Лекція №1 Тема Поняття, предмет, метод, система кримінально-виконавчого права. Поняття, предмет та методи кримінально-виконавчого права. Завдання кримінально-виконавчого права. Принципи кримінально icon

Лекція №1 Тема Поняття, предмет, метод, система кримінально-виконавчого права. Поняття, предмет та методи кримінально-виконавчого права. Завдання кримінально-виконавчого права. Принципи кримінально




Скачати 236.57 Kb.
НазваЛекція №1 Тема Поняття, предмет, метод, система кримінально-виконавчого права. Поняття, предмет та методи кримінально-виконавчого права. Завдання кримінально-виконавчого права. Принципи кримінально
Дата конвертації12.06.2013
Розмір236.57 Kb.
ТипЛекція

ЛЕКЦІЯ №1


Тема 1. Поняття, предмет, метод, система кримінально-виконавчого права.


  1. Поняття, предмет та методи кримінально-виконавчого права.

  2. Завдання кримінально-виконавчого права.

  3. Принципи кримінально-виконавчого права.

  4. Норми та джерела кримінально-виконавчого права.

  5. Система кримінально-виконавчого права.

  6. Кримінально-виконавче право і суміжні галузі права.

  7. Наука кримінально-виконавчого права та навчальна дисципліна .


1. Кримінально-виконавче право: поняття, предмет і метод

Поняття «кримінально-виконавче право» може вживатися у трьох основних значеннях:

1) кримінально-виконавче право — це галузь права, що регулює діяльність органів і установ виконання покарань і правовідносини, які виникають у процесі і з приводу виконання та відбування покарань;

2) кримінально-виконавче право — це галузь правової науки, що вивчає вказану діяльність, галузь права, яка її регулює, а також історію і теорію кримінально-виконавчого права;

3) кримінально-виконавче право — це навчальна дисципліна, у ході вивчення якої набуваються відповідні знання з теорії кримінально-виконавчого права, вивчаються основні напрями та зміст діяльності відповідних органів виконання покарань, норми кримінально-виконавчого законодавства.

Розглянемо сутність кримінально-виконавчого права як галузі права. Саме кримінально-виконавче право як галузь права є основною формою вираження та закріплення кримінально-виконавчої політики. Кожна галузь права, у тому числі й кримінально-виконавча, закріплює у своїх інститутах і нормах цілі, принципи, стратегію, напрями, основні засоби та методи політики держави в тій чи іншій соціальній сфері. Кримінально-виконавче право відповідно закріплює основні положення політики держави у сфері виконання кримінальних покарань .

Кримінально-виконавче право є самостійною галуззю права в системі права. Шлях до визнання його самостійною галуззю права був тривалий і нелегкий. Протягом довгого часу виправно-трудове право (яке історично передувало кримінально-виконавчому праву) не визнавалося самостійною галуззю права. Як стверджував М. О. Стручков, судження про те, що ця галузь прана (на той час — виправно-трудове право) є самостійною, вперше було запропоновано науковцями у 1957 р. У подальшому це положення отримало відповідне обґрунтування та розвиток. До того часу виправно-трудове право визнавалося лише частішою або підгалуззю кримінального права. Прихильники цієї точки зору, визнаючи виправно-трудове право частиною кримінального права, обґрунтовували свій погляд тим, що покарання як на момент його призначення, так і під час його виконання має: одні й ті самі цілі. Дані цілі, на їх думку, формулюються у нормах кримінального права і тільки сприймаються нормами виправно-трудового права, які регулюють вже саме виконання покарання. Крім того, окремі інститути, які мали безпосереднє підношення до діяльності виправно-трудових установ (інститут позбавлення волі, інститути умовно-дострокового та достроко-ного звільнення тощо), передбачалися нормами кримінального права, на підставі чого робився висновок про те, що виправно-трудове право не має ані власного предмета, ані методу правового регулювання. У подальшому окремими науковцями висловлювалися припущення, що у кращому випадку можна вести мову лише про комплексний характер виправно-трудового права, оскільки його норми об'єднують приписи норм кримінального, кримінально-процесуального, адміністративного і трудового права. Проте з часом обґрунтовано перемогла точка зору про виправно-трудове право як самостійну галузь у системі права.

У подальшому, в процесі внесення відповідних змін до законодавства України, виправно-трудове право поступово трансформувалося у кримінально-виконавче право, предмет якого вже суттєво відрізнявся від предмета правового регулювання виправно-трудового права.

У сучасних умовах вже ніхто не ставить під сумнів твердження про те, що кримінально-виконавче право є самостійною галуззю у системі права. Дійсно, кримінально-виконавчому праву притаманні всі ознаки, які необхідні для визнання його самостійною галуззю права — воно характеризується власним предметом і методом правового регулювання, а також системою норм. Кримінально-виконавче право, котре, як й інші галузі права, є сукупністю правових норм, встановлених державою — один із засобів здійснення боротьби зі злочинністю, тісно взаємопов'язане з кримінальним і кримінально-процесуальним правом, оскільки виконує одне спільне з ними завдання — охорону законних прав та свобод людини і громадянина, прав і законних інтересів юридичних осіб, держави і суспільства в цілому від злочинних посягань. Однак поряд з цим кожна з названих галузей права має свій специфічний предмет правового регулювання і забезпечує досягнення виконання загального завдання тільки притаманними їй засобами і на різних етапах боротьби зі злочинністю. Кримінальне право визначає поняття та види злочинів і покарань, мету, зміст покарання, регулює призначення та звільнення від покарання. Кримінально-процесуальне право забезпечує реалізацію норм кримінального права і регулює порядок досудового розслідування, судового розгляду, призначення покарання та звернення вироку до виконання. Кримінально-виконавче ж право регулює лише діяльність органів і установ виконання покарань та ті специфічні суспільні відносини, які виникають безпосередньо під час виконання (відбування) кримінального покарання, призначеного за вироком суду, який набрав законної сили.

