1. Основні методи автоматизованого реферування Реферування icon

1. Основні методи автоматизованого реферування Реферування




Назва1. Основні методи автоматизованого реферування Реферування
Сторінка4/5
Дата конвертації07.12.2012
Розмір1.08 Mb.
ТипДокументи
1   2   3   4   5

^ 5. Дитяча література. навч. літ. – основна частина дитячої

навчальна література частина дитячої

Дитячої літератури - це сукупність словесних творів худ. і нехуд. харак. адресованих дітям різних вікових категорій і створення з урахуванням специфічного дитячого сприйняття.

Витоки дитячої літератури пов’язані з народною творчістю (18 ст.)

репертуар:

    1. ознайомлення з тим, що є.

    2. вивчення преси, дискусійних питань.

    3. ознайомлення з соціальними дослідженнями.

Перевидання дитячої літератури

  1. Нові твори

  2. Твори дорослої літератури, які можна пристосувати до дитячої аудиторії.

Перевидання найлегший шлях: казки , програмні твори, перевидання (головні аспекти):

  • стиль ілюстрацій

  • малюнок

  • зовнішнє оформлення

Експлуатація старих тем

У потоці дитячих видань переважають казки

Поняття адаптації казок для дитини (психологія, побут, історія)

Критерії:

Естетичні

Навчальні

Позитивний приклад

^ 60. Нормативно-правове регулювання видавничої справи.

Поняття видавничої справи у різні роки розглядалося та визначалося по-різному. Уза­га­ль­нене офіційне визначення цього поняття дає Закон України “Про видавничу справу”, прийнятий 1997 року:

^ Видавнича справа — сфера суспільних відносин, що поєднує в собі організаційно-тво­р­чу та виробничо-господарську діяльність юридичних і фізичних осіб, зайнятих ство­ре­нням, виготовленням і розповсюдженням видавничої продукції.

^ Видавнича діяльність — сукупність організаційних, творчих, виробничих заходів, спря­мованих на підготовку і випуск у світ видавничої продукції.

Виготовлення видавничої продукції — виробничо-технологічний процес відтворення ви­значеним тиражем видавничого оригіналу поліграфічними чи іншими технічними за­со­бами.

^ Розповсюдження видавничої продукції — доведення видавничої продукції до спо­жи­ва­ча як через торговельну мережу, так і іншими способами.

Видавнича продукція — книги, газети, журнали, інші паперові та електронні видання.

^ Суб'єкти видавничої справи — видавці, виготовлювачі, розповсюджувачі видавничої про­дукції.

Видавці — це видавництва, видавничі організації, редакції газет і журналів, органи дер­жав­ної влади, юридичні та фізичні особи, зареєстровані в установленому порядку.

^ Виготовлювачі видавничої продукції — поліграфічні підприємства, юридичні та фі­зич­ні особи, які мають у своєму розпорядженні засоби поліграфічного виробництва або ко­піювально-розмножувальну техніку та пройшли відповідну державну реєстрацію.

^ Розповсюджувачі видавничої продукції — це книготорговельні підприємства, мага­зи­ни, кіоски, державне підприємство “Преса”, юридичні та фізичні особи, які внесені до Дер­жавного реєстру як суб'єкти видавничої діяльності.

^ Умови здійснення видавничої діяльності: державна реєстрація, додержання законо­дав­с­тва та юридична відповідальність суб'єктів господарювання.

Без внесення до Держреєстру можуть здійснювати видав. діяльність: органи держ. вла­ди (випуск офіційних видань із матеріалами законодавчого та ін. нормативно-правового ха­рак­теру, бюлетенів судової практики); підприємства, організації, навчальні заклади, нау­ко­ві установи, творчі спілки, інші юр. особи (для випуску та безоплатного роз­пов­сю­дже­ння інформаційних, бібліографічних, реферативних видань, службових і методичних матеріалів, документації...)

До Державного реєстру видавців, виготівників та розповсюджувачів видавничої продук­ції підлягають суб'єкти видавничої справи незалежно від форм власності та орга­ні­за­цій­но-правових норм. Реєстрація подвійна, адже поняття видавничої справи має двійчастий характер: як суб'єкт видавничої діяльності та як суб'єкт господарювання.

Державна реєстрація друкованих засобів масової інформації здійс­ню­є­ться відповідно до Закону України “Про друковані засоби масової інформації (пресу)”.

