Г. Ф. Москалик icon

Г. Ф. Москалик




Скачати 202.89 Kb.
НазваГ. Ф. Москалик
Дата конвертації05.12.2012
Розмір202.89 Kb.
ТипДокументи

Г.Ф.Москалик


ОРГАНІЗАЦІЙНІ ПРОБЛЕМИ ПРОФІЛЬНОГО НАВЧАННЯ В СУЧАСНОМУ ЗАГАЛЬНООСВІТНЬОМУ НАВЧАЛЬНО-ВИХОВНОМУ ЗАКЛАДІ: РЕГІОНАЛЬНИЙ АСПЕКТ


Робота Г.Ф.Москалика “Організаційні проблеми профільного навчання в сучасному загальноосвітньому навчально-виховному закладі: регіональний аспект” присвячена проблемам, які виникають в сучасних загальноосвітніх навчальних закладах, пов’язаних з упровадженням профільного навчання, з вибором напрямків профілізації та профілів. Автор вказує на шляхи оптимального вибору напрямків профілізації в конкретній загальноосвітній школі, конкретному регіоні, що прямо залежать від регіональних факторів.


G.F.Moskalik's work “Organizational problems of profile training in a modern general educational teaching and educational institution: regional aspect” it is devoted to problems which arise in the modern general educational educational institutions connected to introduction of profile training, with a choice of directions structures. The author specifies ways of an optimum choice of directions structures in a concrete comprehensive school, concrete region which directly depend on regional factors.


Розвиток світового і зокрема європейського освітнього простору об’єктивно вимагає від української школи адекватної реакції на процеси реформування загальної середньої школи, що відбуваються сьогодні у провідних країнах світу на засадах напередусе реорганізації допрофесійної підготовки в середньому навчально-виховному закладі. Загальною тенденцією розвитку сучасної старшої (переважно профільної) школи як вітчизняної, так і зарубіжної є її орієнтація на широку диференціацію навчання, багатопрофільність, інтеграцію загальної і допрофесійної освіти.

Україна має багатий досвід діяльності трудових шкіл, гімназій, ліцеїв, коледжів, в сільській місцевості – сільськогосподарських шкіл, а також різноманітних навчально-виховних та навчально-виробничих комплексів, спеціалізованих навчально-виховних закладів, у тому числі – з поглибленим вивченням окремих предметів і т.д.

Концепцією профільного навчання в старшій школі (05.06.2003р.) визначено, що середня освіта в Україні матиме можливість вибору учнями певного змісту навчання, засобів навчання, організаційних форм тощо. У той же час, як свідчить педагогічна практика, підготовка вчителя для такої школи дещо запізнюється, проблемним питанням є кадровий менеджмент для забезпечення профільного навчання. До цього, сьогодні назріла проблема пошуку управлінського рішення для системи освіти щодо організації навчальної діяльності на профільних засадах, яка б відтіняла діяльність майбутнього суспільства – „була певною до-діяльністю, забезпечувала нові умови взаємодії в напрямі культурного каналу людства, формуючи громадянськість, враховувала національні та етнічні традиції, надаючи особистості умови цінності і самоцінності”[13, с.62-63].

На думку авторів Концепції, профільне навчання – це вид диференційованого навчання, який передбачає врахування освітніх потреб, нахилів і здібностей учнів і створення умов для навчання старшокласників відповідно до їхнього професійного самовизначення, що забезпечується за рахунок змін у „цілях, змісті, структурі та організації навчального процесу”[6, ст. 8-9].

Тож, профільне навчання – це профільно-диференційована (за спорідненістю індивідуальних профілів) планомірна, організована, спільна двостороння діяльність учителів та учнів, спрямована на свідоме, міцне і глибоке опанування останніми системи профільно-орієнтованих знань, умінь і навичок, під час якого поряд із загальною освітою (освітнім ядром) набувається особистісно – зорієнтована допрофесійна підготовка (освітня периферія) – разом становить зміст профільної освіти – наголосив А.П.Самодрин. А специфіка профільного навчання полягає зокрема у пошуку оптимальної моделі взаємодії вчителя і учнів на засадах організації їх індивідуальних профілів – формування для цього певних категорій учнів: допрофільні класи або навчальні групи; профільні класи, профільні групи учнів[13, ст.168]. Отже, профільне навчання – новаційна якість для вітчизняної середньої школи – потребує новаційних підходів в оцінці освітніх результатів і переосмислення (перевизначення) головних понять педагогіки, і дидактики зокрема[13, ст.80].

