Твори поради плани доповіді твори реферати icon

Твори поради плани доповіді твори реферати




Скачати 13.22 Mb.
НазваТвори поради плани доповіді твори реферати
Сторінка14/53
Дата конвертації12.02.2013
Розмір13.22 Mb.
ТипДокументи
1   ...   10   11   12   13   14   15   16   17   ...   53
1. /2009 сочинений(укр) в_дпр.pdf
2. /2009 сочинений(укр).doc
3. /Биографии укр писателей(укр).doc
Твори поради плани доповіді твори реферати
П. Сподарець біографії українських письменників

«СЛОВО О ПОЛКУ ІГОРЕВІМ» — ВЕЛИЧНА ПАМ'ЯТКА КУЛЬТУРИ НАШОГО НАРОДУ

В історії загальнолюдської культури є пам'ятки, що відображають най­кращі риси, властиві народові. У них виражені найзаповітніші людські сподівання, особливості світосприймання, у них звучить жива історія. До таких шедеврів світового мистецтва належить і «Слово о полку Іго­ревім» — найвидатніша пам'ятка культури Київської Русі.

Темою «Слова.» у вузькому розумінні є зображення невдалого по­ходу князя Ігоря Святославича проти половців 1185 року. Але ця тема для автора є прелюдією і складовою частиною значно ширшої, проблем­нішої теми. Це — історична доля Руської землі, її минуле, сучасне і май­бутнє. Отже, «Слово.» — «це роздуми над долею рідної землі». Не ви­падково образ Руської землі відтворений у поемі як основний її ліричний лейтмотив. Безмежжя просторів Руської землі підкреслено описом подій у різних її кінцях, що відбуваються одночасно: «Коні іржуть за Сулою — дзвенить слава в Києві. Труби трублять в Новгороді — стоять стяги в Пу­тивлі. Дівчата співають на Дунаї, в'ються голоси через море до Києва». Усі відступи автора, переживання героїв, уболівання Ярославни за чоло­віком пов'язані з образом рідної землі, в них виражена турбота і вболі­вання за долю Русі. Герої «Слова...» вважають себе патріотами не якогось одного населеного пункту, а всієї Русі. У поемі кілька разів повторюється звертання: «О Руська земле! Уже за шеломанем єси!», яке передає настрій воїнів, що ступили на чужі землі.

Велич Русі відтворюється також за допомогою гіперболізованої ха­рактеристики окремих образів-персонажів. Так, Ярослав не тільки підпи­рає своїми полками Карпатські гори, а й загороджує шлях на Русь при-дунайським племенам. Князь Всеслав може бігти дуже швидко, при цьому перебігаючи дорогу самому богу Хоросові. Та не тільки подіями, які відбу­ваються на Русі, вчинками руських людей автор характеризує велич Русь­кої землі. В історичні події на Русі та в авторську розповідь втягуються інші народи і країни. Так, перемогу Святослава над половцями оспіву­ють німці, греки, молдавани.

Для автора «Слова.» Руська земля — це не тільки велика держава, багатий край із розкішною природою, а й люди, які заселяють цю землю і творять її могутність. Із глибоким співчуттям автор ставиться до прос­тих трудівників і сумує з приводу їх масової гибелі. Образ Руської землі доповнюють жінки, які оплакують своїх рідних, що полягли у боротьбі з половцями.

Поряд з узагальненим образом Руської землі ідейне навантаження в по­емі несе образ Київського князя Святослава. Зображений він як головний діяч руської історії свого часу. Провідний борець за єдність руських земель, він грізний, величний, його слово — закон для інших князів. Святослав далекоглядний, розсудливий, мудрий. Нерозважливість молодих князів викликає у нього не зловтіху, а благородне прагнення помститися ворогам.

Серед образів захисників руської землі найдокладніше змальований князь Ігор. Це чесний і хоробрий воїн, самовідданий патріот своєї бать­ківщини. Ігор сповнений бойового духу, прагне здобути славу у боротьбі з половцями, готовий пожертвувати життям і не зупинятися перед не­безпекою, яка загрожує його війську. Про своє рішення зіткнутися з по­ловцями він рішуче говорить:

«Хощу бо,— рече,—

Коней приломити конець поля Половецького;

ст> вами, русици,

Хощу главу свою приложити,

а любо испити шеломомь Дону!»

І ні затемнення сонця, що віщує поганий кінець походу, ні виття сте­пових звірів і птахів не можуть завернути Ігоря назад. Наперекір засте­реженням і віщуванням Ігор іде вперед, думаючи, що повернення без бит­ви заплямує його рицарську честь.

Важливе місце у творі посідають образи руських жінок, серед яких на першому плані стоїть Ярославна. Жіночі образи втілюють ідею миру, тихого безхмарного життя, спокою домашнього вогнища. Устами жінок автор висловлює жаль, який виявляють усі руські люди за воїнами, що загинули в битві. Образ Ярославни — один із найпри-вабливіших жіночих образів у світовій літературі. Ярославна вражає нас своєю вірністю. Вона віддана не тільки чоловікові, а й батьків­щині. Поразка і полон Ігоря, рани на його тілі — її особисте горе, горе усього руського народу, яке пекучим болем відлунює в її душі. Та й оплакує вона не лише Ігоря. Вона докоряє вітрові, що несе ханські стріли на його воїнів. Їй боляче, що сонце своїм гарячим промінням посилює спрагу руських воїнів. Образ Ярославни приваблює людя­ністю, задушевністю, патріотизмом.

«Слово о полку Ігоревім» написане досконалою літературною мовою, багатою народнопоетичними елементами. З фольклору запозичені постійні епітети, порівняння, метафори. За своїм змістом «Слово...» стоїть близько до російських билин, але в стилі, в характері художніх засобів пам'ятка має більше спільного з українським фольклором.

Відколи існує, «Слово.» не перестає бути актуальним у громадсько-політичному і культурно-мистецькому житті російського, українського й білоруського народів, і ця його актуальність не тільки не послаблюєть­ся, а навпаки, посилюється.

КОЗАЦЬКІ ЛІТОПИСИ — ПРАВДИВІ СВІДКИ ІСТОРІЇ Й ДАВНЬОЇ ЛІТЕРАТУРИ

План

  1. Козацькі літописи — свідчення героїчного життя українського на­роду.

  2. Звитяга Січового козацтва очима козаків-літописців.




