Кодекс україни верховна Рада України Закони за №436-iv від 16. 01. 2003 icon

Кодекс україни верховна Рада України Закони за №436-iv від 16. 01. 2003




НазваКодекс україни верховна Рада України Закони за №436-iv від 16. 01. 2003
Сторінка16/16
Дата конвертації02.07.2013
Розмір2.95 Mb.
ТипКодекс
1   ...   8   9   10   11   12   13   14   15   16
Глава 39
^ СПЕЦІАЛЬНІ (ВІЛЬНІ) ЕКОНОМІЧНІ ЗОНИ

Стаття 401. Визначення спеціальної (вільної) економічної зони


1. Спеціальною (вільною) економічною зоною вважається частина території України, на якій встановлено спеціальний правовий режим господарської діяльності, особливий порядок застосування та дії законодавства України. На території спеціальної (вільної) економічної зони можуть запроваджуватися пільгові митні, податкові, валютно-фінансові та інші умови підприємництва вітчизняних та іноземних інвесторів.

2. Спеціальні (вільні) економічні зони створюються з метою залучення інвестицій та ефективного їх використання, активізації спільно з іноземними інвесторами підприємницької діяльності з метою збільшення експорту товарів, поставок на внутрішній ринок високоякісної продукції і послуг, впровадження нових технологій, розвитку інфраструктури ринку, поліпшення використання природних, матеріальних і трудових ресурсів, прискорення соціально-економічного розвитку України.

^ Стаття 402. Територія і статус спеціальної (вільної) економічної зони


1. Територія і статус спеціальної (вільної) економічної зони, в тому числі строк, на який вона створюється, визначаються окремим законом для кожної спеціальної (вільної) економічної зони.

Стаття 403. Типи спеціальних (вільних) економічних зон


1. На території України можуть створюватися спеціальні (вільні) економічні зони різних функціональних типів: вільні митні зони і порти, експортні, транзитні зони, митні склади, технологічні парки, технополіси, комплексні виробничі зони, туристично-рекреаційні, страхові, банківські тощо. Окремі економічні зони можуть поєднувати в собі функції, властиві різним типам спеціальних (вільних) економічних зон, зазначених у цій статті.

^ Стаття 404. Державні гарантії інвестицій у спеціальній (вільній) економічній зоні


1. На всіх суб'єктів господарювання, що здійснюють інвестиції у спеціальній (вільній) економічній зоні, поширюється система державних гарантій захисту інвестицій, передбачена законодавством про інвестиційну діяльність та про іноземні інвестиції. Держава гарантує суб'єктам господарювання спеціальної (вільної) економічної зони право на вивезення прибутків та інвестицій за межі даної зони і межі України відповідно до закону.

^ Стаття 405. Законодавство, що діє на території спеціальної (вільної) економічної зони


1. На території спеціальної (вільної) економічної зони діє законодавство України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, законом про загальні засади створення і функціонування спеціальних (вільних) економічних зон, а також законом про створення конкретної спеціальної (вільної) економічної зони, прийнятим відповідно до цього Кодексу.

^ Глава 40
КОНЦЕСІЇ


Стаття 406. Концесійна діяльність в Україні


1. Концесія - це надання з метою задоволення суспільних потреб уповноваженим органом державної влади чи органом місцевого самоврядування на підставі концесійного договору на платній та строковій основі вітчизняним або іноземним суб'єктам господарювання (концесіонерам) права на створення (будівництво) та/або управління (експлуатацію) об'єктом концесії за умови взяття концесіонером на себе відповідних зобов'язань, майнової відповідальності і підприємницького ризику.

2. Сфери господарювання, в яких дозволяється концесійна діяльність, об'єкти права державної або комунальної власності, що можуть надаватися в концесію, а також види підприємницької діяльності, які не дозволяється здійснювати на концесійній основі, визначаються законом.

^ Стаття 407. Засади концесійної діяльності


1. Концесійна діяльність в Україні базується на таких засадах:

поєднання державного регулювання концесійної діяльності та здійснення її на підставі концесійного договору;

вибір концесіонерів переважно на конкурсній основі;

комплексне та оплатне використання об'єкта концесії, участь держави, органів місцевого самоврядування у частковому фінансуванні об'єктів концесії соціального призначення;

взаємна вигода сторін у концесійному договорі, розподіл ризиків між сторонами концесійного договору;

державне гарантування інвестицій концесіонерів;

стабільність умов концесійних договорів;

забезпечення прав та законних інтересів споживачів продукції (послуг), що надаються концесіонерами.