^ 61.Видавнича справа та видавнича дія­льність. Суб’єкти видавничої справи

Видавнича справа – сфера суспільних відносин, що поєднує в собі організаційну, творчу та виробничо-господарську діяльність юридичних і фізичних осіб, зайнятих створенням, виго­тов­ле­нням і розповсюдженням видавничої продукції.

Мета. Видавнича справа спрямована на:

  • Задоволення потреб особистості і держави у виданні продукції та отриманні прибутку.

  • Створення можливостей для самовиявлення громадян як авторів.

  • Забезпечення свободи слова і вільного вираження думки, суспільних переконань

  • Сприяння нац-культ. розвитку шляхом збільшення загальної кількості тиражів і розширення тематичного спрямування укр. книговидання.

  • Забезпечення доступу суспільства до загальнолюдських цінностей (переклад, співпраця з іноземними видавництвами.

  • Здійснення книговидання мовами національних меншин (рос. мовою для забезпечення прав).

  • Збільшення видань, які б поширювали у світі знання про Україну.

  • Зміцнення матеріальної бази.

Основні принципи вид. спр.: утворення гуманістичних ідей, високі моральні засади, орієнтованість на національні та загальнолюдські цінності, визнання цінності людських, національних і державних інтересів, інтереси України за кордоном, ствердження осіб, підвищення естетичного рівня, всебічне міжнародне культурне співробітництво.

Видавнича діяльність – сукупність організаційних, творчих, виробничих засобів, спрямованих на підготовку і випуск у світ видавничої продукції. Сюди відносять виготовлення видавничої продукції (вид.-технологічний процес відтворення визначеним тиражем видавничих оригіналів поліграфічними чи іншими засобами) і розповсюдження видавничої продукції (доведення видавничого продукту до споживача через видавничу мережу чи іншим способом).

Суб’єктами видавничої справи є:

видавець – це видавництва, видавничі організації, редакції газет і журналів, органи державної влади, а також юр. та фіз. особи, зареєстровані в установленому порядку;

виготовлювачі – поліграфічні підприємства, а також фіз. особи, що здійснюють виготовлення замовленого тиражу;

розповсюджувачі – книготорговельні підприємс­т­ва, магазини, кіоски, юр і фіз. особи, які внесені до державного реєстру.

Суб’єктами видавничої справи можуть бути громадяни України, іноземці та особи без громадянства, що перебувають в Україні на законних підставах, юридичні особи України та інших держав.

СВС вступають у правові, майнові, виробничі відносини із суб’єктами інших сфер діяльності відповідно до законодавства.

Суб. ВС, які є суб’єктами підприємницької діяльності, керуються цим Законом, Законом України «Про підприємство», іншими законами України.

Громадянські, наукові, релігійні та інші суб’єкти некомерційної діяльності, які беруть участь у видавничій справі, керуються Законами «Про об'єднання громадян», «Про свободу совісті та релігійні організації» та іншими нормативно правовими актами.

Відносини між суб’єктами вид. спр. Регулюються окремими угодами, укладеними згідно з законодавством.


^ 62.Видавництва та видавничі організації. Права та обов’язки видавця

Видавництво – спеціалізоване підприємст­во, основним видом діяльності якого є підготовка та випуск у світ видавничої продукції.

^ Видавнича організація – підприємство, установа чи організація, статутом якої поряд з іншими видами діяльності передбачено підго­тов­ку і випуск у світ видавничої продукції. Видав­ни́ча організа́ція — підприємство, установа чи організація, статутом якої поряд з іншими видами діяльності передбачено підготовку і випуск у світ видавничої продукції.

Видавець має право:

формувати власну видавничу справу,

визначати масштаби і тематичну спрямо­ва­ність своє діяльності,

розповсюджувати самостійно видану про­дук­цію або користуватися послугами інших роз­по­в­сюджувачів,

видавати твори будь-якого жанру, мови та ін,

приймати замовлення,

надавати редакційно-видавничі послуги,

здійснювати купівлю-продаж з метою отри­ма­ння прибутку,

брати участь у міжнародних ярмарках, вис­тав­ках.

Обов’язки:

здійснювати свою діяльність відповідно до законодавства,

дотримуватися норм авторського права ті інших прав,

контролювати своєчасне розповсюдження виготовлювачем обов’язкових безплатних і платних примірників,

подавати вчасно інформацію про випущені в світ видання,

відшкодувати збитки, заподіяні внаслідок порушення законодавства.

^ 63.Види і організаційні форми видавництв у ринкових умовах

За формою власності: приватне, кому­на­ль­не, державне, колективне.