^ Предметом кримінально-виконавчого права є регулювання діяльності органів та установ виконання покарань і тих суспільних відносин, які виникають у процесі виконання та відбування кримінальних покарань.

Другою ознакою самостійності кримінально-виконавчого права як галузі права є наявність власного методу правового регулювання суспільних відносин, що входять до її предмета. Основним методом правового регулювання суспільних відносин для кримінально-виконавчого права є метод наказу або імперативний метод, який не допускає заперечень. Разом з тим у процесі виконання і вібування покарань можливо застосування й інших методів, зокрема методу переконання, диспозитивного методу.

І, насамкінець, кримінально-виконавче право має особливу систему правових норм, які створюються для регулювання діяльності органів і установ виконання покарань і суспільних відносин певного виду. В своїй сукупності система кримінально шпеонавчих норм утворює кримінально-виконавче законодавство. Кримінально-виконавче законодавство — зовнішня, документальна форма кримінально-виконавчого права.

Я к обґрунтовано підкреслює А. X. Степанюк, поняття кримінально-виконавчого права і кримінально-виконавчого законодавства не збігаються, тому що хоча й КВК України є формою кримінально-виконавчого права, проте не єдиною. Норми Кримінально-виконавчого права можуть міститися не тільки у кримінально-виконавчому законодавстві, а й в інших галузях законодавства, наприклад у законах про вибори, у пенсійному законодавстві тощо.

Взагалі поняття кримінально-виконавчого законодавства може розглядатися у вузькому та широкому аспектах. У вузькому аспекті кримінально-виконавче законодавство — це тільки закони, а у широкому — вся система нормативних правових актів. Відповідно до ст. 2 КВК, кримінально-виконавче законодавство України складається з КВК України, інших актів законодавства, а також чинних міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.

Отже, на підставі викладеного можемо сформулювати наступне визначення: кримінально-виконавче право — це встановлена державою система правових норм, що регламентує діяльність органів і установ виконання покарань та регулює суспільні підпасши, які виникають у процесі виконання і відбування кримінальних покарань.


2^ . Мета і завдання кримінально-виконавчого законодавства сформульовані у ст. 1 КВК України. Згідно з його ч. 1 ст. 1, кримінально-виконавче законодавство України регламентує порядок і умови виконання та відбування кримінальних покарань з метою захисту інтересів особи, суспільства, держави шляхом:

— створення умов для виправлення і ресоціалізації засудже-них;

— запобігання вчиненню нових злочинів як засудженими, пік і іншими особами;

— запобігання тортурам та нелюдському або такому, що принижує гідність, поводженню із засудженими.

Основні завдання кримінально-виконавчого законодавства закріплені в ч. 2 ст. 1 КВК України і до них належать: визначення принципів виконання кримінальних покарань, правового статусу засуджених, гарантій захисту їхніх прав, законних інтересів та обов'язків; порядку застосування до них заходів впливу з метою виправлення і профілактики асоціальної поведінки; системи органів і установ виконання покарань, їх функцій та порядку діяльності; нагляду і контролю з виконання кримінальних покарань, участі громадськості у цьому процесі; а також регламентація порядку і умов виконання та відбування кримінальних покарань; звільнення від відбування покарання, допомоги особам, звільненим від відбування покарання, контролю і нагляду за ними.

Доцільно зауважити, що наведене вище формулювання мети кримінально-виконавчого законодавства (ч. 1 ст. 1 КВК України) суттєво відрізняється від цілей покарання, визначених у ч. 2 ст. 50 Кримінального кодексу (далі — КК) України, внаслідок чого воно неоднозначно сприймається науковцями і залишається предметом дискусій. Адже якщо виходити з того, що норми кримінально-виконавчого права є похідними від норм кримінального права і відіграють допоміжну роль у реалізації інституту покарання, визначаючи процедуру процесу виконання — відбування покарання, то цілі покарання, закріплені у КК України (кара, виправлення засуджених, загальна і спеціальна превенція), повинні мати вирішальне значення для визначення предмета правового регулювання кримінально-виконавчого права, а мета кримінально-виконавчого законодавства у жодному випадку не повинна набувати більшої значущості, ніж цілі покарання.


