Книга на сайте: Сканирование и распознавание текста: сайт «Ирпенская буквица» передмова icon

Книга на сайте: Сканирование и распознавание текста: сайт «Ирпенская буквица» передмова




НазваКнига на сайте: Сканирование и распознавание текста: сайт «Ирпенская буквица» передмова
Сторінка1/7
Дата конвертації20.10.2013
Розмір1.38 Mb.
ТипКнига
  1   2   3   4   5   6   7

Григорій Нудьга

«Республіка козаків»

Сайт «Ирпенская буквица»: http://www.ikt.at.ua

Издание: Григорій Нудьга. Республіка козаків – Київ: «Варта». - 2005.

Книга на сайте: http://ikt.at.ua/load/ukrajinski_istoriji/60

Сканирование и распознавание текста: сайт «Ирпенская буквица»





ПЕРЕДМОВА

Цією книгою Всеукраїнський благодійний фонд імені Петра Калнишееського разом з військовим видавництвом «Варта» розпочинає серію видань «Військово-патріотичної бібліотеки» не випадково. Адже ж автор «Республіки козаків» Григорій Нудьга - земляк останнього кошового Січі Запорозької Петра Калнишееського, він теж народився і виріс на Роменщині. На жаль, Григорій Антонович Нудьга не дожив до наших днів - він помер 19 березня 1994 року у Львові. А народився він 21 січня 1913 року в селі Артюхівка Роменського району на Сумщині в родині селянина. Закінчив Гадяцький педагогічний технікум та Київський університет, учасник Великої Вітчизняної війни, нагороджений бойовими орденами та медалями. Був на педагогічній та науковій роботі, кандидат філологічних наук. 1963 року став членом Спілки письменників СРСР. За своє многотрудне довге життя Григорій Нудьга написав багато книг, став одним з провідних дослідників історії українського козацтва. Він - автор творів «Українська пісня серед народів світу», «Пародія в українській літературі», «Заповіт» Т. Г. Шевченка», «Листування запорожців з турецьким султаном», «Терень Масенко», «Пісні революції», «Українська балада», «Український поетичний епос» (Думи), «Слово і пісня», «На літературних шляхах» та інших. Укладач низки антологій, деякі його твори перекладалися угорською та іншими мовами. З 1971-го до 1985-рр його твори не видавалися, оскільки «карателі від літератури» звинувачували його тоді у вже традиційному для кожного чесного письменника «українському буржуазному націоналізмі».

«Республіка козаків» була вперше видрукувана 1991 року у Львові фактично на правах рукопису Фондом духовного відродження імені митрополита Андрія Шептицького, то ж це нинішнє видання цього унікального дослідження Григорія Нудьги, здійснене за львівським його варіантом, цілком можна вважати і першим книжковим виданням.

Іван ^ РІШНЯК,

народний депутат України, голова Правління Всеукраїнського благодійного фонду імені Петра Калнишееського;

Данило КУЛИНЯК,

письменник, директор Всеукраїнського благодійного фонду імені Петра Калнишееського.


ВСТУП


Мабуть, жодне явище історії українського народу не здобуло в світі такої слави, прихильності, заслуженої популярності й романтичного освітлення, як козаччина, його фортеця - Січ. Доказом цього є той факт, що слово "козаки", їхні військові подвиги, героїзм, волелюбство, лицарство, мужність, безкорисність ще й тепер згадуються далеко за межами України. Іван Франко якось сказав, що у XIX столітті в Європі українське козацтво сприймалося як символ вільності, варте наслідування й пильної уваги.

Козаки та їхня військова слава давно вийшли за межі кордонів України. Ще в XVII столітті дипломати й мандрівники зустрічали козаків у Європі, на близькому Сході, Азії, на Середземному морі і від них часто сприймали найважливіші відомості про Україну. Та Європа почула вперше про них ще в часи їхнього формування як військової сили - у XIII столітті, а подалі українське козацтво постійно було в полі зору європейських дипломатів, керівників держав, а згодом і літераторів. Хмельницький, Мазепа, козаки, Січ - стали для світу символом України в боротьбі за волю й незалежність, за державність. Ще на початку XVIII століття в Європі формується переконання, що доля європейських держав в майбутньому буде залежати від того, з ким будуть козаки, Україна. Цієї думки трималися французькі, австрійські, німецькі, шведські та інші державні діячі й дипломати, формуючи європейську політику. Доказом цього може бути Ставлення до України Карла XII та Наполеона.

