Методичні рекомендації для вчителів історії Вінниця 2013 Укладач М. В. Коннова icon

Методичні рекомендації для вчителів історії Вінниця 2013 Укладач М. В. Коннова




НазваМетодичні рекомендації для вчителів історії Вінниця 2013 Укладач М. В. Коннова
Сторінка1/4
Дата конвертації15.11.2013
Розмір0.69 Mb.
ТипМетодичні рекомендації
  1   2   3   4


Вінницький обласний інститут післядипломної освіти педагогічних працівників

Кафедра методології та управління освітою


М.В. Коннова


Активні та інтерактивні технології навчання на уроках історії


Методичні рекомендації для вчителів історії


Вінниця – 2013


Укладач - М.В.Коннова – Педагогічна майстерність вчителя у роботі з поняттями громадянської освіти на уроках історії. Навчально-методичний посібник для вчителів історії. – Вінниця: ВОІПОПП, 2011. – 92 с.


У даному посібнику подається необхідна інформація про методи, засоби, технології за допомогою яких буде відбуватись процес стимулювання вчителів до реформування та вдосконалення власного досвіду викладання історії на громадянознавчих засадах; розглядаються основні поняття громадянської освіти, а також історичні поняття, які передбачені навчальною програмою, і через які можливо ефективно розкрити базові поняття громадянської освіти у процесі викладання історії.


Рецензент: Неприцький О.А. – доцент кафедри всесвітньої історії Інституту історії, етнології і права Вінницького державного педагогічного університету імені Михайла Коцюбинського.

ЗМІСТ

Вступ………………………………………………………………...

4

Активні та інтерактивні технології навчання у процесі викладання історії…………………………………….......................


9

Використана література....................................................................

62


ВСТУП

Динамічний розвиток сучасної світової цивілізації наприкінці ХХ – на початку ХХІ століття, стрімкі зміни в техніці та технологіях, інтелектуалізація праці, зростання соціальної мобільності, піднесення ролі особистості в суспільному житті свідчать про формування рис нового типу суспільства, яке приходить на зміну індустріальному суспільству (техногенній цивілізації), що перебуває у кризовому стані. Розглядаючи різні аспекти суспільства майбутнього, філософи називають його постіндустріальним (Д.Белл), інформаційним (Й. Масуда), ноосферним (В.І. Вернадський), відкритим суспільством (К.Поппер). Характерними його ознаками є зміцнення свободи особистості, пріоритетність сфери послуг, в якій центральне місце посідають наука та освіта, провідна роль учених і фахівців певних галузей у соціальній структурі суспільства, а звідси – й вирішальне значення в суспільстві компетентності та професіоналізму. Суспільство нового типу – це суспільство, що постійно змінюється, оновлюється. У цьому розумінні воно є інноваційним, тобто широко відкритим для різноманітних нововведень. Нагальною потребою суспільства стає вивчення і впровадження нововведень, що спричинює появу інноватики – науки про створення, сприйняття, оцінку, освоєння й застосування інновацій.

Активність, самостійність, творчість, здатність адаптуватися до стрімких змін у світі – ці риси особистості стають найважливішими на сучасному етапі історичного розвитку. Їх формування вимагає нових підходів до процесу навчання. Переосмислюється самоцінність знань, зростає роль умінь здобувати , переробляти інформацію, одержану з різних джерел, застосовувати її для індивідуального розвитку та самовдосконалення людини.

Завдання, що висуваються перед сучасною освітою, чітко окреслюють головні напрямки, за якими вони мають реалізовуватися. Серед них одне з чільних місць посідає забезпечення розвитку освіти на основі нових прогресивних концепцій, запровадження сучасних технологій та науково-методичних досягнень у навчальний процес.

Метою державної Національної програми «Освіта» («Україна ХХІ ст.») є виведення освіти в Україні на рівень розвинутих країн світу, що можливо лише за умов відходу від авторитарної педагогіки і впровадження сучасних педагогічних технологій. Саме цим зумовлена на сьогодення увага провідних педагогів та методистів до різноманітних інновацій.

Термін «інновація» означає оновлення процесу навчання, який спирається, головним чином, на внутрішні фактори. Запозичення цього терміна пов’язане з бажанням виділити мотиваційний бік навчання, відмежуватися від чергових «переможних методик», які за короткий час повинні дати максимальний ефект незалежно від особливостей класу та окремих учнів, їхніх бажань, здібностей.

ХХІ століття відкриває обрії інноваційного типу навчання, що ґрунтується на особистісно орієнтованій освітній парадигмі. Метою такого навчання є розвиток особистості учня, насамперед, різноманітних форм мислення кожного школяра в процесі засвоєння знань, а визначення конкретних цілей і завдань навчання розглядається як цілісна взаємодія всіх учасників навчально-виховного процесу, в якому учні виступають суб’єктами учіння, спілкування та організації. Навчальна взаємодія має суб’єкт- суб’єктний характер. Учитель віддає перевагу не інформаційно-контролюючій функції, а організаційно-стимулюючій, підтримує ініціативу учнів та має установку на співпрацю та солідарну відповідальність за її результати. Учень мотивує свою навчальну діяльність не побоюванням або обов’язком, а прагненням досягти успіху, творчого задоволення й самоактуалізації.

