Педагогіка співробітництва (лисенкова, шаталов, волоков, амонашвілі) icon

Педагогіка співробітництва (лисенкова, шаталов, волоков, амонашвілі)




Скачати 254.21 Kb.
НазваПедагогіка співробітництва (лисенкова, шаталов, волоков, амонашвілі)
Дата конвертації07.08.2013
Розмір254.21 Kb.
ТипДокументи

ПЕДАГОГІКА СПІВРОБІТНИЦТВА (ЛИСЕНКОВА, ШАТАЛОВ, ВОЛОКОВ, АМОНАШВІЛІ)


Сьогодні в умовах модернізації української освіти одним із напрямків оптимізації навчального процесу у середніх та вищих навчальних закладах є його спрямування на демократизацію взаємовідносин викладача та учня, що відображається в нових підходах до навчання: створенні сприятливої атмосфери співробітництва, зниженні монологічного викладу матеріалу та дублювання інформації, яка може бути отримана з доступних джерел і переходу до діалогізованого спілкування з учнями в ході навчального процесу, інтенсифікації впровадження в навчальний процес активних методів навчання, які дають можливості для розкриття творчої особистості, розвитку ініціативи, активізації пізнавально-навчальної діяльності учня.

Педагогіка співпраці – напрям педагогічного мислення і практичної діяльності, спрямований на демократизацію і гуманізацію педагогічного процесу

Найбільш помітною фігурою серед ініціаторів педагогіки співробітництва був доктор психологічних наук, академік Шалва Олександрович Амонашвілі. Основне завдання педагогіки співробітництва, яка була спрямована проти авторитарності в освіті та вихованні, він спробував визначити так: "зробити дитину нашим (дорослих – учителів, вихователів, батьків) добровільним соратником, співробітником, однодумцем у своєму ж вихованні, освіті, навчанні, становленні, зробити її рівноправним учасником педагогічного процесу, дбайливим і відповідальним за цей процес, за його результати" Сутність даного підходу визначалась створенням та організацією учителем міжособистісної взаємодії, яка б здійснювалась у "оптимістично-гуманній атмосфері", і вимагала від нього майстерності та вміння ефективно спілкуватися.

"Педагогіка співробітництва – це етап розвитку педагогіки 80-х років, – зазначає Ш. Амонашвілі, – вона породила могутній рух учителів. Вона породила і принципи співробітництва з дітьми. Ці принципи мають наукове психологічне обґрунтування. Педагогіка співробітництва – це могутній струмінь гуманної педагогіки. Гуманна педагогіка вбирає в себе педагогіку співробітництва, дає її філософське обґрунтування. Це так, як геометрія Лобачевського стала окремим визначенням теорії Енштейна. Тож педагогіка співробітництва - це окреме визначення класичної гуманної педагогіки".

Розглянемо основні ідеї педагогіки співпраці

  • ідея зміни стосунків з учнями заснована на увазі вчителя до учнів, залучення дітей до навчання, викликаючи у них радісне почуття успіху, руху вперед, розвитку, наголошується, що інакше дітей не вивчити.

  • ідея важкої мети (С. Лисенкова, В. Шаталов) полягає у тому, що перед усіма учнями ставиться якомога складніша мета, водночас учитель всіма засобами має вселити в учнів упевненість у тому, що мета буде досягнена, тема добре вивчена. Учнів у цьому випадку поєднує не просто мета, а саме віра у можливість подолання труднощів.

  • ідея опори (Є. Ільїн, І. Іванов, С. Лисенкова,  В. Шаталов) полягає у наданні учням опорних сигналів (символів, схем, таблиць, слів тощо) для забезпечення кращого розуміння,  структурування, запам’ятовування матеріалу, а також для побудови відповіді.

  • ідея навчання без примусу (Ш. Амонашвілі, С. Лисенкова, В. Шаталов) передбачає виключення всіх засобів примусу з арсеналу педагогічних засобів, зокрема, оцінки. Успіх навчання залежить від повторення. Багаторазові повторення приводять до того, що хоче учень чи не хоче, він усе одно буде знати і вміти все, що необхідно. Йому можна ставити оцінки, а можна і не ставити. Ш. А. Амонашвілі взагалі не ставить маленьким дітям оцінок. С. М. Лисенкова не ставить двійок, тому що всі її діти встигають. В. Ф. Шаталов у випадку невиконання роботи залишає порожню клітинку у відомості щоденного обліку знань. Форми різні, а суть одна – навчання без примушування.

  • ідея вільного вибору (Ш. Амонашвілі, І. Волков, С. Лисенкова, В. Шаталов) полягає у наданні дитині свободи вибору у процесі навчання, тобто учень може обирати завдання, здачу, тему твору, сам брати участь у складанні завдань для однокласників; це необхідно, щоб учні почувати себе партнерами педагога в навчанні.

  • ідея випередження (І. Волков, С. Лисенкова, Б. Никитин, В. Шаталов) дозволяє включати у програму більш складний матеріал, об’єднувати його в блоки, починати заздалегідь вивчати складні теми, закладати перспективу вивчення теми наступного уроку. Так, на рік, на два випереджає програму В. Ф. Шаталов, за півроку, за рік розпочинає вивчати важкі теми С. М. Лисенкова. Задачі для старшокласників дає шестиліткам і першокласникам І. П. Волков. Важкі головоломки, непосильні й дорослим, приносить дітям Б. П. Никитин. Випереджання програми приносить учням задоволення, викликає гордість: учитель перестає залежати від програми, він вільніше розпоряджається часом на уроках.

