Тема Буття суспільства (соціальна філософія) icon

Тема Буття суспільства (соціальна філософія)




НазваТема Буття суспільства (соціальна філософія)
Сторінка1/5
Дата конвертації05.12.2012
Розмір0.6 Mb.
ТипДокументи
  1   2   3   4   5

Тема 7. Буття суспільства (соціальна філософія)

Поняття суспільства. Специфіка соціального пізнання. Соціальна філософія в системі суспільних наук. Природа як матеріальна передумова виникнення і розвитку суспільства. Біосфера і ноосфера. Природа як сукупність об’єктивних умов існування людства. Економічне життя суспільства. Матеріальне виробництво. Продуктивні сили. Виробничі відносини. Сутність і наслідки НТР. Соціальне буття суспільства. Демографічна структура суспільства. Поселенська структура суспільства. Професійно-освітня структура суспільства. Соціально-класова структура суспільства. Етносоціальне буття суспільства. Політичне життя суспільства. Духовне життя суспільства. Структура духовного життя суспільства. Суспільна та індивідуальна свідомість. Структура суспільної свідомості.

^ Поняття суспільства. Суспільство – одна з основних категорій філософії в цілому і соціальної філософії зокрема. Тому поняття “суспільство”, “суспільне”, “соціальне”, “соціум” широко розповсюджені, але вони багатозначні й нечіткі. Ще й насьогодні поняття “суспільство” вживається у різних значеннях у філософській, історичній та економічній літературі:
– Суспільство як окреме суспільство, як самостійна одиниця історичного розвитку (суспільство стародавнього Єгипту чи Афін, середньовічної Флоренції, сучасної України, Польщі чи Німеччини). Кожне таке суспільство є єдиною, притаманною лише йому, системою суспільних відносин, розвивається відносно незалежно від інших суспільств, або ж, як часто можна зустріти в літературі, є “соціальним організмом”.
– Та чи інша конкретна сукупність соціальних організмів (у цьому значенні вживається, наприклад, поняття “європейське суспільство”).
– Суспільство певного типу (первісне, феодальне, індустріальне чи постіндустріальне, інформативне).
– Насамкінець, як сукупність усіх соціальних організмів, що існували й існують на земній кулі, тобто людство в цілому.
Надзвичайна складність, динамізм суспільного життя створюють для дослідників-суспільствознавців чимало труднощів. Сутність проблеми заключається у тому, щоб зрозуміти, яким чином люди пов’язані з суспільством? Яка природа цих зв’язків і виникаючих між людьми відносин? Що визначає у кінцевому результаті розвиток суспільства і хід світової історії? Відповідей на ці та подібні до них питання в соціальній історії давалося багато, але їх можна звести до декількох основних типів.
У філософії Нового часу були розповсюдженими натуралістичні концепції суспільного життя, тобто пояснення суспільних явищ виключно діями природних закономірностей: фізичних, географічних, біологічних тощо, або ж особливостями людини як природної істоти (раса, стать та ін.)
Натуралізм зводить вищі форми буття до нижчих, людину – лише на рівень природної істоти, як “соціального атома”, а суспільство – до механічного поєднання атомів (тобто індивідів), які замкнені лише на власних інтересах. Це і є теоретичним обґрунтуванням індивідуалізму, анархізму та егоїзму, утвердженням моделі суспільства, в якому йде війна кожного проти всіх (згадаймо “Людську комедію” О.Бальзака як художнє втілення цього принципу).
У ХХ ст. продовжується розвиток теорій, заснованих на натуралістичному підході до пояснення суспільних явищ і людини. З цих позицій суспільство розглядається як продовження природних і космічних закономірностей. Або хід історії і долі народів визначаються ритмами Космосу чи сонячної активності (точки зору А.Чижевського, Л.Гумільова), або особливостями природно-кліматичного середовища (Л.Мечніков), або ж еволюцією природної організації людини, її генофонду (соціобіологія). Здебільшого суспільство розглядається як вище, але не саме вдале творіння природи, а людина – як найнедосконаліша жива істота, обтяжена генетичним прагненням до руйнації та насилля. Це призводить до посилення загрози самому існуванню людства і визначає можливість його переходу в інші, космічні форми його буття (К.Ціолковський).
Ідеалізм занадто одухотворює людину, відриває її від природи, перетворює духовну сферу суспільного життя в самостійний і визначальний чинник його існування і розвитку. У цих тлумаченнях суспільства його сутність вбачається у комплексі тих чи інших ідей, вірувань, міфів тощо (звідси принцип “Ідеї правлять світом”).
