Формування позитивної мотивації як фактору успіху навчальної діяльності молодших школярів icon

Формування позитивної мотивації як фактору успіху навчальної діяльності молодших школярів




Скачати 257.57 Kb.
НазваФормування позитивної мотивації як фактору успіху навчальної діяльності молодших школярів
Дата конвертації04.10.2013
Розмір257.57 Kb.
ТипДокументи

Формування позитивної мотивації як фактору успіху навчальної діяльності молодших школярів

Навчальна мотивація — це загальна назва процесів, методів, засобів спо­нукання учнів до продуктивної пізнавальної діяльності, активного засво­єння змісту освіти, що залежить від рівня сформованості мотивації учіння школярів. Оскільки особистісно зо­рієнтоване навчання ґрунтується на положенні, що учень засвоює лише особистісно значущі поняття, то про­блема формування мотивації учіння сьогодні є дуже актуальною. Успіх її розв'язання залежить від ступеня усвідомлення вчителем змісту по­нять навчальна мотивація, мотивація учіння та завдань виховання мотива­ції у певному дитячому віці, його вмін­ня проектувати особистість в умовах навчально-виховного процесу.

Особливості формування позитивної мотивації як фактора успіху навчальної діяльності школярів необхідно врахо­вувати кожному вчителеві, якщо він хоче працювати відповідно до нової філософії освіти, що розглядає учня як суб'єкт процесу навчання.

І. Теоретичні основи питання

Сьогодні головна мета школи: форму­вання конкурентоспроможної особис­тості. Перші кроки для досягнення цієї мети закладаються у молодшо­му шкільному віці, тому випускник 4-го класу повинен мати внутріш­ню спрямованість «Я можу вчитися» та внутрішню мотивацію «Я хочу вчи­тися». Це необхідні умови для продов­ження освіти у середній ланці.

Чим вищим є рівень мотивації, чим більше чинників спонукають дитину до діяльності, тим більших результа­тів вона може досягти.

Термін «мотивація» широко вико­ристовується у тих галузях психоло­гії, що досліджують причини та ме­ханізми цілеспрямованої поведінки людини у тісному зв'язку із здібно­стями, знаннями й навичками та їхню роль у забезпеченні успіху в діяль­ності, продуктивність якої визнача­ється певною спрямованістю та зміс­том мотивів.

Мотив — це те, що спонукає люди­ну до дії, те, заради чого вона її здій­снює. Цим терміном позначають низ­ку факторів, що збуджують активність індивіда через його інтерес, цільо­ві настанови, емоції, потреби, серед яких слід зазначити такі:

  • потреба у пізнанні: бажання людини ставити питання й шукати на них відповіді;

  • потреба у самовираженні, реаліза­ція якої ґрунтується на знаннях, уміннях, навичках;

  • потреба у самооцінюванні: порів­няння себе з іншими та прагнен­ня до самовдосконалення;

  • потреба у соціальних зв'язках;

  • потреба у безпеці: прагнення до стабільності й самозахисту;

  • фізіологічні потреби.

Перші чотири види потреб — осно­ва для планування вчителем пізна­вальної діяльності суб'єктів навчання з обов’язковим урахуванням мотивів учіння.

Слід уточнити зміст поняття «учін­ня» в контексті досліджуваного пи­тання. Учіння — це цілеспрямований процес засвоєння знань, опанування певних навичок і вмінь на основі ак­тивної діяльності самого учня в єд­ності з поступовим набуттям теоре­тичного та практичного досвіду через навчальні дії, самоконтроль та адек­ватну мотивацію.

Мотиви учіння — глибоко особистісна індивідуальна якість. Особливість цих мотивів полягає у тому, що вони безпосередньо пов'язані зі змістом та особистісною значущістю діяльності; якщо змінюється мотив, заради яко­го учень вчиться, то це принципово перебудовує і зміст його навчальної діяльності.

Найважливішими зовнішніми та внутрішніми мотивами навчально-пізнавальної діяльності є:

  • пізнавальний інтерес до нового, невідомого;

  • мотив «саморозвиток»: бажання якомога більше знати та вміти, розвивати свій розум, підвищу­вати культурний рівень;

  • мотив «досягнення»: бажання отри­мати гарні результати своєї діяль­ності;

  • мотив «професійно-життєве само­визначення»: прагнення досягти вершин у майбутній професії;

  • комунікативний мотив: бажання спілкуватися, співпрацювати, вза­ємодіяти;

  • емоційний мотив;

  • зовнішній мотив, пов'язаний з отриманням винагороди, схва­лення від інших людей;

  • мотив «позиція»: громадянська відповідальність за справу, почут­тя обов'язку.

Отже, мотив — це реальне спонукан­ня, що змушує людину діяти у певній життєвій ситуації і за певних умов.

Під поняттям навчальна мотивація розуміють сукупність:

  • зазначених зовнішніх та внутріш­ніх мотивів, що визначають став­лення учня до самого себе як до суб'єкта учіння та до оточення, яке організовує й реалізує цю ді­яльність;

  • процесів, методів, засобів спону­кання учнів до продуктивної пі­знавальної діяльності, активного засвоєння змісту освіти.

Вивчення мотивації та її формуван­ня полягає у вихованні, мотивацій­ної сфери особистості учня, вияв­ленні її реального рівня і можливих перспектив. Цей процес є цілеспря­мованим, якщо вчитель періодично порівнює отримані протягом певно­го часу результати роботи з певного напрямку з тим рівнем, що переду­вав формуванню.