  • ідея великих блоків (І. Волков, П. Ерднієв, І. Іванов, В. Шаталов, М. Щетинин) заснована на тому, що у великому блоці матеріалу (об’єднання 6 – 10 уроків або тем в один блок) легше встановити логічні зв’язки, виокремити головну думку, поставити та розв’язати проблему. Так, по 10-20 уроків поєднує в один блок В. Ф. Шаталов, на одному уроці розкриває зміст і красу великого матеріалу Є. Н. Ільїн, зводить в єдине навички різних професій І. П. Волков. Вивчення матеріалу блоками звільняє дитину від страху перед труднощами: блок пройдений, основна думка схоплена. Учень не боїться, що він не зрозуміє її та відстане. Він спокійно працює далі, усвідомлюючи деталі й подробиці.

  • ідея відповідної форми (І. Волков, Є. Ільїн, В. Шаталов) полягає у тому, що урок за своєю формою має відповідати предмету, що вивчається. Так, на уроках математики В. Ф. Шаталов, доводячи теорему, не допускає жодного зайвого слова – розповідь учителя-математика повинна бути абсолютно точною. Є. Н. Ільїн, аналізуючи художній твір, домагається, щоб і аналіз мав художню форму. Для цього він використовує ті ж прийоми, за допомогою яких письменник створює свій твір: прийом, запитання і деталь. Виходить художній аналіз художнього твору.

  • ідея самоаналізу (Ш. Амонашвілі, Є. Ільїн, І. Іванов, В. Караковський, В. Шаталов, М. Щетинин) насправді реалізує ідею колективного аналізу та оцінювання діяльності кожного учня. Коли учні знають, що їхня праця буде оцінена не тільки вчителем, але й колективом, вони і поводяться гідно, і працюють набагато старанніше.

  • ідея інтелектуального фону класу (І. Волков, С. Лисенкова, В. Шаталов, М. Щетинин) передбачає створення загальних життєвих цілей та цінностей у класі, для чого необхідно розвивати здібності та нахили дитини в діяльності, що її цікавить, давати свободу творчості. Щоб створити обстановку співробітництва, учитель намагається підсилити прагнення до різноманітних знань, а не тільки шкільних. Так, В. Ф. Шаталов проводить безліч екскурсій, у його класі завжди є набір папок з газетними вирізками найважливіших статей, які має прочитати кожен. С. М. Лисенкова намагається давати якнайменше письмових завдань додому, щоб звільнити час дітей для читання. І. П. Волков увів у школі "Творчі книжки", куди записуються всі роботи, виконані школярем: технічна модель, доповідь з біології, урок, проведений шестикласником-педагогом у другому класі, тощо. Така книжка разом з іншими засобами допомагає виявляти, розвивати і враховувати найрізноманітніші здібності і схильності дитини. Це необхідно для майбутньої її професійної орієнтації.

  • ідея колективного творчого виховання (І. Іванов, В. Караковський, М. Щетинин) полягає в тому, що дітей учать колективній суспільній творчості з першого класу до випускного. Девіз цієї методики: "Усе творчо, інакше навіщо".

  • ідея співпраці з батьками передбачає відкрите, довірливе ставлення дітей до дорослих у школі й у родині. Педагогам не можна сварити дітей з батьками. Учитель не повинен скаржитися батькам на дітей у щоденниках, розпалювати змагання між батьками, вивішувати відомості успішності за місцем роботи батьків. Необхідно показати батькам, що їхні діти навчаються добре, учити їх любити своїх дітей.

  • ідея особистісного підходу до дитини замість індивідуального підсумовує всі вищеперелічені методики. Наголошується, що педагогіка співробітництва пропонує такі прийоми, за яких кожен учень почуває себе особистістю, відчуває увагу вчителя особисто до себе. Це виявляється перш за все у тому, що "кожен учень на кожному уроці одержує оцінку своєї праці, вибирає завдання на свій смак, позашкільна творчість кожної дитини одержує визнання й оцінку, і, нарешті, кожного на ділі, а не на словах і не в закликах поважають, ніхто не ображає дитину підозрою в нездатності".

  • ідея співробітництва вчителів передбачає не примушування, а взаємодію вчителів з метою впровадження ідей нової педагогіки, наголошується на тому, що не можна вчителів протиставляти один одному, не можна, щоб когось хвалили за застосування нового, а іншого засуджували за те, що він навчає по-своєму.

Доведено, що робота з використанням цих ідей дає вражаючий результат – в навчальному закладі створюється сприятливий психологічний клімат процесу навчання, формується високий рівень внутрішньої мотивації учнів до навчання, сам процес навчання оптимізується, і, як наслідок усього, з'являється висока якість знань усіх учнів.

Характеризуючи педагогічні технології, Селевко Г. К. відмічає, що педагогіка співробітництва:

  • за рівнем застосування: загальнопедагогічна;

  • за філософською основою: гуманістична;

  • за орієнтацією на особистісні структури: усебічно гармонійна;

  • за змістом: навчаюча+виховна, гуманістична, загальноосвітня, прониклива;

  • за типом управління: система малих груп;

  • за організаційними формами: академічна+клубна, індивідуальна+групова, диференційована;

  • за підходом до дитини: гуманно-особистісна, суб'єкт-суб'єктна;

  • за переважаючим методом: проблемно-пошукова, творча, діалогічна, ігрова;

  • за категорією тих, кого навчають: масова (всі категорії).

Радянському варіанту педагогіки співпраці за основною сутністю відповідає партнерська педагогіка західного зразка. Розглянемо основні положення західної (а відтепер і нашої) партнерської технології:

  • Учитель і його учень (учні) – ділові партнери у досягненні мети.

  • Основа співробітництва – контракт з точно визначеними обов'язками, термінами, результатами, санкціями і фінансуванням.

  • Мета учня – опанувати важливий для нього предмет вивчення.

  • Мета педагога – допомогти йому в реалізації мети.

  • Відповідальність: 50% відповідальності учня, 50% - педагога.

