Твори поради плани доповіді твори реферати icon

Твори поради плани доповіді твори реферати




Скачати 13.22 Mb.
НазваТвори поради плани доповіді твори реферати
Сторінка13/53
Дата конвертації12.02.2013
Розмір13.22 Mb.
ТипДокументи
1   ...   9   10   11   12   13   14   15   16   ...   53
1. /2009 сочинений(укр) в_дпр.pdf
2. /2009 сочинений(укр).doc
3. /Биографии укр писателей(укр).doc
Твори поради плани доповіді твори реферати
П. Сподарець біографії українських письменників

ВЕСІЛЛЯ — ВАЖЛИВИЙ СКЛАДНИК НАРОДНОЇ КУЛЬТУРИ

План

  1. Створення сім'ї — один з найголовніших кроків у житті людини.

  2. Весілля — велична народна драма.




  1. Етапи народного весілля.

  2. Усталений склад основних дійових осіб.

  3. Поєднання рідних обрядів, звичаїв, музики.

  4. Краса весільних пісень.

  5. Серйозні та комічні моменти весільного дійства.

  6. Спорідненість весіль слов'янських народів.

  7. Відображення в літературі весільних обрядів.

III. «Хай щастить вам, молодята».

ВТІЛЕННЯ В НАРОДНІЙ ДРАМІ МУДРОСТІ ТА ПОЕТИЧНОСТІ УКРАЇНСЬКОГО НАРОДУ

Нам, сучасним людям, важко уявити свій вихідний день чи свято без телевізора, магнітофона та іншої побутової техніки. А в наших предків усього цього не було. Проте вони не сумували, вміли себе розважати. І хай їхні ігри здаються нам тепер, дещо наївними, але ж скільки в них краси, мудрості, вигадки, таланту! Вони оповиті легендами сивої давнини, відшліфовані віками і тісно пов'язані з тим, без чого немислиме життя людини — з працею. Особливо з працею на землі, годувальниці нашою.

Ідеться, насамперед, про той розділ усної народної творчості, що зветь­ся народною драмою. Це і пісні-ігри, і пісні-сценки, і сценки-ігрища.

Уявімо собі чудовий весняний день на луках біля річки, чи на лісовій галявині, чи просто на зеленому моріжку. Свято. Діти, підлітки обрали собі Подоляночку, стали в коло і співають, показуючи, як дівчина встала, вмивається, чепуриться, «сіють» просо, «викупляють» «дівицю». Сміх, жарти, веселі перебіжки і заміна виконавців головних ролей. А це вже й не бездумна гра, а підготовка до серйозного дорослого життя: вияв сприт­ності, співочого таланту, вміння поводитися «на сцені». Та й до майбут­ньої «пари» можна краще придивитися.

А ось Різдво. Що краще та веселіше за це свято на селі? Тут і колядуван­ня, і щедрування, і вертеп, і Меланки, і водіння кози. Де ще можна показати свій акторський талант, дотепність! Але найпривабливіше те, що такі ігри-сценки були розвагою не лише для їх учасників, а й великим гуманним актом щодо односельців. Адже не миналася хата ні бідна, ні заможна, ні сім'ї, ні одинокі; всім «Коза» бажала щастя й добра, достатку в домі: «Де коза ногою, там жито копою. Де коза рогом, там жито стогом».

Коли ж після закінчення сільськогосподарських робіт наставала пора весіль — то це радісна пора для всіх — і для молодих, і для їх родичів, і для всіх гостей. Минуло багато віків, а сучасні молоді пари на весіллі намага­ються дотримуватися якомога точніше старовинних обрядів. Чому? Ма­буть, тому, що сім'ї раніше були більш міцними, а організація перед­весільних заходів була сповнена глибокого змісту, в основі якого — висока народна мораль. На жаль, зберігається тільки «дійова» частина весілля, а багатющий арсенал весільних пісень уже використовується мало. Хіба ж не заслухаєшся чудовими мелодіями, такими поетичними й зворуш­ливими словами цих пісень, поетичних народних мініатюр. Наречена тут і голубонька, і зіронька, і княгиня, й... «одрізана скиба хліба». Кожне ве­сільне дійство супроводжувалося відповідними піснями. А чого варті жар­тівливі приспівки, що тут виконувалися. Ось «піч наша регоче, коровая хоче; шишечки печуться, на коровай дмуться». А там: «Татарин, братик, татарин, віддав сестру за таляр, біле личко за п'ятак, косу русу віддав так...» Або хор світилок та дружок переспівує — пересміює бояр... Усе регламен­товане, сповнене здорового глузду, суворої народної моралі й глибокої по­етичності, художнього смаку, який говорить про невичерпну талано­витість наших пращурів.

Народна творчість — це живодайна криниця, яка ніколи не висохне.

«ВЕЛЕСОВА КНИГА» — НАЙДАВНІША ЛІТЕРАТУРНО-ІСТОРИЧНА ПАМ'ЯТКА ПРАДАВНІХ УКРАЇНЦІВ

«Велесова книга» — унікальна й незвичайна знахідка для українських читачів. Щоправда, за кордоном фахівці й любителі роздумують над за­гадковою книгою з «дощечок» уже з півстоліття.