Навчальна мотивація визначається такими специфічними для цієї діяль­ності факторами:

  • самою освітньою системою; освіт­нім закладом, де здійснюється на­вчальна діяльність;

  • організацією освітнього про­цесу;

  • суб'єктними особливостями шко­ляра (вік, стать, інтелектуальний розвиток, здібності, самооцінка, взаємодія з іншими учнями);

  • суб'єктними особливостями педа­гога і, насамперед, системою його ставлення до учня;

  • специфікою навчального пред­мета.

Навчальна мотивація має п'ять рів­нів:

  • перший: високий рівень шкіль­ної мотивації та навчальної діяльності; у таких дітей добре (в окре­мих випадках навіть дуже добре) розвинені пізнавальний мотив, прагнення якнайуспішніше ви­конувати не тільки всі запропоно­вані завдання, а й шкільні вимоги та вказівки вчителя; це сумлінні й відповідальні діти, які сильно пе­реживають свої невдачі, що іноді мають місце;

  • другий: достатня шкільна мотива­ція; учні задовільно можуть упо­ратися з навчальною діяльністю, мають пізнавальний інтерес; по­рівняно з дітьми першого рівня спокійніше ставляться до неза­довільних оцінок, відзначаються нестабільною увагою, зниженням та підвищенням у налаштованості до навчання (від активної позиції до пасивної); цей рівень мотивації є середньою нормою;

  • третій: позитивне ставлення до школи, але школа приваблює та­ких дітей здебільшого позанавчальною діяльністю; вони досить добре почуваються у школі, із задово­ленням спілкуються з друзями, з учителями; їм подобається бути учнями, мати гарний портфель, ручку, пенал, зошити; пізнаваль­ні мотиви в них сформовані недо­статньо, і тому навчальний процес
    їх приваблює незначною мірою;

  • четвертий: низька шкільна моти­вація; такі діти відвідують школу неохоче, виявляють бажання про­ пускати заняття; на уроках часто займаються сторонніми справа­ ми, іграми; мають проблеми у на­вчальній діяльності, важко адап­туються до школи;

  • п'ятий: негативне ставлення до школи, шкільна дезадаптація; такі діти мають не тільки труднощі у на­вчанні, а й проблеми у спілкуван­ні з однокласниками, вчителями; школа нерідко сприймається ними як вороже середовище; в окремих випадках деякі з них можуть вияв­ляти агресію, відмовлятися виконувати завдання, дотримуватися тих чи інших норм і правил; час­
    то у таких дітей спостерігаються нервово-психічні порушення.

Мотивація навчання має багато ас­пектів, що змінюються і по-новому взаємодіють один з одним: суспіль­ні ідеали, зміст навчання, його моти­ви, мета, емоції, інтереси тощо. Тому становлення мотивації — це не просте збільшення позитивного чи не­гативного ставлення до навчання, а й ускладнення структури мотивацій­ної сфери та спонукань, що є її час­тиною, встановлення нових, зріліших, іноді суперечливіших, відносин між ними. Зазвичай аспекти мотива­ційної сфери, як і складні діалектич­ні взаємини між ними, мають стати об'єктом керування вчителя.

^ II. Практична діяльність учителя щодо забезпечення адекватного мотиваційного компонента

Досвід, помножений на чуйне став­лення до дитини, дає змогу багатьом учителям бути гарними діагностами, а саме: розуміти, які мотиви характе­ризують дії тих або інших дітей, ви­значати рівень навчальної мотивації, передбачати «зону найближчого роз­витку»,— тобто проектувати особи­стість в умовах навчально-виховного процесу.

Про мотиваційну готовність дітей 6—7 років до школи свідчить їхнє ставлення до навчання як серйоз­ної суспільно значущої діяльності, емоційна схильність до виконан­ня вимог дорослих, пізнавальний інтерес до навколишнього, бажан­ня опанувати нові знання та вмін­ня, готовність до нових обов'язків та відповідальності перед учителем і класом. Як свідчить практика, дуже важливо закріпити мотив відвідуван­ня школи. Тут багато що залежить від учителя, від того, як він ставиться до учнів. Практичні психологи виділяють п'ять видів таких стосунків: активно-позитивні, пасивно-позитивні, ситу­ативні, пасивно-негативні, активно-негативні. Найсприятливішим, що забезпечує збереження і зміцнення мо­тиву відвідування школи, є активно-позитивний тип взаємодії, а найнегативнішим — активно-негативний. Саме через неправильні взаємини най­частіше починається втрата мотивації учіння школярів, іноді непоправна. Таким чином, серед багатьох завдань, які розв'язує вчитель, найскладні­шими є ті, що пов'язані з педагогіч­ним спілкуванням та спрямовані на формування і розвиток психологічно комфортних, ситуативно адекватних, безпечних для дитини взаємин з ін­шими людьми, виховання позитив­них рис характеру, бажання та вмін­ня вчитися.

Залучаючи дітей до навчальної діяль­ності, учитель повинен чітко усвідом­лювати, що учень може сприймати її як таку, що не відповідає його меті, намагатися уникнути її через непри­ємності, з якими він може зіткнути­ся під час цієї діяльності, виявляти до неї незначний інтерес або, навпа­ки, брати участь у ній із великим ба­жанням, адже вважає її цікавою та посильною.

Тому у цьому напрямку педагогічної діяльності завданнями вчителя є:

  • скрупульозно вивчати мотиваційну сферу учнів;

  • розвивати позитивні мотиви, зва­жати на них під час планування навчальної діяльності;

  • формувати нові мотиви, що здатні забезпечити підвищення якості навчальної праці.