3. Принципи кримінально-виконавчого права

Кримінально-виконавче право як галузь права базується на відповідних принципах. Проте у ст. 5 КВК України мова йде не про принципи кримінально-виконавчого права, а про принципи кримінально-виконавчого законодавства, виконання і відбування покарання. Зокрема, ст. 5 КВК передбачає, що кримінально-виконавче законодавство, виконання і відбування покарань ґрунтуються на принципах:

— невідворотності виконання і відбування покарань;

— законності;

— справедливості;

— гуманізму;

— демократизму;

— рівності засуджених перед законом;

— взаємної відповідальності держави і засудженого;

— диференціації та індивідуалізації виконання покарань;

— раціонального застосування примусових заходів і стимулювання правослухняної поведінки;

— поєднання покарання з виправним впливом;

— участі громадськості у діяльності органів і установ виконання покарань.

Охарактеризуємо коротко основні з них.

^ Принцип законності полягає у забезпеченні верховенства плкону взагалі і закону, який регулює виконання покарання, зокрема, та передбачає його пріоритети перед іншими нормативними актами у цій сфері. У Конституції даний принцип закріплено у багатьох нормах, зокрема: ст. 6 — органи законодавчої, виконавчої та судової влади здійснюють свої повноваження у межах, встановлених Конституцією і відповідно до законів України; ст. 62 — ніхто не може бути підданий покаранню, доки його вину не доведено у законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду; п. 14 ст. 92 — виключно законами України визначаються організація і діяльність органів та установ виконання покарань. Названий принцип реалізується шляхом точного і суворого дотримання Конституції та кримінально-виконавчого законодавства установами і органами виконання покарань та їх посадовими особами. Він конкретизується у статтях 3, 4, ч. 1 та ч. 4 ст. 7, статтях 22—23 КВК. Вимоги цього принципу, відповідно до ст. 9 КВК, зобов'язують і засуджених, які відбувають покарання, неухильно дотримуватися вимог кримінально-ииконавчого законодавства.

^ Принцип гуманізму закріплений насамперед у ст. 28 Конституції України — кожен має право на повагу до його гідності, ніхто не може бути підданий катуванню, нелюдському або такому, що принижує його гідність, поводженню чи покаранню.

Наведений принцип конкретизується у кримінально-виконавчому законодавстві і полягає у тому, що метою останнього є захист інтересів особи, суспільства та держави від злочинних посягань, а також запобігання тортурам і нелюдському або такому, що принижує гідність, поводженню із засудженими (ч. 1 ст. 1 КВК). Покарання застосовується до осіб, котрі скоїли злочини, в ім'я інтересів усіх інших громадян. Гуманізм щодо засуджених полягає у тому, що вони, відповідно до ч. 2 ст. 7 КВК, користуються всіма правами людини і громадянина, за винятком обмежень, визначених законами України, КВК та встановленими вироком суду. Принцип гуманізму виявляється також у цілях, які ставить держава при виконанні кримінального покарання — виправленні і ресоціалізації засуджених для повернення їх у суспільство повноправними його членами (ч. 1 ст. 1, ст. 6 КВК). Право на гуманне ставлення до себе та повагу гідності, властивій людській особистості, належить до основних прав засуджених і закріплено у ч. 2 ст. 8 КВК. Крім того, цей принцип полягає і в тому, що під час виконання та відбування покарання засудженому створюються умови для нормального існування, всієї його життєдіяльності (харчування, комунально-побутове та медичне забезпечення) — ч. 1 ст. 8, ст. 115, 116 КВК. Даний принцип закріплений також у ст. 16 Закону України «Про Державну кримінально-виконавчу службу України», яка передбачає, що жорсткі, нелюдські або такі, що принижують людську гідність, дії є несумісними зі службою і роботою в органах та установах виконання покарань.

^ Принцип справедливості полягає у тому, що, з одного боку, держава, піддаючи засудженого покаранню, тим самим відновлює справедливість у суспільстві, яка була порушена вчиненим злочином, а з іншого — обсяг встановлюваних під час виконання конкретного покарання обмежень прав та свобод засудженого повинен бути адекватним ступеню його вини і суспільній небезпеці скоєного злочину. Покарання повинно бути справедливим, позбавленим надлишкових каральних елементів і не перевищувати меж, достатніх для виправлення засудженого. Цей принцип також знаходить своє втілення в тому, що при виконанні кримінальних покарань кожному засудженому гарантується рівність перед законом, судом й іншими правоохоронними органами незалежно від майнового стану, походження, національності, ставлення до релігії та інших факторів. Відповідно до ч. 4 ст. 6 КВК України, засоби виправлення і ресоціалізації засуджених застосовуються з урахуванням виду покарання, особи засудженого, характеру, ступеня суспільної небезпеки, мотиці її злочину та поведінки засудженого під час відбування покарання.

^ Принцип рівності засуджених перед законом тісно пов'язаний з розглянутим вище принципом справедливості. Підґрунттям його є конституційний принцип рівності всіх перед законом (ст. 24 Конституції), а також Загальна декларація прав і свобод людини (ст. 7), Мінімальні стандартні правила поводження з ув'язненими (ст. 6). Цей принцип закріплено у ст. 7 КВК України.

^ Принцип невідворотності виконання і відбування покарань означає безперечність виконання уповноваженими органами та установами покарання, призначеного за вироком суду, і безумовність його відбування засудженим та його обов'язок зазнати кару за вчинений злочин (статті 4, 9 КВК).

