Москалик геннадій Федорович icon

Москалик геннадій Федорович




НазваМоскалик геннадій Федорович
Сторінка1/7
Дата конвертації05.12.2012
Розмір2.01 Mb.
ТипДокументи
  1   2   3   4   5   6   7


Міністерство освіти і науки України

Національний педагогічний університет

імені М. П. Драгоманова


На правах рукопису


МОСКАЛИК Геннадій Федорович


УДК 373.5.048.4.01:1(043.3)


Філософські засади професійної орієнтації особистості в загальноосвітній школі

в системі ринкових трансформацій

09.00.10 – філософія освіти


Дисертація на здобуття наукового ступеня

кандидата філософських наук


Науковий керівник:

ПАнченко Леся Миколаївна,

кандидат філософських наук, доцент


Київ - 2009

ЗМІСТ


Вступ…………………………………………………………………........3


Розділ І. Поняття «філософії професійної орієнтації» особистості в світлі сучасного філософсько-педагогічного дискурсу …..…………………………………………..12


РоздіЛ іі. професійні орієнтації особистості В КОНТЕКСТІ ринкових викликів …………………………………….....41


Розділ ііі. Навчальний процес в системі факторів професійної орієнтації особистості………………………………73


Розділ іv. Позаурочні технології профільних орієнтацій особистості в УМОВАХ ринкових трансформацій……………………………………………………………123


Висновки……………………………………………………………...154


Список використаних джерел…………………………….…159


^ Вступ


Актуальність дослідження. Дослідження філософських проблем професійної орієнтації особистості належить до актуальних завдань сучасної педагогічної і філософської думки. І це - зрозуміло. Входження людини в життя розпочинається з вибору та освоєння професії, осмислення її значення для себе і для суспільства. В основному це відбувається в школі. Формування філософського і педагогічного підґрунтя, спираючись на яке особистість, що зростає, могла б зробити єдино-правильний вибір, є завданням важливим і невідкладним.

Як відомо, профорієнтаційні пріоритети формуються пізніми соціальними інститутами, серед яких сім’я, культура, освіта та ін. На жаль, соціально-економічні, політичні та соціокультурні негаразди, що мають місце в нашому суспільстві, деформують діяльність практично всіх соціальних інститутів. Вкрай суперечливі професійні орієнтації делегує в духовний світ молоді ЗМІ, зокрема телебачення.

Професійна орієнтація школярів в транзитному, перехідному, змінному суспільстві ускладнюється зміною форм власності. У цих умовах закриваються не лише окремі цехи чи лабораторії, а виробництва загалом. Низка професій стають непотрібними. Зростає безробіття. Суспільство лихоманить перманентна не виплата заробітної плати. Загострюються проблеми утримання житла, забезпечення харчами, здобуття освіти тощо.

Фактично, єдиним форпостом становлення особистості, її професійної орієнтації, вибору і освоєння майбутньої професії залишається тільки школа. На жаль ситуація, що склалась сьогодні в школі, є далекою не однозначною. Інноваційні процеси, часткові зміни в процесі реформування, спрямованого на створення національної освіти та її інтеграції в європейський освітній простір, проведені з часу проголошення незалежності України, багато в чому зруйнували традиційні підходи щодо професійного визначення особистості, не запропонувавши практично нічого особливого, що б допомогло реанімувати цей процес в умовах ринкових і демократичних відносин, що складуються. Проблема професійної орієнтації особистості, її філософії, методології, технологій та практики в системі ринкових трансформацій залишається відкритою. Останнє обумовило вибір теми і спрямованість нашого дисертаційного дослідження.

^ Ступінь наукового опрацювання проблеми. В радянські часи зазначена проблема була в центрі будь-яких педагогічних досліджень. Країні були потрібні робітничі кадри. Тому профорієнтаційна робота розглядалась як основа налаштованості юнаків і дівчат щодо вибору робітничих професій. До неї були прикуті кращі педагогічні сили; вона ж знаходилась в центрі виховного процесу і культурно-ознайомчої (краєзнавчої) практики. Філософія цього процесу базувалась на простих і зрозумілих кожному постулатах приблизно за такою схемою: «праця створила людину» - вона є основою виробництва матеріальних благ і культури» - «дійсно людський спосіб життя є трудовий» - «вибір і освоєння робітничої професії є прямий шлях до утвердження людини як особистості».

Теоретичне обґрунтування подібної моделі забезпечили, насамперед, праці класиків вітчизняної педагогіки А.Макаренка та В.Сухомлинського, а також дослідження таких вчених, як Г.Костюк, В.Моляко, В.Моргун, І.Назимов, Д.Ніколенко, Є.Павлютенков, Б.Федоришин, О.Ящишин.

В зарубіжній теоретичній думці, зокрема, в російській, подібну схему обстоювали такі відомі вчені, як Н.Захаров, Е.Зеєр, С. Іконнікова, Є.Клімов, Л.Кондратьєва, В.Лісовський, К.Платонов, В.Чебишева, С.Чистяков. В.Шубкін, Г.Чередниченко.

Не можна сказати, що ця філософія професійної орієнтації була хибною чи, навіть, однобічною. Матеріальний достаток суспільства зрощується, насамперед, у сфері матеріального виробництва, суб’єктом і головною дійовою особою є робітник. Орієнтація молоді на робітничу професію є загалом правильною. Разом з тим, ідеологія, з якою ця орієнтація здійснювалась у колишньому СРСР, навряд чи може бути виправданою. Головний її недолік полягав у тім, що, орієнтуючи людину на професійний вибір, вона не забезпечувала повної свободи вибору, можливості вибору, а лише каналізувала їх у офіційно ангажоване річище: вибір міг бути здійсненим лише в царині робітничих професій, і не більше. Для ілюстрації цього варто згадати фактичну «закріпаченість» молоді 60-х років ХХ століття в колишніх колгоспах: юнаки та дівчата могли виїхати з села хіба що на навчання в ПТУ. Ті ж випускники загальноосвітніх шкіл, хто обирав, скажімо, навчання в університеті, якщо й не засуджувався, то у всякому разі не заохочувався. Паспорт чи довідка-дозвіл на виїзд за межі території сталого проживання видавалась з великими труднощами. Пізніше ставлення до цієї категорії юнаків і дівчат стало подвійним: на рівні офіційної ідеології їх ніби-то не помічали; на рівні побутової свідомості - ними пишались, хоча своє ставлення до особистості, загалом, приховували.

В останні роки в Україні опублікована низка праць (Ж.Вірна, О.Вітковська, В.Синявський, та ін.), автори яких зробили спробу окреслити філософію професійної орієнтації особистості в транзитному суспільстві, в контексті становлення ринкових і демократичних відносин.

Цікаві пропозиції щодо зміни філософії професійної орієнтації молоді (як і орієнтацій загалом) в системі ринкових відносин, що складаються, сформулювали на основі власних теоретичних розробок українські соціологи, зокрема, Л.Аза, В.Бакіров, В.Євтух, В.Пилипенко, А.Ручка, Л.Сохань, В.Степаненко та ін. Плідними можна вважати й пропозиції, обґрунтовані сучасним українськими соціальними філософами, такими, зокрема, як В.Андрущенко, В.Бех, Л.Губерський, В.Журавський, В.Кремень, С.Кримський, М.Михальченко, І.Надольний, В.Огнев’юк, М.Перепелиця, І.Прокопенко та ін.

Певне наближення до нашого дослідження мають захищені в останні роки кандидатські дисертації, зокрема: В.Акопян «Морально-етичні цінності підприємця: формування та розвиток (соціально-філософський аналіз»” (2004 р.) та О.Джура «Освіта в системі факторів професійного самовизначення особистості» (2005). Однак, зосереджуючись на моральних чи освітніх чинниках, визначенні їх ролі в системі профстановлення особистості, означені роботи загальної філософії цього процесу не тільки не окреслили, але навіть і не торкались.

Далеко не однозначно трактуються нині й саме поняття «професійна орієнтація особистості», структура його змісту. Низка суперечностей існує при розгляді таких проблем, як відмінність чи особливості профільної орієнтації людини в тоталітарному і демократичному суспільствах, ринковий виклик життєвому процесу; навантаження «вибору» на особистість і проблема свободи; роль навчального процесу в інформуванні особистості щодо її професійної орієнтації; позаурочні технології профільних орієнтацій особистості в системі ринкових трансформацій тощо. Враховуючи їх актуальність і не достатнє висвітлення в педагогічній і філософській літературі, ми обрали означену тему як предмет самостійного теоретичного аналізу.

^ Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Загальний напрям дисертаційної роботи пов’язаний з темою дослідження кафедри соціальної філософії та філософії освіти Національного педагогічного університету імені М.П. Драгоманова «Філософські засади єдності гуманітарних, природничих і технічних завдань в освіті сучасного вчителя» (Затверджено наказом МОН України № 732 від 27.10.2006 р та рішенням Вченої ради Національного педагогічного університету імені М.П. Драгоманова від 22.12.2006 р., протокол № 5). Тема дисертації затверджена на засіданні Вченої ради Національного педагогічного університету імені М.П. Драгоманова (протокол №5 від 29.11.2007 року).