Метою профільного навчання встановлено забезпечення можливостей для рівного доступу учнівської молоді до здобуття загальноосвітньої профільної та початкової допрофесійної підготовки, неперервної освіти впродовж усього життя, виховання особистості, здатної до самореалізації, професійного зростання й мобільності в умовах реформування сучасного суспільства. Профільне навчання спрямоване на набуття старшокласниками навичок самостійної науково-практичної, дослідницько-пошукової діяльності, розвиток їхніх інтелектуальних, психічних, творчих, моральних, фізичних, соціальних якостей, прагнення до саморозвитку та самоосвіти.

Основними завданнями профільного навчання визначені такі:

- створення умов для врахування й розвитку навчально-пізнавальних і професійних інтересів, нахилів, здібностей і потреб учнів старшої школи в процесі їхньої загальноосвітньої підготовки;

- виховання в учнів любові до праці, забезпечення умов для їхнього життєвого і професійного самовизначення, формування готовності до свідомого вибору і оволодіння майбутньою професією;

- формування соціальної, комунікативної, інформаційної, технічної, технологічної компетенцій учнів на допрофесійному рівні, спрямування молоді щодо майбутньої професійної діяльності;

- забезпечення наступно-перспективних зв’язків між загальною середньою і професійною освітою відповідно до обраного профілю.

Профільне навчання ґрунтується на таких принципах:

- фуркації (розподіл учнів за рівнем освітньої підготовки, інтересами, потребами, здібностями і нахилами);

- варіативності й альтернативності (освітніх програм, технологій навчання і навчально-методичного забезпечення);

- наступності й неперервності (між допрофільною підготовкою і профільним навчанням, професійною підготовкою);

- гнучкості (змісту і форм організації профільного навчання, у тому числі дистанційного; забезпечення можливості зміни профілю);

- діагностико-прогностичної реалізованості (виявлення здібностей учнів з метою їх обґрунтованої орієнтації на профіль навчання)[6, ст.8-9].

Нинішній стан розбудови мережі навчальних закладів системи загальної середньої освіти характеризується створенням великої кількості інноваційних закладів (ліцеїв, гімназій, спеціалізованих шкіл, колегіумів). Сучасна інноватика працює над розробкою змісту освіти закладів нового типу, створенням нових навчальних планів та методик.

Цій проблемі приділили увагу такі вчені: І.А.Зязюн, Н.Г.Ничкало, В.В.Рибалка, А.П.Самодрин, П.І.Сікорський, Н.І.Шиян та ін. Проте, завданню упровадження профільного навчання в контексті його регіонального відтінку не надано поки що достатньої уваги як вітчизняною так і зарубіжною педагогічною наукою.

На часі завдання виявлення, дослідження та наукового обґрунтування процесу організації профільного навчання в загальноосвітній школі з урахуванням саме регіонального аспекту, вироблення методики вибору та прийняття управлінського рішення з упровадження профільного навчання в загальноосвітній школі території.

Науковий аналіз, практичний досвід свідчить, що оптимальний вибір напрямів профілізації в конкретній загальноосвітній школі, конкретному регіоні прямо залежить від регіональних факторів:

- потреби соціальних замовників регіону (перспективна прогнозована потреба ринку праці у фахівцях певних напрямків та галузей народного господарства у найближчі 10-15 років; бажання батьків та самих учнів);

- природні нахили та здібності учнів;

- ступінь взаємодії загальноосвітніх навчальних закладів з ВНЗ (створення комплексів “школа-ВНЗ”; участь професорсько-викладацького складу ВНЗ у навчально-виховній роботі шкіл; участь ВНЗ у створенні новітнього програмно-методичного забезпечення шкіл тощо);

- рівень навчально-методичного забезпечення загальноосвітніх навчально-виховних закладів з певного профілю навчання;

- кадровий потенціал конкретної школи, регіону для здійснення якісної профільної підготовки школярів;

- створення можливостей для практичного засвоєння знань з певного профілю в школі та регіоні;

- врахування здоров`я учнів, що визначає здатність до опанування відповідного змісту навчального матеріалу;

- рівень матеріально-технічного забезпечення закладу для якісного здійснення профільного навчання.

Існує потреба розглянути їх детальніше для подальшої організації глибокого їх вивчення та наукового аналізу, проведення експериментальної роботи.