  • Стимули: для учня – його наміри, для педагога – винагорода.

  • Організація процесу: максимальна самостійність учня, втручання педагога лише тоді, коли учень потребує допомоги.

  • Постійне формування узагальнених алгоритмів вирішення завдань.

  • Упровадження дієвих стимулів самомотивації.

  • Максимальна опора на індивідуальні особливості.

  • Використання найновіших засобів, що можуть сприяти прискоренню процесу.

  • Забезпечення нешкідливості процесу та збереження здоров'я учня.

  • Забезпечення індивідуального розпорядку дня.

  • Створення комфортних умов .

У скандинавських країнах педагогіку співробітництва називають педагогікою діалогу, що виокремлює вчителя як провідну фігуру успішної педагогічної взаємодії й покладає на нього відповідальність оперативно враховувати особистісні якості вихованців, які постійно змінюються під впливом зовнішніх обставин та індивідуального зростання .

В педагогіці співробітництва використовуються найрізноманітніші форми навчання: колективно-групова робота, колективна творча робота, робота в мікрогрупах, робота в змінних групах, ігрова діяльність.

Помилково було зводити співробітництво до виключно групової роботи. Воно може бути присутнім і в колективній спільній діяльності (під час полілогу, мозкової атаки, колективного складання інтелектуальної карти (опорної схеми) тощо). І навпаки: групова робота не обов’язково є ознакою співробітництва. У цьому помилка багатьох педагогів-практиків. Вони ділять дітей на групи, часто для розв’язання репродуктивних завдань, і думають, що організують співробітництво. Потім скаржаться, що це віднімає зайвий час на уроці, а результату не дає.

Відтак, можна зробити висновок, що основним методом співробітництва є навчальний діалог. Без діалогічності не вийде взаємодії, оскільки будь-яка спільна діяльність потребує уміння домовитися, вступити у діалог. Саме наявність та якість діалогу свідчать про ступінь реалізації суб’єкт-суб’єктного підходу.

Лише на перший погляд здається, що педагог вибирає методи навчання навмання. Існує багато факторів, що впливають на вибір методів навчання. Основними з них є мета та рівень навчання, якого треба досягти, рівень мотивації, реалізація принципів навчання, рівень підготовленості учнів, їхня працездатність і вік, кількість і складність навчального матеріалу.

Підласий І., аналізуючи технології навчання, виділив методи, які краще від інших задовольнятимуть вимоги технологій . Класифікація методів за педагогічними технологіями надана в таблиці 1.

Таблиця 1. Класифікація методів за технологічною спрямованістю

Продуктивна технологія

Технологія співробітництва

Поблажлива технологія

ОСНОВНІ

ОСНОВНІ

ОСНОВНІ

Пояснення

Інструктаж

Робота з книгою

Вправи

Тестування

 

Бесіди

Обговорення

Дискусія

Пізнавальна гра

Методи програмованого навчання

Практичний метод

Навчальний контроль

Розповідь

Дискусія

Диспут

Гра

Відеометод

Спостереження

ДОПОМІЖНІ

ДОПОМІЖНІ

ДОПОМІЖНІ

Лекція

Демонстрація

Ілюстрація

Відеометод

Ілюстрація

Демонстрація

Робота з книгою

 

Ситуаційний метод

Нетрадиційні методи

 

Звичайно, і в педагогіці співробітництва педагог може використовувати відеометод, нетрадиційні методи, лекцію, інші методи, які не відносяться до даної технології. Але тоді він повинен бути готовий до погіршення результатів, і технологія в нього вийде іншою.

Завдання оптимізації методів формулюється однозначно: у наявних умовах з багатьох методів необхідно виділяти ті, що забезпечують необхідну продуктивність навчання за заданими критеріями. Вирішення цього завдання наштовхується на великі труднощі і пов’язане з витратами часу.

Кожен педагог сильний своїми методами навчання. Однаково сильних у всьому немає. Того викладача можна назвати майстром, який до могутності класичних методів додав свій особистий досвід.

Тут зупинимося й визначимо, який результат є бажаним в педагогіці співробітництва. Очікуваний результат наводять автори маніфесту: "Дітей, що виростають в атмосфері співробітництва, можна описати так: усі вони вміють і люблять думати; процедура думання – цінність для них; усі мають дидактичні здібності: кожний може пояснити матеріал іншому; усі мають організаторські й комунікативні здібності; усі певною мірою орієнтовані на людей; усі здатні до творчості; усі мають почуття соціальної відповідальності".

Зайве нагадувати, що відчутні результати на шляху практичної перебудови уроку досягаються за умови впровадження комплексу заходів. Відокремлені, вирвані із системи методи, прийоми дають незначний ефект. Отже, йдеться про систему навчально-виховної праці, яку кожен педагог вибудовує відповідно до своїх можливостей, творчого кредо, запитів учнів. Неодмінна вимога – високий кінцевий результат. У цьому й полягає головний сенс педагогіки співробітництва, яка відбиває науково-методичну концепцію творчого пошуку, націлює педагогів на використання досконалих методів і прийомів співпраці. Звичайно, щоб викладач мав змогу вільно творити свою систему на засадах оновленої педагогіки, його треба звільнити від виснажливої "методичної опіки" і некваліфікованого контролю.

Очікувані результати красномовно підтверджують тезу про те, що співробітництво є не засобом, а метою. Це і є найбільш суттєвою відмінністю традиційної групової роботи від співробітництва.

Виникає і певний парадокс, замкнене коло: у результаті співробітництва формуються якості, необхідні для співробітництва. Але формувати ці якості іншими засобами не треба, просто є різні рівні співробітництва та етапи залучення до спільної діяльності. У якості підготовки до спільної діяльності широко застосовують комунікативні ігри.


