Конспект лекцій з дисципліни \"Міжнародна економіка\" для студентів спеціальності «Облік і аудит» icon

Конспект лекцій з дисципліни "Міжнародна економіка" для студентів спеціальності «Облік і аудит»




НазваКонспект лекцій з дисципліни "Міжнародна економіка" для студентів спеціальності «Облік і аудит»
Сторінка1/5
Дата конвертації17.04.2013
Розмір0.99 Mb.
ТипКонспект
  1   2   3   4   5


Приватний вищий навчальний заклад

Кіровоградський Інститут Регіонального Управління та Економіки





Олександрійська філія


сп. «облік і аудит»


КОНСПЕКТ ЛЕКЦІЙ

з дисципліни

«МІЖНАРОДНА ЕКОНОМІКА»



Затверджено на засіданні

секції кафедри

Протокол №__

від " " 2010 року


Олександрія

2009-2010 н.р.


Конспект лекцій з дисципліни “Міжнародна економіка” для студентів спеціальності «Облік і аудит» /М.В.Яковенко. - Олександрія: КІРУЕ, 2010. - 72 с.


Упорядник: Мирослава Валеріївна Яковенко, викладач економічних дисциплін


Зміст






Вступ до міжнародної економіки“……………………………...

4

1.

Міжнародна торговельна політика……………………………

5




1.1. Свобода торгівля та протекціонізм. Джерела та аргументи протекціонізму…………………………………………

5




1.2. Інструменти торговельної політики. Тарифні методи регулювання міжнародної торгівлі ……………………………..

10




1.3. Економічні наслідки митних тарифів ……………………..

13




1.4. Нетарифні методи торговельної політики ……………….

16




1.5. Економічні наслідки тарифних і нетарифних обмежень: порівняльний аналіз ……………………………………………….

18

2.

Міжнародні валютні відносини………………………………

21




2.1. валютний курс………………………………………………….

21




2.2. Система гнучких валютних курсів. Чинники валютного курсу…………………………………………………………………..

23




2.3. Адаптація платіжного балансу в умовах гнучких валютних курсів……………………………………………………

26




2.4. Система фіксованих валютних курсів ……………………..

28

3.

Міжнародна валютна система…………………………………

31




3.1. Система золотого стандарту………………………………….

31




3.2. Золотовалютний стандарт і Бреттон-Вудська система…..

35




3.3. Ямайська валютна система……………………………………

37




3.4. Європейська валютна система………………………………..

39

4.

Міжнародні валютно-кредитні та фінансові організації……………………………………………………………

41




4.1. Міжнародний валютний фонд……………………………….

41




4.2. Міжнародний банк реконструкції і розвитку……………..

46




4.3. Участь України в МВФ і МБРР………………………………

48

Література…………………………………………………………

51



^ ВСТУП ДО „МІЖНАРОДНОЇ ЕКОНОМІКИ“

Досвід становлення України як незалежної держави свідчить про те, що стан її економіки та позиції на світогосподарській арені значною мірою залежать від структури, динаміки й ефективності зовнішньоеконо­мічних відносин та торгівлі, що ринкова трансформація неможлива без інтеграції у світове економічне співтовариство. Проте стартові умови входження України у світогосподарський простір були надзвичайно склад­ними.

У складі СРСР вітчизняна економіка функціонувала в режимі жорсткої державної монополії зовнішньоекономічної діяльності, була автаркічною - закритою, штучно ізольованою від світового ринку та світової конкуренції, переважна більшість продукції була неконкурентоспроможною, валюта - неконвертованою, виробництво – неефективним. Зі здобуттям незалежності Україна активно включається у міжнародні економічні від­носини, але лібералізація зовнішньоекономічної діяльності не була за­кономірним результатом ринкових перетворень. Вона здійснюється у форсованому, прискореному режимі, без відповідності до інституційних та структурних зрушень в економіці. Шоковий шлях відкриття економіки, ускладнений поглибленням економічної кризи, призводить до виникнення квазівідкритості, близької до анархічності. Така відкритість не сприяє підвищенню ефективності економіки, її конкурентоспроможності, навпаки, призводить до суспільних втрат та загрожує економічній безпеці країни.

Розуміння процесів, що мають місце у відкритій економіці та в сві­товому господарстві в цілому, їх взаємозв'язку та взаємного впливу не­можливе без вивчення і розуміння загальних закономірностей функціонуван­ня міжнародної економіки, тих провідних тенденцій, що визначають поступ світового співтовариства на межі ХХІ століття.

Друга половина ХХ століття відзначається якісними змінами у розвит­ку світового господарства:

- підвищенням ступеню відкритості економік, незалежно від політичного устрою та рівня розвитку країн;

  • створенням системи міжнародних, наддержавних організацій, діяльність яких покликана забезпечити стабільний, збалансований економічний розвиток ООН, МВФ, ЄЕС та ін.);

  • виникненням та поширенням багатонаціональних корпорацій, які чинять всезростаючий вплив на міжнародну торговельну, промислову та інвестиційну політику;

  • функціонуванням самостійної міжнародної фінансової сфери поряд зі сферами міжнародної торгівлі та міжнародного руху факторів виробництва.

Провідною тенденцією сучасного світогосподарського розвитку є його глобалізація, - зростання взаємозв'язку та взаємозалежності національних економік, інтернаціоналізація обміну і виробництва набувають дедалі всеохоплюючого характеру. Відбувається поступове руйнування економічних кордонів між країнами, утворюється єдиний глобальний економічний орга­нізм, який функціонує за законами ринкової економіки.

Розвиток цих процесів спричиняє виділення як самостійної наукової дисципліни "Міжнародної економіки", яка раніше існувала на правах окремих розділів мікро- та макроекономіки.

^ Міжнародна економіка вивчає закономірності взаємодії національних економік і міжнародних економічних організацій у сфері зовнішньої торгівлі і руху факторів виробництва у фінансування та формування міжнародної економічної політики.

Міжнародна економіка є самостійною частиною сучасної економічної теорії - теорії ринкової економіки. Вона ґрунтується на основних поняттях, теоріях та моделях мікро- та макроекономіки і складається з двох частин: міжнародної мікроекономіки та міжнародної макроекономіки.

^ Міжнародна мікроекономіка вивчає закономірності міжнародного руху конкретних товарів та факторів їх виробництва.

Міжнародна макроекономіка вивчає закономірності функціонування відкритих, національних економік та світового господарства в цілому.

Метою досліджень у міжнародній економіці є пояснення тих чи інших явищ і процесів міжнародного економічного життя та прогнозування їх розвитку. Основними методами аналізу в міжнародній економіці є економічний аналіз, який передбачає абстрагування від деталізації економічних подій та виділення декількох змінних, що мають принципове значення для їх по­яснення та прогнозування, а також економічне моделювання. Саме тому більшість моделей обмежені двома країнами, які виробляють два види товарів за допомогою двох факторів виробництва; аналіз передбачає або ситуацію автаркії, або ситуацію вільної торгівлі, досконалої мобільності факторів виробництва, досконалої конкуренції на ринках товарів та ресурсів. Ці моделі передбачають спрощення, без яких не обходиться ні мікро-, ні макроекономічний аналіз, але вони дозволяють отримати резуль­тати, які є справедливими для реального світу, з багатьма країнами, численними факторами виробництва, недосконало конкурентними ринками та впливом урядової й міжнародної економічної політики.


