Сто Баттерфляй Соломії Крушельницької icon

Сто Баттерфляй Соломії Крушельницької




Скачати 120.1 Kb.
НазваСто Баттерфляй Соломії Крушельницької
Дата конвертації16.02.2013
Розмір120.1 Kb.
ТипДокументи



Сто Баттерфляй Соломії Крушельницької.


Травневого дня 1904 року музичний світ Італії облетіла сенсаційна звістка: “Українка врятувала оперу  Пуччіні “Мадам Баттерфляй“. Від того часу минуло століття, а “Мадам Баттерфляй” – “чарівна спокусниця наївних і ніжних сердець – кружляє в неослабному ритмі по сценах театрів світу” завдяки нашій славетній співачці Соломії Крушельницькій. Саме вона зробила можливим цей тріумфуючий політ.

Перегорнемо кілька цікавих сторінок історії, які перенесуть нас на початок ХХ століття – в час розквіту оперного мистецтва, до Італії – батьківщини bel canto.

Джакомо Пуччіні, видатний італійський композитор, улюбленець публіки і нації перебуває на вершині слави. Написані ним опери – “Манон Лєско”, “Богема”, “Тоска” – з великим успіхом виставляються в театрах Італії та інших країн Європи. Йому сорок один рік, він – зрілий митець у розквіті фізичних та інтелектуальних сил, повний творчої енергії. Тому не дивно, що не спочиває на лаврах, а шукає сюжет для своєї майбутньої опери. Біографи Пуччіні зазначають, що пошуки нового сюжету були для композитора дуже важливим і часто болісним періодом в його творчості. Так було і цього разу: за допомогою своїх друзів він переглядає десятки повістей, оповідань і драматичних творів, проте жоден з них його не переконує. Разом з тим, в його пам’яті час від часу виринають сцени з вистави “Мадам Баттерфляй” Давида Беласко, яку він бачив у Лондоні, куди їздив з нагоди прем’єри “Тоски”. Вистава, що йшла англійською мовою, зробила на Пуччіні велике враження незважаючи на те, що він не зрозумів жодного слова. Вибір було зроблено і Джуліо Рікорді, близький приятель та імпресаріо композитора, у вересні 1901 року отримав дозвіл у Беласка на оперну переробку його п’єси. До написання лібрето приступили Іліка і Джакоза, знову запрошені композитором після вдалої співпраці над “Тоскою”.

У першій редакції опера складалася з прологу, в котрім відбувалася церемонія шлюбу Баттерфляй з капітаном Пінкертоном, і однієї дії, де, власне, розкривалися перипетії драми. Такий варіант був дуже коротким і недостатнім для цілого вечірнього спектаклю. Думка про доповнення його твору іншою оперою або балетом була для Пуччіні неприпустимою. Тому він вирішує розширити оперу до трьох дій, з яких друга відбулася в американському консульстві. Пізніше композитор приєднує другу дію до третьої і, в результаті, опера складалася з двох дій, з них – друга була поділена на два акти оркестровим інтермецо при піднятій завісі. Вже тоді друзі говорили Пуччіні, що друга дія перевантажена і опера видається “розтягнутою”, але композитор не звернув на це уваги. Він був зачарований маленькою японочкою, екзотичним тлом твору, можливістю створити щось нове, незвичайне. Адже Пуччіні, як зазначали дослідники його творчості, був сильнішим у творенні драми настроїв, почуттів, ніж у ліпленні характерів. “У мене більше серця, ніж фантазії”, – зізнавався він.

Пуччіні працював над оперою з вересня 1901 до грудня 1903 року з великим піднесенням і задоволенням. Пізніше він згадував: “Я писав її під впливом таких емоцій! Ніколи не маю задоволення від прослуховування власних творів, за винятком хіба що останнього акту “Богеми”. Цю ж оперу слухаю завжди усю з великою приємністю і зацікавленням. Я переконаний, що написав найбільш сучасну з моїх опер”.

