, “нерішучих” чи “нестійких” виборців, які не хочуть приєднуватися до жодної групи чи партії або швидко переорієнтовуються, вони тим самим приховано засуджують поведінку інакомислячих чи просто непостійність на виборах; їх дослідження є також суперечливими: пропагуючи в залежності від кон’юнктури чи то ідею “попереджувального голосування”, чи то ідею “голосування на знак протесту”, чи “голосування–санкції”, вони дають зрозуміти, що виборець більш компетентний, ніж здається, і здатний навіть на більш-менш виважений і раціональний вибір. Ми не можемо просто пояснити сучасні преференції виборців, не аналізуючи дані про розбіжності в утворенні партій і альтернатив, що пропонуються електорату до і після розширення виборчого права. Щоб розуміти сучасні преференції виборців в різних країнах, недостатньо просто проаналізувати сучасні проблеми та соціокультурні структури, набагато важливіше повернутися до етапу початкового формування партійних альтернатив і проаналізувати взаємодію між історично сформованими центрами ідентифікації та наступними змінами в структурних умовах вибору. Завдання псефології, крім іншого, полягає в побудові реалістичної моделі, яка пояснює формування різноманітних систем “пакетів” у політичних системах з різним соціо-економічним розвитком, а також у зборі інформації про варіанти альтернатив для поточної електоральної поведінки. Для цього вона послуговується широким спектром як кількісних так і якісних методів. З метою перевірки емпіричних теорій та гіпотез псефологи вдаються до найрізноманітніших джерел: до таких насамперед якісних даних, як документи, неструктуровані опитування та спостереження учасників, а також до таких передусім кількісних даних, як отримані в результаті вивчення громадської думки та аналізу сукупних статистичних даних за результатами виборів, переписів, статистичного порівняння різних країн і т. ін. Хоча майже немає сумнівів, що кількісні методи посприяли дослідженням політичних виборів, лунала й критика, спрямована проти надмірного ентузіазму з приводу використання їх (мовляв, надання кількісної форми стає самодостатнім), проти ототожнення отриманих результатів із результатами наукових експериментів (адже хибно застосовувати методи природничих наук до соціальних даних) і проти надмірного наголосу на цифрах коштом пояснення. Така критика спонукала декого до стриманого та обмеженого використання кількісних методів. А тому щораз більшого поширення отримали якісні методи дослідження, скажімо, робота з фокусною групою, інтерв’ю з представниками еліти; порівнянні невеликої кількості випадків, як-от виборчих систем ряду держав; аналізі змісту написаних текстів. В усіх цих випадках дослідники, свідомо прагнучи здійснювати якісні дослідження, намагаються відрізнити свої зусилля від того, що вони вважають за звичайні вигадки. Їхньою Біблією стала книжка Г. Кінга, Р. К’єгена і С. Верби “Проектування соціальних досліджень: наукові висновки в якісних дослідженнях”. У 1952 р. Р. Б. Макалем для позначення науки про вибори запропонував термін “псефологія”. Цей термін походить від грецького слова psephos – камінчика, який кидали до тієї або тієї урни під час голосування в демократичних Афінах. Щоправда в сучасній політичній науці більшого поширення отримала назва – виборча соціологія. Виникає вона як результат нагальної необхідності вивчення явищ, що визначають характер процесів, які супроводжують вибори, а також для вирішення проблем, пов’язаних із виборами. Головним завданням науки є аналіз результатів проведеного голосування (включаючи утримання від участі у виборах). Вона постає як самостійна наука, а не як перелік статистичних даних; її цікавить більше загальна система голосування; основною метою цієї науки є докладне вивчення “виборчої поведінки”. Псефологія об’єднала в собі теоретичні й методологічні надбання таких дисциплін, як історія, географія, і, особливо, загальна соціологія. Одночасно псефологія дуже тісно срівпрацює з такими спеціальними політологічними дисциплінами як партологія (вчення про політичні партії), герменевтика (вчення про аналіз текстів), єрестетика (наука про маніпуляції), іконіка (наука про формування іміджу), ПР (наука про зв’язки з громадськістю) та іншими. У ХХ ст. у цій галузі було відзначено чимало досягнень, виникли національні та інтернаціональні школи та потужні дослідницькі центри, сформовані солідні архіви електоральної статистики та результатів соціологічних опитувань. Цьому значною мірою сприяла велика практична значимість результатів електоральних досліджень, які відкривали широкі можливості для пояснення поведінки виборців та прогнозування результатів виборів. Особливо актуальними дослідження політичних виборів та виборчих систем є для перехідних суспільств до числа яких відноситься й Україна. Сподіваюсь, що дана книга дасть можливість певною мірою ліквідувати прогалину, яка сьогодні намітилась у цій галузі політичних досліджень. Книга розрахована на професійних політиків, державних службовців та працівників органів місцевого самоврядування, журналістів, членів громадсько-політичних об’єднань, студентів вузів, усіх, хто цікавиться політикою.


