Трансформація організаційної структури політичних партій як чинник трансформації сучасних партійних систем icon

Трансформація організаційної структури політичних партій як чинник трансформації сучасних партійних систем




Скачати 144.66 Kb.
НазваТрансформація організаційної структури політичних партій як чинник трансформації сучасних партійних систем
Дата конвертації01.06.2013
Розмір144.66 Kb.
ТипДокументи

ТРАНСФОРМАЦІЯ ОРГАНІЗАЦІЙНОЇ СТРУКТУРИ ПОЛІТИЧНИХ ПАРТІЙ ЯК ЧИННИК ТРАНСФОРМАЦІЇ СУЧАСНИХ ПАРТІЙНИХ СИСТЕМ


Ю. Шведа - кандидат політичних наук,

доцент Львівського національного університету імені ІванаФранка, shveda@ukr.net


Вісник Львівського університету. Серія. Філософські науки.- 2008, Вип. 11, с. 160-168.


Проаналізовано зміни в організаційній структурі політичних партій і їх вплив на трансформацію сучасних партійних систем. Узагальнені основні чинники, які впливають на зміну організаційної структури партій, встановлено залежність між організаційною будовою партій та конфігурацією партійних систем. Зроблено спробу систематизації основних методологічних підходів, апробованих сучасними зарубіжними авторами, при аналізі даної проблеми.

^ Ключові слова: Трансформація, організаційна будова партії, масові партії, виборчі партії, партійна система.


Актуальність зазначеної проблеми визначається зростанням ролі політичних партій у політичному житті суспільства, формуванням партійної системи і послідовними змінами в її еволюції. Перші спроби визначення взаємозв’язку між організаційною структурою партій та конфігурацією партійних систем належать засновникам сучасної теорії політичних партій – М. Веберу [1] та М. Дюверже [2]. Згодом серйозні дослідження цієї проблеми здійснили такі зарубіжні автори як C. Ліпсет та С. Роккан [9], Р. Роуз та Д. Урвін [12], Е. Ейнхорн та Дж. Логве [5], Дж. Сарторі [13,14], М. Педерсен [10], А. Піццорно [11]. Особливо вагомий внесок у вивчення зазначеної проблеми здійснили О. Кірчхеймер [8] та С. Волінец [17]. Однак у вітчизняній політичній науці, в силу перш за все об’єктивних причин, ця проблема ще не знайшла належного зацікавлення та вивчення. Тому напрацювання зарубіжних авторів у дослідженні цього соціального феномену будуть для вітчизняних дослідників партій і цікавими і корисними.

У 1918 році, в лекції проголошеній у Мюнхенському університеті, Макс Вебер адресував аудиторії запитання про „політику як про професію”. Темою його виступу був професіоналізм сучасної політики, в рамках якої він особливо наголошував на появі масових політичних партій. На думку М. Вебера контраст з минулою політичною організацією ґрунтувався на тому, що більшість сучасних форм партійної організації діаметрально відмінні іделічним формам в яких групи нотаблів, а також парламентарі керували всіма. Ці нові форми він називав “дітьми демократії”, продуктом загального виборчого права, результатом необхідності подобатися та організовувати маси, розвивати загальну єдність та сувору дисципліну [1, с. 102].

Наступні дослідники погоджувались з тим, що дана трансформація була пов’язана з розширенням демократичних прав. Масова участь зумовила появу масових партій і для багатьох оглядачів стало очевидним, що сучасна демократія немислима без політичних партій. Короткий огляд функцій, які звичайно здійснюються політичними партіями підкреслюють їх суттєву соціальну роль: партії структурують голоси виборців, інтегрують та мобілізують маси громадян, агрегують різноманітні суспільні інтереси, рекрутують лідерів для публічної діяльності, формують державну політику. З поміж всього цього,особливо важливо те, що переважно саме політичні партії організують сучасне державне керівництво в спосіб, який В. Вільдельман назвав „вирішальним агентом інституційної легітимації” [16, с. 6].

