Урок №1 Тема: Вступ. Роль мови у суспільстві. Риси офіційно-ділового стилю icon

Урок №1 Тема: Вступ. Роль мови у суспільстві. Риси офіційно-ділового стилю




НазваУрок №1 Тема: Вступ. Роль мови у суспільстві. Риси офіційно-ділового стилю
Сторінка1/11
Дата конвертації29.03.2013
Розмір2.39 Mb.
ТипУрок
  1   2   3   4   5   6   7   8   9   10   11

Урок № 1

Тема: Вступ. Роль мови у суспільстві. Риси офіційно-ділового стилю.

Мета:визначити рівень знань учнів з предмету,узагальнити і систематизувати знання учнів про мову як засіб спілкування і пізнання дати поняття літературна мова. Повторити стилі української мови. Формувати знання про риси і норми сучасного ділового письма. Розвивати мовлення учнів, вміння послідовно висловлювати свою думку. Виховувати самостійність мислення, лю­бов до рідної мови.

Обладнання:Бабич Н.Д. Основи культури мовлення.-Л., 1990

Зубков М.Сучасне українське ділове мовлення-Х.,2001.Практикум з УДМ

Хід уроку

1.Організація учнів до уроку

2.Актуалізація опорних знань

3.Мотивація навчальної діяльності учнів

4.Основна частина уроку

4.1.Лекція

Мова як суспільне явище

З точки зору семіотики мова унікальна, але не єдина знакова система: є мова бджіл, дорожня сигналізація, алгоритмічна мова програмування. З точки зору науки про суспільство мово не має аналогів. Вона чуттєво відрізняється віл усіх суспільних явищ.

І. Мова, свідомість і соціальний характер трудової діяльності одвічно взаємопов'язані і складають підвалини людської своєрідності в біологічному виді Ноmо sаріеns.

2- Наявність мови є необхідною умовою Існування суспільства протягом усієї історії людства Будь-яке соціальне явище в своєму існуванні обмежене хронологічно: воно не первинне в людському суспільстві і не вічне. Так, не завжди існувала, на думку більшості фахівців, сім'я; не завжди були приватна власність , держава, гроші: не первинні також різні форми суспільної свідомості -наука, право, мистецтво, мораль, релігія. На відміну від непочаткових , і/або скороминущий явищ суспільного життя, мова первинна і буде існувати доти, поки існує суспільство.

3. Наявність мови є необхідною умовою матеріального і духовного буття в усіх сферах соціального простору. Будь-яке суспільне явище в своєму поширенні обмежене певним "місцем", своїм простором. Зрозуміло, в суспільстві все взаємопов'язане, однак, наука або виробництво не включають в себе (як компонент, умову, передумову, засіб) мистецтво, а мистецтво не включає в себе науку або виробництво. Інша справа мова. Вона глобальна всюдисуща. Будучи найважливішим і основним засобом спілкування, мова не відділима від усіх і будь-яких виявів соціального буття людини.

4. Мова залежить і не залежить від суспільства. Глобальність мови. її включеність у всі форми суспільного буття і суспільної свідомості породжують її надгруповий" і надкласовий характер. Однак надкласовість мови не означає її позасоціальності . Суспільство може бути розділеним на класи, але воно залишається суспільством, тобто певною єдністю, спільнотою людей. У той час як розвиток виробництва веде до соціальної диференціації суспільства, мова виступає як його найважливіший інтегратор. Водночас соціальна структура суспільства і соціолінгвістична диференціація мовної практики мовців відбивається в мові. Загальнонародна мова соціально неоднорідна. Її соціальна структура, тобто склад і значущість соціальних варіантів мови (професійне мовлення, жаргони, просторіччя, кастові мови та ін), а також типи комунікативних ситуацій у даному суспільстві визначені соціальною структурою суспільства. Однак, соціальні діалекти мови не стають особливими мовами.

5. Мова - це явище духовної культури людства. За допомогою мови здійснюється специфічно людська форма передачі соціального досвіду (культурних норм і традицій, природничого і технологічного знання).

6. Розвиток мови більш незалежний, ніж розвиток права, ідеології або мистецтв, від соціальної історії суспільства, хоч. зрештою, він зумовлений і спрямований саме соціальною історією. Важливо, однак, охарактеризувати міру цієї незалежності. Зв'язок історії мови та Історії суспільства очевидний: існують особливості мови й мовних ситуацій, відповідні певним періодам етнічної та соціальної історії. Так. можна говорити про своєрідність мов або мовних ситуацій в первісних суспільствах, у Середні віки, в Новий час. цілком очевидні також мовні наслідки таких соціальних потрясінь, як революції, громадянські війни: змішаються кордони діалектних явиш, порушується колишня нормативно-стилістична будова мови, оновлюється політична лексика і фразеологія. Однак в своїй основі мова залишається колишньою, єдиною, що забезпечу* етнічну і культурну) безперервність суспільства протягом усієї його історії.

Своєрідність мови як суспільного явища, передусім. грунтується на двох особливостях: по-перше, на універсальності мови як засобу спілкування і. по-друге, на тому, що мова – це засіб, а не зміст і не мета спілкування: семантична оболонка суспільної свідомості, але не сам зміст свідомості. Мова щодо духовної культури суспільства порівняння зі словником стосовно всієї різноманітності текстів, побудованих на основі цього словника. Одна і та ж мова може бути засобом вираження полярних ідеологій, суперечних філософських концепцій, незліченних варіантів життєвої мудрості.

Отже, мова виступає як універсальний засіб спілкування народу. Вона зберігає єдність народу в історичній зміні поколінь і суспільних формацій, всупереч соціальним бар'єрам. - тим самим об'єднуючи народ у часі, в географічному і соціальному просторі.

4.2.Практичні вправи

Вправа 1. Порівняйте три уривки, в яких йдеться про мову. Визначте стилі. Якими мовними засобами різняться ці уривки?

1) Мова виконує, серед інших, дуже важливу філософсько-світоглядну функцію: вона прив'язує етнос до його природного оточення, до ландшафту, до того кревного, предметно обжитого космосу. з рослинністю та звіриною включно. котрий становить неорганічне тіло народу. Литовські вчені повідомляють: складена геофізиками карта електромагнітних полів на території республіки збіглася з картою литовських діалектів з точністю до одного кілометра!... Мова "прописанна" в цілком певному земному просторі, і тому, переселяючись на інший терен, міняється, пристосовуючись до нових природних умов (Л. Забужко "Мова І влада").

2) Відштовхуючись від основних функцій мови - комунікативної і когнітивної. враховуючи значущість виховної , естетичної, пізнавальної. регулятивної, соціально орієнтаційної та інших функцій і державотвірне, державнооб'єднуюче, державнорозбудо вуюче начало української мови. її вивчення повинно грунтуватись на врахуванні конвенціональності мови. відкритості її системи, дискретності моделювання світу за допомогою мови. корелятивності /некорелятивності аналітичних і синтетичних тенденцій у системі, узусі, самому мовленнєвому акті, співвідношенні/неспіввідношенні кодувального і декодувального начал (Із статті А.П. Загнітка).

3) Вона вся з гомону полів, лісів і морів отчої землі, мережана сходом і заходом сонця, гаптована сяйвом місяця, зірок і переткана калиною, барвінком і вишневим цвітом - кожна її ниточка вимочена в Дунаї, криницях і струмках людської звитяги. Вона з голосу тура, мисливських сурем, скрипу дерев'яного рала, крику погонича, стогону вола в борозні, рокоту комбайна – вся з колосся. осмаленого війнами і торкнутого "мирною"радіацією. Вона з блиску козацької шаблі і весла невільницького човна, що чалить у бурях на тихі води - вся з шляхетного рицарства, що йому ніщо найстрашніші муки й тортури.Вона із земних глибин і небесних висот - уся в могутті інтелекту й криці моралі. Вона з колискової молодої матері над первістком - уся з шелесту дерева життя й пізнання зі старого в новий світ. Вона вся з тучі й грому, як з води і роси.-така українська мова. Ніжна й тендітна, а міцніша броньованої броні, бо єднає дух і тіло, бо їй в основі - непорочність й чистота. (Б. Харчук)

Вправа 2. Про які функції мови (мовлення) йдеться в наведених текстах? Чому комунікативну і пізнавальну функції називають функціями мови, а інші - функціями мовлення? Чи згодні Ви з тим, що окремі функції мовлення можна розглядати як особливі окремі прояви основної функції мови - комунікативної?