З ім'ям гетьмана Мазепи прийшли конкретні відомості про козаків і до Америки, а пізніше і до Австралії. Українську народну поезію світ сприймав і ще й тепер сприймає як козацьку. Англійською мовою в Америці й Австралії можна почути колискові пісні про козаків та їхніх дітей. По всьому світу українців давно стали називати (й називають) "козацькою нацією". От яку добру славу завоювали козаки у всьому світі, як прославили свій народ.

Ні в одному іноземному джерелі жодного разу не згадується про завойовницький характер козаків, про їх бажання нести неволю іншим народам. Це були славні оборонні військові сили.

А коли ж і як світ довідався про українське лицарство - козацтво? Як він сприймав це унікальне військове державне і військово-полі-тичне явище? Як поцінував діяльність козаків і Січі, чи взяв щось для себе, взагалі яке місце відводили козацькій Україні серед держав Європи? Чи знаємо сьогодні все те, що було сказано про наших воїнів у давні часи? Можливо, сказане має повчальний зміст і для нашого сьогодення. Від часів падіння козацької республіки минуло вже кілька століть, а питання державності, яке було найважливішим для січовиків, ще й досі не розв'язане і є найболючішим. Чи вирішимо його, коли не маємо сучасних козаків - війська? І чи не втратили ми того, що здобули для нас козаки і Січ? Про падіння Січі й козаків німецький учений, письменник Ф. Боденштедт (який Січ називав "військовою республікою" [“die krigerische Republik der Kozacker"]) писав: "Століття проминули як одна хвилина, а в результаті залишився народ, який, щоправда, вже не є таким, як був, та все ж таки зберіг свої риси і свою національність" [1]. Українці, наперекір всім бідам, все ж зуміли зберегти свою національність, а, отже, і козацькі традиції, які ніякий терор, ніяка сталінщина не змогли вбити і не вб'ють.




^ 1. Питання про походження козацтва



Якщо говорити про європейські писемні джерела, у яких висвітлюються питання походження козаків і Січі, то їх не можна назвати малочисельними. Ми спробуємо згадати найцікавіше, що було сказане по цьому питанню за доби середньовіччя й Ренесансу, умовно продовживши його до XVIII століття, часу руйнування Січі. Не вся європейська література може бути віднесена до оригінальної дослідницької, багато у ній наслідувального (слов'янських джерел), дещо має інформативний характер, чимало чисто мемуарної літератури (дуже цікавої), але є й роботи монографічного характеру. Однак усі вони дуже важливі для нашої науки і для збагачення наших знань рідної історії. У них є те, чого ми не маємо у вітчизняній літературі: погляди сучасників збоку, слово представників європейських народів про наших славних предків, Це голос Європи про формування державницьких ідей у нашій історії. А це ж дуже важливо не тільки для пізнання минулого; а й для утвердження наших прагнень у сучасному політичному процесі. Багато є повчального у висловлених думках іноземців про події, людей, обставини глибокого нашого минулого. Треба тільки відчитати його і правильно потрактувати відповідно нинішньому дню. Зрозуміти і полюбити наше минуле.

Як і в нашій вітчизняній літературі - про козаків і Січ багато уваги відводиться питанню походження цього явища і, як не дивно, з'ясуванню виникнення назви "козак". Питання походження терміну так багато займало уваги в іноземців, що німецький учений Ф. Боденштедт, пишучи невелику розвідку про козаків, звернувся до європейців з проханням менше дискутувати про походження слова "козак", а більше віддавати сил на справжню історію цих воїнів та їх велику роль у відстоюванні культури Європи проти руїнницьких орд Азії. Боденштедт дорікав європейським історикам, що вони, "доки козаки сильною рукою правували колесом історії Європи", мало вивчали величну і романтичну їхню історію, а найбільше стали виявляти до неї уваги і глибше аналізувати, коли Україну і козаків придушила Москва. Та й після цього надмірно багато займалися питанням походження слова "козак", а не заглибленням у сутність явища історії України.

