Античні поетики icon

Античні поетики




Скачати 477.55 Kb.
НазваАнтичні поетики
Сторінка1/3
Дата конвертації21.03.2013
Розмір477.55 Kb.
ТипДокументи
  1   2   3

Античні поетики. Арістотель. Поетика. Псевдо-Лонгіи. А8І Про високе. Горацій. Про поетичне мистецтво / Упорял. М. Борецький, В. Зварич. — К.: Грамота, 2007. — 168 с. (Серія «Бібліотека античної літератури»). ISBN 978-966-349-I05-9

До книги ввійшли поетики давньогрецьких авторів: Аріс-тотеля, Псевдо-Лонгіна, Горація. Це трактати про природу мистецтва, особливості літературної творчості. Ідеї великих теоретиків не втратили своєї актуальності й до сьогодні.

Для широкою кола читачів.

ББК 83.3 (0)3

© М. Борецький, В. Зварич.
упорядкування, 2007
ISBN 978-966-349-105-9 © Грамота. 2007

АРІСТОТЕЛЬ

Поетика

I

Предметом нашої розмови буде поезія та її види, зна­чення кожного з них і те, як треба опрацьовувати фабулу, якшо хочемо, шоб поетичний твір був художній; далі роз­глянемо питання, зі скількох і яких частин він складається, а також усе інше, що стосується нашої теми. Отже, почне­мо, звичайно, з найістотнішого.

Епос, трагедія, а далі комедія, дифірамбічна поезія1, більша частина флейтової і кіфаричної музики — усе це вза­галі наслідувальні мистецькі форми. Відрізняються вони од­на від одної трьома моментами — різними зображальними засобами, різними предметами та способом зображування.

Подібно до того, як деякі митці відтворюють шляхом наслідування численні предмети — одні кольорами й фор­мами, інші — голосом, завдяки майстерності або вправі, так само й у всіх названих видах поетичної творчості від­творення відбувається за допомогою ритму, слова й мело­дії, причому користуватися цими засобами можна всіма зразу або кожним зокрема.

Мелодією і ритмом користується флейтова та кіфарична музика, а також інші види музики такого самого значення, наприклад гра на сопілці. За допомогою ритму, без мелодії, здійснюється наслідування в танці, тому що танцюристи своїми ритмічними рухами відтворюють характери, почут­тя, дію.

Мистецтво, яке користується лише словом — прозою або віршем, — уживаючи у вірші різні комбінації розміру або тільки один його вид, ще й досі не знайшло одностай­ного визначення2.

Адже не маємо загальноприйнятої назви для мімів Соф-рона і Ксенарха3, ні для сократівських діалогів4, ні для тво­рів, написаних ямбічним триметром5, елегійним дистихом6 та іншими віршовими розмірами. Через те дехто, ототож­нюючи поетичну творчість із віршовою формою, одних письменників називає елегіками, інших епіками, беручи за критерій не спосіб відтворювання, а просто віршовий роз­мір. До поетів вони зараховують навіть тих, що віршем пи­шуть на медичні або природничі теми, тоді як у Гомера й Емпедокла7 немає нічого спільного, крім віршової форми. Але першого справедливо можна вважати поетом, а друго­го — швидше природознавцем, ніж поетом. На такій самій

основі доведеться назвати «поетом» кожного, хто писав би, застосовуючи всі можливі віршові розміри, як це робив Хремон8 у своєму епосі «Кентавр», шо став сумішшю всіля­ких розмірів. Наведених тут прикладів досить.

Проте трапляються такі види поезії, у яких можна поба­чити всі названі засоби зображення, тобто ритм, мелодію і віршований розмір. До них належить дифірамбічна поезія і номи9, трагедія і комедія. Між ними є та відмінність, що в ди­фірамбі й номах поети користуються всіма засобами одно­часно, а в трагедії й комедії — окремими. Ось таку різницю я вбачаю між різними видами поезії шодо засобів зображення.