^ ТЕМА 1. МІЖНАРОДНА ТОРГОВЕЛЬНА ПОЛІТИКА


Розгляд теорій міжнародної торгівлі показав, що спеціалі­зація країн й обмін товарами сприяв економічному зростанню кожного з учасників торгівлі й світової економіки в цілому. Але ми виходили з того, що на шляху міжнародної торгівлі немає жодних перешкод, у цей процес це втручається держава і не намагається впливати на нього. В реальній дійс­ності зовнішньоекономічна політика держав чинить значний вплив на обсяги й напрямки торгівля.


^ 1.1. Свобода торгівлі та протекціонізм.

Джерела та аргументи протекціонізму


У залежності від масштабів втручання держави у міжнародні торгівлю розрізняють протекціоністську торгівельну політику та політику свободи торгівлі.

^ Свобода торгівлі (фритредство) – це політика мінімального державного втручання у зовнішню торгівлю, яка розвивається на основі вільних ринкових сил попиту та пропонування.

Протекціонізм це державна політика захисту внутрішнього ринку від іноземної конкуренції шляхом застосування тарифних й нетарифних інструментів торгівельної політики.

Політика протекціонізму була теоретично обґрунтована представниками меркантилізму. Класична теорія, що приходить на зміну йому, відкидає погляди меркантилістів не тільки на джерело багатства нації, економічну держави, але й докорінно змінює наукові уявлення про природу, принципи, й методи здійснення міжнародного обміну, А. Сміт та Д. Рікардо послідовно відстоювали принцип свободи торгівлі як умову реалізації абсолютної та порівняльної переваг. Обґрунтувавши теоретично переваги свободи торгівлі, Д. Рікардо намагався переконати англійський парламент відмовитись, від традиційної політики протекціонізму. Його зусилля не були марними: у 1840 р. Англія стала першою індустріальною країною, яка офіційно проголосила політику фритредерства. Наступні сімдесят років стрімкого еконо­мічного зростання зробили Англію найбагатшою країною світу.

Політика свободи торгівлі передбачає усунення торгівельних обмежень, сприяння взаємовигідному поділу праці між країнами, внаслідок чого стає можливою реалізація порівняльних переваг, ефективне використання ресурсів, зростання добробуту країн. Свобода торгівлі стимулює конкуренцію і обмежує монопольну владу. Конкуренція змушує національних виробників за­стосовувати більш ефективні технології, знижувати витрати й ціни. Виграють не тільки ефективні виробники, виграють і споживачі, які мають широкі можливості споживчого вибору.

Протекціонізм здатний звести нанівець вигоди від міжнародної спеціалізації. Якщо країни не можуть вільно обмінюватись товарами, вони будуть змушені, переміщувати ресурси з галузей, що мають порівняльну перевагу у галузі, які її не мають, для того, щоб задовольнити різноманітні потреби національних споживачів, ефективне використання ресурсів стає неможливим. Виникає закономірне запитання: чому політика протекціонізму є поширеною, якщо переваги свободи торгівлі незаперечні? Для того, щоб зрозуміти витоки протекціонізму, потрібно в першу чергу проаналізувати процес розподілу доходів, який відбувається в країнах після спеціалізації та міжнародного обміну.

Скористаємось прикладом нашої моделі порівняльних переваг, коли дві країни А і Б виробляють два товари – зерно та вовну. Припустимо, що для їх виробництва використовуються два фактори – земля та праця, причому у виробництві зерна інтенсивніше використовується земля, а виробництво вовни є більш трудомістким процесом. У країні А відносно надлишковим фактором є земля, в країні Б – праця. Згідно з теорією Хекшера-Оліна в цьому випадку країна А буде спеціалізуватися на виробництві зерна, країна Б – на виробництві вовни, відповідно складатимуться експортно-імпортні потоки товарів між ними.

Як вплине торгівля на доходи власників факторів виробництва в обох країнах? Одразу ж зауважимо, що цей вплив буде залежати від часового періоду, що розглядається. У короткостроковому періоді зростають доходи власників факторів виробництва, які пов`язані з експортними галузями й скорочуються доходи в галузях, які конкурують з імпортом. Отже, внаслідок спеціалізації та торгівлі зростуть доходи власників землі в країні А. Оскільки зростає виробництво зерна, зростає попит на землю, зростає відповідно орендна плата і доходи землевласників. Одночасно зростає й попит на сільськогосподарських робітників, зростає їх заробітна плата. Виробники вовни країни А змушені скорочувати виробництво, оскільки імпортна вовна на тепер значно дешевша за вітчизняну. Попит на працю робітників, а також на сільськогосподарські угіддя падає, зменшують доходи робітників та землевласників у цій галузі. Зворотні процеси відбуваються в країні Б, де зростають доходи робітників та землевласників у виробництві вовни й скорочуються доходи землевласників та робітників у виробництві зерна.

На відміну від короткострокового періоду, у довгостроковому періоді ресурси здійснюють міжгалузеві переміщення. Вищі ставки заробітної плати у виробництві зерна в країні А будуть приваблювати туди додаткових робітників, в тому числі й тих, що втратили роботу у виробництві вовни. Зростання пропонування праці призведе до зменшення заробітної плати. Окрім того, також почнуть вирівнюватись ставки орендної плати за землю внаслідок перерозподілу угідь на користь вирощування зерна. В країні Б, навпаки, кількість земель, зайнятих під зерном, буде скорочуватись, робітники будуть переміщуватись у виробництво вовни.

Таким чином, у довгостроковому періоді відновлюється порушена рівновага між попитом та пропонуванням ресурсів, рівень доходів поступово вирівнюється, але ставки заробітної та орендної плати не повертаються до початкового рівня умов автаркії. Це пояснюється тим, що скорочення виробництва вовни в країні А призвело до вивільнення значної кількості праці, оскільки це трудомістке виробництво і невеликої кількості землі. А нарощування виробництва зерна потребувало, навпаки, багато землі й відносно небагато праці. В результаті в країні А утворюється надлишок праці та дефіцит землі. Оскільки ринковий механізм ліквідує дефіцити та надлишки, ціни факторів виробництва змінюються: рівень заробітної плати в цілому в економіці повинен знизитись, а ставки орендної плати за землю - зрости. Відповідно в країні А у довгостроковому періоді після завершення пристосування ринку від спеціалізації та торгівлі виграють у доходах всі землевласники, а програють всі робітники, незалежно від того в якому виробництві ці ресурси зайняті. У країні Б, навпаки, програють всі землевласники й виграють у доходах всі робітники.

Дослідження впливу міжнародної торгівлі на доходи власників ресурсів зайнятих в експортних та імпортоконкуруючих галузях були здійснені у 40-х роках американськими економістами В.Столпером та П.Семюелсоном, які сформулювали теорему, справедливу за наступних припущень; наявність досконалої конкуренції, вільне міжгалузеве переміщення факторів виробництва, незмінність загального пропонування факторів виробництва.

^ Теорема Столпера-Семюелсона: у довгостроковому періоді розвиток зовнішньої торгівлі призводить до зростання доходів власників того фак­тора виробництва, який інтенсивно використовується в експортних галузях, і до зменшення доходів власника фактора виробництва, який інтенсивно використовується в галузях, що конкурують з імпортом.