Ідеалістичний підхід до суспільства найчіткіше відображений у філософській системі Г.Гегеля, в якій абсолютний дух відображає себе в “усвідомленні свободи” в людській історії (тобто свобода є для духу матеріалом, в якому він пізнає себе й підіймається на новий, вищий ступінь.
Поширеними є й релігійні концепції суспільства, адже світові релігії (християнство, іслам, буддизм), як і національні (іудаїзм, індуїзм, конфуціанство) мають свої трактування суспільного й державного устрою, в основі яких – ідеї божественної передвизначеності суспільного життя.
В цілому всі названі, як і чисельні неназвані теорії суспільства не можуть претендувати на повну істину, оскільки вони відображають лише певні сторони тієї найскладнішої реальності, яка визначається поняттям “суспільство”.
Марксистська філософія стверджує, що у соціальний організм людей пов’язує не спільна ідея чи спільний Бог, а матеріальне виробництво – продуктивні сили й виробничі відносини, про що йтиме мова далі. Останні складають основу суспільно-економічних формацій як етапів світової історії. Ці ж чинники, у свою чергу, залежать від природно-кліматичних умов, засобів спілкування, мови, культури тощо. Але визначальним є суспільне буття людей, тобто своєрідна “соціальна матерія”, яка є реальним процесом життя людей.
Матеріалістичне розуміння історії спирається на об’єктивність процесів, які відбуваються у суспільстві, на принципи детермінізму (тобто визначеності), згідно з якими певні форми матеріального виробництва визначають певну структуру суспільства і певні відносини людей до природи. Тому суспільство потрібно вивчати як природно-історичний процес, подібно до того, як природознавство вивчає природу та її закони. Але це не заперечує суб’єктивного фактору в історії, тобто діяльності людей. При її розгляді завжди необхідно досліджувати витоки, причини, об’єктивні умови, які вирішальним чином впливають на дії людей. Але в основі суспільних зв’язків знаходиться система матеріальних відносин.
Поняття “суспільні відносини” в літературі вживається у двох розуміннях: в широкому, коли мають на увазі всі, будь-які відносини між людьми, оскільки вони складаються і реалізуються у суспільстві (у тому числі і міжособистісні відносини); у вузькому, коли під ними розуміють лише відносини між великими соціальними групами, які мають безпосередньо соціальний характер (виробничі, міжкласові, міжнаціональні, екологічні, міжнародні та внутрішні тощо). Саме такі відносини і є соціальними, хоча у першому випадку поняття “соціальне” є синонімом “суспільного”.
Соціальні відносини складають соціальну систему суспільства, яка відображається у понятті “соціум”. Ця система є впорядкованою, самокерованою цілісністю багатьох різноманітних суспільних відносин, носієм яких є індивід та ті соціальні групи, в які він включений (про це мова далі).
Характеристиками соціальної системи є наступні:
– існує значне багатоманіття соціальних систем, адже індивід включений у різні соціальні групи: планетарне співтовариство людей; суспільство у межах певної країни; клас, нація, сім’я та інші. Тому суспільство має надзвичайно складний і ієрархічний характер;
– головним у системах є їх інтегративна якість, не властива частинам чи складовим, що їх утворюють, але притаманна системі в цілому;
– людина є універсальною складовою соціальних систем, вона з необхідністю включена в кожну з них, починаючи від суспільства і закінчуючи сім’єю;
– соціальна система відноситься до самокерованих, має певний механізм управління (органи, інститути, норми тощо).
Соціальними інститутами є певна сукупність установ, соціальних норм культурних взірців, які визначають стійкі форми соціальної поведінки та дії, систему поведінки у відповідності до цих норм.
Соціальними нормами (латин. норма – керівне начало, правило, взірець) є загальновизнані правила, взірці поведінки або дії людей. За допомогою цих норм забезпечується упорядкованість, регулярність соціальної взаємодії індивідів та груп. Це – регулятори взаємовідносин між людьми, соціальними групами, до яких відносяться в їх історичному розвитку тотем, табу, релігія, політика і, особливо, – мораль і право.