  1. Чорна рада під Ніжином в «Літописі Самовидця».

  2. Історія козацтва в описі Григорія Грабянки.

  3. Гарячий патріотизм анонімної «Історії русів».

  4. Сум з приводу гетьмансько-старшинських усобиць в «Літо­писі Самійла Величка».

  5. Використання в літописах легенд, переказів, віршів, доку­ментів тодішньою українською мовою.

  6. Використання в літописах лексико-фразеологічного багатства мови, сатири та гумору.

III. «...З літературного боку се явище дуже цінне». (І. Франко).

ДАВНЬОУКРАЇНСЬКА ДРАМАТУРГІЯ ТА ПОЕЗІЯ ЯК ДЖЕРЕЛА РОЗВИТКУ ЖАНРІВ

План

  1. Глибоке народне коріння давньоукраїнської народної драми та віршів.

  2. Шкільництво — осередок літературної творчості.




  1. Шкільна драма на історичну тему: «Володимир» Ф. Проко-повича.

  2. Соціальні мотиви у драмі Г. Кониського «Воскресіння мертвих».

  3. Інтермедії та інтерлюдії — прабабусі комедії в українському театрі.

  4. Піїтика — шкільний предмет. Поезія «мандрівних дяків».

  5. Климентій Зіновіїв — перший український співець праці ремісників, наймитів-бурлаків, селян.

  6. Сатиричні твори І. Некрашевича.

  7. Поєднання книжних традицій з народними, використання гумору й сатири.

III. Значення давньоукраїнської драматургії та поезії для розвитку
нової української літератури та мови.

ТВОРЧІСТЬ ПЕРШИХ ПИСЬМЕННИКІВ КИЇВСЬКОЇ РУСІ ВОЛОДИМИРА МОНОМАХА ТА ІЛАРІОНА

План

  1. Розвиток освіти й красного письменства на Русі.

  2. Мудре слово на сторожі моралі.




  1. Літописи «Повість минулих літ».

  2. «Повчання» Володимира Мономаха.

  1. «Слово про закон і благодать» Іларіона.

  2. Світський характер літератури і тісний зв'язок з християнством.

  3. Художні здобутки давніх письменників.

ІІІ. Значення творчості давніх письменників для зміцнення та само­ствердження Київської Русі як держави.

ІВАН ВИШЕНСЬКИЙ Доповідь про письменника

Іван Вишенський народився в 30—40-х роках XVI ст. в м. Судова Виш­ня на Львівщині. Вірогідно, там здобув початкову освіту. Проживав у Луць­ку та в Острозі. У 70—80-х рр. переселився в Грецію на Афон, де прожив майже сорок років. Помер у 20-х рр. XVII ст., усамітнившись у печері-келії над Егейським морем.

Іван Вишенський — видатний український письменник-полеміст, автор багатьох трактатів і послань. Його діяльність була пов'язана з полемічним протистоянням між католицькою та православною цер­квами в Польській державі. Полеміка загострилася після Берестей­ської церковної унії, яку ухвалив православний церковний собор 1596 р. Тоді частина православних єпископів визнала юридичну зверхність католицької церкви. Прихильників унії почали називати уніатами, або греко-католиками. Деякі православні єпископи не ви­знали унії. Спираючись на підтримку православних братств, вони ви­ступили за збереження попереднього статусу церкви. Церковний роз­кол і пов'язане з ним протистояння зумовили пожвавлення полемічного руху, де кожна сторона обґрунтовувала виправданість власної позиції. Полеміка мала значний суспільний резонанс, що нерідко виходив за межі релігійної та церковної проблематики.

Творчість Івана Вишенського тісно пов'язана з церковним життям. У церковній полеміці він виступив як послідовний прихильник збере­ження давніх традицій українського православ'я. Серед його послань і трактатів особливою силою викривального пафосу відзначається «По­слання до єпископів», де автор засуджує церковних владик, які виступи­ли ініціаторами Берестейської унії. Полеміст звинувачує їх у нехтуванні євангельських заповідей та церковних традицій. Унія для Івана Вишен-ського — логічний наслідок моральної деградації церковних ієрархів, що поставили користолюбство вище за скарби духовного вдосконалення. По­леміст дає церковним владикам надзвичайно гострі негативні характе­ристики, застерігає їх від подальших непродуманих вчинків, закликає до покаяння й виправлення.

ПАРОСТКИ ХУДОЖНЬОЇ ЛІТЕРАТУРИ В ПОЛЕМІЧНІЙ ЛІТЕРАТУРІ

План

  1. Історичні умови виникнення полемічної літератури.

  2. Іван Вишенський — найвидатніший представник полемічної літе­ратури.

  1. Захист людської гідності й громадських прав трудівників міста і села.

  2. Позитивні образи дрібних ремісників та покріпачених селян.

  3. Пристрасне викриття злодіянь проти народу з боку панства та вищого духовенства.

  4. Використання засобів комічного.

  5. Іван Франко про Івана Вишенського.

ІІІ. Світове значення творчості Івана Вишенського.

ПАТРІОТИЗМ ТВОРЧОСТІ ІВАНА ВИШЕНСЬКОГО

План

  1. Іван Вишенський — видатний полеміст-сатирик давньої українсь­кої літератури.

  2. Борець за права і гідність людини.




  1. Духовний зв'язок з батьківщиною під час перебування поза її межами.

  2. Пристрасні «Послання...».

  3. Висвітлення у творах не лише релігійних, а й соціальних проблем.

  4. Співчутливе ставлення до пригноблених та принижених.

  5. Гнівне таврування сатиричним словом жорстокосердців.

III. Утвердження моральних, високогуманних ідеалів у творчості
Івана Вишенського.

ГРИГОРІЙ СКОВОРОДА Доповідь про письменника

Григорій Савич Сковорода народився 3 грудня 1722 р. в с. Чорнухах на Полтавщині. Походив з козацького роду. Здобувши початкову освіту, всту­пив до Київської академії. Повного академічного курсу не закінчив, зали­шивши навчання «студентом богословських наук». Був співаком придвор­ної капели в Петербурзі, входив до складу російської місії в Угорщині. Працював домашнім учителем, викладав у Харківському колегіумі. Через конфлікт з керівництвом колегіуму був змушений залишити посаду. Останні двадцять п'ять років життя, не маючи власної домівки, провів у мандрах. Помер Сково­рода 29 жовтня 1794 р. в с. Іванівці, що на Харківщині.

