Класифікація основних правових систем сучасності Поняття і структура правової системи icon

Класифікація основних правових систем сучасності Поняття і структура правової системи




Скачати 204.83 Kb.
НазваКласифікація основних правових систем сучасності Поняття і структура правової системи
Дата конвертації20.03.2013
Розмір204.83 Kb.
ТипДокументи

Класифікація основних правових систем сучасності

1. Поняття і структура правової системи

Одним з видів досліджень, що проводяться в компа­ративістиці, є порівняння на макрорівні, коли об'єктом дослідження виступають окремі правові системи. Цей рівень традиційно вважається основним у порівняльному правознавстві, оскільки воно спрямоване головним чи­ном на розкриття взаємовідносин і взаємного впливу пра­вових систем сучасності, образно кажучи, на вивчення юридичної географії світу.

Питання про поняття правової системи, яке нале­жить до стрижневих у компаративістиці, є безумовно не­простим. Як справедливо зазначають О. І. Харитонова і Є. О. Харитонов, у сфері порівняльного правознавства це поняття, незважаючи на його широке застосування, залишається малодослідженим. У сучасній юридичній літературі даються неоднакові визначення правової си­стеми, і майже кожне з них має своє «раціональне зер­но». Така різноманітність обумовлюється насамперед тим, що правова система є складним соціальним яви­щем, якому притаманні певні риси. їх з'ясування значною мірою сприятиме встановленню змісту поняття «право­ва система».

  1. Правова система є частиною суспільної системи. Слід враховувати, що виникнення, розвиток, існування та функ­ціонування правової системи тісно пов'язані з дією в пев­ному суспільстві інших соціально-регулятивних систем (політичної, економічної, моральної, релігійної тощо).

  2. Правова система є єдністю позитивного права та тісно пов'язаних і взаємодіючих з ним юридично значущих ре­алій юридичної практики, правової ідеології тощо. У цьо­му аспекті правова система є частиною більш широкого по­няття «правова дійсність», яке охоплює всі без винятку існуючі в суспільстві правові явища. Правова система відрізняється від правової дійсності тим, що вона поєднує в собі лише найбільш активні елементи правової дійсності, які так чи інакше стосуються позитивного права.

  3. Правова система існує в суспільствах з більш-менш розвинутою державною організацією, які можна вважати націями в сучасному їх значенні і де відповідно встанов­люється своє, національне право. Тенденція до закріплен­ня державного і національного характеру правових систем посилилась внаслідок широкого руху в напрямку створен­ня національних кодексів, що мав місце в Європі в XIX столітті і перекинувся на інші континенти.

  4. Правова система має суттєве значення для харак­теристики права тієї чи іншої конкретної країни. За довгу історію людського суспільства право розвивалося голов­ним чином у певній країні у вигляді національної право­вої системи. Тому, характеризуючи право, звичайно гово­рять про національну правову систему.

  5. Правова система має територіальний характер. Він обумовлений тим, що за загальним правилом дія право­ вої системи окремої країни обмежується певною терито­рією, на яку поширюється суверенітет цієї держави.

  6. Правова система є історичним правовим явищем. Досліджуючи будь-яку правову систему, слід враховувати, що вона є системою, яка колись виникла, безперервно розвивається і колись припинить існування. Отже, право­ва система не залишається раз і назавжди даною, а по­стійно змінюється в ході історичного процесу. Втім, не всі її елементи розвиваються однаковими темпами.

  1. Правова система акумулюює цінності даної історич­но конкретної цивілізації, культури, нації, так само як і принципові особливості економічного, політичного, духов­ного розвитку, самобутність юридичних відносин у конк­ретній країні.

  2. Правова система характеризується здатністю до накопичення, зберігання та передавання відповідної інфор­мації. Це дає підстави деяким вченим стверджувати, що правова система є особливим різновидом соціально-пра­вової пам'яті.

Перелічені риси свідчать про те, що правова система є багатоплановим явищем, яке включає цілий комплекс компонентів, що здійснюють нормативно-організуючий вплив на суспільні відносини. Причому важливо зазначи­ти, що правова система — це не механічна сума складових, а нова, соціально-політична, ідеологічна, юридична якість, яка не властива окремим її частинам.

