Віктор Олександрович Міняйло icon

Віктор Олександрович Міняйло




Скачати 305.36 Kb.
НазваВіктор Олександрович Міняйло
Дата конвертації25.03.2013
Розмір305.36 Kb.
ТипДокументи

Віктор Олександрович Міняйло

Кожен великий письменник тому й великий, що коріння його страждань і блаженств глибоко вросли в грунт великої малої Вітчизни. (А.Гудима)

Віктор Олександрович Міняйло – лауреат Національної премії України ім. Тараса Шевченка 1996 року за роман “Вічний Іван”, лауреат республіканської премії ім. А.Головка (1984р.) та Білоцерківської міської літературно-мистецької премії ім. І.С.Нечуя-Левицького (1997р.).

Народився письменник 5 листопада 1919р. в с. Строків Попільнянського району на Житомирщині в родині службовця. Дитинство і шкільні роки пройшли у селі Городище – Пустоварівка Володарського району Київської області.

У 1939 році закінчив Київський залізнично-будівельний технікум і був призваний на строкову службу в армію. Демобілізувався з армії за станом здоров’я. Після війни працював геодезистом-землевпорядником, економістом, учителем, інженером-землевпорядником, а вночі займався творчою письменницькою роботою. Перші публікації з’явилися 1938 р. в газеті “Сталінське плем’я” та в журналі “Літературний Донбас” у №10; пізніше в 1940р. – в “Київському альманасі”. У 1960р. вийшла книга прози “Перо жар-птиці”, у 1963р. – “Блакитна мрія”, 1964р. – повість “Людське ім’я”, у 1968р. – “Дзеркальний короп”. Перша повоєнна книга була перекладена на російську мову.

Дилогія “Посланець до живих” (1966, 1973, 1975, 1986) та “Кров мого сина” (1975, 1986) присвячена темі людського обов’язку перед Вітчизною в роки Великої Вітчизняної війни. У 1979р. вийшла дилогія “Зорі й оселедці” та “На ясні зорі”, а в 1985р. – “По той бік правди” і, нарешті, “Вічний Іван” – роман, за який автору присуджено Національну премію ім. Тараса Шевченка в 1996 році. Причому, премія присуджена за роман, який був лише опублікований в часописі “Основа”, і тільки після присудження премії виданий окремою книгою у 2001 та 2004 роках. Загальний тираж двадцяти трьох видань його книг становить понад мільйон примірників. Білоцерківський музично-драматичний театр ім. Саксаганського ставив виставу за творами В.О.Міняйла воєнної тематики. Віктору Міняйлу вдалося сказати правду про велику кривду рідного народу.

Змістом творів письменника стало життя українського села за радянської влади. Романістика В.Міняйла розвиває традиції так званої української “химерної прози”. Як зазначено в енциклопедичному довіднику “Шевченківські лауреати 1962-2001” творчій манері В.Міняйла притаманні глибинний психологізм, мовна щедрість і розкутість, по-народному мудра іронічність. В.Міняйло наполегливо творить свій епос із життя українського народу в ХХ столітті. Його книги присвячені різним періодам нашої багатостраждальної історії – від самого початку ХХ ст. до сьогодення. В.Міняйло створив величезний романний цикл про українське село.

Зіткнення вічного і минущого – ось колізія роману “Вічний Іван”. Віктор Олександрович пропонує поглянути на історію з точки зору народу – з точки зору Вічного Івана, отже, вічності. Криваві деспотії, тоталітарні режими зі всіма їхніми фюрерами і вождями, котрі називають себе вічними,   все це виявляється короткочасним, минущим, тлінним. Вічна – людина, вічний – народ. Ніякий деспот іще не викорчував у людині людське, хоч скільки їх з`явилося на світ Божий за всю нашу довгу історію. Така філософія роману “Вічний Іван”. Твір пронизаний пророцтвами. Тут пророчить сільська Піфія Секлетина, більшовицькі ватажки, сам Ісус Христос. Увесь роман прочитується як пророча проповідь: людино, народе, живи у злагоді з собою, природою, людьми, у злагоді з Богом, шануй святині, бо в них карби вічності, й тягнися до високого. Ти, людино,   вічна й жива, гідна вічного життя. В.Міняйлові вдалася любов. Він висловив її у своїй творчості і живе в любові.

В своїй творчості “В.Міняйло акумулює різні, часом протилежні стильові течії, синтезуючи їх в унікальний авторський стиль... І класицист, і традиціоналіст, і письменник необарокового спрямування, і модерніст, і постмодерніст, і символіст, і примітивіст, і герметист, і авангардист, і екзистенціаліст, і сюрреаліст, і абсурдист, і майстер чи дослідник химерних гумористичних і т.д. текстів знайдуть собі поживу, читаючи роман “Вічний Іван” (І.Кравченко).

Київським обласним відділенням Національної Спілки письменників України у Білій Церкві започатковані Міняйлівські читання з нагоди 80-річчя письменника-земляка, патріарха нашої літератури. Віктор Олександрович удостоєний звання Почесний громадянин Білої Церкви в 1999 році та Почесний член “Просвіти” ім. Тараса Шевченка, нагороджений її медаллю “Будівничий України”. В.Міняйло – почесний голова Білоцерківського міського відділення СПУ від дня його утворення (1997р.)


^ Письменник мусить бути борцем

Творчість Віктора Міняйла — невтомного митця-дослідника царини народного духу — дала нам не тільки яскравий зразок сильвети національних характерів, а й постать корифея, безмежно відданого і своєму основному героєві, й рідній літературі.

Сподіваємося, що сьогоднішня розмова відомого письменника і літературознавця Петра Сороки з Віктором Міняйлом про перипетії мистецького життя і не тільки — не залишить нікого байдужим.

- Вікторе Олександровичу, Ви почали друкуватися відносно пізно, і з цього приводу таке питання: що головне, на Вашу думку, для прозаїка досвід, знання життя, талант чи працездатність? Що стало поштовхом для написання першого Вашого твору?

- Справа в тому, що почав я друкуватися не так уже й пізно. Ще 1938 поку було вперше надруковано моє оповідання в тодішній газеті „Сталинское племя" і цього ж року оповідання в журналі „Литературный Донбасс", а в 1940 році у видавництві „Молодий більшовик" — в „Киевском альманахе" аж три оповідання; ще одне оповідання в цьому ж альманасі я читав у верстці, але воно так і не побачило світу, бо почалася окупація Києва. З приводу трьох оповідань 1940 р була дуже прихильна рецензія В.Торіна. Альманах із оповіданнями видавництво надіслало в танкову частину, де я, відбувши курс воєнної підготовки кандидата на офіцерське звання залізничних військ, очікував, як і десятки підготовлених курсантів, нового призначення. Але у вогонь війни я не потрапив, бо в кінці 1940 року був звільнений із армії через каліцтво, якого зазнав на польових навчаннях. З липня 1941 року, через місяць після початку війни, німецько-фашистські війська зайняли майже всю Київщину, і я став „окупованим". Два з половиною роки окупації — і мої спроби друкуватися аж до смерті вождя всіх народів і племен залишались абсолютно марними. І вже навіть надії не мав коли-небудь вийти в світ... Надсилаєш було рукопис, просять написати біографію, після „перебував" — космічна тиша. І хоч був членом антифашистської організації, але незареєстрованої перед відходом совєтських військ в НКВД, то нас тривалий час вважали мало не бандитами. Аж у 1958 році було надруковано мою „Повість про штани" — це вже українською мовою, бо, надивившись на скажену ненависть військової совєцької влади до колгоспників, які тисячами були відправлені — навіть неозброєними — на фронт і такими ж утрапили в німецький полон,я зненавидів не тільки російський комунізм, а і його носіїв. І „вєлікій і магучій" втратив для мене свою принадність... Щодо прямої відповіді на поставлене запитання, то скажу, що письменнику потрібні не тільки життєвий досвід, талант і працьовитість, а й гостра спостережливість, гаряча душа і вболівання за кожну живу істоту — людину й тварину. А ще — бійцівський характер, який спонукає ризикувати власною свободою чи й навіть життям. Я теж ризикував, хитрував і винаходив нові стильові прийоми, потрібні, щоб одурити ворога. А це теж у характері бійця. Часто впливає на творчість і спосіб життя. Працюючи геодезистом-розвідувачем. а потім землевпорядником, я багацько ходив пішки — десятки кілометрів на день, спілкувався з тисячами різних людей. А під час ходанини дуже багато думаєш. Як у Маяковського (цитую з пам`яті): „Я думал — стихи делаются так: Пришел поэт, легко разжал уста И сразу запел вдохновенный простак — Пожалуйста!.. Но прежде чем петься Долго ходит, розмозолив от броженья, И тихо барахтается в тине сердца Глупая вобла воображения..."