Для прем’єри був вибраний найпрестижніший театр Італії – міланський “La Scala”. Хоча, як правило, композитори “випробовують” свої нові твори у менш відомих театрах і лише після вдалої прем’єри, віддаються на суд міланської публіки. Проте Пуччіні був такий впевнений у своїй перемозі! Тим більше, що склад виконавців був блискучим: у заголовній партії – Розіна Сторкіо, найвизначніше у той час ліричне сопрано Італії; Пінкертон – Джовані Дзенателло; консул – Джузеппе де Лука; диригент – Клеофонте Кампаніні.

У той час композитор уявляв собі у ролі Баттерфляй лише Розіну Сторкіо. І справді зовнішність співачки якнайкраще пасувала для цього образу: невисокого зросту, з м’якими рисами обличчя, дрібними рухами – вона сама нагадувала японську гейшу.

За кілька годин до початку вистави Пуччіні написав до Сторкіо короткого, сповненого оптимізму листа: “Дорога Розіно, немає потреби у моїх побажаннях! Ваше велике мистецтво настільки щире, вишукане і вражаюче, що публіка буде підкорена ним! І я надіюся з Вашою допомогою прийти до перемоги! І так, до вечора, із впевненістю у душі, зі всією моєю прихильністю, дорога.”

Прем’єра відбулася 17 лютого 1904 року, і цей день став найгіркішим у цілій мистецькій кар’єрі Пуччіні. Сучасник композитора, італійський музикознавець Л. Сбрана писав: “Лютий 1904 року був одним з найважчих періодів у житті Пуччіні. Поставлену на сцені міланського театру “ La Scala “ оперу “Чо-Чо-Сан” публіка освистала. Тріумфальні успіхи композитора протягом багатьох років, починаючи “Віллісами” (одна з ранніх опер Пуччіні – Г.Т.) і кінчаючи “Тоскою”, вмить були забуті. З якоюсь люттю публіка напала на оперу; здавалося, навіть недавні прихильники Пуччіні хотіли стерти в пам’яті спогад про запальність вчорашніх оплесків. Гальорка, ложі, партер протягом двох актів … змагалися між собою в найрізноманітніших формах відкритої обструкції. Ні хвилини спокою маленькій японочці, ні хвилини спокою авторові, який з жахом і збентеженням стежив за ходом вистави з-за куліс”.

Події того пам’ятного і драматичного вечора так згодом описувала у своїх спогадах Розіна Сторкіо: “О пів на дев’яту ми усі вже були готові. Тіто Рікорді, що виконував функції режисера, запросив нас на сцену. До мене підійшов Пуччіні, мовлячи: “Дев’ята. Починаємо. Кампаніні вже зійшов до оркестру”. Підходжу до завіси. Я неспокійна. Маю недобрі передчуття. Коли оркестр починає грати, ліву руку притискаю до серця. Правою тричі хрещуся. Пуччіні відходить і непомітно робить те саме. Епізоди на початку першої дії відбуваються мляво, починають пригнічувати. Один із співаків, зайшовши за куліси, обурюється: “Що за публіка! Нічого не робить, тільки кашляє! Щоб їм...” Мій вихід. Співаю “Від моря до берега іде радісний повів весни...” З партеру відчуваю вороже мовчання. І раптом хтось крикнув: “Богема!” “Богема!”... Ми вже це чули”. Починаються галас, протести...

Під час перерви ніхто не приходить на сцену. Жоден товариш, жоден журналіст. Ворожість надто сильна і усі її поділяють. Дивлюся на обличчя Пуччіні, воно вкрите великими червоними плямами. Нервово палить цигарку за цигаркою, не звертаючи увагу на пожежників, які, розуміючи його стан, вдають, що цього не помічають”.

“У другій дії, – продовжує Сторкіо, – опера була знищена... Зі сценою сходу сонця галас стихає, проте останню частину слухають байдуже. Моє самогубство, приготування до нього, дитина із зав’язаними очима – не справляють жодного враження. “Баттерфляй” закінчується серед свисту і галасу. Ніхто з артистів не виходить перед завісу, щоб подякувати за оплески приятелям, що залишилися в театрі.

