Тема 16. Виникнення і розвиток буржуазної держави і права в Англії icon

Тема 16. Виникнення і розвиток буржуазної держави і права в Англії




Скачати 389.12 Kb.
НазваТема 16. Виникнення і розвиток буржуазної держави і права в Англії
Дата конвертації18.04.2013
Розмір389.12 Kb.
ТипДокументи

Мудрак «Історія держави і права зарубіжних країн»

Тема 16. Виникнення і розвиток буржуазної держави і права в Англії.

16.1. Передумови, етапи та особливості англійської буржуазної революції. Проголошення республіки. Державний устрій. Реставрація монархії.

На початку XVIIст. економічний і політичний розвиток країни стри-мувався жорстокими середньовічними правилами й регламентаціями. Найбільш гостре невдоволення зумовила система так званих монополій. Тоді як англійська буржуазія виступала за вільну конкуренцію, монархи продовжували продавати патенти на виключне право виробництва і про-даж різних товарів і виробів . Це щороку приносило короні великі дохо-ди. На селі феодальні відносини обмежували можливість розпорядження земельною власністю.
Англійські ділові кола не влаштовувала зовнішня політика перших Стюартів, їхнє прагнення спиратись у своїй боротьбі з парламентом на католицьких монархів континентальної Європи. Яків І пішов на збли-ження зі старим колоніальним суперником Англії Іспанією, що виклика-ло невдоволення купців і землевласників.
У 1625р.на престол ступив Карл І. Він успадкував абсолютиські по-гляди батька, який відмовився визнавати за парламентом будь-які права. Однак тепер буржуазія і нове дворянство представляли вже значну си-лу, з якою монархові ставало дедалі важче боротись. У 1628р. Карл І змушений скликати парламент. Парламент, зібравшись на засідання, по-дав королю “Петицію про право”, згідно з якою ніяких податків і зборів не можна було стягувати без згоди парламенту. Примусові позики, доб-ровільні приношення і дари підданих королю оголошувались незакон-ними. Кримінальна відповідальність будь якої особи могла настати лише тоді, коли караність діяння була встановлена в законі, а покарання на-стало за вироком суду. Монарх втратив право діяти в обхід установлено-го порядку судочинства і звільняти від покарання осіб, винних у вчинені злочинів. Петиція обґрунтовувала вимоги палати общин посиланням на Хартію вольностей 1215р.
Через рік палата общин рішуче заявила, що кожний, хто стане поту-рати папізму, хто введе податок без згоди парламенту або візьме участь в його стягненні, буде визнаний ворогом народу, королівства, зрадником вольностей Англії. Однак король не прислухався до цього попередження і систематично порушував прийнятий закон. У відповідь на протести па-рламенту король розпустив його і протягом 11 років правив одноосібно.
Безпосереднім поштовхом до початку англійської буржуазної рево-люції стало шотландське повстання 1637-1638рр., яке спалахнуло в ре-зультаті спроби англійського абсолютизму посилити контроль над Шо-тландією, яка зберігала повну автономію. Це повстання потягло за со-бою війну Шотландії з Англією.
Перший етап революції. У квітні 1640 року Карл І з метою одержан-ня грошей для ведення війни змушений був скликати парламент, але останній не затвердив нових податків. Крім того парламент зажадав по-карати найбільш ненависних королівських чиновників, знищити надзви-чайні суди і припинити зловживання, вчинені королем і його урядом за роки без парламентського правління.
Тоді Карл І 5 травня 1640р. розпустив цей парламент, який увійшов в історію під назвою Короткого.
Почалася глибока політична криза, і до осені 1640 року становище короля стало критичним.
Зрозумівши, що без парламенту неможливо вийти з військової і полі-тичної кризи, король в листопаді 1640р. скликає новий парламент, який увійшов в історію під назвою Довгого парламенту, оскільки він проісну-вав до 1653р. Довгий парламент відіграв значну роль у революції і став, власне, органом буржуазії і її спільника – нового дворянства в їх бороть-бі з абсолютиським ладом.
Довгий парламент, який був підтриманий більшістю народу Англії, повів новий наступ проти підвалин існуючого ладу. Незабаром король змушений був санкціонувати закон, відповідно до якого парламент не міг бути розпущений інакше як за власною постановою.
Так було нанесено ряд ударів по абсолютизмі і нова буржуазія домо-глася обмеження королівської влади. Одночасно були ліквідовані Зоряна палата і Висока комісія. На цьому етапі була скасована абсолютна мона-рхія і встановлена обмежена конституційна монархія.
У Довгому парламенті до липня 1641р. було досить багато членів, які подальше продовження боротьби з королем вважали для себе небезпеч-ним. Особливо це було видно із змісту тієї боротьби навколо обговорен-ня так званої Великої Ремонстрації, яка була прийнята незначною біль-шістю в листопаді 1641р. У цьому обширному парламентському акті(204 статті) докладно перераховувалися всі зловживання королівської влади в період правління Карла І. Водночас Велика Ремонстоація містила також і ряд найважливіших положень, які визначали розвиток Англії по капі-талістичному шляху: статті про свободу торгівлі і підприємницьку дія-льність, про створення відповідального перед парламентом уряду, про реформу церкви. Ремонстрація означала визнання певної політичної рів-новаги в країні. Тому корона вирішила перехопити ініціативу політики в свої руки, і Карл І видав декларацію про захист корони від парламенту і про збір армії.
4 січня 1642р. король прибув до парламенту у супроводі військ, щоб особисто заарештувати 5 найбільш впливових опозиціонерів. Це було сприйнято як порушення привілеїв парламенту. Переслідувані захова-лись під захистом лорда – мера Лондона і міщан. Після обміну деклара-ціями про обоюдне порушення прав, Карл І залишив столицю. В країні виникло двовладдя. Разом з королем Лондон залишили біля 100 членів парламенту, які стали засідати в Оксфорді.Розпочалась війна наказів, які розсипались на місця і короною, і парламентом. Об’єктивним виходом могла бути і стала перша громадянська війна в країні (1642 – 1646р.р.). На першому етапі війни перевага була на боці королівської армії, краще навченої і озброєної. Але в 1645р. по парламентському біллю замість традиційної міліції(ополчення графств) створювалась постійна армія з єдиним командуванням, суворим дисциплінарним статутом.
Особливістю буржуазної революції в Англії було те, що буржуазія в союзі з новим дворянством(джентрі) боролася проти монархії, старої феодальної знаті і панівної церкви. У джентрі, що стали на шлях товар-но-грошових відносин, було значно більше спільного з буржуазією, ніж з феодалами.
Короля підтримували переважно економічно відсталі північні і захі-дні графства, а також англіканська церква. За парламент стояли най-більш розвинені південно-східні та окремі промислові і торгові райони центру й півночі Англії.
Перша громадянська війна закінчилась поразкою короля і його полі-тичного оточення. Після декількох військових поразок королівської ар-мії Карл І втік до своїх союзників шотландців, але ті за значний грошо-вий викуп видали його парламенту.
Перемога в першій громадянській війні і поразка монархії стимулю-вали обособлення різних ідейних і політичних течій в колах парламент-ських прихильників.
Основна боротьба розгорнулася між групами так званих пресвітеріан і індепендентів.
Пресвітеріани виражали інтереси крупної торгово-фінансової буржу-азії і верхів дворянства. Вони стояли за конституційну монархію, рефо-рму церкви, примирення з королем і негайне закінчення революції.
Індепенденти спирались на торгову і промислову буржуазію, середнє дворянство(джентрі). Вони були прихильниками енергійного ведення війни, більш радикальної церковної реформи, а також деяких політичних і соціальних реформ, що забезпечували їм спочатку підтримку з боку не лише дрібної буржуазії, заможного і середнього селянства, але, навіть, частини сільської і міської бідноти.
І якщо в пресвітеріан була більшість у парламенті, то в індепендентів – підтримка армії на чолі з Кромвелем.
В результаті дій індепендентської армії її керівники влітку 1647р. здобу-ли перемогу над пресвітеріанами Довгого парламенту і створили в пала-ті общин індепендентську більшість.
