Відповідальність за порушення аграрного законодавства § Поняття відповідальності за порушення аграрного законодавства icon

Відповідальність за порушення аграрного законодавства § Поняття відповідальності за порушення аграрного законодавства




Скачати 225.38 Kb.
НазваВідповідальність за порушення аграрного законодавства § Поняття відповідальності за порушення аграрного законодавства
Дата конвертації19.03.2013
Розмір225.38 Kb.
ТипДокументи

Відповідальність за порушення аграрного законодавства

§ 1. Поняття відповідальності за порушення аграрного законодавства

Під юридичною відповідальністю розуміється державний при­мус до виконання вимог, передбачених законодавством, охоронне правовідношення, в якому порушник зобов'язаний відповідати за свої винні вчинки. Найчастіше вона настає через негативні наслід­ки вчинених правопорушень. В аграрному праві відповідальність являє собою комплексний правовий інститут, який охоплює сукуп­ність юридичних норм, що закріплюють види, засоби й порядок застосування заходів за порушення в сільськогосподарському ви­робництві. Види й засоби відповідальності порушників норм аграр­ного законодавства склалися в традиційних галузях права. Вони мають міжгалузеву або загальноправову сферу дії, тому їх активно застосовують з метою охорони правопорядку в аграрному секторі економіки.

Об'єктом відповідальності є винне порушення юридичних при­писів, що регулюють здійснення виробничо-господарської й іншої діяльності сільськогосподарських підприємств та їхніх об'єднань. Визначаючи види й заходи відповідальності, законодавство бере до уваги специфіку функціонування сільськогосподарського вироб­ництва, умови життя й побуту працівників села.

Результати виробничо-господарської діяльності сільськогоспо­дарських товаровиробників багато в чому залежать від правильно­го врахування кліматичних, погодних, природних та біологічних факторів, раціонального використання природних ресурсів, їх за­ощадження й забезпечення відтворення. Вплив зазначених факто­рів на результати та обсяг виробництва сільськогосподарських продуктів важливо мати на увазі під час визначення характеру пра­вопорушення, встановленні ступеня вини працівника сільського господарства в правопорушенні, визначенні розмірів збитків, за­подіяних сільськогосподарському підприємству, з'ясування кон­кретних умов, за яких вчинено правопорушення. Наприклад, на працівника сільськогосподарського підприємства, як і будь-якого іншого, не можна покладати відповідальність за збитки, які мо­жуть бути віднесені до категорії нормального виробничо-господар­ського ризику. За ст. 130 КЗпП, на працівника не можна поклада­ти відповідальність також за не одержані підприємством доходи і за шкоду, заподіяну працівником, який діяв у стані крайньої не­обхідності.

Органи сільськогосподарських підприємств не мають права са­мостійно визначати заходи юридичної відповідальності, але в уста­новленому законом порядку застосовують їх як засіб зміцнення за­конності в сільському господарстві.

Найчастіше порушення в сільськогосподарському виробництві виникають внаслідок порушення передбачених заборон. У чинно­му законодавстві встановлено такі види юридичної відповідальнос­ті за вчинені правопорушення: дисциплінарна, матеріальна, майно­ва, адміністративна, кримінальна. Ця класифікація характеризує в основному юридичний метод, заходи і процесуальний порядок дії на порушників законодавства. Можна погодитися з думкою деяких учених, що вона, незважаючи на свою поширеність, не має під со­бою наукової основи, тому що побудована із врахуванням різнорід­них ознак: міжгалузевих, галузевих та внутрішньогалузевих1.

У літературі зустрічаються пропозиції про поділ відповідальнос­ті на економічну, еколого-правову, земельно-правову та інші види (В. В. Петров, Б. В. Єрофєєв, Є. П. Губін). Слушною є думка, що кожній галузі права має відповідати притаманна їй юридична від­повідальність. Але це навряд чи можливо. Адже в більшості галузей права, як правило, відсутні властиві тільки одній із них санкції або заходи впливу на правопорушника. Ці заходи і санкції мають уні­фікований характер (штраф, відшкодування шкоди) і застосову­ються як в одній, так і в інших галузях права.

Види юридичної відповідальності можна розглядати не тільки за галузевою ознакою. З неправомірних діянь, що суперечать нормам аграрного законодавства, найбільш важливими і характерними є: екологічні правопорушення (порушення приписів про поліпшення сільськогосподарських земель, охорону ґрунтів та інших природних ресурсів, що використовуються в сільському господарстві); пору­шення організаційних основ і правил ведення сільськогосподар­ського виробництва (недодержання правил внутрішнього розпо­рядку, ветеринарних правил обслуговування тварин, правил і норм техніки безпеки та виробничої санітарії, охорони здоров'я праців­ників сільськогосподарських підприємств); заподіяння збитків майну сільськогосподарських підприємств.