II

З уваги на те, що поети показують людей у дії, ці люди обов'язково повинні бути або добрі, або погані, бо поведін­ці людини завжди дають таку характеристику, зваживши, що люди різняться між собою чесністю або нечесністю. От­же, зрозуміло, доводиться зображати людей або кращими, або гіршими за нас, або такими, як ми. Так роблять живо­писці. Наприклад. Полігнот10 зображав людей кращими, Павсон" — гіршими, ніж вони насправді, а Діокісій12 пока­зував їх такими, якими вони є в дійсності. Зрозуміло, що кожна з наведених форм зображування матиме свої особ­ливості; вона настільки буде відрізнятися від інших форм, наскільки відтворюватиме інші предмети. Адже й у танці, грі на флейті чи на кіфарі можуть виникнути подібні від­мінності; те саме стосується і прози, і простої поезії. Так. Гомер показує людей кращих, Клеофонт13 — звичайних. а Гегемон із Фасоса14, перший представник пародії, і Ніко-хар, автор «Деліади»15, — гірших, ніж вони є насправді. Те саме явище спостерігаємо й у дифірамбічній поезії та но­мах. Тут також можна зображати негідників, як це робить Аргант, або найкращих людей, як це робить Тімофей і Фі-локсен у «Кіклопах». У цьому саме й полягає різниця між трагедією і комедією: у комедії намагаються показати лю­дей гіршими, а у трагедії — кращими від сучасників.

Ill

Третя різниця між видами поезії полягає у способі зображення якогось предмета. Адже можна за допомогою тих самих засобів відтворювати ті самі предмети, або

розповідаючи за манерою Гомера вустами іншої особи, або від себе самого, не замінюючи себе іншим, або показуючи зображених осіб у дії.

Отже, як ми вже сказали на початку, різниця в зображу­ванні полягає в трьох моментах: у засобах, у предметі й у способі художнього зображення. Згідно з цим Софокла17 можна б порівняти, з одного боку, із Гомером, оскільки во­ни обидва зображають благородних людей, а з іншого — із Арістофаном18, оскільки один і другий показують людей у дії, причому в драматичній дії. Через те їхні твори, на дум­ку декого, називаються «драмами» (тобто «діями»), бо вони відображають людей у дії.

На цій підставі дорійці19 претендують на винахід траге­дії й комедії. Комедію створили вперше мегарійці20 в Елла­ді, коли в них установилася демократична влада, та сици-лійські греки, тому що звідси походив Епіхарм21, який жив значно раніше, ніж Хіонід і Магнет22.

Творцями трагедії вважають себе дорійці з Пелопонне­су, посилаючись на мовні аргументи; мовляв, тільки вони навколишні села називають «комами», а афіняни — «лема­ми». Вони твердять, що комедіанти називаються не від слова «комазейн» — бенкетувати, — а від того, шо вони хо­дили скрізь по селах («комах»), бо в містах ними нехтували. До того ж і поняття «діяти» по-дорійськи означає «дран», тоді як у афінян — «праттейн». Отже, того, шо тут сказано про різниці в зображуванні, досить.

IV

На наш погляд, поезію породили дві, причому зовсім природні, причини. По-перше, властивий людям з дитинс­тва нахил до наслідування; власне вони тим і відрізняють­ся від усіх інших живих істот, шо вони наділені винятковим хистом наслідувати, завдяки якому набувають перші знан­ня. По-друге, усі люди знаходять задоволення в насліду­ванні. Доказом цього є щоденний досвід: ми з приємністю оглядаємо докладне зображення того, на шо в дійсності ди­витися неприємно, як-от, наприклад, зображення осоруж­них звірів або трупів.