Інноваційне навчання базується не на репродуктивній діяльності за зразком, а на творчій та продуктивній діяльності, яка визначає вибір репродуктивних завдань. Переважаюча фронтальна робота поступається груповій та індивідуальній роботі, базується на довірі до дитини та на її здатності відповідати за себе. Кожний учень порівнюється лише із самим собою за багатьма особистісними показниками. Контроль, який у традиційному навчанні здійснюється ззовні та поопераційно, поступається взаємо- та самоконтролю.

Новий тип навчання переосмислює самоцінність знань як головного показника освіченості людини. Вони перетворюються на засіб розвитку особистості учнів. Зростає роль уміння добувати і переробляти інформацію з різних джерел. Реалії сьогодення вимагають від учнів критичного мислення, вміння формувати власні погляди та думки, засвоювати демократичні цінності та керуватись ними в суспільному та повсякденному житі. Це спрямовує шкільне навчання на шлях радикальних змін, передусім на впровадження проблемного навчання, організацію учнівського дослідження, розвивальних технологій.

Найбільш чітко ознаки інноваційного навчання простежуються в інноваційних системах – цілісних конструкціях навчального процесу, які органічно поєднують цільовий, змістовий, суб’єкт – суб’єктний та організаційно-технологічний компоненти. Кожна інноваційна система має свій ключовий компонент. У лабораторній системі це дослідницький (лабораторний) метод, у проектній – проектне завдання, в інтегрованій – групування змісту навчання.

Інноваційні системи виникають у першій чверті ХХ століття в умовах загострення кризи освітніх систем як альтернативний варіант існуючому навчанню. Найпоширенішими і значущими для подальшого розвитку дидактики були наступні системи: лабораторна – заснована на принципі індивідуалізації навчання, самостійній дослідницькій роботі в предметних кабінетах-лабораторіях; проектна – організація навчання за якою учні набувають знань та навичок у процесі планування і виконання практичних завдань – проектів; навчання у співробітництві, яке ґрунтується на спільній діяльності вчителів та учнів, взаєморозумінні та гуманізмі, єдності інтересів і прагнень усіх учасників навчального процесу, спрямованого на особистісний розвиток школяра. Саме ці інноваційні системи визначили основні напрями педагогічного пошуку всього ХХ століття: особистісна орієнтація навчання, інтеграція змісту навчальних предметів, навчання як самостійна пошукова діяльність учнів, індивідуалізація та диференціація навчання, навчання у співробітництві, метод проектів. Оскільки всі інноваційні системи мають однакову особистісно-орієнтовану спрямованість, але різну системоутворюючу основу − вони не протистоять одна одній, а можуть взаємно проникати.

Історія впровадження інноваційних систем є яскравим прикладом закономірностей перебігу інноваційних процесів. Інноваційні системи виникають як альтернатива існуючій системі навчання та спонукають до активних пошуків виходу з кризового становища. Неодноразово перевіряючись, системи значно вдосконалюють свій організаційний компонент, що привертає увагу широкого педагогічного загалу, згодом вони набувають масового визнання.

Інноваційні технології – це цілеспрямований системний набір прийомів, засобів організації навчальної діяльності, що охоплює весь процес навчання від визначення мети до одержання результатів.

Останнім часом особлива увага приділяється розвиткові творчих здібностей учнів. У цьому контексті найбільш поширеними є когнітивний та гуманістичний підходи. Прибічники когнітивного підходу вважають головним у навчанні розвиток мислення та пам’яті учнів, інтелектуальних умінь: абстрагування, аналіз, синтез, класифікація, узагальнення, оцінювання, теоретичні міркування, тобто таких, що дають можливість розв’язати поставлену проблему.

Послідовники гуманістичного підходу відстоюють право учнів самостійно обирати мету, формувати власні проблеми, заглиблюватись у суб’єктивний досвід та прогнозувати його наслідки. На цьому ґрунті виникають ідеї «активного навчання», «персоналізації знань», «права учня на турботу та увагу», «необхідність створення атмосфери відвертості та взаєморозуміння». Згідно з таким підходом змінюється зміст навчання, програма складається відповідно до потреб та інтересів учнів, навчальний процес структурується на солідарній основі, вчитель виконує роль консультанта та джерела знань, а не контролера, постійно існує вибір пізнавальної альтернативи, а сутність навчання зводиться до накопичення суб’єктивного досвіду.

Отже, на сьогодення важко довести перевагу або ефективність того чи іншого підходу, стилю, методу. За таких обставин наявність плюралізму у виборі тієї чи іншої технології є закономірним явищем.

Активні та інтерактивні технології навчання дають можливість створити умови ефективної співпраці вчителя та учнів з метою формування творчої та відповідальної особистості – громадянина та патріота української незалежної держави.

^ АКТИВНІ ТА ІНТЕРАКТИВНІ ТЕХНОЛОГІЇ НАВЧАННЯ У ПРОЦЕСІ ВИКЛАДАННЯ ІСТОРІЇ

Ефективність процесу навчання значною мірою зумовлена методами його реалізації. Оскільки головною метою навчання демократії у школі є вироблення в учнів навичок брати участь у суспільному житті та впливати на його хід, то значною мірою воно повинно відходити від традиційної форми викладання. Тому, поряд із традиційними методами викладання, до­цільно використовувати новітні — що ґрунтуються на таких засадах:

  • Формування у процесі навчання цінностей громадянського суспільс­тва та позитивного ставлення учнів до них.