^ Принцип диференціації та індивідуалізації виконання покарання є похідним від такого принципу кримінального права, як диференціація та індивідуалізація кримінальної відповідальності. Диференціація виконання покарання полягає у тому, що до різних категорій засуджених (залежно від тяжкості вчинених ними злочинів, злочинної діяльності в минулому, форми вини, поведінки у процесі відбування покарання) застосовується каральний вплив у різних обсягах. Засуджені згідно з цим принципом поділяються на більш-менш однорідні групи з метою застосування до них відповідних вимог режиму і засобів ішливу, а також для запобігання негативному впливу з боку рецидивістів та засуджених за тяжкі злочини на інші категорії засуджених. Один з методів диференціації виконання покарання — направлення їх для відбування останнього до різних органів і установ виконання покарань залежно від виду призначеного покарання, класифікація засуджених та розподіл їх по виправних колоніях різного рівня безпеки — статті 11—19, 92 КВК. Принцип індивідуалізації виконання покарання базується на об-ліку не групових, а індивідуальних особливостей особи засудженого, які враховуються при відбуванні ним покарання. Так, відповідно до ч. 4 ст. 7 КВК, засоби виправлення і ресоціалізації засуджених застосовуються з урахуванням особистості засудженого, характеру і ступеня суспільної небезпеки та мотивів вчиненого злочину та поведінки засудженого під час відбування покарання. Крім того, залежно від поведінки засудженого під час відбування покарання йому можуть бути змінені умови тримання шляхом переведення до різних структурних дільниць в межах однієї виправної колонії (ресоціалізації, соціальної реабілітації або посиленого контролю) чи до виправної колонії іншого рівня безпеки (статті 94—101 КВК), що тягне за собою або збільшення обсягу його прав, або звуження його правового статусу.

^ Принцип раціонального застосування примусових заходів і стимулювання правослухняної поведінки — не що інше, як принцип поєднання методів переконання та примусу як загальнодержавних методів управління. Цей принцип проявляється у тому, що в ході виконання і відбування покарання до засудженого застосовуються як каральні, так і виховні засоби впливу. Даний принцип втілюється у зміні умов тримання засуджених, у застосуванні до засуджених до різних видів кримінальних покарань заходів заохочення і стягнення, передбачених у статтях 46, 67—68, 82-83, 130, 132, 144-145 КВК України.

^ Принцип поєднання покарання з виправним впливом передбачає, що виконання покарань має супроводжуватися застосуванням до засуджених різних заходів виховання. Основними засобами виправного впливу, тобто засобами виправлення і ресоціалізації, які застосовуються до засуджених відповідно до ч. З ст. 6 КВК, є: режим, суспільно корисна праця, соціально-виховна робота, загальноосвітнє і професійно-технічне навчання, громадський вплив. Засоби виправного впливу застосовуються тоді, коли самої лише кари за вчинений злочин недостатньо для досягнення мети виправлення та ресоціалізації засудженого. Найбільш повно засоби виправного впливу застосовуються до осіб, засуджених до покарання у виді: позбавлення волі, обмеження волі, арешту, виправних робіт, направлення до дисциплінарного батальйону.

^ Принцип участі громадськості у діяльності органів і установ виконання покарань, у тому числі й здійснення виховної роботи із засудженими, закріплений у ст. 25 КВК, а форми і порядок її здійснення регламентуються окремими нормами КВК, іншими законами та підзаконними нормативними актами.

Необхідно звернути увагу на той факт, що наведений законодавцем у ст. 5 КВК України перелік принципів кримінально-виконавчого законодавства викликає багато запитань у науковців і є небезспірним. Як вважають окремі науковці, навряд чи можна погодитися з тим, що серед принципів кримінально-виконавчого законодавства у ст. 5 КВК названі принципи: демократизму, взаємної відповідальності держави і засудженого, диференціації та індивідуалізації виконання покарань, поєднання покарання з виправним впливом, участь громадськості у діяльності органів і установ виконання покарань. Зокрема, демократизм не може бути принципом кримінально-виконавчого законодавства, виконання і відбування покарання, оскільки він по є загальногалузевим специфічним принципом права, це — лише принцип кодифікації законодавства. Незрозуміло також, як саме може реалізуватися принцип «взаємної відповідальності держави і засудженого» у рамках кримінальної відповідальності, котра є застосуванням державного примусу органами та установами виконання покарань і виражається в обмеженні прав та свобод засудженого. Також навряд чи можна вважати галузевими принципами «диференціацію та індивідуалізацію виконання покарань», «поєднання покарання з виправним впливом», «участь громадськості у діяльності органів і установ виконання покарані.», оскільки вони є принципами лише окремих інститутів кримінально-виконавчого законодавства та можуть бути реалі-ловані в основному при виконанні покарання у виді позбавлення полі. Разом з тим, до системи принципів кримінально-виконавчого законодавства законодавець чомусь не включив принцип «поваги до прав людини», який передбачений численними міжнародно-правовими актами як у сфері захисту прав людини, так і у сфері поводження із засудженими особами1.

Враховуючи наведену вище тезу про відсутність тотожності між поняттями «кримінально-виконавче право» та «кримінально-виконавче законодавство», неважко зрозуміти, що між принципами кримінально-виконавчого права і принципами кримінально-виконавчого законодавства також існують відмінності.

