Борис антоненко-давидович (1899—1984) слово матері icon

Борис антоненко-давидович (1899—1984) слово матері




Скачати 94.75 Kb.
НазваБорис антоненко-давидович (1899—1984) слово матері
Дата конвертації16.12.2012
Розмір94.75 Kb.
ТипДокументи
1. /Укр.л.ТЕКСТИ/Mykola_Singaiwskiy.doc
2. /Укр.л.ТЕКСТИ/antonenko-davidovich1.doc
3. /Укр.л.ТЕКСТИ/bagriani1.doc
4. /Укр.л.ТЕКСТИ/barka1.doc
5. /Укр.л.ТЕКСТИ/dovjenko1.doc
6. /Укр.л.ТЕКСТИ/dovjenko2.doc
7. /Укр.л.ТЕКСТИ/dovjenko3.doc
8. /Укр.л.ТЕКСТИ/dovjenko4.doc
9. /Укр.л.ТЕКСТИ/drach1.doc
10. /Укр.л.ТЕКСТИ/fedkovich1.doc
11. /Укр.л.ТЕКСТИ/franko1.doc
12. /Укр.л.ТЕКСТИ/franko2.doc
13. /Укр.л.ТЕКСТИ/franko3.doc
14. /Укр.л.ТЕКСТИ/franko4.doc
15. /Укр.л.ТЕКСТИ/gonchar1.doc
16. /Укр.л.ТЕКСТИ/gonchar2.doc
17. /Укр.л.ТЕКСТИ/gonchar3.doc
18. /Укр.л.ТЕКСТИ/grinchenko1.doc
19. /Укр.л.ТЕКСТИ/gutsalo1.doc
20. /Укр.л.ТЕКСТИ/hvilyovii1.doc
21. /Укр.л.ТЕКСТИ/hvilyovii2.doc
22. /Укр.л.ТЕКСТИ/karpenko-karii1.doc
23. /Укр.л.ТЕКСТИ/karpenko-karii2.doc
24. /Укр.л.ТЕКСТИ/kashenko1.doc
25. /Укр.л.ТЕКСТИ/kobilyanska1.doc
26. /Укр.л.ТЕКСТИ/kocherga1.doc
27. /Укр.л.ТЕКСТИ/kocyubinskiy1.doc
28. /Укр.л.ТЕКСТИ/kocyubinskiy2.doc
29. /Укр.л.ТЕКСТИ/kocyubinskiy3.doc
30. /Укр.л.ТЕКСТИ/kolomiec1.doc
31. /Укр.л.ТЕКСТИ/kostenko1.doc
32. /Укр.л.ТЕКСТИ/kotlarevski1.doc
33. /Укр.л.ТЕКСТИ/kotlarevski2.doc
34. /Укр.л.ТЕКСТИ/kulish_m1.doc
35. /Укр.л.ТЕКСТИ/kulish_p1.doc
36. /Укр.л.ТЕКСТИ/kvitka-osnovianenko1.doc
37. /Укр.л.ТЕКСТИ/kvitka-osnovianenko2.doc
38. /Укр.л.ТЕКСТИ/malik1.doc
39. /Укр.л.ТЕКСТИ/mirniy1.doc
40. /Укр.л.ТЕКСТИ/narod1.doc
41. /Укр.л.ТЕКСТИ/narod10.doc
42. /Укр.л.ТЕКСТИ/narod11.doc
43. /Укр.л.ТЕКСТИ/narod12.doc
44. /Укр.л.ТЕКСТИ/narod13.doc
45. /Укр.л.ТЕКСТИ/narod14.doc
46. /Укр.л.ТЕКСТИ/narod15.doc
47. /Укр.л.ТЕКСТИ/narod16.doc
48. /Укр.л.ТЕКСТИ/narod17.doc
49. /Укр.л.ТЕКСТИ/narod18.doc
50. /Укр.л.ТЕКСТИ/narod2.doc
51. /Укр.л.ТЕКСТИ/narod20.doc
52. /Укр.л.ТЕКСТИ/narod21.doc
53. /Укр.л.ТЕКСТИ/narod22.doc
54. /Укр.л.ТЕКСТИ/narod3.doc
55. /Укр.л.ТЕКСТИ/narod4.doc
56. /Укр.л.ТЕКСТИ/narod5.doc
57. /Укр.л.ТЕКСТИ/narod6.doc
58. /Укр.л.ТЕКСТИ/narod7.doc
59. /Укр.л.ТЕКСТИ/narod8.doc
60. /Укр.л.ТЕКСТИ/narod9.doc
61. /Укр.л.ТЕКСТИ/nechui-levicki1.doc
62. /Укр.л.ТЕКСТИ/nechui-levicki2.doc
63. /Укр.л.ТЕКСТИ/samchuk1.doc
64. /Укр.л.ТЕКСТИ/samchuk3.doc
65. /Укр.л.ТЕКСТИ/shevchenko1.doc
66. /Укр.л.ТЕКСТИ/shevchenko10.doc
67. /Укр.л.ТЕКСТИ/shevchenko11.doc
68. /Укр.л.ТЕКСТИ/shevchenko12.doc
69. /Укр.л.ТЕКСТИ/shevchenko13.doc
70. /Укр.л.ТЕКСТИ/shevchenko2.doc
71. /Укр.л.ТЕКСТИ/shevchenko3.doc
72. /Укр.л.ТЕКСТИ/shevchenko4.doc
73. /Укр.л.ТЕКСТИ/shevchenko5.doc
74. /Укр.л.ТЕКСТИ/shevchenko6.doc