За суб'єктами відповідальності можна розрізняти індивідуальну й колективну відповідальність, за органами застосування — судову й адміністративну. Суб'єктами відповідальності за порушення аг­рарного законодавства є: громадяни, що ведуть фермерське госпо­дарство, власники особистих селянських господарств, інші праців­ники сільськогосподарського виробництва, а також сільськогоспо­дарські організації (підприємства, кооперативи, товариства тощо), основним видом діяльності яких є виробництво і реалізація сіль­ськогосподарської продукції.

Правопорушення, що їх вчиняють ці суб'єкти, є неоднорідни­ми. Одні з них мають яскраво виражений аграрно-правовий, інші складніший характер, зокрема можуть бути одночасно порушенням правопорядку, передбаченого нормами різних галузей права. Отже, зміцнення правопорядку в сільськогосподарському виробництві (господарське використання земельних ділянок, захист майнових та інших прав сільськогосподарських товаровиробників, охорона соціальних прав сільських мешканців) забезпечується не тільки нормами аграрного законодавства, але й заходами, що містяться в нормах цивільного, трудового, фінансового, адміністративного, кримінального законодавства. Втім, застосування відповідних захо­дів та санкцій відбувається за вчинення аграрних правопорушень, тобто проступків, що порушують вимоги аграрного законодавства, яке бере до уваги особливості розвитку агропромислового ком­плексу взагалі й сільського господарства зокрема. Врахування цих особливостей додає заходам кримінальної, адміністративної, май­нової, матеріальної та іншим видам відповідальності аграрного ас­пекту, що спричиняє втрату ними свого галузевого характеру та зу­мовлює набуття міжгалузевого, загальноправового значення.


§ 2. Дисциплінарна відповідальність осіб, зайнятих у сільськогосподарському виробництві

Дисциплінарна відповідальність членів сільськогосподарських організацій і осіб, що працюють за трудовими договорами, уста­новлена чинним законодавством про працю й аграрним законо­давством за ті або інші порушення організації праці, правил внут­рішнього розпорядку й безпечної роботи. За порушення трудової дисципліни в ст. 147 КЗпП заходами дисциплінарного стягнення визначено догану та звільнення.

Накладаючи дисциплінарні стягнення, потрібно зважати на тяжкість вчиненого проступку, обставини, за яких його вчинено, оцінку попередньої роботи та поведінки працівника. Щоб наклас­ти стягнення, треба витребувати пояснення від порушника трудо­вої дисципліни. Дисциплінарне стягнення накладається безпосе­редньо за виявленням проступку, але не пізніше одного місяця з дня виявлення, не враховуючи часу хвороби працівника або пере­бування його у відпустці. Стягнення не може бути накладене піз­ніше 6 місяців із дня вчинення проступку. За кожне порушення трудової дисципліни може бути накладене одне дисциплінарне стягнення. Воно може бути оскаржене в установленому порядку. Такими є загальні правила накладання дисциплінарних стягнень за порушення трудової дисципліни, передбачені КЗпП, що застосову­ються однаково в різних галузях економіки і для всіх, хто працює за трудовими договорами, в тому числі й в сільськогосподарських організаціях. Втім, існують і певні особливості дисциплінарної від­повідальності працівників сільськогосподарських підприємств.

Наприклад, у фермерському господарстві трудова діяльність здійснюється на основі саморегулювання. У Законі від 19 червня 2003 р. "Про фермерське господарство" містяться лише принципо­ві положення про працю в селянському господарстві, а члени цьо­го господарства самостійно визначають і регламентують свої трудо­ві відносини, розробляючи правила внутрішнього трудового розпо­рядку свого господарства, в яких можуть визначати також заходи дисциплінарної відповідальності для порушників. Орієнтиром для цих господарств можуть слугувати приписи про дисциплінарну від­повідальність, що діють у державних сільськогосподарських під­приємствах або сільськогосподарських кооперативах. За принципа­ми саморегулювання здійснюється трудова діяльність у особистому селянському господарстві відповідно до Закону від 15 травня 2003 р. "Про особисте селянське господарство", оскільки члени особистих селянських господарств належать до категорії зайнятого населення, якщо робота в цьому господарстві для них є основною. При цьому слід враховувати, що особисте селянське господарство не користу­ється правами юридичної особи, а ведення такого господарства не є підприємницькою діяльністю.