Цікаво, що Ф. Боденштедт наголосив на великих традиційних зв'язках Січі з народом і підкреслив, що до цієї республіки приймали за умови, що вступаючий воїн визнає християнську віру і приймає українську мову.

Термін "козак" давно зустрічається в європейській літературі різного призначення. Тут можна згадати чеські джерела, зокрема словники ХІІІ-ХІУ століть, матеріали яких опублікував В.Ганка у 1833 р. ("Збірка найдавніших словників латинсько-чеських"). У них, хоча і без докладних пояснень змісту терміну, але уже зареєстровано слово "козак" [2].

Дехто з вітчизняних дослідників, та й народна традиція, пов'язує виникнення назви "козак" від "коза" - тобто воїн рухливий та енергійний, як ця граціозна й прудка тварина. Але навряд, чи це так, однак у європейських джерелах про це говориться давно. Дехто пробував пояснювати походження цього слова від імені першого воїна - Козака, що відкинули майже всі дослідники.

Ще у древньому рукописному джерелі "Таємна історія монголів" (1240 рік) згадується "козак", як назва легко озброєного вартового, воїна. Можливо, з цих азійських джерел таке тлумачення перейшло і до словника половецької мови "Сооех Сшпапісш" (1303 рік), де "козак" пояснюється як ''вартовий, конвойний" [3]. За змістом, сутністю трактування явища це пояснення наближається до істини, адже первісно козаки справді несли службу вартових на південних степах, де повсякденно могли з'явитися монгольські чи татарські орди.

До найдавніших згадок у світових писемних джерелах слова козак (що стосується України), є нотатка в грецькому "Синаксарі" XII століття (знайдено у Судаку, Крим) про смерть якогось молодого чоловіка на ім'я Альмальчу. Під 1308 роком тут власник книжки записав: "17 травня. Цього дня умер раб божий Альмальчу син Самка, ой - молодик, убитий мечем козаків" [4]. Це один із найдавніших документів, у якому засвідчено наслідки партизанської боротьби українського козацтва проти монгольських орд. Шкода тільки, що в даному випадку немає роз'яснення, хто ж був Альмальчу - чи воїн, а чи син якогось торгівця, бо козацтво тоді вихлюпувало своє обурення і проти купецьких караванів, що з'являлися в південних степах України. У перші роки, створені загони партизан-вільних воїнів, козаків "караулів" на південних степах, часто складалися з цілих родин: батьки, діти, жінки - і воювали вони за свою незалежність досить мужньо і жорстоко проти всього чужого, що несло неволю.

Військові традиції, своєрідне лицарство, що мало захищати народ і його віру, зародилися ще за часів Київської Русі не без впливу візантійських та західноєвропейських віянь. І тут дослідники вбачають початкові явища, що сприяли потім виникненню козацтва й Січі з їх своєрідними принципами організації військового співжиття, демо кратичних форм правління. Як висловився з цього приводу академік Михайло Грушевський, "...воно послужило потім взірцем і джерелом для того народного лицарства, яке згодом, з різними змінами і новими домішками, вилилось в обиході козацькім" [5]. Тими "новими домішками" М.Грушевський вважає демократизм суспільного життя придніпровського населення і його прагнення до незалежносте, на що звернув увагу також М. Дашкевич у своєму дослідженні про Болохівську землю. У ХІІ-ХШ століттях між річками Південний Буг і Тетеревом існувало невеличке українське князівство, звичаї і суспільні порядки якого дуже нагадують козацькі, запорозьке життя. Дехто, в т. ч. і М. Дашкевич, вважають, лицарські звичаї, які розвинулися в цьому князівстві, породили козацтво й козацькі вольності Січі [6].