- Письменників Вашого рівня в Україні одиниці, їх можна перелічити на пальцях однієї руки, „Вічний Іван", на моє глибоке переконання, — геніальна книга, недавно вийшли чудові притчі, а між тим я не бачив, щоб якась із Ваших книг була названа кращою книгою року чи потрапила бодай у десятку кращих. Як Ви це пояснюєте? В чому тут річ? Невже як раніше утримували Міняйла на задвірках літератури, так і не „забувають" сьогодні?

- Я вже давненько дізнавс як наша владна письменницька еліта творить собі „імідж", потрапляє, наприклад, на європейські (про світові навіть чутки не було) книжкові ринки. Видаництво „Дніпро" силами власних інтерпретаторів притьмом перекладало книги керівників Спілки на певні мови і своїми закордонними торговельними мережами розповсюджувало за кордоном. І таким чином письменник ставав„класиком". Оскільки я особисто звалився на голови цієї еліти несподівано, ще й одразу на достатньому творчому рівні, то це, можливо, й викликало невдоволення пишучої публіки, тому зразу спрацював закон незамкненого пекельного казана з відомого анекдоту про три пекельних казани. Наприклад, студентці філфаку А.Т. професори-екзаменатори довго дорікали за те, що вона взяла темою свого дипломного дослідження творчість якогось Міняйла, замість того, щоб написати про видатну прозу ім`ярек. Дівчина спересердя процитувала одну тільки фразу з мого роману „Останній рубіж" („По цей бік правди"), зовсім нібито буденну: „В прочинені двері світу яснолицим немовлям уповзав світанок". Професори невдоволено крекнули, але оцінку за захист дипломної роботи не знизили... І ще довго вбиватимуть українську літературу й літераторів, які випадають із кошика фальшивої літератури не про народ і його біди, а про псевдогероїв — талановито сконструйованих Брянських та Ясногорських...

- ^ Чи відчули Ви якісь позитивні зміни в своєму творчому житті після присудження Державної премії їм.Т.Шевченка?

- Як відомо, Премію дали через тридцять років після першого заходу. Тоді це була дилогія „Зорі й оселедці" та „На ясні зорі". Про цю дилогію розмови точилися років з п ятнадцять — у всіх літературних салонах та симпозіумах. Говорили багато й гарно. Але щоб принизити її значення, порівнювали то з дилогією Василя Земляка, яка виходила одночасно з моєю, і не було це ні ремінісценцією, ні запозиченням в автора, якого я, соромно признатися, ніколи не читав, то з цікавими зарубіжними романами. І все-таки в другій книзі другого тому „Історії української літератури XX ст." автор статті про мою творчість, гадаю, для підстраховки, притулив мою дилогію як хвостик до Землякової. Отже — „химерна проза" Міняйла, але у такій якості гірше, ніж у Земляка... А премію я одержав тільки після того, коли, змучений подібними плювками в обличчя, подав заяву про вихід із цієї, боюся сказати, „морально корумпованої", але дивно несправедливої Спілки. Не знаю, що там записали в Спілці з цього приводу, але редактор журналу „Основа", покійний геніальний поет Валерій Ілля представив на розгляд Шевченківського комітету журнальний варіант мого останнього роману „Вічний Іван". І поділили цю премію між мною та, кажуть, однією літературною дамою, і одержав я аж 1200$ — „на всю оставшуюся жизнь". Ревно підтримували мене Анатолій Дімаров, Юрій Мушкетик та великої мужності письменник і прекрасна людина Степан Колесник.

- Як Ви працюєте? Коли Вам найкраще пишеться? Чи багато разів переписуєте твір?

- Пишу пізно вночі, правлю вранці. За деякий час переписую не менше двох разів.

- Яких письменників української і світової літератури можете назвати своїми вчителями у творчості? Чи були Ви на когось зорієнтовані в молоді роки?

- Я творчо засвоював велику пластичність образів Льва Толстого, захоплювався силою слова у В.Маяковського, а навчався мови у Івана Нечуя-Левицького. Найбільшими досягненнями світової літератури вважаю роман Маргарет Матчел „Розвіяні вітром", творчість ісландського письменника Галдора Лакснеса,а неперевершеним романом людства — роман Ернеста Гемінгвея „По кому подзвін". Люблю ще Джека Лондона, а з наших — геніальну повість Коцюбинського „Тіні забутих предків"

- Кого із сучасних українських письменників і поетів шануєте й любите?

- Геніального „типізатора" Анатолія Дімарова. Його „сільські, містечкові, міські" повісті сильніші за твори Альфонса Доде.

- Як Ви, Вікторе Олександровичу, живете сьогодні? Як виживаєте? Чи дає Вам хоча б якийсь шматок хліба насущного Ваше перо?

- За час від проголошення незалежності України й по сьогодні за три видання „Івана" і „Шпаргалки Езопа" - одержав аж 1270 гривень. Я людина вже літнього віку, роз`їжджати, як кількаро наших видатних письменників, по Європах я не можу, а видавництво „Дніпро" перевидає і видає лише невідомих мені щасливців. Мого „Івана" вони, навіть одержавши на їхнє ж прохання дискетку з текстом, так і не видали.

- Незабаром Вам виповниться 90 літ. Вік поважний. Озираючись назад, чи змінили б щось у минулому, якби це було можливо? Чи не лякає Вас неминучість відходу? Як Ви уявляєте собі „життя після смерті"? Чи вірите у потойбічне існування? Що для Вас віра?

- Запитання „про життя після смерті" викликає в мене посмішку. Якби навіть і відбулося щось подібне, то це „життя" — в блаженстві печалей і радощів, не пов`язаних із родиною „на сім світі", було б непереносно нудним, а якщо додати до цього„вічність", то ще й нестерпною тортурою. Віра для мене — це тільки констатація існування всіх видів і взаємодії видів матерії, її організації та вічності, які встановив Творець. Але Він мало втручається в життя створених ним людей, бо допускає не тільки безглузді смерті, а й несправедливості... Щоправда, кара Божа за несправедливості „цього світу" видається надто жорстокою, бо триває вічно і навіть запеклого злочинця не виправляє. Вірю, що Всевишній воскресив свого Сина, але мало вірю, що воскресить і мене. А якщо й воскрешене життя виявиться таким само тяжким, як я вже зазнав? Я дуже шкодую, що не маю такої безоглядно твердої віри, як мої дідусь і бабуся, які, крім Святого Письма, не читали нічого. Вони були щасливіші за мене.