Розбіжності між різними течіями парламентської більшості нароста-ли і весною 1648р. спалахнула Друга громадянська війна. На захист мо-нархії піднялись головним чином шотландські аристократи – пресвітері-ани, їх підтримав флот. Армія Кромвеля придушила виступи, вступила в Лондон і підтримала організований Радою офіцерів розгон монархічно налаштованих членів парламенту(близько 140). Після цього парламент став по суті знаряддям індепендентської диктатури.
Кульмінацією революції став організований по рішенню парламенту суд над королем Карлом І(січень 1649р.). В склад суду – першого у сві-товій історії суду нації над короною – були включені до 150 правників і членів парламенту. Судовий розгляд тривав 5 днів. В результаті Карл І був визнаний “тираном, зрадником, вбивцею і ворогом держави”. Під тиском армії і в результаті політичних змін в країні, що відбувались па-ралельно процесу суд виніс смертний вирок. 30 січня 1649р. в присутно-сті багаточисельного натовпу на лондонській торговій площі Карлу І відрубали голову.
Другий етап революції. Страта короля стала заключним, формально – юридичним завершенням встановлення в Англії республіки. Слідом за процесом Палата общин 19 березня 1649р. прийняла постанову про лік-відацію палати лордів – верхньої палати парламенту члени якої не під-тримали ідею суду над королем.
Акт від 17 березня 1649р. скасував королівську владу “як марну, тя-жку і небезпечну для свободи, безпеки й інтересів англійської нації”. 19 травня 1649р. Англія була проголошена республікою, яка повинна управлятися “вищою владою нації, представниками народу, в парламен-ті при цьому не повинно бути ні короля, ні лордів”.
Верховним органом влади в Англійській республіці став парламент, що складався з однієї Палати общин. В Постанові про оголошення себе вищою владою в державі (4 січня 1649р.) Палата общин проголосила(1) визнання народного суверенітету як основи всякої влади,(2) представни-цьку і виборчу від общин організацію вищої влади,(3) законодавчі необ-межені повноваження представників общин.
Парламент зосередив у себе практично всю повноту державної вла-ди, включаючи організацію урядової влади, адміністрацію, керівництво армією і вищий судовий контроль.
Вища виконавча влада передавалась Державній раді(створена 7 лис-топада 1969р.) із 41 члена. Члени ради вибирались парламентом на 1 рік з числа військових, юристів, вчених. Формально Раді належали тільки повноваження по виконанню рішень парламенту. Фактично ж в ній і в її комітетах зосереджувалась урядова влада. Таке перерозподілення пов-новажень від парламенту до урядових інститутів також було своєрідною рисою нової республіки.
Політична система влади була нестабільною. В складі Довгого пар-ламенту після 1649р. залишалось близько 80 депутатів. Більшість з них були одночасно членами Державної ради і Ради армії. Надзвичайно ви-росли авторитет і особиста військова влада О.Кромвеля. В цих умовах організація влади виявляла очевидне тяжіння до військово - диктаторсь-кого режиму і одноособової влади.
Третій етап революції. В 1650р. Кромвель замінив Ферфакса на по-саді генерала армії, що ще більше зміцнило його позиції серед офіцерів. 20 квітня 1653р., спираючись на підтримку армії Олівер Кромвель розі-гнав так зване “охвістя” Довгого парламенту(усього 50 депутатів). Ця подія була початком встановлення військової диктатури.
Новий державний лад був юридично закріплений Конституцією від 13 грудня 1653р. під назвою “Знаряддя управління”, яку запропонувала Державна рада, а затвердила Рада армії.
“Знаряддя управління” встановлювало зовні республіканську, а по суті диктаторську систему влади. Законодавча влада “вільної держави Англії, Шотландії і Ірландії” зосереджувалась в подвійному інституті – парламенті і заново заснованому лорді – протекторі. Парламенту нале-жали виключні повноваження змінювати, призупиняти, вводити нові за-кони, встановлювати податки. Парламент повинен був скликатись регу-лярно(раз в 3 роки) і самостійно, не можна було розпускати його раніше ніж після 5 місяців його роботи. Право обирати депутатів до нього нада-валось особам, які володіли майном вартістю 200 фунтів стерлінгів і яким виповнився 21 рік. Парламент повинен був складатись не менш ніж із 60 членів, “відомих своєю чесністю, богобоязливих і доброї поведін-ки”.
Поруч із парламентом засновувалась влада лорда - протектора. Ви-бори на цю посаду проводились Державною радою(членів якої у кілько-сті 15 чоловік обирав парламент). Лорд – протектор мав право затвер-джувати чи відхиляти закони парламенту. Він користувався практично необмеженою владою у справах управління. Протектор вважався голо-внокомандуючим армією, йому повністю належали права в сфері зовні-шньої політики. Від його імені проводились всі призначення посадових осіб. Тільки призначення вищих посадових осіб вимагали згоди парла-менту чи Ради.
Особливою статтею конституції повноваження лорда - протектора довічно закріплювались за О.Кромвелем.
Прийняття конституції і переобладнання верхів політичної системи не ліквідували протиріч між суспільством і індепендентським керівниц-твом. Під натиском генералітету принципи військової організації були перенесені на адміністративно – територіальний устрій. Літом 1655р. країна була поділена на 11 військових округів на чолі з генерал – майо-рами (тобто старшими генералами). Намісники були як би протекторами в мініатюрі і наділялись значними повноваженнями.
22 травня 1657р. Кромвель одержав право самому призначати собі наступника. Одночасно відновлювалась Палата лордів(63 лорди).
Режим протекторату був тісно пов’язаний з особою і авторитетом Кромвеля. Як тільки він помер (3 вересня 1658р.), режим потрапив в тя-жкий кризовий стан безвладдя. Призначений наступником батька Річард Кромвель не зміг втримати владу і в 1659р. його змусили відректися від звання і відновити умовну республіку. Громадське невдоволення режи-мом індепендентів і безвладною республікою одночасно стало настільки значним, що питання про відновлення монархії і історичної конституції в країні стало предметом практичної політики.
В пошуках стабільності виходом стало представлятись повернення на престол династії Стюартів (спадкоємець престолу Карл ІІ знаходився у Франції). Відіграли свою роль і протиріччя в вищому військовому ке-рівництві.
В цих умовах воєначальник і намісник одного з найбільших шотла-ндських військових округів генерал Монк здійснив державний перево-рот. Його війська вступили в Лондон для здійснення політичного конт-ролю над владою, а генерал попередньо встановив контакт з спадкоєм-цем престолу.
Парламентський конвент (в склад якого ввійшли і лорди) прийняв рішення про відновлення монархії, запрошення Карла ІІ і про пожалу-вання йому прибутків замість конфіскованих в революцію володінь. Згі-дно постанови конвенту (25 квітня 1660р.) республіканський лад і пар-ламентське єдиновладдя в Англії знищувались: “По стародавніх основ-них законах королівська влада в ньому належить і повинна належати ко-ролю, лордам і общинам”. У травні 1660р. Карл ІІ висадився в Англії і
в‘їхав у столицю. Монархія була відновлена.
Ще до відновлення монархії Карл ІІ підписав своєрідні гарантії своєї майбутньої політики у вигляді Бредської декларації 1660р. Корона гара-нтувала повне і загальне прощення всім хто на протязі 40 днів визнає новий порядок(якщо тільки не буде особливих рішень парламенту), сво-боду совісті в країні, а також те що спори з приводу конфіскованого в революцію майна будуть вирішуватись не інакша як із згоди парламен-ту. Юридично декларація поклала початок конституції нової монархії, в якій корона вже не була головною частиною парламенту, а визнавала його верховенство і право на політичні прерогативи. Король підтвердив значення Великої Хартії вольностей 1215р., Петиції про право 1628р. і Великої ремонстрації 1641р..
Практична політика нової монархії пішла цілком закономірно – по іншому напрямку. Незважаючи на гарантії прощення, був проведений суд над уцілівшими учасниками процесу над Карлом І який виніс 29 смертних вироків. Тіла головних антироялістів – Кромвеля, Айртона та ін. – були викопані із могил і підвішені. Були відновлені основи англі-канської церкви.