За способом утворення (за формою статут­но­го комітету): унітарне – створене одним зас­нов­ником, який один виділив майно, керує ним і створює статутний фонд (державні видавництва); корпоративне – створене кількома засновниками на основі об’єднання коштів.

^ За кількістю працюючих та обсягом доходів (малі - не більше 50 осіб. та дохід не менше 500 тис євро (не перевищує 70 млн грн), середні, великі – більше 250 осіб, дохід на рік не менше 5 млн євро(більше 100 млн грн)).

^ За спільністю інтересів або за органі­за­цій­но-правовими формами: асоціації, корпорації, консорціуми, концерни.

За формою об’єднання майна: акціонерні, то­вариство з обмеженою відповідальністю, това­рис­тво з додатковою відповідальністю, коман­дит­не.

^ 64.Роль і функції редактора в су­час­ному видавництві. Трансфор­му­вання редакторської професії в ринкових умовах

Це основний творчий працівник у видав­ниц­т­ві, який безпосередньо відповідає за реда­го­ва­ний оригінал, його структурний, інфор­ма­тив­ний, науковий і мовностилістичний рівень.

Обов'язки редактора:

ґрунтовне ознайомлення з поданим автор­сь­ким оригіналом та підготовка аргументованого редакторського висновку на придатність його до редагування;

формулювання письмових вимог до автора щодо необхідності доробки оригіналу та ретельна перевірка виконання зауважень після повернення з доопрацювання;

редагування затвердженого головним редак­тором авторського оригіналу у відповідності з технологією і технікою редакторської правки;

ознайомлення автора з унесеними правками, погодження з ним запропонованих скорочень, доповнень, змін;

надання авторові необхідної допомоги у вдосконаленні архітектоніки оригіналу (структурування розділів, параграфів, доцільності додавання до авторського тексту передмови, післямови, покажчиків, бібліографічних довідок, коментарів, приміток, ілюстрації тощо);

редагування підготовлених автором ілюс­т­ра­тивних матеріалів, з'ясування необхідності в до­датковому ілюстративному ряді, визначення міс­ця його розташування;

перенесення авторських виправлень до редакцій верстки;

підготовка каталожної картки видання, а також рекламних текстів для відділу маркетингу;

візування видавничого оригіналу: до верс­та­н­ня, до друку, у світ; безпосередня участь у роз­робці проекту художнього оформлення;

робота з другою версткою, плівками, чистими аркушами і сигнальним примірником у відповідності з методикою редагування, організація реклами у ЗМІ та зовнішньої рецензії.

Ред. (як посада):

    • головний редактор (функції керування, займ. видавн. діяльністю, контролює роботу ін. редакторів);

    • завідувач редакції;

    • старший редактор(займ. видавничою ді­я­льн., творчим редагуванням + керування ре­дак­торами, молодшими ред., коректорами);

    • редактор(займ. видавничою діяльн., твор­чим редагуванням);

    • молодший редактор(найчастіше виконує фун­кції технічного працівника).

Роль редактора:

- здійснює на основі встановлених норм контроль повідомлення;

- зд. «переклад» повідомлення з внут­ріш­ньої мови автора на зовнішню мову реципієнта;

- «прив’язує» повідомлення до конкретних умов акту його передачі( часу, місця, обставин);

- оптимізує повідомлення.

^ Різні країни мають відмінності у спе­ціа­лізації ред.:

1.СРСР- окремо готували ред. худ. та публ. літ. і окремо – ред. наук. та тех. літ.;

2. Німеччина – розрізняють редакторів – оцінювачів та редакторів – вичитувачів;

3.США – існує кілька спеціалізацій редак­то­ра: комерційний (шукає повідомлення для пуб­лікування), смисловий (контролює зміст по­ві­домлення), редактор оригіналу (контролює і виправляє повідомлення), виробничий (кон­тро­лює терміни проходження повідомлення через різні стадії виробництва), керуючий (керує ре­дак­ційними підрозділами), молодший (виконує допоміжні функції, а також здійснює коректуру).

Функції:

- оцінка рукопису

- доведення рукопису в літературному та науковому значенні

- робота над апаратом книги

- робота з художнім оформленням

- технічна розмітка рукопису

- коректорська робота

- звірка і вичитка

- рішення про випуск книги у світ

^ Нові функції (зумовлені ринковими від­но­синами):

- літературний працівник (агент)

- керівник редакційного колективу

- менеджер

- організатор і видавець малої видавничої струк­тури певного профілю

- моніторинг і маркетинг

^ Головний редактор видавництва – це фахі­вець, як правило, з редак. або журнал. освітою, який у цілому визначає видавничу програму і керує всім ред.-вид. процесом. за штатним розкладом є першим заступником директора.