  • Забезпечення взаємозв'язку між методами викладання і практикою громадянознавства через створення мікроклімату у школі, який ґрунтується на принципах співробітництва, справедливості, демократичності, дотримання прав людини тощо.

  • Поглиблення розвитку кооперації в умовах навчально-виховного процесу на рівнях "учень — учень", "учень — учитель".

  • Використання активних та інтерактивних методів навчання, що забез­печує залучення учнів до постановки питань, дослідження проблем, процесу формулювання рішень.

  • Вивчення суперечливих питань за допомогою критичного аналізу різних поглядів.

  • Залучення учнів до процесу розв'язання суспільних проблем через зміну особистої поведінки, активної участі у громадському житті на місцевому рівні.

Застосування на уроках історії інноваційних методів навчання потребує від учителя обізнаності як з технологією критичного мислення, так із існую­чими типами освітніх технологій, вмінням їх реалізовувати.

Технологія формування критичного мислення вважається "винахо­дом" американської педагогіки. Вона заснована на творчому співробіт­ництві вчителя і учня й орієнтована на розвиток в учнів аналітичного підхо­ду до будь-якого матеріалу. Ця технологія розрахована не на запам'ятову­вання матеріалу, а на постановку проблеми і пошук способів її вирішення. Технологія критичного мислення включає в себе три стадії:

  • Перша: актуалізація наявних знань учнів, пробудження інтересу до теми. Саме на цій стадії визначається мета вивчення матеріалу. Для цього використовуються різноманітні прийоми: мозковий штурм, напрацювання версій розвитку подій, що вивчаються тощо.

  • Друга стадія: осмислення нового матеріалу (нової інформації, поняття, ідеї). Тут відбувається основна змістовна робота учнів з текстом, причому під "текстом" слід розуміти не лише матеріал підручника, а будь-який історичний документ чи будь-яке історичне джерело, а також лекцію вчителя, відеоматеріали тощо. В процесі роботи учня з новою інформацією використовуються такі прийоми, як читання тексту із комента­рем, маркування тексту символами, складання таблиць тощо.

  • Третя стадія: роздуми або рефлексія. Тут учень осмислює вивчений матеріал і формує свою особисту думку, ставлення до вивченого матеріалу. На цій стадії можлива дискусія, написання есе, складання схеми, запис висновків у зошиті тощо. На уроках історії для розвитку критичного мислення необхідно дотри­муватись усіх трьох стадій. Вони є відображенням складного процесу осмислення історії.

Як свідчать дослідження сучасної дидактики, одне з найважливіших завдань стратегії активного навчання полягає у зміні форми спілкування в освітній діяльності. Ця зміна означає перехід від монологічного до багато-позиційного навчання, при якому відсутні концентрація на позиції учителя. Організація такого процесу спілкування передбачає використання відповідних методів навчання, які переважно базуються на інтерактивних вправах. Роль інтерактивних методів навчання у процесі педагогічної взаємодії вчені-дослідники та педагоги-практики визначають по-різному: одні вбачають у них панацею, котра розв'язує усі проблеми навчального процесу, інші — вагомий додаток до системи методів навчання, а дехто — інструмент, який дозволяє значно урізноманітнювати досить однотипну форму пізнання оточуючої дійсності.

Під інтерактивністю розуміється не тільки процес взаємного впливу об’єктів, а й спеціально організована пізнавальна діяльність, котра має яскраво виражену соціальну спрямованість. Отже, до інтерактивних можуть бути віднесені ті методи навчання, які організовують процес соціальної взаємодії, у процесі чи внаслідок якої в її учасників виникають нові знання. Термін "інтерактивне навчання" означає певний порядок інформаційної взаємодії між суб'єктом навчального процесу і навчальним середовищем. Однією з основних умов інтеракції є наявність проблеми та робота над нею в групах (парах, трійках), прийнят­тя узгодженого рішення й діалог за підсумками роботи. При такій організації навчального процесу діалог спрямований на пошук загальних знаменників, розширення і можливу зміну власного погляду, відвертість у взаємовідносинах.

Інтегровані у практику викладання історії інноваційні методики громадянської освіти, котрі передбачають спільну групову роботу, дебати, моделювання, рольові ігри, дискусії, індивідуальні та групові проекти тощо, не тільки підвищують зацікавленість учнів предметом, а й забезпечують глибше засвоєння змісту, вироблення громадянських навичок та відданість демократичним цінностям.

Серед ефективних методів навчання, котрі доцільно використовувати при викладанні історії, є наступні: "мозковий штурм"; робота в парах (трійках), "навчальна співпраця"; обговорення проблеми у формі дебатів; дискусія; "дерево рішень", парламентські слухання, моделювання конкретних ситуацій тощо.

1. Робота в парах: змінних і постійних

1.1. «Взаємообмін завданнями», «Взаємопередавання тем», «Обговорення проблем»

Організація роботи базується на тому, що один з партнерів є носієм інформації, знає шляхи вирішення завдань, зміст теми, може провести дослід, проаналізувати ситуацію, документ, працювати з картою. Він і передає цю інформацію іншому: розповідає, пояснює, відповідає на запитання, демон­струє тощо. Другий партнер слухає, записує, ставить запитання, обговорює почуте, висловлює сумнів і т. д. В результаті такого навчання обидва парт­нери повинні бути готові відповідати на запитання вчителя, коментувати, аргументувати позицію, свою точку зору. Цей метод "працює" при закріп­ленні нового навчального матеріалу і передбачає створення пар з учнів, що різняться за рівнем знань. Ролі в парах обов'язково повинні змінюва­тися (розподіл залежить від учителя), і учні повинні мати чітко зафіксоване для виконання завдання (інструкція перед роботою відіграє велику роль).