Питання про роль партій неможливо відділити від поняття легітимності. Лідери, яких рекрутують партії, політика яку вони провадять та керівництво, яке вони прагнуть контролювати будуть легітимними лише тоді, коли легітимними будуть самі існуючі партії: цим пояснюється й істотність масових партій. Між тим можна абсолютно точно зазначити що професіоналізація політики, яка слідує за масовою демократією, є базою для діяльності політичних партій, які зрештою, в такий спосіб забезпечують свою легітимність. Партії відображають настрої населення і здійснюють важливий зв’язок між громадянами та державою. Вони діють як масові організації і як такі вони є частиною суспільства з якого виходять. В підсумку – двадцяте сторіччя є сторіччям масових партій.

Існує два зауваження, які є важливими для розуміння розвитку політичних партій: перше – проникнення партій з організацією масового типу в сучасну демократичну політику, друге – процес стабілізації, який пов’язаний з організаційними можливостями масових партій.

Поширеність організаційної структури масових партій, про яке говорив М. Вебер, особливо підкреслювалась в порівняльних дослідженнях політичних партій та партійних систем проведених М. Дюверже. Як і М. Вебер, М. Дюверже пов’язує розвиток масових партій з розширенням демократичних прав, зазначаючи, що загальне виборче право зумовило зміну організації заснованої на кокусі на організацію з територіальними відділеннями, а також трансформацію кадрових партій у масові. М. Дюверже пов’язував цю трансформацію переважно з лівими партіями, стверджуючи, що перетворення лівих партій у партії з масовим типом організації зумовлювала необхідність економії фінансових ресурсів. З іншої ж сторони праві партії, які мають підтримку багатих жертводавців можуть собі дозволити кадровий тип організації. Між тим це не є глибокою відмінністю і М. Дюверже наголошує на „заразності” цього явища, яке поширюється від лівих до правих вздовж всього політичного спектру [2, с. 116–123].

Що між тим справді важливо – вплив, який зумовила поява масових партій на стабілізацію масового електорату, що на думку Дж. Сарторі є „критичним фактором в зміні природи партійної системи і внеском у їх внутрішню консолідацію.” [14, с. 292]. Через інкапсуляцію сегментів масового електорату, через сумування політичної ідентичності, яку здійснюють партії, стають вони агентами за допомогою яких відбувається структуризація політичної поведінки виборців, і за допомогою котрих гарантується стабільність їх підтримки. Політичний вибір матеріалізується у політичну ідентичність як результат політичної організації, і у такий спосіб партійна система зазнає консолідації.

Вирішальним етапом консолідації партійної системи була трансформація кадрової партії у масову. Ці політичні організації, завдяки їх масовій природі, “закривають” електоральний ринок і стабілізують сучасні партійні системи. Як зазначають С. Ліпсет та С. Роккан „звуження „ринку підтримки” відбувається через зростання масових партій. Ліві дуже швидко відкриваються для нових рухів. Де з’являється виклик партіям робітничого класу він зустрічається з узгодженими зусиллями контрмобілізації загальнонаціональних масових організацій ліберального чи консервативного напрямку. Можливість для формування нових партій є надзвичайно обмеженою, це пояснює чому причина бар’єру представництва є низькою, як у Скандинавії та високою, як у Великобританії” [9, с. 51].

Послідовність процесу є зрозумілою і логічно виправданою. Розширення виборчого права інкорпорує маси громадян в політичну систему, масові партії мобілізують та інтегрують нових громадян та впроваджують набір рис, які зумовлюють політичну ідентичність; ця політична ідентичність діє як сила, що стабілізує вирівнювання умов, для “замороження” партійних систем. Організованість є характерною рисою завдяки якій масові політичні партії здійснюють інтервенцію, „пронизують та окутують інші політичні еліти” [4, с. 58]. В цьому сенсі, як зазначає Дж. Сарторі, „замороження партійних систем є просто партійною системою, яка впливає на політичний процес як незалежна система, що приводиться в дію та підтримується відповідно до власних законів інерції” [13, с. 21]. Таким чином, масові партії, які були сформовані масовою демократією, в той же час забезпечують її стабільність.