Сковорода — автор літературних і філософських творів. Їх ідейний зміст підпорядкований пошуку смислу життя людини та визначенню шляхів до щастя. Розуміючи філософію як науку життя, письменник, аби найточніше виразити свої погляди, поступово переходив від літера­турних до філософських жанрів — діалогів, трактатів, притч. Свою поетичну діяльність Сковорода розпочав ще в 50-х рр., а в 70—80-х об'єднав раніше створені поезії у збірку «Сад божественних пісень». Це духовно-філософська лірика, навіяна переважно релігійни­ми переживаннями автора. Найбільшої популярності набула десята пісня збірника «Всякому місту — звичай і права». У пісні двадцятій «Чистий можеш буть собою» автор підносить душевну чистоту як найбільший людський скарб, що не боїться злих наклепів і ворожих підступів. Значна частина поезій Сковороди залишилася поза збірником. Серед них становить інтерес вірш «De libértate» («Про сво­боду»), у якому автор визначає особисту свободу людини як одну з най­більших життєвих цінностей.

Сковорода увійшов в українську літературу як талановитий бай­кар, автор збірки «Байки харківські». Частину творів він написав ще наприкінці 60-х рр., частину — 1774 р. У своїх байках письменник звертається переважно до морально-філософських аспектів життя лю­дини й суспільства. У збірці байок однією з найголовніших є про­блема індивідуального самопізнання та визначення людиною свого природного шляху. У байках «Бджола та Шершень», «Зозуля та Дрізд» автор обґрунтовує ідею «сродної праці», засуджуючи людей, які легковажать своїми природними нахилами. У байці «Собака і Вовк» письменник звертається до з'ясування тих чинників, які спри­яють утвердженню душевної спорідненості й дружніх стосунків між людьми.

Серед філософських праць Сковороди складною побудовою та смис­ловою глибиною відзначається діалог «Алфавіт, чи Буквар світу». Автор звертається до важливих питань самопізнання, визначення людиною своїх природних нахилів, розглядає проблеми «сродної праці» та людського щастя.

Філософський досвід Сковороди відчутно вплинув на розвиток нової української літератури. Його ідеї стали важливим духовним орієнтиром, що визначив особливу увагу українських письменників до морально-філософської проблематики.


ПЕДАГОГІЧНІ ПОГЛЯДИ Г. СКОВОРОДИ

План

  1. Г. Сковорода — педагог, просвітитель, письменник.

  2. «Навчання не труд, а втіха...» (Г. Сковорода).




  1. «...О книги, найкращі порадники і найвірніші друзі!» (Г. Сковорода).

  2. «Як хто посіє в юності, так пожне в старості. Дотримуйся в юності тверезості й непорочності» (Г. Сковорода).

  3. «Здоров'я, соромливість і репутація — найцінніші скарби» (Г. Сковорода).

  4. «Маючи друзів, вважай, що ти володієш скарбом» (Г. Сковорода).

  5. «Якщо ти усвідомлюєш, для чого ти народжений, і працюєш з приємністю, ти щасливий» (Г. Сковорода).

  6. «Хай одержать вони ... скарби — я їм не заздрю. Аби я мав ду­ховні багатства і той хліб духовний... » (Г. Сковорода).

III. Актуальність педагогічних ідей Г. Сковороди в наш час.

УСЛАВЛЕННЯ НАЙВИЩИХ ЯКОСТЕЙ ЛЮДИНИ

У ТВОРЧОСТІ Г. СКОВОРОДИ

План

І . Г. С. Сковорода — видатний філософ, гуманіст, співець людських чеснот.

II. Людина — «коваль свого життя».

  1. Життя в гармонії з природою у поезіях «Гей, поля, поля зе­лені», «Ой, пташино жовтобока».

  2. Чиста «як кришталь» совість — запорука щасливого життя у вірші «Всякому городу — нрав і права... »

  3. Воля — найбільше багатство людини у вірші «De libertate», байці «Чиж і Щиглик».

  4. «Робота наша — джерело радості» в байці «Зозуля та Дрізд».

  5. Праця в природженому ділі — щастя людини в байці «Бджола і Шершень».

III. Мудрість і повчальність думок Г. Сковороди про загальнолюдські
цінності.

ОБРАЗИ ПРИРОДИ У ТВОРЧОСТІ Г. СКОВОРОДИ

План

  1. Г. Сковорода — співець рідної природи.

  2. Гармонія з природою — запорука щасливого життя.




  1. Краса природи в поезіях «Гей, поля, поля зелені», «Вже хмара пройшла. Райдуга в небі грає», «Весна люба, гей, прийшла...».

  2. Природа як джерело поетичного натхнення у вірші «В город не піду багатий — у полях я буду жить...».

  3. Паралелізм «природа — людина» у вірші «Ой, пташино жов­тобока».

  4. Зв'язок з фольклором та пісенність віршів Г. Сковороди про природу.

  5. Краса зображально-виражальних засобів віршів Г. Сковороди про природу.

III. Природа — годувальниця і Муза для Г. Сковороди та для сучас-
них поетів.

ДЛЯ ЧОГО НАМ ПОТРІБНА ТВОРЧІСТЬ Г. СКОВОРОДИ СЬОГОДНІ?

План

  1. Г. Сковорода і його час.

  2. Людина семи талантів.




  1. Філософські погляди Г. Сковороди.

  2. Просвітницька діяльність.

  3. Внесок у розвиток педагогіки.

  4. Поетична майстерність.

  5. Сковорода-байкар.

  6. Мудрість притч та афоризмів.

III. Творчість Г. Сковороди — неоціненний дар прийдешньому поко-
лінню.

ФІЛОСОФСЬКІ РОЗДУМИ СКОВОРОДИ ПРО ЛЮДСЬКЕ ЩАСТЯ

Головними роздумами Г. Сковороди як творчої особистості були роз­думи про щастя людини і шляхи його досягнення. Ними сповнена вся його творчість. «Як хочеш бути щасливим, не шукай свого щастя за мо­рями... не мандруй по Єрусалимах», бо, як вважав Г. Сковорода, воно не тільки поруч з тобою, воно «всередині тебе»: «у твоєму чистому серці, у твоїй чесній душі, що живе за законами Божими і велінням Божим».