До структури правової системи, як правило, включають:

  1. право — головний, цементуючий елемент правової системи, навколо якого інтегруються всі інші елементи. Це базова підсистема в системі. Саме вплив права визначає напрямки розвитку і функціонування системи в цілому;

  2. правовідносини, що виникають внаслідок переходу правових норм на основі відповідних юридичних фактів у фактичні суспільні відносини;

  1. права й обов'язки особи — своєрідну візитну картку цієї системи;

  2. правову культуру і правосвідомість, яким зараз на­дається особлива (ключова) роль і які є свого роду баро­метром правової системи;

  3. юридичну практику, в тому числі судову. Без цього елемента правова система була б мертвонародженим утво­ренням;

  4. правову поведінку;

7) систему юридичної освіти;

  1. систему правової інформації;

  2. зв'язки між цими елементами, які визначають резуль­тат їхньої взаємодії (наприклад, законність, правопорядок).

На думку А. X. Саідова, для характеристики правової системи ключовими є категорії «праворозуміння», «пра-вотворчість», «правозастосування». Тому дослідження правової системи повинне передусім охоплювати систе­му поглядів, ідей, уявлень, теорій, тобто праворозуміння вданий історичний період; аналіз нормативної основи, її структури; систему здійснення права.

Поняття «правова система» слід відрізняти від по­няття «система права».

Поняття «система права» відображає порядок побу­дови і взаємозв'язків між нормами, інститутами та галу­зями права конкретної держави. Водночас у понятті «правова система» відображається не стільки внутрішня структура права, скільки автономність і своєрідність пра­вової системи як самостійного соціального утворення.

У компаративістиці розрізняють вузьке і широке зна­чення терміна «правова система».

^ У вузькому значенні правова система — це право пев­ної держави і пов'язані з ним правові явища. Саме в цьо­му значенні термін «правова система» використовується у словосполученні «національна правова система».

Правовою системою в широкому розумінні є певна су­купність національних правових систем, об'єднаних за спільними ознаками. Термін «правова система» в широко­му значенні є тотожним терміну «правова сім'я», що актив­но використовується в порівняльному правознавстві.


^ 2. Поняття «правова сім'я»

Численність та різноманітність правових систем — це очевидність, що обумовлена різнорідністю людських суспільств, у межах яких існує і упорядковує життя пра­во. Дослідження правової карти світу доводить, що пра­вових систем існує принаймні стільки, скільки суверен­них держав.

Підкреслюючи глибоку різницю в організації націо­нальних правових систем сучасності, порівняльне право­знавство водночас допускає можливість їх зіставлення за певними принциповими критеріями для виявлення спіль­них ознак. Зазвичай критеріями, за якими порівнюються правові системи, виступають історичний розвиток право­вої системи, панівна правова ідеологія, структура права, система джерел права, провідні інститути і галузі, право­ва культура і традиції, механізм правозастосування тощо. Спираючись на ці критерії, ми можемо об'єднати різні правові системи у великі родини, що характеризуються спільністю рис. Це багато в чому й обумовлює сам факт існування окремих ареалів, групувань правових систем.

Для позначення групи національних правових сис­тем, що мають схожі юридичні ознаки, які дають підста­ви говорити про відносну єдність таких систем, порів­няльне правознавство користується специфічною термі­нологією: «сім 'я правових систем», «правові кола», «форма правових систем», «структурна спільність». Проте най­більшого поширення в сучасній компаративістиці набув термін «правова сім'я».

Материнською основою та джерелом цих сімей ста­ють, залежно від своєрідності історичного розвитку і культур, ті чи інші юридично самобутні національні пра­вові системи — одна або кілька.

На думку вчених-компаративістів, ситуація з об'єднан­ням національних правових систем у правові сім'ї нагадує ситуацію зі світовими релігіями. Наприклад, християн­ство об'єднує у своєму складі католицизм, православ'я та протестантизм, які, попри їх принципову розбіжність, засновані на фундаментальній єдності. Це стосується й інших світових релігій (ісламу, буддизму), в межах яких існують відповідні напрямки, секти, культи.