У сільськогосподарських кооперативах дисциплінарні відноси­ни регламентуються насамперед статутними нормами. Член такого кооперативу зобов'язаний дотримуватися статуту, виконувати свої обов'язки перед господарством, сумлінно працювати, дотримувати­ся трудової, виробничої, технологічної, санітарної дисципліни і правил техніки безпеки. У разі невиконання чи неналежного вико­нання обов'язків, покладених на нього, а також в інших випадках, встановлених статутом кооперативу й законом, відповідно до ч. 2 ст. 166 ЦК, член виробничого кооперативу може бути виключений із кооперативу за рішенням загальних зборів. Цим правилом охоп­люються випадки порушення дисципліни, статуту кооперативу, правил внутрішнього розпорядку тощо. Виключення з кооперати­ву, за загальним правилом, провадиться після застосування до по­рушників інших заходів стягнення.

Особи, що працюють у фермерських господарствах, сільсько­господарських кооперативах, інших сільськогосподарських об'єд­наннях за трудовими договорами, притягуються до дисциплінарної відповідальності за правилами КЗпП, які поширюється на всіх пра­цівників. Спори про підстави та законність застосування заходів дисциплінарної відповідальності в сільськогосподарських організа­ціях вирішуються в порядку, встановленому законодавством для вирішення трудових спорів.


§ 3. Матеріальна відповідальність працівників сільськогосподарських підприємств

Матеріальна відповідальність працівника за шкоду, заподіяну ним підприємству, установі, організації при виконанні ним тру­дових обов'язків, є самостійним видом юридичної відповідаль­ності, що регулюється нормами трудового законодавства й інши­ми нормативними актами. Підставами її застосування є шкода, заподіяна винним суб'єктом, який зобов'язаний компенсувати її в розмірах, установлених законодавством. Суб'єктами матеріаль­ної відповідальності є особи, що перебувають в трудових або членських відносинах з потерпілою стороною, господарством, ро­ботодавцем.

Матеріальна відповідальність осіб, що працюють в аграрному секторі економіки, визначається різними законами й іншими нор­мативно-правовими актами. Так, за Законом України "Про фер­мерське господарство", трудові відносини у фермерському госпо­дарстві визначаються і регулюються членами господарства. Поря­док відшкодування шкоди, заподіяної їхніми діями своєму госпо­дарству, Закон не містить.

Особи, що працюють у сільськогосподарських комерційних і некомерційних організаціях (підприємствах) і фермерських госпо­дарствах за трудовим договором, відповідають за заподіяну шкоду згідно з чинним законодавства про працю. У ст. 130 КЗпП заува­жується, що матеріальна відповідальність за шкоду, заподіяну пра­цівником підприємству, установі, організації при виконанні трудо­вих обов'язків, покладається на працівника за умови, якщо шкода заподіяна з його вини.

Матеріальна відповідальність, передбачена трудовим законо­давством, як правило, обмежена певною частиною заробітку пра­цівника, тоді як майнова відповідальність, регульована нормами цивільного права, звичайно покладається на відповідну особу в повному обсязі, включаючи упущену вигоду. Крім того, у ст. ст. 130, 131 КЗпП зазначається, що у визначенні шкоди, заподіяної праців­ником під час виконання ним своїх трудових обов'язків, врахову­ється тільки прямий дійсний збиток, а не неотримані доходи. Неп­рипустимим є покладання на працівника відповідальності за таку шкоду, яку можна віднести до категорії нормального виробничо-господарського ризику. При цьому на адміністрацію підприємства покладається обов'язок створити працівникам умови, необхідні для нормальної роботи і забезпечення повної схоронності довіреного їм майна.

Працівник, котрий заподіяв шкоду підприємству, установі, ор­ганізації, може добровільно відшкодувати її цілком або частково. За згодою адміністрації він має право передати для відшкодування збитків рівноцінне майно або виправити пошкодження. Зазначена матеріальна відповідальність є основною або обмеженою.

В аграрному праві існує також повна й підвищена матеріальна відповідальність, що застосовується у випадках, передбачених у законі. Випадки повного відшкодування шкоди передбачені ст. 134 КЗпП: коли між працівником і підприємством, установою, організацією відповідно до ст. 135-1 КЗпП укладено письмовий договір про взяття на себе працівником повної матеріальної від­повідальності за незабезпечення цілості майна та інших ціннос­тей, переданих йому на зберігання або для інших цілей; майно та інші цінності були одержані працівником під звіт за разовою до­віреністю або за іншими разовими документами; шкоди завдано діями працівника, які мають ознаки діянь, переслідуваних у кри­мінальному порядку; шкоду завдано працівником, який був у нет­верезому стані; шкоду завдано недостачею, умисним знищенням або умисним зіпсуттям матеріалів, напівфабрикатів, виробів (про­дукції), в тому числі під час їх виготовлення, а також інструмен­тів, вимірювальних приладів, спеціального одягу та інших пред­метів, виданих працівникові підприємством, установою, організа­цією в користування; відповідно до законодавства на працівника покладено повну матеріальну відповідальність за шкоду, заподія­ну підприємству, установі, організації під час виконання трудових обов'язків; шкоди завдано не під час виконання трудових обов'яз­ків; службова особа винна в незаконному звільненні або переве­денні працівника на іншу роботу; керівник підприємства, устано­ви, організації всіх форм власності винний у несвоєчасній випла­ті заробітної плати понад один місяць, що призвело до виплати компенсацій за порушення строків її виплати, і за умови, що Дер­жавний бюджет України та місцеві бюджети, юридичні особи дер­жавної форми власності не мають заборгованості перед цим під­приємством.