75. /Укр.л.ТЕКСТИ/shevchenko7.doc
76. /Укр.л.ТЕКСТИ/shevchenko8.doc
77. /Укр.л.ТЕКСТИ/shevchenko9.doc
78. /Укр.л.ТЕКСТИ/skovoroda1.doc
79. /Укр.л.ТЕКСТИ/skovoroda2.doc
80. /Укр.л.ТЕКСТИ/skovoroda3.doc
81. /Укр.л.ТЕКСТИ/sosyura1.doc
82. /Укр.л.ТЕКСТИ/stefannik1.doc
83. /Укр.л.ТЕКСТИ/stefannik2.doc
84. /Укр.л.ТЕКСТИ/stefannik3.doc
85. /Укр.л.ТЕКСТИ/stelmah1.doc
86. /Укр.л.ТЕКСТИ/tutunnik1.doc
87. /Укр.л.ТЕКСТИ/tutunnik2.doc
88. /Укр.л.ТЕКСТИ/tutunnik3.doc
89. /Укр.л.ТЕКСТИ/tutunnik4.doc
90. /Укр.л.ТЕКСТИ/tutunnik5.doc
91. /Укр.л.ТЕКСТИ/ukrainka1.doc
92. /Укр.л.ТЕКСТИ/ukrainka2.doc
93. /Укр.л.ТЕКСТИ/vasylchenko1.doc
94. /Укр.л.ТЕКСТИ/vinnichenko1.doc
95. /Укр.л.ТЕКСТИ/vinnichenko2.doc
96. /Укр.л.ТЕКСТИ/vishenski1.doc
97. /Укр.л.ТЕКСТИ/vishnya1.doc
98. /Укр.л.ТЕКСТИ/vishnya2.doc
99. /Укр.л.ТЕКСТИ/vishnya3.doc
100. /Укр.л.ТЕКСТИ/voronniy1.doc
101. /Укр.л.ТЕКСТИ/vovchok1.doc
102. /Укр.л.ТЕКСТИ/yanovski1.doc
103. /Укр.л.ТЕКСТИ/zagrebelnii1.doc
Життя І творчість Микола Сингаївський дорога до слова
Борис антоненко-давидович (1899—1984) слово матері
Іван багряний (1907— 1963) тигролови
Василь барка (Нар у 1908 р.) Жовтий князь
Олександр довженко (1894—1956) зачарована десна
Олександр довженко (1894—1956) щоденник 1941 — 1956
Олександр довженко (1894—1956) україна в огні
Олександр довженко (1894—1956) воля до життя
Іван драч (Нар у 1936 р.) Чорнобильська мадонна
Юрій федькович (1834—1888) три як рідні брати
Іван франко (1856—1916) перехресні стежки
Іван франко (1856—1916) украдене щастя
Іван франко (1856—1916) мойсей
Іван франко (1856—1916) захар беркут
Олесь гончар (1918—1995) собор
Книга перша альпи
Олесь гончар (1918 — 1995) кресафт
Борис грінченко (1863 — 1910) сам собі пан
Євген гуцало (1937—1995) хто ти?
Микола хвильовий (1893—1933) я (Романтика)
Микола хвильовий (1893—1933) кіт у чоботях
Іван карпенко-карий (1845—1907) хазяїн
Іван карпенко-карий (1845—1907) сто тисяч
Адріан кащенко (1858—1921) над кодацьким порогом (про гетьмана Сулиму)
Ольга кобилянська (1863—1942) людина
Іван кочерга (1881 — 1952) ярослав мудрий
Михайло коцюбинський (1864-1913) дорогою ціною
Михайло коцюбинський (1864—1913) тіні забутих предків «Іван був дев'ятнадцятою дитиною у гуцульскій родині Галійчуків»
Михайло коцюбинський (1864—1913) intermezzo
Олексій коломієць (1919—1994) дикий ангел
Маруся чурай
Іван котляревський (1769—1838) енеїда
Іван котляревський (1769—1838) наталка полтавка
Микола куліш (1892—1942) мина мазайло
Пантелеймон куліш (1819—1897) чорна рада
Григорій квітка-основя'ненко (1778—1843) маруся
Григорій квітка-основя'ненко (1778—1843) «конотопська відьма»
Володимир малик (нар у 1921) побоїще в січі