^ Стаття 408. Концесійний договір


1. Концесійна діяльність здійснюється на основі концесійних договорів, що укладаються відповідно до законодавства України з концесіонерами, в тому числі іноземними інвесторами, Кабінетом Міністрів України або уповноваженим ним органом державної влади, або визначеними законом органами місцевого самоврядування.

2. Строк дії концесійного договору встановлюється сторонами договору залежно від характеру та умов концесії. Цей строк не може бути меншим десяти років та більшим п'ятдесяти років.

3. Кабінет Міністрів України може затверджувати типові концесійні договори для здійснення певних видів концесійної діяльності.

4. Вимоги до концесійних договорів, порядок їх укладення, а також інші питання правового регулювання концесійної діяльності визначаються законом про концесії, іншими законами.

Стаття 409. Припинення діяльності підприємства, майно якого передається в концесію


1. Припинення діяльності державного або комунального підприємства, майно якого передається в концесію, здійснюється шляхом ліквідації даного підприємства, з припиненням права господарського відання на майно, закріплене за цим державним або комунальним підприємством.

2. Умовами концесійного договору повинно передбачатися максимальне використання в концесійній діяльності праці громадян України, в тому числі звільнених у зв'язку з ліквідацією державного або комунального підприємства, майно якого передано в концесію.

^ Стаття 410. Законодавство про концесії


1. Відносини, пов'язані з концесійною діяльністю, регулюються цим Кодексом, законом про концесії, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до них.

2. Спеціальними законами можуть визначатися особливості здійснення концесійної діяльності в окремих сферах господарювання.

Глава 41
^ ІНШІ ВИДИ СПЕЦІАЛЬНИХ РЕЖИМІВ ГОСПОДАРСЬКОЇ ДІЯЛЬНОСТІ


Стаття 411. Виключна (морська) економічна зона України


1. Морські райони, зовні прилеглі до територіального моря України, включаючи райони навколо островів, що їй належать, становлять виключну (морську) економічну зону України.

2. Ширина виключної (морської) економічної зони становить до двохсот морських миль, відлічених від тих самих вихідних ліній, що і територіальне море України.

3. З метою забезпечення суверенних прав України на розвідку, експлуатацію, збереження живих ресурсів та управління ними у виключній (морській) економічній зоні держава вживає заходів (включаючи огляд, інспекцію, арешт і судовий розгляд) щодо забезпечення додержання суб'єктами господарювання законодавства України.

4. Держава у виключній (морській) економічній зоні України має виключне право створювати, а також дозволяти і регулювати спорудження, експлуатацію та використання штучних островів, установок і споруд для морських наукових досліджень, розвідки і розробки природних ресурсів, інших економічних цілей відповідно до законодавства України.

5. Режим здійснення господарської діяльності у виключній (морській) економічній зоні встановлюється відповідно до цього Кодексу законом про виключну (морську) економічну зону України, іншими законодавчими актами, що регулюють питання, пов'язані з правовим режимом виключної (морської) економічної зони України.

^ Стаття 412. Особливості здійснення господарської діяльності на державному кордоні України


1. Господарська діяльність на державному кордоні України (судноплавство, користування водними об'єктами для потреб лісосплаву та інші види водокористування, створення гідроспоруд, провадження інших робіт у внутрішніх водах України, користування землею, лісами, об'єктами тваринного світу, ведення геологічних розвідувань та інша господарська діяльність) здійснюється з урахуванням особливостей режиму державного кордону України відповідно до законодавства України та чинних міжнародних договорів, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України.

2. Умови здійснення на державному кордоні України господарської діяльності визначаються відповідними органами державної влади України з урахуванням місцевих умов згідно з вимогами закону.

3. У випадках і в порядку, передбачених законом, сполучення через державний кордон України на окремих ділянках за рішенням Кабінету Міністрів України може бути тимчасово обмежено чи припинено або встановлено заходи карантину для людей, тварин, вантажів, насіннєвого, садивного матеріалу та іншої продукції тваринного і рослинного походження, що перетинають державний кордон України.