Ця думка повторюється у найрізноманітніших варіаціях, сентенціях, біблійних тезах, але найлаконічніше вона передана в формулі: «Щастіє твоє и мир твой, и рай твой, и Бог твой внутрь тебе есть». Досягти щас­тя — означає прислухатися до свого внутрішнього голосу, вислухати себе, тобто сповна увійти «в храм свій», жити в гармонії з природою, з Богом, бо тільки це приносить щастя, це передбачено тобі «блаженною натурою».

Усе, що потрібно людині, сили, які тримають її на світі, протистоять злу, вона має в собі від природи. Треба лише все те пізнати, відкрити в собі й використати на благо.

Основою щастя, як вважав Сковорода, є «сродна праця», тобто та, до якої людина має природний нахил і здібності. Представляючи світогляд українців як трудового хліборобського роду, він почерпнув із народної мудрості здоровий погляд на працю як джерело життя. Від народу пере­йняв він і думку про те, що виховання мусить здійснюватися за принци­пом «вродженості», доречності для тої чи іншої людини. Адже ж маємо у скарбниці народної мудрості безліч висловів, у яких передається бага­товіковий досвід і погляди на працю та виховання: «Знай щвець своє шевство, а в кравецтво не мішайся», «Вовка в плуг, а він у луг», «Сісти на свого коня». У народній фразеології немає дошкульніших оцінок, ніж на адресу тих, хто займається не своїм, хто приміряє на себе чужий кожух: «як корові сідло», «як зайцеві бубон», «як свині налитники» тощо.

Це здоровий народний сміх послужив джерелом висміювання, осуду та оцінки відповідних людських вад і в байках Г. Сковороди. Окремі з названих прислів'їв він використав або як вихідну тезу для розгортан­ня сюжету байки, або ж як сентенцію в моралі. Проте усе запозичене з на­родної скарбниці, як і з світового літературного досвіду (байок Езопа, Ла-фонтена), зазнавало у творчості Сковороди змін, переплавлялося в горнилі його непересічного таланту.

«Сродна праця» приносить щастя, додає сил, «потрібне робить не­важким, важке — непотрібним», бо ж з людиною Бог. Під покровом «бла­женної натури» людині небагато треба докласти зусиль для щастя. Слід лише пізнати себе, а пізнавши, бути діяльною, бо «сродность трудолюбієм утверждається». До того ж неварто потерпати, що Бог одному дав мале, а другому — велике, бо «без сродности все ничто».

Учення Г. Сковороди про шляхи досягнення людиною щастя, хоч і приваблювало своєю мудрістю, було утопічним. Адже йшлося в ньому про природну, а не про суспільну людину. Людина ж поза громадою, поза суспільством, яке часто диктує свої умови,— немислима. Однак учення Сковороди спонукає до роздумів: чи варте чогось те суспільство, яке не цінує в людині вроджених здібностей, не дає їй змоги розкрити себе, реа­лізувати їх сповна?

ТВОРЧІСТЬ Г. СКОВОРОДИ ЯК ВІДОБРАЖЕННЯ

НАРОДНИХ ІДЕАЛІВ І ПРАГНЕНЬ

У свідомість сучасників і нащадків Григорій Сковорода увійшов як народний вільнодумний філософ, як мандрівний учитель життя. Висока освіченість не віддаляла його від простого народу, він прагнув бути «чор­ною сковородою, що пече білі млинці». Тому і твори свої найперше адре­сував тим, хто жив під солом'яною стріхою, вбачаючи у цьому сенс свого щастя і призначення на землі.

Відомо, що твори Г. Сковороди, поширюючись у рукописах, увійшли до репертуару кобзарів і лірників, а один із них («Всякому городу нрав і права») використав Котляревський у п'єсі «Наталка-Полтавка».

Як людина свого часу, як представник просвітительської ідеології, Г. Сковорода видобуває свою філософію на вченні про «природну» лю­дину і шляхи досягнення нею щастя. У природі, перед Богом, на його дум­ку, всі люди рівні. Суспільна організація породжує суспільну нерівність, тобто експлуатацію панівною верхівкою низів, що є неприродним, невла­стивим самому єству людини. А тому Сковорода заперечує не лише існу­ючий суспільний лад, а й будь-яку експлуатацію.

Хижацьку сутність панівних класів розкриває Г. Сковорода у вірші «Всякому городу нрав і права», сатиричне спрямування якого відобра­жає позицію трудового народу.

Поет не приймає також світу, що руйнує в людині людське,— праг­нення до чесної праці, бажання мати серце, «як чистий хрусталь», що та­кож відповідало настроям та ідеалам простої людини. І його найперше цікавлять одвічні людські моральні і духовні цінності. Головне для ньо­го — подивитися в корінь, з'ясувати причину всіх людських бід, яка, на думку просвітителів, полягала у відступах від Богом заведеного порядку, природного життя. Цей погляд знайшов своє відображення у «Баснях харьковскіх». Мудрість байок Сковороди — це в основі своїй мудрість трудящої людини з її розумінням добра і зла.

Із джерела народного уявлення про світ, народного розуміння пер­шооснови щастя — і мотив вільної, незалежної від будь-яких умов і об­ставин людини. Тема «вольності» є однією з провідних тем у творчості Г. Сковороди:

О, когда б же мне в дурні не пошитись, Даби вольности не могла как лишитись. Волю як першооснову щастя Г. Сковорода ідеалізував не лише в твор­чості, а й у житті. Уникаючи будь-якої залежності від суспільства, місця й обставин, що могли б уярмити його свободу, він у товаристві пса ходив від села до села, не маючи з собою жодного добра, окрім кількох книжок. А тому й заповідав на надгробку написати: «Світ ловив мене, та не впіймав».

ВЕЛИЧ I БЕЗСМЕРТЯ Г. С. СКОВОРОДИ


Благословенні ви, сліди, Не змиті вічності дощами, Мандрівника Сковороди З припорошілими саквами, Що до цілющої води Простує, занедбавши храми.

М. Рильський

Життєвий шлях видатного українського філософа Григорія Савича Сковороди є прикладом гуманізму і самопожертви. За своє подвижницьке життя мандрівний філософ сходив багато доріг. Він ішов до людей, щоб навчити їх бути щасливими.