_______________________________________________________________________________________________________________


Тема 10

^ БУРЖУАЗНА РЕВОЛЮЦІЯ В АНГЛІЇ. УТВОРЕННЯ БУРЖУАЗНОЇ ДЕРЖАВИ

Англійська буржуазна революція XVII ст. стала першою «чистою» буржуазною революцією (дещо швидше проходила така революція у Нідерландах, але там вона була тісно пов'язана з війною проти іспансь­кого панування). Цікаво простежити, як новий революційний клас та його окремі складові уявляли основи нового державного ладу, нової бур­жуазної законності. Бачимо також, що революціонери не зупиняються перед найрадикальнішими заходами. У цій революції героїчне йде рука об руку з прозою житття, загалом підтверджується те загальне правило,

що: «Революцію роблять фанатики, а її плодами користуються не­гідники».

Занепад Англійської республіки після смерті Кромвеля і реставрація монархії Стюартів - чергове Ствердження відомої істини: розвиток люд­ства, зокрема його державно-правових інститутів, йде не по прямій, а ніби по спіралі, де кожний новий виток чимось нагадує попередній, але одночасно має і принципово нові моменти.

На перший погляд, революційні події XVII ст. мало що змінили у дер­жавно-правовому устрої Англії: збереглася монархія, зміцнився колоні­альний гніт у сусідній католицькій Ірландії, відверто антидемократичною залишалася виборча система, а отже, і характер законодавчої влади, дворянство не лише зберегло, але й зміцнило свої привілеї. Проте, у на­ступних двох сторіччях саме Англія буде не лише «майстернею світу», а й «колискою демократи». Чому?

Передумови революції

Англія у XVI-XVTI ст. зовнішньо ще була типово аграрною краї­ною. Сільське населення становило 4/5 від загальної кількості. Великі міста - Лондон (200 тис. жителів), Брістоль, Норіч були явищем нети­повим серед більшості невеликих і малолюдних міст. Однак уже з'явилися нові галузі промисловості, які зовсім не знали цехів,- видо­буток вугілля і виплавка заліза та чавуну, виробництво пороху, скла, паперу, бавовни, кораблебудівництво. Відбулися зміни в структурі екс­порту, Англія перестала вивозити вовну, її замінило готове сукно. Анг­лійські колонії з'явилися на східному узбережжі Північної Америки, в Ост-Індії та в Західній Африці. Особливо відзначалися дві торговельні компанії - Ост-Індська та «Старих авантюристів». Річний експорт останньої сягав межі 1 000 000 ф. ст. Нагадаємо, що річний дохід в 20 фунтів був майновим цензом виборця англійського парламенту, як пра­вило, сільського поміщика або багатого ремісника. Відбувається аграр­ний переворот в англійському селі. Поміщики в XVI-XVII ст. зганяють орендаторів зі своєї землі, перетворюючи ріллю на пасовиська для овець. Вовна, в свою чергу, служить сировиною для вітчизняної сукон­ної промисловості. Практика «огороджувань» перетворює основне се­лянство на малоземельних та безземельних батраків; вільні робочі руки шукають собі застосування в містах. Частина розорених селян вдається до актів непокори і навіть до прямих революційних виступів. Так, в 1607 р. широкий рух проти насильницького обезземелення розгорнувся серед селян серединних графств - Бекінгемпшіру, Нортгемпшіру та Лейстершіру. В майбутній революції англійська буржуазія ще викорис­тає це широке невдоволення селянських мас проти своїх поміщиків.

У 1603 р. королем Англії на підставі заповіту Єлизавети І став син Марії Стюарт Яків VI Шотландський, який прийняв ім'я Якова І (1603-1625). У сучасників цей король заслужив характеристику «наймудрішого з дурнів в Європі». Сам Яків І стверджував: «Монар­хічна держава є найвеличніша річ на землі, оскільки королі не лише земні намісники Бога, але й сам Бог вважає їх собі рівними».

Яків І заперечував право парламенту видавати закони, вороже ста­вився до Реформації: «Реформація є зло, тому що вона проголошує рівність, а рівність є ворогом порядку і єдності, цієї матері порядку». У відповідь на відмову парламенту погодитися з введенням нових по­датків король широко практикував торгівлю патентами на різні торго­вельні і промислові монополії. У 1624 р. останній (четвертий) парла­мент Якова І притяг до відповідальності міністра фінансів графа Мідл-секса. Сам король був вимушений видати ордонанс, яким усі патенти «на монопольне право продажу, купівлі, виробництва або споживання чого б то не було» оголошувалися такими, що втратили свою силу.

У галузі зовнішньої політики Яків І різко змінив той курс, якого дотримувалася Єлизавета І. В часи її правління Іспанія та Франція (католицькі країни) були головними супротивниками англіканської (отже, непідлеглої папі) Англії, а європейські протестантські князі, переважно німецькі,- її природними союзниками. Причому така роз­кладка сил пояснювалася не стільки релігійними незгодами государів, скільки інтересами зовнішньої торгівлі, завданням витіснення з ринків торговельних конкурентів.

Після початку Тридцятилітньої війни (1618-1648 pp.) Яків І носив­ся з планами підтримки свого тестя Фрідріха Пфальцського, лідера німецьких протестантів, з допомогою ... Іспанії. Спадкоємця престо­лу, майбутнього короля Карла І (1625-1648), Яків І одружив з като­личкою, сестрою французького короля Людовіка XIII. Обидва зов­нішньополітичних кроки Якова І викликали обурення в англійському суспільстві і не принесли державі найменшої користі.

Після смерті Якова І на престол зійшов його двадцятип'ятирічний син Карл І, який відразу ж опинився під впливом свого фаворита Бе-кингема. Новий монарх негайно вв'язався в нову зовнішньополітич­ну авантюру - уклав союз із Францією і оголосив війну Іспанії. Союз із Францією змушував Англію допомагати французькому королю у його боротьбі проти місцевих протестантів, обложених у фортеці Ларошель. Це викликало такий протест в Англії, що Бекингем був змушений розірвати союз із Францією, оголосивши їй війну, і нада­ти допомогу уже французьким протестантам-гугенотам. Однак у 1628 р. французькі війська підкорили Ларошель, і абсолютистський

уряд Англії був у черговий раз скомпрометований в очах своїх громадян.

За цих обставин парламент намагався усіляко стримувати непро­думані кроки короля та його фаворита - вимагав відставки Бекингема, не давав згоди на введення нових податків і обмежував терміни збору старих тощо. Парламент 1625 р. Карл І розігнав через декілька міся­ців. Парламент 1626 р. зазнав тієї ж участі, а його лідери опинилися у в'язниці. Парламент 1628 р. виступив із знаменитою «Петицією про право». Вона зводилася до чотирьох пунктів:

1. Населення не повинно змушуватися до виплати податків, не за­тверджених парламентом;

2. Ніхто не може бути заарештований інакше, як за ухвалою суду і за законами країни;

3. Повинні бути припинені арешти цивільних осіб за законами во­єнного часу;

4. Повинні бути припинені постої військ у будинках обивателів. Король був змушений затвердити цю петицію, проте майже відразу

почав порушувати її. У березні 1629 р. і цей «непокірний» парламент було розігнано.

Одинадцять років безпарламентського правління ознаменувалися новими утисками проти протестантів-пуритан. Соціальною базою цієї релігійної течії була міська буржуазія, нове дворянство та дрібнобур­жуазні елементи міста і села. Одночасно вводилися нові податки (на­приклад, корабельний податок, запроваджений урядом у 1635 p.), що збуджувало невдоволення в усіх верствах населення, незалежно від релігійної орієнтації.

Шотландія в 1603 р. (за Якова І) об'єдналася особистою унією з Ан­глією, але зберігала повну автономію. В цій країні значного поширення набув кальвінізм, населення вороже ставилося до офіційної англікансь­кої церкви. Коли єпископ Лод у 1637 р. зробив спробу з відома Якова І ввести в Шотландії англійський церковний служебник, це викликало спочатку бунт покоївок у церкві св. Джайльса, а далі - швидке перерос­тання стихійного виступу плебсу на формування військової ліги зако­лотників. У 1639 р. шотландці вдерлися на англійську територію. Після нетривалого замирення війна знову відновилася у 1640 р.

13 квітня 1640 р. Карл І був змушений скликати парламент, який відразу проявив свою непокірність і був розігнаний королем уже 5 трав­ня. Цей парламент дістав назву Короткого. Розгін парламенту викли­кав виступи населення Лондона 6 та 14 травня. Тим часом шотландці відновили свій наступ. З листопада 1640 р. був скликаний новий пар­ламент, вибори до якого проходили в умовах неймовірного збудження і бродіння мас. Більше половини членів нового Довгого (1640-1653 pp.) парламенту були колишніми членами непокірного Короткого.

Першими кроками нового парламенту стали арешти фаворитів ко­роля - Стаффорда і Лода. В травні 1641 р. був прийнятий закон про державну зраду Стаффорда, і 12 травня королівського фаворита було страчено. Парламент вимагав і добивався від короля нових поступок. Так, у травні 1641 р. Яків І вимушено підписав акт, згідно з яким пар­ламент не міг бути розпущений інакше, як за його (парламенту) влас­ною згодою. Була проголошена незмінюваність суддів та їх незалеж­ність від корони.