Однак такий взаємозв’язок не є ані достатнім ані вичерпним. Стабільність, яка залежить від здатності партій пов’язувати голоси підтримки тісніше з їх організаційною мережею, залежить від їх зв’язків з ширшим соціальним середовищем. Протяжність цих зв’язків зменшувалась, а тому політичні партії ставали більш віддаленими від повсякденного життя громадян, ось чому організаційна основа цієї стабільності зазнавала ерозії. Урядові заходи та атракції політичних лідерів, які були спрямовані на збереження стабільності виборчої лояльності, не змогли зарадити цьому процесові.

Падіння лояльності до політичних партій, О. Кірчхеймер вважає основною причиною появи виборчих партій (catch-all party). Ця гіпотеза була тривалий час предметом наукових дискусій: частина авторів ідучи за О. Кірчхеймером визнаючи його прогноз появи виборчих партій зазначають, що його аргументація має переважно ідеологічний характер, що зумовлює її зневажливе ставлення до організаційного розвитку як серцевини даної тенденції. [8, с. 177­–200].

Як і М. Дюверже, О. Кірчхеймер займається пошуком відмінностей між двома типами сучасних політичних партій, які він називає партіями масової інтеграції та новими виборчими партіями. Він змальовує відмінності в моделях партій, аргументуючи, що вік попередніх типів партій закінчився і що західноєвропейські системи формують умови для появи та розвитку саме виборчих партій: “партії масової інтеграції, є продуктами віку з глибокими класовими лініями суспільного поділу і більш точно їх виражають. Згодом вони трансформуються у виборчі партії (catch-all party), які більш повно повертаються до електоральної сцени, намагаючись поширити ефективність на ширшу аудиторію і здобути більш швидкий електоральний успіх” [8, с. 84].

О. Кірчхеймер визначає п’ять причин появи виборчих партій. Це наступні: „радикальне зменшення партійного ідеологічного багажу”, „посилення груп лідерів”, „падіння ролі індивідуального партійного членства”, „відмова від наголошення на партії як класовому авангарді чи певній клієнтелі й надання переваги в рекрутуванні голосів виборців серед широкого загалу”, а також „забезпечення доступу до партії різноманітних груп інтересів”[8, с. 190]. Реально це лише перші з існуючих характеристик, які явно пов’язані з ідеологічними змінами. Загалом, і понад усе, виборчі партії є організаційним феноменом.

Між тим природа організаційної трансформації, яка зумовлює появу виборчих партій є досить специфічною. О. Кірчхеймер описує партії, які оточені тісними зв’язками з масами виборців і здійснюють щоденний контроль над життям громадян. Цей контроль відображається на переході влади в партії до партійних лідерів, втраті соціально специфічних зв’язків з певними сегментами електорату та падінні ролі рядових членів партії.

Так виборчі партії згортають свої специфічні організаційні зв’язки з певними сегментами суспільства і починають діяти відповідно до інтересів суспільства загалом. Вони змінюються від партій „знизу – вверх” до партій „зверху-вниз” і вибирають конкуренцію на ринку, а не спроби його обмеження. Це побудовано на умовній підтримці ніж на партійній ідентичності. Вони швидше шукають підтримки виборців ніж членів партії.

Політика партій є більш зорієнтованою на випадкових ніж на постійних виборців. Тому й не випадково, що зміни в організаційній структурі партій і стилі їх діяльності, про які говорив О. Кірчхеймер на початку 60-х рр. дуже швидко проявилися в дестабілізації індивідуального партійного електорату в кінці 60-х та 70-х рр. Ці зміни були добре задокументовані. При чому Р. Роуз та Д. Урвін [12, с. 287-319] у своїх дослідженнях наголошують на очевидній стабільності цих змін, а М. Педерсен - навпаки на їх плинності. [10, с. 1–26]. Тепер, відзначаючи появу нових політичних партій, наголошується традиційно на домінуючих альтернативах, і наполегливих хвилях у виборчій нестабільності. Сучасна література схиляє нас до віри в те, що є ми свідками широко поширених процесів масової політичної трансформації, і тому маємо справу з падінням нової ери масової політики, ери в якій соціально-політичні поділи перестали бути замороженими, традиційні соціальні поділи не є більше істотними для політики, а самі партії є в занепаді. Варіанти на ці теми зараз формують основну частину сучасних досліджень про партії та партійні системи.