Якщо цей язичницький літопис історії Русі справжній, а не майстер­на підробка, то перед нами відкривається ціла сторінка непізнаного з жит­тя наших предків. Виявляється, Русь ІХ ст. була не варварською краї­ною, а культурною, яка цікавилася минулим і знала його. Існувала там ще до прийняття християнства своя писемність. Релігія — світла й гума­ністична: руси не вважали себе виробом бога, його речами, а мислили себе його нащадками, внуками Даждьбога. Не було навіть поняття пекла.

На відміну від відомих літописів, «Велесова книга» — не опис князю­вань, а скоріше збірник релігійно-повчального змісту. Дуже шанували руси своїх дідів і пращурів, тому розповідали про їх діяння. На прикладі їх життя утверджували необхідність єднання, любові до батьківщини, віри у своїх богів, які допомагали у боротьбі з ворогами.

Світ уявлявся нашим предкам у трьох субстанціях: Яве — реальний світ, Наве — світ померлих, нематеріальний, потойбічний, і Праве — світ істи­ни, законів, що керують Явою.

Оповіді про богів Велеса, Перуна, Сварога, Даждьбога, Хорса, Ярила, про Дніпро, Дон і нашу землю оповиті щирістю й поетичністю народно­го світогляду. Ось як про край прадавніх українців написано на четвертій дощечці: сини Орія вирушають у землі, де течуть «мед і молоко». На шістнадцятій дощечці написано про широченну Рай-ріку, що тече до моря. Це про Дніпро. На п'ятнадцятій сторінці «дерев'яної книги» оспівані пе­ремоги праведного Кия і Києва-града.

На одній дощечці є такі слова: «А греки, хотячи охрестити нас, аби ми забули своїх богів, сподівалися, що в такий спосіб вони навернуть нас до себе та зроблять з нас невільників». Значна частина дослідників, по­силаючись на ці слова, ввжає, що «Велесова книга» — це оборона віри предків, це — клич на захист давніх духовних святинь.

Русам доводилося багато воювати, щоб не потрапити у рабство. Вони виявляли велику мужність у боротьбі й терплячість та наполегливість. «І була та боротьба і битва велика тридцять літ,— пишеться на сьомій до­щечці.— І римляни, знаючи, які ми відважні, коли боремося за життя, поли­шили нас. ...Так і греки хотіли підкорити нас... і ті полишили нас у спокої».

І ще є одна приваблива думка у цій книзі: краще торгувати, аніж во­ювати.

«Велесова книга» дає своїм читачам не лише знання з історії, а й при­носить естетичну насолоду поетичними образами Птиці-Матері, Матері-Слави, Обідоносиці та іншими, символічністю й метафоричністю ви­словів, патріотичною наснагою. Таємниці «дощечок» ще чекають своїх дослідників.

ЗАЧЕРПНІМО МУДРОСТІ ЗІ СВІТОВОЇ ДАВНЬОЇ СКАРБНИЦІ

(Про найдавнішу перекладну світську літературу) Разом із церковною літературою в Давню Русь прийшло багато книг природничо-наукового змісту, історичних праць та збірників афоризмів, у яких була сконцентрована мудрість людська.

Дещо наївними і навіть смішними видаються нам «наукові» викладки Іоанна Екзарха в «Шестодневі», Козьми Індикоплова в «Християнській топографії» про будову світу, фізичні, астрономічні та інші явища приро­ди. Що ж, таким їм здавався світ за біблійними книгами. Але настільки ж справедливими є їхні спостереження і відповідно захоплення мудрим улаштуванням цього світу! І найбільше — людиною — головним творін­ням Божим, заради якого й створене все на землі. Ось слова із «Шесто-днева»: «Не можу прийти в себе від подиву і не можу зрозуміти, звідки в такому малому тілі [людини] такі високі думки, здатні обійти всю землю й вище небес зійти».

Анонімний «Фізіолог» наповнений не лише точними відомостями про тварин, рослини, мінерали, а й безмежною фантазією та вигадкою, по­єднаними із сентенціями повчального змісту — мораллю для читачів. Для статей цього збірника характерні символіко-алегоричні тлумачення яко­стей звірів та птахів. І коли читаєш про лисицю, то неодмінно згадуєш українські народні казки про цього хитрого звіра.

Поетичністю та ліризмом оповиті розповіді про горлицю, одуда, ле­леку, лева. Куріпка ж чогось викликала у автора неприязнь, і він порівняв її із жадібною людиною, яка ніяк не може насититися багатством. Незви­чайна й захоплююча ця мандрівка у світ давніх уявлень і фантазій!

Навіть маленькі діти знають зараз грецькі міфи про Пріама, Гектора, Енея, Єлену, Данаю та інших героїв. Але мало кому відомо, що дізналися вперше про них читачі з історичного твору, що прийшов на Русь у перекладі,— хро­ніки Іоанна Малали. Разом з іншими хроніками та хронографами, історич­ними повістями ця перекладна література знайомила давніх русичів із все­світньою історією, відкривала широкі обрії і примушувала задумуватися над своїм місцем і роллю в оточуючому світі, спонукала до власної творчості.