1. Потреби соціальних замовників регіону є одними із приоритетних у визначенні співвідношення напрямків професійної підготовки молоді регіону. На сьогодні, нажаль, відсутня системна практика аналізу та визначення перспективної прогнозованої потреби ринку праці у фахівцях певних напрямків та галузей народного господарства у найближчі 10-15 років. Ця практика повинна набути загальнодержавних масштабів, бо її відсутність призводить до кількох взаємообумовлених негативних соціально-економічних наслідків: нераціональне використання бюджетних коштів для здійснення профільної - допрофесійної та професійної підготовки молоді за спеціальностями, які не матимуть попиту в галузях народного господарства певного регіону, а підготовлені за такою схемою фахівці поповнять лави безробітних, на яких будуть витрачатися величезні бюджетні асигнування для виплати матеріальної соціальної допомоги безробітним, для перекваліфікації, в той час, як підприємства певного регіону матимуть вакансії за певними спеціальностями через відсутність вчасно підготовлених професіоналів. Паралельно із зазначеними негараздами слідуватимуть неодмінно і побічні соціально- небезпечні прояви: ріст злочинності, невдоволеності населення, так звані “безробітні” поповнять лави працюючих нелегально, тих, що не сплачують податки та обов’язкові відрахування до пенсійного та інших державних фондів.

Визначальним рішенням у виборі допрофесійної та професійної підготовки молоді є рішення такої категорії як учні та їхні батьки. Нерідко вони керуються емоціями, вибором друзів, випадком, доступністю у вступі, престижністю професії, фінансовими можливостями сім`ї, сімейними традиціями, міжособистісними зв’язками тощо. Важко (і навіть практично неможливо) визначити відсоток правильності у такому виборі майбутньої професії. Фахову допомогу у цьому питанні повинні надати психологи, працівники-консультанти Центрів зайнятості населення, кадрові служби підприємств та організацій.

В часи бурхливих процесів становлення нової педагогіки, яка неможлива без ґрунтовного знання про індивідуальність вихованця (учня), необхідність диференціації та індивідуалізації навчання, застосування новітніх методів виховання, стимулювання саморозвитку учнів вимагає залучення психолога до навчально-виховного процесу. Від психолога у школі очікують розв’язання численних конфліктних ситуацій, здійснення відбору дітей для навчання у спеціалізованих класах, визначення ефективності тих чи інших педагогічних методів, роботи з профілактики правопорушень та неуспішності, ефективного спілкування з батьками та багато іншого. Великі проблеми існують із діагностикою відхилень у психічному розвиткові дітей та складанням програм їх корекції[10, ст.21-22].

У Сполучених Штатах шкільна соціально-психологічна служба, що зветься гайденс, має багатий досвід роботи та більш як 80-річну історію. Ця служба може включати від трьох до п’ятнадцяти консультантів. Це, зокрема, консультант із проблем працевлаштування і профорієнтації, консультант по роботі з сім`ями учнів, вчитель “домашньої кімнати”, спеціаліст із проблем насильства, консультант із проблем здорового способу життя – і тільки один психолог. У наших школах усі перелічені функції виконує практикуючий психолог.[10, ст.34].

Іноді у практикуючого психолога сучасної української школи виникає необхідність організації груп психотерапії або психокорекції та проведення спеціальної роботи з молодими людьми, що мають життєві проблеми: схильність до правопорушень, наркоманія, алкоголізм серед неповнолітніх тощо. Головна мета роботи таких груп – “краще розуміння самого себе, а також вивчення можливостей розуміти інших людей і взаємодіяти з ними. Змістом навчання є досвід, що набувається в групі у ситуації “тут і тепер” у процесі майже виключно вербальних спонтанних дискусій”[16, ст. 69].

Індивідуалізація та диференціація навчання вимагають психологічного відбору учнів та адаптації їх на початкових стадіях навчання. Найважливіше для психолога – визначити інтелектуальну, особистісну та мотиваційну готовність учня до навчання у тому чи іншому класі. Іноді психологові доводиться вивчати причини неуспішності або відставання учнів. Як правило, визначаються: рівень розумового розвитку учня, умови його виховання й навчання, стан здоров`я та ін. Окремим напрямом роботи практикуючого психолога системи освіти є профорієнтація та рекомендації щодо вибору професії. Основні завдання: вивчення здібностей та нахилів учнів з метою правильного вибору ними професії, рекомендації у пошуку психологічно виправданих програм індивідуального навчання, визначення шляхів саморозвитку та самовиховання для учнів[10, ст.36-37].