Спроби пов'язати історію козацтва з минулим Київської держави та лицарством княжих часів - давні і про це уже є література. Правда, там углибині нашої історії шукали ще не сформоване явище, а його початки, які дехто називав "побутовим козацтвом". Про це свої міркування висловив і М.Грушевський. "Як явище побутове, ті прояви українського життя, які в XVI в. стають нам звісними під технічною назвою "козацтва", - старі, як Україна. Це результат відвічної боротьби побуту осілого, хліборобського з хижою, розбійничою, кочовою людністю степів" [7]. М.Грушевський в історії козаччини вбачає найменше два ступені розвитку цього явища: 1) зародковий, "побутовий", зародився у антимонгольських змаганнях» проти хижих степів і 2) створення козацтва як "організованої суспільної верстви" ХУ-ХУІ ст. Схема відповідає дійсності, її, тут необхідно нагадати, вперше запропонував ще історик М. Костомаров: "Козачество уже в своем существе возникло в ХІІ-ХІІІ веке" [8]. Близько до цього стояв і М. Максимович. Однак, слід підкреслити, (на нашу думку), що найбільше вплинуло на формування козацтва лицарство княжої дружини, особливо після падіння Києва 1240 року. Коли держава упала, частина знаті, князів кинулася рятуватися на Волині, частина в Галичині. А куди ж мало йти княже військо? Частина його мандрувала з своїми господарями, а частина, як на нашу думку, з власної ініціятиви, а можливо й за намовою князя, вирішила вести боротьбу з монголами партизанським способом. Цілком природно, що традиції Київської держави (демократизм, збереження звичаїв і т.п.) воїни ретельно зберігали і трималися при організації свого життя й військового укладу і в козачих загонах. Навіть у звичаях, в організації ладу, збереженні подібної зовнішности, одягу і способів ведення бою.

У науковій літературі відомий словесний портрет князя, даний візантійським письменником та істориком Левом Діаконом у своїй історії воєн. Діакон супроводжував імператорів у військових походах, робив замітки про бої, зустрічі з різними посольствами і делегаціями. У одній з таких зустрічей близько 990 року Лев Діакон спостерігав розмови київського князя Святослава з візантійським імператором і так описав київського гостя: "Середнього зросту, не занадто великий, але і не низький, брови мав густі, очі сині, ніс короткий, борода поголена, на верхній губі густе і довге волосся (вуса - Г.Н.), голова зовсім поголена, з одного боку висів чуб"[9], тобто "оселедець", якого за традицією носили й запорожці. "Оселедець", очевидно, носили й княжі воїни, він ("оселедець") був ознакою приналежности до лицарської касти воїнів. З княжими воїнами ця звичка носити "оселедець" перейшла до козаків і була традиційно узаконена на Січі. Вуса, поголена борода, "оселедець" стали традицією для козацтва, січовиків. Це характерні риси її зовнішности, ніби природний "мундир".

Козаки не тільки зберігали традиції княжого Києва, а при нагоді говорили про це і не тільки вони самі, а й українське духовенство та діяч культури ХУІ-ХУП століть. Київські духівники, благословляючи на ратні подвиги козаків у XVII столітті, закликають козаків боронити віру, народ, землю рідну відважно, по-лицарськи, пам'ятаючи при цьому, що вони спадкоємці воїнів Київської Русі. ("Книга о вере единой, святой, соборной апостольской церкве", Київ, 1619). Київські владики в своєму меморіалі до польського уряду від 28 квітня 1621 року категорично заявляли, що запорозькі козаки - це продовження лицарства Київської держави, а не "простаки", які не мають ані знання, ані розуму, їх коріння - в минулому. "Се ж бо те плем'я славного народу руського, з насіння Яфетового, що воювало Грецьке цісарство морем Чорним і сухопуттю. Се з того покоління військо, що за Олега, монарха Руського, в своїх моноксілах по морю й по землі (приробивши до човнів колеса) плавало і Константинополь штурмувало. Се ж вони за Володимира Святого монарха руського, воювали Грецію, Македонію, Ілірик... Бог керує ними і він то тільки знає, нащо він заховує ті останки тої старої Русі..."[ 10].

