Про вивчення 2010 /2011 навчальному році icon

Про вивчення 2010 /2011 навчальному році




Скачати 378.92 Kb.
НазваПро вивчення 2010 /2011 навчальному році
Дата конвертації25.09.2013
Розмір378.92 Kb.
ТипПрограма

Про вивчення 2010 /2011 навчальному році

шкільних історичних дисциплін


У 2010-2011 навчальному році учні 5–9 класів навчатимуться за програмою 12-річної школи “Історія України. Всесвітня історія. 5–12 класи”, яка розміщена на сайті Міністерства освіти, а також видрукувана у видавництві “Перун” у 2005 р. Для учнів 11 класу чинною є програма “Історія України. Всесвітня історія. 5–11 класи (Київ, “Шкільний світ”, 2001р.).

Для 11 класів суспільно-гуманітарного профілю чинними є програми з історії України (журнал “Історія в школах України”, №4, 2003), всесвітньої історії (журнал “Історія в школах України”, №2, 2002), а також видані окремою брошурою у видавництві “Педагогічна преса”, 2004 р.

Для 11 класів інших профілів чинними є програми, опубліковані в пресі та видрукувані окремими брошурами у 2001р. (Київ, “Шкільний світ”) та у 2004 р. (“Педагогічна преса ”).


Програма з історії України у 10 класі охоплює 1900-1921 роки, що були переломними як для вітчизняної, так і світової історії. Українські землі на початку ХХ ст. входили до складу Російської та Австро-Угорської монархій, тому особливості економічних, політичних і соціокультурних процесів, що відбувались, значною мірою були обумовлені розвитком цих держав. Зокрема відставання їх у модернізаційних процесах від провідних європейських країн на початку ХХ ст. призвело до прискореного, наздоганяючого характеру модернізації та певних диспропорцій в економічному й соціальному розвитку українських земель (відставання аграрної сфери від індустріальної, різке розшарування населення, соціальне напруження тощо).

Методологічною основою, стрижневою змістовою лінією курсу історії в 10 класі є концепція модернізації. Саме вона, адаптована на вік старшокласників, дозволяє поєднати погляди на історію початку ХХ століття як у вітчизняному, так і всесвітньому вимірах та «вписати» історію України в контекст історії зокрема європейських країн. Теорія модернізації розробляється в літературі з 50-60- років ХХ ст. й опирається на поняття соціального прогресу. Під модернізацією розуміють перехід від аграрного до індустріального, від традиційного до модерного суспільства, щ о розпочався в Європі з ХVІ ст.

Модернізація – комплексний процес якісного оновлення всіх сфер життєдіяльності спільноти: економічної, культурної, правової, моральної, соціальної тощо, а саме:

  • в економічній сфері – швидкий розвиток промисловості, її індустріальної бази, прискорення науково-технічного прогресу, збільшення виробництва товарів широкого вжитку, що призводить до поширення благополуччя, процвітання й вирішення багатьох соціальних проблем.

  • у соціальній сфері – зростання соціальної мобільності, урбанізація, зменшення кількості сільського населення, поява нових соціальних груп;

  • у політичній сфері – розширення функцій держави, формування демократії сучасного типу, зокрема поглиблення конституційного процесу;

  • у сфері культури і суспільної психології – трансформація (або знищення) традиційних цінностей, індивідуалізація людини, виникнення й розповсюдження масової культури; культурна своєрідність відходить на задній план, а посилюється те, що об’єднує – загальнолюдські цінності.

Модернізацій ні процеси відбуваються нерівномірно; виділяють різні «ешелони модернізації». Принципово важливим є положення про те, що для країн «першого ешелону» , тобто з них все і почалось, вона була органічним процесом, а для другого і третього – в різній мірі нав’язаною зовні або зсередини.

Україну відносять до «другого ешелону» модернізації, Саме цим і пояснюється форсований її характер: провідна роль держави, болісний характер змін, великий спротив традиційних структур і суспільної свідомості, - на модернізаційному шляху Україна була приречена на труднощі й протиріччя: «Західна Україна випереджала східну в політичному вимірі модернізації, а Східна – Західну в економічному» (Я. Грицак). Слід відзначити, що модернізація не була тотальним явищем: елементи модерності співіснували з елементами традиційного суспільства, навіть накладались на нього. Темпи модернізації в європейських країнах і українських землях були різними, але за сутністю вони були подібними, тому історія України тієї доби не може розглядатись поза загальноєвропейським контекстом. Саме тому входження України в модерний світ на початку ХХ століття – ключове, наскрізне питання курсу історії в 10 класі.

Для класів академічного, універсального, філологічного, економічного профілів, природничо-математичного, технологічного, художньо-естетичного, спортивного напрямів чинними є програми рівня стандарту / академічного рівня з історії України (автори Пометун О.І., Гупан Н.М., Фрейман Г.О.) та всесвітньої історії (автор Ладиченко Т.В. та ін.). Програми включають по 35 годин на рік (1 година на тиждень) і розміщені на сайті МОН.

Для класів історико-філологічного, правового, філософського профілів чинними є програми з історії України (автори Пометун О.І., Гупан Н.М., Фрейман Г.О.) та всесвітньої історії рівня стандарту / академічного (автор Ладиченко Т.В. та ін.). Програма з історії України розрахована на 70 годин на рік (2 години на тиждень). Під час розробки календарних планів зі всесвітньої історії вчитель користується названою програмою, яка розрахована на 35 годин. При цьому він може на свій розсуд збільшити кількість годин на вивчення конкретної теми, спланувати роботу з джерелами, диспути тощо.


Для названих класів Міністерство рекомендує до використання 2 підручники.

Концепція підручника з історії України авторів Гупана Н.М., Пометун О.І., Фреймана Г.О. базується на тому, що він має використовуватись як на уроці для самостійного засвоєння матеріалу, так і під час виконання домашньої роботи. Тому його текст побудований чітко, ясно, послідовно, логічно, коротко викладений, розділений на невеличкі за обсягом смислові частини, які можуть бути реально засвоєні всіма учнями без допомоги вчителя. Оскільки учні розрізняються за рівнями пізнавальних можливостей, об’єктивна “середня” складність окремих частин змісту може бути підвищена шляхом самостійного опрацювання учнями поданих прямо в тексті кожного параграфа джерел: письмових документів, фотодокументів, картографічних, статистичних матеріалів тощо за завданнями, що їх супроводжують.

Текст підручника написаний максимально політично нейтрально й є багато аспектним (у тексті і документах подані різні точки зору на події, постаті тощо). Разом з тим, підручник безумовно орієнтований на виховання громадянина - патріота України, який співчуває трагічним сторінкам історії своєї Батьківщини і пишається героїчними.