Психологічна проблема – це результат взаємодії індивіда з навколишнім світом. Тому при аналізі проблеми логічно розглядати не тільки індивідуальність особистості, а й життєві обставини, в яких їй доводиться діяти. Низка досліджень останніх років (зокрема Л.Бурлачука) показує необхідність психологічного аналізу ситуації діяльності індивіда в процесі психодіагностики рис його особистості[10, ст. 61].

Дитина дізнається про себе з результатів своєї праці і поведінки, з відгуку інших дітей, колективу, з самоспостереження і самоконтролю. Все це повною мірою стосується і старшокласників, самовихованню яких притаманні такі мотиваційно-цільові прийоми, як самоствердження, самонавіювання, самовтіха, самопримушування. Цілеспрямований процес самоорганізації допоможе кожній молодій людині зробити себе кращою, добитися успіху у навчанні, спорті, стане стимулом у самовихованні[1, ст.55].

У людей існує, і це видно, велика різноманітність розумів, і природні конституції людей створюють в цьому відношенні такі відмінності між ними, що мистецтво та старанність ніколи не бувають в змозі ці відмінності подолати; мабуть в самій природі одних людей не вистачає тієї основи, на якій вони могли б досягти того, чого легко досягають інші. Серед людей однакового виховання існує велика нерівність здібностей[7, ст.179].

2. Природні нахили та здібності учнів є одним з вирішальних факторів у виборі майбутнього фаху. Наочно знайомлячи дитину з витворами природи та мистецтва, збуджуючи її цікавість та йдучи за нею, куди вона кличе її, ми маємо можливість вивчити її смаки, нахили, прагнення та побачити перший промінь її обдарування, якщо у неї дійсно є обдарування[12, ст.267].

Донедавна наша школа була націлена на виховання чітко визначеного зверху типу особистості, а не на розвиток індивідуальності, що закладена природою в дитині, що обумовлювало авторитарну позицію вчителя в освітньому процесі.

Знищивши в 30-ті р.р. ХХ століття “педологічні збочення”, а разом з ними і комплексну діагностику розвитку дитини в школі, наша країна виявилась надовго відкинутою назад в сфері психологічного забезпечення та виховання, що разом з іншими обставинами нищівно виявилось на розвиткові системи освіти[15, ст.37].

У 1970 р.р. педагоги наголошували, що спадковість “впливає на процес розвитку людини, але вона не є вирішальним, визначальним фактором. У той же час зазначалося, що “навчання стимулює розвиток і спирається на нього”, враховуючи “рівень розвитку учнів”[11, ст. 49-53].

Психолог Є.О. Клімов розглянув особистість через призму її здатності до певних професійних сфер діяльності: “людина-людина”, “людина-природа”, “людина-техніка”, “людина-знакова система”, “людина-художній образ”.

Методика “До якого типу професії ви схильні”, яку він запропонував, охоплює всю гаму професійної діяльності з виділенням п’яти вищезгаданих груп такої діяльності. Так, до напряму “людина-людина” належать професії, в полі зору яких робота з людьми (дітьми чи дорослими); до напряму “людина-природа” – професії, зміст яких пов’язаний з вивченням і використанням корисних копалин, землі, води, атмосфери, а також організмів – рослин і тварин; до напряму “людина-техніка” – професії, що об’єднують діяльність, пов’язану з машинами, механізмами, транспортними засобами тощо; напрям “людина-знакова система” передбачає нахил людей до професій, пов’язаних з технологією збору, накопичення і переробки інформації; напрямок “людина-художній образ” передбачає роботу в галузі літератури та мистецтва[5, ст.135-157].

А.П. Возний підкреслив необхідність пробудити власні сили і здібності учня, ініціювати його на один із власних шляхів розвитку: відкриття себе або співпраця з самим собою або з іншими людьми[2, ст.16].

Отже, керуючись засадами цього підходу, на передній план висувається категорія особистості учня з її природженими задатками, здібностями та нахилами.