- Чи хвилює Вас, Вікторе Олександровичу, доля Вашої творчої спадщини? Як Ви уявляєте собі її? Чи вірите, що Вас будуть читати і через сто й тисячу років?

- Доля моєї спадщини мене не хвилює. Мої „друзі" заздалегідь постаралися, щоб книжки, які я написав, були на газетному папері й порозсипалися на порохно за три-чотири десятиліття. А заглядаючи у минуле, майбутні літературні дослідники не прочитають про мене нічого для мене втішного, бо в мої часи писали тідьки про Гончара та письменників якогось віртуального світу з віртуальними постатями, а літописців народного горя презирливо називають „народниками"... І от що дивно, хоч я і не виказував себе за палкого прихильника москалів, а якщо й ніби “виказував", то тільки для якоїсь диверсії" в іншому епізоді, але ті перебірливі москалі, що друкували в перекладах не більше 5—7% республіканської художньої літератури, мене завжди видавали на гарному папері, часто з ілюстраціями, та ще й середніми тиражами 45 тисяч примірників проти 37 тисяч в Україні. І, на жаль, тільки їхні видання, може, витримають іспит часом. Ех, мої рідні українці — з третього незамкненого пекельного казана!.. Ви досягли свого. Не буде в українській літературі такого одіозного для вас письменника, як Віктор Міняйло, бо навіть рекомендація вивчення його творчості передбачає тільки некласне читання в самій лишень Київській області, як „локального значення письменника". Виключили з вивчення в курсі української літератури навіть Ольгу Кобилянську, яка поступається тепер місцем геніям із керівництва НСПУ...

- Образ Олекси Копитенка як на мене, — один із найкращих в українській літературі XX ст., я особисто захоплений і вражений ним. А що означає він для Вас? Чи багато в ньому автобіографічного?

- Копитенкова душа — то моя душа. Тільки він високий, як і Ви, на зріст, а я в армії сягав 171см, а зараз вріс у землю на 11 см. Я теж уболівав за найдобріший і найтерплячіший, а тому, може, достойний тільки палкого осуду, народ, і душа моя була такою ж лютою до несправедливості світу, як і Олексина. І безпорадною, як і його.

- Чи буде продовження „Вічного Івана"?

- Бог не дасть мені продовжити лінію „Івана", бо книжка писалася у великих душевних болях аж сім років. Та й не потрібно. Адже „сімейні романи" не мають кінця. Приходять нові покоління і починаються нові лінії.

- У Ваших книгах безліч політичних аспектів. Чому? Як Ви ставитеся до так званого „чистого мистецтва"?

- Всі художні твори, навіть світового зразка, писалися з політичним прицілом. У кожному творі потрібно відчувати подих часу. І в байках Крилова був теж політичний приціл. І в „Легенді про Тіля Уленшпігеля", і в „Гронах гніву" Стейнбека — аж пашить політична тенденція. І тому ці твори вічно живі.

- Як уявляєте собі майбутнє України ?

- На жаль, праведних потрясінь у Малоросії не буде. У майбутньому про українців історики говоритимуть як про етрусків. Оце й усе. Праведні народи — тільки бойовиті народи.

Літературна Україна .- 2009 .-16 квітня .- С.1;3

^ Говорять друзі:

Істинний герой

Іван Драч, Юрій Мушкетик, Петро Перебийніс

Його знають і шанують не тільки в Україні. „Оказывается, у вас есть свой Шолохов" — можна було неодноразово почути і на колишніх всесоюзних письменницьких з`їздах, і в редакціях престижних цетральних часописів. І нічого дивного в тому не було: ще тільки в українських видавництвах готувалися до друку романи Віктора Міняйла, як вельми кмітливі московські перекладачі вже пильнували за ними. Незважаючи на те, що перекладати соковиту, унікально-яскраву міняйлівську прозу було насправді ой як непросто.

Особливо часто друкувався наш майстер художнього слова в журналі „Дружба народов". Такий уже був у того видання профіль: знаходити щось оригінальне, цікаве в республіканських літературах. Тож оскільки в Москві романи Міняйла виходили солідними накладами, його творчість добре знали літературознавці й читачі на всіх теренах колишнього Союзу. Зрештою, чверть сотні видань письменника за 70 років у літературі побачили світ загальним накладом понад мільйон примірників.

У чому ж секрет цього національного феномена? А в тому, що він не вигадував героїв та життєві колізії, а вихоплював образи із самого нурту життя, був не байдужим спостерігачем, закоханим у власну літературну кар`єру, а дбайливим селекціонером — образів, характерів і, власне, самої української мови. Про мову творів цього письменника досить сказати, пославшися на унікальний приклад. Коли його роман „Зорі й оселедці" готувався до друку в журналі „Дніпро", прекрасний прозаїк Віктор Близнець, який редагував рукопис, виписав із нього цілий словничок, щоб збагатити власну письменницьку палітру. А блискучий художник слова Григір Тютюнник ніколи не приховував що вважає Міняйла своїм літературним наставником.

Справді образну мову нашого класика, її неймовірне багатство нам засвідчить оцей мальовничий шкіц: „Навіть дим із широчезного бовдура не витікав голубим струмочком, коли палять соломою, і не кашляв, як тоді, коли палять гречаними переїдами, а скажено пер, як ручай у водомиї... Але чим саме топили Половці в печах того дня, то й не знали самі господині... Мабуть, палала сама радість, горіло чекання, бралася полум`ям надія, сходило димом усе лихе..." Або хоча б і така перлина: „В прочинені двері світу яснолицим немовлям уповзав світанок". Цей пастельний малюнок початку нового дня просто таки заворожує своєю довершеністю.

Саме в довершеності художніх образів, людських характерів, у їхній національній органічності й виявляється феномен Віктора Міняйла. І зовсім не випадково деякі персонажі міняйлівської прози (наприклад, -Олекса Копитенко, жіночі образи) стали називними у народі. Особливо це характерно для його роману „Вічний Іван", удостоєного Національної премії імені Тараса Шевченка. Фахівці вважають цей епохальний твір одним із найгеніальніших романів минулого століття. До того ж варто нагадати, що Віктор Міняйло ще в часи жорстокої цензури одним із перших сказав у своїх творах про голодомор 1932—33 років. Романіст іще тоді писав, що фашистська окупація була все ж толерантнішою до життя села, ніж радянська. Романи „Посланець до живих", „Кров мого сина", „Зорі й оселедці", „На ясні зорі" та й глибоко афористичні „Шпаргалки Езопа" повною мірою потверджують сказане. До речі, один із секретів широкої популярності творів прозаїка — це органічний народний гумор, яким сповнені яскраві його повісті „Блакитна мрія", „Дзеркальний короп", „Молоді літа Олександра Сокола".

Навіть у важкі тоталітарні часи високий майстер мав незаперечний успіх. Його любили мільйони читачів. А як же складається творча доля феноменального національного митця уже в нашій, незалежній Україні? На жаль, дуже драматично. Ні в Києві, ані в Білій Церкві, де письменник живе і трудиться вже скоро півстоліття, його твори майже не видаються. А тим часом Віктор Міняйло продовжує плідно працювати; хоча рукописи, як і колись бувало, безнадійно залежуються у видавничих шухлядах...