Згодом ідея,об'єднати, організувати козаків, воїнів, партизан в одну цілість приваблювала багатьох сучасників, а навіть воєвод та старост придніпровських земель. Добрі наслідки спільної антимонгольської боротьби не викликали ні в кого сумніву, навіть у польського короля чи московського царя, але вельможі боялися військової організованої сили українського народу, бо вона поверне зброю і проти їх тиранії, як це згодом і сталося.

Під кінець XVI століття розрізнені ватаги вільних воїнів-козаків понад Дніпром уже були організовані в Січ і про неї заговорила вся Європа, а козаків стали звати січовиками. "В 1580 роках запорозька козачина зветься "січовою", по імені Січі"[11]. Відразу найавторитетнішою і наймбгутнішою стає Січ на острові Хортиці, до організації якої чимало доклав зусиль Дмитро Вишневецький, але деякі дослідники, як ось Д.Каманін, вважали, "що вже при кінці XV віку була козацька Січа на Тавані"[12]: 3 цим можна погодитися, адже перші місця козацьких фортець були обрані різними ватагами у відповідності до своїх міркувань і оборонних можливостей, а найкращим і най-вигіднішим місцем в цьому процесі вибору став острів Хортиця.

Козацтво, об'єднавшися в Січі, набуває нової військової якості і стає великою політичною силою, про яку, як ми сказали, заговорили в Європі. Відчувши велику силу в організованості, козаки не тільки успішно діють проти турецько-татарської навали на Європу, а й своєю силою та зброєю допомагають у визвольних війнах Франції, Німеччини, Австрії і навіть Іспанії. Запоріжжя стало "вогнищем козацької сили, солідарності, організованості" (МТрушевський), і слід підкреслювати - силою, що обороняла не тільки українську, а й культуру усіх народів Європи.

У поданих тут уривках спогадів та записок дипломатів ХУІ-ХУИІ віків козацька військова сила поціновується як організована, добре освоєна з мистецтвом ведення боїв на морі й на суші і така, що спроможна змагатися з будь-якою європейською армією. І це говорили незабаром після оформлення Січі як військової республіки. Саме так її називала Європа.

Як ми уже згадали - походження слова "козак" в історичній літературі, в тому числі і Європейській, трактувалося по-різному - від імені першозасновника ватаги Козака, до козака-вартового (словник половецької мови), вільного воїна, незалежної людини і т.д. Це останнє трактування має, очевидно, найбільше права на істину. Бо від якого б кореня не походило слово "козак" - остаточна сутність, зміст його - український воїн, вільна людина, що боронить волю і незалежність народу. Дехто (під польським впливом) намагався приписати їм анархію, служіння вольностям, а не порядку. Якщо це й було, то тільки на початку формування козацтва як суспільної верстви, як політичної сили, коли до них приєднувалися і непевні елементи.

Але прояв "партизанського руху" проти Монголів не був таким стихійним, як думається. Ніщо не виростає на голому кам'яному місці. Не зростало без грунту і козацьке воїнство. Ми підкреслили, що були традиції, які штовхали до створення нового і оборонець Київської княжої держави ставав "партизаном", "вартовим", а далі "вільним, незалежним воїном". Життя не стояло на місці, народ змушений був витворити нову, своєрідну армію, інакше він перебував на межі знищення. Козацтво врятувало народ.