Панас мирний (1849—1920) хіба ревуть воли, як ясла повні?
Дума про марусю богуславку «На Чорному морі, на камені біленькому»
Проповідь на горі (нагорна проповідь) Хто блаженний
Притча про сіяча
Збірник афоризмів «пчола»
«шестоднєв» іоанна екзарха
З «фізіолога»
Розтлумачив знамення Антифон і, одержавши винагороду, залишив царя Филипа
«поучення» володимира мономаха будучи вже старою людиною І «сидячи на санях»
Закон І благодать
Слово о полку ігоревім
Дума про самійла кішку
Літописи xiii—xvi ст. Літопис руський1 Повість временних літ
Літопис самовидця
Історія русів
Дума про івана богуна у вінниці на границі стояв зі своїм військом Іван Богун. «Із турками—пашами, Крулевськими ляхами, Камлицькими князями Богун воював!»
Давньоруська література похід князя ігоря святославича на половців у 1185 р
Книга 1 (дощечка)
Давидові псалми
Суд соломона
З приповістей соломонових
Пророк ісайя
Іван нечуй-левицький (1838—1918) кайдашева сім'Я
Іван нечуй-левицький (1838—1918) микола джеря
Книга про народження Марії
Улас самчук (1905 — 1987) куди тече та річка
Тарас шевченко (1814 — 1861) Тополя
Тарас шевченко (1814—1861) наймичка
Тарас шевченко (1814—1861) кавказ
Тарас шевченко (1814—1861) І мертвим, І живим, І ненародженим…
Тарас шевченко (1814—1861) художник
Тарас шевченко (1814—1861) причинна
Тарас шевченко (1814—1861) катерина
Тарас шевченко (1814—1861) іван підкова
Тарас шевченко (1814—1861) гайдамаки
Тарас шевченко (1814—1861) назар стодоля
Тарас шевченко (1814—1861) сон
Тарас шевченко (1814—1861) єретик
Тарас шевченко (1814—1861) великий льох
Григорій сковорода (1722—1794) розмова, звана алфавіт, чи буквар світу. Дружня розмова про душевний світ
Григорій сковорода (1722—1794) бджола та шершень
Григорій сковорода (1722—1794) зозуля та косик
Володимир сосюра (1898—1965) мазепа
Василь стефаник (1871 — 1936) сини
Василь стефаник (1871 — 1936) камінний хрест
Василь стефаник (1871 — 1936) новина
Михайло стельмах (1912—1983) гуси-лебеді летять
Григір тютюнник (1931 — 1980) син приїхав
Григір тютюнник (1931 — 1980) три зозулі з поклоном
Григір тютюнник (1931 — 1980) зав'язь
На згарищі
Григір тютюнник (1931 — 1980) вогник далеко в степу
Леся українка (1871 — 1913) лісова пісня
Леся українка бояриня
Степан васильченко (1879—1932) талант
Володимир винниченко (1880—1951) салдатики!!
Володимир винниченко
Іван вишенський (пр. 1545 —20-ті роки XVII ст.) Послання до єпископів
Остап вишня (1889—1956) моя автобіографія
Остап вишня (1889—1956) зенітка
Остап вишня (1889—1956) усипка, утечк а, усушка й утруска
Микола вороний (1871 — 1938) євшан-зілля
Марко вовчок (1833—1907) інститутка
Юрій яновський (1902—1954) вершники
Павло загребельний (нар у 1924) роксолана