„Письменник мусить бути борцем". — сказав Міняйло в одному з недавніх інтерв`ю. І це — життєве й творче кредо визнаного класика, якому сьогоріч виповнюється 90 літ. Він сам зробив себе в українській літературі. Тому критикам і літературним дослідникам вартувало б доскіпливо, справді фахово віднайти витоки так званої „химерної прози" Міняйла, прози самобутньої, запашної, істинно народної. А ще дуже важливо, щоб наша Держава належно врешті-решт оцінила вагомий внесок цього істинного творця у вітчизняну та й світову літературу.

Письменник з народу і для народу — Віктор Міняйло істинний Герой України. Тож удостоєння його цього високого звання буде гідним визнанням незаперечних і справді величезних заслуг нашого славного сучасника перед Україною та українським народом.

Літ. Україна .- 2009 .- 21 травня .-С.1


^ СУЩИЙ НЕ ЛИШЕ ЗОЛОТОВЕРХИЙ КИЇВ..

Андрій Гудима

В день народження великого Тараса усі ми стали свідками воістину великої події – нашому землякові, письменнику Віктору Міняйлу за роман “Вічний Іван” присуджена Державна премія України імені Тараса Шевченка. Без перебільшення – це велика перемога добра над злом, справедливості над неправдою та облудою.

Так і хочеться сказати: нарешті Віктор Олександрович ( і ми разом з ним) сподобились Божої благодаті. І не сказав би, якби не знав, яку хресну дорогу довелося йому здолати до своєї голгофи, як падав під “хрестом” і не сподівався на стрічу зі своєю страждальною матір`ю, й не чекав, поки приступляться до нього й обітруть лице. Не повторяю ім`я Господа Бога всує, сказавши “Божа благодать”, бо знаю, з якою неохотою мужам спілчанським доводиться визнавати, що велика література твориться не лише в столиці. Нарешті на вседержавному рівні визнано: сущий не лише золотоверхий Київ, але й древня Біла Церква.

Говорити про Віктора Міняйла нелегко, але радісно, Бо маємо людину воістину щедрого таланту. В чому ж вони, першоджерела того щедрого, прекрасного й доброго? В очисному полум`ї святої правди. У зреченні спокою свого затишку та власних вигод. У відданому служінні високій ідеї самостійності України. У вистражданій і вибореній незламній волелюбності рідної землі. А ще – людська краса. Це до неї вустами Івана Івановича Лановенка зі сторінок роману “ На ясній зорі” звертається автор: “Кожного разу об цю пору я чищу свою душу від смутку прожитих літ. Тілом сприймаю м`яке, ніби аж рідне сонячне тепло, слухом – музику світу, зором – два єдиних, властивих тільки нашій матері землі холодні кольори. Викидаю з пам`яті всі свої вільні й невільні гріхи, почуту й виречену лжу, відриваю, мов реп`яхи, невеселі будні – день крізь день, змиваю, мов жирні плями, всі спогади, що принижують мій вільний дух, і залишається тільки дитинство, що його очам відкриті для радісного здивування всі скарби світу”.

Важко зважити, виміряти талант Віктора Олександровича, а коли врахувати, що він не студіював філологію та журналістику, то й зовсім неможливо. А була іскра Божа, а було посіяне батьками зернятко, яке лежало на дні душі до часу до пори. Лежало, бубнявіло, щоб прорости через роки, через життя і розгілкуватися благодатною кроною таланту.

У свій час В.Маяковський, творчість якого дуже шанує Віктор Олександрович, сказав, що поезія – це вічна поїздка у невідоме. Розвиваючи цю думку, можна з певністю сказати, що художня література, як і мистецтво взагалі, - то вічний пошук. Понад сорок років письменник у пошуку. І щоразу, починаючи з книги “Перо жар – птиці”, до скарбниці нашої літератури привносить цілісне й вагоме.

Ще в очах письменника вловлюємо, так би мовити, внутрішній сміх, який викликає естетичну насолоду при зустрічі з героями книг “Блакитна мрія” та “Дзеркальний короп”, а вже у серці автора болем відлунює трагедія поліського села Копище в роки війни. Цей біль роками переслідував , аж поки й вилився густим письмом трилогії “Посланець до живих”, “Кров мого сина”, та “По цей бік правди” “(Останній рубіж).

“ Люди добрі, живіть!” – промовляє письменник вустами свого героя Олекси Копитенка.

“ Й ударило йому в голову неймовірне світло, але від нього не боліли ні очі, ні душа.Й світло говорило до нього. Й він його слухав”. Саме так, осягнувши мову світла душі людської, письменник відважився на справжнісінький подвиг в літературі – створив дилогію “Зорі й оселедці” та “На ясні зорі”.

Читачі з великою вдячністю прихилилися до щедрого ужинку письменника, літературознавці з відкритою душею сприймали внутрішнє сяйво цих творів, критики, характеризуючи типологію художніх оркестровок сучасної ліричної й романічної прози, ставлять дилогію в один ряд з творами кращих письменників сусідніх країн. Дилогію висунуто на здобуття Державної премії України, але, на жаль, ще міцно стояла на ногах бюрократія та сірятина, породжені системою. І...премія попливла в руки відомого літературного функціонера за досить таки посередній твір.

Та Господь з тією крихтою. Головне письменник усвідомлював, що стоїть на своїй вершині, що збудував свій духовний храм, до якого не заростає протоптана читачами стежка. Оце важливо. І він продовжує працювати вперто, аж люто...

А роки минають. А немилосердне життя посипає крупчастою сіллю душевні рани, стишуючи молодечий запал. Але те, що було зроблено вчора, сьогодні письменникові видається лише підступом до найголовнішого. І лягають на стіл зшиток за зшитком нові твори. А тому сьогодні з певністю можемо повторити: серед тих, хто однаково спокійно може стати і перед лицем сучасного, і перед судом грядущого, ми без найменшого вагання називаємо ім`я - Віктор Олександрович Міняйло.


(Сущий не лише золотоверхий Київ...:Виступ з нагоди вшанування лауреата. Будинок органної та камерної музики. Біла Церква, 17.04.1996р. // Гудима А.Від ясних зір до квіту папороті: Ескізи до літературного портрета Віктора Міняйла .- Біла Церква: Вид. О.В.Пшонківський, 2004 .-С.15 – 18.)


Слово про незнищенність українства

Володимир Іванців

Позірно біографія Віктора Олександровича Міняйла небагата подіями. Дитинство і школа в Городищі – Пустоварівці на Володарщині. Залізничний технікум у Києві. Служба в танковій частині в щойно приєднаній Галичині, де взимку в неотоплюваній казармі порідшав чуб і ледь не відмерзли ноги. “Перебував на окупованій території”, - в анкеті. Двадцять років районним землеміром, квартирування в рідному селі. Ночі над покресленими аркушами паперу. Вісімнадцять років замовчування. Бо – оте “перебував...”

Зате уже перша повоєнна публікація сподобилась перекладу на російську.(До речі, майже все ним написане дійшло до “всесоюзного читача”, а дещо інтерпретувалося й іншими мовами колишнього СРСР. Загальний тираж 23 видань його книжок понад мільйон примірників).До зірки слави йшов крізь терни: “Санову й Куліничу (офіціозні критики – голобельники. –В.І.) не вірте...пишіть, незважаючи ні на які удари долі, погоду, харчі, собаче гавкання і якість штанів” - підбадьорював Павло Загребельний ( з листа від 7.04.59р.) Зате: “У ваших творах я не знаходила облуди... Вас поважають і люблять не тільки в Білій Церкві ( тут оселився в 1965 році, ставши письменником – професіоналом у нашому розумінні – членом СПУ. –В.І.). Ви маєте тверду репутацію прекрасного письменника і дуже порядної людини” ( з листів Наталії Околітенко 1991 – 1995р.р.) Щодо останнього: ще б пак, один з дуже й дуже небагатьох Віктор Міняйло зважився стати в оборону підданого остракізму автора “ Інтернаціоналізм чи русифікація?” Івана Дзюби.