Ю. Шведа – доцент кафедри політології Львівського національного університету імені Івана Франка, shveda@ukr.net


^ I. ВИБОРИ ТА ДЕМОКРАТІЯ.

СУТНІСТЬ СУЧАСНИХ ПОЛІТИЧНИХ ВИБОРІВ.


1. ВИБОРИ ТА ДЕМОКРАТІЯ.


1.1. Вибір політичний. Під політичним вибором розуміють змістовний аспект політичного рішення, суть якого полягає у виборі, принаймні, з двох варіантів. Поняття вибору становить протилежність призначенню, де не існує альтернативи. Вибір політичний детермінований цілями, інтересами і різними міркуваннями суб’єкта рішення. Загалом при виборі особистість використовує систему правил, що має назву стратегія, програма або план розв’язання завдань. Чим складніша стратегія, тим більших розумових зусиль вона вимагає. Однак завдання стратегії ще не означає, що суб’єкт буде її використовувати при виборі – радше застосує ту стратегію, тактичні прийоми якої стали для нього певними стереотипами. Зазвичай вибір супроводжується ризиком, котрий визначають як різницю між очікуваним виграшем і програшем. Вибір політичний можна роглядати і як один із способів інституювання державної влади, творення інститутів, установ влади. Притаманний він насамперед республіканській формі влади, де існує визначений законом порядок. Найпоширеніший вибір політичний – це акт голосування на виборах як певна процедура згоди або незгоди на передання влади представникам. Вибір політичний – це шлях формування певних керівних інститутів державної влади, політичний партій, громадсько-політичних об’єднань, вибір представників на різні організовані заходи, а також вибір глав держав, суб’єктів регіональної, локальної та місцевої влади. Вибір політичний має вотумний характер. Це індикатор довір’я, толеранції або негоції до існуючої системи влади.