Серед пам'яток перекладної літератури Київської Русі аж до XVIII століття величезною популярністю користувалася «Александ-рія» — повість про життя і подвиги знаменитого героя античності Алек­сандра Македонського. І зараз із цього твору можна почерпнути не лише багато історичних відомостей, а й відчути красу художнього слова, май­стерність у творенні образів, метафоричність та афористичність мови.

До речі, любов до мудрих, афористичних висловлювань, які підхо­дять до різних ситуацій у житті, на Русі здавна задовольнялася збірни­ком «Пчола» (як бджола збирає мед із різних квіток, так і упорядник книги чернець Антоній збирав «мислі мудрих людей» із церковних і світських книг). На мою думку, це саме той твір, який об'єднує людей, говорить, що для загальнолюдських цінностей немає ні кордонів, ні мовних бар'єрів. Як не погодитися з такими чудовими висловами, як «Велике багатство — розум людини», «Краще мовчати, ніж зле говорити», «Добро прийняв — пам'ятай, зробив — забудь», і не замилуватися ними.

Жаль тільки, що ми нечасто маємо змогу звернутися до цих першо­джерел.


МОРАЛЬНІ УРОКИ БІБЛІЇ

Біблія. Книга Книг, Вічна Книга, Святе Письмо. Одне з найдавні­ших і найбільш тиражованих видань у світі. Щоденний порадник для віруючих і нескінченне джерело натхнення для письменників. Можна по-різному ставитися до релігійних постулатів, викладених у Біблії, але жод­на книга християнського світу не сконцентрувала в собі стільки мудрості, стільки вікового досвіду, стільки моральних норм співжиття!

Думаю, що в Біблії кожен може знайти відповіді на свої болючі питання у пошуках сенсу буття. Адже це книга насамперед філософська. Як не замис­литися і не погодитися з такими положеннями «Книги Еклезіаста»: «Мар­нота усе!», «Немає нічого нового під сонцем!», «І дурному, і мудрому — доля одна», «Для всього свій час», «Не квапся своїми устами», «Тримайся середи­ни», «Не копай ближньому ями, бо сам в неї впадеш».

Наскільки б кращим було життя людей, коли б усі вони дотримува­лися Божих заповідей: «Не вбий!», «Не вкради!», «Шануй батька та матір свою!», «Не суди своїх ближніх», «Люби і ворогів своїх» та інші.

Здавалося б, як можна любити ворогів своїх, робити добро тим, хто не­навидить вас? Багато прикладів із життя й літератури переконують, що тільки добро може припинити зло. Згадаймо хоча б Марічку з «Тіней забу­тих предків» М. Коцюбинського, яка дала хлопчику з ворожого роду, Івану, що вдарив її, цукерку. Іван зупинився і засоромився, задумався, за що він б'є беззахисне дівча. Це було початком їхньої дружби, а згодом і любові.

Отже, зло можна припинити тільки добром! Коли ж відповідати злом на зло, то утвориться безкінечний ланцюг. Завжди треба пам'ятати: «Як бажаєте, щоб вам люди чинили, так само чиніть їм і ви... »

А скільки мудрості, спостережливості та глибокого підтексту криється в біблійних притчах! Скільки поезії в Соломоновій «Пісні над піснями»! Не­даремно майже тисячоліття біблійні теми, сюжети, образи використовують у своїх творах художники, письменники, скульптори, музиканти.

Навіть не замислюючись над їхнім походженням, ми вживаємо ви­слови «спить сном праведника», «дивимось крізь пальці», «робить із себе посміховисько», «міряти тією самою міркою», «змокнув з голови до ніг», «Хома невіруючий» та інші. А це ж вислови з Біблії.

Один із дослідників Біблії вдало назвав її маленьким літературним всесвітом. Справді, у Книзі Книг представлені міфи, легенди, епос, релі­гійно-ритуальні та юридичні кодекси, історичні хроніки, притчі, воїнські повісті, перекази, оповіді, житія, народні пісні, релігійні гімни, любовна лірика, віршовані молитви, філософські й морально-побутові афоризми, слова, казання, повчання, поеми, пророцтва, діалоги.

То ж намагатися хоч трохи осягти цей всесвіт, цю криницю мудрості варто кожному, хто вірить у загальнолюдські моральні цінності і керується ними в житті.


ПРИРОДА В «СЛОВІ О ПОЛКУ ІГОРЕВІМ»

План

  1. Центральний образ «Слова... » — Руська земля.

  2. Величні простори й різноманітність природи рідного краю в по­емі «Слово о полку Ігоревім».




  1. Широка географія подій.

  2. Уособлення сил природи в образах богів стародавніх слов'ян.

  3. Роль художніх деталей у змалюванні картин природи.

4. Авторська позиція. ІІІ. Художня майстерність автора у змалюванні природи Русі.

ХУДОЖНЯ МАЙСТЕРНІСТЬ НЕВІДОМОГО АВТОРА У «СЛОВІ О ПОЛКУ ІГОРЕВІМ»

План

  1. «Слово о полку Ігоревім» — найвище досягнення красного пись­менства Київської Русі.

  2. Гармонія глибокого змісту й довершеної художньої форми поеми.




  1. Основа будови твору — контраст.

  2. Поєднання книжної та народнопоетичної лексики.

  3. Вплив народної казки.