\

Інтерв’ю з Шалвою Амонашвілі ( видавничий дім «Шкільний світ» від 24. 09.2012)

- У багатьох країнах, зокрема й в Україні, Вас знають і як педагога, і якгромадського діяча, і як ученого, і як письменника. Ваше ім'я стало широко відомим у зв'язку з причетністю до створення концепції педагогіки співробітництва, розробляючи яку, Ви сформували психологічні основи педагогіки співробітництва. Як співвідноситься «Школа Життя» з «Педагогікою співробітництва»? Що в них спільного і які відмінності?

-  Коли ми, семеро педагогів, зібралися в Пєрєдєлкіно 1987 року і розмірковували про можливості створення педагогічної системи гуманістичного змісту, кожен викладав свій досвід, своє бачення. Потім Симон Львович Соловейчик усе це підсумував, і ми почали думати, як це все назвати. У мене вже до цього вийшла книжка про оцінки, де я визначив гуманістичний підхід як вільний вибір і співробітництво. Я тоді боявся вголос говорити про гуманістичний підхід, тому що час був такий. Ця ідея стала прийнятною для Шаталова, для Ільїна і для Щетиніна. Так виникла ця назва - «Педагогіка співробітництва».

Як співвіднести цю ідею з тим, про що я говорю зараз, - про гуманно-особистісний підхід до дітей? Педагогіка співробітництва - це етап розвитку педаго гіки 80-х років. Вона породила могутній рух учителів. Вона породила і принци пи співробітництва з дітьми. Ці принципи мають наукове психологічне обґрунту вання. Педагогіка співробітництва - це могутній струмінь гуманної педагогіки. Гуманна педагогіка вбирає в себе педагогіку співробітництва, дає її філософське обґрунтування. Це так, як геометрія Лобачевського стала окремим визначенням теорії Єнштейна. Тож педагогіка співробітництва - це окреме визначення кла сичної гуманної педагогіки. Якщо вчитель освоїв педагогіку співробітництва, то він уже піднявся до рівня гуманної педагогіки. Але зробити це важко. Багато чого треба змінювати в собі, насамперед перебороти деякі традиції, досвід. Це вже новий тип мислення. І не кожному це під силу. Багато говорять про співробітництво, але придивіться-ніякого і пін робітництва немає. Є лише запитання і відповідь, контроль і оціню вання. Вводять новий предмет - називають це гуманізмом, співробітництвом. Це просто маскування під педагогіку співробітництва.

Ключ ДО ідей педагогіки співробітництва лежить у працях Л.Виготського. Він уперше ввів у психології поняття співробітництва і розкрив її сутність. У співробітництві діти стають сильнішими у своїх інтелектуальних рішеннях. Співробітництво, особливо для маленьких дітей, більш плідне, ніж самостійна робота. Я радію, що газета «Первое сентября» і ваше видавництво з такою завзятістю, творчістю, із таким масштабом розвивають ідеї співробітництва. Вчителі повинні здолати цю сходинку. Газети роблять величезну справу, щоб допомогти вчителю піднятися до рівня співробітництва з учнем.

-    Якою Ви уявляєте школу кінця XXI століття: що в ній має змінитися порівняно з нинішньою, а що треба неодмінно зберегти?

-  Сто двадцять років тому в Санкт-Петербурзі точилися гострі суперечки щодо балів і оцінок. І один із корифеїв освіти тодішньої Росії Миропольський сказав: «Смерть баллам грозит неминуемая. Не ньінче - завтра, но дни их сочтеньі». Він думав, що це тра питься скоро. Я гадаю, щодень цей, може, не дуже ско ро, але настане. І річ тут не в самих оцінках. Тільки з ними зникне авторитаризм. Хто ви лучить із нашого життя авто ритаризм? Якісь постанови? Якісь накази? Нові уряди? Ні. Це можуть зробити тільки самі люди і насамперед педагоги. Треба створити музей педагогічних непоро зумінь і виставити в ньо му на почесному місці вихвалену нами систему оцінок. Я впевнений, люд ство прийде до цього. Адже підхід виявляється вже сьо годні. Якщо не перейнятися гуманізмом, класичними іде ями, то цей процес уповільниться. Але час для класич них цінностей настав.

Українська земля породи ла великих педагогів: К.Ушинського, М.Пирогова, , А.Макаренка, В.Сухомлинського. Назвіть ще країну, яка дала педагогіці такі імена?

Пройде ще якийсь час, і ідеї Ушинського, Сухомлинського і стануть звичайним способом мислення. Але це відбудеться не само по собі. Це стане ре альністю завдяки людям, зав дяки вашій газеті, індустрії ва ших газет, це зроблять самі вчителі, не задоволені тим, що є сьогодні.

Що стосується реформ, то треба враховувати те, що до кінця століття, та й через 5-10 років, у наше життя ввійдуть зовсім інші плоди ци вілізації. Я десь прочитав, що в Японії вже розроблено таку технологію, яка дає мож ливість зубному лікарю стави ти пацієнту в зуб мобільний телефон. Будете говорити і слухати, не користуючись нія кими приладами. Якщо вже така техніка входить у життя, то й освіта збагатиться нови ми технологіями.

Але, гадаю, людство вже замислилося над тим, що ци вілізація без культури згубна, вона може знищити нас усіх. Тому потрібно виховувати і розвивати в наших учнях культуру через реформу духу вчителя. І давайте не будемо чекати державних реформ. Держава не може здійснити реформу. Ваша 12-бальна си стема, це що реформа? Це лат ка на старому взутті. Новий підручник, це що - реформа? Справжня реформа ті льки в духовній співпраці дорослого з маленьким.