Наприкінці жовтня 1641 р. розпочалося нове масштабне повстання в Ірландії. Король, як не дивно, зустрів повідомлення про цей заколот з ентузіазмом - у нього з'явився вагомий привід розігнати парламент. Випереджуючи події, Довгий парламент в листопаді 1641 р. виробив важливий документ, відомий як Велика ремонстрація. Цей акт скла­дався з 204 статей. В ньому вказувалися усі зловживання численних королівських фаворитів та містилася вимога не призначати нових чи­новників без згоди парламенту. Характерно, що Велика ремонстрація була прийнята незначною більшістю голосів (159 проти 148), це свід­чило про відсутність єдності в лавах парламентаріїв. Карл І особисто з'явився в нижню палату парламенту з вимогою видачі п'яти лідерів радикального крила.

Громадянська війна в Англії (1642-1648 pp.)

Парламент відмовився виконати цю королівську вимогу, що стало актом відкритої непокори королівській владі. З невеликою групою при­хильників Карл І залишає Лондон (січень 1642 р.) і перебирається у графство Ноттінгем. Наприкінці вересня 1642 р. король мав у своєму розпорядженні 6 тис. піхотинців та 2 тис. кавалеристів. Фактично в Англії утворилося два уряди - королівський і парламентський. Парла­мент шукає порозуміння з короною. Влітку 1642 р. королеві подаються «19 пропозицій», які в основному повторювали вимоги Великої ремон-страції: призначення вищих службових осіб за згодою парламенту, ви­ключення папістів зі складу палати лордів тощо. Від короля вимагали також згоди на реформу церкви. Відмова Карла І прийняти парламент­ські пропозиції зробила громадянську війну неминучою. Північ і захід країни були в більшості за короля, парламент підтримували усі крупні порти і флот, а також найбільш розвинені південно-східні графства: Норфолк, Сеффолк, Кембріджшір, Лінкольншір. Класовою базою армії короля стало дворянство старого складу, за парламентом стояли широкі кола буржуазії, плебейські і напівпролетарські верстви міста, а також вільні селяни-йомени. Велике селянське повстання проти феодалів від­булося у травні - червні 1643 р. в південно-західній Англії.

Під час громадянської війни спершу хід воєнних дій складався на користь короля. Восени 1642 р. при Еджгіллі армія парламенту була розбита. Король урочисто вступив в Оксфорд, який надалі став його штаб-квартирою майже на увесь період громадянської війни. Влітку 1643 р. парламентські війська зазнали поразки на західному театрі воєнних дій, роялісти захопили графство Девоншір та місто Брістоль.

Восени 1643 р. було оформлено союз парламентів Англії і Шотлан­дії, «ковенант», згідно з яким обидві сторони висловлювали намір збе­регти пресвітеріанський устрій церкви, вільності і привілеї королівств і парламентів Англії і Шотландії. Шотландська армія, вторгнувшись з півночі, відтягнула на себе частину сил короля. Війська англійського парламенту спробували скористатися даною обставиною для штурму Оксфорда, але були наголову розбиті. Армія Ессекса була цілком узята в полон королем, а війська Уоллера збунтувалися і пішли наступом на Лондон, вимагаючи виплати заборгованої парламентом платні.

Причини поразки парламентського війська полягали у нерішучості командування, яке складалося з дворян і не бажало остаточної пораз­ки короля.

Реформа армії пов'язана з діяльністю Олівера Кромвеля (1599— 1658), видатного військового організатора. Свій перший загін Кром­вель набрав на власні кошти, але з людей релігійно переконаних. У битві при Марстон-Мурі (2 липня 1644 p.), де Кромвель командував лівим флангом, саме його «залізнобокі» вирішили результат бою на користь парламентських військ. Ця перемога мала велике моральне значення. Після неї Довгий парламент погодився на реформу армії, давно пропоновану Кромвелем. 28 січня 1645 р. план реформування армії дістав схвалення нижньої палати парламенту. Замість окремих загонів, кошти на які відпускали графства, створювалася єдина армія на утриманні парламенту.

Нові загони набиралися із солдатів різних графств, вони отримува­ли єдине, призначене зверху, командування. У війську вводилися су­вора дисципліна і відповідальність перед трибуналом. Офіцерські по­сади стали доступними будь-якій здатній людині, незалежно від її по­ходження. Так, полковниками в цій армії стали швець Х'юсон, візник Прайд, котельник Фокс та шкіпер Рейнсборо. Зауважимо: саме ці ви­хідці з народних низів були найближчими соратниками і однодумця­ми Кромвеля.

14 червня 1645 р. реорганізована армія здобула визначну перемогунад королем у битві при Незбі. В руках переможців опинилися 5 тис. полонених, уся артилерія і обоз королівської армії. До Кромвеля по­трапила і дипломатична переписка короля, яка остаточно дискредиту­вала останнього. З'ясувалося, що Карл І клопотав у Європі про інозем­ну інтервенцію і сподівався зразково покарати усіх своїх супротив-ників-аристократів у разі перемоги. Король також уклав договір з ірландськими католиками. Стало зрозумілим, що перемога короля обернулася б для Англії настільки тяжкою політичною і релігійною реакцією, що навіть аристократичне походження не врятувало б су­противників корони від кривавої розправи, а про будь-які поступки релігійній опозиції не могло бути й мови.

Після битви при Незбі Карл І втікає в Шотландію (березень 1646 р.), а уже в травні потрапляє у руки шотландського командуючо­го Леслі. Щоб домогтися видачі короля, Довгий парламент почав не­гайно виплачувати своєму шотландському союзникові давно обіцяну військову допомогу, що складала 400 тис. ф. ст. У лютому 1647 р. шот­ландці передали Карла І уповноваженим англійського парламенту.

Перелом у громадянській війні дався ціною не лише героїзму на­родних мас, але й великих грошей. Для поповнення бюджету Довгий парламент широко брав позики під забезпечення землями роялістів та єпископів. Небачених масштабів набуло казнокрадство. В лютому 1646 р. були скасовані рицарські тримання і повинності дворянства на користь корони. Тим самим феодальне володіння землею, пов'язане з виконанням денних обов'язків на користь королівської влади, було замінене нічим не обмеженою буржуазною власністю на землю. Ре­форма, однак, не поширювалася на селян-копігольдерів (довготрива­лих спадкових орендарів), чиї повинності на користь рицарства збері­галися.

Одночасно утвердженням пресвітеріанської (кальвіністської) церк­ви як офіційного віросповідання в Англії було здійснено і релігійну реформу. Пресвітеріани виступали за незалежну від держави, «деше­ву» церкву, не визнавали влади єпископів, протиставляючи їм місце­вих церковних старост - пресвітерів. У ролі таких старшин церковних общин опинялися, як правило, місцеві заможні люди, мало залежні від центральної влади в державі. Пресвітери тримали у покорі місцеве населення не лише своїм авторитетом, а й за допомогою церковно-поліцейського нагляду, штрафів і тюремних ув'язнень. Пресвітеріани становили більшість у парламенті. В опозиції до них перебували інде-пенденти - радикальне релігійне угруповання, очолюване його ліде­ром О. Кромвелем. В релігійному відношенні розходження індепен-дентів з пануючою пресвітеріанською церквою зводилися в основномудо питань моралі. За діючої на той час в країні виборчої системи інде-пенденти не могли розраховувати на більшість в парламенті. Зате вони домінували в армії. Класовою базою цього релігійного угруповання була середня буржуазія, яка опиралася на частину дрібної буржуазії та на селян-йоменів. Індепенденти вважали себе Божими обранцями, а своїх ворогів, відповідно,- ворогами Бога. Саме вони не дозволили за­вершити революцію на користь «грошових мішків» уже в 1646 р.

Лівіше від індепендентів перебували левелери («зрівнювачі»), чиїм вождем був Джон Лільберн. Серед вимог левелерів - формальна рів­ність громадян, незалежно від майнового становища, рівність перед законом, загальне виборче право для усіх чоловіків та демократична республіка. Лільберн, лейтенант-полковник парламентської кавалерії, у червні 1645 р. був посаджений пресвітеріанським Довгим парламен­том до в'язниці. Тут, у Тауері, в 1646 р. він видав памфлет «Антологія тиранії лордів», де стверджував, що лорди є нащадками соратників Вільгельма Завойовника, який в XI ст. прийшов з Нормандії і захопив землі та владу над англійським народом. Ідеї Лільберна знаходили жвавий відгук у низах парламентської армії, її рядовий склад вимагав негайного звільнення свого ідеолога.