Скоро стихійні загони почали єднатися самі між собою в більш організовані бойові єднання, а до них стали прилучатися й люди, що були пов'язані з адміністративними управліннями чи несли якусь службу на придніпровських землях. На думку академіка Михайла Грушевського "Першим з українських адміністраторів, замішаних в "козацтво", в нашім матеріалі виступає київський воєвода Юрій Пац: в 1489 р. його люди (ЮрьевьІ люди Пацевича) погромили московських купців на Дніпровім перевозі [ІЗ]. З документу відомі навіть прізвища "вільних козаків" - "Богдан Голубець та Васько Жила" й інші. Отже діяли козаки не тільки проти татар і турків, а й проти інших "сусідів", можливо й з метою зробити якісь порахунки. Згодом до справи єднання й організації козацтва доклав зусиль і київський "пан-зим'янин" Остафій Дашкович (?-1535), що про нього, як і про Сірка, збереглися легенди як щю талановитого військового організатора і полководця. Це були добрі печатки, що привели до виникнення досконаліших форм єднання козаків кінця XV століття (1470-1490 роки).

Час і місце зародження українського козацтва, Січі різні автори називали по-різному і різко мотивували, коріння явища іноді шукали ще у Скіфських часах за часів Овідія, деякі козацькі літописці вважали своїми предками ще діячів "рутенського" племені у IV столітті нашої ери. Дух лицарства і зміст прагнень пов'язували з середньовічним лицарством Європи, виводили коріння козацтва з діяльності бродників, "берладників", - населенням Болохівського князівства (XII -XIII ст.). Найреальнішими були спроби пов'язати виникнення козацтва з антимонгольським рухом українського народу після падіння Києва 1240 року. Останнім часом найбільше було голосів за те, що козацтво сформувалося у XIV столітті з багатьох втікачів від утисків панів на різних землях Європи. Цей соціальний принцип, класові причини - найбільше підтримували радянські історики. Що втікачі від соціальних утисків весь час поповнювали ряди козацтва, Січ - заперечувати не можна, але почалося все, як говорять факти, за інших обставин і з інших причин.

Щодо прадавніх коренів лицарських військових традицій, які збереглися в пам'яті нащадків і переказувалися козацтвом, то вельми цікаво нагадати ось цей давній і не вивчений, але інтересний факт. Недалеко від німецького міста Зальцбурга в кам'яній печері зберігся або з XV, або від початку XVI століття такий текст напису на мармуровій плиті: " Аno Domini ССССLХХVII – Оdacer Rex Rutenorum...". У перекладі: "Року божого 477 Одоакр, князь русинів, Геніди, Готи, Уегари і Герули, лютуючи проти церкви Божої, благочестивого Максима з його 50 товаришами, що молилися з ним у цій печері по-латинському, за ісповідання віри жорстоко мучених скинув вниз, а провінцію Норців мечем і огнем спустошили" [14].

Цю печеру й катакомбу почали вивчати і зберігати ще в XVI столітті. Про неї уже є література різними мовами, написана як у історичних, так і в релігійних аспектах. Для нас цей напис важливий в багатьох відношеннях. Одоакр тут. названий князем рутенців, а цим ім'ям здавна називають українців. Як видно з усього - був він язичник, противник християнства. Про нього європейські історичні джерела згадують часто, зокрема в них стверджується, що доля його склалася так, що протягом 14 років (з 476 року) був римським імператором. Але в даному випадку нас цікавить інше. Чи згадували рутенці (українці) князя Одоакра бодай недовгий час, бодай у легендах? Несподівано виявляється, що так, і не тільки в легендах, а в писаних джерелах. Козацький літописець Самуїл Величко у своєму "Сказанії о войне козацкой з поляками" цитує документ, що його вважають універсалом Богдана Хмельницького з року 1648. Універсал звернений до народу України і її воїнів-козаків, які мають захистити вітчизну, як це робили "славні і величні предки Руси". Універсал, автором якого був, ніби-то, секретар Хмельницького Самуїл Зорка, нагадує, що у минулому у нас були славні воїни і полководці, які доходили аж до Риму. "Кгди ж ежели ветхий Рим (иже всіх европейских городов матерью нарещися мо-жет)...о 645.000 войска своего древле гордившийся... далеко мен-шим...величинн Русов з Ругії от Поморія Балтицкого албо Німецкого собраніем, за проводительством князя їх Одонацера року... 470 бил взятий і 14 лет обладаемий, то нам тепер кшталтом оних древних Русов, предков наших, кто може возбранити діяльності воінственної і уменшити отваги рицарської" [15].