Якщо врахувати, що у довгостроковому періоді змінюється не тільки попит, але й пропонування факторів виробництва - зростає запас капіталу, збільшується пропонування трудових ресурсів, розробляються нові родовища, залучиться до обробки нові землі, висновки будуть дещо іншими. Пропонування різних факторів зростає нерівномірно, що впливає на, динаміку виробництва в різних галузях. Якщо країна експортує трудомістку продукцію, а імпортує капіталомістку й зростання пропонування праці випереджає зростання пропонування капіталу, то спостерігатиметься розширення виробництва в експортних галузях. Зростання експортного виробництва може відтягти на себе частину капіталу, зайнятого в імпортоконкуруючому виробництві. Наслідком стане скорочення виробництва й доходів у капіталомісткому виробництві.

В 1955 р. англійський економіст Т.Рибчинський довів теорему співвідношення між зростанням пропонування факторів та нарощуванням обсягів виробництва.

^ Теорема Рибчинського: зростання пропонування одного з факторів виробництва призводить до збільшення обсягів виробництва й доходів у тій галузі, де цей фактор використовується відносно більш інтенсивно, і до скорочення виробництва й доходів галузі, де цей фактор використовується менш інтенсивно. Теорему Рибчинського ілюструє випадок так званої “голландської хвороби”: коли в 70-х рр. Голландія почала розробку родовищ природного газу в Північному морі, то швидке нарощування обсягів видобування газу супроводжувалося переміщенням в цю галузь ресурсів з галузей обробної промисловості, що призводило до скорочення в них обсягів виробництва й експорту.

Для галузей, які скорочуються внаслідок міжнародної спеціалізації, виникає не тільки проблема втрати доходів, але й інших втрат, наприклад, пов`язаних з періодами безробіття; необхідністю перекваліфікації робіт­ників, їх переїздом в інші регіони країни, зміною всього способу життя. Зрозуміло, що у власників ресурсів у цих галузях заявляється економічний інтерес захисту свого добробуту, звідси - вимоги протекціонізму, захисту від іноземної конкуренції. Міжнародна конкуренція в умовах вільної тор­гівлі завжди вирівнює доходи (заробітну плату, норму прибутку, ренту) з альтернативною вартістю виробництва того чи іншого товару. Захист від іноземної конкуренції перешкоджає цій тенденції, дає можливість захищеним галузям отримувати доходи, які перевищують альтернативну вартість праці, землі, капіталу.

Вимоги протекціоністського захисту є проявом так званого ефекту особливих інтересів. Як правило, він має прихований характер: виробники галузей, що постраждали внаслідок міжнародного обміну, не виявляють власної зацікавленості, а посилаються на інтереси держави. Ефект особливих інтересів був розкритий французьким економістом XII ст. Ф.Бастіа у знаменитому памфлеті “Петиція виробників свічок” Ф.Бастіа описує си­туацію, коли виробники свічок та всіх засобів, пов’язаних з освітленням, звертаються до парламенту з вимогою протекціоністського захисту й обґрунтовують своє звернення так: “Ми страждаємо від нестерпної конкуренції з боку іноземного суперника, який поставлений, на нашу думку, у більш ви­грашні умови при виробництві світла, ніж ми. Він цілковито заполонив світлом наш національний ринок за неймовірно низькими цінами. Як тільки він заявляється, наша торгівля завмирає..., і галузь вітчизняної промис­ловості... миттєво опиняється у скруті. Цей конкурент... Сонце. Ми благаємо: видайте закон, щоб зачинили всі вікна, отвори та щілини, крізь які сонячне світло звичайно проникає в наші оселі, завдаючи тім самим збитків прибутковому виробництву, яким ми здатні облагодійствувати країну”.

Отже, власні економічні інтереси, певних виробників штовхають їх до пошуку будь-яких аргументів у вимогах протекціоністського захисту. За тривалий період свого існування протекціонізм накопичив чимало аргументів. Розглянемо найбільш поширені з них, ще раз наголосивши на тому, що виробники практично ніколи не виявляють власної зацікавленості, а звичайно посилаються на національні інтереси.

Одним з найбільш вагомих аргументів є необхідність забезпечення національної оборони, національної безпеки. 3 цим аргументом найчастіше виступають стратегічні галузі – енергетика, машинобудування та ін., наполягаючи на тому, що країна повинна бути самозабезпеченою продукцією цих галузей, щоб в разі надзвичайних обставин або війни не бути залежною від іноземних поставок. Це аргумент не стільки економічного, скільки по­літичного характеру, який застосовується з метою одержання пріоритетного статусу певними галузями. Але досягнення самозабезпеченості за допомогою торговельних обмежень породжує суспільні втрати від високих цін на продукцію захищених галузей. Неефективність національних виробників у цих галузях в кінцевому рахунку буде оплачена з кишені покупців їхньої продукції. З точки зору суспільної вигоди більш доцільними у таких випадках є прямі субсидії виробникам, що фінансуються з податкових надходжень. Субсидування дозволяє більш рівномірно розподілити витрати підтримки стратегічних галузей серед всього суспільства й виявити величину витрат. Зауважимо, що цей аргумент може застосовуватись практично всіма галузями, оскільки всі галузі певною мірою працюють на оборону. Сільське господарство надає продовольство для армії, взуттєва та швейна промисловість обмундирування і т.д. Отже, цим аргументом при потребі може скори­статися будь-який виробник, представляючи власний інтерес як національний. проте в кінцевому рахунку тільки розвиток міжнародного обміну, більш тіс­ні взаємозв'язки між країнами здатні значною мірою зняти пресинг мотивів національної оборони.

Аргументом політики протекціонізму може виступати й необхідність забезпечення, національної економічної безпеки, економічної незалежності. В першу чергу, цей аргумент стосується країн, які спеціалізуються на виробництві одного товару, який становить основу експорту країни й коливання цін світового ринку для якого утворює небезпеку для економі­ки країни в цілому. Наприклад, в експорті Куби переважав цукор, в експорті Кувейту - нафта, економіки цих країн внаслідок спеціалізації надзви­чайно залежать від кон’юнктури світового ринку. З метою усунення такої залежності й забезпечення багатоопорності в економіці прихильниками політики протекціонізму пропонується введення торговельних обмежень для захисту інших галузей економіки, які не мають порівняльних переваг. Світовий досвід показує, що ця проблема не стосується розвинених країн, а країни, що розвиваються, мають незначні шанси щодо забезпечення конкурентоспроможності інших галузей, особливо обробної промисловості: витра­ти диверсифікації виявляються для них значними.

Спорідненим аргументом є аргумент захисту молодих галузей. Чимало економістів вважають, що кожна країна має галузі, які могли б набути порівняльної переваги, якби на етапі становлення держава захистила б їх від іноземної конкуренції. В сучасних умовах розвиненої та жорсткої кон­куренції на світовому ринку молоді галузі мають невеликі шанси стати ефективними й конкурентоспроможними. Але в ізоляції від світової кон­куренції вони не зможуть порівнювати національні витрати виробницт­ва з міжнародними. Безперечно, що молоді галузі потребують захисту до того часу, коли вони зможуть набути порівняльних переваг. Але протекціо­ністські торгівельні обмеження - не кращий засіб досягнення цієї мети. В цьому випадку також більш доцільними є прямі субсидії таким галузям. В іншому разі існує небезпека захищати й заохочувати галузі, які ніколи не стануть конкурентоспроможними й постійно будуть вимагати протекціо­нізму.