Мета дослідження полягає у концептуальному обґрунтуванні системи професійної орієнтації особистості школяра в системі ринкових трансформацій.

Досягнення означеної мети вимагає вирішення ряду конкретних дослідницьких завдань, зокрема:

- уточнити поняття «професійна орієнтація особистості»;

- здійснити компаративний аналіз філософських засад профорієнтаційної роботи в тоталітарному та демократичному суспільствах;

- виявити ринкові виклики життєвому процесу, його навантаження на особистість, детермінацію нових обрисів філософії її професійної орієнтації;

- визначити чинники, взаємодія яких формує філософію професійної орієнтації особистості в системі ринкових трансформацій;

- виявити роль навчального процесу в загальноосвітній школі, його можливості щодо формування нової філософії професійної орієнтації особистості;

- проаналізувати позаурочні можливості реалізації філософії професійної орієнтації учнівської молоді.

^ Об’єктом дослідження є система професійної орієнтації особистості школяра в умовах ринкових трансформацій.

Предметом дослідження є філософські засади її аналізу.

^ Методи дослідження. Основними методами дослідження є: діалектичний, порівняльний, структурно-функціональний та ін., які використовувались як такі, що взаємодоповнюють один одного. Вони дозволили виявити суперечності досліджуваних проблем, причини, які до цього спонукають, чинники та умови їх розв’язання, здійснити на цій основі відповідний прогноз розвитку ситуації у майбутньому. За допомогою структурно-функціонального методу автором проаналізовані функціональні взаємозв’язки та залежності в системі професійної орієнтації особистості. Порівняльний метод дав змогу з’ясувати відмінності в філософських засадах професійної орієнтації в тоталітарному та демократичному суспільствах. Необхідність дослідження філософських проблем освіти в контексті суспільних трансформацій зумовила пріоритетність основного принципу організації соціально-філософського знання - принцип гуманістичної спрямованості. Використані також загальнонаукові методи: системності, історизму.

^ Наукова новизна полягає у концептуальному обґрунтуванні системи професійної орієнтації особистості школяра в умовах ринкових трансформацій та визначенні абрисів філософії професійної орієнтації особистості, зумовленої демократизацією суспільних процесів.

На захист виносяться обґрунтовані автором положення, які конкретизують наукову новизну дисертаційного дослідження:

- визначено, що «поняття професійна орієнтація особистості» охоплює собою комплекс систематизованих і цілеспрямованих навчальних та позанавчальних впливів на особистість з метою її інформування та консультування стосовно ситуації, що склалась на ринку праці, актуалізації тих чи інших професій, її особистої схильності до самореалізації в тій чи іншій сфері суспільного виробництва; філософія цього процесу є своєрідною установкою, що поєднує в собі суспільно визначені потреби в тих чи інших професіях та усвідомлені індивідуальні задатки особистості щодо її майбутньої діяльної самореалізації;

- доведено, що в основі професійної орієнтації особистості лежать її всебічне інформування стосовно можливих професій та сфер діяльності, професійне консультування, професійний відбір, професійна адаптація особистості до обраного виду суспільної життєдіяльності; ефективність профорієнтації безпосередньо залежить від широти і глибини знань щодо обраної професії, трудового процесу, а також знань про себе, свої схильності і можливості їх діяльної реалізації;

- виявлені особливості профільної орієнтації людини в тоталітарному і демократичному суспільствах: в першому з них домінує філософія профільно-орієнтаційного державоцентризму, в другому - філософія людиноцентризму; у тоталітарному суспільстві профорієнтація здійснюється у формі нав’язування особистості суспільно визначених пріоритетів, у демократичному - у формі самовияву внутрішніх експектацій особистості відносно перспективного розвитку; перше з них практикує здебільшого колективну психологію і мораль вибору майбутньої професії, друге - базується на внутрішній свободі особистості, її власних уявленнях про можливості самореалізації; тоталітарне суспільство звужує межі профорієнтаційного вибору індивіда, демократичне - розширює їх;

- доведено, що здійснювана в ситуації становлення ринкових стосунків філософія професійної орієнтації має індивідуально-прагматичний характер, базується на принципах свободи особистості, не обмежених можливостях її самореалізації, недоторканості особи і її власності, здійснюється, як правило, в ході самовибору (з орієнтацією, насамперед, на власне «Я», внутрішні моральні, духовні цінності), носить особиснісно орієнтований і гуманістичний характер;

- обґрунтовано, що сучасна філософія профорієнтації особистості базується на врахуванні дієвості наступних відносно-самостійних груп чинників: а) безпосереднього життєвого середовища; б) роль батьків та старших товаришів; в) вплив культури та засобів масового інформування; г) випадкові чинники (напр., випадкове знайомство з людиною певної професії; д) внутрішні задатки (здібності) до певної діяльності; ж) професійне самовизначення особистості;

- доведено, що головним чинником, що забезпечує системність та цілеспрямованість сучасної філософії профорієнтаційні орієнтації є навчальний процес; його роль полягає в систематизованому, цілеспрямованому, організованому впливові під скрупульозним наглядом вчителів; навчальний процес забезпечує: професійну інформованість; професійне консультування; професійний відбір; професійну адаптацію; особливе значення має професійне навчання особистості - система цілеспрямованої подачі знань, формування відповідних вмінь, інтересів, установок;

- визначені позаурочні технології профільних орієнтацій особистості в системі ринкових трансформацій, що реалізуються через консультативні служби для молоді в Європі і в світі, діагностика здібностей особистості, гуртки та Центри науково-технічної творчості, культурологічна практика, художніх студій, палаців молоді тощо; особливо підкреслюється роль культурно-ознайомчої та виробничої практики, знайомства з підприємством майбутньої роботи тощо.

^ Теоретичне значення та практична значимість дисертації полягає у визначенні характерних рис філософії профорієнтаційної діяльності школярів, що формується в ситуації утвердження в Україні ринкових відносин. Автором виявлені чинники, під впливом яких цей процес здійснюється, його етапи, запропоновані практичні рекомендації щодо організації процесу в загальноосвітній школі, ролі вчителя та краєзнавчої практики, позашкільних (позаурочних) засобів та форм профорієнтаційної роботи.

^ Апробація результатів дослідження. Основні результати дослідження пройшли апробацію при вирішення ряду змістовних та організаційних проблем діяльності Управління освіти Кременчуцької обласної державної адміністрації, доповідались автором на засіданні відділу змісту, філософії і прогнозування вищої освіти Інституту вищої освіти АПН України та кафедрі соціальної філософії та філософії освіти НПУ імені М.П. Драгоманова, а також на ряді міжнародних та всеукраїнських науково-практичних конференціях та семінарах, а саме: Міжнародна науково-практична конференція „Педагогіка вищої школи: методологія, теорія, технології” (м. Київ - Рівне, 2007); Міжнародний науково-практичний семінар „Інноваційна освіта для XXI століття” (м. Київ, 2007); Міжнародна науково-практична конференція „Духовна спадщина Лівобережної України: соціально-філософський зміст природи, суспільства, релігії та освіти” (м. Київ, 2007); Міжнародна наукова конференція „Четверті юридичні читання: правовий аспект трудового навчання сучасної молоді” (м. Київ, 2008).

Публікації. Основні положення дисертаційного дослідження викладені у 4-х фахових виданнях ВАК України з філософських наук.

^ Структура дисертації. Відповідно до мети та завдань дослідження робота складається із вступу, чотирьох розділів, висновків та списку використаних джерел (221 позицій). Загальний обсяг дисертації - 179 сторінок, із них основна частина дисертації - 157 сторінки.


Розділ І

Поняття «філософії професійної орієнтації» особистості в світлі сучасного філософсько-педагогічного дискурсу


Актуальність комплексного осмислення професійної орієнтації в сучасних умовах пов’язана в першу чергу з тим, що профорієнтаційна робота в незалежній Україні тільки починає складатися в цілісну систему, лише вимальовуються її окремі рівні та елементи. Натомість це є нагально необхідним для підвищення ефективності функціонування ринку і для зняття суперечності між потребою в досягненні максимальної економічної ефективності країни, з одного боку, і актуальною тенденцією гуманізації всіх сфер суспільного життя, - з іншого. На цей час можна констатувати, що профорієнтаційна робота на більш-менш задовільному рівні ведеться тільки в старших класах середніх загальноосвітніх навчальних закладів - на тлі практичної її відсутності для дорослого населення. Хоча і в навчальних закладах вона часто має формальний характер. Глибинною причиною такої ситуації є відсутність обґрунтованих концептуальних засад цієї діяльності, що відповідно актуалізує створення філософії професійної орієнтації особистості в сучасних умовах. Тим більше, що процес професійної орієнтації за змістом і призначенням міждисциплінарний, і відповідним чином повинен осмислюватись. Як вказує в цьому контексті Т.Пазюченко, «профорієнтація як галузь знання за змістом і методами є психолого-педагогічною, за сферою діяльності - соціальною, результати її відбиваються в економічному і культурно-просвітницькому сучасному житті [121, с. 3]».