Об'єднання правових систем у правові сім'ї нагадує також об'єднання національних мов у мовні сім'ї, яке проводять вчені-лінгвісти (наприклад, українська мова входить до підгрупи східнослов'янських мов славянської групи, яка, у свою чергу, є складовою індоєвропейської мовної сім'ї). До речі, ідея об'єднання правових систем у певні групи виникає в компаративістів у другій половині XIX століття саме під впливом лінгвістики.

Отже, правова сім'я — це певна сукупність правових систем, об'єднаних спільністю історичного формування, структури права, його джерел, провідних галузей та інсти­тутів, правозастосування, правосвідомості, понятійно-ка­тегоріального апарату юридичної науки.

Поняття «правова сім'я» має суттєве значення для порівняльного правознавства. Так, використання цього поняття полегшує порівняльно-правові дослідження. Коли б сьогодні хтось захотів охопити всі правові системи, він, за справедливим зауваженням професора Саідова, просто потонув би в цьому емпіричному матеріалі. У XX столітті кількість національних правових систем збільшилася майже втричі й нині наближається до двохсот, тож вивчити правові системи кожну окремо неможливо. Тому дослі­дження насамперед повинне бути обмеженим кількістю пра­вових систем. Для цього доцільно визначити у складі тієї чи іншої правової сім'ї так звані материнські правові системи, де вперше були створені оригінальні правові рішення. Саме їх вивчення є найбільш корисним. Крім того, дослідження можна сконцентрувати на порівнянні правових сімей як певних «моделей», особливих типів права, до яких входить більш-менш значна кількість правових систем.

Неможливо обійтися без поняття «правова сім'я» і при формуванні загального уявлення про правову картину світу. Тільки глибоке й усебічне вивчення правових сімей та правових систем, узятих спочатку кожна окремо, а потім — у їхньому взаємозв'язку і взаємодії, дозволяють намалювати чітку правову картину світу, що адекватно відображає реальну дійсність. Таке дослідження побудо­ване на діалектичному прийомі сходження від абстракт­ного до конкретного і у зворотному напрямі.

Крім того, поняття «правова сім'я» допомогає у ви­вченні окремих правових систем. Завдяки об'єднанню пра­вових систем у правові сім'ї компаративісти можуть вия­вити внутрішню спільність принципів та інститутів пра­вових систем, побачити загальну основу правових систем, яка ховається за їхньою зовнішньою різнорідністю.

Допомога в пізнанні окремих правових систем є особливо відчутною в ситуації, коли дослідник тільки по­чинає вивчення зарубіжної правової системи. Віднесення конкретної правової системи до певної правової сім'ї доз­воляє, навіть без детального знайомства з конкретним правовим матеріалом, зробити низку висновків про її ха­рактерні риси. Це свого роду дедукція: відомо, що певна правова сім'я має певні характерні особливості. Також відомо, що правова система, яка досліджується, належить до цієї правової сім'ї. Отже, ми можемо зробити висновок про те, що даній правовій системі притаманні певні харак­терні особливості. Це дає можливість відразу ж сконцен­труватись на їх дослідженні.

Поняття «правова сім'я» має наукове значення і для теоретиків права, оскільки принципово важливі особли­вості права, однотипні елементи, його якості та риси роз­криваються великою мірою саме в сім'ях національних правових систем.


^ 3. Критерії класифікації правових систем

Проблема класифікації правових систем на певні гру­пи, або сім'ї, є однією з основних проблем порівняльно­го правознавства. Сама ідея групування правових систем у правові сім'ї виникла в порівняльному правознавстві в 1900 році й набула великого поширення вже на початку XX століття. Так, наприклад, учасники І Міжнародного конгресу порівняльного права в 1900 році розрізняли французьку, англо-американську, німецьку, слов'янську і мусульманську правові сім'ї.

Як відомо, класифікація це система розподілу будь-яких однорідних предметів або понять за класами, відділа­ми на основі певних загальних ознак (критеріїв). У нашо­му випадку такими однорідними предметами виступають правові системи. Результатом класифікації правових сис­тем є систематична одиниця — правова сім'я.

Необхідність класифікації правових систем обумов­люється тим, що класифікація допомагає встановити найбільш важливі, загальні для всіх правових систем якості, сприяє їх більш глибокому пізнанню, дозволяє зафіксувати закономірні зв'язки між правовими система­ми. Класифікація полегшує визначення місця і ролі конк­ретної правової системи в загальній світовій системі, дає змогу робити обґрунтовані прогнози щодо шляхів подальшого розвитку як окремих правових систем, так і їхньої сукупності в цілому, сприяє уніфікації чинного законо­давства й удосконаленню національних правових систем.