3. Одним із регіональних факторів, які визначають напрямок профілізації школи, враховуючи можливості продовження навчання учня за обраним напрямком в даному регіоні, є ступінь взаємодії загальноосвітніх навчальних закладів з вищими навчальними закладами та створення можливостей для практичного засвоєння знань з певного профілю в школі та регіоні. Така взаємодія передбачає наступність всіх ланок освіти через створення та функціонування комплексів “школа-ВНЗ”. Така взаємодія передбачає інтеграцію навчальних планів та програм школи і вищого навчального закладу, участь професорсько-викладацького складу ВНЗ у навчально-виховній роботі шкіл; проведення спільних експериментів із впровадження нових освітніх технологій; участь ВНЗ у створенні новітнього програмно-методичного забезпечення шкіл, підвищення професійної кваліфікації вчителів шкіл на базі ВНЗ; використання навчальної бази (лабораторій, експериментальних майданчиків, бібліотек, спортивних комплексів, комп’ютерів, музеїв, виставок, архівів тощо).

Про єдиний “освітній простір” говорить Л.В.Голуб: у сучасних умовах все більш актуальною стає “задача збереження єдиного освітнього простору при використанні варіативних моделей неперервної освіти”. Для цього вона пропонує розробити шляхи профілювання загальної середньої освіти, визначитись з новими типами існуючих професійних закладів освіти, здійснити університетизацію ВНЗ з виділенням класичних університетів і профільних[3].

Отже, в освітньому просторі у все більшій залежності розвиваються ВНЗ і середня школа. Тож, нагальною сьогодні є проблема співвідношення професійної освіти з профільною загальною середньою освітою. Належні умови профільного навчання створяться в середніх школах тоді, коли університети взаємообумовлять такий підхід на засадах неперервності і наступності змісту освіти.

Ми помітили, що поняття „профільне навчання” є ширшим за професію, водночас залишаючись стрижнем професії (кількох майбутніх спеціалізацій навчання у вищому навчальному закладі). Тож, профіль у середній школі – це не що інше, як допрофесійно-орієнтована навчальна діяльність на відрізку школа-ВНЗ[3, ст.48-52].

Досвід країн Європейської співдружності за останні 20 років показав, що система професійної освіти може відігравати активну роль у соціальному і економічному розвитку держави. У перехідний період, що його нині переживає Україна, ця роль значно зростає. Професійну освіту все більше розглядають у зв’язку як з початковою, так і з вищою, а не лише як підсистему, що безпосередньо пов’язана з ринком праці. Посилюється також розуміння того, що початкова професійна освіта, з одного боку, і вдосконалення та перекваліфікація, з іншого, які у більшості країн функціонували окремо, мають бути інтегровані у єдину всеохоплюючу систему неперервної професійної освіти. Ці тенденції посилюють необхідність широкої національної та міжнародної узгодженості щодо організацій і стандартів. Водночас зростає потреба децентралізованих та гнучких механізмів здійснення професійної освіти[9, ст.58]. Для цього сучасні вищі навчальні заклади обов`язково повинні мати відповідні профільні ознаки, які відповідатимуть за неперервність навчання у ланці “старша школа” – молодший спеціаліст, бакалавр тощо. Для цього необхідними є кроки створення у середній школі такої допрофільної і профільної підготовки, які б забезпечили соціалізацію випускника середньої школи.

Отже, профільне навчання - це, насамперед, допрофесійно-орієнтована особистісна підготовка учня, що здійснюється як допрофільна та профільна підготовки в контексті допрофесійної підготовки на відрізку активного розвитку учня “школа-ВНЗ”, а також в напрямі робітничої професії ,- висловив А.П. Самодрин[13, ст.80].

Держава повинна визнавати життєво необхідну природу професійної освіти і забезпечити можливість одержання професійної підготовки на всіх рівнях як у державному, так і в незалежному секторі. Система професійної освіти має стати одним із засобів економічного розвитку України та її майбутнього співробітництва з країнами Європейської співдружності[9,ст. 59].

4. Рівень навчально-методичного забезпечення загальноосвітніх навчально-виховних закладів (та рівень їх матеріально-технічного забезпечення) з певного профілю навчання є без сумніву визначальним у виборі конкретним навчальним закладом певного профілю. Як зазначалося вище, частково компенсувати відсутність матеріально-технічної бази шкіл з певних профілів можуть ВНЗ шляхом надання приміщень, бібліотечного фонду, надання можливостей для використання електронних засобів навчання учнями шкіл. Але, разом з тим, ніхто і ніщо не замінить підручників, які відповідають рівню навчання та підготовки учнів відповідно до обраного профілю, забезпечення шкільних бібліотек посібниками, довідниковою літературою, ліцензованого навчально-методичного комп’ютерного програмного забезпечення. Керівникам цих шкіл необхідно заздалегідь робити замовлення на існуючі та зареєстровані у відповідному порядку підручники та навчальні посібники, а при необхідності сприяти талановитим вчителям, вченим у підготовці рукописів та їх виданню у визначеному законодавством порядку.