З. Значення слів і зміст граматичних категорій відобразили перший і тому багато в чому життєво важливий досвід освоєння людиною навколишньої дійсності. Ці початкові уявлення загалом не суперечать пізніше здобутому знанню; навпаки, вони утворюють той фундамент, на якому поступово споруджуються стіни більш повного, глибокого і точного знання про світ.

2. Основним засобом вираження емоцій у мові є інтонація. Певно, змістовний репертуар інтонацій сягає кількох десятків модадьно-емоційних відтінків*.Емоції в мові виражаються також за допомогою вигуків і (значно меншою мірою) словами з емоційно-експресивною конотацією**. Чим сильніше в слові експресивно-оцінний компонент значення, тим невизначенішим є його денотат*** (пор.. овва!, чортяка, ясонька, галдикати, пройдисвіт).

* ^ Модальні значення (від лат, міра, спосіб, правило) - значення можливості, бажаності, необхідності, наказу, заборони, упевненості та ін. У граматиці модальні значення виражаються насамперед за допомогою дієслівних способів, у лексиці - за допомогою таких слів, як можна, не можна, треба, зобов'язаний, необхідно, хочу, повинен, мабуть, звичайно та ін.

** Конотація (від лат, разом і означаю) - додаткові емоційно-оцінні відтінки в значеннях слів або граматичних форм, яких набуває основне (денотативне) значення. Словники вказують на ту або іншу конотацію слів за допомогою таких позначок: несхвальне, зневажливе, лайчиве, .жартівливе, іронічне, шанобливе та ін. *** Денотативний компонент лексичного значення, або денотат (від лат. -позначаю) - предметне значення слова, вказівка на те, що називається даним словом. Багато які синоніми збігаються за денотатом, розрізнюючись конотаціями або стилістичним забарвленням (збіговисько- форум, обличчя-пика-фізіономія: казати неправду - брехати тощо).

3. Реалистическая художественная литература. опережая психологию и лингвистику. не раз обращала внимание на то, как само звучание или строй слова способны нравиться или не правиться, возмущать. волновать. радовать. Л.Толстой в "Войне и мире" замечает. как гусарский полковник, докладывая об исходе боя, дважды с видимым удовлетворением произносит звучное и очень военное слово наповал. Николенька Иртеньев в "Юности". говоря о своей "комильфотной ненависти" к новым товарищам, признается, что это чувство возбуждали «в особенности их манера говорить, употреблять я интонировать некоторы слова. Например, они употребляли слова: глупый, вместо дурак, словно вместо точно, великолепно вместо прекрасно и т.п., что мне казалось книжно и отвратительно непорядочно" .В рассказе Чехова "Мужики" ,женщина каждый день читает Євангелие и многого не понимает, "но святые слова трогали ее до слез. и такие слова, как "аще" и "дондеже", она произносила с сладким замиранием сердца».

4. Завдяки ритму, римі, особливій точності й вагомості кожного слова, "доладності" твору взагалі художні тексти являють собою мовні структури, для яких характерна особлива стійкість до перетворень. Така стійкість викликає в слухача або читача відчуття того, що сприйманий текст - це єдино можливе мовне втілення "ось цього" змісту та водночас - відчуття достовірності і значності змісту, укладеного в текст.

5. Підрядковий переклад повинен зазнавати подальшої обробки, щоб стати художнім твором, оскільки для цього необхідно передати не значення слів, а характер образів перекладаного твору.

6. Така функція є основною в привітаннях, поздоровленнях, в чергових розмовах про погоду, міський транспорт й інші загальновідомі речі. При цьому співрозмовники начебто відчувають свого роду норми допустимої глибини або гостроти таких розмов: наприклад, згадка про вчорашню телепередачу не переростає в розмову щодо суті змісту або художньої якості програми. Іншими словами, спілкування йде заради спілкування, воно свідомо або звичайно неусвідомлено спрямоване на встановлення або підтримку контакту.

7. У давнину, вибираючи ім'я дитині, що народилася, людина нерідко ніби грала з духами в хованки: то вона зберігала в таємниці "справжнє" ім'я (і дитина зростала під іншим, не "секретним" ім'ям): то нарікали дітей назвами тварин. риб. рослин: то давали "погане Ім'я" - шоб злі духи не бачили в його носії цінної здобичі. Таке ім'я-оберіг отримав при народженні майбутній пророк, фундатор зороастризму Заратуштра (Заратустра): на авестійськії мові слово Заратуштра означало "староверблюдний".

8. Вже сприйняття, тобто один з перших рівнів чуттєвого пізнання, у людини опосередковане мовою: "... мова с начебто своєрідною призмою, через яку людина "бачить" дійсність... проецируючи на неї за допомогою мови досвід суспільної практики" (Леонтьєв). Переважно на основі мови функціонують пам'ять, уява, увага. Надзвичайно великою є роль мови в процесах мислення. Формування думки являє собою єдиний мисленнсво-мовленнєвий процес, в якому беруть участь мозкові механізми і мислення і мови. "Думка не виражається, але здійснюється в слові" (Виготський).

4.3Теоретичний матеріал. Літературна мова. Мовна норма. Стильові різновиди української літературної мови. Риси офіційно-ділового стилю. Стиль сучасного ділового письма. Культура ділового мовлення.

4.4 Практичні вправи(стиль сучасного ділового письма)

5.Підсумок уроку.

6.Домашнє завдання:скласти лист-відмову.


Урок № 2

Тема: Усне ділове мовлення. Особливості УДМ. Візитна картка. Прийом відвідувачів. Телефонна розмова. Бесіда. Ділові наради.

Мета :формувати знання учнів про особливості усного ділового мовлення. Розвивати мовлення учнів, вміння послідовно висловлювати свою думку. Виховувати самостійність мислення, лю­бов до рідної мови.


Хід уроку

1.Організація учнів до уроку

2.Актуалізація опорних знань

3.Мотивація навчальної діяльності учнів

4.Основна частина уроку

4.1.Лекція

1)Усне мовлення – це слухове сприймання певної інформації.

За допомогою усного мовлення спілкування і обмін думками відбувається безпосередньо. В усному мовленні вживається побутова й діалектна лексика, слова розмовно-просторічного характеру, своєрідні фразеологізми.

Синтаксична будова усної мови характеризується тим, що в ній здебільшого вживаються прості речення, часто – неповні. У складних реченнях переважає сурядність. Зв’язок речень переважно безсполучниковий. Рідко вживаються дієприкметникові й дієприслівникові звороти. Речення усної мови часто не вкладаються в звичайні синтаксичні рамки.

За характером спілкування усне мовлення – діалогічне, має ряд лексичних особливостей.

В усному мовлення широко використовуються додаткові засоби висловлення: інтонація, жести, що надають відтінок переконливості та емоційності.

Звичайна сфера застосування усного мовлення – бесіда, розмова.

Усні виступи, доповіді, звіти, лекції являють собою проміжну форму між усною і писемною формами літературної мови. Це складний вид усного мовлення, ніж розмовний, бо тут все-таки обмеженіше використовуються допоміжні засоби (жести, інтонація)

Усне мовлення кожної людини свідчить про рівень її освіченості, культури. Відомий український педагог В.Сухомлинський писав, що “мовна культура – це живодавній корінь культури розумової, високої, справжньої інтелектуальності. Щоб правильно розмовляти й писати, треба прагнути до удосконалення своїх знань, набутих раніше, треба любити українську мову й свою справу”.

2)Без мови неможливе існування будь-якого людського колективу, виробництва, трудової діяльності, творчої праці. Головна складність в обладнання усним мовленням полягає у необхідності визначати на слух, інтуїтивно доцільності чи недоцільності того чи іншого слова, звороту, інтонації, манери мови у кожному конкретному випадку.