Причина тут у тому, шо здобування знань дає велику на­солоду не лише філософам, а й іншим людям, з тією тільки різницею, шо останні сприймають їх поверхово. Ось чому,

оглядаючи картини мистецтва, люди відчувають приєм­ність, бо при цьому вчаться і замислюються над тим, чим є кожна картина й хто на ній зображений. Якщо хтось не ба­чив раніше предмета зображення, то насолоду йому дасть не саме відтворення, а технічне виконання, кольори або ін­ші засоби.

Тому що людині притаманні схильність до наслідування. мелодія і ритм (шодотого, що віршові розміри є частинами ритму, — немає жодного сумніву), ще в давні часи люди, наділені природними здібностями, створили поезію з імп­ровізації і дедалі її вдосконалювали. Поезія розподілилася на два напрямки відповідно до індивідуальних особливос­тей поетів: поважніші з них відтворювали благородні вчин­ки й благородних людей, менш серйозні зображували вчинки нікчемних людей. Перші складали гімни й по­хвальні твори. До Гомера ми не можемо назвати жодного такого твору, хоч поетів, очевидно, було чимало; але, почи­наючи з доби Гомера, можна навести не один твір, ось хоч би «Маргіт»23 та ін. Тоді саме виник відповідний віршовий розмір, який тепер має назву ямбічного (ущипливого), то­му шо віршами, написаними цим розміром, дошкулювали один одному. Так, одні поети присвятили себе героїчній поезії, інші — ямбічній.

Гомер був найвидатнішим представником не лише по­важної поезії як незрівнянний автор чудових поем і тво­рець образів, сповнених драматичної сили, але й основопо­ложником комедійного жанру, через те шо він показав у драматичній формі не ганебне, а смішне. Саме тому «Мар-гіт» має такий самий зв'язок з комедією, як «Іліада» й «Одіссея» — з трагедією.

З того часу, коли з'явилася трагедія й комедія, поети, ко­жен залежно від своїх природних смаків, зверталися до од­ного з двох напрямків у поезії: одні, замість того, щоб стати ямбографами, стали комедіографами, інші, замість того, шоб стати епіками, стали трагіками; бо в наш час ці поетич­ні форми мають більше значення і повагу, ніж перші.

Окремого дослідження потребує питання, чи трагедія, як сама собою, так і шодо вимог сцени, досягла вже в усіх своїх видах високого розвитку, чи ні. Трагедія і комедія ви­никли спершу з імпровізації; перша від зачинателів дифі­рамбів, друга — від заспівувачів фалічних пісень24, ще й

сьогодні поширених у багатьох містах Греції. Трагедія роз­вивалася поступово, вдосконалюючи те, що становило її специфіку. Зазнавши різних змін, вона зупинилась у своє­му розвитку, досягнувши того, шо було в її природі.

Щодо кількості акторів, то Есхіл25 перший увів двох за­мість одного, применшив значення хору, а дав перевагу діа­логові. Софокл додав третього актора й декорації.

Скажемо кілька слів про обсяг трагедії. Від коротких фабул і жартівливого способу вислову, який трагедія успад­кувала від сатирівської драми36, вона поволі стала серйоз­ною, змінила свій розмір: трохеїчний тетраметр27 замінено ямбічним триметром. Раніше, коли трагедія була сатирич­на за змістом і насичена танцювальним елементом, вона користувалася тетраметром. Але з розвитком діалогу траге­дія знайшла відповідний для неї віршовий розмір — ямб, тому шо він найбільше відповідає розмовній мові. Це вид­но з того, шо в розмовній мові ми часто вживаємо ямби, а дуже мало дактилічні гекзаметри і то тільки тоді, коли по­рушуємо природний тон розмови. Слід було б ще сказати дещо про кількість актів (епісодіїв). Але про це й про те, як детально застосовувати стилістичні прикраси, не будемо говорити. Докладний аналіз цих подробиць був би, мабуть, надто громіздкий.