Шістдесят років у літературі. Сорок з них пише він свою національну ( язик не повертається услід за французьким класиком назвати міняйлівську галерею образів і подій КОМЕДІЄЮ, стільки при всій мускулястості гумору в творах його гримас болю!) трагікомедію... Проте пафос Міняйлового роману в протесті проти охохлуювання українця. Морально здоровий український селянин – Вічний Іван - у всьому вивищується над своїми гнобителями. Вічний Іван - антипод зденаціоналізованих босяків з макаренківської “Педагогічної поеми”, які насміхалися з “грака”. (Уже літній “дзержинець”на моє прохання ожиттєвити спогади про вихователя картинами голодомору щиро заперечував : “Я ничєго такого нє відєл. У нас всьо било харашо”).Отож у розвінчанні подібних “поем “сьогоденне значення “Вічного Івана”, якому судилося життя довге, а може, й вічне.

Немає Іванцьові Половцю місця на батьківській землі. Як алегоричний Вічний Жид – Агасфер, іде він блукати в чужих краях. І запізно кається Митро Мельник, “ що пересидів бурю та колотнечу в теплій хаті й не пішов ні до Петлюри, ні в яку, будем казати по – їхньому, банду, хоч одного ворога встрелити та тим хоч крапелину гріха з душі відмити”. Розпорошується по світах українство, поступаючись агресивним заволокам. Але лишається в Україні син Івасик і мама його Маріка. А вже вона, берегиня роду, не допустить охохлуїти сина. Народ український незнищенний – така друга алегорична теза назви роману.

Здається , не всі сюжетні вузлики розв`язані . І ми не знаємо подальших намірів автора. Проте логіка розвитку характерів і пророкування української Кассандри – Секлетини Поліщук дають можливість читачеві самому спрогнозувати подальші події героїв.


Міняйло В. Вічний Іван: Роман / Післяслово В.Іванціва .-К.: Укр.. письменник, 2001.- С.287. – ( Сучасна укр. л –ра).


^ ТВОРИ, ВИДАНІ УКРАЇНСЬКОЮ МОВОЮ

Міняйло В.О. Вибрані твори: В 2-х т.-К.: Дніпро, 1989. Т.1: Посланець до живих: Роман; Молоді літа Олександра Сокола: Повість /Передм. Г.М.Штоня.-489с.: портр.

Міняйло В.О. Вибрані твори: В 2-х т.-К.: Дніпро, 1989. Т. 2: Зорі й оселедці; На ясні зорі: Дилогія.-510с.

Міняйло В.О. Блакитна мрія: Гумористичні повісті та оповідання.-К.: Держав видав, 1963.-349с.

Міняйло В.О. Вічний Іван: Роман /іл. Л.Гай – Біла Церква: Буква, 2004.-256с.:іл.

Міняйло В.О. Вічний Іван: Роман /Післяслово В.Іванців.-К.: “Укр. письмен-ник”, 2001.-287с.-(Серія “Сучасна укр. література”).

Міняйло В.О. Вічний Іван.-Біла Церква: ЦНК “Юр’їв”, 2001.-253с.-(Передм. В.Іванців “Роман про незнищенність українства”).

Міняйло В.О. Дзеркальний короп: Гумористичні повісті та оповідання.-К.: Дніпро, 1968.-295с.

Міняйло В.О. Зорі й оселедці. На ясні зорі: Дилогія.-К.: “Дніпро”, 1979.-492с.

Міняйло В.О. Зорі й оселедці. (або книга Добра і Зла, яку автор написав разом з покійним нині вчителем Іваном Івановичем Лановенком) : Роман.-К.: Рад. письменник, 1972.-274с.

Міняйло В.О. Кров мого сина: Роман.-К.: Дніпро, 1986.-374с.-(Звитяга).

Міняйло В.О. Кров мого сина: Роман.-К.: Дніпро, 1976.-368с.

Міняйло В.О. Кров мого сина: Роман.-К.: Рад. письменник, 1969.-408с.

Міняйло В.О. Людське ім’я: Повість.-К.: Рад. письменник, 1964.-109с.

Міняйло В.О. Молоді літа Олександра Сокола: Повість. Гужва В.Ф. Сліпий дощ: Повість.-К.: Дніпро, 1981.-216с.-(Серія “Романи й повісті”, №8).

Міняйло В.О. На ясні зорі: Роман; Кн. друга.-К.: Рад. письменник, 1975.-256с.

Міняйло В.О. Останній рубіж: Роман.-К.: Рад. письменник, 1983.-326с.

Міняйло В.О. Перо Жар-птиці: Оповідання.-К.: Рад. письменник, 1960.-190с.

Міняйло В.О. По цей бік правди: Роман.-К.: “Дніпро”, 1985.-308с.-(Серія “Романи й повісті”, №1).

Міняйло В.О. Посланець до живих: Роман /Ред. Р.К.Каруцяк; худож. В.П.Губенко.-К.: Дніпро, 1973.-382с.

Міняйло В.О. Шпаргалки Езопа: Казка, притчі /Ред. Г.С.Гай; Худ. О.А.Гай.-Біла Церква: Буква, 2004.-124с; обк. портр.: іл.


^

ТВОРИ, ПЕРЕКЛАДЕНІ НА РОСІЙСЬКУ МОВУ


Миняйло В.А. К ясным зорям: Дилогия. /Пер. с укр. Е.Цветкова.-М.: Сов. писатель, 1978.-471с.

Миняйло В.А. Кровь моего сына: Роман /Пер. с укр. В.Доронина, Е.Цветкова.-М.: Сов. писатель, 1974.-342с.

Миняйло В.А. По эту сторону правды: Роман. /Авт. пер. с укр. В.Доронина.-М.: Сов. писатель, 1987.-346(2)с.; портр.

Миняйло В.А. Посланец к живым; Кровь моего сына: Романы /Авт. пер. с укр.-М.: Сов. писатель, 1975.-687с.

Миняйло В. Посланец к живым.-М.: Сов. писатель, 1970.-471с.
^

ПУБЛІКАЦІЇ ТВОРІВ В. МІНЯЙЛА У ПЕРІОДИЦІ

Міняйло В. Вічний Іван: Роман //Основа.-1994.-№26-27.-С.23-62; №28.-С.9-48.


Міняйло В.О. Вічний Іван: Уривок з роману. //Ленін. шлях.-1989.-23 верес.

Міняйло В.О. Зорі та оселедці //Дніпро.-1972.-№№3, 4.

“Вічний Іван” іде до читача: Роман, відзначений Національною премією України ім. Тараса Шевченка: Розділ шостий //Замк. гора.-2000.-8 лист.-С.3: портр.

ПРИТЧІ

Міняйло В. Шпаргалки Езопа: Казка, притчі. /Ред. Г.С.Гай, худ. О.А.Гай.-Біла Церква, “Буква”, 2004.-124с.; Обк. портр.: іл.