^ До усного ділового мовлення ставляться такі вимоги:

точність у формулюванні думки, не двозначність;

логічність;

стильність;

відповідність між змістом і мовними засобами;

відповідність між мовними засобами та обставинами мовлення;

відповідність між мовними засобами та стилем викладу;

вживання сталих словосполучень;

різноманітність мовних засобів;

нешаблонність у побутові висловлювання;

доречність;

виразність дикції;

відповідність інтонації мовлене вій ситуації

Необхідно, щоб ці вимоги базувалися на знанні літературної норми і чутті мови. Усне ділове мовлення – це розмовно-літературне мовлення, воно наближається до мовлення писемного.


3)Наради стали невід’ємною частиною нашого життя. Їх проводять для вирішення виробничих питань на підприємствах та в установах, організаціях.

Нарази є одним з найефективніших способів обговорення актуальних питань і прийняття рішення у всіх сферах громадського і політичного життя.

Залежно від мети і завдань, які потрібно вирішити, ділові наради поділяються на проблемні, інструктивні та оперативні.

Проблемні наради проводять у невеликому колі спеціалістів або компетентних осіб для того, щоб знайти оптимальне управлінське вирішення обговорюваних питань. Схема вирішення таких питань містить доповідь, запитання до доповіді, обговорення доповіді, вироблення загального рішення, прийняття голосуванням присутніх.

Інструктивні наради організовують безпосередньо управлінці з метою доведення до працівників загального завдання, передачі розпоряджень, необхідних відомостей по управлінській вертикалі чи горизонталі, залежно від фахового рівня виконавців.

Оперативні наради скликають для отримання інформацій про поточний стан справ за схемою вертикального розпорядку інформації. Особливості оперативних нарад є їх проведення у точно визначені дні й години, що дає змогу учасникам планувати свою діяльність. Позапланові оперативні наради спричиняють неритмічність виконання їх учасниками прямих обов’язків і тому проводяться в надзвичайних ситуаціях.

Наради корисні лише тоді, коли вони добре організовані, досягають визначеної мети і дають можливість зекономити робочий час.

4)^ Публічний виступ – це один з видів усного ділового спілкування. Залежно від змісту, призначення, способу проголошення та обставин спілкування виділяють такі основні жанри публічних виступів:

1)громадсько-політичні промови, (лекції на громадсько-політичні теми, виступи на мітингах, на виборах, звітні доповіді, політичні огляди);

2) академічні промови (наукові доповіді, навчальні лекції, наукової дискусії);

3) промови з нагоди урочистих зустрічей (ювілейні промови, вітання, тости).

Кожен з перелічених видів має відповідне призначення, тобто переслідує певну мету – проінформувати, переконати чи створити настрій у відповідної аудиторії.

Переконання як мета виступу виникає під час обговорення певної теоретичної чи практичної проблеми. Промовець ставить перед собою завдання переконати аудиторію, звертаючись і до розуму, і до почуттів своїх слухачів. Успіх його залежить від добору аргументів і вміння розташувати їх у порядку наростання переконливості. У кінці виступаючий, як правило, ще раз наголошує на головних аспектах теми й закликає до певних дій чи до прийняття певних рішень.

Така мета, як створення певного настрою, постає на всіляких урочистостях: на святах, на ювілеях на річницях.

5)Один із різновидів ділового спілкування є телефонна розмова. Вона розширює, прискорює ділові контакти, дає можливість оперативно передати чи прийняти певне повідомлення.

У телефонній розмові беруть участь двоє співрозмовників: той, хто телефонує, і той, хто приймає інформацію. Може бути й третя особа – посередник, який з’єднує співрозмовників. Тут особливо важливим є слова ввічливості вибачте, будь-ласка, дякую.

Вибір мовних засобів для телефонної розмови залежить від того, хто, куди, кому і з якою метою телефонує.

Умовно телефонну розмову можна поділити на офіційну і приватну. Кожне з них вимагає відповідного етикету.

Телефонна розмова, як правило, починається привітання. Не слід запитувати: з ким я говорю? Якщо розмовляє н той, з ким ви хочете поговорити, необхідно попросити викликати потрібну людину. Робити це слід коректно, ввічливо.

Часто в державних установах можна почути шаблонну фразу турбує вас таки-то... Ділова телефонна розмова в роботі установи чи закладу аж ніяк не може турбувати, бо вона для цього й призначена.

Розмова по телефону має бути спокійною, розбірливою, чемною, лаконічною. Тому треба заздалегідь її продумати.

Також важливим є вміння слухати співрозмовника. Вихована людина не буде перебивати співрозмовника чи поправляти.

За етикетом завершує телефонну розмову як у діловому, так і в приватному спілкуванні, її ініціатор.

Завершуючи телефонну розмову, обов’язково треба попрощатися.

Варто пам’ятати, що надмірна ввічливість, улесливість на прикрашають співрозмовника, а навпаки, свідчить про його низький етичний рівень і можуть викликати роздратування.

Бесіда — це форма спілкування з метою обміну думками, інформацією, почуттями тощо. Бесіда сприяє також активізації зусиль партнерів для забезпечення співробітництва та впливу одне на одного. Орієнтовно можна назвати такі функції бесіди:

обмін інформацією, формування перспективних заходів і процесів;

контроль і координація вже розпочатих дій;

взаємне спілкування людей під час виконання виробничих завдань;

підтримка ділових контактів на рівні виробничих підрозділів, регіонів, держав;

пошук, висунення і оперативна розробка робочих ідей, стимулювання людської думки в певному напрямку;

розв'язання етичних проблем, що виникли в якійсь ситуації, та ін.

Кожна бесіда — це новий акт тому не існує загальних рецептів, які б забезпечували високу ефективність бесіди в усіх випадках.

Це завжди процес творчий, що приносить радість відкриття нового в житті, у співрозмовника й у собі. Водночас склалися певні моральні та психологічні вимоги до організації індивідуальної бесіди.

Існують загальні положення, принципи, застосування яких сприяє досягненню успіху бесіди.

^ Види бесід

Існують різні види бесід. Якщо за основу кваліфікації взяти мету спілкування та зміст бесіди, то можна виокремити бесіди ритуальні, глибинно-особистісні та ділові. Під час ритуальних бесід люди спілкуються, дотримуючись певного мовленнєвого етикету. Як правило, ці бесіди характерні для обрядів, звичаїв будь-якої спільноти людей. Людина, яка звикла до цього, почувається під час виконання обряду спокійно і впевнено. Вона знає, що і як їй потрібно говорити в різних ситуаціях і чого варто сподіватися від інших. Уміння людини підтримувати ритуальні бесіди свідчить про те, що вона опанувала перший рівень культури спілкування.

Глибинно-особистісні бесіди відіграють у нашому житті велику роль Вони, як правило, характерні у спілкуванні між близькими людьми — рідними, коханими, дітьми, друзями та ін. Основна особливість таких бесід полягає в тому, що саме в них найповніше проявляються й реалізуються наші гуманістичні комунікативні установки та моральні норми. Вступаючи в контакт із близькими, людина сподівається на те, що її не лише зрозуміють, а головне, сприймуть, якою вона є, захистять і нададуть допомогу.

Велику роль у житті людей відіграють ділові бесіди Їх предметом, як правило, є конкретне діло.

Серед ділових бесід розрізняють інформаційні: у "конкурентній ситуації"; "під тиском мовника"; з метою викладу своєї позиції. Виходячи з професійної спрямованості розрізняють бесіди управлінські, педагогічні правові, медичні та ін. Тут основна увага приділяється особливостям саме ділових бесід і їх різновидам. Майже всі справи, трудові акції будь-яка спільна праця людей починаються, здійснюються і завершуються за допомогою різних за формою, змістом і функціями ділових бесід.

Залежно від кількості учасників бесіди поділяються на індивідуальні та групові.

Характеристики індивідуальної бесіди.

Індивідуальна бесіда — це діалог двох співучасників, які є значущими одне для одного і прагнуть (обоє або один) досягти певної мети.

