Екскурсійні маршрути “стежками івана франка” іван франко у львові icon

Екскурсійні маршрути “стежками івана франка” іван франко у львові




Скачати 247.46 Kb.
НазваЕкскурсійні маршрути “стежками івана франка” іван франко у львові
Дата конвертації14.02.2013
Розмір247.46 Kb.
ТипДокументи

Додаток 7

до примірної програми

туристсько-краєзнавчого напряму

пришкільного табору


ЕКСКУРСІЙНІ МАРШРУТИ

СТЕЖКАМИ ІВАНА ФРАНКА”


ІВАН ФРАНКО У ЛЬВОВІ


Місто Львів по праву називають містом Івана Франка. Адже тут він прожив дві третини свого життя, тут залишив про себе пам'ять, що житиме вічно.

У Львові ім’ям Каменяра названі: вулиця, площа, школа, університет, парк, також є багатий меморіальний музей. Ці та ще багато інших «адрес пам’яті» письменника включені в даний екскурсійний маршрут, який покликаний розповісти як, де і коли жив та працював Франко, про що мріяв, думав, писав …

Франко вперше приїхав до Львова в 1875 р. після випускних або так званих «матуральних» екзаменів у Дрогобицькій цісарсько-королівській гімназії Франца-Йосифа. Приїзд сюди був пов’язаний з великим бажанням вступити до університету, набути знань та працювати на благо свого народу. Проте Франкові зв’язки з найбільшим містом Східної Галичини почалися ще в 1874 р., коли юний поет надіслав свої вірші - «Пісні народнії» і «Моя пісня» до журналу «Друг», де вони були надруковані в травні цього ж року. Крім цього, в нього тут було дуже багато друзів та заочних знайомих.

Як стверджувала сестра Ольги Рошкевич (першого кохання Франка) - Михайлина Рошкевич, одна з перших жінок-письменниць у Галичині, Франко, хоч і був сільським парубком, «однак до Львова приїхав не таким уже зеленим провінціалом"1, а знав правила доброї поведінки, вмів вести себе в товаристві дам. Крім того, «мав пристійний світлий костюм, пошитий наймоднішим лолинським кравцем...»2


^ ОГЛЯДОВО - ПІЗНАВАЛЬНІ ОБ’ЄКТИ НА МАРШРУТІ


Залізничний вокзал

Можемо собі лише уявити, яке враження справила на провінційного хлопця велична споруда старого залізничного двірця цісарсько-королівської залізниці Кароля-Людовіка (тепер на його місці красується споруда Залізничного вокзалу архітектора В. Садловського, побудована на початку ХХ століття) та Придвірцева (зараз Двірцева) площа, постійно заповнена подорожуючими та жебраками. До речі, міський магістрат ніколи не міг дати собі ради з ними та візниками, які наввипередки один перед одним пропонували приїжджим до міста свій транспорт та послуги щодо доїзду до Львова, оскільки місто починалося далеко звідси.

З придвірцевої площі відкривався чудовий краєвид на Святоюрську гору та знаменитий Собор Св. Юрія, резиденцію та катедру галицьких митрополитів. Це дуже не подобалося польській шляхті, тому що його помпезна споруда справляла на приїжджих враження українського міста. На поч. ХХ ст. вигляд на Собор заступили псевдоготичним костьолом Св. Єлизавети.

З вокзалу також було видно Високий Замок, який почали засаджувати деревами.


вул. Д. Донцова

З залізничного вокзалу вулицями Городоцькою, Гавришкевича, Підвальною виїжджаємо на вул. Личаківську. На одній з її бічних вулиць - вул. Д. Донцова, 13 (колишня вул. Глинянська) була перша львівська адреса Франка. При записі в Університет Франко подав, що проживає по вул. Глинянській в будинку №13. Дана адреса зазначена у всіх його документах, що стосувалися першого року навчання на філософському факультеті Львівського університету.

Це була типова периферійна вулиця. Прослідковуючи за тим, хто і скільки часу жив в даному будинку до і після Франка (студенти тут чомусь довго не затримувались), то складається враження, що це був своєрідний гуртожиток із харчуванням. Власники кам’яниці були, мабуть, не дуже забобонними, тому що дозволили міській владі надати будинку 13-й, нещасливий, номер. Пізніше наступні власники будинку змінили цей номер на 15-й. За проживання та харчування Франко, напевно, платив небагато, оскільки це була окраїна Львова. Вулиця тільки забудовувалася, а магістрат різними способами заохочував до будівництва кам’яниць в даній частині міста. Ціни на землю були значно нижчі, ніж в інших районах Львова, до цього ж, бажаючим будуватися тут давали камінь з руїн Високого Замку.


^ Цікаво знати:

Львів вкінці ХІХ – на початку ХХ ст. дуже активно розбудовувався і нагадував собою «великий будівельний майдан». Це було пов’язано з тим, що у 20-х роках ХІХ ст. згідно розпорядження австрійської губерніальної влади були зруйновані середньовічні укріплення, розібрано оборонні мури, вирівняно насипні вали перед мурами. На периферії почали з’являтися нові забудови адміністративного та приватного характеру, а Львів став набирати вигляду західноєвропейського міста австрійського типу. Проте місто було надзвичайно чистим, чим також був вражений Франко. Зважаючи на сучасний стан Львова, варто звернути на це особливу увагу! Кожного ранку, ще вдосвіта, двірники мили тротуари «мильною» водою, а за зовнішнім виглядом будинків стежили спеціальні відділи магістрату. «Дами розгулювали у довгих сукнях і горе було власникові тої камениці, якщо б виявилося, що поділ сукні забрудилися біля його реальності»1. Власник тоді платив відшкодування потерпілій громадянці та штраф в міську касу, який ішов на благоустрій міста.