Міняйло В. О. Притча про Лосося і птицю Фенікс //”Заспів” на Пороссі: Антологія. /Упоряд. і ред. В.О.Іванців; худ. Г.В.Невінчана – Біла Церква, Альманах, 2001.-С. 43.

Міняйло В. Притча про Божу милість //Замк. гора.-2002.-19 черв.

Міняйло В. Притча про ветеринара, якому собацюри увітнули хвоста //Міська газ.-2001.-5 жовт.-с.7.

Міняйло В. Притча про Гречкосія та Розбійника //Замк. гора.-2001.-24 жовт.

Міняйло В. Притча про дівоньку, що сиділа на колінах у свого коханого //Замк. гора.-2001.-6 квіт.

Міняйло В. Притча про душогуба, його адвоката та багатодітну матір; Притча про смердючу бузину // Замк. гора.-2001.-20 черв.

Міняйло В. Притча про золото // Замк. гора.-2001.-23 берез.

Міняйло В. Притча – молитва про назви небесних світил; Притча про американських расистів; Притча про те, чи може світла ідея потьмяніти від ворожого доторку // Замк. гора.-2003.-7 трав.

Міняйло В. Притча про неабияку дівчину й шатунно-кривошипний механізм, про непереможну відвагу справедливості й про любов високої краси до невисокого зросту / Замк. гора.-2003.-4 черв.

Міняйло В. Притча про небесну кару: Жарт // Замк. гора.-2001.-11 квіт.

Міняйло В. Притча про ностальгію //Замк. гора.-2003.-10 лип.

Міняйло В. Притча про рівність; Притча про правду; Притча про перегортання землі // Замк. гора.-2003.-16 квіт.

Міняйло В. Притча про Сороку, що скидала Страусів // Замк. гора.-2002.-24 трав.

Міняйло В. Притча про сусідів і сусідських синів // Замк. гора.-2001.-23 трав.

Міняйло В. Притча про Тополю і Дуба; Притча про користь вивчення чужоземних мов // Замк. гора.-2001.-6 черв.

Міняйло В. Притча про троянду в букеті // Замк. гора.-2001.-30 трав.

Міняйло В. Притчі //Літ. Україна.-2005.-30 черв.-С.4.

Міняйло В. Притчі на всі випадки життя //Літ. Україна.-2004.-8 квіт.-С.5.

Міняйло В. Притчі на всі випадки життя //Дніпро.-2002.-№11-12.-С.116.

Міняйло В. Притчі на всі випадки життя //Літ. Україна.-2002.-12 верес.-С.4.

Міняйло В. Притчі на всі випадки життя: Проза //Київ.-2001.-№9-10.-С.94-99.


^

ЛІТЕРАТУРОЗНАВЧІ ТА ПУБЛІЦИСТИЧНІ ПРАЦІ

ВІКТОРА МІНЯЙЛА




Міняйло В. “І не змусиш людей споминати тебе...” //Гудима А. Від ясних зір до квіту папороті.-Б.Церква: Вид. Пшонківський, 2004.-С.3.-(Ескізи до літ. портрета В.Міняйла).

Міняйло В. Відгук про рукопис збірки Г.Гай //Гай Г. Під корою вдаваного спокою: Вірші та поема – Біла Церква: “Буква”, 2003.-С.2.

Міняйло В. З рецензії “Стихія і гармонія” //Шарова Т. Земное мое покаяние: Избранное: Стихи, поэмы, сонеты.-Белая Церковь: Буква, 2003.-С.4.

Міняйло В. У пошуках героя “Перехідної доби”: (Передмова) //Гай А. Блаженна Марія: Оповідання. /Ред Коробко М.С., худ Гай О.А.-Біла Церква: Буква. 2002.-162с.

Міняйло В. Поет найкращої в світі землі: Рецензія на творчість А. Гудими. //Гудима А. Вибрані твори. Т.1. – К.: Укр. письменник, “Вир”, 1996.-С.5-12.

Міняйло В. Свідчу...: Передмова до роману //Гудима А. Кара без вини: Роман.-К.: “Урожай”, 1993.-С.5-6.

Міняйло В. Плач за втраченим побратимом //Замк. гора.-2001.-4 квіт. (Спогад про А.Кисліцина).

Міняйло В., Кухарук Р. Стара Україна лишається у книжках /Бесіду вела О.Михальчук //Літ Україна.-2000.-13 квіт.-С.6.

Міняйло В. Мовне питання – з погляду імперських агітаторів //Юр’їв. земля.-1998.-22 жовт.-С.2,4.

Міняйло В. З вічним Іваном /Розм. Н.Вареник. //Україна.-1996.-№8-9.-С.22-23.

Міняйло В. Боже, храни Україну! //Громад. думка.-1993.-8 верес.

Міняйло В. Пора зрілих роздумів: Поета В.Іванціва //Замк. гора.-1993.-15 верес.

Міняйло В. “Всесвіт у краплині води”: Про творчість А.Гудими //Лен. шлях.-1988.-16 квіт.

Міняйло В. Стихія і гармонія: творчості Т.Шарової //Лен. шлях.-1987.-26 верес.


^

ЖИТТЄВИЙ І ТВОРЧИЙ ШЛЯХ ПИСЬМЕННИКА


Міняйло В.О.: Біограф. довідка; /Г.М.Штонь //Українська літературна енциклопедія.-К.: “Укр. енциклопедія” ім. М.П.Бажана, 1995.-Т.3.-С.377-378; портр. Міняйло Віктор Олександрович //Шевченківські лауреати: 1962-2001рр.: Енциклопедичний довідник /Авт.-упоряд. М.Г.Лабінський.-К.: “Криниця”, 2001.-С.353-354.

Міняйло В.О. //Письменники Радянської України. 1917-1987: Біобібліограф. довідник /Упоряд. В.К.Коваль, В.П.Павловська.-К.: Рад. письменник, 1988.-С.411-412, портр.

Міняйло Віктор Олександрович //Письменники радянської України: Біобібліографічний довідник.-К.: Рад. письменник, 1981.-С.179-180.

Віктор Міняйло //Письменники радянської України: Довідник /Упоряд. О.В.Килимник, О.І.Петровський.-К.:Рад. письменник, 1976.-С.231.

Віктор Міняйло: Письменники радянської України: Біобібліографічний довідник /Упоряд. О.Килимник, О.Петровський.-К.: Рад. письменник, 1970.-С.296.

Міняйло В.О. //Історія української літератури ХХ століття: У 2-х кн.: Друга половина ХХ століття; Кн. 2; Підручник /За ред. В.Г.Дончика.-К.: Либідь, 1998.-С. 343-345.

Віктор Міняйло // Історія української літератури ХХ століття. У 2-х кн. Кн. 2. Ч.2. 1960-1990рр.: Навч. посіб. /За ред. чл.-кор. НАН України В.Г.Дончика.-К.: Либідь, 1995.-С.355-361.

Література післявоєнного часу (1946-1967рр.), :Про В.О.Міняйла //Історія української літератури: У 8 т.: Т.8.-К.: Наукова думка, 1971.-С.383, 401, 428, 432.

Гудима А. Долоні долі і припис Господній: З виступу на ювілейному вечорі 14 лист. 1979р. //Гудима А. Від ясних зір до квіту папороті.-Б.Церква: Вид. Пшонківський, 2004.-С.7-11.-(Ескізи до літ. портрета В.Міняйла).

Гудима А. На порозі власного собору: З роману “Солодкі плоди гіркого кореня”.-К.: Логос, 2003 //Гудима А. Від ясних зір до квіту папороті.-Б.Церква: Вид. Пшонківський, 2004.-С.29-30.-(Ескізи до літ. портрета В.Міняйла).