Ефективна реалізація цих завдань можлива за умови цільового викорис­тання таких прийомів стимулюван­ня емоційно-позитивного впливу на мотиваційну сферу школярів:

  • урахування їхніх інтересів і нахи­лів;

  • підтримка успіхів;

  • намагання зробити діяльність ці­кавою;

  • схвалення здорового суперництва;

  • застосування різноманітних ефек­тивних методів організації пізнавальної діяльності;

  • створення умов для вибору опти­мальних форм діяльності як в уроч­ний, так і у позаурочний час;

  • надання учневі шансу прояви­тися;

  • співпереживальна критика.

Аналіз психологічних і дидактич­них досліджень дав можливість ви­явити як сприятливі, так і неспри­ятливі передумови для формування в молодших школярів позитивних мотивів учіння.

Серед сприятливих: у більшості дітей переважають позитивне ставлення до школи, повна довіра вчителеві, готов­ність сприймати і наслідувати, гостра потреба у нових враженнях, природна допитливість. Водночас відомо, що інтерес до навчання у дітей цьо­го віку вкрай нестійкий, більшість із них не докладає вольових зусиль до подолання труднощів. Чимало пер­шокласників тривалий час цікавить­ся лише зовнішнім боком шкільного життя, їх хвилює насамперед нови­зна становища; серед них є і такі, які з готовністю беруть участь у насліду­вальних діях, але коли потрібно щось робити самостійно, очікують на під­тримку вчителя, нервують, тобто пра­цюють на уроці з бажанням тільки тоді, коли впевнені в успіху.

Тому, зважаючи нате, що мотивацій­на сфера є глибоко індивідуальною, у підході до її формування необхідно орієнтуватися не на молодшого шко­ляра взагалі, а на ті різновиди став­лення дітей до навчання, що визна­чилися в певному класі.

За психолого-педагогічними спосте­реженнями у кожному класі можна визначити щонайменше шість груп дітей зі своїм особистим ставленням до навчання. Як правило, майже по­ловина учнів — «гарні виконавці». Вони з готовністю сприймають те, що говорить і показує вчитель. їхня по­стійна навчальна настанова— уваж­но слухати і виконувати всі вказівки, незалежно від змісту діяльності. Ці діти на уроці уважні та старанні, але здебільшого безініціативні. Провід­ний мотив їхньої навчальної діяльно­сті — опосередкований інтерес: праг­нення порадувати батьків, завоюва­ти авторитет серед однокласників, дістати похвалу вчителя. Засвоєння знань тут — лише засіб досягнення мети, що виходить за межі навчаль­ної діяльності.

Із перших днів навчання виділяють­ся інтелектуальні лідери — діти з ін­телектуальною ініціативою, яскраво вираженим бажанням виявити своє ставлення до всього, що відбувається на уроці, розмірковувати над склад­ною задачею, вправою. Вони уника­ють підказок, намагаються працю­вати самостійно, їм необхідно все помацати, перевірити, дослідити. Ці діти особливо жвавішають, коли вчитель запитує про щось незвично; розв'язання, як правило, спадає їм на думку одразу, і вони ледве стриму­ються, щоб його не вигукнути. Най­частіше вчителі називають 4—5 таких школярів у класі.

Серед сильних учнів є діти, які інак­ше виявляють своє ставлення до на­вчальної діяльності. їхня зовнішня активність невелика і розум не та­кий швидкий, але вони майже весь час перебувають у стані розумового напруження; несподівано для всіх оригінально розв'язують задачі, ви­гадують вдалі загадки, доречно доби­рають слова, вміють знайти аналогію до вивченого в життєвих прикладах. Хоч за зовнішнім ставленням до на­вчальної діяльності вони помітно від­різняються від двох попередніх ти­пів, але за мотивацією їх всіх можна об'єднати в одну групу. Адже найго­ловніше, що об'єднує цих школя­рів,— це інтерес до нового, потреба розібратися в ньому, засвоїти. Такі діти не бояться помилитися, їх біль­ше цікавить саме процес навчання, ніж оцінка. Однак, це зовсім не озна­чає, що вплив навчання на розвиток їх особистості теж однаковий.

Поміж здібних дітей є і такі, які за рівнем розвитку могли б виконува­ти складні завдання, але не виявля­ють такого бажання. їхню інтелек­туальну пасивність учителі нерідко фіксують так: «Він (вона) міг би вчи­тися набагато краще, але не хоче, лі­нується».

Серед молодших школярів також ви­діляється група дітей (приблизно 3-5 учнів у класі), які практично не мо­жуть працювати самостійно. Вони по-різному проявляють себе і на уроці. Одні охоче слухають і жестами, мі­мікою показують, як «напружено» думають; підводять щоразу руку, але відповісти не можуть через забудьку­ватість. Такими дітьми керує не пі­знавальний мотив, а прагнення бути як усі. Інші ж з цієї категорії школя­рів засмучуються, зіщулюються, коли розуміють, що робота їм не під силу; сидять дуже непомітно; для них го­ловне, щоб учитель їх не займав, щоб якомога швидше завершився урок.

У кожному класі є і пустуни, які вже не бояться виказувати негативне став­лення чи байдужість до роботи — на­віть до такої, що потребує зовсім не­значних розумових зусиль; пошук нових знань їх відверто не цікавить, а погані оцінки надовго не засмучу­ють. Основне, що їх змушує вчити­ся,— вимога дорослих, а на уроці вони лише «присутні». Причини різнять­ся: або незрілість дитини, або слабка підготовка, або глибока занедбаність. Однак, слід особливо зауважити, що «присутніх» за умови правильного підходу до них можна поступово до­вести до рівня виконавців.

Дослідження психологів та досвід учителів свідчать, що на початку сво­го першого навчального року біль­шість 6-річних учнів надає перевагу дошкільним видам діяльності; крім того, залежно від рівня дошкільної підготовки в них дуже різниться ставлення до навчання, але протягом пе­ріоду адаптації до шкільного життя, несвідоме й нестійке, воно поступо­во у сприятливих умовах стає доціль­ним і цілеспрямованим.