Повну матеріальну відповідальність працівників сільського гос­подарства встановлено затвердженим постановою Кабінету Мініс­трів України від 22 січня 1996 р. № 116 Порядком визначення роз­міру збитків від розкрадання, нестачі, знищення (псування) мате­ріальних цінностей1. Згідно з п. 5 зазначеної постанови, в разі роз­крадання або загибелі тварин сума збитків визначається за закупі­вельними цінами, що склалися на момент відшкодування збитків, із застосуванням коефіцієнта 1,5, тобто в півторакратному розмірі заподіяної шкоди.

Визначаючи розмір шкоди, суд, відповідно до п. 15 постанови Пленуму Верховного Суду України від 29 грудня 1992 р. № 14 "Про судову практику в справах про відшкодування шкоди, заподіяної підприємствам, установам, організаціям їх працівниками", має ви­ходити з цін на матеріальні цінності, що діють у даній місцевості на час вирішення справи, і застосовувати встановлені нормативно-правовими актами для даних випадків кратність, коефіцієнти, ін­декси, податок на додану вартість, акцизний збір тощо.

Органами управління в господарствах може бути дозволено осо­бам, винним у загибелі коней, великої рогатої худоби, свиней, овець і кіз, відшкодувати заподіяні збитки здачею підприємству рівноцінних тварин, а також списати з працівників заборгованість за поданими позовами, якщо вони повернули худобу або виплати­ли її вартість.


§ 4. Майнова відповідальність за аграрні правопорушення

Майнова відповідальність є обов'язком суб'єкта, винного в запо­діянні шкоди або збитків, відшкодувати або компенсувати збитки, завдані власнику чи законному володільцю майна. Майнова відпо­відальність за порушення аграрного й іншого законодавства перед­бачена в основному нормами, що містяться в цивільному, земель­ному й аграрному законодавствах. Вона полягає в повному відшко­дуванні заподіяних збитків, в тому числі упущеної вигоди. Аграрне законодавство закріплює різні форми майнової відповідальності. їх зручніше розрізняти за характером вчиненого правопорушення.

Оскільки земля виконує в сільському господарстві роль основ­ного засобу виробництва, слушно вести мову насамперед про май­нову відповідальність за порушення земельних прав або невико­нання земельних обов'язків.

У підпункті "ґ" п. З ст. 152 ЗК передбачено, що захист прав гро­мадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється, зокре­ма, відшкодуванням заподіяних збитків. Зі змісту п. 2 цієї статті випливає, що обов'язок відшкодувати збитки виникає в разі будь-яких порушень прав власників землі та землекористувачів, тобто пов'язується з правопорушенням. Втім, майнова відповідальність за нормами аграрного законодавства може настати й у зв'язку із правомірними діями. Так, власникам землі та землекористувачам у повному обсязі відшкодовуються збитки, заподіяні внаслідок: ви­лучення (викупу) сільськогосподарських угідь, лісових земель і ча­гарників для потреб, не пов'язаних із сільськогосподарським і лі­согосподарським виробництвом; тимчасового зайняття сільсько­господарських угідь, лісових земель і чагарників для інших видів використання; встановлення обмежень щодо використання земель­них ділянок згідно з підпунктом "в" ст. 156 ЗК.

Відшкодуванню підлягає вартість: житлових будинків, виробни­чих та інших будівель і споруд, зокрема об'єктів незавершеного бу­дівництва; плодоягідних та інших багаторічних насаджень; лісових і дерево-чагарникових насаджень; водних джерел (колодязів, став­ків, водоймищ, свердловин та ін.), зрошувальних і осушувальних систем, протиерозійних і протиселевих споруд; витрати на поліп­шення якості земель за період використання земельних ділянок з урахуванням економічних показників, на незавершене сільськогос­подарське виробництво (оранка, внесення добрив, посів, інші ви­ди робіт), на розвідувальні та проектні роботи; інші збитки власни­ків землі й землекористувачів, у тому числі орендарів, зокрема й не одержані доходи, якщо вони обґрунтовані1. У цій ситуації не отри­маним слід вважати такий доход, який міг би одержати власник землі, землекористувач, у тому числі орендар, із земельної ділянки і який він не одержав внаслідок її вилучення (викупу) або тимча­сового зайняття, обмеження його прав, погіршення якості землі або приведення її у непридатність для використання за цільовим призначенням внаслідок негативного впливу, спричиненого діяль­ністю підприємств, установ, організацій та громадян. Такий не от­риманий дохід, або упущена вигода, відповідно до п. 2 ст. 22 ЦК, особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушено.