^ Коли вчитель здолає ав торитаризм у собі, тоді настане реформа. Це й ро били завжди наші улюблені вчителі. Вони завжди рефор мували школу. Авторитаризм одразу не піде, але він зали шатиметься якимись «острова ми» в оточенні гуманної педа гогіки. А поки що навпаки -у морі авторитаризму - ост рови співпраці. Ми ввійшли в переддень гуманної педаго гіки. Світ до цього прийде... Але це я розмріявся. Це не пе редбачення. Просто хочеться, щоб так було скоріше.

-    Мрія - це маяк. Коли він горить, то видно, куди треба плисти. Шалва Олександровичу! Як у будь-якій справі, в педагогіці є підмай стри, ремісники і майстри. За якими критеріями Ви розріз няєте педагога-Майстра? А може, у Вас є свої критерії оцінювання роботи вчителя?

-      Ця класифікація може бути застосована щодо вчи тельського співтовариства. Ми всі знаємо, що є вчителі - яс краві особистості, вчителі від Бога, а є прекрасні виконавці. А є ті, хто випадково прий шов до школи і вони самі не знають, що їм там робити. Але так і маг бути. Саме життя таке. Багато хто міг би стати хорошим учителем, якщо зай мався б собою сам. Майстер - це вчитель, який постійно оновлюється, шукає нове, прагне піднятися на нову схо дину. Саме такі вчителі потрібні учням. Це не моє відкриття, про це сказано в ба гатьох джерелах. Що буде цим«новим» для вчителя, він має визначити сам. Тоді вчитель і дітей вестиме за собою, за своїм відновленням. Він надихатиме дітей спрагою піз нання. Усі люди різні. І вчителі різні, і будуть різними, яка б не настала епоха. Вони чудові люди, і той учитель, про яко го не скажеш, що він «учитель від Бога», - теж хороший, якщо він добра людина. Не всі можуть стати творчими людьми через різні обставини. Ко жен робить свою справу. І спасибі їм за це.

^ Ви буваєте в різних країнах, знаєте різні систе ми освіти. Яка система осві ти Вам подобається найбіль ше і чому?

-   Так, я дійсно багато їздив, бачив багато країн і шкіл. І читав багато про різні системи освіти.

Школа має три іпостасі. Зовнішня форма школи. От Вальдорфська школа, як ялинка, - горить і перели вається іграшками.

Друга іпостась - зміст ніколи. Я маю на увазі не ма теріальне утримання, а ту суму знань і якостей, які учні засвоюють через програму, підручник.

А третя іпостась - це дух школи.

От, приміром, американсь ка школа. Я її вивчав. Вона не має духу. Я слухав про повіді Роберта Шулера у відо мому Кришталевому храмі в Лос-Анджелесі. І мені, грузи ну, важко зрозуміти цей спосіб спілкування з Богом, і українцю, і іншому православ ному християнину (незалеж но від того, віруючий він чи невіруючий - це основа куль тури). Це якесь торгування з Богом: «Якщо ти мені це зро биш - я тобі зроблю це», «Хочеш, я так зроблю, а ти мені  даси машину», «У мене немає красивої дружини. Пошли мені красиву дружину», «Я хочу облетіти світ. Подаруй мені літак. Це тобі нічого не коштує». Приблизно такою мовою відбувається розмова з Богом. Мене вражає та спро щеність, поверховість, з якою пояснюють по телевізору біблійні заповіді. Вони нама гаються через християнство дати людям моральність. Замість того щоб дати ду ховність. Із духовності й на роджується моральність. Але духовність - це не мо ральність. На основі цього в американців сформувалася тверда авторитарна школа. У якій, по суті, в основі лежать , не могутні ідеї, а долари.

1976 року ми з Сергієм Дмитровичем Максименком були в США. Два тижні ми їздили Америкою. Нам пока зували багато чого. І Сергій Дмитрович висловив дуже цікаву думку: «Усі говорять про свободу, а  свободи ніде немає. Свобода може бути тільки у стані самопочуття людини». Я б не  хотів, щоб у нашому менталітеті зміцніло таке сприйняття свободи. Так, люди будуть багатими. Але має бути моральна рівність людей. Нехай буде власність, але без почуття власництва. І в цьому теж завдання вихо вання школярів.

Я порівнював освітні сис теми: американську, англійсь ку, радянську (у нас поки ще панує радянська система). її  тільки підремонтували. Як ко лись Радянська влада взяла у спадок царську систему осві ти, і вона панувала майже до розпаду Радянського Союзу.

Радянська система мала дуже сильну перевагу - це си стема освіти, точніше, навчан ня. Ця система була чудовою. Потім з'явилися інші системи навчання:Занковська, Ельконінська та інші. Найкращі си стеми зародилися на наших психологічних, духовних ос новах. На Заході взяли ці системи, і там зараз розвивальне навчання утверджується й удосконалюється краще, ніж у нас, ніж у вас,

Я вражений: де у вас шко ла Костюка, побудована на його психологічній теорії? Ви гадаєте, ця школа була 6 менш цікавою, ніж Вальдорфська? Чи школа Сухомлинського? Повторити Сухомлинського, звичайно, неможливо. Але немає могутнішої педагогічної Ідеї гуманного виховання і на вивчення, ніж ідея Сухомлинсь кого. Тому дуже важливо ви користовувати свої духовні ос нови, а не дивитися жадібни ми очима на чужі освітні сис теми. Адже в основі цих систем лежи ті. духовність німець ка, духовність американська. І якщо впроваджувати на Ук раїні школу Ховарда, то як не кричи: «У нас українська мова, у нас українська куль тура» - все рівно, буде пану вати американський дух. Якщо вам подобається - будь ласка. Але якщо вам дорожчі

свій менталітет і своя культу ра, тоді будуйте свою школу на основах Пирогова, Ушинсь-кого, Сухомлинського, а Ховард нехай панує там.