Отже, дбаючи про мотиваційний компонент уроку, учителеві необхід­но ставити різну виховну мету щодо різних груп дітей.

Найбільш значущою для ефектив­ності навчальної діяльності є моти­вація, що зумовлена інтелектуальною ініціативою. її сила — у зосередже­ності, захопленні роботою, у вольо­вих зусиллях дитини, почутті задово­лення від розумових операцій. Тому перебудова позиції вчителя у забез­печенні адекватного мотиваційно­го компонента полягає у створенні передумов для виховання позитив­них рис характеру, бажання і вміння навчатися. Для того щоб виховати у маленьких школярів відповідне став­лення до навчання, більшість учите­лів звертається до почуттів обов'язку дитини «вчитися добре» і прагне зро­бити процес навчання цікавим, за­стосовуючи дві найважливіші пру­жини навчальної мотивації — «хочу» і «необхідно». Уміле, гуманне вико­ристання цих засобів є ефективним, але недостатнім, щоб сформувати в усіх молодших школярів стійкі пі­знавальні інтереси, бажання само­стійно мислити, зосереджено й ці­леспрямовано працювати на уроці, тому що для розвитку повноцінної мотивації навчання потрібні середо­вище, що стимулює, і цілеспрямова­ний вплив через систему педагогіч­них прийомів.

Чим далі оновлюється початкова шко­ла, тим очевиднішою у вихованні мо­тивації навчання є не перспективність опори лише на почуття обов'язку або на оцінку — бал як провідний мотив навчальної діяльності у понад половини маленьких учнів. Це зовсім не універсальні засоби, і надмірне, не­вміле їх використання зумовлює, як правило, протилежні дії учнів. Тому загальні умови педагогічного сти­мулювання необхідно поєднувати із застосуванням широкого діапазону методичних прийомів, що «прямо працюють» на мотиваційний ком­понент уроку.

Розширити і цілеспрямувати моти­ваційні стимули навчання — означає бути обізнаним із рушійною силою учіння школярів. Зрозуміло, що на­вчання полівмотивоване, тобто учнем керують залежно від ситуації різні мо­тиви, але серед них є визначальний — пізнавальний інтерес. Ось на нього і необхідно впливати. Щоб цей вплив був дієвим і різнобічним, слід подба­ти про належну організацію навчаль­ної праці учнів на уроці та вдома і про забезпечення таких умов:

  • збагачення змісту навчання особистісно орієнтованим цікавим матеріалом, а мислення — інтелектуальними почуттями;

  • утвердження гуманного ставлен­ня до всіх учнів, бачення в дити­ні особистості;

  • задоволення потреб у спілкуван­ні з вчителями й однокласника­ ми під час навчання;

  • формування в кожної дитини адек­ватної самооцінки власних мож­ливостей;

  • схвалення та підтримка прагнен­ня учня до саморозвитку та само­вдосконалення;

  • використання різноманітних засо­бів педагогічного сприяння, про­гнозування ситуацій;

  • виховання відповідального став­лення до навчальної праці.

Для реалізації кожної з цих умов по­трібна довготривала, узгоджена ро­бота вчителя, вихователя і батьків. Перш за все, необхідно відмовитись від спокуси все пояснювати зовніш­нім впливом, сподіватися на швидкі зміни в мотивації учіння. Організа­ція навчання (зовнішні умови) лише опосередковано впливає на мотива­цію учіння і не може бути негайним наслідком позитивних мотиваційних змін як за умови ізольованого використання одного, навіть дуже ефек­тивного засобу, так і при їх (засобів) обумовленій сукупності. Необхідно долати шаблон у педагогічному мис­ленні — зводити складне до простого. Щодо формування мотивації учіння таке спрощення підштовхує невдумливого вчителя до поспішних виснов­ків. Наприклад, не вивчив учень вір­ша — ледачий, ніяк не запам'ятає правило — не хоче вчитися, не ви­конує відразу вказівок вчителя — просто вередує. Намагання швидше «розкласти всіх по поличках» — «гар­ний» і «поганий» учень — мимоволі обмежує пошуки вчителем найточні­ших і найгуманніших засобів впливу на дитину. А цього професіонал ніяк не може собі дозволити.

Психолого-педагогічною наукою дове­дено, що молодший шкільний вік:

  • є початком становлення мотива­ції учіння, від якого багато в чому залежить доля дитини протягом усього шкільного часу;

  • має великі резерви формування мотиваційної сфери, які необхідно використовувати, щоб уникнути «мотиваційного вакууму» під час переходу до середньої школи.

Тому, безумовно, зазначені вище особ­ливості формування мотивації учін­ня початківців необхідно враховува­ти кожному вчителеві, якщо він хоче працювати відповідно до нової філо­софії освіти, що розглядає учня як суб'єкта процесу навчання.

^ III. Анкета для вчителя

  1. Назвіть найвдаліші методи і при­йоми створення позитивного на­ строю в учнів на уроці.

  2. Які методи і прийоми мотивації навчальної діяльності ви вважа­єте найоптимальнішими?

Яким із них ви надаєте перевагу у своїй роботі?

Як саме під час підготовки до уро­ку, обираючи методи та прийоми мотивації, ви враховуєте:

  • специфіку класу;

  • індивідуальні можливості учнів;

  • умови роботи на уроці?

  • Чи склалась у вас власна система методів мотивації навчальної діяльності?

  • Чи вдається вам виробити в учнів раціональні способи розумової праці та навичок самоорганіза­ції? Якщо так, то якими метода­ми і засобами?