V

Комедія, як ми вже сказали, має на меті зобразити гір­ших людей, причому не в усій їхній порочності, а лише від­творити погані риси. Те, що погане, є частиною смішного. Смішне — це якась вада або непристойність, що не завдає ні болю, ні шкоди; так, наприклад, комічна маска справляє враження гидоти й потворності, не викликаючи болю.

Отже, зміни трагедії та й ті, хто їх викликав, добре відо­мі; а щодо комедії, то через те, шо їй спочатку приділяли менше уваги, у ній чимало неясного. Адже архонт значно пізніше28 призначив комедії хор, який раніше складався з добровольців. Згадки про комедіографів трапляються лише тоді, коли комедія вже сформувалась. Але хто перший увів маски, пролог, повну кількість акторів і таке інше — ніхто не знає.

Комічні фабули почали опрацьовувати Епіхарм і Фор-мід29. Комедія в зародковому стані перейшла з Сицилії до

Греції, а в Афінах Кратет першим30, відмовившись від напа­док особистого характеру, почав складати діалоги й фабули загального змісту.

Епічна поезія близька до трагедії тим, шо вона відтво­рює серйозні характери за допомогою віршових розмірів, а відрізняється від неїпросценками, зверненими до окремих громадян, причому пересипаними грубими жартами. Усі ці ігри та пісні повинні були сприяти перемозі животворних сил природи стим одностайним віршовим розміром і тим, шо вона є розповіддю. Інша різниця полягає в її обсязі. Трагедія має відбуватися протягом одного обігу сонця і ли­ше трохи вийти за його межі, а епічна поезія не обмежена часом. Отже, цим вона також різниться.

Коли взяти до уваги частини, то вони однакові в епопеї і трагедії, хоч деякі властиві тільки трагедії. Тому той, хто зможе як слід оцінити трагедію, чи вона хороша чи погана, зможе оцінити й епопею- бо все, шо містить у собі епопея, має і трагедія, але не все з того, шо властиве трагедії, є і в епопеї.

VI

Про епічну поезію і комедію мова буде пізніше, а тепер поговоримо про трагедію- визначаючи її суть на підставі того, що ми вже досі сказали.

Отже, трагедія — це відтворення витонченою мовою (різною в різних частинах трагедії) серйозної і закінченої дії, що має певний обсяг; відтворення не розповіддю, а дією, яка, викликаючи жаль і страх, спричинює катарсис (очищення) подібних афектів31.

Під «витонченою мовою» я розумію таку мову, яка має ритм, мелодію і віршовий розмір; під «різною» — виконан­ня деяких частин трагедії тільки віршовим розміром, а ін­ших — ше й співом.

З уваги на те, шо відтворення в трагедії здійснюється за допомогою дії, то невід'ємною частиною трагедії має бути її сценічне оформлення, далі — музична композиція і мов­ний вислів. Такі є засоби відтворення дійсності в трагедії. Мовним висловом я називаю віршобудову, а що таке му­зична композиція — усім відомо.

Враховуючи, що трагедія є відтворенням дії, а виконують її якісь особи, шо повинні маги ті або інші риси характеру й

*Л»5 J

певні думки (це впливає на якість дії), убачаємо дві природ­ні причини, які впливають на дію: думки й характер. Відпо­відно до них усі або досягають, або не досягають своєї мсти.

Відтворення дії становить фабулу Фабула, на мій погляд, це зв'язок подій, а думки — те, за допомогою чого люди в розмові щось доводять або просто висловлюють свої погляди.