Автори підручника Реєнт О.П. і Малій О.В. для успішного опанування змісту курсу історії України запропонували крім основної інформації додаткову: мапи, ілюстрації, хронологічну таблицю, словник історичних термінів і понять. Рубрика «Документи і матеріали» дозволяє конкретизувати, доповнити, ілюструвати навчальний текст параграфа, знайомить із різними інтерпретаціями історичних процесів в українських землях на початку ХХ ст., сприяє розвитку вмінь проблемно-пошукового й творчого характеру, надає можливості для організації самостійної навчальної роботи; рубрика «Персоналії» містить біографічний матеріал, призначення якого – викликати інтерес до історичних діячів, життя й діяльність яких були пов’язані з Україною.

Для класів історичного профілю чинними є програми з історії України (автори Кульчицький С.В., Лебедєва Ю.Г.) та всесвітньої історії (Ладиченко Т.В., Черевко О.С., Камбалова Я.М.). Програми включають по 105 годин на рік (3 година на тиждень).

Для класів історичного профілю Міністерство рекомендує підручник автора Турченка Ф.Г. У ньому запропонований методичний апарат із розгалуженою системою запитань і завдань, використана методика розвитку елементів критичного мислення. Подані таблиці, схеми, графіки і діаграми, які допоможуть учням унаочнити свої уявлення про історію України 1900–1921 рр., використані ілюстрації, історичні карти і документи, які сприятимуть конкретизації уявити життя людей початку ХХ ст. і полегшать розуміння складності історичних процесів. Наприкінці кожного розділу подана хронологічна таблиця. Для швидкого пошуку потрібних фактів, матеріалів, рубрик учням допоможе апарат орієнтування: піктограми, колонтитули, шмуцтитули та інші.

ХХ ст., яке називають «коротким століттям», починаючи з 1914 р. – початку Першої світової війни – це час імперіалізму, становлення націй, бурхливого технічного розвитку, що руйнував традиційне суспільство. Століття, особливо перша його половина, виявилося одним із найбільш драматичних і суперечливих в історії цивілізації. Воно вмістило в собі як найвеличніші досягнення людства, так і найбільші його трагедії. З одного боку підвищилася якість життя для мільйонів людей, але це також було століття занепаду в багатьох частинах земної кулі.

Різко зросли темпи економічного росту, і при цьому змінилась його якість: відтепер визначальним складником економічного потенціалу країни ставала її індустріальна міць. Пара, що була головним робочим тілом в індустрії й на транспорті ще в середині XIX ст., поступово витіснялася новими видами енергії – електрикою й двигунами внутрішнього згоряння. Це не лише сприяло підвищенню ефективності промислового виробництва через набагато більш високий коефіцієнт корисної дії електричних і дизельних моторів, а й означало набагато більш широке застосування індустріальних методів у тих галузях людського життя, які не були охоплені індустріалізацією в попередню епоху. Саме на початку ХХ ст. почалася широкомасштабна механізація сільського господарства (з’явилися трактори, комбайни, доїльні машини), у торгівлі з’явилися великі магазини, оснащені сучасним торговельним устаткуванням) і в побуті – перші предмети тривалого користування (холодильники, пральні машини, пилососи). На рубежі століть з'явились радіо й телефон, міський електротранспорт, автомобілі і літаки.

По суті відбулася друга промислова революція, результатом якої стала заміна парового двигуна на електродвигун і двигун внутрішнього згоряння. Не тільки у виробництво, але й у побут мільйонів людей, почали впроваджуватися водогін, парове опалення, каналізація, електричне освітлення, газопостачання, телефон, автомобілі, електроприлади. Найбільші міста провідних країн набрали того вигляду, що в цілому зберігається й понині: широкі проспекти, придатні для руху автотранспорту, з міським електротранспортом, з електричним висвітленням, багатоповерховими будинками з усіма зручностями.

У період між 1900 і 1914 рр. відбувалося стрімке зростання виробництва й матеріального добробуту населення. Слово «прогрес» стало одним із найбільш уживаних. У політичному житті найбільш успішних країн Європи й у США утвердились ліберальні порядки, засновані на повазі до громадянських прав людини, до приватної власності. При цьому залишалася дискримінація в політичному житті жінок, а також афроамериканців у США.

За результатами конкурсу в загальноосвітніх навчальних закладах країни будуть використовуватись такі підручники зі всесвітньої історії для учнів 10 класу.

Зміст підручника «Всесвітня історія» автора Полянського П.Б. покликаний допомогти учням зрозуміти закономірності й механізми взаємовідносин між окремими людьми, націями і державами. У підручнику подані графіки, таблиці, діаграми, які виступають самостійним джерелом знань. Статистичні матеріали у них не стільки для запам’ятовування, скільки для аналізу на уроці, підготовки до тематичного (семестрового / річного) оцінювання тощо. Кожен параграф завершується запитаннями і завданнями, які узгоджені з державними вимогами до рівня загальноосвітньої підготовки учнів з історії. Запитання і завдання різного ступеню складності спрямовані на закріплення предметних компетенцій.

У підручнику «Всесвітня історія» авторів Щупака І. та  Морозової Л. текст поданий невеликими за обсягом блоками – за пунктами і підпунктами, що полегшує сприйняття. Додаткова інформація подається у рубриках «Свідчать документи», «Свідчать історики», «Мовою цифр», «Роздуми з приводу», «Подробиці». Рубрика «Гіпотези» дає можливість учням обдумати й обговорити альтернативні напрями історичного поступу, для чого треба застосувати власну уяву, творче мислення й розуміння причинно-наслідкового зв’язку між фактими історії. Особливістю підручника є широке використання тогочасних карикатур і плакатів, що «оживляє» історичний матеріал.

Для учнів 10-х класів історичного профілю Міністерство рекомендує підручник “Всесвітня історія” авторів Ладиченко Т. та Осмоловського С. Важливе завдання підручника – виховання засобами історії патріота, сучасного громадянина України, який в той же час поважає народи інших країн, розуміє, що ми живемо у полікультурному світі і нам необхідно толерантно ставитись до людей іншої раси, іншої мови, іншого віросповідання, їх думок, поглядів, точок зору. Чільне місце приділено питанням культури. Розвиток історичного мислення – одне з пріоритетних завдань, яке ставили перед собою автори названого підручника. З цією метою в текст підручника включено багато документальних джерел, які висвітлюють різні точки зору на історичні події, що вивчаються.

Важливим є використання у процесі навчанні школярів картографічних посібників – атласів, контурних, настінних карт. Вони допомагають продемонструвати динаміку історичних подій, встановити зв’язок між географічним середовищем і місцем тієї чи іншої історичної події.

Змістове наповнення історичних дисциплін у 10 класі, розраховане організацію в умовах соціально-гуманітарного профілю навчання середніх загальноосвітніх шкіл, спрямоване на поширення, поглиблення й систематизацію знань учнів про визначену добу, більш осмисленого розуміння її особливостей епохи, що започаткувала новітній час в історії людства.