  • Чи часто ви створюєте такі умо­ви на уроці, коли в учня активно формуються елементи «само-» (самоконтролю, самоаналізу, самооцінювання)?

  • Який стиль спілкування з учнями на уроці для вас є пріоритетним?

- Авторитарний;

- демократичний;

- ліберальний.

9.Який характер навчальної діяльності у вас переважає?

- Репродуктивний;

- конструктивний;

- творчий.

10.Яких уроків у вас більше?

- Що досягли поставленої мети;

- частково досягли мети;

- не досягли мети.

11.Чи складно вам обирати методи і прийоми мотивації навчальної діяльності? Чи потребуєте ви допомоги і якої саме?

^ IV. Один із найпростіших тестів на" виявлення особливостей мотивації пізнавальної діяльності учнів «Мотиви моєї діяльності»

Любий друже! Уважно прочитай ан­кету та підкресли в ній ті пункти, які відповідають твоїм думкам, прагнен­ням, відчуттям, бажанням.

Я навчаюсь, тому що:

- на уроках... (зазначте назву предмета) така обстановка, що хочеться вчитися;

- примушують батьки;

- хочу отримувати гарні оцінки;

- необхідно готуватися до майбут­ньої професії;

- у наш час у суспільстві не можна бути необізнаним;

- хочу завоювати авторитет у одно­класників;

- подобається дізнаватися про щось нове;

- подобається вчитель;

- хочу уникнути поганих оцінок і неприємностей;

- хочу більше знати;

- мені приємно думати, відкривати для себе щось нове;

12)хочу бути першим учнем у класі.


^ Опрацювання відповідей:

1 — мотив благополуччя;

2, 9 — мотив протидії пригніченню;

3— мотив досягнення;

4— мотив «професійне самовизна­чення»;

5— мотив «позиція»;


6,12 — мотив престижу;

7,10— пізнавальний мотив;

8,11 — емоційний мотив.


^ V. Мотиваційний компонент у технологіях навчання

Традиційне навчання налаштування учнів на сприймання нового мате­ріалу; розвиток пізнавального інте­ресу; молодші школярі — навчання з елементами зовнішньої цікавості; далі — у більшості випадків: вузькі інтереси (настанова) з орієнтацією на бальну оцінку; поступова втрата мотиваційним компонентом своєї значущості.

^ Особистісно зорієнтоване та розвивальне як різновид особистісно зо­рієнтованого, спрямований на ак­тивізацію дієво-практичної сфери учнів (сфера інтелектуального роз­витку, зона найближчого розвитку): налаштування суб'єкта навчання на ефективний процес пізнання, на осо­бисту зацікавленість; усвідомлення, що й навіщо він зараз робитиме. Без виникнення цих мотивів учіння, без позитивної мотивації навчальної ді­яльності не може бути ефективного пізнання. З цією метою можуть ши­роко використовуватися прийоми, що створюють проблемні ситуації, ви­кликають в учнів здивування, інтерес до змісту знань, процесу їх отриман­ня, підкреслюють парадоксальність явищ і подій. Це може бути і коротка розповідь вчителя, і бесіда, і демон­стрування наочності, й нескладний інтерактивний прийом («мозковий штурм», «мікрофон», «криголам» тощо). Мотивація тут чітко пов'язана з темою уроку, психологічно готує учнів до її сприйняття, налаштовує їх на розв'язання нових проблем. Як правило, матеріал, що пропонується учням для обговорення під час мо­тивації, обов'язково підсумовується і стає «місточком» для представлення теми уроку. Цей структурний компо­нент повинен займати не більше ніж п'ять відсотків часу заняття.

^ Проблемно-діалогічне навчання: мо­тивація постановки навчальної про­блеми

Існують три основних методи поста­новки навчальної проблеми: спону­кальний від проблемної ситуації: діалог, що підводить до теми; пові­домлення теми з мотиваційним при­йомом.

^ Спонукальний від проблемної ситуа­ції (діалог) є одним із найскладніших для вчителя, оскільки потребує через чітку мотивацію послідовного здій­снення чотирьох дій:

створення проблемної ситуації:

спонукання до усвідомлення про­тиріччя проблемної ситуації;

спонукання до формування на­вчальної проблеми;

прийняття запропонованих учня­ми формулювань навчальної проблеми.

^ Діалог, що підводить до теми, не по­требує створення проблемної ситу­ації. Це система (логічний «ланцю­жок») посильних для учня питані і завдань, які крок за кроком (посту­пово) підводять клас до формулювання теми уроку на основі чіткого усві­домлення мотивів дій.

^ Повідомлення теми з мотиваційним прийомом — один із найпростіших методів постановки навчальної проблеми. Він полягає у тому, що вчитель сам повідомляє тему уроку, але перед цим викликає інтерес класу застосуванням одного з двох мотиваційних прийомів.

^ Перший прийом «яскрава пляма» - повідомлення класу матеріалу, що викликає інтригу, пов'язаного з темою уроку, що захоплює увагу дітей. Як «яскрава пляма» можуть бути вико­ристані казки і легенди, фрагменти з художньої літератури, випадки з іс­торії науки, культури та повсякденно­го життя, жарти, демонстрації нових, незрозумілих ще явищ, за допомогою експерименту або наочності.

^ Другий прийом «актуальність» — по­лягає в усвідомленні важливості запро­понованої теми для самих учнів.