вул. Личаківська

Повертаємо знову на вул. Личаківську, на якій в будинку під №18 Франко тимчасово винаймав помешкання під час літніх канікул 1876 р. Тоді він шукав кращої квартири, в якій можна було б зберігати книги і де б могли зупинятися його гості.

На Личаківській під № 1 містилася редакція газети «Рraca», в якій друкувався Франко.

В 1879 р. його обрали в склад редакції цієї газети.


вул. Винниченка

З Личаківської виїжджаємо на вул. Винниченка (кол. вул. Чарнецького), де в будинках під номером 24 та 26 мало своє приміщення Наукове товариство ім. Шевченка.

З 1895 р. починається робота І. Франка в Науковому товаристві. Редакція «Літературно- наукового вісника», в якій працював письменник, містилася в будинку під номером 26. Про це повідомляє меморіальна дошка, встановлена на честь 100 - річчя з дня народження Каменяра й оновлена в 1981 р. з нагоди його 125-річного ювілею.


З приходом радянської влади товариство, як тоді говорили, самоліквідувалось, насправді ж його закрили. На тому місці, де стояв робочий стіл Франка, побудували туалет, демонструючи цим самим свою зневагу до роботи українського Мойсея на благо свого рідного народу. Проте стіни бережуть пам’ять про нього, адже письменник приходив сюди працювати кожного дня. Франко ходив на роботу в НТШ навіть тоді, коли захворів і не міг володіти руками, правда, перед тим йшов помолитись в Успенську церкву.

До речі, стіл, за яким працював І. Франко, вдалося зберегти завдяки окремим працівникам Інституту суспільствознавства, який був розміщений тут за радянських часів (зараз Інститут Українознавства).


^ Цікаво знати:

Наукове товариство ім. Шевченка спочатку мало своє приміщення на Пр. Шевченка,7 (колишня вул. Академічна), де проходили загальні збори і засідання секцій. А в 1899 р. купило ще два вищезгадані будинки на вул. Чарнецького.


Після даного екскурсійного об’єкта варто зробити зупинку автобуса біля Порохової вежі, оскільки наступний відрізок мандрівки буде пішохідним.


пл. Вічева

Від Порохової вежі по вулицях Підвальній та І. Гонти ідемо на пл. Вічеву.

З третього семестру, а точніше з жовтня 1876 р., І. Франко переходить жити на нову квартиру, ближче до редакції часопису «Друг», а саме на площу Вічеву,1 (колишня площа Бенедиктинська). Цей район дуже полюбляли студенти через затишок та парк на Високому Замку. Саме помешкання було «з харчуванням», дешевим, а господиня, пані Федорович, заробляла на прожиття тим, що тримала квартирантів та ще ходила прати людям білизну. Коли зайти у невеличкий двір будинку, з правого боку видно низькі двері і одне вікно. Тут, у тісній, вологій, з нужденною обстановкою квартирі, мешкав письменник. Та він на ці умови не зважав, тому що приходив сюди лише переночувати.

Дана адреса пам’ятна ще тим, що саме в цьому помешканні в червні 1877 р. письменника було вперше заарештовано за підозрою в приналежності до таємних соціалістичних організацій.

Франко був у розпачі. Цей арешт повністю перекреслив всі його плани на майбутнє. Тільки тиждень тому закоханим повернувся до Львова з «найрадужнішими» мріями. Отець Рошкевич погодився віддати за нього свою дочку Ольгу. Батьки нареченої не були проти, адже всі в один голос пророкували, що бути Франкові щонайменше професором університету. А тепер « … зістав арештований і зіпхнутий на саме дно нещастя в таку бездну, о котрій тепер без дрожі і замирання серця подумати не можу»1. Сенат університету відмовив йому у стипендії, яка становила 210 злотих. Отець Рошкевич повідомив, що Ольга не вийде за нього заміж. «Доста з отця того встиду, якого наївся по судах, допитах, ревізії. Гірше всього, що Ольга Рошкевич завдяки Франкові, зістала ославлена на всю Галичину і тепер мало хто з порядних людей буде старатися о її руку»2. Двері осель, які так гостинно розчинялися перед майбутнім міністром чи університетським професором, тепер закрилися.

В 1956 р. на фасаді будинку встановлено меморіальну дошку, яку в дні святкування 125-річчя з дня народження І. Франка замінено іншою – з барельєфним зображенням письменника (скульптор Д. Крвавич, архітектор М. Федик).




вул. Лесі Українки

З пл. Вічевої повертаємо на вул. Підвальну, якою виходимо на вул. Лесі Українки. Тут в

будинку під номером 27 у 1876 р. проживав Михайло Павлик, в якого ненадовго зупинявся Франко, шукаючи кращого помешкання на наступний семестр.

Також варто звернути увагу на приміщення Львівського Драматичного театру ім. Марії Заньковецької (колишній -театр графа Скарбека), де святкували ювілей 40 - річної діяльності письменника.

вул. Краківська

У 1875 р. Франко став членом студентського гуртка «Академічний кружок», який знаходився на вул. Краківській,19. Також тут містилася редакція журналу «Друг», в якому письменник був найдіяльнішим працівником, а пізніше редактором.