^ Два напрямки його діяльності:

І. Організаційний:

1. Підбір кадрів і керівництво роботою всьо­го редакційного корпусу в-ва (завідувачі ре­дак­цій, редактори різних категорій, коректори).

2. Пошук авторів (автор. колективів), перс­пек­тивних тем, рецензування оригіналів, офор­м­ле­ння док. на одержання грифів навчальних ви­дань.

3. Прийняття рішення щодо початку ред. опра­цювання чи відхилення поданого оригіналу.

4. Затвердження титульних чи спеціальних наукових редакторів.

5. Розробка перспективного, річного і квар­та­льного планів випуску видань.

6. Координація і контроль роботи заві­ду­ва­чів редакції.

7. Розв’язання принципових питань, пов’я­за­них з якістю оригіналу чи у взаємостосунках між автором і редактором.

8. Складання і контроль за виконанням чи невиконанням авторами договірних зобов’язань.

9. Прийняття рішень щодо припинення видань, розірвання договорів, усунення помилок на різних етапах редак. роботи.

10. Візування док. на укладання автор. угод, виплату автор. та худ. гонорарів, за рецензування і позаштатне редагування.

11. Підготовка й ведення видав. нарад щодо змісту тематичних планів та якості випущених видань.

ІІ. Творчий:

  1. Знайомство з авторськими оригі­на­ла­ми, одержаним за замовленням чи самопливом.

  2. Вибіркове читання видавничих ори­гі­налів на одному з етапів ред.-вид. під­го­товки (після опрацювання редактором, 1-2 вер­с­т­ки, чисті аркуші).

  3. Прочитання на одному з етапів редагування особливо важливих за змістом оригіналів.

  4. затвердження макетів худ. оформл., поліпшених видань.

  5. Підписання видання: до складання, до друку, до випуску у світ.

  6. Аналіз рецензій, опублікованих у пресі, на випущені власні видання.

  7. Організація презентацій кращих ви­дань.

  8. Вивчення кон’юнктури вид. ринку, те­матики близьких за профілем видавництва су­між­них видавн. організ. з метою уникнення дуб­лю­вання при плануванні видань.

  9. Розробка плану промозаходів, кон­так­ти з пресою, громадськими організаціями, нау­ково-дослідними інституціями та навч. за­кла­дами.

  10. Участь у книжково-видавничих ту­сов­ках.

^ 65.Політика програм у комер­цій­но­му видавництві. Участь редак­то­ра у розробленні видавничої про­гра­ми

Видавнича програма – це чітко продумана видавцем стратегія і тактика його дій на ринку, яка випливає із заявленої у статуті мети та предмета діяльності і спрямована на підготовку та випуск потрібних суспільству або замовнику й економічно вигідних видавництву видань.

Це поняття значно ширше від «видавничого тематичного плану», яким передбачається вида­н­ня певної кількості конкретних назв за певний проміжок часу (місяць, квартал, рік).

На характер і зміст видавничої програми безпосередньо впливають кілька чинників:

ґрунтовне вивчення тенденцій книго­видав­ничого ринку і потреб потенційного споживача продукції (наприклад, зараз популярне вивчення іноземних мов та комп’ютерів, а також стає популярною сучасна художня література);

чітке визначення спеціалізації видавництва і залучення до цього кваліфікованих кадрів;

достатня орієнтація щодо видавничих про­грам і добре знання видавництв-конкурентів, їх­ніх сильних і слабких сторін, постійний аналіз їхньої діяльності (жоден видавець не за­стра­хо­ва­ний видати таку саму книгу як і інше видав­ни­ц­тво, на яку були покладені великі надії.

Треба постійно читати фахову літературу, постійно контактувати з іншими видавництвами); добре налагоджена система збуту-розпо­всю­дже­ння випущеної продукції у ланцюгу «видав­ництво-друкарня-покупець» (за радянських часів у цьому не було проблеми, такі великі структури як «Укркнига» та ін це робили, та зараз найкраще шукати розповсюджувачів книжкової продукції на ярмарках). Варто звернути увагу на так звані безпрограшні видання – видання, які є тра­ди­ційно перспективними – навчальні, довідкові та ін. також такими є твори уже розкрученого автора («Гарі Поттера» видавала кілька разів різні частини «а-ба-ба-га-ла-ма-га»); чергові випуски продовжуваних видань, які від початку викли­ка­ють зацікавленість у широкої читацької аудиторії («Англійська мова – легко!» або «Сто відомих художників»); видання приурочені історичними подіями або пам’ятними датами; видання за рейтинговими теле та радіопередачами; видання віднайдене у архіві відомого автора. Але досі не публікувалося.