На 25-28 травня 1647 р. парламент оголосив демобілізацію армії, одночасно розпочавши переговори з королем про зміст майбутніх поступок королівської влади. У відповідь Кромвель (який ще нещо­давно погоджувався на розпуск армії") провів 4-5 травня армійську нараду, де були висунені «справедливі і законні вимоги». «Вільно-народжений англійський народ», на думку учасників наради, пови­нен отримати тверді гарантії проти утисків і будь-якої несправед­ливості.

Пресвітеріани в Лондоні спробували здійснити арешт офіцерів Кромвеля, які привезли у столицю пропозиції армії. Вони зводилися до того, що парламент мав би збиратися на дворічний термін, саме парламент, а не король повинен здійснювати контроль над армією і флотом. Зовнішня політика країни мала провадитися Державною ра­дою, знову ж таки під контролем парламенту. Загалом у цих пропози­ціях не було чогось аж надто неприйнятного, якщо не брати до уваги саму спробу армії диктувати власну волю парламенту. Після втечі армійських посланців з Лондона руки Кромвеля були повністю розв'язані. 6 серпня 1647 р. армія генерала Ферфакса увійшла до сто­лиці, незважаючи на спроби парламенту і Сіті (діловий район Лондо­на) зорганізувати спротив. Негайно було здійснено арешти частини депутаті в-пресвітеріан.

В кінці жовтня - на початку листопада того ж року під Лондономвідбулася армійська конференція за участю індепендентів та левеле­рів. Результатом стала т. зв. Народна угода, що передбачала розпуск Довгого парламенту і нові вибори за участю усіх дорослих чоловіків, рівне представництво в парламенті від графств, рівність громадян перед законом тощо. Сама угода приймалася в атмосфері напруже­ної боротьби. Досить вказати, що спершу вимоги левелерів були від­кинуті. Військова рада розпочала суд і розправу над офіцерами і сол-датами-левелерами - «призвідниками заколоту і порушниками війсь­кової дисципліни», і лише потім вимушено пішла на поступки.

У грудні настало примирення в революційному таборі, індепен­денти і левелери неохоче примирилися між собою та з пресвітеріа­нами, оскільки в країні знову назрівала громадянська війна. Король Карл І утік з Лондона і уклав таємний договір з шотландською пре­світеріанською партією великих феодалів. Навесні 1648 р. розпоча­лися роялістські заколоти в Уельсі, Кенті та деяких інших графствах.

У серпні 1648 р. Кромвель ущент розбив шотландців у битві при Престоні, а у вересні його війська увійшли в Единбург. Влада в Шот­ландії опинилася в руках лівих пресвітеріан, союзників англійського парламенту. Тим часом пресвітеріанська більшість англійського пар­ламенту з Лондона розпочала переговори з Карлом І. У відповідь, 5 грудня 1648 р. полковник Прайд провів «чистку» парламенту. 140 де-путатів-пресвітеріан були вигнані з парламенту, 90 - заарештовані. Однак, щоб зберегти видимість єдності, частину «вичищених» навіть включили до складу особливого військового трибуналу для суду над королем. 27 січня 1649 р. 135 членів трибуналу винесли королю смертний вирок, то ж 30 січня Карл І Стюарт як «тиран, зрадник, убивця і ворог держави» був обезглавлений.

Ще 4 січня 1649 р. парламент прийняв резолюцію, яка визнавала верховенство нижньої палати над палатою лордів та над усіма влас­тями взагалі:

1. Народ, що перебуває під владою Бога, є джерелом усякої спра­ведливої влади;

2. Обрана народом палата общин має вищу владу в державі;

3. Те, що палата общин оголосить законом, і буде таким, незважа­ючи на заперечення лордів і короля.

На початку лютого 1649 р. до палати общин було внесено два біл­лі, один з них скасовував королівську владу як «непотрібну, обтяжли­ву і шкідливу для свободи, безпеки й інтересів англійського народу», а другий ліквідовував палату лордів як «парость тиранії».

Офіційно Англія стала республікою 15 травня 1649 р.

Республіка і протекторат Кромвеля

Після ліквідації верхньої палати парламенту і страти короля стано­вище в країні продовжувало залишатися напруженим. З одного боку, в Англії ширився рух дигерів, тобто «копачів»,- людей, які захоплю­вали вільні від обробітку землі у своє користування. Тим самим роби­лася спроба ліквідувати приватну власність на землю. У червні 1649 р. Джон Лільберн публічно зрікся своєї причетності до цього руху пле­бейських мас, що однак майже не відбилося на його поширенні. На­томість, з іншого боку, широкий розпродаж земель і маєтків заколот­ників, фантастичне збагачення можновладців викликали справедливі протести у суспільстві. В цій ситуації індепенденти відмовилися ви­ставити Народну угоду на всенародне обговорення, як це передбачало­ся їх домовленістю з левелерами.

Для подолання кризових явищ в суспільстві широкі повноваження були надані ^ Державній раді з 40 членів. У свою чергу Лільберн висту­пив з проектом «угоди вільного народу Англії», за яким парламент з 400 чол. мав обиратися на один рік шляхом загального голосування усього чоловічого населення, за винятком слуг, убогих і - тимчасово на 10 років - роялістів. На підтримку його вимог виступили чотири полки у Солсбері (квітень -травень 1649р.), але Кромвель зумів придушити цей заколот. З метою розв'язання революційних суперечностей Кром­вель навіть пішов на союз з пресвітеріанами, примирення відсвяткували банкетом в Сіті. Але цього було замало.

У серпні 1649 р. 12-тисячна англійська армія під проводом са­мого Кромвеля висадилася в Дубліні, столиці бунтівної Ірландії. До травня 1652 р. військові операції проти цієї країни були переваж­но завершені. На Ірландію поширювались акти Довгого парламенту про конфіскацію земель папістів та прихильників короля. Конфіска­ція була проведена спершу в 10, а згодом ще в 11 з 32 графств Ір­ландії. Саме цими землями Кромвель «розплатився» з поставниками армії (вони отримали їх на 2 млн ф. ст.!), а також ж самою армією. Після цього була проведена демобілізація. Відчуваючи потребу в грошах, багато рядових бійців армії не могли придбати потрібного реманенту, робочої худоби та посівного матеріалу. Тому отримані наділи масово продавали офіцерам і земельним спекулянтам. По су­ті, ірландськими землями Кромвель платив за лояльність своєї рево­люційної армії, причому у виграші залишилися знову ж таки «гро­шові мішки».

Щось подібне до ірландського «землеустрою», хоч і у менших ма­сштабах, мало місце і в Шотландії. Шотландці підтримали сина Кар-ла І - Карла II, але двічі були розбиті: 3 вересня 1650 р. при Денбарі, а у вересні 1651 р.- при Бустері. Карлу II вдалося втекти.

Спроби Кромвеля закласти великий флот (40 нових кораблів) та заборонити іноземцям торгувати з англійськими колоніями (більшість з них перебувала у руках роялістів) призвела до конфлікту з Голландією та до початку англо-голландської війни в 1652 р. У 1654 р. ця війна завершилася перемогою Англії. Того ж року успішно завершилася ще одна війна - з Португалією. Мирний договір приніс Англії не лише компенсацію її витрат на війну, а й доступ у португальські колонії.

У 1655 р. вдалося укласти союз із Францією проти Іспанії. На ви­гідних умовах налагодилися роком раніше відносини з Данією. Що­правда, англійські купці втратили свої привілеї в Росії, але ця обста­вина майже не завадила зміцненню авторитету Державної ради і Кромвеля особисто. Натомість усередині держави режим Кромвеля постійно мусив боротися зі спалахами селянських виступів, що безпе­рервно паралізували життя різних графств.

20 квітня 1653 р. Кромвель у супроводі загону мушкетерів розігнав Довгий парламент, який давно уже став гальмом державного розвит­ку. У липні того ж року Кромвель спробував створити новий, слухня­ний парламент - т. зв. Малий - з депутатів, висунутих релігійними общинами і доповнених особисто Кромвелем та Радою офіцерів. Як наслідок, у парламенті опинилося багато релігійних містиків, що не завадило самому парламенту виступити з радикальними вимогами, як-от: розробити звід законів замість традиційного прецедентного права, звільнити селян-копігольдерів від феодальних повинностей, ліквідувати інститут відкупу державних податків, ввести сувору звіт­ність у використанні державних коштів тощо.