В міру зростання серед партій тенденції до управління вони віддаляються від суспільства, частиною якого є, а це зумовлює тенденцію зменшення підтримки виборців. Ці виборці, що сумніваються не можуть бути мобілізовані партіями і вже не інтегруються ними. Горизонти політичних партій розширюються, їх можливості зростають, а вони самі загалом стають більш гнучкими. В результаті, в міру віддаленості партій, електорат стає більш доступним. База підтримки, яка спиралася на організаційну інтервенцію та контроль і яка існувала за рахунок мобілізації членів та симпатиків партій виявилась таким чином підірваною.

Однак зрозуміло, що зміна електоральної підтримки, якою характеризується Західна Європа з кінця 60-х рр. не може бути пояснена лише організаційними змінами традиційних партій. Це очевидно пояснюється цілим рядом факторів. Так зокрема протягом останніх кількох років серед факторів, які ідентифікуються як тяжіння до електоральної нестабільності, на особливу увагу заслуговують зміни соціальної структури і розмивання меж традиційних класів, з однієї сторони і вплив нових систем цінностей та мобілізація нових пост-матеріальних поділів, з іншої [6, c. 289–303].

Крім того, незважаючи на те, що в політичних працях 60-х рр. багато говорилося про “кінець ідеології” [15], однак не можна заперечити, що багато великих ідей, які підтримують традиційну лояльність більшою чи меншою мірою приймаються. Боротьба робітничого класу за свої політичні права отримала перемогу, узаконилась боротьба релігійних організацій, як і тих, хто відкидав релігійну віру, сучасна “держава добробуту” стала звичною для сучасних західноєвропейських демократій, а конфлікти, які мали місце навколо соціальних прав, поступово переходили на маргінес політичної боротьби. Найбільші битви закінчилися, а відтак А. Піццорно вслід за О. Кірчхеймером, зазначав, що ситуація в більшості західних демократій склалась таким чином, що змінилась політична ідентичність, а політичні вимоги стають об’єктом компромісів. Групи тиску стають основними акторами політичної сцени, а політичні партії втрачають свою програмну та організаційну ідентичність [11, c. 272]. Електоральна дестабілізація, яка з цього випливає, сприймається з великим здивуванням.

Ці зміни впливають на самі політичні партії. Стають вони більш вразливими у новому суспільному оточенні. Між тим факт, що ці зміни сприяють більшій вразливості партій є чимось таким, чого вони не можуть відвернути, але до чого вони повинні пристосуватись. У зв’язку з цим напрошується питання: якщо при існуванні цих організаційних змін зростає електоральна дестабілізація, то чому партії втрачають свої соціальні зв’язки? Якщо електоральна вразливість є результатом формування організаційного типу виборчої партії (catch-all party) то чому партії повинні слідувати цією дорогою?

Існує три фактори, які є важливими для розуміння поставлених проблем. Перший, це організаційні та інституційні зміни, які полегшують більшості партіям участь у виборах. Це включає зміни в способі фінансування партій (схильність до державних субвенцій ніж до фінансової підтримки членів партії чи інших популярних форм фінансування); зміни в спілкуванні з засобами масової інформації (які вимагають існування розвиненої організаційної сітки – net-work); зростання ролі маркетингових технік в політичній діяльності, які доводять непотрібність безпосередніх контактів з масами як форми зворотнього зв’язку. [7, c. 243–244]