Традиційно складним є питання про вибір критеріїв класифікації національних правових систем. У пошуках цих критеріїв юристи-компаративісти брали за основу різні фактори. Так, можливе об'єднання правових систем за цивілізаційною ознакою, за географічною, за регіо­нальною та іншими загальними зовнішніми і внутрішні­ми ознаками. Класифікація може мати діахронний (істо­ричний) або синхронний характер; її можна проводити як на рівні правових систем, так і в межах окремих галузей права різних правових систем.

Звідси випливає принципова можливість множин­ності класифікацій, що побудовані за різними критеріями і здійснюються з різною метою. Проте при класифікації правових систем пріоритет повинен бути відданий крите­ріям юридичного порядку.

На думку М. М. Марченка, критерії класифікації правових систем повинні відповідати, зокрема, таким ви­могам:

  1. мати у своїй основі постійні, фундаментальні, а не тимчасові та випадкові фактори;

  2. бути більш-менш визначеними ознаками-критеріями;

  3. мати сталий об'єктивний характер;

  4. вирізняти основний, домінуючий критерій у разі, коли в основу класифікації правових систем покладено не одну, а кілька ознак-критеріїв.

У сучасній компаративістиці щодо класифікації пра­вових систем сформувались два основні напрямки. Так, одні автори беруть до уваги тільки найсуттєвіші відмін­ності і схожі риси правових систем і в цьому випадку об­межуються виокремленням на правовій карті світу трьох основних груп. Інші автори, беручи до уваги більшу кіль­кість критеріїв, налічують до восьми правових сімей. Пер­ший напрямок найбільш яскраво представлений у кон­цепції правових сімей Р. Давида, другий — у концепції «правового стилю» К. Цвайгерта. Розглянемо ці класи­фікації більш детально.

^ Класифікація Р. Давида. Відомий французький ком­паративіст пропонує два рівноправні критерії, за допомо­гою яких відбувається класифікація правових систем:

  • юридична техніка, якою користуються юристи тієї чи іншої країни, вивчаючи і практикуючи право;

  • однакові філософські, політичні й економічні прин­ципи.

Неважко побачити, що перший критерій, по суті, є технічний, а другий — ідеологічний.

Пояснюючи перший критерій, Р. Давид зазначає, що правові системи належать до однієї правової сім'ї тоді, коли методи роботи юристів, способи створення, систе­матизації, тлумачення норм права, джерела права і юри­дичний словник різних правових систем є ідентичними або в цілому збігаються. В іншому випадку ці правові си­стеми належать до різних правових сімей.

Однак першого критерію недостатньо. Наприклад, якщо керуватись лише цим критерієм, то можна зробити висновок про те, що правові системи ФРН та НДР (йдеть­ся про ситуацію до об'єднання цих держав) належали до однієї правової сім'ї. А це невірно, оскільки перша вхо­дить до романо-германської сім'ї, а друга входила до со­ціалістичної. Правові системи, що належать до однієї пра­вової сім'ї, повинні спиратися на однакові філософські, політичні й економічні принципи.

На підставі цих критеріїв Р. Давид висунув ідею три­хотомії — виокремлення трьох правових сімей (романо-германської, англосаксонської, соціалістичної), до яких примикає весь інший юридичний світ, що охоплює чоти­ри п'ятих планети за назвою «релігійні і традиційні системи». У своїх більш пізніх роботах Р. Давид розподілив релігійно-традиційну правову сім'ю на окремі підвиди: мусульманську, індуську, іудейську сім'ї, а також на пра­вові сім'ї країн Далекого Сходу, Африки та Мадагаскару.

^ Класифікація К. Цвайгерта. Видатний німецький вчений висуває як критерій класифікації поняття «право­вий стиль». На думку К. Цвайгерта, поняття стилю як відмінної риси давно вже не є винятковим привілеєм ми­стецтва. Так, К. Цвайгерт наводить приклад застосуван­ня цього поняття в юриспруденції: згідно з 20-м каноном Кодексу канонічного права в разі відсутності відповідної ясно вираженої норми — норму, що підлягає застосуван­ню, слід вивести, виходячи з аналогії загальних правових принципів, що відповідають поняттю канонічної справед­ливості, постійно діючої панівної доктрини і стилю, прак­тики римської курії2.