  4. Художні зображально-виражальні засоби: епітети, порівнян­ня, тавтологічні вислови, гіперболи.

  5. Риторичні фігури.

III. Краса і сила героїчного епосу руського народу.


ОБРАЗ АВТОРА «СЛОВА О ПОЛКУ ІГОРЕВІМ»

План

  1. Літературна історія поеми «Слово о полку Ігоревім».

  2. Невідомий автор поеми — талановитий письменник і громадя-нин-патріот.




  1. Легенди й версії щодо авторства.

  2. Вірне служіння автора ідеї свободи рідної землі й народу.

  3. Спостережливість, військовий досвід автора.

  4. Художня майстерність.

III. Активна авторська позиція — один із сильних факторів впливу
«Слова... » на читачів.


«СЛОВО О ПОЛКУ ІГОРЕВІМ» — ВЕЛИЧНА ПАМ'ЯТКА ЛІТЕРАТУРИ КИЇВСЬКОЇ РУСІ

Здоров'я князеві й дружині,

Що борються за народ християнський

Із військами поганими!

«Слово...»

«Слово о полку Ігоревім» — найвидатніша пам'ятка культури східних слов'ян, живе джерело трьох братніх літератур — української, російської, білоруської.

Із «Слова.» ми дізнаємося про життя наших предків, про їхню ве­личну боротьбу з різними нападниками. Боронити Руську землю від по­ловців було найголовнішим завданням князів руських XI—XII століть.

В основу сюжету «Слова.» покладено розповідь про невдало заверше­ний похід новгород-сіверського князя Ігоря Святославича в союзі з його братом Всеволодом, сином Володимиром і племінником Свято­славом на степових кочівників-половців.

Похід відбувся навесні 1185 року. Після першої вдалої битви Ігор за­знав поразки і разом із союзниками потрапив у полон до половців. «Сло­во...» написане незабаром після цих подій, очевидно, не пізніше 1187 року.

Про похід Ігоря на половців розповідається і в літописах — Лаврентіївському (стисло) та Іпатіївському (більш докладно). Розповідь у «Слові.» починається в похмурих, тривожних тонах, у передчутті не­минучої біди і ведеться далі скорботно і схвильовано. Але закінчується оповіданням про втечу Ігоря з полону, повернення на Руську землю, де його радісно зустрічають співвітчизники.

Князь Ігор Святославич кілька разів перемагав половців. Перша пе­ремога — 1174 року, потім він двічі перемагає їх у 1183 році. У березні 1185 року він бажає допомогти київському князеві Святославу в поході на по­ловців, але йому не вдалося здійснити свій намір.

Десь через 2 місяці після цього Ігор вирушив на половців, не пого­дивши своїх дій із Святославом.

Своєкорислива політика князів і бояр, загострення міжусобної бороть­би на Русі, роздроблення Київської держави, ослаблення Києва і влади київського князя — все це давало половцям можливість безперешкодно нападати на Руську землю, розоряти і грабувати її. Руські князі не змог­ли завдати остаточного удару половцям не тому, що між ними не було злагоди, і це зводило нанівець успіх попередніх перемог. У таких умовах і виступав Ігор у похід.

«Слово.» з граничною стислістю і великою художньою виразністю малює картину другої трагічної битви Ігоря з половцями:

Чорна земля під копитами, Кістьми засіяна, Кров'ю полита,— Тугою зійшли тії кості На Руській землі!

Автор «Слова.» — палкий патріот, якому дорогі честь і благополуч­чя Русі. Він закликає князів об'єднатися в боротьбі проти спільного лиха — половців і стати «за землю Русскую, за раны Игоревы, буего Свя-тославлича!» Поет-громадянин активно втручається в події, які могли стати трагічними для Руської землі. Він засуджує згубні прояви князі­вської ворожнечі, високо підносить авторитет київського князя Свято­слава як виразника і захисника інтересів усієї Руської землі.

Автор «Слова.» не тільки великий художник, але й визначний пуб­ліцист, прекрасно розуміє політичну обстановку тогочасної Русі. Пораз­ку Ігоря він розуміє не тільки в плані поведінки Ігоря, а й у плані по­літичної долі Русі.

Публіцистичний талант митця найяскравіше виявився в його заклику до князів відкинути чвари і постояти за Руську землю. Докладний опис походу говорить про те, що автор сам був учасником битви. Йому близькі й зрозумілі не тільки ратні подвиги дружинників, а й братні почуття жалю до втомленого боєм воїна, і горе матері, що оплакує свого юного сина Ро­стислава, і віддана любов Ярославни, він лагідно й співчутливо говорить про близьких його серцю людей. Вірогідно, що автор «Слова.» був не просто дружинником, а людиною вищого стану, бо виявити такі глибокі знання історії, книжної літератури могла саме така особа.

У заспіві поеми він скромно вирішує розпочати її за оповіданнями того часу, а не по «замислу» Бояновому. Боян був обдарований буйною поетичною фантазією, «розтікався мислію по древу, сірим вовком по землі, сизим орлом попід хмарами».

На ділі ж автор «Слова.» виявляє величезну силу поетичного таланту.