У науковому просторі колишнього Радянського Союзу проблема фахового самовизначення і вибору молоді як власне мета професійної орієнтації розглядалась досить ґрунтовно, що, наприклад, репрезентується роботами російських дослідників В.Шубкіна, С.Іконнікової, В.Лісовського, Г.Чередниченко; українських науковців І.Надольного, Л.Сохань, Е.Суіменка, А.Ручки та ін. Їх розвідки свідчать, що ця проблема завжди була важливою не лише серед робіт психолого-педагогічної галузі, але й в дискурсі соціально-філософського осмислення. Але дослідження принципів і процедур професійної орієнтації здебільшого здійснювалось в контексті середньої освіти і проблем самовизначення молоді і саме в рамках молодіжної проблематики; крім того слід відзначити домінування емпіричних досліджень над концептуальними.

У незалежній Україні серед робіт, в яких в той чи інший спосіб порушується проблема професійної орієнтації, варто назвати праці таких вчених, як В.Аза, В.Андрущенко, В.Бех, В.Журавський, В.Кремень, С.Кримський, М.Михальченко, В.Огнев’юк, М.Перепелиця, В.Пилипенко, І.Прокопенко, А.Ручка та ін.

Безпосередньо профорієнтації присвячені розвідки Є.Головахи, С.Кисельова, Я.Крушельницької, В.Ніскородова, Г.Цибулька, В.Сипченка, Б.Федоришина. Загальні основи побудови системи профорієнтації розроблені в роботах А.Боровського, М.Захарова, Л.Йовайши, І.Назимова, Є.Павлютенкова, К.Платонова, П.Потапенка, В.Сахарова, В.Симоненка, Д.Сметаніна, М.Степанкова, М.Чистякова, В.Ярошенка та інших. Дотичними є роботи з проблем соціально-професійного становлення особистості (В.Іконніков, Є.Клімов, І.Краснощок, В.Кушнір, О.Михайлов, В.Подшивалкіна, В.Радул), самопізнання і самовизначення особистості (О.Вітковська, В.Носков, С.Сергєєва, М.Пряжников, П.Тігер, О.Туриніна), з різних питань професійної освіти і професійного розвитку особистості як суб’єкта самовизначення на довузівському етапі орієнтації (І.Зязюн, В.Колінько, В.Моляко, В.Моргун, С.Фукуяма та ін.), кадрової політики (А.Турчинов), більш прикладні напрацювання з професіографії (С.Карпіловська, Р.Мітельман, В.Синявський, О.Ткаченко, Б.Федоришин) тощо. В роботах А.Войтка, В.Зінченка, Г.Клімова, І.Седляра, М.Янцура обґрунтовано систему підготовки спеціалістів з професійної орієнтації (методистів, профконсультантів, психологів), розроблено навчальні програми і посібники з різних аспектів профорієнтаційної підготовки. Теорія і практика профорієнтаційної роботи у зарубіжних країнах висвітлена у працях І.Бринцової, К.Івановича, Н.Лавриченко, В.Омельяненко, Л.Сундукової, а також С.Гінзберга, Д.Сьюпера, С.Фукуями, Д.Холанда. Всі ці праці створюють солідне полідисциплінарне підґрунтя для системного концептуального осмислення професійної орієнтації в усьому багатстві цього феномена та в єдності його теоретико-методологічних і прикладних орієнтирів.

Загалом, походячи від латинського слова «oriens» (схід), в експлікації до соціальної дійсності слово «орієнтація» означає визначення свого положення в часі і просторі, вміння розібратись в оточуючій ситуації, усвідомлений вибір напряму діяльності для досягнення певної мети. Відповідно професійна орієнтація в найзагальнішому розумінні може бути осмислена як діяльність з визначення фахових нахилів окремої особистості, їх співставлення з актуальними потребами соціального середовища і здійснення усвідомленого вибору тієї чи іншої професійної освіти і подальшої професійної діяльності. Так може бути визначена сутність професійної орієнтації, і підтвердження цьому можна побачити в різних дефініціях, що наводяться в літературі [192] незважаючи на те, що сучасні підходи до сутності профорієнтації, які склалися у зарубіжній і вітчизняній науці, настільки багатоманітні, що об’єднуються у три різні напрями: структурні теорії (Н.Аксельрод, Е.Гінзберг, Є.Климов, П.Міллер, В.Моргун, Г.Форш); мотиваційні теорії (А.Маслоу, Є.Павлютенков, Е.Роу, В.Фрумм, Ф.Херцберг); теорії «індивідуальності» чи «розвитку саморозуміння» (О.Хара, Д.Сьюпер, Л.Тайлер, Д.Тідеман, Б.Федоришин, С.Фукуяма, Дж.Холланд) [121, с. 3].

У базовому нормативному документі з цього питання - Положенні про організацію професійної орієнтації населення (зареєстрованому в Міністерстві юстиції України 27 червня 1995 р. за №190/726) професійна орієнтація населення визначається як «комплексна науково обґрунтована система форм, методів та засобів впливу на особу з метою оптимізації її професійного самовизначення на основі врахування професійно важливих особистісних характеристик кожного індивідуума та потреб ринку праці. Вона спрямована на досягнення збалансованості між професійними інтересами і можливостями людини та потребами суспільства в конкретних видах професійної діяльності. Професійна орієнтація населення є складовою частиною соціально-орієнтованої ринкової економіки, яка впливає на ринок праці, товарів, послуг та капіталу [56]».

Як видно з наведеної дефініції, і з інших поглядів, профорієнтація тісно пов’язана з професійним самовизначенням. Власне, історично склалося так, що терміном «професійна орієнтація» позначають підготовку особистості до професійного самовизначення [70, с. 6]. Так, у роботах, безпосередньо присвячених профорієнтаційній роботі в школах як кульмінаційному компоненту професійної орієнтації, підкреслюється, що метою профорієнтації учнів є формування професійного самовизначення, структура якого включає: професійну спрямованість, професійну освіченість, професійну самосвідомість, професійні наміри. При цьому структура профорієнтації як різновиду навчально-виховної діяльності включає: цільовий, стимулюючо-мотиваційний, змістовий, діяльнісно-операційний, емоційно-вольовий, контрольно-регулюючий, оцінково-результативний [113, с. 9].

Узагальнюючи накопичений досвід у сфері теорії й практики профорієнтації, виявлених суперечностей та шляхів їх розвитку й вирішення, О.Джура формулює визначення профорієнтації таким чином: «це багатовимірна цілісна система науково-практичної діяльності суспільних інституцій, які відповідають за підготовку молоді до обрання професії та вирішують комплекс соціально-економічних, психолого-педагогічних та медико-фізіологічних завдань щодо формування в молоді професійного самовизначення, адекватного індивідуальним особливостям кожної особистості та потребам суспільства у кадрах високої кваліфікації. Ця система є підсистемою у загальній системі безперервної освіти й виховання, метою яких є всебічний розвиток особистості, реалізація її творчих потенцій, формування духовної культури молоді [54, с. 10]».

В.Харламенко формулює таке авторське визначення професійної орієнтації: «професійна орієнтація - це цілісна динамічна система, що складається із структурних одиниць (підсистем, компонентів), які взаємопов’язані між собою комплексністю мети, завдань і сприяють оптимізації вибору професії з урахуванням потреб ринку праці [185, с. 10]».

Також професійну орієнтацію визначають як науково обґрунтовану систему форм, методів і засобів впливу на людину, що сприяють її правильному залученню до різних сфер виробництва на основі об’єктивної оцінки здібностей [15].

Визначену вище сутність феномена профорієнтації доцільно детальніше розкрити в її змісті, що може бути адекватно представлений тільки в комплексному баченні досліджуваного явища.

Оскільки сьогодні безсумнівною є потреба в освіті протягом усього життя, перспективність підвищення кваліфікації та перекваліфікації тощо, то саме на сучасному етапі ми особливо не маємо права обмежувати розуміння профорієнтації виключно періодом старших класів середньої школи. В індивідуальному життєвому шляху необхідно розрізняти щонайменше три етапи в комплексному процесі професійної орієнтації особистості:

1) стихійний процес самовизначення особистості, яке відбувається здебільшого неусвідомлено протягом дитинства і юнацтва на тлі здобуття загальної (не вузько профільної) освіти, без цілеспрямованого впливу на формування фахових уподобань;

2) здійснення активних цілеспрямованих профорієнтаційних заходів у старших класах загальноосвітніх навчальних закладів - метою якого є сприяння професійному самовизначенню індивіда з розстановкою фахових пріоритетів безвідносно конкретного робочого місця;

3) заходи з професійного орієнтування в рамках конкретної організації, в якій починає працювати індивід. Важливо підкреслити, що на цьому етапі професійна орієнтація перебігає в тісному взаємозв’язку з процесами розстановки персоналу на підприємстві та його адаптації в колективі.

Крім цього, в деяких випадках є сенс говорити і про професійну переорієнтацію (що можна вважати четвертим етапом), потреба в якій виникає або коли людина змінює місце роботи, або коли переконується в неправильному виборі попередньої професії і відчуває необхідність у здобутті нової спеціальності.