Вчений вважає, що окремим правовим системам і їх групам притаманний певний стиль. Порівняльне право­знавство прагне виявити ці правові стилі та залежно від вирішальних стильових елементів розташувати окремі правові системи у правових колах.

«Стиль права» як критерій для класифікації правових систем визначається, на думку К. Цвайгерта, п'ятьма факторами:

  1. історичним походженням і розвитком правової си­стеми;

  2. панівною доктриною юридичного мислення та її специфікою;

  3. своєрідними правовими інститутами;

  4. правовими джерелами і методами їхнього тлума­чення;

  5. ідеологічними факторами.

На цій основі К. Цвайгерт розрізняв вісім правових сімей: романську, германську, скандинавську, загальну, соціалістичну, далекосхідну, ісламську, індуську.

Однак на підставі запропонованих К. Цвайгертом критеріїв можливі й інші варіації, оскільки, на думку вче-них-компаративістів, не можна претендувати на матема­тичну точність у галузі суспільних наук. Наприклад, деякі вчені, в цілому підтримуючи класифікацію К. Цвайгерта, додатково вирізняють на правовій карті світу латиноаме­риканську, іудейську, звичаєву, слов'янську правові сім'ї.

Слід зазначити, що обидві класифікації (як найбільш загальна трьохчленна, так і більш детальна) є корисними і тому мають право на існування. Так, трьохчленний поділ правових систем на романо-германські, англо-американські та релігійно-традиційні системи може бути покладений в основу загальної характеристики стану і розвитку права в сучасних суспільствах. Цим якісно своєрідним, контрастним національним правовим системам притаманний особливий юридичний лад, вони мають характер базових, класичних юридичних типів. Тож саме ця найбільш загальна класифі­кація і покладена в основу нашого підручника.

Виокремлюючи названі три базові елементи (романо-германську, англо-американську та релігійно-тради­ційну правові системи), не слід випускати з поля зору ще один ряд правових систем. Його утворюють правові сис­теми, які за своєю основою належать до однієї з трьох класичних груп, проте водночас мають свій особливий стиль, специфічний відтінок, особливий тембр. Завдяки цим особливостям можна виокремити сім'ї другого ряду: ро­манське, германське, скандинавське, ісламське, індуське, іудейське право тощо.

Можливі й інші класифікації правових систем. Ось Деякі з них.

1. ^ Чисті правові системи та правові системи змішаного типу («гібридні»).

Правові системи змішаного типу об'єднують прави­ла та інститути, що походять з різних правових систем і взаємодіють між собою. Найбільш яскравими є взаємо­відносини західних правових систем і традиційних право­вих систем, що існують у межах більшості азіатських та африканських правових систем. До змішаних належать, зокрема, правові системи Філіппін, Японії, Шрі Ланкі, Маврикії, Камеруну. Така змішаність відображає, а іноді сприяє проявам справжнього юридичного плюралізму.

^ 2. Розвинуті та нерозвинуті правові системи.

Розвинуті правові системи — це системи, в яких роз­крилися, розгорнулись якості писаного права; в них пра­во є утворенням високого інтелектуального порядку, що виступає в суспільному житті як самостійний і сильний соціальний феномен.

^ Нерозвинуті правові системи — це ті системи, в яких не розкрились, не розгорнулись якості права як само­стійного і сильного соціального феномена, що відіграє особливу роль у житті суспільства. Такими системами в сучасному світі є релігійно-традиційні правові системи: основи рішень життєвих ситуацій тут взагалі перебувають поза правом — вони вкорінені у традиції, у релігійні нор­ми, у постулати ідеології.

  1. ^ Материнські і дочірні правові системи.

Материнські правові системи — це ті системи, де вперше були створені оригінальні правові рішення і які в подальшому утворили основу певної правової сім'ї.

^ Дочірні правові системи — це системи, які побудовані за моделлю інших (материнських) правових систем.

Так, материнською є англійська правова система, тоді як правові системи Канади, Австралії, Нової Зеландії, які побудовані за моделлю права Англії, належать до дочірних.