Другий, це вплив соціальних змін на партійну організацію в результаті зростання кількості краще поінформованого та більш компетентного електорату. Разом з незаперечним зростанням індивідуалізму та атомізації сучасного суспільства підривається сенс колективної солідарності яка колись слугувала передумовою існування масових партій. Можливо іронічно, але частіше всього це були партії, які приймали участь в ерозії цієї колективної солідарності. Як, наприклад, С. Ейнхорн та Дж. Логве зазначали у випадку соціал-демократів в Скандинавії: “принципова причина демобілізації була успішною… Соціал-демократична житлова політика відокремила значну кількість “голубих комірців” від решти міського населення, яке було живильним середовищем для партій. Між тим, централізований механізм держави суспільного добробуту знешкоджував необхідність солідарності, яка була визначальною рисою робітничого руху. Попередньо, солідарність визначала соціальну інфраструктуру для робітничого класу – профспілки допомогали суспільству боротися з соціальними хворобами, безробіттям, проблемами людей похилого віку, смертністю, створювалися так звані житлові кооперативи і т.п. – але тепер необхідність у солідарності та вишколу їй стали непотрібними” [5, c. 180].

Третє, це можливо, що труднощі, які ми приймаємо до уваги з’ясовуючи причини, які уточнюють організаційні зв’язки не є справді труднощами загалом, але просто виділяються з з неправильного кінця. У цьому сенсі, виборчі партії можуть бути нормою, якщо більш солідарні партії можуть бути транзитними партіями. Так, наприклад, А. Піццорно має гіпотезу, що “інтеграційні партії, стабілізують електоральні поділи, а чисті альтернативи в партійних програмах можуть бути знайдені в періоди інтенсивних соціальних змін і як наслідок сильного тиску нових категорій інтересів, які входять у політичну систему. Якщо ця гіпотеза є правдивою, сильні партії, з ідеологічними програмами та інтегрованим членством, є тимчасовим феноменом. Вони обидві з’являються для підсилення та контролю входу нових верств у політичні системи. Якщо вони є типовим плюралізмом, вони є типовими у їх першій “генетичній” фазі, коли великі колективні актори впускаються до розподілу влади через систему репрезентації”.

Цей аргумент посилюється також наступним твердженням А. Піццорно, що “в принципі немає необхідності в організації... для об’єднання послідовників правлячих партій” [11, c. 253]. Виходячи з цієї точки зору, урядові ресурси, чи обіцянка таких ресурсів, вимагають від партій здійснювати часто непопулярну політику та ідеологічний примус, які є неминучим побічним ефектом посилення активної організаційної структури. Відповідно до ступеню доступу, який партії отримують до уряду, ми спостерігаємо зменшення у них наголосу на необхідності організації. Важливість цієї гіпотези легко виявляється оглядом сучасного західноєвропейського досвіду, який показує, що більшість істотних партій є правлячими чи потенційно правлячими партіями. У період 1970 по 1985 рр., наприклад, лише дві західноєвропейські партії помітних розмірів залишаються поза урядом: це Британська Ліберальна партія, яка всупереч зростанню її електоральної підтримки продовжує залишатися партією меншості на парламентському рівні та Італійська Комуністична партія чиє виключення з процесу керівництва пом’якшується неперервними періодами участі у владі на регіональному рівнях так само як і її квазі-урядова роль на національному рівні під час т. зв. Compromesso storico в 70-ті роки. За винятком цих прикладів, всі інші європейські партії істотного виборчого розміру мали можливість хоча б один період для здійснення обов’язків державного керівництва протягом цих 15 років.