^ Вибір та обрання. Для розуміння суті виборів важливо розрізняти поняття ”вибір” та ”обрання”. Вибирати означає віддавати перевагу комусь або чомусь з-поміж множини. Тобто вибори передбачають боротьбу альтернатив. Обирати ж означає визначати когось єдиним гідним вершити відповідні справи. При обранні завжди існує вибір, навіть якщо балотується один кандидат (безальтернативні вибори) чи один проект рішення – вибір обрати чи не обрати, прийняти чи відхилити. Вибори це одночасно й вибір і обрання тобто наділення владою. Внаслідок виборів відбувається зосередження воль багатьох людей, втілення їх у волі представника або представницького органу. Вибори є способом ”фокусування” волі народу в постаті обранця. Віддаючи свій голос на виборах, громадянин республіки немовби укладає своєрідну угоду з кандидатом чи політичною партією про тимчасове передання їй своєї частки влади. Отож акт голосування на виборах можна оцінити як процедуру такого передання, а ухилення від участі у виборах – як незгоду передавати владу, розпоряджатися в такий спосіб або навіть відмову від своєї частки влади. Вибори – це республіканський тип організації влади, коли вона є справою народу (“res publica” – з лат. “справа народу”). Згідно з ідеєю республіканізму влада належить народові, і періодично вручають її, делегують своїм представникам, щоб ті могли зосередити розмаїття окремих воль у суспільній владі. Вибори – це висунення спільнотою одного або групи повноважних представників для делегованого виконання громадських, загальних функцій, визнання за цими представниками відповідної авторитетності. Взагалі суспільна влада – це перш за все загальна воля, що невід’ємно наявна в будь-якій спільноті й яка єдино може зобов’язати до чогось вільну людину, цілком підпорядкувати її собі. Справжньою владою, авторитетом для людини може бути тільки те, що визнається нею як щось більш значуще, ніж вона сама та її окремі інтереси. Таким авторитетом є загальна воля. Загальна воля, влада на відміну від свавільного примушування передбачає лояльне, поважне ставлення громадян до неї та її настанов, усіляко домагається такого ставлення, розраховує на законослухняність підвладних, на їхню згоду й готовність підкорятися. Володарювання має спиратися на підстави, які доводять право одних на владне підпорядкування інших. Функція володарювання є наслідком визнання її підвладними. Ніколи існування установ влади не було можливим без пересічних громадян, без їхньої участі. Головний сенс виборів полягає у визнанні обраності носіїв влади, їхньої авторитетності, у виявленні згоди людей визнавати їхні владні повноваження. Вираженням такої згоди і є політичні вибори. Вибори забезпечують справедливе представництво інтересів різних груп громадян, сприяють політичному структуруванню суспільства, встановленню працездатного стійкого уряду, забезпечують права меншин (насамперед етнокультурних) на справедливе представництво.


^ Вибір та делегування. Класик політичної теорії Г. Моска розрізняв чотири типи політичної організації відповідно до способу здійснення влади: місто-держава, феодальна держава, бюрократична, або абсолютистська, й сучасна представницька держава. Якщо влада передається зверху вниз так, що нижчого функціонера обирає вищий, то йдеться про автократичний режим. Якщо ж влада делегується знизу, то режим варто називати ліберальним. Цілком можливі й змішані форми. Автократичний режим допускає існування автократа, тобто ”особистості, що персоніфікує інститут, від імені якого діють усі наділені часткою публічної влади”. Ліберальний режим, навпаки, функціонує на основі належної організації виборчої системи. Г. Моска також зазначав, що умовою існування представницької, ліберальної моделі є відкритість та оновлення еліт, насамперед шляхом ротації внаслідок демократичних виборів. Отже, суть представництва полягає у делегуванні владних повноважень від народу групі довірених осіб, які здійснюють владу від його імені та в його інтересах. Делегування – це процес передачі повноважень від одних індивідів чи інституцій іншим. Республіканський устрій демократичних країн спирається на засаду народовладдя, і це, як правило, закріплено в конституціях. Водночас очевидно, що ефективне функціонування держави й суспільного ладу потребує делегування владних повноважень від народу спеціальним представникам, що становить суть представницької демократії. Основним механізмом делегування в представницьких демократіях стають демократичні вибори. Серед сучасних дослідників проблеми делегування слід згадати французького соціолога П. Бурдьє: ”…делегування є акт, за допомогою якого група творить сама себе, набуваючи сукупності властивих групам елементів… Група існує, коли має у своєму розпорядженні постійний представницький орган, наділений plena potentia agendi й sigillum authenticum, а, отже, здатний замінити (говорити за когось – означає говорити замість) серійні групи, які складаються з розрізнених та ізольованих індивідів, які постійно оновлюються й здатні діяти та говорити тільки від свого імені”. П. Бурдьє наголошує на тому, що узурпація влади ”довіреними особами” є певним символічним ефектом репрезентації, коли остання заміщує те, що вона презентує, а “представники” – соціальну групу: ”відносини делегування ризикує затьмарити справжній зміст відносин представництва, а також існує парадокс ситуації, коли група не може існувати інакше, окрім як делегуючи свої повноваження якійсь одній особі – генеральному секретареві, папі тощо,- здатній діяти як юридична особа, тобто як субститут групи. В усіх цих випадках, відповідно до встановленого каноніками рівняння: Церква – це Папа,- відповідно до зовнішньої видимості група продукує людину, котра виступає замість неї й від її імені (якщо мислити в термінах делегування), тоді як насправді можна так само правомірно говорити, що представник групи продукує групу. Адже саме тому, що представників існує та представляє (акт символічний), група, що її він представляє й символізує, і снує і своєю чергою забезпечує своєму представникові існування як представнику групи”. Та в умовах представницької демократії завжди виникає небезпека бюрократизації представництва або відчуження політичних еліт про що найвиразніше говорив Р. Міхельс у своєму ”залізному законі олігархії”. Р. Міхельс вважав, що представники, котрим делегована політична влада, з часом починають її використовувати всупереч інтересам тих, хто наділив їх владою. У свою чергу М. Вебер уважав, що влада бюрократії врівноважується такими демократичними інструментами як референдум, законодавча ініціатива асоціації громадян, право відкликання представників.
  1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   48