Гудима А. “Не може бути віри у сумнівах”...: Доповідь на наук.-практ. конф. “Сучасний літературний процес. Київщина: Проблеми і перспективи” 24.04.2002 // Гудима А. Від ясних зір до квіту папороті.-Б.Церква: Вид. Пшонківський, 2004.-С.24-28.-(Ескізи до літ. портрета В.Міняйла).

Гудима А. Сущий не лише золотоверхий Київ... //Гудима А. Від ясних зір до квіту папороті.-Б.Церква: Вид. Пшонківський, 2004.-С.15-18.-(Ескізи до літ. портрета В.Міняйла).

Дончик В. З початку літ і літпотоку: Про творчість В.Міняйла.-К.: ВД “Стилос”, 2003.-С. 145, 151, 163, 172, 176, 179, 187-188, 191, 207, 245, 247, 307, 360, 384, 508.

Талантами уславлена земля: Інформація про В.Міняйла //Київщина. Із минулого в майбутнє.-К.: Академія, 2002.-С.190.

“Рух класичних традицій: Проза Віктора Міняйла”: Збірка доповідей /Нац. Спілка письмен. України; Виконавч. ком-т БЦ міської Ради – Біла Церква, 2000.-47С.-Республіканська науково-практична конференція.

В збірку ввійшли: Дімаров А. Слово про майстра; Кравченко І. Художній стиль Віктора Міняйла; Гудима А. Від ясних зір до квіту папороті; Слабошпицький М. Вверх по течії; Кореневич Л. Широкий материк прози; Шарова Т. Високе жіноцтво у творчості Міняйла; Кондратюк В. Інтуїція генія; Іванців В. Роман про незнищенність українства; Гай А. Образи комуністів у романі Міняйла “Вічний Іван”.

Іванців В. Такий талант – велика праця //Біла Церква: Вчора, сьогодні, завтра.-1998.-№3.-С. 33-34.-(Літературний колаж із цитат про творчість В.Міняйла).

Кульчицький А.І., Гай А.І. Театральне і літературно-мистецьке життя міста: Про В.О.Міняйла //Біла Церква: Шлях крізь віки: Іст. нарис – Біла Церква: Буква, 1994.-С.290.

Ковальчук О.Г. Український повоєнний роман: Проблеми жанрового розвитку.-К.: Вища школа, 1992.-С.103.-Серед лірико-романтичної прози 70-х рр. ХХ ст. згадується дилогія В.Міняйла “Зорі та оселедці” і “На ясні зорі”.

Штонь Г. Усміхнений епік...: Про В.О.Міняйла //Міняйло В. Вибрані твори, Т.1.-К.: Дніпро, 1989.-С.5-17.

Дончик В.Г. Від “Лебединої зграї” до ...: В дослідженні згадується роман В.Міняйла “На ясні зорі” //Дончик В.Г. Український радянський роман: Рух ідей і форм.-К.: Дніпро, 1987.-С.363.

Штонь Г. Терпкий смак правди: (Про книгу В.Міняйла “Останній рубіж”).-Літ. Україна.-1983.-29 груд.

Кравченко І. Іти верхів’ям: Літературно-кртитичні статті: Творчість В.Міняйла.-К.: Рад. письменник, 1981.-С.132-133.

Голубєва З.С. Нові грані жанру: Сучасний укр. рад. роман.-К.: Дніпро, 1978.-С.277.

Грабовський В. “Шпаргалки Езопа” від Віктора Міняйла //Літ. Україна.-2005.-30 черв.-С.2.

Віктор Міняйло: “Вирізняти обличчя з тисяч інших” /Розмову вів В.Іванців //Слово Просвіти.-2004.-11-17 лист.-С.10.

Гудима А. Правда добра чи правда зла? //Літ. Україна.-2004.-4 лист.-С.7.-(До 85-річчя В.Міняйла).

Іванців В. “Чорт, в якого можна закохатися...” //Юр’їв. земля.-2004.-4 лист.-С.8-9.-(До ювілею В.Міняйла).

Нікітенко Є. Така людяна людина //Замк. гора.-2004.-3 лист.-(До 85-річчя В.Міняйла).

Розвозчик П. Літературна Київщина: Про письменників Київської області в т.ч. про В.Міняйла //Шкільна бібліотека.-2004.-№10.-С.41-42.

Логвиненко О. У кожного своя Голгофа й своя вічність //Літ. Україна.-2002.-13 черв.-С.6.-(В.Міняйло “Вічний Іван”).

Гудима А. “Не може бути віри у сумнівах...” //Юр’їв. земля.-2002.-2 трав.-С.6.

Галич В. Слово Просвіти //Міська газ.-2002.-4 квіт.-С.17.-(В Будинку орган. та камер. музики м. Білої Церкви відб. вечір-презентація книги В.Міняйла “Вічний Іван”, збірки “Заспів” на Пороссі” та збірки поезій А.Кисліцина “Глаза земли”).

Дімаров А. Ось уже майже місяць живу лише “Вічним Іваном” /Відкритий лист Вікторові Міняйлу //Літ. Україна.-2002.-31 січ.-С.6.

Ясенко Г. Колись – слюсар, нині – володар слова //Замк. гора.-2001.-17 жовт.-(В ЦБ відб. зустріч з письменником В.О.Міняйлом).

Яровий О. Свічка Білої Церкви //Літ. Україна.-2000.-28 груд.-С.7.-(Конференція, присвячена прозі В.Міняйла).

Кульчицький А. Присвячено творчості Віктора Міняйла //Юр’їв. земля.-2000.-16 лист.-С.5.-(Респ. наук.-практ. конф. “Рух класичних традицій: Проза Віктора Міняйла”).

Гай А. “Вічний Іван” іде до читача //Замк. гора.-2000.-8 лист.-С.3.

Міняйло В., Кухарук Р. Стара Україна лишається у книжках /Бесіду вела О.Михальчук //Літ Україна.-2000.-13 квіт.-С.6.

Іванців В. Подвійний ювілей прозаїка //Замк. гора.-1999.-6 лист.-С.6.-(В.Міняйлу – 80).

Вареник Н. З “Вічним Іваном” //Україна.-1996.-№8-9.-С.22-23.

Кравченко І. Роман-пророцтво: Про новий твір Віктора Міняйла “Вічний Іван” //Літ. Україна.-1996.-29 лют.-С.2.

Пащенко В. Поет і філософ прози: В.Міняйло //Літ. Україна.-1996.-29 лют.-С.2.

Ременюк В. У розквіті віку: Ювілей, 75-річчя народження письменника В.О.Міняйла //Замк. гора.-1994.-16 лист.

Міщенко Д. Філософія добра: Віктор Міняйло. Штрихи до портрета //Літ. Україна.-1994.-24 лист.-С.2.

Гудима А. Високий дух майстра: В.О.Міняйло //Замк. гора.-1994.-5 лист.-С.1.

Слабошпицький М. 3 книги добра і зла //Літ. Україна.-1989.-12 лист.

Шарова Т. Новий рубіж Віктора Міняйла //Ленін. шлях.-1983.-19 лип.

Штонь Г. Терпкий смак правди: Про роман В.Міняйла “Останній рубіж” //Літ. Україна.-1983.-29 груд.

Іванців В. Молодість триває: Про книгу В.Міняйла “Молоді літа Олександра Сокола” //Лен. шлях.-1982.-21,29 жовт.