У «Слові...» все живе, рухливе, мінливе, природа жива, одухотворена, діяльна, невіддільна від світу людини. Вона віщує поразку затемненням сонця, никне трава від жалощів, неспокійно поводяться птахи, звірі. При­рода допомагає Ігореві під час втечі з полону:

Опівночі море заграло, Мла іде стовпами — вихрами, Ігореві-князю бог путь являє Із землі Половецької На землю Руську.

Ярославна звертається до сил природи, вимолюючи життя і свободу своєму любому ладові-князю:

О вітре, вітрило! Чому, господарю, силою вієш? — плаче-тужить Ярославна. Вона вірить у чудодійну силу ріки Каяли, вода якої може зцілити рани Ігоря.

Як до людини звертаються герої до сил природи, і ті їм допомагають.

Цей чудовий патріотичний твір закликає руських князів припинити чвари, об'єднатися перед лицем загрози нападу. У цьому основний смисл «Слова», який не втратив актуальності і в наші часи.

Найкращі моральні якості героїв поеми — мужність, любов до батьківщи­ни, взаємодопомога, вболівання за простого воїна, вірність присязі не втрати­ли своєї ваги для сучасності, вони надихали воїнів у Великій Вітчизняній війні. Непогано було б нашим державним діячам прислухатися до «Слова.».

Нещасливою була доля рукопису «Слова...». Наприкінці XVIII ст. російський збирач старовини Мусін-Пушкін придбав для своєї колекції рукописний збірник, у якому було і «Слово...». У 1800 році воно вийшло друком, але у 1812 році бібліотека Мусіна-Пушкіна згоріла під час наполеонівського нападу на Москву. Залишилися тільки друковане ви­дання і рукописна копія для Катерини ІІ.

«Слово.» не тільки найвизначніша й історична пам'ятка часів Київ­ської Русі. Воно стало тією спадщиною, до якої неодноразово зверталися митці різних часів.

З початку XIX ст. в російській літературі виникають перекази «Сло­ва.». Кращим вважаються роботи В. Жуковського і А. Майкова.

Перший переклад «Слова.» українською мовою належить М. Шаш-кевичу, який передав ритмічною прозою «Плач Ярославни». Слідом за цим іде низка інших перекладів і переспівів: І. Вагилевича (прозою), М. Максимовича, Т. Г. Шевченка (уривки), С. Руданського, Ю. Федько-вича, І. Франка, Панаса Мирного (у стилі українських дум). Цікаво, що дослідники дум вважають, що «Слово» теж є не що інше, як літературно опрацьована дума XII—XIII століть. На думку вченого В. Ягича, художні засоби, стиль «Слова.» і дум мають багато спільного. А найважливіше — «епічна поезія не так-то легко зникає там, де її таємне джерело лежить в народнім дусі».

Найкращим перекладом «Слова» вважається переклад непереверше-ного майстра пера М. Т. Рильського. Поема знайшла відгук в оригінальній творчості письменників XIX—XX ст. У своїх творах вислови із «Слова...» використовували І. Я. Франко, П. Г. Тичина, М. П. Бажан, А. С. Малиш­ко. Недарма М. Т. Рильський назвав свою поему-ораторію «Словом про рідну матір», у якій неодноразово зустрічаються мотиви «Слова.». За сюжетом «Слова.» створено О. Бородіним чудову оперу «Князь Ігор», слід згадати музичну композицію «Плач Ярославни» М. Лисенка, карти­ну В. Васнецова «Після побоїща».

Твір, віддалений від нас більш як на вісім століть, і тепер захоплює патріотичним піднесенням, величчю образів, майстерністю викладу. Пе­рекладений на інші мови світу, цей твір набув світової слави. Серед па­м'яток середньовічної культури, з якими його порівнюють («Витязь у ти­гровій шкурі» Шота Руставелі, старофранцузька «Пісня про Ролланда»), йому належить найпочесніше місце. У «Слові.» значно сильніше, ніж у інших пам'ятках, висловлено ідею патріотизму.

«Слово о полку Ігоревім» — найвеличніше досягнення художньої літе­ратури Київської Русі.

ОБРАЗ КНЯЗЯ ІГОРЯ У ПОЕМІ «СЛОВО О ПОЛКУ ІГОРЕВІМ»

«Лучче ж би потятим бути, аніж полоненим бути»

«Слово...»

Кожний народ має свої погляди на моральні якості людини. Ці по­гляди передаються з покоління в покоління, шліфуються і збагачуються. Одним із найбільших скарбів українського народу є середньовічна по­ема «Слово о полку Ігоревім». Наш народ може пишатися своїми літера­турними і мистецькими традиціями, адже «Слово... » — це єдина пам'ят­ка Київської Русі, яка здобула всесвітню славу.

З поеми ми дізнаємося про життя українського народу в сиву давни­ну, про його героїчну боротьбу із зовнішніми ворогами і внутрішніми феодальними чварами. У творі невідомий автор змалював героїчних за­хисників Руської землі, які в ХІІ столітті вели боротьбу з половцями.

Автор із любов'ю зобразив наших героїчних предків. Перед нами ви­разно виростають мужні постаті, які однаково впевнено тримали в руках спис і рало. Як же треба було любити рідну землю і її народ, щоб створи­ти такі образи!