вул. Вірменська

Наступний екскурсійний об’єкт знаходиться на вул. Вірменській, 29. В цьому будинку працювала редакція журналу «Світ», номінальним редактором якого був товариш Франка Іван Белей. Цей журнал був немов містком між двома частинами України, роздертої імперіями. В цьому журналі вперше було надруковано повість Каменяра «Борислав сміється».

В даному будинку також жив редактор газети «Praca» Йосип Данилюк. У нього в 1880 р. мешкав «на борг» Франко, з надією, що колись заплатить. Це був період, коли письменника вдруге арештували під час поїздки на Коломию. Тоді Франко їхав в гості до «тамтешнього вчителя Кирила Геника, якому давав уроки репетиторства»1. Після трьох місяців жахливого ув’язнення в коломийській тюрмі та короткого перебування в рідному селі, Франко повертається до Львова. 14 квітня 1881 р. він знову їде в Нагуєвичі, не сподіваючись найближчим часом повернутись у місто, у всякому випадку доти, доки не знайде у Львові постійний заробіток та не сплатить всі борги.


^ Цікаво знати:

Судячи з тодішньої преси, а особливо розділу, який називався «хронікою чи кримінальними новинами, вулиця Вірменська була ямою міста Львова. Тут майже під кожною вивіскою типу майстерень по пошиттю білизни чи дамських суконок та капелюшків діяв нелегальний дім розпусти із залученням не тільки служниць, працівниць майстерень, але й учениць учительських семінарів»2. Звичайно, не обходилось без скандалів. Один з них, так званий процес пані Вайс, став основою повісті І. Франка «Для домашнього вогнища».


пл. Ринок

На площі Ринок, біля Ратуші, Франко неодноразово виступав на зборах, вічах, нарадах. Зокрема, 14 грудня 1890 р. на зборах виборців Львова юний політик виголосив промову про загальне виборче право. А 26 квітня 1891 р. прочитав лекцію на тему “Сила землі в сучасному романі»; також не раз слухав інших доповідачів.

Письменник із задоволенням відвідував та брав активну участь у літературних вечорах, які відбувались у будинку «Просвіти» на площі Ринок, 10.


вул. Галицька

З південно-західної сторони пл. Ринок бере свій початок вул. Галицька, на якій в будинку під №6 (будинок не зберігся), на третьому поверсі, винаймав помешкання знайомий Франка, студент юридичного факультету Львівського університету Семен Баранівський. Саме в нього зупинився письменник в листопаді 1879 р. після недовгого перебування на військовій службі (комісований за станом здоров’я). Дуже скрутним на той час було його фінансове становище, але Франко продовжує навчання в університеті та співпрацює у різних виданнях.


вул. Руська

Навпроти Успенської церкви, до якої часто любив заходити письменник, розташований будинок страхового товариства “Дністер”, де був закладений “ювілейний дар”, зібраний народом у 1913 р. для Івана Франка. Сума дорівнювала 27 тисяч корон. З початком І світової війни гроші десь зникли.

Варто також звернути увагу на сірий будинок поруч Успенської церкви. Тут мешкала Ольга Рошкевич після одруження з Озаркевичем.


З вул. Руської, перетинаючи Підвальну, виходимо до Порохової вежі і дальше продовжуємо мандрівку автобусом.


вул. Городоцька

Вулицею І. Гонти, пл. Торговою виїжджаємо на вул. Городоцьку. Варто згадати, що на Городоцькій знаходилася тюрма «Св.Бригідки», з кінця ХVІІІ ст. - Львівська тюрма. Влітку 1890 р. в ній відбував своє третє ув’язнення Іван Франко через звинувачення у шпіонажі на користь Росії. Приміщення тюрми виконує своє призначення до цього часу (вул. Городоцька, 20).


вул. Озаркевича

Одна з бічних вул. Городоцької є вул. Озаркевича (кол. вул. П. Скарги), на ній в будинку під № 4 знаходиться госпіталь ім. А. Шептицького. В часи Франка тут містився шпиталь під назвою «Захист для Українських Січових Стрільців». Він був створений з ініціативи українців як «лічниця» для усусів. Шпиталем опікувалася фактично вся Галичина, люди допомагали хто чим міг: харчами, грошима та ін. Сюди в листопаді 1915 р. офіційний опікун Франка Карло Бандрівський приводить хворого письменника. Саме тут, в товаристві Січового Стрілецтва, Каменяр зустрів свій останній Святий вечір. Тут 3 лютого 1916 р. написав свій «духовний заповіт», один з останніх віршів, «Не мовчи, коли гордо пишаючись» і присвятив його студентці Львівського університету Зоні Юзичинській, опікунці «Захисту». Звідси, йдучи додому, 1 квітня 1916 р. здійснив свою останню мандрівку по Львову Іван Якович Франко.


вул. Університетська

З вул. Озаркевича через пл.. Св. Юрія виїжджаємо на вул. Листопадового Чину, якою прямуємо на вул. Університетську до споруди Львівського національного університету ім. Франка. Будинок був споруджений у 1877 – 1881 рр. для Галицького сейму, а університет знаходиться тут з 1919 р. Рішенням Президії Верховної Ради УРСР від 8 січня 1940 р. навчальному закладу було присвоєно ім’я І. Франка.

Навпроти університету - парк ім. І. Франка (кол. назва Єзуїтський), улюблене місце відпочинку львів’ян. В парку 28 грудня 1879 р. юний Франко був учасником загальноміських зборів робітників.

31 жовтня 1964 р. тут відкрито пам’ятник І. Франку (скульптори В. Борисенко, Д. Крвавич, Е. Мисько, В. Одрехівський, Я. Чайка, архітектор А. Шуляр). Монумент висотою 8 м виконаний з рожевого граніту.