Раптом вбігає хлопець (Тоніо Пуччіні – Г.Т.) – кидається до маестро з плачем: “Ой тату, мій тату! …”

Критика також не помилувала композитора і його твору. Відгуки у пресі були стримані або негативні. Наприклад, кореспондент часопису “Темпо” писав: “Від автора “Манон”, який витратив трохи часу над арабесками “Богеми” і квітчастими декламаціями “Тоски”, час уже вимагати опери ширших горизонтів і глибшої проблематики... Джакомо Пуччіні, користуючись довірою, якою його щедро обдарувала наша громадськість, не приклав зусиль у більш гідних спробах і пішов за смаками мас... Нічого не змінилося в його творчості. Той самий млявий сентименталізм, та ж перевага інструментального колориту, та ж певність у пошуках поліфонічних комбінацій. Він пішов навіть далі: У “Мадам Баттерфляй” широко розсіяв найкращі ідеї, які почерпнув зі своїх попередніх опер, розраховуючи на те, що поверне для них і за їх допомогою давні успіхи...”

Сам композитор вважав осуд публіки і критики несправедливим. Він згадував: “То був жахливий вечір. Невдача глибоко вразила мене, тому що була цілком несподіваною... Перед постановою “Манон”, “Богеми”, “Тоски” я дуже хвилювався, і ці опери принесли мені успіх. Цим разом почував себе таким спокійним! Опера завжди зворушувала мене, коли читав її біля фортепіано. В “La Scala” бачив як артисти і робітники сцени сердечно сприймали “Баттерфляй”. Я бачив, що вони полюбили мою японочку, так, як полюбив її я. А як же я її любив і як люблю! Коли писав музику, то бачив її перед собою, малу дівчинку, яка сидить на пагорбі, уся в чеканні... Натомість вчора увечері чув зі сцени нищівний шквал. ...Я не оплакував своєї трьохрічної праці, але сумно було дивитися на цей розвіяний поетичний сон, який я плекав з такою любов’ю”.

“Того ранку, – продовжував композитор, – продавці газет ходили під моїми вікнами біля “La Scala”, вигукуючи: “Фіаско маестро Пуччіні!” Якийсь час мені здавалося, що більше не зможу написати жодної ноти”.

Проте, незважаючи на тяжкий психічний стан – розчарування і депресію – він був упевнений у майбутньому “Баттерфляй”, яку вважав одним із кращих творів у своєму творчому доробку. “І все-таки я задоволений своєю роботою і люблю її ще більше, – писав з Мілану до приятеля Антоніо Бертолоччі, – клянуся Богом, що ця опера – найбільш емоційна і щира з усіх, які я написав. Вона ще змусить проковтнути жовчну слину тих, хто її ганьбить сьогодні, адже Бог справедливий!!!”

І справді, реванш наступив незабаром. 28 травня 1904 року в театрі “Grande” маленького містечка Бреша, що недалеко Мілану, відбулася друга прем’єра оновленої опери Пуччіні “Мадам Баттерфляй”.

Враховуючи поради і зауваження друзів, Пуччіні зробив поправки в партитурі опери. У першому варіанті перша дія тривала годину, друга – півтори години. Це було дуже складно для слухачів і виконавців. Композитор розділив другу дію на дві окремі. Потім до третьої дії, яка виявилася дуже короткою, додав арію Пінкертона “Прощай, цей краю”, що було дуже доречним, тому що партія Пінкертона стала більш врівноваженою. До важливих змін належать скорочення в діалозі капітана і консула на початку опери та вилучення зі сцени церемонії шлюбу кількох не дуже вдалих епізодів. Треба зазначити, що потім опера Пуччіні завжди виставлялася у другій редакції.

Після цього перед композитором стало наступне питання: кого запросити для виконання партії Чо-Чо-Сан? Хто з артисток погодиться співати в опері, яка була освистана? Хто зможе, як писала тодішня преса, “перемогти в боротьбі за відвоювання втраченого прапора, за поновлення лаврового вінка, з якого пообскубували листя”?