Індивідуальна бесіда стає такою формою, яка сприяє зближенню поглядів співрозмовників, встановленню між ними контакту, довіри і взаєморозуміння. Відомо, що людина один на один поводиться інакше, аніж в оточенні багатьох людей. Річ у тім, що у присутності інших вона використовує різні ролі, хоче здаватись цікавішою, привабливішою, зберегти почуття власної гідності. Тому нерідко тільки віч-на-віч зустрівшись із людиною, можна визначити її позицію і знайти пояснення її діям. Людина, знаючи і пам'ятаючи про це, завжди намагатиметься надавати право партнерові по спілкуванню залитися самим собою. Вона не маніпулюватиме іншим, а вестиме власну партію і даватиме змогу це робити іншому, тобто "партитуру спілкування" співрозмовники розроблюють спільно. Це визначатиме характер бесіди та її результат.

Розрізняють такі етапи індивідуальної бесіди: початок, передавання інформації, аргументування, спростування бесідника та прийняття рішення.

Оскільки успіх в індивідуальній бесіді значною мірою від контакту, що встановлюється між співрозмовниками, можна назвати такі її етапи: підготовка до бесіди, встановлення контакту, орієнтування в ситуації й людях, обговорення питання і прийняття рішення, вихід із контакту. Такий поділ на етапи чіткіше визначає спрямованість у пошуку способів і засобів спілкування, правил проведення бесіди.

Підготовка до бесіди

При підготовці до індивідуальної бесіди аналізується ситуація, в якій вона відбуватиметься, вивчаються типові та індивідуальні особливості співбесідника, зокрема його інтереси та установки.

Найчастіше під час проведення індивідуальної бесіди, зокрема ділової, намагаються одразу ж досягти мети, жорстко орієнтуючись на остаточний результат. Це хибний шлях, позаяк ігнорується підготовчий етап бесіди. І тому нерідко розмова начебто відбувається, але з самого початку вже запрограмовано її негативний результат.

Виходячи з аналізу літератури та практичного досвіду багатьох людей як орієнтовні можна запропонувати такі правила підготовки до бесіди:

обрати найбільш вдалі момент і місце для проведення бесіди і лише після цього домовлятися про зустріч;

з'ясувати все про співрозмовника, зокрема його ставлення до ініціатора бесіди та рівень моральної культури;

зібрати і систематизувати інформацію, необхідну для розмови;

створити відповідну атмосферу довіри, щоб схилити до себе співрозмовника;

визначити мету, стратегію та тактику проведення бесіди, виділити базові слова, ключові речення;

уявити собі позицію співрозмовника з цього питання та хід бесіди, передбачити нюанси, які можуть вплинути па її перебіг і результат.


4.2 Практичні вправи

5.Підсумок уроку.

6.Домашнє завдання:скласти публічний виступ (вільна тема).


УРОК №3

Тема: Усне ділове мовлення. Особливості публічного виступу. Жанри публічних виступів:доповідь, промова,лекція,прес-конференція. Культура ДМ.

МЕТА:формувати знання учнів про особливості усного ділового мовлення. Розвивати мовлення учнів, вміння послідовно висловлювати свою думку. Виховувати самостійність мислення, лю­бов до рідної мови.

Хід уроку

1.Організація учнів до уроку

2.Актуалізація опорних знань

3.Мотивація навчальної діяльності учнів

4.Основна частина уроку

4.1.Лекція

Доповідь це значний за обсягом документ, призначений для усного виголошення, який обов'язково містить певні висновки і пропозиції. У доповіді наявний значний фактичний матеріал (тому її тези часто пропонують слухачам заздалегідь); вона, як правило, розрахована на підготовлену аудиторію. Текст доповіді може бути предметом обговорення, зазнавати критики, доповнюватися новими положеннями тощо. Різновиди доповіді: ділова, політична, звітна, наукова.

Промова це невеликий (до 10-15 хв.) усний виступ, що має на меті висвітлення певної інформації, вплив не тільки на розум, а й на волю й почуття слухачів. Давньоримська схема: що, для чого, у який спосіб і зараз актуальна для промовця. Промова повинна бути логічно струнка, переконлива, емоційно насичена. Основні різновиди промов: ділова, ювілейна, святкова, агітаційна, мітингова.

Лекція це публічний виступ, основним призначенням якого є пропаганда наукових знань. Лекція містить науково доведену й перевірену інформацію, визнану в науковому світі. Лекції різноманітні за своїм змістом і формою викладу. Залежно від слухацької аудиторії розрізняють два основні типи лекцій: популярні (розраховані на непідготовленого слухача) й академічні (розраховані на слухача, який має певний рівень знань).

Виступ у дискусії це лаконічний (до 25 хв.), чітко аргументований виклад певного погляду на проблему. Виступ найчастіше не готується завчасно і є спонтанною мовною реакцією на щойно почуте на зборах, нараді, семінарі, науковій конференції тощо. Полемічність, стислість, точність і чіткість формулювань - основні риси виступу.

Залежно від змісту, призначення, форми чи способу виголошення, а також обставин публічний виступ поділяється на такі жанри, як доповідь, промова, бесіда, лекція, репортаж.

Доповідь ділова містить виклад певних питань із висновками і пропозиціями. Інформація, що міститься в доповіді, розрахована на підготовлену аудиторію, готову до сприйняття, обговорення та розв’язання проблем. Максимальний результат буде досягнуто, якщо учасники зібрання будуть завчасно ознайомлені з текстом доповіді. Тоді можна очікувати активного обговорення, аргументованої критики, посутніх доповнень і плідно вираженого рішення.

Доповідь звітна містить об’єктивно висвітлені факти та реалії за певний період життя й діяльності керівника, депутата, організації чи її підрозділу тощо. У процесі підготовки до звітної доповіді доповідач мусить чітко окреслити мету, характер і завдання, до кожного положення дібрати аргументовані факти, вивірені цифри, переконливі приклади, влучні і доречні цитати. Варто також укласти загальний план й усі положення та частини пов’язати в одну струнку систему викладу.

Після обговорення, доповнень і коректив доповідь схвалюють зібранням і приймають остаточне рішення, як програму майбутніх дій на подальший період.

Промова- це усний виступ із метою висвітлення певної інформації та впливу на розум, почуття й волу слухачів, логічною стрункістю тексту, емоційною насиченістю та вольовими імпульсами мовця.

Давньоримська ораторська схема: що, для чого, у який спосіб може і нині бути визначальною для промовця. Отже, ураховуючи вид промови, оратор повинен змінювати й характер виступу, і засоби, якими оперуватиме під час її виголошування.

Із промовою виступають на мітингах, масових зібраннях на честь певної події, ювілею тощо.

Мітингова промова зазвичай виголошується на злободенну тему й стосується суспільно значущої проблеми, яка хвилює широкий загал. Цей короткий, емоційний виступ розрахований на безпосереднє сприймання слухачів. Завдання оператора - виявити нові, нестандартні аспекти теми, спонукавши присутніх по-новому сприйняти уже відомі факти і реалії.

Успішність мітингової промови залежить від індивідуального стилю оратора, його вміння доречно використовувати весь арсенал вербальних і невербальних засобів спілкування та майстерності імпровізувати залежно від реакції аудиторії. Палка, заклична, актуальна, майстерно виголошена мітингова промова, як свідчить історія- дієвий чинник впливу на свідомість слухачів.

Агітаційній промові притаманні практично всі складові промови мітингової. Торкаючись актуальних суспільно-політичних проблем, активно впливаючи на свідомість, промовець спонукає слухача до певної діяльності, до нагальної необхідності зайняти певну громадянську позицію, змінити погляди чи сформувати нові. В агітаційній промові, як правило, роз’яснюють чи з’ясовують певні питання, пропагують певні думки, переконання, ідеї, теорії тощо, активно агітуючи за їхню реалізацію чи втілення в життя.

Ділова промова характеризується лаконізмом, критичністю, спрямування, полемічністю та аргументованістю викладених в ній фактів. На відміну від мітингової та агітаційної ділова промова орієнтована на логічно виражене, а не емоційно схвильоване сприйняття слухача. Частіше цей виступ не має самостійного значення, він зрозумілий і сприймається лише в контексті проблеми, що обговорюється на конкретному зібранні.

Ювілейна промова Присвячується певній даті, пов’язаній з ушануванням людини, групи осіб, урочистостям на честь подій з життя та діяльності організації, установи, закладу тощо. Якщо це підсумок діяльності до ювілейної промові можна включати в хронологічному порядку найважливіші етапи діяльності та досягнення ювіляра, побажання подальшого плідного розвою та всіляких гараздів.