Площа перед пам’ятником була місцем патріотичних мітингів, з яких почалося відродження нашої української державності. Тут народилося Товариство української мови ім. Т. Шевченка, тут вперше замайоріли українські національні прапори, вперше гордо і відкрито зазвучав гімн «Ще не вмерла Україна».


вул. Каменярів

Від університету вулицями Січових Стрільців, Словацького та П. Дорошенка мандруємо на вул. Каменярів, 4 (колишня назва Кляйнівська). У 1878 р., після першого арешту, в зв’язку з скрутним матеріальним становищем Франко змушений був залишити своє попереднє помешкання на пл. Вічевій та переселитися жити на вул. Каменярів до М. Павлика, який також ледве зводив кінці з кінцями. В цьому будинку, на третьому поверсі, містилася редакція газети «Громадський друг», перший номер якого вийшов 10 квітня 1878 р. Тут було видано альманахи «Дзвін» та «Молот».



Спочатку Франко також жив на найвищому третьому поверсі, займав фронтову кімнату з кухнею. Та коли М. Павлик, рятуючись від тюрми, в середині 1879 р. емігрував у Швейцарію, письменник не зміг оплачувати квартиру і змушений був перейти жити в підвальне приміщення. В кімнатці ледве вміщалося ліжко, стіл і шафа. На ліжку спав Остап Терлецький, товариш Франка по недавньому судовому процесі, а Франко стелив собі біля ліжка на підлозі.

Вул. Кляйнівська названа від того, що справді була маленька і на ній на той час знаходилися всього чотири будинки. Розповідають, що в часи Франка вона ще не була забрукованою і якраз на час його поселення тільки розпочиналися роботи по впорядкуванню вулиці. Праця каменярів і наштовхнула письменника до написання алегоричного вірша «Каменярі». В основі цієї теми, як пояснював письменник, «лежали конкретні враження робітників, що товкли каміння на дорозі… і оповідання про пробивання залізничного тунелю в Карпатах біля Дуклі»1. Тоді ж навпроти помешкання Франка будували дім, це стало приводом до написання оповідання “Муляр”.

Ця кам’яниця запам’ятала і щасливі і гіркі хвилини життя Франка. Сюди, не бажаючи миритися з рішенням батька, приїхала відвідати свого коханого Ольга Рошкевич. Батькові вона заявила: ”Або Іван, або ніхто”. Проте через категоричну відмову батька нареченої обидвоє розуміють, що не можуть бути разом. Згодом саме в цій квартирі Франко дізнався про одруження коханої у вересні 1879 р. в м. Долині зі священиком Володимиром Озаркевичем, рідним братом Наталії Кобринської. З часом Ольга полюбила свого чоловіка, та для Франка «її втрата була невимовним болем, який відчувався постійно до останніх днів життя»2.

Тривалий час на фасаді будинку була меморіальна дошка, а в 1978 р. відкрито горельєфну композицію з написом: «В цьому будинку жив з 1878 до 1879 року великий український письменник, учений та громадський діяч Іван Якович Франко» (художник-скульптор М. Посікіра, архітектор Б. Черкес).




вул. Генерала Чупринки.

З вул. Каменярів вулицями П. Дорошенка та С Бандери їдемо на вул. Генерала Чупринки, на якій в будинку 14 (колишня вул. Крижова, 12) Франко винайняв квартиру у 1897 р. Будинок зберігся дотепер. Помешкання Франка знаходилося на третьому поверсі і було значно кращим за попередні. Кожного разу при переїзді на нове місце візники, які перевозили майно, після винагороди за звичаєм поздоровляли: «Дай Боже щастя на новому помешканні, а звідси щоб ми перевезли вас у власну хату». Це справді було останнє винаймане житло, в якому Франко прожив до 1902 р. і звідси перебрався жити до власної хати.

Варто згадати, що недалеко вул. ген. Чупринки є вул. Глибока, на якій в одноповерховому будинку під № 7 (будинок не зберігся) Франко проживав з початку вересня 1893 р. до кінця серпня 1895 р. З життям на цій вулиці пов’язане написання Каменярем відомої п’єси «Сон князя Святослава» та казки «Абу-Касимові капці».


вул. Ф. Ліста

З вул. Генерала Чупринки переїжджаємо на вул. Коперніка. Слід звернути увагу на одну з її бічних вулиць - вул. Ф. Ліста (колишня назва Ліндого). На ній у будинку під № 3 була ще одна львівська адреса Франка. У 1883 р. тут проживав Василь Нагірний, пізніше відомий архітектор, якому припав до душі Франко та його невтомна праця для свого народу.

Тоді у 1883 р. Франко якраз повернувся з Нагуєвич, куди поїхав ще у квітні 1881 р., оскільки зовсім не мав коштів для найму помешкання у Львові. В цей період саме Василь Нагірний став покровителем Франка, його меценатом і створив йому майже ідеальні умови для праці. Взяв до своєї квартири, дав їжу і підтримку у всіх починаннях. «Знаєте, - признається Франко Уляні Кравченко, - як отсе сиджу у Львові два місяці, то можу сміло сказати, що якби-м поробив так з 10 літ, то певно, що моїх писань вийшло би на яких 50 здорових томів…»1.

Письменник дуже плідно працює, вдома його можна було застати тільки раннім ранком чи пізно ввечері. «Вдень, - писав він У. Кравченко, - сиджу в бібліотеці Оссолінських або в редакції «Діла», а пополудні в редакції «Діла» або знов праця для кружка, для «Зорі»2.