Розглянемо детальніше ці етапи.

У результаті першого етапу поступово стихійним чином створюються передумови для усвідомленого вибору особистістю тієї чи іншої професії, формування орієнтирів у певній сфері діяльності і навіть способу життя. Отже, на цьому етапі здійснюється професійне самовизначення як складова загального самовизначення особистості, причому цей процес здебільшого розгортається стихійним чином, на який певний вплив чинять хіба що члени родини. При цьому професійне самовизначення [40] доцільно розглядати як багатоступеневий процес, який можна аналізувати під різними кутами зору: як серію завдань, що ставить суспільство перед особистістю; як процес поетапного прийняття рішень, за допомогою яких особистість формує баланс між особистісними перевагами і потребами системи розподілу праці у суспільстві; як процес формування індивідуального стилю життя, частиною якого є професійна діяльність. На цьому початковому етапі стихійної профорієнтації професійне самовизначення практично не відокремлюється від інших складових самовизначення, причому тут не розкривається такий аспект особистісного самовизначення, як відповідність його конкретним завданням з боку суспільства. Це майже повністю особистісно-орієнтований процес [98; 108].

Говорячи про те, що професійне самовизначення - як відображення погляду людини на світ професій, на конкретну професію, свої можливості в соціальному середовищі, а також власні наміри щодо самореалізації в рамках певної трудової діяльності - є складовою загального особистісного самовизначення, варто підкреслити, що останнє має ціннісно-значеннєву природу. Це активне визначення особистістю своєї позиції відносно суспільно виробленої системи цінностей, визначення на цій основі сенсу свого власного існування. Істотною особливістю особистісного самовизначення є його орієнтованість на майбутнє. Найбільш вагомим чинником особистісного самовизначення у ранній юності є формування смислової системи, в якій зібрані уявлення індивіда про себе, тобто когнітивної складової Я-концепції [72, с. 6]. Саме на цьому етапі початкової соціалізації закладаються підвалини професійного самовизначення і самореалізації особистості і фундамент її ціннісних орієнтацій, вимальовується проекція головних напрямів пошуку можливостей самовираження в подальші періоди, закладаються професійні інтереси та стиль поведінки, здійснюється початкове оволодіння індивідом перспективами його життя та усвідомлення себе як неповторної особистості [144].

Але наближення індивіда до старших класів загальноосвітньої школи означає серед іншого, що його професійне самовизначення поступово набуває все більш усвідомленого і цілеспрямованого характеру - і ця цілеспрямованість виходить як від нього самого, так і від його дорослого оточення. Тому вже ближче до другого етапу профорієнтації професійне самовизначення передбачає формування у школярів уподобань по відношенню до конкретного виду праці, спеціальності й професії, які характеризуються високою мобільністю. Таке професійне самовизначення передбачає широкий орієнтир у світі професійної праці, не обмежуючи можливості особистого саморозвитку [185, с. 8]. Зрештою, основний зміст цього етапу - свідомий вплив на формування професіознавчої компетентності школярів, реалізація методології профорієнтології [64; 65].

Отже, серед іншого система освіти покликана виконувати професійно-орієнтаційну функцію на рівні загальноосвітньої школи та професійного навчання. В ідеалі результатом виконання цієї функції має бути те, що освіта не лише озброює сумою знань чи виховує певні навички, але й «відкриває людині саму себе», виявляє й розвиває її схильності, задатки, формує потреби й інтереси до майбутньої професії. Власне, саме завдяки освіті особистість - на відміну від стихійного професійного самовизначення - цілеспрямовано знайомиться з основами майбутньої професії і свідомо здійснює свій вибір; причому важливою є роль і значення в системі професійного самовизначення особистості як загальноосвітньої, так і професійної та вищої школи [54].

У теорії профорієнтація в системі освіти повинна включати цілісний комплекс процедур - і інформативні, і консультативні тощо - тільки за цієї умови формується адекватне ставлення до майбутньої професії і дійові, реалістичні професійні інтереси особистості. Здійснюючись крізь призму самопізнання і самооцінки, профорієнтаційна робота в закладі освіти повинна бути направлена на виявлення інтересів до певних професій, обґрунтування мотивації вибору професії, вироблення активної позиції в обранні оптимальних шляхів і засобів здійснення свого професійного самовизначення [117]. Однак в сучасній українській практиці, на жаль, доводиться спостерігати обмеженість профорієнтаційної діяльності у школах її інформативним компонентом.

Крім того, профорієнтаційні заходи не пов’язані, як правило, з актуальними проблемами школярів і стосуються здебільшого діагностики окремих аспектів професійного самовизначення особистості; і навіть сама інформаційна функція профорієнтації реалізується недостатньо, оскільки суттєво не відповідає сучасним вимогам запровадження ринкової економіки; не узгоджено форми та методи координації діяльності суб’єктів профорієнтації у деформованій пострадянській структурі підготовки учнівської молоді до вибору майбутньої професії, організаційно-педагогічні умови їх взаємодії тощо [143, с. 8]. Адже в рамках цієї інформаційної функції в освітньому закладі мав би виконуватись цілий спектр завдань:

1) ознайомлення учнів з визначеним колом інформаційного матеріалу, що характеризує найбільш масові професії;

2) інформування учнів про умови оволодіння тими чи іншими професіями (про навчальні заклади, навчальні предмети, строки навчання, кваліфікаційні перспективи тощо);

3) формування в учнів позитивного ставлення до різних видів професійної діяльності;

4) формування в учнів стійких професійних інтересів і правильно мотивованих професійних намірів, в основу яких покладено усвідомлення своїх власних професійно значущих психологічних особливостей, здатностей, а також соціально-економічних умов вибору професії [54]..

Згідно «Положення про професійну орієнтацію молоді, яка навчається» (затв. Мінюстом України 03.07.95 р. № 198/734) профорієнтаційну роботу у навчально-виховних закладах повинні здійснювати практичні психологи, вчителі-предметники, класні керівники, викладачі, майстри виробничого навчання, вихователі, керівники гуртків, бібліотекарі, методисти, медичні працівники. Проте ця робота у більшості шкіл здійснюється формально [201, с. 1]. Є й інші труднощі.

Так, важливим елементом, що бере участь у виконанні профорієнтаційної функції в українській системі освіти, є міжшкільні навчально-виробничі комбінати. Однак, як показує практика, профорієнтаційна робота із старшокласниками в більшості комбінатів проводиться епізодично, обмежуючись лише інформаційно-довідковим консультуванням старшокласників і їх батьків; у міжшкільних навчально-виробничих комбінатах немає спеціальних приміщень, фахівців і методик виявлення індивідуальних психофізіологічних якостей особистості старшокласників, необхідних для обґрунтованого вибору профілю навчання і майбутньої професії; не вистачає методичних посібників і розробок з питань організації і проведення профорієнтаційної роботи із старшокласниками у міжшкільних навчально-виробничих комбінатах; слабкою є науково-методична і матеріально-технічна база для проведення профконсультації [125, с. 8].

Таким чином, профорієнтація в закладах освіти повинна бути центральною ланкою в загальній системі профорієнтації, однак чисельність проблем перешкоджає цьому.

Професійна орієнтація на третьому етапі спрямована на забезпечення орієнтації особистості на конкретну організацію, що передбачає за посередництвом максимального виявлення фахового потенціалу працівника і забезпечення йому комфортних умов роботи сформувати в нього бажання довготривало, ефективно і віддано працювати саме в цій організації і переконаність в оптимальності цього вибору. Професійна орієнтація на конкретну організацію підпорядковується таким основним принципам:

- принцип зменшення стартових витрат (адже нова людина не знає роботи, так само, як і специфіки функціонування конкретної організації - це означає: до тих пір, поки новий співробітник працює менш ефективно за досвідчених працівників, він потребує додаткових витрат. Ефективна профорієнтація зменшує ці стартові витрати і сприяє скорішому досягненню новим працівником загальних стандартів виконання роботи);

- принцип скорочення плинності робочої сили (якщо працівник відчуває власну незатребуваність в новій організації або власну фахову неумілість, він може відреагувати на це звільненням; а надмірна плинність кадрового складу є одним із найбільш витратних негативних явищ в життєдіяльності будь-якої організації);

- принцип економії часу співробітників і керівництва (адже якщо профорієнтація була проведена неефективно, працівник все одно має виконувати свої функції, але потребує практично постійної допомоги своїх колег, що означає для останніх зайві витрати часу);

- принцип зниження дискомфорту нового працівника, який у першу чергу проявляється в надмірній невизначеності і стурбованості новим оточенням (особистісна стурбованість тут означає боязнь невдач у новій роботі, хоча, як це не парадоксально, але вона ж сама і підвищує ризик невдач);

- принцип розвитку позитивного ставлення до роботи, реалізму очікувань і підвищення задоволеності професійною діяльністю в цій організації.

Четвертий етап - професійна переорієнтація - не обов’язково присутній на трудовому шляху кожної особистості, лише в тих випадках, коли людина під впливом тих чи інших обставин вирішує змінити професію. Професійна переорієнтація - це, як правило, тривалий і дуже складний і суперечливий процес переходу особистості від однієї професії до іншої на основі набутих професійних якостей. При цьому в процесі переорієнтації виділяють кілька основних елементів, кожен з яких вимагає специфічного підходу професійних консультантів через своєрідність психічного стану особистості.