БОРИС АНТОНЕНКО-ДАВИДОВИЧ

(1899—1984)


СЛОВО МАТЕРІ


Якби ви знали, паничі... Тарас Шевченко

Це оповідання розповів один пенсіонер. Як і я, він прийшов до нашого спільного знайомого, начальника цеху великого київського заводу. Ми вели розмову про стиляг та бешкетників, у яких через футбол голова часто відстає у своєму розвитку від ніг. Господиня поскаржилася на нинішню молодь, які не слухають і мало поважають своїх батьків і «слово матері вже мають за ніщо». Вона поглянула на своїх принишклих синів, що виконували домашнє завдання, але все ж таки прислухались до розмови дорослих.

Новий гість довго сидів мовчки, але, коли заговорили про слово ма­тері, він замислився і з повагою почав свою оповідь.

— Мій батько був простим сільським ковалем. Він ледве міг написа­ти своє ім'я та прізвище, але друковане читав непогано. Читав він тільки одного «Кобзаря», бо у нашій хаті інших книг не було. «Кобзар» Тараса Шевченка був для нього розрадою і в свята, і в тяжкі хвилини. Шевченкова поезія заступила для нього все: і біблії, і «Житії», й історію, й ен­циклопедію.

Батько у мене був працьовитий, добре знався на своєму ковальському ділі, міг і за слюсаря впоратись.

Учителеві він годинник полагодив, паничеві з поміщицького маєтку склепав поламаного велосипеда.

Якби не його гордість, то міг би він собі грошенят чимало зробити і жити в достатку. Та батько не ласий був на грошенята. У кузні з людей брав по-божому, а якщо хтось бідний дуже приходив, то батько за спасибі йому зро­бить, а грошей не візьме.

У всьому до пари була йому моя мати, із бідного та гордого роду. От тільки мати у церкві жодної служби не пропускала, а батькові було все одно. Я часто бачив, як до сліз її зворушували малозрозумілі божественні слова. Так її зворушувала і доля Катерини Шевченкової, яку батько часто читав з «Кобзаря» для неї.

Одного разу батьки посварилися. Це сталося через мене. Я закінчив церковнопарафіяльну школу, і треба було мені або в ковалі, або в пастушки йти. А батькові заманулось мене віддати у гімназію. Мабуть, і це йому Шевченків «Кобзар» підказав.

Я був у батьків одинак, то чи могла мати думати про розлуку з дитям своїм єдиним. А ще вона була жінкою старосвітською і боялася всякої но­визни, городу і всякого городського, що видавалося їй спокусливим, розпустим і пройдисвітським. Як же можна віддати туди любу дитину, та ще й в науку, де одні паничі вчаться!

Почала батькові перечити мати, хоч ніколи цього і не було в нашій ро­дині. Та він же хотів мене у механіки чи навіть у інженери вивчити.