На час перебування у В. Нагірного припадає знайомство Івана Франка з Юзефою Дзвонковською, отою другою гордою і холодною княгинею з відомого вірша «Тричі мені являлася любов». Пропонує їй одружитися, та Юзефа Дзвонковська не погоджується, тому що занадто велика між ними віковічна прірва, - так зрозумів відмову Франко.

Біль за втратою любові приніс українській літературі роман «Не спитавши броду», збірку віршів так званого осіннього циклу 1883 р. і «докинув кілька листків зів’ялого листя до поезії Франка»3.


^ Цікаво знати:

На початку століття цей будинок був перероблений: докорінно змінено фасад, а вже після Другої світової війни кам’яниця всередині була настільки реконструйована, що вже ніхто й не знає, де знаходилася кімната Франка. Василь Нагірний перейшов жити на інше помешкання, згодом вибудував собі будинок в селищі Рудно неподалік Львова, і там замешкав зі своєю багаточисельною родиною. Проте двері їхнього дому завжди були відкриті для Франка. До цього часу в родині Нагірних, як безцінні реліквії, бережуть хатній інтер’єр кімнати Франка.


Пл. Міцкевича

На цій площі варто звернути увагу на готель “Жорж” (пл. Міцкевича, 1). Один із його залів - «Фрозін» («Веселий настрій») часто орендувала українська театральна трупа, яка не мала власного приміщення. 21 березня 1876 р. тут було поставлено пєсу “Три князі на один престол”, в якій одну з ролей виконував Іван Франко, а 16 листопада 1893 р. відбулася прем’єра п’єси “Украдене щастя”. В зв’язку з пізнішими перебудовами зал не зберігся.

Готель також був місцем урочистого відзначення 25-річної літературної діяльності поета. Свято, влаштоване 30 жовтня 1898 р. в «поштовому залі» при готелі «Жорж», складалося з трьох частин – вітальних промов, вручення почесних подарунків та концерту. Музичну частину вечора готував молодий Станіслав Людкевич. Представник студентства, який вийшов вітати Франка, підкреслив: «Ти для молодіжі 80-х і 90-х років був і є тим, чим був Шевченко для молодіжі 50-х і 60-х років»1. Франко був надзвичайно зворушений такою увагою галицької громади до свої особи та святом, влаштованим в його честь. Проте, виголошуючи промову, сказав: «Я не вважаю себе ані таким великим талантом, ані жадним героєм, ані таким взірцевим характером, щоб моя особа могла загріти всіх до себе. Двадцять і п’ять літ я був тим пекарем, що пече хліб для щоденного вжитку».2

Неподалік пам’ятника А. Міцкевичу, на місці теперішнього Будинку профспілок (Пр. Шевченка, 7), знаходилась кав’ярня Шнайдера (будинок не зберігся), а на розі пл. Міцкевича та вул. Театральної - кав’ярня “Монополь” (будинок Книги). Їх стіни не раз бачили Івана Франка: саме в них в обідній час письменник за кавою любив ознайомлюватися з львівською пресою.

Кав’ярня «Монополь», яка існувала з 1902 до 1912 рр., також була місцем цілодобових зібрань молодомузівців.


Пл. Галицька

На площі Галицькій, в будинку під номером 7 було одне з перших помешкань Франка. Сюди він переїхав жити з вул. Глинянської на початку 1876 р. до свого приятеля - студента університету М. Павлика. Саме тут письменником було написано драму “Три князі на один престол”.

Цей будинок називали Бойківською кам’яницею через те, що вона мала дуже місткі та добре обладнані підвали для зберігання овочів та фруктів, які винаймали бойківські купці. Та й сама кам’яниця скоріше нагадувала якусь велику комору і не вписувалась в ансамбль навколишніх пишних будівель. У 1880 р. її було знищено, а у 1911 р. на її місці споруджено модернізований будинок за проектом чеського архітектора Боубліка.





Вул. Князя Романа

На вулиці князя Романа, 5 (колишня назва Стефана Баторія) знаходилось приміщення Окружного суду і тюрма, в якій Франко відбував перше ув’язнення.

Під час ведення слідства письменник перебував у тюрмі, де ставилися до нього дуже суворо. «Протягом перших трьох місяців свого ув’язнення я не одержав жодного листочка друкованого паперу. Холод в камері був такий, що волосся примерзало до стіни»1 - писав Франко. Суд над Франком та товаришами відбувався 14-19 січня 1878 р. Оскільки доказів його революційної діяльності не знайшли, присудили незначний термін ув’язнення - шість тижнів. Навмисне розтягування слідства до уваги не бралося. Письменник відбув термін ув’язнення і 5 березня вийшов на волю. Тоді приміщення в’язниці та суду були «найтривалішою пропискою» Франка – дев’ять місяців.

Будинки Окружного суду та в’язниці не збереглися. У 1889 р. вони були знесені, а в 1895 р. на їх місці побудували новий будинок Крайового суду, на якому «красувався» герб Австро-Угорської імперії, потім Польщі, а донедавна герб СРСР. В радянський період тут розміщувалися секретні лабораторії Політехнічного інституту. Зараз приміщення є навчальним корпусом університету «Львівська Політехніка».

Про цю важку сторінку в житті письменника нагадує художньо-меморіальна дошка, встановлена на фасаді будинку (автор - художник А. Галян).