Загалом, все вище зазначене про чотири основні етапи професійної орієнтації дозволяє виділити головну світоглядну ідею, що повинна лежати в основі профорієнтаційної діяльності в сучасних умовах - цією ідеєю є орієнтація на особистість. Загалом - і це можна констатувати на основі теоретичного аналізу концепцій та підходів до системи профорієнтації - існує яскраво виражена тенденція до надання переваг індивідуальним особливостям людини при виборі нею професії (М.Захаров, Є.Климов, А.Маслоу, Є.Павлютенков, Д.Сьюпер, С.Фукуяма, Б.Федоришин, Дж.Холланд та ін.). При цьому сама особистість з її унікальністю і неповторністю визнається суб’єктом професійного саморозвитку, а свідоме професійне самовизначення пов’язується з аналізом індивідуально-особистісних і соціально-економічних особливостей та наступним вільним, самостійним і відповідальним прийняттям рішення щодо конкретного вибору професії [121, с. 10].

Основними практичними наслідками ідеї орієнтації на особистість у реалізації профорієнтаційної діяльності є такі:

- профорієнтація повинна проводитись із урахуванням вікових, соціальних, етнічних, економічних і національних особливостей громадян, на яких вона спрямована;

- у цьому контексті доцільним і навіть необхідним є проведення психологічного тестування для виявлення особистісних рис кожного клієнта профорієнтації;

- врешті-решт, визначальною детермінантою профорієнтації повинно бути визначення компромісу між професійними інтересами і здібностями клієнта.

У цілому, в основі профорієнтації має лежати поважне ставлення до людини як до суб’єкта професійного та особистісного самовизначення - «і тоді, коли вона орієнтована на складні варіанти побудови своєї кар’єри (і фактично виходить на рівень самовизначення), і навіть тоді, коли вона прагне будувати своє життя і кар’єру, орієнтуючись на більшість людей, тобто використовуючи вже перевірені (іншими людьми) варіанти побудови свого успіху [140]».

Спрямування професійної орієнтації в першу чергу на задоволення потреб окремої особистості яскраво виражено в поняттях «розвиток кар’єри», «освіта і орієнтація з питань кар’єри», які актуалізувались у таких країнах, як Великобританія і США [221, с. 8]. Загальним інтересам учнів відповідає освіта з питань кар’єри, яка проводиться під час занять, в той час як орієнтація з питань кар’єри означає задоволення їх індивідуальних потреб. У той же час ці два процеси - не просто формальна чи навіть номінальна частина навчального плану, а його ядро, що виконує координуючу функцію між іншими дисциплінами.

Аналогічні підходи до розуміння профорієнтації як важливої складової більш широкого процесу розвитку кар’єри існують і в інших країнах: Фінляндії, Швеції, Японії. Так, у Японії цей підхід знайшов втілення в законі про сприяння розвитку людських ресурсів, який передбачає здійснення поетапного впливу на розвиток особистості протягом усього трудового життя з урахуванням професійних інтересів індивіда, його намірів, здібностей, досвіду та інших якостей [220, с. 12]. завдання профорієнтації при цьому не зводяться лише до з’ясування професійний здібностей людини та надання їй необхідної інформації про професії та консультаційні послуги, а розглядаються ширше - в процесі розвитку особистості, як засіб, що допомагає їй планувати свій трудовий шлях і успішніше просуватись по ньому.

Однак абсолютизація принципу гуманістичності і гіперболічне розуміння спрямування філософії профорієнтації на окрему особистість може результуватись і в соціально неприйнятних наслідках - адже можливе виникнення суперечності необґрунтованих запитів особистості, причому як суперечності цих запитів між собою, так і суперечності між особистісними запитами і суспільними нормами і потребами. Найбільш сприятливі умови для актуалізації такої суперечності складаються в періоди суспільних трансформацій і криз, коли руйнуються старі рамки і шаблони соціально-економічних відносин, коригуються правила і пріоритети професійного самовизначення і вибору індивідів. Виникненню цієї суперечності якраз і перешкоджає наявність не тільки стихійної форми профорієнтації, а і її цілеспрямованих коригуючих форм, які ініціюються і провадяться силами суспільства.

Тим більше, що професійна орієнтація відповідає не тільки особистісним інтересам, а і суспільній потребі в системі профільної орієнтації індивідів. Адже в історичному плані матеріальною передумовою виникнення і поширення функції професійної орієнтації був суспільний розподіл праці - саме на його основі з’явилися професії і спеціальності, які взаємодіють за принципом взаємодоповнювальності. З іншого ж боку, завжди існують відмінності здібностей, нахилів людей, і це створює об’єктивну необхідність розробки наукових систем співвідношення вимог, які висуваються професіями до людини, з її особистими характеристиками. Отже, в історії людства потреба в профорієнтаційній діяльності актуалізувалась із розвитком мануфактурної промисловості і поглибленням професійного розподілу праці, коли власне і виникла проблема вибору професії, відповідно процес навчання поступово набув професійно орієнтованого характеру [15, с. 7].

Позитивним прикладом ефективного задоволення суспільної потреби в системи профільної орієнтації особистості є система освіти в Англії. Як це наочно демонструє Н.Балацька, в сучасних англійських школах здійснюється профілізація освіти, до якої залучаються всі учні, які досягли 14-літнього віку. У 14 років учень може вибрати, який профіль освіти він хоче отримати. Програми на отримання загального сертифіката чи сертифіката підвищеного рівня носять академічний характер і орієнтовані на вступ учня до престижних університетів Англії. Якщо ж учень обирає професійно орієнтовану програму, то школа дає йому свідоцтво про підготовку до певної професії з присвоєнням Національної загальної професійної кваліфікації. Вступити до вищих навчальних закладів з сертифікатом про присвоєння кваліфікації також можна.

Одна з найбільш широко розповсюджених професійно орієнтованих програм, яка застосовується в англійських школах з 1982 року, має назву «Технічні і професійні освітні ініціативи». Її профорієнтоване спрямування здійснюється трьома способами:

- по-перше, програма надає інформацію учням, яка знадобиться їм для роботи на підприємстві, тобто допомагає молоді розвинути уміння, знання та ставлення, які необхідні для того, щоб влаштуватися на роботу;

- по-друге, вона надає школярам інформацію про підприємства, допомагає молодим людям зрозуміти світ професійних, виробничих відносин, вивчити маркетинг, фінанси, організацію бізнесу та управління;

- по-третє, «Ініціативи» можуть надавати школярам освіту за допомогою підприємств, виховуючи у них такі особистісні якості, як уміння

спілкуватися і працювати з іншими, виявляти ініціативу і стимул в роботі, які виховуються безпосередньо при проходженні виробничої практики на підприємстві [15, с. 16].

В Україні ж профілізація середньої школи розпочалась лише з 2003 / 2004 навчального року. Тож досить недавно робиться спроба створити можливості для профільного навчання учнів після здобуття ними базової освіти. Профілізовані класи і навчальні заклади формуються на основі успішності учнів, можливе також введення співбесід, іспитів тощо залежно від здібностей дитини. Такий підхід до організації профілізації де в чому схожий на англійський, однак масштаби зовсім не ті. (Для прикладу: на початок 2003 року в Україні нараховувалось 282 ліцеї і 31 коледж. Цього зовсім недостатньо для того, щоб залучити близько 50 % старшокласників до профільного навчання) [15, с. 18].

Отже, у відповідності до актуальної суспільної потреби розв’язання завдань щодо сприяння громадянам у виборі (зміні) підходящої професії, спеціальності, досягненні конкурентоздатності, високої продуктивності праці, професійно-кваліфікаційного зростання має забезпечувати система професійної орієнтації. Однак не можна не погодитись, що в Україні до теперішнього часу її не створено. Епізодичні заходи з профорієнтації переважно інформаційного характеру не забезпечують громадянам адекватного професійного самовизначення та розв’язання названих завдань. Відсутність системи профорієнтації нерідко призводить до помилкового професійного вибору значною частиною громадян, що стає однією з причин низької продуктивності праці, професійних захворювань, травматизму, плинності кадрів, високого рівня безробіття, великої кількості нереалізованих обдарувань, здібностей, а відтак - матеріальних і моральних втрат як в особистісному, так і загальнонаціональному вимірі. Через недооцінку значення, ролі системи профорієнтації у процесі відтворення трудового потенціалу Україна дедалі більше втрачає свої позиції в цій сфері і значно відстає від сучасних стандартів економічно розвинутих країн [28, с. 3].