-    Проблема в тім, зокрема й на Україні, що багато педагогів, діячів культури, іполітиків, говорячи про духовність, про джерела духовності, розуміють це по-різному, через різні системи цінно стей. Адже кожен народ у своїй історії має різні духовні джерела, з різних ціннісних систем. З них можна витягти протилежне розуміння цінностей. І часто люди, говорячи про свою духовність, мають на увазі різні речі.

-  Так, коли ми говоримо про духовність, і про гуманність, і про культуру, - кожен вкладає в ці поняття щось своє, свій досвід, свої знання. Хтось збагачує ці поняття,  хтось докопується до справжньої суті цих понять, а хтось їх вихолощує. Це прикро, звичайно. Але якщо ми звернемося до класичної педагогічної спадщини, то вона дасть нам розуміння духовності, розуміння гуманності. Ми ніколи не зрозуміємо Ушинського, якщо не будемо знати Новий заповіт. Він говорить, :що релігія - це культура на роду, ми не можемо відкида ти це. Але він наполягає, що і це не означає, що дітям треба давати релігію, ні, треба, щоб людина (людина, а не дитина) сама прийшла свідомо до своєї культури, до своїх духовних джерел. Ушинський {відкриває шлях до духовності, Сухомлинський відкриває шлях до духовності. Навіть за  такої диктатури, яка була у нас, він розумів, що без духовного єднання виховання не відбудеться. Якщо хтось думає, що єднання - це літературний  вислів, то помилиться. У Сухомлинського любов, почуття обов'язку побудовані на християнських основах («Серце віддаю дітям», «Дитину треба любити всім серцем»). Духовністю треба пройнятися, а не вихолощувати ці поняття. Людям, звичайно, не заборониш думати інакше. Через допомогу ваших газет читачам, на зустрічах з і ними треба підносити ці цінності, підгримувати їх у педагогах. Так поступово газета, як діючий організатор, провідна сила зможе спрямовувати вчителів на шлях моральних духовних пошуків. А І якщо ви публікуватимете описи підходів, методів, прийомів і співробітництва з дітьми, то і поступово розвинеться образ справжнього вчителя. Вчителя, якого ми чекаємо. І вже є такі вчителі.

-   ^ Як має змінитися педа гогічна освіта, щоб профе сійна підготовленість учите ля відповідала запитам сучас ної школи?

-      Систему підготовки вчи теля необхідно змінювати. Яне маю на увазі ці західні рівні: бакалавр, магістр. Від цього нічого не змінюється. Яку школі реформа здійснюєть ся через учителя, так у ВНЗ вона здійснюється через про фесора, викладача. Професор реформує освіту, він же її й  деформує. Прикро про це говорити, але не накажеш професору змінити свої погляди. Тому, якщо ми хочемо реформувати ВНЗ, нашу увагу треба спрямувати на викладача. Звичайно, наші стандарти ос віти в педагогіці, у психології - бідні, навіть кепські. Я маю на увазі російські стандарти, зокрема. Люди, які складають ці стандарти (я не знаю, хто вони), дуже бояться внести необхідні поняття в педагогіку. Чи може відбутися така педа гогіка, в якій не звучить поняття любові, відданості? У якій не звучать сльози? Сльо зи не існують!!! Щирість не звучить! Що це за педагогіка!? Радість не існує!? А Сухомлинський говорить: «Всемо гутня радість пізнання», «Жа гуче слово вчителя». Звідки має черпати майбутній учи тель це жагуче слово?

Викладаючи в педагогічному ВНЗ, я пропонувала організувати навчання студентів у формі педагогічних майстерень. Я беру на першому курсі 10-15 студентів і відповідаю впродовж п'яти років за їхню підготовку до практичної роботи в школі.Спочатку я їх веду на свої уроки, потім на уроки інших учителів. Закріплюю їх по 10-5 осіб за класом, і вони зростають з цими дітьми 5 років. Спочатку включаються в урок з окремими фраг ментами.  Потім проводять свої уроки. Вчаться щиро і пристрасно говорити з дітьми...

- Моральні цінності мають бути основою педагогічної освіти. В педагогічних ВНЗ збиається н основному прекрасна молодь. І що я їм повинен говорити? Я їм буду пристрас но розповідати про свої цінності. З них хтось буде на слідувати ці цінності. Без цьо го нічого не вийде.

Я заснував дванадцять премій студентам і аспірантам. Щорічно ці премії разом із грамотами за прихильність до ідей гуманної педагогіки вру чає ректор. Студенти пишуть свої роботи, а журі їх оцінює. Студенти розробляють методи і прийоми гуманного підходу до дітей. Може не всі дванад цять стануть істинно гуманни ми педагогами. Може тільки один, але іноді й один «робить погоду». Один Пушкін сфор мував цілий пласт російської культури. Один Чайковський «зробив погоду», один Достоєвський «зробив погоду». Один Сухомлинський розвіяв педагогічний смог. А хтось знову цей смог наганяє.

Робота вчителя творча, вчитель щодня вирішує десятки нестандартних професійних завдань, вирішує їх по своєму. А чи є непорушні принципи педагогічної діяльності, чи можна чітко визначити, що в роботі вчителя обов'язкове, що можна і чого не можна!

- Звичайно, є. Наприклад, принцип творящого терпіння. І Цей принцип забороняє кричати на дитину, критикувати і розносити її вщент тощо. Треба творити і чекати, творити і чекати, сподіваючись, і що надії вчителя здійсняться не сьогодні, то завтра.

Якщо вищим принципом проголошено педагогічну лю бов, то ця любов накладає на вчителя суворість обов'язку.

Усього вчителю підказати не можливо. Будуть помилки, будуть прикрі помилки в цьо му пошуку. Але їх усунення благословенне. Та помилка від помилки відрізняється. Топ тання в помилках - це гріх. Треба вміти виправляти свої помилки.