Принципи кримінально-виконавчого права — це теоретично обґрунтовані основні положення, які зумовлені об'єктивними закономірностями реалізації кари, виражають сутність кримінально-виконавчої діяльності, спрямованої на здійснення пра-вообмежень, властивих покаранням (незалежно від форм застосовуваних примусових заходів), і знаходять свій прояв у процесі виконання — відбування всіх без винятку покарань.

На думку А. X. Степанюка, на відміну від переліку принципів кримінально-виконавчого законодавства, закріпленого у ст. 5 КВК України, до системи принципів кримінально-виконавчого права належать: принцип справедливості, принцип поважання прав людини, принцип гуманізму, принцип законності, принцип невідворотності виконання покарання.


4. ^ Норми та джерела кримінально-виконавчого права

Норми кримінально-виконавчого права — це загальнообов'язкові правила поведінки, які знаходять своє відображення у нормативно-правових актах і регулюють суспільні відносини, що виникають у процесі виконання (відбування) кримінальних покарань. Механізм правового регулювання працює наступним чином. Норми права, будучи правилами поведінки, безпосередньо впливають на поведінку людей, визначаючи, як само людина повинна себе поводити, і в такий спосіб впливають па фактичні суспільні відносини.

Норма — основний елемент галузі права. Норми, які регулюють однорідні суспільні відносини в межах однієї галузі, об'єднуються в інститути. Наприклад, у межах галузі кримінально-виконавчого права можна виділити такі інститути, як: виконання покарання у виді позбавлення волі (статті 43—81 КВК України); звільнення від відбування покарання (статті 152—155 КВК України) та ряд інших. Сукупність інститутів утворює третій, вищий рівень — саму галузь права. Отже, система кримінально-виконавчого права, тобто його внутрішня побудова, може бути представлена у вигляді схеми: норма — інститут — галузь.

Норми кримінально-виконавчого права — це встановлені державою загальнообов'язкові правила поведінки учасників суспільних відносин, що виникають у процесі виконання (відбування) кримінальних покарань.

Регулюючи суспільні відносини, що виникають при виконанні (відбуванні) кримінальних покарань, норми права регламентують права і обов'язки суб'єктів, котрі виконують та відбувають покарання.

Залежно від характеру правила, що встановлюється нормою, їх можна поділити на: забороняючі, уповноважуючі та зобов'язуючі. Різновидом уповноважуючої норми для засуджених є заохочувальна норма.

Норма кримінально-виконавчого права, як і будь-яка інша правова норма, складається з гіпотези, диспозиції та санкції. Гіпотеза встановлює умови, за яких діє норма, диспозиція визначає правило поведінки або припис, санкція передбачає несприятливі правові наслідки, що настають за порушення вимог диспозиції норми. Особливістю норм кримінально-виконавчого права є те, що передбачені його нормами санкції викладені, як правило, в окремій нормі.

Як і норми будь-якої галузі права, норми кримінально-виконавчого права закріплені у відповідних джерелах.

^ Джерела кримінально-виконавчого права — це акти органів влади чи інших уповноважених органів держави, які містять норми кримінально-виконавчого права.

Юридичною базою для кримінально-виконавчого права є ^ Конституція України. Безпосередньо норм кримінально-виконавчого права Конституція не містить, проте в ній визначаються загальні засади суспільного ладу та політики нашої держави, закріплюється принцип верховенства права, визначаються основні конституційні засади державного управління, права, свободи і обов'язки людини та громадянина. У Конституції закріплені загальноправові (конституційні) принципи, які діють у всіх галузях права. У її ч. 1 ст. 62 міститься норма, яка передбачає: ніхто не може бути підданий кримінальному покаранню, доки його вину не буде доведено в законному порядку і встановлено вироком суду. Крім того, п. 14 ст. 92 Конституції встановлює, що виключно законами України визначаються організація і діяльність органів та установ виконання покарань. Взагалі нор-ми Конституції є нормами прямої дії, а всі закони України, у тому числі й норми кримінально-виконавчого законодавства, повинні відповідати її вимогам.

До системи джерел кримінально-виконавчого права входять:

— Кримінально-виконавчий кодекс України;

— інші кодифіковані законодавчі акти (Кримінальний кодекс України, Кодекс законів про працю України тощо);

— закони України;

— нормативно-правові акти Президента України та Кабінету Міністрів України;

— міжвідомчі та відомчі нормативні акти з питань виконаная і відбування кримінальних покарань;

— міжнародні акти, чинні на території України і ратифіковані Верховною Радою України у встановленому законом порядку.

Основним джерелом, що містить конкретні норми кримінально-виконавчого законодавства і регулює порядок та умови виконання і відбування кримінальних покарань, є Кримінально-виконавчий кодекс України, прийнятий 11 липня 2003 р., який набрав чинності з 1 січня 2004 р. Кодекс поділяється на Загальну та Особливу частини і складається з 5 розділів, 26 глав та містить 166 статей. До набрання чинності КВК в Україні діяв Виправно-трудовий кодекс України, який був прийнятий ще 23 грудня 1970 р. і набрав чинності з 1 червня 1971 р. Перший Виправно-трудовий кодекс УРСР був прийнятий у 1925 р. (ВТК РРФСР — У 1924 р.)