^ Специфіка соціального пізнання. Складним і суперечливим є процес пізнання природних явищ і процесів, про що йшла мова раніше, при розгляді гносеологічних проблем. Суспільство ж, є надзвичайно складним і динамічним утворенням, тому його пізнання має свою специфіку, яка породжується об’єктом пізнання. Власне, суспільство “пізнає само себе”, тобто водночас воно є і суб’єктом, і об’єктом пізнання – пізнання є самопізнанням. Звідси актуально й сьогодні звучать слова античних філософів: “Пізнай себе” і “Людина – міра всіх речей”. В суспільстві діють люди, звідси – скільки людей – стільки й ідей поглядів, міркувань. Це означає, що суспільні відносини приймають форму суспільних почуттів і настроїв, потреб та інтересів, цілей тощо. Тому специфіка соціального пізнання заключається в необхідності враховувати цілі, інтереси, мотиви діючої у суспільстві людини.
Отже, перша особливість соціального пізнання в тому, що воно вимагає врахування суб’єктивного фактору, тобто волі, цілей, мотивів людської діяльності. Але як пізнати наміри й мотиви людини? Перш за все необхідно враховувати, що реальні речі і відносини, з якими ми маємо справу у суспільстві, є свідомістю людей, опредметненою у їх діяльності. Але в тому, якими і як ми бачимо ці речі і відносини, відображається й наш рівень розвитку, зокрема спосіб і стиль мислення, наукові методи, які ми використовуємо, а також цілі й ідеали.
Внутрішній світ людини безкінечно складний. Пізнання людини людиною є відтворенням її внутрішнього світу у своїй свідомості, тому соціальне пізнання має органічний зв’язок з психологією, літературою та мистецтвом. Саме вони допомагають нам досліджувати суб’єктивний світ людей і проектувати його на пізнання суспільства.
Таким чином, закономірності суспільного розвитку є закономірностями діяльності людей. І хоча між законами природи і законами суспільства є спільне – їх об’єктивність, існують і суттєві відмінності між ними: довговічність або ж вічність законів природи – і недовговічність законів суспільства, адже вони виникають разом з виникненням суспільства; закони природи відбуваються, тобто діють стихійно, незалежно від людей, – закони суспільства проявляються у свідомій діяльності людей; закони суспільства мають більш складний характер, вони пов’язані з високим рівнем організації соціуму як форми руху матерії.
Другою особливістю соціального пізнання є його історичність. Людина завжди живе суспільним життям, включена в ті цінності й культуру, які прийняті у суспільстві. Але історичне пізнання ніколи не може бути засвоєним наступними поколіннями повною мірою, для нього характерна неповнота інформації: щось завжди невідоме, щось ніколи не може бути відтвореним повністю, як, наприклад, духовна атмосфера того часу, так звана “аура” тощо.
Тому соціальне пізнання в історичному плані є складним процесом, більш того, воно залежить від того, які питання ставить суспільство сьогодні, пізнаючи минуле. Адже у минулому ми шукаємо відповідей, важливих для нашого сьогодення, ми заглядаємо у минуле, прагнучи зрозуміти теперішнє становище. Людина завжди є представником не лише свого часу, але й свого середовища, своїх потреб та інтересів, тому і відповіді на поставлені питання є різними у різні часи і в різних народів.
Отже, знання історії дає можливість визначити тенденції розвитку (а особливістю законів суспільства є те, що вони проявляються як тенденції. Тому у минулому соціальне пізнання цікавить те, що впливає на сучасність: нас мало сьогодні цікавлять хрестові походи, але питання становлення держави, менталітету, свободи людини є актуальними для нас і сьогодні, особливо для сучасного українського суспільства.
Накінець, третя особливість соціального пізнання в тому, що у порівнянні з природними явищами чи речами соціальна дійсність складніша й мінлива. Тому її важко відобразити в поняттях, у певній системі категорій. І якщо у природничих науках використовуються штучні мови – чіткі й однозначні – то у соціальному пізнанні ми використовуємо нашу багатозначну, природну мову, ті слова, які вживаємо і в буденній мові, і в науковому пізнанні. Адже сам характер соціальних явищ та процесів не дає можливості точних і однозначних оцінок: наприклад, такі поняття, як “доброта”, “благородство”, “справедливість”, “рівність” та інші не можуть бути точно визначеними. Але така невизначеність, нечіткість мови соціального пізнання об’єктивна, пов’язана зі складністю предмету соціальної філософії.