Зрештою «дурні» (так називав Кромвель членів Малого парламен­ту) стали заважати йому навіть більше за «мерзотників» (характерис­тика Довгого парламенту). 12 грудня 1653 р. поміркована більшість Малого парламенту, незважаючи на протести свого лівого крила, ого­лосила про саморозпуск і про передачу усієї влади Кромвелю. 16 гру­дня Рада офіцерів проголосила Кромвеля лорд-протектором (тобто «захисником») Англії, Шотландії та Ірландії. На цей час Кромвель уже був командуючим армією та головою Державної ради. Після про­голошення лорд-протектором він ставав довічним главою республіки.

Своєрідною конституцією Англійської республіки став документ, відомий як «Знаряддя управління». Згідно з цим актом, ділити законо­давчу владу лорд-протектор мав з однопалатним парламентом, до якого обиралися 400 чол. від Англії та по 30 від Шотландії та Ірландії. Майновий ценз виборців зріс до 200 ф. ст. річного доходу, тим самимабсолютна більшість населення країни усувалася від виборів. Річна сесія парламенту мала тривати не менше 5 місяців, безпарламентське правління не могло тривати більше 3 років. В руках лорда-протектора перебувала і виконавча влада, хоча при її здійсненні він мусив зва­жати на думку Державної ради. Залежали від нього і суди. Лорд-протектор надавав титули і звання, мав право помилування, зі згоди парламенту оголошував війну і укладав мир, вів усі міжнародні спра­ви, а між сесіями парламенту одноосібно керував армією і флотом.

Цікаво, що стаття XXVIII нової конституції дозволяла уряду навіть без згоди парламенту збирати податки на утримання армії, військово-морського флоту, а також на покриття витрат, «пов'язаних з діяльністю уряду і судів» та державного апарату взагалі. Тим самим було перекрес­лено увесь трьохсотрічний досвід парламентського розвитку країни.

Боротьба між королем і парламентом завжди точилася переважно навколо питання про правомірність обкладення податками та навколо здійснення контролю над витратою зібраних сум. Вже в XIV ст. було погоджено принцип, згідно з яким усякий податок виходить від пар­ламенту і контролюється ним. Конфлікт Карла І з Довгим парламен­том також виник з намагання королівської влади винайти кошти на війну з Шотландією, бездарно розв'язану королівською владою. Вла­да лорд-протектора тим самим перевищувала повноваження короля, а переможна війна проти монархії несподівано принесла англійському парламенту різке скорочення його звичної компетенції.

Фактично в країні була встановлена одноосібна диктатура лорда-протектора. За своєю класовою сутністю це була диктатура буржуазії і нового дворянства. Країна була розділена на 11 округів на чолі з вій­ськовими губернаторами у чині генерал-майорів. Бунти та пасивний опір населення придушувалися військовою силою. З метою розши­рення бази своєї диктатури Кромвель розпочинає переговори з рояліс­тами. У 1656 р. республіканців вигнано з парламенту і відновлено па­лату лордів.

Вважається, що будь-яке порівняння кульгає. Кромвеля часто порі­внюють з його великим сучасником Богданом Хмельницьким. Обидва успішно очолили боротьбу своїх націй проти ненависної монархічної влади, обидва мали успіх у цій боротьбі і, відповідно, підтримку насе­лення. Для обох перемога стала лише прелюдією до вирішення голов­ного питання: «що далі?»

У феодальній Європі панував принцип «немає землі без монарха». Доки чиясь корона не «прикрила» б собою Англію чи Україну, сусідні монархи дивилися б на ці землі як на нічийні. Хмельницький виму­шено шукає сюзерена для України чи то в особі турецького султана (1650 р.), чи молдавського господаря, турецького хана, семигородсь-кого князя і, зрештою, російського царя Олексія Михайловича (1654 p.). Самопроголоситися монархом Хмельницький не міг - такого самопо-мазання не визнала б вселенська церква, можна було б прогнозувати невдоволення козацької верстви і абсолютно негативне ставлення усіх європейських монархів. Ситуація Кромвеля була лише ненабагато кра­щою - острівне становище країни та відносно автономна від решти Єв­ропи церква. Заграванням з аристократами Кромвель намагався поклас­ти початок новій власній династії. Є свідчення, що англійські роялісти навіть пропонували йому королівську корону, але проти цього рішуче виступив генералітет. Кромвель був змушений відмовитися, оскільки армія виступала головною опорою диктатури лорда-протектора.

У 1657 р. Кромвель уклав договір з Францією про спільні дії на континенті проти Іспанії. 4 лютого 1658 р. він розпустив парламент. Того ж року англійські війська розгромили іспанців і взяли Дюнкерк. «На поясі Кромвеля висіли ключі від Європи», що, здавалося, знову створювало йому підстави для претензій на королівську корону. Ав­торитет лорда-протектора зріс, навіть незважаючи на постійні висту­пи селян у графствах країни. Та 3 вересня 1658 р. Кромвель помирає.

Реставрація монархії

Смерть Кромвеля сталася одночасно з наростанням серйозної еко­номічної кризи. Фонд конфіскованих земель, розпродаж котрих за­безпечував республіку фінансами, був уже практично вичерпаний. Наступник Кромвеля - його син Річард, на прізвисько «невдаха Дік», відразу ж потрапив під контроль Ради офіцерів, а згодом нею ж був усунений. У січні 1659 р. парламент висловився проти того, щоб краї­ною і надаті правила армійська верхівка в особі Ради офіцерів. 22 квіт­ня 1659 р. Річард Кромвель розпустив парламент, а уже 25 травня його самого було відсторонено від влади.

В англійському суспільстві в цей час точиться боротьба трьох по­літичних сил: армійської верхівки, великої буржуазії (представленої колишнім «охвістям» Довгого парламенту) та роялістів. Командую­чий шотландською армією генерал Монк, вступивши в змову з ліде­рами «охвістя», зайняв Лондон і розігнав Раду офіцерів. Було склика­но новий парламент, в якому прихильники давніх порядків «з коро­лем, лордами і общинами» становили більшість. Цей парламент звернувся до Карла II з пропозицією зайняти престол на умовах, що були викладені у Бредській декларації. Це були вимоги:

1. Збереження за новими власниками усіх, набутих до 25 квітня 1660 p., земель (ст. XLVIII), за винятком земель корони. Забігаючи наперед, зазначимо, що парламент не повернув і цих королівських земель, а призначив родині монарха річну ренту 1 млн 280 тис. ф. ст.;

2. Визнання свободи віросповідань, за винятком католицької;

3.  Надання політичної амністії усім тим, хто підтвердить свою ло­яльність короні.

Повернувшись до Англії, Карл II відразу забув про дані у Бредсь-кій декларації зобов'язання. Трупи цареубивць Кромвеля, Айртона та Бредшоу були вириті із землі, повішені і увечері того ж дня обезглав­лені. Жорстока політична реакція і терор в країні супроводжувалися відновленням державної англіканської церкви. Почалося пересліду­вання пасторів пресвітеріанської церкви. За Карла II була поновлена стара виборча система з її архаїчним розподілом виборчих округів. Ця система забезпечувала панування великих землевласників, але супе­речила інтересам торгової та промислової буржуазії.

У 1661 р. був скликаний двопалатний парламент, який швидко ді­став уїдливе прізвисько Кавалерського або Пенсіонерського (натяк на продажність королівській владі). Тим часом, розпочалося формування власної королівської армії. Одним словом, революція не навчила ні­чому династію Стюартів.

Опинившись на троні, Карл II і його син Яків почали відроджувати «старий добрий лад», не звертаючи ані найменшої уваги на зміни, що сталися у суспільстві за останні десятиріччя. На старих принципах будувалася і зовнішня політика - воля короля домінувала над ін­тересами держави. Так, Карл II продав Франції Дюнкерк, завойований в останній рік правління Кромвеля. В 1670 р. з Людовіком XIV було підписано Дуврський договір, що передбачав оголошення війни Гол­ландії та відновлення в Англії католицизму. До того часу Англія пе­ребувала в політичному союзі трьох протестантських (Англії, Голлан­дії, Швеції") держав. Укладався Дуврський договір навіть без відома тих членів уряду, які були некатоликами. Натомість його скріпили особистими підписами три міністри-католики. Уже ця обставина го­ворила багато про що.

У 1672 р. під виглядом «Декларації про віротерпимість» Карл II спробував надати усі політичні права католикам. Проти цього рішуче виступив парламент. Він у 1673 р. прийняв Акт про присягу (Test Act). Згідно з цим документом, право займати державні посади мали лише послідовники англіканської церкви. Спадкоємець престолу, син Карла II - Яків, був католиком. Тим самим, Test Act підняв питання про усунення Якова від престолонаслідування.