Закони України є актами, які мають вищу юридичну силу і є обов'язковими до виконання на всій території України. Зокрема, Законом України від 2 березня 2000 р. «Про загальну структуру і чисельність кримінально-виконавчої системи України» затверджено загальну структуру кримінально-виконавчої системи України та чисельність її працівників, Законом від 23 червня 2005 р. «Про Державну кримінально-виконавчу службу України» визначаються основні засади, принципи діяльності, структура та повноваження ДКВС, на яку покладаються завдання щодо здійснення єдиної державної політики у сфері виконання кримінальних покарань. Норми кримінально-виконавчого права можуть міститися у комплексних законах, тобто таких, що мають норми кількох галузей права, у тому числі й кримінально-виконавчого. Так, наприклад, Закон «Про прокуратуру» визначає завдання, напрями діяльності прокуратури, її структуру та інше. Але поряд з цим вказаним Законом визначається і порядок здійснення прокурорського нагляду за виконанням кримінальних покарань. Це також і такі закони України, як: «Про міліцію», «Про адвокатуру», «Про адміністративний нагляд за особами, звільненими з місць позбавлення волі», «Про застосування амністії в Україні», «Про зайнятість населення», «Про соціальну адаптацію осіб, які відбули покарання у виді обмеження волі або позбавлення волі на певний строк», «Про органи і служби у справах дітей та спеціальні установи для дітей», «Про державну виконавчу службу» і деякі інші.

Норми кримінально-виконавчого права можуть міститися також в указах і інших актах Президента України. Так, наприклад, Указом Президента від 22 квітня 1998 р. утворений Державний департамент України з питань виконання покарань, Указом Президента від 31 липня 1998 р. затверджено «Положення про Державний департамент України з питань виконання покарань». Указом Президента України від 19 липня 2005 р. затверджено «Положення про здійснення помилування», яке визначає умови і порядок подання клопотань про помилування засудженими, а також порядок їх розгляду уповноваженим органом.

Постанови та розпорядження Кабінету Міністрів України можуть містити норми, які регулюють окремі питання, що виникають під час виконання покарань (наприклад, порядок оплати праці осіб, засуджених до позбавлення волі, організацію харчування і матеріально-побутового забезпечення цих осіб, а також низку інших питань. Крім того, постановою Кабінету Міністрів України від 17 травня 2006 р. № 683 «Про внесення змін до переліку центральних органів виконавчої влади, діяльність яких спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через відповідних міністрів» функції спрямування та координації діяльності Державного департаменту України з питань виконання покарань покладено на Міністерство юстиції України.

Міжвідомчі та відомчі нормативні акти видаються у вигляді наказів, правил, положень, інструкцій відповідних міністерств та відомств з питань виконання і відбування кримінальних покарань. Найбільша кількість таких відомчих нормативних актів видається Державним департаментом України з питань виконання покарань. Основним відомчим нормативним актом у цій сфері можна вважати Правила внутрішнього розпорядку установ виконання покарань (далі — Правила), введені у дію наказом Департаменту № 275 від 25 грудня 2003 р., які конкретизують норми КВК України з окремих питань виконання і відбування кримінальних покарань у виді арешту, позбавлення та обмеження волі. Наказом Департаменту від 16 лютого 2005 р. № 27 затверджена Інструкція з організації порядку і умов відбування покарання у виді обмеження волі. Прикладом міжвідомчого нормативного акта є спільний наказ Департаменту, МВС України та Міністерства праці та соціальної політики від 12 грудня 2003 р. № 250/1562/342 «Про порядок иааємодії органів і установ виконання покарань, територіальних органів внутрішніх справ та центрів зайнятості населення щодо надання особам, які звільнені від відбування покарання, допомоги в трудовому і побутовому влаштуванні, соціальній адаптації». Спільним наказом Департаменту та МВС України під 19 грудня 2003 р. № 270/1560 затверджена Інструкція про порядок виконання покарань, не пов'язаних із позбавленням волі, та здійснення контролю щодо осіб, засуджених до таких покарань.

До джерел кримінально-виконавчого права також належать міжнародно-правові акти, ратифіковані в установленому законом порядку. До таких актів можуть бути віднесені: Віденська угода 1989 р.; Європейські конвенції «Про нагляд за умовно засудженими і умовно звільненими правопорушниками» (1964 р.), «Про передачу засуджених осіб» (1983 р.), ратифіковані Верхи ішою Радою України і які набули чинності для нашої держави з 1 січня 1996 р., та ін.


5^ . Система КВП.


6. Зв'язок з іншими галузями права.

Кримінально-виконавче право як галузь права найбільш тісно взаємопов'язано з кримінальним та кримінально-процесуальним правом. Норми кримінального права регламентують такі важливі для кримінально-виконавчого права питання, як зміст і сутність кримінального покарання, система та види покарань, загальні правила призначення покарань, підстави звільнення від шдбування покарання та деякі інші. Кримінально-виконавче прано тісно пов'язано з кримінально-процесуальним правом, особ-п ішо з тими його нормами, що регламентують стадію виконаним вироку і, зокрема: строки та порядок звернення вироку до нііконання, підстави і порядок вирішення судом питань про застосування амністії, умовно-дострокового звільнення, заміни ііснідбутої частини покарання більш м'яким, звільнення від відбування покарання через хворобу та інші.