Наприклад

Учитель. Сьогодні ми починаємо нову тему, а яку саме — ви легко здо­гадаєтеся, тому що з цим терміном ми зіткаємося практично на кожно­му кроці.. Ви приходите у магазин, бачите на ціннику: І... борошна ко­штує 4 гривні. Один чого? Чого? Так, кілограм. Берете до рук пачку цук­ру, на якій написано 1...? Так, кіло­грам. А де ви ще мали справу з цим терміном, як часто він вам зустріча­ється? Наведіть приклади. Як бачи­те, термін «кілограм» широко увійшов у повсякденне життя. Це і є тема на­шого уроку.

Схожість трьох зазначених методів постановки навчальної проблеми полягає у тому, що всі вони забезпе­чують адекватну мотивацію учнів до вивчення нового матеріалу. Різниця — у характері навчальної діяльності учнів та у розвивальному ефекті.

Окремо слід зупинитися на уроках математики в початкових класах, які у більшості випадків є інтегро­ваними: у структурі одного уроку розглядаються різні змістові лінії (арифметичні дії, питання нумера­ції, геометричний матеріал, задачі, величини тощо). Кожна з них має власну логіку вивчення та методику викладення, послідовність, систему вправ тощо. Розгляд кожної змісто­вої лінії потребує постановки специ­фічної навчальної мети та мотивації, вимагає нового підходу до конструю­вання уроку, структуру якого, беру­чи до уваги сказане, можна назвати блочною або роздрібненою.

Кожний змістовий блок містить ві­домі етапи процесу навчання, тому у загальній структурі уроку прово­диться кілька актуалізацій знань, по­відомлень навчальної мети, підсум­ків і, безумовно, мотивацій, тому що кожний блок є завершеною части­ною процесу навчання тієї чи іншої змістової лінії.

У системі уроків математики є уроки, що називають тематичними. На та­ких уроках розглядається лише одна тема і відповідно на основі одної за­гальної мотивації реалізується одна загальна мета.

^ Проблемно-пошукові ситуації на уро­ках як мотиваційний компонент

Проблемне навчання ґрунтується на системі проблемних ситуацій. У 1—4 класах це постановка перед учнями певного пізнавального за­вдання, що містить у собі супереч­ність, викликає дискусію, спонукає до роздумів, пошуків і висновків.

^ Мета створення проблемної ситуа­ції: свідомо засвоювати програмо­вий матеріал та розвивати розумові здібності. Серед критеріїв проблем­ної ситуації, що забезпечують акти­візацію пізнавальної діяльності, ви­окремлюють такі:

  • орієнтування під час розв'язування проблемної ситуації на максимальну самостійність учнів, їхню власну пізнавальну і дослідницьку діяльність;

  • значущість розв'язання проблемної ситуації для учня;

  • динамічність проблемної ситуа­ції.

У початкових класах найдоцільніши­ми і найпоширенішими прийомами створення проблемних ситуацій че­рез загальну адекватно-повноцінну позитивну мотивацію є:

  • зіткнення учнів із суперечливими фактами (метал у воді тоне, а дерево— ні; чому?);

  • демонстрація помилок, до яких призводить незнання певної теми (наприклад, труднощі, що вини­кають під час написання буквосполучень ьо, йо);

  • дослідницькі завдання (простеж­те, де сніг починає танути швидше, і поясніть, чому; простежте за місцем наголосу в українських словах і зробіть висновок);

  • спонукання учнів до узагальнення фактів (порівняйте слова: бур'ян буряк, пір'я буря; сформулюйте певне правило на основі цього по­рівняння);

  • спонукання учнів до аналізу фактів і явищ, які логічно суперечать їхньому життєвому досвіду (метал у воді тоне, чому ж не тоне паро­плав?);

  • постановка проблемного питан­ня на основі елементів дискусії;

  • створення ситуації, коли учні пере­конані у недостатності своїх знань і відчувають потребу набути нових, щоб відповісти на поставлене запитання (назвіть слова од­ного кореня: вода, водій, водичка, водяний, водити, водний).

Аналіз діяльності школярів дає вчи­телеві можливість здійснювати інди­відуальний підхід до тих, хто відчуває труднощі у процесі пошуку. У тако­му випадку, як правило, відбувається процес автоматичного перетворення загальної мотивації навчальної діяль­ності на індивідуально-особистісну.

^ VI. Пізнавальна мотивація як засіб формування особистості у процесі гри

Коли обсяг інформації постійно зрос­тає, зміст навчального матеріалу, що має засвоїти дитина, розширюєть­ся, то в учителя виникає потреба розкривати приховані резерви її ак­тивності, формувати самостійність у пізнанні навколишнього світу, ви­користовувати найоптимальніші ме­тоди і прийоми для якісного засво­єння знань, умінь і навичок у різних видах діяльності.

Навчання й виховання маленько­го школяра неможливо уявити без упровадження у структуру уроку гри та ігрових технологій, що використо­вуються з навчально-пізнавальною, розвивальною та розважальною ме­тою. Це один із найефективніших методів навчання, що максимально активізує інтелектуально-практичні й творчі можливості індивіда.

Гра, а точніше вміння грати умовні ролі в умовних ситуаціях з умовни­ми предметами та умовними кон­струкціями, стимулює розвиток уяви й уявлення, уваги й уважності, твор­чого мислення, сприяє опануванню абстракцій і узагальнень.

Найбільш значущим знаряддям акти­візації навчально-пізнавальної діяль­ності є саме інтелектуальна гра, в якій динамічно поєднуються дидактична, розвивальна та пізнавальна мета.

Суттєві компоненти інтелектуаль­них ігор:

  • збір потрібної інформації;

  • пошук невідомого елемента або алгоритму досягнення мети;

  • прийняття рішення: логічний ви­бір однієї позиції з низки можли­вих;

  • подолання перешкод на шляху до становленої чи обраної мети.

