Закон україни про охорону дитинства icon

Закон україни про охорону дитинства




Скачати 440.87 Kb.
НазваЗакон україни про охорону дитинства
Сторінка1/3
Дата конвертації07.08.2013
Розмір440.87 Kb.
ТипЗакон
  1   2   3

ЗАКОН УКРАЇНИ


Про охорону дитинства


( Відомості Верховної Ради (ВВР), 2001, N 30, ст.142 )


{ Із змінами, внесеними згідно із Законами

N 3109-III ( 3109-14 ) від 07.03.2002, ВВР, 2002, N 32, ст.232

N 177-IV ( 177-15 ) від 26.09.2002, ВВР, 2002, N 46, ст.347

N 380-IV ( 380-15 ) від 26.12.2002, ВВР, 2003, N 10-11, ст.86

N 1344-IV ( 1344-15 ) від 27.11.2003, ВВР, 2004, N 17-18, ст.250

N 1410-IV ( 1410-15 ) від 03.02.2004, ВВР, 2004, N 19, ст.251

N 2304-IV ( 2304-15 ) від 11.01.2005, ВВР, 2005, N 6, ст.144

N 2353-IV ( 2353-15 ) від 18.01.2005, ВВР, 2005, N 10, ст.191

N 2414-IV ( 2414-15 ) від 03.02.2005, ВВР, 2005, N 11, ст.202

N 2505-IV ( 2505-15 ) від 25.03.2005, ВВР, 2005, N 17, N 18-19,

ст.267

N 257-VI ( 257-17 ) від 10.04.2008, ВВР, 2008, N 24, ст.230 }


Цей Закон визначає охорону дитинства в Україні як

стратегічний загальнонаціональний пріоритет і з метою забезпечення

реалізації прав дитини на життя, охорону здоров'я, освіту,

соціальний захист та всебічний розвиток встановлює основні засади

державної політики у цій сфері.


Розділ I


^ ЗАГАЛЬНІ ПОЛОЖЕННЯ


Стаття 1. Визначення термінів


У цьому Законі терміни вживаються в такому значенні:


дитина - особа віком до 18 років (повноліття), якщо згідно з

законом, застосовуваним до неї, вона не набуває прав повнолітньої

раніше;


дитинство - період розвитку людини до досягнення повноліття;


охорона дитинства - система державних та громадських заходів,

спрямованих на забезпечення повноцінного життя, всебічного

виховання і розвитку дитини та захисту її прав;


дитина-сирота - дитина, в якої померли чи загинули батьки;


діти, позбавлені батьківського піклування, - діти, які

залишилися без піклування батьків у зв'язку з позбавленням їх

батьківських прав, відібранням у батьків без позбавлення

батьківських прав, визнанням батьків безвісно відсутніми або

недієздатними, оголошенням їх померлими, відбуванням покарання в

місцях позбавлення волі та перебуванням їх під вартою на час

слідства, розшуком їх органами внутрішніх справ, пов'язаним з

ухиленням від сплати аліментів та відсутністю відомостей про їх

місцезнаходження, тривалою хворобою батьків, яка перешкоджає їм

виконувати свої батьківські обов'язки, а також підкинуті діти,

діти, батьки яких невідомі, діти, від яких відмовились батьки, та

безпритульні діти;


безпритульні діти - діти, які були покинуті батьками, самі

залишили сім'ю або дитячі заклади, де вони виховувались, і не

мають певного місця проживання;


дитина-інвалід - дитина зі стійким розладом функцій

організму, спричиненим захворюванням, травмою або вродженими

вадами розумового чи фізичного розвитку, що зумовлюють обмеження

її нормальної життєдіяльності та необхідність додаткової

соціальної допомоги і захисту;


дитина-біженець - дитина, яка не є громадянином України і

внаслідок обгрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за

ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства

(підданства), належності до певної соціальної групи або політичних

переконань перебуває за межами країни своєї громадянської

належності та не може користуватися захистом цієї країни або не

бажає користуватися цим захистом внаслідок таких побоювань, або,

не маючи громадянства (підданства) і перебуваючи за межами країни

свого попереднього постійного проживання, не може чи не бажає

повернутися до неї внаслідок зазначених побоювань; ( Абзац

дев'ятий статті 1 в редакції Закону N 177-IV ( 177-15 ) від

26.09.2002 )