Тісний зв'язок існує у кримінально-виконавчого права також з конституційним правом (регулювання правового статусу засуджених), адміністративним (управління органами та установами виконання покарань, проходження служби персоналом), цивільним, господарським і фінансовим (здійснення виробничо-господарської та фінансової діяльності органами і установами кримінально-виконавчої системи) та трудовим правом (правове регулювання праці персоналу і засуджених).


7. Кримінально-виконавче право як наука та навчальна дисципліна

Кримінально-виконавче право як галузь права необхідно відрізняти від науки кримінально-виконавчого права, що є галуззю юридичної науки.

^ Наука кримінально-виконавчого права — це галузь знань, яка вивчає основні закономірності процесу виконання та відбування кримінальних покарань і основні властивості правового регулювання суспільних відносин у цій сфері.

^ Предмет науки кримінально-виконавчого права значно ширший за предмет відповідної галузі права, оскільки наука кримінально-виконавчого права досліджує і вивчає: політику держави у сфері виконання кримінальних покарань; історію розвитку кримінально-виконавчого законодавства України, а також органів та установ, що виконують кримінальні покарання; чинне кримімально-виконавче законодавство, його систему і джерела; прані жідносини, які виникають у процесі виконання (відбування) кримінальних покарань; практичну діяльність органів і установ и її конання покарань та громадських організацій і об'єднань, що і.'їлучаються до процесу виправлення та ресоціалізації засуджених; кримінально-виконавче право зарубіжних країн та його неповні тенденції розвитку; міжнародні акти і стандарти у сфері поводження із засудженими під час виконання кримінальних покарань тощо.

Методологічною основою науки кримінально-виконавчого права є положення філософії. ^ Основним методом цієї науки, як і інших галузей юридичної науки, є діалектичний метод. У науці кримінально-виконавчого права крім діалектичного методу, який і: загальнонауковим методом пізнання, широко використовуються також наступні методи: логічний, метод системного аналізу, статистичний, історичний, порівняльно-правовий, математичний, опитування, анкетування, спостереження, експерименту та ін.

Наука кримінально-виконавчого права взаємопов'язана з іншими галузями юридичної науки, особливо з науками кримі-пально-правового циклу. Найбільш тісний зв'язок існує з наукою кримінального права, насамперед з теорією покарання останньої, а також з деякими іншими її розділами, що обумовлюється спорідненістю предметів та методів цих галузей наук. Тісно по-п'язана наука кримінально-виконавчого права і з наукою кримі-иально-процесуального права, особливо з тим її розділом, що досліджує проблеми виконання вироку суду. Нерозривно пов'язана наука кримінально-виконавчого права з кримінологією, основні методи якої широко застосовуються для вивчення засуджених та осіб, звільнених з установ виконання покарань, стану та рівня пенітенціарної злочинності, прогнозування криміногенної обстановки в установах.

Базовою щодо науки кримінально-виконавчого права виступає наука конституційного права, особливо ті її положення, які стосуються прав та свобод людини і громадянина, загальних питань законності, питань правового регулювання діяльності органів і установ виконання покарань.

Низку спільних проблем має наука кримінально-виконавчого права з наукою адміністративного права, зокрема тих, що стосуються управління органами та установами виконання покарань, діяльності персоналу кримінально-виконавчої системи, порядку проходження служби рядовим і начальницьким складом кримінально-виконавчої системи, соціальної захищеності персоналу.

Багатопланова оперативно-службова та виробничо-господарська діяльність органів і установ виконання покарань обумовлює тісний зв'язок науки кримінально-виконавчого права з науками цивільного, господарського, трудового, сімейного та фінансового права. З цих же підстав наука кримінально-виконавчого права тісно пов'язана і з деякими неправовими науками, такими як: педагогіка, психологія, теорія економіки та ін.

^ Курс кримінально-виконавчого права — це навчальна дисципліна, що викладається у вищих юридичних навчальних закладах і у ході вивчення якої набуваються відповідні знання з теорії кримінально-виконавчого права, вивчаються основні напрями та зміст діяльності відповідних органів виконання покарань, норми кримінально-виконавчого законодавства. Зміст курсу кримінально-виконавчого права складає зміст науки кримінально-виконавчого права, її теоретичні положення та основні поняття. Курс дисципліни складається з двох частин — Загальної і Особливої. Загальна частина розглядає загальні принципи та положення кримінально-виконавчого права, джерела, правовий статус засуджених, систему органів і установ виконання покарань та інші питання загального характеру. До Особливої частини курсу входять конкретні питання щодо діяльності установ та органів, які виконують кримінальні покарання, порядку виконання і відбування конкретних видів покарань, підстав і порядку звільнення від відбування покарань, надання допомоги особам, котрі звільнені від відбування покарання, здійснення контролю і нагляду за звільненими особами.


Нормативні акти і практика їх застосування:

1. Конституція України. Прийнята Верховною радою України 28 червня 1996р. // Відомості Верховної Ради України - 1996. - №30. - Ст. 141.

2. Загальна Декларація прав людини. Документ ООНА/РЕ 2/7А. Прийнятий 10.12.1948р. // Права людини. Міжнародні договори України, декларації, документи / У поряд. Ю. Качуренко. - 2-е вид. - К., 1992.

3. Мінімальні стандартні правила поводження з в'язнями. Схвалені першим Конгресом ООН від 30.08.1955р. // Кримінально-виконавче законодавство України. - Харків, 1993.