До сказаного можна, мабуть, додати ще одну специфічну рису соціального пізнання – обмеженість застосування методу експерименту, надзвичайного важливого методу у природничонауковому пізнанні, різновиді суспільної практики. Людству сумновідомі масові експерименти, які проводилися у нацистській Німеччині (холокост та ін.), у сталінські часи в СРСР (Гулаг, масові депортації народів тощо); їх трагічні наслідки відчуваються й сьогодні, у тому числі і в Україні...
^ Соціальна філософія в системі суспільних наук. Наголошуючи знову і знову на надзвичайній складності суспільства як природно-історичного процесу, на його динамізмі (а про це ще буде мова у наступних лекціях), можна зробити висновок, що його пізнання не може здійснюватися засобами якоїсь однієї чи декількох наук. Суспільство як соціальна система пізнається системою суспільних наук, його пізнання вимагає комплексного підходу. Ці науки (їх називають і соціальними, останнім часом – гуманітарними) мають один об’єкт – суспільство, але їх роль у цьому пізнанні зводиться до того, що предметом дослідження є окремі сфери суспільства -–матеріальні чи духовні.
Отже, суспільствознавство є сукупністю наук про суспільство, його функціонування та розвиток. Кожна з цих наук вивчає:
– процес виникнення суспільства (такими є антропологія як наука про виникнення й розвиток людини як суспільної істоти); історія первісного суспільства, археологія, яка вивчає пам’ятки матеріальної культури минулих суспільств та інші);
– процес функціонування суспільства у відповідності з видами суспільних відносин: економічні науки (від політичної економії до економік галузей виробництва – промисловості, її галузей, сільського господарства та інших); соціально-політичні науки (політологія); юридичні науки; психологічні науки тощо.
У вивченні суспільства значна роль належить соціології як науці про закономірності виникнення і розвитку соціальних утворень, соціальних систем, форм спільності тощо. Філософія історія розглядає й оцінює історію з точки зору виявлення закономірностей історичного процесу, вивчення специфіки історичного знання, сенсу і спрямованості людської історії.
Пізнання суспільства неможливе без пізнання його історичного розвитку, тобто його історії. Історична наука займається описом історичних подій у їх взаємозв’язку і послідовності; прослідковує дії загальних закономірностей в конкретній історії різних країн та народів; розкриває власне історичні закони, які визначають своєрідність історичних подій.
Отже, кожна з суспільних наук досліджує один і той же об’єкт – суспільство, але з різних сторін, тобто кожна з них має власний предмет пізнання і свої засоби пізнання.
Специфіка ж підходу до вивчення суспільних явищ з позицій соціальної філософії виявляється у розгляді суспільних явищ з точки зору причин їх виникнення, у з’ясуванні найбільш загальних законів їх розвитку і функціонування. Якщо говорити про своєрідний “стрижень” соціальної філософії, то ним є вивчення відносин людини і суспільства у всій складності їх відтінків, тобто суспільного буття людини.
Отже, головною особливістю предмету соціальної філософії є те, що вона вивчає не ту чи іншу сторону життя суспільства, а суспільство в цілому, суспільство як цілісну систему. Соціальний філософ на основі узагальнення знань про суспільство розглядає його в цілому, добуває інтегративне знання про суспільство як систему, яка має свою історію, досягла певного рівня розвитку, функціонує у тісній взаємодії економічних, соціальних, політичних, психологічних та інших, коротко кажучи – матеріальних та духовних факторів.
Соціальна філософія є світоглядною наукою, оскільки вивчає закономірності й проблеми розвитку суспільства через визначення місця і ролі в ньому людини. До числа її ключових проблем відносяться:
– проблеми людського начала: як виникла людина? Які основні визначальні чинники її появи та існування? Природне в людині та суспільстві тощо;
– проблеми індивідного начала в суспільстві: яким чином можливе перетворення індивідного в суспільне і навпаки? Взаємодія індивідів як основний елемент соціуму;
– проблеми розвитку та функціонування законів соціальної системи;
– проблеми способів людського буття у суспільстві: діяльності, праці, виробництва;
– проблеми соціальних форм духовного, його об’єктивації та індивідуального освоєння;
– накінець, проблеми спрямованості людської історії.
Соціальна філософія, таким чином, є розділом філософії, який включає в себе вивчення якісної своєрідної суспільства, його відмінностей від природи, відношення до держави, релігії, моралі, духовної культури; його цілей, суспільних ідеалів, генези і розвитку соціальної історії, її долі і перспектив.
Розглянувши це питання, перейдемо до аналізу природного, економічного, соціального та етносоціального, політичного та духовного буття (життя) суспільства.