На жаль, ми не можемо відтворити події того часу, не знаємо, з ким радився Пуччіні, і хто впливав на його рішення. Але вибір було зроблено. Видатний композитор звернувся до Соломії Крушельницької. Знав її як блискучу співачку і талановиту акторку, бездоганну виконавицю партій Манон і Тоски у своїх операх, неперевершену ваґнеристку. Для Соломії це було цілковитою несподіванкою. Вона вже створила на сцені повнокровні, неповторні жіночі образи. Її притягували натури небуденні, вольові, бунтівливі. Тому так любила ваґнерівських героїнь, вони відповідали її характеру і темпераменту. Її голос, драматизм, зовнішність – усе якнайкраще підходило для величних образів видатного німецького композитора. Зіграти покірну істоту, яка змирилася зі своєю долею, покинуту сентиментальну японочку? Чи зможе вона? Проте, Крушельницька прийняла пропозицію Пуччіні. Потрібно було допомогти приятелеві і, окрім усього, опера їй сподобалася.

Вибір Пуччіні був також несподіваним для критики і для публіки. Джорджо Папасольї, італійський письменник і друг С. Крушельницької писав: “На прем’єрі оновленої “Мадам Баттерфляй” у багатьох ще звучав у вухах незабутній бойовий клич Валькірії, що з легендарною силою зривався із вуст Соломії, в інших вона стояла перед очима в подобі Ельзи Брабантської в пишному вбранні. І глядачі перепитували один одного: чи вдасться їй стати мініатюрною, ляльковою?”

Якщо Джакомо Пуччіні увечері 28 травня 1904 року хвилювався, стоячи за кулісами театру “Grande”, то що повинна була відчувати співачка?! Проте, саме від неї віяло спокоєм і впевненістю, які передавалися іншим виконавцям.

Тріумф був цілковитим. Хроніку того недільного вечора подає у своїй книжці “Повернення Баттерфляй в рідне гніздо Торре дель Ляго” відомий італійський музикознавець Рінальдо Кортопассі. Він пише: “Численна публіка зійшлася до Великого театру (“Grande” означає великий – Г.Т.) на прем’єру опери “Мадам Баттерфляй”. Тут був присутній весь цвіт культури Бреші, усе світське товариство. Чимало слухачів прибуло з Мілану. Всі у напруженому чеканні.

Рівно о 9-ій годині вечора за диригентським пультом з’являється маестро Клеофонте Кампаніні. Блискуча постановка спектаклю здається більш відповідною і співзвучною духові опери, ніж попередня в “La Scala”. Зал оживає при звуках романсу Пінкертона, чудово проспіваного тенором Дзенателло. Слухачі викликають композитора. Після хорової партії ще один виклик Пуччіні. Прекрасно звучить значно перероблений дует і завіса опускається під гучні оплески і схвальні вигуки. Потім її знову піднімають, щоб повторити “на біс” фінал дуету “Чудова ніч”. Публіка двічі викликає до рампи автора твору, Кампаніні, Соломію Крушельницьку, яка бездоганно вела свою партію, Дзенателло і Піні Корсі.

Починається друга дія вистави. Цілковитий тріумф романсу Баттерфляй “Чуєш, ще прийде день жаданий”. Слухачі вимагають повторити романс, і Крушельницька задовольняє це прохання... Повторюється “на біс” також сцена читання листа і дует Сузукі та Баттерфляй. Цю прекрасну дію завершує перша частина інтермецо, яку оркестр повторив ще раз...

Третя дія увінчує успіх перших двох і нова “Мадам Баттерфляй” остаточно утверджує себе серед загального захоплення. По закінченні опери композитор і артисти, відповідаючи на палкі вітання, сім разів виходили вклонитися схвильованим слухачам.

Соломія Крушельницька, яка вразила усіх силою драматизму і блискучим акторським талантом, була справжньою тріумфаторкою вистави”.

Ось тоді музичний світ облетіла сенсаційна звістка: українка врятувала “барвистого метелика” Пуччіні. Газети навперебій писали, що своїм успіхом опера завдячує прекрасній українській співачці, що Пуччіні повинен бути безмежно вдячний іноземній виконавиці. Щасливий композитор підписав Соломії свій портрет: “Найпрекраснішій і найчарівнішій Баттерфляй. Джакомо Пуччіні. Торре дель Ляґо. 1904” – і подарував його Крушельницькій.