^ 66.Участь редактора у розробленні маркетингової стратегії видавництва

Для розробки маркетингової стратегії, крім ресурсного і технічного забезпечення, необхідно: глибокий аналіз ринку і прогноз його розвитку; оцінка рівня встановлення ділових зв’язків з діловими партнерами; визначення власної позиції на ринку. Завданя маркетингу: визначення складу потенціальних покупців, обрана цінова політика видавництва, оптимальна система книгорозпо­всю­дження. Редактор підготовлює прес-релізи, текст для листівок пише. Зазвичай розроблення маркетингової стратегії займається відділ марке­тин­гу, але іноді – редактор.

Ринок – це організоване економічне місце обміну, на якому зустрічаються пропозиція і по­пит. Видавництво виходить на ринок із тією самою метою, що й усі інші підприємства; воно прагне здобути зиск. Одначе продукція видав­ни­цтва – книжки – конкурує на ринку з багатьм аналогічними видавництвами, з-поміж яких покупець має змогу вибирати. Книжковий ринок відрізняється від інших галузей індустрії спо­жив­чих товарів тим, що він має ще й далекосяжнішу мету. Зміст книжок, ідеї, філософські концеп­ції, що їх прагне поширювати своєю програмою видавництво, безперечнно – у відповідності з етикою книжкової торгівлі – важать не менше, ніж економічні цілі. Вони можуть бути здійснені, коли видавці оптимальним чином аналізу­ва­ти­муть ринкові процеси й діятимуть та реагу­ва­ти­муть на них відповідно. Літератор може досягти успіху на ринку тільки коштом значних зусиль у маркетингу.

Шанси книжки на успіх зростають тоді, коли ціна, рекламні заходи, самий виріб специфічним чином припасовані до потреб, цілей, вимог, сподівань, звичок споживачів. Через це на практиці споживачів ділять на 3 групи:

  1. “широка публіка”

  2. “специфічні контингенти”

  3. клієнтура вузькоспеціалі-зованих видав­ництв.

Книжковим маркетингом називається ком­плекс заходів по вивченню всіх питань, пов’я­за­них із процесом реалізації продукції видавництва:

    • вивчення споживача

    • вивчення мотивів його поведінки на ринку

    • аналіз власного ринку

    • вивчення продукту

    • аналіз форм та каналі збуту

    • аналіз обсягів книжкового обороту

    • вивчення конкурентів

    • рекламна діяльність

    • ефективні способи просування товару

    • вивчення “ніш” ринку

^ 67.Участь редактора у форму­ва­н­ні рекламної кампанії видавниц­т­ва

Від редактора залежить фактично вихід книги у світ. Редактор пише текст для листівки, підготовлює прес-релізи, влаштовує презентації (у нас не популярний).Також наймає спеціаліста з піару (в нашій країні майже не застосовується), забезпечує зовнішнє рецензування книги.

Тепер редактор об’єднує в собі багато функцій. Для успішної реклами продукції йому треба дослідити інформаційні потоки на ринку. Види інформаційних потоків щодо продукції:

1. Характеристика ринку (ємність, струк­ту­ра, насиченість відповідною продукцією);

2. Характеристика товару і можливості його збуту (призначення товару, вимоги до якості, ета­пи “життя” на ринку, обсяг попиту і пропозиції та ін.);

3. Рівень конкуренції (наявність конку­рен­тів, їх кількість, потужність, фінансова стабіль­ність, рейтинг);

4. Рівень цін (види, ранжування і динаміка цін на відповідну продукцію, прогноз цінових тен­денцій у майбутньому);

5. Можливості залучення коштів (розви­не­ність банківських, інвестиційних та фінансових установ, види кредитів, умови кредитування, кре­дитні проценти);

6. Фінансові характеристики (курси валют, активність фондових бірж, темпи інфляції);

7. Можливості ресурсозабезпечення (дже­ре­ла і умови постачання ресурсів, рівень цін на ма­те­ріальні ресурси, активність товарних бірж);

8. Інші види інформації ( стабільність ма­кро­економічної політики, рівень безробіття, ак­тив­ність іноземних інвесторів та ін.).