Самуїл Зорка учився в європейських університетах і йому, певно, були відомі історичні джерела, у яких згадувався "Одоакр, князь рутенів". Відомо і те, що князь був деякий час і римським імператором, хоча дату (470) він подав помилково (справді 476). Викривлено у Самуїла Величка і написання прізвища князя - Одонацер замість Одоакр. Пояснити все це не важко, і не будемо до цього вдаватися. Можливо, серед козаків були перекази і про Одоакра, та для нас найважливіше, що козаки часів Богдана Хмельницького устами його секретаря Зорки проголошували на похоронах гетьмана, що їхні лицарські корені сягають глибоко у попередні віки, що рутенські (русинські) воїни бували і в давньому Римі. Там вони училися військового мистецтва, рицарської честі, звідти її перенесли і по-своєму розробили в Києві, а потім на Запоріжжі. Ясно, що досконало організоване, демократичне, відважне січове козацтво не зародилося раптово у XV столітті, без досвіду віків, а мало свої історичні корені, якщо не організаційні, то моральні, генетичні, що склали основи військових традицій для княжих легіонів Київської держави, а згодом і Січі. Самуїл Величко, козацький літописець, як бачимо, шукав ці коріння у сивій давнині історичної Європи. Його твердження нехай і проблематичні, оперті, можливо, і на традиційні перекази несподівано перетнулися з удокументованими фактами. Княжі воїни Київської держави шукали своїх традицій ще далі, як козаки і знаходили.

Про походження і давність козацтва ще в XVII ст. європейські автори висловлюють різні, часом неймовірні думки, але всі вони стверджують про намагання установити давність їх існування. Відомий французький учений і мандрівник М.Ванель після кількох подорожей по Близькому Сходу написав (1681) і видав (1689 р.) "Загальну історію Турків" [16]. У цій книзі відведено місце й сусідній Україні та козакам і гетьманам. Про український народ, державний лад (за Хмельницького) і козаків Ванель говорить чимало і з прихильністю, особливо до демократичних відносин в українському суспільстві та культуру. "Мова, на якій розмовляють освічені люди на Україні, є слов'янська, відмінна від польської мови, є на цій мові твори св. Єремії і інших отців Церкви. Урядування на Україні дуже добре і державні достойники часто міняють, як стародавні римляни, плуг на найвищі ранги в державі. Усі державні справи вирішуються в сенаті розумно і уважно... Козаки невтомні, дуже легко переносять голод, холод і інші злидні... Дім Хмельницького по своїй простоті і простору подібний до домівок його підданих. Він спав на звичайному ліжку, біля якого знаходилася і його зброя". І характеристика культури українського народу, і розповідь про суспільні взаємини та особу Хмельницького - не розбігаються з тим, що писали тоді інші європейські автори. Але є у цій книзі одне дуже прецікаве і загадкове місце. Говорячи про походження козаків, він твердить, що вони були ще на початку нашої ери. Французький учений запевняє, що Овідій під час заслання на узбережжя Чорного моря (початок нашої ери) у своїх віршах про скіфів оспівав козаків, воїнів, що були за часів Риму. Як бути з науковим обгрунтуванням цієї думки - не будемо говорити. Очевидно, є тут домисел або різне розуміння воїнів-козаків [17], але звернемо увагу, що європейські учені ще в XVII ст. козацтво, козацьке військо відносять до давніх явищ, і тому "оселедець" на голові київського князя - це та ж традиція, що і традиція носити "оселедець" у козаків, запорожців. А наведений факт підтверджує, що військові традиції козацтва деякі європейські автори шукають ще в докняжих часах, задовго до виникнення Київської держави. Хай це гіпотези, поодинокі, виняткові думки, але їх обходити не можна.