Доречна пафосність не повинна переходити в заштамповану, нудну одноманітність. Слушними в ювілейній промові будуть експромти й імпровізації, тактовні жарти та дотепне акцентування уваги слухачів на своєрідних рисах ювіляра, спогади про цікаві й маловідомі факти з його життя та діяльності.

Лекція є однією з форм пропаганди, передачі, роз’яснення суто наукових, науково-навчальних, науково-популярних та ін. знань шляхом усного викладу навчального матеріалу, наукової теми, що має систематичний характер.

Навчально-програмові лекції становлять систематичний виклад певної наукової дисципліни. Обов’язковою складовою частиною цих лекцій має бути огляд і коментар наукової літератури, акцентування уваги на ще не розв’язаних питаннях і проблемах.

Настановча-вступна лекція має на меті ввести слухача в коло питань певної дисципліни, познайомити з її предметом, зацікавити слухачів подальшим вивченням запропонованого матеріалу.

Оглядові лекції, як правило, читають після вивчення всього курсу. Вони мають на меті систематизувати знання слухачів із певного предмета, наштовхнути на подальше самостійне опрацювання якоїсь проблеми, активізувати думку.

Лекції зі спеціального курсу зазвичай призначені певній вузький галузі науки, дослідження. Вони дають широкі можливості ввести слухачів у науку, збудити їх думку. Такі лекції значно легше побудувати як проблемні в порівнянні з навчально- програмовими.

Ця форма публічного виступу вимагає більшої офіційності й академічності викладу. Як правило, лекція має традиційно чітку структуру, вступ, основна частина, висновки.

Вступ – своєрідний заспів, зачин до теми обраної лекції, її актуальності в часі, місці й аудиторії проведення, мусить бути лаконічним, певною мірою інтригубчим. Згуртувавши й зацікавивши слухачів, лекторові слід докласти зусиль, щоб утримати їхню увагу.

В основній частині повинно буми викладено, послідовно і логічно розкрито стрижневе питання лекції з увиразненням усіх причинно-наслідкових зв’язків кожної смислово-самостійної частини.

Висновки мусять логічно випливати з усього змісту лекції: узагальнювати основне й займати близько 5% часу й обсягу всього виступу. Доречним буде у висновку й підсумковий та настановчий елемент щодо виконання певних дій.

Лектор повинен бути готовий до запитань слухачів за темою виступу. Відповіді його мусять бути коректними, виваженими й лаконічними.

Виступ, як правило, не готується завчасно, а є спонтанною рнакцією на щойно почуте від промовця, доповідача. У лаконічному виступові промовець може порушити одне-два питання, чи дати на них конкретну відповідь, не відходячи від тематики порядку денного.

Виступ на зборах, нараді, семінарі передбачає:

- виклад суті певного питання;

- акцентування на основному;

- висловлення свого ставлення й оцінки;

- підкреслення значущості, важливості й актуальності ( чи навпаки );

- підкріплення своїх доказів прикладами (посиланнями на джерела).

Адресувати своє звернення промовець повинен не лише доповідачеві чи президії, а й до всіх присутніх, побудувавши його таким чином, щоб одержана ними інформація була зрозумілою й лягла в основу їх власних роздумів і висновків.

Етика усного професійного спілкування

Кожний зі схарактеризованих вище видів усного професійного мовлення передбачає дотримання відповідних етичних норм і правил спілкування. Людина може по-різному ставитися до свого співрозмовника, але етикет у поєднанні з почуттям власної гідності та самоповаги не дозволяє їй відкрито висловлювати негативні оцінки чи іншим чином виявляти своє негативне ставлення.

Незалежно від змісту розмови мовці послуговуються висловлюваннями, що включають певні етикетні знаки. Вони й становлять тематичні об'єднання різних за структурою мовних одиниць (слів, словосполучень, речень) на ознаку:

-привітання (Добрий день! Доброго ранку! Добрий вечір! Добридень! Вітаю Вас! Мої щирі вітання! Радий вас привітати! Здрастуйте!);

- подяки (Прийміть мою найщирішу вдячність! Дозвольте висловити Вам подяку! Щиро вдячний! Спасибі, Ви дуже люб'язні!);

- вибачення (Вибачте! Прошу вибачення! Прошу вибачити! Мені дуже шкода, вибачте! Перепрошую! Даруйте мені!);

- відмови (На жаль, не можу..., Мені дуже шкода, але..., З радістю допоміг би, проте..., Охоче приєднався б, проте..., Мені незручно відмовляти, однак...);

- поради (Дозвольте дати Вам пораду..., Я порадив би Вам..., Може, Вам слід було б..., Я наполегливо раджу Вам...);

- прохання (Прошу Вас..., Чи можу я попрохати Вас..., Будьте ласкаві..., Вам не важко буде..., Чи не могли б Ви..., Дозвольте..., Будь ласка... );

- співчуття (Прийміть мої найщиріші співчуття..., Я хотів би висловити мої співчуття..., Я розумію Ваше горе..., Сумую разом з Вами...);

- прощання (До побачення! Прощавайте! Бувайте здорові! На все добре! До зустрічі! До завтра! Побачимося завтра!) тощо.

Кожне тематичне об'єднання є частиною досить розгалуженої системи засобів вираження мовного етикету. Вибір тієї чи іншої одиниці формул увічливості залежить від ситуації спілкування, професії, соціального статусу, статі, освіти, віку учасників спілкування.

За умови вмілого володіння та врахування цих складників мовець має більше можливостей досягти поставленої мети. Важко не погодитися із соціолого-психологами, які запевняють, що успіх бізнесу на 85% залежить від уміння спілкуватися.

Отже, ВИДИ ПУБЛІЧНИХ ВИСТУПІВ


Красномовність потрібна у різних життєвих ситуаціях і може суттєво вплинути на різні сфери суспільної діяльності. Тому за змістом і проблематикою розрізняють красномовство соціально-політичне, парламентське, соціально-побутове, дипломатичне, агітаційно-пропагандистське, судове, церковно-богословське, рекламне, академічне.

Різною може бути і форма публічних виступів, але здебільшого це усний монолог. Саме у монологічній формі виголошуються доповіді, промови, лекції, здійснюються огляди подій. Проте є публічні виступи у формі діалогу (обговорення, інтерв'ю, суперечка) або полілогу (дебати, диспут, полеміка).

Кожен із різновидів публічних виступів має певну мету і завдання. Так, промови бувають політичні, мітингові, інформаційні, агітаційні, судово-звинувачувальні, захисні і самозахисні, ювілейні, привітальні, прощальні, ритуальні. Кожен із цих різновидів має конкретне призначення.

Політична промова стосується важливих аспектів суспільного життя, проблем, які хвилюють суспільство. Такими є, наприклад, виступи депутатів Верховної Ради при обговоренні державного бюджету, різноманітних кодексів, проектів законів тощо.

Мітингова промова присвячується злободенній проблемі, щоб зосередити на ній колективну думку.

Інформаційна промова має завдання викликати зацікавлення певним предметом, подією, ситуацією.

Агітаційна промова повинна обґрунтувати важливість якогось питання і мобілізувати аудиторію на виконання поставлених завдань.

Судові промови покликані всебічно, хоч і з різних точок зору аналізуючи факти, сприяти досягненню істини у питаннях, що є предметом розгляду.

У доповіді розглядають і розв'язують проблемні питання в тій чи іншій галузі. Доповіді роблять на економічні, соціально-політичні, культурно-просвітницькі, морально-етичні, природоохоронні, побутові, науково-технічні теми. Особливістю доповіді є те, що вона може стати предметом обговорення, критики, її можна доповнювати новими фактами чи пропозиціями.

Політичні доповіді спираються на теоретичну базу, відзначаються злободенністю, мають елементи агітації і пропаганди. Звітні доповіді містять повідомлення про виконану роботу, оцінку її результатів. Наукова доповідь присвячується окремому питанню, в ній узагальнюються факти, аргументуються практичні висновки і рекомендації. Така доповідь може мати гіпотетичний характер. У діловій доповіді накреслюються шляхи розв'язання практичних питань.