У Концепції профільної школи ясно окреслені загальні підходи до профільної школи, її моделі. Тому перед кожним загальноосвітнім навчальним закладом постає питання вибору моделі профільної диференціації навчання у старшій школі. Концепція передбачає так звані елективну та селективну моделі. Проте сьогодні поняття «модель профільної школи» пов'язане з різними аспектами її створення і функціонування, зокрема й тими, що не передбачені Концепцією профільного навчання в старшій школі. Серед них найбільш поширеними є внутрішньошкільна (багатопрофільний навчальний заклад) і мережева (цілеспрямоване й координоване залучення освітніх ресурсів кількох освітніх закладів) форми профілізації. Причому мережива форма може бути створена у вигляді двох типів:

• об'єднання кількох шкіл навколо найсильнішої, яка має достатній матеріальний і кадровий потенціал і для групи шкіл виконує роль ресурсного центру, а кожна зі шкіл даної групи забезпечує в повному обсязі базові загальноосвітні предмети й ту частину профільного навчання, яку вона здатна реалізувати в межах своїх можливос­тей;

  • кооперації певного загальноосвітнього навчального закладу з іншими освітніми закладами й освітніми ресурсами — закладами додаткової, вищої, середньої та навчальної професійної освіти.

Названа Концепція, навчальні плани Міністерства освіти і науки передбачили чотири групи навчальних предметів:

  • базові;

  • профільні;

  • предмети, що розширюють профіль;

  • курси за вибором.

А профільні загальноосвітні предмети — це цикл предметів, що реалізують цілі, завдання і зміст кожного конкретного профілю, вивчаються поглиблено та є обов'язковими для учнів, які обрали даний профіль навчання. Глибина вивчення змісту навчального матеріалу має визначатись не стільки кількістю виявлених зв'язків між різними об'єктами та явищами, скільки ступенем самостійності пізнавальної діяльності учнів, відбором проблем, явищ, процесів, ситуацій, вивчення яких відповідало б пізнавальним запитам учнів. Це перш за все:

  • предметні курси за вибором для поглиблення і розширення знань по предметах, що входять у навчальний план школи (по предмету в цілому, по окремій темі, проблемі за програмою або поза програмою);

    • прикладні практичні курси;

    • курси з оволодіння методологією науки або предметними

уміннями;

    • курси з історії науки;

    • міжпредметні курси, мета яких — інтеграція знань учнів про

    • природу і суспільство;

    • курси з дисциплін, які не входять до навчального плану.

Найбільш характерною особливістю роботи з учнями у профільній школі є перенесення центру уваги з навчання на учіння, на самостійне ознайомлення та засвоєння інформації; оволодіння вміннями та навичками, різноманітними способами діяльності; навчання учнів стосунків з іншими людьми; відкриття світу свого власного «я».

Основною метою засвоєння змісту освіти визнається самостійне оволодіння ним на основі опанування учнем прийомів, способів одержання цих знань, готовність випускника самостійно здобувати та використовувати знання з профільної освітньої галузі, які потрібні для професійного самовизначення і самоорганізації, достатні для продовження освіти. Це потребує стимулювання пізнавальної діяльності учнів, організації самостійної дослідницької і проектної діяльності.

Форми і методи організації навчально-пізнавальної діяльності у старшій профільній школі мають охоплювати весь спектр, що пропонує сучасна дидактика, з перевагою тих, які орієнтовані на самостійну дослідницько-пошукову діяльність учнів.

Отже, профілізація потребує застосування і впровадження нових педагогічних підходів до організації навчання, які відображають специфіку, пов'язану з інтересами, схильностями та здібностями учнів до обраного ними предмета. Зміни у змісті освіти вимагають змін в організації навчання учнів, її технологізації, тобто розроблення комплексу оптимальних дидактичних умов взаємодії обов'язкових, взаємозалежних засобів, прийомів і методів, об'єднаних у систему, що гарантує прогнозований результат.

Найбільш характерними для передової практики сьогодні є технології:

  • інтерактивна;

  • проектна;

  • модульного навчання;

  • дистанційна освіта;

  • комп'ютерні та ІТ технології.

Найважливіше значення мають комунікаційні та інформаційні технології, які надають можливість спілкуватися та взаємодіяти на локальному і глобальному рівнях, швидко здобувати та оновлювати знання, формують уміння і навички, необхідні для адаптації, вибору, формування відповідального ставлення до навчання і життя.

Особливостями підході до організації навчальної інофрмації суто профільного навчання вважається:

  • відтворення історії України на тлі європейської та світової історії з метою висвітлення спільностей і відмінностей історичного контексту новітнього етапу модернізації;

  • розкриття суті модерних процесів на початку ХХ століття, ознайомлення з концепцією модернізації;

  • показ минулого з позицій багатоперспективності й полікультурності;

  • висвітлення історичних подій, явищ, процесів такими, якими їх сприймали свідки, учасники (пересічні громадяни) та дослідники, тобто на основі історичних джерел;

  • залучення учнів до характеристики пливу модерних процесів (економічних, соціальних, політичних, духовних, культурних тощо) на життя пересічної людини, її погляди, інтереси, побут, прагнення.

Оскільки курс призначений поширювати та поглиблювати знання учнів з історії початку ХХ століття, його змістове наповнення є відмінним від традиційних систематичних шкільних курсів вітчизняної та всесвітньої історії, воно не дублює діючи підручники та посібники: авторський текст відсутній, робота базується на вивченні різних джерел історичної інформації. Тому організація навчання спрямовується на залучення старшокласників до оволодіння різними методами індивідуального та колективного опрацювання історичних джерел.

Навчання історичних дисциплін у профільній старшій школі передбачає не скільки збільшення якісно нові підходи як до організації самої навчальної інформації, так і до методичного супроводу пізнавальної діяльності старшокласників. Враховуючи якісні зміни сучасного суспільства, зокрема школи як його соціального інституту, де здійснюється становлення особистості, не можна не звертати уваги на „виклики” динамічного поступу саме сьогоднішнього етапу поінформованості – широкого доступу до будь-яких джерел інформації. Саме ця особистість підготовки до життя в „дорослому” світі спричиняє посилення уваги вчителів до запровадження багатоперспективного підходу до висвітлення не тільки історії, а й сьогодення, до усвідомлення та визнання, що можливі декілька „форм” правди.

Не можна не погодитися із думкою Роберта Страдлінга про те, що „якщо різні свідчення про ту ж подію пропонують різні перспективи, це зовсім не означає, що лише одна з версій є єдино правильною. Деякі з них, коли не всі, можуть бути однаково обґрунтованими, відображаючи різні враження, контексти та цілі”.

Багатоперспективність як „форма викладу історії, де якась історична ситуація висвітлюється з кількох – щонайменше двох – перспектив, що презентують різні суспільні позиції та інтереси” була визначена в практиці шкільної історичної освіти ще у 70-ті роки ХХ століття. Перелік сьогоднішніх перспектив достатній: це може бути вплив видатних постатей на хід історії, етнічні, культурні та релігійні проблеми, ґендерні або вікові перспективи трактування історії тощо.