Хоча згадані причини не заперечують можливості переміщення від масових партій до партій масової інтеграції, а відтак і до моделі виборчої партії. І це підтверджує чіткий зв’язок між цією трансформацією та супутнім рухом від стабілізації партійних систем до їх наступної дестабілізації. Можна бути певним, що загалом немає заперечення існуванню сучасній електоральній турбулентності. Не можемо загалом ми ігнорувати важливості появи у суспільстві нових політичних інтересів та нових форм політичної участі. В той же час, слабше наголошується на працях тих авторів, які, виказуючи готовність до розуміння процесів політичних змін, тим не менше висловлюють більш обережну їх оцінку. Так, наприклад, Дантон, підкреслюючи, що “віртуально скрізь серед індустріальних демократій старий порядок змінюється”, в кінцевому підсумку завершує свій огляд електоральних змін наступним висновком: “незважаючи на наших акцентах на змінах, ми оголошуємо факт, що не єдиний автор недвозначно визнає, що новий політичний порядок має місце. Більшість стверджує, що зміни витають у повітрі, декілька вважає, що старий порядок вмер, але ніхто не говорить про народження нового політичного порядку [3]. Більшість сучасних праць з проблем партійного транзиту роблять подібний виснoвок: “Якщо зміни є всеохоплюючими, важливо не перебільшувати їх ступінь. Отже ряд партійних систем стають постійними якщо вони хоча б раз з’являються, всі видимі субстанційні елементи мають тяглість. В ряді країн ми маємо справу не лише з формуванням партій, які залишаються, але й керують” [17, c. 296].

Таким чином, політичні партії, в ході своєї еволюції зазнають відчутних змін у організаційній будові в напрямку збільшення впливу на виборців, електоральна поведінка котрих також послідовно змінюється. Зміни в організаційній будові партій ведуть до зміни її інших якісних характеристик, а відтак і зумовлюються зміну самого типу партій а з часом і конфігурації існуючої партійної системи.


_________________

1. Вебер М. Избранные произведения: Пер. с нем. – М.: Прогресс, 1990. – 808 с.

2. Дюверже М. Политические партии.– М.: Академический Проект, 2000. – 558 с.

3. Barnes S., Kaase M. Political Action: Mass Participation in Five Western Democracies.– Beverly Hills: Sage Publications, 1979.– 341 p.

4. Daalder H. Parties, Elites, and Political Developments in Western Europe.– In: Political Parties and Political Development / Ed. by J. La Palombara, M. Weiner, Princeton: Princeton University Press, 1966, p. 23–46.

5. Einhorn E., Logue J. Continuity and Change in the Scandinavian Party Systems.– In.: Parties and Party Systems in Liberal Democracies / Ed. by S.Wolinetz, L.: Routledge, 1988.– 253 р.

6. Electoral Change in Advanced Industrial Democracies: Realignment and Dealignment? / Ed by. Russel J. Dalton, Scott C. Flanagan and Paul Allen Beck, Princeton: Princeton University Press, 1984.– 229 p.

7. Inglehart R. Value Change in Industrial Societies // American Political Science Review, 1987, № 8, p. 240–264.

8. Kirchheimer O. The Transformation of the Western European Party Systems // Political Parties / Ed. by J. La Palombara, M. Weiner. – NY: Columbia University Press, 1969, p. 177–200.

9. Lipset S.M., Rokkan S. Cleavege Structures, Party Systems and Voter Alignments: An Introduction // Party Systems and Voter Alignments / Ed. By Lipset S., Rokkan S., NY.: Free Press, 1967, p. 50–67.

10. Pedersen M. The Dynamics of European Party Systems: Changing Patterns of Electoral Volatility // European Journal of Political Research, 1979, 7/I, p. 1–26.

11. Pizzorno A. Interests and Parties in Pluralism // Organising Interests in Western Europe: Pluralism, Corporatism, and the Transformation of Politics / Ed. by S.Berger, Cambridge: Cambridge University Press, 1981, p. 250–273.

12. Rose R., Urwin D. Persistence and Change in Western Party Systems since 1945 // Political Studies, 1970, № 3, p. 287–319.

13. Sartori G. Political Development and Political Engineering // Public Policy, 1968, № 17, p. 20–28.

14. Sartori G. The Sociology of Parties: A Critical Review // Party Systems, Party Organizations, and the Politics of the New Masses / Ed. by O. Stammer, Berlin: de Grayer, 1968, p. 290–305.