Отже, кожна трагедія обов'язково повинна складатися з шести елементів, які передають її суть, а саме: з фабули, ха­рактерів, мовного вислову, думок, сценічного оформлення та музичної композиції. До засобів відтворення належать два елементи, до способу відтворення — один, до предмета відтворення — три. Більше елементів трагедія не має. Ці складові використовують не одиниці, а, можна сказати, усі трагічні поети, тому що кожна трагедія має сценічне офор­млення, характери, фабулу, мовний вислів, музичну ком­позицію й думки. Найважливішим елементом є зв'язок подій, бо трагедія змальовує не самих людей, а їхні дії та життєві перипетії, шастя і нешастя. А щастя і нешастя геро­їв виявляється в дії, і метою трагедії є зобразити дію, а не властивості людини. Люди за своїм характером мають різні властивості, а відповідно до своїх дій стають щасливими або нещасливими. Отже, вони діють не для того, щоб ви­явити свої характери, а вони виявляють свої характери внаслідок своїх дій. Отже, дія і фабула — це мета трагедії, а мета — найважливіше в усьому.

Крім того, трагедія не може обійтися без дії, а без харак­терів — може. Адже у творах більшості сучасних поетів від­сутнє зображення індивідуальних характерів, і взагалі не один з них, коли порівняти його з давніми, перебуває в та­кому відношенні, як Зевксід32 до Полігнота: Полігнот — блискучий живописець характерів, творчість Зевксіда не має нічого спільного із зображенням характерів. До того ж, якщо хтось понанизує підряд моралізуючі міркування, пишні вислови й думки, він не осягне ще мети трагедії, але осягне це трагедія, яка меншою мірою вдається до цих засо­бів, але замість того має фабулу й зв'язок подій. Додамо, що найважливішими засобами, якими трагедія схвильовує ду­шу глядача, є елементи фабули — перипетії і впізнавання.

Інший доказ такий: поети-початківці раніше стають майстрами стилю і зображення характерів, ніж набувають

уміння пов'язувати події. Прикладом цього можуть бути давні поети.

Отже, фабула є основою і немовби душею трагедії, а ха­рактери займають другорядне місце. Подібне становите спостерігається в живописі. Якшо хтось безладно накладе на полотно хоч би найкращі фарби, то він викликає меншу насолоду, ніж той, хто просто дасть ескіз картини. Трагедія є відтворенням дії і передовсім змалюванням дійових осіб завдяки дії.

Третім елементом є думка. Вона полягає у здатності висловлюватися до речі й відповідно до обставин. У промо­вах — це завдання політики й ораторського мистецтва. Давні поети змальовували дійових осіб, які висловлюються наче громадські діячі, а сучасні змальовують — як ораторів.

Характер — це те, у чому виявляються вольові якості людини. Такі діалоги, з яких не видно, чого людина хоче, а чого не хоче, нездатні передати характер. Думка виявля­ється тоді, коли доводять, шо якась річ існує чи не існує, або коли що-небудь висловлюють.

Четвертий елемент трагедії — це мовний вислів. Під цим я розумію, як це вже було сказано, хист художньо висловлювати свою думку як у прозі, так і в поезії.

З решти елементів найважливішою окрасою трагедії є п'ятий — музична композиція, зате сценічне оформлення, хоч і дає естетичну насолоду, не має нічого спільного з мистецтвом. Адже трагедія хвилює і без сценічної вистави й акторів. Зрештою, у підготовці вистави важливіша май­стерність декоратора, ніж талант поета.

VII

Визначивши складові трагедії, скажемо, яким повинен бути зв'язок подій, оскільки це перша й найважливіша справа в трагедії. Ми вже з'ясували, шо трагедія є відтво­ренням закінченої і суцільної дії, яка має певний обсяг; бо буває ціле, яке не має жодного обсягу. А ціле є те, шо має початок, середину й кінець. Початок — це те, шо само по собі не настає необхідно після чогось, але за ним природно є і виникає щось інше. Кінець, навпаки, це те, шо за своєю природою йде за чимось іншим або обов'язково, або в біль­шості випадків і за ним уже нічого більше немає. Середи­на — це те, шо само наступає за іншим, а за ним іде інше.