Схожі:

Ю. шведа вибори та виборчі системи iconПрограма курсу Курс "Вибори та виборчі системи"
Курс “Вибори та виборчі системи” є обов’язковим навчальним курсом, який читається для студентів ІV курсу Філософського факультету...
Ю. шведа вибори та виборчі системи iconМіністерство освіти та науки україни львівський національний університет імені івана франка філософський факультет кафедра політології шведа Ю. Р
Курс “Вибори І виборчі системи” є обов’язковим навчальним курсом, який читається для студентів ІV курсу Філософського факультету...
Ю. шведа вибори та виборчі системи iconВ м. Нікополь Дніпропетровської обл в 2007 р закінчив філософський факультет Львівського національного університету ім. Івана Франка, І отримав диплом
В квітні 2010 р захистив кандидатську дисертацію на здобуття наукового ступеня кандидата політичних наук. З 2011 р асистент кафедри...
Ю. шведа вибори та виборчі системи iconТема 4: Політичні партії і партійні системи. Виборчі системи
Термін „партія (від лат ділю, розділяю) у перекладі з латини означає частину якоїсь великої спільноти
Ю. шведа вибори та виборчі системи iconПартійна системи незалежної України: етапи трансформації. Юрій Шведа
Стаття присвячена класифікації етапів розвитку партійної системи незалежної України
Ю. шведа вибори та виборчі системи iconЮ. шведа “теорія політичної системи” Навчально-методичний посібник львів – 2009
Курс “Теорія політичної системи” є обов’язковим навчальним курсом, який вивчається студентами ІІІ курсу Філософського факультету...
Ю. шведа вибори та виборчі системи iconТема виборче право І виборчі системи зарубіжних країн
...
Ю. шведа вибори та виборчі системи iconРішення щодо перенесення навчальних занять з 1 листопада на інший строк у навчальних закладах, в приміщеннях яких працювали виборчі комісії
З метою забезпечення дотримання санітарно-гігієнічних вимог при відновленні навчально-виховного процесу у загальноосвітніх навчальних...
Ю. шведа вибори та виборчі системи iconПоложення про вибори депутатів та голови та голів комісій обласної ради дітей Київщини -2010 Розділ Загальні положення >Ст Вибори вільні, незалежні, загальні. Проводяться у три етапи
Виборча кампанія та вибори депутатів обласної ради дітей Київщини проводяться засобами мережі Інтернет шляхом голосування на сайті...
Ю. шведа вибори та виборчі системи icon1 Технологічні компоненти в в виборчій компанії Розділ Практична частина
Вибори – це фундаментальна умова демократії. Поза виборами неможлива демократія в сучасному складно організованому суспільстві. Завдяки...
Додайте кнопку на своєму сайті:
Документи


База даних захищена авторським правом ©te.zavantag.com 2000-2017
При копіюванні матеріалу обов'язкове зазначення активного посилання відкритою для індексації.
звернутися до адміністрації
Документи