У самому парламенті оформлюються два крила - торі та віги. Існують кілька пояснень походження цих термінів. За одним з них, «віги» або «вігамори» - це непримиримі шотландські пресвітери пері­оду громадянської війни 1640-х pp., а «торі» - прізвисько ірландських партизан-католиків, які в цей же період вели війну проти республі­канської армії Кромвеля. За іншою версією, на ірландському арго «торі» - це вуличні злодії, а «віги» - також ірландське зневажливе прізвисько протестантів. Чиї ж інтереси відстоювали ці дві парламент­ські фракції? Торі первісно були представниками консервативно-роялістських елементів, пов'язаних з великими землевласниками-дво-рянами. Вони вимагали повернення земель, конфіскованих у період республіки і розпроданих для покриття її витрат. До вігів належали представники англійської промисловості та торгівлі і, як не дивно, найбільш знатні аристократи. Ці останні обурювалися тим, що король провадив зовнішню політику держави наче власну сімейну справу. Заперечували ці аристократи і божественність королівської влади.

У зв'язку з питанням про престолонаслідування атмосфера у пар­ламенті була дуже напруженою. В цій ситуації віги, які до того пере­бували в опозиції, зуміли перемогти на парламентських виборах у травні 1679 р. Своє недовге перебування при владі партія вігів зуміла використати для прийняття Habeas Corpus Act, тобто Акта про кра­ще забезпечення свободи підданих та про попередження ув 'язнень за морями. Згідно з цим документом:

а)  арештованому має бути наданий письмовий акт про арешт, іна­кше його мають звільнити або терміново передати справу до найбли­жчого суду. Саме суд має вирішити питання про запобіжні заходи -ув'язнення чи звільнення під грошову заставу. Суд також повинен відпустити затриманого на свободу, якщо не виявить достатніх під­став для арешту. Порушення даного правила тягнуло за собою штраф у 100 ф. ст. для винної посадової особи, повторне порушення - штраф у 200 ф. Відпущеного за рішенням суду не можна удруге заарештову­вати за тим же звинуваченням. Винного у повторному арешті чекає штраф у 500 ф. ст.;

б) арештований може вимагати, щоб його передали до найближчого суду для вирішення питання про законність затримання. Відмова у цій просьбі (наприклад, начальника в'язниці) каралася штрафом у 100 ф. на користь ув'язненого, повторне порушення вело до усунення з посади;

в)  те ж право звернення до суду з вимогою дотримання Habeas Corpus Act надавалося і родичам арештованого та іншим заінтересо­ваним особам. Судді не могли відмовити їм під загрозою штрафу.

Водночас дія Акта про захист прав особи не поширювалася на справи, пов'язані зі звинуваченням у державній зраді. Крім того, Habeas Corpus Act міг бути призупинений окремим парламентським актом, що неодноразово і робилося. Документ дозволяв судам відпус­кати звинувачених під грошову заставу. Насправді ця застава була настільки високою, що скористатися наданою можливістю могли ли­ше багаті люди.

Громадяни Великобританії дуже пишаються цим документом, вважаючи, що саме він став наріжним каменем усіх закріплених у по­дальших національних і міжнародних документах прав людини. Дійс­но, Акт урегулював особливу процедуру, завдання якої полягало у визначенні правового статусу особи, що перебувала під вартою до суду. Була встановлена і чітко окреслена відповідальність посадових осіб за недотримання законної процедури арешту. Разом з тим, не слід переоцінювати значення цього документа саме в галузі прав людини. Країна, в якій на час прийняття Habeas Corpus Act'а страчували за ре­цидивні дрібні крадіжки чи ув'язнювали за спробу організації страй­ку, країна, громадяни якої отримали загальне виборче право двома сотнями років потому, не повинна надто переоцінювати значення одного, хоча і, безперечно, дуже важливого документа.

Карл II погодився - вимушено - на Habeas Corpus Act, але розпо­чав приготування до розгону парламенту. Парламентарі перебралися до Оксфорда, віги з'являлися на засідання озброєними. Здавалося, що країна стоїть на порозі нової громадянської війни. Карлу II вдалося цього разу опанувати ситуацію. Частина вігів-деггутатів була заарешто­вана. В останні роки правління, з 1681 по 1685 pp., король обходився взагалі без парламенту. На цей час англійський монарх уже перебував у повній залежності від Людовіка XIV, отримуючи французькі дотації.

В 1685 р. після смерті свого брата на престол сходить Яків II. Він скасовує Habeas Corpus Act 1679 р., а також знижує ввізні мита на французькі товари. Всупереч Акта про присягу 1673 p., король при­значає католиків на провідні державні посади. В 1687 р. Яків II видає декрет про віротерпимість, за яким католики отримують усі політичні права. Логічним продовженням цієї політики мало б стати відновлен­ня католицизму і монастирського землеволодіння. Одночасно було поновлено діяльність Високої Комісії - цього політичного трибуналу монархії. Зрозуміло, що подібні дії серйозно зшрожували інтересам буржуазії та нового дворянства.

Падіння Якова II було прискорене ... народженням його сина. Піс­ля появи спадкоємця Стюартів стало зрозумілим, що перервати цю династію на троні (а разом з династією - і зарозумілу зовнішню і внут­рішню політику), можна лише радикальним шляхом. Торі та віги знайшли спільну мову, не в останню чергу тому, що остерігалися ре­волюційного перебігу подальших подій. Запобігти громадянській вій­ні був покликаний двірцевий переворот 1688 р.

Взимку 1677-1678 pp. Марія, старша дочка Якова II, вийшла заміж за Вільгельма Оранського, штатгальтера Голландії. Вільгельм Оран-ський був протестантом, вихованим у дусі конституційного правлін­ня. В особі голландського штатгальтера намічався в перспективі но­вий англійський король, але для цього вимагалося усунення Якова II. Поки Яків II усував суддів-вігів та відновлював права католиків, його й без того слабка підтримка в суспільстві танула на очах. Коли ж ко­роль почав позбавляти міста їх давнього права самоуправління, союз торі з вігами, спрямований проти Якова II, сформувався остаточно. З Лондона Вільгельма поінформували про тяжку хворобу Якова II і неможливість виконання ним функцій монарха. Хоч це і було дезін­формацією, проте у листопаді 1688 р. флот Вільгельма Оранського відплив до Англії, маючи на борту потужний експедиційний корпус під командуванням маршала Шомберга. До складу цих сил входила голландська гвардія, найманці-шведи, бранденбуржці, вюртембергська кавалерія, швейцарські війська та, навіть, великий англо-шотландсь-кий загін. Ця армія рушила на Лондон. Людовік XIV не надав підтри­мки Якову II, і англійський король був змушений втікати з власної столиці. В січні 1689 р. в Лондоні зібрався парламент, названий «Кон­вентом», з надзвичайними повноваженнями. Було оголошено, що Яків II добровільно зрікся престолу, а королівську владу буде передано Вільгельму Оранському, штатгальтеру Голландії.

Передача влади Вільгельму 13 лютого 1689 р. була гучно названа «Славною революцією». Того ж року Вільгельм III видав «Деклара­цію про права», яка лягла в основу пізнішого «Білля про права». Саме цей документ заклав основи конституційної монархії в країні. В ньому зазначалося, що:

а) усякий закон приймається лише за згодою парламенту, рівно як усякий податок накладається виключно рішенням парламенту. Коро­лівські намагання призупинити дію законів - завідомо незаконні;

б) ніхто, крім парламенту, не може звільнити з-під дії законів, ска­сувати закон чи призупинити його дію;

в)  узаконюється свобода дискусій у парламенті: «свобода слова, дискусій і усього того, що відбувається в парламенті, не може дати привід для переслідування чи бути предметом розгляду в будь-якому суді, крім суду парламенту»;

г) гарантувалося часте і регулярне скликання палат, а «вибори чле­нів парламенту повинні бути вільними»;

д) саме парламент визначає склад і чисельність армії на кожний рік та виділяє для цього необхідні кошти;

є) підданим надається свобода петицій, вони мають право носити зброю.

Як уже вказувалося, запрошення на трон Вільгельма Оранського було справою як торі, так і вігів. Такий союз між феодальним дворян­ством і буржуазією не був випадковим чи тимчасовим. Компроміс двох класів зберігався й у XVII-XIX ст., він простежується і надалі.