Інформаційне забезпечення є запорукою ефективного виконання всіх функцій маркетингу за рахунок оперативної організації інфор­ма­цій­ного забезпечення підприємства різноплановою мар­кетинговою інформацію. Рішення цієї проб­ле­ми на сучасному рівні передбачає створення маркетингових інформаційних систем, які полегшують процеси збирання, обробки, аналізу маркетингової інформації та використання її в режимі реального часу.

Шляхи: реклама (буклети,каталоги), паблі­ситі (інформаційно-аналітична, оглядова журна­лістика), статистика, моніторинг і маркетинг.

^ Функції редактора у формуванні інфор­ма­ційних потоків:

• знайомство з авторськими оригіналами, одер­жаними за замовленням чи самопливом;

• вибіркове читання видавничих оригіналів на одному з етапі ІЗ редакційно-видавничої під­го­тов­ки (після опрацювання редактором; пер­ша, дру­га верстки; чисті аркуші);

• прочитання на одному з етапів реда­гу­вання особливо важливих за змістом оригіналів:

• затвердження макетів художнього оформ­ле­ння, поліпшених видань;

• підписання видання: до складання, до дру­ку, до випуску в світ;

• аналіз рецензій, опублікованих у пресі, на випущенні власні видання;

• організація презентацій кращих видань;

• вивчення кон'юнктури видавничого ринку, тематики близьких за профілем видавництва су­між­них видавничих організацій з метою уник­не­н­ня дублювання при плануванні видань;

• розробка плану промоції них заходів, кон­такти з пресою, громадськими організаціями, нау­ково-дослідними інституціями та навчаль­ни­ми закладами.

1   2   3   4   5



Схожі:

1. Основні методи автоматизованого реферування Реферування iconУроку: Методи визначення механічних і технологічних властивостей металів
Обладнання: комп’ютер, діапроектор, посібники, презентація «Основні методи визначення властивостей металів»
1. Основні методи автоматизованого реферування Реферування iconОбґрунтування та практичні аспекти технології активних методів навчання. Найбільш цінним є, безумовно, алгоритми варіантів організації тренінгових занять, які ви зможете проводити з учителями вашої школи
Ключові поняття: Методи активного навчання; навчальна гра; вступні, основні, завершальні та допоміжні методи навчання
1. Основні методи автоматизованого реферування Реферування iconІнформація про яких внесена до єдиного державного автоматизованого реєстру осіб, які мають право на пільги по Краснокутському району станом на 01. 11. 2012 р
Кількість осіб інформація про яких внесена до єдиного державного автоматизованого реєстру осіб
1. Основні методи автоматизованого реферування Реферування iconМетоди стимулювання навчальної діяльності учнів
Методи стимулювання — методи, спрямовані на формування по­зитивних мотивів учіння, що стимулюють пізнавальну активність і сприяють...
1. Основні методи автоматизованого реферування Реферування iconРеферат на тему: Методи управління план сутність І склад методів управління. Економічні методи управління Організаційно-розпорядчі (адміністративні) методи управління
Методи управління це сукупність способів і прийомів впливу на колектив працівників та окремих виконавців з метою досягнення встановлених...
1. Основні методи автоматизованого реферування Реферування icon2012/2013 н р. Загальна психологія
...
1. Основні методи автоматизованого реферування Реферування iconОсновні задачі і поняття лінійного програмування
Необхідно із усіх можливих варіантів вибрати найкращий. З цією метою використовуються математичні методи
1. Основні методи автоматизованого реферування Реферування iconОсновні питання Методи тестування
Тестування спосіб налагодження програми, який полягає в опрацюванні програмою контрольних наборів тестів з відомими результатами
1. Основні методи автоматизованого реферування Реферування iconПрограма предмет "Фізика поверхневих явищ"
Чистота реальної поверхні. Фізичні і хімічні неоднорідності. Методи перевірки чистоти поверхні. Методи отримання атомарно однорідних...
1. Основні методи автоматизованого реферування Реферування iconУрок № дата клас тема: Об’єкти технологічної діяльності. Методи проектування
Основні поняття: виробництво, промисловість, галузі промисловості, інновації. Види технологій. Фокальний об’єкт, дизайн
Додайте кнопку на своєму сайті:
Документи


База даних захищена авторським правом ©te.zavantag.com 2000-2017
При копіюванні матеріалу обов'язкове зазначення активного посилання відкритою для індексації.
звернутися до адміністрації
Документи