5. Вивчення та аналіз кадрового потенціалу конкретної школи, регіону та врахування його при визначенні можливості впровадження певного профілю чи напрямку навчання в загальноосвітньому навчальному закладі чи регіоні є реальною запорукою для оптимальної роботи профільної школи. Керівники управлінь освіти, директори навчальних закладів повинні дбати про раціональний розподіл досвідчених фахівців між школами регіону. Важлива роль у цьому відводиться інститутам післядипломної педагогічної освіти, працівникам методичних кабінетів, базовим вищим навчальним закладам у забезпеченні якісного підвищення кваліфікації вчителів, залученні вчених до здійснення навчально-виховного процесу у профільних класах. Відсутність висококваліфікованих, досвідчених вчителів, відсутність впровадження (або формальне впровадження) новацій у навчання учнів повинно унеможливити відкриття профільних класів, бо це нівелює зміст профільної освіти, шкідливо впливає на подальший вибір професії учнями, викидає на вітер державні кошти, і, врешті-решт, губить майбутніх вчених, дослідників.

Проблема ефективності управління викладачем навчально-виховним процесом учнів в середніх навчальних закладах може бути вирішена тільки при умові забезпечення високої компетентності та відповідної професійної майстерності кожного викладача. Компетентність викладача як суб’єкта менеджмента характеризується його готовністю до виконання професійних функцій, гармонійною єдністю соціальних установок та його психолого- педагогічної підготовки. Головне в характеристиці його особистості – це знання предмета, ерудиція та педагогічна (методична) майстерність в першу чергу[14, ст.7].

Головним фактором захоплення дітей самоорганізацією є особистість вихователя, його ерудиція, здатність викликати у вихованців самоспонуки до активної цілеспрямованої діяльності особистим прикладом, завзяттям. Варто пам’ятати, що справжній вчитель – не той, хто вчить, а той, у кого діти вчаться самі. Вчитель сам має бути таким, яким він хоче виховати кожного учня. Причини невдач у навчанні дітей самоорганізації завжди треба шукати в учителі, у його методах роботи, а не в дітях. Певний практичний досвід свідчить, що лише на основі достатньо високого рівня педагогічної майстерності вчителя можливе педагогічне керівництво самоорганізацією учнів, яка передбачає, по-перше, залучення дітей у розвивальні види діяльності, які відповідають їх віковим інтересам, потребам, нахилам; по-друге, постійне, різноманітне й ефективне стимулювання зусиль як окремих учнів, так і їх вільних об`єднань у практичному оволодінні основами самоорганізації особистості у повсякденній життєдіяльності та навчанні; по-третє, постійне застосування різноманітних засобів естетизації знань з самоорганізації особистості для сильнішого впливу не тільки на інтелектуальну, а й на емоційну сферу особистості учня; по-четверте, здійснення постійної психо-педагогічної корекції діяльності учнів у самоорганізації особистості; по-п`яте, забезпечення єдності та неперервності вимог до самоорганізації особистості з боку вихователів, громадської думки та батьків. Правильно сформована педагогіка співробітництва дає змогу регулювати в класі відносини “учитель-учень”, “учень-учень” тощо[1, ст.55].

1990-ті роки створили умови розквіту учительських талантів, сміливої реконструкції педагогічного методу. Тому в школах, де працювали творчі, обдаровані педагоги, з успіхом діяла система профорієнтації. Диференціація навчання покликала до впровадження в школах посад психологів, соціальних педагогів, трансформації змісту освіти[13, ст.50].

В Україні останнім часом масово впроваджуються вже існуючі педагогічні системи та методики, а вони, в свою чергу, породжують логічно витікаючі процеси. Дослідник І.М.Дичківська серед існуючих з цього питання проблем виділила наступні: поєднання інноваційних програм з існуючими державними програмами виховання і навчання, співіснування різних педагогічних концепцій, невідповідність нових типів освітньо-виховних закладів вимогам батьків, потреба в нових методичних розробках, новому педагогові-новаторі тощо[4, ст.43].