До нині залишається загадкою, чому опера “Мадам Баттерфляй” спочатку була так безжально засуджена, а потім прийнята з таким беззастережним ентузіазмом? Критики схиляються до думки, що при всіх позитивних змінах, які зробив композитор у творі, заслуга повернення “Баттерфляй” до життя належить виконавиці головної партії – Соломії Крушельницькій. Власне тут, з величезною силою виявився драматичний талант нашої співачки, яким вона досконало володіла і завдяки якому дістала від італійців титул “оперної Дузе”. За словами Рінальдо Кортопассі, “ця щедро наділена інтелектом, культурою і волею артистка прагнула не просто виконання ролі, а її розкриття, не персоніфікації, а формування драматичних і поетичних постатей своїм особливим винахідливо-гострим розумом, ...взявши за основу людяність, животрепетну і відверту, але водночас підконтрольну почуттю міри, безпомилковому інстинкту, завдяки чому кожний сценічно-музичний типаж ніс у собі відбиток досконалого стилю...”

Саме цим можна пояснити той факт, що багато мистецьких творінь Соломії Крушельницької були неповторними і продовжували жити на сцені ще довго після того, як артистка її покинула. Так трапилося і з маленькою японкою Пуччіні. “Соломія справді “відкрила” Баттерфляй, – писав Папасольї, – В її інтерпретації страждання маленької жінки виражали біль усіх покривджених. У мелодійному плинному речитативі відлунням всесвітньої драми відгукнулася скорбота істоти, якій свавілля інших надало сили і величі”.

Сам Пуччіні вважав “Баттерфляй” оперою настрою, наскрізь пронизаною “солодкою атмосферою болісного сну, який один лише здатний виявити справжні образи і почуття”.

“Як тільки марево розвіюється – чари зникають”, – писав композитор. Причина провалу першої вистави, вважав він, була у тому, що публіка і критика знищила цю атмосферу, а Крушельницька зуміла її відновити. За словами Кортопассі співачка володіла тією таємничою субстанцією, що “розливається рікою і несе в собі присмак безсмертної слави”.

Після другого народження Баттерфляй С. Крушельницька виступала у цій опері у різних театрах Італії, Португалії, Аргентини, Єгипту. І всюди – з незмінним успіхом. Генуезька преса, зокрема, писала: “Ідеальному образові Чо-Чо-Сан вона надає такої захоплюючої привабливості, вкладає стільки життєвої переконливості у всі прояви радості, кохання і страждання ніжної японської дівчини, що можна сміливо сказати: протягом трьох дій опери артистка живе життям героїні. Стримані, але переконливі жести, виразна міміка становлять єдине ціле із співом, в якому палкі почуття кохання змінюються розпачем. Майстерність у передачі зміни почуттів робить її гру надзвичайно привабливою і незабутньою”.

Широкий розголос мали виступи нашої співачки у Лісабоні. Часопис “Diario Illustrado” 20 лютого 1909 р. писав: “Не нехтуючи навіть найменшими деталями, Крушельницька зберігає від початку і до кінця опери таку щирість, такі прекрасні рухи, а тим самим і таку правдивість, що її гру можна порівняти з грою найкращих акторів”. Уругвайська газета “El Dia Montevideo” у 1910 році відзначала, що Крушельницька співає партію Баттерфляй “з витонченою майстерністю, прекрасним насиченим голосом... Вона є винятковою виконавицею цієї партії з прекрасним відчуттям міри і геніальним входженням у роль”.

У своїх спогадах “Незабутнє” Джорджо Папасольї пише, що Крушельницька виконала роль Баттерфляй у найбільших театрах світу сто разів. “Після сотої вистави Соломія сказала Пуччіні, якому повернула радість успіху і віру в своє мистецтво: “Сто вечорів Баттерфляй … тепер – баста!” І віддала йому свою, вже освячену славою партитуру... Соломія мала право це зробити зі спокійним сумління, адже у той час увесь світ остаточно визнав шедевр Пуччіні”, – робить висновок письменник.