Після доповіді можливе обговорення у формі виступів з приводу її змісту. Виступ може являти собою набір реплік з різних часткових питань.

Певні різновиди має і лекція, мета якої -роз'яснення суті подій, поглядів, поширення наукових чи політичних знань, формування світогляду слухачів.

Лекції бувають академічні, або навчальні, (курсові, підсумкові, оглядові) та публічні. Проведення навчальних лекцій полегшує те, що слухачі приблизно однакової підготовки і тому з ними неважко встановити контакт. Публічна ж лекція збирає дуже різноманітний контингент слухачів, які можуть по-різному сприймати зміст і реагувати на нього, тому публічна лекція вимагає популярнішого змісту та емоційнішого викладу. Публічні лекції мають багато різновидів: науково-популярна лекція, лекція-інформація, лекція-інструкція, лекція-показ, лекція-репортаж, лекція-спогад та ін.


Різноманітними бувають і огляди — господарські, політичні, спортивні тощо. Огляд має інформаційно-коментаторський характер: дається лише побіжна характеристика процесів, явищ, фактів, які мають створити загальну картину того, що є предметом розмови.

У кількох формах реалізується публічний діалог.

Бесіда — обговорення різних проблем двома співрозмовниками, у процесі якого відбувається обмін думками, постановка запитань і відповіді на них.

Інтерв'ю — це розмова журналіста з політичним чи громадським діячем за заздалегідь підготовленими запитаннями, призначена для обнародування у засобах масової інформації.

Суперечка — словесне змагання, в ході якого кожен відстоює свій погляд на обговорювану проблему.

Різновидами публічного полілогу є:

бесіда, в якій може брати участь 8-10 чоловік (групова) чи навіть 25-30 (колективна);

"круглий стіл", коли учасники ведуть розмову на певну тему у присутності більшої чи меншої аудиторії. Іншим варіантом є навчальний "круглий стіл", коли учасники ведуть розмову, а керівник координує їхні дії;

прес-конференція — відповідь державних, громадських, наукових діячів та інших відомих людей на запитання журналістів з питань, що цікавлять громадськість;

диспут — обговорення якогось питання перед аудиторією (напр., на захисті дисертації).

Незважаючи на те, що між видами публічних виступів є значні відмінності, вони мають і багато спільного. Це передусім вимога добре знати предмет виступу, чітко аргументувати і послідовно викладати свої думки, доносити їх до адресатів, тому до кожного виступу слід ретельно готуватися, враховуючи особливості висвітлюваної теми, комунікативну мету, специфіку аудиторії.

5.Підсумок уроку.

6.Домашнє завдання:скласти агітаційну промову.


УРОК № 4


ТЕМА: Лексичні засоби мови. Значення слова. Багатозначність. Метафора. Універсальність слів. Використання книжної лексики.

Мета уроку: поглибити і систематизувати знання учнів з тем, вивчених у школі, розвивати логічне мислення, вміння користуватися довідковою літературою(словниками); виховувати повагу до слова та бажання робити своє мовлення образним, багатим, змістовним.

Обладнання: тлумачні словники.

Хід уроку

1.Організація учнів до уроку

2.Актуалізація опорних знань

3.Мотивація навчальної діяльності учнів

4.Основна частина уроку

4.1.Лекція

Лексикологія (гр.сл. – словесний, словниковий; учення) – розділ мовознавчої науки, який вивчає словниковий склад мови.

Лексика – одна з основних складових мови, найменш консервативний елемент мовної системи (найбільш консервативна – фонетика. У лексиці інше. Одні слова виходять з ужитку, а ніші там з’являються. Одним із розділів мовознавства є лексикологія. У лексикології слово вивчається не лише саме по собі, а й у певному зв'язку з іншими словами. Лексикологія досліджує словниковий склад мови з погляду походження, з історичної точки зору, у плані вживання.

Отже, одиницею лексики є слово. Зовні воно сприймається як звук або сукупність звуків. Проте не кожний звук, не кожне поєднання звуків можна назвати словом. Слово – це звук або комплекс звуків, що має певне значення і вживається в мовленні як самостійне ціле. У цьому визначенні слова береться до уваги його подвійна природа. Зовнішній бік слова – його звукова оболонка, внутрішній бік – значення слова. Без зовнішньої оболонки слово не може бути почуте, без внутрішнього наповнення воно буде незрозумілим. Звукова оболонка – форма, значення слова – його зміст. Тож слово існує завдяки єдності форми і змісту.

За допомогою слів людина називає предмети і явища навколишньої дійсності, їхні ознаки, дії, стан тощо. Тому основна функція слова в мові – називна, або номінативна.

Лексичне значення слова хоч і стійке, проте не лишається абсолютно незмінним. Згодом слово може змінити значення, набути нового (дружина, санітарні дружина, добровільна дружина і т.д.).

Однозначні й багатозначні слова. Пряме и переносне значення.

У мові є слова, зміст яких зводиться до називання якогось одного поняття, ознаки чи явища дійсності. Такі слова, що мають лише одне значення називаються однозначними у кожній мові є слова, які мають кілька значень. Здатність слова мати кілька значень називається багатозначністю, або полісемією (гр. слово – багато, знак). Слово, первісне однозначне, поступово може набути нових значень. Основне, вихідне значення називається прямо, решта значень того самого слова переносні. Пряме значення ще називають первинним. Воно частіше пов’язане з контекстом.

Непрямі, переносні значення багатозначного слова ще називають вторинним.

Багатозначність у мові розвивається поступово у процесі розвитку мови.

Переносність значення слова є усталеною закономірністю мови. Переносне вживання слів особливо поширене у художньому та розмовному стилях.

Розрізняють такі типи переносних значень: метафору, метонімію.

Омоніми

Омоніми (гр. сл. – однаковий, ім'я) – це слова, різні за значенням, але однакові за звучанням і написанням. У лексикології розрізняють омоніми лексичні, морфологічні, словотворчі, синтаксичні.

Лексичні – різні за значенням і однакові за звучанням.

Синтаксичні – один з яких є словом, а другий словосполученням (потри – по три, сонце – сон це, цеглина – це глина).

Словотворчі – це однакові звукові комплекси, що виникають при творенні похідних від різних за звучанням слів (засипати від спати і засипати від сипати).

Морфологічні – це однакові звукові комплекси, що утворюються при відмінюванні та дієвідмінюванні.

У контексті омоніми виконують стилістичні функції, зокрема використовуються як засіб створення дотепів, каламбурів образності вислову.

Антоніми

Антоніми – (гр. сл. – проти, ім'я), - слова з протилежним значенням, що виражають несумісні поняття. Вживання антонімів робить мовлення виразнішим і багатішим нашої мови, яка потребує до себе спеціальної уваги, постійного звірення зі словниками, повсякчасного поновлення в пам’яті значення потрібних для роботи найменувань.

Термінологія (гр. сл. – божество меж, кордонів, слово) – розділ лексики, що охоплює терміни різних галузей науки, техніки, мистецтва, суспільного життя. Найпоширенішим способом творення термінів є афіксація. Творяться терміни і шляхом абревіації. Серед термінів переживають іменники, прикметники, рідше – прислівники.

Професіоналізми

Це слова або вислови, властиві мові певної вузької професійної групи людей, поставлених в особливі умови життя. Більшість професіоналізмів є словами загальнонародної мови, вжитими в переносному значенні. Професіоналізми розширюють мовний словник. Застосовують в усному мовленні людей певної професії. У писемній формі вони вживаються у виданнях, призначених для фахівців окремих галузей науки та виробництва.

Використовують ще застарілі слова, які збереглися в певних видах ділових паперів. Це слова типу (священний, благотворний) гласність, воєдино, глава уряду, ваше високопревосходительство і т.ін.).

Емоційна лексика для ділових текстів загалом не властива. Але може вживатися в деяких проектах резолюції, звітах та ін. Знаємо, що ділове мовлення в цілому орієнтується на нейтральному загальновживану лексику української літературної мови.

Діалектизми – слова, що поширені на певній території. Вони не використовуються в науковому та офіційно-діловому стилях, крім тих випадків, коли вони є предметом опису та вивчення. Використовуються і в художній літературі. Чимало діалектизмів стало надбанням загальноукраїнського кращого письменництва.