Творчий шлях великого мислителя розпочався в той час, коли в Російській імперії занепадав феодальний лад. Йому на зміну приходив новий, капіталістичний, що ніс із собою посилення розвитку національної культури і в той же час нові форми приборкання національних рухів уря­дом. Г. С. Сковорода був у числі видатних особистостей свого часу, які віддали свій голос на захист уярмленого народу: «А мій жребій з голяка­ми...». Народ України сподівався на захист доброї цариці, а одержав царсь­кий указ про закріпачення. I Сковорода став на захист покріпаченого народу, розвінчуючи можновладців несправедливого світу:

О міре! Мір безсовісній!

Надежда твоя в царях!

Мниш, что сей брег безнавЪтный!

Вихрь развЪет сей прах.

(«Кто сердцем чист и душею»)

Велич Г. С. Сковороди полягає в тому, що він шукав шляхів для пізнання світу і людського буття, щоб дати поради сучасникам, як змінити життя на краще. Літературна спадщина великого філософа викликає у ме­не захоплення жанровим розмаїттям, адже його перу належать і філософські діалоги, трактати, і байки, і пісні, і афоризми. Але всі ці твори автор підпорядкував єдиній меті — просвітительській.

Незотлінний слід мандрівний філософ залишив і на педагогічній ниві. Для учнів він був не лише наставником, а і другом, виховував у їхніх сер­цях любов до рідного краю і потяг до знань. Більшість учнів Сковороди стали видатними вченими. Для багатьох своїх сучасників Сковорода був українським Сократом, українським Ломоносовим. Його філософські ідеї і безкомпромісне життя ставали прикладом. Мандрівний філософ вірив у людину, у її гідність. Він стверджував, що людина посідає в природі особ­ливе місце, тож метою людського життя є щастя. У своїх творах Сково­рода доводив, що ніякі матеріальні блага і почесті не зроблять людину щасливою. Лише улюблена справа, щира дружба дають відчуття щастя. У байці «Соловей, Жайворонок і Дрізд» письменник наголосив: «Друж­би не можна ні випросити, ні купити, ні силою вирвати... Щасливий, хто хоч саму тільки тінь доброї дружби нажити спромігся. Нема нічого до­рожчого, солодшого і кориснішого за неї».

Г. С. Сковорода до кінця своїх днів залишився зі своїм народом. Тво­ри Сковороди стали народними піснями. Творчість видатного митця стала підґрунтям для творчості його послідовників, видатних письменників-гуманістів XIX століття. Не одне покоління звертатиметься до мудрості Григорія Сковороди, прагнучи втілити мрію людства про створення гуманістичного суспільства.

ІВАН КОТЛЯРЕВСЬКИЙ Доповідь про письменника

Іван Петрович Котляревський народився 29 серпня 1769 р. в Полтаві в сім'ї канцеляриста. Навчався в духовній семінарії, працював канцелярис­том, домашнім учителем. Майже дванадцять років перебував на військовій службі. Повернувшись до Полтави, працював наглядачем (завідувачем) Будинку виховання дітей бідних дворян. Брав участь у діяльності масонської ложі «Любов до істини». У 1818-1821 рр. вико­нував обов'язки директора Полтавського театру. Упродовж тривалого часу обіймав посаду попечителя полтавських богоугодних закладів. Помер письменник 29 жовтня 1838 р., похований у Полтаві.

Котляревський вважається першим представником нової украї­нської літератури. Він відомий як автор «Енеїди», «Наталки Пол­тавки» й «Москаля-чарівника». Над «Енеїдою» письменник працю­вав понад чверть століття. Поема є бурлескно-травестійною перероб­кою твору давньоримського автора Вергілія, у якому розповідається про пригоди мандрівної ватаги троянців на чолі з Енеєм. Згідно з ви­могами бурлескно-травестійного жанру, український автор змінив на­ціональне тло першоджерела. Персонажі давньоримського твору на­були виразних українських рис — троянців з поеми Котляревського цілком правомірно ототожнюють з українським козацтвом. Письмен­ник прагнув якнайповніше змалювати традиційний народний побут. Недарма його «Енеїду» називають енциклопедією української ста­рожитності.

Яскравим явищем в історії української драматургії є п'єси Котляревсь­кого. Вони були створені 1819 р. і тоді ж уперше виставлені на сцені Пол­тавського театру. Серед них особливої популярності набула «Наталка Полтавка». Майстерність у змалюванні персонажів, їхня природність, м'який гумор, вдало дібрані пісні — усе це зумовило високі сценічні якості твору.

Художні здобутки Котляревського помітно вплинули на розвиток української літератури ХІХ ст. Поезія і драматургія після Котляревсько­го надовго зберегли риси його стилю.

ЩО ТАКЕ ЩАСТЯ І ЯК ЙОГО РОЗУМІЮТЬ ПЕРСОНАЖІ П'ЄСИ І. КОТЛЯРЕВСЬКОГО «НАТАЛКА ПОЛТАВКА»

План

  1. Майстерність І. Котляревського у зображенні людських харак­терів, народної психології.

  2. Спільне та відмінне у розумінні поняття «щастя» героями п'єси «Наталка Полтавка».




  1. Чесне життя в праці разом із коханим (Наталка).

  2. Як доля складеться (Петро).

  3. Поруч з розумною, красивою, моторною дружиною (Возний).

  4. «Де не посій — там і вродиться» (Виборний).

  5. «Я знаю, що потрібно дочці для щастя» (Горпина).

  6. Що об'єднує героїв п'єси і що їх роз'єднує?

  7. Покірність долі чи боротьба за щастя?

III. Добросердя, взаємна любов — це щастя.

НОВАТОРСЬКИЙ ХАРАКТЕР П'ЄСИ І. КОТЛЯРЕВСЬКОГО «НАТАЛКА ПОЛТАВКА»

План

  1. Розвиток української драматургії до І. Котляревського.

  2. Поєднання Котляревським традицій і нове бачення ролі театру, драматургії.




  1. Позитивні образи героїв із народу.

  2. Народна пісня як засіб розкриття характеру.

  3. Напруженість і природність розвитку сюжету.

  4. Стрункість композиції

  5. Індивідуалізована мова персонажів.

  6. Прийом протиставлення.

  7. Широке використання народного гумору.