Протекціоністські гасла стають особливо популярними, коли економіка країни входить у фазу рецесії чи депресії. Сукупні видатки у відкритій економіці включають чистий експорт - сальдо експортно-імпортних операцій. Зростання сукупних видатків стимулює збільшення, обсягу національного ви­робництва, зайнятості та доходу. Якщо внаслідок економічного спаду експорт порівняно з імпортом скорочується, чистий експорт стає від'ємною величиною й за інших рівних умов призводить до скорочення сукупних видатків, обсягу виробництва, зайнятості та доходу. Вимоги торгівельних обмежень на імпорт в даному випадку виглядять як захист рівня виробництва й зайнятості в країні. Зростання імпорту дійсно може призво­дити до скорочення зайнятості в антиімпортному виробництві, але в той же час створюються нові робочі місця, пов'язані з обслуговуванням імпорту, перевезенням, продажем імпортної продукції тощо. В цілому виявляється, що коливання рівня зайнятості по компоненту чистого експорту є досить незначними й не потребують протекціоністського захисту.

Застосування протекціоністських торгівельних обмежень на імпорт завжди повинно враховувати, що експорт однієї країни, пов'язаний з імпортом іншої. Скорочуючи імпорт, країна намагається вирішувати власні проблеми за рахунок торгівельного партнера, дії торгівельного партнера у відповідь зрозумілі, а наслідком спільних дій стане скорочення міжнародної торгівлі. Країна, яка скорочує імпорт, зрештою постане перед проблемою скорочення власного експорту, що неминуче вплине на обсяги національного виробництва, зайнятості та доходу.

У таких випадках торгівельні обмеження сприяють неефективному перерозподілу ресурсів, перекривають їх переміщення в галузі, які здатні забезпечити реалізацію порівняльних переваг. В цілому протекціоністська політика торгівельних обмежень не є ефективним антициклічним, антикризовим заходом порівняно з фіскальною або монетарною політикою.

Вимоги митного захисту можуть аргументуватися необхідністю захисту від демпінгу, від дешевої іноземної робочої сили та іншими причинами. Але якою б не була аргументація, вона в усіх випадках піддається ефективній критиці, оскільки історичний досвід розвитку світового співтовариства переконливо доводить, що тільки вільна торгівля на основі порівняльної переваги забезпечує економічне зростання, поліпшення добробуту країн, протекціонізм же має протилежні наслідки.


^ 1.2. Інструменти торговельної політики.

тарифні методи регулювання

міжнародної торгівлі


Методи державного регулювання міжнародної торгівлі, за допомогою яких реалізується політика протекціонізму, поділяються на тарифні і нетарифні. Тарифні методи ґрунтуються на застосуванні митного тарифу. Нетарифні методи включають всі інші методи обмеження імпорту чи стимулювання експорту. Таблиця 1.1 представляє класифікацію інструментів торгівельної політики.

Таблиця 1.1.

Методи торгівельної політики

Інструменти

торговельної

політики

Регулює переважно







експорт

імпорт

Т а р и ф н і

Мита

Тарифна квота




і

і

Н

е

т

а

р

и

ф

н

і

кількісні

Квотування

Ліцензування

“Добровільні обмеження”


е

е

і

і

приховані

Державні закупки

Вимоги вмісту місцевих компонентів

Технічні бар`єри




і

і

і

фінансові

Субсидії

Кредитування

Демпінг

е

е

е





Основним інструментом торгівельної політики є митні тарифи й мита. Митний тариф – це звід ставок мита, що застосовуються до товарів, які переміщуються через митний кордон країни. Митний тариф може також бути визначений як конкретна ставка мита, що сплачується в разі ввезення або вивезення товару з митної території країни. В останньому випадку поняття митний тариф і мито співпадають.

^ Митні тарифи відносяться до непрямих податків і виконують дві основні функції – фіскальну та захисну. Існують різноманітні види митних тарифів. Митні тарифи, що застосовуються в Україні, визначені Законом “Про єдиний митний тариф”.

За способом стягнення розрізняють адвалерне, специфічне та комбіно­ване мито. Адвалерне мито нараховується у відсотках до митної вартості товарів. Специфічне мито нараховується у встановленому грошовому розмір на одиницю товару. Комбіноване мито поєднує два перших види митного оподаткування, наприклад, сплачується 10 % від митної вартості товару, але не більше 10 дол. за 1 тону.

За об'єктом оподаткування розрізняють ввізне (імпортне) мито, яким оподатковуються імпортні товари, переважна більшість митних тарифів встановлюється на імпортні товари, вивізне (експортне) мито, яким оподатковуються експортні товари, та транзитне мито, яким оподатковуються товари, що перевозяться транзитом через територію країни.

За характером розрізняють: сезонне мито (ввізне та вивізне), яке встановлюється на строк до 4 місяців на сезонну, переважно сільськогосподарську продукцію; антидемпінгове мито, яке застосовується у випадку ввезення на територію країни товарів за цінами, нижчими від нормальних цін в країні експорту, якщо це завдає або загрожує завдати шкоди вітчиз­няним виробникам конкуруючих товарів; компенсаційне мито, яким оподатко­вуються товари, при виробництві яких застосовувалася субсидія, якщо це завдає чи загрожує завдати шкоди вітчизняним виробникам або державним інтересам країни.

За походженням розрізняють: автономне мито, яке встановлюється рішенням окремої держави; конвенційне (договірне) мито, яке встановлю­ється на основі двосторонніх або багатосторонніх угод країн; преферен­ційне мито, яким оподатковуються товари країн, що розвиваються і яке має пільгові, більш низькі ставки.

За способом обчислення ставок мита розрізняють: номінальні ставки мита, які визначаються митним тарифом й надають загальну інформацію щодо рівня митного оподаткування в країні, та ефективні ставки мита, які характеризують реальний рівень митних тарифів з врахування рівня мита, яким обкладаються імпортні комплектуючі цих товарів,

Ефективна ставка митного тарифу характеризує реальний рівень митного захисту і може бути обчислена за формулою:



де Те - ефективний рівень митного захисту;

Tn - номінальна ставка тарифу на кінцеву продукцію;

Ті - номінальна ставка тарифу на імпортовану проміжну продукцію;

А - частка вартості імпортних компонентів у вартості кінцевого продукту.

Номінальна ставка тарифу може бути тільки додатною, афективна ставка може бути як додатною, так і від`ємною, якщо тариф на імпортні компоненти значно перевищує тариф на кінцеву продукцію. Зі зростанням питомої ваги імпортних компонентів ефективний рівень митного захисту знижується

Тепер розглянемо механізми дії деяких видів митних тарифів.