У березні в Москві відбу дуться педагогічні читання, тема яких: «Ульібка моя, где тьі?» Буде один «круглий стіл», тема його звучить так: «Учительское покаянне». Вчителям треба покаяння в авторитаризмі. Хоча багато з них, як білі ворони, і в авто ритарному суспільств були гуманними педагогами. Це була майже підпільна педаго гічна діяльність. Образ гуман ного вчителя протягом усього життя свідомо і підсвідомо підштовхує нас до гуманних вчинків. Багато вчителів ря тують нас у житті своєю си лою духу.

В одній зі своїх ранніх робіт Ви розповіли про свого тоді ще маленького сина: що бабуся вдома з ним говорить російською, мама - англійською, а Ви - грузинською мовами. Який результат такої багатомовності?

-   Мій син і дочка володіють грузинською мовою - це їхня рідна мова - на найвищому літературному рівні. З раннього дитинства, хоча це не їхня рідна мова, вони знають російську на рівні рідної. Грузинську культуру вони вбирали за допомогою грузинської і російської мов.

Обоє досконало володіють англійською. Не було б цього багатомовства в дитинстві, вони б, як і їхній батько, що й досі не володіє добре ро сійською, не знали б її так добре.

Це пояснює теорія, відкри та Виготським й Узнадзе, яка доводить, що раннє дитинство - золота йора для оволодіння мовами. І не треба боятися, що рідна мова загине чи призу пинитеся. Виготський довів, що чим більше дитина вивчає іншу мову, тим більше вона заглиблюється в рідну. І чим більше мов вивчає, тим глиб ше розуміє свою. Але для ви рішеним такого завдання ми поки що не маємо матеріаль них засобів і методик, як дітям і;і раннього дитинства давати багатомовне середовище.

  • Педагоги мого покоління знають Вас не один деся ток років. І всі ці роки Визалишаєтеся дуже популярним педагогом завдяки Вашій активності та працьовитості. От і зараз Ви приїхали до Києва з 35-годинним курсом лекцій. Адже це навантажен ня: фізичне і психологічне. Завдяки чому Ви зберігаєте високу працездатність і жит тєву енергію?

  • - Мене про це часто запи тують. Я б міг сказати: дру жина допомагає, дочка допо магає. Звичайно, допомага ють. Але головна причина, на певно, у тім, що мені просто подобається це життя. Подо бається зустрічатися з учите лями. Я ніколи від цього не втомлююся. Мені просто по добається жити. Може, у цьо му головне джерело моло дості? Коли людина знаходить своє амплуа, своє покликан ня, свою місію в житті - тоді й настає духовне довголіття. Якщо я проживатиму чужу долю - я одразу постарію.

Відповідно до нового Закону України про загальну середню освіту, шкільний вік починається з шести років. Правда, Закон це положення трактує м'яко, тобто можна і з семи років. Це положення Закону гостро дискусійне. Не тільки громадськість, а й багато психологів, педагогів вважають, що навчання з шести років шкідливе для здоров'я дітей. Ви в Радянському Союзі були першовідкривачем цієї педагогічної проблеми. І не тільки вчили, а й були керівником експерименту з навчання шестирічок і написали про це книжку. Тому Ваша участь у нашій дискусії надзвичайно цінна.

-   Так, з 1965/66 н.р. ми  проводимо експеримент мож ливого навчання дітей ;і шес ти років. Ми це почили пер шими. Хоча тоді вже знали, що експерименту робити не треба. Експеримент треба ро бити не над дітьми) а над свідомістю вчителя Треба зро зуміти, що є величезна різни ця між шестирічним і семи річним віком. Це рівні армії дитинства. Хоча, якщо від семи відняти 6 - залишається один. «Невже не так важливо?» - (каже хтось. А місячна чи двомісячна дитина - є різниця? Тут щодня мож на побачити різницю, Потім темпи росту сповільнюються і різниця стає неістотною. І літня людина, і молода люди на можуть не мати розбіжнос тей у життєвих проявах. А в дитинстві йде розкриття жит тєвих функцій, і тому дитина змінюється на очах. У шести річних розкриваються одні функції, у восьмирічних -інші. Виготський довів, що читати, писати, лічити легше навчаються діти шестирічно го віку, ніж 8-9-літні. Тому що саме в шестирічному віці у зону найближчого розвитку залучаються функції письма, читання, лічби, саме ті, які дають можливість засвоєння змісту шкільного навчання. А  потім ці функції слабшають.

Шестирічні діти - це особ ливий контингент. Поки що радянські і пострадянські вчи телі не хочуть цього зрозумі ти. Багато хто вважає, що для навчання шестирічних дітей треба мати спальні для відпо чинку, навчати їх граючи, тре ба їх пестити, не станині їм оцінок. Це начебто така до них любов, загравання з дитин ством.

Чудово сказав Ушинський: Навчити граючи можна тільки дуже маленьких, а шкільна освіта - це справа серйозна. Ди тина приходить до школи не для того, щоб кидати м'яч, засвоюючи лічбу (і я колись займався цим). Про нас писа ні н «Правді», друкували фо ни рафії, як діти ловлять м'яч, засвоюючи лічбу. Цим ми ви рішуємо якісь жалюгідні зав дання. Діти не для цього при ходить до школи. Хоча і з м'я чем їм теж потрібно грати.

Справа в тому, що у шес тирічної дитини фізична кон ституція ще не збудована, вона ще слабка, слабкий хре бет. Тому освітній процес має бути динамічним. Завжди серйозним, але динамічним. Треба часто чергувати занят тя з рухом, грою. Чергувати різні серйозності. І справа не стільки в тому, які меблі в класі, а в тому, скільки сво боди дістається дітям.