15. The End of Ideology Debate / Ed. by I.Waxman.– NY.: The Free Press, 1968.– 125 p.

16. Wildenmann R. The Problematic of Party Government // Visions and Realities of Party Government / Ed. by F.G.Castles, R.Wildenmann.– Berlin: de Grayer, 1986, p. 5–23.

17. Wolinetz S. Party System Change: Past, Present and Future // Parties and Party Systems in Liberal Democracies / Ed by S.  Wolinetz.- L.: Routledge, 1988, p. 290–310.


TRANSFORMATION OF THE ORGANIZATIONAL STRUCTURE OF THE POLITICAL PARTIES AS A FACTOR OF THE TRANSFORMATION MODERN PARTY SYSTEMS


Yuriy Shveda


Ivan Franko National University of L’viv, Universytets’ka Str., 1,

L’viv, 79000, Ukraine, shveda@ukr.net


The article analіze the problem of transformation organizational structure of the political parties as a factor of transformation modern party systems. In article summarized main features which make an influence on the changing organizational structure of the parties; marked the connection between organizational structure of the political parties and party system configuration. Article try to systemize main methodological approaches which modern foreign authors used in investigation of this phenomena.








Схожі:

Трансформація організаційної структури політичних партій як чинник трансформації сучасних партійних систем iconНавчальний посібник для студентів вищих навчальних закладів
Теорія політичних партій І партійних систем: Навч посібник.– Львів: Видавничий центр лну імені Івана Франка, 2003. – 325 с
Трансформація організаційної структури політичних партій як чинник трансформації сучасних партійних систем iconТематична структура та література до курсу
Багатопартійність в сучасному світі. Місце політичних партій в політичних системах сучасних країн
Трансформація організаційної структури політичних партій як чинник трансформації сучасних партійних систем iconПерелік первинних партійних організацій політичних партій України, легалізованих Львівським міським управлінням юстиції станом 30. 08. 2012р

Трансформація організаційної структури політичних партій як чинник трансформації сучасних партійних систем iconПерелік первинних партійних організацій політичних партій України, легалізованих Львівським міським управлінням юстиції за весь період

Трансформація організаційної структури політичних партій як чинник трансформації сучасних партійних систем iconСписок Зареєстрованих Кам янка-Бузьким районним управліннями юстиції структурних утворень політичних партій Районні організації політичних партій
Зареєстрованих Кам янка-Бузьким районним управліннями юстиції структурних утворень політичних партій
Трансформація організаційної структури політичних партій як чинник трансформації сучасних партійних систем iconЮ. шведа “історія та теорія політичних партій ” Навчально-методичний посібник львів – 2010
Курс “Історія та теорія політичних партій” є обов’язковим навчальним курсом, який вивчається студентами ІІІ курсу Філософського факультету...
Трансформація організаційної структури політичних партій як чинник трансформації сучасних партійних систем iconСписок зареєстрованих Стрийським міськрайонним управлінням юстиції структурних утворень політичних партій
Стрийським міськрайонним управлінням юстиції структурних утворень політичних партій
Трансформація організаційної структури політичних партій як чинник трансформації сучасних партійних систем iconЗміст економічна теорія
Якубенко В. Д. Трансформація суспільно-економічних систем з позицій формаційного та цивілізаційного підходів
Трансформація організаційної структури політичних партій як чинник трансформації сучасних партійних систем iconПобудова оптимальної організаційної структури методичної роботи
Дієвість І результативність у цій ланці освітнього процесу в значній мірі залежить від оптимальної структури організації методичної...
Трансформація організаційної структури політичних партій як чинник трансформації сучасних партійних систем iconСписок зареєстрованих Городоцьким районним управлінням юстиції міських, районних та інших структурних утворень політичних партій
Городоцьким районним управлінням юстиції міських, районних та інших структурних утворень політичних партій
Додайте кнопку на своєму сайті:
Документи


База даних захищена авторським правом ©te.zavantag.com 2000-2017
При копіюванні матеріалу обов'язкове зазначення активного посилання відкритою для індексації.
звернутися до адміністрації
Документи