Вул. І. Франка

На вул. І. Франка варто звернути увагу на будинок під номером 11 (колишня вул. Панська), в якому мешкала Целіна Журовська - «непрошене кохання» Франка. Вона була поштовою працівницею в «Дирекції пошт та телеграфу». «Фатальне для мене було те, що вже листуючись з моєю теперішньою жінкою, - признався Франко Агантагелу Кримському, - я здалеку пізнав одну панночку і закохався в неї. Отся любов перемучила мене дальших десять літ; під її впливом були мої писання «Маніпулянтка», «Зів’яле листя», дві п’єски в «Ізмарагдії» і «Ненадрукована повість»2. Цю «Ненадруковану повість» Франко пізніше назве «Лель і Полель». Також в цей період письменником були написані повість «Лісова ідилія» і роман «Перехресні стежки».


^ Цікаво знати:

Целіна Журовська була для нього вимріяним ідеалом любові, її ім’я Франко приховував перед знайомими до останніх днів, та «львівська маніпулянтка» була цілком байдужа до нього. В лютому 1896 р. вона вийшла заміж за Здіслава Зигмунтовського, набагато старшого за неї урядовця та виїхала жити на Івано-Франківщину, а згодом у Дрогобич.


Ще один екскурсійний об’єкт на даній вулиці - будинок № 32 (колишня вул. Зиблікевича, 10). В ньому сім’я Франків винаймала квартиру в листопаді 1887 р. Будинок не зберігся, його знесли на початку ХХ століття. Тепер на цьому місці стоїть великий будинок, що створює ріг вулиць І. Франка і П. Саксаганського. Саме тут народились діти письменника – сини Тарас, Петро, дочка Ганна. Тут він редагував журнал “Народ”, готував до видання збірку оповідань «В поті чола», другу розширену редакцію збірки «З вершин і низин» (збірка була присвячена дружині), написав поему „Смерть Каїна” та казку „Лис Микита”; приймав друзів – Лесю Українку, Михайла Коцюбинського.  З цієї квартири 15 серпня 1889 р. був втретє заарештований та запроторений в «дім плачу, і смутку, і зітхання», як висловився поет у першому «Тюремному сонеті» про в’язницю “Бригідки”.


Вул. Грушевського

Щоб познайомитися з наступними екскурсійними об’єктами, варто зробити зупинку автобуса на вул. І.Франка та пройти до навчального корпусу ЛНУ ім. Франка - вул. Грушевського, 4 (колишня вул. Св. Миколая). Тут, в приміщенні теперішнього корпусу біологічного факультету, знаходився Львівський університет, в якому навчався Франко. Тоді всі факультети ВУЗу знаходилися в даному приміщенні.

Молодий абітурієнт про університет мріяв давно, називав його «світочем науки, храмом свободи, джерелом знань», а через п’ять років навчання Франко про нього напише: «Львівський університет був тоді ніякий світильник у царстві духа… Я пристрастно прагнув знання, але одержав тільки мертвий крам, а його треба було проковтнути, якщо бажалося дістати цісарсько-королівську посаду»1.

На фасаді будинку встановлено меморіальну дошку, яка повідомляє про роки навчання письменника в університеті.




Вул. Драгоманова


Недалеко від споруди університету, на вул. Драгоманова, 5 розташована бібліотека Львівського університету, в якій не одну годину просиджував письменник, опрацьовуючи наукові та документальні праці. На початку ХХ ст. в нього тут була окрема робоча кімната.


вул. Глібова

Поруч бібліотеки, на вул. Глібова, 9 (колишня вул. Големб’ї) було перше помешкання одруженого Франка. Слід відмітити, що задумуватись про сім’ю він почав ще у 1885 р., оскільки йому близилась тридцятка. А за народно

Слід відмітити, що задумуватись про сім’ю він почав ще у 1885 р., оскільки йому близилась тридцятка. А за народною мудрістю, яку письменник знав і поважав, «якщо до тридцяти років ти не жонат, а до п’ятдесяти не богат, то не варто на світі жити». Тому Франко вирішив, як писав в листах до друзів, влаштувати свої „матримоніальні” справи. Обставини склалися так, що навесні того ж 1885 р. він їде в Київ з метою організації нового часопису і знайомиться з курсисткою Ольгою Хоружинською - освіченою, розумною дівчиною. Між ними зав’язується листування, а вже 4 травня 1886 р. у Києві Франко одружився з нею, чим надзвичайно здивував усіх галичанок. Для них Ольга Хоружинська до кінця свого життя залишалася «москалихою». А для Франка Ольга Хоружинська була вірною супутницею на все життя. Вона гордилась своїм чоловіком, у всьому старалась йому допомогти. «Вірила в него, яко в найгеніальнішого чоловіка під той час. Вірила, що доб’єсь красшого життя…»2. Та, на жаль, не завжди мрії та сподівання стають реальністю.

Прожила тут сім’я Франків майже рік. Квартира мала вигідне місцерозташування, але була дорогою, потрібно було платити щомісяця 30 корон. Крім цього, помешкання було на останньому поверсі, вологим, оскільки протікав дах. Це дуже засмучувало дружину Франка, яка сподівалася стати матір’ю. Тому вони залишають його і переїжджають на квартиру по вул. Стрийській під № 6.


вул. Стрийська

Повертаємо назад на вул. І.Франка і дальше продовжуємо мандрівку автобусом.

Доїжджаючи до перехрестя вул. Франка з вул. Стрийською, варто згадати, що на вул. Стрийській, 6 Франко з дружиною винаймали квартиру в жовтні 1887 р. Сьогодні важко сказати, в якому саме місці знаходився цей будинок. Після того, як було закрито старий та новий Стрийські цвинтарі та висушені стави Пелчинського в районі теперішньої вул. Д. Вітовського, ця частина міста почала надзвичайно активно забудовуватися. У 1905 р. цей будинок купив шкільний товариш Франка по Дрогобицькій гімназії Зільберштейн і разом з Ісаком Фреєм вибудували кілька кам’яниць, які і склали ріг вулиць Стрийської та І. Франка.