III. «Наталка Полтавка» І. Котляревського — новий крок у розвит-
ку української драматургії та професійного театру.

ПІСНЯ ЯК ВІДОБРАЖЕННЯ ХАРАКТЕРІВ ГЕРОЇВ У П'ЄСІ І. П. КОТЛЯРЕВСЬКОГО «НАТАЛКА ПОЛТАВКА»

З давніх-давен знали українців як людей співучих, бо на нашій землі не тільки кожне село чи місто мало свою пісню, а й кожна людина, у якої була добра і чиста душа. Казали, скільки зірок у небі, скільки крапель у морі, стільки й пісень в Україні. Не було колись жінки чи дівчини, яка не вміла б вишити собі рушник чи сорочку. І так само не було в Україні дівчини, яка б не співала. Мрії, прагнення, сподівання — все це знаходило вияв у пісні.

Українська пісня надає колоритності літературним творам, самобут­ності. Майстерно використав народні пісні Іван Котляревський у п'єсі «Наталка Полтавка». Та пісні у цьому творі є не тільки окрасою чи роз­важальним додатком, а активним засобом характеротворення героїв. Пісні відіграють важливу роль у характеристиці героїв, підкреслюють їхні на­строї, розкривають їх душу, вдачу та внутрішній світ.

Пісня «Ой я дівчина полтавка» розповідає нам, що Наталка дівка про­ста, з добрим серцем, що за нею упадає багато хлопців, але до них вона байдужа, бо кохає тільки Петра, і тільки з ним вона буде щаслива та весе­ла. Портрет головної героїні доповнює пісня «Видно шляхи полтавськії і славну Полтаву», з якої ми дізнаємося, що Наталка — небагата, але чес­ного роду, не цурається ніякої праці, що найбільшим багатством дівчини є її добре ім'я: «Пошануйте сиротину і не вводьте в славу». Пісня «Ой мати, мати! Серце не вважає» допомагає побачити у Наталці такі риси, як наполегливість та рішучість у боротьбі за щастя. Наталка вважає, що «.лучше умерти, як з немилим жити, сохнуть з печалі, щодень сльози лити». І все-таки материні сльози та умовляння змусили Наталку пого­дитися на нерівний, нещасливий шлюб із возним. Коли дівчина відважи­лася пожертвувати своїм коханням, молодістю, щастям, з її уст ллється сумна, тужлива пісня «Чого вода каламутна», яка вражає глибиною і люд­ських переживань, і горя, і туги.

Наталчині пісні живуть і співаються і зараз, зігрівають наші душі своєю щирістю і теплотою, чарують своєю красою та мелодійністю.

Своєрідний пісенний портрет має і Петро. Саме в піснях показані його волелюбна душа та козацька вдача. А у пісні «Сонце низенько» Петро зізнається у своєму щирому і вірному коханні до Наталки. Пісня передає і настрій парубка, і його прагнення швидше побачитися з коханою дівчиною.

Пісні допомагають розкрити характер Миколи — дотепного, весело­го, здатного і на гостре слово, і на жарт. Микола сповнений почуття на­ціональної гордості за славних прадідів-козаків, які хоробро боронили рідну землю від ворогів. Про це Микола співає у пісні «Ворскло річка невеличка». А пісня «Гомін, гомін по діброві» є свідченням його незалеж­ного безкорисливого характеру.

Вдача Терпилихи розкривається у пісні «Чи я тобі, дочко, не добра желаю». Вона по-своєму турбується за долю дочки, прагне бачити її щас­ливою та багатою.

Життєві принципи та світогляд возного відбиті у пісні «Всякому го­роду нрав і права». Він виправдовує насильство і вважає природним, що:

Всякий, хто вище, то нижчого гне,— Дужий безсилого давить і жме, Бідний багатого певний слуга, Корчиться, гнеться перед ним, як дуга.

А почувши пісню «От юних літ не знал я любові», мені стає жаль возно­го, що його серце не зігрівало велике, чисте людське кохання.

У п'єсі співають усі. І ці пісні розкривають кращі риси українського народу: його щирість і волелюбність, відчайдушність і чуйність. Народ­на пісня, думаю, житиме вічно, бо в наш час вона:

.зорею засіяла, Птицею злетіла. Своїм співом солов'їним Душу полонила.

ЛЮБОВ ВОЗНОГО— ПОЧУТТЯ ЩИРЕ ЧИ КОРИСЛИВЕ?

Найбільше почуття, що є в серці людини,— кохання. Коли воно за­роджується, то і світ здається прекраснішим, і небо блакитнішим, і люди привітнішими. Воно може змінити людину, зробити її щасливою.

Кохання приходить нежданно. Може, і возного Тетерваковського воно застало зненацька, коли він вперше побачив Наталку. Возний сам зізнається: «Так знай же, що я тебе давно уже полюбив, як тільки ви перейшли жити у наше село». Він щиро любить дівчину, бо і в пісні, і в розмові з Наталкою кілька разів признається: «Люблю тебе до безко­нечності». Могли це бути і пусті слова, та наміри возного тоді не були б такі серйозні. Тетерваковський прямо говорить: «Я тобі коротенько ска­жу: я тебе люблю і женитись на тобі хочу». Він наївно передає виборно­му свою розмову з Наталкою, просить, щоб Макогоненко став посеред­ником між ним і дівчиною. Навіть обіцяє: «Єжелі виіграєш любов ко мні Наталки і убідиш її доводами сильними довести її до брачного моє-го ложа на законном основанії, то не пожалію нічого для тебе». Це свідчить, що возний закохався по-справжньому, щиро, бо наважився пе­реступити звичаї свого кола, узяти за дружину бідну селянку.

Возний, як і всі закохані, радіє зустрічам із Наталкою, хоче вилити їй свою любов, розповісти про своє велике почуття, і навіть не помічає наївності та комедійності залицянь. Замість простих, зрозумілих слів, возний удається до книжних конструкцій, до заплутаних виразів. Так, звертаючись до Наталки, замість того щоб сказати: хочу почути від тебе слово люблю, він говорить: «.желаю із медових уст твоїх слишати уми-лительноє названіє, сообразноє моєму чувствію». А як він освідчується у коханні! Якій дівчині сподобається порівняння з ягницею: Безмірно, ах! Люблю тя, дівицьо, Как жадний волк младую ягницю.

Смішною і нікчемною видається пісня возного «От юних літ не знал я любові», яка рясно пересипана канцеляризмами та церковнослов'яніз­мами. Душевне піднесення, високі почуття до Наталки він називає «воз-женієм в крові». Вид дівчини

Утробу всю потряс; Кров взволновалась,

Душа смішалась; Настал мой час!