Розміри збитків визначаються в повному обсязі відповідно до реальної вартості майна на момент заподіяння збитків, понесених витрат на поліпшення якості земель (із врахуванням ринкової або відновлювальної вартості).

Майнова відповідальність у вигляді відшкодування втрат сіль­ськогосподарського та лісогосподарського виробництва є особли­вим видом відшкодування збитків, завданих сільськогосподарсько­му та лісогосподарському виробництву. Такі втрати, згідно зі ст. 207 ЗК, становлять втрати сільськогосподарських угідь, лісових зе­мель та чагарників, а також ті, що завдані обмеженням у землеко­ристуванні та погіршенням якості земель. Відшкодуванню підляга­ють також втрати, завдані обмеженням прав власників землі і зем­лекористувачів, у тому числі орендарів, або погіршенням якості угідь внаслідок негативного впливу, спричиненого діяльністю гро­мадян, юридичних осіб, органів місцевого самоврядування або дер­жави, а також з виключенням сільськогосподарських угідь, лісових земель і чагарників із господарського обігу внаслідок встановлення охоронних, санітарних та інших захисних зон.

Ці втрати виражаються в скороченні (безповоротній втраті) площ використовуваних сільськогосподарських угідь або погіршен­ні їх якості (зниження родючості фунтів) під впливом діяльності підприємств, установ та організацій. Вони відшкодовуються з ме­тою збереження рівня сільськогосподарського виробництва віднов­ленням площ сільськогосподарських угідь.

Відшкодування втрат сільськогосподарського і лісогосподар­ського виробництва здійснюється незалежно від того, в якій влас­ності перебувають зазначенні угіддя; важливим є те, що рілля, бага­торічні насадження, перелоги, сінокоси, пасовища, лісові землі та землі під чагарниками втрачають свою функцію головного засобу виробництва в сільському й лісовому господарствах та вибувають із господарського обігу, чи погіршується їх якість або встановлюється обмежений режим їх використання за цільовим призначенням.

Втрати відшкодовують особи, яким надаються сільськогоспо­дарські угіддя для несільськогосподарського використання або ті, чия діяльність призводить до обмеження прав власників землі й землекористувачів, зокрема орендарів, або до погіршення якості

земель внаслідок негативного впливу, заподіяного діяльністю під­приємств, установ і організацій, а також підприємствами, устано­вами й організаціями, навколо об'єктів яких встановлюються охо­ронні, санітарні й захисні зони з виключенням з обороту сільсько­господарських угідь або переведенням їх до менш цінних угідь. Ци­ми особами є ті громадяни і організації, на користь яких встанов­люються обмеження землекористування, охоронні й захисні зони. Підприємства, установи та організації, навколо об'єктів яких вста­новлені охоронні, санітарні й захисні зони, відшкодовують також втрати сільськогосподарського виробництва в разі погіршення якості земель внаслідок їхньої діяльності за межами цих зон.

Законодавство визначає випадки звільнення юридичних і фі­зичних осіб від відшкодування втрат сільськогосподарського й лі­согосподарського виробництва. Від такого відшкодування звільня­ються громадяни та юридичні особи в разі використання земельних ділянок: для будівництва шкіл, дошкільних закладів, державних об'єктів охорони здоров'я, культури, фізкультури та спорту, для со­ціального забезпечення, державних об'єктів дорожного будівниц­тва, культових споруд релігійних організацій, кладовищ, меліора­тивних систем, протиерозійних, протизсувних і протиселевих спо­руд, під будівництво та обслуговування житлових будинків і госпо­дарських будівель, для розміщення внутрішньогосподарських об'єктів сільськогосподарських, рибогосподарських і лісогосподар­ських підприємств, організацій та установ, видобування торфу за умови повернення земельних ділянок у стані, придатному для по­переднього використання, під об'єкти й території природно-запо­відного фонду. Не підлягають відшкодуванню також втрати сіль­ськогосподарського та лісогосподарського виробництва, якщо наз­вані особи здійснюють внутрішньогосподарське будівництво.