Слід зазначити, що класифікація правових систем має відносний характер. По-перше, в деяких правових системах можна знайти інститути права, галузі й навіть пра­вові системи, що за своєю природою і характером нале­жать до інших правових сімей. Так, у правовій системі штату Луїзіана (США) як колишньої колонії Франції істо­рично склалися і значною мірою зберігаються основні ознаки романо-германського права. Водночас правова система США, в межах якої існує правова система Луїзі­ани, належить до сім'ї англо-американського права.

По-друге, відносний характер класифікації вияв­ляється у взаємному переплетенні норм, інститутів, пра­вових традицій різних правових сімей. Це обумовлено тим, що правові сім'ї можуть належати до однієї цивілі­зації. Так, сім'ї англо-американського та романо-гер­манського права сформувалися під впливом західної пра­вової традиції і мають багато спільного.

По-третє, при класифікації слід враховувати об'єк­тивний процес конвергенції, або зближення двох основ­них правових сімей — англо-американської і романо-германської, який зменшує різницю між цими правовими системами.

По-четверте, класифікацію можна проводити як на рівні правових систем, так і на рівні провідних галузей права. Необхідно брати до уваги те, що одну правову сис­тему можна зарахувати до різних правових сімей залежно від того, яка галузь (або галузі) права береться за критерій. Наприклад, правові системи латиноамериканських країн при класифікації, заснованої на приватному праві, вияв­ляться — з деякими відхиленнями — такими, що належать до романо-германської правової сім'ї, тоді як при класи­фікації, заснованої на конституційному праві, більшість Цих країн потрапить до групи американського права сім'ї загального права.


^ 4. Місце правової системи України серед правових систем світу

За часів Радянського Союзу правова система Украї­нської РСР була складовою частиною правової системи СРСР. Ця система належала до сім'ї соціалістичного пра­ва, у зв'язку з чим не існувало жодних труднощів з класи­фікацією українського права. Після здобуття Україною державної незалежності в 1991 році відбувається форму­вання самостійної української національної правової системи. У її розвитку спостерігаються, зокрема, такі позитивні тенденції, як активне формування основних структурних частин правової системи; приведення у відповідність до міжнародних правових стандартів, перш за все європейських; утвердження принципів правової де­мократичної держави і громадянського суспільства; поява нових підходів до праворозуміння; створення нових галу­зей та інститутів права і законодавства.

Природно постає питання: до якої правової сім'ї на­лежить сучасна правова система України? Це питання фактично є частиною більш широкої проблеми — місця національних правових систем країн колишнього соціа­лістичного табору (зокрема, колишніх республік Союзу РСР) на правовій карті світу.

У юридичній літературі немає єдності думок з приво­ду характеристики сучасних правових систем постсоціалістичних країн Східної Європи. Проте ці думки можуть бути умовно представлені у вигляді трьох основних кон­цепцій.

1. ^ Концепція повернення постсоціалістичних країн Східної Європи до романо-германської правової сім'ї. При­хильники цієї концепції виходять з того, що історично правові системи цих країн належали до романо-герман­ської правової сім'ї або тяжіли до неї. У країнах Східної Європи відбулися рецепції римського права, основним джерелом права визнавався закон, провідні галузі права були кодифіковані. Право, правозастосування та право­ва наука постійно зазнавали суттєвого впливу з боку французької та німецької правових шкіл. Соціалістичні революції, що відбулися в цих країнах, трансформували їх правові системи. Основні відмінності соціалістичного права від романо-германського права лежали у сфері пра­вової ідеології (заперечення приватного права, визнання керівної ролі комуністичної партії, концепція відмиран­ня держави і права при комунізмі, пріоритет інтересів дер­жави над правами людини тощо). Проте навіть на соціа­лістичному етапі розвитку цих правових систем певна правова схожість з романо-германським правом все ж таки залишалася.

Цікаво, як визначався статус соціалістичного права західними компаративістами. Згідно з французькою тео­рією соціалістичне право було самостійною правовою сім'єю — «позашлюбною (нелегітимною) дочкою» рома­но-германського права. Німецька теорія розглядала со­ціалістичне право як «блудного сина» романо-герман­ського права, який з часом повернеться до рідних коренів; отже, соціалістичне право — це не самостійна правова сім'я, а лише тимчасова аномалія континентального пра­ва. Американська теорія характеризувала соціалістичне право як генетичну потвору з деякими елементами рома­но-германського права.