Загальні і власні слова

Українська мова у своєму лексичному складі залишила групи слів – індоєвропейські, спільнослов’янські, східнослов’янські і власне українські. Для багатьох індоєвропейських мов є спільними або дуже подібними слова; що означають назви спорідненостей, тварин, рослин, продуктів харчування; назви предметів і явищ природи, дій, процесів, етапів.

Власне українські слова становлять найбільшу частину лексики. Їх можна розпізнати за фонетичними і граматичними ознаками. Адже специфічно українська лексика почала формуватися ще в південно-західних говорах давньоруської мови. Її елементи простежуються вже в окремих пам’ятках давньоруської писемності.

Слова і терміни

Коли у нас виникають труднощі при написанні з’являються сумніви з приводу написання того чи іншого слова, ми можемо швидко відшукати його в словнику. Вибір слова для ділового документа повинен відповідати встановленим в українській літературній мові нормам, він має бути вмотивованим. Адже тільки продумане вмотивоване вживання слова в тексті документа виправдовує його появу в цьому тексті, незалежно від того, яке це слово за походженням, яке місце в літературній мові воно посідає. Висока мовна культура досягається на одразу, не можна протягом короткого часу опанувати всі тонкощі вибору слова. Починати треба від найпростішого, найочевиднішого.

Книжні слова .

Іншомовні слова .

Терміни – це слова або словосполучення, які вживаються в досить специфічній (науковій, публіцистичній, діловій та ін.) сфері мовлення і створюються для точного вираження спеціальних понять і предметів. У діловому стилі теж є своя термінологія .


1. Слово як одиниця мови

Слово є однією з найважливіших одиниць мови, всі інші мовні одиниці тією чи іншою мірою пов’язані з ним. Мовні звуки реалізуються лише в слові; такі мовні одиниці, як морфеми, можуть існувати тільки на базі слова; із слів складаються словосполучення і речення, за допомогою яких людина оформлює свої думки й передає їх іншим людям, фактично за допомогою слів реалізується найважливіша функція мови – комунікативна.

В ієрархічній системі мовних одиниць слово належить до вищого після морфеми ряду й займає місце безпосередньо після неї. Зрідка воно складається з однієї фонеми й значно частіше з комплексу фонем, які реалізуються в різноманітному, специфічному для кожної мови звуковому вияві, що й становить його матеріальну основу.

Важливою загальною ознакою слова є його виділюваність як мінімальної самостійної одиниці мови. Ця ознака відрізняє слово від фонеми і морфеми, які у мові поза словом не виступають. На відміну від словосполучення, слово характеризується і такою ознакою, як відтворюваність. Якщо словосполучення і речення будуються заново, то слово в процесі мовлення заново не твориться, а відтворюється.

Безсумнівним є також те, що кожне слово пов’язане із значенням і що воно належить до значущих одиниць мови.

На підставі викладеного вище слово можна визначити як найменшу самостійну одиницю мови, що складається зрідка з одного звука, а частіше із граматично оформленого звукового комплексу, за яким суспільною практикою закріплене певне значення і якому властива відвторюваність у процесі мовлення.

2. Слово та поняття

Слово – центральна одиниця мови. Це така одиниця, яка становить і фонетичне, і морфологічне, і лексико-семантичне ціле.

Лексику цікавлять слова як позначення певних реалій дійсності, тобто як лексико-семантичне ціле. Значення слова – це відображення у ньому того чи іншого явища дійсності. Розрізняють лексичне значення слова і його граматичне значення. Перше з них є основним.

Лексичне значення слова тісно пов’язане з поняттям. Поняття про предмет, явище, якість, стан або дію – це узагальнене відображення у свідомості людей основних уявлень про властивості дійсності, пізнаваної у процесі суспільно-трудової діяльності.

Спочатку у свідомості людей відображались лише конкретні предмети, які вони бачили, відчували з допомогою органів чуття. У процесі розвитку людського мислення з’являється здатність до абстрактних уявлень: у свідомості відображаються не лише реально існуючі предмети, але й усі абстраговані процеси, явища… Пізнаючи предмет і явища, людина абстрагується від усього несуттєвого у їх властивостях, якостях – зосереджує увагу на головних рисах. Потім вона зіставляє свої уявлення, одержані в результаті пізнання подібних чи однотипних предметів. Таким чином, у її свідомості формуються поняття про явища дійсності як узагальнення сукупності однорідних предметів у їх головних рисах. Ці головні риси дозволяють відрізняти один предмет від іншого.

За поняттям закріплюється найменування, слово, тобто самі поняття також фіксуються з допомогою мови. Зв’язок між словом і предметом встановлюється у процесі спільної діяльності людей. Тому слово більш-менш однаково розуміють усі члени конкретного мовного колективу в конкретний історичний період.

В українській мові не всі слова називають поняття. Вигуки, модальні слова, службові слова, власні назви не називають понять. Але всі вони мають значення.

3. Функції слова

Позначаючи предмет, виражаючи поняття про нього, слово виконує основну функцію – номінативну, яка дозволяє виділити предмет з ряду подібних чи різних предметів або денотатів (предметів чи явищ навколишньої дійсності, з яким співвідноситься певна мовна одиниця; те, що можна назвати певним іменем). Оскільки більшість слів позначає не окремий предмет, а сукупність однорідних предметів (понять), то слово водночас виконує й узагальнюючу функцію.

Поняття є ядром лексичного значення (ЛЗ) слова, тобто основним його елементом. Але не єдиним. У значення слова включається також емоційно-експресивне забарвлення (коннотація – додаткове значення слова). На ЛЗ слова впливає і місце слова в лексичній системі мови.


Таким чином, ЛЗ слова – це його понятійно-предметний зміст, що є елементом лексичної системи конкретної мови, тобто ЛЗ слова складається із кількох компонентів. У сучасній лінгвістиці ЛЗ прийнято називати лексико-семантичним варіантом слова (ЛСВ).

4. Типи ЛСВ в українській мові

ЛСВ слова, будучи елементом системи, в той же час має певну автономність. Він має власні специфічні особливості, які виявляються у: а) характері співвідношень з дійсністю (пряме – переносне: див. Тему 3. “Полісемія”); б) можливостях лексичної сполучуваності (вільні – зв’язані); в) характері виконуваних функцій (номінативні – експресивно-синонімічні: див. Тему 8).

Розглянемо вільні і зв’язані ЛСВ.

Вільні – такі ЛСВ, сполучуваність яких з іншими словами залежить тільки від предметно-логічних зв’язків у позамовній дійсності. Так дерево може рости, цвісти, сохнути, зеленіти, впасти тощо, але воно не може бігти чи співати.

Інша група ЛСВ – це ті, лексична сполучуваність яких обмежена не логічно-предметними зв’язками, а власне мовними. Такі ЛСВ є зв’язані. Серед них виділяють три групи: фразеологічно зв’язані; функціонально-синтаксично зумовлені; конструктивно зумовлені.

– Фразеологічно зв’язані ЛСВ – такі, що реалізуються лише при сполученні конкретного слова з вузьким стійким колом слів, тобто у фразеологічних сполученнях. Слово тут втрачає самостійну номінативну функцію і проявляє своє нове значення тільки в сполученні з обмеженою кількістю слів або з одним словом.

Брати бика за роги – починати діяти енергійно, рішуче, з найголовнішого. Це значення фразеологізму не випливає із суми значень і не пов’язане з прямим значенням слів.

– Функціонально-синтаксично зумовлені виникають при використанні слова в певній синтаксичній функції. Часто це пов’язано з явищем субстантивації: військовий (воїн) у функції підмета або додатка, у функції означення це значення руйнується.

– Конструктивно зумовлені ЛСВ – такі, для розкриття яких необхідно вказати, в якій конструкції вони виникають. Без такої вказівки ми не можемо точно визначити значення слова.

Слово басейн усі сприймають як спеціально обладнане для плавання місце, а інше значення цього слова – територія, яку охоплює річка з притоками – потребує обов’язкового додатка у родовому відмінку – басейн Дністра

^ 1. Явище багатозначності


У кожній мові є певна кількість слів, що мають одне лексичне значення (ЛЗ), тобто за співвідношенням плану вираження і плану змісту вони симетричні: одній формі відповідає одне значення: калач, канат, глина, вітер. Такі слова називаються однозначними або моносемантичними.