Батько й сам хотів до міста переїхати, там би він не пропав з своїми вміли­ми руками, та не рівнятися сільській кузні до міської механіки. Ще у батька сталася прикра сутичка з нашим поміщиком, який був у боргах, яку реп'я­хах, але пихатий і мстивий. Навесні у батька було багато роботи, а тут він з своєю поламаною бричкою. Батько заклопотаний і не глянув на нього. Прийшлось панові чекати своєї черги, поки коваль впорався з селянами. І не ми­нулося це батькові. Ображений панок нацькував на нього станового, мовляв, коваль бунтівник, нелегальщину переховує. Урядники зробили обшук, скрізь понишпорили, але нічого, крім «Кобзаря», не знайшли.

Цього ж літа батько хотів переїхати до міста, та мати не схотіла поки­дати рідні місця, їхати у чужий город, який був їй осоружний. Батько посту­пився перед її волею.

У гімназію я склав вступні екзамени краще за паничів. Батько купив мені гімназичний кашкет, замовив кравцеві формені костюм і шинель на виріст, улаштував мене на квартирі у ремісника.

Сумно було без батьків. У школі діти за моє прізвище Сметана дали мені прізвисько «Сметана без сиру», вчителі кепкували з моєї української вимови. Довго я тренувався говорити, боровся зі своїм геканням, оканням та пом'якшенням голосних, де не треба. Часто й довго примушував мене вчитель російської мови скоромовкою повторювати: «гетман, а не гетьман», «вада, а не вода». До другого класу я перейшов з похвальним листом і при­їхав додому на літні канікули з базару на підводі.

Зайшовши в хату, я по—городському привітав матір: «Бонжур, мама-ша! Как вьі поживаєте? Что нового и все такое прочее?»

Мати впустила з рук рогач, яким приставляла у піч горщик. З докором і болем вона на мене дивилась та гірко плакала.

Я попросив у неї пробачення і більше ніколи не викаблучувався ні пе­ред односельцями, ні перед батьком. Не любила" мати міста, де кожен їй здавався злодієм.

На зимові канікули я також приїхав додому. Та не впізнав нашої хати. Всі люди до Різдва готуються, а тут гармидер і чужі люди зітхають. Ле­жить моя мати на полу хвора: простоволоса, без очіпка, і мечеться, бліда як крейда, а на ряднині під нею велика темна пляма. Батько поїхав по

фельдшера. Цього вечора померла моя матінка і залишила мені маленьку сестричку Настю. І запам'ятав я останні слова своєї матері, що встигла мені сказати: «З панами, сину, не водися, з багатими не знайся, горнись до тих, що... Горнись, дитино моя, до простих, до роботящих людей... Оце моє тобі останнє слово...»

Коли мене батько завів пізно ввечері до хати, то вона була вдягнута на смерть. Та це вже не моя матуся, було в ній щось, що заважало при­горнутись.

Дивно й сумно дивитись на той горбок чорної землі, що височів над материною труною. І згадались мені її останні слова.

Все на світі забувається, і я призабув свою втрату і материнські слова.

Батько навесні переїхав до міста, де я вчився. Хоч і шанував він нашу матінку, та одружився вдруге, бо треба було порядкувати комусь у квар­тирі, доглядати за нами.

Мачуха наша була простою жінкою, сама вдова, бездітна, тому ми л Настею не могли жалітися, що нас кривдять. Вона пильнувала за нами і нашим одягом, та замінити рідної матері не могла. Я дивився на неї вовку­вато, бо не міг простити, що хтось зайняв матусине місце. Вивчу уроки і йду з хлопцями то в ліс, то на річку. Навчався я добре, з похвальними листами переходив з класу в клас. Може, тому батько не контролював мене строго, я то і взагалі не звертав особливої уваги.

З вимовою у мене було все гаразд. Я був уже у сьомому класі і вивчав літературу — словесність, як тоді її називали в гімназії. Тепер уже не бігав по вулицям, а зачитувався творами Гоголя, Тургенєва, Сенкевича, Дюма. Уявляв себе д'Артаньяном, графом Монте—Крісто і нігілістом Базаровим, яле остаточно зупинився на образі Інсарова, герої тургенєвського романа «Напередодні».