неповна сім'я - сім'я, що складається з матері або батька і

дитини (дітей);


багатодітна сім'я - сім'я, що складається з батьків (або

одного з батьків) і трьох та більше дітей;


прийомна сім'я - сім'я, яка добровільно взяла із закладів для

дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування, від

1 до 4 дітей на виховання та спільне проживання;


дитячий будинок сімейного типу - окрема сім'я, яка

створюється за бажанням подружжя або окремої особи, яка не

перебуває у шлюбі, які беруть на виховання та спільне проживання

не менш як 5 дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського

піклування.


Стаття 2. Законодавство про охорону дитинства та його

завдання


Законодавство про охорону дитинства грунтується на

Конституції України ( 254к/96-ВР ), Конвенції ООН про права

дитини ( 995_021 ), міжнародних договорах, згода на обов'язковість

яких надана Верховною Радою України, і складається з цього Закону,

а також інших нормативно-правових актів, що регулюють суспільні

відносини у цій сфері.


Завданням законодавства про охорону дитинства є розширення

соціально-правових гарантій дітей, забезпечення фізичного,

інтелектуального, культурного розвитку молодого покоління,

створення соціально-економічних і правових інститутів з метою

захисту прав та законних інтересів дитини в Україні.


Стаття 3. Основні принципи охорони дитинства


Всі діти на території України, незалежно від раси, кольору

шкіри, статі, мови, релігії, політичних або інших переконань,

національного, етнічного або соціального походження, майнового

стану, стану здоров'я та народження дітей і їх батьків (чи осіб,

які їх замінюють) або будь-яких інших обставин, мають рівні права

і свободи, визначені цим Законом та іншими нормативно-правовими

актами.


У порядку, встановленому законодавством, держава гарантує

всім дітям рівний доступ до безоплатної юридичної допомоги,

необхідної для забезпечення захисту їх прав.


Стаття 4. Система заходів щодо охорони дитинства


Система заходів щодо охорони дитинства в Україні включає:


визначення основних правових, економічних, організаційних,

культурних та соціальних засад щодо охорони дитинства,

удосконалення законодавства про правовий і соціальний захист

дітей, приведення його у відповідність з міжнародними правовими

нормами у цій сфері;


забезпечення належних умов для охорони здоров'я, навчання,

виховання, фізичного, психічного, соціального, духовного та

інтелектуального розвитку дітей, їх соціально-психологічної

адаптації та активної життєдіяльності, зростання в сімейному

оточенні в атмосфері миру, гідності, взаємоповаги, свободи та

рівності;


проведення державної політики, спрямованої на реалізацію

цільових програм з охорони дитинства, надання дітям пільг, переваг

та соціальних гарантій у процесі виховання, навчання, підготовки

до трудової діяльності, заохочення наукових досліджень з

актуальних проблем дитинства;


встановлення відповідальності юридичних і фізичних осіб

(посадових осіб і громадян) за порушення прав і законних інтересів

дитини, заподіяння їй шкоди.


Стаття 5. Організація охорони дитинства


Основні засади охорони дитинства та державну політику у цій

сфері визначає Верховна Рада України шляхом затвердження

відповідних загальнодержавних програм.


Проведення державної політики щодо охорони дитинства,

розробку і здійснення цільових загальнодержавних програм

соціального захисту та поліпшення становища дітей, координацію

діяльності центральних та місцевих органів виконавчої влади у цій

сфері забезпечує Кабінет Міністрів України. Щорічно Кабінет

Міністрів України звітує Верховній Раді України про стан

демографічної ситуації в Україні, становище дітей та тенденції

його змін у ході впроваджених соціально-економічних перетворень.