^ Механізм дії специфічного мита. Припустимо, що споживачі країни А пред'являють попит на імпортний товар, який описується кривою , іноземні виробники пропонують свій товар за кривою S0. На внутрішньому ринку країни А встановлюється рівновага (точка Е0 на рис. 1.1.). Рів­новажна ціна становить РЕ, рівноважний обсяг імпорту Q0. З метою захисту вітчизняних виробників конкуруючих з імпортом товарів уряд країни А застосовує специфічне мито, яке стягується в розмірі Ті з кожної фізичної одиниці товару. Звичайно, що імпортер, відшкодовуючи зрослі витрати, пов`язані зі сплатою мита, додасть його до ціни товару. Ціна зросте, а пропонування зменшиться, крива пропонування імпорту зміщується у положення S1. Нова рівновага встановлюється в точці Е1.

В результаті запровадження специфічного мита ціна попиту вітчизняних споживачів (Рd) є вищою за ціну пропонування імпортерів (Рs). Різницю становить величина мита на одиницю продукції, загальна сума стягненого мита відповідає площі тонованого прямокутника. Вітчизняні споживачі після введення митна споживають менше імпортних товарів і платять за них вищу ціну. Імпортери продають меншу кількість товару, отримуючи за нього меншу ціну (Рs), їх сукупний виторг скорочується. Сума стягненого мита є доходом держави.

Зауважте, що нова рівноважна ціна зростає на меншу величину, ніж величина специфічного мита, оскільки тягар оподаткування розподіляється між вітчизняними споживачами (площа А) й іно­земними виробниками (площа В). Розподіл податкового тягаря визначається відносною еластичністю попиту на імпорт та його пропонування. Якщо попит більш еластичний, а пропонування відносно нееластичне, більшу частину податкового тягаря буде нести імпортер, меншу - вітчизняний споживач, і навпаки.

Специфічне мито відрізняється нескладною процедурою стягнення, для цього потрібна лише інформація щодо кількості товарів, які ввозяться. Але воно має істотну ваду щодо захисної дії, оскільки рівень митного захисту залежить від коливань цін імпортних товарів. Наприклад, специ­фічне мито в розмірі 100 дол. за один імпортний комп`ютер обмежує імпорт в більшій мірі при ціні комп'ютера 800 дол., оскільки становить 12,5 % його ціни, і в меншій мірі, якщо ціна комп'ютера зросте до 1500 дол., в цьому випадку мито становитиме лише 6,7 % його ціни. Отже, зростання цін імпортних товарів знижує рівень захисту внутрішнього ринку, що здій­снюється за допомогою специфічного мита, і навпаки. Вада специфічного мита найбільше проявляється в умовах інфляції. Реальна захисна дія специфічного мита зменшується, тоді як добробут споживачів страждав подвійно: від зростання цін внаслідок запровадження мита й від інфляцій­ного зростання цін.

^ Механізм дії адвалерного мита. Припустимо, що за вихідних умов поперед­нього прикладу країна А запроваджує адвалерне мито яке стягується у відсотках від вартості імпортного товару. Ціна імпортного товару для вітчизняних спожи­вачів зростає, пропонування імпорту ско­рочується, але крива пропонування S1 тепер зрушується ліворуч, одночасно змінюючи й кут нахилу, оскільки чим більшою є кіль­кість імпорту, тим вищою буде його вар­тість, отже, більшим буде й мито, що підлягає сплаті (рис. 1.2.).

Наслідки запровадження адвалерного мита подібні до наслідків специфічного мита: іноземні виробники отримують меншу виручку від продажу, вітчизняні спо­живачі купують менше товарів за вищою ціною. Добробут обох сторін знижу­ється. Доход держави від запровадження мита відповідав площі тонованого прямокутника, який одночасно показує розподіл податкового тягаря між вітчизняними споживачами й іноземними виробниками.

На відміну від специфічного мита, адвалерне мито забезпечує однако­вий рівень захисту внутрішнього ринку незалежно від коливань цін імпортних товарів. При зміні цін змінюються лише доходи державного бюджету від запровадження мита. Наприклад, якщо митний тариф становить 20 % ціни товару, то при ціні товару 200 дол., доходи бюджету становитимуть 40 дол. Якщо ціна товару зросте до 400 дол., то доходи бюджету пропорційно зро­стуть й становитимуть 80 дол. Адвалерне мито підвищує внутрішню ціну товару на 20 % незалежно від зростання чи зниження ціни імпорту.

Разом з тим стягнення адвалерного мита пов’язане з певними проблема ми. В першу чергу це проблема оцінки митної вартості товару. Звичайно, що імпортер зацікавлений у заниженні митної вартості товару, оскільки це знизить рівень митного оподаткування. Митні органи, навпаки, зацікавлені у завищенні митної вартості товару, що дозволяє збільшити податкові надходження до державного бюджету. Суб'єктивізм в оцінці створює підґрунтя для зловживань.

До тарифних інструментів торгівельної політики належать також тарифна квота. Тарифна квота в різновидом митних тарифів, ставки яких залежать від обсягу імпорту товарів: імпорт в межах визнаної кількості оподатковується за базовою ставкою тарифу, при перевищенні визначеної кількості імпорт оподатковується за вищою ставкою тарифу.


^ 1.3. Економічні наслідки митних тарифів


Ми з'ясували, що запровадження імпортного мита призводить до зрос­тання цін імпортних товарів та скорочення їх пропонування. Але поки що ми не брали до уваги вітчизняних виробників конкуруючих з імпортом то­варів, для захисту яких і запроваджується мито. Тепер ми повинні розши­рити нашу модель.

Крім того, ми не враховували такого важливого фактора, що визначає вплив імпортного мита на економіку, як економічна вага країни, її здат­ність впливати на світові ціни. Залежно від цієї здатності в міжнародні економіці всі країни поділяються на дві групи: малі та великі.

Країна вважається малою, якщо зміни її попиту на імпортні товари не впливають на рівень світових цін. Країна вважається великою, якщо зміни її попиту на імпортні товари призводять до зміни світових цін. Більшість країн світу є малими країнами щодо впливу на світові піни.

Розглянемо вплив митного тарифу на економіку малої країни. Припустимо, що в умовах автаркії виробництво товару описується кривою пропонування Sn, а внутрішній попит на цей товар кривою Dn. Рівновага встановлюється в точці Е, якій відповідає внутрішня рівноважна ціна й рівноважний обсяг вітчизняного виробництва (рис. 1.3.)

В умовах вільної торгівлі країна виявляє, що світова ціна цього товару є нижчою за рівноважну вітчизняну. Оскільки світовий ринок (іноземні імпортери) може поста­вити за світовою ціною (Pw) будь-яку кількість цього товару, крива світового пропону­вання (Sw) відповідає абсолютно еластичному пропонуванню.

В умовах вільної торгівлі, точ­ка рівноваги зміщується від Е до Е1. Обсяг попиту на товар становить Q1, тоді як вітчизняне пропонування за світовою ціною є значно меншим (Q2). Решту пропонування заповнює імпорт, величина якого дорівнює Q1 – Q2. Отже, результатом відкриття економіки й вільної торгівлі є падіння ціни товару до рівня світової, зростання внутрішнього споживання та скорочення вітчизняного виробництва даного товару. Від вільної торгівлі виграють вітчизняні споживачі, ос­кільки купують більше товару за нижчою ціною, імпортери розширюють обсяг продажу товару, програють вітчизняні виробники, оскільки тільки незнач­на їх частина спроможна виробляти за світовою ціною. Звичайно, що вітчизняні виробники, які постраждали від вільної торгівлі, будуть вимагати митного захисту.