^ Природа як матеріальна передумова виникнення і розвитку суспільства. Етимологічно, тобто відповідно до первісного значення слова, поняття “природа” є похідним від слів “при роді” (тобто родовій общину), “при родах”, “при родильниці” (тобто при народженні, адже природа породжує людину). Але це поняття і в літературі, і в буденній мові вживається неоднозначно.
У найширшому розумінні природа – це все існуюче, весь світ у багатоманітності його проявів. У цьому значенні поняття “природа” охоплює все сутнє, весь Всесвіт, воно близьке до поняття “матерія”. Природа не має ні початку, ні кінця, безкінечна у просторі і часі, перебуває в безперервному русі, змінах. Про це говорив І.Кант, підкреслюючи, що природа у загальному розумінні слова є існування речей, підпорядкованих законами. У цьому сенсі природа включає в себе і суспільство.
В іншому розумінні природа – це об’єкт науки, точніше – сукупність об’єкт “наук про природу”, природознавства.
Але найбільш вживаним є розуміння природи як сукупності об’єктивних умов існування людства, оточуючого його середовища, як частини матеріального світу, що певною мірою протистоїть суспільству. Саме у цьому розумінні поняття “природа” вживається для характеристики її місця і ролі в системі відношень людини і суспільства до об’єктивної дійсності, розуміння якої протягом розвитку людства історичного змінювалося.
Таким чином, поняття “природа”, “природне середовище” мають важливе практичне та психологічне значення, оскільки в них акцентується увага на тій частині світу, центром якої є людина і яка є сферою її проживання, об’єктом вивчення та перетворення. У цьому аспекті природа як складова частина світової цілісності становить основу буття людини та суспільства, предмет людської діяльності, середовище людського існування.
Протилежне поняттю “природа” – поняття “культура”. Не розглядаючи останнє детально (про це йтиме мова в одному з наступних розділів), лише констатуємо, що культура – це освоєне, перетворене людиною, природа ж – те, що протистоїть людині, існує за своїми власними, не залежними від людини законами. Культура, таким, чином, є природою, що перетворена людиною. Діяльність людини тому можна розглядати як перетворення природного, натурального в культурне, штучне. Саме у цьому перетворенні природи знаходить прояв сутність людського існування в світі.
Людина у своїй діяльності протиставлена природі, але водночас вона є частиною і породженням великої “матері-природи”. Природа ж пов’язана сама з собою, оскільки людина є її частиною. Тому культурній історії людства передувала природна передісторія, в процесі якої складалися природні передумови суспільного життя.
Але природа для людини – не лише умова її існування, не тільки сфера її перетворюючої діяльності. На цих засадах виникають і розвиваються й інші форми відносин людини з природою, зокрема, крім практичного, пізнавальне відношення, яке реалізується у формі передусім природничих наук, оціночне ставлення до природи, яке має відображення у поняттях блага, краси, добра тощо. У сучасному світі людина вперше за свою історію змушена також брати на себе відповідальність за збереження тієї частини природи, яка включена до сфери розвитку продуктивних сил суспільства і стає дедалі ширшою.
Таким чином, людина, суспільство та культура водночас і протистоять природі, і органічно в неї входять. Така суперечність породжує різне розуміння взаємовідносин людини і природи, про що йтиме мова далі.
Найзагальніше уявлення про взаємодію людини і природи дає нам поняття “навколишнє середовище”, або сучасне – “довкілля”. Це середовище звичайно поділяють на природне і штучне навколишнє середовище або на так звану першу, неолюднену природу, яка існує незалежно від людини та її діяльності, і ще не стала предметом практичного перетворення і є потенційним об’єктом пізнання та освоєння (інколи її називають “натуральною природою”), і другу, тобто природу, як вже охоплена практичною діяльністю людини, є її результатом, тобто середовищем культури.
До природного середовища належать гео- та біосфера, тобто ті матеріальні системи, які виникли поза і незалежно від людини, але стали або ж можуть стати об’єктом її діяльності. З початком освоєння космосу такими об’єктами можна вважати і певну частину Сонячної системи, так званий ближній космос. Отже, природне середовище не обмежується лише географічним середовищем. Поняття “географічне середовище” було введене у географію та соціальну філософію французьким вченим Ж.Реклю (1830 – 1905) та російським природознавцем Л.І.Мечніковим (1838 – 1888), братом видатного фізіолога, і до початку космічної ери воно більш-менш адекватно відображало сутність проблеми. Що ж до сьогодення, то можна вважати географічним середовищем лише ту частину природи, з якою суспільство безпосередньо контактує на певному історичному етапі; воно охоплює лише поверхню Землі, становить надзвичайно важливу, але не єдину підсистему природного середовища існування людини, про що йшла мова в одному із попередніх розділів цього посібника.