На думку послідовників концепції повернення, після падіння комуністичних режимів постсоціалістичні країни свідомо відійшли від соціалістичного права і роз­виваються в напрямку зближення з романо-германським правом.

^ 2. Концепція самобутності слов'янських правових си­стем, прибічники якої наполягають на необхідності ви­знання самостійної слов'янської (євразійської) правової сім'ї. Наприклад, В. М. Синюков, обґрунтовуючи самодо­статність слов'янського права на прикладі російського права, наводить такі його особливості:

  1. самобутність російської державності, що не зникає навіть після довгих і масованих запозичень іноземних управлінських і конституційних форм;

  2. особливі умови економічного прогресу, для яких ха­рактерне спирання на колективні форми господарювання;

  3. формування особливого типу соціального статусу особистості, для якого притаманна перевага колективних елементів правосвідомості і нежорсткість ліній диферен­ціації особистості та держави;

  4. тісний зв'язок традиційної основи права і держа­ви зі специфікою православного напрямку християнства з його акцентами не на мирському життєрозумінні Бога і людини (католицизм) і тим більше не на благословенні корисливості (протестантизм), а на духовному житті лю­дини з відповідними етичними нормами (некорисливість, благочестя тощо);

  5. успадкування через Візантію законодавчих тра­дицій римського права.

3. ^ Концепція окремих шляхів для центрально-євро­пейських, прибалтійських країн та слов'янських країн колишнього СРСР (Росії, України, Білорусі), яка є певним компромісом між першими двома напрямками. її по­слідовники вважають, що на початку XXI століття конфі­гурація колишнього правового соціалістичного простору виглядає таким чином: центрально-європейські країни приєдналися до романо-германського права, прибал­тійські — до скандинавського права, а Росія, Україна та Білорусь утворили самостійну слов'янську (євразійську) правову сім'ю, яка має певні особливості.

Прихильники цієї концепції підкреслюють, що в правовій системі України найчастіше діють правові по­няття, а не норми права; вона ближче до релігійних пра­вових систем, ніж до світських; тут право є засобом у ру­ках держави для створення нового економічного поряд­ку; приватне право значною мірою поглинається публічним правом; зберігається тверда залежність права від політи­ки й економіки; відсутнє самостійне комерційне право. Ці риси свідчать про те, що в українській правовій системі особливостей набагато більше, ніж спільних ознак з рома-но-германською правовою сім'єю.

Отже, яке ж місце посідає правова система України на правовій карті світу? На нашу думку, відповідь на це питан­ня залежить передусім від основного, домінуючого критерія, який покладено в основу класифікації правових систем. Якщо, класифікуючи правові системи, компаративіст ро­бить акцент на панівній правовій культурі та правосвідо­мості, він повинен погодитися з прибічниками концепції трьох шляхів, визнати самобутність правової системи Украї­ни і віднести її до слов'янської (євразійської) правової сім'ї.

Проте якщо домінуючим вважати юридичну техніку (структуру джерел права та системи права, особливості способів тлумачення та процесу правозастосування), то більш виваженою є концепція повернення до романо-гер­манського права. Сьогодні не існує суттєвих відмінностей національної правової системи України від романо-гер­манського права ні за способами створення правових норм, ні за способами їх систематизації, ні за способами їх тлумачення, ні за способами їх використання у право-застосовній практиці. Певний рух зроблений і в напрям­ку зміни праворозуміння: офіційно визнано ідеї верховенства права, пріоритету прав людини, правової соціальної демократичної держави, поділу права на публічне та при­ватне, непорушності приватної власності, характерні для європейської правової традиції. Отже, на цій підставі можна зробити висновок про те, що правова система Укра­їни повертається до романо-германської правової сім'ї.

Втім, сьогодні не можна констатувати, що правова си­стема України є повноправним членом романо-германської сім'ї. Повернення постсоціалістичних країн до романо-гер-манського права відбувається різними темпами. Так, щодо правових систем деяких країн Східної Європи (зокрема, Польщі, Чехії, Угорщини, Словенії) вже сьогодні можна зро­бити висновок про відсутність перешкод до їх «усиновлення» романо-германським правом. Майбутній вступ цих країн до Європейського Союзу буде символізувати остаточне повер­нення їх правових систем до романо-германської сім'ї.