Тому добре побудовані фабули не повинні починатися як завгодно й кінчатися де попало, а повинні дотримувати­ся вищевказаних правил. Дачі, усе прекрасне — і живі істо­ти. і неживі предмети, які складаються з певних частин, — безумовно, повинні мати ні частини у відповідному поряд­ку, а водночас і визначену величину, бо прекрасне полягає у величині й порядку. Через те прекрасною не може бути занадто мала істота, тому шо оглядання її, яке потребує ледве помітного часу, не дає виразного образу, ні надто ве­лика, тому шо. придивляючись до неї, не можемо зразу схопити цілості, а єдність і цілість випали б з поля зору гля­дачів, наприклад, коли б тварина мала десять тисяч стадій довжини33.

Отже, неживі предмети й живі істоти повинні мати величину, яку легко можна охопити зором, так і фабула повинна мати таку довжину, щоб її легко можна було за­пам'ятати.

Визначення цього обсягу стосовно сценічних вистав і сприймання глядачів не належить до завдань поетики. Ад­же якби треба було ставити на конкурс34 сто трагедій, то час міряли б за водяними годинниками35, як це інколи, кажуть, трапляється в інших випадках. Що стосується визначення обсягу трагедії самою суттю справи, то, як правило, краша щодо своєї величини та фабула, яку розгорнули до повної ясності.

Щоб дати якнайпростіше визначення, підкреслимо, шо той обсяг трагедії достатній, у межах якого при послідовно­му розвиткові подій можуть згідно з правдоподібністю або з необхідністю виникати переходи від нешастя до щастя або від шастя до нещастя.

VIII

Фабула є суцільною не тоді, коли в її центрі один герой, як вважає дехто. Адже на долю одного може випасти без­межна кількість подій, з яких не всі будуть становити єд­ність. Так само може бути багато вчинків однієї особи, із яких аж ніяк не можна скласти суцільної дії. Ось чому, на наш погляд, помиляються всі ті поети, які написали «Ге-раклеїду»3'1, «Фесеїду»37 та інші подібні поеми. їм здається, шо коли Геракл один, то й фабула повинна бути одна. Тим часом Гомер, який і в іншому відношенні має перевагу над

ними, і тут виявив дивну інтуїцію чи завдяки талантові, чи своїй майстерності. Так, складаючи «Одіссею», він не зма­лював усього, що трапилося з героєм, наприклад, як його поранено на Парнасі або як він прикидався божевільним38, коли збиралися на війну, — бо ні одна з цих подій не ви­пливала з іншої на основі Ймовірності, а він розгорнув «Одіссею» і також «Іліаду» навколо однієї події.

Підсумовуючи все це, скажемо, що як у інших наслі­дувальних мистецтвах єдність наслідування полягає у відтворенні одного предмета, так і фабула повинна бути відтворенням однієї і притому суцільної дії. тому шо вона є наслідуванням дії. Частини ж подій повинні бути пов'язані так, щоб при перестановці або пропущенні будь-якої час­тини змінювалося і порушувалося ціле, або те, наявність або відсутність чого не вносить нічого істотного, не стано­вить органічної частини цілого.

IX

Зі сказаного ясно, що завдання поета — говорити не про те, шо дійсно сталося, а про те, що може статися, отже, про можливе, яке випливає з імовірності або необхідності. Історик і поет відрізняються один від одного не тим, що один пише віршем, а другий прозою; можна б твори Геро-дота39 написати віршем, а все ж таки це буде історія чи у віршованій формі, чи ні; різниця між ними полягає в тому, що історик говорить про те, що дійсно сталося, а поет про те, що могло б статися.

Тому поезія має більш філософський і серйозний харак­тер, ніж історія; поезія говорить більше про загальне, а іс­торія — про окреме. Загальне полягає в тому, що людині З я кимось характером доводиться говорити або діяти згідно із законами ймовірності або необхідності; це має на увазі поезія, називаючи своїх героїв іменами; окреме — це, наприклад, те, що зробив або пережив Алківіад40.

Усе це ясно видно в комедії. Вигадавши фабулу, за зако­нами ймовірності, комедіографи підставляють будь-які іме­на, а не займаються, як ямбографи, конкретними особами.