^ Стаття 413. Особливості здійснення господарської діяльності в санітарно-захисних та інших охоронних зонах, на територіях і об'єктах, що особливо охороняються


1. Господарська діяльність у санітарно-захисних, водоохоронних зонах, зонах санітарної охорони та інших охоронних зонах здійснюється з урахуванням правового режиму таких зон, що встановлюється законом.

2. Господарська діяльність на територіях і об'єктах природно-заповідного фонду України, курортних, лікувально-оздоровчих, рекреаційних та інших територіях і об'єктах, віднесених законодавством до таких, що особливо охороняються, здійснюється відповідно до вимог правового режиму цих територій і об'єктів, встановлених законом та іншими законодавчими актами.

3. Законом встановлюються додаткові вимоги щодо здійснення господарської діяльності та соціальних гарантій працюючих на територіях, радіоактивно забруднених внаслідок Чорнобильської катастрофи.

Стаття 414. Спеціальний режим господарювання в окремих галузях народного господарства


1. У разі необхідності стабілізації або прискореного розвитку окремих галузей народного господарства за поданням Кабінету Міністрів України може встановлюватися законом спеціальний режим господарювання у цих галузях.

2. У Збройних Силах України може здійснюватися лише некомерційна (неприбуткова) господарська діяльність.

3. Господарська діяльність у Збройних Силах України - це специфічна діяльність військових частин, закладів, установ та організацій Збройних Сил України, пов'язана із забезпеченням їх повсякденної життєдіяльності, що передбачає ведення підсобного господарства, виробництво продукції, виконання робіт і надання послуг, передачу в оренду рухомого та нерухомого військового майна (за винятком озброєння, боєприпасів, бойової та спеціальної техніки) у межах і в порядку, визначених законом.

4. Відносини, пов'язані із здійсненням господарської діяльності в Збройних Силах України, регулюються цим Кодексом та іншими законами.

Стаття 415. Особливості здійснення господарської діяльності на території пріоритетного розвитку


1. Законом може бути визначено за поданням відповідного органу місцевого самоврядування в межах міста, району територію, на якій склалися несприятливі соціально-економічні умови і на якій на підставах та в порядку, передбачених законом, вводиться спеціальний режим інвестиційної діяльності з метою створення нових робочих місць (територію пріоритетного розвитку).

2. Порядок здійснення господарської діяльності на території пріоритетного розвитку встановлюється законом.

Стаття 416. Порядок здійснення господарської діяльності в умовах надзвичайного стану, надзвичайної екологічної ситуації


1. Господарська діяльність в умовах надзвичайного стану - особливого правового режиму діяльності органів державної влади та органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, передбаченого Конституцією України, який тимчасово допускає обмеження у здійсненні конституційних прав і свобод громадян, а також прав юридичних осіб та покладає на них додаткові обов'язки, - може здійснюватися з урахуванням обмежень та зобов'язань, встановлених виданим відповідно до Конституції України указом Президента України про введення надзвичайного стану в Україні або в окремих її місцевостях.

2. Повноваження органів державної влади та органів місцевого самоврядування щодо учасників господарських відносин, заходи, що вживаються в умовах надзвичайного стану, а також відповідальність за порушення режиму надзвичайного стану визначаються законом про надзвичайний стан.

3. Правила цієї статті щодо здійснення господарської діяльності застосовуються також у разі оголошення окремих місцевостей зонами надзвичайної екологічної ситуації.

Стаття 417. Порядок здійснення господарської діяльності в умовах воєнного стану


1. У період дії воєнного стану, введеного на території України або в окремих місцевостях, правовий режим господарської діяльності визначається на основі закону про оборону України, інших законодавчих актів щодо забезпечення обороноздатності держави та законодавства про режим воєнного стану.

^ Стаття 418. Гарантії прав учасників господарських відносин в умовах спеціального режиму господарювання


1. Запровадження спеціальних режимів господарювання, не передбачених цим Кодексом, якими встановлюється обмеження прав суб'єктів господарювання, не допускається.