Головний позитивний чинник гри — спроможність стимулювати пізнаваль­ну активність і викликати потребу вчитися, довідуватися, досліджува­ти через чітко сформульовані у мету та усвідомлену кожним учнем мо­тивацію.

Проведення інтелектуальних ігор не вимагає наявності громіздких і склад­них реквізитів; буває достатньо арку­ша паперу й олівця.

Існує кілька видів інтелектуальних ігор:

  • ігри з олівцем та усні ігри;

  • ребуси;

  • кросворди, сканворди, чайнворди;

  • ігри на шаховій дошці;

  • головоломки;

  • конкурси знавців-ерудитів тощо.

Використання таких ігор у процесі безперервної освіти (самостійної чи організованої) відкриває необмеже­ні перспективи для повної самореалізації в численних напрямках жит­тєдіяльності.

Якщо зіставити досягнення у розумо­вому розвитку, що пов'язані з грою, і набуті дитиною знання і навички, що необхідні для навчання у першо­му і наступних класах, то можна зро­бити однозначний висновок: перева­жають перші, оскільки вони мають пріоритетне значення для подаль­шого розвитку особистості як свідо­міше та міцніше засвоєні.

У грі дитина пізнає світ, розвиваєть­ся її мислення, відчуття, воля, фор­муються взаємини з однолітками, від­бувається становлення самооцінки і самосвідомості.

Навчальний матеріал, поданий в ігро­вій формі, викликає в учня емоційне піднесення тільки завдяки правиль­ній, методично грамотно обумовле­ній позитивній мотивації та створен­ню ситуацій успіху для всіх і кожного зокрема.

Уникати таких ігор — означає позбу­тися чи не найсуттєвішого фактора у формуванні повноцінної творчої особистості навіть за наявності адек­ватного емоційно-пізнавального мо­тиваційного компонента навчальної діяльності.

Отже, гра у різних формах виконує різні функції, але домінує мотива­ційна; саме з цих позицій слід оці­нювати її переваги порівняно з ін­шими методами.

^ VII. Формування у дитини емоційно-позитивної мотивації до шкільного навчання в сім'ї

Загальновідомо, що саме в сім'ї фор­муються основні духовні орієнтири дитини, на яких у подальшому бу­дується система її взаємин із соці­альним середовищем. Цінності, що прийняті в сім'ї, визначають пове­дінку юної особи, ставлення її до себе та інших, сприяючи духовному зрос­танню або, навпаки, перешкоджаю­чи розвитку.

Батькам передусім необхідно зна­ти, що інтерес до навчання може з'явитися у дитини лише тоді, коли дорослі створять відповідні умови для формування в неї прагнення пізнава­ти, а також почуттів обов'язку та від­повідальності.

Важливе значення у формуванні в ді­тей позитивних мотивів до навчання мають запитання дорослих: розпи­тувати дитину про школу слід таким чином, щоб збуджувати в неї інтерес саме до навчальної праці, а не до оці­нок та похвали; підвищений інтерес до оцінки та постійне очікування по­хвали при перших же невдачах мо­жуть викликати негативне ставлення до школи, оскільки остання не змо­гла задовольнити амбіції дитини, що

сформовані неадекватною мотивацією з боку батьків.

Як відомо, ключем до будь-якого виду навчання є читання. Що ж ро­бити у разі, коли дитина не хоче читати? Жоден учень не зможе за­любки робити те, що завдає йому не­приємностей. Саме тому невдово­лення батьків, невтішні порівняння з іншими дітьми, відчуття провини часто є причинами, які викликають у дітей відразу до читання. Що роби­ти у такому випадку, як сформувати емоційно-позитивну мотивацію до процесу читання. З цього приводу можна дати кілька порад:

  • не сварити за погане читання, а навпаки, захоплюватися ним, хва­лити малюка за те, що сьогодні він прочитав краще, ніж учора;

  • просити дитину читати щодня не тому, що вона погано це робить, а тому, що вам дуже приємно її слухати;

  • під час читання корисно зупини­ ти дитину, запропонувати висло­ вити свої враження від прочита­ного, що внесе у процес читання емоційно привабливий елемент діалогу, допоможе зрозуміти текст й водночас дасть їй можливість відпочити;

  • якщо дитина не хоче читати, то не потрібно змушувати її робити це більше 5-6 хвилин.

Слід зазначити загальні причини зни­ження інтересу дітей як до процесу чи­тання, так і до навчання взагалі:

  • завищені вимоги батьків;

  • неадекватне оцінювання діяльності дитини батьками;

  • часті конфлікти в сім'ї з приводу навчання дитини.

Отже, обов'язковою умовою стосун­ків у системі «батьки — дитина» є вза­ємна повага і довіра. Дорослим варто бачити в дитині самобутню особи­стість, а не об'єкт виховних дій, ша­нобливо ставитися до неї, розвива­ти в собі вміння підійти до дитини з умотивовано правильною настано­вою, що є найважливішою умовою формування емоційно-позитивних мотивацій до навчання у маленько­го учня.


^ VIII. Висновки

Молодший шкільний вік має вели­кі резерви формування мотивацій­ної сфери. Це початок становлення мотивації учіння, від якого багато в чому залежить доля дитини протя­гом усього шкільного часу; тому саме у цьому віці головний зміст мотива­ції полягає у тому, щоб навчити ди­тину вчитися.

Зважаючи на все вище сказане, особ­ливості мотивації учіння молодших школярів в узагальненому вигляді, можна подати таким чином:

Умовні позначки: Мтмотиви учіння;

«+» — позитивна характеристика мо­тивів учіння;

«—» — негативна характеристика мо­тивів учіння.