Багатоперспективність це не тільки виявлення розбіжностей, відмінностей, а й встановлення зв’язку або спільних ріс різних перспектив, спроба поставити себе на місце іншої людини в іншу епоху за інших обставин. Це – шлях до кращого усвідомлення історичної ситуації, мотивів саме такого вибору людини, держави, людства; це – спосіб „відчути” історію, її звуки, кольори, людські, іноді дуже суперечливі почуття та прагнення. Саме такий спосіб організації навчання учнів надає їм можливість:

  • побачити минуле очима різних людей;

  • набути максимально правдиве багатовимірне (стереоскопічне) уявлення про події доби, яка вивчається в межах курсу;

  • прагнути до подолання історичних міфів і стереотипів;

  • розвивати навички критичного мислення (зокрема критичного ставлення до джерел історичної інформації, в тому числі й шкільного підручника).

Зазначений підхід вимагає розвитку важливої якості мисленнєвих здібностей учнів – критичності мислення.

„Не сприймати на віру, брати під сумнів” – такий принцип навчання витримав всі випробування часу від античної традиції до сучасності. Особливо сьогодні, коли переосмислюються й переписуються суперечливі „сторінки” цілих історичних епох, важливо допомогти юнацтву побачити, як можна вживати й зловживати історичними свідченнями в минулому і зараз для створення нових заангажованих інтерпретацій, міфологем.

Критичність як якість нашого мислення призначена допомогти старшокласнику усвідомити існування кількох, можливо протилежих версій історичного факту, а також збагнути причини множинності думок, поглядів, оцінок. Бажано звернути увагу на те, що критичність мислення не зводиться до простого неприйняття відомих точок зору, поглядів, оцінок, суджень тощо.

На що доцільно звернути увагу вчителеві в роботі над розвитком критичності мислення учнів? Декілька порад.

  • ^ Навчати вмінню конструктивно розглядати конфліктні ситуації

  • Якщо ставиться проблема “Що трапилось? У чому проблема?”, тим самим порушується цілий ряд нових проблем: формування щирого бажання знайти істину, умінь аналізувати корені (глибинні причини події, конфлікту), виявляти необ’єктивність, упередженість, пропагандистські наміри тощо, а також готовність на підставі нових фактів (даних) бути готовим змінити власну думку, точку зору.

  • Доцільно подавати факти таким чином, щоб кожний міг погодитись із формулюванням проблеми, а почуття і оцінки були відокремлені від фактів. Сторони, які конфліктують, або аналізують будь-який конфлікт, повинні розглянути таке запитання: “Як ви вважаєте, чи це можливо, що ви помиляєтесь?”

  • Можливе створення ситуації, коли слід давати емоційну оцінку точок зору інших людей, зокрема осіб протилежної статі, інших культур і пас, чий досвід і становище відрізняються від наших. У процесі вироблення навичок аналізу й вирішення конфліктної ситуації якомога більше слід заохочувати відповідати фразами, що починаються зі слів “Я (мені)…”, “Мені дуже прикро, що…”, а не “Вот ви, він, вона…”

  • Прагнення до справедливого, образного, творчого мислення зумовлює постановку запитань: ”^ Що ви (чи вони) бажали б в ідеалі, щоб відбулось (трапилось?) Щоб ви (чи вони) могли б насправді зробити?” Це призводить до усвідомлення й поваги до справді демократичних принципів розв’язання ситуацій, пошуку нових підходів й можливостей, прогнозування справедливих рішень й розуміння переважно конструктивного підходу до будь-яких питань, проблем на підставі вагомих й переконливих аргументів.

  • ^ Прищеплення навичок позитивного вирішення суперечливих питань сучасності

  • Головне – допомогти молоді зрозуміти сучасність у світлі минулого; саме історія дає можливість усвідомити причини (коріння) суперечливих процесів сучасності власного суспільства.

  • Усвідомлення історичних коренів сучасності сприяє формуванню толерантності в сьогоднішньому суспільстві.

  • “Історик має дуже неприємну роль у руйнуванні міфів, що спрощують або викривлюють загальновідоме тлумачення минулого. У цій ролі він уподібнюється до хірурга-окуліста, який спеціалізується на видалені катаракти” (Джон Тош. Хода історії)

  • Учителю слід вчити (давати зразок, алгоритм), як саме вести обговорення та знаходити кілька різних точок зору, оцінок, варіантів вирішення проблеми, тобто це оцінка і захист різних думок, а також розкриття вчителем власної точки зору, яка б не підтримувала якоїсь конкретної точки зору.

  • Найбезпечніший підхід – це постійне звернення до методології історії, яка пропонує цілий ряд фактів, що представляють різні, іноді суперечливі оцінки; це дає змогу підходити до проблеми помірковано й об’єктивно. Такий підхід допомагає:

  • протистояти стереотипному мисленню і необ’єктивності та спотворенню історичних фактів;

  • розвивати позитивне мислення і цінності, такі як терпимість, солідарність і повага до різноманітності;

  • сприяти досягненню взаєморозуміння між конфліктуючими громадами, соціальними групами, особами, оскільки виникає надія на визнання різних точок зору, оцінок, думок.

  • Створення умов організації вивчення учнями історії як процесу

  • Роз’яснення учням, що таке історія і чим займаються історики, - навчання учнів користуватися методологією історії.

  • Методологія історії забезпечує:

  • зростання поінформованості учнів щодо різних джерел про історичні факти, які визначають епоху;

  • постійний розвиток вміння працювати з фактами з метою складання збалансованої та об’єктивної картини минулого;

  • розвиток більш глибокого розуміння ключових проблем історії, хронології, причин і наслідків, змін, безперервності, поступового розвитку, відчуття епохи, перспективи і соціального оптимізму в історичному поступі.

  • ^ Спрямування мислення учнів на критичне сприйняття підручників

Доцільно спрямовувати пізнавальну діяльність учнів на знаходження сильних та слабких сторін їх власних підручників, можливо за такими критеріями:

  • чи дає підручник посилання на інші джерела ?(це розвиває навички аналізу фактів);

  • чи дані джерела створюють повну картину поглядів на проблему?

  • чи аналізуються і обговорюються реально визначені проблеми?

  • чи дає підручник відчуття часу?

Критичне мислення характеризується особливою здатністю:

  • бути чесним самому із собою;

  • перемагати сумніви;

  • задавити запитання;

  • відокремлювати головне від риторики, безпідставних висловів;

  • базуватися на аргументованих судженнях і доказах;

  • до інтелектуальної незалежності;

  • протистояти маніпулюванню.

Доцільним у даній роботі є врахування таких принципів, на яких, за думкою французьких істориків, представлених їх колективною Декларацією як формою протесту проти політики переписування історії, має базуватися дослідження й навчання історії:

  • історія не є рабою актуальності: не можна переносити на минуле сучасні ідеологічні схеми і трактувати події минулого з огляду на пріоритети сьогодення;

  • історія не є пам’яттю: спогади людей зіставляються з документами, предметами епохи й встановлюється (реставрується) те, що було насправді; історія враховує пам'ять, але не зводиться до пам’яті;

  • історія не є мораллю: ніхто не має права засуджувати чи вихваляти, а тільки пояснювати;

  • історія не є релігією: в дослідженні й поясненні історії не може бути догм, заборон, табу;

  • історія не є об’єктом юрисдикції: у будь-якій державі жоден авторитет не має права визначати, що в історії є правдою;

  • історія не є предметом маніпуляцій у цілях будь-яких політичних кіл, груп, об’єднань.