  1   2   3   4   5   6   7



Схожі:

Книга на сайте: Сканирование и распознавание текста: сайт «Ирпенская буквица» передмова iconКнига на сайте Сканирование и распознавание текста: сайт «Ирпенская буквица»
В. Х. Лобас «Українська і зарубіжна культура Книга на сайте Сканирование и распознавание текста: сайт «Ирпенская буквица»
Книга на сайте: Сканирование и распознавание текста: сайт «Ирпенская буквица» передмова iconКнига на сайте: Сканирование и распознавание текста: сайт «Ирпенская буквица»
Издание: Стельмах М. Вибрані твори. Передмова М. Ткачука. –К.: Сакцент Плюс, 2005
Книга на сайте: Сканирование и распознавание текста: сайт «Ирпенская буквица» передмова iconКнига на сайте: Сканирование и распознавание текста: сайт «Ирпенская буквица» мак цвіте (Легенда) Степами турки І татари
Издание: Стельмах М. Вибрані твори. Передмова М. Ткачука. –К.: Сакцент Плюс, 2005
Книга на сайте: Сканирование и распознавание текста: сайт «Ирпенская буквица» передмова iconКнига на сайте: Сканирование и распознавание текста: сайт «Ирпенская буквица»
Издание: Н. И. Околитенко, Н. Д. Колбун. Вич в свете законов природы: альтернативный взгляд. Киев, 2009, «Літопис-хх»
Книга на сайте: Сканирование и распознавание текста: сайт «Ирпенская буквица» передмова iconКнига на сайте: Сканирование и распознавание текста: сайт «Ирпенская буквица»
Спробуємо вийти бодай на одну закономірність, прийнявши тезу про те, що нам допоможе не самобичування, а самоаналіз
Книга на сайте: Сканирование и распознавание текста: сайт «Ирпенская буквица» передмова iconКнига на сайте: Сканирование и распознавание текста: сайт «Ирпенская буквица» "я поспішав до сонячного раю "
Звідки це космічне знання, ця мудрість душі, охопленої передчуттям безкінечного вирію?
Книга на сайте: Сканирование и распознавание текста: сайт «Ирпенская буквица» передмова iconКнига на сайте: Сканирование и распознавание текста: сайт «Ирпенская буквица» Гайдамака
Издание: Валер’ян Пидмогильний. Місто. Роман. Оповідання. –К.: Дніпро, 2004. Стор. 237-250
Книга на сайте: Сканирование и распознавание текста: сайт «Ирпенская буквица» передмова iconКнига на сайте: Сканирование и распознавание текста: сайт «Ирпенская буквица» «Третя революція»
Издание: Валер’ян Пидмогильний. Місто. Роман. Оповідання. –К.: Дніпро, 2004. Стор. 353-380
Книга на сайте: Сканирование и распознавание текста: сайт «Ирпенская буквица» передмова iconКнига на сайте: Сканирование и распознавание текста: сайт «Ирпенская буквица» 'Часть I
Издание: Н. И. Околитенко, Н. Д. Колбун. Вич в свете законов природы: альтернативный взгляд. Киев, 2009, «Літопис-хх»
Книга на сайте: Сканирование и распознавание текста: сайт «Ирпенская буквица» передмова iconКнига на сайте: Сканирование и распознавание текста: сайт «Ирпенская буквица» Військовий літун
Издание: Валер’ян Пидмогильний. Місто. Роман. Оповідання. –К.: Дніпро, 2004. Стор. 307-344
Книга на сайте: Сканирование и распознавание текста: сайт «Ирпенская буквица» передмова iconКнига на сайте: Сканирование и распознавание текста: сайт «Ирпенская буквица» ббк 84. 4 Б38 □
Издание: Бедзик Юрій Дмитрович. Гіпсова лялька. Видавнича фірма тов «ЮГ», Київ, 2004, -288 ст
Додайте кнопку на своєму сайті:
Документи


База даних захищена авторським правом ©te.zavantag.com 2000-2017
При копіюванні матеріалу обов'язкове зазначення активного посилання відкритою для індексації.
звернутися до адміністрації
Документи