Також доводиться визнати правомірність висновку про деформацію діючої раніше загальнодержавної системи професiйної орiєнтацiї учнівської молоді. Вона була спрямована на забезпечення народного господарства квалiфiкованою робочою силою. У зв’язку з швидкими темпами скорочення робочих мiсць вона переорiєнтувалася у прикладному аспекті на вирішення проблеми безробiття, як необхiдного атрибуту ринкової економіки. Внаслiдок цього частина створених ранiше структурних пiдроздiлiв припинила будь-яку профорiєнтацiйну дiяльнiсть з учнiвською молоддю. В цiй ситуацiї особливого значення набуло введення територiальних центрiв профорієнтації, якi здiйснювали координацiю профорiєнтацiйної дiяльностi згiдно територiального принципу, до складу служб зайнятостi. Це створило певний вакуум у розв’язаннi проблеми узгодження змiсту профорiєнтацiйної роботи з учнiвською молоддю, методичного забезпечення практичних працiвникiв вiдповiдно до регiональної специфiки соціально-економiчного середовища та ін. [143, с. 18].

На тлі значної кількості прикладних проблем, пов’язаних із сучасним станом профорієнтаційної діяльності в Україні, в певній тіні лишається більш глибока філософська проблема - проблема свободи особистості в руслі її професійного самовизначення.

Загалом, як відомо, можна виділити такі рівні вивчення феномена свободи:

- особистісний (М.Анісімова, І.Берлін, І.Бойченко, Б.Грушин, Г.Левін, Л.Подолянко, І.Прокопчук, В.Рьод, Е.Фромм, С.Цалін та інші);

- соціокультурний (Є.Андрос, І.Бичко, В.Воловик, Б.Воронцов, Е.Геллнер, Р.Дарендорф, Ю.Давидов, Б.Капустін, Дж.Кемпбелл, В.Козловський, В.Коцюбинський, С.Крапивенський, Л.Кривега, В.Марахов, І.Мухін, І.Новик, А.Плахотний, Ю.Резник, М.Рідель, О.Соболь, В.Судакова, В.Табачковський, В.А. фон Хайек та інші);

- загальноцивілізаційний (З.Бауман, І.Валлерстайн, С.Гантінґтон).

У контексті проблематики профорієнтації і професійного самовизначення нас цікавить особистісна свобода. Проблема свободи особистості в історії суспільствознавчої думки набувала різноманітних форм і втілень: самоактуалізації і самодетермінації особистісного розвитку (А.Маслоу, К.Роджерс, Р.Мей, А.Роше), самовизначення і самоздійснення (Ш.Бюлер, О.Пряжнікова); розуміння особистості як суб’єкта власного життєвого шляху і творця свого життя (К.Абульханова-Славська, Б.Ананьєв, О.Васильєва, О.Демченко, Т.Рєзнік, Ю.Рєзнік, Л.Сохань, Е.Фромм); підкреслення свободи як внутрішньої необхідності особистісного життя (М.Бердяєв, В.Франкл, К.Хорні) і феномена «повного внутрішнього самовизначення» (О.Пузирей).

У контексті процесів професійного самовизначення особистість отримує певне обмеження своєї свободи у формі необхідності - необхідності вчасного здійснення фахового вибору і тим самим відмови від інших потенційних можливостей реалізації свого професійного «Я». Однак, з іншого боку, здійснення професійного вибору і надає особистості більше свободи - в тому розумінні, що цей вибір звільнює людину від інших другорядних сфер можливої експлікації здібностей індивіда і спрямовує всі його сили на самореалізацію в напрямі «сродної праці». Іншими словами, професійне самовизначення звужує свободу особистості, однак посилює потенціал реалізації цієї свободи в обраному напрямі.

Для розуміння цього корисним є поняття соціальної свободи як здатності індивіда активно соціалізуватися, адаптуючи сформовані в суспільстві форми обмеження та беручи до уваги міру ускладнення системних зв’язків між суб’єктами соціальної активності. На думку І.Мухіна, суб’єкт-об’єктна й суб’єкт-суб’єктна структура соціальної свободи розкриває її двоїсту, освоююче-соціалізуючу природу, що дозволяє розглядати сучасний соціум як динамічну систему обігу та обміну особливих видів свободи. Можна погодитися з висновком науковця, що логікою розгортання природи соціальної свободи є поступове скорочення сфери застосування насилля (раціоналізація його використання) [102, с. 224-228; 103; 104, с. 60-67]. Так можна побачити, що для повноцінної реалізації свободи особистості в умовах здійснення нею професійного вибору необхідною є профорієнтація.

Загалом профорієнтаційна діяльність може бути спрямована: на трудову активність особистості взагалі; на певну професію чи спеціальність; на конкретну організацію чи на конкретну посаду в цій організації.

Такий широкий погляд на професійну орієнтацію може бути конкретизований у визначенні і описі її форм, які логічно вкладаються в структуру системи профорієнтації.

Структура профорієнтації включає кілька основних елементів, головна відмінність між якими полягає в різних цілях профорієнтаційної діяльності. Це такі елементи:

- професійне інформування особистості;

- професійне консультування;

- професійний відбір;

- професійна адаптація.

Професійне інформування - це система заходів із накопичення, систематизації й поширення відомостей про: основні положення нормативно-правових актів з питань праці та зайнятості населення; світ професій; вимоги професій до працівника; форми, умови здобуття професій, спеціальностей; додаткову потребу економіки в кадрах за професійно-кваліфікаційним складом; планування професійної кар’єри.

Метою професійного інформування є організація інформаційного простору, який дозволяє особистості отримати максимум відомостей про різноманітні професії та їх ринок у регіоні, про суспільну потребу у фахівцях того чи іншого профілю. Також цей інформаційний простір призначений формувати уявлення про зміст професій і спеціальностей, про їх вимоги до окремої людини, про шляхи і способи відповідної фахової підготовки. Отже, цей елемент виконує функцію профорієнтаційного обслуговування населення або профпросвіти [112, с. 289-291]. Оскільки провідним його компонентом є інформація як сукупність певних фактів, то якість і ефективність реалізації цього елемента системи профорієнтації в першу чергу залежить від адекватності, повноти, досяжності, достовірності, перспективності, зрозумілості і виразності інформації.

Професійне інформування може здійснюватись як для учнів чи студентів навчальних закладів, так і для населення зрілого віку, але в будь-якому випадку має бути тісно пов’язане з потребами регіону. Професійне інформування може здійснюватись шляхом бесід, лекцій, за допомогою публікацій в різноманітних засобах масової інформації, за посередництвом різних індивідуальних і групових заходів для окремих категорій населення (наприклад, соціальна реклама не дуже популярних професій за допомогою преси, електронних ЗМІ, плакатів, буклетів тощо). У навчальній роботі профпросвіта може здійснюватись на заняттях з трудового навчання чи в позакласній роботі. А професійне інформування для всього населення може здійснюватись через центри профорієнтації, які можуть функціонувати або як самостійні підрозділи організацій, або як структурні підрозділи центрів зайнятості.

Метою другого елемента системи профорієнтації - професійного консультування є здійснити сприяння клієнту, який звернувся, у виборі чи зміні професії з урахуванням його побажань, здібностей і можливостей - з одного боку, і наявних вакансій та перспектив працевлаштування - з іншого. Основні аспекти, в яких профконсультант може допомогти клієнту:

  • - зняти тривожний настрій;

  • - уточнити проблему, якщо вона не зовсім зрозуміла, структурувати її, намітити план її вирішення;

  • - виявити коло схильностей клієнта і підібрати оптимальний варіант професії або групу таких варіантів (з урахуванням стану на ринку праці регіону і соціальної політики держави);

  • - розробити інформацію про можливості перекваліфікації;

  • - за посередництвом всього цього - збільшити впевненість клієнта в собі.

Отже, як видно, важливою складовою професійного консультування є психологічна допомога, адже часто проблема, з якою звертається клієнт, полягає не в самій ситуації, а в ставленні особистості до неї. Тому профконсультант повинен надати психологічну підтримку, для чого він вивчає професійні інтереси і схильності, мотивацію фахового самовизначення та психологічну придатність до того чи іншого виду діяльності.

За посередництвом надання психологічної допомоги і в ході раціонального аналізу ситуації забезпечується досягнення головного результату професійного консультування, чим залежно від ситуації стає або звуження поля вибору професії (якщо клієнт не визначився стосовно подальшої трудової діяльності), або розширення кола її пошуку (якщо він не бачить можливості змінити рід занять). Внаслідок цього розширюється поінформованість клієнта про зміст різних професій, приводяться у відповідність його самооцінка і рівень професійних прагнень з реальними можливостями, коригуються професійні плани, актуалізується пошук шляхів професійного самовизначення.

У відповідності до визначального принципу особистісної орієнтації кінцевий вибір здійснює клієнт, при цьому не допускаються будь-які форми впливу на його мотивацію чи самовизначення шляхом приховування чи прикрашання інформації. Таким чином, професійне консультування являє собою систему взаємодії профконсультанта та клієнта, який звернувся по допомогу, з метою сприяння останньому у виборі чи зміні адекватної професії, у формуванні професійного плану на основі визначених індивідуально-психологічних властивостей, інтересів, бажань, можливостей з урахуванням потреби економіки в кадрах певного професійно-кваліфікаційного складу. Важливо підкреслити, що в сучасних умовах великого значення набуває проведення профконсультативної роботи за посередництвом нових інформаційних технологій, зокрема за допомогою мережі Інтернет. Адже сьогодні специфіка взаємодії роботодавця і робітника полягає у необхідності врахування потреб ринку праці щодо конкретних професій; нових вимог до кваліфікації працівників; неадекватності оцінки деяких особистих характеристик робітниками; недостатньої поінформованості роботодавця про потенційного працівника. Таким чином, однією з причин сучасного безробіття є те, що працівник і роботодавець не завжди знаходять один одного, незважаючи на існування в них такої потреби [115].