Мешкала сім’я Франків тут недовго, лише півроку, але з цією адресою пов’язано багато важливих подій в їхньому житті. Тут 16 серпня 1887 р. народився первісток Андрій. Це, як казали в сім’ї, був «батьків мізунчик», крім того і його надія.

З цією квартирою пов’язано вихід першого жіночого альманаху «Перший вінок» та «Наукової бібліотеки» - серії просвітницько-наукових видань, які зіграли важливу роль у пробудженні національної свідомості народу.


Літературно – меморіальний музей Франка

В будинку, де зараз Літературно – меморіальний музей Франка, вул. І. Франка, 152 (кол. вул. Понінського,4), пройшли останні 14 років життя письменника.


^ Цікаво знати:

Теперішня вулиця Івана Франка - одна з найдовших у центральній частині сучасного Львова, охоплює декілька вулиць часів Австро-Угорщини: від свого початку до Зеленої вона називалася Панською, від вулиці Зеленої до площі Франка – Зиблікевича. Вверх до меморіального будинку Франка, на той час ще не впорядкована, - вулиця Святої Софії. На початку ХХ століття утворилась ще одна вулиця - Понінського, на якій власне і знаходилися будинки Михайла Грушевського та Франка.

В ті далекі часи дана частина Львова була глибокою провінцією міста, на якій проживали бідні верстви населення, стояла стара цегельня, було пасовисько для худоби. Територія була невпорядкована, не було доброї доїзної дороги, всюди болото і калюжі, хати стояли далеко одна від одної, навколо кожної хати був город. Тільки після відвідин Львова цісарем магістрат почав активно освоювати цю частину міста.

Цю частину міста називали Софіївкою, через розташування тут школи Св. Софії (вул. І. Франка, 108). З початку 50-х рр. ХХ ст. приміщення обіймала Львівська обласна станція юних туристів. Відповідно до розпорядження Львівської обласної державної адміністрації у травні 2004 р. будинок продано Генеральному консульству республіки Польща у м. Львові. Поляки знесли його у 2006 р.


Земельну ділянку на цьому місці Іван Франко викупив у 1900 році і розпочав будівництво свого дому. На цю справу було використано посаг його дружини і гроші, зібрані ювілейним комітетом на честь 25-річної літературної і громадської діяльності І. Франка.

Проблема будівництва полягала в тому, що господар кожного будинку зобов’язаний був впорядкувати дорогу, на яку йшло багато коштів, тому що «парцеля» вимагала підсипу та стіни з огорожею. В цьому плані Франкові допоміг М. Грушевський, який запропонував будуватись біля себе, і навіть відступив під забудову добрий кусок землі. Але і в цьому випадку коштів було замало, тому прийшлося брати позику в банку. Цей борг Франко сплачував до кінця життя, та так і не зміг його повернути (борг виплатив у 1923 році син Тарас).


^ Цікаво знати:

Іван Франко розповідав, що з М. Грушевським досить плідно співпрацював у Науковому


товаристві ім. Т. Шевченка, на роботі товаришували, але сім’ями не дружили. Грушевським дуже заважало гавкання пса Франків. Однак цю справу вони залагоджували через листування.


Саме тут були завершені праці письменника, які сьогодні складають золотий фонд української літератури, зокрема найкращий твір, що став вершиною творчості та «навіки обезсмертив» його ім’я – поема «Мойсей».

Франкові багато допомагав син Андрій, який був дуже прив’язаний до батька. Коли І. Франко важко хворів, він згодився бути і секретарем, і помічником у всіх його справах. Та в 1913 р., саме в ті дні, коли не тільки Галичина, але і вся Україна святкувала сорокаліття сподвижницької праці письменника, Андрій помер. Після спортивних змагань у «Соколі» прийшов додому, ліг спати і більше не прокинувся.

Напевне ніколи не сподівався Франко, що прийде такий день, коли він своїми спаралізованими руками не зможе останній раз обняти в труні свого сина. Втрата сина була для нього неймовірною раною.

На той час матеріальне становище письменника було дуже важким, і він не зміг закупити доброго місця на Личаківському цвинтарі. Тому Андрія було поховано в звичайній могилі вкінці цвинтаря, біля огорожі, що з боку вулиці М. Черемшини. З часом на тій частині виник стихійний смітник і могилу було втрачено. Нещодавно її розшукали і 24 травня 2001 р. відбулося освячення пам’ятника синові Каменяра. На пам’ятному хресті викарбувані слова, які сказав Франко по смерті сина: » Я втратив в ньому найдорожчого помічника». Через неповних три роки після смерті сина помирає письменник.

26 січня 1940р. з ініціативи Спілки радянських письменників України народний комісаріат освіти прийняв Постанову про відкриття у Львові в будинку письменника Літературно - меморіального музею Івана Франка, який почав працювати з 10 жовтня 1940р. Першим директором був син Франка - Петро, депутат Верховної Ради Радянської України, якого 29 червня 1941 р. з музею забрали працівники КДБ. Ось про що розповідав один з працівників музею: «В час, коли німці наближались до Львова, кагебісти схопили Петра Франка і разом з групою львівських учених вивезли до Уфи, але туди не довезли і по дорозі розстріляли, а ми змушені були розповідати екскурсантам, що він загинув під час німецького бомбардування»1.