Припустимо, що уряд застосовує митний тариф (t), що призводить до зростання внутрішньої ціни (Рw+t), але не впливає на рівень світової ці­ни. Крива пропонування внаслідок введення тарифу зміщується у положення Sw+t. Зауважте, що у разі застосування специфічного мита ціна стано­витиме Pw+t, а в разі застосування адвалерного мита вона становитиме Pw(1+t). Рівновага зміщується з точки Е1 в точку Е2. В результаті зростання ціни споживання скорочується до Q4, вітчизняне виробництво товару зростає до Q3, а обсяг імпорту скорочується до Q3 – Q4.

Від запровадження ввізного мита виграють вітчизняні виробники та державний бюджет, а програють споживачі й імпортери. Імпортне мито призводить до перерозподілу доходів від споживачів на користь державного бюджету та виробників у галузях, які конкурують з імпортом. Доведемо це, проаналізувавши зміни у надлишках виробників та споживачів.

В умовах вільної торгівлі надлишок споживачів - мірило їхнього добробуту - відповідає площі трикутника, утвореного кривою попиту та кривою пропонування Sw. Введення митного тарифу скорочує цю площу внаслідок зміщення кривої пропонування до Sw+t. Втрата надлишку споживача відповідає площі сегментів a+b+c+d (рис. 1.3).

Кожний з визначених секторів представляє певний результат впливу митного тарифу. В цілому імпортне мито спричиняє появу двох груп економічних результатів:

1) перерозподільчі ефекти (фіскальний ефект та ефект перерозподілу;

2) ефекти втрат (ефект захисту та споживчий ефект).

Фіскальний ефект (сектор с) представляє доход державного бюджету від введення мита. Цей доход є результатом перерозподілу частини надлишку споживача на користь держави. Оскільки держава згодом використає ці кошти на фінансування суспільних потреб, вони не є чистими втратами добробуту суспільства, а становлять втрату лише для споживачів.

Ефект перерозподілу (сектор а) представляє величину надлишку спожи­вача, перерозподілену введенням мита на користь вітчизняних виробників імпортоконкуруючого товару. Втрата надлишку споживача перетворюється у частину надлишку вітчизняного виробника, його добробут зростає. Але зі зростанням обсягів вітчизняного виробництва зростають витрати виробництва (сектор b), отже, чистий приріст доходів виробників від введення мита становитиме різницю площ секторів а і b.

Ефект захисту (сектор b) представляє величину чистих суспільних втрат, що виникають внаслідок зростання внутрішнього виробництва з вищи­ми, ніж в іноземного виробника, витратами. Зростання виробництва забез­печується виробником, який не має порівняльної переваги, отже, відбувається відволікання ресурсів від галузей з порівняльною перевагою і пере­міщення їх в галузь без порівняльної переваги всередині країни. Неефек­тивність розподілу ресурсів внаслідок введення мита виникає і в межах світової економіки, оскільки більш ефективні іноземні виробники будуть змушені скорочувати виробництво, а їхні товари заміщуються товарами менш ефективного вітчизняного виробництва.

Споживчий ефект (сектор d) також представляє величину чистих сус­пільних втрат, але вже внаслідок скорочення споживання після введення мита й зростання внутрішньої ціни товару.

Отже, внаслідок запровадження митного тарифу величина чистих суспільних втрат – втрат добробуту нації – дорівнює сумі площ секторів b і d. Абсолютна величина втрат залежить від розміру імпортного мита та еластичності попиту на імпорт. При цьому сукупний виграш виробників і держави (а + с) є меншим, аніж втрати споживачів (a+b+c+d). Жодного позитивного економічного ефекту, пов`язаного з економічним зростанням, при введенні митного захисту не виникає.

Вплив митного тарифу на економіку великої країни відрізняється тим, що внаслідок введення мита, наступного зростання внутрішньої ціни товару та скорочення обсягу попиту падає світова ціна цього товару. Оскільки країна є великою, скорочення попиту її споживачів викликає зниження ціни цього товару на світовому ринку за інших рівних умов.

Економічні ефекти від запровадження мита великою країною подібні до розглянутих нами ефектів для малої країни за винятком фіскального ефекту. У випадку великої країни він складається з двох частин: ефекту внутріш­ніх доходів, який утворюється від перерозподілу доходів споживачів на користь держави, та ефекту умов торгівлі, який виникає внаслідок покра­щення умов торгівлі для великої країни та перерозподілу доходів іноземних виробників на користь бюджету великої країни. Але імпортний тариф чинить позитивний вплив на економіку тільки якщо ефект умов торгівлі перевищує величину чистих суспільних втрат від запровадження мита.


^ 1.4. Нетарифні методи торгОвельної політики


Поряд з тарифними методами у торгівельній політиці застосовуються й численні нетарифні методи регулювання зовнішньої торгівлі. Вони поділяються на кількісні, приховані та фінансові методи, кожний з яких має відповідні інструменти впливу.

Основним нетарифним методом торгівельної політики є кількісні обмеження, які встановлюються за допомогою квотування, ліцензування та "добровільного" обмеження експорту.

Квотуванняце обмеження в кількісному чи вартісному вираженні обсягу експорту (експортна квота) або імпорту (імпортна квота) за певний період часу. Квоти сезонного характеру називаються контингентами.

Ліцензуванняце регулювання зовнішньої торгівлі шляхом надання державними органами дозволу (ліцензії) на експорт або імпорт визначеної кількості товару за певний період часу й заборони неліцензова­ної торгівлі. Ліцензування може бути складовою частиною квотування, а може набувати самостійного значення. В останньому випадку ліцензування здійснюється у формах.

- надання разової ліцензії - письмового дозволу строком до 1 року на ввезення або вивезення товару конкретною фірмою в межах однієї зовнішньоторговельної угоди;

- надання генеральної ліцензії - дозволу на ввезення або вивезення товару протягом року без обмежень кількості угод;

- надання глобальної ліцензії - дозволу на ввезення або вивезення товару до будь-якої країни без обмеження кількості або вартості за певний період часу;

- надання автоматичної ліцензії - дозволу, що видається негайно після запиту експортера або імпортера й не може бути відхилений державним органом.

^ Добровільне” експортне обмеженняце кількісне обмеження експорту, що ґрунтується на зобов'язанні одного з торговельних партнерів обмежити або принаймні не розширювати обсягу експорту.

У визначенні слово "добровільні" подане у лапках не випадково, то­му що такі обмеження є вимушеними. Країна змушена прийняти на себе зобо­в'язання обмеження експорту, щоб уникнути більш жорстких заходів, зокре­ма встановлення митних бартерів. За своєю природою “добровільні експортні обмеження” є квотою, але вона встановлюється не країною-імпортером, а країною-експортером.

Механізми дії квотування, ліцензування та "добровільних" експортних обмежень подібні. Розглянемо механізм впливу кількісних обмежень на прикладі імпортної квоти (рис. 1.4).