Наступний елемент системи профорієнтації - професійний відбір - може здійснюватись як у конкретній організації, так і зусиллями центрів зайнятості. Його мета - забезпечити конкретну організацію таким персоналом, який за своїми особистісними і професійними характеристиками може досягти високої ефективності в певному виді трудової діяльності за умови отримання задоволення від обраного її виду. Таким чином, мета професійного відбору має і другий бік - надати особистості таку посаду і такі функціональні обов’язки, від виконання яких можливе її максимальне задоволення і максимальна самореалізація.

Професійний відбір також здійснює консультант, але цей напрям не є для нього основним. Робота з професійного відбору здійснюється лише власне за необхідності такого відбору на певні посади, виходячи з інтересів, можливостей, здібностей клієнта, медичних показників та ситуації на ринку праці і в організації. при проведенні професійного відбору необхідно враховувати придатність до різних видів професійної діяльності, яка визначається рівнем загальної освіти і фахової підготовки, виробничим досвідом і ставленням до професії, а також ступенем відповідності індивідуальних психофізіологічних якостей даного працівника певному виду діяльності.

Четвертий елемент системи професійної орієнтації - професійна адаптація може розумітись як входження особистості в професію, або її професіоналізація. Професійна адаптація спрямована на розв’язання проблем, пов’язаних з формуванням ставлення людини до своєї професії, а також із фаховим самовдосконаленням або зі зміною виду трудової діяльності.

Найчастіше професійна адаптація здійснюється по відношенню до нового працівника, прийнятого на конкретну посаду в конкретну організацію. Програми такої адаптації можуть бути різними і в ознайомчому плані можуть включати як усне інформування, так і процедури, які пов’язують усні представлення з письмовим і графічними настановами.

Сприяння адаптації нового співробітника передбачає надання йому допомоги в усвідомленні важливості виконуваної ним роботи, в розумінні тієї частини кадрової політики, яка стосується його через посаду, яку він посідає, в доведенні до нього інформації про історію розвитку і сучасний стан компанії. Повідомляються також конкретні правила техніки безпеки, посадові обов’язки, статут організації, різні неформальні правила і норми поведінки на роботі. Важливу функцію в професійній адаптації нового працівника виконує його безпосередній керівник, який повинен привітати нового робітника, ознайомити його з його робочим місцем, розташуванням основних підрозділів в організації, представити його членам колективу, ознайомити з формальними і неформальними правилами поведінки тощо.

Реалізація процедур профорієнтації у формі системно пов’язаних елементів - одна з першочергових умов забезпечення ефективності профорієнтаційної діяльності на всіх рівнях: по відношенню до інтересів і потреб окремої особистості, на рівні окремої організації і на рівні ринку праці загалом. При цьому під системою професійної орієнтації населення доцільно розуміти цілісний комплекс взаємоузгоджених інституціональних елементів, який має забезпечувати ефективне профорієнтаційне обслуговування різних категорій громадян і охоплює: нормативно-правове підґрунтя; організаційно-управлінську структуру, розгалужену мережу профорієнтаційних підрозділів з належним фінансовим, матеріально-технічним, кадровим, науково-методичним забезпеченням; економіко-інформаційну підсистему; стандарти і програми. механізм формування системи професійної орієнтації, що ґрунтується на економічних, соціальних, економіко-інформаційних, теоретичних засадах, повинен реалізовуватись у сучасних умовах шляхом здійснення державної політики через науково обґрунтовані засоби, які забезпечуватимуть створення належної нормативно-правової, організаційно-управлінської, економіко-інформаційної, кадрової, фінансової, матеріально-технічної, теоретико-методологічної бази системи профорієнтації за визначеними напрямами [28, с. 5].

Корисність профорієнтаційної діяльності для окремої особистості і для суспільства в цілому виражається в показниках її ефективності.

У контексті актуального принципу гуманізації суспільної життєдіяльності і у відповідності до окресленої вище ідеї орієнтації самої профорієнтаційної діяльності на окрему особистість головним критерієм ефективності всіх процедур профорієнтації та її системи в цілому слід визнати ступінь відповідності обраної індивідом професії його професійним здібностям і інтересам. Цей критерій часто виражається терміном «професійна придатність», який означає ступінь відповідності стану здоров’я, психологічних і фізіологічних якостей та здібностей особистості, її професійно-кваліфікаційного рівня вимогам конкретної професії та посади. Відповідно головною умовою виконання цього критерію є широта і глибина знань особистості про обрану професію, місце роботи і технології трудового процесу та співвідношення цих знань зі знаннями про себе, свої фахові можливості і бажання.

Однак оскільки будь-яка особистість живе і професійно саморелізується у суспільстві, а також у зв’язку з тим, що профорієнтація є не тільки (а може, і не стільки) особистісною, але й суспільною потребою, то названий критерій і умова ефективності профорієнтаційної діяльності мають бути розкриті детальніше.

Ефективність будь-якого різновиду суспільної діяльності традиційно може бути визначена за допомогою економічних і соціальних критеріїв. Те ж стосується і професійної орієнтації.

Основними критеріями соціальної ефективності професійної орієнтації на рівні окремої організації можуть виступати ступінь задоволеності особистості її посадовими обов’язками та якістю їх виконання, співвідношення професійних прагнень та продемонстрованих на цьому робочому місці результатів, а також взаєминами з керівництвом і з колективом, конкретними умовами праці. Якщо в кінцевому результаті профорієнтаційної діяльності професійна самореалізація працівника його задовольняє, а її межі поступово розширюються, то можна говорити про соціально ефективну профорієнтацію.

Економічна ефективність професійної орієнтації на рівні окремої організації може бути оцінена за допомогою показників скорочення плинності персоналу, зростання продуктивності праці особистості і колективу, зменшення часу, необхідного для освоєння професії тощо. Як демонструють соціологічні дослідження, працівники, які свідомо і з урахуванням професійної орієнтованості обрали свою професію, працюють на 20-40% продуктивніше, допускають майже вдвічі браку в роботі, термін досягнення наступного розряду у них в середньому на рік менше, у 2-3- рази рідше вони міняють професію чи місце роботи. Виявляється, що усунення можливих помилок при виборі професії економить до 25% коштів, що витрачаються на навчання співробітників [12, с. 156-157].

К.Бондарчук значно розширює перелік традиційних показників економічної ефективності профорієнтації, відносячи до них: продуктивність праці працівника; якість виробленої продукції (наданих послуг); рівень плинності кадрів; економічні втрати внаслідок професійних захворювань, виробничого травматизму; ефект від використання працівником досягнень науки, техніки, раціоналізаторських пропозицій; економічні втрати внаслідок відрахувань слухачів із професійно-технічних навчальних закладів, закладів післядипломної освіти, студентів з ВНЗ; економічні втрати внаслідок відрахувань безробітних громадян, які направляються базовими центрами зайнятості на професійне навчання; рівень працевлаштування незайнятих, у тому числі безробітних громадян, які одержали профорієнтаційні послуги тощо [28, с. 8].

Є сенс говорити і про ефективність профорієнтації для особистості безвідносно конкретної організації. у цьому випадку соціальна ефективність вимірюється широтою і глибиною знань щодо обраної професії та операційного складу трудового процесу, а також знань особистості про себе, свої можливості і фахові уподобання та компроміс між ними. Іншою важливою складовою соціальної ефективності профорієнтації є власне ступінь задоволеності особистості фаховим самовизначенням і вибором тієї чи іншої спеціальності. Економічна ефективність визначається часом і зусиллями, витраченими людиною на професійний вибір і пошук роботи за обраним фахом у співвідношенні з отримуваними на цій посаді винагородами.

У системному розумінні, ефективність профорієнтаційної діяльності в Україні на всіх рівнях не може бути забезпечена без вирішення низки ключових проблем у цій галузі.

Однією з першочергових для вирішення проблем, які перешкоджають створенню системи профорієнтаційної діяльності в Україні, є слабкість нормативної бази з цього питання. Адже хоча необхідність сприяння громадянам у професійному виборі задекларовано в Конституції України, Кодексі законів про працю та інших законодавчих актах України, необхідно відзначити відсутність у них окремих самостійних статей щодо профорієнтації, незважаючи на ухвалену Концепцію державної системи професійної орієнтації населення.

Профорієнтаційна діяльність як на рівні навчальних закладів, так і в системі державних центрів занятості, проводиться епізодично і обмежується в основному її інформаційною складовою. Крім того, незважаючи на зростання потреби і попиту на профорієнтаційні послуги у зв’язку зі скороченням фінансування у державних службах зайнятості необхідно відзначити скорочення штатних посад фахівців із профорієнтації, призупинення науково-методичної роботи, зниження якості матеріально-технічного забезпечення.