Найуспішнішою така робота може здійснюватись на основі опрацювання джерельної бази пізнання й пояснення сторичного процесу.

У практиці навчання шкільних історичних дисциплін джерелами історичної інформації вважаються такі:

  • писемні матеріали (тексти документів, преса, підручники, спогади, листування, щоденники, афіші, листівки й відозви, рекламні проспекти тощо);

  • фотографії;

  • аудіо та відеозаписи;

  • інтерв'ю;

  • матеріали анкетування, опитування;

  • різноманітні історичні предмети (наприклад історичні пам'ятки, сімейні реліквії, предмети побуту тощо).

Вище перелічені джерела допоможуть вам з'ясувати як люди жили, якими предметами користувалися, навіть про що думали і відчували. Жоден найкращий підручник з історії чи історична наукова праця не дадуть вам стільки інформації, такого відчуття історії, часу як знайомство із звичайними історичними джерелами.

Бажано пам’ятати, що історичні джерела знаходяться не лише у музеях й архівах. Вони навколо нас. Старі листи чи фотографії, документи, бойові чи трудові нагороди, одяг, предмети побуту із минулих часів є, мабуть, у кожному домі. Ці речі можуть стати основою для цікавої подорожі у минуле. Не потрібно шукати надто старожитні речі - історія починається тепер, і сьогоднішня подія уже завтра буде належати історії.

Задля критичного аналізу і викладу історичних фактів, подій або явищ потрібно використовувати якнайбільше різноманітних джерел, серед яких можуть бути:

  • архівні документи;

  • тексти підручників / посібників з історії, інша історична література;

  • документальні і художні фільми та аудіовізуальна продукція;

  • матеріали Інтернету;

  • музейні експонати;

  • матеріали усної історії - свідчення очевидців, перекази, спогади про історичні події, які оживляють історичні явища, надають їм різні виміри і перспективи, та не завжди присутні в офіційних історичних документах.

Пропонуються деякі поради вчителям і учням щодо збирання й опрацювання джерел історичної інформації, тому що певний вид джерела такої інформації потребує оригінальних видів діяльності.

Найбільш цінні письмові документи зберігаються в архівах - державних чи приватних. Нижче зупинимося на деяких видах письмових джерел, які можуть знаходитися у таких архівах.

Листи, поштові марки, телеграми, повідомлення, позови, повістки тощо. Листування буває приватним (адресовано певній особі) чи офіційним (листування із державними, комерційними чи громадськими організаціями). Матеріали листування можуть вам дати і цікаву візуальну інформацію (малюнок на конверті, поштові штемпелі, тип конверта тощо).

Посвідчення, довідки, грамоти, класні журнали, атестати, свідоцтва тощо. Серед них можна окремо виділити особисті документи (паспорти, посвідчення особи, особисті перепустки тощо). Особливо цікавими матеріалами можуть бути фінансові документи (квитанції, рахунки, квитки, розписки тощо). Достатньо інформації ви можете почерпнути із документів, які фіксують громадський стан особи (свідоцтва про народження, одруження, смерть, свідоцтва про освіту, розпорядження про обшук, арешт, звільнення тощо).

Щоденники й мемуари - надзвичайно цікаві документи для дослідника повсякденної історії, але, на жаль, трапляються вони досить рідко: такі записи робили люди неординарні, і доволі часто їх знищували, щоб приватні думки не потрапили у чужі руки, часом через страх перед переслідуваннями.

Вам можуть потрапити до рук і старі шкільні зошити, табелі з оцінками, вирізки із газет чи журналів, навіть незрозумілі на перший погляд друковані або рукописні матеріали. Вони є цінними свідками певних подій й осіб. Осягнути таку загадкову річ інколи цікавіше, аніж читати пригодницький роман - жоден літературний твір не був цікавіший за людське життя.

Фотографії як вид візуальних джерел особливо став популярним у XX столітті. Люди любили фотографуватися під час різноманітних урочистостей, сімейних подій, просто у щоденному житті. Фотографія є зафіксованим документом певної історичної миті. І тому, коли уважно розглянути її, можна знайти багато цікавої й корисної інформації.

Стара ікона / образ, ордени, медалі, швейна машина, велосипед, модний у певний час одяг, музична платівка, популярний музичний інструмент, знаряддя праці часто пробуджують спогади, пов'язані з цікавими людьми чи подіями, дають нам наочне уявлення про певний історичний час.

Матеріали усних спогадів, розповідей, інтерв'ю можуть стати основою дослідження. Під усною історією ми маємо на увазі спогади людей про їхнє життя, про події, свідками яких вони були. Зараз ми маємо можливість записати спогади таких людей на магнітну плівку, почути їх "живий голос", інтонацію, особливості мови, тембр голосу тощо.

Досліджуючи певну тему, дуже важко, а часто й неможливо відшукати ще живих очевидців цих подій. Водночас багато історичних подій так чи інакше торкнулися майже кожної родини і обов'язково залишились перекази, які передавались з покоління в покоління. Тому діти, онуки, правнуки та інші родичі можуть теж дуже багато розповісти про ці події.

При проведенні опитувань можуть виникати інші теми, які виходять за рамки вашого дослідження. Не нехтуйте ними. Пам'ятайте, що кожне з них є неоціненним. Це і є та сама "історична пам'ять народу" в її конкретному виразі. Можливо, ви захочете дослідити саме її. Це, до речі, дуже актуально в сучасних історичних дослідженнях - вивчення не тільки самих подій, а й того, як їх зафіксувала чи, навпаки, змінила народна пам'ять.

Оскільки інтерв'ю є дуже важливою формою збору матеріалу, подаємо деякі поради, які допоможуть вам у цьому.

  • Спочатку необхідно сконтактуватися з людиною, котра може дати вам інтерв'ю. З'ясуйте їй суть справи. Якщо це важко зробити по телефону, можна підготувати листа. Поясніть, для чого ви збираєте такий матеріал. Це важливо для того, щоб ваш співрозмовник не думав, що дарма загубить свій час.

  • Якщо ви отримаєте згоду на зустріч, заздалегідь домовтесь про її місце і час.

  • Підготуйте необхідну техніку для запису - диктофон, аудіомагнітофон або відеокамеру. Заздалегідь потренуйтеся у користуванні такою технікою, придбайте свіжі батарейки й чисті магнітні носії інформації для запису.

  • Для того, щоб ви виглядали компетентним співрозмовником, наперед ознайомтеся із тогочасними історичними обставинами (тобто найважливішими подіями, політичною та економічною ситуацією тощо).

  • На домовлену зустріч з'явіться точно у визначений час, ще раз чітко сформулюйте мету розмови.