В умовах вільної торгівлі рівновага між попитом на імпортні товари та їх пропо­нуванням встановлюється у точці Е0. Встановлення імпортної квоти обмежує пропонування імпорту кількістю Q1. Но­ва крива пропонування S1 складається з двох частин: висхідного відрізку, який відповідає пропонуванню за умов вільної торгівлі та вертикального від­різку, що відображає обмеження імпорту квотою. Нова рівновага встановлюється в точці Е1. Внаслідoк квотування ціна імпорту на внутрішньому ринку зростає до Рd. Площа тонованого прямокутника відповідає доходу від квоти або квотній ренті. Цей доход може за різних обставин дістатися різним суб’єктам. Якщо розподіл квот здійсню­ється шляхом видачі платних ліцензій, площа тонованого прямокутника буде відповідати доходу держави від розподілу квот. Якщо ліцензії видаються безкоштовно, додатковий прибуток отримають імпортери.

До нетарифних методів належать також методи прихованого протекціонізму, за допомогою яких країни в односторонньому порядку можуть обме­жувати експорт або імпорт:

  • технічні бар'єри - вимоги додержання національних стандартів, отриман­ня сертифікатів якості імпортної проекції, її безпеки, вимоги щодо упаковки та маркірування товарів, додержання санітарно-гігієніч­них норм тощо;

  • внутрішні податки та збори, які розповсюджуються й на іноземні товари -податок на додану вартість, акцизний податок, податок з продажу, збори за митне оформлення та інші;

  • державна політика закупок продукції національних виробників і дискримінації продукції іноземних виробників;

  • вимога вмісту національних компонентів - законодавчо встановлена част­ка кінцевого імпортного продукту, яка повинна бути вироблена національними виробниками або вимога виготовлення кінцевого продукту національними виробниками з іноземних компонентів, що дозволяє обмежити імпорт і забезпечити підтримку національного ви­робництва та зайнятості.

Найбільш поширеними фінансовими методами торгівельної політики є субсидування, кредитування та демпінг.

Субсидія – це державна грошова виплата, спрямована на підтримку національних виробників і побічну дискримінацію імпортую. Являє собою негативний податок (податок навпаки). Субсидії надаються виробникам товарів, які конкурують з імпортом на внутрішньому ринку країни, ці субсидії називаються імпортними або внутрішніми субсидіями. Субсидії, які надаються виробникам експортних товарів з метою заохочення їх вироб­ництва й просування на зовнішній ринок, називаються експортними субсидіями.

Надання національним виробникам експортної субсидії (рис. 1.5.) призведе до зростання пропонування експорту. Рівновага попиту на експортну продукцію та пропонування експортної продукції зміщується з точки Е в точку Е1. Площа тонованого прямокутника відповідає ви­даткам держави на субсидії експортерам. Оскільки експортна субсидія стимулює розширення поставок на зовнішній, а не на внутрішній ринок країни, на внутрішньому ринку ціна товару зросте до рівня Р2. На зовнішньому ринку експортер продає товар за нижчою ціною Р1, але доход він отримує однаковий що від продажу на зовнішньому, що на внутрішньому ринку, оскільки різницю між зовнішньою й внутрішньою ціною становить величина субсидії. Експортна субсидія не приносить доходу і негативно впливає на добробут вітчизняних споживачів.

Субсидування експорту може здійснюватись також у прихованій формі експортного кредитування. Кредити експортерам надають державні банки за нижчою від ринкової ставкою проценту. Державні кредити також можуть надаватися іноземним імпортерам при умові, що вони будуть купувати товар тільки у виробників країни, яка надала цей кредит.

Екстремальним випадком субсидування експорту є демпінг – просування товару на зовнішній ринок за рахунок зниження експортних цін нижче нормального рівня цін, що існують країні експорту або країні імпорту.


^ 1.5. Економічні наслідки тарифних і

нетарифних обмежень: порівня­льний аналіз


Аналіз економічних наслідків кількісних обмежень (квот, „добровіль­них” експортних обмежень) може бути здійснений за допомогою рис. 1.3., оскільки економічні ефекти, що виникають в цьому випадку, аналогічні розглянутим для митних тарифів за винятком фіскального ефекту (сектор с). У разі квотування, як ми визначили, частина надлишку споживача (сектор с) може як перейти до держави (збори від продажу ліцензій), так і бути перероз­поділена на користь імпортера.

Здавалося б, мито, квоти, "добровільні" обмеження чинять практично однаковий вплив на добробут споживачів та країни в цілому. Але це не так, порівняльний аналіз впливу мита і квоти, особливо у довгостроковому періоді, показує, що мито має певні переваги над імпортними квотами з точ­ки зору впливу на добробут споживачів.

Частково це пояснюють тим, що іноземні виробники, прагнучи зменшити негативний вплив мита на обсяги свого продажу, будуть намагатися зменшити витрати виробництва, що стимулює впровадження інновацій, призводить до зниження цін. В результаті у виграші будуть національні споживачі, які зможуть купувати більше товарів за нижчими цінами. Квота не стимулює іноземних виробників до зниження витрат, оскільки економія на витратах не призведе до розширення імпорту. В умовах економічного зростання, коли зростає внутрішній попит на імпортні товари, негативний вплив квот стає ще більшим порівняно з негативним впливом мита. Припустимо, що в умовах вільної торгівлі рівновага між попитом на імпорт та його пропонуванням встановлюється в точці Е (рис. 1.6.). Запровадження мита і квоти дають однаковий результат. Рівновага зміщується в точку Е1, рівноважна ціна зростає до Р1. А рівноважна кількість імпорту скорочується до Q1.




При зростанні попиту до 1 та мит­ному тарифі рівновага зміщується в точку Еt, рівноважна ціна зростає до Рt, але зростає й рівноважна кількість імпорту до Qt. Запровадження квоти у випадку зростання попиту призведе лише до зрос­тання ціни(Рk), причому значно більшого, ніж у випадку введення мита.

0тже, в умовах економічного зростання вплив квоти на добробут споживачів є більш негативним, ніж вплив митного тарифу: споживачі отриму­ють менше імпортних товарів, а змушені платити за них більше.

Нарешті проаналізуємо економічні наслідки субсидування з точки зору їх впливу на економічний добробут.

Припустимо, що уряд малої країни надав національним виробникам імпортоконкуруючих товарів внутрішню субсидію.

Внутрішній попит країни на товар становить Dn внутрішнє пропону­вання – Sn. Імпортери можуть поставити в країну за світовою ціною необмежену кіль­кість товару Sw. У точці рівноваги Е1 внутрішнє виробництво товару становить Q1, споживання товару – Q3, обсяг імпорту - Q1Q3.

Субсидія дозволяє збільшити пропонування товару вітчизняними виробниками (Ss), обсяг імпорту скорочується до Q2Q3, обсяг пропонування імпортозаміщуючого товару зростає до Q2. Цьому обсягу відповідає ціна РS, яка складається з ціни, яку сплачує споживач (Pw) плюс субсидія. Площа секторів а і b відповідає величині субсидії на обсяг товару Q2.

Внаслідок надання субсидії виникають два види ефектів: ефект пере­розподілу (сектор а), який демонструє зростання надлишку виробника за рахунок субсидування, та ефект захисту (сектор b), який показує чисті втрати економіки від розширення виробництва неефективними національними виробниками. Разом з тим, надання субсидій має перевагу щодо скорочення імпорту за допомогою митних тарифів чи квот. У випадку застосування внутрішньої субсидії національні споживачі купують товари за світовою ціною, отже, вони не втрачають частини надлишку споживача, яку втратили б за умов аналогічного скорочення імпорту митним тарифом чи квотою, фіскальний та споживчий ефект відсутні. Чисті суспільні втрати пов'язані тільки з ефектом захисту.