Після 1689 p., тобто уже понад 300 років, Англія розвивається без революцій та громадянських війн. Напевно, в усьому світі лише Швейцарія може похвалитися подібним тривалим періодом безкров­ного еволюційного розвитку. Що ж лежало в основі історичного ком­промісу 1689 p.:

а) буржуазія мовчки погодилася на те, щоб дворянству були зали­шені усі прибуткові місця в державному апараті;

б) парламент, унаслідок діючої системи виборів, залишався в руках переважно представників феодально-дворянського класу;

в) натомість дворяни-землевласники негласно погодилися при ви­значенні основ державної політики керуватися не лише вузькими кла­совими інтересами, а й брати до уваги потреби вітчизняної буржуазії. Закони, що приймаються в цей період, об'єктивно відповідають ін­тересам усієї правлячої верхівки.

Англійська революція була першою буржуазною революцією, що на півтора-два століття випередила решту європейських революцій. Саме цією обставиною, обставиною часу, і пояснюється той факт, що англійська революція не була доведена до кінця. Для прикладу, у Франції буржуазія уклала з широкими народними верствами політич­ний союз, спрямований проти короля, дворянства, церкви. В Англії нове дворянство об'єдналося з буржуазією. А народ - вільне селянст­во, ремісники,- ця основа армії Кромвеля,- виграв від революції най­менше. Здійснене у 20-3 0-х роках XVII ст. пограбування общинних земель пізніше було санкціоноване парламентом. Згідно з Бредською декларацією, усі землі, набуті до 25 квітня 1660 p., закріплювалися за їх власниками. Здійснене в ході революції колосальне розграбування земель корони та роялістів залишило народні маси у програші - щоріч­на рента королівської сім'ї, яка стала своєрідною компенсацією за «прихватизовані» землі, виплачувалася за рахунок платників податків.

Незавершеність революції виявилася й у тому, що до союзу із зе­мельною аристократією була допущена перш за все фінансова аристо­кратія, натомість промислова буржуазія залишалася дещо осторонь від цього блоку протягом тривалого часу. Лише після виборчої реформи 1832 р. можна говорити про залучення промислової буржуазії до пра­влячої еліти як рівноправного партнера.

Важливим наслідком революції в Англії стало зникнення класич­ного англійського селянства. Залишилися орендарі і наймити, з одно­го боку, та заможні господарі - фермери, які використовували найма­ну працю своїх односельчан,- з другого. Соціальний прошарок селян-одноосібників практично вироджується і зникає.

Висновки

Англійська буржуазна революція розпочалася в країні, де розвиток капіталістичних відносин значно випереджав сусідні континентальні держави, за винятком Голландії. її початок прискорила невиважена політика двох монархів династії Стюартів - Якова І та Карла І, релі­гійний та зовнішньополітичний чинники. Далося взнаки і острівне становище Англії, яке забезпечувало відносну ізоляцію від Європи та ускладнювало можливість ворожої інтервенції тих європейських мо­нархів, які б вирішили надати допомогу Стюартам.

В основі конфлікту між королем і парламентом лежали фінансові проблеми, хоча сам конфлікт був набагато ширшим. Необхідність усунення з політичної арени королівських фаворитів з усією гостро­тою поставила питання про реальну владу в державі. Початкові по­разки армії парламенту в боротьбі з королівськими військами припи­нилися після військової реформи, здійсненої Олівером Кромвелем.

У стані революції більшої ваги набувають ті сили, які розглядають свою боротьбу проти монархії як справу Бога, а себе самих - його знаряддям. Така перебудова радикалізує антимонархічний рух, на мі­сце поміркованих пресвітеріан до керівництва приходять індепенден-ти та левелери. Результатом стала страта короля і проголошення рес­публіки. Однак розпочатий переділ власності призвів до конфлікту в самому таборі переможців. Розпадається союз центру (індепендентів) та лівих (левелерів), революційну армію використовують для приду­шення національно-визвольних рухів в Ірландії та Шотландії.

Згодом встановлюється військова диктатура буржуазії та нового дворянства у формі протекторату Кромвеля. Внутрішні та зовнішні негаразди спричиняють еволюцію Протекторату, його виродження у квазімонархічний диктаторський режим. Смерть Кромвеля прискори­ла реставрацію монархії Стюартів. Повернення династії на престол обставлене певними політичними та релігійними умовами. Мало зва­жаючи на досягнуті у Бредській декларації правила гри, Карл II роз­починає Реставрацію - штучне відновлення застарілих державно-правових норм. Англійська політична еліта виявилася розколотою на торі і вігів, останні зуміли в інтересах власної політичної безпеки до­битися прийняття важливого Акта про краще забезпечення свободи підданих.

Цей документ став визначною віхою у подальшій боротьбі за права людини. Покликання на престол Вільгельма Оранського супроводжу­валося прийняттям не менш важливого Білля про права, котрий заклав підвалини англійської конституційної монархії. Нова громадянська війна, на порозі якої уже, здавалося, стояла країна, так і не розпочала­ся. Революція в Англії залишилася незавершеною. Склався союз фео­дального дворянства та фінансової аристократії. Саме цей союз забез­печив вдалий старт подальшого еволюційного розвитку Англії, який триває ось уже понад три століття.


http://pravo.biz.ua/index.php


Макарчук В. С.: Загальна історія держави і права зарубіжних країн: Навчальний посібник. Вид. 4-те, доп.- К.: Атіка, 2004



Схожі:

Тема 16. Виникнення і розвиток буржуазної держави і права в Англії iconПитання на іспит «Історія держави І права зарубіжних країн» Розвиток сімейного права в XX ст
Солісітор, баристер, аторней (юридичні посади в Англії), система юридичної освіти
Тема 16. Виникнення і розвиток буржуазної держави і права в Англії icon1. Розклад первіснообщинного ладу та виникнення держави і права. Держава і право країн Стародавнього Сходу
Тема Розклад первіснообщинного ладу та виникнення держави і права. Держава і право країн Стародавнього Сходу (2 год.)
Тема 16. Виникнення і розвиток буржуазної держави і права в Англії iconЛекція 1 Тема 1: Основи теорії держави Основні теорії походження держави і права Поняття та ознаки держави Поняття функцій держави, їх види
Забарний Г. Г., Калюжний Р. А., Шкарупа В. К. Основи держави і права. К., 2002
Тема 16. Виникнення і розвиток буржуазної держави і права в Англії iconЛекція 1 Тема 1: Основи теорії держави Основні теорії походження держави і права Поняття та ознаки держави Поняття функцій держави, їх види
Забарний Г. Г., Калюжний Р. А., Шкарупа В. К. Основи держави і права. К., 2002
Тема 16. Виникнення і розвиток буржуазної держави і права в Англії iconЛекція 1 Тема 1: Основи теорії держави Основні теорії походження держави і права Поняття та ознаки держави Поняття функцій держави, їх види
Забарний Г. Г., Калюжний Р. А., Шкарупа В. К. Основи держави і права. К., 2002
Тема 16. Виникнення і розвиток буржуазної держави і права в Англії iconБуржуазне право виникає разом із становленням буржуазної держави і розвиваєть-ся як логічне і пряме продовження існуючих раніше систем рабовласницького і феода-льного права
Ступінь правонаступництва буржуазного і дореволюційного права (римського, звичаєвого, міського і т д.) була рі-зною в окремих країнах,...
Тема 16. Виникнення і розвиток буржуазної держави і права в Англії iconТема Загальна характеристика теорії права та держави План
Андрусяк Т. Г. Теорія держави і права. — Львів: Фонд „Право для України”, 1997. – 197 с
Тема 16. Виникнення і розвиток буржуазної держави і права в Англії iconТема Загальна характеристика теорії права та держави План
Андрусяк Т. Г. Теорія держави і права. — Львів: Фонд „Право для України”, 1997. – 197 с
Тема 16. Виникнення і розвиток буржуазної держави і права в Англії icon1. Предмет і метод науки історії держави і права зарубіжних країн
Нормандське завоювання і становлення сеньйоріальної монархії в Англії (11 перша половина 13 ст.)
Тема 16. Виникнення і розвиток буржуазної держави і права в Англії iconКонтрольні питання до іспиту з історії держави І права зарубіжних країн
Загальне та особливе у процесі виникнення держав і права в межах східної цивілізації
Додайте кнопку на своєму сайті:
Документи


База даних захищена авторським правом ©te.zavantag.com 2000-2017
При копіюванні матеріалу обов'язкове зазначення активного посилання відкритою для індексації.
звернутися до адміністрації
Документи