Порівняння даних, одержаних дослідниками Ш.О. Амонашвілі, Є.В.Бондаревською, Т.І. Поніманською, В.О. Сластьоніним та іншими, аналіз їх у контексті вимог особистісно-орієнтованого підходу до виховання і навчання дітей дозволяє визначити такі показники готовності педагога до інноваційної діяльності:

- усвідомлена потреба введення інновацій на рівні власної практики;

- інформованість про новітні технології, знання новаторських методик;

- бажання створювати власні творчі завдання, методики, проводити експериментальну роботу;

- готовність до подолання змістових та організаційних труднощів;

- наявність практичних умінь по освоєнню педагогічних інновацій та створенню нових[4, ст.47].

Дослідниця І.М.Дичківська за співвідношенням проявів показників готовності педагога до інноваційної діяльності виділяє рівні сформованості готовності до педагогічних інновацій. Серед них: інформаційний, пошуковий, творчий[4, ст.47].

Побудова школи нового типу є насамперед проблемою реально існуючої і діючої школи за реального життєвого періоду та реального творчого начала – педагога. У зв’язку з цим, з огляду на історичний досвід, ми маємо усі підстави до проголошення тези: освіту чинять особистості – вчителі насамперед, а потім час бере їх досвід як ідею і впроваджує в повсякденну практику. Відмітимо, що інноваційні підходи і технології в освіті з`являються не як самоціль, а здебільшого – як поклик зблизити “академічну” і “прикладну” навчальну діяльність, налагодити між ними взаємодію, взаємообумовленість, спорідненість[13, ст.10-11].

6. Одним із критеріїв визначення напрямку профілізації закладу повинно бути врахування здоров`я учнів, що визначає здатність до опанування відповідного змісту навчального матеріалу. Серед інших, функцією школи стає функція оздоровлення, збереження фізичного та психічного здоров`я учнів, серед яких різко зростає чисельність хронічно хворих. Часто виявляється невиправданим бажання керівництва шкіл нового типу збільшити до безмірності навчальні плани, поглибити програми та збільшити навчальне навантаження на учнів. У зв’язку з цим необхідна розробка системи визначення медичних показань для обрання напрямку профілізації та здобуття в подальшому необхідного фаху. Враховуючи екологічний стан окремих регіонів, що тягне за собою погіршення стану здоров`я дітей, визнаючи, що профільне навчання передбачає певні психічно-емоційні, фізичні навантаження з урахуванням специфіки майбутньої професії та видів діяльності, злободенним є забезпечення медичними працівниками моніторингу стану здоров`я учнів, своєчасне лікування та створення системи оздоровлення.

Отже, педагогічна громадськість України впритул наблизилася до пошуку ефективних шляхів розв’язання проблеми пошуку оптимального вибору напрямків профілізації в конкретному загальноосвітньому навчальному закладі з урахуванням регіональних особливостей та соціального замовлення, матеріальних можливостей та використання кадрового потенціалу. Наступні наукові дослідження та узагальнення з цього приводу повинні лягти в основу цілісної системи визначення профілю навчального закладу конкретного регіону. На часі розробка додаткового змісту навчання в контексті етапів розвитку загальноосвітньої профільної школи регіону. Науковці повинні найближчим часом виробити систему перспективних прогнозованих замовлень в підготовці працівників та спеціалістів з визначених галузей народного господарства в певному регіоні на найближчі 10-15 років, спираючись на соціально-економічні програми розвитку територій; на часі розробка системи визначення медичних показань для обрання напрямку профілізації учнів та здобуття в подальшому необхідного фаху, забезпечення медичними працівниками моніторингу стану здоров`я учнів, своєчасне лікування та створення системи оздоровлення; підготовка педагогічних кадрів, які здатні вирішувати проблеми сучасної школи, працювати в умовах розвитку, застосовувати новітні технології, проводити дослідницьку роботу; створення мережі комплексів “школа-ВНЗ”, “школа-ПТУ”, приведення матеріально-технічної та методичної бази шкіл до сучасних вимог.

В подальшому запропоновані матеріали повинні лягти в основу практичних порад управлінцям, укладачам програм соціально-економічного розвитку регіонів в питаннях профільно-професійного розвитку освіти.


^ СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

  1. Болотін Ю., Болотіна В. Астрологія і самоорганізація особистості учня //Рідна школа.-1996.- №9.

  2. Вища освіта України і постнеокласична наука: можливості синергетичного наближення. – К.:Т – во “Знання”, 2002. – 39с.