Друга особливість. У шес тирічних дітей на цілий рік менше соціального досвіду, ніж у семирічних: менше гу ляли, менше читали казок, менше бачили передач, менше спілкувалися з однолітками. Вбогість досвіду виявляється в тому, що шестирічні діти менш керовані, важче прийма ють норми співтовариства. Шестирічна дитина може зня ти черевик, поставити на парту і заглядати туди. Інша дитина дістає яблуко і їсть на уроці, дивлячись в очі. Був би соціальний досвід - розуміли б уже закон заборони. Хіба це знання не має змінювати наше ставлення до дітей?

І третє: у шестирічному віці ще немає здатності до спілкування. Це я назвав три параметри, за якими шес тирічні діти є особливим кон тингентом. Коли радянський

уряд вирішив реформувати школу, було створено спе ціальну комісію. Мене вклю чили до її складу. Засідання комісії проводив Черненко. .Вирішували проблему шести річних дітей: приймати їх до школи чи не приймати. Політбюро наполягало на тому, щоб приймати дітей до школи шестирічного віку. А Міністерство фінансів дуже заперечувало і доводило, що коштів на цей крок немає. Черненко тоді сказав: «Якщо партія вирішить, то й гроші будуть». До речі, потім цей міністр фінансів покінчив життя самогубством, тому що його змусили шукати ці гроші, а грошей не було.

На тому засіданні я висту пив і сказав, що дітей треба навчати з шести років. Вони все одно окупують школу. Не сьогодні - завтра, але це ста неться. Тоді цей експеримент не завоював собі права на жит тя. Тепер знову до цього по вертаємося. Пройде 10-15 років, і всі шестирічні діти будуть у шкільних класах. Ці діти можуть навчатися. Але чи зможуть вчителі зрозуміти їх? Якщо цього розуміння не буде, то ці діти рано втрача тимуть здоров'я і бажання на вчатися. Якщо в школі набирається клас шестирічних дітей. То краще їх навчати окремо. Міні-уроки, різні впра ви, різна серйозність, різні за хоплення, дні народження тощо. Життя дітей має бути динамічним, яскравим, різно манітним. І тоді ці діти будуть успішнішими, ніж семирічні.



Схожі:

Педагогіка співробітництва (лисенкова, шаталов, волоков, амонашвілі) iconУ витоків педагогіки співробітництва
У 80 Х роках ХХ ст досить популярними були ідеї педагогів-новаторів Ш. О. Амонашвілі, І. П. Волкова, М. П. Гузика, Є. М. Ільїна,...
Педагогіка співробітництва (лисенкова, шаталов, волоков, амонашвілі) iconМетодичні рекомендації щодо порядку підготовки проектів співробітництва, які можуть бути включені до державної програми розвитку транскордонного співробітництва на 2009 рік
Проекти співробітництва розробляються суб'єктами та/або учасниками транскордонного співробітництва (далі розробники проектів співробітництва)...
Педагогіка співробітництва (лисенкова, шаталов, волоков, амонашвілі) iconЛекція 1 Педагогіка як наука: об`єкт, предмет і функції. Педагогіка наука про виховання, освіту, навчання і розвиток особистості
У давній Русі педагогів називали «майстрами». Мабуть це найкраща назва. Адже сам К. Ушинський наголошував, що педагогіка – це найвище...
Педагогіка співробітництва (лисенкова, шаталов, волоков, амонашвілі) iconАналіз виховної роботи Дорогинської зош І – ІІІ ступенів за 2010 -2011 н р
Для цього потрібна не просто нова педагогіка виховання, а педагогіка сильного виховного впливу, тобто моральна педагогіка. Тільки...
Педагогіка співробітництва (лисенкова, шаталов, волоков, амонашвілі) iconЛекція Історія педагогіки Термін «педагогіка» отримав свою назву
Поступово слово «педагогіка» стало вживатися більш загально: для визначення мистецтва вести дитину протягом життя, тобто виховувати,...
Педагогіка співробітництва (лисенкова, шаталов, волоков, амонашвілі) iconПедагогіка І психологія 11 клас педагогіка
А спосіб упорядкованої, взаємопов’язаної діяльності вчителя й учнів, спрямованої на досягнення завдань процесу навчання
Педагогіка співробітництва (лисенкова, шаталов, волоков, амонашвілі) iconІі етап педагогіка педагогіка – це…(знайдіть правильне твердження)
До якого принципу ви віднесете правило: «Працюй з усім класом, пам’ятай про кожного учня»
Педагогіка співробітництва (лисенкова, шаталов, волоков, амонашвілі) iconРозвиток транскордонного співробітництва україни І польщі в умовах глобалізації
Мета статті: висвітлення впливу процесу «розмивання кордонів» у Європі та в Україні, аналіз транскордонного співробітництва, а також...
Педагогіка співробітництва (лисенкова, шаталов, волоков, амонашвілі) iconПрограма прикордонного співробітництва "Польща Білорусь Україна" 2007-2013
С, він замінить такі інструменти фінансування як tacis та інші І покликаний сприяти покращенню співробітництва між Європейським Союзом...
Педагогіка співробітництва (лисенкова, шаталов, волоков, амонашвілі) iconПротокол №33 засідання постійної комісії з питань євроінтеграції, транскордонного співробітництва та зв’язків з українцями за кордоном
Костюк – головний спеціаліст Департаменту міжнародного співробітництва та туризму облдержадміністрації; І. Хороших – начальник відділу...
Додайте кнопку на своєму сайті:
Документи


База даних захищена авторським правом ©te.zavantag.com 2000-2017
При копіюванні матеріалу обов'язкове зазначення активного посилання відкритою для індексації.
звернутися до адміністрації
Документи