У разі повернення сільськогосподарських і лісових угідь, наданих у тимчасове користування, в тому числі на умовах оренди, із мен­шою цінністю розмір втрат сільськогосподарського і лісогосподар­ського виробництва визначається як різниця між розмірами втрат цих угідь. Якщо сільськогосподарські й лісові угіддя надаються на умовах освоєння нових земель або поліпшення існуючих угідь, від­шкодування втрат сільськогосподарського виробництва провадиться з урахуванням витрат на виконання цих робіт. Втрати сільськогоспо­дарського і лісогосподарського виробництва, спричинені вилучен­ням сільськогосподарських і лісових угідь для цілей, не пов'язаних із веденням сільського й лісового господарства, юридичні і фізичні особи відшкодовують у 2-місячний термін після затвердження в ус­тановленому порядку проекту відведення їм земельних ділянок, а в разі поетапного освоєння відведених угідь для добування корисних копалин відкритим способом — мірою їх фактичного надання.

Втрати сільськогосподарського і лісогосподарського виробниц­тва підлягають відшкодуванню і зараховуються на спеціальні ра­хунки відповідних місцевих рад — Автономної Республіки Крим, обласних рад, районних рад, міських, сільських, селищних рад у розмірах, визначених ст. 209 ЗК.

Кошти, які надходять у порядку відшкодування втрат сіль­ськогосподарського й лісогосподарського виробництва, вико­ристовуються виключно на освоєння земель для сільськогоспо­дарських і лісогосподарських потреб, поліпшення відповідних угідь, охорону земель згідно з розробленими програмами та про­ектами землеустрою. Втрачати ці кошти на інші цілі не дозволя­ється.

Майнова відповідальність за збитки, заподіяні виробничим і матеріальним ресурсам сільськогосподарських товаровиробників, має місце тоді, коли майну заподіють збиток правопорушеннями, відповідальність за які не передбачено в нормах аграрного зако­нодавства. У цьому разі винні особи повинні відшкодовувати шкоду за нормами цивільного законодавства. При цьому шкода, заподіяна особі або її майну, а також та, що заподіяна організа­ції, підлягає відшкодуванню в повному обсязі тією особою, яка її заподіяла. Шкода, заподіяна правомірними діями, підлягає від­шкодуванню згідно з ч. 4 ст. 1166 ЦК лише у випадках, передба­чених Кодексом й іншими законами. Організації і громадяни, ді­яльність яких пов'язана з підвищеною небезпекою (транспортні організації, промислові підприємства, будівництва, власники ав­томобілів та ін.), відповідно до п. 5 ст. 1187 ЦК зобов'язані від­шкодувати шкоду, заподіяну джерелом підвищеної небезпеки, як­що не доведуть, що шкода виникла внаслідок непереборної сили або умислу потерпілої особи.

За невиконання або неналежне виконання договірних зо­бов'язань, тобто за порушення договірної дисципліни, сторони не­суть майнову відповідальність, яка визначається умовами конкрет­ного договору. За загальним правилом, сторона, яка порушила зо­бов'язання за договором, повинна відшкодувати іншій стороні завдані збитки відповідно до правил, що містяться в самому дого­ворі, про відповідальність за порушення його умов. Відсутність та­ких положень у договорі не звільняє винну сторону від відпові­дальності.

Порушенням зобов'язання є його невиконання або виконан­ня з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (нена­лежне виконання) (ст. 610 ЦК). За ч. 1 ст. 623 ЦК, боржник, який порушив зобов'язання, має відшкодувати кредиторові зав­дані цим збитки. Визначаючи поняття збитків, слід виходити зі змісту ст. 22 ЦК з урахуванням особливостей, встановлених п. 4 ст. 623 ЦК. Зокрема, при визначенні неодержаних доходів (упу­щеної вигоди) враховуються заходи, вжиті кредитором щодо їх одержання.


§ 5. Адміністративна відповідальність за порушення аграрного законодавства

Адміністративно-правову відповідальність чинне законодавство встановлює за вчинення адміністративних правопорушень, які не тягнуть кримінальної відповідальності. У законодавстві закріплено принцип, за яким ніхто не може підлягати стягненню в зв'язку з адміністративним правопорушенням інакше, ніж на підставі й у порядку, установлених законодавством.

^ Адміністративна відповідальність, досить поширений вид юри­дичної відповідальності за аграрні правопорушення, має каральний характер. Основним засобом адміністративного стягнення є адмі­ністративний штраф, що накладається в установленому порядку державними органами й органами місцевого самоврядування.