^ 1.2. «Діалог Ривіна»

Робота за методикою Ривіна передбачає читання або вивчення тексту абзацами. Під абзацом слід розуміти частину тексту до 12 лінійок, яка має закінчену думку і зміст якої можна передати одним реченням (до 10 слів). Для вивчення абзацу необхідно спочатку з'ясувати його суть. Для виокремлення головної думки кожного абзацу ре­комендується наступне:

  • Знайдіть у тексті нові слова і словосполучення.

  • Поясніть їх значення своїми словами чи прочитайте за текстом. При необхідності користуйтеся додатковою літературою.

  • Складіть речення з новими словами, переконайтеся чи правильно їх зрозуміли.

  • Знайдіть ключове (головне) слово чи словосполучення абзацу.

  • Усно поясніть чому ви вважаєте його ключовим.

  • Складіть речення з ключовим словом, щоб передати ідею абзацу. Придумайте друге речення. Виберіть на ваш погляд краще.

  • Краще речення запишіть у зошит.

  • Ключового слова в абзаці може не бути. Назвіть основні об'єкти (предмети, явища, персонажі, події), про які йде мова в цьому абзаці.

  • Встановіть зв'язки, залежність між цими об'єктами.

  • Складіть речення, яке виражає суть абзацу. Придумайте друге. Вибе­ріть краще.

  • Підготуйте відповіді на питання, запропоновані вчителем, учнями чи подані в підручнику.

  • Складіть запитання для товариша.

  • Придумайте опору для пояснення змісту абзацу молодшому учневі.

  • Визначте перспективу розвитку ідеї, проблеми, ознаки, сферу застосування нових понять.

  • Пов'яжіть засвоєну інформацію з раніше вивченим чи прочитаним матеріалом.

Ця методика розцінюється педагогами-науковцями як місток для фор­мування більш складних умінь: читання пункту, сторінки, розділу.

^ 1.3. «Діалог Сократа»

На сьогоднішній день одним з найважливіших методів навчання є "Діалог Сократа", у рамках якого учні самостійно формулюють проблеми суспільного життя та пропонують альтернативні шляхи їх розв'язання. Цей метод покликаний допомогти молодим людям сформувати своє ставлення до важливих юридичних, етичних та соціальних проблем.

Сократівський стиль характеризується використанням аналогії як способу виявлення суперечності в учнівських висловлюваннях. Однією з причин виникнення соціальних конфліктів (учнівських в тому числі) є існування різ­них поглядів на те чи інше суспільне явище. Для того, щоб їх подолати, людям необхідно обмінюватися своїми думками і прагнути долати суперечки, займаючи певні позиції, в яких відображаються справедливість та людська гі­дність — дві фундаментальні цінності демократичного суспільства. З допо­могою "Діалога Сократа" учня можна змусити перевірити логічність та по­слідовність своєї позиції і визначити сферу її застосування.

Для проведення сократівського діалогу слід визначити суспільну про­блему — об'єкт обговорення. Це можуть бути різноманітні питання, що стосуються управління державою чи суспільством, котрі потребують прийн­яття офіційними особами рішення або певних дій громадян. Вивчаючи ці питання, учні вчаться знаходити шляхи їх вирішення. Суспільна проблема може бути сформульована у вигляді запитань такого типу: Чи треба забороняти смертну кару? Чи є корисним для людства використання атомної енергії? Чи можу я звернутися до представників влади із протестом проти обов'язкової військової служби?

Усвідомлення суспільних цінностей дає змогу учням об'єктивно аналізу­вати суперечливі ситуації суспільного життя. Переважно конфлікт виникає унаслідок різних етичних настанов. Учасники дискусії повинні ознайомити­ся і зрозуміти визначення, цінності та фактичний матеріал, що його викори­стовують їхні опоненти. Основною перешкодою під час обговорення про­блеми є неоднозначне трактування термінів. Для того, щоб уникнути ускла­днень, учасникам обговорення слід визначитись в термінах (спробувати ви­користати загальноприйняте визначення терміну, звернувшись до словника, прийти до згоди стосовно значення поняття; визначити на конкретних при­кладах відповідність поняття своєму визначенню).

Найголовніше у запропонованій навчальній моделі — з'ясування позиції учнів. Вона передбачає такі етапи:

  1. Ознайомлення із сутністю справи. Вчитель зачитує завдання учням, яке треба опрацювати. Вони обговорюють, як певний випадок стосується школи, громади чи їх особисто: виділяють основні моменти випадку, аналізують, хто як діяв і чому.

  2. Визначення завдання. Учні вибудовують факти в єдину систему, пояснюючи, які цінності опрацьовуватимуть (свобода слова, захист спільного добробуту, місцева автономія, рівність можливостей тощо). Вибирається питання для обговорення.

  3. Прийняття позиції. Учням пропонується визначити позицію та обґрун­тувати її.

  4. Дослідження мотивів для визначення позиції. Детальне дослідження та аргументація різних позицій учнів.

  5. Перегляд і утвердження позиції. Відбувається визначення позицій учнів, її підґрунтя; аналізуються аналогічні ситуації.