Надання національним виробникам експортної субсидії (рис. 1.8.) дозволяє збільшити обсяги експорту з x0 до x1, але внутрішня ціна товару зро­стає з Рn до Рс. Підвищення ціни призводить до скорочення внутрішнього попиту з Q4 до Q3, пропонування зростає з Q1 до Q2.

Втрати споживачів становлять величину, що відповідає площі секторів a+b, а виробники мають додатковий виграш, що відповідає a+b+ +c+d+e. Затрати держави на субсидію дорівнюють площі b+c+d+e+f, ця величина показує вартість субсидії для суспільства в цілому. Правилами ГАТТ/СОТ застосування експортних субсидій заборонене. Якщо ж виробник використовував субсидію, до нього може бути застосоване компенсаційне мито, так само як у випадку демпінгу країна, до якої ввозиться товар, може застосувати антидемпінгове мито.

Аналіз економічних наслідків застосування інструментів протекціо­ністської торгівельної політики показує, що виграш, який отримують захи­щені національні виробники, досягається ціною значно більших втрат для добробуту нації. Протекціоністські бар'єри призводять до зростання цін товарів, скорочення обсягів споживання і обсягів світової торгівлі, вони стимулюють розвиток неефективних виробництв і закріплюють неефективний розподіл ресурсів в межах окремої країни та світової економіки в цілому. Політику свободи торгівлі у цьому плані характеризують лише позитивні результати. Але якщо зважити на те, що в сучасних умовах конкуренція на міжнародних ринках не є досконалою, що наводнення національного ринку іноземними товарами може загострити проблему зайнятості, що без захисту певні галузі не зможуть конкурувати у світовій тор­гівлі, доводи прихильників протекціонізму не будуть здаватися неприйнят­ними. Отже, кожна країна і світове співтовариство в цілому шукають точку рівноваги між наївною свободою торгівлі та наївним протекціонізмом, в жодному випадку не сприймаючи екстремальних форм. Звичайно, що ця рівновага є більш сприятливою для процесу розвитку світової економіки, чим ближче вона схиляється до свободи торгівлі.

У 50-60 рр. XX століття в міжнародній економіці спостерігається тенденція до все більшої лібералізації зовнішньої торгівлі. На початку 70-х років виявляється протилежна тенденція, країни світу посилюють за­хист національних економік від іноземної конкуренції, при цьому акцент зміщується на застосування нетарифних інструментів захисту. Щоправда, сучасний протекціонізм концентрується у відносно вузьких сферах. Розви­нені країни застосовують протекціоністські бар'єри у взаємній торгівлі сільськогосподарською продукцією, текстилем, сталлю, одягом. У торгівлі між промислово розвиненими країнами та країнами, що розвиваються, бар'єри стосуються промислової продукції останніх. У торгівлі між країнами, що розвиваються, предметом протекціоністського захисту є товари традиційно­го експорту.

Проблема пошуку оптимального співвідношення між свободою торгівлі та протекціонізмом є надзвичайно актуальною для України, яка у своїй торговельній політиці повинна поєднати свободу торгівлі на межі "розумної до­статності", що дозволила б їй інтегруватися у світове господарство, та зважений протекціонізм, що дозволив би зміцнити експортний потенціал і зайняти гідне місце у світовій торгівлі.


  1   2   3   4   5



Схожі:

Конспект лекцій з дисципліни \"Міжнародна економіка\" для студентів спеціальності «Облік і аудит» iconПрограма з навчальної дисципліни „Бухгалтерський облік та аудит" для спеціальності 050103 „Міжнародна економіка"
Робоча програма дисципліни “Бухгалтерський облік та аудит” призначена для студентів спеціальності 050103 “Міжнародна економіка”
Конспект лекцій з дисципліни \"Міжнародна економіка\" для студентів спеціальності «Облік і аудит» iconКонспект лекцій " Податковий контроль" для студентів спеціальності 050106 "Облік і аудит"
Допускається за рішенням методичної комісії економічного факультету Миколаївського державного університету від 16 жовтня 2007 р протокол...
Конспект лекцій з дисципліни \"Міжнародна економіка\" для студентів спеціальності «Облік і аудит» iconКонспект лекцій для студентів спеціальності ксм
Операційні системи. Конспект лекцій для студентів спеціальності ксм денної та заочної форми навчання. / проф. Бурчак І. Н., Здолбіцький...
Конспект лекцій з дисципліни \"Міжнародна економіка\" для студентів спеціальності «Облік і аудит» iconКонтрольна робота з дисципліни "Облік у зарубіжних країнах " для студентів спеціальності «Облік та аудит»
Міністерство освіти та науки україни східноукраїнський національний університет ім. В. Даля
Конспект лекцій з дисципліни \"Міжнародна економіка\" для студентів спеціальності «Облік і аудит» iconПрограма з навчальної дисципліни «Цінні папери та фондова» біржа для спеціальності «Міжнародна економіка»
Робоча програма дисципліни „Цінні папери та фондова біржа” призначена для студентів спеціальності „Міжнародна економіка”
Конспект лекцій з дисципліни \"Міжнародна економіка\" для студентів спеціальності «Облік і аудит» iconПрограма фахових вступних випробувань
Спеціальності: „Економіка підприємства”, „Економічна кібернетика”, „Фінанси і кредит”, „Банківська справа”, „Економічна теорія”,...
Конспект лекцій з дисципліни \"Міжнародна економіка\" для студентів спеціальності «Облік і аудит» iconГосподарське право
Економіка підприємства”, “Міжнародна економіка” “Облік і аудит”, “Фінанси і кредит”, “Маркетинг”, “Менеджмент”
Конспект лекцій з дисципліни \"Міжнародна економіка\" для студентів спеціальності «Облік і аудит» iconКонспект лекцій призначається для студентів бакалаврського рівня спеціальності «Мінералогія, геохімія»
Скакун Л. З. Мінералогія. Конспект лекцій. Ч. – Львів: Видав-ничий центр лну ім. Івана Франка, 2002. – 51 с
Конспект лекцій з дисципліни \"Міжнародна економіка\" для студентів спеціальності «Облік і аудит» iconМетодичні рекомендації та контрольні завдання до навчальної дисципліни «Податковий контроль» для студентів 5, 6 курсів заочної форми навчання спеціальності
«Облік і аудит» 050201 «Менеджмент організацій» 050206 «Менеджмент зовнішньоекономічної діяльності»
Конспект лекцій з дисципліни \"Міжнародна економіка\" для студентів спеціальності «Облік і аудит» iconМетодичні рекомендації та контрольні завдання до навчальної дисципліни «Податковий менеджмент» для студентів 5, 6 курсів заочної форми навчання спеціальності
«Облік і аудит» 050201 «Менеджмент організацій» 050206 «Менеджмент зовнішньоекономічної діяльності»
Додайте кнопку на своєму сайті:
Документи


База даних захищена авторським правом ©te.zavantag.com 2000-2017
При копіюванні матеріалу обов'язкове зазначення активного посилання відкритою для індексації.
звернутися до адміністрації
Документи