Проте величезна кількість слів має не одне, а два і більше значень: боротьба, бій, бігти, іти. Між значеннями цих слів відчувається тісний смисловий зв’язок: їх об’єднує спільна тема.

Чому у мові виникає багатозначність?

В основі назви предмета чи явища лежить якась його ознака. Два і більше предмети можуть мати спільні ознаки і одержати однакову назву.

Наприклад, слово кришталь у прямому значенні називає дуже прозоре скло високого ґатунку, а у переносному – вироби з такого скла. Отже, умовою виникнення багатозначності є пізнавальна діяльність людини: новий предмет, явище пізнається на осові порівняння, асоціації одних відомих предметів з іншими, пізнаваними, і встановлення в результаті цього рис подібності чи зв’язку. Це підтверджується тим, що в кожній літературній мові більшість слів (до 80%) є багатозначними.

Багатозначність забезпечує одну з важливих вимог до мови як знакової системи: мінімальною кількістю знаків передавати максимум інформації. Тобто вона забезпечує вимогу економності.

Полісемія – засіб організації лексичної системи: нове значення слова включається в його семантичну структуру (за спільними ознаками), разом з тим внутрі неї воно протиставляється, вступає в опозицію з існуючими значеннями і сприймається як нове в цій структурі: кубок. 1. Великий келих, чара. 2. Ваза з коштовного матеріалу, що її вручають як приз переможцям спортивних змагань. Спільним у цих двох значеннях є форма кубка, розрізняє їх його призначення.


Таким чином, полісемія, з одного боку один із продуктивних засобів збагачення лексичної системи (з’являються нові ЛСВ); з другого – один із важливих засобів її організації.

2. Структура багатозначного слова

Багатозначне слово не проста сукупність лексико-семантичних варіантів. Усі ЛСВ у такому слові перебувають у певних зв’язках і являють собою мікросистему з чіткою організацією складових частин.

Організація багатозначного слова: а) значення сприймається як основне, таке, що безпосередньо спрямоване на предмет. Воно є опорою, фундаментом усіх інших значень та й вживань слова. Це значення пряме номінативне; б) інші ЛСВ також виконують номінативну функцію в мові, але вони спрямовані не безпосередньо на предмет, а усвідомлюються через пряме номінативне.

Початок: а) 1. Вихідний пункт протяжності предмета, площини тощо, а також те, що прилягає до такого пункту; протилежне кінець.

б) 2. Перший момент вияву якої-небудь дії, явища, процесу; протилежне кінець. 3. Те, з чого починається твір, фільм, спектакль і т.ін. 4. Зародок, першоджерело чого-небудь. 5. Основа, першоелемент чого-небудь.

Усі значення б похідні від прямих номінативних, за походженням вони майже завжди переносні.

Можливі ситуації, коли у багатозначного слова важко визначити пряме і похідні значення.

Земля: 1) планета; 2) верхній шар кори; 3) суша; 4) ґрунт; 5) країна і т.д. Тут важко визначити пряме значення. Такі багатозначні слова називаються дифузіями.


3. Типи перенесення найменувань

Звичайно виділяють 2 основні типи перенесення найменувань: метафора і метонімія.

1. В основі метафоричного перенесення найменувань – схожість ознак (зовнішніх або внутрішніх), подібність функцій або емоційні враження від явища.

а) перенесення за схожістю ознак, за подібністю явищ.

Поклик – 1. Прохання, запрошення або вимога прийти, з’явитись куди-небудь. 2. Прохання або вимога діяти певним чином, взяти участь у чому-небудь. 3. Те саме, що вигук.

б) перенесення за схожістю функціональних явищ.

Молоточок – 1. Зменшене від молоток. 2. Ударний пристрій у деяких механізмах, музичних інструментах.

в) перенесення внаслідок зближення явищ за емоційними враженнями, що справляються ними.

Перенесення назв фізичних станів на явища внутрішнього світу людини:

теплота – добре, чуйне ставлення;

холод – напружені стосунки.

Назви предметів, істот, які викликають негативні чи позитивні почуття для характеристики людей.

Лис – хитра, лукава людина.

2. Метонімія – перенесення назви за сумісністю явищ (просторового, часового, логічного і т.д.: явища перебувають у якихось відношеннях, що дозволяє назвати їх одним словом.

а) назва одного предмета і збірного (зерно);

б) рослина і її плід (картопля);

в) матеріал і вироби з нього (кришталь);

г) назва посуду і міра, що ним позначається (чайник закипів)…

Різновидом метонімії є синекдоха – вид тропа, в основі якого лежать кількісні відношення між предметами: назва частини предмета вживається замість цілого, видове поняття замість родового, однина в значенні множини або навпаки.

Рідне слово – мова,

шанувати копійку тощо.

Підсумок уроку


УРОК № 5

  1   2   3   4   5   6   7   8   9   10   11



Схожі:

Урок №1 Тема: Вступ. Роль мови у суспільстві. Риси офіційно-ділового стилю iconПитання до іспиту з української мови за професійним спрямуванням
Функціональні стилі сучасної української мови. Особливості офіційно-ділового стилю у духовному мовленні юриста
Урок №1 Тема: Вступ. Роль мови у суспільстві. Риси офіційно-ділового стилю iconТема уроку Кількість годин
Вступ. Функції мови і мовлення: комунікативна, когнітивна (пізнавальна), кумулятивна (культороносна), естетична, експресивна. Роль...
Урок №1 Тема: Вступ. Роль мови у суспільстві. Риси офіційно-ділового стилю iconТема уроку Кількість годин
Вступ. Функції мови і мовлення: комунікативна, когнітивна (пізнавальна), кумулятивна (культороносна), естетична, експресивна. Роль...
Урок №1 Тема: Вступ. Роль мови у суспільстві. Риси офіційно-ділового стилю iconУрок Тема: Прислівник: загальне значення, морфологічні ознаки, синтаксична роль
Розробки уроків української мови із застосуванням інноваційних технологій навчання
Урок №1 Тема: Вступ. Роль мови у суспільстві. Риси офіційно-ділового стилю iconУрок мандрівка з української мови (3 клас) Тема : Загальне поняття про прикметник. (значення, питання, роль у реченні). Зв’язок прикметника з іменником
Тема: Загальне поняття про прикметник. (значення, питання, роль у реченні). Зв’язок прикметника з іменником
Урок №1 Тема: Вступ. Роль мови у суспільстві. Риси офіційно-ділового стилю iconВступні уроки в 10-11 кл. (2011-2012 н р.)
Тема: Функції мови і мовлення: комунікативна, когнітивна (пізнавальна), кумулятивна (культуроносна), естетична, експресивна. Роль...
Урок №1 Тема: Вступ. Роль мови у суспільстві. Риси офіційно-ділового стилю iconКультура мови в українському суспільстві
Запрошуємо вас взяти участь у ІІІ всеукраїнській науково-практичній конференції «Культура мови в українському суспільстві», яка відбудеться...
Урок №1 Тема: Вступ. Роль мови у суспільстві. Риси офіційно-ділового стилю iconДокументи
1. /Конспекти урок_в украхнськох мови __ семемтр нова програма/Календарно.docx
2....

Урок №1 Тема: Вступ. Роль мови у суспільстві. Риси офіційно-ділового стилю iconТема: художні засоби, особливості мови, роль діалектизмів у творі. Значення творчості Івана Франка. Мета: дослідити роль художніх засобів у творі Івана Франка «Захар Беркут»
Тання, повторити вивчені поняття «архаїзм», «діалектизм», проаналізувати доцільність використання діалектизмів у творі; розвивати...
Урок №1 Тема: Вступ. Роль мови у суспільстві. Риси офіційно-ділового стилю iconДокументи
1. /Конспекти урок_в украхнськох мови _ семемтр нова програма/Календарно.docx
2....

Додайте кнопку на своєму сайті:
Документи


База даних захищена авторським правом ©te.zavantag.com 2000-2017
При копіюванні матеріалу обов'язкове зазначення активного посилання відкритою для індексації.
звернутися до адміністрації
Документи