Місцеві органи виконавчої влади та органи місцевого

самоврядування відповідно до їх компетенції, визначеної законом,

забезпечують:


проведення державної політики у сфері охорони дитинства,

розроблення і здійснення галузевих та регіональних програм

поліпшення становища дітей, вирішення інших питань у цій сфері;


розвиток мережі навчальних закладів, закладів охорони

здоров'я, соціального захисту, а також позашкільних навчальних

закладів, діяльність яких спрямована на організацію дозвілля,

відпочинку і оздоровлення дітей, зміцнення їх

матеріально-технічної бази;


вирішення питань щодо встановлення опіки і піклування,

створення інших передбачених законодавством умов для виховання

дітей, які внаслідок смерті батьків, позбавлення батьків

батьківських прав, хвороби батьків чи з інших причин залишилися

без батьківського піклування, а також для захисту особистих і

майнових прав та інтересів дітей;


організацію безкоштовного харчування учнів 1-4 класів

загальноосвітніх навчальних закладів, а також дітей-сиріт, дітей з

неповних та багатодітних сімей у професійно-технічних навчальних

закладах; ( Дію абзацу п'ятого частини третьої статті 5 зупинено

на 2003 рік (щодо забезпечення безкоштовним харчуванням учнів 1-3

класів загальноосвітніх навчальних закладів, крім дітей-сиріт,

дітей, позбавлених батьківського піклування, та дітей із

малозабезпечених сімей) згідно із Законом N 380-IV ( 380-15 ) від

26.12.2002; дію абзацу п'ятого частини третьої статті 5 зупинено

на 2004 рік щодо забезпечення безкоштовним харчуванням учнів 1-3

класів загальноосвітніх навчальних закладів, крім дітей-сиріт,

дітей, позбавлених батьківського піклування, та дітей із

малозабезпечених сімей згідно із Законом N 1344-IV ( 1344-15 ) від

27.11.2003; із змінами, внесеними згідно із Законом N 2505-IV

( 2505-15 ) від 25.03.2005 )


організацію пільгового проїзду міським пасажирським

транспортом (крім таксі), автомобільним транспортом загального

користування (крім таксі) в сільській місцевості учнів

загальноосвітніх навчальних закладів, а також дітей-сиріт, дітей з

неповних та багатодітних сімей, що навчаються в

професійно-технічних навчальних закладах;


вирішення питань про надання пільг та державної допомоги

дітям та сім'ям з дітьми відповідно до законодавства;


контроль за дотриманням в ігрових залах, комп'ютерних

клубах, відеотеках, дискотеках, інших розважальних закладах та

громадських місцях правопорядку та етичних норм стосовно дітей;

( Частину третю статті 5 доповнено абзацом згідно із Законом

N 2304-IV ( 2304-15 ) від 11.01.2005 )


вжиття інших заходів щодо охорони дитинства, віднесених до їх

компетенції законодавством України.


Компетенція інших органів виконавчої влади у сфері охорони

дитинства визначається законодавством.


У порядку, встановленому законодавством, трудові колективи,

благодійні та інші громадські організації, фізичні особи можуть

брати участь у забезпеченні реалізації заходів з охорони

дитинства, поліпшення становища дітей, створення розвиненої

системи патронату дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського

піклування, підтримки батьків або осіб, які їх замінюють, заходів,

спрямованих на забезпечення відповідних умов для виховання,

освіти, всебічного гармонійного культурного і фізичного розвитку

дитини.


Держава сприяє трудовим колективам, громадським та

благодійним організаціям, іншим об'єднанням громадян та фізичним

особам у їх діяльності, спрямованій на поліпшення становища дітей,

охорону їх прав та інтересів, заохочує розвиток усіх форм

благодійності, патронату і спонсорства щодо дітей шляхом надання

податкових, інвестиційних, митних, кредитних та тарифних пільг у

порядку, встановленому законами України.


Розділ II


^ ПРАВА ТА СВОБОДИ ДИТИНИ


Стаття 6. Право на життя та охорону здоров'я


Кожна дитина має право на життя з моменту визначення її

живонародженою та життєздатною за критеріями Всесвітньої

організації охорони здоров'я.