  6. Перевірка позицій за допомогою фактичного матеріалу, уважне опра­цювання фактів. Учитель допомагає учневі з'ясувати, чи дотримається він своєї позиції за будь-яких умов. Тут доцільно виділити два підетапи: аналіз та аргументацію. Аналіз дій відбувається у вигляді обговорення цінностей та питань. Це дає матеріал для подальшого досліджен­ня. Аргументація, побудована на протиставленні, повинна сприяти утвердженню позиції учня.

Допоможуть в роботі учителю такі запитання:

  • Чи достатньо обґрунтованою є ваша (твоя) позиція?

  • Чи доказовими є ваші (твої) аргументи?

  • Чи доведеним є фактичний матеріал, що використовується?

  • Якими є (будуть) наслідки пропонованих позицій?

  • За яких обставинах ви (ти) зможете змінити вашу позицію?

Очікуваний результат: оволодіння учнями навичками визначення суспі­льних проблем, аналізу питання, визначення позицій на основі цінностей; набуття умінь розв'язувати термінологічні, фактичні та ціннісні суперечності, вести діалог. Така модель сприяє розвитку плюралізму та поваги до думки інших людей.

^ 1.4. «Навчальна пара»(2 чол.)

Ця методика є дієвою як в постійних, так і в змінних групах.

Один із рекомендованих прийомів:

Усі учні вивчають навчальний матеріал за алгоритмом, який поданий на картці. У правому ряду сидять "учні", у лівому — "вчителі". Коли "учні" виконали завдання, їм пропонується залишатися на своїх місцях, а "вчителям" з лівого ряду пересісти на одне місце вперед (учень з першої парти переходить на останню). Створюються нові пари, і в них кожний партнер виконує нові функції: "вчитель" стає "учнем", а "учень" — "вчителем". Завдання "вчителя" — ставити питання до щойно опрацьованого матеріалу, тлумачити незрозумілі поняття, виділяти основну ідею. Таке пересаджу­вання учнів називається "змійкою" (або "ескалатором"). Цей вид роботи на уроці може тривати до 20 хвилин.

^ 2. Метод «колективного обговорення проблеми»

2.1. «Мозковий штурм»

Це ефективний метод "колективного обговорення", пошуку рішення, що здійснюється через вільне вираження поглядів усіх учасників. Да­ний метод дає змогу групі людей використовувати свої інтелектуальні можливості для швидкого та ефективного вирішення завдання. За останні роки цей метод став настільки популярним, що його почали регулярно використовувати великі комерційні компанії, державні структури та громадські організації.

Принцип "мозкового штурму" простий. Треба зібрати групу людей, сформулювати завдання перед ними і запропонувати учасникам обговорення висловити думку стосовно його вирішення. Як свідчить практика, через "мозковий штурм" за короткий час можна отримати багато нових ідей. Проте їхня кількість не є самоціллю, а лише основою для вироблення оптимального рішення. У "мозковому штурмі" без будь-якого тиску повинні взяти участь усі присутні. Вдалим його можна вважати тоді, коли висловлені під час першого етапу ідеї стають базою для потенційного розв'язання проблеми.

Методика проведення:

  • Ведучий вибирає проблему та запрошує учасників до обговорення.

  • Він знайомить з правилами проведення такої форми роботи, формулює учасникам завдання: всі ідеї, які учасники вважають за потрібне висловити, будуть прийняті і записані.

  • Ведучий призначає секретаря, котрий записує усі запропоновані ідеї. Під час обговорення він встановлює порядок виступів, стежить за тим, аби всі учасники мали рівні можливості висловити свою думку. Перший етап триває доти, доки виникають нові ідеї.

  • Після короткої перерви розпочинається другий етап, під час якого учасники групують та розвивають висловлені ідеї (список ідей доцільно роздрукувати та роздати учасникам). Закінчивши процес класифікації ідей, учасники аналізують їх, вибираючи лише ті, котрі можуть відповісти на поставлені запитання.

На закінчення ведучий підводить підсумок.

^ 2.2. Метод «Коло ідей»

Цей метод покликаний дати можливість учням (представникам від груп) висловити свою точку зору, позицію, ідею, втягнутися в дискусію. Рекомендується його використовувати, коли всі групи мають виконувати одне і те саме завдання.

При його проведенні необхідно вислухати кожного учня (або доповідача групи) по колу з однією підготовленою позицією (ідеєю, пропозицією). Всі відповіді слід "збирати" в колі по черзі до тих пір, поки вони не вичерпаються. Такий метод дозволяє кожній групі або окремо особі обмінятися результатами своєї роботи.

^ 3. Навчальна співпраця в групах

3.1. Навчальна співпраця в групах

Це така форма роботи, яка ґрунтується на спільній роботі учнів і сприяє гуманізації відносин між учителями й учнями.

Навчальна співпраця буде результативнішою, коли вчитель підготує уч­нів до роботи в групі. Для цього необхідно:

1. Пояснити учням роль та значення колективної співпраці. При цьому важливим є створення такого середовища, де:

учні усвідомлять творчу взаємозалежність членів колективу;

  • будуть інтенсивно спілкуватися між собою;

  • зрозуміють особисту участь і відповідальність за успіх спільної роботи;

  • прагнутимуть навчитися працювати з напарником чи кількома у складі невеликої групи;

  • обговорюватимуть всією групою хід роботи з метою підвищення її ефективності.