Україна, на відміну від них, досягла значно менших успіхів у зближенні своєї правової системи з романо-гер­манським правом. Тож сучасна українська правова систе­ма є правовою системою перехідного типу, що лише тяжіє до романо-германської правової сім'ї, є своєрідним асоцій­ованим членом цієї сім'ї. Обраний Україною стратегічний напрямок до євроінтеграції дозволяє прогнозувати при­єднання її правової системи до сім'ї романо-германсько-го права як повноправного члена після успішного завер­шення політико-правових реформ. Провідним вектором цих реформ повинне стати наближення української пра­вової культури до європейських зразків: зокрема, утвер­дження принципів демократії, відповідальності державної влади і зв'язаності її правом, передбачуваності і визначе­ності державних рішень, незалежності і ефективності су­дової влади. Можливо, враховуючи певні особливості правових систем країн СНД, у межах романо-германської сім'ї поряд з романською та німецькою групами виникне відокремлена слов'янська (євразійська) група. Саме такий висновок підтримують автори цього підручника.



Схожі:

Класифікація основних правових систем сучасності Поняття і структура правової системи iconПоняття, класифікація та структура персоналу
Поняття, класифікація і структура персоналу підприємства. Методи визначення планової чисельності окремих категорій персоналу
Класифікація основних правових систем сучасності Поняття і структура правової системи iconПоняття і структура правової системи
«правова система». У будь-якій дер­жаві правова система, будучи невід'ємним елементом правової культури, детермінована історичними...
Класифікація основних правових систем сучасності Поняття і структура правової системи iconТема 16. Правові системи сучасності
Аналіз правової системи дає можливість аналізувати і оцінювати всю правову реальність в цілому, а не її окремі елементи
Класифікація основних правових систем сучасності Поняття і структура правової системи iconАдміністративне право україни питання на модуль Модуль 1
Поняття адміністративно-правової норми. Її особливості, види і структура. Реалізація адміністративно-правових норм
Класифікація основних правових систем сучасності Поняття і структура правової системи iconЗакон «специфічних нервових енергій». Предмет і завдання сенсорної фізіології. Поняття «сенсорні системи». Розділи сенсорної фізіології. Загальна характеристика об’єктивної сенсорної фізіології
Сенсорні системи. Класифікація сенсорних систем за типом енергії сенсорного стимулу і за типом рецепції
Класифікація основних правових систем сучасності Поняття і структура правової системи iconТема система права та система законодавства
Поняття та класифікація системи права. Поняття та елементи структури системи права
Класифікація основних правових систем сучасності Поняття і структура правової системи iconТема Реалізація правових норм. Правова поведінка. Юридична відповідальність План
Поняття та види правової поведінки. Поняття, види та ознаки правомірної поведінки
Класифікація основних правових систем сучасності Поняття і структура правової системи iconПоняття, основні ознаки і структура системи права Право є дуже складною цілісною системою. Як вже зазнача­лося, є два поняття: «система права»
Право є дуже складною цілісною системою. Як вже зазнача­лося, є два поняття: «система права» і «правова система», які не є тотожними,...
Класифікація основних правових систем сучасності Поняття і структура правової системи icon1. Людина як особистість, її структура 3 Соціологічна структура особистості 3
Внаслідок цього людина залучена до багатьох соціальних систем, кожна з яких справляє на неї системоформуючий вплив. Вона стає не...
Класифікація основних правових систем сучасності Поняття і структура правової системи iconЗакон України «Про безоплатну правову допомогу» Поняття безоплатної вторинної правової допомоги. Види правових послуг безоплатної вторинної правової допомоги. Суб’єкти права на безоплатну вторинну правову допомогу
Центри з надання безоплатної вторинної правової допомоги. Повноваження та порядок діяльності
Додайте кнопку на своєму сайті:
Документи


База даних захищена авторським правом ©te.zavantag.com 2000-2017
При копіюванні матеріалу обов'язкове зазначення активного посилання відкритою для індексації.
звернутися до адміністрації
Документи