Держава гарантує дитині право на охорону здоров'я, безоплатну

кваліфіковану медичну допомогу в державних і комунальних закладах

охорони здоров'я, сприяє створенню безпечних умов для життя і

здорового розвитку дитини, раціонального харчування, формуванню

навичок здорового способу життя.


З цією метою держава вживає заходів щодо:


зниження рівня смертності немовлят і дитячої смертності;


забезпечення надання необхідної медичної допомоги всім дітям;


боротьби з хворобами і недоїданням, у тому числі шляхом

надання дітям доступу до достатньої кількості якісних харчових

продуктів та чистої питної води;


створення безпечних і здорових умов праці;


надання матерям належних послуг з охорони здоров'я у

допологовий і післяпологовий періоди;


забезпечення всіх прошарків суспільства, зокрема батьків і

дітей, інформацією щодо охорони здоров'я і здорового харчування

дітей, переваг грудного вигодовування, гігієни, санітарних умов

проживання дітей та запобігання нещасним випадкам;


розвитку просвітницької роботи, послуг у галузі планування

сім'ї та охорони репродуктивного здоров'я;


пільгового забезпечення дітей ліками та харчуванням у

порядку, встановленому законодавством.


Стаття 7. Право на ім'я та громадянство


Кожна дитина з моменту народження має право на ім'я та

громадянство. Місце і порядок реєстрації народження дитини

визначаються сімейним законодавством, реєстрацію актів

цивільного стану, а підстави і порядок набуття та зміни

громадянства визначаються Законом України "Про громадянство

України" ( 2235-14 ), іншими нормативно-правовими актами.

( Стаття 7 із змінами, внесеними згідно із Законом N 1410-IV

( 1410-15 ) від 03.02.2004 )


Стаття 8. Право на достатній життєвий рівень


Кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її

фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і

соціального розвитку.


Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність

за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини,

відповідно до законів України.


Стаття 9. Право дитини на вільне висловлення думки та

отримання інформації


Кожна дитина має право на вільне висловлювання особистої

думки, формування власних поглядів, розвиток власної суспільної

активності, отримання інформації, що відповідає її віку. Це право

включає свободу розшукувати, одержувати, використовувати,

поширювати та зберігати інформацію в усній, письмовій чи іншій

формі, за допомогою творів мистецтва, літератури, засобів масової

інформації, засобів зв'язку (комп'ютерної, телефонної мережі тощо)

чи інших засобів на вибір дитини. Їй забезпечується доступ до

інформації та матеріалів з різних національних і міжнародних

джерел, особливо тих, які сприяють здоровому фізичному і

психічному розвитку, соціальному, духовному та моральному

благополуччю.


Діти мають право звертатися до органів державної влади,

органів місцевого самоврядування, підприємств, установ,

організацій, засобів масової інформації та їх посадових осіб із

зауваженнями та пропозиціями стосовно їхньої діяльності, заявами

та клопотаннями щодо реалізації своїх прав і законних інтересів та

скаргами про їх порушення.


З метою реалізації цього права держава сприяє:


поширенню засобами масової інформації матеріалів, корисних

для розвитку дитини;


виданню та розповсюдженню дитячої літератури та підручників

шляхом створення пільгових умов для їх видання;


міжнародному співробітництву у сфері обміну та поширення

інформації та матеріалів, що надходять із різних національних і

міжнародних джерел;


діяльності засобів масової інформації, спрямованій на

задоволення мовних потреб дітей, у тому числі тих, які належать до

національних меншин.


Здійснення прав дитини на вільне висловлювання думки та

отримання інформації може бути обмежене законом в інтересах

національної безпеки, територіальної цілісності або громадського

порядку з метою запобігання заворушенням чи злочинам, для охорони

здоров'я населення, для захисту репутації або прав інших людей,

для запобігання розголошенню інформації, одержаної конфіденційно,

або для підтримання авторитету та неупередженості правосуддя.


Стаття 10. Право на захист від усіх форм насильства


Кожній дитині гарантується право на свободу, особисту

недоторканність та захист гідності. Дисципліна і порядок у сім'ї,

навчальних та інших дитячих закладах мають забезпечуватися на

принципах, що грунтуються на взаємоповазі, справедливості і

виключають приниження честі та гідності дитини.