  1. Визначити мету заняття.

  2. Провести підготовку до заняття:

  • сформувати навчальні групи;

  • розподілити ролі між учнями усередині групи;

  • підготувати класне приміщення;

  • підготувати навчальні матеріали.


4. Роздати завдання, пояснити учням, який очікується результат.

5. Допомогти учням почати роботу в групі, стежити за тим, щоб заняття протікало ефективно, втручатися в хід заняття при необхідності.

6. Оцінити роботу учнів, організувати обговорення членами групи того, наскільки добре вони взаємодіяли між собою.

Звертаємо увагу на кілька ключових моментів організації групової роботи учнів:

а) Визначення кількості учнів у групі залежить від складності навчального завдання. Досвід роботи з групами показує, що оптимальною для роботи є група в 4-5 чол. Більша кількість членів у групі означає більше можливостей для колективної роботи, але вимагає від учасників наявності навичок і умінь групової роботи.

б) Об'єднання учнів у групи. При створенні груп учитель повинен враховувати:

  • індивідуальні особливості учнів (здібності, комунікабельність, активність тощо);

  • педагогічні вимоги щодо залучення максимальної кількості учнів у процес навчання. Слід пам'ятати, що створення груп учнів з різними здібностями дає більшу активність під час обговорен­ня поставленого завдання і різноманітніші пояснення проблеми, оскільки учні з низьким рівнем знань зазвичай краще працюють у групах, де більшість членів із зацікавленням підходять до поставленого завдання;

  • необхідність такої співпраці учнів у групі, при якій кожен учень по­винен набути досвіду спільної роботи з усіма учнями свого класу.

Прийоми утворення малих груп можуть бути різні:

  • словесний розподіл за назвами квітів, нот, овочів, фруктів, героїв казок тощо;

  • за кольоровими листочками;

  • за видами монет (1, 2, 5, 10 копійок);

  • за пропозиціями, які висловлюватимуть самі учні, набувши досві­ду співпраці в групах.

в) Підготовка класної кімнати. Те, як підготовлене приміщення, у якому проходять заняття, впливає на ефективність роботи учнів. Пам'ятаймо, що розширення, зміна простору в діяльності груп лише додає позитивний імпульс в роботі, покращує емоційне сприйняття навчального змісту, не дає можливості втомлюватися від інтенсивності роботи. У членів групи повинна бути можливість сидячи разом, віч-на-віч, обмінюватися думками, передавати один одному матеріали з досліджуваної теми, не заважаючи роботі інших груп, вести обговорення. У вчителя повинна бути можливість легко підійти до кожної з працюючих груп.

Нижче пропонуємо кілька варіантів розміщення меблів у класній кімнаті:

г) Розподіл ролей між учнями усередині групи. Для підвищення результативності навчальної співпраці необхідно доручити кожному членові групи певну "роль". Педагогічний досвід засвідчує, що пропоноване в навчальній літературі "надання" ролей є достатньо продуманим і ефективним. Нагадаємо цей розподіл:

Спікер, головуючий (керівник групи):

  • зачитує завдання;

  • відповідальний за те, щоб усі члени групи розуміли зміст за­вдання і свої дії, необхідні для виконання завдань;

  • пропонує учасникам висловлюватися по черзі;

  • заохочує всіх до роботи;

  • підбиває підсумки роботи.

а) Якщо столи в класі легко пересуваються



б) Якщо столи в класі закріплені



в) Якщо є столики чи парти індивідуальні



г) розташування стільців (без парт)




шестикутник коло



конференція діамант



«П» перевернена

□ Секретар:

• веде записи результатів роботи групи;

• нарівні з іншими членами групи висловлюється щодо поста­вленого завдання;


□ Доповідач:

• чітко висловлює, узагальнює думки, ідеї членів групи;

• доповідає про результати роботи.

□ Посередник:

• стежить за часом, підшукує додаткові інформаційні матеріали, заохочує групу до роботи.

У цьому переліку ролей особливе місце займає головуючий (спікер), який відповідає за те, щоб усі члени групи розуміли зміст завдання і проведені у групі дії.

д) Роз'яснення учням критеріїв оцінки якості виконаної ними роботи. До початку заняття учням повинні бути відомі критерії оці­нки їхньої праці.

Навчально-методична література в останні роки приділяє велику увагу питанню оцінювання навчальних досягнень учнів. Вибір, а ще краще поєднання різних типів оцінювання, урізноманітнить процес навчальної співпраці і сприятиме кращому виробленню практичних умінь учнів.

Для результативної роботи групи рекомендуємо ознайомити учнів з па­м'яткою щодо роботи в групі.

ПАМ'ЯТАЙ, що для успішної роботи в групі слід:

  • надавати можливість кожному висловитися, як, на його думку, потріб­но виконувати завдання;

  • переконатися, що кожен член групи засвоїв матеріал заняття, який потрібен для подальшої роботи;

  • упевнитися в тому, що всі познайомилися з досліджуваним матеріа­лом і прийшли до спільної думки щодо очікуваних висновків;

  • залучити до роботи всіх членів групи;

  • уважно вислуховувати думку кожного члена групи;

  • не змінювати своєї думки, крім тих випадків, коли будуть представлені переконливі докази (правило підпорядкування думці більшості не сприяє одержанню знань);

  • критикувати погляди, а не людей, які їх висловлюють.