4. Європейські в'язничні правила: Затверджені Комітетом міністрів Ради Європи - рекомендація №К (87) 3 від 12.08.1987р. //Права людини і професійні стандарти для юристів у документах міжнародних організацій. -Амстердам - Київ, 1996.

5. Правила ООН, що стосуються захисту неповнолітніх, позбавлених волі. Резолюція 40/33 Генеральної Асамблеї від 14.10.1990р. //Права людини і професійні стандарти для юристів у документах міжнародних організацій. - Амстердам - Київ, 1996.

6. Кримінально-виконавчий кодекс України. - К., 2003.

7. Кримінальний кодекс України. - К., 2006.

8. Кримінально- процесуальний кодекс України. - К., 2002.

Література:

1. Багрій-Шахматов Л. Про предмет виправно-трудового права // Радянське право. - 1976.-№4.

2. Джужа О., Бодюл Є. Концептуальні засади і загальна характеристика КВК України // Право України. - 2004. - №7.



Схожі:

Лекція №1 Тема Поняття, предмет, метод, система кримінально-виконавчого права. Поняття, предмет та методи кримінально-виконавчого права. Завдання кримінально-виконавчого права. Принципи кримінально icon2. Джерела кримінально-виконавчого права
Поняття і значення принципів кримінально-виконавчого права. Кримінально-виконавча наука про систему і види принципів кримінально-виконавчого...
Лекція №1 Тема Поняття, предмет, метод, система кримінально-виконавчого права. Поняття, предмет та методи кримінально-виконавчого права. Завдання кримінально-виконавчого права. Принципи кримінально iconТема №1 поняття, предмет, принципи І джерела кримінально-виконавчого права
Які органи, що виконують покарання, не належать до кримінально-виконавчої системи?
Лекція №1 Тема Поняття, предмет, метод, система кримінально-виконавчого права. Поняття, предмет та методи кримінально-виконавчого права. Завдання кримінально-виконавчого права. Принципи кримінально iconМіністерство фінансів України український державний університет фінансів та міжнародної торгівлі кафедра цивільних та кримінально-правових дисциплін
Поняття, предмет, завдання, принципи і система кримінального права. Наука кримінального права
Лекція №1 Тема Поняття, предмет, метод, система кримінально-виконавчого права. Поняття, предмет та методи кримінально-виконавчого права. Завдання кримінально-виконавчого права. Принципи кримінально iconЗміст
Тема 7 кримінально-виконавча політика І кримінально-виконавче право. Норми та джерела права. Кримінально-виконавчі правовідносини...
Лекція №1 Тема Поняття, предмет, метод, система кримінально-виконавчого права. Поняття, предмет та методи кримінально-виконавчого права. Завдання кримінально-виконавчого права. Принципи кримінально iconПитання на залік з кримнально-виконавчого права україни. Кримінально-виконавче право: його предмет І метод
Виконання покарання у виді позбавлення військового, спеціального звання, рангу, чину або кваліфікаційного класу
Лекція №1 Тема Поняття, предмет, метод, система кримінально-виконавчого права. Поняття, предмет та методи кримінально-виконавчого права. Завдання кримінально-виконавчого права. Принципи кримінально iconПоняття кримінального права, його предмет, методи та завдання
Матеріальний зміст кримінально-правових відносин складає сукупність прав і обов‘язків суб‘єктів цих відносин. Предметом кримінального...
Лекція №1 Тема Поняття, предмет, метод, система кримінально-виконавчого права. Поняття, предмет та методи кримінально-виконавчого права. Завдання кримінально-виконавчого права. Принципи кримінально iconМіністерство освіти І науки України міжнародний науково-технічний університет чернігівський інститут інформації, бізнесу І права Факультет лінгвістики І права Кафедра права України Реферат з дисципліни
Поняття кримінально-процесуального доказування та його значення. Предмет доказування
Лекція №1 Тема Поняття, предмет, метод, система кримінально-виконавчого права. Поняття, предмет та методи кримінально-виконавчого права. Завдання кримінально-виконавчого права. Принципи кримінально iconТема 1: Поняття, суть, завдання та система кримінального процесу України. Предмет і система курсу
Який з перерахованих видів діяльності є однією з кримінально-процесуальних функцій
Лекція №1 Тема Поняття, предмет, метод, система кримінально-виконавчого права. Поняття, предмет та методи кримінально-виконавчого права. Завдання кримінально-виконавчого права. Принципи кримінально iconТема 1: Поняття, суть, завдання та система кримінального процесу України. Предмет і система курсу
Який з перерахованих видів діяльності є однією з кримінально-процесуальних функцій
Лекція №1 Тема Поняття, предмет, метод, система кримінально-виконавчого права. Поняття, предмет та методи кримінально-виконавчого права. Завдання кримінально-виконавчого права. Принципи кримінально icon№ Поняття і суть кримінально-процесуального права та кримінального процессу
Тема № Поняття І суть кримінально-процесуального права та кримінального процессу
Додайте кнопку на своєму сайті:
Документи


База даних захищена авторським правом ©te.zavantag.com 2000-2017
При копіюванні матеріалу обов'язкове зазначення активного посилання відкритою для індексації.
звернутися до адміністрації
Документи