В 1947-1949 рр. директором музею працював Тарас Іванович Франко.

31жовтня 1964р. на території музею встановлено пам’ятник письменнику.


1 Роман Горак. Адреси пам’яті Івана Франка у Львові. Випуск І. – с.4

2 Роман Горак. Адреси пам’яті Івана Франка у Львові. Випуск І. – с.4

2


1 Роман Горак. Адреси пам’яті Івана Франка у Львові. Випуск І. – с.5

1 Роман Горак. Адреси пам’яті Івана Франка у Львові. Випуск ІІ. – с.9

2 Роман Горак. Адреси пам’яті Івана Франка у Львові. Випуск ІІ. – с.11

2


1 Роман Горак. Адреси пам’яті Івана Франка у Львові. Випуск ІІІ. – с.3

2 Роман Горак. Адреси пам’яті Івана Франка у Львові. Випуск ІІІ. – с.3

1 Роман Горак. Адреси пам’яті Івана Франка у Львові. Випуск ІІ. – с.12

2 Роман Горак. Адреси пам’яті Івана Франка у Львові. Випуск ІІ. – с.14

1 Роман Горак. Адреси пам’яті Івана Франка у Львові. Випуск ІІІ. – с.8

2 Роман Горак. Адреси пам’яті Івана Франка у Львові. Випуск ІІІ. – с.9

3 Роман Горак. Адреси пам’яті Івана Франка у Львові. Випуск ІІІ. – с.10

1 Шляхами Івана Франка. І. Деркач – с.55

2 Шляхами Івана Франка. І. Деркач – с.55

1 Роман Горак. Адреси пам’яті Івана Франка у Львові. Випуск ІІ. – с.9

2 Шляхами Івана Франка. І. Деркач – с.44

1 Роман Горак. Адреси пам’яті Івана Франка у Львові. Випуск ІІ. – с.3

2 Збірник НТШ - с.129

1 Збірник НТШ - с.165






Схожі:

Екскурсійні маршрути “стежками івана франка” іван франко у львові iconСвітогляд івана франка
Республіканський міжвідомчий науковий збірник. Виходить з 1966 р. Випуск 52. Іван Франко. Статті та матеріали. – Львів: в-во “Світ”,...
Екскурсійні маршрути “стежками івана франка” іван франко у львові iconІнтерпретація тексту
Збірник наукових праць. Випуск 66. Іван Франко: Статті й матеріали. – Львів: Львівський національний університет імені Івана Франка,...
Екскурсійні маршрути “стежками івана франка” іван франко у львові iconІнтерпретація тексту
Збірник наукових праць. Випуск 64. Іван Франко. Статті і матеріали. – Львів: Львівський національний університет імені Івана Франка,...
Екскурсійні маршрути “стежками івана франка” іван франко у львові iconПовідомлення на Паризькому міжнародному конгресі. С. 3 Мельник Я. Листи Миколи Вороного до Івана Франка. С. 10-27. Бурлака Г
Республіканський міжвідомчий науковий збірник. Виходить з 1966 р. Випуск 58. Іван Франко: Статті та матеріали. – Львів: в-во “Світ”,...
Екскурсійні маршрути “стежками івана франка” іван франко у львові iconРоль Івана Франка у формуванні української термінології на означення марксистських соціально-економічних понять. С. 81-88. Ковалик І. Текстологічні дослідження твору І. Франка "Каменярі". С. 89-104. повідомлення
Республіканський міжвідомчий науковий збірник. Виходить з 1966 р. Випуск 32. Іван Франко. Статті та матеріали. – Львів: Видавництво...
Екскурсійні маршрути “стежками івана франка” іван франко у львові iconДружби народів у творчості Івана Франка. С. 15-19
Республіканський міжвідомчий науковий збірник. Виходить з 1966 р. Випуск 30. Іван Франко. Статті та матеріали. – Львів: Видавництво...
Екскурсійні маршрути “стежками івана франка” іван франко у львові iconІван Франко. Книга десята. Quo Tendis. Частина перша. Відхід Автори – Роман Горак, Ярослав Гнатів Горак Р., Гнатів Я. Іван Франко / Книга десята. Quo Tendis. Частина перша. Відхід. – Львів: Видавничий центр лну імені Івана Франка, 2009. – 434 с
Але читач переважну кількість книжкових новинок має змогу побачити на полицях університетської книгарні, розташованої у 118-ій кімнаті...
Екскурсійні маршрути “стежками івана франка” іван франко у львові iconКонцепція соціальних та соціально-психологічних основ художнього сприймання в естетиці Івана Франка. С. 39-45
Республіканський міжвідомчий науковий збірник. Виходить з 1966 р. Випуск 36. Іван Франко. Статті та матеріали. – Львів: Видавництво...
Екскурсійні маршрути “стежками івана франка” іван франко у львові iconБагатогранна творчість І. Я. Франка Багатогранна творчість І. Я. Франка Іван Франко – трибун народний

Екскурсійні маршрути “стежками івана франка” іван франко у львові iconІван денисюк казковий чудесний покажчик у новелі франка
Майже за аналогією до заголовку Кулішевої повісті "О том, от чего в местечке Во­ро­­не­же высох Пешевцев став" я прагну з’ясувати...
Додайте кнопку на своєму сайті:
Документи


База даних захищена авторським правом ©te.zavantag.com 2000-2017
При копіюванні матеріалу обов'язкове зазначення активного посилання відкритою для індексації.
звернутися до адміністрації
Документи