У трагедії додержуються імен, які переказала нам тради­ція; причина цього в тому, що можливе є ймовірним. У можливість того, що ше не сталося, ми не віримо, а те, шо сталося, очевидно, можливе. Однак у деяких трагедіях

одно або два імені відомі, усі ж інші вигадані; а в деяких не­має жодного справжнього імені, наприклад у «Квітці» Ага-фона41: у ній однаково вигадані події і імена, проте вона усім подобається. Через те поет не обов'язково мусить на­магатися додержуватись освячених традицією міфів, на те­му яких складені найкращі трагедії. Така вимога смішна, бо навіть відоме знають не всі, а все ж таки воно подобається всім. З цього випливає, шо поет повинен бути більше твор­цем фабули, ніж віршових розмірів, бо поетом він є тому, що вміє відтворювати дійсність, а відтворює її в дії. Навіть якщо доведеться скласти твір про те, що справді було, то все-таки він є поет, бо нішо не заважає тому, шоб деякі з тих подій були ймовірними та можливими. З простих фа­бул і дій найгірші епізодичні; а епізодичною дією називаю таку, у якій епісодії йдуть один за одним і без імовірності, І без необхідності. Такі фабули складають погані поети че­рез власну безпорадність, а хороші — з огляду на суддів. Змагаючись з надмірно розтягнутою фабулою, вони часто змушені порушувати порядок дії.

Трагедія відтворює не тільки закінчену дію, а й таку, що викликає страждання і жаль, а це буває переважно тоді, ко­ли шось трапляється несподівано, і ще частіше, коли шось несподівано виникає із самого взаємозв'язку подій. Тоді здивування буде сильніше, ніж коли б шось трапилось са­мо собою й випадково. Адже з випадкових подій найбільш гідним подиву здається те, шо сталося немовби навмисно, наприклад, те, шо статуя Мітія42 в Аргосі вбила винуватця смерті Мітія, упавши на нього саме тоді, коли він дивився на неї. Такі події не роблять враження сліпого випадку, отже, такі фабули, безперечно, кращі.

  1   2   3



Схожі:

Античні поетики iconШановне зібрання, дорогі колеги, друзі!
Григорій Кочур − великий Майстер слова і водночас − видатна особистість. Тож рівнятися маємо не лише на високого Митця, а й на людину,...
Античні поетики iconПроблеми слов’янознавства problemy slov´ianoznavstva 2007. Вип. 56. С. 103-111 2007. Vol. 56. Р. 103-111
З’ясовуються витоки пое­тики фантастичного, її трансформація та основні ознаки у романтичних баладах. Пропонується варіант класифікації...
Античні поетики iconПроблеми слов’янознавства problemy slov´ianoznavstva 2007. Вип. 56. С. 150-158 2007. Vol. 56. Р. 150-158
У статті викладено окремі елементи постмодерної поетики у романі “Хо­зар­ський словник” сербського письменника Милорада Павича. Автор...
Античні поетики iconПоложення про школу становлення молодого вчителя «Хочеш зміцнювати державу виховуй молодь» Античні мудреці I. Загальні положення
Школа становлення молодого вчителя (шсмв) це постійно діюче професійне об’єднання молодих педагогів. Шсмв є складовою частиною системи...
Античні поетики iconТема: Античні міста-держави в Північному Причорномор’ї та Криму. Найголовніші міста-колонії. Суспільне, господарське та духовне життя в колоніях
Краї з надто суворим для них кліматом, прохолоднішим, порівняно з чарівною Елладою. Особливо значними стали колонії в гирлі Бугу...
Додайте кнопку на своєму сайті:
Документи


База даних захищена авторським правом ©te.zavantag.com 2000-2017
При копіюванні матеріалу обов'язкове зазначення активного посилання відкритою для індексації.
звернутися до адміністрації
Документи