2. Держава гарантує суб'єктам господарювання та іншим учасникам господарських відносин право на звернення до суду за захистом їх майнових та інших прав від незаконного обмеження в умовах будь-якого спеціального режиму господарювання, передбаченого цим Кодексом.

Розділ IX
^ ПРИКІНЦЕВІ ПОЛОЖЕННЯ



1. Цей Кодекс набирає чинності з 1 січня 2004 року.

2. Визнати такими, що втратили чинність з 1 січня 2004 року:

Закон України "Про підприємництво" (Відомості Верховної Ради УРСР, 1991 р., N 14, ст. 168) з наступними змінами, крім статті 4 Закону;

Закон України "Про підприємства в Україні" (Відомості Верховної Ради УРСР, 1991 р., N 24, ст. 272) з наступними змінами.

3. Кабінету Міністрів України:

1) внести до Верховної Ради України у тримісячний строк з дня опублікування Господарського кодексу України:

перелік законодавчих актів (їх окремих положень), які мають бути визнані такими, що втратили чинність, та перелік законодавчих актів, до яких слід внести зміни у зв'язку з набранням чинності цим Кодексом;

пропозиції щодо уточнення, у разі необхідності, порядку набрання чинності окремих положень цього Кодексу;

2) затвердити нормативно-правові акти, передбачені цим Кодексом;

3) забезпечити перегляд, приведення у відповідність із цим Кодексом або визнання такими, що втратили чинність, нормативно-правових актів Кабінету Міністрів України та нормативно-правових актів міністерств, інших центральних органів виконавчої влади;

4) визначити суб'єктів господарювання, що належать до державного сектора економіки, відповідно до вимог цього Кодексу;

5) внести на розгляд Верховної Ради України законопроект щодо переліку видів діяльності, в яких забороняється підприємництво, та видів господарської діяльності, яку дозволяється здійснювати виключно державним підприємствам, установам і організаціям;

6) забезпечити формування і ведення Реєстру державних корпоративних прав відповідно до вимог цього Кодексу.

4. Встановити, що Господарський кодекс України застосовується до господарських відносин, які виникли після набрання чинності його положеннями відповідно до цього розділу.

До господарських відносин, що виникли до набрання чинності відповідними положеннями Господарського кодексу України, зазначені положення застосовуються щодо тих прав і обов'язків, які продовжують існувати або виникли після набрання чинності цими положеннями.

5. Положення Господарського кодексу України щодо відповідальності за порушення правил здійснення господарської діяльності, а також за порушення господарських зобов'язань застосовуються у разі, якщо ці порушення були вчинені після набрання чинності зазначеними положеннями, крім випадків, коли за порушення господарських зобов'язань була встановлена інша відповідальність договором, укладеним до зазначеного в пункті 1 цього розділу строку.

Положення Господарського кодексу України щодо відповідальності за порушення, зазначені в абзаці першому цього пункту, вчинені до набрання чинності відповідними положеннями цього Кодексу стосовно відповідальності учасників господарських відносин, застосовуються у разі якщо вони пом'якшують відповідальність за вказані порушення.

6. Встановити, що до господарських відносин, зазначених в абзаці другому пункту 4 цього розділу, застосовуються строки позовної давності, передбачені Господарським кодексом України, у такому порядку:

спеціальні строки позовної давності, встановлені законодавством, чинним до набрання чинності цим Кодексом, якщо вказані строки перевищують строк, встановлений цим Кодексом;

збільшені спеціальні строки позовної давності відповідно до встановлених цим Кодексом строків, якщо тривалість раніше чинних строків є меншою порівняно із встановленими цим Кодексом строками позовної давності.

^ Президент України

Л. КУЧМА

м. Київ
16 січня 2003 року
N 436-IV



 


 



^ Цивільний та Господарський кодекси України: проблемні аспекти практичного застосування

Цивільний та Господарський кодекси України прийняті 16 січня 2003 року і набрали чинності 1 січня 2004 року. Необхідність прийняття цих Кодексів розглядалась як нагальна потреба, оскільки створення гармонійної та ефективної системи законодавства України є одним з найважливіших напрямків розвитку української правової системи в умовах становлення демократичної, правової, соціальної держави.