  • Запишіть анкетні дані співрозмовника (за умови, якщо він бажає залишитися невідомим, можете цього не робити).

  • Основні запитання підготуйте заздалегідь, ставте їх тактовно, не відволікаючись від теми. Психологічно важливо для подальшої успішної розмови розпочати її самому, кілька слів розповісти про себе, школу тощо.

  • Уважно вислуховуйте розповідь, не перебивайте співрозмовника, записуйте інформацію на касету або занотовуйте у свій зошит.

  • Підготуйте необхідну техніку для запису - диктофон,

  • Доброзичливо ставтеся до співрозмовника. Якщо ваші особисті переконання не збігаються із думкою людини, що дає вам інтерв'ю, не намагайтеся переконувати чи повчати її.

  • Пам'ятайте, що розповідаючи про свою долю, людина довіряє вам частинку свого життя. Тому дуже виважено поводьтеся із отриманою інформацією, потурбуйтеся про її конфіденційність.

  • Не забудьте подякувати за розмову, що відбулася.

Якщо ви цікавитесь якоюсь певною подією, то, опитуючи ту чи іншу людину, попросіть назвати вам і інших очевидців, які могли б теж розповісти про цей період.

Бажано пам’ятати, що історичні джерела не завжди несуть достовірну інформацію. Тому аналіз письмових чи візуальних історичних джерел, особливо матеріалів інтерв'ю, потрібно проводити дуже обережно, перевіряти факти, зіставляти судження й коментарі, давати їм свою критичну оцінку.

Історичні факти можуть бути інтерпретовані різними шляхами залежно від певних позицій людей (свідків, учасників, дослідників), їх досвіду, побажанням, прагненням до будь-якої інтерпретації тощо. Формування умінь аналізувати постійно зростаюче коло джерел стає центральним у спільній роботі вчителя з учнями. Тим більше, що документальна основа навчальної інформації надає їй інтригуючого, конкретно-образного вигляду. І це відповідає віковим особливостям юнацтва, яке прагне зануритися у дослідження природи людських стосунків, почуттів, сенсу життя.

Оскільки вивчення історії передбачає дослідження минулого за допомогою як первинних, так і вторинних джерел, важливим стає вміння виявляти їх первинність і вторинність.

^ Первинні джерела документи (офіційні перш за все), написані саме в той час, коли відбувалась та чи інша подія, пам’ятки матеріальної культури, споруди, твори мистецтва, фотографії, плакати, рекламні матеріали, листи, щоденники та ін., які збереглися з того часу, що досліджується.

^ Вторинні джерела - документи, спогади, листування, книжки, картини, малюнки тощо, написані пізніше, ніж відбулися події, що в них описані.

Джерела історичної інформації розрізняються:

  • наочні – а) пам’ятки археологічної культури, будинки, руїни, тощо;

б) статистичні матеріали (діаграми, таблиці, схеми);

в) візуальні (ілюстрації, картини, плакати, карикатури, карти,

картосхеми, фотодокументи, матеріали реклами, марки,

фільми);

  • усні – перекази, билини, сказання, міфи, легенди;

  • письмові:

а) хроніки, літописи, книги, переписи, заповітів, книги

реєстрації та ін.;

б) офіційні документи (акти, декларації, декрети, закони,

накази, заяви, звіти, ноти, постанови, проекти, протоколи,

резолюції, ультиматуми, урядові телеграми, парламентські

звіти, міждержавні документи, стенограми виступів);

в) спогади свідків учасників подій (щоденники, листи,

мемуари, інтерв’ю, записки та ін.).

На початку дослідження історичних джерел учнів готують до роботи :

  • ознайомлюють із пізнавальним завданням (можливо у вигляді творчого дослідження);

  • пояснюють, що і в якій послідовності вони мають зробити (алгоритм);

  • пропонують певне коло історичних джерел, дають їм характеристику (за їх класифікацією, типологією, історичною епохою створення, можливо знайомлять з їх авторами);

  • допомагають з’ясувати, що таке історичне дослідження та як воно функціонує.

Старшокласникам пропонується ключове запитання для опрацювання одного історичного або декількох історичних джерел (тобто їх дослідження). Саме цьому запитанню підпорядковується вся подальша пізнавальна діяльність. Для того, щоб знайти відповідь на ключове запитання, учням необхідно буде відповісти на інші – головні та загальні запитання, які стосуються джерел:

  • чому чи є воно упередженим?

  • чи містить дане історичне джерело інформацію, яка суперечить іншим джерелам?

  • чи було джерело написано свідком, учасником подій, або добре поінформованою людиною? Як це вплинуло на форму та зміст джерела?

  • було створене це історичне джерело?

  • як вплинули на нього місце і час створення?

Можна запропонувати учням ряд запитань до джерел, які б допомогли їм сформулювати власне судження щодо корисності та достовірності історичної інформації в запропонованих джерелах:

  • Хто? Хто зробив чи написав це? Яку посаду він/вона обіймає (становище займає)?

  • Що? Про що воно нам розповідає? А про що не розповідає?

  • Коли? Коли це було написано? В яку історичну добу? За яких подій? Які особливості того періоду або ідеї могли вплинути на автора?

  • Де? Де ці події мали місце або чого вони стосуються?

  • Чому? Чому це було зроблено абр написано? Чи існувала якась конкретна причина? Чи можна розкрити дану причину шляхом:

  • визначення, на яку аудиторію було це розраховано?

  • аналізу мови та стилю, які були використані в роботі?

  • читання між рядків?

  • Як? Яким чином воно було побудовано або створено? Як його можна порівняти з іншими доступними джерелами? Як воно виглядає збалансованим чи перебільшеним, тенденційним чи перекрученим?

    • воно виглядає точним чи існують відверті пропуски?

    • ці пропуски можна пояснити певними історичними обставинами чи вони зроблені свідомо?

Такі способи опрацювання історичних джерел надають можливість відійти від однобокого тлумачення й однієї, інколи монопольної, інтерпретації й оцінки історичного факту, допомагають сприймати динамічний суперечливий історичний процес як багатовимірне, багатоперспективне явище. Це – навчання молоді пошуків особистого шляху у розв’язанні не тільки історичних колізій, а й власних життєвих ситуацій.

Особливе місце займає організація роботи старшокласників із візуальними джерелами історичної інформації, які саме й „оживляють”, „олюднюють” її вміст. Традиційно склалося, що „історичні картинки” вживаються вчителями як підтвердження чиєїсь оцінки чи ілюстрація до характеристики будь-якого історичного факту або постаті. Візуальні матеріали у масовій практиці навчання шкільної історії, на жаль, практично не застосовуються як самостійні джерела історичної інформації.

Оскільки зміст посібника запропонованого курсу вміщує значну кількість візуальних джерел історичної інформації, доречними стають поради щодо їх використання під час навчальних занять та організації виконання самостійної домашньої роботи.

Під час опрацювання візуальних історичних джерел доцільно привертати увагу учнів до уважного аналізу їх сюжету, а саме:

  • що (композиція) та чому зображено?