Наприкінці уроку учні спільно з учителем узагальнюють результати групової роботи.

^ 3.2.Техніка номінальних груп

Передбачає наступні етапи:

1. Вступ.

Група сідає навколо стола, на якому є листок паперу з чітко сформульованим завданням.

На цьому листку пізніше будуть записуватися пропозиції.

^ 2. Самостійне продумування і записування ідей.

Учні самостійно в зошитах, без консультацій записують свої пропозиції щодо сформульованого на аркуші завдання.

^ 3. Запис ідей на великий папір.

Учні записують ідеї в тому формулюванні, в якому вони прозвучали. Вони мають право відхиляти ті, які вже прозвучали і дописувати нові. Критика ідей на цьому етапі не допускається.

^ 4. Дискусія за змістом запропонованих пропозицій.

Завдання цього етапу — переконатися, що всі однаково розуміють зміст окремих формулювань, які тлумачить не автор, а інший учасник групи. Важливо уникати тут свого погляду на ідею.

^ 5. Попереднє голосування щодо запропонованих ідей.

Учням (кожному самостійно) пропонують вибрати п'ять найбільш цінних пропозицій і записати номери на аркушах. Необхідно з самого початку попередити учасників, що це не голосування більшістю, а спосіб побачити якій пропозиції група надає перевагу. Пропозиції, які отримали найменшу кількість голосів, не відкидаються, а беруться під контроль: можливо вони невдало сформульовані і потребують додаткового опрацювання.

^ 6. Дискусія за попередніми результатами голосування.

На цьому етапі йде критична оцінка пропозицій. Важливою є аргументація сильних і слабких позицій сторін, переваги ідей однієї з груп.

^ 7. Остаточне голосування.

Повторення процедури "4 етапу". Важливо, щоб учасники розуміли, яким чином будуть використані результати роботи.

Цей метод дозволяє спільно продумати проблему і прийняти загальне рішення. При цьому окремі учасники в значно меншій мірі залежать від впливу своїх партнерів.

^ 3.3. Метод «Снігова куля» («Два — чотири — вісім»)

Використовується, коли необхідно, щоб учасники обговорили якесь питання спершу в парах, потім у квартетах, пізніше в октетах тощо. Важливим є для навчання як викладення так і вислуховування поглядів, аргументів, характеристики речей, ознайомлення з різними підходами. Переваги методу в тому, що навчає вести переговори і робити вибір. Проте слід пам'ятати, що його використання (багаторазове повторення) буде ефективним тоді, коли проблема цього варта. Організація роботи:

  • Поставте учням питання для обговорення, дискусії тощо.

  • Об'єднайте учнів у пари і дайте час для обговорення завдання і прийняття узгодженого рішення.

  • Попередьте, що пари обов'язково мають досягти згоди (консенсусу) щодо відповіді або рішення.

  • Об'єднайте пари в четвірки і обговоріть попередньо досягнені рішення щодо поставленої проблеми. Прийняття спільного рішення є обов'язковим.

  • Об'єднайте четвірки в більші групи і дайте час на обговорення питан­ня, узгодження позицій і вироблення спільного рішення.

^ 3.4. Метод «Карусель»

Ефективний для одночасного включення всіх учасників в активну роботу з різними партнерами (групами). Передбачає:

  • підбір аргументів кожним учасником на задану тему;

  • вислуховування одним учнем достатньо великої кількості одноклас­ників;

  • пошук нових аргументів, прикладів для підсилення власної позиції, результатів роботи групи;

Організація роботи:

А) 1. Розставте стільці для учнів у два кола.

2. Учні, що сидять у внутрішньому колі, розташовані спиною до центру, а в зовнішньому — обличчям. Таким чином, кожен сидить навпроти іншого, висловлює і вислуховує свої ідеї (аргумент, приклад).

3. Внутрішнє коло нерухоме, а зовнішнє — рухливе: за сигналом веду­чого всі його учасники пересуваються на один стілець вправо і вияв­ляються перед новим партнером з яким повторюють ту саму проце­дуру. Мета — пройти все коло, виконуючи поставлене завдання.

Б) При організації роботи в групах, необхідно "пускати по колу" ре­зультати роботи кожної групи (заповнений аркуш, створена таблиця, намальований сюжет тощо) для поповнення новими ідеями, поглиб­лення новим змістом тощо.

^ 3.5. Метод «Броунівський рух»

Метод, який дозволяє кожному учневі виступити у "ролі учителя", передаючи свої знання однокласникам. Використання "Броунівського руху" дає можливість багаторазового повторення одним учнем "своєї частини навчального матеріалу", ознайомлення з іншими і систематизації загальної картини теми.

Організація роботи:

  • Кожний учень повинен отримати свій "навчальний блок" з теми (пункт параграфу, текст на окремому листочку, витяг з документу тощо).

  • Протягом декількох хвилин учні читають інформацію. Важливим є переконатися, чи розуміють вони прочитане.

  • Запропонуйте їм почати ходити по класу і знайомити зі своєю інфо­рмацією інших однокласників.

  • Учень може одночасно спілкуватися тільки з однією особою. Завдан­ня полягає в тому, щоб поділитися своїм фактом і самому отримати інформацію від іншого учня. Протягом відведеного часу треба забез­печити спілкування кожного учня з максимальною кількістю інших для отримання якомога повної інформації з теми.