Серед усіх персонажів твору виразно виділяється хоробрий князь Ігор Святославич. Читаючи твір, ми уявляємо його на чолі відважної дружи­ни, яка вирушила у похід проти ворогів.

Новгород-Сіверський князь із перших рядків поеми постає перед нами як патріот: він мужньо боронить рідну землю від найзапеклішого воро­га — половців. Своїм найсвятішим обов'язком Ігор вважає захист бать­ківщини. Він готовий віддати життя за її свободу:

«Сповнившись ратного духу, він навів свої хоробрі полки на землю Половецькую за землю Руськую».

Князь Ігор — вірний син Руської землі. Потрапивши у полон, він не втра­чає надії повернутись на батьківщину, навіть подумки долає перешкоди:

«Ігор спить, Ігор не спить, Ігор мислю поля мірить од великого Дону до малого Дінця».

Такими ж вірними патріотами рідної землі були і його воїни. Вони готові віддати життя за честь батьківщини. Тому рішуче і відважно дві доби б'ються вони з кочівниками.

Ігор — безстрашний і рішучий. Ці його риси найповніше розкриваються перед початком походу на половців. Він не зважає на віщування природи, а прагне досягти своєї мети. У бою Ігор поводиться як мужній і хоробрий воїн. Моральною і фізичною силою князів Ігоря і Всеволода захоплюють­ся і сам автор, і київський князь Святослав, який говорить: «Ваші хоробрі серця в жорстокім харалузі сковані, а в смілості загартовані».

Благородство штовхає Ігоря на допомогу Всеволоду, адже князь ро­зуміє, як потрібні в бою взаємодопомога і взаємовиручка: «Ігор полки завертає, жаль бо йому милого брата Всеволода».

Але поряд із позитивними рисами Ігор має і вади. Честолюбство і не­розсудливість стали причиною поразки. Адже він виступив у похід сам, не порадившись ні з ким, навіть із київським князем. Самовпевненість і нехтування попередженням природи дорого обійшлися руському війську, про що у творі говориться так: «Ігоря хороброго полку — не вос­кресити!» Отже, прославляючи мужність і патріотизм князя Ігоря, автор засуджує його легковажність, честолюбство, підкреслюючи, що тільки спільними зусиллями русичів можна подолати ворога.

Більше восьмисот років минуло з часу написання «Слова о полку Іго­ревім», а воно живе і хвилює серця людей.

Після знайомства з образом Ігоря у мене з'явилося переконання у не­поборності народу, який має таких мужніх захисників. Образ Ігоря близь­кий мені своїм глибоким патріотизмом, відданістю рідній землі, незлам­ністю і відвагою.

ОБРАЗ РУСЬКОЇ ЗЕМЛІ У ПОЕМІ «СЛОВО О ПОЛКУ ІГОРЕВІМ»

Кожна людина носить у своєму серці найдорожчі слова, найщиріші почуття, найпевніші поняття. Але є слово, яке зігріває серце кожному. І слово це — Батьківщина.

Можна підібрати до нього безліч синонімів, безліч ніжних назв. Наша Батьківщина — Україна. Давні предки називали її Київською Руссю або просто Руською землею. Вони так само любили свою батьківщину, як і ми зараз. Можливо, тому з таким трепетом перечитуємо ми «Слово о полку Ігоревім», знайомимось зі звитягою попередніх поколінь, вчимось у них любити рідну землю.

«Руська земля... » Двадцять разів вжито це поняття автором «Слова

0 полку Ігоревім» для того, щоб схарактеризувати безкраї простори

1 окремі місцевості, багату природу і руські міста. А ще — це завзяті працьовиті люди, воїни і хлібороби. Адже саме ці люди населяли Руську землю, створюючи її могутність. Але саме вони і зазнавали безліч страж­дань від свавілля феодалів, які чинили над ними суди, руйнували їхні оселі, сварячись один із одним. Тому Руська земля зазнала горя, вона страждала разом з простим народом:

«... в княжих крамолах віки вкоротилися людям.

Тоді по Руській землі рідко ратаї гейкали,

та часто ворони каркали,

трупи собі рілячи,

а галки свою річ говорили:

хотять полетіти за наживою».

Ось що зробила братовбивча феодальна ворожнеча з колись багатою і сильною країною. Автор слова згадує історію Руської землі за півтори сотні років, із болем розповідає про переможні походи проти ворогів, «спо­м'янувши давнішню годину і давніх князів».

Сучасники автора теж мають добрі наміри, вони вийшли в похід за­хистити кордони рідної землі. Для цього «русичі великії поля черленими щитами перегородили». І похід Новгород-Сіверського князя Ігоря Свято­славича окрилений визвольними ідеями. Ігор «повів свої хоробрі полки на землю Половецькую за землю Руськую».

Скільки крові пролито людством у боротьбі за незалежність! Не зав­жди ця боротьба завершувалася перемогою і у русичів:

«...тут кривавого вина недостало; тут пир докончали хоробрі русичі:

сватів напоїли і самі полягли за землю Руськую».

Без минулого не буває майбутнього. Звертався і автор «Слова о полку Іго­ревім» до історії Руської землі. Перед нами постають яскраві картини приро­ди. Великі і малі ріки перетинають міста і селища, течуть по неосяжних русь­ких просторах. Автор поеми веде мову про Волгу, Дунай, Дінець, Дніпро, Сулу... І хоча описи руських просторів у творі дуже лаконічні, проте вони масштабні: «Довго ніч меркне. Зоря-світ запалила. Мла поля покрила».