  3. Голуб Л.В. Формирование региональной системы непрерывного профессионального образования // Педагогика. – 2001.-№3.

  4. Дичківська І.М.. Основи педагогічної інноватики: Навчальний посібник. – Рівне: Зелент, 2001. – 222с.

  5. Климов Е.А. Как выбрать профессию.- М.: Просвещение, 1984.- 160с.

  6. Концепція профільного навчання в старшій школі // Інформаційний збірник Міністерства освіти і науки України. – К.: Педагогічна преса, 2003. - №24. – 32с.

  7. Локк Дж. Об управлении разумом.// Педагогическое наследие/ Сост. В.М.Кларин, А.Н.Джуринский.-М.: Педагогика, 1987.-416с.

  8. Макаренко А.С. Некоторые выводы из моего педагогического опыта // Соч.: В 7 Т. – М.: АПН РСФСР, 1958.- Т.5.

  9. Ничкало Н., Роман Р. Професійна освіта України у світовому контексті // Рідна школа. – 1996. - №9.

  10. Панок В.Г., Титаренко Т.М., Чепелєва Н.В. Основи практичної психології: Підручник.-К.: Либідь, 2001.-536с.

  11. Педагогика. Учеб.пособие для индустр.-пед.техникумов профтехобразования. – М.:Высш.школа, 1970.- 368с.

  12. Руссо Ж.-Ж. Эмиль, или о воспитании // Педагогическое наследие/ Сост. В.М.Кларин, А.Н.Джуринский.-М.: Педагогика, 1987.-416с.

  13. Самодрин А.П. Профільне навчання в середній школі. – Кременчук, 2004.-384с.

  14. Симонов В.П. Педагогический менеджмент: 50 НОУ-ХАУ в области управления образовательным процессом. Учебное пособие. М.,1997. –264с.

  15. Управление развитием школы / Под ред. М.М.Поташника и В.С.Лазарева. – М.:Новая школа, 1995. – 462с.

  16. Яценко Т. Активная социально – психологическая підготовка учителя к общению с учащимися. К., 1993.



Схожі:

Г. Ф. Москалик iconГ. Ф. Москалик
Соціальні технології в освіті: використання системи оперативного моніторингу за спектром процесів в життєдіяльності
Г. Ф. Москалик iconМоскалик геннадій Федорович
Розділ І. Поняття «філософії професійної орієнтації» особистості в світлі сучасного філософсько-педагогічного дискурсу
Г. Ф. Москалик iconТема лекції: Фінансово-господарська діяльність керівника навчального закладу Москалик Геннадій Федорович, кандидат філософських наук, доцент

Г. Ф. Москалик iconТема: “онтологія” Москалик Геннадій Федорович, кандидат філософських наук, доцент
План Філософський зміст проблеми буття. Свідомість. Діалектика та її альтернативи
Г. Ф. Москалик iconФілософське осмислення системи освіти Кременчука в ХІХ ст
Г. Ф. Москалик, доцент, к філос н., начальник Управління освіти виконкому Кременчуцької міської ради
Г. Ф. Москалик iconНачальник управління освіти Г. Ф. Москалик
Для організації роботи, просимо надати інформацію про необхідність поновлення асфальтового покриття на території навчального закладу...
Г. Ф. Москалик iconФілософське осмислення екологічних проблем в системі освіти для дорослих
Москалик Геннадій Федорович, начальник управління освіти виконкому Кременчуцької міської ради, кандидат філософських наук
Г. Ф. Москалик iconФілософське осмислення реформування освіти Кременчука у 1956-1964 р р. в епоху десталінізації та початку науково-технічної революції
Г. Ф. Москалик, к філос н., начальник Управління освіти виконкому Кременчуцької міської ради
Г. Ф. Москалик iconТема: Основні риси сучасної епохи Москалик Геннадій Федорович, кандидат філософських наук, доцент
Сутність науково-технічної революції Науково-технічна революція бере початок у середині 50-х років ХХ ст
Г. Ф. Москалик iconТема: Основні риси сучасної епохи Москалик Геннадій Федорович, кандидат філософських наук, доцент
Сутність науково-технічної революції Науково-технічна революція бере початок у середині 50-х років ХХ ст
Додайте кнопку на своєму сайті:
Документи


База даних захищена авторським правом ©te.zavantag.com 2000-2017
При копіюванні матеріалу обов'язкове зазначення активного посилання відкритою для індексації.
звернутися до адміністрації
Документи