Тетерваковський щиро радіє, заручившись із Наталкою. Він ділиться своєю радістю з Миколою, розповідаючи йому, що заручився «з най­кращою зо всього села і всіх прикосновенних околиць дівицею». А коли він зрозумів, що Наталки не втримати, то і тоді не вдається до насиль­ства та грубощів, а виявляє гуманне ставлення до дівчини. Возний відмов­ляється від Наталки: «Я одказуюсь од Наталки і уступаю Петру во вічноє і потомственноє владєніє з тим, щоб зробив її благополучною». Думаю, це теж свідчить про щирість його почуттів, бо хоче, щоб Наталка була щасливою, бо не може дозволити їй кинутись у Ворсклу.

ДУШЕВНА КРАСА НАТАЛКИ У П'ЄСІ І. П. КОТЛЯРЕВСЬКОГО «НАТАЛКА ПОЛТАВКА»

П'єса І. Котляревського «Наталка Полтавка» — це надзвичайно кра­сивий, багатий твір. Створюючи цю п'єсу, автор намагався показати дійсну картину побуту українських селян, їх взаємин. Котляревський із за­хопленням подає образ чесної, доброї людини і жорстоко засуджує нега­тивні риси панівного класу: жадібність, хабарництво, обмеженість.

Микола, Петро, Наталка — герої, які приваблюють душевною красою, щирістю, добрим, палким серцем. У зовсім іншому плані постають перед нами виборний і возний — представники панівного класу. Але, зна­йомлячись із ними, не можна сказати, що це якісь схематичні образи.

Одним із головних образів п'єси є Наталка — проста селянська дівчи­на. Але щось у ній є незвичайне, дуже красиве. Це багатство душі, скромність, працьовитість, повага до старших. Дуже приваблює те, що у Наталки немає жодної негативної риси. Вона — приклад для всіх україн­ських дівчат. З перших рядків п'єси ми дізнаємося, що вона — «золото — не дівка!» Так її характеризує виборний Макогоненко. Від нього ми та­кож дізнаємося про її минуле та сьогочасну бідність: «Сирота та іще й бідна».

З характеристики Наталки іншими дійовими особами ми дізнаємо­ся, що вона струнка, красива дівчина. Але, крім цього, Наталка роботяща, «до всякого діла дотепна». Виборний блискуче підмічає всі риси дівчи­ни: «.Розумна, моторна.. , яка трудяща, яка рукодільниця.»

Наталка любить землю, пісні, створені на цій землі. Певне, Наталка не тільки талановита, вона й гаряча патріотка.

Дівчина знає багато народних пісень, які не зрівняти з піснями возного Тетерваковського. Вона виливає через них свої почуття, веселі чи сумні.

Наталка має добре, щире серце. Вона ніжно любить свою матір і го­това слухатись навіть тоді, коли Терпилиха намагається примусити її вийти заміж за возного, багатого пана: «Мамо! Все для тебе стерплю.» «Об розумі і добрім серці Наталки нічого й говорити», — промовляє ви­борний.

Наталка справді розумна дівчина. Вона вміє красиво висловити свою думку, правильно оцінити події. Дівчина розуміє, що вона нерівня возно­му: «Ви пан, а я сирота...», «у пана така жінка буде гірше наймички... буде кріпачкою». У цих репліках ми бачимо гострий критичний розум героїні, її протест проти кріпаччини.

Найпрекрасніша риса Наталки — вірність у коханні. Вона щиро кохає свого милого Петра, хоч уже не бачила його чотири роки. Дівчина з на­дією чекає його повернення із заробітків:

Де ж ти милий, чорнобривий, Де ти, озовися. Як я бідна тут горюю, Прийди подивися.

Зболіле серце Наталки не може відцуратися від коханого, хоча їй на­тякають на його зраду, а, може, й смерть. Вона з надією чекає його.

Наталка рішуча дівчина. Заради благополуччя матері вона здатна до самопожертви: готова покинути Петра та йти за возного.

У своїй боротьбі за власне щастя героїня проявляє більше наполег­ливості, ніж Петро. Ми чуємо й від Миколи, побратима Петра, захоплен­ня Наталкою: «От дівка, що і на краю пропасті не тільки не здригнулась, а і другого піддержує».

Із великим почуттям особистої гідності Наталка оберігає своє чесне ім'я, говорячи возному: «Моє все багатство єсть моє добре ім'я; через вас люди начнуть шептати про мене.» Вона ніколи не дозволить принизити себе. І скромністю вона наділена неабиякою:

Дівка проста, некрасива,

З щирим серцем, не спесива,—

так характеризує сама себе дівчина, хоч інші справедливо вихваляють її.

Найкращою характеристикою Наталки є її красива, багата, образна мова. Майже в кожній її репліці чуються влучні народні прислів'я: «А ніхто не віда, хто як обіда», «Знайся кінь з конем, а віл з волом» та інші, які добре розкривають соціальну суть людей. На фоні мовного ба­гатства Наталки мова возного видається обмеженою, черствою, бо вона й виражає його сутність: кохає він Наталку «как волк младую ягницю». Інших слів він не знає, вся його мова пересипана канцеляризмами, ру­сизмами, недоречним «теє-то, як його».

Наталка шанобливо ставиться до старших — Макогоненка, возного, хоч який він їй осоружний. Ця риса притаманна більшості українських простих людей, а Наталка — дочка свого народу.

Уже готують Наталчине весілля з возним. Скільки душевного болю зазнає Наталка!

Та несподівано з'являється Петро, і Наталка заявляє, що не піде заміж за возного. Нечувано! Наталка йде проти вікових звичаїв, за якими за­сватана дівка не має права відмовитись від шлюбу. Возний погрожує штрафом, карою. Але Наталка готова краще утопитися, ніж бути за возним, бо її справжній наречений повернувся. А якщо не так, то вона готова навіть відректись від Петра, щоб ні за ким не бути, особливо за возним. Цим вона вражає душі людей, навіть поступається своїми правами. Отака Наталка!

Фінал щасливий. Возний відмовляється від Наталки — вона стане під вінець з Петром.

До чудових рис Наталки треба придивлятися й сучасним дівчатам. Я думаю, що образ Наталки, простої української дівчини,— це приклад усім нашим дівчатам.