Природа Руської землі! Вона ніби жива і діюча. Недаремно до сил природи звертається Ярославна. Бо вони теж частина Руської землі, по­в'язана з долею і вчинками героїв. Так, Дніпро «леліяв єси на собі Свя­тослава насади до полку Кобякового»; Дінець допомагав Ігореві під час втечі з полону, гойдав князя на хвилях, одягав теплою млою під тінню дерев, стеріг його від ворога.

У душі кожного захисника Руської землі міститься стільки любові і ніжності, скільки і у безіменного автора «Слова о полку Ігоревім», мож­ливого учасника походів.

А скільки туги і вболівання за долю Батьківщини звучить у словах: «О Руська земле, уже за горами єси!»

Перечитуючи безсмертні рядки поеми, знову і знову переконуєшся в тому, що в усі часи рідна земля була і є для людини найдорожчим, най­ціннішим скарбом і джерелом натхнення.

ОБРАЗ ЯРОСЛАВНИ

У ПОЕМІ «СЛОВО О ПОЛКУ ІГОРЕВІМ»

Жіноча доля... Споконвіків призначенням жінки вважалося бути бере­гинею. Народжувати й виховувати дітей, берегти домашнє вогнище, працю­вати в полі, догоджати чоловікові, бути охайною і красивою. Прості жінки виконували цю місію з честю. Княгиня Ярославна з вищого світу, але й на її долю лягли нелегкі випробування. Євфросинія Ярославна — дочка Яросла­ва Володимировича галицького, друга дружина Ігоря, який одружився з нею 1184 року. Ярославна закохана в свого чоловіка, і ось цього щастя подруж­нього життя їй відведено лише один рік, бо уже в 1185 році Ігор вирушив у похід на половців і потрапив у полон. Як же тяжко молодій жінці відрива­ти від серця свого милого і проводжати, може, на вірну смерть!

Але вона свідома того, що її чоловік — князь, полководець, воїн. Жінка повинна мужньо винести це горе, ще й подати приклад жінкам дружинників.

З тривогою чекає вона звісток із поля бою, радіє першим перемогам Ігоря. Але ось страшна звістка: військо розбито, а її милий ладо у полоні. Ярославна не криється зі своїм горем, вона виходить на Путивлівський вал, у розпачі звертається до сил природи по допомогу.

Взагалі, автор «Слова...» у поемі представляє нам природу як самостійну дійову особу.

Вона може бути гнівною і лагідною, але завжди діючою, рухливою, олюдненою. Звертається до неї Ігор, коли потрапляє у полон:

О Донець-ріко!

Не мало тобі слави,

Що носив ти князя на хвилях,

Стелив йому траву зелену

На берегах срібних.

Донець вступає в діалог з Ігорем:

Княже Ігорю! Не мало тобі слави, Кончакові досади лютої, А Руській землі веселощів!

Звертання Ярославни залишаються без відповіді, але природа все ж допоможе Ігореві втекти з полону.

Автор із величезною любов'ю, симпатією, замилуванням описує нам цю жінку-страдницю в невеликому епізоді. Який же треба мати талант, щоб на одній сторінці так детально виписати цей образ, що він вважаєть­ся за поетичною красою найславетнішим, оповитим особливою ліричніс­тю образом у світовій літературі! Митець застосовує ніжні поетичні ви­рази: чайка-жалібниця, зозуля, плаче-тужить. Мова її емоційна, пройнята патріотизмом. Вона й політично свідома жінка, бо оплакує не тільки Ігоря, але й воїнів, дружину, співчуває руським жінкам:

Як та чайка-жалібниця Стогне вона вранці-рано.

Вірить Ярославна у чудодійну силу Каяли-ріки, яка може зцілити рани князя:

Омочу бобровий рукав У Каялі-ріці,

Обмию князеві криваві рани На тілі його дужому!

В українській художній літературі та у фольклорі ми часто зустрі­чаємо на визначення жіночої долі порівняння жінки з тополею, калиною, чайкою, зозулею. Ці дві пташки символізують трагічну долю жінки. Ав­тор «Слова.» саме їх і використовує. Ярославна готова полетіти зозу­лею, чайкою в саме пекло, аби тільки врятувати Ігоря.

Увесь монолог Ярославни складається з риторичних звертань і запи­тань, у яких вона вихваляє всесильність природи, а іноді навіть здатна на дорікання, що та перешкоджає князеві і дружині:

О вітре, вітрило!

Чому, господарю, силою вієш?

Чому мечеш ворожі стріли

На крилах своїх легких Проти воїнів мого милого?

До Дніпра-Славутича вона звертається як до могутньої стихії:

Принеси ж ти, господарю, До мене мого милого, А не слала б я сліз йому ревних На море пораненьку!

Як же треба любити свого судженого, щоб так відчайдушно, розпач­ливо вимолювати йому життя не у людей, а у сил природи! Це відчай, остання надія. І вже вимучившись благаннями, жінка звертається до най-могутнішої сили — Сонця:

Чому ж, сонце-господарю, Простерло гаряче своє проміння На воїнів мого милого У полі безводному, Спрагою їм луки посушило, Тугою сагайдаки склепило!