Штучне середовище охоплює матеріальні та соціальні умови життєдіяльності людини, об’єкти естетичного і морального становлення людини до природи. Це матеріальні речі, створені людиною, які не існують у природі; рослини, тварини, виведені людиною завдяки природному добору чи генній інженерії; суспільні відносини, пов’язані з соціальною формою руху матерії і здійснювані через свідому діяльність людей, а також духовні, моральні, естетичні цінності тощо. Штучне середовище неминуче постійно наступає на природне, поглинаючи його. Це призводить до суперечностей, більш того, на думку багатьох сучасних вчених, до боротьби “двох світів” – природного й штучного.
На сьогодні людство створило штучне середовище свого існування, яке в десятки й сотні разів продуктивніше за природне середовище. До цього слід додати також техногенний вплив людини, який призводить до змін геологічних структур, створення штучних водойм, змін атмосфери і навіть свічення Землі, тобто зміни її випромінювання під впливом штучних енергетичних процесів.
Водночас природне середовище є не лише матеріальними умовами життєдіяльності людини і вихідним об’єктом виробництва, а й об’єктом певного естетичного й морального відношення. Тому ставлення людини до природи не визначається лише утилітарними, меркантильними інтересами, воно охоплює також і розуміння глибин людської душі.
  1   2   3   4   5



Схожі:

Тема Буття суспільства (соціальна філософія) iconТема Філософія, її сутність, особливості та функції
Філософія як мудрість. Філософія як форма суспільної свідомості. Особливості філософського знання. Предмет філософії. Альтернативні...
Тема Буття суспільства (соціальна філософія) iconСоціальна структура суспільства, основні елементи
У свою чергу вони теж мають певний рівень організованості й упорядкованості власної структури. Це дає підстави стверджувати, що соціальна...
Тема Буття суспільства (соціальна філософія) iconВ. М. Юрківський Економічна і соціальна географія світу: Підруч. Для 10 кл. Серед шк. К.: „Гала,1998. Тема Взаємодія природи і суспільства Тема урок
...
Тема Буття суспільства (соціальна філософія) iconТема специфіка людського буття (філософська антропологія)
Але в тому й річ, що те, що здається нам найбільш знайомим, насправді є і найбільш складним, як тільки ми робимо спробу заглянути...
Тема Буття суспільства (соціальна філософія) iconЗахисти дисертацій по спеціалізованій вченій раді д 35. 051. 02
У нинішньому складі рада діє за наказом вак україни №327 від 14. 05. 2004, яким їй надано право проводити захист дисертацій на здобуття...
Тема Буття суспільства (соціальна філософія) iconПроблема буття у філософії мета розгляду теми
Категоріальні визначення буття в історії філософії. Особливості класичного та некласичного розуміння буття
Тема Буття суспільства (соціальна філософія) iconТема Соціальна структура і політика План
Отже, до первинних може належати сім'я, сусідські спільності, тимчасові групи відпочинку і т д. До вторинних співробітники на фабриці,...
Тема Буття суспільства (соціальна філософія) iconДмитро чижевський українська філософія що таке філософія? Саме слово філософія є грецьке й означає «любов до мудрості»
Значення слова «філософія» змінюється й для неї залишається якась сфера дослідження поза межами окремих конкретних наук. Філософія...
Тема Буття суспільства (соціальна філософія) iconКнига на сайте: Авторская редакция удк 2 Більченко Є. В. Національний педагогічний університет імені М. П. Драгоманова
«філософія поезія». На основі застосування діалогічного, герменевтичного та феноменологічного підходів автор пропонує пом’якшити...
Тема Буття суспільства (соціальна філософія) iconТема «Проза 1920 1930 років XX століття»
Тема уроку: Ю. Яновський. Роман у новелах «Вершники». Ідея нетлінної вартості національних основ буття, спадковості поколінь, духовної...
Додайте кнопку на своєму сайті:
Документи


База даних захищена авторським правом ©te.zavantag.com 2000-2017
При копіюванні матеріалу обов'язкове зазначення активного посилання відкритою для індексації.
звернутися до адміністрації
Документи