  • художні засоби, які використовує автор; чому саме такі?

  • авторське ставлення, позиція (тобто оцінка) до зображеного?

  • що дає нам дане джерело для аналізу історичного факту?

У зв’язку з цим особливої значущості набуває опис візуального джерела

історичної інформації. І чим більш ретельнішим він буде, тим повнішою стане інформація саме цього джерела про вивчаєму історичну подію. Учитель подає приклади варіантів опису, розкриває алгоритм цієї навчальної дії; і в такий спосіб привчає школярів опиратися на таке важливе джерело пізнання історії, як візуальній матеріали, що не тільки містять інформацію про людську історію а й допомагають нам, сьогоднішнім, осягнути світосприйняття та світорозуміння людей минулого, розуміння ними сенсу власного життя.

Наступним кроком до опрацювання подібного джерела історичної інформації є інтерпретація. ЇЇ слід розуміти як усвідомлення учнями, що замовники чи автори цього „сюжету” хотіли ним сказати, яку думку донести або згадку про що зберегти, які почуття викликати, яке уявлення або ідею сформувати. У навчанні історії можна визначити первинну та вторинну інтерпретацію візуального джерела історичної інформації.

Варто запропонувати такий алгоритм первинної інтерпретації, що практично зводиться до опису зображеного:

  • аналіз сюжету (що зображено);

  • характеристика символів та стереотипів даного сюжету, які застосував його автор й завдяки яким можна визначити, ким є персонажі (їх соціальний, економічний, політичний статус, національну належність, духовні й культурні запити тощо);

  • виявлення позиції автора (об’єктивність або упередженість, співчуття чи нехтування та ін.);

  • аналіз підпису (його формулювання, співставлення підпису і зображення).

Вторинну (власне історичну ) інтерпретацію як дослідження джерела історичної інформації доцільно здійснювати за такою логікою:

  • підтвердження історичності зображеної ситуації (застосування принципу історизму при її аналізі);

  • висвітлення історичного контексту на підставі набутих з інших джерел знань;

  • обґрунтування висновків щодо зображеної історичної ситуації.

Робота з візуальними джерелами історичної інформації передбачає можливість їх варіювання (комбінування): використання одиничних (окремих), парних та групи зображень (т.зв. візуального ряду).

Зображення парні та візуального ряду бажано добирати як:

а) взаємодоповнюючи (що відбивають різні аспекти історичного факту);

б) альтернативні.

Робота з подібними візуальними матеріалами передбачає виявлення учнями:

  • аспектів історичного факту, що вони відображають;

  • реальність проблем, поставних автором в його зображенні (інтерпретації) даного історичного факту;

  • хто міг бути замовником (-ами) саме такого зображення;

  • чому саме так зображений даний історичний факт;

  • чи співпадає зображене з уже відомими нам описами, характеристиками, оцінками даного історичного факту (з інших джерел історичної інформації).

Під час опрацювання учнями візуальних джерел доцільно наголосити на тому, практично всі вони (створені за умов будь-якої історичної епохи) не є її об’єктивними свідками: вони несуть чиєсь замовлення або власне ставлення автора до сюжету, який він зображує з певною долею суб’єктивізму, можливо упередженості. Це – авторська інтерпретація фрагменту історії, долі людини, народу, держави, це – прагнення створити певне враження, збудити в душі й свідомості певну ідею, сформувати ставлення до неї. Тому корисно відтворювати образ епохи (зокрема конкретного історичного факту) та власного ставлення до неї на підставі цілого комплексу джерел, як візуальних, так і текстових.

Відповідно до зазначених освітніх потреб переходу основної школи на нову структуру та зміст навчання нагальною стає цілеспрямована робота з поетапного „входження” вчителів до їх задоволення. По-перше, це вдосконалення системи методологічної та методичної підготовки вчителів до усвідомлення суті докорінних трансформацій сучасної шкільної історичної освіти та власної професійної позиції в умовах модернізації національної школи. Тому визначальними напрямками такої підготовки у районних/міських методичних об’єднань вважається:

  • засвоєння сутності й переваг існуючих методологій пояснення історії як процесу динамічного суперечливого,: культурологічного, цивілізаційного, стадіального, регіонального, формаційного тощо

  • усвідомлення якісно нових підходів до пізнання історичного досвіду людства – цілісно-інтегративний, міждисциплінарно-діалогий - основи розуміння людини, суспільства, історичних процесів як відкритих само-організуючих систем, що розвиваються випадково, непередбачено;

  • усвідомлення змістового наповнення наскрізних освітніх ліній історичного поступу:

    • перетворення людством середовища проживання (довкілля) – „людина - природа”;

    • удосконалення етнічних, соціальних, економічних відносин та політичної організації суспільства – „людина - суспільство”;

    • розвиток духовності та культури – „людина - культура”;

  • оволодіння теоретичними та методичними засадами поетапного формування системи історичних знань учнів: історичних фактів – історичних зв’язків – історичних термінів, понять, категорій – тенденцій історичного розвитку;

  • опрацювання методики розвитку елементів історичного мислення: уміння роботи з різними джерелами історичної інформації, історична критика, історичний аналіз, історичне моделювання, історичне прогнозування тощо;

  • удосконалення моделей, технологій, методів формування в учнів ключових компетентностей засобами шкільної історії;

  • підвищення фахової майстерності щодо оцінювання реального рівня навчальних досягнень учнів з історичних предметів, організації підготовки учнів до незалежного зовнішнього оцінювання.

Нова методологія й методика навчання шкільної історії (емпатійно-діалогова) реалізуються на таких принципах:

  • розуміння історичного процесу не як лінійно-спрощеного й прогнозованого, а як вірогідного й варіативно-альтернативного, де випадок відіграє велику роль і навіть може призвести до глобальних змін людської історії;

  • сприйняття чужої (невідомої, нової) культури як іншої, а значить – цікавої;

  • урок – це відкрита система;

  • учень, дитина – відкрита система, її не можна формувати, доцільним є створення належних умов для її саморозвитку;

  • відтворення свого образу історії на уроці, образу особистої культури, бачення світу через діалог культур різного часу і простору;

  • ключові моменти на уроці – це “точки подиву”, “точки відкриття”, “світ уперше”;

  • табу для вчителя: не давати готового на уроці, створити для учня ситуацію першовідкривача;

  • переміщення акцентів на уроці від запам’ятовування й репродуктивного відтворення – до сутнісного осмислення й творчого застосування, від засвоєння навчальної інформації – до її опанування, освоєння, від готової оцінки – до інтересу, від визначення значущості події для суспільства – до усвідомлення її особистісної значущості.