Цивільний та Господарський кодекси України є комплексним поєднанням нормативної бази, теоретичних здобутків вчених, узагальнення правозастосовчої практики, вітчизняного і зарубіжного досвіду до врегулювання правових відносин у сфері цивільного і господарського права. Разом з тим при підготовці проектів Кодексів найскладнішим було питання про сферу їх дії. Так, з врахуванням існування різних суспільних відносин – цивільних та господарських, а також приватно–правових та публічно–правових засад їх регулювання ці відносини мають регламентуватися відповідними законодавчими актами. Намагання регулювати господарські відносини за допомогою приватно–правових важелів лише ускладнює економічні відносини нашої держави. Реалії сьогодення свідчать, що за сучасних умов та розширення кола господарських процесів Цивільний кодекс України не зможе охопити весь спектр відносин, що виникають у сучасному суспільстві. У зв’язку з цим не можна зменшувати роль та призначення Господарського кодексу України, який повинен посісти значне місце у сфері публічно–правових відносин, на відміну від Цивільного кодексу України, який є кодексом приватного права. Але аналіз положень та практичне застосування Кодексів вказує на наявність окремих суперечливих моментів, ліквідувати які можливо лише виходячи із завдань нормативного регулювання відносин.

Статтею 1 Господарського кодексу України передбачено, що він визначає основні засади господарювання в Україні і регулює господарські відносини, що виникають у процесі організації та здійснення господарської діяльності між суб”єктами господарювання, а також між цими суб”єктами та іншими учасниками відносин у сфері господарювання.

Статтею ж 1 Цивільного кодексу України встановлено, що предметом його регулювання є особисті немайнові та майнові відносини (цивільні відносини), засновані на юридичній рівності, вільному волевиявленні, майновій самостійності їх учасників. Також ця стаття передбачає, що до майнових відносин, заснованих на адміністративному або іншому владному підпорядкуванні однієї сторони другій стороні, а також до податкових, бюджетних відносин цивільне законодавство не застосовується, якщо інше не встановлено законом.

Два одночасно прийняті законодавчі акти мають деякі неузгодженості та суперечності, які унеможливлюють їх практичне застосування.

В цілому можна виділити такі шляхи вирішення зазначених суперечностей: 1) розмежування сфер регулювання: залишити за Господарським кодексом відносини в сфері публічного права стосовно державного регулювання підприємництва, а за Цивільним кодексом – у сфері приватних відносин. Тобто відносини, які регулюються виключно на приватних засадах, позбавлених будь–якого публічного впливу, повинні повністю регулюватися Цивільним кодексом, а Господарський кодекс регулюватиме ті відносини, де немає приватної ініціативи сторін; 2) узгодження норм двох кодексів із відповідним відсиланням кожного з них до іншого стосовно тих чи інших аспектів регулювання, усунення дублювання, розбіжностей, а також узгодження термінології.

Подібні пропозиції є необхідними та важливими, оскільки вони направлені на узгодження між собою норм Цивільного кодексу України і Господарського кодексу України, що є компромісом у ситуації, яка склалася.

В контексті викладеного питання слід зазначити, що найбільш важливими та гострими проблемами є узгодження базових інститутів цивільного права - таких як власність, юридичні особи та зобов”язання, передбачених Цивільним та Господарським кодексами України.

Зокрема у статті 63 Господарського кодексу України вводиться поняття змішаної форми власності (на базі об’єднання майна різних форм власності). Разом з тим Конституція України, Цивільний кодекс України щодо власності визначають лише приватну, державну та комунальну власність і не виділяють змішану форму власності. Крім того, зазначений термін вказує лише на участь у заснуванні підприємства засновників різних форм власності.

Поряд із правом власності Господарський кодекс України закріплює інститут права господарського відання та права оперативного управління, на відміну від Цивільного кодексу України, який виділяє лише право власності та інші речові права на чужі речі. Так, відповідно до частини першої статті 133 Господарського кодексу України основу правового режиму майна суб'єктів господарювання, на якій базується їх господарська діяльність, становлять право власності та інші речові права - право господарського відання, право оперативного управління, а також право оперативного використання майна.

Разом з тим вважаємо, що на сучасному етапі розвитку України з метою ефективного і раціонального використання державного майна не слід беззастережно відмовлятися від права господарського відання та права оперативного управління, оскільки продовжують існувати державні підприємства, казенні підприємства. Відмова від цих інститутів, на нашу думку, може призвести до непередбачуваних наслідків у державному секторі економіки.