  • Після того, як учні завершать цю вправу, запропонуйте їм розпові­сти, відтворити отриману інформацію. Проаналізуйте та узагаль­ніть отримані ними знання. Відповіді можуть записуватись на дошці.

^ 3.6. Метод «Джиг-со»

Метод дозволяє учням протягом короткого проміжку часу опрацювати великий обсяг навчального матеріалу. Організація роботи:

  1. Підготуйте об'єм навчального матеріалу для вивчення – розподіліть його на окремі частини.

  2. Учнів необхідно об'єднати у 3-5 груп, які назвемо "домашніми".

  3. Кожен учень повинен отримати порцію інформації для засвоєння, кожна група — свою. Завдання домашніх груп — опрацювати надану інформацію та опанувати нею на рівні, достатньому для обміну цією інформацією з іншими.

  4. Далі слід створити "експертні" групи, використовуючи кольорові по­значки (цифри), що їх учитель попередньо роздав учням. В новостворених "експертних" групах має бути представник із кожної "домашньої" групи. Кожний в цій групі буде "учителем" і "учнем".

  5. Кожна "експертна" група повинна вислухати всіх представників до­машніх груп і проаналізувати матеріал в цілому, провести його експе­ртну оцінку за визначений час.

  6. Після завершення роботи запропонуйте учням повернутися "додому". Кожен учень має поділитися інформацією, отриманою в експертній групі з членами своєї "домашньої" групи.



  1   2   3   4



Схожі:

Методичні рекомендації для вчителів історії Вінниця 2013 Укладач М. В. Коннова iconНавчально-методичний посібник для вчителів історії. Жидачів, 2013. 76 с. Матеріали навчально-методичного посібника складені згідно вимог програми з історії загальноосвітньої школи
Площанський В. О. Розвиток критичного мислення учнів на уроках історії України. Навчально-методичний посібник для вчителів історії....
Методичні рекомендації для вчителів історії Вінниця 2013 Укладач М. В. Коннова iconМетодичні рекомендації для студентів IV курсу, спеціальність "історія" / Укладач С. О. Терно Запоріжжя: зну, 2005. 16 с
Основи педагогічної майстерності: методичні рекомендації для студентів IV курсу, спеціальність "історія" / Укладач С. О. Терно –...
Методичні рекомендації для вчителів історії Вінниця 2013 Укладач М. В. Коннова iconКіровоград 2013 Методичні рекомендації
Методичні рекомендації Тренінгова діяльність вчителів хімії та біології / Грузіна Л. О. – Кіровоград, 2013 – 21 с
Методичні рекомендації для вчителів історії Вінниця 2013 Укладач М. В. Коннова iconМетодичні рекомендації щодо окремих аспектів організації навчання історії в школі
Методичні рекомендації стосуються нормативно-правового та навчально-методичного забезпечення навчання історії та суспільствознавчих...
Методичні рекомендації для вчителів історії Вінниця 2013 Укладач М. В. Коннова iconМетодичні рекомендації для вчителів української мови та літератури щодо підготовки учнів до зовнішнього незалежного оцінювання у 2012 році Укладач: Помазан І. О
Необхідно законодавчо визначити результати стандартизованого тестування єдиним критерієм прийому до навчання у внз. Потрібно започаткувати...
Методичні рекомендації для вчителів історії Вінниця 2013 Укладач М. В. Коннова iconМетодичні рекомендації для учителів історії України щодо підготовки учнів до зовнішнього незалежного оцінювання у 2012 році Укладач: Святокум О.Є., кандидат педагогічних наук
Необхідно законодавчо визначити результати стандартизованого тестування єдиним критерієм прийому до навчання у внз… Потрібно започаткувати...
Методичні рекомендації для вчителів історії Вінниця 2013 Укладач М. В. Коннова iconМетодичні рекомендації для вчителів географії щодо підготовки учнів до зовнішнього незалежного оцінювання у 2012 році Укладач: Несвітайло О. Ю., методист науково-методичного
Необхідно законодавчо визначити результати стандартизованого тестування єдиним критерієм прийому до навчання у внз… Потрібно започаткувати...
Методичні рекомендації для вчителів історії Вінниця 2013 Укладач М. В. Коннова iconМетодичні рекомендації щодо організації освітнього середовища для успішної адаптації п’ятикласників під час переходу до навчання у середній шкільній ланці
Особливості адаптаційного періоду учнів п’ятих класів до навчання у шкільній ланці. Інформаційно-методичний посібник. – Вінниця,...
Методичні рекомендації для вчителів історії Вінниця 2013 Укладач М. В. Коннова iconМетодичні рекомендації до друку матеріалів на атестацію вчителів вищої категорії
Заслухали звіт голови рмо рубан Т. П. про роботу районного методичного об’єднання вчителів інформатики за перше півріччя 2012-2013...
Методичні рекомендації для вчителів історії Вінниця 2013 Укладач М. В. Коннова iconМетодичні рекомендації серпневого засідання методичного об’єднання вчителів економіки Основні завдання методичної роботи вчителів мо у 2012 2013 навчальному році
Впроваджувати сучасні технології навчання в роботу вчителів з метою формування в учнів певних компетентностей і вміння застосовувати...
Додайте кнопку на своєму сайті:
Документи


База даних захищена авторським правом ©te.zavantag.com 2000-2017
При копіюванні матеріалу обов'язкове зазначення активного посилання відкритою для індексації.
звернутися до адміністрації
Документи