“Мадам Баттферфляй” впевнено завоювала спочатку Італію, Аргентину, Бразилію, згодом – Париж, Північну Америку, Японію. У 1967 році в Японії відбувся перший міжнародний конкурс на краще виконання партії Баттерфляй. Його переможницею стала Марія Бієшу. У 1976 році на цьому конкурсі найвищу нагороду здобула українська співачка Ґізелла Ципола. Завдяки провідним співакам різних часів і народів понад століття твір Пуччіні з тріумфом виставляється на оперних сценах світу. З цією оперою пов’язані імена зірок першої величини на небосхилі оперного мистецтва: Амеліта Ґаллі-Курчі, Рената Тебальді, Тоті даль Монте, Клара Феррар, а також Маріо Ланца, Альфред Піккавер, Лучано Паваротті та інші.

Проте, Крушельницька–Чо-Чо-сан була й залишається першою та неповторною. “Можливо інші Баттерфляй з’являться з часом на наших сценах, – пророче писав музичний критик, якому на початку двадцятого століття випало щастя бачити нашу артистку в цій ролі, – але, як неможливо відокремити “Отелло” від Франческо Таманьо, “Манон” Массне від подружжя Гараллі, “Травіату” від Джемми Беллінчоні, “Богему” Пуччіні від Джузеппе Борґатті, так кожного разу, коли нам доведеться слухати в “Мадам Баттерфляй” нових співачок, перед очима відразу виникатиме незабутня постать Крушельницької, а всі інші здаватимуться лише її блідою тінню”.

Галина Тихобаєва





Схожі:

Сто Баттерфляй Соломії Крушельницької iconОстанній період сценічної діяльності Соломії Крушельницької: спроба аналізу
Через це дослідження останнього періоду сценічної діяльності Соломії Крушельницької пов’язане з певними труднощами. Крім того, творча...
Сто Баттерфляй Соломії Крушельницької iconМузично-меморіальний музей Соломії Крушельницької у Львові Матеріальні пам’ятки музичної культури України: аспекти дослідження, збереження і популяризації Матеріали Наукових читань до Дня пам’яті Соломії Крушельницької,
Матеріальні пам’ятки музичної культури України: аспекти дослідження, збереження і популяризації : Матеріали Наукових читань до Дня...
Сто Баттерфляй Соломії Крушельницької iconБезсмертна слава Соломії Біобібліографічний довідник
Рекомендовано до друку Науково-методичною радою Музично-меморіального музею С. Крушельницької у Львові
Сто Баттерфляй Соломії Крушельницької iconПрограма проекту «Ніч у Львові»
Вечірня екскурсія будинком Соломії Крушельницької «Легенди Соломіїного дому». Майстер-клас з танго
Сто Баттерфляй Соломії Крушельницької iconПлан основних заходів, які проводяться у головному управлінні освіти і науки облдержадміністрації
Львівський національний академічний театр опери та балету імені Соломії Крушельницької
Сто Баттерфляй Соломії Крушельницької iconПлан основних заходів, які проводяться у головному управлінні освіти і науки облдержадміністрації з 26 листопада до 02 грудня 2012 року
Львівський національний академічний театр опери та балету імені Соломії Крушельницької
Сто Баттерфляй Соломії Крушельницької iconВи у своєму дебюті не були дебютанткою ”
Так оцінив перший оперний виступ Соломії Крушельницької у Львові відомий актор і театральний критик Лев Лопатинський, звертаючись...
Сто Баттерфляй Соломії Крушельницької iconРішення №53 від 01 березня 2011 року Про створення тимчасової контрольної комісії
Львівського національного академічного театру опери та балету імені Соломії Крушельницької в м. Львові під час телемосту "Розмова...
Сто Баттерфляй Соломії Крушельницької iconРішення №1302 від 14 вересня 2010 року Про представлення до нагородження відзнаками Верховної Ради України
Соломії Крушельницької, Дрогобицької районної ради і ректорату Львівського національного медичного університету імені Данила Галицького,...
Сто Баттерфляй Соломії Крушельницької iconДо історії взаємин Соломії Крушельницької та Василя Барвінського
Василя Барвінського у Музеї не зберігається, однак достатньо велика кількість оригінальних документів із різних фондових збірок Музею,...
Додайте кнопку на своєму сайті:
Документи


База даних захищена авторським правом ©te.zavantag.com 2000-2017
При копіюванні матеріалу обов'язкове зазначення активного посилання відкритою для індексації.
звернутися до адміністрації
Документи