Основоположним питанням двох Кодексів є питання щодо суб'єктів відповідних правовідносин.

1. Доцільно звернути увагу на недосконале поняття суб'єктів господарювання (в одній дефініції вживається чотири рази слово „господарський”). Відповідно до частини першої статті 55 Господарського кодексу України суб'єктами господарювання визнаються учасники господарських відносин, які здійснюють господарську діяльність, реалізуючи господарську компетенцію (сукупність господарських прав та обов'язків), мають відокремлене майно і несуть відповідальність за своїми зобов'язаннями в межах цього майна, крім випадків, передбачених законодавством.

2. Існують різні підходи двох Кодексів до визначення підприємства. Підприємство є об'єктом у цивільних правовідносинах, у Господарському кодексі України – це суб'єкт господарювання.

Стаття 62 Господарського кодексу України розкриває поняття підприємства як самостійного суб'єкта господарювання, створеного компетентним органом державної влади або органом місцевого самоврядування або іншими суб'єктами для задоволення суспільних та особистих потреб шляхом систематичного здійснення виробничої, науково-дослідної, торговельної, іншої господарської діяльності в порядку, передбаченому цим Кодексом та іншими законами. На відміну від зазначеного, стаття 191 Цивільного кодексу України визначає, що підприємство є єдиним майновим комплексом, що використовується для здійснення підприємницької діяльності.

3. Згідно із Цивільним кодексом України юридичні особи мають універсальну правоздатність, тобто юридична особа здатна мати такі ж цивільні права та обов’язки (цивільну правоздатність), як і фізична особа.

Так, частиною першою статті 91 цього Кодексу встановлено, що юридична особа здатна мати такі ж цивільні права та обов'язки (цивільну правоздатність), як і фізична особа, крім тих, які за своєю природою можуть належати лише людині. Водночас положення Господарського кодексу України передбачають спеціальну правоздатність, тобто наявність у юридичної особи таких прав і обов’язків, які відповідають меті і завданням її діяльності (статті 57, 207 цього Кодексу).

4. Відповідно до частини першої статті 81 Господарського кодексу України акціонерні товариства можуть бути відкритими або закритими, на відміну від Цивільного кодексу України, який не виділяє ці різновиди акціонерних товариств. Стаття 152 Цивільного кодексу України передбачає лише поняття акціонерного товариства.

5. По-різному регулюють Кодекси питання створення акціонерного товариства. Наприклад, частиною другою статті 155 Цивільного кодексу України встановлено, що при заснуванні акціонерного товариства усі його акції мають бути розподілені між засновниками. Відкрита підписка на акції акціонерного товариства не провадиться до повної сплати статутного капіталу. Порядок проведення відкритої підписки встановлюється законом.

Натомість згідно із частинами четвертою та восьмою статті 81 Господарського кодексу України для створення акціонерного товариства засновники повинні зробити повідомлення про намір створити акціонерне товариство, здійснити підписку на акції, провести установчі збори і державну реєстрацію акціонерного товариства. Відкрита підписка на акції при створенні акціонерного товариства організовується засновниками.

6. Слід звернути увагу на уточнення питань, віднесених до виключної компетенції загальних зборів акціонерного товариства згідно із статтею 159 Цивільного кодексу України. Відповідно до частини другої цієї статті до виключної компетенції загальних зборів акціонерів належить, зокрема, обрання членів наглядової ради, а також утворення і відкликання виконавчого та інших органів товариства. Разом з тим поняття “утворювати” означає засновувати, організовувати що-небудь. “Відкликання” – вид дострокового припинення повноважень посадових та службових осіб.

7. Товариство з обмеженою відповідальністю, товариство з додатковою відповідальністю, акціонерне товариство згідно із частиною другою статті 114 Цивільного кодексу України можуть бути створені однією особою, яка стає єдиним учасником підприємства.

Згідно із частиною першою статті 79 Господарського кодексу України у випадках, передбачених цим Кодексом, господарське товариство може діяти у складі одного учасника.