Адміністративній відповідальності за порушення аграрного за­конодавства підлягають як службові особи, так і особи, що вчини­ли проступки, не пов'язані з виконанням службових обов'язків. Це може мати місце, наприклад, в разі потрави посівів і насаджень сільськогосподарських підприємств, невжиття заходів для боротьби з бур'янами та ін. Адміністративну відповідальність несуть посадо­ві особи підприємств за порушення порядку й умов землекористу­вання (невжиття заходів для охорони ґрунтів від ерозії, викорис­тання земельних ділянок не за їх цільовим призначенням, пору­шення затверджених проектів землеустрою тощо); за порушення вимог щодо раціонального використання земель (забруднення зе­мель виробничими відходами, стічними водами, несвоєчасне по­вернення займаних угідь тощо). Посадові особи підлягають адмі­ністративній відповідальності, згідно зі ст. 14 КпАП, за адміністра­тивні правопорушення, пов'язані з недотриманням установлених правил, забезпечення виконання яких входить у коло "їхніх службо­вих обов'язків. Якщо посадова особа вчинила проступок, не пов'язаний з виконанням своїх службових обов'язків, вона несе відповідальність на рівні з громадянами.

Неодмінними умовами притягнення до адміністративної відпо­відальності є протиправність дії (бездіяльність) особи та наявність вини. Протиправний характер адміністративного проступку виявля­ється в порушенні норм законів, зокрема аграрного законодавства.

КпАП передбачає певні види адміністративної відповідальності за вчинення адміністративних правопорушень у різних сферах ді­яльності, у тому числі й у сільському господарстві. Глава 9 КпАП присвячена адміністративним правопорушенням у сільському гос­подарстві, порушенням ветеринарно-санітарних правил. У ст. 104 КпАП містяться приписи про адміністративну відповідальність за потраву посівів, псування або знищення зібраного врожаю сіль­ськогосподарських культур, пошкодження насаджень сільськогос­подарських підприємств. До таких видів порушень у цій сфері ді­яльності належать також: порушення правил боротьби з карантин­ними шкідниками, хворобами рослин і бур'янами, незаконні посі­ви і вирощування снотворного маку й коноплі, порушення правил щодо карантину тварин та інших санітарно-ветеринарних вимог, грубе порушення механізаторами правил технічної експлуатації тракторів, комбайнів, інших самохідних сільськогосподарських ма­шин, правил техніки безпеки під час їхньої експлуатації.

У наш час значно зростає роль відповідальності за правопору­шення в сфері раціонального використання земель сільськогоспо­дарського призначення. У ст. 52 КпАП передбачено адміністратив­ну відповідальність за псування сільськогосподарських та інших зе­мель, забруднення їх хімічними та радіоактивними матеріалами, неочищеними стічними водами, виробничими й іншими відхода­ми, а також відсутність заходів щодо боротьби з бур'янами. Части­ми порушеннями є використання земель не за цільовим призна­ченням, невиконання природоохоронного режиму використання земель, розміщення, проектування, будівництво, введення в екс­плуатацію об'єктів, що негативно впливають на стан земель, неп­равильна експлуатація, знищення або пошкодження протиерозій­них гідротехнічних споруд, захисних лісонасаджень, несвоєчасне повернення тимчасово зайнятих земель або невиконання обов'яз­ків щодо приведення їх у стан, придатний для використання за призначенням, або невиконання умов зняття, збереження й нане­сення родючого шару фунту.

Тимчасове положення про порядок здійснення органами Дер-жкомзему державного контролю за використанням та охороною зе­мель, затверджене наказом Державного комітету України по зе­мельних ресурсах від 25 липня 1993 р. № 65, визначає повноважен­ня та порядок притягнення до адміністративної відповідальності за порушення у сфері земельного та аграрного законодавства. Зокре­ма, головні державні інспектори і державні інспектори по викорис­танню та охороні земель України, областей, районів у межах своєї компетенції мають право: безперешкодно, пред'являючи службове посвідчення, відвідувати підприємства, установи, організації, в то­му числі військові та оборонні об'єкти незалежно від форм влас­ності й відомчої належності для перевірки додержання вимог зе­мельного законодавства щодо використання та охорони земель; да­вати власникам землі та землекористувачам незалежно від відомчої належності обов'язкові для виконання вказівки щодо використан­ня та охорони земель, а також усунення виявлених порушень; вно­сити на розгляд відповідних рад пропозиції про припинення прав на земельну ділянку у випадках, передбачених ЗК (ст. ст. 143—152); складати протоколи та розглядати справи про адміністративні пра­вопорушення земельного законодавства, пов'язані з порушенням правил використання земель, приховуванням або перекрученням даних земельного кадастру, самовільним відхиленням від проектів внутрішньогосподарського землеустрою, знищенням межових зна­ків, а також складати протоколи про адміністративні правопору­шення земельного законодавства, пов'язані зі псуванням і забруд­ненням сільськогосподарських та інших земель, самовільним зай­няттям земельної ділянки, несвоєчасним поверненням тимчасово займаних земель або не приведенням їх у стан, придатний для ви­користання за призначенням, та подавати ці протоколи адміністра­тивним комісіям органів виконавчої влади або виконавчим органам місцевого самоврядування; порушувати перед радами, які прийня­ли рішення, а також перед вищестоящими радами питання про припинення тих рішень рад, які суперечать чинному земельному законодавству; одержувати безплатно від органів виконавчої влади, власників землі й землекористувачів дані про наявність, стан і ви­користання земельних угідь, а також інформацію про наявність зе­мель запасу; залучати на умовах договору за погодженням з керів­никами підприємств, установ, організацій, науково-дослідних і проектних інститутів спеціалістів для участі в обстеженні земель.