Методи і прийоми психолого-педагогічної підтримки діяльності учнів

  • Заохочення;

  • навчально-пізнавальна гра;

  • кооперація учнів під час уроку;

  • створення яскравих уявно-образних уявлень;

  • виконання творчих завдань;

  • створення проблемних ситуацій;

  • спонукання до пошуку альтерна­тивних рішень;

  • створення ситуацій успіху;

  • створення ситуації взаємодопо­моги




Відповідальне формування вчителем мотиваційної сфери паралельно з роз­витком емоційно-вольового компо­нента соціальної сфери особистості з позиції «разом із дитиною» сприяє формуванню в маленького учня особистісного бачення світу та здатнос­ті вступати у діалог із ним, вироб­ленню умінь самостійно приймати рішення, навичок самовиховання і саморегуляції взаємин, цілеспрямо­ваності у діях і вчинках, тобто посту­повому вихованню особистості, в по­дальшому успішної в соціумі.

Література

  1. Ватаманюк Г. Інтелектуальна гра як за­сіб активізації навчально-пізнавальної діяльності старших дошкільників та мо­лодших школярів // Початкова шко­ла.- 2008.- № 6.- С. 40-44.

  2. Воронова С. Мотивація як фактор успіху навчальної діяльності молодших школярів // Початкова школа.—2007.—

. № 3.- С. 5-7.

  1. Ібряшкіна Н. Формування у дитини емоційно-позитивного ставлення до шкільного навчання // Початкова
    освіта.- 2007.- № 42.- С. 7-Ю.

  2. Кириленко В. Формування та корекція мотивації учіння молодших школярів// Початкова школа.— 2007.— № 12.—
    С. 50-54; 2008.- № 1.- С. 56-59.

  3. Малихіна О. Особливості мотивації учіння дітей молодшого шкільного віку // Початкова школа.— 2002.— № 7.-С. 51-74.

  1. Медведюк О. Проблемно-пошукові ситуації на уроках як мотиваційний компонент // Початкова школа.—
    2007.-№ 4.-С. 5-7. .

  2. Перспективні освітні технології: Наук.-метод. посібник / За ред. Г. С. Сазоненко.—К.:Гопак, 2000.— С. 76-83,
    135-140,327-334.

  3. Полєвікова О. М отиваційні аспекти позакласної роботи з української мови //Початкова школа.— 2007.— № 3.—
    С. 17-21.

  4. Савченко О. Сучасний урок у початкових класах.— К.: Магістр-5,1977.—С. 132-138.

  5. Шарко В. Сучасний урок: техноло­гічний аспект. - К., 2006.— С. 164—167.






Схожі:

Формування позитивної мотивації як фактору успіху навчальної діяльності молодших школярів iconУдк 378. 147: 373. 3 Надія Стаднік формування готовності майбутнього вчителя до виховання молодших школярів розкрито сутність поняття «готовність до виховної діяльності»
Наведено експериментальні методики, які набули апробації у процесі експериментальної роботи, спрямованої на формування готовності...
Формування позитивної мотивації як фактору успіху навчальної діяльності молодших школярів iconФормування соціально-емоційної компетентності молодших школярів Коротка анотація
В даній статті розглядається проблема формування соціально-емоційної компетентності молодших школярів. Автор пропонує свій алгоритм...
Формування позитивної мотивації як фактору успіху навчальної діяльності молодших школярів iconПротокол №2 районного методичного об’єднання вчителів 1-х класів
Доповідь на тему: «Створення ситуації успіху у молодших школярів через формування ключових компетентностей». (Сіренко Н. Т., вчитель...
Формування позитивної мотивації як фактору успіху навчальної діяльності молодших школярів iconФормування мотивації навчальної діяльності учнів на уроках правознавства
Теорія мотивації випливає з необхідності будувати педагогічний процес таким чином, щоб його методика орієнтувалася на якомога глибше...
Формування позитивної мотивації як фактору успіху навчальної діяльності молодших школярів iconМетодичні рекомендації щодо організації та проведення тренінгів
Процеси активної навчальної діяльності, що спираються на гру, спонукають до включення мотивації досягнення та успіху, які стають...
Формування позитивної мотивації як фактору успіху навчальної діяльності молодших школярів iconАктуальність: Актуальність
Засоби мотивації навчальної діяльності школярів на уроках англійської мови в старших класах
Формування позитивної мотивації як фактору успіху навчальної діяльності молодших школярів iconМетодичні рекомендації щодо діяльності педагогів на мотиваційно-орієнтаційному етапі реалізації завдань курсу „Пізнай себе
Формування в учнів та дітей дошкільного віку мотивації до навчальної діяльності та саморозвитку в контексті компетентнісного підходу...
Формування позитивної мотивації як фактору успіху навчальної діяльності молодших школярів iconФормування сталих навичок здорового способу життя молодших школярів у процесі навчальної діяльності
Одне з найважливіших завдань сучасної школи – сформувати в учнів потребу цінувати власне здоров’я і життя як найвищу індивідуальну...
Формування позитивної мотивації як фактору успіху навчальної діяльності молодших школярів iconКомпетентнісний підхід до навчання математики молодших школярів
У процесі оновлення змісту початкової освіти, запровадження в ній компетентнісного підходу відбувається перебудова методів навчання...
Формування позитивної мотивації як фактору успіху навчальної діяльності молодших школярів iconПо проблемі «Формування мотивації навчальної діяльності учнів»
«Педагогічні проекти». Необхідність створення такої динамічної групи зумовлена результатом діагностування стану методично роботи...
Додайте кнопку на своєму сайті:
Документи


База даних захищена авторським правом ©te.zavantag.com 2000-2017
При копіюванні матеріалу обов'язкове зазначення активного посилання відкритою для індексації.
звернутися до адміністрації
Документи