Мої думки почали крутитись і біля героїнь. Я думав, яка з них зустрі­неться на моєму життєвому шляху: чи це буде поміщиця Одинцова, в яку закохався Базаров; чи Єлена, що поїде з Інсаровим визволяти Болгарію; ми лермонтовська княжна Мері? Всі вони були з іншого світу. Вони засту­пили мені простий образ Шевченкової Катерини. Я лише мріяв, бо ніяким чином не міг потрапити у той вищий світ.

І раптом переді мною прочинились до нього двері, це був світ, про який не могли мріяти мої батьки.

До нашого міста з Орловської губернії приїхав новий земський началь­ник. Він був одним із перших повітових аристократів. У сьомому класі до мене за парту посадили його сина Анемподиста Кузьміна—Караваєва. Цей юнак не був зарозумілим чваньком. До наук він не був здібним та й відстав у навчанні за час переїзду. Хлопець мріяв про навчання у кадетському кор­пусі, та через ліберальні таткові погляди ходив до звичайної гімназії. Анем-нодист хотів стати військовим. Він знався на мундирах, породистих конях

і мисливських собаках, добре танцював, грав у преферанс. З літературних героїв йому імпонував лермонтовський Печорін. З історії його цікавили тільки походи Наполеона і бої Єрмолова на Кавказі.

Ми здружились, бо він часто звертався по допомогу — я ж гарно вчив­ся. Також я знав місцевість і міг бути гарним провідником для рибалки чи полювання, на яке ми збирались наступного літа. Мене зацікавили його акваріум і краєвиди курортів, на яких встиг побувати мій сусід по парті.

Анемподист часто запрошував мене у гості, але я не зважувався, боя­чись виглядати приниженим і злиденним серед багатої обстави господарів.

Одного травневого дня за юнаком приїхав батько, Микола Миколайо­вич (він мав великий вплив у нашому місті). Кузьмін—Караваєв запросив мене — і ми разом поїхали у фаетоні.

У розмові Анемподистів батько перекрутив моє прізвище, називаючи мене Ваньою Сметановим. Моє прізвище тепер звучало краще, подібно до Базарова чи Волохова. Кузьмін-Караваєв з приязною зверхністю сіяв свої похвали щодо моїх успіхів у навчанні.

Син і батько вирішили відвідати цирк, що приїздить у місто. Я не міг мріяти про такі розваги, бо не хотів у тата брати гроші, тим більше, що їх і не було досить.

Ми в'їхали на просте подвір'я. Я був вражений багатством і витонче­ністю панського дому. Я боявся цієї вишуканості і чистоти: я не знав, чи можна у нечищенихботинках ходити по паркету і килимам; боявся розбити якийсь предмет; не знав панського етикету, тому не поцілував руку госпо­дині Калерії Олександрівні, поздоровкався з покоївкою Зінькою.

Я відчував себе вовченям, яке загнали у покої заради розваги. Старша сестра Анемподиста вивела мене з цього становища, запропонувавши по­грати в крокет. Гра йшла успішно, і, оговтавшись, потихеньку розглядав панянок. Кіті, менша сестра, мені здалась злючкою. А от Мері, старша, зачарувала. У неї були великі зеленяві очі і дві довгі русяві коси.

У мені щось перевернулось. Того вечора я не вивчив вперше уроки. Спо­чатку отримував четвірки, а потім взагалі скотився додолу. Всі думки крути­лись навколо неї, і мені було все байдуже. Згадуючи літературних героїнь, я порівнював її то з лермонтовською Мері, то з пушкінською Тетяною, чи тургенівською Єленою і гончаровською Вірою. Марно, вона на них не схо­жа. А от я сам собі нагадував Андрія, сина Тараса Бульби. Того Андрія Бульбенка, який вдерся у покої молодої шляхтянки. Я почав соромитись свого походження, убогого вигляду. Навідуючись часто до Кузьміних—Караваєвих, я навчився грати в теніс і преферанс. Свого друга розпитував про правила етикету — мені допомогли його вказівки: як поводитися за столом, у вітальні, про що можна розмовляти, а про що краще промовчати. Я швидко засвою­вав цю науку. Та мій учитель мало про що тепер міг від мене довідатись, бо оцінки отримував зовсім інші — одиниці, двійки.