Держава здійснює захист дитини від:


усіх форм фізичного і психічного насильства, образи,

недбалого і жорстокого поводження з нею, експлуатації, включаючи

сексуальні зловживання, у тому числі з боку батьків або осіб, які

їх замінюють;


втягнення у злочинну діяльність, залучення до вживання

алкоголю, наркотичних засобів і психотропних речовин;


залучення до екстремістських релігійних психокультових

угруповань та течій, використання її для створення та

розповсюдження порнографічних матеріалів, примушування до

проституції, жебрацтва, бродяжництва, втягнення до азартних ігор

тощо.


Держава через органи опіки і піклування, служби у справах

неповнолітніх, центри соціальних служб для сім'ї, дітей та молоді

у порядку, встановленому законодавством, надає дитині та особам,

які піклуються про неї, необхідну допомогу у запобіганні та

виявленні випадків жорстокого поводження з дитиною, передачі

інформації про ці випадки для розгляду до відповідних

уповноважених законом органів для проведення розслідування і

вжиття заходів щодо припинення насильства. ( Частина третя статті

10 із змінами, внесеними згідно із Законами N 3109-III ( 3109-14 )

від 07.03.2002, N 2353-IV ( 2353-15 ) від 18.01.2005 )


Дитина вправі особисто звернутися до органу опіки та

піклування, служби у справах неповнолітніх, центрів соціальних

служб для сім'ї, дітей та молоді, інших уповноважених органів за

захистом своїх прав, свобод і законних інтересів. ( Частина

четверта статті 10 із змінами, внесеними згідно із Законами

N 3109-III ( 3109-14 ) від 07.03.2002, N 2353-IV ( 2353-15 ) від

18.01.2005 )


Розголошення чи публікація будь-якої інформації про дитину,

що може заподіяти їй шкоду, без згоди законного представника

дитини забороняється.


Процедура розгляду скарг дітей на порушення їх прав і свобод,

жорстоке поводження, насильство і знущання над ними в сім'ї та

поза її межами встановлюється законодавством.


Розділ III


^ ДИТИНА І СІМ'Я


Стаття 11. Дитина і сім'я


Сім'я є природним середовищем для фізичного, духовного,

інтелектуального, культурного, соціального розвитку дитини, її

матеріального забезпечення і несе відповідальність за створення

належних умов для цього.


Кожна дитина має право на проживання в сім'ї разом з батьками

або в сім'ї одного з них та на піклування батьків.
  1   2   3



Схожі:

Закон україни про охорону дитинства iconЗакон України "Про охорону дитинства" закон україни про охорону дитинства (Відомості Верховної Ради (ввр), 2001, №30, ст. 142)

Закон україни про охорону дитинства iconЗакон України «Про охорону дитинства», затверджений постановою Верховної Ради України від 26. 04. 2004р №2402-ііі закон України «Про дошкільну освіту», затверджений наказом Президента України від 11. 07. 2001р. №2628-ііі
Закон України «Про охорону дитинства», затверджений постановою Верховної Ради України від 26. 04. 2004р №2402-ііі
Закон україни про охорону дитинства iconЗакон україни про охорону дитинства

Закон україни про охорону дитинства iconЗакон україни про охорону дитинства

Закон україни про охорону дитинства iconЗакон України Про охорону дитинства

Закон україни про охорону дитинства iconЗакон україни про охорону дитинства

Закон україни про охорону дитинства iconЗакон україни про охорону дитинства

Закон україни про охорону дитинства iconЗакон україни про охорону дитинства

Закон україни про охорону дитинства iconЗакон україни про охорону дитинства

Закон україни про охорону дитинства iconЗакон україни про охорону дитинства (Відомості Верховної Ради (ввр), 2001, №30, ст. 142)

Додайте кнопку на своєму сайті:
Документи


База даних захищена авторським правом ©te.zavantag.com 2000-2017
При копіюванні матеріалу обов'язкове зазначення активного посилання відкритою для індексації.
звернутися до адміністрації
Документи