Іванців В. Молодість триває: Про книгу В.Міняйла “Молоді літа Олександра Сокола” //Літ. Україна.-1982.-21 жовт.

Коновалов Д. Любовь и ненависть учителя Лановенка: на здобуття Державн. премії УРСР ім. Т.Г.Шевченка висунуто твори В.Міняйла “Зорі й оселедці” та “На ясні зорі” //Сільські вісті.-1982.-3 берез.-С.3.

Кравченко І. З книги добра і зла //Дніпро.-1981.-№1.-С.137.

Шарова Т. На рівні Жовтня: Бесіда з письменником О.В.Міняйлом //Лен. шлях.-1980.-7 лист.-С.4.

Кореневич Л. Людина і перемога: Про роман В.Міняйла “Посланець до живих” //Літерат. Україна.-1967.-2 черв.

Речмедін В. Герой наших сердець: Про роман “Посланець до живих” //Вітчизна.-1967.-№4.-С.158.

Загребельний П. Три краплі смутку //Літ. Україна.-1961.-23 черв.

Грабовський В. “Очікую на старість, мов на правду...”: Вірш з посвятою Вікторові Міняйлу, Григорієві Сивоконю, Віталієві Дончику //Грабовський В. Острів милосердя.-К.: Вид. центр “Просвіта”, 2005.-С.138-139.

Грабовський В. 1947: Вірш з посвятою Вікторові Міняйлу // Грабовський В. Острів милосердя.-К.: Вид. центр “Просвіта”, 2005.-С.243.

Гудима А. Я вітром увірвався молодим: Вірш з посвятою Вікторові Міняйлу // Гудима А. Від ясних зір до квіту папороті.-Б.Церква: Вид. Пшонківський, 2004.-С.5-6.-(Ескізи до літ. портрета В.Міняйла).

Гай Г. “У листопадових медах...”: Вірш з посвятою Вікторові Міняйлу //Гай Г. Під корою вдаваного спокою: Вірші та поема – Біла Церква: “Буква”, 2003.-С.33.

Гудима А. Хранителям духовного вогню: Вірш з посвятою В.О.Міняйлу //Гудима А. Вибрані твори у 2-х т. Т.1. Вірші. Поеми. Романи у віршах.-К.: Укр. письменник, “Вир”, 1996.-С.41.

Іванців В. “Приходить день...”:  Вірш з посвятою В.О.Міняйлу //Іванців В. Вернутися дощем: Поезії.-К.: Укр. письменник, “Вир”, 1993.-С.14.
^

ХРОНОЛОГІЯ ВИХОДУ ТВОРІВ В.О.МІНЯЙЛА




1960р. Перо жар-птиці

1963р. Блакитна мрія

1964р. Людське ім’я

1966р. Посланець до живих

1968р. Дзеркальний короп

1969р. Кров мого сина

1972р. Зорі й оселедці

1973р. Посланець до живих

1975р. На ясні зорі

1976р. Кров мого сина

1978р. К ясным зорям

1979р. Зорі й оселедці. На ясні зорі

1981р. Молоді літа Олександра Сокола

1983р. Останній рубіж   (Премія ім. А.В.Головка у 1984р.)

1985р. По цей бік правди

1986р. Кров мого сина

1987р. По эту сторону правды

1989р. Вибрані твори. В. 2-х т. Т.1-2.

Дивовижні пригоди Баби Яги, Івасика Телесика та фотографа Диньки

1994р. Вічний Іван   (Державна премія України ім. Тараса Шевченка у 1996р.)

2001р. Вічний Іван

2004р. Вічний Іван. Шпаргалки Езопа

^ АЛФАВІТНИЙ ПОКАЖЧИК ХУДОЖНІХ ТВОРІВ В.О.МІНЯЙЛА

Блакитна мрія.-К.: Держ. видав, 1963.

Вічний Іван.-К.: Укр. письменник, 2001.

Дзеркальний короп.-К.: Дніпро, 1968.

Дивовижні пригоди Баби Яги, Івасика Телесика та фотографа Диньки.

Зорі й оселедці.-К.: Рад. письменник, 1972.

Кров мого сина.-К.: Рад. письменник, 1969.

Людське ім’я.-К.: Рад. письменник, 1964.

Молоді літа Олександра Сокола.-К.: Дніпро, 1981.

На ясні зорі.-К.: Рад. письменник, 1975.

Останній рубіж.-К.: Рад. письменник, 1983.

Перо Жар-Птиці.-К.: Рад. письменник, 1960.

По цей бік правди.-К.: Дніпро, 1985.

Посланець до живих.-К.: Дніпро, 1973.

Шпаргалки Езопа.-Біла Церква: Буква, 2004.



Схожі:

Віктор Олександрович Міняйло iconСценарій І дзвоника 2013 рік. (Звучать фанфари. Виходять ведучі.)
В до нас на свято завітав директор фермерського господарства «Нива» Микола Олександрович Міняйло
Віктор Олександрович Міняйло iconБондаренко Віктор Олександрович доцент Сумський державний педагогічний університет імені Антона Макаренка

Віктор Олександрович Міняйло iconБондаренко Віктор Олександрович доцент Сумський державний педагогічний університет імені Антона Макаренка

Віктор Олександрович Міняйло iconСемінар учителів фізичної культури Навчальний предмет «Фізична культура»
Досвідом роботи поділилися вчителі Драбівського нвк «зош І-ІІІ ст. ім. С. В. Васильченка гімназія» Жуковський Валерій Феліксович,...
Віктор Олександрович Міняйло iconБаклицький іван Олександрович
Баклицький іван Олександрович ХІ. 1944, Городище Черкас обл.) – психолог, канд психол наук (Стан психічної напруги регулювальників...
Віктор Олександрович Міняйло iconПротокол №3 громадської ради при Валківській районній державній адміністрації Дата проведення
Романенко Валентина Іванівна, Деркач Юрій Миколайович, Білоус Віктор Афанасійович, Кривич Антоніна Іванівна, Курисько Іван Володимирович,...
Віктор Олександрович Міняйло iconМіністерство освіти і науки України Миколаївської міської ради Миколаївський муніципальний колегіум ім. В. Д. Чайки Підготував вчитель правознавства Шинкаренко Віктор Олександрович Миколаїв, 2013р. Тема. Що означає бути громадянином держави Мета
України; розвивати вміння тлумачити поняття «громадянство», називати підстави набуття й припинення громадянства України, розв’язувати...
Віктор Олександрович Міняйло iconМороз Віктор Миколайович Тиждень правознавства
Автор: Мороз Віктор Миколайович – вчитель історії та правознавства вищої кваліфікаційної категорії, «Старший учитель»
Віктор Олександрович Міняйло iconВіктор Янукович: Україна керується національними інтересами в питанні підписання Угоди про асоціацію
«Якщо ми кажемо, що ми хочемо покращити умови, то ми хочемо покращити умови для всіх», зазначив Віктор Янукович
Віктор Олександрович Міняйло iconПрезидент України Віктор Янукович доручив Кабінету Міністрів підготувати план поетапного підвищення допомоги малозабезпеченим сім’ям з дітьми до визначеного закон
Віктор Янукович доручив Урядові підвищити допомогу малозабезпеченим сім’ям з дітьми
Додайте кнопку на своєму сайті:
Документи


База даних захищена авторським правом ©te.zavantag.com 2000-2017
При копіюванні матеріалу обов'язкове зазначення активного посилання відкритою для індексації.
звернутися до адміністрації
Документи