Тому, враховуючи зазначені положення Цивільного кодексу України і Господарського кодексу України, виникає запитання: чи існує необхідність у збереженні конструкції приватного підприємства, яким згідно із статтею 113 Господарського кодексу України визнається підприємство, що діє на основі приватної власності одного або кількох громадян, іноземців, осіб без громадянства та його (їх) праці чи з використанням найманої праці? Приватним є також підприємство, що діє на основі приватної власності суб'єкта господарювання - юридичної особи. Тим більше, що поняття приватного підприємства, наведене у Господарському кодексі України, істотно відрізняється від поняття приватного підприємства, яке містив Закон України „Про підприємства в Україні” (який втратив чинність 1 січня 2004 р.), відповідно до якого приватне підприємство – це підприємство, засноване на власності фізичної особи (стаття 2 цього Закону).

Отже, слід зауважити, що розв”язання практичних проблем застосування Цивільного та Господарського кодексів України можливе лише шляхом узгодження двох Кодексів.

Автор:
провідний спеціаліст
відділу з питань підприємництва
управління комерційного законодавства
Департаменту цивільного
законодавства та підприємництва
Міністерства юстиції України                                                 А.А. Присяжнюк

1   ...   8   9   10   11   12   13   14   15   16



Схожі:

Кодекс україни верховна Рада України Закони за №436-iv від 16. 01. 2003 iconКодекс України, Закон, Кодекс від 16. 01. 2003 №436-iv

Кодекс україни верховна Рада України Закони за №436-iv від 16. 01. 2003 iconЗакон україни про внесення змін до деяких законодавчих актів України у зв'язку з прийняттям Податкового кодексу України Верховна Рада України постановляє
У цивільному кодексі України (Відомості Верховної Ради України, 2003 р., Nn 40 44, ст. 356)
Кодекс україни верховна Рада України Закони за №436-iv від 16. 01. 2003 iconЗакон україни про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо організації статистичних спостережень Верховна Рада України постановля є
Відомості Верховної Ради України, 2003 р., Nn 18-22, ст. 144 викласти в такій редакції
Кодекс україни верховна Рада України Закони за №436-iv від 16. 01. 2003 iconЗакон від 11. 07. 2003 №1129-iv верховна Рада України [ 09. 04. 12 00: 18 ] кримінально
Додатково див. Рішення Конституційного Суду n 10-рп/2008 ( v010p710-08 ) від 22. 05. 2008 }
Кодекс україни верховна Рада України Закони за №436-iv від 16. 01. 2003 iconЗакон України "Про адвокатуру"; Кодекс законів про працю; Цивільний кодекс України
Мінпраці та Мінекономіки України від 28. 12. 2000 n 361/7; Програми створення та постійного оновлення національної нормативної бази...
Кодекс україни верховна Рада України Закони за №436-iv від 16. 01. 2003 iconЗакон україни №3404-iv про внесення змін до Лісового кодексу України Верховна Рада України постановляє
України, 1994 p., №17, ст. 99; 2000 p., №10, ст. 79, №14-15-16, ст. 121, №21, ст. 157, №32, ст. 258; 2001 p., №2-3, ст. 10; 2002...
Кодекс україни верховна Рада України Закони за №436-iv від 16. 01. 2003 iconДмитрів Тарас Степанович Львів-2000 План: Стан парлементаризму Парламент Верховна Рада України єдиний орган закон
Стан парла Парламент — Верховна Рада України — єдиний орган законодавчої влади України
Кодекс україни верховна Рада України Закони за №436-iv від 16. 01. 2003 iconВерховна Рада України ухвалила закон
Хх століття, нехтуючи злочинами проти людства Верховна Рада України ухвалила закон Про внесення змін до Закону України „Про увічнення...
Кодекс україни верховна Рада України Закони за №436-iv від 16. 01. 2003 iconКонституція україни
Верховна Рада України від імені Українського народу громадян України всіх національностей
Кодекс україни верховна Рада України Закони за №436-iv від 16. 01. 2003 iconКонституція україни
Верховна Рада України від імені Українського народу громадян України всіх національностей
Додайте кнопку на своєму сайті:
Документи


База даних захищена авторським правом ©te.zavantag.com 2000-2017
При копіюванні матеріалу обов'язкове зазначення активного посилання відкритою для індексації.
звернутися до адміністрації
Документи