І природа ніби схаменулась від цих щирих заклинань, ніби зглянулась на душевну красу цієї жінки, що природа навіть не байдужа до її туги:

Опівночі море заграло, Мла іде стовпами-вихрами, Ігореві-князю бог путь являє Із землі Половецької На землю Руську.

Минуло більше восьми століть від часу цих подій, а й сьогодні хо­четься побажати молодим людям, подружжям наслідувати приклад цьо­го подружжя у вірності, безмежній любові одне до одного. Адже й Ігор не зрадив Ярославні, хоча йому пропонували красунь-половчанок і багат­ство, щоб у його особі мати союзника ханові Кончаку.

Образ Ярославни настільки світлий, поетичний, що його часто вико­ристовують митці у своїй творчості. Недарма саме «Плач Ярославни» переклав Маркіян Шашкевич, а Миколу Лисенка її образ надихнув на музичну композицію «Плач Ярославни».

Незабутній образ Половчихи з новели «Шаланда в морі» (роман «Вершники» Ю. Яновського) несе в собі багато рис Ярославни. Вона теж просить сили природи повернути її Мусієчка, який потрапив у морську негоду. Половчиха теж стоїть на скелі, як «маяк невгасимої сили», і про­сить всі вітри і море зглянутись на її горе. І тут теж природа допомагає. Під час Великої Вітчизняної війни наших жінок називали Ярославнами, бо вони віддавали своє життя, кров, здоров'я, аби їхнім чоловікам-ладам пощастило вижити, здолати лютого ворога. Першу жінку-космонавта Валентину Терешкову теж нарекли цим іменем, навіть пісні склали про Валентину-Ярославну.

І з повним правом наших жінок можна назвати Ярославнами, бо цей об­раз став узагальненим. Жінки, дівчата, яким притаманні вірність у коханні, вболівання за долю рідної людини, здатність до самопожертви, ніжність, любов до всього живого, магічна сила переконання словом — усі вони Ярос-лавни. І дай, Боже, щоб такі жінки не перевелися на нашій землі!

1   ...   9   10   11   12   13   14   15   16   ...   53



Схожі:

Твори поради плани доповіді твори реферати iconКонкурс по 2 різнохарактерні твори (українські народні, сучасні популярні пісні, твори вітчизняних, зарубіжних авторів, авторська пісня) із супроводом, без супроводу, або фонограма (-)
Загальна тривалість виступу колективу до 10 хв., виступ солістів і ансамблів малих форм – 8 хв
Твори поради плани доповіді твори реферати iconІнформація хзош №131
В фонді шкільної бібліотеки хзош №131 є у наявності програмні твори 5-9 класі з інтегрованого курсу «Література» та твори з української...
Твори поради плани доповіді твори реферати icon1. Твори класиків української літератури
Твори класиків української літератури (в тому числі лауреатів Національної премії ім. Т. Г. Шевченка)
Твори поради плани доповіді твори реферати iconКнига на сайте: Сканирование и распознавание текста: сайт «Ирпенская буквица» передмова
Укладач низки антологій, деякі його твори перекладалися угорською та іншими мовами. З 1971-го до 1985-рр його твори не видавалися,...
Твори поради плани доповіді твори реферати iconДокументи
1. /Реферати по ЗВ/Iсторiя збройних сил Украхни. фх участь у ВВВ.doc
2. /Реферати...

Твори поради плани доповіді твори реферати icon"Знавці творчості Т. Г. Шевченка"
Як в Україні називали мандрівних співців, що в супроводі музичних інструментів виконували народопісенні твори? (кобзарі)
Твори поради плани доповіді твори реферати iconТема: «Як ведмідь зимує» Дидактична мета
Закріпити вміння дітей уважно слухати літературні твори, сприймати та аналізувати їх зміст
Твори поради плани доповіді твори реферати iconКнига на сайте: Сканирование и распознавание текста: сайт «Ирпенская буквица»
Издание: Стельмах М. Вибрані твори. Передмова М. Ткачука. –К.: Сакцент Плюс, 2005
Твори поради плани доповіді твори реферати iconКонтрольна робота життя І творчість м. Коцюбинського та о. Кобилянської
Твори яких українських письменників спрямували М. Коцюбин­ського ще хлопцем «на свідомий український шлях»?
Твори поради плани доповіді твори реферати iconІv всеукраїнський вокальний конкурс «Весняні наспіви 2013»
Виступ учасників конкурсу номінації «Народний спів»- 2 твори (ІІ корпус університету, актова зала)
Твори поради плани доповіді твори реферати iconТема: світ дитинства мета
Обладнання. Твори А. Костецького, В. Сухомлинського, Г. Бойка, Ю. Ярмиша, В. Кави, Н. Забіли, Б. Стельмаха, О. Вишні. Роботи учнів...
Додайте кнопку на своєму сайті:
Документи


База даних захищена авторським правом ©te.zavantag.com 2000-2017
При копіюванні матеріалу обов'язкове зазначення активного посилання відкритою для індексації.
звернутися до адміністрації
Документи