Ніхто не здогадувався про мій душевний стан. Але все розуміла вона, Мері. її тішила моя сором'язливість. Вдома, як завжди, мачуха кликала їсти, та після панських наїдків мене нудило від злиденних каш і борщів. Сідаю вчити уроки — на сторінках бачу обличчя Мері.

Мабуть, батько прочув про мої «успіхи» у школі і завів був розмову: «Ну, вчись же, вчись, Іване, та докажи всім, що мужицький син може не тільки хвости волам крутити!» У його голосі чулися жаль і надія, бла­гання. Тоді я взявся надолужити прогаяне.

Нас з Анемподистом перевели до восьмого класу: мене — за попередні оцінки, його — за батьків авторитет.

Одного вечора я з сім'єю Кузьміних—Караваєвих поїхав до театру, де виступала трупа Саксаганського. Батьки і дочки їхали фаетоном, а ми з Зінькою, яку взяли прислужувати панам, їхали бричкою. На козлах сидів Афонька. Його господар привіз з Орловської губернії. Панові подобалось глузувати з Афоньки, який прикидався дурником. А взагалі, Афонька був розважливим і розсудливим чоловіком. Це після смерті дружини і доньки він став сумним і занедбаним.

Дорогою Анемподист щипав Зіньку, а мені було за них соромно, бо з дівчиною свого кола молодий панич себе так не поводив би.

У театрі Кузьміним —Караваєвим не сподобалось — публіка іншого кола, переважно студенти, народні вчителі, перекупки, ремісники, дрібні чиновники. Не подобалось, що актори розмовляють «діалектною» мовою. Протягом вистави Микола Миколайович і його дружина їли бутерброди, тістечка, які носила з буфету їм Зінька. Вони висловлювали своє невдово­лення. Вистава не сподобалась ні Кіті, ні покоївці — і вони глузували з мужицької мови. Мері мовчала.

Зате я був у захваті. П'єса «Невольник» нагадувала Шевченкову по­ему «Сліпий». Тут були й закохані — Ярина і козак Степан,— і турецька неволя, і розлука, і повернення, і зруйнування Січі. Повернувся осліпле­ний Степан, а вдома кріпаччина. Ярина вийшла за нього заміж, бо кохала. Мене зворушив фінал вистави, у якому сільський натовп з головними ге­роями співає:

Дай нам, Боже, дай із неба, Дай, чого нам більше треба,— Дай нам миру і спокою Під могутньою рукою.

Я мало не заплакав. Пригадав свій знесиленийй і обезкровлений на­род, відчуваючи себе його частиною.

Зірвалась буря оплесків, студент вимагав прочитати «Заповіт».

Мері запитала, чи хотів би я стати Степаном, якби вона стала Яриною. Звичайно, я був у захваті від її слів. Але тут вона запустила у мене свої пазурі:

— А я б... я б ніколи не могла стати отакою «Яриною».

Я навмисне, виходячи з театру, змішався з натовпом, аби не поверта­тись додому з ними. Дорогою я думав про Мері, про свій народ і про панів.

Через кілька днів я завітав у панську садибу, тоді й отримав останнього стусана.

Того вечора ми, чоловіки, грали у преферанс. Гра була млявою, бо по­вітовий поліцейський ісправник Слатін затримував гравців. Він завжди програвав, тоді, хвилюючись, постійно бігав кудись телефонувати. Занудь­гував навіть Микола Миколайович.

У цей час прийшла бідно вдягнена старенька бабуся. Це була Зіньчина мати. Вона хотіла відпросити свою доню додому, бо дівчина вже на виданні. Микола Миколайович погано розумів українську мову, а ісправник по-своєму тлумачив слова старенької. Це смішило господаря, він глузував з бабусі. Зінька ж не намагалась її захистити, а ще й гримала на матір.