ІСТОРИЧНІ ПЕРЕДУМОВИ НАПИСАННЯ ПОЕМИ І. П. КОТЛЯРЕВСЬКОГО «ЕНЕЇДА»

І. П. Котляревський увійшов в історію української літератури як за­сновник нової української літератури, що заклав фундамент літератур­ної мови на народній основі, справу якого розвинув і утвердив великий Шевченко. «Енеїда» І. П. Котляревського — перший твір нової українсь­кої літератури. Які ж історичні передумови її появи?

І. П. Котляревському судилося жити на межі двох століть — XVIII і ХІХ, які були багаті на різні історичні події, що мали велике значення в розвитку української нації. Передусім зруйнування царицею Катериною ІІ Запорозь­кої Січі, позбавлення влади гетьмана і скасування гетьманства, а це означало, що наставали часи підкорення України Росією, період колоніального піддан­ства, приниження української нації, занепад української культури.

У цей час у літературі триває розвиток барокової літератури, широкої популярності набуває бурлеск. А бурлескні жанри пов'язані з пародіюван­ням високої, урочистої тематики. Особливо зручною для бурлескно-травес­тійного пародіювання виявилась Верґілієва «Енеїда». У літературі це і пері­од розвитку української поезії, застосування народної мови в літературі.

У 1775 року було зруйновано Запорозьку Січ. Козаки подались у ман­дри за Дунай, на Кубань. Волелюбні козацькі мотиви відображені в поемі «Енеїда» — творі про українське життя другої половини XVIII — першої половини ХІХ ст. Письменник жив у цей період, знав відношення про­стого люду до цих подій, усвідомлював необхідність протистояти імперській політиці, підняти патріотизм свого народу. Це змусило поета переодягти своїх героїв. Хоч і були герої під масками троянців, але ні грецькі імена героїв «Енеїди», ні те, що Січ названа Троєю, не ввело чи­тачів в оману — всі розуміли, про що і про кого йдеться:

Еней був парубок моторний І хлопець хоть куди козак.

А розділи, де троянці співають запорозькі пісні, де згадується про Геть­манщину — це нагадування народові про його славне минуле і заклик його відновити.

Отже, треба розглядати «Енеїду» удвох ракурсах: у першому — реальні мандри запорозьких козаків після зруйнування Січі; у другому — канва сюжету Верґілія. І як бачимо, виходячи зі змісту, перший домінує над другим, що дозволяє зробити висновок про те, що герої «Енеїди» І. Котляревського — це типи національних характерів, а конкретніше — як запорозьких козаків:

Так славнії полки козацькі Лубенський, Гадяцький, Полтавський В шапках, було, як мак, цвітуть.

«Енеїда» І. П. Котляревського — твір просвітительського реалізму, бо він обстоював життя суспільства на засадах природної рівності, справед­ливості, а не на засадах переваги сильного. А слова-вимоги Юнони:

Нехай поселить тут свій рід. Но тілько щоб латинське плем'я Удержало на вічне врем'я Імення, мову, віру, вид,

звучать дуже актуально і нині. Тож перечитайте «Енеїду» Котляревсько­го — цю перлину і перший паросток нової української літератури, вер­шину досягнень української поезії травестійно-бурлескного характеру, в якій знайдете багато цінного про життя, культуру, традиції минулого нашого народу.

1   ...   10   11   12   13   14   15   16   17   ...   53



Схожі:

Твори поради плани доповіді твори реферати iconКонкурс по 2 різнохарактерні твори (українські народні, сучасні популярні пісні, твори вітчизняних, зарубіжних авторів, авторська пісня) із супроводом, без супроводу, або фонограма (-)
Загальна тривалість виступу колективу до 10 хв., виступ солістів і ансамблів малих форм – 8 хв
Твори поради плани доповіді твори реферати iconІнформація хзош №131
В фонді шкільної бібліотеки хзош №131 є у наявності програмні твори 5-9 класі з інтегрованого курсу «Література» та твори з української...
Твори поради плани доповіді твори реферати icon1. Твори класиків української літератури
Твори класиків української літератури (в тому числі лауреатів Національної премії ім. Т. Г. Шевченка)
Твори поради плани доповіді твори реферати iconКнига на сайте: Сканирование и распознавание текста: сайт «Ирпенская буквица» передмова
Укладач низки антологій, деякі його твори перекладалися угорською та іншими мовами. З 1971-го до 1985-рр його твори не видавалися,...
Твори поради плани доповіді твори реферати iconДокументи
1. /Реферати по ЗВ/Iсторiя збройних сил Украхни. фх участь у ВВВ.doc
2. /Реферати...

Твори поради плани доповіді твори реферати icon"Знавці творчості Т. Г. Шевченка"
Як в Україні називали мандрівних співців, що в супроводі музичних інструментів виконували народопісенні твори? (кобзарі)
Твори поради плани доповіді твори реферати iconТема: «Як ведмідь зимує» Дидактична мета
Закріпити вміння дітей уважно слухати літературні твори, сприймати та аналізувати їх зміст
Твори поради плани доповіді твори реферати iconКнига на сайте: Сканирование и распознавание текста: сайт «Ирпенская буквица»
Издание: Стельмах М. Вибрані твори. Передмова М. Ткачука. –К.: Сакцент Плюс, 2005
Твори поради плани доповіді твори реферати iconКонтрольна робота життя І творчість м. Коцюбинського та о. Кобилянської
Твори яких українських письменників спрямували М. Коцюбин­ського ще хлопцем «на свідомий український шлях»?
Твори поради плани доповіді твори реферати iconІv всеукраїнський вокальний конкурс «Весняні наспіви 2013»
Виступ учасників конкурсу номінації «Народний спів»- 2 твори (ІІ корпус університету, актова зала)
Твори поради плани доповіді твори реферати iconТема: світ дитинства мета
Обладнання. Твори А. Костецького, В. Сухомлинського, Г. Бойка, Ю. Ярмиша, В. Кави, Н. Забіли, Б. Стельмаха, О. Вишні. Роботи учнів...
Додайте кнопку на своєму сайті:
Документи


База даних захищена авторським правом ©te.zavantag.com 2000-2017
При копіюванні матеріалу обов'язкове зазначення активного посилання відкритою для індексації.
звернутися до адміністрації
Документи