Напередодні нового навчального року нагадуємо вчителям і керівникам навчальних закладів, що згідно Інструкції з ведення ділової документації у загальноосвітніх навчальних закладах І-ІІІ ступенів (наказ Міносвіти і науки № 240 від 23.06.2000р.) календарне планування навчального матеріалу здійснюється учителем безпосередньо у навчальних програмах. Можна користуватись також окремими брошурами, зробленими на основі навчальних програм. На основі календарних планів вчителі розробляють поурочні плани, структура і форма яких визначається ними самостійно. Поурочними планами для вчителів можуть слугувати також методичні посібники, що мають гриф Міністерства освіти і науки України.

Учнівські зошити з предметів суспільно-гуманітарного циклу переглядаються учителем один раз на семестр і бал за ведення зошита може (за бажанням вчителя ) виставлятись у журнал. При виставленні тематичних оцінок вчитель на власний розсуд може враховувати або ні оцінку за ведення зошита.

Усі вищезазначені програми з предметів суспільно-гуманітарного циклу розміщені на сайті Міністерства освіти і науки. При цьому інформуємо, що Міністерство планує видати окремим збірником, а також видрукувати в газеті «Історія України» (2010 р.) програми курсів за вибором та факультативних курсів, рекомендованих Міністерством.

Міністерство повідомляє, що планує видати окремим збірником, а також видрукувати в газеті «Історія України» (липневі-серпневі номери 2010 року) рекомендовані програми наступних курсів за вибором і факультативних курсів:







Назва курсу за вибором



Автор



Кількість годин

1.

Міжнародні відносини у другій половині ХХ століття

Ю.Василюк, М.Семкіяш, В.Островський

17

2.

Видатні постаті України кінця XVI – XVIII ст.

Н.Лівун, В.Островський

35

3.

Видатні постаті України кінця XVIII – початку ХХ століть

Н.Лівун, В.Космірак, В.Островський

35

4.

Спеціальні (допоміжні) історичні дисципліни

Ю.Василюк, В.Островський

35

5.

Міфологія Стародавнього світу

І.Нікітіна

35

6.

Трипільська протоцивілізація (спецкурс)

М.Відейко

17

7.

Історія українського кінематографа ХХ ст.

А.Приходько

35

8.

Досліджуємо історію України

Ю.Малієнко

35

9.

Українське відродження у ХХ ст.

Т.Мацейків

35

10.

Історія України першої половини ХХ ст. в особах

Т.Чубукова

35

11.

Історія української культури

В.Власов

35

12.

Видатні постаті України

І.Гирич

17

13.

Українська культура середини XVI – ХІХ століть

С.Загребельна

35

14.

Історія української філософської думки ХХ століття

В.Поздняков

35

15.

Основи критичного мислення

О.Пометун

17

16.

"Розмаїття релігій і культур світу" (1–11кл)

Є.Більченко






Враховуючи особливості навчання шкільних історичних дисциплін у новому, 2010-2011 навчальному році рекомендуємо орієнтовну тематику засідань районних/міських методичних об’єднань учителів історії



^ Назва теми, яка рекомендується для обговорення

Орієнтовна форма



Термін

Концептуальні засади профільного навчання шкільних історичних дисциплін у старшій школі

тематична дискусія

серпень / вересень

Емпатійно-діалогова модель навчання шкільної історії

тренінг

листопад

Особливості опрацювання джерелознавчої бази пізнання історії

практикум

січень

Проектна технологія у профільному навчанні історії (з елементами показу досвіду – майстер-класи, панорами творчості)

наукова-практична конференція

березень








Схожі:

Про вивчення 2010 /2011 навчальному році iconМетодичні рекомендації щодо вивчення географії в загальноосвітніх навчальних закладах у 2011-2012 навчальному році
Вивчення географії у 2011-2012 навчальному році буде здійснюватись в основній школі за збірниками програм за якими працювали вчителі...
Про вивчення 2010 /2011 навчальному році iconПогоджен о Завідуючий рмк відділу освіти Котелевської райдержадміністрації Н. В. Сахно
Про вивчення інформатики у 2011/12 навчальному році (Методичні рекомендації щодо вивчення інформатики у 2012-2013 навчальному році...
Про вивчення 2010 /2011 навчальному році iconМетодичні рекомендації щодо вивчення шкільних дисциплін у основній та старшій школі у 2011/12 навчальному році
У 2011/12 навчальному році завершується перехід загальноосвітніх навчальних закладів на вивчення предметів за новими різнорівневими...
Про вивчення 2010 /2011 навчальному році iconМетодичні рекомендації щодо вивчення шкільних дисциплін у основній та старшій школі у 2011/12 навчальному році Географія
...
Про вивчення 2010 /2011 навчальному році iconНаказ №13 Про участь команди Харківського району у ІІІ (обласному) етапі Всеукраїнських учнівських олімпіад з базових дисциплін у 2010-2011 навчальному році
Всеукраїнських учнівських олімпіад з базових дисциплін у 2010-2011 навчальному році, з метою виявлення та розвитку обдарованої молоді,...
Про вивчення 2010 /2011 навчальному році iconМетодичні рекомендації щодо вивчення шкільних дисциплін у основній та старшій школі у 2011/12 навчальному році Фізика
У 2011/12 навчальному році завершується перехід загальноосвітніх навчальних закладів на вивчення предметів за новими різнорівневими...
Про вивчення 2010 /2011 навчальному році iconНаказ №215/од смт. Стара Синява Про проведення учнівських олімпіад з базових навчальних предметів у 2010/2011 навчальному році
Про проведення Всеукраїнських учнівських олімпіад i турнiрiв у 2010/2011 навчальному році”, наказу управління освіти і науки Хмельницької...
Про вивчення 2010 /2011 навчальному році iconНаказ №24 Про проведення I-II етапів Всеукраїнських учнівських олімпіад із базових дисциплін у Станично-Луганському районі в 2010/2011 навчальному році
Мон україни від 21. 09. 2010 р. №891 “Про проведення Всеукраїнських учнівських олімпіад І турнірів у 2010/2011 навчальному році ”,відповідно...
Про вивчення 2010 /2011 навчальному році iconМетодичні рекомендації щодо вивчення української літератури в загальноосвітніх навчальних закладах у 2010-2011 навчальному році лист мон
Методичні рекомендації щодо вивчення української літератури в загальноосвітніх навчальних закладах у 2010–2011 навчальному році
Про вивчення 2010 /2011 навчальному році iconМетодичні рекомендації щодо вивчення світової літератури в загальноосвітніх навчальних закладах у 2010-2011 навчальному році лист мон
Методичні рекомендації щодо вивчення світової літератури в загальноосвітніх навчальних закладах у 2010–2011 навчальному році
Про вивчення 2010 /2011 навчальному році iconМетодичні рекомендації щодо вивчення української літератури в загальноосвітніх навчальних закладах у 2010-2011 навчальному році лист мон
Методичні рекомендації щодо вивчення української літератури в загальноосвітніх навчальних закладах у 2010–2011 навчальному році
Додайте кнопку на своєму сайті:
Документи


База даних захищена авторським правом ©te.zavantag.com 2000-2017
При копіюванні матеріалу обов'язкове зазначення активного посилання відкритою для індексації.
звернутися до адміністрації
Документи