Зневажена і скорботна поверталась мати додому сама.

І я згадав, це ж моя матінка, це ж її образа, її слова. Я пішов, пішов за нею, бо не міг знаходитися там, де «зневажають мій народ...»

Всі слухали цю історію дяді Вані.

Семикласник Юрко розпитував про подальшу долю дядька.

І гість продовжив:

— Кузьміних—Караваєвих я більше не бачив. їхній батько отримав підвищення, і сім'я переїхала в інше місто. Ісправник Слатін, мабуть, щось сказав директорові гімназії, бо той косо на мене поглядав. Але я все ж був першим учнем класу і гімназію закінчив із золотою медаллю. Через три роки відбулася революція, яка змела і Слатіних, і Кузьміних—Караваєвих.

Господиня, мати хлопців, нарікала, що діти не розуміють «почому хліб і сіль почім», все їм закордонні фільми давай та модні штани.



Схожі:

Борис антоненко-давидович (1899—1984) слово матері iconАлефіренко М. Ф. Теоретичні питання фразеології. Харків, 1987. Антоненко-Давидович. Як ми говоримо
Арват Н. Н. Семантическая структура простого предложения в современ- ном русском языке. — К., 1984
Борис антоненко-давидович (1899—1984) слово матері iconБорис граб*
Лаврова до василіан, а потім до Перемишля до гімназії. Борис учився дуже добре і вчасно почав заробляти собі на хліб лекціями. Батько...
Борис антоненко-давидович (1899—1984) слово матері iconРозпорядження 11. 07. 2012 Валки №435 Про дозвіл гр. Антоненко Г. В
Закону України «Про землеустрій», розглянувши заяву гр. Антоненко Ганни Володимирівни про надання дозволу на розробку технічної документації...
Борис антоненко-давидович (1899—1984) слово матері iconДень Матері Ведуча
Згідно з традиціями до 1939 року свято Матері відзначали і на нашій українській землі. Це свято Божої Матері, Матері-України і рідної,...
Борис антоненко-давидович (1899—1984) слово матері iconСценарій тематичного вечора присвяченого вшануванню жінки-матері Ми матір називаємо святою
У святі беруть участь ведучі, учасники фольклорно-етнографічного ансамблю, співаки, хор. На вечір запрошуються матері-героїні, багатодітні...
Борис антоненко-давидович (1899—1984) слово матері iconОлійник Борис :: Біографія
Борис Ілліч Олійник народився 22 жовтня 1935 року (с. Зачепилівка, Новосанжарського району, Полтавської області)
Борис антоненко-давидович (1899—1984) слово матері iconСценарій до дня Матері «Святе слово рідна мати» Склала вихователь української мови вищої категорії Абрам,як Г. Д
А. Компанієць, муз. А. Філіпченка,збірник «Музичні свята та заняття» С. М. Шевченко. Діти сідають
Борис антоненко-давидович (1899—1984) слово матері iconТема, «Мати» слово святе
Мета: формувати в учнів уявлення про призначення жінки (жінка-матір, берегиня домашнього вогни­ща, родинних традицій, джерело ніжності,...
Борис антоненко-давидович (1899—1984) слово матері iconПоляруш борис Юрійович
Поляруш борис Юрійович (22. VІІІ. 1952, Кривий Ріг Дніпропетр обл.) – філософ, канд філос наук (Потреба в праці як основа соціальних...
Борис антоненко-давидович (1899—1984) слово матері iconДіти соціально незахищених категорій
Одинокі матері стоять у обліку в утсзн та отримують там на дитину допомогу одинокої матері
Борис антоненко-давидович (1899—1984) слово матері iconСценарій свята до Дня матері
Завдання: розвивати почуття любові до найріднішої людини; виховувати бережливе ставлення до матері, як до берегині роду
Додайте кнопку на своєму сайті:
Документи


База даних захищена авторським правом ©te.zavantag.com 2000-2017
При копіюванні матеріалу обов'язкове зазначення активного посилання відкритою для індексації.
звернутися до адміністрації
Документи