Державні інспектори з використання та охорони земель мають право вносити до органів виконавчої влади або виконавчих органів місцевого самоврядування питання про: припинення розробки ко­рисних копалин і торфу, геологорозвідувальних, пошукових та ін­ших робіт, якщо вони провадяться з порушенням земельного зако­нодавства і можуть призвести до знищення, забруднення, псуван­ня родючого шару грунту, ерозії, засолення, заболочення та інших процесів, що знижують продуктивність земель; припинення про­мислового, цивільного та інших видів будівництва, експлуатації об'єктів, агротехнічних, культуротехнічних лісомеліоративних ро­біт, які ведуться з порушенням вимог земельного законодавства; вилучення або тимчасову консервацію деградованих або забрудне­них земель, подальше використання яких може спричинити нега­тивні наслідки (або якщо іншими способами неможливо відновити родючість ґрунтів); а також брати участь у роботі комісій з прий­мання в експлуатацію меліорованих і рекультивованих земель, за­хисних лісонасаджень, протиерозійних гідротехнічних споруд та ін­ших об'єктів, побудованих з метою підвищення родючості й охоро­ни земель.





Схожі:

Відповідальність за порушення аграрного законодавства § Поняття відповідальності за порушення аграрного законодавства iconВідповідальність за порушення українського законодавства
За порушення українського законодавства іноземці несуть відповідальність, яка поділяється на загальну і спеціальну
Відповідальність за порушення аграрного законодавства § Поняття відповідальності за порушення аграрного законодавства iconПоложення про юридичну відповідальність за порушення виборчого законодавства смт Томаківка 2012 рік Основні положення про юридичну відповідальність за порушення виборчого законодавства
Оскарження рішень, дій чи бездіяльності, що стосуються виборів депутатів регламентується статтею 108 Закону України «Про вибори народних...
Відповідальність за порушення аграрного законодавства § Поняття відповідальності за порушення аграрного законодавства iconЕкологічного законодавства України
Відповідальність за порушення законодавства про охорону навколишнього природного середовища
Відповідальність за порушення аграрного законодавства § Поняття відповідальності за порушення аграрного законодавства iconАдміністративна відповідальність за правопорушення у сфері оподаткування
Притягнення до адмін відповідальності за порушення норм податкового законодавства здійснюється у порядку, визначеному КпАП
Відповідальність за порушення аграрного законодавства § Поняття відповідальності за порушення аграрного законодавства iconЮридична відповідальність за порушення законодавства про звернення громадян
Указу Президента України "Про додаткові заходи щодо забезпечення реалізації конституційних прав громадян на звернення" від 13 серпня...
Відповідальність за порушення аграрного законодавства § Поняття відповідальності за порушення аграрного законодавства iconВідповідальність за порушення законодавства про державну реєстрацію нормативно-правових актів
Ають права, свободи й законні інтереси громадян або мають міжвідомчий характер, основна мета якої забезпечення охорони конституційних...
Відповідальність за порушення аграрного законодавства § Поняття відповідальності за порушення аграрного законодавства iconІнформація щодо стану виконання вимог антикорупційного законодавства в Близнюківській районній державній адміністрації
України «Про державну службу», «Про засади запобігання і протидії корупції» та іншими нормативними актами з цих питань, ознайомлення...
Відповідальність за порушення аграрного законодавства § Поняття відповідальності за порушення аграрного законодавства iconВідповідальність платників податків і зборів (обов'язкових платежів) за порушення податкового законодавства
Відповідальність за правильність обчислення, своєчасність сплати податків i зборів i додержання законів про оподаткування несуть...
Відповідальність за порушення аграрного законодавства § Поняття відповідальності за порушення аграрного законодавства iconПравила прийому до Маслівського аграрного технікуму ім. П. Х. Гаркавого Білоцерківського національного аграрного університету в 2012 році

Відповідальність за порушення аграрного законодавства § Поняття відповідальності за порушення аграрного законодавства iconПорушення слуху Визначення
Порушення слуху у дітей передбачає, що вони мають отримувати спеціальне навчання та відповідні супутні послуги. Поняття «порушення...
Додайте кнопку на своєму сайті:
Документи


База даних захищена авторським правом ©te.zavantag.com 2000-2017
При копіюванні матеріалу обов'язкове зазначення активного посилання відкритою для індексації.
звернутися до адміністрації
Документи