Це є наслідком такої більш глобальної проблеми, як відсутність в Україні єдиного координаційного центру і чіткої організаційної структури профорієнтації з мережею територіальних центрів. Створення такого центру могло б, по-перше, забезпечити проведення систематичного моніторингу професійних мотивацій громадян, по-друге, оптимізувати систему професійного інформування про стан ринку праці і суспільні потреби у фахівцях.

У світоглядному розумінні, ефективність професійної орієнтації може бути забезпечена за умови реалізації принципів системного підходу до забезпечення взаємозв’язку всіх рівнів профорієнтації та провадження її окремих процедур.

Також нагальною є актуалізація розуміння профорієнтаційної діяльності як елемента більш широкої системи. Професійна орієнтація не повинна сприйматись як відокремлений елемент, спеціалізована функція якого полягає зокрема в залученні якомога більшої кількості абітурієнтів до навчальних закладів тощо. Профорієнтація на всіх її рівнях має розглядатись як інтегральна діяльність з розвитку кар’єри особистості для забезпечення її індивідуального добробуту та оптимального включення в суспільне життя.

Реалізація системного підходу до організації профорієнтаційної діяльності в країні означає:

  • - профорієнтаційне обслуговування повинно охоплювати всі вікові групи населення, починаючи дітьми і закінчуючи людьми пенсійного віку, включаючи інвалідів;

  • - відповідна вимогам сучасного ринку праці система профорієнтаційної діяльності повинна включати як державні, так і громадські профорієнтаційні структури;

  • - структурно ця система має містити повноцінно функціонуючі організаційно-управлінську та економіко-інформаційну підсистеми, при цьому першочерговими завданнями останньої мають бути: по-перше, формування банку даних про додаткову потребу економіки в кадрах за професійно-кваліфікаційним складом у територіальному розрізі; по-друге, вдосконалення систематичного моніторингу мотивацій громадян з приводу професійного вибору [28, с. 6].

Як демонструє досвід зарубіжних країн, істотними факторами, що зумовлюють належний рівень підготовки молоді до адекватного вибору трудового шляху, є: впровадження на державному рівні комплексних програм у галузі професійної орієнтації; співробітництво служб зайнятості населення з навчальними закладами; наявність незалежних профконсультантів у школі; пошук оптимальних варіантів розв’язання проблеми узгодження інтересів молодих людей з кон’юнктурою ринку; належне методично-інформаційне забезпечення процесу професійного самовизначення [70, с. 14].

Окремо слід зупинитись на проблемах і труднощах, що перешкоджають забезпеченню ефективності профорієнтаційної роботи в навчальних закладах.

Так, проведене І.Чорною комплексне дослідження сучасного стану профорієнтаційної роботи у школі виявило такі проблеми у цьому руслі:

  • - низький рівень теоретичних знань вчителів з основ профорієнтаційної роботи у школі;

  • - стихійність, неконтрольованість та формалізм у здійсненні профорієнтаційної роботи у школі, скептичне ставлення до її ефективності;

  • - суттєві розбіжності у підходах щодо принципу поетапності в здійсненні профорієнтаційної роботи у школі;

  • - невідповідність між вербальними твердженнями і практикою роботи;

  • - незадовільний стан профорієнтаційної роботи шкільних психологів, лікарів, бібліотекарів; відсутність кабінетів, кутків профінформації;

  • - не надання професійних профконсультацій школярам;

  • - стихійність та поодинокість профорієнтаційних заходів у школі;

  • - відсутність у штатному розкладі шкільного профорієнтолога;

  • - не виконання вимог «Положення про професійну орієнтацію молоді, яка навчається»;

  • - відсутність єдиної наукової системи профорієнтаційної роботи у школі, сучасної науково-методичної літератури з даної проблеми;

  • - застарілі підходи в організації профорієнтаційної роботи;

  • - слабка матеріально-технічна база шкіл;

  • - втрата інтересу та довіри до профорієнтаційних заходів в учнів та батьків;

  • - відсутність педвузів, які б готували спеціалістів-профорієнтологів для школи [201, с. 8-9].

Незадовільний рівень ефективності профорієнтаційної діяльності в навчальних закладах виражається в першу чергу в низькій інформованості школярів про світ професій, в непідготовленості до самостійного пошуку і отримання ними необхідної профінформації. Як вказує І.Чорна, учні не знайомі із професіограмами, системою класифікації типів професій, із умовами правильного вибору майбутньої професії, не усвідомлюють його важливості, що виявляється у другорядності факторів, які впливають на вибір, легковажному ставленні та поверхневості мотивів вибору. Випускники відчувають ускладнення у визначенні власних домінуючих здібностях, інтересах, вони не готові до здійснення науково-обґрунтованого професійного вибору. Досить яскраві результати соціологічного дослідження: на момент закінчення 11-го класу лише 70 % випускників зробили професійний вибір, причому 26,93 % з них не впевнені у його правильності, 34,69 % вибрали навчальний заклад, але не визначились у факультеті; 30 % від загального числа опитаних не знають, що робитимуть після закінчення школи.

Отже, на рівні профорієнтації в навчальних закладах вкрай необхідна індивідуалізація цієї діяльності і приділення більшої уваги навчанню самостійному пошуку профінформації. У першу чергу це включає надання індивідуальної допомоги школярам і студентам при виборі майбутньої професії, активне застосування діагностичних методик дослідження [89; 114; 155; 157], науково обґрунтоване професійне консультування із залученням прогресивного досвіду і інноваційних технологій.

Також актуальною тенденцією є залучення впливових приватних організацій та фірм до надання технічних, фінансових, управлінських послуг навчальним закладам в питаннях профорієнтації. Це означає, що організації роблять замовлення на спрямування учнів щодо вибору тих спеціальностей, які потрібні їм, при цьому найбільш здібні і затребувані учні отримують премії, стипендії, які виплачуються з фонду організації. таким чином, вплив держави на освітні заклади поступово доповнюється участю приватних економічних об’єктів, що дозволяє підвищити конкурентоспроможність як організацій, так і самих випускників.

У цілому, хоча ми і розділили соціальну та економічну ефективність профорієнтації, розвели критерії та умови ефективності для професійної орієнтації в конкретній організації і безвідносно неї, для профорієнтаційної діяльності в навчальних закладах, з урахуванням всього зазначеного можна вивести загальний принцип забезпечення ефективності профорієнтаційної діяльності на всіх етапах і на всіх рівнях. Це принцип оптимального балансу між суспільною потребою в профорієнтації і її орієнтацією на окрему особистість, принцип, який може бути повністю реалізований виключно за умови досягнення компромісу між професійними інтересами особистості, її фаховими можливостями і соціально-економічними умовами конкретного ринкового середовища.


  1   2   3   4   5   6   7



Схожі:

Москалик геннадій Федорович iconТема лекції: Фінансово-господарська діяльність керівника навчального закладу Москалик Геннадій Федорович, кандидат філософських наук, доцент

Москалик геннадій Федорович iconТема: “онтологія” Москалик Геннадій Федорович, кандидат філософських наук, доцент
План Філософський зміст проблеми буття. Свідомість. Діалектика та її альтернативи
Москалик геннадій Федорович iconФілософське осмислення екологічних проблем в системі освіти для дорослих
Москалик Геннадій Федорович, начальник управління освіти виконкому Кременчуцької міської ради, кандидат філософських наук
Москалик геннадій Федорович iconТема: Основні риси сучасної епохи Москалик Геннадій Федорович, кандидат філософських наук, доцент
Сутність науково-технічної революції Науково-технічна революція бере початок у середині 50-х років ХХ ст
Москалик геннадій Федорович iconТема: Основні риси сучасної епохи Москалик Геннадій Федорович, кандидат філософських наук, доцент
Сутність науково-технічної революції Науково-технічна революція бере початок у середині 50-х років ХХ ст
Москалик геннадій Федорович iconМ. П. Драгоманова москалик геннадій федорович удк 373 048 01: 1(043. 3) Філософські засади професійної орієнтації особистості в загальноосвітній школі в системі ринкових трансформацій 09. 00. 10 філософія освіти Автореферат
Робота виконана на кафедрі соціальної філософії та філософії освіти Національного педагогічного університету імені М. П. Драгоманова,...
Москалик геннадій Федорович iconІван Федорович Драч народився 17 жовтня в 1936 р
Федорович Драч народився в селі Теліжинці на Київщині. Він належить до покоління, чиє дитинство припало на роки війни
Москалик геннадій Федорович iconП. Н. Федорович

Москалик геннадій Федорович iconГ. Ф. Москалик
Соціальні технології в освіті: використання системи оперативного моніторингу за спектром процесів в життєдіяльності
Москалик геннадій Федорович iconГ. Ф. Москалик
Організаційні проблеми профільного навчання в сучасному загальноосвітньому навчально-виховному закладі: регіональний аспект
Додайте кнопку на своєму сайті:
Документи


База даних захищена авторським правом ©te.zavantag.com 2000-2017
При копіюванні матеріалу обов'язкове зазначення активного посилання відкритою для індексації.
звернутися до адміністрації
Документи